Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Стеблев

Административно-территориальное деление

Стеблев (укр. Стеблів) — поселок городского типа, Корсунь-Шевченковского района Черкасской области. В ХІХ столетии местечко Шендеровской волости Богуславского (Каневского) уезда Киевской губернии.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Стеблев, местечко по обеим сторонам реки Роси, в 15-ти верстах выше м. Корсуня. Жителей обоего пола: православных 2392, римских католиков 60, евреев 535. Стеблев замечателен своим местоположением. Рось течет здесь между высокими лесистыми скалами по дну усеянному огромными камнями и порогами, по которым в нескольких местах вода стремится в виде водопадов. В самом местечке в Рось впадают два ручья: Боровица и Хоробра. Первая бежит в таком углублении, что нависшие по обеим сторонам скалы и деревья совершенно скрывают ее от глаз. Независимо от красоты местности количество и сила падения воды представляют все удобства для устройства значительных промышленных заведений. Из них и находятся в Стеблеве: сахарный завод песочный и суконная фабрика, основанная первоначально в 1817 году в селе Великих Прицках Захарием Головинским, а сюда перенесеная в 1847 году. Завод и фабрика обстроены обширными каменными зданиями и доставляют работу 500 душ обоего пола переведенных сюда, по силе крепостных прав, из селений составлявших прежде одно владение: Прицек, Шандры, Драчей, Македон, Китайки и Демовщины. Суконная фабрика вырабатывает сукна до 45000 аршин на сумму 100000 рублей и доставляет чистого дохода владельцу до 10000 рублей.Завод свеклосахарный и винокуренный также в цветущем состоянии. По преданию на месте Стеблева был некогда город населенный большею частью греками. Это подтверждается некоторым образом следами фундаментов каменных строении, которые еще недавно были видны на пространстве двух верст выше местечка и одной ниже его. Вероятно этот старинный город разорен Татарами; а во время возобновления здешних пограничных городов Стеблев, считавшийся сотенным городом, был дан королем Стефаном Баторием казацкому старшине Тетере, который построил в нем крепость на острове называемом до ныне Замком. Окруженная со всех сторон водой, крутыми скалами, валом и высоким частоколом эта крепость в то время могла считаться неприступной. Поэтому во время казацких войн окрестности Стеблева служили театром кровавых стычек. Здесь грабили и жгли Татары и Поляки, разоряли Серко и Чарнецкий. Под Стеблевым взят Дорошенком, в плен несчастный Юрий Хмельницкий и передан Татарам. Но самое знаменитое историческое событие касающееся Стеблева — это осада его корпусом Чарнецкого, в коем считалось 20000 польского и 15000 татарского войска. Малороссияне засевшие в замке, долго сопротивлялись усилиям своих врагов, но когда по собственной их неосторожности взорвало в крепости пороховой погреб, находившийся под церковью, и от этого разрушилась церковь и часть вала: то казаки, приведенные этим случаем в сильное замешательство и беспорядок, сдали крепость Чарнецкому. Стеблев оставался долгое время во владении наследников Тетери, из которых один, по прозванию Апостол, переселился за Днепр, по оставлении этой стороны за Польшей. Тогда Стеблев был подарен польскому гетману князю Иосифу Яблоновскому. Наследовавший Стеблевское имение сын его Николай известен тем, что отрекся от польской народности, одевался и говорил только по малороссийски, вообще принял все обычаи простого русского народа. Каждый год, сопровождая несколько десятков подвод, одетый в сермягу и в сапогах дегтем вымазанных, он отправлялся в Крым по соль и рыбу, и возвратившись, сам продавал этот товар на ярмарках, садясь на землю по обычаю чумаков. Сам ходил косить и жать и не отставал в этих трудах от других. За то не только был любим малороссийским народом, но был его божищем. Он умер около 1795 года не будучи женатым. Имение его досталось ближайшим его родственникам князьям Воронецким. От Воронецких Стеблев в 1812 году перешел к Головинским, и в настоящее время составляет резиденцию Зенона Головинского, по покупке в 1846 году от своего дяди Германа Онуфриевича Головинского за исключением 1298 десятин, купленных крестьянами в 1863 году за 61777 руб. Стеблевскому владельцу в Каневском уезде принадлежит 8927 десятин земли в этом местечке и в селе Великих Прицках. Он также имеет значительное имение в Подольской губернии. Стеблев — родина малороссийского гетмана, наследовавшего в 1622 году Конашевку, Олифера Голуба, именовавшегося Стеблевцем.

В настоящее время в Стеблеве только одна приходская деревянная церковь во имя Преображения Господня, 5-го класса, земли имеет 44 десятины, построена в 1852 году. Во время визиты церквей Корсунского деканата в 1741 году Стеблевская Преображенская церковь была дубовая, построенная в 1719 году. Кроме нее существовала Николаевская церковь на левой стороне Роси, построение которой «коло старой» отнесено к 1731 году. Прихожан к первой причислялось 100, а ко второй только 30 дворов, последняя церковь сгорела в 1794 году и не была восстановляема. Кроме этих двух церквей в Стеблеве в ХУІІ веке была третья каменная в крепости или замке. Она в 1664 году во время осады Чарнецкого разрушена взрывом порохового магазина. Латинники, живущие при помещичьем дворе и на заводах имеют каменную каплицу, считающуюся приписной к Лысянскому приходскому костелу; а евреи два молитвенных дома деревянных.

Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.

Стеблев — местечко Киевской губ., Каневского уезда. По ревизии 1847 г. в уезде имелось «Стеблевское еврейское общество», в составе 413 душ. По переписи 1897 г. жит. 5746, среди них 1472 евр. Имеется (1910) одно частное евр. мужское училище.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Стеблев — мст. Киевской губ., Каневского у., в 15 вер. от ст. Корсунь Фастов. жел. дор., на почтовом тракте из мст. Корсуня в г. Умань, при р. Роси, около впадения в нее р. Хоробры и Боровицы. На месте С. некогда находилась греческая колония; сохранились следы каменных зданий. В городище, называемом «Греческий замок», найден клад из монет польских и нидерландских, а на берегу р. Роси — предметы каменного века (полированные молоты, кремневые секиры, урны). Близ С. огромное городище шестиугольного очертания, бронзового века, другое городище-майдан, где найдены древние серебряные предметы, и до 40 курганов. Стефан Баторий отдал С. казацкому старшине Тетере, построившему здесь укрепленный замок. В 1664 г. этот замок был взят поляками. В 1674 г. местечко перешло к России, но потом опять присоединено к Польше и оставалось за ней до 1793 г. 822 двора, 5658 жителей (2737 мжч. и 2921 жнщ.), православная церковь, католич. часовня, 5 еврейских молитвенных домов, народное училище, приемный покой, аптека, суконная фабрика, механическое заведение, 2 кирпичных зав., крупчатка, 6 водяных и много ветряных мельниц, свеклосахарный и рафинадный зав. (в 1898—99 гг. 650 рабоч., выработано 135 505 пд. сахара на сумму 388 089 р.). Близ С. месторождение бурого угля (не разрабатывается).

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Стеблёв — посёлок городского типа в Корсунь-Шевченковском районе Черкасской области УССР. Расположен на р. Рось (приток Днепра), в 20 км от ж.-д. станции Корсунь (на линии Фастов — Цветково). Хлопчато-бумажная фабрика. Мемориально-литературный музей И. С. Нечуй-Левицкого (См. Нечуй-Левицкий).

