Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Прохоровка

Административно-территориальное деление

Прохоровка (укр. Прохорівка) — cело, центр сельского совета Каневского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Прохоровской волости Золотоношского уезда Полтавской губернии.

Прохоровскому сельскому совету подчинено село Сушки.

Cело относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История

Впервые село Прохоровка упоминается в люстрации Киевского воеводства за 1622 г. как метечко, который входил в состав Каневского староства. Изображено село на карте известного французского картографа Г. Боплана.

Топоним «Прохоровка» происходит от имени первого поселенца Прохора или казаков Прохоровичей.

В первые десятилетия Прохоровка была казацким поселением. В 1648 г. село вошло в состав Бубновской сотни, а с 1735 г. стало центром сотенного управления, приведшего к упадку сотенного мистечка Бубнова.

Прохоровская церковь, построена в 1709 году

Прохоровская церковь, построена в 1709 году9.05.2010

В 1729-1731 гг. с. Прохоровка, «свободное и диспозиции гетманской принадлежащее», насчитывало 25 дворов свободных казаков. По данным Генерального описания Левобережной Украины 1765-1769 гг. и ревизии 1767 г., в Прохоровке насчитывалось 125 дворов, 20 бездворных домов, население — 565 человек. Насчитывалось 3 винокурни, 2 водные мельницы, 4 пасеки, которые имели 147 пней.

С 1781 г. по 1787 г. село насчитывало 241 двор и 674 жителя. Земли принадлежали Ивану Максимовичу, Ивану Базилевичу, Петру Неверовскому, разным казенным людям, казакам и крестьянам. Накануне реформы 1861 г. здесь проживало 1407 человек.

Около села существовал хутор Михайлова гора, где с 1845 г. почти 30 лет прожил выдающийся украинский ученый-природовед, филолог, истинный «Украинский Ломоносов», первый ректор Киевского университета, — Михаил Александрович Максимович. Несколько раз в Прохоровке бывали М.В. Гоголь, Т.Г. Шевченко. В последний раз Шевченко провел в Прохоровке почти две недели — с 13 по 26 июня 1859 г.

В начале XX в. Прохоровка насчитывала 436 хозяйств с населениям 2400 человек.

В марте 1919 г. создано первое общество по общему возделыванию земли (ТСОЗ), которое объединило 20 бедняцких хозяйств.

Прохоровка

В 1929 г. на основе ТСОЗа создана первая сельхозартель «Новый путь».

В 1930 г. в селе основан колхоз «ВУАН», переименованный со временем в имени Чапаева, который в 1950 г. объединился с «Новым путем» в единое хозяйство — колхоз имени Шевченко.

В годы голодомора 1932–1933 гг. голодной смертью умерло близко 70 жителей села. Репрессировано 11 односельчан.

Годы войны стали большим испытанием для жителей села. Не вернулись 130 односельчан.

К началу 60-х лет XX в. действовала средняя школа, которую в 70-х годах было ликвидировано. В 1959 г. колхоз им. Шевченко и соседний сушковский колхоз «Коммунист» были объединены в единое хозяйство им. Шевченко, а с 1966 г. оно стало носить название «Россия».

С 1965 г. в результате административной реформы Прохоровка входит в состав Каневского района.

Прохоровка дала путевку в мир известным людям украинской и российской истории — герою Отечественной войны 1812 года Дмитрию Петровичу Неверовскому; адмиралу российского флота, герою Крымской войны, творцу и организатору Тихоокеанского военного флота России Василию Степановичу Завойко.

По состоянию на 2010 г. в селе действуют: почта, амбулатория, сельский клуб, аптека, лесничество, базы отдыха.

Вернуться к содержанию

История городов и сел УССР 1972 год

Прохорівка — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі Дніпра, за 7 км на південь від Канева та за 7 км від залізничної станції Гладківщина (на лінії Золотоноша — Ліпляве). До однойменної пристані на Дніпрі — 2 км. Населення — 868 чоловік. Сільраді підпорядковані селище Гладківщина і село Сушки.

