Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Богуслав

Административно-территориальное деление

Богуслав (укр. Богуслав)— город, районный центр, центр городского совета, Богуславского района Киевской области. В ХІХ столетии местечко Каневского уезда Киевской губернии.

Город относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История

Богуслав был основан в 1032 году Киевским князем Ярославом Мудрым. Первое упоминание о поселении в летописи как крепость для защиты от половцев датируется 1195 годом.

Буйславль, Боеслав, Богуславль, Буслав, Богуслав — по преданию, такие названия город носил в разные времена. Краеведы выдвигают различные гипотезы относительно возникновения названия. По этому вопросу существует несколько легенд. По одной из легенд, город назывался Боеславом потому, что в этих местах довольно часто происходили бои с печенегами, хазарами, половцами. Некоторые рассматривает «Богуслав» как сложное слово — «бой» или «буй» (в значении «сильный») и «славить». Еще и поныне часто от сельских людей можно услышать названия Буслав или Буславье. Возможно, это была столица русского вождя Буса, который сыграл значительную роль в борьбе славян с готами в IV в. В «Слове о полку Игореве» упоминаются также времена Бусовы.

Богуслав

О происхождении названия города Богуслава существует еще и такая легенда. Киевский князь Ярослав Мудрый, разгромив отряды кочевников, поднялся на один из холмов, где было расположен маленькое поселение. Окруженный своими воинами, которые радостно приветствовали своего князя со словами: «Слава Ярославу!» — Он, вытерев пот со лба, глядя вслед врагам, которые убегали, устало сказал: «Богу слава!» Эти слова были подхвачены многими голосами: «Богу слава!». С того времени и стало называться укрепленное городище, а позже город, Богуслав.

Территория Богуслава была заселена издавна. В урочище Городок найдены три римские монеты II в., а в пределах левобережной части города сохранились остатки древнерусского городища XI-XIII вв.

Археологические исследования экспедиции Института археологии и археологического музея академии наук УССР, которые проводились в мае-июне 1982 г. (Л.И. Иванченко, А.П. Моця), учитывая наличие керамики XI в. на дитинце Богуславля подтвердили гипотезу основания летописного Богуславля в первой половине XI в., когда Ярослав Мудрили проводил интенсивное строительство, направленное на укрепление Поросской оборонительной линии Древнерусского государства.

Первое письменное упоминание о Богуславле находим в древнерусской летописи около 1195 г. «когда на город посягал суздальский князь Всеволод.
В 1240 г. Богуслав был разрушен монголо-татарскнмы войсками. В 1362 г. он подпал под власть Литвы, а после Люблинской унии 1569 г. территория города отошла Речи Посполитой.

С целью канонизации украинских земель и укрепления южных границ польское правительство предприняло ряд мер для преобразования Богуслава в хорошо укрепленную крепость. В 1591 г. король Сигизмунд III отдал город во владение волынского воеводе князю Янушу Острожскому. Городу были предоставлены привилегии — население освободилось от всяких налогов и поборов. С того времени Богуслав стал центром староства.

В 1620 г. город получил магдебургское право и хоругвь с изображением герба. После окончания срока привилегий Богуславское староство оплачивало в пользу своего старосты 5500 флоринтов. Ограничивалось и магдебургское право.

Казаки и мещане, недовольны таким положением, при поддержке крестьян, управляемые народным предводителем Криштофом Косинским. в 1592 подняли восстание, захватили Богуслав и разрушили замок.

Активное участие принимало население Богуслава в крестьянско-казацких восстаниях под проводом С. Наливайко в 1594 г., П. Павлюка и К. Скидана в 1637 г., Д. Гуни и Я. Острянина в 1638 г. В 1648 отдельные восстания преобразовались в Национально-освободительною войну под руководством Богдана Хмельницкого. В это время Богуслав стал сотенным местечком Белоцерковского полка.

Богуслав несколько раз (в 1651, 1654, 1655 и 1656) становился местом военной стоянки Богдана Хмельницкого. Летом 1654 в одном из дворцов города принимал Хмельницкий антиохийского патриарха Макария, который ехал в Москву, перед этим устроив ему торжественную встречу. С Богуслава Хмельницкий написал несколько писем к русскому царю и патриарху Никона, издал здесь несколько универсалов.

По Андрусовскому перемирию 1667 Богуслав отошел Польше. Город не раз подвергался нападению крымских татар и турок. В 1678 г. — разрушен гетманом Юрием Хмельницким.

С 1685 Богуслав снова стал полковым городом, руководителем которого с 1702 г. был Самойло Самусь, наказной гетман Правобережной Украины. В 1693-1704 гг. он укрепил Богуславский замок, заложил монастырь в Богуславе, освободил население от всевозможных повинностей.

В 1712 г. город попал снова под власть Польши. Население Богуславщины участвовало в гайдамацких восстаниях 1740-1750 гг. Здесь действовали отряды повстанцев под руководством Деркача, Лоба, и Шуленка, Гривы, а позже — Блакитенка, Невенчанного, Беркута и Середы.

Каменица в Богуславе

Редкое для Центральной Украины здание — каменица. Построенное в начале XVIII века (1726 год).

В 1768 г. Максим Зализняк с смелянскнм полковником Шило подошли к Богуславу. Богуславские есаула Кушнир, Гладкий, Радченко, которые находились на службе у шляхты, вместе со своими подразделениями перешли на сторону Зализняка. Польский гарнизон был уничтожен. Однако силы были неравными, и восстание потерпело поражение.

В 1775 г. Богуслав перешел к польскому королю. Он подарил его своему племяннику С.И. Понятовскому, а тот продал в 1785 графу Ксаверию Браницкому за 4 миллиона злотых. Документально это оформлено в 1799 г.

В 1793 г. после второго раздела Польши Богуслав вошел в состав России. С 1796 г. город стал центром Богуславского уезда. В 1837 г. уездные учреждения были переведены в Канев, Богуслав стал заштатным местечком.

В 1846 г. произошел крупный пожар в Богуславе, в связи с этим он потерял статус города. Жители были очень бедные, а потому отклонили уставную грамоту, принятую во время реформы 1861 г., и требовали наделения земель без выкупа.

В пореформенный период в Богуславе интенсивно развивались капиталистические отношения. Возникли новые промышленные предприятия — суконная и воскобойная фабрики (1866 г.). Росла торговля.

В 1910 г. в городе насчитывалось 6 предприятий фабрично-заводского типа. В 1913 г. здесь действовали три суконные фабрики, машиностроительный, пивоваренный-медовый и кирпичный заводы, конфетная фабрика, три мельницы.

Вид на Троицкую соборную церковь в Богуславе

Троицкая церковь. Построена в 1862 году на месте старой деревянной церкви.7.07.2013

Советскую власть в Богуславе было установлено в январе 1918 г.

С 1919 г. Богуслав стал центром Богуславского уезда Киевской губернии, а с 1923 г. — Богуславского района.

Наибольшая смертность во время Голодомора 1932-1933 гг. была в марте-июне. С 1 января 1933 по 1 января 1934 в Богуславе народилось 170 детей, умерло 377 жителей, в т.ч. детей до 1 года — 9.

С 26 июля 1941 г. по 3 февраля 1944 город был оккупирован немецко-фашистскими завоевателями.

26 января 1944 части 27-й армии 1-го Украиныского фронта освободили от оккупантов пригород Богуслава — Заросье. 4 февраля отдельный пулеметно-артиллерийский батальонов под командованием майора Арсенидзе освободил Богуслав полностью. На фронтах Второй мировой войны погибло 1019 жителей города.

В послевоенные годы Богуслав рос и восстановливался. В сентябре 1991 г. над зданием райисполкома и городского совета поднят флаг независимой Украины.

С Богуславом тесно связаны жизнь и творчество многих известных деятелей культуры. Известное имя художника Алимпия Галика, который родился в семье богуславского ремесленника в 1685. Прошел путь от простого художника к руководителю иконописной мастерской Киево-Печерской лавры.

Богуслав

В Богуславе 14 июня 1807 родился и провел детские годы художник Иван Максимович Сошенко, который сыграл исключительную роль в жизни Т.Г. Шевченко. Сегодня в трех комНатах дома художника находится мемориальный музей И.М. Сошенко, во дворе установлен бюст знаменитого земляка.

Бывал в Богуславе и Т.Г. Шевченко — в детстве (1822 г.) и в зрелом возрасте (1845 г.).

Жил здесь и Иван Семенович Нечуй-Левицкий. В период 1847-1852 гг. учился в Богуславском духовном училище, а затем учительствовал там (1860-1861 гг.).

Почти девять лет прожила на Богуславщине выдающаяся украинская писательница Марко Вовчок (1885-1893 гг.). Здесь она возобновила литературную деятельность, печатала ряд очерков о произволе местных богачей, общалась с крестьянами, интеллигенцией. В Богуславе расположен мемориальный музей писательницы, во дворе установлен бюст.

С 1884 г. по 1890 получал образование в Богуславском духовном училище Александр Кошиц, позже известный хоровой дирижер, этнограф. Именно в Богуславе формировалось его творческое мировоззрение, определилась склонность к хоровому искусству.

Жил и работал на этой земле классик еврейской литературы Шолом-Алейхем (Шолом Рабинович).

В 1902 г. в Богуславской министерской школе учительствовал украинский писатель Степан Васильченко.

В городе насчитывается 22 памятника истории, культуры и архитектуры. Среди них памятники архитектуры: «каменица» начала XVIII сг., Дом фабриканта Покраса XIX в., православный храм Троицкой церкви XIX в.

Среди памятников истории — историко-краеведческий музей, в котором более 6000 оригинальных экспонатов. На центральной улице в марте 1989 установлен бюст Т.Г. Шевченко. В мае 1981 г. в Богуславе открыт памятник легендарной Марусе Богуславке.

