Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Катеринополь

Административно-территориальное деление

Катеринополь (Катеринопіль) — поселок городского типа, районный центр, Катеринопольского района Черкасской области. В ХІХ столетии местечко Катеринопольской волости Звенигородского уезда Киевской губернии.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Катеринополь, посёлок городского типа, центр Катеринопольского района Черкасской области УССР, на р. Гнилой Тикич (бассейн Южного Буга), в 7 км от ж.-д. станции Звенигородка. Промкомбинат.

История городов и сел УССР 1972 год

Катеринопіль (до 1795 року Калниболото) — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташований в мальовничій долині річки Гнилого Тікичу, за 124 км від обласного центру та за 7 км від залізничної станції Звенигородка. Населення — 6,3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Радчиха і Шостакове.

На території селища виявлено залишки поселень трипільської культури.

Перша письмова згадка про Калниболото належить до середини XVI ст. Тоді воно входило до складу Брацлавського воєводства й одержало від польського короля Сигізмунда II Августа привілей, згідно з ним жителям містечка дозволялося займатися ремеслами, торгівлею і мати самоврядування.

За часів визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Калниболото — сотенне містечко Корсунського полку. В цей час тут проживало 317 козаків і 62 міщанина. Основним заняттям козаків було землеробство.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року Калниболото знову відійшло під владу Польщі. Польська шляхта, проводячи політику, спрямовану на полонізацію й покатоличення населення, насильно насаджувала уніатство. Населення чинило опір цій політиці, всіма засобами боролося за збереження своєї рідної мови, культури. Після організації 1734 року на берегах річки Підпільної Нової Січі, до неї потяглися калниболотські втікачі. Тут виник Калниболотський курінь.

У 1775 році Калниболото переходить до володінь Ф. Солтика, який посилює визиск селян, збільшує побори з населення. Соціальне, національне і релігійне гноблення з боку польської шляхти викликало невдоволення жителів, піднімало їх на боротьбу проти своїх гнобителів. У гайдамацькому русі, що охопив Правобережжя, активну участь брали й калниболотські селяни. 1751 року гайдамаки взяли Калниболото й, поповнивши свій загін селянами, і козаками, вчинили розправу над місцевими шляхтичами. В реєстрі претензій до гайдамаків, переданих польськими комісарами російському урядові, зазначається, що в Калниболоті гайдамаками завдано шкоди на 10 612 злотих.

1768 року єзуїти, підтримані шляхтою, напали на Калниболото й вчинили розправу над селянами, схопили православного попа Василя Шумовецького, завезли його до Звенигородки і там закатували. Це викликало велике обурення жителів містечка, і коли спалахнула Коліївщина, в Калниболоті організувався загін повстанців під проводом Лопати. Поблизу Калниболота діяв у цей час і гайдамацький загін на чолі з козаком Калниболотського куреня Макаром. Під тиском регулярних військових частин загін відступив у запорізькі степи. Коли бугогардівський полковник зажадав, щоб Калниболотський курінь взяв участь у переслідуванні ватажка Макара, козаки відмовилися це робити. Не припинили жителі Калниболота боротьби проти шляхти й єзуїтів і після жорстокої розправи над учасниками повстанського руху, підтримували зв’язок з калниболотськими козаками, які знаходилися в Новій Січі, та населенням Лівобережжя.

Щоб прихилити мешканців Калниболота на свій бік, польський король С. А. Понятовський 1792 року вдруге надав містечку привілей, згідно з яким воно одержало право вільної торгівлі.

1793 року правобережні землі України возз’єднано з лівобережними у складі Росії. Містечко Калниболото ввійшло до Брацлавського намісництва. З 1795 року воно стало повітовим містом Вознесенського намісництва, а з 1797 року — Київської губернії. 1795 року Калниболото перейменоване на Катеринопіль.

1797 року тут налічувалося 458 дворів і проживало 2174 чоловіка. Основним заняттям мешканців Катеринополя було землеробство, ремісництво, торгівля. Містечко мало винокурню, 3 кузні, 3 корчми, 10 торговельних лавок. Тут працювало 36 ремісників.

1798 року повітовий центр переводиться до Звенигородки, а Катеринопіль перетворюється в центр волості. Катеринопільські селяни потрапляють у залежність до О. Потоцької, яка визискувала їх не менше за своїх попередників. На Вільховецькому цукрозаводі, де закріпачені селяни відробляли оброк, робочий день тривав по 14—16 годин при жорстокій палочній дисципліні.

Після переходу містечка (1853 р.) в розпорядження Київської палати державних маетностей катеринопільські селяни стають державними. В містечку розміщувалася квартира помічника начальника Черкаського округу, до відання якого належали селяни, і волосна управа, очолювана старшиною, що вирішував всі адміністративні справи.

Церковнопарафіяльне однокласне училище в Катеринополі відкрито 1843 року, навчалося у ньому 100 хлопців і 30 дівчат. Далеко за межами містечка славилися катерино-пільські рукодільниці, які 1857 року на виставці в Києві за високохудожні роботи були нагороджені грамотами і грошовими преміями.

В містечку 1859 року проживало 3477 чоловік, у т. ч. дворян — 309, однодвірців —174, міщан —107, військових — 178, державних селян — 17982. Головним заняттям населення було землеробство. Селяни сіяли пшеницю, жито, коноплі та інші культури. Агротехніка вирощування культур була надзвичайно відсталою. Земля не удобрювалася, оброблялася несвоєчасно. Врожаї збиралися низькі, особливо на піщаних землях. Великої шкоди сільському господарству завдавала сарана, що налітала з херсонських степів. У 1855, 1856, 1858 рр. сарана повністю знищила посіви, а також трави, очерет, листя дерев. Поверхня землі лишилася чорною. Важко переносили це лихо селяни. Не маючи змоги прожити з свого господарства, вони йшли на заробітки в Подільську, Херсонську губернії або наймалися до куркулів, зазнаючи всюди нещадної експлуатації. Так, за повний день роботи на молотьбі селянин заробляв 20 копійок.

Велика роль у господарстві містечка належала чумацькому промислу. Багато катеринопільських селян з валками підвід відправлялися на Дон та в Крим, звідки привозили сіль, рибу й продавали на ярмарку та в сусідніх селах. Чимало катеринопільців жили з чинбарства, кушнірства, кравецтва, ковальства, бондарства, столярства. Особливо на високому рівні стояло виробництво гончарних виробів — домашнього й декоративного посуду. В багатьох селянських родинах гончарством займалися з діда-прадіда, передаючи із роду в рід свою майстерність.

У Катеринополі періодично відбувалися ярмарки. На них збиралося до десяти тисяч чоловік. Тут продавалися сільськогосподарська продукція та вироби ремісників. Значне місце на цих ярмарках займав продаж великої рогатої худоби і коней, яких пригонили з херсонських степів.

