Шпола

Административно-территориальное деление

Шпола (укр. Шпола) — город, районный центр, Шполянского района Черкасской области. В ХІХ столетии местечко Шполянской волости Звенигородского уезда Киевской губернии.

Город относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История

За выводами ученых Киевского научно-исследовательского института геодезии и картографии. Главного управления геодезии, картографии и кадастра земель при Кабинете Министров Украины, всего в нескольких километрах от Шполы, в с. Марьяновка, находится географический центр Украины. 23 июля 2004 года было проведено официальное вынесение на местности точки географического центра территории Украины.

Шпола как населенный пункт впервые встречается в польских документах середины XVIII ст. Но местность с названием «Шпола» упоминается еще в 1594 г. Поэтому можно считать, что уже свыше 400 лет тому существовало небольшое поселение под названием Шпола. Однако в ходе жестоких войн во второй половине XVII ст. оно было уничтожено татаро- турецкими войсками и вторично возродилось в начале XVIII ст.

Относительно происхождение названия «Шпола» единой мысли среди краеведов нет. За одной версией, когда-то на месте Шполы была балка, которая служила естественной границей между степью и лесостепью. Поляки, которые властвовали в те времена в Украине, назвали эту местность Всполье. Со временем название трансформировалось в Шполье, Шпола.

Другая версия связывает происхождение названия города с древнеукраинским названием совка, которым черпают воду, — «шполик». Якобы по форме тогдашнее поселение напоминало собой именно совок, шполик.

Еще одна версия утверждает, что название города Шпола походит от украинского слова поле.

Шпола около 200 лет находилась в составе Польского государства, а с 1793 г. — в составе Российской империи. Это было небольшое село, где проживало несколько сот жителей, которые занимались преимущественно сельским хозяйством. В начале XIX ст. количество населения впервые превысило 1000 жителей, а в середине XIX ст. — 5000 жителей. В то время в Шполе поселилось значительное количество евреев, которые занимались преимущественно торговлей и ремеслами. Но большинство населения Шполы на протяжении XIX ст. представляли украинские крестьяне, которые до 1861 г. были крепостными российских помещиков Г. Потемкина, Г. Высоцкого, Д. Лопухиной, К. Скородуле, И. Орлова, А. Абазы, П. Урусовой. Александр Абаза оставил после себя двухэтажный дворец в стиле позднего классицизма. построенный в 50-е гг. XIX ст. на окраине Шполы в дендропарке. им же посаженному. Ныне эта местность называется Верхняя Дарьевка. Он же выстроил на свои средства каменную церковь. разрушенную коммунистами в 30-е гг. XX ст., а также первую начальную школу в Шполе, которую народ прозвал «абазинкой».

После сооружения в 1851 г. сахарного завода и после прокладки железной дороги в Шполе начинается развитие промышленности. Начала действовать паровая мельница.

В 1866 г. Шпола становится волостным центром Звенигородского уезда Киевской губернии. В городке появляются первые школы, больница, аптека, почта, каменная улица.

Во время Украинской революции 1917-1920 гг. Шпола больше 10 раз меняла своего политического хозяина. Особенно отчаянные бои проходили под Шполой в феврале 1919 г. между войсками Петлюры и большевистской Красной армией. В 1920 г. на Шполянщине установилась коммунистическая власть. В 30-те гг. в Шполе состоялась ликвидация частной собственности: единоличные крестьянские хозяйства объединили в 4 колхоза, а частных кустарей — в несколько промышленных артелей под контролем государства.

В 1929 г. заработала мебельная фабрика.

В 1923 г. Шпола стала районным центром, а в 1938 г. получила статус города.

В июле 1941 г. город оккупировали немецкие войска, нанесши ему, за два с половиной годы оккупации, значительных материальных ущербов. 27 января 1944 г. танковые части Советской армии освободили Шполу от врага.

Шпола как районный центр сперва входила в Киевскую губернию, а с 1954 г. — к новообразовавшейся Черкасской области.

Послевоенные годы характеризуются бурным развитием промышленности: был построен молокозавод, завод продтоваров, две швейные фабрики, военный завод запчастей, кондитерскую фабрику, завод «Орион», создан автопарк, несколько строительных организаций. сооружено три новые школы, стадион, районную больницу. Город электрифицировали, проложили водопровод, большинство улиц заасфальтировали, а с 1987 г. началась газификация Шполы. Количество жителей Шполы на начало 90-х гг. XX ст. превысила 22 000 жителей.

Ныне город имеет развитую инфрастуктуру: здесь работает несколько акционерных обществ, банков, промышленных и сельскохозяйственных предприятий. Наиболее известные в Черкасской области и за ее пределами такие предприятия. как ЗАО «Шполянскнй завод продтоваров», ДП ДАК «Хлеб Украины», «Шполянскнй элеватор». АООТ «Шполяиськая швейная фабрика им. А. Либовнера». ООО «Шполяиськая кондитерская фабрика». Продукция большинства из этих предприятий пользуется спросом не только в нашем регионе, но и во всей Украине и странах зарубежья. Особенно смакует украинским и заграничным потребителям продукция Шполянского завода продтоваров, которую он выпускает под торговой маркой «Жаворонок».

Культурно-Историческое прошлое Шполы тесно связано с именами многих выдающихся деятелей науки и культуры Украины. В городе родились писатель и дипломат, первый глава Союза писателей Украины И.Ю. Кулик, поэт М.С. Фефер, писатель-фантаст И.М. Росоховатский, оперная певица Л.М. Балановская, народная артистка УССР Ж.Г. Тугай (Саратова), художники Е.Е. Васильев и А.П. Олейник, композиторы Я.И. Розенфельд и Г.А. Финаровский. Герой Советского Союза А.М. Кунец, доктора исторических наук Б.И. Спивак и А.Г. Морозов, доктор медицинских наук, академик А.А. Клименко, государственный деятель, депутат Верховной Рады Украины О. Г. Ткаченко, чемпионы Украины: с гандбола — А.С. Вунтесмери, из кикбоксинга — М.В. Канивец, с дзюдо среди девушек 1993-1994 годов рождения — Диана Мошкова.

Из всех выдающихся личностей, которые дали Украине Шпола, одно из видных мест принадлежит братьям М.С. и А.С. Коломейченкам — известным врачам и ученым, профессорам медицины. Михаил Сидорович заведовал кафедрой общей хирургии в Киевском медицинском институте, руководил хирургической клиникой Киевской больницы, сделал около 40 тысяч операций на сердце, легких, пищеводе, написал свыше 116 научных работ. Алексей Сидорович был врачом-отоларингологом, действующим членом Академии медицинских наук УССР, автором свыше 200 научных работ, основателем и первым директором Киевского научно-исследовательского Института отоларингологии. За разработку и внедрение в лечебную практику способа лечения отосклероза (глухоты) ученому была присуждена Ленинская премия.

Вернуться к содержанию ↑

Список фамилий глав семейств из «посемейного списка местечка Шполы на 1911г.» (не полный)

Г	Д	Ж
Габур	Дяченко	Жук
З	К	Л
Запорожец Золотоверхий	Коминяр Куринный	Лысенко Любырский
П	Р	С
Перегон Подгородецкий Полещук	Ремез Рябошапка	Семирог Сульмирский
Т	Ч
Ткач	Чепуренко Черноиваненко

Вернуться к содержанию ↑

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Шпола, местечко в восточной части уезда, в 33-х верстах от Звенигородки, при речке Шполке, в которую с севера и юга стекают несколько незначительных ручьев; при разделе имений генерала Высоцкого — одного из наследников князя Потемкина, Шпола со многими селениями досталась Николаю Лопухину и невесте его Дарии, а потом с 1830 года дочери последней Екатерине Федоровне, бывшей замужем за генералом Скородули.

Скородули в 1850 году продала Шполу с селами Мариановкой, Сигнаевкой и Васильковом генерал-майору Ивану Алексеевичу Орлову, а сей чрез восемь лет, продал это имение, заключающее 18,538 десятин превосходных пахотных и лесных земель, за полтора миллиона рублей, статскому советнику Александру Аггеевичу Абазе, зятю Бенардаки; но 2367 десятин земли крестьяне приобрели в собственность за 107782 рубля, по силе выкупного договора. Жителей обоего пола считается в местечке: православных 2946, раскольников и римских католиков 10, евреев 2534.

