Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Горенка

Административно-территориальное деление

Горенка (укр. Горенка) — село, центр сельского совета Киево-Святошинского района Киевской области. В ХІХ столетии село Киевского уезда Киевской губернии.

Горенскому сельскому совету подчинено село Мощун.

Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История городов и сел УССР 1971 год

Горенка (давня Папірня) — село, центр сільської Ради, розташоване за 20 км від Києва, з яким зв’язане трамвайним сполученням. Населення — 5013 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Мощун.

У Горенці міститься відділок радгоспу «Бучанський» (центральна садиба— у смт Гостомелі). 23 передовики виробництва нагороджені орденами й медалями, серед них С. М. Давиденко і Н. У. Бондаренко — орденом Леніна, М. В. Шиян і О. Ф. Шевченко удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради УРСР, кандидат в члени ЦК КПРС О. Ф. Шевченко у 1967 році зайняла перше місце в республіці по надоях молока (5370 кг від кожної корови). У селі є цех Київського фурнітурного заводу, який виробляє нестандартне обладнання для підприємств легкої промисловості та вироби з капрону, і галантерейний цех Білицької фабрики побутових виробів.

У селі працюють середня школа, клуб, бібліотека, а також медамбулаторія.

Перші згадки про Горенку в історичних документах належать до XVII ст. Після революції 1905—1907 рр. у селі утворився гурток з революційно настроєних селян, у якому брали участь і робітники Києва.

Під час тимчасової німецько-фашистської окупації в Горенці діяла підпільна організація на чолі з Я. М. Кузнецем, який пізніше став командиром партизанської бригади ім. Кутузова. За мужність, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, 530 жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Горянка или Папирня (село приписано к церкви св. апостола Андрея Первозванного с. Мостище) в 2-х верстах от Мостищ в бору при ручье Котурке. Жителей обоего пола 189, большая часть коих — киевские мещане, промышляющие рыбной ловлей в реке Ирпине и лесными изделиями. В вышеупомянутой записке Розвидовского упоминается, что конвентские грунты идут «даже до Бесовой Бабы и Хлопочи кь Гостомлю надь Ирпинемъ, сходятся сь грунтами Котырскими даже до самой Горенки, границы Вышгородской. Отъ той Горынки йдуть грунты наши до ржи Водицы».

 

Ваш комментарий