Промисловість, що інтенсивно почала розвиватися в другій половині XIX ст., будівництво залізниць, все це вимагало палива. 1857 року поблизу Катеринополя знайдено поклади бурого вугілля. 1861 року тут закладено шахту, на якій видобувалося для цукрових заводів 700—800 тис. пудів вугілля на рік. Для вуглепромисловців шахта давала великий прибуток, який одержувався насамперед за рахунок найжорстокішої експлуатації робітників. Робочий день на шахті тривав 12—13 годин на добу, техніка безпеки була відсутня, внаслідок частих обвалів гинуло багато робітників.

Після реформи 1861 року селяни одержали 4966 десятин землі, в т. ч. непридатної (яри, піски, болота, дороги й межі) — 399 десятин. Сума щорічних викупних платежів за наділену землю становила 4138 крб. 25 коп., які селяни мали вносити до 1913 року.

Розвиток ремесла й торгівлі, видобуток бурого вугілля сприяли зростанню населення Катеринополя. 1864 року тут мешкало 4487 чоловік. Велике значення для економічного розвитку містечка мала залізниця, перша частина якої (Цвіткове— Шпола) була збудована в 1885 році, а друга (Шпола—Тальне) — 1889 року.

Становище селян ще більше погіршало на початку XX ст. Майже в кожній родині панували злидні. Із 5194 десятин земельного фонду селянам належало 4977 десятин, церквам 110, казні і залізниці 62 десятини. В середньому на двір припадало по 3 десятини. Але куркулі мали по 15—20 десятин, а бідняки — по 1—2, а то й нічого. Тому вони змушені були поповнювати Шполянський, Смілянський, Новоукраїнський робітничі ринки. Багато з них наймалося до куркулів, зазнаючи нелюдського визиску. Поступово Катеринопіль і сам стає великим робітничим ринком. Тут з’являються приватні підприємства. Протягом 1909—1912 рр. побудовано млин на кутку Студійка. Рушійною силою в ньому був «дизель», що працював на нафті. Це був перший механічний млин у Катеринололі, який перемелював за добу 5—7 тонн зерна. 1913 року почала працювати олійниця з гідравлічним пресом.

Політичне безправ’я і тяжке матеріальне становище трудящих Катеринополя викликало їх невдоволення. За заклик селян до повстання 1877 року царські сатрапи засудили мешканця Катеринополя В. Тердзивола. 10 квітня 1902 року в київську в’язницю посаджено жителя містечка Г. В. Коханенка. На його ім’я через Тальнівську пошту прибули листи з Мюнхена, серед яких поштове начальство виявило «Искру» за 6 грудня 1901 року і за 10 березня 1902 року. 1906 року жителі Катеринополя разом із мешканцями сусідніх сіл Новоселиці та Розсохуватки розгромили Стебнянську економію. Група катеринопільців підтримала страйкарів с. Радчихи під час нападу на економію поміщика Протопопа.

У роки столипінської реформи ще більше посилився процес класового розшарування населення. 1912 року в містечку налічувалося 1021 господарство, з яких 51 зовсім не мало землі. Це були обездолені селяни, які поневірялися в наймах у поміщиків, куркулів та попів. Малоземельних господарств налічувалося 579, куркульських 61. Останні володіли 857 десятинами землі з 3761 десятини.

Не кращим було й соціально-побутове становище трудящих. 1900 року в Катеринополі працювала лікарня з 1 лікарем і фельдшером; діяло 2 аптеки. Розвиток містечка, ріст його населення вимагали дальшого розвитку народної освіти, але царський уряд не поспішав з виділенням коштів для цього. 1869 року в Катеринополі відкрито однокласну парафіяльну школу, в якій навчалося 80 учнів у чоловічому відділенні і 22 — у жіночому. 1905/06 навчального року школа стає двокласною, де три вчителі вчили 95 хлопців і 35 дівчат. Наступного року при ній організовано бібліотеку, яка налічувала 752 книжки та журнали. 1911 року почало працювати чотирикласне училище на 180 місць для навчання дітей з 20 населених пунктів.

Перша світова війна завдала великих збитків трудящим Катеринополя. В селян забрали на фронт до 40 проц. тягла. 1916 року з 5 тис. десятин землі засіяли тільки 1935 десятин. Це було наслідком масової мобілізації на фронт усього дорослого чоловічого населення містечка. Не виправдала надій селян на землю і Лютнева буржуазно-демократична революція. Погіршення соціально-економічних умов життя викликало невдоволення селян, загострювало політичні настрої трудящих.

Звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді населення Катеринополя зустріло радісно. Та владу на Україні узурпувала буржуазно-націоналістична Центральна рада. В листопаді 1917 року буржуазні націоналісти сформували в Катеринополі загін «вільного козацтва». Селяни відкрито висловлювали невдоволення діяльністю Центральної ради і її представників на місці, відмовлялися виконувати їх розпорядження. В листопаді начальник штабу Київського військового округу надіслав київському губернському комісару Центральної ради телеграму такого змісту: «За наявними в штабі округу даними селянами містечка Катеринополя припинені в Звенигородському лісництві рубка і вивозка лісу для залізничних доріг фронту. За наказом командуючого військами прошу вжити відповідних заходів для припинення безпорядку».

В середині лютого 1918 року в м. Звенигородці створено тимчасовий революційний комітет, з допомогою якого в Катеринополі встановлено Радянську владу і організовано революційний комітет. Ревком очолив матрос Балтійського флоту — більшовик Т. А. Печиборщ.

Здійснюючи ленінські декрети, ревком приступив до проведення соціалістичних перетворень. Але вони були перервані іноземною інтервенцією. В першій половині березня 1918 року Катеринопіль окупували австро-німецькі війська. У травні, на відозву Київського губревкому, яка закликала всі партійні, робітничі і сільські організації, що стоять на позиціях Радянської влади, організовувати на місцях військово-революційні комітети та бойові загони, було створено партизанський загін під командуванням голови волревкому Т. А. Печиборща. Загін вів запеклу боротьбу проти німецьких окупантів і націоналістичних банд, які відновлювали буржуазно-поміщицький лад на Україні.

Під час Звенигородського повстання в червні 1918 року партизанський загін очолив боротьбу селян Катеринополя і навколишніх сіл проти ворога. Повстанці руйнували залізничні колії, псували телеграфний і телефонний зв’язок, пошкодили залізничний міст через річку Гнилий Тікич біля станції Звенигородка. Активну участь у взятті станції і м. Звенигородки брали й катеринопільські селяни Д. Воєнний, Д. Гніденко та інші. Але переважаючими силами ворога виступи повстанців були придушені.

