Охматов

Административно-территориальное деление

Охматов (укр. Охматів) — cело, центр сельского совета Жашковского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Уманского уезда Киевской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История городов и сел УССР 1972 год

Охматів – село, центр сільської Ради. Розташований на берегах річки Бурти, яка впадає в Гірський Тікич, за 12 км на південний схід від районного центру та залізничної станції Жашків. До автотраси Київ—Одеса — 15 км. Населення — 1736 чоловік.

На території села розміщена центральна садиба колгоспу «Родина», за яким закріплено сільськогосподарських угідь 2563 га, у т. ч. 2412 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків і м’ясо-молочного поголів’я худоби. В колгоспі є млин, пилорама, столярно-теслярська майстерня.

У селі працюють восьмирічна школа, будинок культури із залом на 350 місць, бібліотека з фондом 10 тис. книг, медпункт, пологовий будинок, дитячі ясла на 100 місць, а також поштове відділення, магазин.

Партійна організація, створена 1931 року, об’єднує 54 комуністи, а комсомольська, що виникла 1921 року, 39 членів ВЛКСМ.

За трудові успіхи 114 передовиків праці удостоєно урядових нагород.

Село відоме з першої половини XVII століття.

19—22 січня 1655 року під Охматовом відбулася запекла битва українсько-російського війська проти польсько-шляхетських і татарських загарбників. Українсько-російське військо завдало ворогові значних втрат і змусило його відступити. Місце битви згодом названо Дрижиполем. Тут проявилася непорушна братерська єдність українських і російських воїнів, які пліч-о-пліч у жорстокому бою перемогли сильного ворога.

Під час Великої Вітчизняної війни у розгромі фашистів брали участь 348 жителів села, з них 182 — загинули, 166 — нагороджено орденами й медалями; В центрі села встановлено обеліск Слави охматівцям, які віддали життя в боротьбі з гітлерівськими загарбниками.

З 1889 по 1918 рік в Охматові жив і працював сільським лікарем український фольклорист, хоровий диригент і композитор П. Д. Демуцький (1860—1927). Тут він організував народний хор. Сюди приїздив у 1897 році видатний український композитор М. В. Лисенко, який високо оцінив майстерність цього хору. В Охматові минули дитячі роки сина П. Д. Демуцького, українського радянського кінооператора, заслуженого діяча мистецтв Узбецької РСР і Української РСР Д. П. Демуцького (1893—1954).

Поблизу села знайдено крем’яні знаряддя праці доби бронзи і виявлено залишки поселення черняхівської культури.

 Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Охматов, село отделяется от Вороного ставом, имеющим ширины до 2-х верст. Уманская дорога, пересекши реку Тикич в селе Вороном, за три версты в селе Охматове проходит чрез Бурту близ самого впадения ее в Тикич с левой стороны Охматов речкою Буртой разделяется на две части, из коих лежащая на левой стороне речки с 430 душами обоего пола населения, причисляется к Воронянскому имению, а другая с 602 жителями и 1740 десятинами земли, принадлежит Леонарду Пионтковскому и числится уже в Таращанском уезде. Название села происходит от татарского имени Ахмат. Жители, основываясь на предании предков утверждают, что Охматов в древности был большим городом, имевшим 16 церквей. В летописях же значится, что под Охматовым, имевшим укрепленный замок, несколько раз происходили военные стычки во время войн за Малороссию. Так в 1644 году 30-го января гетман Конецпольский разбил близ Охматова 30000 татар, бывших под предюдительсгвом Омер-аги. В сражении сем участвовал совместно с Поляками знаменитый Иеремия Вишневецкий 11-го января 1655 года Ланцкоронский сражался с Малороссиянами, под предводительством самого Богдана Хмельницкого, под командою коего было 60000 Московских и 30000 Малороссийских войск и 80 пушек. Полякам помогали Татары. Битва продолжалась 5-ть часов среди ночи и в порядочный мороз, так что, по выражению Рудавского, ночная темнота обратилась в день. 5-ть дней потом Русские выдерживали нападение; но потеряв 30 пушек, принуждены были отступить. На следующий год, 20-го января, в день битвы на Дрожиполе, отряд полковника Пушкаренка сражался под Охматовым с Татарами, союзниками поляков.
Церковь Успенская, каменная, 6-го класса; земли имеет указную пропорцию; построена в 1808 году покойным священником Димитрием Усаневичем. О предшествовавшей церкви во имя Успения в визиге 1741 года Тетиевского деканата говорится, что она дубовая, соломою покрытая, построена 1735 года; приходских дворов имела 40 в Охматове и 30 в Красном Конце (Куте); священником при ней был тогда Игнатий Гудимович.

Список жертв голодомора 1932-1933 гг. по с. Охматов (Национальная книга памяти жертв голодомора в Украине. Черкасская область.)

За даними різних джерел у селі в 1932 – 1933 роках загинуло близько 54 осіб. Мартиролог укладено на підставі свідчень очевидців Голодомору (Васильченка Василя Карповича, Гудзь Домахи Трохимівни, Шуляк Катерини Феодосіївни). Свідчення зберігаються в Державному архіві Черкаської області (ДАЧО, Р-5664, оп. 1, спр. 44).

5 дітей сім’ї Заєць, 1933 р., від голоду.
Бекало Назар, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Бекало Устя Пилипівна, колгоспнця, 1933 р., від голоду.
Дзингель Захар Сидорович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Дзингель Сидір, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Дзингель Ялина, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Дзюба Зінько, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Дзюба Іван Зінькович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Дзюба Михайло Зінькович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Діти Палажка, 1933 р., від голоду.
Забудський Йосип Феодосійович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Забудський Феодосій Йосипович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Заєць Ливко Кіндратович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Заєць Оляна Аврамівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Заєць Петро, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Заєць, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Зощак Зінька, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Зощак Онисія, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Карпенко Параска, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Карпенко Сак, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Кравченко Гнат, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Кравченко Дем’ян Савович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Кравченко Іван Антонович, колгоспних, 1933 р., від голоду.
Кравченко Мотря Ананіївна, кологоспниця, 1933 р., від голоду.
Кравченко Савій, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Кравченко Тодоска Тодосівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Лучка Михайло, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Лучка, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Матвієнко Зіна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Матвієнко Марія, дитина, 1933 р., від голоду.
Матвієнко Христина, дитина, 1933 р., від голоду.
Матвієнко Махтей Мусійович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Матвієнко Никифор, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Матвієнко Палажка, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Матвієнко Яків Мусійович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Матвієнко Ярина Яківна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Махиня Іван, колгспник, 1933 р., від голоду.
Махиня Лукія, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Недобой Порфир Артемович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Олійник Дарка Петрівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Олійник Марія, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Олійник Петро, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Олійник Семен, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Олійник Федір Купріянович, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Олійник Харитина Євросівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Проценко Мотря Сафонівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Проценко Мотря, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Проценко Оксана Романівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Проценко Оксана Романівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Проценко Петро , колгоспник, 1933 р., від голоду.
Шкуацька Катерина Семенівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Шкурацька Устина Кононівна, колгоспниця, 1933 р., від голоду.
Шуляк Михайло, колгоспник, 1933 р., від голоду.
Ярина, 1933 р., від голоду.

Ваш комментарий