В местечке две приходские церкви: Троицкая и Николаевская, обе деревянные, 5-го класса; земли имеют по 47-ми десятин; построены прихожанами на место древнейших: первая в 1784 году, а вторая в 1786. Впрочем при продаже имения генеральшей Скородули Орлову, последний обязался особым условием, явленным 14-го июля 1850 года в Звенигородском уездном суде, построить в Шпале каменную церковь о трех престолах, главный во имя Рождества Богородицы, а два предпольные: во имя священномученика Григория великой армении, и во имя Хрисанфа и Дарии; в память светлейшего князя Григория Потемкина Таврического и Дарии Николаевны Лопухиной. Хотя из покупной суммы имения Скородули вычла 30000 рублей серебром на построение храма, и хотя план на эту постройку уже два раза был выдаваем, и духовное начальство согласилось на уменьшение размеров храма, но самые работы во все продолжение владения имением г. Орлова не начаты Только недавно возникла надежда, что желание признательной родственницы великолепного князя Тавриды получит некоторые шансы успеха.

Вернуться к содержанию ↑

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Шпола- местечко Киевской губернии, Звенигородского уезда, в 32 верстах от уездного города, при реке Шполке и одноименной станции железной дороги. 7690 жителей; 2 православные церкви, 2 народных училища, церковно-приходская школа, 2 больницы, заводы: сахарный (с годовым производством до 275 тыс. пудов), мыловаренный, 3 кожевенных, винокуренный, чугунолитейный; паровая мельница, 43 ветряные мельницы. Ш. — один из важнейших хлебных рынков Киевской губернии, с миллионными оборотами. Близ местечка находится в двух группах 7 курганов; из них 3 исследованы (найдены золотые и костяные предметы новоскифской эпохи).

Вернуться к содержанию ↑

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Шпола, город (с 1938), центр Шполянского района Черкасской области УССР. Расположен на р. Шполка (бассейн Южного Буга). Ж.-д. станция на линии Христиновка-Цветково. 21 тыс. жит. (1974). Заводы: сахарный, запасных частей (филиал Мытищинского машиностроительного завода); кондитерская, швейная, мебельная фабрики.

Вернуться к содержанию ↑

История городов и сел УССР 1972 год

Шпола — місто, центр району, розташоване на річці Шполці — притоці Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу), залізнична станція. Через місто проходить шосе Черкаси — Умань, віддаль до обласного центру — 80 км. Населення — 19,8 тис. чоловік.

Неподалік міста виявлено поселення трипільської культури, скіфські кургани та ранньослов’янське поселення черняхівської культури.

Вперше Шпола згадується в документах XVIII ст. як село Звенигородського староства на загарбаній шляхетською Польщею Правобережній Україні. 1768 року жителі Шполи і її околиць під проводом ватажків Степана Главацького і Савки

Плиханенка брали активну участь у антифеодальному повстанні — Коліївщині. 1793 року після возз’єднання Правобережної України з Росією вона стала містечком Брацлавського намісництва, з 1795 року — Вознесенського, а з 1797 року — Київської губернії. Основним заняттям жителів було сільське господарство. На початку XIX ст. в Шполі налічувалося 459 селянських дворів і 2181 десятина землі.

Містечко переходило з рук у руки різних землевласників. Панському свавіллю щодо селян не було меж. Так, поміщиця Лопухіна, запровадивши 1827 року плату за прогін худоби та проїзд по її землі, наказувала непокірних в’язати, забирати все, що вони перевозили. Кріпосниця Скородуля змушувала селян відробляти панщину від 3 до 6 днів на тиждень. Один з її управителів ні за що пужалном вибив око селянину В. Позняку, а економ вчинив страшну наругу над матір’ю двох маленьких дітей Г. Цвіркуновою. Свавільник роздягнув її догола, прив’язав до конов’язі, обмазав смолою і побив. Знущання викликали обурення селян. У 1847—1848 рр. вони відмовлялися йти на панщину, заявляючи: «Не треба нам ні пана, ні попа». Селянський гнів дедалі більше наростав. Боячись його вибуху, царський уряду у січні—лютому 1848 року провів інвентарну реформу, яка однак ніскільки не порушила кріпосницький лад, не полегшила становища селян.

Поступово розвивалася в Шполі промисловість. Ще 1812 року тут виникла полотняна мануфактура — на 12 верстатах 24 кріпаки виготовляли полотно, скатерки та інші вироби для потреб поміщицького двору. 1851 року засновано цукровий завод, де жили у двох бараках 500 робітників. З 1858 року почав діяти паровий млин, з 1860 року — механічна майстерня, де працювало 80 робітників.

Селянська реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. Вони змушені були платити за свою «волю» і землю. Так, за уставною грамотою у Шполі на один двір припадало корінного наділу 4 десятини 1200 сажнів, за які щороку потрібно було сплачувати сріблом або відробляти чоловікам у поміщика 90 днів — 54 літніх і 36 зимових, а також платили інші податки: «мирський», «казенний», «страховий» тощо. Селяни, будучи не в силі внести викупні суми, зовсім залишалися без землі.

У той час, коли біднякам не вистачало землі, цукрозаводчик Абаза мав 14 тис. десятин орної землі та 4 тис. десятин лісу. Крім того, він орендував 1 тис. десятин для засіву цукровими буряками. Безземельні і малоземельні селяни змушені були наймитувати в нього, переселятися до Сибіру, йти на заробітки в Херсонську губернію або ж шукати наймачів у самій Шполі, що, за визначенням В. І. Леніна, була одним з робітничих ринків, куди збиралися тисячі робітників.

1866 року Шпола стала волосним центром. Її розвитку сприяло будівництво залізничної станції, що розгорнулося 1874 року. Через рік тут уже були поштова контора, телеграфна станція. Розширювався цукровий завод. Його робітники працювали по 14—15 годин на добу, тулилися у вологих казармах, спали на голих нарах, недоїдали. Ось що про умови життя шполянців того часу писав сучасник: «Постійна сирість, що насичувала жилі приміщення, болотні випари й розклад усяких нечистот, які викидаються й виливаються обивателями містечка на свої вулиці, розвивають злоякісну пропасницю і підтримують розвиток тифу й інших заразних хвороб».

Тоді як купці й поміщики наживали величезні бариші на продажу хліба, біднота страждала від безземелля, злиднів, голоду. Це змушувало трудящих підніматися на боротьбу з експлуататорами. Так, селяни Шполи, не маючи випасів для своєї худоби, толочили сіножаті і посіви Абази. В травні 1884 року вони заявили Звенигородському земському справнику, що всією землею володіє поміщик, а їм хоч пропадай, тому «силою» випасатимуть худобу на панській землі. Справник звернувся до київського губернатора з проханням надіслати військо. Його лякала та обставина, що під впливом подій у Шполі масові потрави поміщицьких полів почалися в селах Сигнаївці та Мар’янівці. Він навіть змушений був дати згоду на обрання іншого старости в Сигнаївці, бо колишнього селяни побили й посадили під арешт. Скоро до Шполи ввійшла сотня карателів, найактивніших учасників виступу було віддано до суду. Однак це не припинило народну боротьбу, про що свідчать події у Шполі 2 травня 1898 року. Місцева біднота, озброєна кілками, зібралася до маєтку княгині Урусової, вимагаючи роботи. А наступного дня, не дочекавшись відповіді, прогнала заробітчан з Полтави, розгромила хазяйські комори, забрала частину продуктів і розійшлася. На місце виїжджав повітовий справник, було заарештовано й ув’язнено кількох активних учасників виступу.

На 1 січня 1900 року в Шполі налічувалось 1856 дворів і 10133 жителі. За містечком було закріплено 7246 десятин землі, з них поміщикам належало 4615 десятин, селянам — 2511. Внаслідок інтенсивного виробництва зерна на експорт залізнична станція Шпола на початку XX ст. займала одне з перших місць по Київській губернії у вивезенні зерна. 1903 року на її склади надійшло 1279 тис. пудів, у 1911 році 1746,6 тис. На початку XX ст. у місті налічувалося 6 лудних майстерень, вальцьовий паровий млин, 20 кузень. Та найбільше робочих рук потребував цукровий завод, де працювало 250 чоловіків і 100 жінок.

