Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Ялта

Гора Ай-Петри, вид на город Ялту

Административно-территориальное деление

Ялта (укр. Ялта) — город республиканского подчинения, центр городского совета Автономной Республики Крым. В ХІХ столетии уездный город Ялтинского уезда Таврической губернии.

Ялтинскому городскому совету подчинены город Алупка и поселки городского типа Гаспра, Гурзуф, Кореиз, Ливадия, Массандра, Симеиз, Форос.

История городов и сел УССР 1971 год

Ялта — місто обласного підпорядкування, значний культурний і науковий центр. Розташована на березі відкритої морської бухти, на південному схилі головного пасма Кримських гір, за 79 км на південь від Сімферополя. Порт на Чорному морі, вузол автошляхів, зв’язаний з обласним центром найдовшою в світі гірською тролейбусною лінією (85 км). Населення — 66 тис. чоловік. Ялтинській міськраді підпорядковані Алупкинська міська та 7 селищних Рад — Гаспринська, Гурзуфська, Кореїзька, Лівадійська, Масандрівська, Сімеїзька, Фороська (31 населений пункт).

Територія сучасної Ялти заселялася з найдавніших часів. Поблизу міста, зокрема на Ай-Петринській яйлі, виявлено більше 10 поселень доби неоліту й міді. Найвідоміші з них — в урочищі Балин-Коші та біля греблі Сікорського. На території міста знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи, поселення і могильник та святилище корінного населення півострова — таврів, які жили в цій місцевості протягом останнього тисячоліття до нашої ери.

Тут, у зручній і мальовничій бухті, з давніх-давен існувало поселення греків-колоністів під назвою Яліта. У VI ст. південне та південно-східне узбережжя Криму належало Візантії. Відтоді на території Ялти збереглися печерна церква VIII—IX ст. і залишки 3 поселень. В одному з них виявлена гончарна піч IX—X ст. н. е. Поблизу водопаду Учан-Су збереглися руїни фортеці XII—XV століть.

Арабський географ XII ст. Ідрізі у своїх працях згадує місто куманів (тобто половців) Галіту чи Джаліту. У XIV—XV ст. Південний берег Криму спершу належав до володінь князівства Феодоро, згодом він потрапив під владу генуезців. За тих часів населений пункт, мабуть, являв собою значне приморське місто, бо генуезці мали тут свого консула й адміністрацію. На італійських географічних картах XIV ст. він зветься Каулітою, Геалітою, Еталітою. З 1475 року Кауліта потрапила у цілковиту залежність від Туреччини. У другій половині XV ст. її поруйнував землетрус. Лише через 70 років місцевість знову заселили греки та вірмени. Очевидно, від того часу за поселенням закріпилася сучасна назва.
 
У XVI—XVIII ст. Ялта — село Мангупського кадилику Бахчисарайського
каймаканства. У ньому постійно перебували турецькі чиновники — збирачі податків та невеликий гарнізон. Через кілька років після вигнання російськими військами турецьких завойовників з Ялти виселено 240 греків, з сусідньої Аутки 169. Неподалік Маріуполя переселенці заснували нове село Ялту (нині Першотравневого району Донецької області).

На час приєднання Криму до Росії Ялта залишалася невеликим рибальським поселенням, розташованим біля підніжжя Полікуровського пагорба на мисі Святого Іоанна. 1802 року в ньому налічувалося 13 будинків, де жили рибалки й солдати грецького Балаклавського батальйону, що входив до складу прикордонної сторожі. Була церква й карантинна застава. Неподалік, за дві-три версти, розташовувалися ще три невеличкі села: Аутка (після Великої Вітчизняної війни селище Чехове, тепер входить у межі міста), куди повернулася частина виселених у 70-х роках XVIII ст. греків, Дерекой (Ущельне) та Ай-Василь (Василівка). Жителі займалися тютюнництвом і городництвом. Кращі ділянки земель, прилеглих до Ялти, Катерина II подарувала своїм вельможам і генералам, які почали будувати тут палаци, дачі, розводити сади й виноградники.

1837 року Ялті надано статус містечка. Тоді в ньому налічувалося 30 дворів і 130 жителів. Через рік населений пункт став містом і центром повіту. Його розвиткові сприяло будівництво 1832—1837 pp. гравійної дороги від Алушти, що з’єднала Ялту з Сімферополем, а 1848 року — на Севастополь. Місто виростало поблизу моря у глибокій улоговині, утвореній долинами двох річок — Дерекойки та Учан-Су. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років у ньому була єдина вулиця. Рибалки, ремісники селилися в халупах на схилах Полікуровського пагорба. Утворилися перші дві слобідки — Масандрівська й Воронцовська.

Ялта не мала морського порту. Мол, споруджений наприкінці 30-х років XIX ст., зруйнував шторм. Пароплави зупинялися на рейді й тримали зв’язок з берегом за допомогою баркасів, що підходили до дерев’яної пристані — вона стояла на якорях.

Ще 1812 року неподалік Ялти, на околиці села Нікіти, відомий російський ботанік X.X. Стевен заклав Економо-ботанічний сад (нині Державний Нікітський ботанічний сад), який незабаром став центром виноградарства й виноробства в Росії. 1828 року при ньому засновано Магарацьке училище виноградарства й виноробства, перетворене через 40 років на Нікітське училище садівництва й виноробства. На початку XX ст. в ньому налічувалося 90 учнів. Тут викладав один із засновників російського виноробства С.Ф. Охріменко.

Після приєднання Криму до Росії в Ялту приїздили і зробили географічний опис Південного берега Криму російські академіки В.Ф. Зуєв та П.С. Паллас, географ-натураліст К.І. Габліц (70—90-і роки XVIII ст.), академік П.І. Кеппен, швейцарський натураліст і археолог Ф. Дюбуа де Монпере. 1802 року в Ялті побував письменник, академік П.І. Сумароков. У вересні 1820 року проїздом з Гурзуфа в Бахчисарай Ялту відвідав О.С. Пушкін, у червні 1825 року — О. С. Грибоедов.
 
З 60-х років XIX ст. місто починає розвиватися як курорт. На Південному березі Криму царська родина й придворна знать будували палаци й вілли. Заповзятливі ділки, скуповуючи маєтки в поміщиків, відкривали пансіонати, готелі, курортно-лікувальні заклади. Протягом літнього сезону в Ялті вирувало життя, а коли курортники виїздили, багато крамниць закривалося, місто ставало тихим, провінціальним.

Чимала заслуга у розвитку Ялти як першого в Росії кліматичного курорту належить видатним російським лікарям С.П. Боткіну і В.М. Дмитрієву. С.П. Боткін першим став направляти сюди хворих иа туберкульоз і людей із захворюваннями дихальних шляхів. За його порадою 1867 року до Ялти приїхав лікуватися, а потім оселився і прожив у ній 35 років В.М. Дмитрієв — відомий російський кліматолог, бальнеолог і фтизіатр. Російське географічне товариство присудило В.М. Дмитрієву срібну медаль за оригінальну працю «Нариси кліматичних умов Південного берега Криму», видану 1890 року. Перший у Криму лікувальний заклад — Чукурларська кліматична станція, заснована лікарем М.П. Ограновичем,— проіснував лише 3 роки (з 1884 до 1887). 1900 року у приватному будинку в Аутці Ялтинське благодійне товариство за участю А.П. Чехова, Л.М. Толстого і О.М. Горького збудувало пансіон «Яузлар» на 20 місць. 1903 року на його базі створено санаторій на 45 ліжок (тепер ім. А.П. Чехова). До 1915 року в місті працювали платні курортні заклади: 5 благодійних санаторіїв на 169 ліжок, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз, 3 приватні санаторії, 14 готелів на 800 номерів, понад 50 пансіонів. 1916 року відкрито Ялтинський клінічний туберкульозний інститут. У Ялті працювали лікарі Ф.Т. Штангеєв, який написав капітальну працю «Лікування легеневого туберкульозу в Ялті», С.Я. Єлпатьєвський (російський письменник-публіцист), О.М. Алексін, фтизіатр І.Н. Альтшуллер — один із засновників міжнародної ліги боротьби з туберкульозом, який лікував А.П. Чехова і Л.М. Толстого.

Великих промислових підприємств у Ялті не було, дрібні ж працювали для задоволення потреб курорту. Розвивалися ремесла. До кінця 1861 року тут налічувалося 47 ремісників, у т. ч. пекарі, кравці, шевці та мулярі. У двох долинах, що прилягали до Ялти, були фруктові сади й виноградники. Жителі орендували у сусідніх поміщиків землю під городи та посіви тютюну.
1964 року на 4 невеликих фабрично-заводських підприємствах працювало 55 робітників, у 59 ремісничих — 620. Того ж року споруджено електростанцію (потужність її двигунів 1910 року становила 700 кінських сил). Ще 1870 року при Магарацькому винопідвалі почала працювати енохімічна лабораторія. Під керівництвом відомих виноробів А.П. Сербуленка, О.Є. Саломона, С.Ф. Охріменка і М.О. Ховренка тут створювалися еталони високоякісних російських десертних вин.

Напередодні першої світової війни стали до ладу тютюнова фабрика, два вапняні заводи, три заводи штучних мінеральних вод і льоду. Транспортне обслуговування здійснювало агентство Російського товариства пароплавства і торгівлі. Місцевий флот складався з двох невеликих парових катерів. Діяла поштово-телеграфна контора.

Щороку у великі землевласницькі господарства Ялти та її околиць прибувало багато наймитів і сезонних робітників. Так, 1900 року в місті зареєстровано 3610 прийшлих робітників. Особливо виснажливою була праця на тютюнових плантаціях. Тут працювали дівчата, що приїздили з Північної Таврії, Катеринославської, Харківської, Полтавської і Воронезької губерній. Серед них п’яту частину становили дівчатка віком до 15 років. У роботі «Розвиток капіталізму в Росії» В.І. Ленін вказував, що «становище на тютюнових плантаціях найтяжче». Робочий день тривав 16—18 годин. Вночі батрачки зривали тютюнові листки, а вдень нанизували їх, а також виривали бур’ян. За роботу протягом літнього сезону (звичайно в травня до вересня) чоловіки одержували всього 45 — 65 крб., жінки — 30—40 крб. Жили сезонники найчастіше в тісних бараках. Інколи приміщення, де оброблявся тютюновий лист, правили одночасно за житло.

Жорстока експлуатація штовхала трудящих на шлях боротьби проти гніту й насильства. Дедалі частіше вони переходили від економічних вимог до політичних, засуджували поліцейський терор у Ялті, що різко посилювався під час приїздів царя, коли з міста сотнями виселялися «підозрілі».

1900 року в Ялті виникла соціал-демократична організація, керівником якої став Г. В. Зуев. Ялтинським соціал-демократам належала велика заслуга у зміцненні зв’язків кримських організацій з ленінською «Искрой».У місті було кілька явок агентів газети та адрес для листів. Весною член Ялтинського комітету РСДРП М.Д. Нагловський організував при Нікітському училищі садівництва й виноробства гурток, який прийняв іскрівську програму. 1 травня 1902 року в місті, робітничих слобідках і в навколишніх царських маєтках були розповсюджені соціал-демократичні прокламації, звернені до ялтинських робітників. Як писала «Искра», прокламації спричинили в Ялті величезне збудження. Поліція й жандармерія, провівши в місті обшуки, заарештували 60 робітників. У Ялтинському повіті поширювалися газета «Искра», брошура В.І. Леніна «До сільської бідноти» та стаття «Революційний авантюризм», а також інші революційні брошури й прокламації. Весною 1904 року царська охранка вистежила місце зберігання заборонених друкованих видань і вилучила 136 примірників «Искры», номер марксистського науково-політичного журналу «Заря», чотири брошури відомого революціонера-народника С.М. Степняка-Кравчинського.

Незабаром після початку першої російської буржуазно-демократичної революції, 13 березня 1905 року, в Ялті відбулася політична демонстрація. Демонстранти розгромили поліцейський участок, випустили ув’язнених з тюрми, а її приміщення спалили. 16—17 жовтня 1905 року було проведено загальний страйк трудящих міста під лозунгом солідарності з страйкуючим пролетаріатом Росії.

