Бузовка

Административно-территориальное деление

Бузовка (укр. Бузівка) — cело, центр сельского совета Жашковского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Бузовской волости Таращанского уезда Киевской губернии.

Бузовка

Бузовка17.11.2012

История

Первые сведения приходятся на 1644 год.

В дневнике поляка Освенцима есть запись о том, что «от Зубрихи до Бозовки пол большой украинской мили». В 1647 г. село на географических картах Боплана обозначено под названием Бозовка. В «Истории Украины» И. Крипяковича Бузовка упоминается в 1648 г. как сотенный городок Уманского полка.

О происхождении названия села есть разные версии. Они связаны с цветами сирени (укр. Бузок), антским царем Бозом или Вузом, который, вероятно, основал город Буз, уничтоженный монголо-татарами.

Через село неоднократно проездили российские императоры Александр І и Александр II. Царские кортежи были весьма пышными. Это оказало незабываемое впечатление на бузовчан и они построили памятник Александру II за свои средства и за своим проектом. Это был уникальный случай. Когда памятник освятили священники, то из-под памятника выступила вода и побежала ступеньками книзу. Это стало своеобразным чудом. Люди набирали воду, считая ее чудодейственной. К сожалению памятник позже был уничтожен.

В 1901 г. село всколыхнуло землетрясение, которое разрушило каменную церковь.

В 1921 г. возле села в бое с махновцами погиб комдив 14-й дивизии О. Пархоменко вместе со своим штабом. На месте гибели установлен памятный знак.

В 30-х годах была в основном ликвидирована неграмотность, в политкружке училось около 50 колхозников. В 1935 г. в селе открыта средняя школа, создано машинотракторную станцию.

В боях с фашистскими захватчиками в годы Великой Отечественной войны принимало участие 479 жителей села, 117 получили награды, 171 воин не вернулся с фронта, их имена увековечены на обелиске Славы.

В январе 1944 г. воины Первого Украинского фронта с боями освободили Бузовку из фашистской неволи.

В 1945 г. колхозники села Бузовки имели всего 18 коней и пару волов. С большими усилиями пришлось восстанавливать колхозникам посевную площадь, создавать животноводческие фермы.

Памятный знак установлен на месте пребывания штаба I-й Чехословацкой бригады под руководством Людвига Свободы, которая принимала участие в освобождении села.

За освоения целинных земель Стецюку Анатолию Федоровичу присвоено звания Героя Социалистического Труда. Он имеет 27 правительственных наград.

На территории населенного пункта функционируют: общеобразовательная школа, детский садик, медамбулатория, сельхозпредприятие «Канюковское», ЧСП «Агропродукты — Вільд Украина», рыбхоз «Горный Тикич», ОАО САТП-2306, МТС, «Агро сервис», газозаправочная станция, заведения торговли и общественного питания, Дом культуры, библиотека, православная церковь, церковь христиан-бабтистов, пекарня, парикмахерская.

В Доме культуры работает филиал Жашковской музыкальной школы, духовой оркестр, который в 2003 г. признано народным, сельский хор, который в 2005 г. стал народным любительским коллективом.

Село полностью газифицировано, заменена старая электросеть на новую, телефонная связь подключена к 450 жилым домам.

Вернуться к содержанию

Наиболее распространенные фамилии по с. Бузовка на конец ХІХ — начало ХХ ст.

А Б В
Антонюк Барабан
Барабаш
Блаженко
Бондаренко
Ващук
Г Д Ж
Гайдаенко
Гацанюк
Глущук
Гук
Дейдыш
Дзема
Довгий
Жовтый
З И К
Завертаный
Затесанный
Збарашевецкий
Ильчук Калюжный
Килимник
Кобылчинский
Коробка
Костышин
Кравец
Кротик
Л М Н
Лавринюк
Лобовый
Лозинский
Лозовый
Лыга
Мазур
Мазуренко
Майстренко
Мельник
Музыка
Наконечный
П Р С
Печерица
Пилинка
Писковец
Подзигун
Приймак
Приймак
Ратушный Савчук
Сапсай
Семко
Серлега
Сидарук
Слухай
Срибный
Т Х Ч
Тарасюк Хлевнюк Чудновец
Ш Ю Я
Шевченко
Шилюк
Юрчик Ярмоленко

Вернуться к содержанию



История городов и сел УССР 1972 год

Бузівка – село, центр сільської Ради. Розташована на річці Гірському Тікичу (басейн Південного Бугу), за 18 км на південь від районного центру і залізничної станції Жашків. Через село проходить автомагістраль Київ—Одеса. Населення — 2776 чоловік. Сільраді підпорядковано с. Вільшанку.