У робітничих колективах учорашні селяни швидко пролетаризувалися, зростала їхня класова свідомість. Це особливо яскраво виявилося під час революції 1905—1907 року. Як тільки до Шполи дійшла чутка про події 9 січня 1905 року в Петербурзі, робітники виклали цукрозаводчикові свої вимоги. Пролетарів підтримали селяни. Однак викликані карателі придушили виступ.

У виступі поденників Товмацької економії 3 січня 1906 року взяли участь понад 500 чоловік. Наступного дня до них приєдналися робітники Шполянського цукрозаводу. Страйкарі ставили не тільки економічні, але й політичні вимоги й говорили, що не припинять страйку, аж поки не будуть задоволені усі їх вимоги.

У період столипінської реакції і без того тяжке життя трудящих стало ще важчим. Посилився наступ куркульства, яке зосереджувало в своїх руках великі земельні наділи. 1912 року з 1233 шполянських господарств дві третини зовсім не володіли землею або мали її менше 1—2 десятини, 412 не мали ніякої худоби.

У містечку на той час була одна лікарня, де працювало чотири лікарі і п’ять фельдшерів, аптека. Діти навчалися в двох школах та двокласному училищі при цукровому заводі. Єдиним місцем, куди могли піти трудівники у вільний від роботи час, були шинки і церква.

Особливо загострилися класові суперечності під час першої світової війни. Почастішали селянські заворушення. Про це свідчать численні повідомлення місцевих властей київському губернатору. Зокрема, в телеграмі Звенигородського повітового комісара говорилося: «В Шполі й Умані козаків немає. Прошу терміново надіслати сотню козаків неодмінно 29 липня вранці до Звенигородки. Становище загрозливе».

Повалення царизму викликало в Шполі революційне піднесення. Більшовики агітували селян організовувати селянські комітети, відбирати землю в поміщиків, чинити опір багатіям. У серпні 1917 року в телеграмі міністерства внутрішніх справ київському губернському комісару зазначалося, що селянський комітет Шполи «перешкоджає цукровому заводу рубати дрова».

Звістка про Велику Жовтневу соціалістичну революцію блискавкою облетіла Шполу. 150 солдатів, які повернулися з фронту, розповіли про події в країні, про перші ленінські декрети. В січні 1918 року тут було встановлено Радянську владу. Створений революційний комітет у складі 30 чоловік негайно приступив до розподілу панської землі та майна.

У березні 1918 року Шполу зайняли австро-німецькі війська. Окупанти грабували населення, запровадили кривавий терор. Неподалік од станції, в пісковій долині, вони розстрілювали революційно настроєних робітників і селян. Якось прибув представник Центральної ради. Зігнавши шполянців на міський майдан, він наказав їм здати зброю і підкоритися німецькій владі. Всі стояли мовчки. Та ось на трибуну сміливо зійшов член ревкому І. Я. Клопотенко. «Глибоко помиляються ті,— сказав він,— хто думає, ніби інтервенти хочуть встановити порядок і дати спокій народові. Вони хочуть встановити владу поміщиків і панів. Не дамо їм зброї. Вона нам згодиться». Це був сміливий заклик до всенародної боротьби з окупантами. Будучи в підпіллі, ревком організував партизанські загони, удари яких загарбники відчули дуже скоро. Газета «Голос Києва» 3 червня 1918 року писала: «З учорашнього дня припинено залізничне сполучення на дільниці Тальне— Шпола внаслідок бойових дій, що відбуваються в цьому районі». Наприкінці 1918 року австро-німецькі війська залишили Україну. Тільки-но ревком вийшов з підпілля і розгорнув боротьбу проти буржуазно-націоналістичних банд, як становище ускладнилося боротьбою проти Директорії — органу української націоналістичної контрреволюції — буржуазії, поміщиків, куркульства, котрі намагалися будь-що зберегти буржуазний лад. Створені повстанські загони билися з винятковою стійкістю, хоч кількісно були меншими від ворожих частин. Так, у кінці січня 1919 року 30 повстанців успішно вели бій на станції Шпола з цілим полком петлюрівців.

28 лютого 1919 року Червона Армія визволила Шполу від петлюрівців. В інформаційному зведенні Народного комісаріату військових справ УРСР про стан у Київській губернії на 1 травня 1919 року про Шполу повідомлялося: «Всі товари й продукти у спекулянтів взято на облік. У селах селяни приступили до засіву ланів. Робітники Шполянського цукрового заводу створювали продзагони для організації продовольчого постачання Червоній Армії. 12 квітня 1919 року Шполянська волосна Рада депутатів надіслала Радянському урядові України та Червоній Армії таку телеграму: «Сьогодні перший день засідання Ради народних обранців. Шлемо привіт Червоній Армії та відданість уряду».

У серпні 1919 року Шполу захопили денікінці і почали відновлювати буржуазно-поміщицький лад, чинячи масові грабежі і вбивства трудящих. У відповідь розгорнувся широкий партизанський рух. 25 листопада 1919 року комендант міста телеграфував начальникові тилу денікінської армії: «На Шполу зроблено напад. Убито 2 офіцери, поранено 8. У районі назріває повстання. Своїми силами не впораємося». Червона Армія, розвиваючи наступ, прийшла на допомогу повстанцям і відкинула денікінців на південь.

У квітні 1920 року на молоду Радянську республіку напала буржуазно-поміщицька Польща. Коли Шпола опинилася під п’ятою окупантів, волосний військово-революційний комітет і партком Шполянського повіту в надрукованих листівках закликали всіх громадян не підтримувати влади польських поміщиків і капіталістів. Вони роз’яснювали не тільки українським, але й польським робітникам, селянам і солдатам їх інтернаціональний обов’язок, закликали до братерської, солідарності в боротьбі проти експлуататорів.

На початку червня 1920 року Перша Кінна армія почала широкий наступ і 22 червня визволила Шполу. На мітингу С. М. Будьонний розповів трудящим про Червону Армію, про її завдання в боротьбі з ворогами.

Громадянська війна закінчилася. Розпочався відбудовний період. Шпола мала на той час 12 250 жителів, діяли 43 дрібні промислові підприємства з 409 робітниками. 12 грудня 1921 року обрано волвиконком. 1 грудня 1922 року виник комнезам у складі 80 членів, які здійснювали політику Радянської влади в місті. Того року 50 бідняцьких і середняцьких господарств Шполи об’єдналися в артіль «Червоний хлібороб». Її організаторами були М. В. Матіка та В. Л. Мотузка. Орали 15 парами коней.

Відновлювали роботу промислові підприємства. Наприкінці 1923 року окружна газета «Шлях революції» писала: «Особливо необхідно відзначити енергійну роботу працівників шполянського заводу, який недавно являв собою мало не купу руїн, але одразу виділився і зайняв по продуктивності належне місце серед потужних заводів цукрової промисловості». У жовтні 1925 року на заводі працювало 459 робітників.

1926 року стала до ладу електростанція. Місто зайняло перше місце в Черкаському окрузі щодо заготівлі та збуту сільськогосподарських продуктів і сировини.

Змінювався вигляд самої Шполи. Виростали нові будинки, впорядковувалися вулиці. 1 травня 1924 року трудящі на зібрані власні кошти спорудили пам’ятник В. І. Леніну. На свято його відкриття прибуло багато гостей, зокрема робітники цукрових заводів Матусова, Киселівки, Василькова, Кримок.

Розгорталася робота в сельбуді. Там було відкрито гурток лікнепу, а також працював драматичний гурток.

Населення на 1 січня 1926 року збільшилося до 15 170 чоловік.

Під час суцільної колективізації в Шполі виникли ще дві сільськогосподарські артілі: «Червона нива» (1929 рік) та ім. Сталіна (1934 рік). Створення колгоспів відбувалося в умовах гострої класової боротьби. Від рук куркулів загинули голова Шполянської сільської Ради І. Каландирець, комсомолець цукрозаводу В. Фомін.

Велику роль в організаційно-господарському й політичному зміцненні колгоспів відіграла заснована 1929 року МТС, яка через 3 роки вже мала 49 тракторів. Кадри для неї готували шефи — робітники київських заводів. Під час весняно-польових робіт вони приїздили до Шполи і на місці лагодили машини та реманент. Допомагали також збирати врожай.

