Кашперовка

Административно-территориальное деление

Кашперовка (укр. Кашперівка) — село, центр сельского совета Тетиевского района Киевской области. В ХІХ столетии село Таращанского уезда Киевской губернии.

История городов и сел УССР 1971 год

Кашперівка — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Роськи, за 5 км від районного центру, залізнична станція на лінії Козятин — Жашків. Населення — 4850 чоловік.

Територія Кашперівки була заселена з давніх часів. На її околиці є чотири кургани. Один з них розкопаний у 1861 році. Поблизу села знайдені три золоті римські монети II ст. н. е. та золота бляшка.

Вперше село згадується в документах наприкінці XVI—на початку XVII ст. як володіння феодала Кошки, а потім — Острозьких. У 1629 році, коли воно належало Адаму Вільзі, 77 димів платили податки.

Під час визвольної війни, у 1651 році, селянсько-козацьке військо під проводом Богдана Хмельницького проходило яром від річки Роськи до Чорного лісу на Тетіїв та Животів. До цього війська приєдналася й частина місцевих селян, які потім брали участь у битві під Берестечком. Згаданий яр і до наших днів зберіг назву Богданового.

Тяжкі умови життя, жорстоке феодальне гноблення, тривала війна — все це стримувало зростання села. Багато місцевих жителів, рятуючись від феодально-кріпосницьких утисків, тікали на Лівобережжя. В 1664 році в селі налічувалося лише 12 димів і 3 невеликих млини. 1667 року після Андрусівського перемир’я Кашперівка залишилася у складі Речі Посполитої. У XVIII ст. вона була власністю магнатів Лєдоховських і входила до Тетіївського ключа, у якому налічувалося 43 села і 2 містечка. У 1738 році в Кашперівці було 160 димів і 905 чоловік. Населення в основному складалося з селян, які зазнавали як соціального, так і національно-релігійного гніту. В часи Коліївщини вони активно допомагали гайдамацькому загонові тетіївського козака Фургульця визволити село.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією Кашперівка стала волосним центром Таращанського повіту Київської губернії. Ще в дореформений період, у 40-х рр. XIX ст., у Кашперівському маєтку поміщика Л. Свейковського з’являються перші промислові підприємства: цегельня, гуральня, на базі якої в 1847 році побудовано цукроварню. У 1860 році вона виробила 19 125 пудів цукру. Тут працювало два кваліфікованих майстри і 309 сезонних робітників. Значну частину їх становила біднота навколишніх сіл.

Напередодні реформи в сільській общині досить значним було майнове розшарування. Так, 1857 року тут налічувалося 757 ревізьких душ і 288 дворів, у т. ч. тяглих — 114, піших — 162, городників — 124. Отже, більшість селян була неспроможною прожити за рахунок свого господарства.

Проведена царським урядом реформа 1861 року юридично звільнила селян від кріпацтва, але фактично не поліпшила їх економічного становища. За уставною грамотою селянам виділили 1907 десятин 791 сажень орної, сінокосної, присадибної та 50 десятин 819 сажнів непридатної для обробітку землі, за що вони повинні були платити протягом 49 років щороку по 3241 крб. 24 коп. До переходу на викуп селяни залишалися тимчасовозобов’язаними перед поміщиком, відбували панщину та інші повинності. Усе це викликало в них обурення, яке весною 1861 року вилилося у відкритий виступ. Жінки заявили поміщику, що, починаючи з 1 травня, вважають себе вільними від виконання панщини. В село прибув начальник таращанської повітової поліції. У рапорті київському генерал-губернаторові він писав, що селяни Кашперівки, як і інших сусідніх сіл, «неправильно розуміючи положення, не виказують потрібного послуху місцевій владі». Лише «поява військової сили, а потім приклад суворого покарання,— зазначав він,— можуть припинити впертість і непокору, що поширюється між селянами». Почалися арешти «призвідників», які закликали селян не відбувати панщину. Однак розправа не залякала непокірних.