Вперше Бузівка згадується на карті Г. Л. де Боплана, який, перебуваючи на службі у польського уряду, в 1630—1648 рр. керував будівництвом фортець на півдні України.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. бузівці влилися до повстанських загонів і мужньо боролися проти польсько-шляхетського панування. З 1649 року Бузівка — сотенне містечко Уманського полку 1. Жителі села активно допомагали війську І. Богуна в битві з польським військом у січні 1655 року поблизу Бузівки. Після тривалої боротьби ця місцевість за Андрусівським перемир’ям 1667 року, а потім і за «Трактатом про вічний мир» 1686 року, лишилася під владою Речі Посполитої. Магнати й шляхта водночас з відновленням своєї влади захоплювали землі, перетворюючи селян на кріпаків, змушуючи їх відбувати панщину та різні повинності. Не уникли цієї долі й мешканці Бузівки. Тяжке підневільне життя штовхало селян на боротьбу. 1671 року гетьман Правобережної України П. Дорошенко, який 1669 року уклав ганебну угоду з турецьким султаном, за непокору зруйнував містечко. Жителі Бузівки та навколишніх сіл переховувалися в маньківських лісах, звідки робили напади на своїх гнобителів. Вони брали участь у повстанні 1702—1704 рр. під проводом С. Палія, у гайдамацькому русі, зокрема, в антифеодальному повстанні 1768 року на Правобережній Україні.

1793 року Правобережна Україна, в т. ч. й Бузівка, ввійшли до складу Російської імперії. Селом, як і раніше, на правах вотчини володіли польські шляхтичі. У 1793—1799 рр. лютувала посуха, пішли неврожаї і голод, якого не пережило багато селян.

З 1797 року Бузівка входила до складу Уманського повіту, через два роки — Звенигородського, ще через чотири — знову до складу Уманського повіту, а з 1840 року — Таращанського повіту Київської губернії. 1863 року село стало центром Вузівської волості.

Жителі Бузівки боролися проти панського гніту і в XIX ст. Так, у липні— вересні 1831 року вони відмовилися виконувати панщину. Пані Цивінська скаржилася київському губернатору, що «селяни якусь вільність проголосили», відмовляються відбувати повинності, вимагають для себе продуктів. І на доказ своїх слів наводила такі дані: 20 серпня на панщину повинно було вийти 40 жінок з серпами, вийшло тільки 28, косарів з 13—4. До Бузівки на придушення виступу селян прибула військова команда в кількості 50 чоловік, яка заарештувала організаторів — І. Опришка та X. Науменка. Селяни намагалися їх визволити (у селі тоді жило 593 чоловіка), однак заарештованих відправили до київської в’язниці. Наступного дня в поле не вийшов ніхто. В новій скарзі від 30 вересня поміщиця повідомляла, що справи з панщиною лишилися старими, селяни не відробляють її.

На час реформи 1861 року в селі жило 2139 чоловік. Тут була винокурня, цегельний завод, вітряк і чотири водяних млини. Після реформи жителі Бузівки залишалися тимчасовозобов’язаними і мали відбувати панщину та інші повинності до 1880 року. Побоюючись того, що селяни приєднаються до польських повстанців, царський уряд оголосив про припинення тимчасової зобов’язаності з 1 вересня 1863 року. Селянам було передано 1757 десятин землі, за яку вони повинні щороку вносити до казни по 2851 крб. 77 коп. викупних платежів. У поміщика залишилося 1684 десятини.

На початку XX ст. в Вузівці працювало п’ять вітряків і два водяних млини, дві крупорушки і чотири кузні. Жило тут 3434 чоловіка. Розвиток капіталізму спричинював дедалі більше класове розшарування населення. З 3928 десятин землі поміщикові й церкві належало тоді 2053 десятини, а 584 селянським господарствам — 1875 десятин, тобто на один двір припадало в середньому лише 3,2 десятини. В 1907 році 609 селянських господарств володіли 1709 десятинами (на одно господарство припадало пересічно 2,8 десятини). В 1912 році з 631 селянського господарства 15 — не мали землі, 93 — володіли до 1 десятини, 130 — від 1 до 2 десятин. У той же час 20 господарств мали по 10 і більше десятин. Безземелля й малоземелля змушували бідноту йти в найми до поміщика та місцевих багатіїв або шукати заробітків у Херсонській губернії.

Класова боротьба на селі з кожним роком загострювалася. Селяни виступали не лише проти поміщиків, а й проти місцевих багатіїв, які не менше гнобили їх. Під час революції 1905—1907 рр. біднота Бузівки піднімалася на боротьбу проти своїх гнобителів. У донесенні прокурора Уманського окружного суду читаємо: «В Таращанськім повіті безпорядки охопили значну більшість населених місць, селяни всюди збираються натовпом по 500 чоловік і більше, приходять до місцевих поміщиків і орендарів, погрожують, виганяють з економії як власників, так і службовців. Такі дії відбувалися в … с. Вузівці у поміщика Слухая. Чини поліції арештували найбільш відомих агітаторів і керівників руху, користуючись сприянням військової сили».