1932 року при цукрозаводі створено радгосп, що спеціалізувався на вирощуванні цукрових буряків. Це дало можливість щороку давати країні понад 170 тис. цнт цукру.

Всі три колгоспи, радгосп і МТС у 1940 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Голова артілі ім. Сталіна М. М. Ткаченко, починаючи з VII Всесоюзного з’їзду Рад, був членом Центрального Виконавчого комітету СРСР. Ланкова Л. Т. Крижня як делегат Надзвичайного VIII з’їзду Рад СРСР від імені трудящих району голосувала за Конституцію перемігшого соціалізму.

Напередодні війни в Шполі до послуг населення було 2 лікарні, дитяча поліклініка, жіноча консультація. Діти навчалися в 2 середніх і 3 семирічних школах.

У грізні роки Великої Вітчизняної війни, коли для радянського народу настав час тяжких випробувань, багато шполянців зі зброєю в руках пішли захищати честь і свободу своєї Батьківщини. До 1 липня 1941 року добровольцями на фронт виїхали всі члени бюро Шполянського РК ЛКСМУ на чолі з першим секретарем райкому комсомолу М. С. Пастушенком. Коли фашистські полчища підходили до міста, важливе енергетичне обладнання цукрозаводу було вивезено на схід.

Вступивши до Шполи, гітлерівці одразу проголосили т. зв. закон про трудову повинність — по суті, запровадження рабсько-кріпосницької системи праці. Профспілкові та інші організації були заборонені. Сотні людей фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. У відповідь на це трудящі розгорнули підпільну боротьбу проти поневолювачів. Для налагодження цієї справи було залишено 32 комуністи на чолі з В. К. Балацьким. Мужні патріоти чинили саботаж, поширювали серед населення повідомлення Радянського інформбюро тощо. Частину з них вороги замучили в катівнях гестапо. 22 травня 1942 року було розстріляно С. Аркушу, І. Перегона — всього 19 чоловік.

За час тимчасового хазяйнування фашисти завдали місту величезних збитків: зруйнували майже всі будинки, пограбували колгоспи, підприємства, культурно-освітні заклади. Лише з Шполянського елеватора вони вивезли 648 вагонів пшениці.

27 січня 1944 року 155-та танкова Червонопрапорна бригада під командуванням підполковника І. І. Прошина визволила місто. Як згадує маршал Радянського Союзу М. В. Захаров, бої за Шполу — важливий пункт оборони фашистів — були особливо жорстокі. Раптовий удар танкістів посіяв паніку в стані ворога. Всю військову техніку він залишив на вулицях і метнувся до залізничної станції, сподіваючись найти порятунок на трьох ешелонах з боєприпасами, що стояли напоготові до відправлення. Але сюди, розстрілюючи на ходу гітлерівців, мчав танк Т-34 № 214 з написом «Свердловський комсомолець». Його вів старший лейтенант Тарасов. Танк перекрив дорогу відступаючим фашистам.

У боротьбі з фашистами багато жителів міста показали зразки героїзму і мужності. В ніч на 25 січня 1945 року кулеметник розвідувальної роти 21-ї гвардійської Ярославської механізованої ордена Богдана Хмельницького бригади О. М. Кунець пробрався на аеродром фашистів і почав розстрілювати обслугу й льотчиків, не даючи їм можливості злетіти в повітря. Тоді О. М. Кунець знищив 5 літаків з льотчиками. Йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Орденами і медалями нагороджені О. С. Каландирець, О. П. Курінний, Т. С. Вдовиченко, В. І. Березенко, В. А. Хирний, М. Е. Клювак, П. П. Гуля. Всього урядовими нагородами відзначено 1021 шполянця. На обеліску вічної Слави, спорудженому в місті, висічено імена близько 600 шполянців, які віддали своє життя за Батьківщину у період Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.

«Після Корсунь-Шевченківської операції,— згадував член Військової Ради 2-го Українського фронту І. С. Грушецький,— я побував у Шполі, щоб з’ясувати потреби цього району. Тодішній секретар райкому партії М. Д. Бубновський розповів мені, в якому скрутному становищі опинилися колгоспи: ось-ось треба сіяти, а не вистачає ні зерна, ні реманенту, ні тягла. Ми передали їм кілька тисяч центнерів ячменю, вантажні автомашини і трактори з провізійного фонду. З яким же запалом і завзяттям ставали люди до праці. Клуночки з насінням носили, мов дитину».

Після визволення посівний матеріал для колгоспних полів збирали серед населення. Для обробітку землі колгоспники використовували власних корів. 1944 року під час жнив понад 60 проц. усієї засіяної площі косили вручну косами і серпами. Значний обсяг робіт виконала машинно-тракторна станція. Перевиконавши планове завдання більш як у півтора раза, вона була нагороджена перехідним Червоним прапором Наркомзему СРСР.

Завдяки невтомній праці трудящих поступово збільшувалися виробничі фонди колгоспів, розвивалося громадське тваринництво. Держава надала кредити для будівництва тваринницьких ферм. Казахстан надіслав велику рогату худобу, коней.

Швидко відновлювалася промисловість міста. Для відбудови цукрокомбінату держава виділила 7723 тис. крб., з РРФСР надійшли дві турбіни потужністю 1,5 тис. квт, а також мотори. Розпочали працювати промкомбінат, промислова артіль «Прогрес», меблева фабрика.

Приділялася увага поліпшенню добробуту трудящих. Уже 1944 року з 20 довоєнних торговельних підприємств відновили роботу 17. Було відкрито лікарню на 75 ліжок, поліклініку, клінічну лабораторію, санстанцію, дитячу та жіночу консультації, дитячі ясла, середню та семирічну школи. Працювали міський кінотеатр, бібліотеки.

Шполянці активно включилися у виконання четвертої п’ятирічки, яка для колгоспів стала не тільки періодом відбудови, але й роками дальшого зростання.

1948 року в артілі «Радянський хлібороб» вирощено по 32 цнт пшениці та по 420 цнт цукрових буряків з 1 га. В ланці О. П. Поліщук урожай буряків становив 600, кукурудзи — 60 цнт з 1 га. За успіхи в розвитку сільського господарства 70 передовиків господарства відзначені орденами й медалями Радянського Союзу. Орденом Леніна нагороджені голова колгоспу М. С. Каландирець, бригадир Т. П. Переход, ланкові О. Я. Єдин, Л. К. Костенко, В. М. Матіка, О. П. Поліщук. За роки п’ятирічки валова продукція колгоспів зросла в 3 рази, в т. ч. збір зерна — більш як у 3 рази, цукрових буряків — у 2, картоплі — в 4, олійних культур — у 5 разів.

1950 року три шполянські колгоспи об’єдналися в один, який нині носить ім’я Жданова. Рівень механізації основних сільськогосподарських робіт у зоні Шполянської МТС був доведений до 86 проц. Збільшилися доходи колгоспників і механізаторів. 1950 року на трудодень видано по 3,3 кг зерна й виплачено по 2,5 крб. грішми. Бригадир тракторної бригади Г. Г. Пацюк, наприклад, заробив 230 пудів зерна й понад 3 тис. крб. грішми.

Наприкінці 1950 року промислові підприємства були повністю відбудовані і дали продукції вдвоє більше, ніж у 1946 році, й на 36 проц. більше, ніж 1940 року. 14 підприємств міста виконали п’ятирічку достроково; цукрозавод уже 1949 року перевершив довоєнний рівень виробництва.

За перше післявоєнне п’ятиріччя значно розширилася мережа громадського харчування й торгівлі. Лише протягом 1945 року вона збільшилася в 2,5 раза.

На кінець семирічки в Шполі працювали 2 середні і 3 семирічні школи, школа робітничої молоді та семирічна музична. Діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, виховувалися в дитячому будинку.

Пожвавилося культурне життя міста. При районному будинку культури працювало 7 гуртків художньої самодіяльності.