История городов и сел УССР 1972 год

Стеблів — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Росі, до якої в самому селищі впадають притоки Боровиця та Хоробра. Віддаль до Корсуня-Шевченківського 16 км. Населення — 5,4 тис. чоловік.

Стеблів має давню історію. На його території виявлено поселення трипільської культури, збереглися також рештки двох поселень скіфського часу та ранньослов’янського поселення черняхівської культури. Поблизу селища збереглося городище часів Київської Русі.

1036 року князь Ярослав побудував на місці майбутнього Стеблева фортецю, що являла частину захисної смуги на півдні Київської Русі. Фортеця була знищена монголо-татарами.

Після загарбання магнатсько-шляхетською Польщею України Стеблів, якому було надане магдебурзьке право, належав різним власникам. Оточений з усіх боків водою, крутими скелями, валом і високими палями, він тривалий час був неприступним і під час воєн ставав місцем кривавих сутичок.

1616 року в Стеблеві проживало 100 міщанських та 400 козацьких родин, разом з навколишніми хуторами містечко входило до складу Корсунського староства.

Волелюбні стеблівці брали участь у повстанні 1637 року, очоленому гетьманом нереєстрових козаків П. Павлюком. У відповідь на його універсал до всього козацтва і поспільства підніматися на боротьбу проти польсько-шляхетської влади вони поповнили повстанське військо. Коли 1638 року прийшов з Запоріжжя у Стеблів К. Скидан, жителі містечка радо його зустріли, допомогли грішми, а багато хто пішов з його загоном.

Населення Стеблева брало активну участь у народно-визвольній війні 1648— 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, зокрема, у Корсунській битві. Відомо, що 15 травня 1648 р. польські війська розташувалися- на зручній позиції між Корсунем і Стеблевом і побудували там окопи, але Б. Хмельницький примусив ворогів відступити і прийняти бій у менш сприятливій для них обстановці. З 1648 року Стеблів став сотенним містечком Корсунського полку. Коли в 1664— 1665 рр. вибухнуло селянсько-козацьке повстання під проводом В. Дрозденка, стеблівці приєдналися до нього. 1664 року непокірний Стеблів був оточений 20-тисячним польським каральним загоном Стефана Чарнецького, що діяв спільно з 15-тисячним татарським військом. Жителі засіли в замку і, незважаючи на свою нечисленність, чинили ворогам запеклий опір. Проте сили були надто нерівні. Карателі вдерлися до міста і зруйнували його.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знов відійшла до шляхетської Польщі, польські магнати відновили соціальний і національний гніт. Поневолений народ продовжував боротьбу за своє визволення.

1702 року повстанське військо на чолі з полковником 3. Іскрою звільнило Стеблів від шляхти. Але за Прутським трактатом 1711 року містечко знову потрапило під владу шляхетської Польщі. Тільки 1793 року воно в складі Правобережної України було возз’єднане з Росією.

З 1797 року Стеблів входить до складу Богуславського повіту, а з 1837 року — до Канівського Київської губернії. Становище селян було тяжким і безправним. Великий український письменник-реаліст І. С. Нечуй-Левицький, що народився і тривалий час проживав у Стеблеві, у своїй повісті «Микола Джеря» засудив кріпосницьке право, яке фізично і духовно спотворювало людину. Селяни вдосвіта вставали, щоб поспіти на панщину. Хоч їхнє жито сипалось, вони, однак, мали обробляти панський лан. Якось на току герой твору Микола запитав батька: «Коли ми, тату, перемолотимо оці скирти?» — «А тоді, як помремо,— сумно одказав той,— а як ці змолотимо, бог уродить нові, може, ще довші».

«Кожній молодиці, дівчині, навіть дівчинці пани накидали прясти на зиму по два півмітники. Як не ставало прядива, то молодиці мусили докладати свого… Весною пан роздавав на кожну хату по двадцять качиних яєць, а восени треба було принести двадцять качок. На качку давали з економії по гарцеві зерна, але качка за літо здохла б, а не прохарчувалась би тим гарцем».

У першій половині XIX ст. в Стеблеві починає розвиватися промисловість. Суконну фабрику, побудовану 1818 року в с. Великих Прицьках, поміщик Головинський перевів 1845 року до Стеблева. На підприємстві працювало близько 500 чоловік, які давали своєму власникові протягом року майже 10 тис. крб. чистого прибутку. Та про умови праці підприємець мало піклувався. Робочий день влітку тривав від сходу до заходу сонця. Заробіток трудівника становив від 1 крб. 25 коп. до 7 крб. на місяць. Робітники спали на нарах, застелених тільки соломою, вони глухнули від постійного гуркоту, дихали гарячим задушливим повітрям.

Населення залишалося в основному неписьменним. 3 навчальних закладів було тільки однокласне початкове народне училище.

Реформа 1861 року не поліпшила умов життя стеблівців, не принесла їм справжньої волі. Вони дістали право викупити тільки 1916 дес., в той час як у панів залишилося 2776 дес. Злидні гнали селян у найми до поміщиків, у яких можна було заробити 15—20 коп. за день. Важка праця була настільки виснажливою, що «увечері однімала у всіх розмову» — писав I. С. Нечуй-Левицький.

Чимало робочих рук поглинали промислові підприємства. Цукроварня і рафінарня, засновані 1844 року, в 1866—67 року дали 25 тис. пудів цукру-піску та 47,5 тис. рафінаду. 1885 року в Стеблеві побудовано вальцьовий млин, де працювало 20 робітників по 13—14 годин, на добу. Антисанітарні умови і тяжка праця доводили їх до різних захворювань і виснаження.

З 1888 року почала працювати слюсарна майстерня, що згодом перетворилася на чавуноливарний завод. Урожай, вирощений у Стеблеві, у вигляді зерна, борошна, висівок вивозився через станцію Корсунь до різних міст Росії.

Соціальна нерівність, жорстокий визиск викликали глибоке незадоволення трудящих царським режимом. У рапорті 18 лютого 1904 року канівський повітовий пристав доносив київському губернатору про антиурядові настрої стеблівців Г. Хоменка, М. Коркішка й Д. Садовського, що відмовлялися служити в царському війську. Частішали виступи проти поміщиків і підприємців. 1905 року поміщик Ю. Варварський повідомляв повітового пристава телеграмою про «самоуправство селян в його маєтку», які відмовлялися працювати в полі, поки пан не даватиме шостий сніп замість десятого. Керівників цього виступу Т. Тихоненка, Т. Прапра та Г. Волковинського було заарештовано.

Першого травня 1906 року в Стеблеві застрайкували робітники суконної фабрики і млинів, зажадавши скорочення робочого дня, збільшення зарплати, поліпшення умов праці. «Натовп ходив по місту і співав пісню «Подымайся рабочий народ»,— доносив канівський пристав київському губернатору про ці події. Страйк було придушено, а його організаторів на чолі з Т. Руденком заарештовано й засуджено до каторги в Сибіру.

Класове розшарування поглибила столипінська аграрна реформа, за висловом В. І. Леніна — «другий великий крок масового насильства над селянством в інтересах капіталізму». Виходячи з общин, куркулі одержували кращі наділи, скуповували за безцінь землю у селян-бідняків, ставали малими поміщиками — вірними захисниками самодержавного ладу. Економічно розорена, політично безправна стеблівська біднота шукала виходу із скрутного становища. Щоб не вмерти з голоду, вона переселялась до Сибіру і за кордон.

Медичне обслуговування у Стеблеві здійснювала маленька лікарня, що тулилася в приватному будинку. Вона мала дві палати — чоловічу й жіночу на 5 ліжок, невеличку аптеку і обслуговувала 50 сіл. При лікарні працювали один лікар і фельдшер.

