Таганча

Административно-территориальное деление

Таганча (укр. Таганча) — cело, центр сельского совета Каневского района Черкасской области. В ХІХ столетии местечко Таганчанской волости Богуславского (Каневского) уезда Киевской губернии.

Таганчанскому сельскому совету подчинено село Поташня.

Cело относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История

История села начинается со времен захвата татаро-монголами в 1239 г. Канева и окружающих мест. Здесь находилось село в котором жили люди (поляне), название его не сохранилось. Первые письменные упоминания о с. Таганче относятся к XIV ст. Само слово татарского происхождения «таган» — треугольник, железная подставка с ножками, на которой варят пищу раскладывая под ней огонь, дало нынешнее название села. Из археологических памятников в селе остатки курганов или могильников, в которых находили орудия стиранные, предметы быта, вооружение, украшения людей далекого прошлого.

«Таганча». Рисунок Наполеона Орды, середина XIX ст.

«Таганча». Рисунок Наполеона Орды, середина XIX ст.

Жители с. Таганча брали активное участь в крестьянских и казацких восстаниях под руководством Павлюка, Скидана, Гуни в 1637–1638 гг., против польской шляхты в период национально-освободительной войны 1648–1654 гг., гайдамацком восстании «Колиивщина».

С конца XVIII ст. Таганча становится собственностью польской шляхты Понятовских. С 1800 г. графу Иосифу Понятовскому принадлежало 9710 десятин земли, городок Таганча, а также 15 окружающих сел. В 1805 г. он начал строительство суконной фабрики – одной из самых больших в Украине по количеству и качеству произведенной продукции. Помещик Понятовский имел также большой кожевенный завод, продукция которого продавалась в Киевской, Волынской и Херсонской губерниях. Он же впервые на Украине в 1846 г. в с. Поташня построил сахарный завод.

Таганча

Таганча24.06.2012

17 октября 1882 г. в с. Таганча было открыто двухклассное сельское народное училище по ходатайству волостного схода. До 1917 г. с. Таганча – волостной центр Каневского уезда. Центром сельского совета село стало в 1931 г., до этого было районным центром, в который входило 19 сельских советов.

В 1926-1929 гг. в селе существовало несколько обществ по общему возделыванию земли. В ноябре 1929 г. создан колхоз, который получил название «Согласие».

В годы голодомора в селах Поташня и Таганча умерло 820 лиц.

В годы Великой Отечественной войны около 700 таганчан воевали против врага на фронтах и в партизанских отрядах, больше 347 человек погибло, 285 человек награждены орденами и медалями за участие в освободительной войне.

Много в селе трудолюбивых людей, которые награждены орденом Трудового Красного знамени – А.Г. Петренко, B.C. Корчак, И.И. Корчак. П.К. Панчоха, К.У. Жук, К.С. Кучеренко, M.B. Кирьяновский. В селе проживают матери-героини: П.Ф. Горобец, K.M. Губенко. Н.Г. Дзюбан.

Выходцы из села: народный артист РСФСР, опытный педагог, профессор Л.П. Савранский; известная советская писательница М.Я. Бессараб; Герой Советского Союза П.С. Шпак; полными кавалерами орденов Славы в период Великой Отечественной войны стали Г.Ю. Клименко и Д.Р. Коврига.

По состоянию нa 2010 год на территории села действуют: общеобразовательная школа I-ІІІ степеней, 3 библиотеки, сельский клуб, Дом культуры, амбулатория, детский сад, ФАП, 10 магазинов, Троицкая церковь.

Нa землях работают СТОВ «Петровского» и СФГ «Продальянс».

Вернуться к содержанию

Опись Покровской церкви местечка Таганчи 1807 год

Церковь деревянная дубовая с тремя верхами, покрыта сверху гонтою дубовою позаломи, а от заломов донизу пошалевана шалевкою дубовою, без притворов с пономарнею. На оной крестов железных три. Дверей с замками железными четверо. Окошок с железными гратами двенадцать.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Таганча, местечко лежит в глубине продолговатой долине, окруженной со всех сторон довольно высокими горами, на которых растут значительные леса. Это прекрасное местечко, с принадлежащими к нему тремя селениями: Мельниками, Голяками и Ключниками и деревнею Таганецкая Буда, составляет имение полковника гвардии, Августа Осиповича Понятовского. К имению принадлежит всей земли 9710 десятин, в том числе леса 2200 десятин 4838 ревизских душ обоего пола крестьян. В самой Таганче числится крестьян обоего пола православных 2225, тогда как в 1741 году числилось 130 дворов. Сверх того в местечке живет, римских католиков 85, евреев 358. По силе выкупного договора, в 1862 году состоявшегося, крестьяне местечка, совокупно с жителями деревни Поташни, приобрели в собственность, при содействии правительства 1765 десятин за 87720 рублей. Почва черноземная, но бывшая под лесом несколько глинистая Подпочва состоящая из чистой глины, толщиной от 2 до 3-х сажен, лежит на слоях песка. Вода находится в весьма достаточном количестве. Кроме шести небольших прудов, в которых разведена мелкая рыба, выкопано еще несколько колодцев. Один из них находящийся при доме владельца, имеет глубины 4 сажени; другой, находящийся на горе, глубиной 11 саженей, содержит в себе в таком изобилии воду, что она постоянно стоит глубиной от 7-ми до 9-ти аршин. На фабрике в 1850 году устроен особый ггревосходный колодец. Татанчская суконная фабрика есть бесспорно самая лучшая в Киевской губернии и одна из лучших в России. Основание ее было положено отцом нынешнего владельца Таганчи, полковником Осипом Игнатьевичем Понятовским в 1806 году. Первоначально фабрика имела только два станка и в ней выделывались простые солдатские сукна. Оборот капитала фабрики простирался едва до 3000 руб. Впоследствии, с постеленным улучшением и увеличением машин, особенно с 1812 года, стали делать лучшие сукна и объем производства их расширился. В 1815 голу основатель фабрики, желая устроить ее по образцу лучших заведений этого рода, ітредпринял с этой целью путешествие за границу; осмотрел там и изучил многие суконные фабрики. Возвратившись в Таганчу он решился совершенно преобразовать свою, тоща еще весьма ничтожную фабрику, и для того пригласил известного в то время за границей механика, бельгийца Янса. Янс уже в 1816 году увеличил число станков до 20 и ввел лучшие машины. Хотя в 1822 году Янс оставил службу при Таганской фабрике, но улучшения и расптирения фабрики были продолжаемы, так что в 1838 году фабрика имела уже 120 станков, с соответствующим числом разных машин. В 1841 году введено было в фабрике паровое производство. Паровая машина в 70 лошадиных сил выписана из Англии. С перевозкой, установкой и приводами она обошлась в 43500 руб. сереб. На фабрике заняты 740 душ об. пола крестьян и 13 душ вольных людей. Шерсти вырабатывается более 5000 пудов. Сукна и трика выделывается до 100000 ар. и 800 штук на 240000 руб. Чистого дохода доставляет фабрика до 40000 р. с. Фабрика, сообразно удобствам местности, разделена на 4 отдельные части, в особом месте каждая, но все в одном имении: местечке Таганче, Шендеровке, с. Полсгвине и с. Бучаках. Отделение в Таганче помещается в 4-х каменных, 2-3 этажных зданиях. По духовному завещанию покойного основателя, суконная фабрика составляет общее достояние 4-х его сыновей Понятовских, доходами которой они должны делиться На сем основании фабрика имеет свой собственный капитал, свое отдельное от Таганчской экономии управление, свои доходы и расхода Исключительную принадлежность владельца имения составляет завод свеклосахарный в 1 1/2 верстах от Таганчи. Он устроен в 1846 году и имеет паровое производсгво. Здание завода каменное, стоящее, вместе с находящимися в нем снарядами и отличными аппаратами 90000 р. Завод выделывает сахарного песка до 7000 пуд из 25000 берковцев свекловицы. В Таганче также находится небольшой, но отличный сафьянный завод вьделывающий, по заказу одного Одесского купца, до 3000 кож разных цветов. Прежде работали здесь нанятые из Крыма мастера, теперь рабочие помещичьи крестьяне, достаточно обученные тайнам сафьянного производства. В имении Таганском процветает также земледелие, скотоводство, пчеловодство, садоводство и прочая мелкая промышленность. В Таганче владельцем содержится больница на 40 кроватей, которой годичное содержание обходится ему выше 2000 р.