Поблизу села виявлено курганний могильник доби бронзи.

Прохорівка виникла в часи масових утеч закріпаченого селянства Правобережжя на вільні задніпровські землі. Вперше вона згадується в люстрації Київського воєводства 1622 року як містечко, що входило до Канівського староства. Є вона і на карті Боплана. Рятуючись від кріпосницького гніту й польської шляхти, багато селян тікало на Запоріжжя, ставало учасниками боротьби проти кримських татар і турків. Прохорівці брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. 1648 року село ввійшло до складу Бубнівської сотні новоствореного Переяславського полку. В жовтні 1653 року тут зупинялися царські посли, які їхали до Богдана Хмельницького.

Визволення Лівобережної України від тяжкого польсько-шляхетського гніту сприяло розвитку й зростанню Прохорівки. Але свавілля царських воєвод і козацької старшини значно погіршували становище рядових козаків і посполитих (селян). Тому, коли 1666 року спалахнуло повстання проти козацької старшини й царських воєвод, прохорівці приєдналися до нього.

Під час Північної війни прохорівці у складі Переяславського полку 1701 року взяли участь у бою під Єрестфером. Пізніше вони мужньо захищали Полтаву від шведських загарбників. Тут особливо відзначився козак Михайло Прохоренко (Прохорович). 1708 року він був бубнівським сотником. З 1709 по 1781 рік Прохорівка — місце знаходження Бубнівського сотенного управління.

Сотенна старшина шляхом насильства змушувала до «послушенства» посполитих і козаків, намагаючись перетворити їх на кріпаків. За даними Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 рр. у Прохорівці налічувалося вже 238 підсусідків. З середини XVIII ст. тут з’явилися сотники компанійського полку, які теж захоплювали землі й закабалювали посполитих і рядових козаків.

У зв’язку з ліквідацією царизмом автономії Лівобережної України поділ на полки 1781 року був скасований. З того часу Прохорівка — волосний центр Золотоніського повіту Київського намісництва, з 1797 року — Малоросійської, з 1802 — Полтавської губернії.

Напередодні реформи 1861 року в Прохорівці налічувалось 212 дворів, у яких жило 1407 душ (668 чоловіків і 739 жінок).

Селянська реформа по суті не змінила економічного становища колишніх кріпаків. 246 ревізьких душ Прохорівки одержали 157 дес. землі. 38 господарствам було наділено лише 6,5 дес. присадибних ділянок. Отже, майже вся земля залишилася за поміщиками.

Безземелля і малоземелля змушували жителів ходити на далекі заробітки в Катеринославську, Херсонську, Таврійську губернії, йти в кабалу до поміщиків або орендувати землю, найматися вантажниками на пристані.

Прохорівська пристань на Дніпрі була важливим пунктом вивозу вантажів, передусім хліба з Лівобережжя. У 70-х рр. XIX ст. щороку тут відвантажувалося понад 400 тис. пудів зерна. Через 25 років після реформи з 360 селянських і козацьких господарств половина була безземельною, 112 дворів — малоземельними. 106 дворів обробляли землю найманою худобою чи супрягою. Процес диференціації селянства на початку XX ст. досяг крайніх меж. 436 господарств з населенням 2,4 тис. чоловік користувалися 2237 десятинами. 170 дворів мали лише садиби, 131 — по 1—3 десятин, 187 дворів були без худоби.

Поміщицько-куркульська експлуатація трудящих мас селянства, безземелля та малоземелля, свавілля поліції і царських чиновників загострювали класову боротьбу на селі. У 1905—1907 рр. в авангарді боротьби йшли робітники пристані, зв’язані з соціал-демократичними організаціями Києва, Катеринослава, Черкас та інших промислових міст. Член Катеринославської організації РСДРП І. Зануда створив у Прохорівці групу співчуваючих більшовицькій партії, організовував революційні виступи в селах, зокрема, у травні 1905 року неподалік Прохорівки відбувся мітинг, учасники якого виступали проти царизму, вимагали переділу поміщицької землі.