В дореволюційний час у Вузівці працював лише один фельдшер, діяли аптека і дві школи: церковнопарафіяльна (з 1859 року) та земська (з 1909 року). Значна частина дітей залишалася поза школою.

Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна. До армії мобілізували працездатних чоловіків. Забрали кращих коней. Обробляти землю не було кому. До того ж селян змушували перевозити казенні вантажі і працювати в панському маєтку.

Лютнева буржуазно-демократична революція зміцнила в селян надію на визволення від тяжкого соціально-економічного гноблення й одержання землі. Та влада залишалася в руках багатіїв, які не поспішали передавати землю бідноті. Селяни перестали виходити на панські роботи. Влітку 1917 року волосні власті Тимчасового уряду скаржилися начальникові штабу Київського військового округу на революційні виступи мас у Вузівці і просили надіслати не менше 200 козаків для наведення порядку.

Після того, як стало відомо про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, в селі було встановлено владу Рад, обрано комісію для розподілу панської землі. Вона взяла на облік всі поміщицькі землі й майно, а також безземельних і малоземельних селян. Однак розгорнути як слід свою роботу комісія не змогла — на початку березня 1918 року Бузівку окупували австро-німецькі війська, потім село захопили петлюрівці. Відновлено Радянську владу тільки в лютому 1919 року. Наприкінці серпня до села вдерлися денікінці. Вигнали їх звідси частини Червоної Армії.

У лісах навколо Бузівки в 1920—1921 рр. орудували різні банди — махновці та інші. Воєнні операції проти них здійснювала 14-а кавалерійська дивізія під командуванням О. Я. Пархоменка. З січня 1921 року поблизу села сталася трагічна подія — в нерівному бою з бандитами О. Я. Пархоменко загинув. В 1949 році на місці загибелі комдива і його товаришів встановлено пам’ятник, на якому написано: «Тут загинув 3 січня 1921 року герой громадянської війни — командир 14 кавалерійської дивізії Олександр Якович Пархоменко з своїми бойовими товаришами».

Після розгрому махновщини весною 1921 року в селі був розквартирований протягом кількох місяців один з підрозділів 2-ї бригади 17-ї кавалерійської дивізії корпусу червоних козаків. Бійці роз’яснювали політику Комуністичної партії і Радянської влади, допомагали селянам засівати землю. Тоді ж у Вузівці створено комітет незаможних селян, який став справжнім організатором мас. Першим головою KHС був О. О. Макарчук. Комсомольський осередок виник літом 1923 року, його секретарем був син селянина-бідняка В. М. Калюжний.

1920 року в селі почала працювати початкова школа, організовано навчалося грамоти доросле населення. Наступного року відкрито хату-читальню з бібліотекою, яку 1923 року перетворено в сельбуд. Тут проводилися голосні читання й обговорення книг, драмгурток готував вистави тощо.

З квітня 1923 року Бузівка — центр сільської Ради новоствореного Жашківського району Уманської округи. В січні 1925 року село відвідав голова ВУЦВКу Г. І. Петровський, який зустрічався з селянами, радився з ними про впровадження колективних форм господарювання.

1926 року тут було 849 дворів, в яких налічувалося 3521 чоловік.

З ініціативи партосередку, що виник 1928 року (перший секретар К. С. Гацанюк), та комнезаму в квітні 1929 року створено ТСОЗ «Колосок». Наприкінці року на його базі створено артіль ім. П. П. Постишева. Через рік організовано другу — ім. Г. І. Петровського, а в лютому третю — ім. Й. В. Сталіна. У них навесні 1931 року об’єдналося 80 проц. господарств села. Колгоспники успішно боролися за соціалістичний шлях розвитку економіки. В 1932 році артіль ім. Г. І. Петровського за виробничі досягнення занесено на районну Дошку пошани, а колгоспникам І. Г. Гацанюку, Г. П. Дзьомі, Г. К. Килимнику та П. Т. Яримчуку присвоєно звання ударника соціалістичної праці.

Спочатку бузівські артілі обслуговувала Жашківська МТС, а в 1935 році МТС створено у Вузівці. Вона мала 20 тракторів. У тому ж році в селі з’явилися перші автомашини, а в 1937-му — комбайни. При МТС існували курси підготовки трактористів і шоферів. Випускники тих курсів успішно працювали на ланах Бузівки і суміжних сіл у довоєнні і післявоєнні роки, а дехто з них ще й нині водить колгоспні машини.

Працівники Вузівської МТС провадили велику організаторську й агротехнічну роботу в колгоспах своєї зони: вивчали грунти, складали сівозміни й карти угноєння ланів. Поліпшення агротехніки вирощування сільськогосподарських культур забезпечувало високі врожаї.