Таганча — слово татарское, означающее треугольник. Из этого заключают, что село основано при татарском владычестве; а до того времени находилось, по преданию, на другом месте в 2-х верстах от нынешнего, в урочище ныне называемом Перегоновкой. На этом изрытом месте, жители указывают церковище и кладбище  с каменными крестами и памятниками. О другом урочище в 7-ми верстах к востоку, называемом Королевикым, жители говорят, что когда-то пришла в это место Королева с народом и великими богатствами, поселилась в Таганче, построила замок, развела сады, и согнала сюда множество людей своими войсками. Но когда напали на нее Татары, она ушла со своими войсками и построила Королевин городок, где выдержала осаду. На месте Королевина городка, и теперь приметны остатки каких-то каменных зданий Таганское имение куплено в 1800 голу отцом нынешнего владельца, полковником Иосифом Понятовским, которого память незабвенна для жителей за благодеяния им оказанные, особенно за пожертвование 105600р. ассигнациями, по записи 13 марта 1828 года. К сожалению, сумма эта доселе не разделена между обществами, коим пожертвована, а находясь в обороте только из 2%, не принимается ни в коем соображении, при экономическом устройстве обществ, которые чуть знают о существовании ее.

Церковь в Таганче с давних времен во имя Покрова Пресв. Богородицы Еще в визиге 1746 года она описывается, как давно существующая. В то время она была деревянная сызнова ошелевана, имела «опасание» и 3 главы, с тремя дверями, колокольню «пристойную». Священником при ней был, по призенге в 1742 году тогдашним владельцем, князем Михаилом Вишневецким данной, Петр Василенко. До этого же времени, года три небыло священника, потому, как объяснено в визиге 1741 года, что тогдашний Таганчский поссесор Калигинский, а также дедич, требовали, по обычаю, во многих местах тогда соблюдавшемуся, от кандидатов священства несколько десятков рублей в доход владельца, за презенту или ходатайство о посвящении (См виз. Мошенск. декан 1746 года в ак. Рад Кон). Церковь эта в 1725 году построенная, была возобновляема несколько раз до наших времен В 1849 году нынешний владелец Таганчи, полковник Понятовский на месте ее построил новую каменную церковь с такою же колокольней и снабдил ее приличной утварью. По штатам она состоит в 4-м классе; земли имеет указную пропорцию.

Вернуться к содержанию

История городов и сел УССР 1972 год

Таганча — село, центр сільської Ради, розташоване за 30 км на південь від Канева та за 12 км від однойменної залізничної станції, з якими воно зв’язано шосейною дорогою. Населення — 2346 чоловік. Сільській Раді підпорядковане с. Поташна.

Перші писемні згадки про Таганчу стосуються XIV ст. Слово «таганча» тюркського походження, що означав трикутник. За переказами, в давнину село знаходилося га 2 км від сучасного — в урочищі Перегонівці (тепер існує одна з вулиць під такою назвою).

Протягом століть Таганчою володіли різні феодали. В 40-х роках XV ст. київський Князь Олелько Володимирович подарував село Олехнові Юхновичу. Ні за Олехна, ні за його синів і внуків село не зростало. Тільки наприкінці XVI ст. в Таганчі почало з’являтися постійне населення. Життя його було тяжким, бо утиски шляхти ставали дедалі нестерпнішими. Тодішній володар села Я. Вишневецький, маючи повну владу над своїми підлеглими, нещадно їх експлуатував. Тому коли вибухнула визвольна війна українського народу 1648—1654 pp., жителі Таганчі стали її активними учасниками. Вони билися проти шляхти у складі Канівського полку. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Таганча відійшла до Польщі. Шляхта поверталася в свої маєтки, знову відроджувала кріпосницьке й національне гноблення, силою насаджувала унію. І коли розгорнувся гайдамацький рух, населення взяло в ньому найактивнішу участь. Повстанці розгромили польський маєток. 1750 року багато з них поповнили гайдамацький загін О. Ляха, що прийшов з Корсуня і розправився в Таганчі з експлуататорами. І досі збереглися назви лісних урочищ — «козацьке», «гайдамацьке». Після придушення гайдамацького руху магнати і шляхта ще більше посилили гніт, намагаючись якнайбільше нажитися.

1793 року правобережні землі України возз’єднано з лівобережними у складі Росії. Таганча увійшла до Брацлавського намісництва. 1806 року Понятовський збудував у Таганчі суконну фабрику, що проіснувала до 1880 року. В ній спершу було 10 верстатів, які приводилися в рух кіньми та за допомогою водяного колеса. Через 30 років уже діяли 120 верстатів, а в 1840 році — парова машина. У 50-х pp. XIX ст. тут працювало 750 робітників, з них лише 13 вільнонайманих. Поміщик використовував працю жінок, які одержували 2/3 чоловічої зарплати, а діти — втричі менше. Робочий день тривав до 15 годин.
Руками селян поміщик збудував 1838 року сап’яновий завод, де працювало 30 робітників-кріпаків, а 1846 року — цукровий завод. На підприємствах Понятовського була відсутня охорона праці, що часто призводило до каліцтв та смертності робітників. Дуже тяжким було становище кріпаків, які працювали на землях поміщика. Хоч панщина становила 4 дні на тиждень, влітку Понятовський змушував своїх кріпаків працювати щоденно.