Царська охранка жорстоко розправилась з трудящими. І. Зануду було вислано на каторгу. Одинадцять місяців мучилися у в’язниці прохорівці — Г. Мерега, І. Довгань, П. Негрей, С. Панченко та інші.

Однак революційна боротьба не припинялася. 1905 року в селі було створена селянську спілку, яка організовувала мітинги на дніпровських островах Домасі, Шелестовому, в урочищі Лузі, закликала відбирати землю у поміщика, проводила антиурядову агітацію. В січні 1906 року поліція заарештувала організаторів політичних виступів. Після тримісячного ув’язнення їх було взято під нагляд поліції, У червні того ж року селяни зібралися на новий мітинг, на якому проголошували заклики до боротьби проти царя й поміщиків. У березні 1907 року селяни Прохорівки, не витримавши знущань місцевого урядника, спалили його садибу. В село був спішно викликаний військовий загін. Було заарештовано Г. Гуру, М. Мельника, Т. Іванька та інших учасників виступу. Ще двічі протягом 1907 року виступали селяни проти поміщика та властей, але кожного разу справа закінчувалася новими арештами.

Медичне обслуговування в дореволюційній Прохорівці було майже відсутнє,, бо на всю волость (7 сіл і кілька хуторів) працювали 1 лікар і 2 фельдшери. У селі лютували епідемії холери, тифу, дифтерії, багато людей хворіло туберкульозом. 1901 року тут народилося 78, померло 96 осіб (в основному — діти).

На низькому рівні була освіта. Лише 1870 року відкрито однокласне сільське училище, в якому сиділи за партами 111 учнів, з них 8 дівчат. 1885 року письменних налічувалось трохи більше 5 проц. Сільська бібліотека мала 1912 року 856 книг, проте читачами її були тільки 66 жителів з 2507 чоловік населення.

Прохорівка, відома своєю мальовничістю, привітністю, гостинністю, завищи привертала увагу науковців, письменників, художників. Високо над селом розкинувся хутір Михайлова Гора, де з 1845 року близько 30 років прожив видатний український учений-природознавець, філолог, історик, фольклорист і письменник М. О. Максимович. Професор Московського університету, перший ректор Київського університету, організатор і видавець ряду журналів, різнобічний учений і патріот вітчизняної науки — М. О. Максимович відіграв важливу роль у боротьбі за утвердження матеріалістичних ідей у природознавстві. У своїх працях «Розповіді про Коліївщину», «Вісті про гайдамаччину» та інших він уперше в науковій літературі висвітлив боротьбу народних мас проти польсько-шляхетського гніту на Правобережній Україні.

З іменем М. О. Максимовича в історію Прохорівки тісно вплітається ім’я Т. Г. Шевченка. 1843 року вони вперше познайомились, 1859-го Т. Г. Шевченко намалював портрети подружжя Максимовичів. У Прохорівці поет написав поему «Марія». Коли ховали Кобзаря на Чернечій горі, М. О. Максимович перед усіма присутніми, в т. ч. й прохорівцями, прочитав свого вірша «На похорон Шевченка».

Відвідував ученого у Прохорівці і великий російський письменник М. В. Гоголь. У своїй повісті «Вій» він використав матеріали з життя старої Прохорівки, описав Успенську церкву, побудовану запорожцями 1774 року. Незрівняну красу Дніпра біля Прохорівки М. В. Гоголь відобразив у своїх поетичних рядках: «Чудовий Дніпро у тиху погоду…»

Сюди в різний час приїздили учений-грунтознавець В. В. Докучаев, композитор М. В. Лисенко із своїм хором.

З початком першої світової війни різко погіршилося й без того нужденне становище селянства. Правду про події на фронті та в країні розповідали солдати-фронтовики, що прибували до села. Учасник повстання на броненосці «Потьомкін» більшовик І. Т. Довгань, революційно настроєні прохорівці організовували виступи селян і солдатів, закликали до боротьби проти самодержавства, припинення грабіжницької війни.