Після вигнання в кінці листопада 1918 року німецьких загарбників Катеринопіль захопили петлюрівці. Нову «владу» підтримували куркулі. Основна маса селян твердо стояла за відновлення Радянської влади, допомагала партизанському загону, що діяв у навколишньому лісі. На початку 1919 року партизани зайняли містечко, розігнали петлюрівців і відновили Радянську владу. Розпочав діяльність волревком. 26 лютого петлюрівський полк раптово напав на Катеринопіль і оточив приміщення волревкому. Після нерівного бою бандитам вдалося захопити 17 активістів, у т. ч. й голову ревкому Т. А. Печиборща. Роздягнених, босих, скривавлених їх погнали по крижаній воді до місцевого лісу, де й розстріляли. Звістка про їхню смерть швидко облетіла навколишні села. До партизанського загону потяглися селяни, на місце загиблих стали нові бійці. В короткий строк численність загону зросла до 250 чоловік, командиром загону став комісар О. Винниченко.

Трудящі Катеринополя свято шанують пам’ять про партизанів, що віддали своє життя за владу Рад. 1952 року над братською могилою, де вони поховані, споруджено гранітний обеліск з написом: «Вічна слава героям, які загинули в боях за встановлення Радянської влади».

5 березня частини Червоної Армії визволили Катеринопіль від петлюрівців. Разом з частинами Червоної Армії до містечка увійшов партизанський загін. 14 квітня відновили роботу волосний ревком, очолений О. Винниченком, та волосний партійний комітет, секретарем якого став Р. Ф. Середа. Парторганізація на той час налічувала 20 комуністів.

Влітку 1919 року, коли Червона Армія змушена була відступити під натиском білогвардійських військ, партизанський загін залишив Катеринопіль і разом з частинами Червоної Армії відійшов з боями в напрямку до Києва. Згодом за наказом командування Катеринопільський загін перебазувався в тил денікінської армії й розпочав активні дії по знищенню ворога. Під час рейду в районі Катеринополя командування загону ухвалило рішення розгромити білогвардійський штаб, що розмістився в двоповерховому будинку в центрі містечка. Вночі 10 листопада 1919 року комісар загону К. Ф. Обломей з групою добровольців здійснив цю сміливу операцію. Непомітно пробравшись до центру, партизани зняли вартових і раптово ввірвалися до будинку. Начальника штабу було вбито, решта штабістів здалася в полон. До рук партизанів потрапили важливі документи, які були доставлені командуванню радянських військ. Розлючені сміливими діями партизанів, денікінці направили до Катеринополя спеціальний каральний загін, який на місці поповнився куркулями. Денікінські бандити розстрілювали селян, що допомагали партизанам, палили їх хати, знущалися над їх родинами. Незважаючи на це, селяни продовжували допомагати народним месникам, ховали їх від бандитів, забезпечували продуктами. Наприкінці грудня 1919 року Червона Армія визволила Катеринопіль.

На початку січня 1920 року на сільських зборах обрали новий склад волревкому і волпарткому. 25 лютого відбулися вибори до сільської Ради. Переважну більшість обранців становили селяни-бідняки. Першим головою сільської Ради став місцевий селянин-бідняк комуніст П. Ф. Струбчевський. Влітку 1920 року створено сільський комітет незаможних селян, який об’єднав сільську бідноту і частину середняків. Органи Радянської влади та КНС спрямували свою діяльність на організацію продовольчої допомоги Червоній Армії, трудящим голодуючих робітничих центрів країни, сім’ям загиблих партизанів.

Але радянському будівництву перешкоджали контрреволюційні банди, які тероризували населення, вбивали комуністів, комсомольців, радянських активістів, грабували селян. Для боротьби з ними в селі було створено народну міліцію та загін самооборони. З березня 1921 року частинами Першої Кінної армії з участю місцевих загонів народної міліції знищено рештки банд.

Сільська Рада і комнезам вели нещадну боротьбу з куркулями. Створена земельна комісія взяла на облік нетрудові куркульські землі, лишки тягла і реманенту і розподілила все між біднотою. Велику роботу проводила й продовольча комісія. За добру організацію допомоги голодуючим Поволжя і південних губерній України Катеринопільський КНС був занесений на повітову Червону дошку.

У березні 1921 року в Катеринополі 27 бідняцьких господарств організували на колишніх попівських землях (123 десятини) колективне господарство «Пролетарій». Першим головою його був секретар партійного осередку Т. П. Артьомов. Через деякий час колективне господарство придбало перший на Катеринопільщині трактор «Фордзон». Згодом селяни назвали свою артіль іменем В. І. Леніна. У 1922 році тут засновано кредитне і споживче товариства, що надавали господарствам грошові і насіннєві позички, будівельні матеріали тощо.

Поряд з вирішенням завдань економічного і радянського будівництва в селі проводилася культурно-освітня робота. 1921 року було відкрито Народний будинок, де працювали гуртки лікнепу, вивчення політграмоти, атеїстичний, сільськогосподарський, драматичний. Діяла також бібліотека. Для голодуючих і безпритульних дітей у селі організували дитбудинок.

1922 року в селі утворюється комсомольський осередок, до якого входило 13 комсомольців, секретарем обрано місцевого комсомольця М. Л. Гаєвського. З організацією осередку пожвавилася робота серед молоді. Комсомольці брали участь у боротьбі з куркулями, в організації культосвітньої роботи та ліквідації неписьменності.

З березня 1923 року Катеринопіль — районний центр Уманського округу.

На шляху колективізації стояло чимало різних труднощів. Недостатня кількість сільськогосподарського реманенту, шалений опір куркулів, їх агітація проти колгоспів стримували її хід, але основна маса селян поступово вступала до колгоспів. В 1927—1928 рр. в селі створюється 10 товариств спільного обробітку землі. Прикладом ведення колективного господарства став колгосп ім. Леніна. До нього приїжджали селяни з інших сіл, щоб повчитися запровадженню нових методів виробництва.

На початку 1930 року на базі реорганізації ТСОЗів утворено три сільськогосподарські артілі: ім. Сталіна, ім. Карла Маркса та ім. Петровського. Колгосп ім. Леніна також чисельно поповнився. Значну роль у господарському виробництві артілей відіграла створена 1932 року Катеринопільська MTС. При ній були відкриті курси трактористів, 15 тракторних бригад МТС обслуговували 15 колгоспів. В артілях з кожним роком збільшувалася питома вага робіт, виконаних технікою МТС. Якщо 1935 року МТС виконувала в колгоспах 85 проц. оранки і 42,8 проц. посіву, то 1938 року — 97,4 проц. оранки і 100 проц. посіву і міжрядного обробітку. Цього ж року машинно-тракторний парк налічував 57 тракторів. Катеринопільська МТС була повністю укомплектована спеціалістами, більшість з них періодично проходила перепідготовку. Під керівництвом партійної організації розгорнулося дійове соціалістичне змагання між механізаторами. 1939 року весняні роботи виконали за короткі строки, станція заощадила 6,5 тонн пального3. У передвоєнні роки в колгоспах, які обслуговувала МТС, було вирощено пересічно по 16 цнт зернових з га, за що МТС була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—40 років.