У дні Грудневого збройного повстання в Москві Ялтинський комітет РСДРП випустив прокламацію «До громадян міста Ялти», яка закінчувалася закликом: «Хай живе збройне повстання!», і розповсюдив її серед ялтинських портових робітників. Відбулося кілька сходок сільськогосподарських робітників. 1 травня 1906 року в Ялті знову відбулися демонстрації та маївки, влаштовувалися мітинги, під час яких трудящі співали «Марсельєзу», несли червоні прапори. У ці роки Ялта майже весь час перебувала на становищі надзвичайної охорони. «Підозрілих» заарештовували й висилали за межі губернії. Погромники з «Союзу російського народу» та поліція створили в місті обстановку жорстокого терору. Соціал-демократична організація пішла в підпілля. У другій половині XIX ст. досить швидко зростає населення міста.  Якщо 1861 року тут жило лише 364 чоловіка, то наприкінці століття — вже 13155 чоловік. За соціальним складом воно було досить строкатим: селян — 5328, міщан — 4277, дворян — 1156, іноземних підданих — 1620, купців — 261, духовенства — 89, інших станів — 424 чоловіка. 1913 року населення вже перевищувало 31 тис. чоловік. Але на виборах до міської думи мали право голосу тільки 554 найбагатші жителі, до думи обиралося близько 40 гласних (переважно великі домовласники й дачовласники). 1914 року утворено Ялтинське градоначальство.

1910 року площа міста досягла 465 десятин, у т. ч. заселена — 763,2 тис. кв. сажнів. Вздовж морського берега будувалися готелі, приватні пансіонати, дачі, модні крамниці, ресторани, кафе. У низині, під горою, ліпилися житла трудового люду з земляними долівками. Східними і західними межами міста стали царські удільні маєтки «Масандра» й «Лівадія». 1910 року в Ялті було 1842 житлові будинки (у т. ч. 1430 мурованих). Протяжність вулиць становила 32 версти, з них забрукованих тільки 0,4. Центр міста освітлювався ліхтарями. Лише три вулиці були обсаджені деревами. У 1888—1898 pp. збудовано новий водогін, але він полегшив становище не надовго. Будівництво каналізації розпочалося 1886 року.

Хоч Ялта була містом-курортом, медичне обслуговування населення залишалося на дуже низькому рівні. Земська приймальна палата на 10 ліжок, міська амбулаторія і земська міська лікарня на 30 ліжок (число місць у ній 1914 року збільшилося до 50), крім міста, обслуговували 7 найближчих селищ. 1914 року тут працювали 6 лікарів, 4 фельдшери та 2 акушери. Але тисячі жителів, особливо трудовий люд, не мали змоги її одержати через дорожнечу.

Наприкінці XIX ст. 48,3 проц. жителів Ялти не знали грамоти. 1914 року в місті працювали дві гімназії (засновані 1876 року), комерційне училище (при ньому — курси бухгалтерії) та дев’ять нижчих навчальних закладів, у т. ч. Аутська реміснича школа (відкрита 1880 року). Працювали дворічні вищі курси садівництва й виноградарства. На всю Ялту було дві читальні й чотири платні бібліотеки, два клуби й народний будинок, чотири кінематографи. Театр із залом на 450 глядачів відкрився у липні 1896 року.

Відділення Кримсько-Кавказького гірничого клубу, утворене на початку 90-х років у Ялті, організувало 1893 року виставку, що перетворилася згодом у природничо-історичний музей (тепер краєзнавчий). У Ялті також працювали Південнобережне лісництво, Ай-Петринська метеорологічна станція, медичне товариство, товариство сільського  господарства.

Друга половина XIX — початок XX ст. пов’язані з перебуванням у Ялті багатьох видатних представників російської та української літератури, мистецтва, передової громадської думки.

З Ялтою тіспо пов’язані життя та діяльність талановитого українського поета-демократа С.В. Руданського, який з червня 1861 року, працюючи тут повітовим земським лікарем, безкоштовно лікував бідняків, допомагав їм продуктами. Землю своєї садиби він передав під міський фонтан. На старому Масандрівському кладовищі, де похований поет, через 20 років його шанувальники поставили скромний пам’ятник, а також уперше видали сім книжок його віршів і гуморесок.

Під час свого перебування в Ялті 1876 року великий російський поет-демократ М.О. Некрасов написав четверту частину поеми «Кому на Русі жити добре» і вірш «Вгамуйся,- моя музо завзята».

Видатна українська поетеса Леся Українка вперше відвідала Ялту 1890 року. У 1897—1898 pp. вона прожила в місті понад рік. Вірші, написані в Криму і на кримські теми, поетеса об’єднала у два цикли — «Кримські спогади» та «Кримські відгуки». У1907—1908 pp. Леся Українка жила у Балаклаві та Ялті. Тоді вона написала ряд віршів, працювала над драматичними творами, закінчила поему «Кассандра».

Тричі в різний час бував у Ялті Л.М. Толстой. У 1895—1896 pp. приїздив сюди М.М. Коцюбинський.

Влітку 1879 року в міському театрі і в залі готелю «Росія» виконував свої твори М.П. Мусорський. У 1874, 1881 і 1893 pp. бував у Ялті М.А. Римський-Корсаков. З літа 1871 року й до останніх днів життя (1873 року) тут жив російський художник-пейзажист, учень І.І. Шишкіна — Ф.О. Васильєв, який проникливо змалював красу кримської природи, написавши у Ялті картини «Дорога в Криму», «У Кримських горах», «Пейзаж з двома постатями біля джерела», «Прибій хвиль». У місті відбулася зустріч Ф.О. Васильєва з основоположником вітчизняного мариністичного живопису  І.К. Айвазовським.

З Ялтою пов’язані важливі етапи життя й діяльності О.М. Горького та А.П. Чехова. О.М. Горький уперше відвідав Ялту 1891 року під час мандрування по Росії, потім — у 1897, 1899, 1900 — 1902, 1903 — 1905 і 1916 pp. 1903 року на зустрічі з ялтинськими революціонерами він читав «Пісню про Буревісника». Тут письменник працював над багатьма творами: писав повість «Фома Гордєєв», оповідання, статті, спогади, доопрацьовував п’єси «Діти сонця», «Дачники» та ін. За дорученням В.І. Леніна у Ялті в квітні 1905 року О.М. Горький і В.Д. Бонч-Бруєвич радилися з приводу створення за кордоном партійного видавництва. О.М. Горький звернув увагу на учня ялтинської гімназії С.Я. Маршака, який почав писати вірші у ранньому віці. У 1904 — 1906 pp. С.Я. Маршак жив у родині письменника в Ялті. У Ялтинський період О.М. Горький зблизився з А.П. Чеховим, який уперше приїхав сюди 1888 року, а з 1898 року Ялта стала його постійним місцем проживання. На околиці міста, у селі Аутці, А.П. Чехов придбав невелику ділянку землі й 1899   року поставив будинок. Тут він написав оповідання й повісті «Нудна історія», «Студент», «Душенька», «В яру», «Дама з собачкою», п’єси «Три сестри», «Дядя Ваня», «Вишневий сад» та інші.
Весною 1900 року трупа Московського Художнього театру приїздила до Ялти, щоб показати А.П. Чехову постановку його п’єс. Театр дав вісім спектаклів, у т. ч. «Чайку» й «Дядю Ваню». Після смерті А.П. Чехова на чеховську «Білу дачу», як і раніше, приїздили друзі. Кожного літа бувала його дружина, російська актриса О.Л. Кніппер-Чехова (згодом народна артистка СРСР). Оселилася у чеховському будинку разом з матір’ю сестра письменника М.П. Чехова. Вона займалася літературною діяльністю, пов’язаною з вивченням творчості брата, підготувала шеститомне видання його листів, першого ж року після смерті письменника відкрила для відвідувань будинок Чехова. Але до Великої Жовтневої соціалістичної революції він не був офіційно визнаний музеєм. Царський уряд не вважав за потрібне хоч би частково фінансувати його утримання.

У місті жили й працювали російський композитор В.С. Калінніков, який створив тут свої кращі твори (у т. ч. лірико-епічну 1-у симфонію), білоруський поет М.А. Богданович, поет А.М. Майков, скульптор С.Д. Меркуров, згодом народний художник СPCP, письменники М.Г. Гарін-Михайловський, К.М. Станюкович, С.О. Найдьонов, театральний діяч Л.А. Сулержицький, актриса М.М. Єрмолова. Композитор О.О. Спендіаров жив і творив у Ялті з 1901 до 1914 pp. Він провадив велику музично-громадську діяльність, диригував симфонічним оркестром, створив у Ялті баладу «Рибалка й фея» (на слова поеми О.М. Горького), дві серії сюїти «Кримські ескізи», пісню «Могила Агасі» тощо. О.О. Спендіарова часто відвідували композитор М.М. Амані та вірменський художник В.Я. Суренянц. Останні одинадцять років свого життя в Ялті прожила відома оперна актриса Є.К. Мравіна (Мравінська). У неї гостювала молодша сестра О.М. Коллонтай, пізніше професіональна революціонерка, радянський дипломат.

Тут жив і працював О.Л. Бертьє-Делагард — відомий російський учений, спеціаліст у галузі археології та історії, нумізматики й епіграфіки Криму, а також військовий інженер-будівельник. Під його керівництвом протягом 1880— 1892 pp. в Ялтинському порту збудовано, а пізніше значно подовжено кам’яний мол. Бібліотека О.Л. Бертьє-Делагарда під назвою «Тавріка», що налічує близько 40 тис. томів, зберігається у Кримському обласному краєзнавчому музеї.

З початком першої світової війни, незабаром після вступу в неї Туреччини на боці Німеччини, Ялта опинилася у прифронтовій зоні. Війна тяжко відбилася на становищі народних мас. Багато безробітних за шматок хліба працювали по 18 годин на добу на виноградних і тютюнових плантаціях. Водночас ялтинський курорт переповнювали багачі, що марнували життя, витрачали гроші на розваги.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Ялті створено повітову Раду робітничих і солдатських депутатів. 24 червня 1917 року почали виходити «Известия Ялтинского Совета рабочих и солдатских депутатов». Більшість у Ялтинській Раді становили представники есерів і меншовиків. Вони діяли в контакті з міською й земською управами, які цілком підтримували Тимчасовий уряд і його комісара по Ялтинському градоначальству й повіту. Діяв орган влади Тимчасового уряду — комітет громадської безпеки. З березня 1917 року в місті почали створюватися профспілки, але керівництво в них також захопили есери й меншовики.

У квітні спалахнув страйк швейників, які вимагали запровадження восьмигодинного робочого дня й підвищення заробітної плати. Його очолив більшовик Ю.І. Дражинський (І.М. Ашевський). На початку червня страйкували складачі з друкарень — протягом восьми днів у місті не виходила жодна газета.

Влітку 1917 року в складі об’єднаної Ялтинської соціал-демократичної організації виникла більшовицька група, ядром якої стали звільнені з в’язниць після Лютневої революції політкаторжани й засланці, які прибули сюди для лікування. Значна частина їх мешкала в Аутці, де влаштовувалися збори, бесіди з робітничою молоддю, обговорювалися чергові завдання організації. Серед них був Я.Ю. Тарвацький — польський робітник-металіст, революціонер з 1898 року. Він став організатором і першим керівником Ялтинської більшовицької організації, що оформилася наприкінці вересня 1917 року. Було обрано комітет РСДРП(б) у складі 7 членів і 2 кандидатів, головою його був професіональний революціонер Я.С. Булевський.
 