Про освіту і культуру селян також ніхто не дбав. Місцеві правителі піклувалися лише про відкриття шинків, яких тут налічувалося 13. Школа була одна — церковнопарафіяльна. 1900 року відкрилася однокласна міністерська школа, до якої потрапило 15 дітей багатіїв. Бідняки виростали неписьменними. Лише 10 проц. стеблівців могли читати.

Тяжке становище стеблівців значно погіршилося, коли почалася перша світова війна. Частина бідняцьких і середняцьких господарств, втративши чоловіків, призваних до царської армії, не справлялися з обробітком земельних наділів. З фронтів надходили сумні чутки, розруха й бідність оповили Стеблів. І коли долинула звістка про Лютневу революцію, надія на краще прийшла до селян. Але недовгою була втіха. Тимчасовий уряд нічого не зробив для поліпшення життя трудового люду. Стеблівські власники маєтків 17 липня 1917 року благали термінової допомоги у губернського виконавчого комітету через те, що селяни насильно пасли худобу на нескошених луках, забирали сіно із скирд, ловили рибу в ставках, вимагали четвертого снопа. Тільки Великий Жовтень приніс справжнє визволення. Радо зустріли стеблівці ленінські Декрети про мир і землю.

В січні 1918 р. в Стеблеві було встановлено Радянську владу. В лютому організовано ревком. Всеукраїнський військово-революційний комітет 7(20) лютого відрядив у Стеблів С. Вдовиченка та Д. Коваленка, яким доручалася організація червоно-гвардійського загону для охорони завоювань трудящих і соціалістичної власності — суконної фабрики, вальцьового млина, чавуноливарного та цукрового заводів. У березні обрано Раду робітничих і селянських депутатів, яка одразу подбала про впровадження восьмигодинного робочого дня, взяла на себе охорону порядку в селі, розпочала ділити землю.

Але в тому ж місяці село окупували австро-німецькі війська, а з ними прийшли колишні хазяї — поміщики й підприємці. Почалися жорстокі розправи над борцями за Радянську владу.

У відповідь на терор стеблівці піднялися на боротьбу. Ю. Ясинський, Г. Малицький, М. Молодиренко, П. Вовченко та інші вступили до Таращанського партизанського загону, що наводив страх на окупантів та їх ставлеників. Влітку поблизу Стеблева відбувся запеклий бій між партизанами й окупантами.

В листопаді 1918 року австро-німецькі війська змушені були залишити Стеблів. Розгорнули роботу ревком і Рада. Селяни знову одержали землю. Та в серпні 1919 року до села вдерлися денікінці, запровадивши старі порядки. У грудні Червона Армія визволила Стеблів. Радянську владу було відновлено. Рада повернула селянам землю, відбирала в куркулів лишки хліба, організовувала допомогу фронтові, націоналізувала чавуноливарні та цукрові підприємства, які поступово відновлювали роботу. 20 листопада 1920 року загальні збори робітників чавуноливарного заводу обрали робітничий комітет, що став повноправним господарем підприємства. Через недостатність устаткування, сировини, палива, кваліфікованих робітників і спеціалістів, а також через саботаж залишків експлуататорських класів завод працював не на повну потужність. Щоб поліпшити його роботу, трудівники рішенням загальних зборів створили тут робітничу артіль, яка проводила комуністичні суботники.

29 червня 1920 року в Стеблеві створено комітет незаможних селян. Але до нього проникли ворожі елементи, які мали вплив на деяких односельців і підбурювали їх до кроків, що підривали Радянську владу. З цієї причини комітет невдовзі припинив діяльність. Проте 1921 року КНС був відновлений. Об’єднував він 247 бідняків.

У квітні 1923 року Стеблів ввійшов до Шендерівського району, а в листопаді наступного року став центром Стеблівського району. Райком партії очолив П. І. Невідничий, районну Раду депутатів трудящих — М. С. Гречуха, згодом державний і партійний діяч на Україні. Під їх керівництвом стеблівці долали розруху. 1925 року була повністю відбудована суконна фабрика, яка через два роки виробила сукна 106 412 аршин. 1927 року райвиконком виніс рішення про її розширення, зокрема прядильного, чесального, фарбувального та механічного цехів. Цукровий та чавуноливарний заводи вирішено було ліквідувати як нерентабельні.

Відбувалися великі зміни в сільському господареві. 1926 року за ініціативою КНС створено 8 ТСОЗів: «Хоробра», «Визволення», «Заросянська єдність», «Незаможник», «Вигода», «Ключ», «Гуртовик», «Радківка», до яких входило по 17—20 господарств.

Життя ставало заможним і культурним. До послуг стеблівців була лікарня, де працювали 2 лікарі, 2 фельдшери, 2 акушерки, стоматолог, 3 медсестри, 4 санітарки.

У семирічній трудовій школі 13 учителів навчали 515 юних громадян містечка. Дорослі відвідували 12 лікнепів.

Серед юних стеблівців ширився комуністичний дитячий рух, створювалися гуртки «Юного ленінця». Перший такий гурток був створений 1923 року при цукровому заводі.

Осередком усієї культосвітньої роботи став сельбуд, де працювали сільськогосподарський і драматичний гуртки, 3 групи лікнепу, бібліотека з книжковим фондом 450 примірників, що до 1927 року збільшився до 8561 2. Любили стеблівці сельбуд, охоче приходили на вистави драмгуртка, яким керував український драматург і режисер І. Тогобочний (І. А. Щоголів), який у 20-х роках мешкав у Стеблеві. У репертуарі драмгуртка були п’єси українських та російських класиків, а також його керівника: «Душогуби», «Борці за мрії», «Вихрестка», «Мати-наймичка» й ін. Декорації до вистав писав художник Ф. П. Резніченко, який, крім того, створив хор, залучивши до нього інтелігенцію, робітників і селян.

1928 року в Стеблеві організовано першу артіль «Двигун», через рік ще чотири: «Перебудова», ім. Чапаева, «12 років РСНА», «Ударник». Вони налічували 297 коней, 170 волів, 439 корів, 183 свині.

Зміцненню колгоспів великою мірою сприяла організована 1932 року Стеблівська МТС, одним з перших активістів якої була нині Герой Соціалістичної Праці, а тоді трактористка Г. Горгула. 1933 року при МТС створено політвідділ, що став центром організаційно-господарського керівництва колгоспами, а також відділ роботи з комсомольцями.

1935 року розгорнувся рух п’ятисотенниць. У Стеблеві ланки П. Горобець та У. Суходольської виростили по 450 цнт цукрових буряків з гектара. Колгоспи змагалися за кращий обробіток грунту, за підвищення врожайності зернових і технічних культур, за ліквідацію відставання в тваринництві. 1940 року вони зібрали по 18 цнт зернових і 250 цнт цукрових буряків з гектара. Доярка Д. Прапро надоїла по 3 тис. кг молока від одної фуражної корови.

1931 року розгорнулося будівництво гідроелектростанції в Стеблеві на Росі. Змінювався зовнішній вигляд Стеблева, що з 1936 року став селищем міського типу. Впорядковувалися вулиці, виростали нові будинки. Медичне обслуговування здійснювала добре обладнана лікарня з 5 відділеннями: хірургічним, терапевтичним, гінекологічним, пологовим, інфекційним. Хворих обслуговували 23 медичні працівники. Відкрився дитячий санаторій, будинок для пристарілих.

У середній і семирічній школах навчалися 800 юних стеблівців. їх вихованням займалися 38 учителів. При МТС були дитячі ясла.