За стахановські методи праці та перевиконання соціалістичних зобов’язань на збиранні врожаю 1939 року тракториста Є. П. Чернієнка нагороджено орденом Леніна, тракториста О. М. Савранського — орденом Трудового Червоного Прапора.

Організаційно-господарське зміцнення артілей стимулювало колгоспників на поліпшення громадського виробництва, яке ознаменувалося зростанням новаторського руху серед трудівників полів і ферм. Наслідуючи приклад М. С. Демченко й інших п’ятисотенниць, ланки П. П. Шевченко, Г. Я. Кравченко, О. М. Сліпченко колгоспу ім. Леніна розгорнули боротьбу за високі врожаї цукрових буряків та зернових культур.

З розвитком сільськогосподарського виробництва поліпшувався і добробут колгоспників. 1940 року в артілі ім. Леніна видано на трудодень по 3 кг зерна і 50 коп. грошей. Прибутки колгоспу цього року становили понад 390 тис. карбованців.

Разом з розв’язанням завдань господарського значення велика увага приділялась культурному будівництву. В 1934 році семирічну школу реорганізовано в середню, а наступного року початкову — в неповну середню. 57 вчителів навчали 1032 учнів. У 1929 році в центрі села споруджено будинок культури, 3 колгоспні клуби. Працювали 4 бібліотеки, які стали центрами культурно-освітньої роботи. З 1938 року виходила газета «Колгоспник» — орган Катеринопільського РК КП(б)У та райради депутатів трудящих.

Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне соціалістичне будівництво країни. На мітингах катеринопільці заявляли, що не пошкодують сил і життя для захисту Вітчизни, соціалістичних завоювань. Для боротьби з німецько-фашистськими парашутистами й диверсантами в селі створено винищувальний батальйон. Районний комітет партії і райвиконком організували евакуацію людей, майна, худоби в тилові райони країни. 29 липня 1941 року ворожі війська захопили Катеринопіль. Почалися чорні дні фашистської окупації, дні катувань і насильств над мирним населенням. Німецько-фашистські загарбники пограбували і знищили МТС, зруйнували виробничу базу колгоспів, спалили багато адміністративних і житлових будинків. 6 вересня було розстріляно 30 чоловік партійно-радянського активу, в т. ч. голову сільської Ради М. С. Пономаренка, голову колгоспу ім. К. Маркса О. М. Морозюка.

Трудящі Катеринополя, як і інших міст і сіл, окупованих гітлерівцями, розгорнули боротьбу проти ворога. Посиленню опору трудящих району фашистам сприяла підпільна партійна організація, яка діяла на території села з травня 1942 року. До її складу входило 9 комуністів. Партійна організація створила підпільну пропагандистсько-диверсійну групу з 30 чоловік комуністів, комсомольців, безпартійних радянських патріотів. Керівником групи був С. П. Снігур. Її члени розповсюджували зведення Радянського інформбюро, збирали зброю, псували комунікації ворога, організовували диверсії, зривали відправку до Німеччини молоді, продовольства, худоби тощо. Через підісланих провокаторів у липні 1943 року гестапо вдалося натрапити на слід підпільників і захопити її членів Н. Л. Клименка, М. Л. Клименко, У. І. Гавриш. Після жорстоких катувань вони були розстріляні. Але боротьба тривала. Інші члени групи утворили партизанський загін, у складі якого було 25 бійців. Патріоти підірвали два шосейні мости, знищили 40 німецьких офіцерів та солдатів, 40 автомашин та бронемашин ворога.

930 жителів села боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни, 497 з них не повернулися до рідних осель, 253 нагороджено орденами і медалями СРСР. Свято шанують катеринопільці пам’ять про тих, хто віддав життя в борні з німецько-фашистськими загарбниками, вічно згадуватимуть вони із вдячністю воїнів 2-го Українського фронту, які 8 березня 1944 року визволили Катеринопіль від ворога.

Ще гриміла війна, а перед партійними і радянськими органами, трудящими села постало завдання якнайшвидше відновити господарство, налагодити життя, організувати допомогу фронту. Насамперед потрібно було подбати про весняну посівну кампанію. Партійна організація МТС, до складу якої входило 5 членів і кандидатів партії, спрямувала зусилля робітників на відбудову станції. Під час тимчасової окупації гітлерівці повністю знищили 50 тракторів, 14 комбайнів, 7 молотарок. Із техніки, яка залишилася на території району, комісія райвиконкому виділила для Катеринопільської МТС 42 трактори, більшість з яких була несправна, 5 автомашин, 2 токарні верстати. Зусиллями працівників за короткий час відремонтовано 20 тракторів і разом з причіпним інвентарем направлено до колгоспів для проведення весняних робіт.

Колгоспники приступили до відбудови громадських господарств, зруйнованих фашистськими загарбниками. Робочої та продуктивної худоби майже не було, в кожній артілі залишилося по дві-три пари коней, поля позаростали бур’яном, не вистачало насіння для посіву. Виконком сільської Ради разом з правлінням колгоспів організував збір насіння у колгоспників, мобілізував людей на проведення весняно-польових робіт. Важко було, частина землі оброблялася вручну, але, переборюючи труднощі, трудівники села виконали свої зобов’язання перед державою. Восени було зібрано пересічно по 10—12 цнт зернових та по 70—95 цнт цукрових буряків з гектара.

Після трудового дня катеринопільці виходили на розчистку вулиць, ремонтували школи, лікарню, виробничі приміщення підприємств і установ. Поступово заліковувалися рани, завдані війною. 9 квітня 1944 року 525 дітей знову сіли за шкільні парти. Почала виходити газета «Колгоспник».

Водночас населення допомагало фронту. Трудівники району збирали зерно, картоплю, овочі і передавали їх для воїнів Червоної Армії та дітей фронтовиків. Відступаючи, німці зруйнували залізничний міст через річку Гнилий Тікич біля станції Звенигородка. Командування радянських військ звернулося до Катеринопільського райкому партії з проханням допомогти збудувати новий міст. На ці роботи щоденно виходило понад 350 жителів. У короткий час було споруджено міст і відновлено рух поїздів.

1947 року створено нову артіль «Побутремонт», до якої через рік приєднується артіль «Іскра». Вона виконувала замовлення трудящих району щодо ремонту одягу, взуття, годинників. При артілі працювало фотоательє.