У селян були всі підстави обурюватися реформою. 1863 року з 4385 десятин землі поміщикові Свейковському належало 2478, церкві — 52 десятини. В той же час 1685 селянам дісталося 1855 десятин орної землі. Господарство поміщика розвивалося на нових, капіталістичних засадах, розширювалися бурякові плантації. У 1868 році після заснування акціонерного товариства Кашперівського цукрозаводу підприємство почало оснащуватися новітніми машинами, нарощувати потужність. Якщо в 1879 році вироблялося 52 тис. пудів цукру, то в 1884— 103,5 тис. пудів. Кількість робітників за цей час зросла з 220 до 2858. Крім цукрового заводу, в 80-х рр. у Кашперівці було 3 водяні млини і крупорушка, які переробляли за рік до 5 тис. пудів зерна. 1901 року цукровий завод і бурякові плантації стали власністю франко-бельгійського акціонерного товариства. Через два роки воно збудувало рафінадний цех, продукція якого йшла на експорт. В 1913 році завод виробив за сезон 368 407 пудів цукру.

Швидкий розвиток цукрового заводу сприяв зростанню населення. 1877 року в селі налічувалося 320 дворів і 2220 чоловік, а в 1916 — 752 двори і 3651 чоловік. Життя трудящих мас було вкрай тяжким. Незважаючи на значний приріст населення, площа селянської землі не збільшилася. У 80-х роках на ревізьку душу вже припадало в середньому по 2,4 десятини землі.

Місцевий цукровий завод та інші промислові підприємства не могли забезпечити роботою всіх сільських пролетарів. Тому багато з них вирушали на заробітки в південні губернії. Не кращим було становище й тих, хто залишався вдома й працював на цукроварні. Робочий день тут тривав 14—16 годин. Не було ніякої охорони праці. Це часто призводило до нещасних випадків. За каторжну працю робітники одержували по 7—8 крб. на місяць.

Жорстока експлуатація, політичне безправ’я, нелюдські умови існування — все це викликало у трудящих незадоволення, яке неодноразово виливалося в революційні виступи. Гостра боротьба розгорнулася в роки першої буржуазно-демократичної революції. У травні 1905 року вибухнув страйк робітників економії. Вони припинили роботу і вимагали підвищити зарплату. До них приєдналися робітники заводу. Для розправи з страйкарями прибув загін карателів. Восени 1906 року прокотилася нова хвиля селянських заворушень. У вересні в Кашперівці активно виступила молодь, якій належало йти в армію. Знову прибули солдати, почалися арешти.

Після поразки революції 1905—1907 рр. настали чорні часи і для Кашперівки. В селі верховодили куркулі. Особливо зміцнилися їх господарства внаслідок столипінської реформи. У Кашперівській волості в 1908 році утворилося 24 хуторські господарства, які виділялися серед інших хуторів губернії великими розмірами. У 1910 році, з початком нового революційного піднесення в країні, посилилися виступи й робітників Кашперівки. 2 листопада 1912 року застрайкували 20 робітників, найнятих у Чернігівській губернії. Коли адміністрація відмовилася задовольнити їхні вимоги про підвищення зарплати, вони залишили роботу.

Перша світова війна ще більше посилила обурення робітників і селян. У донесенні від 7 червня 1915 року начальник повітової поліції писав, що внаслідок малоземелля серед трудящого населення шириться незадоволення поміщиками й органами влади, зростає переконання, що поміщицька земля повинна перейти до них безплатно.

Дуже низьким залишався освітній рівень населення. Існувала тільки одна церковнопарафіяльна школа, в якій у 1905—1908 рр. навчалося 50 учнів. Незадовго до революції земство побудувало двокласну школу. У 1907—1910 рр. у селі було створено аматорський драмгурток. У ньому починала свою акторську діяльність уродженка Кашперівки—народна артистка УРСР Л. В. Мацієвська-Моринець.

