Горностайполь

Административно-территориальное деление

Горностайполь (укр. Горностайпіль) — село, центр сельского совета Иванковского района Киевской области.

Горностайпольскому сельскому совету подчинены села Губин и Лапутьки.

История городов и сел УССР 1971 год

Горностайпіль — село, центр сільської Ради. Розташований біля заплавини р. Тетерева, за 40 км від найближчої залізничної станції Янів, за 25 км від м. Чорнобиля. Населення — 1716 чоловік. Горностайпільській сільській Раді підпорядковані населені пункти Губин і Лапутьки.

На території Горностайпільської сільради (поблизу сіл Горностайполя та Губина) виявлено залишки кількох поселень доби неоліту та бронзи. Біля с. Лапутьок досліджені неолітична стоянка і поселення зарубинецької культури.

У VII—VIII ст. тут жили древляни. В навколишній місцевості, багатій болотною рудою, в старовину вкритій дубовими лісами, жителі здавна займалися випалюванням деревного вугілля, добуванням руди та виплавкою заліза. Про це свідчать, зокрема, численні вугільні ями та залишки залізоплавильних горнів, виявлені біля с. Лапутьок на сезонному поселенні часів Київської Русі X—XI ст. Вугілля та виплавлений метал водним шляхом транспортували у міста і насамперед до Києва та Вишгорода.

Перша документальна згадка про Горностайпіль датується 1493 роком. Власником села був тоді Р. Горностай. У битві між татарськими і литовськими військами, що сталася в 1502 році, Р. Горностай загинув, відтоді село перейшло до його нащадків. Проте, частина населення ще залишалася особисто вільною. Про це, зокрема, свідчить скарга селян на поліського князя Федора Ярославича, який привласнив належні селянам 2 дворища. Розгляд скарги на ім’я великого князя тривав роки. До села з цією метою навіть приїздив великокнязівський урядовець. І все ж селяни довели, що вони вже протягом багатьох років володіли тими дворищами і виконували відповідні державні повинності. Князь змушений був відмовитись від своїх домагань.

1567 року під час спустошливого нападу татар село було зруйновано, та незабаром його знову відбудували, про що свідчить лист О. Горностая до свого брата, датований 1569 роком, у якому йдеться про стягнення з селян податків. У документах 1613 року Горностайпіль згадується вже як містечко, жителі якого сплачували феодалу 128 флоринів податку.

Тут розвивалися ремесла й торгівля. З квітня 1616 року польський король Сигізмунд III підтвердив за Горностайполем права містечка. Феодали продовжували закріпачення селян, посилювали експлуатацію. Поборові тарифи за 1628 рік свідчать, що з 79 дворів 57 населяли кріпаки. Жителі містечка сплачували подимний податок, відбували різні повинності. Горностайпіль значиться у списках населених пунктів Київського воєводства за 1631 рік, з яких стягалися 12 поборів.

За Зборівською угодою 1649 року в Горностайполі мали право перебувати реєстрові козаки. Через порушення литовськими військами договору тут часто виникали інциденти. Так, 1650 року Горностайпіль зайняли литовські війська. Надіслані Б. Хмельницьким посли протестували проти таких дій.

В кінці XVII — на початку XVIII ст. трудящі Горностайполя брали участь у селянсько-козацьких рухах проти польсько-шляхетського гноблення. В 1709 році місцеві жителі відмовилися коритися поміщикам, перестали виконувати панщину та сплачувати податки. Оголосивши себе козаками, вони записались у компут (козацький список) Білоцерківського полку. їх взяв під захист полковник Семен Палій. Але згодом польсько-литовські феодали відновили своє панування. На 1722 рік Горностайпіль належав вдові литовського підканцлера Щучиній.