Вечорами люди відпочивали в двох сільських клубах, де можна було почитати свіжі газети, послухати музику, подивитися виставу драмгуртка.

22 червня 1941 року мирне, щасливе життя перервав напад на Країну Рад гітлерівських полчищ. З перших днів війни багато робітників, колгоспників, інтелігенції пішли на фронт. У Стеблеві було створено загін народного ополчення, учасники якого опановували військову справу, вчилися стріляти, гасити пожежі. Ополченці взяли на себе охорону кожного підприємства, установи, вулиці. Вживалися заходи до евакуації, щоб нічого не потрапило до ворога. Зокрема, весь парк МТС — 72 трактори було вивезено на схід.

29 липня 1941 року фашистські головорізи окупували Стеблів. Цехи бавовняної фабрики перетворили на стайню, ліквідували колгоспи, грабували населення. Активного організатора колгоспного руху П. Романця вони схопили на вулиці й піддали нелюдським катуванням: викололи очі, відрізали носа, повитягували з рук жили. Загинули від рук гестапівців С. Маршаленко, С. Рябчич, І. Садовський, І. Деректоренко, П. Суходольський, К. Хоменко, І. Шкляренко, П. Кайдаш, A. Лукашенко, О. Шкляренко, С. Костенко, К. Суходольський, 15-річні Маруся Гливенко та Ганна Очеретня. Фашисти полювали з собаками на жителів, особливо на молодь, щоб вивезти їх до Німеччини.

Та звірства і тортури не залякали стеблівців. Скоро ворог відчув силу народного гніву. Боротьбу очолив член підпільного «Комітету—103», що діяв у Корсуні, B. Р. Проскурин. Його вірним помічником став комсомолець П. Янчевський. На дорогах і базарах з’явилися листівки, зведення Радянського інформбюро. Прості радянські люди все робили, аби допомогти підпільникам наблизити час перемоги: організовували саботування наказів гітлерівців, зривали вивезення худоби до Німеччини, на гітлерівських складах влаштовували пожежі. Фашистам удалося натрапити на слід «Комітету—103» і заарештувати багатьох його членів. Були схоплені і розстріляні П. Заболотний, В. В. Кайдаш, В. Р. Проскурин, П. Янчевський.

Стеблівці свято бережуть світлу пам’ять про мужніх борців проти фашизму. їх імена викарбувані на пам’ятнику, що височить на братській могилі в центрі села. Ім’я П. Янчевського носить піонерська дружина восьмирічної школи № 21 2.

Настав знаменний 1944 рік. Фронт нестримно наближався. Наприкінці січня розгорнулася грандіозна Корсунь-Шевченківська битва, складовою частиною якої стали бої за Стеблів.

16 лютого 861-й стрілецький полк пішов у наступ на селище. Але гітлерівці вигідно окопалися на околиці, де височів скелястий берег Росі. В перших лавах атакуючих йшла рота капітана В. В. Чіковані, який під прикриттям туману повів десятьох своїх бійців в обхід, яром на околицю селища і вдарив у фланг противника. Це був сигнал до виступу. Вся рота піднялась в атаку, а за нею й інші. Бій зав’язався жорстокий. Він відіграв вирішальну роль. Оборона гітлерівців була зім’ята. Над Стеблевом замайорів червоний прапор свободи. Рота знищила близько 50 фашистів, 60 ворожих солдатів захопила в полон. Тут же було майже десять кулеметів, багато інших трофеїв. Поспішно відступаючи, вороги навіть не встигли знищити автомашини, дев’ять з них лишилися на вулиці з включеними моторами.

Населення радо зустріло визволителів, щиро запрошувало їх до хат обсохнути, обігрітись, але командир прийняв рішення продовжувати наступ. І рота пішла далі, переслідуючи вибитих із Стеблева гітлерівців.

Командування високо оцінило дії роти Чіковані, особливо її командира, якому було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Та через два тижні неподалік Звенигородки осколок ворожої міни обірвав життя славного сина грузинського народу. Пам’ять про Вахтанга Чіковані назавжди залишиться в серцях стеблівців. У музеї Нечуя-Левицького зберігаються документи про подвиг героя та його фотографії. Одну з вулиць міста названо його іменем. Влітку 1967 року мати Вахтанга Сусана Рухадзе, його сестра і брат на запрошення артілі їм. Чіковані відвідали місця останніх боїв Вахтанга. Завітали гостей до Стеблева. Сльози глибокої вдячності заважали їм дивитися на те, з якою любов’ю вшановують українці пам’ять про відважного сина грузинського народу.

Війна завдала Стеблеву величезних збитків. Були зруйновані бавовняна фабрика, МТС, колгоспи, школи, дитячі й культурні заклади.

Під керівництвом партійних і радянських органів трудящі енергійно піднімали з руїн своє селище.

Весняно-польові роботи 1944 року проводились у дуже складних умовах: лани доводилось обробляти переважно коровами, ранні зернові сіяли вручну. Тільки завдяки самовідданій праці трудівники вчасно завершили сівбу. У той період неоціненною була допомога держави та трудящих інших радянських республік. З Уралу прибуло 5 тракторів, з Казахстану—350 корів, 1 тис. тонн вугілля.

У стислі строки були відбудовані 3 майстерні для ремонту тракторів і реманенту. В березні 1944 року розпочали роботу шестимісячні курси підготовки трактористів та електриків для колгоспів.

Протягом 1944—1945 рр. стали до ладу машинно-тракторна станція, млин, бавовняно-паперова фабрика, колгоспні приміщення для тварин. 1947 року посівні площі колгоспів досягли довоєнного рівня.

Після відродження сільськогосподарських артілей постало питання про їх дальший розвиток. Дрібні колгоспи були економічно слабкими і не могли в широких масштабах ефективно використовувати техніку. Тому 1950 року колгоспи «Двигун», «Перебудова» та «Ударник» об’єдналися в одне велике господарство «Шлях до комунізму», до якого 1959 року приєднався і колгосп ім. Чапаева. 1950 року трудівники ланів колгоспу «Шлях до комунізму» домоглися врожайності зернових по 17,5 цнт, цукрових буряків — по 190 цнт з гектара.

Велике значення для розвитку промисловості й сільського господарства мало відновлення будівництва Стеблівської ГЕС. 1952 року вона дала перший струм, який привів у рух кормопереробні і зерноочисні машини, водопостачальні установки, млини. Струм ГЕС приводив у дію верстати бавовняно-паперової фабрики (до 1947 року — текстильної).

Широко розкинулися ниви укрупненого колгоспу: 2485,2 га його угідь, з них 2322 га орних, обробляють 27 тракторів, 15 комбайнів. Господарство має 49 електромоторів, кормопереробні й зерноочисні машини, деревообробні верстати, водопостачальні установки, млини. Якщо 1951 року в усіх колгоспах було 5 вантажних автомашин, то 1970 року в господарстві «Шлях до комунізму» їх стало 32. Наявність необхідної техніки і досвідчених кадрів механізаторів забезпечили механізацію робіт на вирощуванні зернових і просапних культур. Удобрення провадиться тільки спеціальними машинами і за допомогою сільськогосподарської авіації. Механізація, сучасний рівень землеробства, впровадження передових методів агротехніки* значно підвищили врожайність усіх сільськогосподарських культур. За восьму п’ятирічку на всій площі посіву вирощено в середньому з кожного гектара зернових по 21 цнт, у т. ч. пшениці по 23,2 цнт, проса по 15,8 цнт, цукрових буряків — по 287 цнт, овочів — по 125 цнт. 1971 року колгосп «Шлях до комунізму» зібрав по 28 цнт зернових з гектара, в т. ч. пшениці по 39,5 цнт, цукрових буряків по 399,5 цнт. На кожні 100 га земельних угідь вироблено 230,7 цнт м’яса, 377,7 цнт молока.