Лютнева революція не поліпшила економічного становища трудящих. Багато місцевих жителів бідувало і не могло знайти роботи. Цукровий завод працював з великими перебоями, до того ж більшість робіт виконували військовополонені. Влітку 1917 року це призвело до масових протестів. Селяни вимагали, щоб адміністрація економії не використовувала на роботах полонених і не вербувала робітників з інших сіл. Селяни відмовилися також одержувати зарплату «керенками».

Управління Кашперівського заводу уклало з військовим відомством угоду на поставку цукру для армії. Але селяни на волосному сході у квітні 1917 року не дозволили рубати ліс на паливо для заводу. Адміністрація підприємства звернулася до губернського комісара з проханням скасувати рішення волосного сходу. Для «наведення порядку» в село відряджено загін козаків.

З 1915 по 1917 рр. на цукровому заводі працював С. Й. Тудор (Олексюк), згодом відомий український радянський письменник.

Трудящі Кашперівки з радістю зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Втілюючи в життя історичні рішення І Всеукраїнського з’їзду Рад, робітники й селяни у січні 1918 року провели вибори до Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів. Велику організуючу роль тут відігравали солдати, що повернулися з фронту, робітники заводу. Це було революційно настроєне ядро, яке очолив колишній фронтовик, тетіївський більшовик М. Г. Бурмос. Під керівництвом Ради трудящі почали будувати нове життя. У січні 1918 року селяни приступили до розподілу поміщицької землі, на заводі запроваджено робітничий контроль. Працювала сільська школа. Проте в березні німецькі війська захопили Кашперівку. Соціалістичні перетворення припинилися. Окупанти відразу почали розправлятися з активними учасниками встановлення Радянської влади на селі. 12 чоловік було розстріляно. На боротьбу проти кайзерівців і буржуазно-націоналістичної гетьманської влади піднялися широкі трудящі маси. Виконавчий комітет Таращанської повітової Ради робітничих і селянських депутатів, який перебував у підпіллі, оголосив мобілізацію. Робітники й селяни Кашперівки вступали до партизанських загонів, які діяли в районі Таращі, Тетієва, Черепина, П’ятигір.

Після розгрому військ петлюрівської Директорії у лютому 1919 року в Кашпе-рівці відновила свою діяльність Рада робітничих і селянських депутатів. Під її керівництвом та комуністів, надісланих з Тетієва, робітники приступили до відбудови цукрового заводу, а селяни у березні готувалися до розподілу поміщицької і церковної землі та проведення посівної кампанії. Швидкому розвитку господарства заважали куркульські банди. У травні Рада мобілізовувала населення на боротьбу з бандитами. У липні 1919 року в Кашперівці створено комітет бідноти, який був опорою Радянської влади в селі.

10 вересня 1919 року 45-а і 58-а стрілецькі дивізії, очолювані Й. Е. Якіром і І. Ф. Федьком, прориваючись з району Одеси на з’єднання з основними силами Червоної Армії, пройшли через Кашперівку. Населення радо вітало червоних бійців.

З допомогою Тетіївської партійної організації 28 лютого 1920 року в Кашперівці створено волосний ревком. Проте вже в квітні—травні дії банди Куравського і навала білополяків знову припинили радянське будівництво. Та в червні Перша Кінна армія вигнала білополяків з села.

Почалося відновлення органів Радянської влади. 5 липня 1920 року обрано волосний ревком. Його головою став І. І. Заворотний, членом ревкому — А. Д. Матвійчук, військовим комісаром — В. Ф. Бакун. Для роботи у відділах ревкому залучено робітників цукрозаводу і селян-бідняків. У серпні для зміцнення ревкому був надісланий з Тетієва комуніст І. П. Колесник, який став його секретарем. Приревкомі організовано міліцію. У липні 1920 року в селі утворено волосний партійний осередок з чотирьох комуністів.

Спираючись на підтримку населення, волосний ревком налагоджував життя в селі та волості. З його допомогою створено сільські ревкоми. Земельний відділ взяв на облік ліс і землю поміщика, частину її передав цукрозаводу. Комуністи і ревкомівці розгорнули роботу щодо виконання продрозверстки, відбудови цукрозаводу.