Горностайпільці брали активну участь у гайдамацькому русі. У жовтні 1750 року до Горностайполя та навколишніх населених пунктів для розгрому гайдамаків був направлений каральний загін. Того ж року в околицях Горностайполя деякий час перебував загін відомого гайдамацького ватажка Івана Подоляки. Острів біля гирла р. Тетерева на землях колишнього Горностайпільського маєтку і досі називається гайдамацьким. Там повстанці гуртували сили для нападів на поміщиків. З 1783 року Горностайпіль разом з селами Богданами, Пилявою та Дитятками належав поміщикові Ганському. 1793 року містечко в складі Правобережної України увійшло до Російської держави, з 1796 року воно включено до Радомишльського повіту Київської губернії.

Протестуючи проти жорстокої експлуатації, селяни все активніше виступали проти поміщиків. Поширеною була така форма боротьби, як утечі. В 1831—1832 рр. селяни не раз скаржились на деспотизм поміщика Ганського та його посіпак. Коли ж у Горностайпіль направили військову команду, кріпаки покинули містечко. Власті змушені були дати вказівку про усунення економів, на яких скаржились селяни. У 1839 році кріпаки напали на економію і звільнили заарештованого поміщиком одного з учасників виступу. Втративши надію утримати владу над непокірними, Ганський продав маєток. У 1854 році Горностайпіль разом з селами Богданами, Дитятками, Пилявою купили тверські поміщики Шубинський і Кожін.

Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища більшості селян. В Горностайполі тоді налічувалося 392 ревізькі душі, 137 селянських дворів, з них городників — 3, піших — 134. Селяни мали викупити 2914,5 десятин землі, яку оцінили в 21294 крб. Починаючи з 1 вересня 1863 року, протягом 49 років вони зобов’язані були щорічно вносити разом з процентами 1277 крб. Щоб розрахуватися за землю, багато селян змушені були йти на заробітки у міста, працювати на Дніпрі, виконувати грабарні роботи.

У 1900 році з 12247 десятин землі поміщикам належало 9470 десятин, церкві — 70, а селянам — лише 2707. Чимало жителів працювало за мізерну плату на шкіряному, цегельному та винокурному заводах, споруджених у 70—80-х роках XIX ст. Поширені були ремесла: чинбарство, гончарство, обробка дерева.

Поступово зростало населення. Якщо у 1863 році в Горностайполі проживала 1547 чоловік, то на час першого всеросійського перепису у 1897 році — вже 3286.

Тільки 1907 року тут відкрито двокласну школу, а у 1909 році — двокласне училище. При церкві була церковнопарафіяльна школа.

В період революції 1905—1907 рр. селяни Горностайполя відмовлялись платити орендну плату, самочинно рубали ліс. І хоч організованих виступів у селі не було, місцевий поміщик, побоюючись розправи селян, викликав загін козаків.

Столипінська аграрна реформа прискорила процес розшарування селян. На 1912 рік у Горностайполі налічувалось 352 селянських господарства, на які припадало 2082 десятини землі. Причому 14 з них були зовсім безземельними, 163 мали не більше 5 десятин, 140 — від 5 до 10 десятин, 36 господарств — від 10 до 24 десятин.

Перша світова війна значно погіршила становище селян, бо майже все працездатне чоловіче населення, тяглова сила були забрані в армію.

Нову сторінку в історії Горностайполя відкрила Велика Жовтнева соціалістична революція, встановлення в селі Радянської влади.

Та на долю трудівників села, як і всієї України, випали серйозні випробування. З березня до листопада 1918 року в селі хазяйнували австро-німецькі окупанти, з грудня 1918 до лютого 1919 року — петлюрівці. У першій половині лютого 1919 року радянські війська визволили Горностайпіль. Зразу ж відновила діяльність волосна Рада селянських депутатів. Делегатами Київського губернського з’їзду Рад, який був скликаний 22 лютого 1919 року, були обрані і 2 представники від Горностайпільської волосної Ради.