Дізнавшись про повалення самодержавства в лютому 1917 року, трудящі селяни Прохорівки вимагали розподілу поміщицьких, церковних земель. Але той розподіл затримувався властями. З радістю вітали перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, декрети Радянського Уряду, підписані В. І. Леніним, трудящі села на багатолюдному мітингу, організованому більшовиками 17 листопада 1917 року.

16(29) січня 1918 року в Прохорівці, як і в усьому Золотоніському повіті, встановлено Радянську владу. Першим головою волосного ревкому обрано І. Т. Довганя, до складу комітету ввійшли більшовики, колишні фронтовики, селяни-бідняки. Але радість першої радянської весни була затьмарена вторгненням австро-німецьких військ. Прохорівці не схилили голови перед окупантами. У селі та волості активно діяла більшовицька підпільна організація, до якої входили І. Вакула з синами Андрієм та Юхимом, П. Рудь, І. Коваленко-Андрієць, І. Лук’янець, Я. Вілець та інші. Місцеві більшовики підняли селян Прохорівки на боротьбу. У селі перебував штаб повстанського центру. Повстанці завдали відчутних ударів ворожим силам у волості.

На початку 1919 року коли було вигнано австро-німецьких окупантів і петлюрівців, відновив свою роботу ревком. Велике значення для організації й зміцнення Радянської влади в Прохорівці мала надіслана в село група більшовиків на чолі з головою ВУЦВК Г. І. Петровським. До складу групи входив і прохорівець А. Є. Гречка. Боротьбою за зміцнення Радянської влади керував партійний осередок на чолі з Ф. Шамраєм, створений 20 березня 1919 року. Надійним помічником комуністів у боротьбі з бандами, в ліквідації неписьменності серед населення був комсомольський осередок, що виник 1919 року. Ним керував С. Д. Скляренко, пізніше відомий український письменник.

Багато комуністів і комсомольців зі зброєю в руках відстоювали завоювання Радянської влади у боротьбі проти денікінців. У червні 1920 року 600 жителів села й волості пішли добровольцями на польський і врангелівський фронти. Доводилося також вести боротьбу з куркульськими бандами. В серпні 1920 року банда Чорного, захопивши Прохорівку, по-звірячому розправилася з головою волосного ревкому І. Т. Довгалем та військовим комісаром І. Є. Вакулою. Прохорівці швидко розгромили банду. За успішне здійснення цієї операції голову ревкому А. Є. Гречку нагороджено орденом Червоного Прапора.

Партійна організація проводила значну роботу серед селянства, переконуючи його у перевагах колективного господарювання. Наслідком цього стало створення у березні 1919 року першого ТСОЗу, який об’єднав 20 бідняцьких господарств. У жовтні 1920 року виник комітет незаможних селян.

Розгромивши інтервентів і внутрішню контрреволюцію, радянський народ під керівництвом партії приступив до відбудови народного господарства.

Поліпшувалося життя прохорівців. До їх послуг відкрилася лікарня. Широка розгорнулася боротьба з неписьменністю. При сельбуді працювала група лікнепу. Всі діти шкільного віку ходили до школи.

1929 року на основі ТСОЗу створено першу сільськогосподарську артіль «Новий шлях», головою якої обрано Я. І. Кужеля. Через рік засновано другий колгосп— «ВУАН», перейменований згодом у ім. Чапаева. Перше господарство мало близька 2 тис. га землі, друге — 1 тис. Перехід на соціалістичний шлях розвитку відбувався в умовах жорстокої класової боротьби. Куркулі вбили комсомольців Петра Рубана, Леонтія Вакулу.

Завдяки постійному піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду зміцнювався соціалістичний лад на селі. Зростала трудова активність колгоспників, широко розгорталося соціалістичне змагання за підвищення врожайності зернових культур та продуктивності тваринництва. Бригадир польової бригади Ф. І. Отрішко 1939 року був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Змінилося обличчя села. Ще 1926 року тут збудовано лікарню, аптеку. На виділені з ініціативи голови ВУЦВКу Г. І. Петровського 40 тис. крб. споруджено двоповерхову середню школу, яку трудящі села назвали його іменем. Напередодні Великої Вітчизняної війни в школі навчалося понад 500 учнів.