Активним помічником ревкому виступало незаможне селянство, яке 13 серпня 1920 року об’єдналося в KHG. Уже на другий день відбулися збори селян-незаможників, які в прийнятій резолюції заявили: «Всі ми, незаможні селяни, підтримуємо Радянську владу, як найкращу владу робітників і селян». Збори ухвалили вживати найсуворіших заходів до бандитів і дезертирів. 29 серпня у Кашперівці відбувся з’їзд комнезамів волості, на якому головою волосного KHG обрано К. Осташевського. До комнезаму примикала також «Організація незаможних робітників Кашперівського заводу». Вона налічувала 90 чоловік.

У важких умовах, породжених затяжною громадянською війною, трудящі відбудовували зруйноване господарство. Великою перешкодою були наскоки банд, з якими протягом 1920—1922 рр. доводилося вести збройну боротьбу частинам 8-ї та 17-ї кавалерійських дивізій. У селі лютувала епідемія віспи, тифу. Значно скоротилося населення, яке в 1921 році становило лише 2840 чоловік.

Долаючи труднощі, партосередок і органи Радянської влади мобілізували населення на будівництво нового життя. У березні 1921 року на волосному з’їзді комнезамів було вирішено всіма засобами допомогти Радянській владі здійснювати нову економічну політику. З’їзд обрав посівком. У квітні в селі створено кооперативне споживче товариство. У червні відбулися вибори до волосної і сільської Рад.

Сільська Рада відразу спрямувала свою діяльність на своєчасне збирання селянами врожаю, виконання продподатку, вживала заходів для нормальної роботи цукрового заводу, який у 1921 році виробив за сезон 11 877 пудів цукру. 1922 року на землях колишньої економії створено бурякорадгосп, який мав близько 3 тис. гектарів.

Життя поступово налагоджувалося. Велику роль у цьому відігравала волосна партійна організація. Комуністи зосередили увагу на відбудові господарства, проводили політико-виховну роботу серед населення, брали активну участь у діяльності Ради. Комуніста С. А. Посвольського — члена сільради, вчителя — кашперівці надіслали своїм делегатом на IV губернський з’їзд Рад. Згодом його обрали членом ВУЦВК 5-го скликання.

Восени 1921 року створено партійний осередок на цукрозаводі, до якого ввійшли робітники Ф. П. Панченко, В. О. Іванюта, В. П. Обривченко, В. Я. Рябенко. Його секретарем був Ю. М. Шургальський. Син робітника, сирота, він з дитинства наймитував по економіях, працював у Донбасі слюсарем. Вступивши в 1917 році до партії більшовиків, Ю. М. Шургальський був надісланий Білоцерківською партійною організацією в Тетіївську волость.

Надійним помічником комуністів у здійсненні соціалістичних перетворень був комсомольський осередок, створений у листопаді 1922 року. Його очолював робітник цукрозаводу П. І. Ситник. Комуністи й комсомольці стали ініціаторами нових соціалістичних форм праці. Так, 25 лютого 1924 року вони організували недільник. Члени Комуністичної спілки молоді проводили велику виховну роботу серед юнаків і дівчат заводу та села, налагодили випуск стінної газети «Комсомольський промінь».

У громадському житті Кашперівки все більшу роль почали відігравати жінки. Так, у 1924 році в складі сільського комнезаму з 196 його членів 65 — були жінки.

На кінець 1925 року відбудову господарства було завершено. Значних успіхів досягли робітники бурякорадгоспу, де працювало 113 чоловік. У 1926—1927 рр. на окремих масивах тут вирощено по 134—149 цнт цукрових буряків з гектара. Це на 12 цнт більше, ніж у селянських господарствах.

Швидко нарощував потужність цукровий завод. У 1925 році підприємство переробило 85 тис. тонн буряків і дало понад 5 тис. тонн цукру, 1096 тонн меляси та велику кількість жому. На виробництві було понад 600 робітників і службовців. На 444 тис. крб. виробляв продукції водяний млин.