Навесні 1919 року Горностайпіль захопила банда Струка, що налічувала 500 чоловік. На допомогу жителям прийшли радянські війська. 13 травня вони звільнили село. Було знищено 100 бандитів, захоплено 6 кулеметів і 180 гвинтівок. Як зазначав В. О. Антонов-Овсієнко, «населення зустрічало наші війська урочисто, влаштовувались мітинги». У Горностайполі був розміщений невеликий червоноармійський загін.

У травні 1919 року організовується волосний революційний комітет. У наступному місяці Горностайпіль увійшов до складу новоутвореного Чорнобильського повіту. Членам волосного ревкому доводилося працювати в дуже складних умовах. У вересні — грудні 1919 року в селі хазяйнували денікінці. Після їх вигнання новоутворений ревком розгорнув діяльну роботу. При ньому було створено земельну комісію, що обліковувала і розподіляла поміщицьку землю між безземельними і малоземельними селянами. У травні 1920 року Горностайпіль захопили білополяки. Від їх рук загинуло кілька активістів, у т. ч. й голова волревкому Т. І. Нечай.

7 червня 1920 року війська Південно-Західного фронту після запеклих боїв, під час яких село не раз переходило з рук у руки, остаточно визволили Горностайпіль. У боях особливо відзначилися Разінський полк і Башкирська кавалерійська бригада 26-ої Чапаєвської дивізії.

Зразу ж після визволення почав працювати волосний ревком.

Велику роботу щодо залучення трудящих села до соціалістичного будівництва проводив створений у серпні 1920 року комітет незаможних селян. Комнезамівці долаючи опір куркульства, запроваджували в життя декрети й постанови Радянського уряду, допомагали волосному земельному відділу розподіляти землю, дбали про забезпечення селян посівматеріалом. 15 вересня з’їзд комнезамів Горностайпільської волості обрав делегатів на Всеукраїнський і губернський з’їзди комнезамів.

В березні 1921 року в селі було організовано станцію прокату сільськогосподарського інвентаря, зсипний пункт, створено волосну комісію для надання допомоги родинам червоноармійців. У червні того ж року організувалось єдине споживче товариство. Відроджувалась промисловість, розпочав роботу шкіряний і цегельний заводи, створювались кустарні майстерні, зокрема артілі чинбарів, стали працювати 2 кузні.

У вересні 1921 року в Горностайполі відбулася волосна селянська безпартійна конференція, яка розглянула питання про продподаток, кооперацію, про посів-кампанію та боротьбу з бандитизмом. У резолюції конференції зазначалося: «Ми, селяни Горностайпільської волості, заслухавши доповідь про нову економічну політику, визнаємо політику цілком правильною». Селяни спрямували свої зусилля на відбудову господарства. На 1922 рік у Горностайполі налічувалось 580 селянських дворів, проживало 2613 чоловік. У селі діяли споживчий кооператив, кредитне товариство, через які селяни на пільгових умовах одержували сільськогосподарський реманент, сортове насіння, племінну худобу.

В 1924 році було організовано сільськогосподарський кооператив «Згода», у 1926 році—ТСОЗ4. В березні 1929 року на базі ТСОЗу засновано першу в селі артіль ім. Г. І. Петровського, яка об’єднала 16 родин бідняків. У 1930 році цей колгосп мав вже 610 га землі, з них 380 га орної та 143 га сіножаті; з реманенту— сівалку, 2 жатки, 2 культиватори. Артіль налічувала 94 господарства. У 1930 році колгоспники звернулися через пресу з відкритим листом до всіх бідняків та середняків України, в якому розповіли про організацію праці в колгоспі, про наслідки господарювання. 1930 року колгосп ім. Петровського одержав 51 493 крб. прибутку, з них 21 900 було виділено на оплату колгоспного трудодня. Незабаром тут створили молочну ферму, придбавши для неї 20 голів племінної худоби.

В 1929 році селяни організували й другий колгосп — ім. Івана Франка. До артілі відразу вступило 150 сімей, які усуспільнили 86 пар коней, багато сільськогосподарського знаряддя. На початку 1932 року обидві артілі об’єдналися в одне господарство ім. Г. І. Петровського. 1930 року в селі заснували ще два невеликих колгоспи — «Новий шлях» та ім. Шевченка. Загалом у 1930 році до артілей вступило більше половини селянських господарств.

