Чернобыль

Административно-территориальное деление

Чернобыль (укр. Чорнобиль) — город, подчинен Иванковскому районному совету Иванковского района Киевской области. В ХІХ столетии местечко Радомышльского уезда Киевской губернии.

Большой Энциклопедический словарь 2002 г.

Чернобыль — город (с 1941) на Украине, Киевская обл., на р. Припять, при ее впадении в Киевское вдхр. В связи с аварией (апрель 1986) на Чернобыльской АЭС (в 18 км от Чернобыля, в г. Припять) население Чернобыля эвакуировано.

История городов и сел УССР 1971 год

Чорнобиль — місто районного підпорядкування (з 1941 р.), розташоване на правому березі річки Прип’яті, при впадінні її притоки — річки Ужа, за 133 км від Києва і за 18 км від залізничної станції Янів. Пристань. Населення — 10,1 тис. чоловік.

Чорнобиль — центр однойменного району, площа якого становить 2 тис. кв. км, населення — 47 тис. чоловік. У районі — 1 міська і 27 сільських Рад, яким підпорядковано 69 населених пунктів. Є 2 радгоспи, 18 колгоспів, за якими закріплено 100,7 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 34,1 тис. га орної землі. Вирощують картоплю, льон, а також зернові культури. Тваринництво — м’ясо-молочного напрямку. На території району — 11 промислових підприємств. Діти навчаються у 55 загальноосвітніх школах, у т. ч. 11 середніх, 21 восьмирічній, 23 початкових. Працюють медучилище, профтехучилище, музична школа. До послуг трудящих району 6 будинків культури, 47 клубів, 41 бібліотека. Населення обслуговує 91 медичний заклад.

Чорнобиль — одне з найдавніших міст Придніпров’я. Перша літописна згадка про нього відноситься до 1193 року. Біля міста виявлено залишки городища, оточеного глибоким ровом, та кургани часів Київської Русі. В одному з них, що називається Татарським, знайдено залізну зброю. Знайдено також скарб ювелірних, бронзових та срібних прикрас ХІІ—XIII століть.

За часів панування київських удільних князів тут існував замок. 1362 року населений пункт опинився під владою Литви. У 1473 чи 1482 рр. замок був зруйнований.

У другій половині XV ст. почалося закріпачення селян, що жили в Чорнобилі та в навколишніх селах. Вони мусили платити феодалові данину й виконувати різні повинності, в т. ч. військову.

Чорнобильський замок поновлений в першій чверті XVI століття. Він стояв поблизу населеного пункту у важко доступній місцевості. За розмірами ця споруда була великою. Замок мав подвійні стіни, його оточував рів, наповнений водою. Від воріт через рів перекидали міст, якщо ворог загрожував — міст піднімали. У замку постійно перебувала варта.

З відбудовою замку Чорнобиль — центр повіту. В 1552 році в ньому налічувалося 196 будинків і 1372 жителі, з них понад 1160 міщан. Тут розвивалися ковальське, бондарне та інші ремесла. Недалеко від Чорнобиля добували болотну руду, з якої виготовляли залізо.

Після Люблінської унії 1569 року Чорнобиль підпав під владу Польщі. З того часу він став центром староства. Польська шляхта, прибравши владу, ще більше закріпачила селян. Вони повинні були відробляти панщину один-два дні на тиждень. Крім того, з кріпаків стягали грошову й натуральну данину, примушували виконувати різні повинності. Великі податки й повинності на утримання замку несли також ремісники.

Соціальний гніт населення доповнювався національним і релігійним. Для зміцнення своєї влади польська шляхта використовувала католицьку церкву. 1600 року у Чорнобилі збудували костьол. Місцеві жителі переслідувалися за виконання православних обрядів.

У першій половині XVII століття польська шляхта ще з більшою жорстокістю гнобила селян і ремісників. Панщина досягала вже чотирьох-п’яти днів на тиждень. З кожного селянського двору збирався чинш грішми й натурою. Кріпаки ремонтували греблі, дороги, охороняли панський маєток тощо. Зросли податки й повинності і для ремісників. Шляхта мала необмежену владу над своїми підданими. Все це породжувало ненависть селян і ремісників до гнобителів.

