Байда

Происхождение фамилии

Существует несколько гипотез происхождения фамилии, по одной из них прозвище Байда берет свое начало от украинского слова «байда», которое обозначает «беззаботный, гулящий человек», «ерунда, чепуха», «белый, чистый, пустой», «кусок ломкого или хрупкого (хлеба, сахара, дерева)». Тесть данное прозвище могло означать характер или род занятий его обладателя.

По другой версии фамилия Байда ведет свое начало от нарицательного «байда» — «промысловое судно». Вероятно, прозвище относится к так называемым «профессиональным» именованиям, содержащим указание на деятельность основателя фамилии: он мог быть рыбаком или судостроителем.

По состоянию на 2001 год в Украине проживало 3541 человек с фамилией Байда.

Формы написания фамилии

В древних актах встречаюсть следующие варианты написания фамилии Байда: Байденко, Байдинов, Байдак, Байдушко, Байдаченко, Байдул, Байдоленко, Байдаленко, Байдай, Байдик.

Зарождение и распространение фамилии

Фамилия Байда очень древняя, первые ее упоминания можно встретить на территории современной Украины и России уже в ХVI ст.

Упоминание фамилии в древних актах

Реестр всего войска Запорожского после Зборовского договора с королем Польским Яном Казимиром составленные 1649 года октября 16 дня

Белоцерковский полк
Байда Марко (место Антоновъ)

Каневский полк
Байденко Микита (Стародубова)

Киевский полк
Байденко Веремий (Билецкого) [1].

Малоросийская перепись 1666 г.

Село Парахвейка, мещане пашут на четырех волах: Кондрашка Байдинов [2].

Реестр Запорожского войска 1756

Батуринский курень
Хведир Байдак

Ведмедивськый курень
Корний Байда

Дядькивськый курень
Хома Байдак

Канивськый курень
Савка Байдушко

Пашкивскый курень
Гарасим Байдаченко

Рогивськый курень
Иван Байдул

Уманськый курень
Грыцько Байда Борыс [3].

Компут всего полку Миргородского старшины, значкового товариства старшины сотенной атаманы и рядовых казаков зреведованных року 1723 

Сотня Кременчуцка. Пешие что могут пешую понести войсковую службу, с деда отца казаки Федор Байдаченко, у него син Яков

Сотня Полковая Миргородская, город Миргород Люде посполитые можнийшие: Иосиф Байдоленко; середние стати: Микита Байдаленко [4].

Присяга Миргородского полка 1732 года

Сотня Кременчуцкая, казаки: Андрий Бардак

Байдак Андрій Мусійович (1677 – після 1742) – стрілецький отаман
(1731). Батько значкових товаришів Григорія і Максима Байдаків [5].

Среди Байд известно много влиятельных дворянских и казацких родов. К таковым можно причислить следующих представителей фамилии:

Байдак Андрій (? – 1684 – 1752 – ?) – був власником села на Сухому Омельнику, в якому було 10 хат (1748). Значковий товариш (1705 – 1752 – ?), житель кременчуцький Миргородського полку. 3 червня 1719 р. купив у мешканців кременчуцьких Прокопа Рудого і Олекси Коваля байрак на Майзуровій долині.

Байдак Максим Андрійович (1723 – ?) – службу розпочав з 1742 р. значковим товаришем Миргородського полку при комісії розмежування з турками земель. 1746 р. за Дніпром на пасіках Мошенського монастиря затримував ієросхимонаха Матвія та ченця Іову. 1748 р. в п’ятисотенній команді обмежував трави в побережних сотнях для заготівлі сіна коням. 1749 р. «в понуждении сотенной Кременчуцкой старшини о скорейшом сочинении о взятих в 737, 738, 739 годах под армию … волах и лошадях ведомости», у Городиській сотні під селом Борисами боровся з саранчою. 1750 р. «в содержании на той стороне реки Днепра при селе Войтовому для предосторожности от опасной болезни учрежденого караула». 1751 р. разом з козаками-стрільцями у побережних сотнях на правлму боці р. Днепра здобував диких звірів і птахів. 1753 р. у тисячній команді, «состоящой на той стороні реки Днепра в урочище Сухого Ташлика под командою гпдна полковника Миргородского Остроградского». 1755 р. «в наражонной к нечаяному походу пятисотнной
команди состоял в лагері под командою хорунжего полкового Максима Леонтиева чрез целое лето». 1760 р. «в надсмотрении учрежденних в сотне Городиской от опасной болезни караулов, в том же году в отводе в сотнях Омельницкой, Потоцкой и Кременчуцкой ландмилицкого Белогородского полку для лошадей пастбичних мест» [6].

В Словаре древнерусских собственных имен значатся:

Ивашко Байдай служилый человек 1675 г. (в Сибири)
Адам Байдак сотник Почеповского полка 1687 г.
Федко Байдик Черкасский мещанин 1552 г.
Афонька Федоров Байдон Енисейский служилый человек 1665 г. [7]

В «Ономастиконе» С.Б. Веселовского упоминается:

Байда, крестьянин, 1545 г., Новгород [8].