З радістю зустріли трудящі Ялти звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, ленінські декрети про мир і землю. 4 листопада 1917 року відбулися урочисті збори міської партійної організації. На них з промовами виступили Я.С. Булевський, Я.Ю. Тарвацький та інші більшовики. Для підготовки збройного повстання наприкінці листопада 1917 року більшовики створили військово-революційний комітет. В останніх числах грудня більшовицька організація скликала мітинг, на якому були присутні близько 500 робітників і солдатів. У прийнятій резолюції висувалися вимоги негайного втілення в життя декретів Ради Народних Комісарів, створення фонду допомоги безробітним, переобрання міської думи, закриття контрреволюційної газети «Ялтинский голос», видання робітничої соціалістичної газети тощо. Наприкінці грудня військово-революційний комітет сформував загін Червоної гвардії, у якому налічувалося близько 200 чоловік. Вороги Радянської влади (тікаючи з центральних районів країни, на Південному березі скупчилося багато капіталістів і поміщиків, царських чиновників, офіцерів та генералів), меншовики та есери, що перейшли на їх бік, всіляко підтримували контрреволюційну Таврійську губернську «Раду народних представників». Активізували свою діяльність і татарські буржуазні націоналісти.
З січня 1918 року вони, спираючись на дислокований у Ялті татарський ескадрон, оголосили про перехід влади до мусульманського комітету. їх підтримали контрреволюційні офіцери. Почалися розправи, обшуки й переслідування.

Більшовики звернулися по допомогу до революційних моряків Чорноморського флоту й трудящих Севастополя, де вже була встановлена Радянська влада. 8 січня 1918 року пізно ввечері у Народному будинку відбулися збори більшовиків, солдатів — членів «Спілки фронтовиків» — і робітників. Я.С. Булевський, що їздив до Севастополя на переговори, повідомив присутніх про рішення партійного комітету негайно розпочати збройне повстання. Опівночі в Ялту прийшов з Севастополя революційний міноносець «Гаджибей» з десантом у складі 200 матросів та зброєю для червоно гвардійців. Тієї ж ночі червоногвардійці й матроси-десантники роззброїли офіцерів у Масандрівських казармах, дві комендантські роти солдатів, заарештували коменданта, захопили пошту й телеграф, роззброїли команду т. зв. ескадронців, що охороняли Лівадійський палац. До ранку Ялта була в руках повсталих.

Але «Кримський штаб» надіслав ескадронцям та білогвардійцям підкріплення. 11 січня чотири ескадрони мусульманських військ намагалися захопити місто. Та до Ялти з революційного Севастополя підійшли міноносці «Керчь», «Гневный», «Счастливый». Революційний загін, що прибув на міноносці «Керчь», очолювали член Севастопольського ревкому матрос П.І. Андрющенко, комісар В.А. Ігнатенко, помічник комісара флотилії матрос К. Вагул, член Центрального комітету Чорноморського флоту С.І. Фролов. На «Счастливом» невеликим загоном моряків командував А.І. Толстой, комендант Севастопольської фортеці. З Севастополя до Ялти вилетів бойовий гідроплан під командуванням льотчика І. Ремезюка. Бої за Ялту закінчилися 16 січня 1918 року цілковитою перемогою моряків і червоногвар-дійських загонів. Влада перейшла до рук військово-революційного штабу  у складі 17 чоловік — представників від севастопольських моряків, ялтинських червоно-гвардійців, лазаретних солдатів і Севастопольського ревкому.
 
Ялтинський ревком, створений 24 січня, очолив моряк, комуніст з 1912 року В.А. Ігнатенко, згодом голова Ялтинської Ради. Незабаром відбулися вибори до Ялтинської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. У березні обрано повітову Раду селянських і поселянських депутатів. їй підпорядковувалося шість волостей. Міська дума була ліквідована. Ради енергійно приступили до налагодження господарського, фінансового й продовольчого становища: було зібрано накладену на буржуазію контрибуцію у сумі 20 млн. крб., введено нормовану видачу продуктів харчування, націоналізовано палаци й дачі аристократів, будинки буржуазії. Краще житло надавалося трудящим. Сімферопольський ревком організував продовольчу допомогу населенню Ялти. У другій половині січня 16 тис. пудів борошна, через деякий час — ще два вагони було надіслано з Керчі.
Більшовики Ялти (на початку 1918 року їх налічувалося понад 100) велику увагу приділяли зміцненню радянського апарату, очищенню його від антирадянських елементів, боротьбі з контрреволюцією. Відкрилися вечірні класи і школи грамоти при них, політехнікум, в яких навчалися солдати й робітники. Особливу турботу виявлено про пам’ятники культури, мистецтва, музеї, бібліотеки, зокрема організовано охорону бібліотеки й колекції вченого і краєзнавця О. Л. Бертьє-Делагарда.

У зв’язку з загрозою окупації півострова німецькими загарбниками Ялтинська партійна організація готувалася до оборони. В місті за постановою повіткому партії було створено численний, добре озброєний червоний загін. Командиром його було призначено комісара у продовольчих справах, керівника повстання саперів у Києві 1905 року Б.П. Жаданівського. 27 квітня 1918 року в бою з німецькими окупантами він загинув.

30 квітня 1918 року Ялту захопили кайзерівські війська. Під захистом німецьких багнетів сюди знову посунула буржуазія, колишні царські генерали, реакційний набрід. З перших же днів окупанти встановили режим терору, спрямований проти всіх, хто співчував більшовикам. Одночасно з іноземними окупантами до міста вступив загін татарських націоналістів, який вчинив криваву різанину. Кайзерівці захопили призначені для міст Криму запаси хліба, вивозили до Німеччини фрукти, вина, тютюн, коштовності, твори мистецтва, дорогоцінні прикраси.

Боротьбу трудящих проти іноземних загарбників і контрреволюції очолили більшовицька підпільна організація, а також молодіжна група.

Після відступу з Криму німецьких окупантів у листопаді — грудні 1918 року до Ялти вдерся великий загін білогвардійського «добровольчого» полку. Через деякий час до порту підійшли два французькі крейсери, військові кораблі Англії, США, Греції, Італії та інших капіталістичних країн.
Економічне життя міста було паралізоване. Зростало безробіття. За найменший опір окупанти та їх поплічники розстрілювали. Було розгромлено Ялтинську партійну організацію. Але боротьба трудящих не припинялася. 29 березня 1919 року на англійському есмінці розповсюджувалися антивоєнні листівки англійською мовою.

12 квітня 1919 року частини Червоної Армії визволили місто. Ялтинський повітовий військово-революційний комітет, створений 13 квітня, ухвалив узяти владу до своїх рук у всьому Ялтинському повіті. 26 квітня сформувалася Ялтинська партійна організація, у травні — міська комсомольська. Ревком здійснив націоналізацію банків і наклав на буржуазію міста й повіту контрибуцію у розмірі 5 млн. крб. Усі національні (колишні удільні) й націоналізовані маєтки перейшли до відання комісаріату національних маєтків при Ялтинському ревкомі. На підприємствах діяло 32 профспілки. Ревком взяв на облік усі вільні будинки, квартири, зменшив квартирну плату трудящим на 20 — 30 проц., націоналізував готелі, власники яких втекли.

До червня 1919 року вдалося відкрити лазарет-санаторій. Було взято під охорону приватні бібліотеки й твори мистецтва. Книжки звозилися до центральної бібліотеки для розподілу між бібліотеками при робітничих клубах. Почали виходити дві газети. 4 травня 1919 року Сімферопольський ревком оголосив будинок А.П. Чехова національним надбанням. М.П. Чехову призначили довічною хранительною будинку.

Але 25 червня 1919 року Ялту захопили денікінці. До молу знову підійшли англійські військові кораблі. Білогвардійський терор супроводжувався диким розгулом реакційних сил. Ялтинська в’язниця була переповнена.

На початку 1920 року на нелегальних зборах у місті створено підпільний комітет більшовицької партії та ревком на чолі з П.М. Ословським, якого ще в серпні 1919 року відрядив сюди ЦК партії. Через санітарку лікарні О. Череватенко більшовики здійснювали зв’язок з командуванням кримських партизанів. Діяла також молодіжна підпільна група. У ніч на 5 липня 1920 року контррозвідка заарештувала 18 підпільників. На світанку 12 вересня 1920 року Я. Бронштейн, О. Череватенко, М. Любич, Ю. Задорожний, Ф. Трофимов і В. Кисельов були розстріляні поблизу Ялти у Чекурларській балці (через декілька років на місці їх загибелі комсомольці міста встановили обеліск). Але боротьба проти ворога не припинялася. 15 листопада 1920 року частини Першої Кінної та 6-ї армій визволили Ялту. Наступного дня командуючий Першою Кінною армією С.М. Будьонний і член реввійськради армії К.Є. Ворошилов повідомляли В.І. Леніну: «…Зараз одержано телеграму з Ялти про утворення там ревкому. У місті встановлюється революційний порядок». Розгорнув роботу Ялтинський ревком.

Повітовий партійний комітет, створений через п’ять днів після визволення міста, здійснив облік і перевірку членів партії. У міській партійній організації на 17 грудня 1920 року перебувало 43 члени партії та 13 кандидатів у члени партії.

Приступаючи до відбудови господарства міста, партійна організація зіткнулася з величезними труднощами. Майже всі заводи і фабрики, за винятком окремих майстерень та невеликих підприємств, стояли через відсутність сировини й палива. Красноармійський ревком (з 20 січня до серпня 1921 року Ялта називалася Красноармійськом) здійснив реєстрацію усіх кваліфікованих робітників, інженерів і техніків. Уже в січні 1921 року курортне управління організувало кравецько-швацьку, взуттєву, деревообробну, матрацну, бляхарську, слюсарно-ковальсько-механічну майстерні. Введення в дію електростанції дало змогу електрифікувати курортні райони Південного берега.

До кінця відбудовного періоду в Ялті стали до ладу хімічний завод, друкарня, кінофабрика. Рибалки об’єдналися у кооперативне рибопромислове товариство «Ялтрибалка». Велику роботу щодо відновлення народного господарства вели профспілки. У жовтні 1921 року повітове профбюро об’єднувало майже 5,5 тис. членів профспілок, серед них — 172 члени РКП(б), 9 кандидатів у члени РКП(б) і 22 комсомольці. У міському споживчому товаристві «Товариш» налічувалося близько тисячі членів.

В місті відчувалася гостра нестача продовольства й промислових товарів.
Становище ще більше погіршилося через неврожай 1921 року. За вказівкою обкому партії опродком Криму відправив до Ялти 4 тис. пудів хліба.
Розподілялися пайки, видані Центральною комісією робітничого постачання. Велику допомогу партійним і радянським органам Ялти у боротьбі з голодом подали голова ВЦВК й голова Центральної комісії допомоги голодуючим М.І. Калінін та голова ЦВК Рад Україна Г.І. Петровський. Незважаючи на тяжке продовольче становище в країні, населенню Ялти було відпущено 50 тис. пудів борошна. Відкривалися їдальні. У березні 1922 року з Новоросійська до Ялти прибув пароплав а італійською соціалістичною місією допомоги голодуючим, який доставив 1800 пудів продовольчих вантажів.

Налагодження господарського й культурного життя міста гальмували наскоки банд колишніх білогвардійців, махновців і татарських буржуазних націоналістів, які переховувалися в горах. Боротьбу проти бандитизму очолила четвірка: секретар повіткому партії, голови ревкому й НК, воєнком. Діяли загін особливого призначення й політгрупа. До кінця 1922 року околиці Ялти були очищено від бандитів.

На початку 1926 року в місті налічувалося 18,7 тис. жителів. У відання міськ-комунгоспу перейшли житлові будинки, електростанція, водогін, будівельно-ремонтна майстерня та інші комунальні підприємства, 709 торговельних закладів. Став до ладу новий водогін від Масандрівського джерела. Особлива увага приділялася охороні здоров’я. У 1925-1926 pp. мережа медичних закладів міста складалася з трьох лікарень — центральної (75 ліжок), інфекційної (40 ліжок), пологового будинку (20 ліжок), поліклініки, чотирьох амбулаторій. Працювали 8 дитячих садків. У 1923 році М.О. Семашко і Д.І. Ульянов стали організаторами першого в Криму протитуберкульозного диспансера.