Населення Чорнобиля брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. У районі містечка неодноразово точилися вперті бої між повстанцями і польсько-литовськими військами. У 1649—1650 рр. Чорнобиль утримували литовські війська на чолі з Л. Сапегою. Навесні 1651 року дві тисячі повстанців на чолі з М. Поповичем вибили ворожі війська з містечка. Згодом сюди вступив також Київський полк військ Богдана Хмельницького під командуванням А. Ждановича. У травні того ж року біля Чорнобиля відбувся великий бій між польсько-литовськими військами і козацьким полком Семена Гаркуші, який ішов з Овруча до Чорнобиля на з’єднання з Київським полком. Він закінчився перемогою козаків. Але через місяць під натиском литовських військ Київський полк змушений був залишити Чорнобиль. Проте минуло небагато часу, і ворожі війська знову були вибиті з містечка.

Населення Чорнобиля радісно вітало історичне рішення Переяславської ради про возз’єднання України з Росією. У січні 1654 року воно склало присягу на вірність Російській державі.

Але невдовзі Чорнобиль знову опинився під владою шляхти. Повернулися старі господарі, настали старі порядки. Та ненадовго. Під час повстання селян на Правобережній Україні 1665 року війська під командуванням овруцького полковника Децика на деякий час визволили містечко.

Після Андрусівського перемир’я між Росією і Польщею (1667 р.) Чорнобиль залишився під владою Польщі. Містечко стало власністю князів Сапегів. Звідси шляхтичі не раз робили набіги на лівобережні українські землі, що входили до складу Російської держави. Так, у січні 1669 року загін магната полковника Я. Пиво напав на містечко Ніжин. Сапеги володіли Чорнобилем до кінця XVII століття. Кілька раз вони віддавали його в оренду. Власники і орендарі містечка посилювали феодальний гніт. Панщина влітку становила шість днів на тиждень з господарства. Були збільшені податки натурою й грішми, кількість повинностей. У Чорнобилі, як і повсюди на українських землях, що перебували під владою польської шляхти, переслідувались українська мова, культура, здійснювалося окатоличення місцевого населення.

За цих нестерпних умов жителі все частіше піднімалися на боротьбу проти панів, добивалися возз’єднання Правобережної України з Росією. Під час повстання українських селян і козаків на чолі з Палієм і Самусем (1702—1704 рр.) чорнобильці не раз громили шляхетські й орендаторські будинки.

Коли на Правобережній Україні знялося полум’я гайдамацького руху, місцеві селяни й ремісники активно підтримували повстанців. Вони двічі— 20 жовтня 1747 і 13 червня 1751 рр.— допомагали повстанським загонам захопити Чорнобиль і розправитися з гнобителями. 17 липня 1768 року князь М. Рєпнін писав із Варшави генерал-майору М. Кречетникову про необхідність, якщо гайдамаки оволодіють Чорнобилем, послати для їх розгрому гусарський полк, розташований у Харкові. Було наказано «біля Овруча й Чорнобиля непокірних мужиків і гайдамаків знищувати».

Щоб оборонятися від повстанців, тодішній власник Чорнобиля М. Ходкевич заново перебудував свій замок і тримав там гарнізон з 700 солдатів при 12 гарматах.

У другій половині XVIII ст. в Чорнобилі швидко зростали дрібні промисли, торгівля. Тут виникли цехи кравців, шевців, кушнірів. Ходкевич, прагнучи збільшити прибутки, дозволив ремісникам самим збувати свої товари. У містечку влаштовувалися великі ярмарки, на які купці привозили товари. З Чорнобиля до Києва, Кременчука та в інші місця вивозили ліс, дьоготь, смолу. Одночасно посилювалась і експлуатація кріпаків і ремісників. З 1772 року жителі містечка під час жнив відбували тижневу повинність.

Економічний розвиток містечка сприяв зростанню його населення. Тут осідає багато втікачів з інших земель. Наприкінці XVIII століття в містечку було 2865 жителів, 642 будинки.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією (1793 р.) Чорнобиль ввійшов до складу Радомишльського повіту Київської губернії як заштатне містечко. Під час Вітчизняної війни 1812 року, в зв’язку з загрозою наступу французької армії на Київ, Чорнобиль був значно укріплений. Тут зосередилося Костромське ополчення.