Известные однофамильцы

Байда (Дмитрий) — народное имя князя Дмитрия Вишневецкого, о котором малороссийский народ поет в своих думах, что он отличался богатырской силой и выносливостью: султан турецкий приказал повесить его за ребро на крюк, а висящий Б., когда ему подали лук и стрелы, убил султана, его жену и дочь, на которой он не хотел жениться, как на басурманке, и спас таким образом свою жизнь [9]. Князь Дмитрий Иванович Вишневецкий (Байда)— волынский православный магнат из рода Вишневецких, владел обширными землями в Кременецком повете, в том числе родовой резиденцией в местечке Вишневец. С 1551 — староста Черкасский и Каневский Великого княжества Литовского, умер в 1564 г.

Фамилия в народном фольклоре Украины

Про Легендарного казака Байду сложено много песен, легенд, казацких исторических дум, его подвигами восхищались отечественные и зарубежные поэты, писатели, историки.

Народная песня про Байду

В Цариграді на риночку
Та п’є Байда мед-горілочку;

Ой п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;

Ой п’є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:

«Ой цюро ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?»

Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:

«Ой ти, Байдо та славнесенький,
Будь мені лицар та вірнесенький,

Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Україночку!» —

«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!»

Ой крикнув цар на свої гайдуки:
«Візьміть Байду добре в руки,

Візьміть Байду, ізв’яжіте,
На гак ребром зачепіте!»

Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;

Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,

Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:

«Ой цюро ж мій молодесенький,
Подай мені лучок та тугесенький,

Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!

Ой бачу я три голубочки —
Хочу я убити для його дочки.

Де я мірю — там я вцілю,
Де я важу — там я вражу!»

Ой, як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,

Його доньку в головоньку.
«Ото ж тобі, царю,

За Байдину кару!
Було тобі знати,

Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,

Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити».

Дума про Байду

В славному містечку, в рідному Черкасі
Козак Байда мед вино спиває;
Мед, вино спиває
На турецькі землі грозно поглядає.

На турецького султана вельми похватає,
Ой, п’є Байда, та на своїх кличе:
Ану теж но скоро коліно музиче!
Мед та вино випивайте,
Пляшки спорожняйте,
Коник-но сідлайте,
Збройцю наряжайте,

Та підем в Туреччину,
Покарає лихую годину.
Бо вже ми ж ми давно рідненької Січі,
Та не бачили в вежи.

Пішов Байда з Козаками,
Турки к нему ідут з дарами;
Що їх султан присилає,
Байду к собі підмовляє:

Ой! Ти, Байдо славнесенький!
Будь ти міні вірнесенький,
Вузми мою султановну дівчину,
І будь паном на всю Україну.

Твоя, султане, віра проклятая;
Твоя, султане, дочка поганая;
А я без твоєї султанивни дівчини,
Буду паном на всю України.

Ой, ти, Байдо! В що ти дбаєш?
Чи ти війська тільки маєш,
Щобись мене, султана, звоював,
Та в країні Козаком панував?
В мене війська, як в морі піску,
Або влізе в одну маківочку.

Мені, Байді, се байдуже;
Шо ти війська маєш много дуже,
Пісок в морі вода змиє,
Мак у полі вітер віє.
Но я своїх Козаченьків дбаю:
Шо я з ними в двору твоїм погуляю:

Ой, крикнув султан на свої гайдуки: —
Возміте-но Байда добре в руки,
Ой, возьміте Байду тай зв’яжіте,
На гак ребром почепіти. —

Висить Байда не день, не два,
Не дві нічки, ні годинки,
Висит Байда, Хреста, прославляє,
І до свого чури, чури молодого словом промовляє:
Ой, чуро мій, чуро молоденький!
Будь ти мені ще трохи вірненький,
За те тобі Бог заплатить много,
А я тобі дарю коня вороного:
Утікай з ним на родину,
Завези од мене поклон в Україну.

Оно міні отдай лучок,
І з сайдака стрілок пучок,
Нех ше хоч раз в моїм житті,
Пущу стрілу по білому світі.
Ой, бачу я три голубечки,
Може їх уб’ю для султанскої дочки,
Нехай же я ій уб’ю на вечерю.
Ой, як встрілив…

Було тобі знати, як Байду карати.
Не на гак чипати, а голову зняти,
Вороним конем їздити,
Мого чуру, чуру молодого, собі зголубити.

Источники и литература

1. Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королем Польским Яном Казимиром составленные 1649 года, октября 16 дня / Изданные по подлиннику О.М.Бодянским. [Чтения в Императорском Обществе Истории и Древсностей Российских при Московском Университете 1874 г. кн.2 и 3-я.] — Москва: Издание Императорскаго Общества Истории и Древностей Российских при Московском Университете, 1875.
2. Малоросийские переписные книги 1666 г. – К.: типография Корчак-Новицкого, 1900
3. Скальковский А.О. Iсторiя Нoвоi Сiчi. Днiпропетpoвськ. «Сiч». 1994
4. Швидько Г.К. Компут і ревізія Миргородського полку 1723 р. -Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2004. – 335 с.
5. Присяга Миргородського полку 1732 року / опрацювали Д. Вирський і Р. Москаленко. НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України НАН України, 2011. – 105 с.
6. Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К.: «Стилос», 2009. – 432 с.
7. Тупиков Н.М. Словарь древнерусских собственных имен. – СПб. 1903. – 864 с.
8. Веселовский С. Б. Ономастикон. Древнерусские имена, прозвища и фамилии. — М.: Наука, 1974. — 382 с
9. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890—1907.

Видеоматериалы