История городов и сел УССР 1971 год

Богуслав — місто районного підпорядкування, розташоване по берегах річки Росі, за 2 км від однойменної залізничної станції. Відстань до Києва: по автостраді Київ — Дніпропетровськ — 123 км, залізницею — 183 км. Місто зв’язане автобусним сполученням з Києвом, Миронівкою, Таращею та з селами району. Населення — 12 300 чоловік.

Богуслав — центр однойменного району, площа якого становить 800 кв. км, населення — 53 тис. чоловік. На території району —міська і 21 сільська Ради депутатів трудящих, яким підпорядковано 39 населених пунктів. З корисних копалин тут є граніти, керамічні і цегельно-черепичні глини. Провідне місце в економіці району належить сільському господарству; розвинута також промисловість. Тут розташовано 18 колгоспів. Земельні угіддя становлять 44 880 га, в т. ч. орна земля — 39 294 га. Вирощуються переважно зернові культури і цукрові буряки; важливе місце належить м’ясо-молочному тваринництву. Допоміжне значення мають плодівництво, птахівництво і ставкове рибництво. Промисловість району представлена 16 підприємствами легкої, харчової, деревообробної промисловості і промисловості будівельних матеріалів. Діють також Богуславська і Дибинецька гідроелектростанції, які щорічно виробляють 9 млн. квт.-год. електроенергії. У районі — 6 лікарень, медамбулаторія, 32 фельдшерсько-акушерські пункти, 13 пологових будинків, лікарський здоровпункт. Тут налічується 41 загальноосвітня школа, у т. ч. 9 середніх, 18 восьмирічних, 12 початкових, вечірня і заочна середні школи, а також музична школа, педагогічне і професійно-технічне училища та міжобласний учбово-виробничий комбінат. Є 37 будинків культури і клубів та 34 бібліотеки.

Територія Богуслава заселена здавна. В урочищі Городку знайдено 3 римські монети II ст. н. е., а біля міста збереглися залишки давньоруського городища XI—XIII ст., яке, очевидно, можна ототожнювати з містом Богуславлем, згадуваним у літопису під 1195 роком. Воно було разом з Корсунем і Каневом одним з найбільших укріплених пунктів на південному кордоні Русі.

1240 року Богуслав був зруйнований монголо-татарськими ордами. У 1362 році він підпав під владу Литви, а після Люблінської унії 1569 року його захопила шляхетська Польща.

З метою колонізації українських земель і зміцнення південних кордонів Речі Посполитої польський уряд вжив ряд заходів для перетворення Богуслава на добре укріплену фортецю. У 1591 році король Сигізмунд III віддав місто у володіння волинському воєводі князю Янушу Острозькому і дозволив його заселяти. Місту були надані привілеї: населення звільнялося на 29 років від усяких податків і поборів, а також дозволялося проводити торги один раз на тиждень і ярмарки 2 рази на рік. З цього часу Богуслав став центром староства. В 1620 році він дістав магдебурзьке право і герб.

Як видно з люстрації 1622 року, після закінчення строку привілеїв Богуславське староство сплачувало на користь богуславського старости 5500 флоринів. Обмежувалось і магдебурзьке право. Привілеями користувались лише заможні міщани. У цей час в Богуславі було 115 дворів, 15 шинків, 4 водяні млини та 2 поташні буди.

Український народ чинив рішучий опір колонізаторській політиці польського уряду. Це вилилося у ряд селянсько-козацьких повстань. У 1592 році повстанці під проводом К. Косинського захопили Богуслав. Великий відгук знайшло тут селянсько-козацьке повстання на чолі з С. Наливайком, яке почалося у 1594 році. Населення Богуслава покозачувалось. У 1622 році в місті налічувалося лише 100 «послушних» міщан, а основну масу жителів становили козаки. Активну участь брало населення Богуслава у селянсько-козацьких повстаннях під проводом П. Павлюка і К. Скидана — у 1637 році, Д. Гуні і Я. Острянина — у 1638 році.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Поросся стало ареною воєнних дій. У травні 1648 року Богдан Хмельницький розгромив польське військо під Корсунем. Богуслав був визволений з-під влади шляхетської Польщі і став сотенним містом Білоцерківського полку.

Богдан Хмельницький надавав великого значення Богуславу і неодноразово робив його місцем збору своїх військ. Гетьман стояв тут з полками у 1651, 1654 і 1655 рр. У 1654 році він приймав у Богуславському замку антіохійського патріарха Макарія, який їхав до Москви із спеціальною місією. Павло Алеппський називає Богуслав «большим городом» з трьома церквами, укріпленнями і цитаделлю. Богдан Хмельницький надсилав звідси листи російському цареві Олексію Михайловичу про хід боїв з польсько-шляхетськими військами та свої воєнні плани, патріарху Никону — з проханням сприяти прискоренню походу російських військ на допомогу Україні, видав тут кілька своїх універсалів. З Богуслава Б. Хмельницький виряджав послів до російського царя.

Під час визвольної війни переважна більшість міщан Богуслава покозачилась. За переписом 1654 року, в місті, що входило тоді до Корсунського полку, налічувалось 610 козаків і 59 міщан. Шляхти тут не було зовсім. У 1654 році все населення Богуслава присягнуло на вірність Російській державі.

У 60—70-х роках XVII ст. посилилися напади на Богуслав кримських, татар. У 1665 році на місто вчинила наскок татарська орда і пограбувала його. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Богуслав знову захопила шляхетська Польща.

У 1678 році кримські татари і турки разом з Юрієм Хмельницьким розорили місто, а його жителів забрали у ясир (полон).

Наприкінці XVII ст. населення Богуслава включилося у визвольну боротьбу під керівництвом С. Палія. У 1685 році козацьке військо на чолі з полковником С. Самусем, сподвижником Палія, на деякий час визволило місто з-під гніту польської шляхти. Богуслав став полковим містом Богуславського полку. Панщина на користь старости була скасована.

Після укладення Карловицького миру між Польщею і Туреччиною (1699 рік) польський сейм прийняв рішення про «знищення козаків у Київському і Брацлавському воєводствах». С. Самусь, який з 1692 року займав посаду наказного гетьмана правобережних козаків, був позбавлений гетьманства і оселився в Богуславі. Він побудував Богуславський монастир, заснував і заселив чимало слобід. Побоюючись Самуся, польський уряд наказав відібрати у нього військові клейноди: булаву, бунчук, печатку, 5 гармат. Жителів міста обклали різними «митами» і примусили відбувати повинності. Це викликало різкий протест всього населення. У 1702 році в Богуславі спалахнуло народне повстання проти шляхетської Польщі, за возз’єднання Правобережної України з Російською державою, яке очолив С. Самусь. Повстання перекинулось у Корсунь і Лисянку, а потім поширилось на все Правобережжя.

Козаки Богуславського полку брали активну участь у численних боях проти польської шляхти під Білою Церквою, Бердичевом, Баром, Меджибожем, Немировом. Богуславський полк у 1704 році приєднався до лівобережних козаків для боротьби проти шведів та їх польських прихильників. Після Прутського миру 1711 року значна частина населення міста, рятуючись від польсько-шляхетського гніту, переселилась на Лівобережну Україну.

З часом населення Богуслава знову збільшилося. Щоб тримати його у покорі, польський уряд у 1736 році поставив у Богуславі, Лисянці та Умані загони найманих німецьких військ. Богуславські старости дедалі посилювали феодальну залежність жителів міста. За люстрацією 1763 року, з 517 дворів 505 були підданими. Вони відробляли повинності та сплачували чинш, косове, житній осип, ставкове та поколісне від млинів на суму 6175 злотих.

Населення Богуслава продовжувало боротьбу проти соціального і національного гноблення. У 40-х роках XVIII ст. в районі Лисянки — Богуслава діяли гайдамацькі загони під проводом Деркача, Лоба і Щученка. У наступні роки гайдамацький рух не вщухав. У 1759 році гайдамаки напали на місто і відібрали багато майна у місцевої шляхти. З особливою силою гайдамацький рух розгорнувся під час Коліївщини 1768 року. У червні загін Максима Залізняка зайняв місто. Повстанці, до яких приєдналися місцеві жителі, розправились з своїми гнобителями — шляхтою. Одночасно тут діяли гайдамацькі загони на чолі з народними героями М. Швачкою, Сачком та іншими.

У 1777 році польський король Станіслав Август подарував Богуславське староство князю С. Понятовському. Ще більше зросли повинності і посилилась експлуатація населення. У 1789 році всі 557 дворів були підданими і відбували 116 тяглих і 3084 піші дні панщини та сплачували різних поборів на суму 9103 злотих на рік. У цілому в Богуславському старостві за період з 1765 по 1789 рік платежі і повинності зросли з 39 856 до 85 656 злотих. Внаслідок цього із староства втекло багато селян.

Після другого поділу Польщі (1793 рік) Богуслав увійшов до складу Росії і з 1796 року став центром Богуславського повіту. Більша частина населення міста займалась землеробством, решта — ремеслом і торгівлею. Богуслав був важливим торговим пунктом, в якому налічувалося 112 купців та 56 кам’яних і дерев’яних крамниць. На ярмарках продавали товари, привезені з Києва, Жмеринки, Бердичева, Фастова та інших міст. Серед ремісників особливо славились кушніри, які виробляли широковідомі богуславські кожухи. З підприємств тут було 11 млинів, 12 кузень і пивоварний завод, побудований у 1791 році.

У 1799 році князь С. Понятовський продав Богуславський ключ графу К. Браницькому за 4 млн. злотих. Царський уряд ліквідував привілеї, якими користувалося місто згідно з магдебурзьким правом, і підтвердив права приватної власності на нього за графом Браницьким. У 1837 році центр повіту було переведено до Канева, а Богуслав став заштатним містом Канівського повіту Київської губернії. Незважаючи на це, Богуслав продовжував зростати як промислово-ремісничий і торговий центр. У 1835 році в місті побудували свічковий завод, в 1858 році — меблеву фабрику. Розвивалося і ремесло. В місті налічувалось 72 ремісники різних фахів: кравці, шевці, ковалі, столяри та ін. У 30-х роках Богуслав став одним із значних центрів хлібної торгівлі. Щорічно з повіту вивозилось близько 180 тис. четвертей хліба.