З перших днів встановлення Радянської влади партійна організація розгорнула боротьбу за суцільну письменність та піднесення рівня культури широких народних мас. Уже 1922 року в повіті було 94 школи першого і 6 — другого ступеня, які охоплювали 60 проц. дітей шкільного віку. 16 шкіл для дорослих відвідувало 1100 чоловік. У 1925/26 навчальному році в Ялті налічувалося 9 шкіл першого  ступеня (в них 1414 учнів, тобто 85 проц. дітей шкільного віку), 4 школи другого ступеня й семирічні (1168 учнів), вечірня школа для дорослих підвищеного типу (60 чоловік), школа селянської молоді (30 учнів), 3 школи професійної освіти (209 учнів), 5 дитячих будинків. Працювали 2 технікуми: південних спецкультур та педагогічний.
Відбудовувалися культурно-освітні заклади, 1921 року при повітовому ревкомі створено відділ політичної освіти, який відав клубами, бібліотеками, театрами тощо.  Відкрився  народний університет. У центральному   робітничому  клубі ім. В.І. Леніна, у робітничих клубах ім. К. Лібкнехта й Р. Люксембург читалися лекції на різноманітні теми. Працювали перший Радянський показовий театр, 6 районних бібліотек, кілька кінематографів, цирк. У Ялті виходили газети «Известия Ялтинского ревкома», «Красноармейская правда», «Красная Ялта» (1922 рік), з 1924 року «Маяк Коммуны» — орган Севастопольського й Ялтинського райкомів партії і виконкомів Рад.

Ялтинська кінофабрика після визволення Криму від врангелівців була націоналізована й передана Кримнаркомосом в оренду Всеукраїнському фотокіноуправлінню. У 1922 — 1924 pp. вона випустила чимало відомих кінокартин: «Остання ставка містера Бнніока» за оповіданням О.С. Гріна, «Поєдинок» (режисер В. Р. Гардін), «Трипільська трагедія» (режисер А.Д. Онощенко) тощо. У фільмі «Остап Бандура» знімалася у невеликій ролі народна артистка УРСР М.К. Заньковецька. Режисерами на фабриці працювали В.Р. Гардін (з 1947 року — народний артист СРСР) і П.І. Чардинін (Красавчиков). Змонтований В.Р. Гардіним за матеріалами кінохроніки фільм «Великий Жовтень» вийшов до 5-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Реввійськрада РРФСР високо оцінила фільм і винесла подяку ВУФКУ.

Винятково важливе значення для розвитку міста мав підписаний В.І. Леніним декрет Ради Народних Комісарів РРФСР «Про використання Криму для лікування трудящих». Наказами від 14 і 25 грудня Кримревком накреслив заходи щодо перетворення Криму на всеросійську здравницю, а Ялтинський район оголосив курортною (лікувальною) місцевістю загальнодержавного значення. Наприкінці грудня 1920 року до Ялти прибули нарком охорони здоров’я РРФСР М.О. Семашко та повноважна комісія Раднаркому РРФСР для організації охорони палаців, готелів, колишніх приватновласницьких дач, придатних для лікувальних закладів — санаторіїв та будинків відпочинку. Курортне управління взяло на облік у Ялті 65 будівель, у т. ч. 24 — під санаторії і 41 — під будинки відпочинку. Перша група хворих і відпочиваючих — колишні політкаторжани, поранені учасники штурму Перекопу — прибула в січні 1921 року, тобто через два місяці після визволення Криму від врангелівців. 20 лютого в місті відбулося урочисте засідання, присвячене відкриттю всеросійської здравниці. 1925 року тут працювало 8 санаторіїв (близько 600 ліжок), 4 пансіонати і курортна поліклініка (близько 400 ліжок), 9 будинків відпочинку (близько 450 ліжок). За рішенням Радянського уряду створено наукові курортно-медичні установи: протитуберкульозний інститут (січень 1922 року) і клімато-фтизіатричний інститут їм. М.О. Семашка.

Великі й складні завдання постали перед трудівниками Ялти в період соціалістичної індустріалізації. Ще на початку 30-х років переважну кількість підприємств тут становили дрібноремісничі та кустарні. 1932 року було 7 промартілей, механічний і льодоробний заводи, столярво-оббивна, панчішно-трикотажна майстерні тощо. До кінця 30-х років у промкомбінаті діяло п’ять цехів: швацький, механічний та ін. В економіці Ялти значну роль відігравали підприємства, що працювали на місцевій сировині. 1930 року став до ладу ферментаційний завод (для штучного бродіння тютюну), 1934 року — морзвіррибозавод, що випускав медичний риб’ячий жир, копчену й солону рибу різних сортів, 1936 року — комбінат будівельних матеріалів, 1939 року — молокозавод, механізований хлібозавод потужністю 22 тонни хліба на добу й завод безалкогольних напоїв. Збільшилася потужність електростанції, було прокладено високовольтну лінію електропередачі Севастополь — Ялта. Якщо в 1927—1928 pp. на великих промислових підприємствах міста було зайнято тільки 92 робітники, то 1940 року — понад 1100. 1929 року на базі товариства «Ялтрибалка» організовано риболовецький колгосп «Пролетарський промінь».

Згідно з рішенням ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 26 липня 1936 року «Про виробництво радянського шампанського, десертних і столових вин «Масандра» створено винокомбінат «Масандра», до якого увійшло 8 виноградарських радгоспів, 5 винозаводів, завод виноградних соків, 17 підприємств первинного виноробства. 1939 року ними вироблено понад 824 тис. декалітрів вина, у той час як 1913 року виноробські підприємства Південного берега дали лише 110 тис. декалітрів. Підвищилася якість вина. Напередодні Великої Вітчизняної війни здано в експлуатацію першу чергу будівництва найбільшого в СРСР Масандрівського винозаводу потужністю мільйон декалітрів вина. Такі галузі промисловості Ялти, як виноробство, переробка тютюну й ефіро-олійних культур набули всесоюзного значення.
 
У торговельній мережі міста 1940 року налічувалося 70 крамниць і 3 їдальні. Поліпшувалося транспортне обслуговування населення. Ялтинський морський порт поповнився новими пасажирськими суднами. Перевезення пасажирів збільшилося до мільйона чоловік на рік. 1936 року завершилося будівництво великого морського вокзалу. 1936 року морем та сушею перевезено майже 2 млн. пасажирів. Між Севастополем та Ялтою щогодини курсували автобуси. У Ялті діяли радіовузол, телефонна станція, пошта.
Значна робота щодо реконструкції міського господарства та поліпшення благоустрою міста розгорнулися у другій половині 20-х років. Лише у 1926 — 1927 pp. в цю справу вкладено 4 млн. крб. Наприкінці 1925 року всі комунальні підприємства об’єднано у трест «Електровод». Ремонтувалися будинки, водогін, тротуари вкривалися асфальтом і озеленювалися вулиці, гасові ліхтарі замінювалися електричними. Створено розсадник декоративних рослин, споруджено нові, широкі мости через гірські річки Учан-Су й Дерекойку, укріплено їх береги, а також морську набережну. До середини 30-х років у Ялті забруковано й заасфальтовано 65 км шляхів та вулиць.

1930 року XVII Ялтинська районна партійна конференція затвердила п’ятирічний план розвитку курортного району. З 1932 по 1940 рік на це витрачено 110 млн. крб. 1931 року у місті та його найближчих околицях налічувалося 15 санаторіїв (3526 ліжок), 18 будинків відпочинку (2570 ліжок) і 2 пансіонати (605 ліжок).

З травня 1934 року Ялта стала самостійною адміністративною одиницею, міськрада підпорядковувалася безпосередньо ЦВК Крим АРСР. 23 лютого 1935 року ЦВК та РНК СРСР прийняли постанову про зміцнення міського господарства й бюджету міста Ялти, а також курортно-селищних Рад Алупки й Сімеїза як курортних центрів всесоюзного значення. За генеральним планом соціалістичної реконструкції Південного берега Криму, розробленим на основі постанови XVI Всеросійського з’їзду Рад (23 січня 1935 року) про реконструкцію кримських курортів, передбачався розвиток курортних і населених комплексів. Ще 1928 року прийняв хворих перший збудований за роки Радянської влади туберкульозний санаторій ім. Цюрупи. У двох його просторих корпусах влітку розміщувалося близько 400 чоловік, до послуг яких були дві рентгенотерапевтичні клініки та численні лабораторії. У довоєнні роки поблизу Ялти відкрилися санаторії «Курпати», «Золотий пляж» і «Сосняк».

У 1935—1936 pp. стали до ладу 6 санаторіїв та будинків відпочинку різних відомств. Перед Великою Вітчизняною війною у Ялті діяло 42 санаторії й будинки відпочинку на 5560 ліжок і центральна курортна поліклініка, де протягом року лікувалося й відпочивало 45 тис. чоловік. Понад 30 тис. чоловік оселялися щороку у міських готелях та будинку туриста. У санаторіях зводилися нові корпуси, клуби, будувалися спортивні майданчики. З 1921 до 1940 р. на Південному березі Криму лікувалося й відпочивало 3,5 млн. чоловік, тоді як до революції за 25 років — близько 360 тис. чоловік.   Працювали дитячі санаторії, піонерські табори.

Ялта стала значним науковим центром Криму. У найбільшому науково-лікувальному закладі — Державному інституті медичної кліматології та кліматотерапії туберкульозу (пізніше інститут кліматотерапії туберкульозу) — 55 наукових співробітників і 415 чоловік медичного персоналу лікували 1700 хворих щороку. 36 наукових співробітників працювало на Всесоюзній станції виноробної промисловості у Магарачі. Значну роботу проводила Кримська зональна станція Всесоюзного інституту тютюнової та махоркової промисловості. У червні 1930 року Всесоюзний геологічний інститут організував першу в СРСР Кримську науково-дослідну зсувну станцію (припинила роботу 1936 року і відновила її 1944 року). З 1928 року до середини 30-х років працювала Ялтинська сейсмологічна станція.
1934 року утрьох лікарнях і трьох поліклініках міста трудився 61 лікар. Через два роки збудовано нову обласну протитуберкульозну лікарню «Гастрія», капітально відремонтовано, й переобладнано міську та інфекційну лікарні, туберкульозний диспансер, поліклініку, відкрито хірургічну й терапевтичну лікарні, містечко охорони материнства й дитинства, водолікарню, обладнано нові лікувальні кабінети. Працювали аптека, міська лабораторія, а також станції санітарно-епідеміологічна та швидкої допомоги. Напередодні Великої Вітчизняної війни медичне обслуговування трудящих здійснювали 83 лікарі й близько 200 чоловік середнього медичного персоналу.

1930 року в місті завершився перехід до загального початкового навчання. Будувалися нові школи. У 1940/41 навчальному році в Ялті було 3 початкові і 5 середніх шкіл, а також школа підлітків, у яких 156 вчителів навчали 4083 учні. Успішно велася боротьба з неписьменністю. 1931 року пункти ліквідації неписьменності, відкриті при школах міста, відвідувало 993 чоловіка, 1936 року — 3412. З неписьменністю було покінчено напередодні війни.
До початку 40-х років Ялта перетворилася на центр підготовки кадрів із середньою спеціальною освітою для роботи в галузі охорони здоров’я й народної освіти, сільського господарства. Працювали технікуми педагогічний, фармацевтичний, медичний, південних спецкультур та тютюновий, сільськогосподарський робітфак, школа для дорослих. У всіх шести середніх спеціальних навчальних закладах 1938 року навчалося 1320 чоловік.