Успіхи на колгоспній ниві принесли достаток трудівникам ланів і ферм. Так, у 1937 році на трудодень було одержано в середньому по 5 кг хліба. За хороші показники М. Ю. Подзерей та X. Г. Шевченко затверджені учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 року.

Партійна організація села і сільська Рада вели велику роботу на культурно-освітньому фронті. У 30-х роках в основному ліквідовано неписьменність. 1934 року почала працювати середня школа, в якій здійснювалося політехнічне і трудове виховання учнів. Уроки праці провадились у шкільній майстерні та на дослідному полі.

З початком Великої Вітчизняної війни жителі Бузівки разом з усім радянським народом стали на захист рідної землі. В лавах Червоної Армії били ворога 479 уродженців села. Інші чинили опір фашистам на тимчасово окупованій території. Колишній голова колгоспу депутат Верховної Ради УРСР першого скликання П. П. Давиденко та колишній секретар Жашківського райкому партії К. М. Музика організовували в районі підпілля. Восени 1941 року в Вузівці появилися рукописні листівки із закликом до опору окупантам та висловленням упевненості, що Червона Армія переможе. Але згодом П. П. Давиденка і К. М. Музику схопили поліцаї. Патріоти були замордовані в гестапівських катівнях.

За час окупації фашисти завдали великої шкоди господарству Бузівки. Вони зруйнували МТС, колгоспні садиби, вивезли посівний матеріал, закрили школу і в її приміщенні розмістили поліцейську дільницю. 350 юнаків і дівчат, навіть підлітків, вивезли до Німеччини на каторжні роботи.

Довгожданна свобода прийшла 9 січня 1944 року. В боях за село брали участь частини 1-го Українського фронту і в його складі 1-ша Чехословацька бригада в СРСР на чолі з Людвіком Свободою. За участь у Великій Вітчизняній війні 117 жителів села нагороджено орденами і медалями. 174 чоловіка не повернулися з фронту. їх імена викарбувані на гранітному обеліску, що височить в центрі села.

Відразу після визволення від гітлерівської неволі жителі Бузівки з великим натхненням взялися за відбудову колгоспів, МТС, лікувальних та культурно-освітніх закладів. В господарствах Бузівки лишилося всього 18 коней і 2 воли. У відродженні колгоспів велику допомогу подала держава кредитами, посівним матеріалом, а також технікою. Уже в 1944 році було засіяно всю колгоспну землю. Спочатку в артілі ім. Г. І. Петровського, а потім і в інших господарствах відроджено тваринницькі ферми.

Налагоджувалася культурно-освітня робота. В березні 1944 року почала працювати середня школа. В усіх артілях відкрилися клуби. 1948 року відновили діяльність бібліотека, лікарня й аптека.

В жовтні 1950 року три бузівські колгоспи об’єдналися в один — ім. О. Я. Пар-хоменка. Парторганізація новоутвореного господарства налічувала 16 комуністів. Вона вивчала нове, передове в сільськогосподарській економіці, впроваджувала його в життя. Партійний комітет завжди підтримував добру ініціативу, прогресивні методи праці, заохочував передовиків. Ферма великої рогатої худоби першою в області перейшла на літньо-табірне утримання корів. Для того, щоб забезпечити тварин зеленою масою протягом усього літа, запроваджено систему «зеленого конвейєра». Роботу доярок було організовано у дві зміни, а це значно поліпшило умови праці. Велика увага приділялася вирощуванню племінної худоби. Завдяки цьому швидко зростало поголів’я тварин та їх продуктивність. У 1954 році від кожної корови надоєно по 3047 кг молока або по 222,8 цнт на 100 га земельних угідь, а в 1958 році — по 3479 кг, що становило 374,7 цнт на 100 га земельних угідь. Ще вищих показників досягла доярка Є. В. Шевченко. Від кожної закріпленої за нею корови вона надоїла по 5020 кг молока.

По-господарському використовувалося основне багатство колгоспу—земля. Головний агроном з участю бригадирів розробив і впровадив десятипільну сівозміну в рільничих бригадах, а також окрему сівозміну для кормодобувної бригади. Запроваджувалися нові районовані сорти пшениці, ячменю, гороху, кукурудзи. Механізатор М. В. Сапсай, ланкова О. Г. Мазуренко перейняли в знатного буряківника району Героя Соціалістичної Праці П. О. Журавського і застосували в себе метод вирощування буряків з мінімальною затратою ручної праці, а також потоковий метод збирання цукрових буряків.

Рік у рік зростала врожайність основних сільськогосподарських культур. Якщо в 1954 році зернових збирали по 14,8 цнт, то в 1958 році — по 24,8 цнт з га, цукрових буряків відповідно —168 і 371 цнт з га. А ланка О. Г. Мазуренко в 1957 році одержала по 693 цнт буряків з кожного гектара.