Становище найбідніших верств населення було дуже тяжким. На користь власника місто сплачувало оброк за присадибну землю, мито за користування паромом через Рось та багато інших платежів на загальну суму 10 тис. крб. на рік.

Під час Вітчизняної війни 1812 року населення Богуслава взяло активну участь у боротьбі проти ворога. Місто поставило 50 чоловік «с одеянием и оружием» у полки народного ополчення. Крім того, понад 350 місцевих козаків поповнили лави українських козацьких полків, які пліч-о-пліч з російськими солдатами захищали свою батьківщину.

У Богуславі в 1823 році дислокувався 18-й єгерський полк 9-ї піхотної дивізії, серед офіцерів якого були активні учасники руху декабристів (капітан В. Норов — член Васильківської управи «Південного товариства» та інші).

За феодалізму трудящим було закрито шлях до освіти і культури. У 1818 році в місті діяли повітове, духовне і парафіяльне училища. У 1828 році повітове і духовне училища об’єдналися в одне. Воно існувало до 1900 року. В цьому училищі в 1847—1852 рр. навчався, а в 1859—1861 рр. працював учителем словесності, географії та арифметики класик української літератури письменник-реаліст І. С. Нечуй-Левицький. На початку XIX ст. у місті спорудили Троїцьку церкву, що є цінною архітектурною пам’яткою і охороняється державою.

З Богуславом, життям і боротьбою його населення пов’язані видатні твори української народної поезії — дума «Маруся Богуславка» та пісня-балада «У містечку Богуславку» («Про Бондарівну»). Маруся Богуславка — один з найяскравіших народнопоетичних образів жінки-патріотки. Перебуваючи в неволі у турецького паші, вона відкрила «темницю кам’яную» і випустила на волю «сімсот козаків, бідних невольників». Сюжет цієї думи використали для однойменних творів С. Нечуй-Левицький, М. П. Старицький та ін. На сюжет думи і творів письменників українським радянським композитором, лауреатом Державної премії СРСР А. Г. Свєчниковим створено балет «Маруся Богуславка».

Непримиренною ненавистю до феодала-шляхтича пройнята пісня про Бондарівну, героїня якої— чесна дівчина-красуня простого роду, дочка бондаря мужньо протистоїть зухвалому і всесильному феодалові-самодурові Каньовському. Класик-драматург I. К. Карпенко-Карий за сюжетом цієї пісні написав драму «Бондарівна», а український радянський композитор М. І. Вериківський створив балет «Пан Каньовський».

Дуже поширеними у XVIII — першій половині XIX ст. серед богуславців були народні пісні про одного з визначних ватажків Коліївщини Микиту Швачку, про Максима Залізняка і Семена Палія.

Богуслав — батьківщина українського живописця та гравера Алімпія Галика (1703—1763 рр.), який брав участь у настінних розписах Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври. Очолюючи в 30—60-х роках XVIII ст. іконописну майстерню лаври, Галик виховав плеяду українських митців, що творчо розвивали українське мистецтво. У Богуславі народився український художник І. М. Сошенко, який «відкрив» Т. Г. Шевченка-художника в Петербурзі. Художник мав у місті садибу і хату, в якій у 1845 році зупинявся великий поет-революціонер Т. Г. Шевченко. Бував тут Шевченко багато разів і в дитинстві, а про перебування в Богуславі у 1845 році та свою приязнь до І. М. Сошенка він писав у повістях «Художник» і «Прогулка с удовольствием и не без морали». На честь великого поета центральна вулиця міста названа його ім’ям.

В результаті реформи 1861 року селяни Богуслава були пограбовані. Напередодні реформи в місті налічувалося 126 селянських дворів, які користувалися 115 десятинами присадибної і 54 десятинами польової землі. За уставною грамотою богуславські селяни повинні були викупити 249 десятин землі, за яку вони мали сплачувати велику суму викупних платежів — по 631 крб. 23 коп. щорічно протягом 49 років.

Селяни Богуслава відхилили уставну грамоту і вимагали наділення землею без викупу. Щоб придушити їх опір, київський генерал-губернатор у червні 1862 року наказав надіслати туди резервний батальйон Житомирського піхотного полку, що розташовувався в Києві. Дізнавшись про це, український революціонер-демократ підполковник А. О. Красовський 17 червня проник у табір батальйону і розкидав там написану ним прокламацію, в якій закликав солдатів не брати участі у придушенні селянських заворушень. А. О. Красовського було заарештовано і засуджено до розстрілу, заміненого 12 роками каторги. Солдати-житомирці у листі, потай переданому йому, висловили свою солідарність і співчуття.

У 1863 році місто стало одним з центрів підготовки польського повстання в Київській губернії. В Богуславському маєтку у квітні 1863 року зібрались близько 600 учасників повстання. Вони вирушили в навколишні села, де збирали селян і зачитували їм «золоту грамоту». В Богуславі знаходився таємний склад зброї, в якому налічувалося до 2 тис. списів і 600 кинджалів.

Щоб запобігти піднесенню селянського руху під час польського повстання 1863 року, царський уряд дещо пом’якшив викупну операцію на Правобережній Україні. Селяни Богуслава повинні були сплачувати по 473 крб. 42 коп. викупних платежів щорічно протягом 49 років, тобто земля мала обійтись їм у 23 197 крб. 58 коп., хоча ринкова її ціна дорівнювала 7890 крб. У 1869 році К. Браницький продав земельні володіння, а також промислові підприємства, що йому належали в місті, відомству уділів. Всі платежі, які стягувалися з міщан і селян на користь Браницького, стали надходити до цього відомства. Крім того, жителі сплачували податки на користь держави, які на початок XX ст. досягли 400 тис. крб. на рік. В 1909 році частину земель удільне відомство продало богуславському міщанському товариству.

У післяреформений період в Богуславі інтенсивно розвивалися капіталістичні відносини. Виникли нові промислові підприємства — суконна та воскобійна фабрики (1866 р.); реконструювали пивоварний завод. Найбільшим підприємством була суконна фабрика, що виробляла шерстяні серветки для цукрових заводів. У 1869 році підприємства Богуслава виробили 11 тис. серветок, 6250 відер пива, 800 пудів свічок та інших виробів на суму 22,2 тис. крб. У 1874 році став до ладу машинобудівний завод, який виготовляв і ремонтував устаткування для цукрових заводів. Продовжувало розвиватися і ремесло. В 1872 році тут налічувалося 1096 дворів з населенням 6694 чоловіка, серед яких було 615 ремісників. У другій половині XIX ст. Богуслав залишався одним із значних торгових центрів Канівського повіту. У місті щорічно відбувалось 8 ярмарків, на які прибувало до 10 тис. чоловік, у т. ч. купці з Полтавської, Катеринославської та інших губерній. Тут продавались хліб, шкіра, риба, сіль, сало, худоба, коні. Товарооборот ярмарків досягав 100 тис. крб. Крім того, двічі на тиждень відбувались торги.

На початку XX ст. в Богуславі продовжувала зростати промисловість і торгівля. У 1910 році в місті налічувалось 6 підприємств фабрично-заводського типу, які виробили продукції на суму 47 тис. крб. У 1913 році тут діяли 3 суконні фабрики, машинобудівний, пивоварно-медоварний і цегельний заводи, цукеркова фабрика, З млини. Почалося будівництво електростанції. У 9 ремісничих майстернях працювало 110 робітників, які виробляли продукції на 26 тис. крб. щорічно. Крім того, 600 ремісників було зайнято в шевському і 300 — у ткацькому ремеслах.

Умови життя і праці робітників Богуслава були тяжкими. Вони зазнавали жорстокої експлуатації, робочий день на підприємствах тривав 10—12 годин. Робітники активно боролися проти своїх гнобителів. У 1897 році застрайкували робітники машинобудівного заводу, вимагаючи підвищення заробітної плати. Адміністрація заводу викликала пристава і поліцію, які заарештували керівників страйку. Проте робітники не припинили страйк і виступили з протестом проти дій властей і підприємця. В лютому 1903 року застрайкували підмайстри шевських і кравецьких майстерень, через деякий час — ткачі, які вимагали зменшення робочого дня і підвищення заробітної плати. Дальшому розгортанню революційного руху сприяло створення в місті в 1905 році організації РСДРП, члени якої розповсюджували тут прокламації та іншу нелегальну революційну літературу.

Особливо активізувалась боротьба робітників Богуслава під час революції 1905—1907 рр. У травні 1905 року страйкували ткачі, шевці та робітники машинобудівного заводу. Пролетарі організовували маївки, на яких гнівно виступали проти царя і поміщиків, співали «Варшав’янку» і «Марсельєзу». У жовтні робітники Богуслава приєдналися до загальноросійського політичного страйку. В ці роки до міста «для підтримання порядку» неодноразово надсилались військові частини, систематично проводились обшуки і арешти. У Богуславі народився революціонер Г. Ф. Ткаченко-Петренко, який за активну участь в організації грудневого збройного повстання 1905 року в Донбасі був страчений.

Соціал-демократична організація Богуслава вела роботу і в роки реакції. Під її керівництвом у 1908 році відбувся страйк робітників ткацьких майстерень, в якому взяли участь 60 чоловік. Вони вимагали підвищення заробітної плати. Навесні 1912 року в місті було розповсюджено близько 100 примірників прокламацій Київського комітету РСДРП.

У 1910 році в Богуславі проживало близько 20 тис. чоловік. Майже всі будинки у місті були дерев’яні. Вулиці незабруковані і лише в центрі освітлювались гасовими ліхтарями.

Медична допомога населенню була вкрай незадовільною. На все місто і 4 волості існувала одна земська лікарня на 20 ліжок, де працювали 3 лікарі і 6 фельдшерів.