Широко розгалуженою стала мережа бібліотек, клубів, музеїв. Велику роботу вели міський театр, філармонія курортів Південного берега Криму (створена 1939 року), де виступали на гастролях провідні музичні й театральні колективи країни, видатні співаки й музиканти. Напередодні війни у місті діяли 2 бібліотеки — центральна (50 тис. книжок) й дитяча (7,5 тис’ книжок), будинок піонерів, 3 міські та 6 профспілкових клубів, 3 кінотеатри, курортний зал. При кожному санаторії і будинку відпочинку були свої кіноустановки й бібліотеки. Виходили 2 газети — міська «Сталинское знамя» (з серпня 1939 року) і районна «Ударник». Значну роль у культурному житті міста відігравала Ялтинська кіностудія.
Великою популярністю в жителів міста і приїжджих користувався Будинок-музей А.П. Чехова (1926 року його передано у відання Державної бібліотеки СРСР ім. В.І. Леніна, і відтоді будинок-музей є її філіалом). За 20 довоєнних років (з 1921 до 1941) його відвідало 300 тис. чоловік, у той час як за 13 років до Великої Жовтневої соціалістичної революції — близько 2 тис. У триповерховому палаці колишнього еміра бухарського розмістився Ялтинський краєзнавчий музей, що мав три відділи: природи й економіки, революційного руху, культурно-історичний. 1940 року в місті працювали також районний сільськогосподарський музей при будинку селянина Ялтинського райвиконкому та антирелігійний музей.
Ялту часто відвідували видатні громадські діячі, письменники, делегації із зарубіжних країн. У 20-х роках приїздили О.М. Горький і В.В. Маяковський, який написав тут вірші «Севастополь — Ялта», «Ялта — Новоросійськ», «Товаришу Нетте — пароплаву і людині». У 30-х роках частим гостем будинку творчості письменників був А.П. Гайдар. Саме в Ялті він почав писати одне з кращих своїх оповідань «Блакитна чашка», повість про громадянську війну «Семен Бумбараш» тощо. Багато оповідань К.Г. Паустовського, написаних у Ялті, цілком або частково базуються на ялтинських зустрічах і враженнях: «Загублений день», «Жменя кримської землі», «Парусний майстер», роман «Дим Вітчизни». Протягом тривалого часу тут жили й працювали К.А. Треньов, В.О. Луговськой, К.М. Симонов, О.О. Жаров, Остап Виганя, В. Сосюра, П. Тичина, П. Панч та багато інших письменників.
 
Невпинно зростала політична активність трудящих. На 1 червня 1941 року в складі Ялтинської міської партійної організації налічувалося 896 членів ВКП(б) й 313 кандидатів у члени партії, об’єднаних у 100 первинних організаціях. 85 комсомольських організацій об’єднували 2180 членів ВЛКСМ.

Розвиток Ялти, її подальший розквіт як курорту були перервані віроломним нападом на Радянську країну німецько-фашистських загарбників. Уже 22 червня близько 200 ялтинців звернулися до міськвійськкомату з проханням зарахувати їх добровольцями до лав Червоної Армії.

У перші ж місяці війни на фронт пішло 374 комуністи (а всього проти гітлерівців воювали дві третини членів міської партійної організації), понад 800 комсомольців. До народного ополчення вступило близько 7,5 тис. чоловік, до винищувального батальйону — 200. У переобладнаних під військові госпіталі санаторіях налічувалося 7530 ліжок. Трудящі міста самовіддано працювали на підприємствах. 17 серпня 1941 року понад тисяча юнаків і дівчат Ялти взяли участь у всесоюзному комсомольсько-молодіжному недільнику.

8 листопада 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися до Ялти. Силою зброї вони насаджували свій кривавий режим — лише влітку 1942 року розстріляли у місті 150 чоловік, а всього за час окупації вбили й закатували 4 тис, вивезли на каторгу до Німеччини 5700 чоловік. Люди вмирали від голоду, зазнавали репресій.

У перші ж дні фашистської окупації секретар комсомольської організації 3-ї середньої школи Н. Лисанова створила підпільну групу, її учасники розповсюджували серед населення одержані від партизанів листівки й радянські газети, а для народних месників збирали відомості про розташування ворожих частин та найважливіших комунікацій, про плани гітлерівців. У лютому 1942 року виказана зрадником Н. Лисанова потрапила до рук гестапо. 24 лютого, після страшних катувань, юну патріотку розстріляли у районі Масандри. Ім’я Н. Лисанової тепер носить школа № 7 (до війни школа № 3), у якій вона навчалася.
На початку 1943 року розпочала діяльність підпільна патріотична організація, що складалася з 6 груп. Вона об’єднувала 70 чоловік. Очолював їх офіцер Червоної Армії А.І. Казанцев, який вирвався з фашистського полону. Він же був редактором газети «Крымская правда», що видавалася Ялтинською підпільною організацією. З липня 1943 року в місті вийшло 3 її перших номери та 2 листівки — «До всього населення Криму» і «До народів Криму». У вересні друкарню перенесли в гори, до Ялтинського партизанського загону. Тут вийшло 7 номерів газети (2 березня 1944 року надруковано останній, десятий). «Крымскую правду» розповсюджували не тільки в Ялті, але і в Севастополі, Керчі, Джанкої. Вона закликала радянських людей знищувати ворога, ліквідовувати його склади, боєприпаси, техніку, перешкоджати вивезенню населення до Німеччини. Якось підпільники надрукували газету на портреті Гітлера й вивісили її у найвидніших місцях. У вересні 1943 року близько 60 підпільників на чолі з А.І. Казанцевим пішли в ліс і влилися до складу 4-ї партизанської бригади Південного з’єднання. Згодом на базі цієї групи організовано десятий, Ялтинський, партизанський загін під командуванням А.І. Казанцева.

Частина підпільників залишалася в Ялті. Напередодні 26-ї річниці Великого Жовтня, у ніч на 7 листопада 1943 року, вони вивісили червоний прапор поблизу електростанції. Патріотична група на чолі з А.Р. Мицьком, що діяла на електростанції, спалила генератори. Незабаром підпільники були заарештовані. Від рук фашистів загинули С.Я. Донець, М.Н. Клименко, А.Р. Мицько та інші.
 
Ще до вторгнення окупантів у місті було сформовано партизанський загін чисельністю понад 90 чоловік, командиром якого призначили Д.Г. Машкарина, комісаром С.М. Білобродського. 13 грудня 1941 року вони разом з начальником штабу М.М. Тамарли, лікарем загону А.Н. Фадєєвою та іншими загинули в нерівному бою з гітлерівцями. Поховані патріоти на вершині гори Ай-Петрі, на їх могилі встановлено пам’ятник. Після їх загибелі загін очолив М.П. Кривошта, комісаром став О.Д. Кучер. До кінця червня 1942 року загін провів 67 операцій, захопивши радіостанцію, знищивши 19 автомашин, кілька мостів, пошкодивши десятки кілометрів ліній зв’язку, вбивши 201 ворожого солдата й офіцера. У липні 1942 року ялтинські партизани влилися до Севастопольського загону і в його складі воювали до кінця вересня 1942 року.

15 квітня 1944 року перший батальйон 777-го полку 227-ї Темрюцької стрілецької дивізії під командуванням полковника Г.М. Преображенського вийшов до Ялти через перевал Ай-Петрі. Радянські воїни перенесли на собі кулемети, гармати. Стрімкий маневр радянських військ перешкодив фашистським мінерам і факельникам висадити в повітря і спалити багато палаців, здравниць, винозаводи «Масандри» та інші міські будівлі. 16 квітня жителі Ялти з радістю зустрічали воїнів Окремої Приморської армії (командуючий — генерал армії А.І. Єременко), що визволили їх від гітлерівських загарбників. До міста увійшли передові загони 383-ї дивізії під командуванням генерала В.Я. Горбачова, 2-ї гвардійської Таманської стрілецької дивізії під командуванням полковника М.С. Самохвалова, 339-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Г.Т. Василенка і партизани 7-ї бригади Південного з’єднання. Відбулися зустрічі представників частин, яким було присвоєно найменування «Ялтинських», з населенням.

Після визволення міста в ньому налічувалося трохи більше ніж 10 тис. мешканців. За час окупації житловий фонд Ялти скоротився на 105 тис. кв. метрів, тобто майже на 40 проц. Фашисти зруйнували та пограбували 20 санаторіїв, 29 промислових підприємств, 139 торговельно-складських приміщень, морський вокзал і портові споруди, будинок Інституту медичної кліматології та кліматотерапії туберкульозу, готелі, кінотеатр, пошту, радіовузол. Були виведені з ладу водогінна мережа, каналізація і морський глибоководний каналізаційний колектор. Ялті завдано збитків на суму близько 389 млн. карбованців.

18 квітня 1944 року створено бюро міськкому партії, відновили роботу міськвиконком, міськком комсомолу. На початку травня в Ялті було 6 партійних організацій, які об’єднували 69 членів ВКП(б) і 19 кандидатів. Під керівництвом комуністів трудящі міста почали загоювати рани, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками. 27 квітня міськком партії організував загальноміський недільник. Держава виділила на відродження житлово-комунального господарства Ялти близько 1,5 млн. карбованців. У травні 1944 року стали до ладу невелика електростанція, перший, другий і третій винозаводи у Масандрі. До 1 червня працювали хлібозавод, 17 майстерень міськпромкомбінату, 6 промартілей, 4 будівельні й автотранспортна контори, контора зв’язку, радіовузол, порт, а через рік — м’ясокомбінат, морзвіррибозавод, молокозавод, винозавод, заводи ферментаційний і безалкогольних напоїв, міськхарчокомбінат, торговельний порт, друкарня, кінофабрика. Уже влітку 1944 року перші 5 санаторіїв прийняли на лікування фронтовиків. Відкрилися Інститут кліматотерапії туберкульозу й переведений до Ялти з Севастополя Центральний науково-дослідний інститут фізичних методів лікування ім. І.М. Сеченова.

Трудящі Ялти підхопили заклик севастопольців до трудящих міст Криму про розгортання аагальнокримського соціалістичного змагання за якнайшвидшу відбудову і благоустрій міст Криму. 1944 року в місті налічувалося 65 черкасовських бригад (вони відпрацювали 88,5 тис. годин). Черкасовським рухом було охоплено 17 підприємств та організацій. Ялтинське шляхово-експлуатаційне управління здійснювало ремонт пошкодженої за час фашистської окупації Криму системи різних іригаційних, інженерно-технічних та водогінних споруд на Південнобережній і Лівадійсько-Сімеїзькій дорогах. З часу визволення міста від гітлерівців до кінця січня 1945 року черкасовцями розчищено 10,5 км центральних вулиць, близько 1,5 км алей і 2 тис. кв. метрів скверів, розібрано загороджувальні стінки на приморських вулицях. На набережній висаджено близько 300 декоративних кущів.

На початку червня 1944 року вже функціонували хірургічна лікарня на 75 ліжок, інфекційна на 65 місць, 2 диспансери, 2 поліклініки (дитяча й для дорослих), дитячі ясла на 50 місць, санепідемстанція. У них трудилося 43 лікарі й 49 чоловік середнього медичного персоналу. Протягом року стали до ладу терапевтична, туберкульозна й приміська лікарні, 2 амбулаторії, дитячі ясла, курортна поліклініка, жіноча консультація, 2 аптеки, малярійна станція, 3 медпункти. У місті працювали 4 початкові, 2 середні й неповна середня школи, 2 дитячих садки. Налічувалося 32 торговельні підприємства, у т. ч. 15 крамниць, 5 їдалень, 2 чайні тощо. Відкрилися клуб, бібліотека.

Трудівники Ялти допомагали своїми особистими заощадженнями Червоній Армії, зібравши на будівництво танкової колони «Героїчний Севастополь» понад 314 тис. крб. готівкою, близько 380 тис. крб. облігаціями державних позик та 25 крб. золотом. Широко розгорнулося збирання коштів на будівництво танкової колони «Кримський  партизан».

19 січня 1945 року РНК РРФСР ухвалив заходи про надання допомоги для відродження міського господарства Ялти. Було асигновано 3,5 млн. крб., виділено 8 вантажних автомашин, 100 тонн будівельного гіпсу, різні матеріали, інструмент, обладнання, а також 6 кінопересувок для санаторіїв. Член-кореспондент Академії архітектури СРСР O.K. Буров подав за дорученням РНК РРФСР проект перепланування міста.