Залікувавши рани тяжкої війни, шполянці поставили своє господарство на шлях безперервного піднесення. На колгоспних ланах йшла вперта боротьба за зростання культури землеробства та підвищення продуктивності тваринництва, рівня механізації робіт у рільництві. На 1 січня 1957 року Шполянська МТС вже мала 149 тракторів потужністю 3223 кінських сил і обслуговувала 14 артілей з посівною площею 26123 га. Виступивши з ініціативою перетворити завод у підприємство комплексної механізації, колектив Шполянського цукрозаводу підвищив продуктивність праці, внаслідок чого 1960 року потужність заводу досягла 18 400 цнт на добу, а валовий випуск цукру зріс до 203,7 тис. цнт на сезон.

Нині Шполянський цукровий завод — один з найбільших у республіці. Тут працює понад 650 чоловік. На заводі застосовується передова техніка, автомати керують роботою основних технологічних процесів. І навіть у такому колись тяжкому цеху, як парокотельня, працюють тільки 3 оператори на зміну, замість 29 кочегарів і підсобних робітників. Впровадження нових механізмів дало можливість збільшити перероблення сировини з 21 до 22 тис. цнт на добу і принесло економічний ефект 20—40 тис. крб. на рік.

На відзнаку 100-річчя від дня народження В. І. Леніна та за великі успіхи, досягнуті в ювілейному соціалістичному змаганні, Шполянський цукровий завод ім. 50-річчя Великого Жовтня занесений до обласної Ленінської книги трудової слави.

Восьмий п’ятирічний план завод завершив до 20 жовтня 1970 року. П’ятирічка шполянських цукровиків — це 2 млн. 5 тис. цнт цінного продукту.

Рік у рік підвищуються виробничі показники Шполянського бурякорадгоспу. Протягом восьмої п’ятирічки середньорічне виробництво зерна з гектара тут зросло на 5 цнт і перевищує 30 цнт. Виробництво молока на 100 га угідь досягло 570 цнт, м’яса — 130 цнт, річний надій від корови за п’ятирічку досяг 3 тис. кг. В 1966 — 1970 рр. прибуток радгоспу з кожного гектара дорівнював 463 крб. проти 300 крб. у попередній п’ятирічці. Зростання прибутків дало змогу більше коштів виділити для капітального будівництва. За п’ятиріччя в радгоспі споруджено 5 корівників, З свинарники, гараж, 5 складів, бригадні будинки для тваринників.

Протягом останніх десяти років у місті виросли нові промислові підприємства. 1960 року при Шполянському елеваторі збудовано кукурудзокалібрувальний завод, продукція якого йде в різні кінці Радянського Союзу. 1963 року на базі колишнього промкомбінату створено швейну фабрику. Її робітниці В. А. Бойкиня, М. І. Коротченко, Л. І. Білоцерківська ще наприкінці 1970 року давали продукцію в рахунок 1972 року. 1964 року став до ладу молокозавод. 1966 року із харчокомбінату виділилась в окреме підприємство кондитерська фабрика. Через два роки здано в експлуатацію перший виробничий корпус машинобудівного заводу, який випускає запасні частини до автомашин. Міністерство хлібопродуктів України 1971 року завершило в м. Шполі спорудження нового елеватора. Він устаткований найновішою технікою, подача і технологічний процес забезпечуються автоматичним управлінням.

У місті заасфальтовано центральні вулиці, прокладено тротуари, упорядковано ставок. 1970 року 326 чоловік були нагороджені ювілейними медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя від дня народження В. І. Леніна».

В червні 1970 року трудящі міста вдруге виявили високе довір’я заслуженому зоотехніку радгоспу Шполянського цукрокомбінату М. С. Ковбасюк, обравши її депутатом Верховної Ради СРСР. До послуг трудящих райпромкомбінат, хлібозавод, меблева фабрика, крім того, діють транспортні, будівельні та інші організації.

Шполянський автопарк виконує замовлення колгоспів, установ, організацій та окремих громадян району. Якщо в 1946 році він мав 21 автомашину, то нині — понад 160 автомашин різних марок. Автобусний парк щороку перевозить понад 32 млн. чоловік.

Колгосп ім. Жданова рік у рік розвивається, міцніє. Якщо на початку восьмої п’ятирічки в цьому господарстві збирали десь по 27,4 цнт зернових і 283 цнт цукрових буряків з гектара, виробляли на стогектарну площу угідь по 239 цнт м’яса і 302 цнт молока, а їх прибутки не перевищували 1650 тис. крб., то вже на кінець 1970 року ці показники відповідно становили 30,3 цнт зернових, 403 цнт цукрових буряків; м’яса — 273 цнт, молока — 340-цнт, прибуток досяг 1800 тис. крб. У першому році дев’ятої п’ятирічки колгосп виростив зернових по 36,4 цнт з гектара, у т. ч. озимої пшениці по 44,2; цукрових буряків — по 415 цнт. На кожні 100 га угідь вироблено 353 цнт молока та 149,3 цнт м’яса.

За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна колгосп нагороджено Ленінською ювілейною почесною грамотою: ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів і ВЦРПС. Великій групі колгоспників вручено ювілейні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя від дня народження В. І. Леніна». В числі нагороджених — кавалери орденів Леніна В. Г. Крисько, О. М. Кулинич, В. К. Плосконос, кавалер двох орденів Леніна, ветеран колгоспної праці М. С. Каландирець.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1971 року за великі успіхи, досягнуті у виконанні завдань п’ятирічного плану, відзначені орденами і медалями 27 кращих трудівників м. Шполи. Орденом Леніна нагороджено Б. С. Шемета, голову колгоспу ім. Жданова. Орденом Жовтневої Революції — П. К. Розумного, механізатора, В. І. Карталапова — керуючого райоб’єднанням «Сільгосптехніки», О. О. Письменного — директора елеватора.

На честь 50-річчя утворення СРСР колективи промислових підприємств Шполи зобов’язалися виконати річний план випуску продукції до 20 грудня 1972 року. Додатково виробити: цукру-піску 13 тис. цнт, швейних виробів — на 216 тис. крб, меблів — на 15 тис. карбованців.

Поліпшується добробут трудящих. 1963 року збудовано двоповерховий- магазин продовольчих товарів, міський стадіон на 10 тис. місць. 1966 року здано в експлуатацію готель, будинок побуту, двоповерхове приміщення райпромкомбінату, кілька багатоквартирних житлових будинків, середню школу на 960 місць. Нині будуються районна лікарня на 240 ліжок та поліклініка.

В центрі міста виросла споруда із скла й бетону, де є магазин «Кулінарія» та ресторан «Україна». Відкрився великий магазин «Меблі». У залі чекання двоповерхового автовокзалу можуть розміститися 350 пасажирів, до послуг яких кімната матері і дитини, готель, камера зберігання ручного вантажу.

З кожним роком розширюється торговельна мережа міста, збільшується товарообіг. Нині тут 56 магазинів і ларків. Тільки 1971 року населенню продано 2158 телевізорів, 1153 радіоприймачі, 447 холодильників, 1372 пральні машини, 12 піаніно, 227 мотоциклів, 30 легкових автомашин.

Медичну допомогу трудящим міста подають профілактично-лікувальні заклади: районна лікарня на 160 ліжок, поліклініки для дорослих і дітей, стоматологічна, рентген-кабінет, три аптеки, станція швидкої допомоги, санепідемстанція. В місті працює 57 лікарів та 234 медичні працівники з середньою спеціальною освітою.

У місті 9 шкіл, серед них 4 середні, 3 восьмирічні, школа-інтернат, середня школа робітничої молоді та заочна. В цих навчальних закладах працює 224 учителі.

Серед уродженців Шполи — український радянський письменник, партійний і громадський діяч І. Ю. Кулик (1897—1941 рр.), член Комуністичної партії з 1914 року, учасник Великої Жовтневої соціалістичної революції й громадянської війни. У 1924—1926 роках працював радянським консулом у Канаді. З 1934 року очолював Спілку радянських письменників України. На XIII з’їзді КП(б)У був обраний членом ЦК КП(б) України.

У Шполі народилися заслужені діячі науки, професори: оториноларинголог О. С. Коломийченко і хірург М. С. Коломийченко, який вперше в СРСР почав застосовувати з позитивними наслідками хірургічне лікування отосклерозу.