У першій половині XIX ст. виникають невеликі підприємства. 1845 року шкіряний і два свічкові заводи виробили продукції на суму понад 2 тис. крб.

1830 року у містечку заснували перший медичний заклад — невеличку аптеку. Через 25 років відкрилася парафіяльна школа. Вчителем був дяк. Він навчав дітей у власній хаті, бо шкільного приміщення не було.

Після реформи 1861 року 1270 десятин кращої землі залишилось у поміщика. Земельні наділи (1928 десятин) за великий викуп одержали 206 селян із 736, або 27 проц. Безземельні, під загрозою голодної смерті, змушені були йти батракувати до поміщика і куркулів або шукати інші заробітки. У пореформений період у зв’язку з розвитком капіталізму ще інтенсивніше відбувалося розорення селянських господарств.

У 70-х роках XIX ст. у Чорнобилі працювали шкіряний, свічковий заводи, було 105 ремісників, сім раз на рік збиралися ярмарки. Найбільше господарське значення для містечка мала пристань. Її вантажообіг з 1859 по 1905 рік зріс більш як у 13 разів.

1900 року у Чорнобилі проживало 16 740 чоловік і нараховувалося понад 2000 дворів. Більшість селянських господарств не мали наділів. Із загальної кількості 3861 десятини землі 1726 десятин належало поміщикові, 120 десятин — церкві і 2015 десятин — селянським господарствам.

Економічна криза, що охопила промисловість на рубежі XIX і XX ст., позначилася на Чорнобилі. На підприємствах і на пристані скоротилася кількість робітників. Для розорених селян було щастям знайти будь-яку роботу. Користуючись масовим безробіттям, підприємці збільшували тривалість робочого дня, зменшували й без того злиденну заробітну плату. А поміщик посилював експлуатацію сільськогосподарських пролетарів, що працювали в його економіях.

Під час революції 1905—1907 рр. у Чорнобилі відбувалися мітинги, страйки робітників. Активно виступали проти поміщика місцеві селяни. Вони захоплювали панську землю. У січні—травні 1907 року місцеві власті склали понад 400 протоколів на селян, які намагалися самовільно рубати ліс.

Після поразки першої російської революції підприємці, поміщик і куркулі ще жорстокіше експлуатували трудящих. Умови життя і праці робітників були жахливими. Робочий день на підприємствах становив 12—14 годин на добу. Більшість селянських господарств ледве животіли. 1912 року в Чорнобилі 144 господарств залишилися зовсім без землі, 60 — володіли наділами до 2-х десятин кожне, 130 — до 3-х десятин. 134 господарства до того ж не мали ще й худоби. А тим часом 6 куркульських господарств володіли 440 десятинами землі.

1910 року на все містечко і волость було 2 лікарі й 3 фельдшери. Лікарнею й аптекою користувалася невелика кількість людей.

Наприкінці 70-х років XIX століття на кошти селян збудували приміщення парафіяльної школи. 1890 року відкрилася двокласна школа на 60 учнів. Вона утримувалася за кошти батьків.

У роки світової імперіалістичної війни майже все чоловіче населення Чорнобиля, здатне носити зброю, було мобілізоване на фронт. Багато сімей лишилося без годувальників. Політичне безправ’я, зростання експлуатації, зниження життєвого рівня викликали незадоволення трудящих.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року в Чорнобилі створюється Рада робітничих і солдатських депутатів. Одночасно почали діяти місцеві органи Тимчасового уряду, які стояли на сторожі власності експлуататорів. У зв’язку з тим, що селяни вимагали конфіскації поміщицької землі (цю вимогу підтримувала Рада робітничих і солдатських депутатів) місцеві органи Тимчасового уряду викликали до Чорнобиля війська. Та коли через деякий час військовий підрозділ залишив містечко, селяни знову почали наполягати на виконанні своїх вимог. Перелякані місцеві власті змушені були ще раз звернутися до Київського губернського комісара Центральної ради, а останній у свою чергу вдався по допомогу до начальника штабу Київського військового округу. Комісар просив «терміново командирувати не менш як 300 чоловік військової сили до Чорнобиля… бо без військової сили боротися з анархією неможливо».