Освіта була доступна лише заможним верствам населення. Навчальні заклади не охоплювали і половини дітей шкільного віку. У Богуславі в 1862 і 1882 рр. відкрилися 2 сільські однокласні школи, в яких у 1898 році навчалося 155 учнів і працювало 2 вчителі. З 1911 року почало діяти міське училище, де навчалося 98 учнів і працювало 3 вчителі. Крім того, тут існували сільська двокласна школа та приватне жіноче училище, а з 1916 року — жіноча і чоловіча гімназії.

У 70-х роках XIX ст. в Богуславі не раз бував письменник І. С. Нечуй-Левицький, який записав тут різні варіанти думи і пісень про Богуславку. Твори письменника «Микола Джеря», «Старосвітські батюшки та матушки» і «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть» розповідають про події, що відбувалися у місті та с. Хохітві. У 1886—1893 рр. тут жила видатна українська письменниця Марко Вовчок. Приїздив сюди також Панас Мирний.

Велику і різноманітну культурно-освітню роботу на початку XX ст. проводив у Богуславі видатний український прогресивний письменник і педагог Степан Васильченко (С. В. Панасенко), який працював тут учителем двокласної школи. Він був організатором місцевого драматичного аматорського гуртка, через який вів революційну роботу. Відомим був Богуслав і як центр декоративного художнього ткацтва, де виготовлялася славнозвісна кольорова тканина «богуславка». Наприкінці XIX — на початку XX ст. тут існувала майстерня художніх хусток, продукція якої користувалася великим попитом.

Після перемоги Лютневої революції 1917 року в Богуславі виникли місцеві органи Тимчасового уряду. Поряд з ними у березні було створено Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Вона взяла під контроль маєток удільного відомства і звернулася до робітників, селян та солдатів з листівкою, що закликала згуртуватись навколо Ради. Богуславські ткачі виступили з вимогою підвищення заробітної плати. У відповідь на це підприємці загрожували закрити майстерні, але на захист робітників стала Рада.

Трудящі Богуслава із захопленням зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Незабаром тут було створено військово-революційний комітет. Він явочним порядком запровадив на підприємствах 8-годинний робочий день, поставив перед їх власниками питання про підвищення заробітної плати.

В березні 1918 року Богуслав окупували німецькі загарбники. Партійна організація пішла у підпілля. Її представники були учасниками Всеукраїнської партійної наради, що відбулась 26 травня 1918 року в Києві. Делегат від’ Богуслава заявив на нараді, що робітники настроєні по-більшовицькому, настрій селян піднесений. Трудящі Богуслава взяли участь у Таращанському повстанні проти німецьких окупантів і гетьманщини. В червні 1918 року партизанський загін на чолі з Кисиленком на деякий час визволив Богуслав. Влада перейшла до ревкому. У місті формувалися повстанські загони, які боролися проти окупантів. Багато жителів міста та навколишніх сіл поповнили лави цих загонів.

Після краху німецької окупації на Україні у грудні 1918 року Богуслав захопили частини Директорії. В лютому 1919 року в місті було відновлено Радянську владу. Почав діяти волревком, до складу якого увійшли А. Голик (голова), М. Гуриненко, І. І. Запорожець, Т. А. Мартиненко, О. Тинина. Радянське будівництво проходило в дуже складній обстановці. У Медвині та Ісайках діяли куркульсько-петлюрівські банди, які у квітні 1919 року вчинили напад на Богуслав. Нормалізації життя перешкоджала також банда Зеленого, що активізувалася в цьому районі у квітні — травні 1919 року. Для її ліквідації у Богуслав був посланий Інтернаціональний полк під командуванням Р. Фекете. Коли ж наприкінці травня тут зосередились головні сили Зеленого після розгрому його в Обухові, сюди прибув 6-й Корочанський український повстанський полк, який оточив бандитів і розгромив їх. Незважаючи на бандитський терор, на початку липня 1919 року по всій Богуславській волості вже існували комбіди. Партійна організація міста налічувала 60 комуністів. У серпні було створено комсомольський осередок на чолі а Р. В. Красницькою.

У вересні 1919 року Богуслав захопили денікінці, які жорстоко розправлялися з радянськими активістами і грабували населення. Від рук білогвардійців загинув уповноважений Київського губкому КП(б)У Бебеш. Фабрично-заводські підприємства були зруйновані. В цей час у Богуславській волості діяв партизанський загін чисельністю у 500 чоловік на чолі з головою Канівського ревкому Федоренком.

29 грудня 1919 року частини 2-ї бригади 44-ї дивізії 12-ї армії визволили Богуслав. Населення з великою радістю зустріло червоноармійців. Відразу ж почав роботу ревком. У травні 1920 року місто на короткий час захопили білополяки, але незабаром воно було визволене радянськими військами групи Й. Е. Якіра. У червні 1920 року у Богуславі відбулась комсомольська конференція, на якій обрали комітет комсомолу. У відібраних у місцевої буржуазії приміщеннях комсомольці відкрили клуб і читальню.

Наприкінці 1920 року в Богуславській волості діяло 12 комнезамів, які розгорнули широку діяльність по наділенню безземельних і малоземельних селян землею. У листопаді в місті відбувся з’їзд представників волосних і сільських комнезамів, на якому було обговорено питання про виконання продрозверстки. Здійснення її проходило в жорстокій боротьбі з куркульсько-петлюрівськими бандами. Від рук бандитів Махна у січні 1921 року загинула група продармійців Богуслава на чолі з політпрацівником продзагону Г. С. Уколовим, які поховані в братській могилі у центрі міста. Велику допомогу в боротьбі з бандитизмом подала місцевому населенню 17-а кавалерійська дивізія під командуванням Г. І. Котовського, що перебувала тут у лютому 1921 року.

У липні 1921 року Богуслав став повітовим центром. Тут було обрано повітову Раду. Головою повітвиконкому став М. Мациненко. Партійні і радянські органи повіту багато зробили для мобілізації сил на виконання продподатку, для боротьби з розрухою і допомоги голодуючим Поволжя. Цього року вже до 8 жовтня продподаток було виконано на 90 проц. Всі працівники установ відрахували до фонду допомоги голодуючим 50 проц. місячної заробітної плати і 25 проц. пайка. У Богуславі знайшли притулок 50 дітей, що прибули з Поволжя. У лютому 1922 року, здійснюючи поїздку по Україні в агітпоїзді «Октябрьская революция», до Богуслава прибули М. І. Калінін і Г. І. Петровський. Посилилася робота для подання допомоги голодуючим. Тільки в серпні у Донбас було відправлено 12 тис. пудів хліба. Проведено також збір речей і відкрито їдальню для голодуючих, що прибували до міста.

Розгортанню радянського будівництва намагалися перешкодити куркульсько-петлюрівські банди, які діяли в повіті. На допомогу трудящим прийшла 9-а Кримська кавалерійська дивізія на чолі з Г. І. Котовським, яка перебувала тут у вересні — жовтні 1921 року. Навесні 1922 року, коли знову активізувались ці банди, було створено загони з місцевого населення чисельністю до 3 тис. чоловік і протягом короткого часу з бандитизмом покінчено. Активну участь у ліквідації банд взяв загін самооборони міста, який складався з 150 чоловік.

Продовжувалась відбудова народного господарства. Стали до ладу суконна фабрика, шкіряний і миловарний заводи, електростанція, олійниця, млини тощо. Велику активність виявило селянство у виконанні продподатку. На кінець жовтня 1922 року він був виконаний повністю, за що президія Київського губвиконкому оголосила подяку селянам повіту. У 1922 році в Богуславі виникли 3 сільськогосподарські кооперативи, а в 1923 році — ще один. Ідея кооперування знайшла відгук і серед ремісників. У 1922 році було організовано промартіль «Ткач». Зростала партійна організація Богуслава. В цей час тут діяло 5 партійних осередків, які об’єднували 85 членів і 9 кандидатів у члени партії. З 1923 року Богуслав став центром району.

Радянська влада подбала про розвиток охорони здоров’я, освіти і культури. Медичну допомогу трудящим міста подавали лікарня, 2 медпункти і аптека. В 1920 році в Богуславі відкрилася бібліотека і трирічні педагогічні курси ім. Т. Г. Шевченка, на яких на початку 1923 року навчалося 211 курсантів і працювало 10 викладачів. У 1926 році тут були 3 семирічні і початкова школи, 3 дитячі будинки та лікнеп. У цей час в Богуславі діяли 3 клуби, кінотеатр, 2 бібліотеки. Значного розвитку набуло народне декоративне ткацтво і різьба по дереву.

Важливим завданням, яке постало перед трудящими Богуслава, була соціалістична перебудова сільського господарства. В 1930 році богуславські селяни об’єдналися в колгосп. (Це невелике господарство у 1954 році було приєднано до колгоспу «Україна» с. Хохітви). Робітники міста подавали велику допомогу селянам Богуславського району у проведенні колективізації та зміцненні артілей. В 1932 році створено Богуславську МТС. На кінець того ж року в Богуславському районі колгоспний сектор об’єднував понад 64 проц. господарств і 74 проц. землі, в 1934 році тут було завершено суцільну колективізацію. Розвивалося кооперування і серед ремісників. Протягом 1928—1931 рр. в місті утворилися промартілі «Жаккардпряд-сукно», «Гірник», «Виробник», «Більшовик», «Харчотруд», «Червоний кооператор» та інші.

Промисловість міста набула дальшого розвитку у роки п’ятирічок. Одним із значних підприємств була суконна фабрика ім. 1 Травня. Підприємство спеціалізувалось на випуску грубошерстяних ковдр, виробництво яких у 1933 році досягло 750 метрів на добу. Відомою за межами республіки стала промартіль «Гірник», що працювала на базі богуславського граніту. Вона успішно виконала урядове замовлення на виготовлення гранітних плит для облицювання набережної Москви-

ріки і будинку Державної бібліотеки СРСР ім. В. J. Леніна в Москві. Промартіль «Жаккардпрядсукно» виробляла художні жаккардні ковдри, доріжки, трикотажні вироби, рушники тощо. Деревообробна артіль «Більшовик» спеціалізувалась на виробництві канцелярського приладдя, спорттоварів та дерев’яного сільськогосподарського реманенту. Кілька артілей виробляли продовольчі товари, взуття та інші товари широкого вжитку. Крім того, тут працювали машинно-тракторні майстерні, цегельно-черепичний завод, 4 млини. В 1936 році місто підключили до Корсунської ГЕС.