У 1923 році Кашперівка стає селом Тетіївського району Білоцерківського округу. 1925 року тут налічувалося 1009 дворів і 4125 жителів. Сільська Рада велику увагу приділяла поліпшенню побуту трудівників. Було відкрито три магазини — один сільський і два — споживспілки. З 1920 року в Кашперівці діяла їдальня. Налагоджено охорону здоров’я трудящих. З 1923 року при заводі працювала лікарня, при школі — лікарський пункт. Створено зубний кабінет. Цього ж року відкрили дитячий будинок.

Багато зроблено в галузі народної освіти. Ще влітку 1920 року було створено початкову школу. 1924 року діяла вже семирічна трудова школа, в якій навчалося близько 300 учнів, працювало 7 учителів. Успішно велася робота щодо ліквідації неписьменності серед дорослого населення. На цукровому заводі і при школі діяли лікнепи, які відвідувало близько 100 чоловік, у т. ч. 65 жінок. 2 лютого 1924 року відбувся перший випуск 40 слухачів. При цукрозаводі з 1921 року діяли сільськогосподарські агротехнічні курси.

Культурно-масову роботу проводили клуб, бібліотека, хата-читальня. Сільрада придбала кіноустановку. Заслужену славу завоював заводський робітничий самодіяльний театр, що уже в 1920 році ставив п’єси. Популярною була заводська стінна газета, яка 1928 року на III з’їзді профспілок цукровиків Білоцерківщини за всебічне висвітлення життя колективу підприємства і села відзначена першою цремією.

Кашперівці все більше переконувалися в перевагах колективної праці. Ще в 1924 році на зборах комнезамів вони підтримали ідею кооперування. Всупереч шаленій протидії куркулів 1927 року в селі організовується ТСОЗ, який мав 70 га землі. До нього увійшло 20 господарств незаможників, а через рік —70. Очолював його комуніст П. Т. Коломієць. Переломним у житті села був 1930 рік. Після роз’яснювальної роботи комуністів 400 селянських господарств вступили до колгоспів. У 1932 році в Кашперівці діяло три колгоспи. Створені в 1932 році партійні і комсомольські осередки артілей мобілізували селян на боротьбу за зміцнення господарств, організували соцзмагання.

Виконання хлібозаготівлі здійснювалося в умовах відчайдушного опору куркульства. Глитаї вчинили замах на бригадира заготівлі хліба С. І. Маценка. Обурені колгоспники артілі ім. Петровського 11 січня 1932 року зібралися на мітинг. Вони заявили, що ніякі підступи ворогів колгоспного ладу не перешкодять їм виконати свій обов’язок перед державою і ухвалили здати додатково ще 600 пудів хліба. За перевиконання плану хлібозаготівлі артіль одержала премію — 400 карбованців.

Минали роки напруженої праці, міцніло й зростало колективне господарство. Артіль ім. Шевченка в 1936 році мала 856 га орної землі і 74 га сіножаті та випасу. У колгоспі налічувалося 53 коней, 120 голів великої рогатої худоби, 46 овець. Через чотири роки площа орної землі зросла до 1312 га, збільшилась кількість рогатої худоби, створено свиноферму та птахоферму на 240 штук птиці. Заможним господарством у 1940 році була артіль ім. Сталіна. Вона мала 1205 га землі, 300 голів рогатої худоби, свиноферму, птахоферму, велику пасіку.

Відбулися зміни і в житті бурякорадгоспу. 1930 року його передано заводу і створено Кашперівський цукрокомбінат. Уже через рік господарство мало 413 коней та волів, 373 корови, 629 свиней. Йому виділено 4169 га землі, яку обробляли 248 постійних робітників. У радгоспі було 3 трактори, 62 сівалки, 17 культиваторів та 39 борін. Техніку ремонтували у власній майстерні. Комбінат став центром підготовки кадрів молодих спеціалістів сільського господарства. Тут відкрили постійні агрозоотехнічні курси для працівників тваринництва та сезонні курси трактористів, організовувалося навчання ланкових. У 1930 році цукрокомбінат направив на керівну роботу в колгоспи 15 робітників.

