Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Ковшеватая

Административно-территориальное деление

Ковшеватая (укр. Ківшовата) — село, центр сельского совета Таращанского района Киевской области. В ХІХ столетии местечко Таращанского уезда Киевской губернии.

Ковшеватскому сельскому совету подчинено село Маковецкое.

История городов и сел УССР 1971 год

Ківшувата — село, центр сільської Ради, розташоване над річкою Кислівкою, притокою Росі, за 13 км від Таращі. Відстань до залізничної станції Ольшаниця — 37 км. Населення — 3066 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Маковецьке.

Біля Ківшуватої є два кургани скіфського часу — Безіменний та Подолячка (V—IV ст. до н. е.). У похованнях виявлено залізний панцир, наконечники списів, вудила та 38 бронзових стріл, а також 38 прикрас із бронзи у вигляді голівок тварин і птахів. Крім того, в селі знайдено римські монети (II ст. н. е.), одна з яких карбована у Верхній Мезії. Поблизу села є залишки городища Київської Русі.

Окремі вчені відносять заснування Ківшуватої до часів монголо-татарської навали (XIII ст.), посилаючись на походження назви («Кіш» — по-татарському «стан»). Існує також твердження, що село засноване запорізькими козаками. В історичних документах першої половини XV ст. місцевість, на якій розташована Ківшувата, згадується як урочище Бовкун, де жителі Білоцерківщини займалися бортництвом і полюванням. Наприкінці XVI — в першій половині XVII ст. поселенням володіли польські магнати Островські, Чернишевичі та ін. Після Білоцерківського договору 1651 року польський король видав грамоти на володіння Ківшуватою спочатку С. Млодецькому (1651 р.), а потім І. Ярошинському (1653 р.). Але у зв’язку з визвольною війною українського народу вони лишилися номінальними власниками.

Селяни Ківшуватої не визнавали польсько-шляхетської влади. Частина з них приєдналася до війська Богдана Хмельницького. В селі зберігалися пищалі, а також значні запаси свинцю, пороху, ядер, куль тощо. В січні 1654 року жителі прийняли присягу на вірність Російській державі. Того ж року Ківшувату разом з іншими м істечками і селами пожалував російський цар генеральному писареві Запорізького війська І. Виговському. Однак Правобережна Україна залишилася під владою шляхетської Польщі, і король Ян Казимир 1660 року передав Ківшувату в ленне володіння магнатам Млодецьким. Крім Ківшуватої, вони одержали 12 сіл і 33 147 десятин землі, в т. ч. 5600 десятин лісу. Підлеглі мусили виконувати різні феодальні повинності і відробляти панщину, яку власники маєтків весь час намагалися збільшити. Соціальний гніт поєднувався з національним. Тому, коли наприкінці XVII ст. на Правобережжі розгорнулася визвольна боротьба проти польської шляхти на чолі з С. Палієм, населення Ківшуватої взяло в ній участь. Повстанці зруйнували замок Млодецького і розправилися з його володарем.

На початку XVIII ст. Ківшувата була сотенним містечком і перебувала під владою козацької старшини. В складі Фастівського полку козаки села брали участь у Полтавській битві 1709 року. Але після Прутського миру (1711 р.) Ківшувата залишилась під владою Польщі. Панський гніт і сваволя викликали нову хвилю антифеодальної боротьби, яка особливо посилилась під час гайдамацького руху. У 1734 році жителі Ківшуватої знову розгромили маєток. Під час Коліївщини в 1768 році перелякана шляхта повтікала із сіл Ківшуватського ключа. Повстанці зруйнували маєтки, а тих панів, хто потрапив до їх рук, повбивали.

Після возз’єднання з Росією Ківшувата ввійшла до П’ятигірського, а з 1800 року — до Таращанського повіту. Село лишилось у власності Млодецьких. 1841 року тут було 872 ревізькі душі кріпаків і 549 осіб інших станів. Кріпацький двір мав відробляти панщину по 2 чоловічі і 2 жіночі дні на тиждень, по 12 літніх та 12 шарваркових, по 4 дні на гуральні, по 3 чоловічі дні в млині і, крім того, вивезти по 4 хури дров на рік. У середині XIX ст., коли все більшого розвитку набували товарно-грошові відносини, частина відробіткових повинностей замінювалася грошовою рентою. Так, замість роботи на будівництві доріг кріпак, що мав тягло, платив 1 крб. 95 коп., піший — 1 крб. На цикорній фабриці Млодецьких, валова продукція якої в 1847 році становила 400 крб. сріблом, працювали кріпаки і наймані робітники. Денний заробіток дорослих робітників не перевищував 15 коп., підлітків — 10 коп. Жителі, вільні від кріпосної залежності, займалися головним чином торгівлею. Річний товарооборот торгів, які відбувалися кожні 2 тижні, в 1846 році дорівнював 3350 крб. сріблом.