Рік у рік наростала хвиля трудового піднесення серед виробничників міста. Знаменною сторінкою було масове розгортання стахановського руху, який особливого розмаху набрав на суконній фабриці. В 1935 році, наслідуючи приклад сестер Виноградових, 24 ткалі почали обслуговувати по 3 верстати. Рік у рік лави стахановців зростали. У 1937 році це високе звання завоювали 160, а в 1938 році — 215 чоловік. 21 робітниця фабрики працювала на 4 верстатах одночасно.

За роки соціалістичного будівництва промисловість Богуслава поповнилась новими підприємствами і цехами. В 1939 році став до ладу райхарчокомбінат, в 1940 році — райпромкомбінат і шкіро-валяльний комбінат. Реконструйовано і розширено суконну фабрику ім. 1 Травня, яка в 1940 році випускала 1500 ковдр на добу. В 1939 році в артілі «Жаккардпрядсукно» вступив у дію апаратно-прядильний цех, обладнаний новітнім устаткуванням. У 1940 році промисловість міста випустила продукції на 20 млн. карбованців. За високі виробничі показники шести-верстатницю суконної фабрики ім. 1 Травня Д. П. Нестерову у цьому році було нагороджено орденом «Знак Пошани». Зріс машинний парк Богуславської МТС. У 1939 році в ній налічувалося 76 тракторів, 15 комбайнів, 39 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. МТС стала центром підготовки механізаторів сільського господарства. З 1934 року тут діяла міжрайонна колгоспна школа механізаторів, де навчалось понад 100 чоловік.

Дедалі поліпшувалась охорона здоров’я трудящих. У 1937 році в Богуславі відкрилася районна поліклініка, кількість ліжок в районній лікарні досягла 85. Працювали також дитяча і жіноча консультації, рентгенологічний і зуболікарський кабінети, протитуберкульозний диспансер і шкірдиспансер, дитячі ясла, санепідлабораторія. В місті і районі було 19 лікарів і 69 чоловік середнього медперсоналу. Велику допомогу в поліпшенні медичного обслуговування населення подавали шефи — лікарі очної клініки 1-го Київського медичного інституту, яку очолював заслужений діяч науки, професор М. А. Левитський. Він часто приїздив до Богуслава, де консультував хворих, проводив операції і читав лекції. Добре була поставлена пропаганда медичних знань. З 1934 року тут працював університет охорони здоров’я.

Значно розширилась мережа навчальних закладів. У 1940 році тут були З середні і початкова школи, в яких навчалося 1624 учні і працювало 74 вчителі. У 1933 році відкрився робітфак Київського інституту агрохімії і грунтознавства, у 1936 році — медична школа, де навчалося 250 учнів.

Зріс культурний рівень населення міста. У 1934 році тільки районна бібліотека мала 3600 примірників книг. До послуг жителів були районний будинок колгоспника, будинок культури, клуб промкооперації, кінотеатр.

Творча праця трудящих була перервана віроломним нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 26 липня 1941 року після жорстоких боїв німецько-фашистські окупанти захопили Богуслав. Але 26-а армія Південно-Західного фронту під командуванням генерал-лейтенанта Ф. Я. Костенка завдала ворогові контрудару і 8 серпня визволила місто.

Німецько-фашистське командування, занепокоєне цим наступом радянських військ, припинило просування головних сил 1-ї танкової групи на Кременчук і перекинуло в район Богуслава та Білої Церкви 3 піхотні і танкову дивізії. Богуслав знову опинився в руках гітлерівських загарбників.

Тяжких випробувань зазнали трудящі Богуслава під час тимчасової німецько-фашистської окупації. Фашисти закатували 600 радянських громадян, 135 юнаків і дівчат силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Але трудящі не скорились ворогові і піднялись на боротьбу проти нього. У 1941 році в Богуславі було створено підпільну групу на чолі з комуністом В. Р. Кухарюком у складі А. М. Мурашка, Ф. Ф. Чуксина, В. К. Руденка, К. А. Бакала. Поступово група зросла з 13 до 43 чоловік. Ядро її становили 14 комуністів і 7 комсомольців.

Група підтримувала зв’язок з київським підпіллям та патріотами Хохітви, Івок, Медвина та інших сіл району.

Підпільники здійснювали диверсійні акти на підприємствах, саботували відбудову електростанції, суконної фабрики, виводили з ладу телефонні лінії і лінії електропередач. Вони слухали по радіо повідомлення Радянського інформбюро, друкували листівки і розповсюджували їх серед населення. В дні 1 Травня і 25-ї річниці Великого Жовтня в місті і селах району були розклеєні листівки. У травні 1943 року підпільна група влилась до складу 6-го батальйону з’єднання партизанських загонів Київської області. Командиром батальйону був І. М. Нужний. З весни 1942 року в Богуславі діяла підпільна комсомольська група на чолі з Г. В. Кухарюк. Комсомольці розповсюджували листівки, добували зброю, підтримували зв’язок з комсомольською п’ятіркою с. Хохітви на чолі з С. К. Добровольським.

Жителі Богуслава допомагали підпільникам і партизанам продуктами харчування, одягом, зброєю. Фашистські кати схопили кількох комуністів, радянських активістів і після катувань розстріляли їх. У застінках гестапо в Богуславі була замучена комсомолка М. К. Гризун з с. Мисайлівки. Юна патріотка з перших днів окупації стала на шлях рішучої боротьби з ворогом. Вона постійно підтримувала зв’язок з партизанами, доставляла їм продукти, розповсюджувала листівки, переховувала поранених радянських бійців і переправляла їх до партизанів. Гітлерівці жорстоко катували Марину Гризун, вимагаючи від неї відомостей про партизанів. Вівчарки рвали її тіло, кати палили ноги розпеченим залізом. Комсомолка загинула, але не видала своїх товаришів. Перед смертю на стіні камери вона написала своєю кров’ю: «Мене, комсомолку Маринку Гризун, замучили німці 28 липня 1943 року. Товариші, помстіться. Ви переможете!». Радянською Марусею Богуславкою називають Марину Гризун. Народ склав про неї пісню:

У центрі Богуслава встановлено пам’ятник героїчній дочці українського народу. На пам’ятнику викарбувані слова, написані нею перед смертю. До 50-річчя Ленінського комсомолу Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка поставив балет під назвою «Поема про Марину» (композитор Б. Яровинський, балетмейстер В. Вронський).

26 січня 1944 року частини 27-ї армії 1-го Українського фронту визволили від окупантів передмістя Богуслава — Заросся. Місто і навколишні висоти ворог перетворив на сильно укріплений вузол оборони. 2 лютого окремий кулеметно-артилерійський батальйон під командуванням майора Арсенідзе почав наступ. Першими у місто увірвалися взводи лейтенантів П. С. Світка, Пузаня, Махотіна і Григор’єва. Наступного дня радянські війська визволили Богуслав. У боях за місто віддали своє життя 98 радянських воїнів. Серед них командир дивізії 3. С. Ревенко, командир полку Ф. І. Тихонський, командир батальйону К. П. Косог, командир батареї Шурман та інші.

У важких умовах почалась відбудова Богуслава та його господарства. Майже всі підприємства були знищені німецько-фашистськими загарбниками. Збитки, заподіяні промисловості міста, становили 20 млн. крб. Гітлерівці зруйнували 309 житлових будинків та 100 інших будівель, у т. ч. будинок культури, приміщення шкіл та медичних закладів.

Трудящі активно включились у відбудову народного господарства. Вже на і грудня 1944 року вони виконали річний план, виробивши продукції на суму 2 млн. 750 тис. крб. Працівники Богуславської МТС власними силами зібрали 55 тракторів і відремонтували 30. Трудящі включились у рух допомоги фронту і внесли на побудову танкової колони «Колгоспник Богуславщини» 39 тис. крб. Протягом 1944— 1950 рр. стали до ладу підприємства, які існували до війни. Крім того, у 1945 році було побудовано маслозавод і створено артіль художніх виробів «Перемога». Відновили свою діяльність заклади охорони здоров’я, освіти і культури.

У наступні роки ряд підприємств було розширено і реконструйовано. В 1956 році артілі «Взутшкірпром», ім. ХХ-річчя РСЧА та інші об’єдналися в артіль ім. Жовтневої революції, яку в 1960 році було реорганізовано на побуткомбінат. У цьому ж році на базі артілі «Більшовик» створили меблеву фабрику, на базі артілі «Перемога» — фабрику художніх виробів. У наступному році артіль «Жаккардпрядсукно» об’єдналась з суконною фабрикою. Гранітний кар’єр обладнали сучасною технікою.

Розширилась енергетична база міста і району: в 1954—1955 рр. були введені в дію Богуславська і Дибинецька ГЕС загальною потужністю 1500 квт. У 1958 році електромережу району підключили до «Київенерго», а в 1960 році виділили у самостійне господарство, яке охоплює Богуславський і Миронівський райони.

Значних успіхів досягли підприємства міста у роки семирічки. Суконна фабрика ім. 1 Травня, яка з 1947 року перейшла на випуск нового виду продукції, випустила 11 млн. 579 тис. метрів тканин, з них 831 тис. метрів понад план. Продуктивність праці зросла більш ніж удвічі. Випуск продукції першого сорту досяг 99,8 проц., і фабрика завоювала звання підприємства відмінної якості. За успішне виконання семирічного плану 9 працівників нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, в т. ч. ткалю С. І. Пустовойт — орденом Леніна. Дві бригади і 40 робітників фабрики художніх виробів «Перемога» завоювали в роки семирічки звання колективів і ударників комуністичної праці. За цей час випуск виробів народного декоративного ткацтва зріс у 2,6 раза. Достроково, в 1962 році, виконав семирічний плав колектив виробничників кар’єроуправління. Кращих показників у соціалістичному змаганні добився каменотес М. Ф. Терещенко, якого було нагороджено орденом Леніна.