Серед працівників сільського господарства широко розгорнулося соціалістичне змагання. У кожному колгоспі народжувалися справжні майстри високих урожаїв і передовики тваринництва. 1938 року доярка цукрокомбінату К. В. Рогатюк надоїла від кожної з 12 корів по 3048 літрів молока, а її подруга М. Г. Старинець — по 3100 літрів. Вони завоювали право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Ланкова М. Троценко виростила на кожному гектарі по 385 цнт цукрових буряків.

За роки соціалістичного будівництва значних успіхів досягли й робітники заводу. Ще в 1929 році підприємство реконструювали: побудували димар, повністю механізували подачу сировини. У 1935 році встановили парові турбіни потужністю в 35 квт.

Протягом довоєнних п’ятирічок зростав культурний рівень села. 1928 року в семирічній школі відбувся перший випуск. У 1935 році вона була перетворена у середню. Напередодні війни тут навчалося 1050 учнів і працювало 38 учителів. До 1934 року в селі існували лікнеп і заводська школа малописьменних. На цукро-комбінаті працював клуб, де діяли гуртки політосвіти, самодіяльний театр.

Напад фашистської Німеччини перервав будівництво нового життя. 17 липня 1941 року Кашперівку окупували гітлерівці. Вони вивозили до Німеччини цукор, хліб, худобу, відправили на каторжну роботу понад 100 чоловік. Жителі не хотіли миритися з «новим порядком». Уже з осені 1941 року в селі розгортається боротьба проти окупантів. Створено групу месників з 5 комуністів, 4 комсомольців і 4 безпартійних, яка входила до тетіївського підпілля. Її очолив член підпільного райкому партії голова сільради П. І. Томчай. Група розгорнула антифашистську агітацію, розповсюджувала листівки, добувала зброю та боєприпаси для партизанів. На явочній квартирі в Кашперівці зустрічалися підпільники. 1942 року фашисти натрапили на слід підпільників і заарештували П. І. Томчая та Є. Ф. Панченка, яких потім закатували.

У листопаді 1943 року діяльність підпільної групи знову активізувалась. До неї входили М. П. Соломонов, Г. І. Степовий, І. А. Антипович та ін. Керував групою Р. Д. Литвин. Підпільники встановили зв’язок з партизанським загоном Г. С. Кулагіна. Вони здійснювали диверсії проти окупантів, визволяли заарештованих, переховували поранених месників. Група знищила зрадників Батьківщини, які співробітничали з гітлерівцями, відправляли молодь до Німеччини.

З народними месниками тримали тісний зв’язок жителі Кашперівки М. Л. Лобода (замучений фашистами), 3. П. Агібалов, С. І. Червінський та багато інших.

Мужньо захищали соціалістичну Вітчизну жителі села і на фронтах Великої Вітчизняної війни. 283 воїнів полягли смертю хоробрих. Багато фронтовиків одержали урядові нагороди. Серед них особливо відзначився А. І. Степовий, який на Карельському фронті одним з перших форсував ріку Свір. Закріпившись на ворожому березі, невеличкий підрозділ сміливців на чолі з єфрейтором А. І. Степовим захопив командний пункт ворожої роти з цінними документами. За героїзм, виявлений під час бойової операції, йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Відступаючи, фашисти знищили реманент колгоспів та радгоспу, намагалися висадити в повітря і цукровий завод. Проте завдяки активним діям партизанів та підпільників, підприємство залишилося непошкодженим. Розвиваючи успішний наступ, частини 155-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту 1 січня 1944 року визволили Кашперівку. Ще тривала війна, а трудівники села розпочали відбудовувати господарство. У липні 1944 року на заводі відновила свою діяльність партійна та комсомольська організації, які налічували 4 комуністи і 23 члени ВЛКСМ. Комуністи й комсомольці зуміли налагодити так роботу, що завод на 40 днів раніше строку підготувався до сезону. Підприємство виробило понад план 1000 цнт продукції. Самовіддано працювали колгоспники артілі ім. Сталіна. Вони в 1944 році здали державі 1552 цнт зерна, 786 — засипали у страховий фонд і близько 500 цнт— на інші потреби. У фонд Червоної Армії колгоспники здали 468 цнт хліба. Комсомольська організація села відрахувала в фонд допомоги інвалідам Вітчизняної війни 349 трудоднів, а учні школи — у фонд сім’ям загиблих воїнів 3 тисячі трудоднів, зароблених у колгоспі. Директор школи О. І. Шемет до перемоги над фашистами віддавала свою пенсію на користь сім’ям фронтовиків.