Успішно розвивається громадське тваринництво. Якщо до 1950 року в цій галузі переважала ручна праця, то на кінець минулої п’ятирічки на всіх молочно-товарних фермах впроваджено механічне доїння корів, автонапування, встановлено механізми для роздачі кормів й прибирання гною, на свинофермах — кормозапарники. Колгоспники застосовують найновіші методи відгодівлі худоби. У колгоспі налагоджено виробництво дріжджів і штучного молока для відгодівлі телят.

Успіхи, досягнуті колгоспом, є результатом самовідданої праці всіх трудівників села. За збільшення виробництва продуктів рослинництва і тваринництва в 1966 році кращі з них удостоєні урядових нагород. Ордена Леніна удостоєна О. Л. Духан, яка одержала від кожної свиноматки по 28 поросят; орденом «Знак Пошани» — бригадир рільничої бригади Л. В. Масюк, бригада якого на площі 375 га виростила по 37 цнт пшениці з 1 га.

За післявоєнні роки у Стеблеві, який став з жовтня 1960 року селищем міського типу, підприємства місцевої промисловості були не тільки відбудовані, а й значно розширені. Артілі перероблення сільськогосподарської сировини об’єднано в харчокомбінат, у борошномельному й олійному цехах встановлено нове устаткування. Це дало змогу підвищити продуктивність праці та збільшити у два—три рази випуск продукції.

Стеблівська ГЕС нині працює в одному кільці з Корсунь-Шевченківською і Кременчуцькою ГЕС, постачаючи електроенергію не тільки Стеблеву, а й багатьом районам Черкаської і Київської областей.

Протягом останніх років розширено бавовняно-паперову фабрику, проведено повну її реконструкцію. Всі процеси тут механізовано. 1970 року вироблено 2769 тис. метрів ковдр першого сорту. Тут працює понад 800 робітників та інженерно-технічних працівників.

Трудівники фабрики пишаються своїми кращими виробничниками. Одними з перших завоювали право називатися колективами комуністичної праці бригади прядильного цеху тт. М. Г. Войцеха та П. І. Журавля, ткацького цеху, де бригадирами І. Шевченко, Б. Реєстровий та М. Кондратенко. Ці колективи закінчили план восьмої п’ятирічки в 1969 році. Ударники комуністичної праці — токар В. Кайдаш, ткалі Т. Кушенко, Е. Дяченко, О. Пенькова виконують норми на 180—200 процентів.

В майстернях відділення «Сільгосптехніка» за роки восьмої п’ятирічки встановлено потокові лінії для ремонту тракторів і комбайнів; нові токарні, фрезерувальні й свердлильні верстати.

Зростання економіки колгоспу, розвиток підприємств сприяли підвищенню матеріального добробуту трудящих. Селище потопає в зелені. Виросло 358 добротних житлових будинків, переважно цегляних, багатокімнатних. Центральна вулиця Леніна заасфальтована. Тільки в 1966—1970 рр. прокладено 5 км тротуару. На честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна біля братської могили, де поховані герої громадянської та Великої Вітчизняної воєн, закладено сквер, на вулицях посаджено кілька алей.

У селищі працює 12 магазинів, 3 їдальні, 8 буфетів, ресторан, хлібопекарня, 3 майстерні побутового обслуговування.

За роки Радянської влади виросли чудові кадри інтелігенції. Понад 500 уродженців Стеблева здобули середню освіту. До вузів щорічно їдуть навчатись десятки випускників шкіл. 18 чоловік стали інженерами, 73 — учителями, 5 — лікарями, 30—техніками, 55 — офіцерами Радянської Армії. Уродженець села Є. П. Самоходський — генерал-лейтенант.

Про здоров’я стеблівців дбають 49 медичних працівників, (з них 8 лікарів), У середній, двох восьмирічних школах та вечірній школі робітничої молоді 936 учнів, їх виховують і навчають 57 учителів. 38 юних стеблівців навчаються гри на фортепіано, баяні та народних інструментах у музичній школі.

Відкрите 1953 року професійно-технічне училище щороку випускає 450 молодих електромонтерів, електриків—зв’язківців, спеціалістів механізації тваринницьких ферм. Училище подає велику допомогу селищу в електрифікації і радіофікації.

Трудівники селища уміють не тільки добре працювати, а й змістовно, культурно відпочивати. В Стеблеві прекрасний будинок культури на 400 місць, клуб бавовняно-паперової фабрики, дві селищні бібліотеки з загальним фондом 17 тис. книг. Понад 300 осіб відвідують гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, естрадний, жіночий і чоловічий ансамблі пісні. Аматори сцени виступають у сусідніх селах, районному центрі, завойовуючи провідні місця.

Зовсім не схоже життя сьогоднішніх стеблівців з долею їхніх батьків і дідів.

Узяти хоча б простого селянина — нащадка героя твору I. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» І. Я. Кайдаша. Тепер уже він колгоспний пенсіонер, прожив понад 80 років. Але він спокійний за долю свою і своїх дітей: дочка Наталя закінчила середню школу і залишилася працювати в колгоспі, онук Анатолій працює в профтехучилищі викладачем і заочно навчається в сільськогосподарській академії в Києві. Родина живе в достатку. Тільки з розповідей батька та з книжок знає вона про дореволюційну нужду свого селища, в якому тепер понад 350 трудівників нагороджено орденами і медалями Союзу РСР.

Гордістю Стеблева є його державний літературно-меморіальний будинок-музей І. С. Нечуя-Левицького, відкритий 1968 року в зв’язку з 130-річчям від дня народження славного земляка. На відкритті музею були присутні письменники Олесь Гончар, Іван Ле, вчені, родичі, численні шанувальники його таланту. У фондах музею близько 5 тис. експонатів, що характеризують старий дореволюційний Стеблів, особисті речі І. С. Нечуя-Левицького, документи про його життєвий і творчий шлях. Крім того, тут обладнано стенди, присвячені життю і творчості Адама Міцкевича, Марка Вовчка, І. Тогобочного (Щоголіва), які в різний час відвідали Стеблів. Біля музею встановлено бронзовий бюст І. С. Нечуя-Левицького, виконаний народною художницею УРСР Г. Н. Кальченко.

Відзначаючи 100-річчя від дня народження В. І. Леніна і 25-річчя Корсунь-Шевченківської битви, клуби і бібліотеки Стеблева проводили читацькі конференції, тематичні вечори, вечори зустрічей з ветеранами Жовтня, громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Особливо запам’яталася зустріч з парламентерами Радянської Армії А. П. Савельєвим, А. В. Смирновим та О. Р. Кузнецовим, які в пам’ятні дні Корсунь-Шевченківської битви проводили в Стеблеві переговори з представниками німецького командування про капітуляцію. Для увічнення героїзму радянських воїнів-парламентерів у центрі селища встановлено меморіальну споруду. На ній напис: «Тут, у селищі Стеблеві, парламентери Радянської Армії — підполковник А. П. Савельев, лейтенант А. В. Смирнов, рядовий О. Р. Кузнецов 8 лютого 1944 року вручили фашистському командуванню ультиматум про капітуляцію».

Зразу ж за Стеблевом підноситься ще один монумент. Його споруджено на честь 23-х частин і з’єднань Радянської Армії, які одержали найменування «Корсунських».