1940 року збудовано контору зв’язку, створено лісництво для боротьби з стихією пісків, посаджено майже 10 тис. га сосни. У колишній садибі М. О. Максимовича відкрито будинок відпочинку.

Велику допомогу в розвиткові культури й освіти подавали сільська партійна організація, яка перед війною налічувала 11 комуністів, та сільська Рада депутатів трудящих. Працював клуб з бібліотекою. Село славилося своїм чудовим хором, репертуар якого був досить різноманітний. Багато українських народних пісень, записаних ще М. О. Максимовичем, виконував цей художній самодіяльний колектив.

Мирну працю радянських людей порушив розбійницький напад фашистської Німеччини. З перших днів Великої Вітчизняної війни до трьохсот прохорівців пішло на фронт. У вересні 1941 року село окупували гітлерівці. Вони жорстоко розправлялися з населенням, яке саботувало їх розпорядження. Розстріляли голову сільради І. Медуху, голову колгоспу І. Овчаренка, закатували 11 радянських активістів.

І все ж радянські люди не скорилися. У Прохорівці та Ліплявому діяв партизанський загін, очолений секретарем Гельмязівського райкому партії Ф. Д. Горєловим. Багато шкоди завдавали окупантам партизани. Вони висадили в повітря понтонний міст, розгромили кілька німецьких комендатур, складали і розповсюджували серед населення листівки. 1942 року фашисти схопили і розстріляли Л. І. Довгаля, В. М. Сеська та інших народних месників.

Активними учасниками опору були не лише доросліша й діти. Піонери І. Даценко та В. Іщук у вересні 1943 року порізали кінську збрую, познімали колеса з возів гітлерівського обозу, винесли багато боєприпасів, влаштували пожежу. Юного месника І. Даценка гітлерівці розстріляли. За час окупації на каторгу до Німеччини вивезено 70 юнаків і дівчат, спалено школу, лікарню, тваринницькі ферми.

24 вересня 1943 року частини 206-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника М. М. Івановського визволили село. Мужньо боролися з ворогом прохорівці в лавах Червоної Армії, понад 100 з них нагороджені орденами і медалями Радянського- Союзу. Після визволення Прохорівки від німецько-фашистської окупації сільська Рада та партійна організація мобілізували всі сили трудящих на відбудову зруйнованого господарства. Своєчасно провели підготовку до весняної сівби артілі «Новий шлях» та ім. Чапаева. Більше половини посівного матеріалу внесли колгоспники. Вчасно і без втрат зібрано перший післявоєнний урожай. На трудодень колгоспники одержали 1 кг зерна. До фонду Червоної Армії здано понад 2100 пудів хліба, 7 тис. крб. готівкою.

Велику роботу щодо збереження грунту провадило лісництво, яке 1948 року посадило 110 га лісу. За визначні успіхи ланкову лісокультурної ділянки А. Г. Маріуцу нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Вона була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1955, 1957 і 1958 рр., нагороджена трьома срібними медалями.

1950 року дві прохорівські артілі — ім. Чапаева та «Новий шлях» об’єдналися в одну — ім. Шевченка, до якої 1959 року приєдналася сусідня — «Комуніст». Земельні угіддя цього укрупненого колгоспу, названого 1966 року «Росія», становили понад 4300 га, з них 2700 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур, добре розвивається м’ясо-молочне тваринництво, свинарство, вівчарство. Повніше використовується техніка, створюються кращі умови для підвищення врожайності зернових та продуктивності тваринництва. 1970 року на ланах артілі працювали 21 трактор, 11 різних комбайнів, 21 автомашина. Середній урожай зернових з гектара становив 21,9 цнт, цукрових буряків — 252 цнт.