В авангарді всіх починань і трудових звершень ідуть комуністи. У Шполі— 54 первинні парторганізації, в яких працює 1250 комуністів. Нині в центрі їх уваги — виконання завдань, що їх поставили рішення XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Трудівники з успіхом реалізували план першого року дев’ятої п’ятирічки, до кінця якої на промислових підприємствах міста виробництво продукції збільшиться на 45—50 проц., продуктивність праці — на 40—45. Врожайність зернових у колгоспі буде доведено до 33—35 цнт з гектара, цукрових буряків — до 350—400 цнт, кукурудзи — 50—55 цнт.

Господарським і культурним будівництвом міста керує Шполянська Рада депутатів трудящих, у складі якої 66 депутатів: жінок — 29, робітників — 40, колгоспників — 8, службовців — 18, комуністів — 37, комсомольців — 8. При виконкомі діє 9 комісій (мандатна, планово-бюджетна, соціально-культурна, шляхового будівництва, роботи з молоддю, торгівлі та побутового обслуговування, промислово-транспортна й зв’язку, сільського господарства та охорони природи, соціалістичної законності), до роботи в яких залучено близько 60 активістів.

Велику роботу веде районний будинок культури з залом для глядачів на 500 місць. Тут виступають з лекціями кращі лектори міста і району, організовуються тематичні вечори, усні журнали, зустрічі з передовиками виробництва, відбуваються виставки й концерти; провадиться реєстрація шлюбів і новонароджених. Працюють гуртки: хоровий, музичний, драматичний, два танцювальні, образотворчого мистецтва, художнього читання, естрадний, сольного співу, художньої вишивки тощо. При будинку культури — 2 агіткультбригади, які регулярно виїздять у села.

У місті — 7 бібліотек з книжковим фондом понад 131 тис. примірників, широкоекранний кінотеатр на 600 місць.

Новий будинок зв’язку, що має операційний зал пошти, міжміський переговорний пункт, обладнаний найновішою апаратурою, телефоном-автоматом для міжміських переговорів.

Колектив Харківського філіалу «Діпромісто» розробив генеральний план розвитку міста Шполи. Протягом дев’ятої пятирічки буде споруджено 1,5 тис. будинків на 15 нових вулицях.

Трудящі Шполи, натхнені рішеннями партії і уряду, роблять усе, щоб їх місто і далі розквітало, було ще кращим.

Список жертв голодомора 1932-1933 гг. по г. Шпола (Национальная книга памяти жертв голодомора в Украине. Черкасская область.)

Манжос Тамара Тимофіївна, 76р., хлібороб, член артілі, українка, 31.12.1932, від запалення легень, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.2, актов.зап. 2.
Чорновол Петро Лукович, 46р., утриманець, українець, 31.01.1932, дифтерит, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.3, актов.зап. 3.
Мирошник Василь Митрофанович, 66р., хлібороб, українець, 2.01.1932, від нарушення (нерозбірливо), запалення нирок, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.4, актов.зап. 4.
Кунич Яків (по-батькові нерозбірливо), утриманець, українець, 2.01.1932, від пороку серця, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.5, актов.зап. 5.
Литвин Катерина Михайлівна, 5 діб, утриманець батьків, українка, 10.01.1932, дитяча (нерозбірливо), ДАЧО, Р-5899, оп.24, спр.150, арк.6, актов.зап.6.
Пойда Тимофій Йосипович, 89р., утриманець, українець, 13.01.1932, кровоізліяніє мозга, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.7, актов.зап. 7.
Харченкова Одарка Авримовна, 60р., утриманець, українка, 16.01.1932, від запалення легень, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.8, актов.зап. 8.
Сухоносов Марія Андріївна, 103р., утриманець, українка, 18.01.1932, старчеський морилізм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.9, актов.зап. 9.
Плосконос Грицько Грицькович, 66р., колгоспник, українець, 21.01.1932, ескудативний лівосторонній плеврит, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.10, актов.зап. 10.
Пакут Миколай (по-батькові нерозбірливо), 40р., утриманець, українець, 1.02.1932, конвульція, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.11, актов.зап. 11.
Кравчина орис Васильович, 5 днів, утриманець, українець, 3.02.1932, диспернсія, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.12, актов.зап. 12.
Скотар Євгеній Михайлович, 1 доба, утриманець, українець, 5.02.1932, параліч серця, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.13, актов.зап. 13.
Журилсук Павло Ніколаєвич, 71 р.. утриманець, українець, 8.02.1932, старческий (нерозбірливо), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.14, актов.зап. 14.
Скопіцо Галина Григорівна, 4 доби, утриманець, українка, 9.02.1932, причина смерті не вказана, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.15, актов.зап. 15.
Мирошник Галина (по-батькові нерозбірливо), 5р., утриманець, українка, 12.02.1932, туберкулез, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.16, актов.зап. 16.
Чекур Параска Іванівна, 87 р., утриманець, українка, 20.02.1932, хронічне запалення нирок, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.17, актов.зап. 17.
Шевченко Марко Климович, 66 р., утриманець, українець, 20.02.1932, причина смерті вкзана нерозбірливо, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.18, актов.зап. 18.
(прізвище нерозбірливо) Кузьма Юхимович, 82 р., утриманець, українець, 24.02.1932, старчеський маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.19, актов.зап. 19.
Золотоверхий Пилип Михайлович. 58 р., колгоспник, українець, 24.02.1932, причина смерті нерозбірливо, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.20, актов.зап. 20
Чепур Федір Мартинович, 32 р., колгоспник, українець, 23.02.1932, глибока рана голови, кровоізліяння мозгу, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.21, актов.зап. 21.
(прізвище нерозбірливо) Федір Васильович, 54 р., колгоспник, українець, 25.02.1932, ревматізм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.22, актов.зап. 22.
Хоменко (ім’я нерозбірливо) Івановна, 92 р., утриманець, українка, 29.02.1932, старческий маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.23, актов.зап. 23.
Золотоверхий Павло Олексович, 36 р., член артілі, українець, 2.03.1932, причина смерті невідома, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.24, актов.зап. 24.
Чепур Мотря Івановна, 109 р., утриманець, українка, 2.03.1932, старческий маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.25, актов.зап. 25.
Ткаченко Петро Михайлович, 9 місяців, утриманець, українець, 4.03.1932, воспалєніє мозга, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.26, актов.зап. 26.
(прізвище нерозбірливо) Василь Васильович, 19 р., утриманець, українець, 5.03.1932, туберкулез легень, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.27, актов.зап. 27.
Кунш Галина Івановна, 37 р., утриманець. українка, 10.03.1932, крупозне запалення легень, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.28, актов.зап. 28.
Яременко Грицько Василівич, 8 р., утриманець, українець, 16.03.1932, крупозне запалення легенів, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.29, актов.зап. 29.
Шорубилки Алексій Григорович, 38 р., робітник, українець, 23.02.1932, від тяжких поранень в області голови та тулубу, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.30, актов.зап. 30.
Ткаченко Марія Андріївна, 3 р., утриманець, українка, 21.03.1932, туберкулез желез та загальне стощеніє, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.31, актов.зап. 31.
Кобзар Кирило Андрієвич, 66 р., утриманець, українець, 23.03.1932, старческий (нерозбірливо), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.32, актов.зап. 32.
Чепур Степан Семенович, 1 р., утриманець, українець, 25.03.1932, запалення легень, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.33, актов.зап. 33.
Чепур Яків Лукянівич, 59 р., колгоспник, українець, 26.03.1932, міокардіт, паденіє сер. (нерозбірливо), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.34, актов.зап. 34
Курлович Устим Олексійович, 30 р., робітник, поляк, 29.03.1932, туберкулез легень, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.35, актов.зап. 35.
Олійник Ганна Николаівна, 10 міс., утриманець, українка, 29.03.1932, невідоме запалення (нерозбірливо), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 36, актов.зап. 36.
(прізвище нерозбірливо) Омелько Дмитрович, 64 р., колгоспник, українець, 31.03.1932, причина смерті нерозбірлива, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 37, актов.зап. 37.
Сверчинска Явдоха (по-батькові не вказано), 84 р., утриманець, українка, 31.03.1932, старческий маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк.38, актов.зап. 38.
Кулинич Григорія Яковлевич, 15 р., утриманець, українець, 12.03.1932, убит міліцієй во время утека від наряда міліції, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 39, актов.зап. 39.
Шапошник Василь Федорович, 45 р., колгоспник, українець, 4.04.1932, сепсіс, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 40, актов.зап. 40.
Плосконос (ім’я нерозбірливо) Микулович, 64 р., хлібороб, українець, 4.04.1932, запалення легенів, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 41, актов.зап. 41.
Мольник Хроська Федосеєвна, 36 р., колгоспниця, українка, 5.04.1932, туберкульоз легень, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 42, актов.зап. 42.
Дубова Явдоха Івановна, 90 р., утриманець, українка, 5.04.1932, міокардіт, старчеський маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 43, актов.зап. 43.
Гарянска Неоніла Івановна, 60 р., утриманець, українка, 6.04.1932, порок серця (за свідченням родичів), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 44, актов.зап. 44.
Кучеренко Олена Дмитровна, 6 р., утриманець, українка, 9.04.1932, діфтерит, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 45, актов.зап. 45.
Шемчукова Устинія Василівна, 80 р., утриманець, українка, 5.04.1932, старчеський маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 46, актов.зап. 46.
(прізвище нерозбірливо) (ім’я нерозбірливо) Арсенійович, 49 р., колгоспник, українець, 10.04.1932, туберкульоз, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 47, актов.зап. 47.
Білецька Дунька (по-батькові не вказано), 85 р., утриманець, українка, 12.04.1932, причина смерті невідома (за свідченням рідних), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 48, актов.зап. 48.
Ліник Пантелеймон Гаврилович, 80 р., утриманець, українець, 13.04.1932, порок серця, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 49, актов.зап. 49.
Шпица Павло (по-батькові нерозбірливо), 80 р., утриманець, українець, 19.04.1932, откритий перелом голені та (нерозбірливо), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 50, актов.зап. 50.
Кулинич Надія Харитоновна, 67 р., утриманець, українка, 20.04.1932, старческий маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 51, актов.зап. 51.
Каландирек Захарко Максимович, 50 р., колгоспник, українець, 20.04.1932, параліч, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 52, актов.зап. 52.
Рудаковська Анна Юрьївна, 57 р., утриманець, українка, 20.04.1932, рожисте запалення ноги, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 53, актов.зап. 53.
Роснко Іків Іванов, 76 р., утриманець, українець, 21.04.1932, від старості, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 54, актов.зап. 54.
Один Олександр Герасимович, 67 р., колгоспник, українець, 22.04.1932, порок серця, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 55, актов.зап. 55.
Мошенський Олексій Степанович, 17 р., утриманець, українець, 22.04.1932, від слабості (нерозбірливо), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 56, актов.зап. 56.
Гайдалука Настя Олексіївна, 80 р., утриманець, українка, 25.04.1932, старческий маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 57, актов.зап. 57.
Ткаченко Анна Іванівна, 7 днів, утриманець, українка, 28.04.1932, від судороги (за свідченням батька), насильственних признаків нема, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 58, актов.зап. 58.
Один Надія Адріївна, 1 міс., утриманець, українка, 29.04.1932, від розладу шлунка (за словами батьків), ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 59, актов.зап. 59.
Гесельска Оля Захаровна, 4 р., утриманець, українка, 30.04.1932, воспаленіє мозга, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 60, актов.зап. 60.
Харченко Владимир Іванович, 20 р., утриманець, українець, 29.04.1932, туберкульоз легень, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 61, актов.зап. 61.
Шполянск Шорубалко Анатолій Нілинович, 4 р., утриманець, українець, 3.05.1932, воспаленіє мозгов, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 62, актов.зап. 62.
Цимбаленко Харитон Максимович, 81 р., утриманець, українець, 3.05.1932, від пороку серця, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 63, актов.зап. 63.
Лисоконь Семен Юхимович, 39 р., утриманець, українець, 4.05.1932, врожденная слабость, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 64, актов.зап. 64.
Шевченко Купріян Андрійович, 65 р., хлібороб, господарював дома, українець, 3.05.1932, старческий маразм, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 65, актов.зап. 65.
Плосконос Іван Петрович, 28 р., утриманець, українець, 13.05.1932, запалення мозгових оболочек, ДАЧО, Р-5899, оп. 24, спр.150, арк. 66, актов.зап. 66.