Колгоспне будівництво здійснювалося в умовах гострої класової боротьби. Куркулі вели проти колективізації злісну агітацію, підбурювали селян-одноосібників не вступати до колгоспу. Комуністи й активісти села дали рішучу відсіч намаганням зірвати перший день масової оранки колгоспного поля.

На 1938 рік у Горностайполі налічувалося 3 колгоспи. Найбільший з них — колгосп ім. Петровського мав 2775 га землі (у т. ч. 70 га саду), 144 коней, 300 голів великої рогатої худоби, 170 овець, 80 вуликів.

Колгоспники Горностайполя дбали про благоустрій села. Напередодні жовтневих свят 1933 року вони включились у культпохід «За культуру і чистоту». Було відкрито будинок колгоспника, який містився у колишньому панському палаці.

Партійна й комсомольська організація, сільрада велику увагу приділяли піднесенню загальноосвітнього й культурного рівня горностайпільців. У 1934 році при сільському клубі працювали гуртки художньої самодіяльності, зокрема хоровий, музичний, драматичний. Комуністи, комсомольці й безпартійні колгоспники навчалися у політгуртках. У селі працювала середня школа, створена у 1934 році на базі трудової школи колгоспної молоді, та початкова школа. На 1938 рік у селі навчалося 618 дітей, викладали 24 вчителі. Якщо напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції понад 70 проц. населення лишалося неписьменним, то на 1940 рік серед людей віком до 50 років неписьменних вже не знайти.

Напередодні війни у селі працювали лікарня на 20 ліжок, амбулаторія, їх обслуговував лікар, фельдшер, 2 акушерки, 2 медсестри. Сільська бібліотека мала 800 книжок.

З перших днів Великої Вітчизняної війни на захист Радянської Батьківщини стали 386 громадян села, а ті, що лишилися дома, замінили їх на роботі в колгоспах.

22 серпня 1941 року Горностайпіль окупували німецькі фашисти. Гітлерівці ввели жорстокий режим масового терору. Вже до кінця 1941 року вони розстріляли 100 мирних жителів, а всього за час окупації закатували 285 чоловік. 350 чоловік відправлено на каторжні роботи до Німеччини. Було зруйновано всі колгоспні приміщення, школу, лікарню, клуб, аптеку, будинок сільської Ради, магазини та 40 проц. житлового фонду. Проте горностайпільці не скорилися. У селі розгорнули діяльність підпільники, які були зв’язані з партизанами загону ім. Чапаева, а також з підпільниками Дитятківської групи, очолюваної Г. С. Юрченком та С. Є. Дорошенком. Патріоти, у т. ч. М. М. Миколаєнко, В. Hop, М. М. Сутковий, Никитченко, Г. Тимченко та інші широко розповсюджували листівки, збирали відомості про сили окупантів, діставали зброю для партизанів і підпільників. Наприклад, підпільник М. М. Миколаєнко, який до війни працював вчителем, склав та встановив у Горностайполі і навколишніх селах кілька радіоприймачів, записував і розповсюджував зведення Радінформбюро.

Фашистам вдалося натрапити на слід окремих підпільників. Так, у травні 1943 року був заарештований і розстріляний зв’язківець Никитченко. Підпільниця Г. Тимченко, яка за завданням партизанського загону ходила в Чернігівську область, була видана зрадником і разом з малою дитиною закатована фашистами.

Наприкінці 1942 — на початку 1943 року активізувалися дії партизанського загону ім. Чапаева, який не раз вів бої з гітлерівцями, порушував телефонний зв’язок на лінії Київ—Чорнобиль.