4 — 11 лютого 1945 року відбулася Кримська (Ялтинська) конференція керівників трьох союзних держав — СРСР, США й Великобританії, на якій глави урядів погодили військові плани остаточного розгрому фашистської Німеччини й накреслили основні принципи політики союзників щодо встановлення після закінчення війни міцного миру й організації системи міжнародної безпеки.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни на повну силу розгорнулася відбудова міста. Комуністи очолили самовіддану боротьбу трудящих за виконання завдань четвертої п’ятирічки, відбудову й реконструкцію Ялти, перетворення її па зразкову всесоюзну здравницю. 30 червня 1945 року Ялта віднесена до категорії міст обласного підпорядкування. 1946 року тут налічувалося 57 первинних партійних організацій, у яких перебувало на обліку 584 члени партії та 149 кандидатів у члени ВКП(б), і 58 комсомольських організацій. 1948 року міська парторганізація об’єдналася з районною, утворилася єдина міська партійна організація у складі 2812 комуиістів. У лавах комсомольської організації було 2852 чоловіка. З різних районів країни до міста прибувало обладнання для здравниць, 1947 року його одержали на суму близько 7 млн. крб. 1948 року в Ялті діяло 30 санаторіїв, 5 будинків відпочинку, 2 інститути фізичних методів лікування.
Відповідно до указу Президії Верховної Ради РРФСР від 31 серпня 1948 року ліквідовано Ялтинський район. В адміністративне підпорядкування Ялтинської міськради перейшли місто Алупка, курортні селища Гаспра, Гурзуф, Кореїз, Лівадія, Сімеїз, робітниче селище Масандра та 7 сільрад. Утворилася т. зв. Велика Ялта — від Фороса до Ведмідь-Гори.

У березні 1949 року держава виділила на реконструкцію Ялти 46,2 млн. крб. Було створено будівельну організацію «Ялтаспецбуд». У січні 1950 року санаторії та будинки відпочинку Ялти вже змогли прийняти одночасно 11 103 чоловіка — майже вдвічі більше, ніж 1941 року. Протягом останнього року четвертої п’ятирічки на Південному узбережжі лікувалося й відпочивало за путівками та курсовками 148 тис. і без путівок—10 тис. трудящих, працювало 106 санаторіїв та будинків відпочинку на 14 450 ліжок. Курорт було в основному відбудовано.

Першого року четвертої п’ятирічки відновили роботу 20 підприємств, у т. ч. 11 різних артілей, споруджено нову електростанцію потужністю 940 квт. 1948 року завершено відродження промисловості міста. Працювало близько 50 підприємств 8 кількістю робітників понад 800 чоловік. 1950 року вони дали надпланової продукції більш як на 17 млн. карбованців.

Відновлювався житлово-комунальний фонд міста, на що лише в 1944 — 1946 pp. асигновано 14,6 млн. крб. З ініціативи міськкому партії та райвиконкому розгорнулося змагання між колективами за кращий благоустрій міста. 1946 року в ньому взяло участь 114 підприємств та установ. До листопада 1946 року ялтинці безоплатно відпрацювали на впорядкуванні й озелененні міста 274 тис. людиногодин, а 1950 року — понад 340 тисяч.

Почав здійснюватися генеральний план реконструкції Ялти. Набережну було розширено і з’єднано з Приморським парком. Створено площу ім. В.І. Леніна. Упорядковано 5 бульварів, Приморський парк, парк культури і відпочинку ім. Чехова, відновлено 6 розсадників декоративних порід рослин, міські сади й пляжі, лікувальний пляж у Ялті і в Місхорі. Важливу роль у відбудові й розвитку міста відіграло схвалення 27 квітня 1948 року Радою Міністрів Російської РФСР генерального плану відродження й реконструкції Ялти. Проектно-технічним бюро Академії архітектури СРСР під керівництвом архітекторів О.С. Слонимського і Л.М. Букалової розроблено план реконструкції міста, за яким зберігалася мережа вулиць, що вже склалася, але передбачалося розширення території Ялти до 1965 року від 700 до 1300 га за рахунок приєднання сіл Ущельного й Чехового, а також Лівадійської Слобідки.

Розширювалася торговельна мережа міста. Якщо у травні 1945 року тут працювали 45 крамниць і кіосків, 26 їдалень, то 1950 року — вже 147 магазинів, 157 кіосків, 56 підприємств громадського харчування. 1946 року стала до ладу АТС на 800 номерів (до війни було 570), телеграф і радіотрансляційний вузол, потужність якого удвоє перевищила довоєнну.
Транспортне обслуговування курорту здійснювали автоколона № 82 і 5 гаражів різних відомств.

До кінця 1950 року у місті діяло 10 медичних закладів (лікарень, поліклінік, амбулаторій, аптек тощо). У них і в здравницях трудилося понад 300 лікарів.
У Великій Ялті 1950/51 навчального року налічувалося 6 середніх, 12 семирічних і 11 початкових шкіл, де 319 вчителів навчали 7262 дітей, у 4 спеціальних середніх навчальних закладах здобували знання 952 учні.
Успішно працювали наукові установи: Всесоюзний науково-дослідний інститут виноробства і виноградарства «Магарач», тютюнова науково-дослідна станція Всесоюзного науково-дослідного інституту тютюну і махорки, Кримська зсувна (з 1951 року — також і гідрогеологічна) станція Міністерства геології СРСР, Чорноморська гідрофізична станція АН СРСР у селищі Кацивелі, Інститут кліматотерапії туберкульозу, Інститут фізичних методів лікування ім. І.М. Сеченова, гідрологічна станція, Нікітський державний ботанічний сад.

Велику культурно-освітню роботу вели 4 профспілкові клуби, будинок-музей А.П. Чехова і краєзнавчий музей, міська й дитяча бібліотеки, Ялтинський міський театр ім. А.П. Чехова, філармонія, кінотеатр. Відновився випуск міської газети. 1946 року комсомольці зібрали 25 тис. книжок для бібліотеки ім. Чехова.

На відродження, будівництво й реконструкцію Ялтинського курорту в 1951 — 1955 pp. витрачено 500 млн. крб. (у старому масштабі цін). За роки шостої п’ятирічки курорт розвивався ще швидшими темпами. Виросли нові корпуси санаторіїв «Росія», «Запоріжжя», «Узбекистан», «Енергетик», ім. Куйбишева, будинку творчості Літфонду СРСР, будівлі нової водолікарні тощо.

1959 — 1965 pp. держава виділила на розвиток курорту 50 млн. крб. (за цей час кількість місць у санаторно-курортних закладах Ялти збільшилася на 13 тис.), а в 1966 — 1970 pp. — 60 млн. У 1959 — 1970 pp. стали до ладу курортне містечко «Донбас», санаторій «Чорномор’я», нові корпуси в санаторіях Червонопрапорного Чорноморського флоту, Міністерства оборони СРСР та інші курортні новобудови. 1967 року трудівники Ялти стали переможцями Всесоюзного змагання за перетворення міста на кращий курорт країни. 1970 року в межах міста працювало близько 40 здравниць, у яких протягом восьмої п’ятирічки лікувалося й відпочивало понад 6 млн. чоловік. У дев’ятій п’ятирічці на розвиток міста-курорту асигновано 330 млн. крб. Здравниці одержали багато сучасної апаратури й устаткування, розроблено і впроваджено у практику прогресивні лікувальні й діагностичні методи. Поліпшилося й стало різнобічнішим культурне й побутове обслуговування відпочиваючих. У курортних закладах міста 1973 року працювало 20 тис. чоловік, серед них 1100 лікарів та близько 2700 фахівців, що мають середню спеціальну медичну освіту. Імена кращих працівників Ялтинського курорту відомі далеко за межами Криму. Це головний лікар курортної поліклініки, заслужений лікар УРСР Ф. Трубіцина, головний лікар санаторію «Енергетик», заслужений лікар УPСP Н.О. Кропачова, лікар санаторію «Росія», заслужений лікар УРСР Л.І. Пригон та багато інших.
Комуністи, яких працює у здравницях близько 2 тис., очолили соціалістичне змагання, що розгорнулося серед працівників курорту на честь 50-річчя утворення СРСР. За підсумками змагання колектив Ялтинської курортної поліклініки нагороджено Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. Колективам санаторіїв «Узбекистан» і «Чорномор’я» вручені иа вічне зберігання Червоні прапори Ялтинського міськкому КП України і міськвиконкому, а колективи санаторіїв Міністерства оборони СРСР, «Росія», пансіонату «Київ» і курортного містечка «Донбас» удостоєні Ювілейних почесних грамот міськкому партії й міськвиконкому.
Трудівники Ялти досягли значних успіхів у розвитку промисловості. На всіх підприємствах міста велася велика робота щодо збільшення виробничих потужностей, оновлення основних фондів. Будувалися нові промислові підприємства. На початку 1955 року став до ладу молочний завод, на якому всі технологічні процеси повністю механізовано й автоматизовано. 1959 року почав працювати новий рибокомбінат з потужним холодильником, консервним і коптильним цехами. Першого ж року його колектив дав продукції на 12 млн. карбованців.

Здійснено значні роботи щодо реконструкції ферментаційного тютюнового заводу, заводів винокомбінату «Масандра», фабрики головних уборів, фабрики сувенірно-подарункових виробів (з 1972 року — Головне підприємство виробничого об’єднання «Таврія») та інших підприємств.
Інтенсивно розвивалася місцева промисловість. Протягом 1959 — 1965 pp. стали до ладу новий пивобезалкогольний завод, фабрики індивідуального пошиття й ремонту взуття, пошиття одягу, завершилася реконструкція молокозаводу. Основні виробничі фонди промислових підприємств Ялти збільшилися з 11,7 до 20,1 млн. крб. За 7 років підприємства міста дали понад 26 млн. прибутку, їх рентабельність зросла майже в 1,5 раза.
У наступні роки в розвитку промисловості міста місцеві партійні, радянські й господарські органи керувалися постановою Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо поліпшення санаторно-курортного будівництва на курортах Північного Кавказу, Краснодарського краю і Криму», прийнятою у вересні 1968 року. У ній, зокрема, зазначалося, що «заборонено здійснювати в Ялті та інших містах-курортах Південного берега Криму будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств і цехів, не пов’язаних безпосередньо із задоволенням потреб населення та відпочиваючих, курортів загалом».

До кінця 1970 року в Ялті працювало 18 промислових підприємств. За роки восьмої п’ятирічки вони дали валової продукції майже на 368,15 млн. крб. У промисловості Ялти зайнято близько 6 тис. чоловік. Значних успіхів рік у рік домагається колектив Ялтинського рибокомбінату, якому ще 1964 року присвоєно звання колективу комуністичної праці. За високі виробничі показники він не раз заносився на обласну й міську Дошки пошани, нагороджувався грамотами й дипломами.  За успішне виконання й перевиконання державних завдань у змаганні на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна колектив рибокомбінату 1970 року нагороджено Ленінською Ювілейною Почесною Грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної  Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. Самовіддано трудяться працівники комбінату і в роки дев’ятої п’ятирічки. Саме його комуністам, які йдуть в авангарді соціалістичного змагання, у березні 1973 року надано честь першими одержати партійні квитки нового зразка. Серед них була і делегат XXIV з’їзду КПРС, робітниця В.М. Лисенко.

Всесвітньої слави набув Головний завод винокомбінату «Масандра». У розвитку радянського вітчизняного виноробства, створенні багатьох нових марок вина його колектив є одним а передових у країні. Унікальна колекція вин, що зберігаються у підвалах заводу, налічує 700 зразків (близько мільйона пляшок), деякі з них датовані 1775 роком.

Риболовецький колгосп «Пролетарський промінь», що має 7 бригад — одне з передових господарств Азовсько-Чорноморського басейну, у розпорядженні якого — сучасні судна, снасті, обладнання, радіостанції тощо. Авіаційну розвідку місць скупчення риби здійснює Азовсько-Чорноморський науково-дослідний інститут морського рибного господарства й океанографії. За восьму п’ятирічку колгосп виловив і здав державі понад 150 тис. цнт риби на суму 1630 тис. крб. Нерідко господарство відвідують зарубіжні гості: югослави та японці, індійці й сомалійці, представники країн Північної Європи.