Трудящі Чорнобиля радісно вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та проголошення України республікою Рад. 2 лютого 1918 року під керівництвом більшовиків за активною участю місцевих робітників, селян і солдатів, що поверталися з фронту, було створено ревком. У той же час у Чорнобилі почав процювати партійний осередок.

На початку березня 1918 року містечко захопили німецькі інтервенти. Понад 8 місяців вони чинили сваволю. Спираючись на активну допомогу українських буржуазних націоналістів, окупанти розстрілювали всіх, хто боровся за Радянську владу, або співчував їй, грабували місцеве населення.

Після визволення Чорнобиля від німецьких окупантів та петлюрівців почав діяти ревком. Коли в березні 1919 року було обрано міську Раду робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, ревком передав їй свої повноваження.

Зміцненню Радянської влади перешкоджали куркульсько-націоналістичні банди. 15 квітня 1919 року до міста увірвалася банда Струка. Почалися вбивства, пограбування. Бандити вбили 400 громадян. На Дніпрі у районі Чорнобиля вони захопили кілька вантажних пароплавів. Для розгрому бандитів у район Чорнобиля були надіслані частини Червоної Армії і кораблі Дніпровської військової флотилії. Після багатоденних боїв на початку травня основні сили ворога були розгромлені. Під час боїв особливо відзначилися команди бронекатерів «Верный», «Самуил» и «Курьер». За мужність, виявлену в боротьбі з ворогом, вони одержали подяку від командуючого флотилією А. В. Полупанова.

У червні 1919 року Чорнобиль став центром повіту. Почали працювати Чорнобильський повітовий комітет партії і повітвиконком.

Коли на початку вересня 1919 року Чорнобиль захопили денікінці, тут почало діяти партійне підпілля. У районі Чорнобиля активні операції проти білогвардійських військ провадив партизанський загін. На початку листопада 1919 року Червона Армія визволила місто від білогвардійців.

В умовах мирного перепочинку партійний осередок Чорнобиля організовував трудящих на відбудову господарства, боротьбу з голодом, хворобами, бандами. Комуністам активно допомагали комсомольці. Комсомольський осередок було засновано в грудні 1919 року. У лютому 1920 року у місті налічувалось 100 комуністів й 70 комсомольців.

Партійний і комсомольський осередки були організаторами комуністичних суботників, недільників на відбудові підприємств, пристані. В них брали участь сотні безпартійних робітників і селян. За ініціативою комуністів й комсомольців населення збирало продукти, одяг для Червоної Армії. Разом з міською Радою партійний і комсомольський осередки дбали про розвиток освіти, культури. У грудні 1919 року у місті були відкриті школа, клуб, а в лютому 1920 року — бібліотека.

Наприкінці квітня 1920 року в районі Чорнобиля розгорнулися бої частин Червоної Армії, Дніпровської військової флотилії з білополяками. Обороною повітового міста керував спеціально створений комітет. Проте сили виявилися нерівними, і 30 квітня ворог захопив Чорнобиль.

43 дні творили чорні справи окупанти. Вони грабували державне й народне майно, руйнували місто. Багато жителів було розстріляно. 11 червня 1920 року навальним ударом частини 12-ї армії визволили Чорнобиль від білопольських загарбників.

Під час громадянської війни Чорнобиль був дуже зруйнований. Не працювали підприємства, річковий порт. У місті для населення не вистачало хліба, палива, поширювалися хвороби.

Комуністи й комсомольці особистим прикладом надихали трудящих на подолання труднощів відбудовного періоду. Вони першими йшли працювати туди, де було найважче і найскладніше. У той час велика увага приділялася насамперед відродженню річкового порту, налагодженню руху пасажирських і вантажних пароплавів. 1921 року стали до ладу майстерні по ремонту пароплавів, в яких працювало понад 200 робітників. Почали випускати продукцію промартілі. 1922 року селяни заснували два товариства спільного обробітку землі.

У роки відбудовного періоду багато було зроблено в галузі охорони здоров’я, освіти і культури трудящих. У 1920—1922 рр. почали працювати лікарня, амбулаторія, аптека, а у 1924 році — дитяча консультація. Діти навчалися у двох семирічних школах, підлітки — в школі ФЗН, а дорослі — у гуртках і школах ліквідації неписьменності. Важливими подіями в культурному житті Чорнобиля стало відкриття двох клубів і бібліотек (1921 — 1923 рр.) і драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка (1921 р.).