Один з партизанів — В. Т. Островський, комуніст, колишній військовослужбовець — зміг завоювати довір’я окупантів, він був призначений начальником поліції у Горностайполі. В. Т. Островський допомагав тікати молоді, яку забирали на каторжні роботи до Німеччини, збирав важливі для партизанів відомості, зброю. Навесні 1943 року Островський мав передати народним месникам зброю поліцаїв. Та про це стало відомо фашистам. Патріота розстріляли. Його поховано в с. Домонтовому.

Запеклі бої точилися за визволення Горностайполя. 6 листопада 1943 року підрозділи 8 стрілецької дивізії 1-го Українського фронту остаточно вибили гітлерівців з села. У боях особливо відзначилася артилерійська обслуга під командуванням П. І. Товаровського. Вогнем із гармати вона зупинила просування ворожого підрозділу, знищила багато фашистів. У нерівному поєдинку смертю героя загинув П. І. Товаровський. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У центрі села, в парку, посадженому комсомольцями, височить пам’ятник воїнам, що загинули в боях за визволення Горностайполя. Біля його підніжжя завжди полум’яніють квіти.

Самовіддано билися горностайпільці на фронтах Великої Вітчизняної війни. За проявлений героїзм 200 жителів села нагороджено орденами та медалями.

Зразу ж після визволення села стало налагоджуватися мирне життя. Почали працювати виконком сільради, правління колгоспів. У липні 1945 року розгортає роботу первинна партійна організація, яка налічувала 7 комуністів. В 1943 році відкрилася неповна середня школа. На 1945 рік тут навчалось 158 учнів. Працював медпункт.

Напруженими були перші роки після звільнення села. Фактично господарства довелося створювати заново. Не вистачало робочих рук, техніки, посівного матеріалу. Але завдяки самовідданій роботі комуністів, всіх колгоспників за порівняно короткий час були відроджені довоєнні колгоспи, хоч економічно вони були ще слабкими.

В 1943 році організована Горностайпільська МТС, механізатори якої не шкодуючи сил ремонтували трактори та іншу сільськогосподарську техніку. МТС обслуговувала 39 колгоспів.

Піднесенню сільськогосподарського виробництва сприяло об’єднання колгоспів. 1949—1950 рр. усі горностайпільські колгоспи та колгосп с. Губина злилися водне господарство, яке стало називатися ім. В. І. Леніна. У 1956 році до нього приєднався колгосп с. Лапутьок. 1957 — 1968 рр. головою правління колгоспу ім. В. І. Леніна працював колишній секретар Чорнобильського райкому партії, депутат Верховної Ради УРСР О. В. Грабовський. Разом з партійною організацією, активом він багато зробив для підвищення культури землеробства, збільшення продуктивності тваринництва. Особливо велика увага приділялася спеціалізації господарства, запровадженню у виробництво досягнень науки і передового досвіду, будівництву господарських приміщень. Все це дало відчутні результати. Вже у 1962 році з кожного гектара колгоспники зібрали по 33—38 цнт пшениці. Зросло й виробництво продуктів тваринництва.

У 1966 році за трудові успіхи у виробництві сільськогосподарських продуктів урядових нагород було удостоєно 11 чоловік, зокрема — голову правління колгоспу О. В. Грабовського, бригадира рільничої бригади Г. Т. Кошару — ордена Леніна, бригадира С. С. Смоловика — ордена Трудового Червоного Прапора, агронома М. Д. Лященко, комбайнера М. Д. Правика — ордена «Знак Пошани». На 1 січня 1966 року в колгоспі ім. В. І. Леніна налічувалось 1636 дворів. Артіль складалася з 9 бригад, у т. ч. 2 комплексних, 5 рільничих, тракторної, овочевої. Колгосп мав 8 тваринницьких ферм, пасіку. У 1967 році він вийшов на перше місце у районі по виробництву продуктів тваринництва. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено 414 цнт молока та 108,4 цнт м’яса. Тваринництво дало колгоспові 60 проц. загальних прибутків. Всього було одержано прибутків 1 млн. 55 тис. крб. Неподільні фонди колгоспу на 1 січня 1968 року складали 11,5 млн. крб.