Розгорнувши соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-х роковин Великого Жовтня та 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, колгоспники під керівництвом партійної організації домоглися нових виробничих успіхів. На кінець восьмої п’ятирічки в артілі налічувалося 429 корів, 434 свиней, 495 овець. На 100 га угідь було вироблено 44,3 цнт м’яса, 225,9 цнт молока. На трудодень колгоспникам видано по 3 крб. грішми, понад 2 кг зерна. Комуністи стали ініціаторами комплексної механізації та піднесення культури землеробства: М. Ф. Голубнича очолила свиноферму, І. В. Блажієвський, працюючи свинарем, добився 180 цнт свинини на кожні 100 га земельних угідь. Механізована ланка комуніста В. С. Бакумця виростила по 331 цнт цукрових буряків з гектара. 1971 року прохорівці зібрали добрий урожай: зернових по 26,3 цнт, в т. ч. пшениці по 33 цнт, цукрових буряків 374 цнт.

Комуністична партія, Радянський уряд високо оцінили працю колгоспників. Орденом Леніна нагороджено свинарку М. А. Хлісан, яка відгодувала майже 200 свиней, орденом Трудового Червоного Прапора — голову колгоспу В. Я. Ба-кума за вирощування колгоспом 350 цнт цукрових буряків з кожного гектара на площі 200 га. М. Ф. Голубничій та М. А. Хлісан присвоєно почесне звання «Майстер золоті руки», пташницям У. А. Коваленко, М. Д. Бакумець, Н. М. Булах та шоферу М. Л. Тертиці — звання ударників комуністичної праці.

Велику шефську допомогу колгоспові подають працівники Черкаського заводу бетонних виробів тресту «Черкаспромбуд». Зокрема, вони збудували широкогабаритний типовий корівник на 200 голів, у 1969—1970 рр. виділили будівельних матеріалів на суму понад 9,5 тис. карбованців. Протягом 1966—1970 рр. в селі споруджено 150 житлових будинків — на 2—3 кімнати, вкритих залізом та шифером. Зведено 12 цегляних тваринницьких приміщень, типовий пташник на 8 тис. курок-несучок, майстерню для ремонту сільськогосподарської техніки. Протягом першого року дев’ятої п’ятирічки зведено торговий комплекс, де розмістилися продмаг та універмаг.

Медичне обслуговування у Прохорівці здійснює дільнична лікарня на 25 ліжок з рентгенологічним і фізіотерапевтичним кабінетами. За сумлінну роботу працівникам лікарні присвоєно звання колективу комуністичної праці. Ветеринарну лікарню, яку понад 30 років очолює 3. М. Суличич, нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

У селі є середня школа, дитячий садок на 80 місць. Колишні випускники школи І. М. Трунов, С. М. Трунова, В. М. Гордєєв, М. М. Горпиненко стали кандидатами наук. Тут народився І. В. Шаровольський (1876—1954) — український радянський філолог, професор Київського державного університету.

Близько 500 жителів є постійними читачами 3 бібліотек з книжковим фондом понад 10 тис. примірників. Дозвілля трудящі проводять у клубі, де працюють гуртки художньої самодіяльності. Особливу популярність завоював хоровий колектив — неодноразовий переможець оглядів художньої самодіяльності. Відпустки трудящі проводять у будинку відпочинку «Прохорівка», на турбазах: «Сосняк», «Сонячне», «Комсомольське», що розташовані поблизу села на Дніпрі.

Вчителі, учні та громадськість села створили при школі кімнату революційної, бойової і трудової слави. 1964 року в будинку М. О. Максимовича відкрито літературно-меморіальний музей, в експозиції якого представлена наукова спадщина вченого — близько 400 праць. Музей відтворює чимало цікавих фактів з життя вченого.

У музеї експонуються репродукції портретів подружжя Максимовичів, матеріали про арешт Т. Г. Шевченка в липні 1859 року в Прохорівці. На шевченківську тематику виконані ряд картин — «Садок вишневий коло хати» М. П. Глущенка, «Слово Тараса» Р. В. Баришникова та інші. Окремий розділ у музеї присвячено уродженцю села українському радянському письменникові С. Д. Скляренку.

Стало доброю традицією проводити вечори трудової слави, вшановувати передовиків соціалістичного змагання, святкувати день народження хліборобів в урочистій обстановці.