Обіч шляху — велике залізобетонне кільце висотою 7,5 м. Воно символізує кінцеве кільце оточення гітлерівців. Рельєф літер утворює гасло: «Радянській Армії — слава!».

Тут же — гранітна стрілоподібна стела, вістря якої спрямоване в бік Бойкового поля, де було остаточно розгромлено німецько-фашистське угруповання.

Величні перспективи розкриває перед стеблівцями дев’ята п’ятирічка. Здійсненням її планів керують 7 партійних організацій, які об’єднують 215 комуністів, їх справжніми помічниками є 676 комсомольців. Тільки колгосп «Шлях до комунізму» матиме в середньому щорічного прибутку 1,3 млн. крб. За перший рік п’ятирічки він уже дав 1,2 млн. крб. Оплата праці колгоспників зросла до 3 крб. 75 коп. на день. Валовий збір зерна до кінця п’ятирічки становитиме 3546 тонн. Виробництво молока на 100 га угідь буде доведено до 400 цнт, а м’яса свинини — до 200 цнт.

Боротьбу трудящих за дальший розвиток економіки, культури, підвищення добробуту очолює селищна Рада, у складі якої 65 депутатів. Працюють комісії: торгівлі і громадського харчування, охорони здоров’я, соціального забезпечення, народної освіти. До роботи комісій залучено 120 активістів.

Трудящі Стеблева разом з усім радянським народом ведуть активну боротьбу за виконання соціалістичних зобов’язань, узятих на честь 50-річчя від дня створення Союзу РСР, за перетворення в життя історичних рішень XXIV з’їзду КПРС.

Предварительные итоги демографической переписи 1920 года по с. Стеблев

Количество жителей- 43754
Количество переписанных хозяйств- 618

Подворная книга лиц, временно проживающих в Росьенском сахарном заводе во время производства м. Стеблев Каневского уезда Киевской губ. 1909-1915 гг.

Список кустарей-ремесленников по с. Стеблев на 1927 г.

Ковалі:
Головко Данило Левков.
Кутас Микола Олександр.
Гайдаєнко Грицько Іванов
Головко Логвин Петров
Устименко Ізот Степанів
Деректоренко Степан Елесеів
Рейстровий Захар Як.

Слюсарі:
Деректоренко Андріян Петр.
Жмуденко Гаврило Микит.
Крохмаль Степан Яким. І
Садовський Володимир Дм.
Садовський Степан Дмитр.
Дяченко Антін Якимів
Гусаченко Олександр Андронів

Тесляри:
Вдовченко Левонтій П.
Хаменко Дмитро Омельків
Миколенко Іван Ксенофонт
Горобець Андрій
Головко Василь Савків
Балаш Іван Фалимонів
Гайдаєнко Остап Іванович
Шатиленко Омелько Федорів
Вдовченко Левко Петрович
Цибульський Василь Платонів
Ярославський Пилип Сидорів
Онищенко Михайло Тимошів
Прапро Іван Іванів
Очеретній Яків Дементіїв
Тихоненко Максим Артемів
Дяченко Омелько Яковів
Войцех Прохір Микитович
Коркішко Панас Данилів
Муценко Володимир Потап.
Ганіч Петро Сергіїв
Ганіч Варталамей Серг.
Майстренко Андріян Климів

Бондарі:
Логвіненко Василь Сидор.

Кравці:
Авраменко Прокіп Кирилов
Панасенко Тихін Панасів
Горобець Яків Василів
Самохоцький Яків Семенів

Шевці:
Романець Прокіп Савович
Майстренко Лигір Хомів
Данільченко Йосип Мехтод.
Добровольський Самсон Вас.
Хоменко Степан Оксентович
Маліцькій Грицько Кіндрат
Деректоренко Семен Михайл.
Попільов Андрон Яхремів
Чекмазів Пилип Семенів
Крохмаль Степан Якимів ІІ
Садовський Дмитро Іванів
Матюшинець Яків Пилипів.
Циганенко Са..он Лукич
Головко Явтух Іванів
Вдовченко Василь Порфилів
Деректоренко Іван Демидів
Фіялковський Антін Миколаїв

Шорники:
Морочковській Петро Арсенів

Кустарно-механічні майстерні:
Шкляренко Йосип Васильович
Ходаковський Гаврило Іванович

Просорушки:
Масюк Нестір Володим.

Млини водяні:
Білецький Грицько Пилипів.
Миколенко Ливко Пилипів.
Білецький Дмитро Андрійов.
Радченко Дементій Махтеів.

Дополнительный список кустарей-ремесленников по с. Стеблев на 1927 г.

Ковалі:
Швабський Пейс Бенціонів.
Уліцький Пінь Ухелів
Бакалейнік Арон Йосипів
Купершмід Ицко Гершів
Очеретень Файвель Хаім.
Летічевський Мошко Яковлев
Купершмід Зейд Аврум Гершів

Токарі по металу:
Побот Олександр Іванов.
Дубогрій Андрій Михайл.
Макаревич Омелько Аристоф.
Марченко Петро Прокопів
Фіялковський Степан Арх.
Ку[ш]енко Степан Арх.
Ткаченко Володимир Іван.
Палієнко Андрій Мих.
Ярославський Василь Сидор.
Горобець Михайло Вас.
Маліцький Михайло Кіндр.
Чернега Павло Дмитр.
Глухенький Кость Мартинів
Волошін Яків Якович
Купершмід Іцко Гершів
Борінський Рувім Йосипів
Сивоконь Гнат Аврамів
Логвіненко Карпо Романів
Бондра Михайло Антонів

Бляхарі:
Тихоненко Яким Григорів
Хоменко Грицько Трохим.
Данільченко Михайло Меф.
Судак Кость Савків
Авраменко Михайло Мих.
Деректоренко Арсень
Деректоренко Йосип
Білоус Юхим Лук’янів

Слюсарі:
Сівоконь Іван Отропів
Дроздов Василь Данилів
Лагодзінський Семен Юхимів

Токарі по дереву:
Деректоренко Іван Григорів
Шевченко Яків Якович
Мрачковський Микола Арсенів

Тесляри по будівлі помешкань та виробу меблів:
Крохаль Грицко Максимів
Хоменко Іван Іванів
Руденко Льова Кузьмович
Балаш Іван Іванович
Вдовченко Антін Панасів
Балаш Олександр
Балаш Арсень
Деректоренко Григорій Демидів
Деректоренко Михайло Григорів
Хоменко Степан Онопрійович
Дроздов Михайло Артемонів
Медовий Борис Овсеїв

Бондарі по виробу діжок:
Лінчук Зьома Йосипів
Логвіненко Василь Сидорів
Лінччук Герш-Янкель Йосипів
Логвіненко Артем Сидорів

Колесники по виробу коліс:
Худотеплий Василь Дмитрович
Авраменко Митрофан Захаров
Лагодзінський Мартин Юхимів

Чоботарі (не заготовщики):
Шевцов Герш
Державець Мордко Юдків
Бурохович Бенціс Пінхусів
Шевцов Лейб Менделев
Вішневській Пінь Срульов
Владімірській Сань Бенів
Бурохович Мордко Пінхусів
Державець Герш Юдків
Езерський Василь Іванович
Матюшинець Пилип Минович
Макаревич Андріян Гнатович
Семендій Володимир Денисів
Семендій Левонтій Оврамів
Вдовченко Степан Панасів
Хоменко Данило Левонтіїв
Тихоненко Іван Григоров І
Циганенко Андрон Федорів
Романець Петро Кіндратів
Мрачковський Семен Миколаїв