За досягнення високих показників у виконанні соціалістичних зобов’язань на честь 50-річчя Жовтня Чорнобильський райком КП України та виконком районної Ради депутатів трудящих нагородили колгосп ім. В. І. Леніна пам’ятним Червоним прапором райкому КП України та райвиконкому, який передано йому на вічне зберігання. Колгосп ім. Леніна було занесено на обласну Дошку пошани переможців змагання за гідну зустріч 50-х роковин Великого Жовтня.

В колгоспі ім. В. І. Леніна широко впроваджується механізація. На 1967 рік колгосп мав 26 автомашин, 30 тракторів різних марок, 7 зернових комбайнів, 2 кукурудзозбиральних, 5 силосних, 5 картоплекомбайнів 50 електромоторів різної потужності приводять у дію кормодробарки, коренерізки, змішувальні та інші агрегати. Електроенергія допомогла вивільнити багатьох людей, зайнятих у тваринництві. В 3-х кормоцехах колгоспу працює 10 чол., які готують повноцінні раціони майже для 3-тисячного гурту громадської худоби.

Значну допомогу у зміцненні матеріальної бази господарства подають шефи — робітники Київського сантехзаводу; зокрема, вони допомогли забезпечити водою ферми, теплофікувати культурно-побутові та виробничі приміщення, обладнати вентиляцію на льонопункті тощо.

За виробничі успіхи в 1968 році колгоспу вручено перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства УРСР та Укрпрофради, а також грошову премію в сумі 10 500 крб. На зборах, де вручали Червоний прапор і грошову премію, колгоспники вирішили 30 проц. її асигнувати на культурно-побутові потреби, а решту — на відзначення передовиків праці.

У досягненнях артілі велика заслуга всього колективу, діяльність якого спрямовується партійною організацією. На травень 1968 року тут налічувалося 84 члени й кандидати в члени партії. Партійний комітет скеровує роботу 7 первинних партійних організацій; 4 з них — у рільничих бригадах, по одній — у тракторній бригаді та на тваринницькій фермі і одна — в середній школі. Кожен з членів партійного комітету закріплений за первинною партійною організацією. Партійний комітет приділяє велику увагу роботі з кадрами, масово-політичній роботі, діяльності агітколективу, лекторських груп.

Надійним помічником комуністів є комсомольська організація, що налічує 88 юнаків та дівчат, 60 з них працюють безпосередньо на полях і фермах. 15 комсомольців заочно навчаються в середніх і вищих учбових закладах. Молодь села бере активну участь у роботі гуртків художньої самодіяльності, в організації вечорів відпочинку. У 1966 році хор доярок горностайпільської молочно-товарної ферми колгоспу за успіхи в обласному огляді художньої самодіяльності було удостоєно диплома III ступеня.

Нині Горностайпіль — сучасне красиве село. У центрі його зеленіє Комсомольський парк. Більшість жител колгоспників — нові дво- і трикімнатні будинки, криті шифером, черепицею чи бляхою. У селі є пошта, 3 магазини, хлібопікарня, чайна, філія побуткомбінату, лікарня на 25 ліжок, аптека.

Однією з кращих у районі вважається Горностайпільська середня школа. В ній навчається 400 учнів, працює 50 учителів. Всього у селі понад 100 чоловік інтелігенції — це лікарі, спеціалісти сільського господарства, педагоги. У колгоспі немає жодної сім’ї, яка б не передплачувала газет і журналів. Значно розширилась сільська бібліотека. В 1967 році вона мала понад 6 тис. примірників книг. До послуг трудящих будинок культури на 300 місць. При будинку культури діють гуртки художньої самодіяльності, агіткультбригада.

Колишнє убоге поліське село за роки Радянської влади перетворилося на заможний і культурний центр, трудівники якого невтомно борються за побудову комуністичного суспільства.