Великі труднощі долали колгоспи. На 1 січня 1945 року в артілі ім. Шевченка було тільки 67 голів великої рогатої худоби, 34 коня, 14 волів, 9 свиней, 169 штук птиці. Колгоспники не шкодували сил для зміцнення господарства, самовідданою працею примножували артільне багатство. Вони засіяли 577 га зернобобовими та 52 га цукровими буряками. Господарство одержало 24 150 крб. прибутку. 29 листопада 1951 року відбулося об’єднання колгоспів ім. Сталіна, ім. Петровського та ім. Шевченка. Земельна площа новоствореного господарства становила 3896 га. На тваринницьких фермах налічувалося 720 голів великої рогатої худоби, 522 свині, 153 коня, 1346 штук птиці, а на пасіці — 183 вулики. Господарство мало весь необхідний сільськогосподарський реманент, 3 автомашини. Працювало 2 цегельні, 3 столярно-теслярські майстерні і 3 кузні. Прибутки артілі становили 577,6 тис. крб. У 1960 році сільськогосподарська артіль і бурякорадгосп реорганізували у Кашперівський радгосп цукрокомбінату. Господарство спеціалізується на вирощуванні насіння цукрових буряків і виробництві продуктів тваринництва. Площа угідь новоствореного радгоспу становила 4637 га, з яких 1818 — засівалися зерновими. Уже в перший рік тут вирощено на кожному гектарі по 204 цнт цукрових буряків, по 11,3 цнт насіння, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 352 цнт молока і по 57 цнт м’яса.

Завдяки високій агротехніці й наполегливій праці робітників урожайність основних культур у радгоспі значно підвищилася. У 1968—1969 рр. в середньому зібрано по 28,7 цнт зернових і по 479 цнт буряків з гектара. На 100 га угідь вироблено по 423.7 цнт молока і по 73,6 цнт м’яса.

3 1966 року господарство вирощує насіння одноросткових цукрових буряків на площі понад 400 га. За роки восьмої п’ятирічки його продано державі 16 854 цнт.

Значні зміни сталися і на цукровому заводі. Тут побудовано і введено в дію очисні споруди, заводську ТЕЦ, нові цехи. Котельню переведено на рідке паливо. В 1967 році, коли колектив підприємства відзначив своє 120-річчя, до ладу стали нова газова піч, мийне відділення та чотирьохсотметровий гідротранспортер. Завдяки технічному удосконаленню зростає потужність підприємства, механізуються виробничі процеси, поліпшуються умови праці робітників. У 1967 році завод виробив 141,1 тис. цнт цукру, у 1969 — 250.7 тис. цнт.

Економічні досягнення жителів Кашперівки все відчутніше позначаються на їх матеріальному добробуті, культурі, побуті. Тільки за період з 1955 по 1967 рр. у селі споруджено 456 цегляних будинків. У кожному — електрика, радіо. Впорядковано всі вулиці, тротуари, обабіч їх насаджено дерева. До послуг жителів — кравецька майстерня, відділення зв’язку, сільмаг, їдальня. Функціонують лікарня, аптека, дитячий комбінат, троє дитясел.