Кравці по шиттю селянськ. Свиток.
Тихоненко Віктор Лук’янів
Тихоненко Антін Лук’янів

Кравці по виготов ці чоловічої й жіночої зодяги:
Рувінський [Шнсер] Борухович
Владімірській Бень Іцькович
Басовський Лейзер Лейбів
Катиш Василь Олександрів
Рувінський [Мат…] Борухович
Зейлекив Аврум Мордків
Рудінський Борух Лейбів
Недойнов Йосип Берків
Гольдіч Сруль Самуілов
Тригуб Меер Іцькович
Зозулевич Хаім Якович
Камінський Давід Яковлевич
Поноровський Самсон Лейбів
Басовський Лейб Лейзерів
Лисянський Гедзь Берків
Лисянський Шльома Берків
Лисянський […] Берків

Кравчихи по виробу жіночої зодяги та белізни:
Гороховський Хуна Йосипів
Серебрія Хая Юдківна
Місожнік Хая Елевна
Колтун Сура Бороховна
Фельдман Тога Дувідовна
Соколінська Геня Бенціоновна
Летічевська Бейла Лейбівна
Вішевецька Фруля Вольківна
Лещинська Фаня Ицківна
Покраса Леха Аліфовна

Виченка овечих шкір та виробництво кожухів:
Машковський Остап Прокопів
Машковський Михайло Прокопів

Виробництво збруї та шорок:
Барський Іхіль Шльомів
Комарніцькій Рафуль Зейлик.
Резнік Лейзер Лейбів
Толмач Юдко Вольдків
Барський Шльома Гершків
Борінській Сруль Йосипів
Векслер Мосій Менделів
Комарніцький Рувім Зейманів

Заготовщики взуття:
Топоровський Овсій Бдків
Вішневецький Лейб [Ма..вич]

Панчошниці:
Шевцова Рухля Лейбівна
Борухович Голда Айшелевна
Лемберський Аврум Елев

Ткачі:
Муценко Карпо Кирилів
Обуховський Павло Савельевич
Марченко Семен Трохимів
Муценко Микола Пилипів
Пятак Василь Павлів
Пятак Іван Павлів
Коваленко Павло Хтодосів
Піргат Семен
Марченко Лукія Лукашова
Волковінська Олена Григорівна

Шапочники:
Векслер Мусій Йосипів
Хайченко Лейзер Шамович
Летічевський Берко Лейбів

Перепльотчики книжок:
Корець Мошко Гершков

Перукарі:
Коварський Фроім Аронів
Вішневецький Муця Мальович
Бродський Герш Беркович

Пекарі хліба та бубликів:
Кошевацький Лейб Дувидів
Фельдман Шейдель Гершович
Рудінська Сося Рувімовна
Владімірська Лейка Ицьківна
Дяченко Арійон Андрійович

Виробництво квасу:
Юділевич Йосько Шимонів

Виробництво мінеральних вод:
Кашвіль Арон Шулемів

Миловари:
Векслер Йосько Берків
Хуторський Хаїм Берків

Вироб кишок для ковбас:
Шмургун Исір Герш-Берів

Круподерня:
Віноградський Шмуль Йоськ.

Просорушка:
Матюшинець Доріш Іванович
Матюшинець Грицько Мих.
Масюк Клим
Логвіненко Іван Пилипов

Олійниця:
Казімірів Леві Мошкович
Сидорук Степан Хтодосів

Виробництво черепиці та кілець до криниць:
Гольдшейн Лев Йосипів

Валюшні водяні:
При млині Радченко Демент,
При млині Миколенко і Ко.
При сукняній фабриці оренд. Ейдельман і Ко.

Список рабочих и служащих Росьенского (Стеблевского) сахарного завода 1917 г.

Служащие:
Лужецкиц Мешеслав, директор
Замбрович Мечислав, бухгалтер
Пирард Виктор, стар. пом. бухгалт.
Гаврильцова Раиса, млад. пом. бухгалт.
Житкевич Петр, смотритель
Тычинский Александр, механик
Сидельников Феодор, пом. директора
Сидорович Карл, табельщик
Бонецкий Данат, магазинер
Шишло Болислав, конторщик
Бувако Павел, фельдшер
Жардецкий, инспектор плант.

Мастеровые:
Эльснер Иосиф, монтер
Андриевский Степан, аппаратчик
Марачковский Петр, шорник
Колесник Степан, электротелник
Сивоконь Евтроп, медник
Масюк Еремей, рабочий
Уляницкий Прокофий, паровичник
Майстренко Алексей, каменщик
Самохоцкий Семен, паровичник
Худотеплый Юрий, фабрикант
Кутас Николай, фабрикант
Лагодзинский Филипп, фабрикант
Горбенко Леонтий, фабрикант
Стороженко Герман, фабрикант
Рейстровой Конон, фабрикант
Садовский Всеволод, фабрикант
Директоренко Феодор, фабрикант
Вареник Аверьян, фабрикант
Андриевский Иван, токарь
Майстренко Василий, каменщик
Авраменко Захарий, кузнец
Рейстровой Дмитрий, фабрикант
Малицкий Михаил, монтер
Ярославский Ананий, кузнец
Хоменко Николай, литейщик
Директоренко Василий, фабрикант
Тихоненко Яким, молотобой
Директоренко Арсен, слесарь
Лагодзинский Семен, слесарь
Худотельный Дмитрий, слесарь

Месячная прислуга:
Сливинский Николай, кучер
Байда Алексей, кучер
Деньга Роман, кучер
Лагодзинский Афанасий, коровятник
Майданик Тихон, садовник
Чернега Петр, санитар
Шатиленко Герман, сторож при заводе
Ярославский Исидор, сторож при заводе
Сливинский Афанасий, сторож на воротах
Мельниченко Юрий, сторож на воротах
Лагодзинский Степан, сторож на воротах
Молодыренко Иосиф, сторож возле сах. магаз.
Рейстровый Петр, сторож при канторе
Базыль Семен, сторож при конюшне
Хоменко Сезон, водовоз
Директоренко Виктор, сторож на воротах
Фоменко Феодор, приказчик
Сивоконь Андрей, сторож на воротах

Наиболее распространенные фамилии лиц православного вероисповедания по с. Стеблев, конец ХІХ –нач. ХХ ст.

Авраменко
Андриевский
Балаш
Белега
Белецкий
Бондарь
Вареник
Ввозный
Вдовченко
Верхогляд
Войцых
Герасименко
Гуляницкий
Гурин
Довгополый
Дубогрий
Жарко
Журавель
Задера
Закревский
Иващенко
Коваленко
Колесник
Коркишка
Крикун
Кучеренко
Лагодзинский
Логвиненко
Мазенко
Майстренко
Макаревич
Марченко
Масюк
Матюшинец
Миколенко
Молчановский
Муценко
Нетребенко
Николенко
Панасенко
Прапро
Пятак
Радченко
Романенко
Савченко
Садовский
Самсонов
Сивоконь
Складный
Славинский
Слипченко
Соколов
Стороженко
Судак
Суходольский
Тихоненко
Фиалковский
Фоменко
Ховрус
Худотеплый
Цыганец
Шкляр
Яковенко

Список жертв голодомора 1932-1933 гг. по с. Стеблев (Национальная книга памяти жертв голодомора в Украине. Черкасская область.)