Наполеглива праця хліборобів була належно оцінена. 1954 року колгосп став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві, 1955-го — Головний комітет ВСГВ нагородив його дипломом 1-го ступеня, а наступного — дипломом 2-го ступеня. Ферма великої рогатої худоби була відзначена дипломом 2-го ступеня ще 1954 року. В 1954 — 1957 рр. дипломи та цінні подарунки вручено великій групі трудівників.

Відзначаючи досягнення в розвитку сільського господарства, 1958 року Президія Верховної Ради СРСР нагородила 22 колгоспники орденами й медалями. Орден Леніна вручено голові правління А. А. Завертаному, дояркам Г. Г. Дзьомі та Ю. Є. Глущук, орден Трудового Червоного Прапора — ланковій О. Г. Мазуренко, дояркам Є. В. Шевченко, О. Р. Пісківець та іншим.

У колгоспі добре налагоджено теоретичне і виробниче навчання, систематично працюють теоретичні семінари, політшколи, а також школи передового досвіду в рільництві, тваринництві, механізаторів. Здійснення цих та інших заходів сприяло дальшому піднесенню врожайності зернових культур, цукрових буряків, збільшенню виробництва м’яса й молока. 1965 року механізована ланка М. В. Сапсая на площі 160 га зібрала по 349 цнт, а ланка О. Г. Мазуренко на площі 74 га — по 340 цнт цукрових буряків. Собівартість одного центнера не перевищувала 74 коп. За досягнуті успіхи обох ланкових у грудні 1965 року нагороджено орденом Леніна, а бригадира рільничої бригади М. С. Пилипишину —орденом «Знак Пошани».

На кінець семирічки врожайність зернових у цілому по господарству становила 33,8 цнт, цукрових буряків — 314 цнт. У колгоспі вироблено 380 цнт молока і 64 цнт м’яса на 100 га земельних угідь. За ці досягнення 23 червня 1966 року багатьох колгоспників відзначено урядовими нагородами: другий орден Леніна вручено голові колгоспу А. А. Завертаному, орден Трудового Червоного Прапора — бригадирові І. М. Сліпачуку, комбайнерові П. Є. Стецюку, орден «Знак Пошани» — головному агрономові О. П. Шершуну, бригадирові тракторної бригади І. П. Шилюку.

В останньому році восьмої п’ятирічки колгосп ім. О. Я. Пархоменка зібрав по 33,4 цнт зернових культур на площі 2290 га, в т. ч. пшениці по 42,4 цнт на площі 1020 гектарів. Від реалізованої продукції рільництва до колгоспної каси надійшло 104 351 крб., від тваринництва — 739 272 крб. Грошовий доход колгоспу становив 1 828 242 крб. Нові рубежі здобули трудівники села 1971 року. Так, зернових культур на площі 2245 га зібрали по 35 цнт, цукрових буряків на площі 750 га зібрано по 370 центнерів.

В артілі запроваджено гарантовану оплату праці. 1970 року кожний робочий день колгоспника оплачувався по 4 крб., у 1971-му — 4 крб. 25 коп. Річний фонд зарплати становить 825 тис. карбованців.

Колгосп ім. О. Я. Пархоменка — велике, економічно міцне багатогалузеве господарство. За ним закріплено 4724,4 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 4578,8 га орної землі. Машинно-тракторний парк налічує 42 трактори, 40 вантажних автомашин, 12 зернових і 13 бурякових комбайнів, 115 електродвигунів тощо. Його обслуговує 80 механізаторів, 45 шоферів, 155 тваринників та 15 інших фахівців. Вищу й середню спеціальну освіту мають 10 агрономів, 8 зооветспеціалістів, 2 інженери, 8 механіків і техніків, економіст, 4 бухгалтери.

Високими трудовими звершеннями жителі Бузівки зустріли 100-річний ювілей В. І. Леніна та XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України. За успішне виконання соціалістичних зобов’язань медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя від дня народження В. І. Леніна» нагороджено 158 чоловік. 196 передовиків села відзначено орденами й медалями Союзу РСР.

Багато уваги приділяється господарському, житловому та соціально-культурному будівництву. Тільки протягом 1950—1960 рр. в селі побудовано 20 типових тваринницьких приміщень і 19 приміщень іншого призначення, у т. ч. 2 тракторні стани з майстернями, гараж з майстернею для ремонту автомашин, майстерню для ремонту сільськогосподарських знарядь та кормоцех. Крім того, споруджено будинок тваринника, їдальню, квартири для медпрацівників і спеціалістів сільського господарства, а також двоповерховий корпус для школи і будинок для поліклініки при сільській лікарні. 1968 року відкрито новий будинок культури.

Поліпшуються побутові умови населення. Колгоспники, робітники і службовці за допомогою колгоспу зводять нові просторі й світлі будинки на 3—4 кімнати. В 580 з них уже встановлено газові плити. В селі є майстерня побутового обслуговування, філія зв’язку, ощадна каса, 6 магазинів, дитячі заклади.