Метрические книги по местечку Шпола находящиеся на хранении в ГАЧО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Миколаївська церква, м-ко Шпола Звенигородського повіту Шполянської волості
5. Народження:  1797-1805: ф.152, оп.47, спр.1;  1797-1800: ф.152, оп.47, спр.2;  1803: ф.152, оп.47, спр.2; 1806: ф.152, оп.47, спр.2;  1808-1818: ф.152, оп.47, спр.3;  1810: ф.152, оп.47, спр.4;  1812-1818: ф.152, оп.47, спр.4;  1819-1829: ф.152, оп.47, спр.5;  1830-1839: ф.152, оп.47, спр.6;  1830-1840: ф.152, оп.47, спр.7;  1845: ф.152, оп.47, спр.8
6. Шлюб:  1797-1807: ф.152, оп.47, спр.1;  1797-1800: ф.152, оп.47, спр.2;  1803: ф.152, оп.47, спр.2; 1806: ф.152, оп.47, спр.2;  1808-1818: ф.152, оп.47, спр.3;  1810: ф.152, оп.47, спр.4;  1812-1818: ф.152, оп.47, спр.4;  1819-1829: ф.152, оп.47, спр.5;  1830-1839: ф.152, оп.47, спр.6;  1830-1840: ф.152, оп.47, спр.7;  1845: ф.152, оп.47, спр.8
8. Смерть:  1797-1805: ф.152, оп.47, спр.1;  1797-1800: ф.152, оп.47, спр.2;  1803: ф.152, оп.47, спр.2; 1806: ф.152, оп.47, спр.2;  1808-1818: ф.152, оп.47, спр.3;  1810: ф.152, оп.47, спр.4;  1812-1818: ф.152, оп.47, спр.4;  1819-1829: ф.152, оп.47, спр.5;  1830-1839: ф.152, оп.47, спр.6;  1830-1840: ф.152, оп.47, спр.7;  1845: ф.152, оп.47, спр.8

 

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Різдво-Богородицька церква, м-ко Шпола Звенигородського повіту Шполянської волості
4. Народження:  01.1875: ф.931, оп.1, спр.167;  1877: ф.931, оп.1, спр.86а;  1878-1879: ф.931, оп.1, спр.167;  1880: ф.931, оп.1, спр.168;  1892-1896: ф.931, оп.1, спр.476;  06.1897-1906: ф.931, оп.1, спр.389;  01.-10.1897: ф.931, оп.1, спр.553;  1898-1903: ф.931, оп.1, спр.553;  1904-1905: ф.931, оп.1, спр.660;  1906: ф.931, оп.1, спр.707; 1907: ф.931, оп.1, спр.731;  1907-1909: ф.931, оп.1, спр.749; 1908-1909: ф.931, оп.1, спр.565а;  1910: ф.931, оп.1, спр.811; 1911: ф.931, оп.1, спр.810;  1912: ф.931, оп.1, спр.864;  1913: ф.931, оп.1, спр.881;  1914-1916: ф.931, оп.1, спр.900; 1914: ф.931, оп.1, спр.903;  1915: ф.931, оп.1, спр.909;  1916: ф.931, оп.1, спр.915;  1918: ф.931, оп.1, спр.926;  1919: ф.931, оп.1, спр.389;  1920-04.1921: ф.931, оп.2, спр.375
5. Шлюб:  1875: ф.931, оп.1, спр.167;  1877: ф.931, оп.1, спр.86а;  1878-1879: ф.931, оп.1, спр.167;  1880: ф.931, оп.1, спр.168;  1887: ф.931, оп.1, спр.168;  1888-02.1891: ф.931, оп.1, спр.389;  1892-1899: ф.931, оп.1, спр.476;  1901-1904: ф.931, оп.1, спр.623а;  1905-1906: ф.931, оп.1, спр.696;  1907: ф.931, оп.1, спр.731;  1907-1909: ф.931, оп.1, спр.749; 1908: ф.931, оп.1, спр.696;  1909: ф.931, оп.1, спр.565а;  1910: ф.931, оп.1, спр.811; 1911: ф.931, оп.1, спр.810;  1912: ф.931, оп.1, спр.864;  1913: ф.931, оп.1, спр.881;  1914-1916: ф.931, оп.1, спр.900; 1914: ф.931, оп.1, спр.903;  1915: ф.931, оп.1, спр.909;  1916: ф.931, оп.1, спр.915;  1918: ф.931, оп.1, спр.925;  1919: ф.931, оп.1, спр.3411
7. Смерть:  1875: ф.931, оп.1, спр.167;  1877: ф.931, оп.1, спр.86а;  1878-1879: ф.931, оп.1, спр.167;  1880: ф.931, оп.1, спр.168; 1887: ф.931, оп.1, спр.168;  1892-1899: ф.931, оп.1, спр.476;  1901-1904: ф.931, оп.1, спр.623а;  1905-1906: ф.931, оп.1, спр.696;  1907: ф.931, оп.1, спр.731;  1907-1909: ф.931, оп.1, спр.749; 1908: ф.931, оп.1, спр.696;1909: ф.931, оп.1, спр.565а;  1910: ф.931, оп.1, спр.811; 1911: ф.931, оп.1, спр.810;  1912: ф.931, оп.1, спр.864;  1913: ф.931, оп.1, спр.881;  1914-1916: ф.931, оп.1, спр.900; 1914: ф.931, оп.1, спр.903;  1915: ф.931, оп.1, спр.909;  1916: ф.931, оп.1, спр.915;  1918: ф.931, оп.1, спр.925,926;  1920: ф.931, оп.1, спр.578