1923 року Чорнобиль став центром однойменного району і був віднесений до селищ міського типу. Це мало важливе значення для його дальшого економічного й культурного розвитку.

У 1925 році відбудова народного господарства Чорнобиля була завершена.

Значного розвитку набула економіка й культура міста в роки соціалістичного будівництва. У 1932 році на базі ремонтних майстерень створено судноремонтний завод, що обслуговував Дніпровське пароплавство. Почали працювати нові підприємства — чавуноливарний завод (1934 р.), маслозавод (1932 р.), райпромхарчокомбінат (1932 р.), цегельний завод (1929 р.). Різноманітну продукцію для потреб місцевого населення випускали промислові артілі «Перемога», «Праця», «Інвалід Полісся» та інші.

Соціалістичні перетворення відбулися і в житті селян. 1930 року хлібороби заснували колгоспи ім. 8 Березня і «Новий світ». Того ж року було створено радгосп «Комсомолець Полісся». 1932 року почала працювати МТС, вона обслуговувала всі колгоспи району.

У роки довоєнних п’ятирічок великі роботи провадилися щодо благоустрою міста, його нової забудови. Була створена широка мережа медичних закладів. Населення обслуговували лікарня, поліклініка, амбулаторія, протитубдиспансер, дитяча консультація, дві аптеки, санепідстанція.

Разючі зміни за цей час сталися в освіті, культурі. Напередодні війни було завершено ліквідацію неписьменності серед дорослого населення. Тепер книга, знання стали доступними широким масам трудящих. Усі діти шкільного віку були охоплені навчанням. У райцентрі працювали 4 середніх школи, в яких налічувалося понад 1800 учнів. З 1936 року кадри для лікувальних закладів готувала школа медсестер.

Центрами культосвітньої роботи були районний будинок культури, клуби, бібліотеки, кінотеатр. У 1934 році для школярів гостинно відчинив двері палац піонерів.

Таким був Чорнобиль до Великої Вітчизняної війни.

У роки війни з новою силою розкрилися високі моральні якості радянських людей, вихованих Комуністичною партією. 22—23 червня 1941 року у Чорнобилі організовано пройшла мобілізація до Червоної Армії. Серед тих, хто пішов боронити зі зброєю в руках Радянську Батьківщину, було майже 200 комуністів і понад 300 комсомольців. З наближенням фронту до Чорнобиля трудящі доклали багато зусиль, щоб евакуювати промислові підприємства, техніку МТС, радгоспу і колгоспів в глиб країни. Чорнобильський райком партії створив партійне підпілля.

25 серпня 1941 року місто захопили німецько-фашистські загарбники. Але не скорилися ворогові радянські люди. На боротьбу з окупантами їх організовували комуністи-підпільники. На судоремонтному заводі діяла група патріотів у складі А. М. Титаренка, П. С. Синіцина та інших. Серед робітників сплавконтори активно працювали А. І. Демиденко, І. І. Головненко, І. І. Попадюк, М. І. Шиленок, О. М. Ворона. Безпосередньо у місті проводила роботу підпільна партійна організація, очолювана П. М. Квашею. Підпільники займалися антифашистською пропагандою серед трудящих, на підприємствах й річковому флоті влаштовували диверсії, надавали допомогу партизанам.

У 1941 —1943 рр. у районі Чорнобиля вів боротьбу з німецько-фашистськими військами партизанський загін ім. Чапаева. У квітні 1943 року в ньому нараховувалося 220 народних месників. Спочатку керівниками загону були лейтенант Ф. В. Головач (командир) і Б. О. Замика (комісар), а згодом підполковник Г. Ф. Покровський (командир) і В. М. Мироненко (комісар). Народні месники нападали на ворога, завдавали йому дошкульних ударів. Так, 1943 року вони розгромили німецький гарнізон, що розташовувався у селі Ротичі. У цьому бою героїчно загинув комуніст М. Я. Навальний. Місце загиблого партизана в бойовому строю найняв його 13-річний брат Василь.