У середній школі 47 учителів навчають і виховують понад 700 дітей. Колишньому директору школи І. Г. Скорубському в 1958 році присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР. При школі працює 5 груп подовженого дня та інтернат. За роки Радянської влади з села вийшло понад 150 фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою. Серед них 60 учителів, 10 медпрацівників, 12 інженерів і техніків, 15 агрономів, 8 зоотехніків і ветеринарів, 20 офіцерів Радянської Армії.

Велику культурно-масову роботу серед колгоспників проводить будинок культури, обладнаний сучасною кіноапаратурою з широким екраном і радіовузлом. Тут працюють гуртки: хоровий, художнього слова, музичний, драматичний і вокальний ансамбль. У 1964 році створено музичну студію, в якій навчаються діти колгоспників. Будинок культури організовує читання лекцій, проводить читацькі та теоретичні конференції. У будинку культури чотири рази на тиждень демонструються художні й науково-популярні кінофільми. Працює лекторій. Первинна організація товариства «Знання» об’єднує 34 чоловіка. У бібліотеці, яка працює при будинку культури, близько 15 тис. томів книг. Вона має великий читальний зал і обслуговує понад тисячу читачів. 1970 року відкрито другу бібліотеку — при клубі Вузівського відділення «Сільгосптехніки».

У побут жителів села владно ввійшли нові звичаї, свята, обряди. Ось як справляють весілля. В неділю молодий з боярами і сватами приходить до молодої. Його зустрічає молода з дружками, батьком і матір’ю. Гостей запрошують до столу. Потім всі разом ідуть до будинку культури, де в присутності товаришів по роботі, голови сільської Ради, секретарів партійного і комсомольського комітетів відбувається урочиста реєстрація шлюбу. Грає духовий оркестр, молодь танцює. А коли весільний кортеж входить на подвір’я молодого, одружених вітають батько й мати, бажають вік прожити в мирі й згоді.

Все громадсько-політичне життя села спрямовується парткомом партійної організації, яка об’єднує 82 члени і кандидати в члени КПРС. У повній злагодженості з парткомом працює сільська Рада, що налічує 46 депутатів. Це — передовики виробництва, хороші організатори мас, зокрема Герої Соціалістичної Праці С. С. Коношевич і М. М. Скулимовська, орденоносці А. А. Завертаний, М. В. Сапсай, О. Г. Мазуренко та інші.

У всіх масових починаннях молоді перед веде комсомольська організація колгоспу, яка налічує 69 юнаків і дівчат. Понад 150 чоловік у шкільній комсомольській організації. Молодь села захоплюється спортом, має свої волейбольні, баскетбольні і футбольні команди.

Профспілкова організація колгоспу об’єднує 190 механізаторів, спеціалістів сільського господарства. Вона організовує соціалістичне змагання, дбає про задоволення культурних і побутових потреб своїх членів.

Великі плани у трудівників Бузівки і на майбутнє. Вони роблять усе для того, щоб добитися ще кращих господарських показників, дальшого зростання добробуту і піднесення культурного рівня жителів села.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Бузовка село, некогда многолюдный и богатый город Буз (см. в обозр. могил Фундуклея, стран. 121), лежит при Горском Тикиче, на границе Таращанского уезда, с Уманским и Липовецким. Жителей обоего пола: православных 1967, римских католиков 23, евреев 11; земли 3987 десятин. Прежде село принадлежало к Тетиевщине. Граф Ледуховский продал его Закревскому, этот Савицкому, а от Савицкого купил нынешний владелец Флориан Войцехович Ясинский (латин, испов., сыновья Флориан род 1836 года, Франц 1838 года. Ему также принадлежит село Верхнячка в Уманском уезде и два села Капитанка и Вышутов в Балтском).

В древнем городе Бузе, по преданию, было много церквей, в том числе и две Армянские. Вначале прошлого века была уже только одна убогая деревянная во имя Успения церковь, построенная из дубовых кругляков (необтесанных бревен), имевшая приходских дворов 25 в Бузовке и 10 в Широкой-Раде(?). Она была построена 1718 года близ старой (см. визиты Тетиевского деканата 1741 года). Церковь эта сгорела в 1812 году, а на место ее построена в 1816 году нынешняя каменная с такой же колокольней. По штатам она отнесена к 5-му классу; земли имеет 35 десятин.

Вернуться к содержанию

Список жертв голодомора 1932-1933 гг. по с. Бузовка (Национальная книга памяти жертв голодомора в Украине. Черкасская область.)

За даними різних джерел у селі в 1932 – 1933 роках загинуло близько 245 осіб. На сьогодні встановлено імена 163. Мартиролог укладено на підставі свідчень очевидців Голодомору (Дзьми Марії Климівни, Тимошик Олександри Володимирівни, Глущук Єви Андріївни). Свідчення зберігаються в Державному архіві Черкаської області (ДАЧО, Р-5664, оп. 1, спр. 44.).