 

1. Київська  губернія
2. Київська  єпархія
3. Троїцька церква, м-ко Шпола Звенигородського повіту Шполянської  волості
5. Народження:  1831: ф.152, оп.47, спр.7;  1836-1837: ф.152, оп.47, спр.7;  1875-07.1883: ф.931, оп.1, спр.85;  1875: ф.931, оп.1, спр.168;  1876-1878: ф.931, оп.1, спр.187;  1879: ф.931, оп.1, спр.167;  1880-1881: ф.931, оп.1, спр.168;  1882-1884: ф.931, оп.1, спр.71а;  08.1883-02.1892: ф.931, оп.1, спр.310;  1890: ф.931, оп.1, спр.442;  1892-1896: ф.931, оп.1, спр.442;  04.1892-01.1903: ф.931, оп.1, спр.460;  1897: ф.931, оп.1, спр.553; 1898: ф.931, оп.1, спр.565а;  1899-1902: ф.931, оп.1, спр.553;  1903-1905: ф.931, оп.1, спр.660;  03.1903-1908: ф.931, оп.1, спр.661;  1906: ф.931, оп.1, спр.731;  1908: ф.931, оп.1, спр.565а;  1909: ф.931, оп.1, спр.731;  1909: ф.931, оп.1, спр.786;  1910: ф.931, оп.1, спр.809;  1910-1911: ф.931, оп.1, спр.810;  1911: ф.931, оп.1, спр.845;  1912: ф.931, оп.1, спр.863;  1913: ф.931, оп.1, спр.881;  1914-1915: ф.931, оп.1, спр.900;  1914: ф.931, оп.1, спр.903;  1915: ф.931, оп.1, спр.909;  1916-1917: ф.931, оп.1, спр.915;  1918: ф.931, оп.1, спр.927;  1919: ф.931, оп.1, спр.925;  1919: ф.931, оп.2, спр.375;  1920-1921: ф.931, оп.2, спр.376
6. Шлюб:  1831: ф.152, оп.47, спр.7;  1836-1837: ф.152, оп.47, спр.7;  1875: ф.931, оп.1, спр.168;  1876-1878: ф.931, оп.1, спр.187; 1877-1901: ф.931, оп.1, спр.204;   1879: ф.931, оп.1, спр.167;  1880: ф.931, оп.1, спр.168; 1881: ф.931, оп.1, спр.187; 1882: ф.931, оп.1, спр.168;  1883-1885: ф.931, оп.1, спр.306;  1889: ф.931, оп.1, спр.306;  1890: ф.931, оп.1, спр.442;  1892: ф.931, оп.1, спр.330; 1900-1903: ф.931, оп.1, спр.623а;  1904-1908: ф.931, оп.1, спр.696;  1909: ф.931, оп.1, спр.731,786;  1910: ф.931, оп.1, спр.809;  1910-1911: ф.931, оп.1, спр.810;  1911: ф.931, оп.1, спр.845;  1912: ф.931, оп.1, спр.863;  1913: ф.931, оп.1, спр.881;  1914-1915: ф.931, оп.1, спр.900;  1914: ф.931, оп.1, спр.903;  1915: ф.931, оп.1, спр.909;  1916-1917: ф.931, оп.1, спр.915;  1918: ф.931, оп.1, спр.925, спр.927
8. Смерть:  1831: ф.152, оп.47, спр.7;  1836-1837: ф.152, оп.47, спр.7;  1875: ф.931, оп.1, спр.168;  1876-1878: ф.931, оп.1, спр.187;  1879: ф.931, оп.1, спр.167;  1880-1881: ф.152, оп.47, спр.187;  01.-02.1881: ф.931, о.1, спр.168; 1882: ф.931, оп.1, спр.168;  1883-1885: ф.931, оп.1, спр.306; 1889: ф.931, оп.1, спр.306;  1890: ф.931, оп.1, спр.442;  1892: ф.931, оп.1, спр.330; 1900-1903: ф.931, оп.1, спр.623а;  1904-1908: ф.931, оп.1, спр.696; 1909: ф.931, оп.1, спр.731, 786;  1910: ф.931, оп.1, спр.809;  1910-1911: ф.931, оп.1, спр.810;  1911: ф.931, оп.1, спр.845;  1912: ф.931, оп.1, спр.863;  1913: ф.931, оп.1, спр.881;  1914-1915: ф.931, оп.1, спр.900;  1914: ф.931, оп.1, спр.903;  1915: ф.931, оп.1, спр.909;  1916-1917: ф.931, оп.1, спр.915;  1918: ф.931, оп.1,спр.925,  спр.927

 

1. Київська  губернія
2. Звенигородський  повітовий  рабинат
3. м-ко  Шпола
5. Народження:  1857: ф.397, оп.1, спр.8;  1858: ф.397, оп.1, спр.10, 11;  1859: ф.397, оп.1, спр.17, 18;  1860: ф.397, оп.1, спр.23, 25;  1861: ф.397, оп.1, спр.26, 30;  1862: ф.397, оп.1, спр.31, 32;  1887: ф.931, оп.1, спр.367;  1889: ф.931, оп.1, спр.394:  [1897]: ф.931, оп.1, спр.367;  1903: ф.931, оп.1, спр.367, 676;  1907-1908: ф.931, оп.1, спр.367;  1910-1911: ф.931, оп.1, спр.676
6. Шлюб:  1854: ф.397, оп.1, спр.1;  1855: ф.397, оп.1, спр.4;  1856: ф.397, оп.1, спр.5, 6;  1858: ф.397, оп.1, спр.12;  1859: ф.397, оп.1, спр.15;  1860: ф.397, оп.1, спр.24;  1861: ф.397, оп.1, спр.28
7. Розлучення:  1856-1857: ф.397, оп.1, спр.14;  1857: ф.397, оп.1, спр.9;  1859: ф.397, оп.1, спр.14;  1860: ф.397, оп.1, спр.21, 22;  1861: ф.397, оп.1, спр.27;  1862: ф.397, оп.1, спр.29
8. Смерть:  1854: ф.397, оп.1, спр.2;  1855: ф.397, оп.1, спр.3;  1857: ф.397, оп.1, спр.7;  1858: ф.397, оп.1, спр.13;  1859: ф.397, оп.1, спр.16;  1860: ф.397, оп.1, спр.19,20

 

Розкольники,  сектанти  та  без  віросповідання

1. Київська  губернія
2. Шполянське  волосне  правління
3. м-ко  Шпола  Звенигородського повіту
5. Народження:  1913-1915: ф.931, оп.1, спр.132
6. Шлюб:  1913-1915: ф.931, оп.1, спр.132

Вернуться к содержанию ↑

Карты

Вернуться к содержанию ↑