Партизани подали велику допомогу військам 13-ї армії 1-го Українського фронту у форсуванні Дніпра і Прип’яті у вересні—листопаді 1943 року. Зокрема, під час боїв за Чорнобиль з’єднання й загони народних месників під командуванням В. С. Ушакова, Г. Ф. Покровського, К. А. Таранюка й І. М. Бовкуна захопили і утримували переправи через Прип’ять до підходу частин Червоної Армії, що сприяло загальному успіху наступальної операції.

16 листопада 1943 року частини 8 стрілецької дивізії (командир — генерал-майор А. С. Смирнов) остаточно визволили Чорнобиль від німецько-фашистських військ. У боях за місто загинули Герої Радянського Союзу командир батальйону українець П. К. Балюк і старший лейтенант казах Абдула Духамбетов.

За час перебування у місті гітлерівці вчинили багато злочинів. Вони закатували понад 500 жителів, багатьох насильно вивезли до Німеччини, зруйнували промислові й комунальні підприємства, медичні й культосвітні заклади, у затоні затопили 22 пароплави й баржі.

Відразу ж після визволення міста відновили діяльність Чорнобильський райком партії, райвиконком та міськвиконком. Вони розгорнули політичну й організаторську роботу серед населення, щоб якнайшвидше відбудувати народне господарство. Комуністи очолили найбільш складні ділянки відбудовних робіт на підприємствах, у річковому порту, радгоспі «Комсомолець Полісся», колгоспах ім. 8 березня та «Новий світ».

У відродженні промисловості й сільського господарства трудящим Чорнобиля допомагала вся країна. З Москви, Магнітогорська, Челябінська та інших міст надходили верстати, інструменти, будівельні матеріали. Колгоспи ряду областей РРФСР надіслали сільськогосподарські машини, посівний матеріал, худобу. У свою чергу робітники, колгоспники, інтелігенція міста прагнули якомога швидше ліквідувати наслідки окупації, активно допомагали фронту. Вже 1944 року підприємства були частково відбудовані й почали випускати продукцію. Справжній трудовий героїзм у той час проявили річковики. Вони у стислі строки підняли з дна Прип’яті 17 пароплавів й барж, затоплених гітлерівцями, відбудували їх і здали в експлуатацію.

Трудівники радгоспу і колгоспів виростили 1944 року добрий врожай картоплі, овочів і виконали свої зобов’язання перед державою. В малопристосованих приміщеннях відновили діяльність медичні й культурноосвітні заклади, розпочалося навчання у середній школі.

У перемогу Радянського Союзу над гітлерівською Німеччиною свій вклад внесли і трудящі Чорнобиля. 390 жителів-воїнів, партизанів і підпільників удостоєні урядових нагород. Багато героїв боїв не повернулися в рідні місця. Пам’ять про них завжди бережуть трудящі міста.

Ще ширше розгорнулися відбудовні роботи у роки четвертої (першої післявоєнної) п’ятирічки. Заново було споруджено цехи судноремонтного заводу. 1946 року досяг довоєнного рівня пасажирських і вантажних перевезень Чорнобильський річковий порт. 1948 року став до ладу лісопильний завод. Розширили виробництво чавуноливарний завод і райпромкомбінат. За п’ятирічку випуск валової продукції промисловості міста зріс майже у 4,6 раза.

Успішно відбудовувалися колгоспи і радгосп. У 1947—1948 рр. вони повністю відновили довоєнні площі посівів. 1949 року колгоспи об’єдналися в одне господарство ім. Крупської, яке в свою чергу у 1955 році об’єдналося з колгоспом «Дружба» села Залісся, що розташоване за 3 км від районного центру. За межі міста була переведена і центральна садиба радгоспу «Комсомолець Полісся».

За роки першої післявоєнної п’ятирічки обновилося і саме місто. Його вулиці прикрасили багато нових житлових будинків. Методом народної будови споруджені районний будинок культури, стадіон, відкрито парк культури і відпочинку.

Нових успіхів було досягнуто у наступні десятиріччя. В цей час відбулося переобладнання підприємств на основі нової техніки. Велика увага приділялася науковій організації праці на виробництві, запровадженню прогресивної системи планування й економічного стимулювання.