Селяни не мирилися з таким становищем, прагнули позбавитися панського гніту, одержати землю. Вони взяли участь у т. зв. Київській козаччині. Ще ранньої весни 1855 року в Таганчі поширилась чутка, ніби цар видав, але церковники приховали, маніфест про волю тим, хто записується в козаки. 4 квітня 1855 року селяни виступили проти місцевих священиків, поміщика, вимагаючи указу про волю і запису в козаки. На поміщицьких полях, цукроварні та суконній фабриці припинилась робота. Селяни створювали свої органи влади, навчалися військової справи, налагоджували зв’язки з іншими селами. Для їх утихомирення за викликом Поміщика 7 квітня прибула спеціальна комісія. Другого дня до Таганчі зійшлися жителі з 10 навколишніх сіл, вимагаючи указу про волю. Комісія втекла до Корсуня.
Повстанці виставили навколо села охорону, озброїлися киями, косами, приготувались до оборони проти урядових військ. Розправою з селянами керував особисто генерал-губернатор Васильчиков. їх нещадно били киями, топтали кіньми. Завору; шення було придушено 16 квітня 1855 року. Багатьох власті кинули до в’язниці, чотирьох заслали до Сибіру.

Реформа 1861 року не виправдала сподівань селян і не поліпшила їх економічного становища. За уставною грамотою на 132 двори і 2668 чоловік населення Таганчі та Поташні, що належали до одного маєтку, наділено 1765 десятин землі; якими селяни користувалися згідно з інвентарними правилами 1847—1848 pp. Протягом 49 років вони мусили заплатити за наділи 87 720 крб. сріблом. Після реформи поміщик відібрав у громади понад 323 десятини лісів і луків, заборонивши селянам користуватися ними, навіть прогонити там худобу.

Уже в квітні 1862 року почалися виступи селян Таганчі, невдоволених реформою. Викликана поміщиком військова команда почала екзекуції. Селян жорстоко катували. Так, Ф. Дурдук одержав 75 ударів різками та два з половиною роки тюремного ув’язнення. Наступного року поміщик знову попросив губернатора надіслати солдатів, бо селяни твердили: «Віднині все казенне».. Каральні загони, що сюди прибули, силою змусили селян підкоритися.

Реформа 1861 року сприяла розвиткові капіталізму. Новий власник поміщицького маєтку граф Бутурлін скуповував наділи селян, які розорювалися. На його полях працювали жатки, молотарки, для обмолоту хліба використовувалися парові двигуни, запроваджувалася десятипільна сівозміна. Для забезпечення заводу сировиною великі площі засівалися цукровими буряками. Наприкінці століття в селі діяли паровий млин, цегельний завод.

Зростало число бідняцьких господарств. 1900 року поміщикові належало 3915 десятин землі, а 4685 чоловік населення користувалися 2078 десятинами; Селяни вели трипільну систему обробітку, збирали низькі врожаї, не могли прогодуватися, тому щороку багато їх виїжджало з села в пошуках заробітків.

Про тяжке становище селян йшлося навіть на засіданні повітового комітету з питань сільського господарства, зокрема про те, що частина селян дійшла до жебрацького стану, ледве животіла, а родина Г. Горбика з Таганчі, що складалася з 36 душ, володіла 4 десятинами 630 сажнями землі.

Революційні події 1905—1907 pp. знайшли відгук і в Таганчі. Весною 1906 року поміщицькі наймити разом з найбіднішими селянами намагалися поділити панську землю. Але в село прибув військовий загін і придушив заворушення.

Масове зубожіння і класове розшарування ще більше посилилось після, столипінської реформи. За 12 років, порівнюючи з 1900 роком, хоча й зросло число селянських дворів з 420 до 630, але кількість землі, якою володіли селяни, зменшилась до 816 десятин. 36 господарств не мали ні клаптя землі, 244 — до 1, 137 — до 2 десятин. З 244 дворів лише 9 мали коней, 13 — волів.

Царські власті виділяли мало коштів на утримання лікарень, шкіл, культосвітніх закладів. На початку XX ст. в Таганчі обслуговували населення лише один лікар та фельдшер.

У жовтні 1882 року за клопотанням волосного сходу в селі відкрито сільське двокласне народне училище, яке утримувалося в основному на кошти, громадян. Закінчували його лише одиниці: 1884 року — 7 учнів, 1888-го — з 203 школярів учнів першого класу залишилось лише 11. З 1862 року існувала церковнопарафіяльна школа. Під час першої світової війни відкрилося земське чотирикласне училище. За сприянням П.Д. Бутурліна, відомого на той час поета, 1882 року в Таганчі відкрито громадську бібліотеку.

Ще більш погіршилося становище таганчанців під час першої світової війни через мобілізацію чоловіків, зростання цін, нестачу продовольчих товарів. Тому вони з радістю вітали скинення ненависного самодержавства в лютому 1917 року. Під керівництвом більшовиків, солдатів-фронтовиків, робітників, що повернулися в село, відбувалися мітинги, на яких виголошувалися промови з закликами до переділу поміщицької землі. Уже в липні 1917 року селяни-бідняки почали захоплювати і ділити помішицьку землю, збирали урожай з панських ланів.

Більшовики принесли ів село радісну звістку про перемогу Великого Жовтня. В листопаді 1917 року в Таганчі створено волосний ревком з представників восьми сіл волості, ядром якого стала партійна група, очолювана С.В. Гавриленком та С.К. Федоренком. Ревком приступив до виконання ленінського Декрету про землю. Ставленики Центральної ради з тривогою повідомляли власті, що Таганчанський ревком встановив контроль над поміщицькими маєтками і заводами. У січні 1918 року в Таганчі встановлено Радянську владу, на зборах селян обрано земельний комітет, який приступив до розподілу поміщицької землі. Тоді ж на чолі з С.К. Федоренком сформовано збройний загін для захисту завоювань Жовтня.