До послуг трудящих продовольчий, промтоварний, господарський магазини, пекарня, відділення зв’язку.

Заможно живе Прохорівка. Боротьбу її трудівників за виконання рішень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України очолює партійна організація, що налічує 63 комуністи.

Піднесення колгоспного виробництва, поліпшення добробуту населення, впорядкування села — завжди в центрі уваги Прохорівської сільської Ради, що має у своєму складі 35 депутатів, з них 16 комуністів, 5 комсомольців. Бюджет Ради на 1972 рік складає 32107 крб., які будуть витрачені на обладнання школи, клубу, фельдшерсько-акушерського пункту.

Протягом дев’ятої п’ятирічки село стане ще кращим, життя населення — ще заможнішим.

Клировая книжка Полтавской епархии на 1902 год.

Села Прохоровки Ильинская церковь, деревяная, на каменном фундаменте, с такою же в одной связи колокольнею, холодная, построена в 1894 г.; церковная сторожка; церковная библиотека; в приходе земское училище; церкви прпнадлежат на базарной площади 3 торговых постройки; дом для квартиры священника; земли церковной 11 дес. 1976 кв. саж., ружной 63 дес. 240 кв. саж.; жалованья в год священнику 120 руб., псаломщикам 1-му 36 руб., 2-му 30 руб.; церковь от Консистории в 270 верстах.
Приписная к сей церкви Кладбищенская Успенская церковь, деревянная, в одной связи с такою же колокольнею, построена в 1774 г. иждивением Войскового Товарища Исидора Алексиева Петровскаго.
Прихожан 1121 д. м. п. и 1160 д. ж. п.
Священник Михаил Александров Павелков — в сане священника 1873 г., камилавка 1900 г.
Псаломщики: диакон, Петр Афанасиев Иваницкий – в сане 1883 г. и Даниил Феодотов Люткевич —в должности 1859 г.
Церковный староста купец 2-й гильдии Петр Григориев Балановский.

Наиболее распространенные фамилии по с. Прохоровка на конец ХІХ — начало ХХ ст.

Артеменко
Белец
Близнюк
Богуш
Бондаренко
Бублик
Вакула
Ветер
Власенко
Волошин
Гайда
Галущенко
Головка
Голубнычий
Гонтаренко
Гречка
Даценко
Дидиченко
Добровольский
Довгань
Дьяченко
Евфименко
Зинченко
Кикоть
Киселев
Ковалевский
Коваленко
Колесницкий
Костюк
Кужиль
Литвин
Литовченко
Логгинов
Лопата
Макаренко
Медуха
Мельник
Мельниченко
Мерега
Митрофаненко
Михайлик
Нагорный
Негрей
Несен
Николаенко
Носак
Олефир
Отришенко
Отришко
Панчоха
Пидченко
Поганенко
Приходько
Прядка
Руденко
Рудь
Рыдван
Садовый
Сащенко
Свитличный
Семенченко
Сиволап
Сигорский
Скляр
Скляренко
Смиян
Спектаренко
Терлецкий
Тертыця
Труневич

Список бывших помещиков, дворян и фабрикантов проживающих в с. Прохоровка 1929 г.

Зосенко Лелнида Дмитровна, 68 років, поміщиця, земля ро дерволюції 120 дес., зараз живе на утриманні зятя, який має середняцьке господарство
Суровцова Віра Івановна, поміщиця, 64 роки, землі до револ. 94 дес., зараз має землі 5 дес., живе з продажі ріжного дерава що у садибі та на утриманні сина, котрий працює учителем в РСФРР
Миславська-Даценко Наталка Петровна, 62 роки, дворянка, землі до револ. 60 дес., зараз має землі 4-5 дес. На 2 душі
Біляєва Наталія Вікторівна, дворянка, 52 роки, до револ. Майна небуло, зараз має землі 4 дес. (саду), живе з садоводства
Науменко Наталка Миколаевна, 35-37 років, дворянка, до револ. Землі 60 дес., зараз має землі 5 дес., живе на утриманні мужа, котрий служить доктором в м. Києві.
Сидорець Іполіт Яковлевич, 1886 р.н., землі до рев. 80 дес., зараз має 5 дес. На 5 душ сім’ї і хлібороб.
Колесніцька Софія Дмитровна, 1869 р.н., землі до револ. 80 дес. зараз живе на утриманні гр. Сердюка Івана хлібороба-середняка