1954 року в Ялті створено будівельно-монтажний трест (тепер трест «Ялтаспецбуд»), а в селищі Гаспра — його виробничу базу — завод залізобетонних виробів. У роки восьмої п’ятирічки обсяг капітальних вкладень у будівництво складав понад 160 млн. крб., збільшившись порівняно з попередньою п’ятирічкою у 1,8 раза. У тресті трудяться понад 4 тис. чоловік. 28 бригадам і 848 передовикам присвоєно звання бригад та ударників комуністичної праці. 1972 року за перемогу в соціалістичному змаганні бригадам П.І. Єрмакова, О.Г. Вединяпіна і В.А. Кікотя присвоєно звання бригад ім. 50-річчя утворення СРСР. Будівництвом та благоустроєм в Ялті займаються ще 7 будівельно-монтажних організацій. Колектив будівельного управління № 459 тресту «Кримморгідробуд» за останні роки спорудив кілька нових причалів, укріпив береги, збудував повий, добре обладнаний міський пляж у районі Масандрівської вулиці.

Значних успіхів досягли будівельники міста 1972 року, змагаючись за гідну зустріч 50-річчя утворення СРСР.

Колектив БУ-36 план 1972 року виконав достроково, до 14 грудня, підвищив продуктивність праці, знизив собівартість будівельно-монтажних робіт, за що нагороджений Ювілейною почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради. Виконуючи соціалістичні зобов’язання на честь 50-річчя утворення СРСР, колектив ордена Трудового Червоного Прапора тресту «Південношляхбуд» завершив прокладання автошляху Ялта — Севастополь. На будовах міста трудиться багато уславлених людей, серед них Герой Соціалістичної Праці муляр Ю.І. Друзенок, заслужений будівельник УРСР, делегат XXIII з’їзду КПРС, кавалер ордена Леніна і ордена Жовтневої Революції П.І. Єрмаков, бригадири комплексних госпрозрахункових бригад (що перейшли 1972 року на роботу за методом відомого всій країні будівельника з міста Зеленограда Московської області М. Злобіна), кавалери ордена Леніна І.Н. Лисогоря і М.С. Акимов та інші. 5410 чоловік нагороджені Ленінською ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Багато років трудівники Ялти шефствують над колгоспами й радгоспами Білогірського району. У селах з їх допомогою збудовано тваринницькі ферми, обладнано медичні пункти, поповнено літературою бібліотеки. Спеціалісти ялтинської контори «Міськосвітлення» електрифікували тваринницьку ферму в колгоспі ім. Чапаева. Допомога, надана ялтинцями тільки 1972 року, обчислюється сумою 150 тис. карбованців.

За післявоєнні роки у місті виросли нові житлові масиви на Чайній Гірці, в Ущельному тощо. Протягом 1966 — 1970 pp. збудовано майже 150 тис. кв. метрів житлової площі. Багато зроблено для впорядкування й озеленення міста. У Ялті 2753 га зелених насаджень, є 12 скверів і 6 парків. Влітку 1963 року завершилося будівництво системи очисних споруд та 7-кілометрового тунелю крізь товщу першого пасма Кримських гір, яким з водосховищ, розташованих у районі села Щасливого Бахчисарайського району, до Ялти прийшла «велика вода». Таким чином, вирішена проблема водопостачання самої Ялти і всіх населених пунктів, підпорядкованих
міськраді.

Щороку зростав мережа торгівлі й громадського харчування. Якщо 1965 року вмісті було 157 магазинів, то 1972 року — 181. У березні 1971 року в Ялті відкрито будинок торгівлі — великий торговельний комплекс з універмагом, гастрономом та 2 ресторанами, оснащений найновішим обладнанням.

До послуг мешканців і гостей міста-курорту багато ресторанів і кафе. Зведено будинок одягу — 2 побутові комбінати, фабрику пошиття й ремонту одягу.

У зв’язку з розвитком Ялти як всесоюзної здравниці швидкими темпами розвивається мережа міського транспорту. У 1959 — 1965 pp. збудовано міську обвідну дорогу, тролейбусне депо і міське тролейбусне кільце. Стала до ладу тролейбусна траса, що з’єднала Ялту з Алуштою і Сімферополем. Здано в експлуатацію будинок морського вокзалу, а 1957 року — автовокзалу. В автогосподарствах міста 1973 року налічувалося понад 2,6 тис. машин, у т. ч. понад тисячу легкових, 300 автобусів. У тролейбусному парку — 84 тролейбуси, у таксомоторному — 283 автомашини. До послуг ялтинців і відпочиваючих — катери, у т. ч. типу «Ракета», «Стріла» й «Комета», теплоходи, вертолітне сполучення з Сімферополем. Діє пасажирська канатна дорога «Ялта — Гірка», збудована до 50-річчя Радянської влади.

Багато уваги приділяється охороні здоров’я трудящих. В Ялті працюють лікарня, 4 поліклініки, 3 диспансери, пологовий будинок, жіноча й дитяча консультації, 3 амбулаторії, медичний пункт, станція швидкої допомоги, санепідемстанція, будинок санітарної освіти. Тут трудиться близько 400 лікарів і понад 800 чоловік середнього медичного персоналу, у т. ч. заслужений лікар УРСР Т.П. Білоненко, головний рентгенолог міста, почесний громадянин Ялти 3.І. Бабушкін. У місті — 28 дитячих садків і ясел, у яких виховується понад 3 тис. малюків.

Мережу народної освіти міста утворюють 7 середніх, 3 восьмирічні і початкова школи, де опановують знання близько 8 тис. учнів. У Ялті є технікум радянської торгівлі, педагогічне, медичне, 2 професійно-технічні й торговельно-кулінарне училища Загін учителів налічує близько 1 тис. чоловік. Завуч середньої школи № 5 О.М. Кваско нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, 3.Г. Любченко, М.А. Майський та багато інших викладачів удостоєні звання заслужених учителів УРСР. Художньо-естетичне виховання підростаючого покоління здійснюють музична ім. О.О. Спендіарова й художня школи. Позашкільну роботу з дітьми ведуть будинок піонерів, станції юних техніків та юних натуралістів, дитяча спортивна школа.

Рік у рік вростає значення Ялти як наукового центру. Тут працюють Ялтинський науково-дослідний інститут фізичних методів лікування і медичної кліматології ім. І.М. Сеченова (об’єднані інститути кліматотерапії туберкульозу й фізичних методів лікування), Всесоюзний науково-дослідний інститут виноробства й виноградарства «Магарач». В Інституті фізичних методів лікування і медичної кліматології ім. І.М. Сеченова над розробкою актуальних проблем кліматолікування туберкульозу працюють 9 докторів і 41 кандидат наук. Провідною науково-дослідною установою країни з питань виноробства й виноградарства стаї інститут «Магарач». Створені його селекціонерами нові сорти винограду плодоносять уже майже на 700 га. На початку 70-х років селекціонери інституту передали на державне сортовипробування новий сорт винограду Ізобільний. 1971 року на міжнародному конкурсі у Братиславі Мускат рожевий і Бастардо Магарацькиі одержали ще 2 золоті медалі. Тепер у колекції інституту 98 медалей (понад 70 з них одержані за роки Радянської влади).
 
1971 рік був роком народження технологічної лінії комплексної переробки відходів виноробства. Уперше на Північному Кавказі та в Криму налагоджено виробництво з них виноградного масла, що має попит у парфюмерів і кондитерів, винної кислоти, спирту, цінного кормового борошна для тварин тощо. Лише за 1971 рік інститут одержав 22 авторські свідоцтва на відкриття й винаходи. А загалом його співробітники мають понад 160 авторських свідоцтв. Від впровадження у виробництво наукових досягнень інституту народне господарство країни одержало 1971 року понад 4 млн. крб. економії, тільки для виноробів Радянського Союзу розроблено 9300 нових машин.

Всесоюзний науково-дослідний інститут виноробства й виноградарства «Магарач» і Головне спеціальне конструкторське бюро Міністерства тракторного й сільськогосподарського машинобудування СРСР у відповідності з координаційним планом створеного у рамках РЕВ радян-сько-болгаро-угорського товариства «Агромаш» розробили проект пневматичного виноградозбирального агрегату для збирання технічних сортів. Інститут «Магарач» підтримує й розширює наукові зв’язки та ділове співробітництво з науково-дослідними установами та підприємствами країн народної демократії, а також ряду капіталістичних країн (Франції, Голландії, Швейцарії, США й ін.). За досягнуті успіхи у розробці системи машин для покривного виноградарства завідуючому відділом механізації Г.Д. Паламарчуку присуджено Державну премію СРСР 1971 року, завідуючому відділом технологічного устаткування Г.А. Ждановичу вручено орден Леніна, 8 співробітників інституту нагороджені орденами й медалями у 1971 році, 13 чоловік — у 1972 році, 22 співробітники одержали золоті, срібні й бронзові медалі ВДНГ.

В Ялті — 4 будинки культури й десятки клубів. Великих успіхів у розвитку самодіяльності домігся міський будинок культури медичних працівників. 1971 року його самодіяльній оперній студії присвоєно звання народного оперного театру. На республіканському огляді, присвяченому 50-річчю утворення СРСР, спектакль за п’єсою литовського драматурга Р. Самулявічуса «Міст у далеку ніч» у виконанні цього колективу відзначено Золотою медаллю. 1973 року самодіяльному драматичному колективу будинку вчителя присвоєно звання народного театру.

У місті 58 бібліотек з книжковим фондом близько 549 тис. примірників, зокрема, у міській бібліотеці ім. А.П. Чехова — 110 тис. Велику роботу з естетичного виховання трудящих проводить у Ялті Кримська державна філармонія, що об’єднує понад 200 творчих працівників, серед яких заслужений артист УРСР В.А. Арбенін, заслужений артист Грузинської РСР В.В. Лобанов, заслужений артист УРСР О.Ф. Гуляницький.

За післявоєнні роки розширилася експозиція в Будинку-музеї А.П. Чехова. Для нього збудовано ще одне приміщення. Щороку музей відвідує понад 150 тис. екскурсантів. Багато років директором його була заслужений діяч мистецтв РРФСР М.П. Чехова, нагороджена за багаторічну роботу по збереженню, вивченню, виданню літературної спадщини А.П. Чехова орденом Трудового Червоного Прапора. Вона обиралася депутатом до Ялтинської міської Ради депутатів трудящих. Завдяки зусиллям М.П. Чехової у будинку збереглося все так, як було за життя письменника.

Краєзнавчий музей має відділи природи, дореволюційного й радянського періодів, літературний. 1970 року при ньому відкрито експозицію прикладного мистецтва — «Галявину казок». 1972 року музей відвідало близько 28 тис. чоловік. Того року колектив Ялтинського краєзнавчого музею за перемогу в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР занесено на міську Дошку пошани. 1972 року в місті створено літературно-меморіальний видатної української поетеси Лесі Українки – філіал Кримського обласного краєзнавчого музею.

1968 року в Ялті відкрився широкоформатний кінотеатр «Сатурн» на 1240 місць. Діє 68 кіноустановок. Ялтинську кіностудію 1964 року перетворено на філіал Центральної ордена Трудового Червоного Прапора кіностудії дитячих і юнацьких фільмів ім. О.М. Горького. За післявоєнні роки тут знімалися фільми «Ромео і Джульетта», «Отелло», «Овод», «Адмірал Ушаков», «Кораблі штурмують бастіони», «Дама з собачкою», «Дванадцята ніч», «Прощай», «Острів скарбів», «Невловимі месники», «Дон-Кіхот» та багато інших.

Міська організація товариства «Знання» об’єднує близько тисячі лекторів. Працюють також народні університети — патріотичного виховання, правових, медичних і педагогічних знань; музичні лекторії, клуби цікавих зустрічей тощо. Ялтинська міська організація Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури налічує 115 первинних організацій, у яких перебуває на обліку 22 тис. чоловік, 63 організації, установи та підприємства міста.