Але в березні 1918 року мирне життя було порушене австро-німецькою окупацією Таганчі. Волревком пішов у підпілля, став організовувати в лісі партизанську базу. На початку червня в село прибув комуніст М.Т. Дорошенко, уродженець сусідньої Поташні. У ніч з 8 на 9 липня він провів партійні збори підпільної групи, на яких було створено повітовий повстанський військово-революційний комітет, куди ввійшли: М.Т. Дорошенко, С.К. Федоренко, С.В. Гавриленко, К.Д. Слабченко, Є.Г. Рахуба та інші. Наприкінці літа партизанський загін, яким командував С.К. Федоренко, налічував кілька ест бійців, озброєних гвинтівками, гранатами, кулеметами. У жовтні партизани вигнали окупантів з Таганчі, на ст. Миронівка роззброїли ешелон кайзерівських солдат, а в сусідньому селі Копіюватому — загін гетьманців, що мав 400 багнетів. Таганча стала постійним місцем базування партизанського загону. Радянську владу було відновлено. Але попереду чекали нові випробування. В серпні 1919 року денікінці окупували Канівський повіт. Перед тим С.К. Федоренко взяв собі на підмогу канівський батальйон, на озброєнні якого було 12 кулеметів, гармата, автомашина боєприпасів, і зайняв оборону в Таганчі. За короткий час загін розрісся до 500 бійців, мав на озброєнні 20 кулеметів, гармати. Денікінські карателі не раз нападали на партизанів, але розгромити їх не могли, бо, як визнавав у рапорті від 31 жовтня 1919 року начальник канівського гарнізону денікінських військ, Федоренка підтримувало все населення.

Загону подавала велику допомогу молодь, поповнювала його ряди. Уже під час захоплення Канівщини денікінцями в Таганчі існувала група комуністичної молоді, очолювана Г.Г. Губенком. 1920 року в ній налічувалося 20 комсомольців.

У грудні 1919 року Радянська влада була відновлена. Червона армія при підтримці партизанів вигнала денікінців з Канівського повіту. Населення приступило до відбудови зруйнованого господарства. Але ще деякий час продовжували орудувати окремі банди. Вони весною 1921 року вбили С.К. Федоренка. Його з почестями поховали в Таганчі в братській могилі загиблих у боротьбі за встановлення Радянської влади. Іменем славного партизана названо центральну вулицю села та місцеву середню школу.

Велику допомогу партійній групі в організації нового життя подавали комсомольці та комітет незаможних селян, створений 1920 року. Селянам Таганчі було безкоштовно передано 2800 десятин поміщицької землі.
1923 року Таганча стала районним центром, 1930 року ввійшла до складу Канівського району.

Партійна організація та КНС виховували у селян віру в перемогу соціалізму, переконували у переватах колективного господарювання перед індивідуальним. Уже в червні 1921 року на базі колишньої Кал київської економії, що мала близько 500 десятин землі, ставки, ліс, створено культ радгосп, який черев три роки став підсобним господарством Таганчанського дитячого будинку.

Радянська влада завжди піклувалася про охорону здоров’я трудящих, поліпшення їх добробуту, про розвиток культури. Уже на початку 20-х років у селі діяла районна лікарня на 20 ліжок. Населення обслуговували 2 лікарі і 5 працівників з середньою медичною освітою.

На базі колишнього двоступеневого училища 1923 року створено семирічну школу, де близько 300 дітей навчали 8 учителів, а через 2 роки — 14. 1925 року відкрилася професійно-технічна школа на 137 місць, де 10 педагогів готували молодь до індустріального технікуму.

Культурну роботу очолив сельбуд, працювали гуртки художньої самодіяльності. 1926 року почалося демонстрування кінофільмів.
1926 року в селі створено 3 ТСОЗи, які об’єднували 68 бідняцьких господарств і обробляли 285 десятин землі. Наступного року вони одержали перший трактор, за кермо якого сів селянин-бідняк А.Я. Замлілий. 1929 року ТСОЗи об’єдналися в колгосп «Згода» (з 1934 року ім. С.М. Кірова). До нього входило близько 1000 родин, у користуванні було 2527 га землі. І досі пам’ятають старожили перший виїзд у поле навесні 1930 року, що став справжнім святом. За успішне проведення весняної сівби делегація артілі була запрошена на святкування 1 Травня до тодішньої столиці України — Харкова, мала теплу зустріч з Г.І. Петровським.

Рік у рік зміцнювався економічно колгосп. Партійна організація, що налічувала 1931 року 14 комуністів, приділяла належну увагу розгортанню соціалістичного змагання. 1932 року таганчанські колгоспники вийшли переможцями у змаганні з Степанецькою артіллю «Велетень».

Посилилася шефська допомога міста селу. Восени 1932 року 300 київських робітників протягом 10 днів допомагали таганчанцям викопувати цукрові буряки, провадили бесіди, виступали з концертами.

Колгоспниці активно включалися в рух п’ятисотенниць. Ланка комсомолки М.П. Барсен одержала найвищий за всю історію Таганчі урожай цукрових буряків — по 180 цнт з гектара.

Уже 1936 року колгосп мав свино- і молочнотоварну ферми, пасіку, млин, цегельний завод. На полях працювали трактори і комбайни Степанецької MTС.

Урожаї збільшувалися з кожним роком. Тільки пшениці 1940 року було зібрано по 18 цнт з гектара. Того року колгоспники одержали на трудодень по 2,5 кг хліба, 1 крб. грошима та корм для худоби.

Поліпшився загальний вигляд села. Вулиці забудовувалися новими будинками, вкритими черепицею і бляхою, з’явилося електричне освітлення.
Про охорону здоров’я населення дбали 12 медичних працівників районної лікарні. Всі 600 дітей шкільного віку навчалися в середній школі. Навчально-виховну роботу вели 30 педагогів. 1939 року вчителька-комуніст Т.С. Бурлій була нагороджена орденом «Знак Пошани».

Любили таганчанці свій клуб, особливо аматорів його драматичного гуртка.

Велика увага приділялася ліквідації неписьменності. 1930 року тагаичанську школу лікнепу відвідав секретар ЦК КП(б)У П.П. Любченко і подарував для її бібліотеки 250 книг.

Мирне щасливе життя порушив віроломний напад гітлерівської Німеччини на Країну Рад. З перших днів Великої Вітчизняної війни близько 300 жителів села пішли на фронт і в партизанські загони.

Під час окупації в січні 1942 року у Таганчі почала діяти підпільна група, очолена колишнім секретарем народного суду О.О. Науменком. Група закликала населення не виконувати накази ворожих властей, приховувати хліб і худобу до приходу Червоної Армії, систематично псувала телефонний зв’язок на лінії Таганча — Корсунь — Канів, зруйнувала 7 км залізничного полотна. У квітні 1943 року гестапівці вислідили та заарештували 11 членів групи і по-звірячому їх закатували.