Метрические книги по селу Прохоровка находящиеся на хранении в ГАЧО

  1. Полтавська губернія
  2. Полтавська єпархія
  3. Ільїнська церква, с.Прохорівка Золотоніського повіту Прохорівської волості
  4. Народження: 1740-1741: ф.403, оп.48, спр.1;  1743: ф.403, оп.48, спр.1;  1746-1747: ф.403, оп.48, спр.1;  1749-1766: ф.403, оп.48, спр.1;  1770: ф.403, оп.48, спр.1;  1773-1790: ф.403, оп.48, спр.2;  1803-1827: ф.403, оп.48, спр.3;  1828-1841: ф.403, оп.48, спр.4;  1879: ф.931, оп.1, спр.1010;  1886: ф.931, оп.1, спр.1074;  01.1892: ф.931, оп.1, спр.1177;  1894: ф.931, оп.1, спр.1150;  1895: ф.931, оп.1, спр.1160;  01.-10.1896: ф.931, оп.1, спр.1159;  1904-03.1907: ф.931, оп.1, спр.1245;  1906: ф.931, оп.2, спр.81
  5. Шлюб: 1739-1745: ф.403, оп.48, спр.1;  1748-1770: ф.403, оп.48, спр.1;  1773-1802: ф.403, оп.48, спр.2; 1803-1827: ф.403, оп.48, спр.3;  1828-1841: ф.403, оп.48, спр.4;  1879: ф.931, оп.1, спр.1010;  1886: ф.931, оп.1, спр.1074; 1894: ф.931, оп.1, спр.1150;  1895: ф.931, оп.1, спр.1160;  10.1903-11.1906: ф.931, оп.1, спр.1245;  1906: ф.931, оп.2, спр.81
  6. Смерть: 1740-1754: ф.403, оп.48, спр.1;  1758-1765: ф.403, оп.48, спр.1;  1770: ф.403, оп.48, спр.1;  1771-1802: ф.403, оп.48, спр.2;  1803-1826: ф.403, оп.48, спр.3;  1828-1841: ф.403, оп.48, спр.4;  1879: ф.931, оп.1, спр.1010;  1886: ф.931, оп.1, спр.1074;  1894: ф.931, оп.1, спр.1150;  1895: ф.931, оп.1, спр.1160;  1902: ф.931, оп.1, спр.1249;  1904-04.1907: ф.931, оп.1, спр.1245;  1906: ф.931, оп.2, спр.81

Заказать генеалогическое исследование Вашего рода по с. Прохоровка

Если Ваш род происходит из села Прохоровка мы можем провести для Вас генеалогическое исследование.
Order a genealogical research based on Prohorovka village.

Карты

Вернуться к содержанию

5 комментариев

  1. Олександр:

    Хотів відпочити на базі Комсомольська або Сонячна, але телефони не відповідають. Дайте реальний контакт. Дякую

  2. Юрий:

    0672307462 Игорь Масма База (возможен часный сектор -сам там был-отлично!!!)

  3. Василий:

    Можно отдохнуть в частном секторе http://prohorovka.umi.ru/

  4. http://www.surnameindex.info/news:

    http://www.surnameindex.info/info/poltava/zolotonosha/prokhorovka/index.html

    Некоторые фамилии жителей с. Прохоровка (1858):
    Веремеенко
    Ветер
    Винниченко
    Головка, Головкин
    Голубничий, Голубнычий
    Дедиченко, Дидиченко
    Иванов
    Карпенко
    Кравченко
    Куренный
    Михайлик, Михайличенко
    Нестеренко
    Носак
    Омельченко
    Пасешниченко
    Пузий
    Слива
    Якименко
    Ярмоленко

    surnameindex * gmail * com

Ваш комментарий