Багато зусиль для відбудови й зміцнення ремонтної бази MTС доклав колектив її працівників. 1948 року при MTС стає до ладу електростанція, машинний парк поповнюється 26 новими машинами. Поступово на зміну старій зношеній техніці приходить нова, підвищується ефективність роботи машинно-тракторного парку в колгоспах. 1950 року МТС обслуговувала 13 колгоспів району, обробляючи 21,5 тис. га орної землі. В 15 тракторних бригадах працювало 98 трактористів.

Широкого розмаху набирає раціоналізація і винахідництво в колективі працівників МТС. Зароджується новий вузловий метод ремонту тракторів. Впровадження його 1951 року дало можливість значно скоротити строки і підвищити якість ремонту тракторів. У розробленні й впровадженні цього методу відзначилися А. Г. Стоколос, М. С. Бондаренко — механіки МТС, Г. П. Ченчик — мийник запасних частин, М. І. Воєнний — електрик, А. А. Кудрявий — бригадир остаточного складання. Досвід колективу Катеринопільської МТС щодо організації вузлового ремонту техніки був поширений по всіх МТС країни. За підсумками всесоюзного змагання 1951 року Катеринопільська МТС посіла перше місце в країні, її колектив нагороджено перехідним Червоним прапором Міністерства сільського господарства СРСР і ВЦРПС. Вузловий метод Катеринопільської МТС демонструвався на Всесоюзній виставці досягнень сільського господарства 1954 року. Комбайнера М. П. Стоколоса, який зайняв того року перше місце на жнивах, нагороджено орденом Леніна.

Колгоспники села за допомогою МТС, переборюючи великі труднощі, протягом 1946—1948 рр. відбудували виробничі бази господарства і досягли довоєнного рівня виробництва продукції. У жовтні 1950 року загальні збори колгоспників артілей ім. Петровського, ім. Карла Маркса, ім. Сталіна ухвалили рішення об’єднатися в одну артіль «Дружба». Це об’єднання позитивно позначилося на дальшому розвиткові колгоспного господарства. Піднесенню активної творчості колгоспників, розвитку всіх галузей колгоспного виробництва сприяли заходи, здійснені

Комуністичною партією і Радянським урядом щодо відновлення принципу матеріальної заінтересованості колгоспників, допомога з боку держави технікою, мінеральними добривами, кадрами спеціалістів.

1951 року при середній школі організувався юннатівський гурток, який проводив досліди по впровадженню нових сортів сільськогосподарських культур, а також вирощував і передавав колгоспам і населенню саджанці плодових дерев. За успіхи в цій роботі гурток з 1955 по 1957 рік був учасником Всесоюзної виставки досягнень сільського господарства. 28 юннатів нагороджено медалями виставки.

У травні 1954 року трудящі Катеринополя урочисто відзначили славну дату в історії нашої Батьківщини — 300-річчя возз’єднання України з Росією. На святкування в село приїхали делегації російських друзів із колгоспів «Красный Октябрь» Луховицького району Московської області, ім. Будьонного Карсунського району Ульяновської області, колгоспники Верхньомамонського району Воронезької області. В селі відбувся мітинг, присвячений цій знаменній даті. Готуючи гідну зустріч святу, колгоспники артілі ім. Леніна першими в районі закінчили весняну сівбу, організували старанний догляд за посівами. Цього ж року колектив Катеринопільської МТС взяв підвищені соціалістичні зобов’язання, викликав на змагання колектив Митищинської МТС Московської області і здобув перемогу.

1959 року до колгоспу «Дружба» приєдналася Шостаківська артіль ім. Фрунзе. Того ж року чабану колгоспу О. Г. Снігуру (1898—1970 рр.), який виростив по 210 ягнят від кожних 100 вівцематок, присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці. Він вступив до Шостаківської артілі «Нове життя» в перші дні її заснування, 1931 року став чабаном і понад три десятиріччя присвятив розвитку вівчарства. Літом і взимку, вдень і вночі — однаково пильно доглядав він отару. З багатьох колгоспів приїздили вчитися до знатного вівчара.

В січні 1963 року відбулося об’єднання артілей ім. Леніна та «Дружба» в одну — ім. Леніна. Перетворення в життя рішень березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС та XXIII з’їзду КПРС сприяли дальшому розвитку колгоспного виробництва. Зросла громадська і особиста зацікавленість колгоспників у розвитку і зміцненні економіки артілі, у виконанні й перевиконанні планів виробництва продуктів і зобов’язань перед державою. Партійна організація зосередила увагу колгоспників на використанні наявних резервів виробництва, на дальшому піднесенні всіх його галузей. Валовий збір зерна в колгоспі 1966 року становив 47 тис. цнт, або по 22,6 цнт з одного га, урожайність цукрових буряків сягала 211 цнт з гектара. В артілі було 2236 голів великої рогатої худоби, 2160 свиней, 3852 штуки птиці.

В 1963 році групу колгоспників було відзначено урядовими нагородами. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено ланкову М. П. Яременко, коваля 3. А. Байдаченка, орденом «Знак Пошани» — завідуючого виробничою дільницею І. К. Найденка, доярку Н. М. Пугач, голову колгоспу С. Р. Царенка, садівника О. Й. Швеця.

1965 року Катеринопіль віднесено до категорії селищ міського типу, а з грудня 1966 року селище стає районним центром.

Колгосп ім. Леніна перетворився у велике механізоване господарство. Загальна площа його сільськогосподарських угідь становить 5,2 тис., у т. ч. орної землі — 4,2 тис. га. Це багатогалузеве господарство з розвинутим зерно-буряковим виробництвом і м’ясо-молочним тваринництвом. 1970 року на колгоспних полях і фермах працювало 39 тракторів, 24 комбайни різних марок, 28 автомашин. В артілі 29 тваринницьких приміщень. Всі вони електрифіковані і механізовані, мають водогін, встановлено 50 машин для приготування кормів. Впровадження механізації сприяє піднесенню продуктивності праці, різкому збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. В колгоспі працюють 13 допоміжних підприємств, в т. ч. цегельний завод потужністю 3 млн. штук цегли на рік.

1971 року з кожного гектара посіву одержано по 28,3 цнт зернових, у т. ч. 41,6 цнт пшениці, здано на цукровий завод по 290 цнт цукрових буряків з одного га. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 398 цнт молока, 140 цнт м’яса, 27,6 тис. штук яєць.

У колгоспі працює 28 спеціалістів з вищою, незакінченою вищою і середньою спеціальною освітою. Виросла кількість передовиків і новаторів сільськогосподарського виробництва — механізаторів, тваринників, ланкових.