Під час фашистської окупації в районі Таганчі діяв партизанський загін К.К. Солодченка під назвою «Батя», що до кінця літа 1943 року налічував близько 100 чоловік, серед яких було 20 комуністів. У вересні 1943 року партизани паралізували рух на шляху Корсунь — Канів, у навколишніх селах громили гітлерівські гарнізони, здійснили диверсії на залізниці між станціями Таганча і Корсунь.

У ніч з 24 на 25 вересня 1943 року на територію Канівського району висаджена повітряно-десантна бригада під командуванням підполковника М.П. Сидорчука, яка мала своїм завданням полегшити радянським військам форсування Дніпра. «Батя» прийняв на свою базу в Таганчанському лісі майже 1000 парашутистів. Фашистське командування кинуло проти партизанів понад 2,5 тис. солдат і поліцаїв. Понад тисячу чоловік втратили гітлерівці в запеклому бою 24 жовтня 1943 року. Але десантники і партизани, залишившись без боєприпасів, змушені були відійти в черкаські ліси. У грудні вони з’єдналися з частинами Червоної Армії.

Незабаром у Таганчанському лісі почали активно діяти ще три партизанські загони: «Винищувач» (командир П.Н. Могильний), ім. Боженка (командир Я.П. Підтикай) та ім. Шевченка, очолюваний М.О. Дудченком. У грудні 1943 року вони об’єдналися в один загін, яким командував В.К. Щедров («Рижий»), колишній об’їждчик Таганчанського лісництва, комісаром був В.С. Федін, що прибув з десантною групою Українського штабу партизанського руху, начальником штабу І.А. Ковальчук —другий секретар Київського підпільного обкому партії. З’єднання здійснило близько 30 диверсій. 30 січня 1944 року одна з партизанських рот визволила на станції Корсунь 450 військовополонених і місцевих жителів, яких окупанти мали розстріляти. В лютому народні месники розгромили фашистський гарнізон у Таганчі, врятували від знищення Мартинівський цукрозавод.

Багато місцевих жителів билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 170 чоловік загинуло на фронті та в партизанських загонах, 185 нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. В пам’ять про загиблих вдячні таганчанці спорудили обеліск Слави.

10 лютого 1944 року в село вступили війська Червоної Армії. Через 3 дні відновив свою роботу сільвиконком. Наприкінці лютого загальні збори колгоспників обрали правління артілі, створили 6 рільничих бригад. Великі труднощі стояли на шляху відбудови народного господарства. Фашистські окупанти зруйнували 30 хат колгоспників, усі громадські приміщення. Не вистачало техніки, тягла, посівного матеріалу, чоловіки були на фронті. Вся трудність відбудови господарства лягла на плечі жінок. Колгоспники передали до артільної комори всі лишки зерна, законтрактували телят для артільних ферм, орали коровами. Колгоспники братніх республік надіслали 5 тонн ячменю, 6 тонн гороху, 1 тонну проса. Уже на кінець 1944 року колгосп мав ферму великої рогатої худоби (99 голів), 16 коней, переданих Червоною Армією. Через недостатній обробіток землі урожайність і прибутки колгоспів були низькі. Але трудівники, не шкодуючи сил, піднімали село з руїн. Організували виготовлення саману із глини та соломи і а нього побудували 2 приміщення для громадської худоби. За допомогою держави спорудили стайню, вівчарню, свинарник. 1945 року на полях працювало 2 трактори Степанецької МТС.

1950 року колгосп уже мав 186 голів великої рогатої худоби. Будівельна бригада допомогла колгоспникам побудувати 27 і відремонтувати 58 хат. З перших днів визволення села розпочала роботу філія зв’язку, магазин споживчого товариства.

Почала діяти сільська лікарня. 1 березня 1944 року 400 дітей прийшли до середньої школи на перший повоєнний урок. Того ж року відкрився дитбудинок для дітей загиблих. Для працюючої молоді 1946 року відчинила двері вечірня школа, 1 вересня 1948 року — додатково початкова. Одразу після визволення у пристосованому під клуб приміщенні розгорнули роботу гуртки художньої самодіяльності, при сільраді — бібліотека.

На початку 50-х pp. урожайність була ще невисокою, але завдяки допомозі держави громадське господарство впевнено зростало. Бже 1953 року при грошових прибутках колгоспу 42,2 тис. крб. на будівництво за рахунок державних кредитів витрачено 46,2 тис. крб.

У зв’язку з реорганізацією МТС колгосп ім. Кірова придбав 1958 року 8 тракторів, 2 комбайни та іншу сільськогосподарську техніку. Цього року одержано по 22 цнт пшениці з га, зросла продуктивність тваринництва. 53,7 тис. крб. було вкладено у капітальне будівництво, механізацію трудомістких робіт, радіофікацію та електрифікацію села.

У лютому 1963 року Таганчанський колгосп ім. Кірова об’єднався з Поташнянським. Артілі дано ім’я Г. І. Петровського.

Колгоспники докладали багато зусиль до виконання семирічного плану. На фермах, у бригадах щомісячно підбивалися підсумки соцзмагання, відзначалися переможці. Приклад комуністів наслідували комсомольці. Наприкінці семирічки урожай зернових становив 23,8 цнт з га, цукрових буряків — 246 цнт. Зросло й громадське тваринництво. Ферма налічувала 1258 голів великої рогатої худоби. Грошові прибутки артілі становили 615,5 тис. крб., з них 151,8 тис. крб. вкладено в капітальне будівництво. На колгоспному подвір’ї виросли типові цегляні примічання для тваринництва. Артіль почала переходити на грошову оплату праці, 1965 року на трудодень видано по 2,22 крб. і 1,5 кг хліба.

Колгоспники артілі ім. Петровського зустріли 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції новими трудовими успіхами. Грошовий доход становив 945287 крб., з них третина — від продукції тваринництва.

За роки восьмої п’ятирічки урожай зернових становив у середньому 24,6 цнт з га, виробництво м’яса — 91 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 2 тис. Колгосп став мільйонером. За ці роки тут зведено добротні будівлі. Збільшилася оплата праці трудівників. У тваринництві вона становила 80—120 крб. на місяць.
На ланах колгоспу ім. Петровського працює 27 тракторів, 13 комбайнів та багато іншої сільськогосподарської техніки. У колгоспному парку — 20 автомашин.