Невпізнанним став річковий порт. Колись невеличка Чорнобильська пристань виросла в сучасний, оснащений складними механізмами перевалочний порт — філіал Київського. Звідси багато вантажів доставляються у річкові порти Російської федерації, Білоруської PGP, Польської Народної Республіки і Німецької Демократичної Республіки. Під час навігації 1970 року тут було одержано й відправлено 1,5 млн. тонн народногосподарських вантажів.

У 1955 році на базі судноремонтного заводу створена ремонтно-експлуатаційна база (РЕВ) Дніпровського річкового пароплавства. РЕВ—це одне з найбільших підприємств річкового транспорту країни, яке будує баржі, дебаркадери, ремонтує пасажирські й вантажні пароплави, буксирні катери, рудовози, а також здійснює перевезення вантажів. За роки восьмої п’ятирічки обсяг робіт, виконаних ремонтно-експлуатаційною базою, збільшився у 2,2 раза.

Великі зміни сталися й на інших підприємствах міста. Була проведена спеціалізація виробництва на чавуноливарному заводі. Тепер він випускає запасні частини для сільськогосподарських машин і устаткування для тваринницьких ферм. Зросли виробничі потужності маслозаводу, цегельні. Значна роль належить районному об’єднанню «Сільгосптехніки», що обслуговує місцеві колгоспи. Біля міста зводиться енергетичний велетень — Чорнобильська атомна електростанція, пуск якої буде мати велике значення для розвитку народного господарства поліських районів.

Великим попитом у населення користується продукція фабрики художніх виробів ім. Крупської. Тут працює багато досвідчених майстрів української художньої народної вишивки.

На промислових підприємствах Чорнобиля працює 2 тис. робітників і службовців. В дні трудової вахти на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна особливо великих успіхів добилися трудящі ремонтно-експлуатаційної бази Дніпровського річкового пароплавства. Як переможцеві Всесоюзного громадського огляду по підвищенню культури виробництва, цьому колективу вручено диплом Ради Міністрів СРСР й ВЦРПС. На підприємствах Чорнобиля Ленінська трудова вахта була продовжена під знаком гідної зустрічі XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Завдяки високій політичній і трудовій активності усі виробничі колективи підприємств міста достроково виконали восьмий п’ятирічний план.

Чорнобиль — впорядковане, красиве місто. У післявоєнні роки реконструйовано і розширено його центральну площу, забудовано ряд нових вулиць, споруджено 600 житлових будинків. За роки восьмої п’ятирічки житлова площа у місті зросла на 17 тис. кв. метрів. Чорнобиль зв’язаний автобусним сполученням з усіма селами району, а з Києвом — автобусним, річковим та авіаційним транспортом.

До послуг трудящих широка мережа торговельних закладів, підприємств громадського харчування. У місті — універмаг, 50 магазинів, ресторан, 7 їдалень. 1970 року товарооборот становив 7,6 млн. крб., або у 1,5 рази більше, ніж у 1965 році. Швидко зростає служба побуту. У 1969—1970 рр. обсяг послуг населенню, які виконав комбінат побутового обслуговування, збільшився у 4 рази.

Добре налагоджено медичне обслуговування населення. У місті є лікарня, поліклініка, амбулаторія, протитубдиспансер, пологовий будинок, швидка медична допомога, санепідстанція, дві аптеки. У цих закладах зайнято 198 медичних працівників, з них 44 лікарі.

У місті працює медичне училище. За останні 15 років воно підготувало понад 1,2 тис. медийних працівників. Понад 5 тис. механізаторів з 1950 року випустило сільське професійно-технічне училище. В трьох середніх школах міста навчається 2,3 тис. учнів. Молодь, яка не має середньої освіти, набуває знання у вечірній і заочній школах. Для музичного виховання дітей відкрита спеціальна семирічна школа.

Трудящі Чорнобиля відвідують будинок культури, бібліотеки, широкоекранний кінотеатр. При будинку культури працюють університет культури, гуртки художньої самодіяльності.

З 1930 року видається районна газета «Прапор перемоги». При редакції працює літературне об’єднання, над яким шефствував П. Г. Тичина.