Нині Богуслав перетворився на значний промисловий центр. У його промисловості зайнято понад 2,7 тис. робітників. Підприємства міста у 1970 році виробили валової продукції на 44,1 млн. крб. Провідною галуззю є легка промисловість (81,5 проц. продукції), яка представлена головним чином суконною фабрикою ім. 1 Травня та фабрикою художніх виробів «Перемога». Суконна фабрика, що виробила продукції на 34 млн. крб., значно урізноманітнила свій асортимент. Поряд з тканинами вона випускає взуттєвий драп, жіночі хустки, палантини, шарфи, пледи, які мають великий попит.

Фабрика «Перемога», валова продукція якої становить 0,5 млн. крб., спеціалізується на виробництві традиційної богуславської декоративної тканини. Богуславські скатерті, рушники, штори, килимки та інші вироби з оригінальними візерунками в червоних, чорних і синіх кольорах здобули світову славу. Продукція фабрики експонувалася на міжнародних виставках і ярмарках в Марселі, Дамаску, Токіо, Ріо-де-Жанейро, Лейпцігу, Копенгагені, Пловдиві, Пхеньяні, Хельсінкі, Загребі та в багатьох інших містах світу. На Всесвітню виставку 1967 року в Монреаль було відправлено до 6600 сувенірних виробів підприємства. За розробку і створення високохудожніх сувенірних виробів і тканин, виконаних у народних традиціях, та масовий випуск їх у широкому асортименті фабрику в 1966 і 1968 рр. було нагороджено дипломами другого і третього ступенів Головного виставочного комітету ВДНГСРСР, а на всесоюзному конкурсі, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня, її художні вироби дістали першу і третю премії. Видатними майстрами своєї справи є ткалі Я. С. Коваль і М. Я. Лінська, художник 1. Г. Нечипоренко. З підприємств легкої промисловості тут діє також побуткомбінат, який виготовляє одяг і взуття масового та індивідуального пошиття, здійснює побутове обслуговування населення.

Основними підприємствами харчової промисловості є маслозавод, що переробляє понад 70 тонн молока на добу; харчокомбінат з хлібозаводом, цехами кондитерським, безалкогольних напоїв і виноробним та консервний завод. На базі місцевої сировини працює меблева фабрика, а Богуславський лісгоспзаг постачає будівельний матеріал і сировину не тільки для колгоспів і промисловості району, але й республіки.

Кар’єроуправління (валова продукція 0,7 млн. крб.) поставляє продукцію для багатьох монументальних споруд. Будинки панорами «Оборона Севастополя», Московського державного університету, стадіони в Лужниках і Києві, набережна Дніпра та інші споруди облицьовані богуславським гранітом. Річне виробництво кар’єроуправління досягає 40 тис. куб. метрів каменю-буту, 87 тис. куб. метрів щебеню, 4 тис. кв. метрів тесу. Нещодавно став до ладу цегельний завод потужністю 8 млн. штук цеглина рік. В місті діють також районне відділення «Сільгосптехніки» та пересувна механізована колона Міністерства сільського господарства УРСР, які обслуговують колгоспи району.

Трудящі Богуслава доклали всіх зусиль, щоб достроково виконати восьмий п’ятирічний план. З небувалою силою їх творче піднесення виявилось у зв’язку з підготовкою до 50-річчя Великого Жовтня і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. У 1967 році переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні серед робітників масових професій стала ткаля суконної фабрики ім. 1 Травня В. А. Герасименко. Передові виробничники фабрики підхопили почин ткалі Костромського льонокомбінату В. Н. Плетньової.

Трудівники гідно зустріли XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України, достроково виконавши завдання восьмої п’ятирічки. За роки п’ятирічки випуск валової продукції промисловості міста зріс на 51,8 проц., продуктивність праці — на 55,5 проц., а прибутки підприємств — на 55,8 проц. Перед у соціалістичному змаганні ведуть працівники суконної фабрики, які виконали п’ятирічне завдання до 20 травня 1970 року і виробили понад план продукції на 16 млн. крб. 15 кращих виробничих колективів і 307 виробничників підприємства завоювали звання бригад і ударників комуністичної праці. Колектив фабрики систематично посідає перші місця серед підприємств легкої промисловості республіки і міцно утримує перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. У перших лавах борців за дострокове виконання народногосподарських планів виступають комуністи. Партійна організація суконної фабрики ім. 1. Травня, яка об’єднує 93 комуністи, очолює похід за підвищення продуктивності праці і режим економії. В ногу з комуністами крокують комсомольці фабрики, яких налічується 116 чоловік.

Рік у рік Богуслав зростає. У ньому проводиться значне житлове, виробниче та інше будівництво. Тільки за рахунок державного бюджету в післявоєнний період тут споруджено 29 житлових будинків площею 7918 кв. метрів. У 1968—1970 рр. в місті здано в експлуатацію чотириповерховий адміністративний будинок, триповерховий будинок ДТСААФ, два 40- і 70-квартирні житлові будинки, корпус середньої школи № 2 на 400 місць, приміщення друкарні та поліклініки, вступив у дію міст через Рось. Побудовано також цегельний завод, споруджуються нові корпуси маслозаводу, фабрики художніх виробів «Перемога», навчально-виробничого комбінату та інші об’єкти. Багато уваги приділяється благоустрою Богуслава. На початок 1970 року в місті забруковано понад 17 км вулиць, з них 7 км заасфальтовано. Тут є водопровід, довжина якого становить 12,8 км, газове опалення. Місто потопає в зелені. Його прикрашають нові парки і сквери. Загальна площа зелених насаджень досягла 418,2 гектара.

Яскравим свідченням поліпшення добробуту трудящих Богуслава є зростання товарообороту. В 1969 році вони придбали у роздрібній торговій мережі міста промислових і продовольчих товарів на суму 9,3 млн. крб. проти 6 млн. крб. у 1965 році. До послуг населення 44 магазини і 31 ларьок.

Значно поліпшилась охорона здоров’я. Тепер у місті функціонують районна лікарня на 150 ліжок, дитяча лікарня на 35 ліжок, жіноча та дитяча консультації, лікарський пункт при суконній фабриці та фельдшерський здоровпункт при кар’єроуправлінні, райсанепідстанція. На варті охорони здоров’я трудящих Богуслава — 49 медпрацівників з вищою та 151 — з середньою спеціальною освітою.

У 1969/70 навчальному році в Богуславі працювали 2 середні, восьмирічна та заочна середня школи, в яких навчалися 2050 учнів. З 1964 року діє музична школа-семирічка. У школах міста працює 137 вчителів, серед них С. О. Цвітков, Б. Я. Сквирська і заслужена вчителька УРСР Л. Н. Деньга нагороджені орденом Леніна. Активну роботу проводить Богуславський будинок піонерів. З 1966 року тут діють педагогічне училище, в якому навчається 510 учнів, міжобласний навчально-виробничий комбінат (330 учнів), який готує спеціалістів сфери побутового обслуговування, з 1968 року — профтехучилище для підготовки майстрів будівельної справи (240 учнів). У середніх спеціальних навчальних закладах Богуслава працює 108 педагогів. У 5 дитячих садках виховується 720 дітей.

Своє дозвілля трудящі Богуслава проводять у районному будинку культури та клубі текстильників, при яких діють гуртки художньої самодіяльності. До їх послуг також широкоекранний кінотеатр, спортивний комплекс із стадіоном на 8 тис. глядачів. Міська бібліотека для дорослих налічує 35,8 тис. примірників книг і обслуговує 1700 читачів, бібліотека для дітей має 27 тис. книг і обслуговує 2150 читачів. Жителі міста в 1970 році одержували 16,6 тис. примірників газет і журналів. Гордістю Богуслава є перша на Україні районна картинна галерея, в якій зібрано понад 200 художніх полотен. На честь 50-річчя Комуністичної партії України відкрито історико-краєзнавчий музей, який працює на громадських засадах. У місті діє районна організація товариства «Знання», яка об’єднує 665 лекторів. З 1968 року тут працює районне відділення Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури.

Велику організаторську і виховну роботу проводять партійні організації міста, які об’єднують 886 комуністів. Перший секретар Богуславського РК КП України Ю. А. Вошкін був делегатом XXIV з’їзду КПРС. За успіхи у розвитку промисловості і сільського господарства району його нагороджено орденом Жовтневої Революції. Партійна організація мобілізує трудящих на вирішення чергових народногосподарських завдань. їй допомагає комсомольська організація, в лавах якої налічується 1778 юнаків і дівчат. Значну роль у житті міста відіграє міська Рада депутатів трудящих, що складається з 50 депутатів. При ній працюють 8 постійно діючих комісій: мандатна, планово-бюджетна, місцевої промисловості, народної освіти та культури, охорони здоров’я і соціального забезпечення та ін. Міськрада багато зробила для благоустрою міста та поліпшення комунального обслуговування населення.