Під керівництвом 4 партійних організацій Таганчі, що об’єднують 125 комуністів, трудящі приступили до виконання завдань дев’ятого п’ятирічного плану, яким передбачено зібрати зернових по 26 цнт з га, в т. ч. пшениці — 29,9 цнт, кукурудзи — 40 цнт, цукрових буряків — 273 цнт. Вже 1971 року зібрано пшениці по 27 цнт з гектара.

Зростає матеріальний і культурний рівень населення. За останні 10 років у селі побудовано нових та перебудовано старих понад 380 будинків громадян. Стоять нові будинки пошти, дитячого садка, побуткомбінату, хлібозаводу, чотирьох магазинів тощо. Село повністю електрифіковане. В особистій власності громадян 7 легкових автомашин, 150 мотоциклів, 90 телевізорів, 150 газових плит. 2 колгоспні їдальні доставляють обіди безпосередньо в поле. У селі є майстерні з пошиття одягу, взуття, ремонту годинників. Автобусами, що курсують через село, можна заїхати в будь-який куточок України.

Про охорону здоров’я трудящи піклуються 18 медичних працівників лікарні на 35 ліжок. Тут працює заслужений лікар УРСР Ю.З. Гордієнко.
520 дітей шкільного віку здобу, вають освіту в середній і восьмирічній школах. їх навчають і виховують понад 50 педадагогів. Лише за післявоєнний період середню освіту здобули майже 1000 односельців. У селі зараз трудиться 95 спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, з них 45 у колгоспі.

До послуг громадян села 5 бібліотек, в яких налічується майже 35 тис. примірників книг. Жителі Таганчі передплачують близько 5 тис. примірників газет та журналів. Тут діють дві стаціонарні кіноустановки.

Багато нового в побуті громадян села. Ввійшли в життя нові звичаї та обряди. Реєстрація шлюбів проходить у святково прибраному клубі, куди прибувають молоді, дружки, бояри, батьки. Громадські організації вручають молодому подружжю подарунки, квіти, висловлюють найкращі побажання. В урочистій обстановці, під звуки музики голова сільської Ради вручає свідоцтво про одруження. Наливають келихи шампанського, ділять коровай. Дружки й бояри співають весільних пісень. Масовими є свято зустрічі Нового року, проводи зими, зустрічі весни, свято врожаю та інше.

Питання економічного розвитку й культурного будівництва, поліпшення добробуту населення вирішує сільська Рада, у складі якої 40 депутатів, з них жінок — 16, членів КПРС — 21, з вищою і середньою освітою — 30. Серед депутатів 20 колгоспників, 5 учителів, 3 робітники, 2 медичні працівники. Активно працюють вуличні комітети, депутатські пости.

Розквітає, з кожним роком молодіє старовинна Таганча— красива не тільки своєю чарівною природою, а й талановитими людьми, які творчою працею роблять своє село дедалі кращим.

Предварительные итоги демографической переписи 1920 года по с. Таганча

Количество жителей — 4386
Количество переписанных хозяйств — 911

Наиболее распространенные фамилии по с. Таганча на конец ХІХ — начало ХХ ст.

А Б В
Авраменко Бантос
Безуглый
Билан
Блоха
Бортник
Бруско
Бугай
Вовк
Воскобой
Г Д Ж
Гавриш
Гавришенко
Гайдай
Ганжа
Гарбуз
Гвоздь
Головач
Гончар
Горбык
Гошкодеря
Грабко
Губа
Губенко
Губерный
Демешко
Дорошенко
Жук
З И К
Загородний Иваненко Кириченко
Коба
Коваль
Коврига
Коненко
Корчака
Кулага
Кулик
Кучеренко
Л М Н
Лень
Летвиненко
Литвиненко
Мазенко
Майстренко
Максименко
Музыка
Найденко
Науменко
О П Р
Онишко
Очеретяный
Пащенко
Пономаренко
Похожай
Правдзивый
Птуха
Романенко
Рыженко
С Т Ф
Савела
Савенко
Самоходский
Свриденко
Святун
Секрет
Семененко
Сенька
Слабко
Слабченко
Слободяник
Смульский
Старосельский
Старченко
Сухобрус
Сушинский
Ткаченко
Томченко
Третяк
Тылюпа
Фоменко
Фурман
Фурсенко
Х Ц Ч
Хижняк Цимбал Чередник
Черный
Ш Ю Я
Шийка
Шиманский
Шляма
Юрченко Яценко

Вернуться к содержанию

Фамилии лиц иудейского вероисповедания проживавших в м. Таганча в начале ХХ ст.

Аптекар
Аронович
Баламут
Белоцерковский
Блиндер
Бурсук
Вайсблит
Вишнев
Гальперин
Гершенгорен
Гимпелевич
Голдинбарг
Голдштейн
Голосинский
Гольфман
Длугач
Дубашарский
Дубинский
Дубников
Дувинский
Дудман
Житницкий
Журавский
Заславский
Званский
Кагаловский
Кагасов
Каменецкий
Каминский
Каневский
Карасинский
Кармазин
Карташевский
Клеванский
Кливанский
Коба
Коганов
Корецкий
Корсунський
Корх
Котляр
Кравцов
Кракович
Кругляк
Левин
Лифшиц
Лысянский
Лютровник
Ляховецкий
Мединский
Мец
Монастырский
Мошлевский
Немировский
Островский
Покотиловский
Прусак
Райкин
Райтбурт
Ровин
Рогов
Рокита
Рудовский
Сабатовский
Сахновский
Сигалов
Ситницкий
Сквирський
Солтанов
Спектор
Субботовский
Тубельский
Улановский
Улицкий
Фишбейн
Фурман
Цукров
Чудновский
Шапиро
Шаровский
Шертинг
Шимберг
Школьник
Яровинский

Список владельцев ветряных мельниц местечка Таганча 1908-1909 гг.

[..ка] Наум Назарович
Корчака Феодосий Наумович
Кучеренко Никифор
Рынденко Онисим Петрович
Кириченко Даниил Дорофеевич
Птуха Феодор Емельянович
Слободяник Игнат Трофимович
Кучеренко Деомид Германович
Фурсенко Феодот
Горяный Иван
Мороз Тимофей
Воскобой Савва Алексеевич
Бруск Василий Иванович
Гвоздь Онисим Васильевич
Науменко […] Васильевич
[…клад Куприан …ум]
[Пр…чесеник] Аврам Яковлевич

Погибшие и раненые жители с. Таганча периода Первой мировой войны

Асауленко Иов Сильвестров
Воинское звание: Гренадёр
Вероисповедание: Православное
Семейное положение: Холост
Событие: Пропал без вести
Дата события: 27 сентября 1914

Гимпелевич Нухим Мовшев
Воинское звание: Младший унтер-офицер
Вероисповедание: Иудейское
Семейное положение: Женат
Событие: Ранен
Дата события: 5 октября 1914

Список членов сельсовета и волкомнезама м. Таганча 1921 г.