Близько 30 тис. ялтинців — фізкультурники. Серед них почесний майстер спорту Б.І. Рибак (легка атлетика), майстри спорту міжнародного класу В.П. Гончаров (альпінізм) і Ю.І. Поляков (фехтування). У місті споруджено стадіон спортивного товариства «Авангард», спортивний комплекс для дітей у Теплій Балці, на базі якого працює дитяча спортивна школа. Користується популярністю шахово-шашковий клуб. Щороку проводяться всесоюзні та республіканські спортивні змагання зі скелелазіння, велосипедні гонки, мотокроси, автораллі та інші змагання, міжнародні зустрічі. Із введенням у дію 1967 року відкритого плавального басейну з морською водою, що підігрівається, створено сприятливі умови для розвитку водного спорту.
Тисячі туристів приймають щороку туристські бази «Ялта» й «Магнолія». За перемогу в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР колектив турбази «Магнолія» 1972 року нагороджено Ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. У Ялті працює Кримське відділення Всесоюзного акціонерного товариства «Інтурист», у віданні якого — комфортабельні готелі, ресторани, автопарк. У 1966 — 1970 pp. місто відвідало понад 120 тис. туристів і екскурсантів з різних країн світу, а в 1971 — 1972 pp. — понад 130 тис. 3 1958 року трудівники міста підтримують зв’язки з муніципалітетом фінляндського курортного міста Пієтарсаарі, з 1960 року — з французьким курортом Ніццою та з англійським — Маргетом, що стали містами-побратимами Ялти. 1971 року встановлено дружні зв’язки з югославським портом Рієкою, 1973 року — з французьким містом Касіс. У місті діють відділення товариств «СРСР — Франція», «CPCР – Великобританія» та інші.

Велику організаторську та виховну ро боту проводять 132 партійні організації, У яких понад 5,6 тис. комуністів. Надійними їх помічниками є комсомольці. У 110 комсомольських організаціях налічується близько 8 тис. членів ВЛКСМ. За досягнення в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя утворення СРСР Ялтинській міській комсомольській організації присуджено перехідний Червоний прапор ЦК ВЛКСМ.

До Ялтинської міської Ради обрано 338 депутатів, серед них 167 комуністів, 69 комсомольців, 155 жінок. Бюджет міськради на 1973 рік становив близько 10732 тис. крб., 8 них на народну освіту асигновано 2070, на охорону здоров’я — 4381, на благоустрій — 1872 тис. крб. У роботі постійних комісій міської Ради поряд з депутатами беруть участь сотні активістів. Створено депутатські групи при будинко-управліннях. 1973 року в Ялті працювало 325 профспілкових організацій, які об’єднували 39 тис. чоловік.

З липня 1938 року видається «Курортная газета» — орган Кримського обкому і Ялтинського міськкому КП України, Кримської обласної та Ялтинської міської Ради депутатів трудящих. Вона виходить 5 разів на тиждень тиражем понад 60 тис. примірників. Видаються багатотиражні газети «Голос строителя» (1600 примірників) та «Виноградарь Ливадии» (800 примірників).

В Ялті у різний час жили й працювали багато відомих діячів радянської культури. 1945 року тут оселився письменник П.А. Павленко. В Ялті він написав ряд своїх творів, у т. ч. роман «Щастя» (1947 рік). П.А. Павленко був головою Кримського відділення Спілки письменників СРСР, засновником і редактором альманаху «Крым». Нагороджений орденом Леніна та 4 рази удостоєний Державної премії СРСР. 1950 року обраний депутатом Верховної Ради СРСР.

З 1955 року в місті постійно жив і працював російський радянський письменник М.3. Бірюков. Його ім’ям названо теплохід і одну з вулиць міста. У будинку, де він жив і працював, 1970 року відкрито меморіальний музей — філіал місцевого краєзнавчого музею.

Чимало картин і скульптур створено ялтинськими художниками, й скульпторами Ф.3. Захаровйм, Я.О. Басовим, М.Л. Савицьким, К.П. Федчуком, С.К. Яровим, В.П. Цветковой та іншими.

В Ялті живуть і трудяться 14 Героїв Радянського Союзу. Один з них — генерал-полковник І.М. Манагаров — у роки Великої Вітчизняної війни командував 53-ю армією, що воювала на багатьох фронтах, брала участь у визволенні Румунії, Угорщини, Чехословаччини, а потім билася на Далекому Сході проти японських мілітаристів. 

Серед тих, хто удостоєний високого звання почесного громадянина Ялти, заслужені будівельники УРСР П.І. Єрмаков та В.О. Мордвинов, заслужений шляховик УРСР Ю.І. Друзенок, маляр К.К. Пархоменко, начальник морського порту Ą.В. Степанов, персональний пенсіонер Д.І. Погорєлий, заслужений лікар УРСР 3.М. Бєлітченко, заслужена вчителька УРСР 3.Г. Любченко та інші. Це звання присвоєно також колишньому командиру 323-го гвардійського стрілецького полку підполковнику Д.Б. Наджабову, колишньому командиру 896-го окремого саперного батальйону майору В.В. Сергееву, які брали участь у визволенні Ялти від німецько-фашистських загарбників у 1944 році.

На центральній площі 1954 року урочисто відкрито пам’ятник В.І. Леніну. У Приморському парку 1953 року встановлено пам’ятник А.П. Чехову, а 1956 року біля входу у той же парк — пам’ятник О.М. Горькому. Влітку 1972 року по вулиці ім. Літкенса, поруч будинку № 8, де в 1897 році жила Леся Українка, споруджено пам’ятник поетесі. 28 грудня 1971 року біля будинку, де жив і працював О.О. Спендіаров (тепер будинок культури медпрацівників), у зв’язку з 100-річчям від дня його народження встановлено пам’ятник композиторові.

Напередодні 50-річчя Великого Жовтня, 5 листопада 1967 року, в Ялті на пагорбі Дарсан відкрито меморіальний комплекс і запалено вічний вогонь на честь борців за Радянську владу. На стелі викарбувано 14 прізвищ, у т. ч. М.В. Фрунзе, Д.І. Ульянова, В.К. Блюхера.
 
До 30-річчя ленінського Декрету «Про використання Криму для лікування трудящих» у Ялті, у Приморському парку, встановлено обеліск, на якому каменяр І.Є. Третьяков вирізьбив текст Декрету.

Група вчених і архітекторів Київського науково-дослідного й проектного інституту містобудування розробила генеральний план розвитку Великої Ялти. Якщо нині постійне населення курорту проживає в розкиданих вздовж узбережжя 40 селищах, то проектом передбачено створення 8 укрупнених мікрорайонів з магазинами, кінотеатрами, службами побуту. Весь Південний берег поділено на 3 зони — прибережну, середньогірську і гірську. В останніх двох, розташованих понад автомагістраллю Сімферополь—Ялта—Севастополь, виростуть житлові будинки, а також турбази, кемпінги, мотелі, різні підприємства. На північних схилах Кримських гір також буде створено єдину промислову і господарську зону. Семикілометровий автошляховий тунель зв’яже селище з узбережжям. Нижню частину відведено тільки під санаторно-курортні заклади. Ялта поступово звільниться від комунально-господарських служб, промислових підприємств, які займають ще значну частину цінної території.

Протягом цілого року до Ялти приїздять сотні тисяч трудящих з усіх союзних республік СРСР, щоб відпочити, полікуватися. їдуть вони звідси з новими силами, зарядом бадьорості й надовго зберігають пам’ять про чудовий куточок, перетворений працею народу, волею партії у край здоров’я і відпочинку радянських людей.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Ялта, город областного подчинения в Крымской области УССР, порт на Чёрном море. Расположен амфитеатром на южных склонах Главной гряды Крымских гор, в 79 км к Ю. от ж.-д. станции Симферополь, с которой связан троллейбусным сообщением. Узел автодорог на Симферополь, Бахчисарай, Севастополь. Морскими рейсами соединён с Одессой, Батуми, Ростовом-на-Дону. 77 тыс. жителей (1977). Лето очень тёплое (средняя температура июля 23 °С), зима мягкая (средняя температура февраля 2 °С). Осадков около 700 мм в год.
Я. — центр курортного района, занимающего значительную часть Южного берега Крыма. Ялтинскому горсовету подчинены посёлки городского типа — Гурзуф, Краснокаменка, Ботаническое, Массандра. Ливадия, Ореанда, Гаспра, Кореиз, Симеиз, Форос и многие др. и г. Алупка, большая часть которых является популярными климатическими курортами. Имеется (1975) 135 санаторно-курортных учреждений [в том числе 65 санаториев, из них (1978) 28 в самой Я., 18 домов отдыха, 8 пансионатов с общей коечной сетью около 39 тыс. мест в летний и свыше 27 тыс. мест в зимний периоды], НИИ физических методов лечения и медицинской климатологии им. И. М. Сеченова (основан в 1914).
Я. — крупный центр туризма, один из основных пунктов в круизах по Чёрному морю; через Я. проходят 7 туристских маршрутов всесоюзного и международного значения. Имеются 2 турбазы, горный клуб.
Известен с 1145 под названием Джалита. С 14 в. генуэзская колония, с 1475 — под властью Турции. В 1783 в составе Крымского ханства присоединён к России. С 1838 уездный город Таврической губернии. С конца 19 в. Я. развивается как курорт. Впервые Советская власть установлена в результате вооруженного восстания рабочих-красногвардейцев и моряков Севастополя в январе 1918, окончательно — в ноябре 1920. С 1921 — в составе Крымской АССР, с 1945 — Крымской области РСФСР, с 1954 в составе УССР. 8 ноябре 1941 оккупирован немецко-фашистскими захватчиками. Освобожден Советской Армией 16 апреля 1944. В Я. состоялась Крымская конференция 1945. От средних веков в окрестностях города сохранились развалины укрепления Исар, остатки храма в пещере Иограф. С середине 19 в. застраивалась центральная часть, главной артерией которой служила набережная (ныне набережная Ленина), — гостиницы (в том числе «Россия», ныне «Таврида», 1875), частные пансионы, дачи, городской театр (1904) и др. В 1951—56 созданы центральная Советская площадь, здание горкома КПУ (1955, достроено в 1972), дом торговли (1971), санатории «Черноморский» (1972), «Ай-Даниль» (1973) и др., поставлены памятники В. И. Ленину (1954, скульптор П. П. Яцыно, архитектор А. С. Фомин), А. П. Чехову (1953, скульптор Г. И. Мотовилов, архитектор Л. М. Поляков), М. Горькому (1956, скульпторы И. М. Гончар, В. Г. Гнездилов; все — бронза, гранит); Лесе Украинке (1972, скульптор Г. Н. Кальченко, архитектор А. Ф. Игнащенко).
В Я. — производственно-аграрное объединение винодельческой промышленности «Массандра», рыбокомбинат, молочный, пивобезалкогольный, табачно-ферментационный заводы; фабрика головных уборов, производственное объединение «Таврия» (выпускает сувениры); асфальтобетонный завод и др. Всесоюзный НИИ виноделия и виноградарства «Магарач». Техникум советской торговли, медицинское и педагогическое училища. Краеведческий музей (филиалы — мемориальные Н. З. Бирюкова,К. А. Тренева и П. А. Павленко, литературный и «Поляна сказок»), Дом-музей А. П. Чехова, где писатель провёл последние годы жизни. 2 театра, отделение Крымской филармонии. Никитский ботанический сад (пос. Ботаническое).

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Ялта — уездн. гор. Таврической губ., порт Черного моря, курорт наюжном берегу Крыма. Местоположение Я. очень красиво: город расположенамфитеатром по горным склонам Яйлы, покрытой сосновым, дубовым играбовым лесами. Бухта Я. открыта с моря; в нее в черте города впадаютгорные рр. Учан-су и Гува (Дерекой). Я. быстро растет; за последние 10 -15 лет с нею слились некогда отдельно расположенные поселки Чукурлар,Нижняя Аутка и др. Климат Я. отличается мягкостью и ровностью: средн.годов. температура 13,4

Ваш комментарий