Трудящі Богуслава славними трудовими успіхами вносять свою частку в побудову комунізму в нашій країні.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Богуславль местечко. Основание Богуславля относят к XI веку, когда Ярослав строил города по Роси и заселял их пленными Поляками; но первое известие о существовании Богуславля встречается в летописях под 1195 годом, по случаю уступки его вместе с 4-мя другими городами со стороны Киевского князя Рюрика Росгиславича великому князю Владимирскому (на Клязьме) Всеволоду Георгиевичу. В 1239 году, подобно другим городам, Богуславль разрушен монголами, а в 1320 году подпал под власть Гедимина и с того времени находился под властью Литвы и Польши. В 1576 году был главным местом казачьего полка своего имени, о коем в 1650 году, при разделении Малороссии Богданом Хмельницким на полки, уже не упоминалось. Но в начале прошлого века Самусь именовался полковником Богуславским Прежде здесь был крепкий замок Во время польского владычества Богуславлю даваемы были привиллегии в 1589 году Янушом Острогским на пользование грунтами и хуторами и 1620 Сигизмундом Ш, на право получения мещанами наследств после своих родных и продажи друг другу своей собственности. Должно быть дошло до того, что жители лишились и этих естественных прав. Люстрации 1615, 1622, 1765 и 1789 годов выписаны у Балинского (Сгарож. Польска т. П сгр. 519). Из них между прочим видно, что герб Богуславля изображал голубую реку, текущую между зелеными берегами, а на ней 3 скалы с желтыми крестами; что евреев было мало, именно в 1622 году 15 домов, в 1765-123, в 1789-100; между тем как христиан было в 1622-100, в 1765-392, в 1789 с предместьями 457; и что когда мещане условились выгнать евреев из местечка: то они отзывались люсгратору в 1789 году, что пребывание их в местечке основано на позволении Речи Посполигой, что они доставляют выгоду краю и что они, во время последней колиивщины (1768г.) потеряли имущества на 284000 злот., бью изгнаны из места и лишившись своих домов и проч. и что старосгво состояло из 37 сел, приносило доходов: в 1622 году до 4000 флоринов, в 1765-139380 зл. в 1789-235638 злот. В 1702 году Богуславлем овладел полковник Самусь и не допускал собирать доходы до 1715 года. С 1740 года старосгво было во владении князя Юрия Любомирского, а после него Францишка Ржевусского, маршалка надворного коронного. Конституцией 1774 года Богуславль отдан в вотчину, с старосгвом, королю Станиславу Поняговскому, который немедленно этот подарок пожаловал одному из составителей конституции, своему родственнику, князю Станиславу Поняговскому, а сей продал в 1785 году графу Ксаверию Браницкому, деду нынешних владельцев. 8 декабря 1796 года Богуславль возведен был на степень уездного города, каковым оставался до 1846 года, когда присутственные места переведены в г. Канев.

Богуславль расположен по обеим сторонам р. Роси, живописно текущей в этом месте по гранитным скалам. От г. Канева отстоит в 30 верстах. Жителей об. пола: православных 2260, из коих большая половина принадлежит к свободным сословиям, потомкам давних Богуславских мещан, римских католиков 322, евреев 5986, из коих 44 купца 3-й гильдии. В1790 году в Богуславле считалось без евреев 3398 жиг. и 513 дворов. В настоящее время в Богуславле становится, кроме торгов по воскресеньям, понедельникам, пятницам, 8 годовых ярмарок на всеедной неделе, всредопосгную среду, на Вознесение, на Прокопия 8-го июля, 6-го августа, 8-го сентября, 26-го октября и 6-го декабря. Значение местечку придают также местоприбывание почтовой станции, становой квартиры, а также главноуправляющего Богуславским имением графов Браницких, к коему принадлежат следующие села и деревни Каневского уезда с 88373 десятинами земли:
Богуславль, Чайки, Кидановка, Шупики, Дыбинцы, Биевцы, Мисайловка, Бородани, Москаленки, Карапыши, Синица, Яновка, Зеленьки, Расава, Пусговойгы, Мироновка, Хохогва, Дешки, Исайки, Яцюки, Баранье Поле, Красногородка, Медвин, Дмигренки, Ольховец, Семигоры, Вахугенцы, Юхны, Яхны, Микитяне.

Еще недавно в Богуславле было 3 проходские приходские церкви: Троицкая, Покровская и Параскевская. Ныне остались только первые две, а Параскевская, построенная «a prima radice» в 1747 году, с переводом присутственных мест в Канев, закрыта, так как число жителей в местечке значительно уменьшилось.

О Троицкой церкви в визиге 1746 года Богуславского деканата говорится, что она 1739 года построена около старой; железные кресты еще не были подняты на церковь. Когда церковь эта совершенно обветшала, то построена каменная на том месте, где прежде существовала Параскевская церковь, которая и освящена митрополитом Арсением в 1862 году. Троицкая церковь по штатам сельских церквей причислена к 5-му классу. Земли имеет 100 десятин К приходу ее причислена деревня Туники, в 2-х верстах отстоящая, имеющая жителей об. пола 340 душ.

Покровская церковь деревянная, на противоположной правой стороне Роси; построена в 1726 году и также около старой и также причислена к 5-му классу, земли имеет меньше, именно 35 дес. Она стоит на каменистом острове, с левой стороны коего течет река Рось, а с правой обтекает ручеек Сваволка; от чего во время полноводья весной, недели на две, сообщение с прихожанами затрудняется. К ней причислена дер. Раскопаны, в1 версте отстоящая, в коей жителей об. пола 453. Богуславская, как и все окрестные церкви, состояли с 1737 по 1767, а потом с 1769 по 1795 год в униатстве.

В местечке в 1825 году построен графом Владиславом Браницким весьма хороший каменный латинский костел, считающийся ныне приходским Жалованья от казны причт костельный получает 275 р. и пользуется особенной благосклонностью владельца имения и его управляющих.

Богуславский Николаевский (с 1851 г. успенский) монастырь заштатный, на правой стороне Роси немного ниже местечка. Он стоит на горе, окруженной со всех сторон оврагами. Начало Богуславского монастыря, наши церковные исследователи относят к половине XVI века, когда польский король Стефан Баторий даровал Малороссиянам и их православному духовенству многие преимущества и привиллегии на построение церквей и монастырей и когда Богуславль сделался главным городом Богуславского малороссийского полка. Однако, если придавать какое-либо значение народной молве, то основываясь на ней, мы готовы отнесгь основание Богуславского монастыря еще к отдаленнейшей эпохе и при том на другой местности, именно там, где теперь селение Лесовичи, а в древности город Самбор, откуда в Богуславль монахи могли перейти вследствие разорении, произведенных монголами (см Лесовичи). Впрочем монастырь переведенный в Богуславль был расположен немного далее нынешнего своего места, к селению Хохогве, в урочище, ныне называемом Чернений яр. Урочище это обнесено очень древним валом, без сомнения существовавшим прежде построения монастыря, и в нем еще ныне приметны следы давних жилиш, а место давней монастырской церкви обозначает дикая груша. Несколько древних книг церковных оставшихся от этого первоначального монастыря, свидетельствуют, что главная церковь его была во имя Рождества Пресвятой Богородицы Из некоторых разысканий видно, что этот монастырь имел приход и прихожан, как в самом Богуславле, так и селение Хохотву, которое до 1751 года не имело особой своей церкви и в древности принадлежало монастырю, как вотчина. (О принадлежности села Хохотвы Богуславскому монастырю свидетельствует во первых сохранившееся у жителей предание, во вторых показание в 1800 году игумена Богуславского монастыря, в описании оного находящееся, в сих словах: «Притомъ до сего монастыря належало село Хохотва фундушемъ, то есть владеніем и парохіею. Но когда монастьерь сей обращень вь унію, то село тое отойиш въ жономію староства Богуславского; вмгесто же оного, Базилянамъ определена пенсія деньгами; а благочестивымъ монахам, когда они после Базилянъ приняли монастырь, оной уже не дано и село не возвращено»).   Неизвестно по какому случаю этот монастырь, хотя восстановленный полковником Богуславским Самусем, перестал существовать. Кажется, что он разорен Татарами и наследником Мазепы Орликом, противником Самуся, также претендентом на гетманство, в досаде, что его не признавали в гетманском достоинстве ни Русское, ни Польское правительство. Бывшие Богуславские польские старосты восстановили его, но уже сделали Базилянским или греко-униатским и перенесли ближе к г. Богуславлю, на нынешнее место, в коем прежде был монастырский хутор, где, при помощи их, построена деревянная церковь во имя Св. Николая, истребленная пожаром 1787 года. По этой церкви Богуславский монастырь стал именоваться Николаевским. В 1768 году, во время последнего восстания Малороссиян против Поляков, Богуславский монастырь опять сделался православным, а Базиляне, по усмирении восстания, построили себе каплицу в самом местечке, близ Троицкой церкви; по обветшании же каплицы, воздвигнут был римско-католический ныне существующий каменный костел. Но возвращение монастыря к православию и несогласие монахов принять опять унию, по усмирении восстания, имели для Богуславского монастыря пагубные последствия. Тотчас прекращено производство из казны пенсии за Хохотвянское имение и обнаружилось у римско-католических владельцев м. Богуславля покушение отнять сначала часть земельных угодий до 300 дес. простиравшихся, а потом, уже при русском владычестве в 1806 году, — всю землю принадлежащую монастырю. Даже пожар главной монастырской церкви в 1787 году был приписываем поджогу. При всех неблагоприятных обстоятельствах, в каких находился монастырь после пожара в 1787 году, он заботился о построении на место сгоревшей новой церкви Заведовавший православными монастырями и церквами в польском королевстве Виктор Садковский, архиепископ Минский, Изяславский и Брацлавский, 15 декабря 1793 года дал храмсвданную грамоту на построение новой каменной церкви и даже положил ее фундамент; но, по бедности средств монастыря, построение каменной церкви было отложено; и уже митрополит Киевский Иерофей пожертвовал уііразднявіїгуюся в Голосиевской пустыне деревянную церковь, которая была перевезена усердными жителями, и поставлена на каменном фундаменте и освящена во имя Св. Николая в 1799 году. Она существовала до 1851 года, в котором на том же месте и фундаменте заложена, ачрез два года построена новая каменная церковь, на счет 10000 р. сереб. пожертвованных протоиереем Иаковом Ковалевским. Новая церковь трехпрестольная: главный во имя Успения Пресвятой Богородицы; боковые: во имя Св. Николая и Апостола Иакова. Кроме ее в монастыре находится теперь деревянная во имя Великом. Варвары, построенная в 1780 году.

При Богуславском монастыре с 1818 года существует духовное уездное училище, в котором постоянно находится до 5-ти учителей и до 80 учеников. Училище имеет в самом монастыре принадлежащие ему два здания и начальник монастыря почти всегда считается и ректором училища.