Члены сельсовета:
Сухобрус Мирон Иванович, председатель
Кугно Петр Кузьмич, товарищ
Слободяник Алексей Федорович, секретарь
Пренесений Потап Дем., пом. секретаря
Кугно Александр Назарович, сторож

Служащие волкомнезама:
Соколенко Василий
Пелипенко Конон
Сухобрус Алексей
Самойленко Антон
Гребениченко Василий

Список состава Таганчанской сельской избирательной комиссии 1926 г.

Коломиец Логвин Дмитриевич
Кириченко Владимир Аврамович
Науменко Овакум Васильевич
Кирьяновский Николай Васильевич
Головач Андрей Алексеевич
Кравченко Петр Андреевич
Бондаренко Олена
Биличенко Макар Сидорович

Метрические книги по местечку Таганча находящиеся на хранении в ГАЧО

  1. Київська губернія
  2. Київська єпархія
  3. Покровська церква, м-ко Таганча Канівського повіту Таганчанської волості
  4. Народження: 1875: ф. 931, оп. 1, спр. 1507; 1876: ф. 931, оп. 1, спр. 1536; 1877: ф. 931, оп. 1, спр. 1550; 1878: ф. 931, оп. 1, спр. 1564; 1879: ф. 931, оп. 1, спр. 1583; 1880: ф. 931, оп. 1, спр. 1606; 1881: ф. 931, оп. 1, спр. 1615; 1882: ф. 931, оп. 1, спр. 1636; 1883: ф. 931, оп. 1, спр. 1641; 1884: ф. 931, оп. 1, спр. 1655; 1885: ф. 931, оп. 1, спр. 1670; 1886: ф. 931, оп. 1, спр. 1685; 1887: ф. 931, оп. 1, спр. 1699; 1888: ф. 931, оп. 1, спр. 1715; 1890: ф. 931, оп. 1, спр. 3381; 1891: ф. 931. оп. 1, спр. 1764; 1892: ф. 931, оп. 1, спр. 1778; 1893: ф. 931, оп. 1, спр. 1794; 1894: ф. 931, оп. 1, спр. 1803; 1896: ф. 931. оп. 1, спр. 1814; 1897; ф. 931. оп. 1, спр. 1844; 1898: ф. 931. оп. 1, спр. 1860; 1899: ф. 931, оп. 1, спр. 1868; 1900: ф. 931. оп. 1, спр. 1884; 1902: ф. 931, оп. 1, спр. 1915; 1903: ф. 931. оп. 1, спр. 1926; 1904: ф. 931. оп. 1, спр. 1940; 1905: ф. 931. оп. 1, спр. 1967; 1907: ф. 931, оп. 1, спр. 2005; 1908: ф. 931, оп. 1, спр. 2018; 1909: ф. 931. оп. 1, спр. 2034; 1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2055; 1911: ф. 931, оп. 1, спр. 2065; 1912: ф. 931, оп. 1, спр. 2078; 1913: ф. 931, оп. 1, спр. 2096; 1914: ф. 931. оп. 1, спр. 2116; 1915: ф. 931, оп. 1, спр. 2123; 1916: ф. 931, оп. 1, спр. 2131; 1917: ф. 931. оп. 1, спр. 2147
  5. Шлюб: 1875: ф. 931, оп. 1, спр. 1507; 1876: ф. 931, оп. 1, спр. 1536; 1877: ф. 931, оп. 1, спр. 1550; 1878: ф. 931, оп. 1, спр. 1564; 1879: ф. 931, оп. 1, спр. 1583; 1880: ф. 931, оп. 1, спр. 1606; 1881: ф. 931, оп. 1, спр. 1615; 1882: ф. 931, оп. 1, спр. 1636; 1884: ф. 931, оп. 1, спр. 1655; 1885: ф. 931, оп. 1, спр. 1670; 1886: ф. 931, оп. 1, спр. 1685; 1887: ф. 931, оп. 1, спр. 1699; 1888: ф. 931, оп. 1, спр. 1715; 1890: ф. 931, оп. 1, спр. 3381; 1891: ф. 931. оп. 1, спр. 1764; 1892: ф. 931, оп. 1, спр. 1778; 1893: ф. 931, оп. 1, спр. 1794; 1894: ф. 931, оп. 1, спр. 1803; 1896: ф. 931. оп. 1, спр. 1814; 1897; ф. 931. оп. 1, спр. 1844; 1898: ф. 931. оп. 1, спр. 1860; 1899: ф. 931, оп. 1, спр. 1868; 1900: ф. 931. оп. 1, спр. 1884; 1902: ф. 931, оп. 1, спр. 1915; 1903: ф. 931. оп. 1, спр. 1926; 1904: ф. 931. оп. 1, спр. 1940; 1905: ф. 931. оп. 1, спр. 1967; 1907: ф. 931, оп. 1, спр. 2005; 1908: ф. 931, оп. 1, спр. 2018; 1909: ф. 931. оп. 1, спр. 2034; 1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2055; 1911: ф. 931, оп. 1, спр. 2065; 1912: ф. 931, оп. 1, спр. 2078; 1913: ф. 931, оп. 1, спр. 2096; 1914: ф. 931. оп. 1, спр. 2116; 1915: ф. 931, оп. 1, спр. 2123; 1917: ф. 931. оп. 1, спр. 2147
  6. Смерть:  1871-06.1882: ф. 293, оп. 1, спр. 1; 1875: ф. 931, оп. 1, спр. 1507; 1876: ф. 931, оп. 1, спр. 1536; 1877: ф. 931, оп. 1, спр. 1550; 1878: ф. 931, оп. 1, спр. 1564; 1879: ф. 931, оп. 1, спр. 1583; 1880: ф. 931, оп. 1, спр. 1606; 1881: ф. 931, оп. 1, спр. 1615; 1882: ф. 931, оп. 1, спр. 1636; 1884: ф. 931, оп. 1, спр. 1655; 1885: ф. 931, оп. 1, спр. 1670; 1886: ф. 931, оп. 1, спр. 1685; 1887: ф. 931, оп. 1, спр. 1699; 1888: ф. 931, оп. 1, спр. 1715; 1890: ф. 931, оп. 1, спр. 3381; 1891: ф. 931. оп. 1, спр. 1764; 1892: ф. 931, оп. 1, спр. 1778; 1893: ф. 931, оп. 1, спр. 1794; 1894: ф. 931, оп. 1, спр. 1803; 1896: ф. 931. оп. 1, спр. 1814; 1897; ф. 931. оп. 1, спр. 1844; 1898: ф. 931. оп. 1, спр. 1860; 1899: ф. 931, оп. 1, спр. 1868; 1900: ф. 931. оп. 1, спр. 1884; 1902: ф. 931, оп. 1, спр. 1915; 1903: ф. 931. оп. 1, спр. 1926; 1904: ф. 931. оп. 1, спр. 1940; 1905: ф. 931. оп. 1, спр. 1967; 1907: ф. 931, оп. 1, спр. 2005; 1908: ф. 931, оп. 1, спр. 2018; 1909: ф. 931. оп. 1, спр. 2034; 1910: ф. 931, оп. 1, спр. 2055; 1911: ф. 931, оп. 1, спр. 2065; 1912: ф. 931, оп. 1, спр. 2078; 1913: ф. 931, оп. 1, спр. 2096; 1914: ф. 931. оп. 1, спр. 2116; 1915: ф. 931, оп. 1, спр. 2123; 05.-12.1916: ф. 931. оп. 1, спр. 2131; 1917: ф. 931. оп. 1, спр. 2147 1920: ф. 931, оп. 1, спр. 2157