За успішне виконання завдань восьмої п’ятирічки 27 катеринопільців 1971 року відзначено орденами і медалями. Орденом Жовтневої Революції нагороджено бригадира тракторної бригади колгоспу ім. Леніна А. А. Кудрявого, майстра рай-об’єднання «Сільгосптехніки» — В. Г. Білая, голову колгоспу С. Р. Царенка; орденом Трудового Червоного Прапора — старшу телефоністку райвідділу зв’язку К. О. Трохименко, секретаря парткому колгоспу І. П. Помойницького, доярку Н. Г. Щербатюк.

1959 року в селі організовано міжколгоспну будівельну організацію, яка здійснювала в колгоспах району будівництво тваринницьких приміщень й інших об’єктів виробничого призначення. Колектив підприємства, розширяючи підрядне будівництво з року в рік зміцнює свою виробничу базу. Протягом 1960—1965 рр. «Міжколгоспбуд» побудував цегельний завод потужністю 3,9 млн. штук цегли на рік, цех залізобетонних виробів, деревообробний, механічний цехи, майстерні, пилораму. З 1967 року, поряд з об’єктами виробничого призначення, міжколгоспна будівельна організація будує приміщення соціально-культурного призначення. За цей час споруджено 10 будинків культури, клубів, кінотеатрів, 3 школи, 4 медичні заклади, 19 адміністративних і житлових будинків. Здійснено реконструкцію цегельного заводу і доведено його потужність до 7 млн. штук цегли на рік. За підсумками соціалістичного змагання 1970 року колектив зайняв перше місце серед міжколгоспних будівельних організацій області, виконавши будівельно-монтажних робіт на 1,1 млн. карбованців.

1957 року в Катеринополі створено автоколону, в якій налічувалося 17 вантажних автомобілів і працювало 25 чоловік. Через 10 років на її базі виникло автопідприємство № 23048. Воно здійснює перевезення народногосподарських вантажів підприємств і колгоспів району та перевезення пасажирів автобусами і таксі. Автобусне сполучення налагоджено з усіма селами району, адміністративними і промисловими центрами області та Києвом. На автопідприємстві працює 250 чоловік. Тривалий час його партійну організацію очолює офіцер у відставці, Герой Радянського Союзу І. С. Зубков. 1970 року колектив став переможцем соціалістичного змагання автопідприємств області.

1958 року на час реорганізації МТС в PTC станція мала 100 тракторів, 32 зернові комбайни, 17 автомашин. 1961 року PTC реорганізовано в райоб’єднання «Сільгосптехніки», де побудовано майстерню ремонту тракторів й іншого сільськогосподарського реманенту, цех залізобетонних виробів. Для відпочинку робітників споруджено клуб, спортивний зал.

За роки дев’ятої п’ятирічки майстерні «Сільгосптехніки» стануть міжрайонними спеціалізованими підприємствами ремонту кукурудзозбиральних комбайнів.

За останні роки реконструйовано створений 1963 року на базі артілі «Побут-ремонт» комбінат побутового обслуговування. Замовлення трудящих виконують кравецький, шевський, столярний та фотоцехи, майстерні ремонту годинників, радіоприймачів та побутової техніки. Комбінат має філії в усіх селах району. На його підприємствах працює 130 чоловік.

Зміцнення економіки дало можливість здійснити велике будівництво виробничих приміщень та соціально-культурних закладів. За період з 1966 по 1971 рік тут побудовано 4-поверховий будинок Рад, 3-поверховий будинок зв’язку, 10 комунальних багатоквартирних житлових будинків, поліклініку, райунівермаг, багато адміністративних і житлових будинків, 667 будинків спорудили індивідуальні забудовники. В селищі заасфальтовано вулиці, прокладено нові тротуари, проведено водогін, ввечері вулиці мають денне освітлення. Перспективний план розвитку селища на дев’яту п’ятирічку передбачає завершення будівництва залізобетонного мосту через Гнилий Тікич, спорудження виробничих корпусів промкомбінату.

Сталися зміни в охороні здоров’я і в культурно-освітньому житті селища.

Якщо 1929 року в селі працювало 15 медичних працівників, то 1970 року в лікарні і двох поліклініках налічується 19 лікарів і 85 працівників із середньою медичною освітою. 150 малюків виховується в дитячому комбінаті.

У двох середніх школах 64 досвідчені вчителі навчають 983 учнів. Робітнича молодь навчається в заочній середній школі. Приміщення шкіл споруджено методом народної будови за типовим проектом.

У селищі працює будинок піонерів, 1969 року відкрито музичну школу, де навчається 150 дітей робітників, колгоспників і службовців.

За роки Радянської влади 817 катеринопільців здобули вищу та спеціальну середню освіту і нині працюють у різних галузях народного господарства.

Культурно-виховну роботу в селищі ведуть будинок культури і 5 бібліотек. 1970 року розпочато будівництво районної бібліотеки на 100 тис. томів. Працює новозбудований кінотеатр ім. Ленінського комсомолу із залом на 500 місць.

При відділенні «Сільгосптехніки» 1963 року організовано чоловічий хор. Колектив виступає з концертами в селах району, на обласних і республіканських оглядах художньої самодіяльності. 1964 року за успішне виконання концертних програм його нагороджено Грамотою Президії Верховної Ради УРСР і дипломом

1-го ступеня Міністерства культури СРСР. 1966 року за рішенням республіканської профради хору присвоєно звання народної самодіяльної чоловічої хорової капели.

На підприємствах, в колгоспах, установах, школах селища працюють 20 партійних організацій, які налічують 445 комуністів. їх помічником виступають 678 комсомольців. До сільської Ради селища обрано 84 депутати, з них: робітників — 33, колгоспників — 19, службовців — 32. З числа депутатів створено 9 постійних комісій, які на своїх засіданнях обговорюють найважливіші питання господарського і культурного життя селища, розробляють і вносять на розгляд виконкому і сесій селищної Ради свої пропозиції. При селищній Раді діє постійна депутатська група. Під її керівництвом працюють 36 вуличних комітетів, 5 товариських судів, комісія сприяння сім’ї і школі, дві бібліотеки і клубні ради.

За роки Радянської влади Катеринопіль перетворився з глухого села на красиве селище міського типу, у повсякденному житті якого виразно відчувається ритм сучасної епохи.