Монашествующих в настоящее время с послушниками находится не более 18-ти человек Средства содержания их очень скудны Земли монастырю оставлено только 49 дес. Мельницей, которую он недавно построил из последних своих средств, на правом берегу реки Роси, запрещено пользоваться, впредь до решения в судебных местах дела о правах его на отнятые у него земли и на береговое право, которое владелец признает своей привиллегией Пособием в содержании монастырю служат проценты из принадлежащих ему капиталов до 6000 руб. и 85 р. 71 к, отпускаемьіе из казны
Монастырем заведовали иногда игумены, иногда строители из иеромонахов. Вот список настоятелей:
Игумен Вассиан Копыстенский, 1729 года.
Игумен Анемподист с 1779 г. При нем произошел 1787 года пожар, от коего сгорела главная монастырская церковь и почти все келий.
Игумен Аркадий с 1788 г.; заложил фундамент новой церкви. Он откупал мотстырскую землю, которой, по нерадению настоятелей, завладели Богуславские мещане.
Игумен Варахиил с 1792 года. Он составил по требованию начальства описание монастыря, ныне к нему находящееся При нем в 1794 году освящена церковь.
— Варфоломей до 1810 года переведенный в Медведовский монастырь с должностью благочинного монастырей.
Иеромон.: Игнатий с 1815 года.
— Иустин до 1823 года.
— Феогност.
Игумены: Владимир до 1832 года.
— Пантелеймон, до 1833 года; переведен в Курскую семинарию.
— Григорий (Гречка), умерший начальником Китаевской пустыни.
— Митрофан, переведенный в Жаботинский монастырь. Он построил досчатую ограду вокруг монастыря.
— Ефрем до 1845 года, удалившийся на покой в Выдубицкий монастырь.
— Феодор с 1845 года, с ревностью, хотя неудачно, заботившийся о возвращении монастырю принадлежащих ему некогда земель.
— Макарий (Сорокин) с 1861 года, переведенный в Мотроненский монастырь.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Богуслав— м. Киевской г., Каневского у., 49° 3′ сев. шир. и 48° 10′ вост. долготы, в 53 вер. от уездного города и 162 — от губ., при pp. Роси, впадающей в Днепр, и Богуславке. В первый раз Б. как город упоминается под 1195 г., когда вел. кн. владимирский Всеволод III выпросил его себе вместе с Торческом, Триполем, Корсунем и Каневом у киевского кн. Рюрика Ростиславича; но основание его безошибочно можно отнести к XI в., когда Ярослав I ставил города по Роси и населял их пленными поляками. В 1238 г. он был разрушен монголами, а в 1320 г. взят был Гедимином и с этого времени почти в продолжение 4-х столетий был под властью Литвы и Польши. В 1576 г. он был главным местом казачьего полка своего имени. В 1589 г., когда Б. был староством, кн. Иван Острожский, краковский кастелян, желая поднять еще не оправившийся от татарского погрома город, дал ему разные права и льготы, которые с прибавлением новых подтвердил в 1620 году Сигизмунд III. В 1648 г., во время восстания Хмельницкого, Б. претерпел много бед, а в 1702 г. он сильно пострадал от взбунтовавшихся под предводительством Самуся казаков. В 1765 г. город вместе с крепким замком, подъемным мостом и валом окружен был палисадами; он был староством и находился во владении великого коронного гетмана Яна Браницкого, краковского кастеляна. В 1774 г. Речь Посполитая отдала это староство в вотчину королю Станиславу Августу (Понятовскому), который в 1777 г. подарил его своему племяннику, генерал-лейтенанту кн. Станиславу Понятовскому. Этот же король в 1778 г. даровал городу разные вольности и пользование магдебургским правом. В 1793 г. город перешел к России и в 1796 возведен на степень уездного города. В 1837 г. уездное управление хотя и было перенесено в Канев, но уезд назывался Богуславским до 1844 г. Число жителей 13000 душ об. пола и 1400 дворов. Николаевский мужской заштатный монастырь, основанный в XVIII в., имеет 2 церкви. В Б. 2 православных церкви, костел, синагога, духовное училище, школа, 3 постоял. дв., 181 лавка, 2 суконные фабрики, винокуренный завод, пивоваренный, машиностроительный, выделывающий и починяющий машины для свеклосахарных заводов.

Предварительные итоги демографической переписи 1920 года по г. Богуславу

Количество жителей- 11726
Количество переписанных хозяйств- 1446

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Богуслав, город, центр Богуславского района Киевской области УССР, на р. Рось (бассейн Днепра). Ж.-д. станция. 12,1 тыс. жителей (1968). Фабрики: суконная, мебельная, художественных изделий; заводы — консервный, маслодельный, по обработке гранита. Педагогическое училище. Историко-краеведческий музей.

Памятники градостроительства и архитектуры УССР 1983 г.

Троицкая церковь, 1862 г. (ул. Карла Маркса, 4). Расположена на холме в центральной части города. Доминирует над окружающей застройкой. Кирпичная круглая в плане ротонда с прямоугольным притвором с запада и надстроенной над ним двухъярусной колокольней, увенчанной шпилем. Перед западным фасадом — четырехколонный портик тосканского ордера. Ротонда окружена колоннадой, продолжением которой служат выступающие из стены алтарной части полуколонны. Памятник выполнен в стиле позднего классицизма.

Метрические книги по местечку Богуслав находящиеся на хранении в ГАЧО

  1. Київська губернія
  2. Таращансько-Канівсько-Уманський деканат
  3. Богуславський костьол, м-ко Богуслав
  4. Народження: 1897; ф.931, оп.1, спр.2426
  5. Шлюб: 1897; ф.931, оп.1, спр.2426
  6. Смерть: 1897; ф.931, оп.1, спр.2426

Карты

2 комментария

  1. отличный городок детство прошло около 30 лет назад бабуля с дедом жили марко вовчек 13 сейчас там батюшка с семьей живет

  2. http://surnameindex.info/news/:

    http://surnameindex.info/info/kiev/kanev/boguslav/index.html

    Богуслав, Белоцерковский полк (1648-1654)
    Богуслав, Богуславский полк (1685-1712)
    Богуслав, Богуславский уезд (1796-1837)
    Богуслав, Богуславская волость, Каневский уезд
    Богуслав, Богуславский район, Киевская область
    Богуслав, Богуславський район, Київська область

    Параскеевская церковь
    1819 — протоиерей Федор Андреевский, диакон Ефим Елинецкий, дьячок Моисей Домбровский, пономарь Николай Сташевский

    Покровская церковь
    1819 — священник Михаил Антонович Ольшанский (Олшанский), пономарь Иван Иванович Яроцкий
    1866 — священник Семен Михайлович Ольшанский, диакон Василий Кириллович Пашковский, пономарь Александр Николаевич Креминский

    Троицкая церковь
    1819 — священник Иван Александрович Помазанский, дьячок Клиоп Романович Деревященков, пономарь Владимир Мужаловский
    1866 — священник Мирон Яковлевич Акимович, дьячек Степан Григорьевич Шмигельский, Виктор Васильевич Видев

    Некоторые фамилии жителей с. Богуслав (Покровская церковь, 1819):
    Антоняк
    Бабенко
    Баленко
    Белавский
    Бондаревский
    Босый
    Брунов
    Буряченко
    Вдовиченко
    Ведмеденко
    Витковский
    Волошиненко
    Гаманенко
    Гамарник
    Ганчаренко
    Голеда
    Головеченко
    Грицаненко
    Грух
    Губа
    Данилейченко
    Денженко
    Добровольский
    Дубына
    Женжерук
    Запорожченко
    Ивченко
    Калачник
    Карленко
    Качур
    Колесник
    Кравченко
    Куксенко
    Лисенко
    Мазуренко
    Майстренко
    Макетра
    Марценовский
    Мирошник
    Несторенко
    Никитенко
    Ольшанский, Олшанский
    Орешенко
    Павловский
    Паламаренко
    Педченко
    Перожченко
    Петухов
    Печенюченко
    Погребный
    Пустовойтенко
    Синилник
    Синильниченко
    Сиротенко
    Солоха
    Сорока
    Стеблиовский, Стеблевский
    Степаненко
    Стеценко
    Ткаченко
    Федорченко
    Филоненко
    Футорненко
    Хамленко
    Хвалибеда
    Хижняченко
    Чуприненко
    Шевердинский, Шеверденский
    Шкаруна
    Шовковый
    Шостаченко
    Штифаненко
    Яготинский
    Яроцкий

    Некоторые фамилии жителей с. Богуслав (Троицкая церковь, 1866):
    Акимович
    Баланенко
    Басаненко
    Березовский
    Бреусенко
    Бруновский
    Ведмеденко
    Вивчаренко
    Видев
    Вихристенко
    Власов
    Вороженко
    Вороненко
    Высоцкий
    Гайдюченко
    Говяденко
    Грабаренко
    Гульченко
    Дейнега
    Добровольский
    Донцов
    Заднапрянный
    Зайцов
    Зелененко
    Ильченко
    Кагутенко
    Капустенко
    Кияненко
    Коваленко
    Кравченко
    Кротенко
    Крученко
    Крушковский
    Кузьменко
    Кулик
    Луговый
    Майборода
    Мартыченко
    Марченко
    Матюшенко
    Михайличенко
    Мокрицкий
    Мрачковский
    Олексинский
    Олефиренко
    Павлинский
    Перетятко
    Перин
    Петрушевский
    Печенюк
    Пономаренко
    Резниченко
    Рощенко
    Рябченко
    Савченко
    Сергеев
    Сиробаба, Сиробабенко
    Скрыцкий
    Смоляренко
    Сорокин
    Старцов
    Толочко
    Турский
    Ушакевич
    Черненко
    Чернявский
    Черняк
    Шевердинский
    Шмигельский
    Шпаченко
    Юрченко
    Яблочник
    Яременко

Ваш комментарий