 

  1. Київська  губернія
  2. Єврейське товариство
  3. м-ко Таганча Канівського повіту
  4. Народження:  01.-10.1855: ф.396, оп.1, спр.2;  1859: ф.396, оп.1, спр.5;  1861: ф.396, оп.1, спр.6
  5. Шлюб:  1855: ф.396, оп.1, спр.1;  1858: ф.396, оп.1, спр.4
  6. Смерть:  1858: ф.396, оп.1, спр.3;  01.-10.1861: ф.396, оп.1, спр.7;  01.-10.1862: ф.396, оп.1, спр.8

Вернуться к содержанию

Заказать генеалогическое исследование Вашего рода по с. Таганча

Если Ваш род происходит из села Таганча мы можем провести для Вас генеалогическое исследование.
Order a genealogical research based on Tagancha village.

Карты

Таганча на трехверстовой карте Шуберта

Таганча на трехверстовой карте Шуберта

Вернуться к содержанию

Комментариев (19)

  1. Руською (українською) мовою слабо написати?

  2. Автор не упомянул основную веху в истории столь славного села. в 1967 -68 г.г. в детской трудовой колонии этого населенного пункта «мотал» свой первый срок некто Витя Янукович, знаете такого?

    • Росс:

      І це дійсно так, він навіть намагався звідти втекти. Про це розповідали мені діди з сусідньої Мартинівки. Він навіть втік з напарником, добрався до Мартинівки (8 км), завели автомобіль біля колгоспної контори, від’їхали метрів 10 і двигун заглох. Місцеві мужики їх і пов’язали. А потім визвали міліцію з Канева. Отаку от історію розповіли мені мартинівські діди в 2004 році.

      • Хаим Гросс:

        Правильный пацан, до него уже тогда допёрло, что отсюда надо валить — желательно в Эуропу. Но вы ж тады Лэнинским Шляхом руховалы, и парнишку на свою голову воротили, шчоб с вами в ногу — в комунякию.

  3. Лана:

    В этом селе до войны 1941-1945 года жил мой прадед с семейством. Можно ли где то посмотреть в метрические книги 19 века? осталось ли что-то из довоенного в селе или фашисты «сровняли с землей»?

    • Nagual:

      Уважаемая Лана! Обратите внимание- на сайте, на этой же странице выложен перечень метрических книг о рождении браке и смерти Покровской церкви местечка Таганчи, сохранились частично за период с 1875 по 1917 гг. С данными метрическими книгами вы можете непосредственно ознакомиться в Государственном архиве Черкасской области. Так же вы можете заказать у нас проведение генеалогического исследования: контактный e-mail: geno@beket.com.ua

    • Росс:

      Лена, історичні місця Русі не німецькі фашисти «равнялі с земльой», а в соновному, «брати з півночі». Так би мовити — «переносили Русь на угро-фінські території, чи для Вас це чергова «невідаль»?

      • Буратино - итальянская заметьте фамилия:

        Так они бы и не управились, если б братья с юга не подсобляли.

  4. Елена Беспалова (Леус):

    Дорогие жители села Таганча! Много десятилетий наша семья ищет родственников отца. Он и его братья воспитывались в детских домах Украины и потеряли друг друга до войны. В интернете есть сведения, что житель с.Таганча Леус Иван Дмитриевич был награждён юбилейным орденом к 40-летию Победы. Буду очень признательна за любые сведения о нём или его потомках, если они проживают в вашем селе.
    Мне так уже удалось найти двоюродного брата в г.Соликамске!

    • Куманец:

      Зарегистрируйтесь во Вконтакте и там найдёте несколько групп по Таганче. Одна например — Ностальгия за ридным краем. Задайте свои вопросы там — знающие люди и местные там общаются часто.

  5. Елена Беспалова (Леус):

    На всякий случай сообщаю свой телефон 8-918-369-98-37

  6. marianna:

    добрый день .кто-то слышал про детский дом в1920-1930 годы в Таганче и если да то где можно найти сведения спасибо

    • Куманец:

      Тот же рецепт, что и Елене…Зарегистрируйтесь во Вконтакте и там найдёте несколько групп по Таганче. Одна например — Ностальгия за ридным краем. Задайте свои вопросы там — знающие люди и местные там общаются часто…
      Кроме того, напишите по электронке в Черкасский Государственный архив и задайте вопрос по наличию на хранении фондов документов детских домов в Таганче, а также списков их воспитанников и как найти нужного Вам человека.

      • Елена Беспалова:

        Спасибо, воспользуюсь Вашим советом. Но у меня очень мало сведений. Предположительно Леус Иван Дмитриевич проживал в Таганче после войны. А призван на войну был военкоматом г.Белая Церковь.

        • Куманец:

          Есть такой на сайте Подвиг народа, — 1917 года рождения, к 40-летию Победы жил в Таганче, где и получил орден Отечественной войны. У Вас есть ФИО и дата рождения, запросите архив и местных, поскольку этот человек проживал на их памяти (тех кто постарше), может родня есть или соседи-знакомые, которые откликнуться и подскажут про судьбу человека.

  7. Роман:

    Тут згадували про дитячу виправну колонію в селі Таганча. Чи існує вона зараз, або які роки її існування? Я не знайшов жодної згадки в інтернеті про таку…

  8. http://surnameindex.info/news:

    http://surnameindex.info/info/kiev/kanev/tagancha/index.html

    Покровская церковь
    1799 — священник Григорий Григорьевич Леонтович

Ваш комментарий