Попереду виконання завдань дев’ятої п’ятирічки, нові перспективи, накреслені рішеннями XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, нові кроки на шляху до світлого майбутнього людства, ім’я якому — комунізм.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Екатеринополь, местечко (Калъниболото) в 15-ти верстах от Звенигородки, ниже ее при реке Тикиче, в который впадают несколько меньших ручьев, в узле многих дорог и центре казенных селений, занимающих пятую часть уезда. Жителей обоего пола: христиан 2888, римских католиков 12, евреев 1587. Калниболото переименованное в Екатеринополь, некоторое время было уездным городом См. первое полное собран, закон. Рос. Имп. №№ 17,300 и 18,117, а в настоящее время резиденция волостного правления заведывающего, кроме местечка следующими селами: Вербовцом, Шосгаковкой и Радчихой Земли в этом обществе числится удобной и неудобной 7075 десятин, под лесами 2209, спорной 1210. При самом местечке считается земель 3850 десятин. В конце истекшего столетия в местечке числилось «подданных, — христшн 198; евреи платили старостам, 450 злотыхъ, а прочие доходы: чинши косове, ставок, верстатове  простиралось до 21,760 злотыхъ». Балинский, том П, стран. 1387. В окрестностях местечка, в недавнее время открыто присутствие каменного угля (лигнита). Месторождение его в окружности верст на 20, обильно обнажениями лигнита от 2-х аршин до 3-х саженей толщины, в самой же даче определена точно площадь в 237,350 квадратных саженей, заключающая 3 пласта лигнита; верхний пласт от 1-го до 4-х аршин толщины; под ним на глубине от 1-го до 2-х саженей второй и третий пласты, сложная толщина которых от 7-ми до 9-ти аршин Эти пласты большей частью соединены вместе, а иногда разделены сланцовыми припластками от 1 / 4 до 1-го аршина толщиной. Екатеринопольский лигнит имеет явственное растительное строение, цвет бурый, горит с пламенем не изменяя формы, с отделением неприятного запаха от пригорелой уксусной кислоты. Кубическая сажень его весит 350 пудов, а пролежавшая год на воздухе, только 200 пуд Екатеринопольский лигнит может иметь сбыт на 6-ти сахарных заводах, в окрестностях устроенных. Эти заводы тратят теперь ежегодно до 14,500 кубических сажен дров, для замены коих потребуется 3,500,000 пуд лигнита. Рассчитывают, что кубическая сажень добытого лигнита, будет стоить 5 рублей и она заменит сажень дров.

Церкви две деревянные: Воскресенская, и Михайловская, каждая имеет по 45 десятин земли. Из визиты Корсунского деканата за 1741 год видно, что Воскресенская построена в 1738 году на место давнейшей, а Михайловская в 1705. Жалованье из казны назначено обеим церквам по 5-му классу, по силе указа Святейшего Синода 31-го декабря 1862 года. Во время визиты 1741 года, обе церкви имели по 35 приходских дворов. Тогдашние священники их Стефан Петрович и Андрей Семенович получили православное посвящение в Переяславле, первый 30-го июня 1734 года, а второй 25-го мая 1733 года. Оба униатской визигой изобличаются в несоблюдении униатских обрядов, хотя оба были снабжены презентами от тогдашней владелицы княгини Яблоновской -хорунжины коронной, первый в 1738, а второй в 1739 годах в ее резиденции Заваловке. При Воскресенской церкви находится приходское училище для детей обоих полов.

Наиболее распространенные фамилии по местечку Катеринополь на конец ХІХ –начало ХХ ст.

Артемов
Бабченко
Бадрак
Башло
Безвершенко
Вишневский
Военный
Войцеховский
Воскобойник
Гавриш
Гаркавый
Гоенко
Голубенко
Гризло
Грутецкий
Гудзь
Гутовский
Десятников
Диденко
Добровольский
Дубина
Еременко
Жовноватый
Забудский
Загороднюк
Зайцев
Замковый
Калиновский
Коваленко
Кожушко
Колиушка
Колотущенко
Колпушка
Комутко
Кононенко
Коровицкий
Костенко
Котенко
Кошовый
Кравченко
Кузьменко
Кулик
Куценко
Ленчевский
Лирнык
Лозинский
Луговый
Лушпа
Лядецкий
Майстренко
Мандрика
Мандрык
Мартыненко
Медведенко
Мизецкий
Мирный
Мосур
Музыченко
Найда
Немилостевый
Николенко
Новицкий
Одноконь
Ополончик
Паламаренко
Палубинский
Панамаренко
Панченко
Поддячий
Полещук
Поликаренко
Полищук
Помойницкий
Пошкаренко
Протасевич
Родняный
Руденко
Рыболов
Савранский
Савченко
Саковский
Свердель
Сервачинский
Сидоренко
Слипченко
Степаненко
Тихоненко
Трофименко
Трясченко
Фартушный
Химич
Химиченко
Химченко
Хмаренко
Ходзицкий
Цимбаленко
Циоменко
Ченчик
Черниенко
Черногор
Шкуренко
Штепан
Шукало
Щербатенко
Яременко

Фамилии лиц иудейского вероисповедания проживавших в местечке Катеринополь в ХІХ — начале ХХ ст.

Альперин
Анчевский
Бабинский
Бабич
Бавский
Баскин
Бейнерман
Бердичевский
Берибицкий
Биленко
Блиндарь
Брацлавский
Броверман
Бродский
Бродян
Бурд
Бурлака
Бык
Вайсбурд
Варенбуд
Вдов
Ветрогон
Вильховский
Винаров
Вишнивецкий
Волинский
Володарский
Вошеверд
Гаевский
Гладштейн
Глистванд
Глуховский
Голованевский
Гончаров
Гороховский
Грановский
Гудзь
Гурман
Дашевский
Добровский
Дран
Еревский
Ерецкий
Жуковский
Заика
Залис
Заманский
Заславский
Зуберник
Зубринский
Ингер
Кавуновский
Каган
Каменецкий
Каминский
Капица
Каргацкий
Карпатый
Каталинский
Китайгородский
Кличман
Кобринский
Козачек
Козачинский
Копиленко
Косаковский
Котляров
Кочержинский
Кошеватский
Кривопан
Кривошей
Крутогонов
Кундель
Ладыжинский
Лазебник
Линивец
Липецкий
Лисновский
Литвин
Лодзинский
Лубанский
Лукачевский
Лумазкин
Мазанов
Малашут
Местановский
Микитинский
Миропольский
Могилев
Монасторенко
Мордкович
Мошлевский
Немировский
Непомнящий
Николаевский
Островский
Пальчиновский
Партной
Плотник
Поволинский
Поволоцкий
Подгаецкий
Полонский
Поляк
Пустельник
Пятигорский
Рейляр
Росиянский
Сандлер
Сапожник
Сапожный
Сарандук
Сейдер
Сквирский
Скоблинский
Славский
Снежко
Соколовский
Сорокопуд
Соснов
Спитковский
Стащевский
Стоенко
Сукальский
Талан
Тальянский
Ташман
Теплицкий
Узиран
Улановский
Файнштейн
Фильваров
Филяр
Фининберг
Фроенченко
Фуркис
Фурман
Ходоровский
Хусид
Цикиновский
Чепурный
Чижик
Чудновский
Шабадаш
Шаргородский
Шик
Шостаковский
Штанбарг
Штенберг
Штуман
Штутлан
Экменгер
Юрковский
Юхневецкий
Яновский
Яровский

Список жертв голодомора 1932-1933 гг. по пгт Катеринополь  (Национальная книга памяти жертв голодомора в Украине. Черкасская область.)