Барабаш Демян, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Барабаш Семен, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Барабаш Ярехтей, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Білоброва, дитина Білобрового Семена, 1933 р., від голоду.
Білоброва, дитина Білобрового Семена, 1933 р., від голоду.
Білоброва, дружина Білобрового Семена, 1933 р., від голоду.
Білобровий Семен, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Ващук Андрій, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Гацанюк Ганна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Гацанюк Ганна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Гацанюк Домка, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Гацанюк Іван Сидорович, 1933 р., від голоду.
Гацанюк Іван Якимович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Гацанюк Лекера, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Гацанюк Сидір, 1933 р., від голоду.
Гацанюк, дитина Гацанюк Ганни, 1933 р., від голоду.
Гацанюк, дитина Гацанюк Ганни, 1933 р., від голоду.
Гацанюк, дитина Гацанюк Лекери, 1933 р., від голоду.
Гацанюк, дитина Гацанюк Лекери, 1933 р., від голоду.
Гладун Петро й сім’я з 6 осіб, 1933 р., від голоду.
Гончаров Григорій, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Городній Яким і його дружина, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Дзьома Йосип, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Дзьома Михайло, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Дзьома Явдоха, 1933 р., від голоду.
Дзьома, дитина Дзьми Йосипа, 1933 р., від голоду.
Дзьома, дитина Дзьми Йосипа, 1933 р., від голоду.
Дзьома, дитина Дзьоми Михайла, 1933 р., від голоду.
Дзьома, дитина Дзьоми Михайла, 1933 р., від голоду.
Дзьома, дитина Дзьоми Михайла, 1933 р., від голоду.
Дзьома, дитина Дзьоми Михайла, 1933 р., від голоду.
Завертана Хима, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Завертана, дружина Завертаного Костянтина, 1933 р., від голоду.
Завертана, дитина Завертаного Костянтина, 1933 р., від голоду.
Завертана, дитина Завертаного Костянтина, 1933 р., від голоду.
Завертана, дитина Завертаного Костянтина, 1933 р., від голоду.
Завертана, дитина Завертаного Костянтина, 1933 р., від голоду.
Завертана, дитина Завертаного Костянтина, 1933 р., від голоду.
Завертана, дружина Завертаного Осійона, 1933 р., від голоду.
Завертаний Костянтин, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Завертаний Микола, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Завертаний Митина Іванович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Завертаний Олександр, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Завертаний Осійон, 1933 р., від голоду.
Завертаний Семен, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Завертаний Степан Іванович і його 4 дітей, 1933 р., від голоду.
Завертаний Яків, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Завертаний, син Завертаного Осійона, 1933 р., від голоду.
Завертаний, син Завертаного Осійона, 1933 р., від голоду.
Завертаний, син Завертаного Семена, 1933 р., від голоду.
Завертаний, син Завертаного Семена, 1933 р., від голоду.
Завертаний, син Завертаного Семена, 1933 р., від голоду.
Завертаний, син Завертаного Семена, 1933 р., від голоду.
Ільчук Олексій, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Ільчук Текла, 1933 р., від голоду.
Ільчук, син Ільчука Олексія, 1933 р., від голоду.
Ільчук, син Ільчука Олексія, 1933 р., від голоду.
Калюжна Текля та 2 дітей, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Калюжний Іван, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Калюжний Сидір та 2 дітей, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Калюжний Степан, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Килимник Клим, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Килимник Марія, 1933 р., від голоду.
Килимник Оксана Климівна, 1933 р., від голоду.
Килимник Трихін, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Коробка Конон Пилипович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Костівський Профир, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Кравець Надія та її мати, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Кузьма, дитина, 1933 р., від голоду.
Кулибаба Григорій Захарович, колгоспники, 1933 р., від голоду.
Лига Артем, дитина, 1933 р., від голоду.
Лига Данило і 6 членів сім’ї, 1933 р., від голоду.
Лига Параска, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Лига Соломія, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Лозова Оксана, колгоспниця, 1933 р., від голоду
Лозова Тетяна Андріївна та 5 дітей, колгоспники, 1933 р., від голоду.
Лозова, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Лозовий Герасим, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Лозовий Гнат, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Лозовий Зінько та 2 дітей, колгоспники, 1933 р., від голоду.
Лозовий Зінько Титкович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Лозовий Микола, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Лозовий, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Музика Іван, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Музика Іван, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Музика Петро, 1933 р., від голоду.
Музика сім’я з 4 осіб, колгоспники, 1933 р., від голоду.
Музика, дитина Музики Івана, 1933 р., від голоду.
Музика, дитина Музики Івана, 1933 р., від голоду.
Музика, дитина Музики Івана, 1933 р., від голоду.
Музика, дитина Музики Івана, 1933 р., від голоду.
Музика, дитина Музики Івана, 1933 р., від голоду.
Набекало Павло та сім’я з 3 осіб, колгоспники, 1933 р., від голоду.
Печериця Григорій, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Печериця, дитина Печериці Григорія, 1933 р., від голоду.
Печериця, дитина Печериці Григорія, 1933 р., від голоду.
Подзерей Марина, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Подзерей Пилип, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Подзерей Степан, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Приймак Ніна та 2 члени сім’ї, колгоспники, 1933 р., від голоду.
Приймак Яків, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Приймак, дитина Приймака Якова, 1933 р., від голоду.
Приймак, дитина Приймака Якова, 1933 р., від голоду.
Сапсай Наталка, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Семко Андрій Юхимович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Семко Катерина, 1933 р., від голоду.
Семко Марина Андріївна, 1933 р., від голоду.
Семко Марія, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Семко Тетяна, 1933 р., від голоду.
Семко Титко Андрійович, 1933 р., від голоду.
Семко Фотина Андріївна, 1933 р., від голоду.
Семко, дитина Семко Тетяни, 1933 р., від голоду.
Семко, дитина Семко Тетяни, 1933 р., від голоду.
Семко, дитина Семко Тетяни, 1933 р., від голоду.
Семко, дитина Семко Тетяни, 1933 р., від голоду.
Сім’я Калюжних з 5 осіб, колгоспники, 1933 р., від голоду.
Сім’я Хлівнюків з 5 осіб, колгоспники, 1933 р., від голоду.
Сім’я Ясько з 4 осіб, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Сім’я Яць з 12 осіб, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Слухай Марина, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Слухай Яків, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Слухай, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Слухай, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Стецюк Гарійон та сім’я з 10 осіб, 1933 р., від голоду.
Стецюк Денис, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Стецюк Іван, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Стецюк Ксенія, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Стецюк Микита, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Стецюк Остап та 3 члени сім’ї, 1933 р., від голоду.
Стецюк Семен, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Стецюк Федір, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Стецюк, дитина Стецюк Ксенії, 1933 р., від голоду.
Стецюк, дитина Стецюк Ксенії, 1933 р., від голоду.
Стецюк, дитина Стецюка Федора, 1933 р., від голоду.
Стецюк, дитина Стецюка Федора, 1933 р., від голоду.
Стецюк, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Тарасюк Семен, 1933 р., від голоду.
Тимошик Ганна, 1933 р., від голоду.
Тимошик Талимон, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Тимошик, дитина Тилимона Тимошик, 1933 р., від голоду.
Тимошик, дитина Тилимона Тимошик, 1933 р., від голоду.
Ткаченко, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Хороша Мотря, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Хороший Григорій, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Хороший, син Григорія Хорошого, 1933 р., від голоду.
Хороший, син Григорія Хорошого, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Герасим, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Іван Сисойович, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Килина, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Лукія Сисоївна, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Олексій, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Олена, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Параска, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Сергій Герасимович, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Сисой, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Чуднівець Фросина, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Шевченко Ганна, 1933 р., від голоду.
Шевченко Григорій, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Шевченко Іван, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Шевченко Марина, 1933 р., від голоду.
Шилюк Іван Іванович, 1933 р., від голоду.
Шилюк Іван, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Яровий Самійло, колгоспник, 1933 р., від голоду.