Фролова Варвара Орієнтовно 5років
Фролов Пилипко  Стеблів Орієнтовно 7 років
Фролов Іван Орієнтовно 3 роки
Директоренко Варвара Колгоспник Орієнтовно 40 років
Директоренко Михтодь Колгоспник Орієнтовно 45 років
Рейстровий Микола Орієнтовно 8 років
Масюк Килина Орієнтовно 6 років
Жарко Яків Орієнтовно 10 років
Масюк Юхим Орієнтовно 5 років
Крамаренко Наталія робітник Орієнтовно 40 років
Рейстрова Федора робітник Орієнтовно 45 років
Москалець Гаврило робітник Орієнтовно 50 років
Садовська Домаха робітник Орієнтовно 45 років
Рябка Панас робітник Орієнтовно 40 років
Рябка Соломія робітник 40 років
Діти Панаса і Соломії Рябків – Василь і Домка 5 і 7 років
Миколенко Андрій колгоспник 50 років Руденко
Миколенко Варвара колгоспник Орієнтовно 45 років
Руденко Никифор колгоспник Орієнтовно 40 років
Мати, брат і сестра Зубко Марії Іларіонівни Орієнтовно 40 років, 4 і 6 років
4 дітей Пилипа Масюка 3,5,6,8, років
Крикун  Іван Орієнтовно 10 років
Христі Галалейки мати колгоспниця Орієнтовно 40 років
Вся сім»я Радченка Якова
Пріська Радченко з дитиною
Миколенко Варка з сином
Макаревич Прокіп Орієнтовно 40 років
Жінка Матюшинця Михайла
Миколенко Андрій Орієнтовно 8 років
Марія Тетериха одноосібники
Родичі Соні Стороженкової одноосібники

Метрические книги по местечку Стеблев находящиеся на хранении в ГАЧО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Миколаївська церква, м-ко Стеблів Канівського повіту Шендерівської волості
 
4.
5. Народження:  1798-1803: ф. 201, оп. 1, спр. 1; 1811-1824: ф. 201, оп. 1, спр.1
6. Шлюб: 1798-1803: ф. 201, оп. 1, спр. 1; 1811-1824: ф. 201, оп. 1, спр.1
8. Смерть: 1798-1803: ф. 201, оп. 1, спр. 1; 1811-1824: ф. 201, оп. 1, спр.1
1. Київська губернія
2. Київська єпархія
 3. Преображенська церква, м-ко Стеблів Канівського повіту Шендерівської волості
 4.
5. Народження: 1838-1846: ф. 223, оп. 1, спр. 5; 1846-01.1855: ф. 223, оп. 1, спр. 7; 1875-1878: ф. 931, оп. 1, спр. 1516; 1879-1882: ф. 931. оп. 1, спр. 1582; 1883-1885: ф. 931, оп. 1, спр. 1650,  1886-1888: ф. 931, оп. 1, спр. 1691;  1889-1891: ф. 931, оп. 1, спр. 1743; 1892-1894: ф. 931, оп. 1, спр. 1785; 1896: ф. 931, оп. 1, спр. 1785; 1897-1900: ф. 931, оп. 1, спр. 1850; 1901-1903: ф. 931, оп. 1, спр. 1907; 1904-1906: ф. 931, оп. 1, спр. 1953; 1907-1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2010; 1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2059; 1912-1917: ф. 931, оп. 1, спр. 2043; 1912: ф. 931, оп. 1, спр. 2059; 1916: ф. 931, оп. 1, спр. 2059
6. Шлюб: 1825-1845: ф. 223, оп. 1, спр. 3; 1846-1861: ф. 223, оп. 1, спр. 8; 1875-1878: ф. 931, оп. 1, спр. 1516; 1879-1882: ф. 931. оп. 1, спр. 1582; 1883-1885: ф. 931, оп. 1, спр. 1650,  1886-1888: ф. 931, оп. 1, спр. 1691;  1889-1891: ф. 931, оп. 1, спр. 1743; 1892:  ф. 931, оп. 1, спр. 1785; 1894: ф. 931, оп. 1, спр. 1785; 1896: ф. 931, оп. 1, спр. 1785; 1897-1900: ф. 931, оп. 1, спр. 1850; 1901-1903: ф. 931, оп. 1, спр. 1907; 1904-1906: ф. 931, оп. 1, спр. 1953; 1907- 1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2010: 1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2059; 1912-1917: ф. 931, оп. 1, спр.2010; 1912: ф. 931, оп. 1, спр. 2059; 1916: ф. 931, оп. 1, спр. 2059
8. Смерть:  1825-1835: ф. 223, оп. 1, спр. 2; 1838-1847: ф. 223, оп. 1, спр. 6; 1875-1878: ф. 931, оп. 1, спр. 1516; 1879-1882: ф. 931. оп. 1, спр. 1582; 1883-1885: ф. 931, оп. 1, спр. 1650,  1886-1888: ф. 931, оп. 1, спр. 1691;  1889-1891: ф. 931, оп. 1, спр. 1743; 1892:  ф. 931, оп. 1, спр. 1785; 1894: ф. 931, оп. 1, спр. 1785; 1896: ф. 931, оп. 1, спр. 1785; 1897-1900: ф. 931, оп. 1, спр. 1850; 1901-1903: ф. 931, оп. 1, спр. 1907; 1904-1906: ф. 931, оп. 1, спр. 1953; 1907- 1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2010: 1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2059; 1912-1917: ф. 931, оп. 1, спр.2010; 1912: ф. 931, оп. 1, спр. 2059; 1916: ф. 931, оп. 1, спр. 2059

Заказать генеалогическое исследование Вашего рода по пос. Стеблев

Если Ваш род происходит из поселка Стеблев мы можем провести для Вас генеалогическое исследование.
Order a genealogical research based on Steblev village.

4 комментария

  1. www.surnameindex.info/news:

    http://surnameindex.info/news/?p=7337

    Некоторые фамилии жителей м. Стеблев (Преображенская церковь, 1909-1916 гг):

    Курышко, Кононенко, Матюшинец, Радченко, Фоменко, Гриценко, Данильченко, Солодаренко, Павленко, Гладченко, Оксентенко, Заяц, Марченко, Буряк, Авраменко, Николенко, Москалец, Шатыленко, Скляренко, Руденко, Тимошенко, Жарко, Нетребенко, Масюк, Шевелев, Вдовченко, Муценко, Садовский, Головко, Охримец, Кириченко, Директоренко, Дяченко, Балаш, Стоян, Лагодзинский, Онищенко, Белецкий, Путченко, Обуховский, Козаченко, Михайлюк, Романец, Тщапенко, Панасенко, Макаревич, Вишневский, Шкляренко, Цыганенко, Цыбульский, Славинский, Крамаренко, Суходольский, Черниловский, Иващенко, Очеретный, Кайдаш, Довбыш, Логвиненко, Колесник

  2. http://surnameindex.info/news/:

    http://surnameindex.info/info/kiev/kanev/steblev/index.html

    Стеблев, Шендеровская волость, Каневский уезд
    Стеблёв, Корсунь-Шевченковский район, Черкасская область
    Стеблів, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область

    Преображенская церковь
    1799 — священник Иван Васильевич Яроцкий
    1913 — священник Василий Чулаевский

    Николаевская церковь
    1799 — священник Петр Иванович Левецкий

  3. http://surnameindex.info/info/news/:

    Интересные факты:
    В селе родился писатель Иван Семенович Нечуй-Левицкий.

  4. Сліпченко Світлана Миколаівна:

    Я є нащадок Стеблівського роду. Так глибоко описано історію Стеблева. Богато нової інформації. Щиро вдячна за велику працю!

Ваш комментарий