Значного розвитку набула освіта. 21 випуск після війни зробила Кашперівська середня школа. 1014 її учнів одержали атестати зрілості. У 1970 році в школі працював 51 учитель і навчалося 930 дітей. Понад тридцять років життя віддала вихованню учнів учителька О. І. Шемет. За багатолітню педагогічну діяльність вона відзначена орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Кашперівці виявляють великий потяг до літератури, живопису, музики. їх культурні запити задовольняють 4 бібліотеки, в яких налічується 34 тис. книг, 5 клубів. До 50-річчя Радянської влади трудящі одержали чудовий подарунок — двоповерховий будинок культури на 450 місць. Біля нього споруджено пам’ятник В. І. Леніну. У будинку демонструються кінофільми, члени товариства «Знання» читають лекції, влаштовуються тематичні вечори, зустрічі представників трьох поколінь, молодіжні «вогники». Понад 200 аматорів беруть участь у семи гуртках художньої самодіяльності. Особливою популярністю користується духовий оркестр, який неодноразово відзначався грамотами та дипломами обласного управління культури. Концерти та вистави драмгуртка будинку культури з задоволенням відвідують не лише односельці, а й трудящі Тетієва, Ставищ, Узина, Миронівки, Шамраївки, інших міст і сіл. Урочисто стали проводитися народні свята і гуляння, реєстрація шлюбів, проводи до Радянської Армії, посвячення в робітники тощо.

Як на виробництві, так і в усьому житті села провідна роль належить партійній організації цукрокомбінату. У ній налічується 113 комуністів. У 1965 році тут створено партком, який здійснює керівництво сімома партійними цеховими організаціями, що діють на заводі, у п’яти відділках радгоспу та середній школі. Активним помічником партійної організації є комсомольці, яких тут 350. Кашперівці, натхнені рішеннями партії, рівняючись на комуністів і комсомольців, упевненою ходою крокують до щасливого майбуття.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Кашперовка, село при речке Роське, в 5-ти верстах ниже Тетиева. Жителей обоего пола 1685, в том числе 42 римских католиков и 20 евреев; земли 4385 десятин. К западу тянется черный лес на 5-ть верст длины и на 3-ри ширины. Неизвестно какой Кашпер дал свое имя селу. От владетеля Тетиевского ключа графа Тимофея Островского, Кашперовка, с Погребами, перешла к его сыну Афанасию, продавшему эти села Фоме Потоцкому, а этот нынешнему помещику Льву Михайловичу Свейковскому (латин испов., имеет сына Стефана, род 1848 года.

Кроме Капшеровки и Погребов, ему принадлежа 7 сел и м. Шпаков в Брацлавском уезде с 2660 ревиз. душ., где он постоянно живет). В селе есть кирпичный, винокуренный и сахарный заводы.

Церковь Свято-Троицкая, деревянная; земли имеет 49 десятин; построена 1744 года. Из визиты 1741 года Тетиевского деканата видно, что прежняя церковь была липовая, построена 1735 года, но и она не была первой, потому что священник Димитрий Вельский посвящен в этот приход еще 1727 года, по презенте князя Сангушко, в Дубне выданной. Дворов в Кашперовке было 105. Жители указывают еще место какой-то давней церкви с восточной стороны черного леса; но не сохранили в памяти, какая эта церковь.

Список распространенных фамилий по с. Кашперовка второй пол. ХІХ ст.

Бабюк
Багатько
Баковецкий
Бригинский
Бузинский
Голубь
Гончар
Гусар
Диденко
Жогно
Жорников
Заверуха
Иванюта
Иванюта
Казмирчук
Каменчук
Карбовский
Коваль
Коломиец
Корниенко
Косткевич
Кравчук
Крупчинский
Крыжановский
Лукашевич
Мазуренко
Матвийко
Мащенко
Мельник
Мирончук
Мокрий
Момот
Мусичук
Наконечный
Оверчук
Погребняк
Полищук
Рабенко
Рогатюк
Рыкун
Рябчук
Свистун
Соляник
Сопун
Степовый
Терновый
Титов
Товкач
Троценко
Харченко
Черныш
Чечиков
Шевчук
Ширма
Шостак
Шургальский