Політичну й трудову активність робітників та інтелігенції міста спрямовують партійні організації. На підприємствах, в установах є 34 первинні організації, що об’єднують 885 комуністів. Вони є політичними вихователями мас, організаторами їх боротьби за здійснення накреслених партією грандіозних планів комуністичного будівництва. У 28 первинних організаціях ВЛКСМ нараховується 1,5 тис. юнаків і дівчат.

Повноважним органом Радянської влади у місті є міська Рада депутатів трудящих. У її складі 50 депутатів, з них 35 робітників і 15 представників інтелігенції. З числа депутатів створено 8 постійно діючих комісій. Міська Рада, спираючись на широкий актив, проводить значну роботу у галузі господарського й культурного будівництва.

Трудящі Чорнобиля вносять свій гідний вклад у створення матеріально-технічної бази комунізму.

Большая Советская Энциклопедия 1969 – 1978 гг.

Чернобыль, город (с 1941), центр Чернобыльского района Киевской области УССР. Расположен на р. Припять, в 18 км от ж.-д. станции Янов (на линии Чернигов — Овруч). Пристань. Заводы: чугунолитейный, сыродельный; ремонтно-эксплуатационная база флота; цех производственно-художественного объединения. Медицинское училище.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 – 1907 гг.

Чернобыль или Черноболь — мст. Киевской губ., Радомысльского у., в140 вер. от г. Радомысля, при впадении р. Ужа в Припять и примногочисленных озерах. В летописях впервые упоминается под 1193 г. Послесвержения татарского ига составлял особое старост во, которое в 1566 г.названо местечком. В 1775 г. сюда переселились раскольники изСтародубского у. Усадьба владельца помещается на древнем городище;сохранился глубокий ров, отделяющий городище от местечка. Около селагруппа из 28 курганов и большой курган. назыв. «Татарским», в которомнайдено было железное оружие. Вблизи найден клад серебряных. римскихмонет. времени Антонинов. 3 церковно-прих. школы. 14362 жителей, 2правосл. церкви, костел (постр. в начале XVI-го ст.); до 1832 г.существовал доминиканский м-рь. 2 часовни, 2 церк. прих. школы. Водянаямельницы, 3 кирпичных и 7 кожевенных зав., казенн. винный склад. Амбул.больница, аптека, еврейская богадельня; 3 больших ярмарки. Главныезанятия жителей — судоходство, рыболовство и огородничество (одного лукав год вывозится до 30 тыс. пуд.). Пароходная пристань, где грузятсяежегодно в значительном количестве лес, смола, деготь, табак, рыба иогородные продукты, и верфь для постройки деревянных грузовых судов.Близ Ч. в Припяти большая «Чернобыльская мель», ныне значительно расчищенная.

Метрические книги по м. Чернобыль в архивах

Перечень метрических книги хранящихся в ГАВиО (Винница)

1. Київська губернія
2. Радомислький деканат
3. Римсько-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці м-ка Чорнобиль Радомисльського повіту Київської губернії
4. м-ко Чорнобиль, сс. Двірець Роз’їзди, Денисовичі, Запілля, Карпилівка, Ковалівка, Корогод, Красниця, Ладижичі, Опачичі, Паришів, Плитовище, Рудня Вересня, Старі Шепеличі, Стрижів, Тартак, Терехи, Черевач, Шикаловичі та ін.
5. Народження: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1,спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1834-1835: ф.737, оп.1, спр.26; 1835: ф.737, оп.1, спр.35; 1838: ф.737, оп.1, спр.64; 1839: ф.737, оп.1,спр.81; 1841: ф.737, оп.1, спр.100; 1844: ф.737, оп.1, спр.124;
6. Шлюб: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1835: ф.737, оп.1, спр.31; 1836: ф.737,оп.1, спр.40; 1837: ф.737, оп.1, спр.59; 1840: ф.737, оп.1, спр.86; 1846: ф.737, оп.1, спр.137;
7. Смерть: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1834: ф.737, оп.1, спр.27; 1837: ф.737,оп.1, спр.43; 1840: ф.737, оп.1, спр.89; 1841: ф.737, оп.1, спр.99; 1845: ф.737, оп.1, спр.132; 1847: ф.737, оп.1, спр.138;
8. –
9. —