Батюк Михайло, 1933 р., від голоду.
Бобровський Митя, 1933 р., від голоду.
Бутівський Тихін, 1933 р., від голоду.
Грещенко Архип, 1933 р., від голоду.
Кузьменко Василь Тимохтейович, 1933 р., від голоду.
Кузьменко Тимохтей, 1933 р., від голоду.
Ходзіцька Килина Мусіївна, 1933 р., від голоду.
Ходзіцька Ярина Мусіївна, 1933 р., від голоду.
Ходзіцький Мусій Фелонович, 1933 р., від голоду.

Метрические книги по местечку Катеринополь  находящиеся на хранении в ГАЧО

1. Київська  губернія
2. Київська  єпархія
3. Воскресенська церква, м-ко Катеринопіль Звенигородського повіту Катеринопільської волості
 4.
5.  Народження:  1875:  ф.931, оп.1, спр.123;  1876-1879: ф.931, оп.1, спр.124;  1880: ф.931, оп.1, спр.232; 1882-1883: ф.931, оп.1, спр.232;  1884-1887: ф.931, оп.1, спр.321;  1889: ф.931, оп.1, спр.321;  1890: ф.931, оп.1, спр.403;  1892-1893: ф.931, оп.1, спр.467;  1894-1896: ф.931, оп.1, спр.504;  1897-1899: ф.931, оп.1, спр.559; 1900-1901: ф.931, оп.1, спр.602;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.648;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.720;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.759;  1910-1912: ф.931, оп.1, спр.795;  1913-1914: ф.931, оп.1, спр.874;  1915-1916: ф.931, оп.1, спр.904
6.  Шлюб:  1875:  ф.931, оп.1, спр.123;  1876-1879: ф.931, оп.1, спр.124;  1880: ф.931, оп.1, спр.232; 1882-1883: ф.931, оп.1, спр.232;  1884-1887: ф.931, оп.1, спр.321;  1889: ф.931, оп.1, спр.321;  1890: ф.931, оп.1, спр.403;  1892-1893: ф.931, оп.1, спр.467;  1894-1896: ф.931, оп.1, спр.504;  1897-1899: ф.931, оп.1, спр.559; 1900-1901: ф.931, оп.1, спр.602;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.648;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.720;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.759;  1910-1912: ф.931, оп.1, спр.795;  1913-1914: ф.931, оп.1, спр.874;  1915-1916: ф.931, оп.1, спр.904
8.  Смерть:  1875:  ф.931, оп.1, спр.123;  1876-1879: ф.931, оп.1, спр.124;  1880: ф.931, оп.1, спр.232; 1882-1883: ф.931, оп.1, спр.232;  1884-1887: ф.931, оп.1, спр.321;  1889: ф.931, оп.1, спр.321;  1890: ф.931, оп.1, спр.403;  1892-1893: ф.931, оп.1, спр.467;  1894-1896: ф.931, оп.1, спр.504;  1897-1899: ф.931, оп.1, спр.559; 1900-1901: ф.931, оп.1, спр.602;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.648;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.720;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.759;  1910-1912: ф.931, оп.1, спр.795;  1913-1914: ф.931, оп.1, спр.874;  1915-1916: ф.931, оп.1, спр.904

1. Київська  губернія
2. Київська  єпархія
3. Михайлівська церква, м-ко Катеринопіль Звенигородського повіту Катеринопільської  волості
 4.
5.  Народження:  1843: ф.152, оп.57, спр.1;  1858: ф.152, оп.57, спр.1;  1875-1879: ф.931, оп.1, спр.124; 1880-1883: ф.931, оп.1, спр.232;  1884-1887: ф.931, оп.1, спр.321;  1889: ф.931, оп.1, спр.321;  1890: ф.931, оп.1, спр.403; 1892-1893: ф.931, оп.1, спр.467;  1894-1896: ф.931, оп.1, спр.504;  1897-1899: ф.931, оп.1, спр.559;  1900-1901: ф.931, оп.1, спр.602;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.648;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.720;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.759; 1910-1912: ф.931, оп.1, спр.795;  1913-1914: ф.931, оп.1, спр.874;  1915-1916: ф.931, оп.1, спр.904
6.  Шлюб:   1843: ф.152, оп.57, спр.1;  1858: ф.152, оп.57, спр.1;  1875-1879: ф.931, оп.1, спр.124; 1880-1883: ф.931, оп.1, спр.232;  1884-1887: ф.931, оп.1, спр.321;  1889: ф.931, оп.1, спр.690;  1890: ф.931, оп.1, спр.403; 1893: ф.931, оп.1, спр.467;  1894-1896: ф.931, оп.1, спр.504;  1897-1899: ф.931, оп.1, спр.559;  1900-1901: ф.931, оп.1, спр.602;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.648;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.720;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.759; 1911: ф.931, оп.1, спр.795;  1913-1914: ф.931, оп.1, спр.874
8.  Смерть:  1843: ф.152, оп.57, спр.1;  1858: ф.152, оп.57, спр.1;  1875-1879: ф.931, оп.1, спр.124; 1880-1883: ф.931, оп.1, спр.232;  1884-1887: ф.931, оп.1, спр.321;  1889-1890: ф.931, оп.1, спр.403;  1892-1893: ф.931, оп.1, спр.467;  1894-1896: ф.931, оп.1, спр.504;  1897-1899: ф.931, оп.1, спр.559;  1900-1901: ф.931, оп.1, спр.602;  1902-1905: ф.931, оп.1, спр.648;  1906-1907: ф.931, оп.1, спр.720;  1908-1909: ф.931, оп.1, спр.759; 1911: ф.931, оп.1, спр.795;  1913-1914: ф.931, оп.1, спр.874

Катеринополь (Кальниболото) на карте Боплана 1648 год

Заказать генеалогическое исследование Вашего рода по пос. Катеринополь

Если Ваш род происходит из пос. Катеринополь мы можем провести для Вас генеалогическое исследование.
Order a genealogical research based on Katerinopol town.

1 комментарий

  1. сергей кошевой:

    мои родные дедушки кошевой илья пантелеймонович кошевой емельян пантелемонович и прадед кошевой пантелей какого рода похоронены в катернополе жили ул.щорса 36 и42

Ваш комментарий