Метрические книги по селу Бузовка находящиеся на хранении в ГАЧО

  1. Київська губернія
  2. Київська єпархія
  3. Успенська церква, с. Бузівка Таращанського повіту Бузівської волості
  4. Народження:  1875-1877: ф.931, оп.1, спр.2210;  1880-1891: ф.931, оп.1, спр.2210; 1892-1905: ф.931, оп.1, спр.2258;  1906-11.1921: ф.931, оп.2, спр.23
  5. Шлюб: 1875-1877: ф.931, оп.1, спр.2210;  1880-1891: ф.931, оп.1, спр.2210; 1892-1905: ф.931, оп.1, спр.2258;  1906-1919: ф.931, оп.2, спр.23
  6. Смерть: 1875-1877: ф.931, оп.1, спр.2210;  1880-1891: ф.931, оп.1, спр.2210; 1892-1898: ф.931, оп.1, спр.2258; 1899: ф.931, оп.1, спр.2269; 1900-1905: ф.931, оп.1, спр.2258; 1918-01.1920: ф.931, оп.2, спр.23; 12.1920-09.1921: ф.931, оп.2, спр.23

Вернуться к содержанию

Карты

Вернуться к содержанию

Комментариев (2)

  1. Классные фотки — симпатичное село!!!

  2. Елена:

    разместите пожалуйста побольше фото села. 25 лет как я не была там, и в ближайшее время наверное и не получится((

Ваш комментарий