Становище кріпаків було надзвичайно тяжке. Вони не мали ніяких прав. Крім того, поміщик під усякими приводами збільшував панщину і зменшував селянські наділи. Серед селян наростало невдоволення, яке вилилось у відкритий виступ під час Київської козаччини в 1855 році. Кріпаки відмовилися виконувати панщину, складали списки «козаків», вважаючи себе вільними. 26 березня 1855 року близько 200 селян Ківшуватої, Кислівки і Степка, зібравшись у Ківшуватій, погрожували виступити проти «дворян». Переляканий Млодецький поспішив до Таращі по допомогу. В село прибула комісія. Селяни «заспокоїлися», але, як вони казали, до «певного часу», щоб при першій нагоді знову повстати проти поміщиків.

За період від інвентарної реформи 1847 року до 1861 року Млодецький відібрав у селян Ківшуватої 953 десятини орної землі і сіножатей. За станом на 1 червня 1862 року в користуванні 377 селянських дворів залишалося 2268 десятин землі. Згідно з викупним актом, складеним у 1866 році, селяни Ківшуватої мали викупити 3265 десятин. Сюди входили також непридатні землі, левади, вигони та інші не-ужитки, які поміщик примусив їх викупляти. Ринкова вартість цих земель дорівнювала 59 653 крб. 50 коп. Починаючи з 1863 року, селяни повинні були сплачувати протягом 49 років по 3579 крб. 79 коп. кожного року. Отже, земля їм коштувала 175 381 крб. 29 коп., що майже втричі перевищувало її реальну вартість.

Обурені грабіжницькою реформою, селяни відмовлялися виконувати повинності і навіть не корилися місцевим властям.

Реформа 1861 року не внесла істотних змін в економічне становище селян. Ті з них, хто одержав невеликі клаптики землі, мусили йти в кабалу до того ж поміщика. В результаті дроблення наділів зростала кількість малоземельних селян. У 1900 році у Ківшуватій було 4300 десятин землі, з яких 952 належало графу В. І. Млодецькому, 81 — церкві, 3267 — селянам. Графський маєток став справжнім капіталістичним господарством. Земля здавалася в оренду. Обробляли її наймані сільськогосподарські робітники. Тут запроваджувалася чотирипільна система, тоді як у селянських господарствах — трипільна.

У пореформений період, особливо на початку XX ст., відбувався інтенсивний процес розшарування селян. У 1912 році переважна більшість господарств Ківшуватої зовсім не мала землі або володіла незначними наділами. Так, із 875 господарств 467 мали до 3 десятин. Цим господарствам належало трохи більше землі, ніж 28 найзаможнішим. Малоземельні і безземельні селяни мусили йти в найми до поміщиків і куркулів, частина їх шукала заробітку в промислових центрах або у великих поміщицьких економіях.

Багато чого навчилися ті селяни, що ходили на заробітки. Вони дедалі більше розуміли, що одержати землю і визволитися з-під гніту поміщиків можна тільки в союзі з робітничим класом. Пробудженню класової свідомості трудового селянства наприкінці XIX ст. сприяли прокламації київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Приносив їх у село колишній студент Новоолександрійського сільськогосподарського інституту М. Меленевський, який жив у с. Федюківці під негласним наглядом поліції. Незабаром його заарештували і вислали у Вологодську губернію.

Відкрито виступили селяни Ківшуватої проти поміщика в роки першої російської революції. 19 травня 1905 року вони оголосили страйк, розігнали всіх службовців маєтку Млодецького і орендарів, наступного дня арештували прикажчиків та економа. Страйкарі мали намір розподілити поміщицьку землю. Власті терміново послали в село підрозділ драгунів, які жорстоко розправилися з селянами. Але виступи не припинилися. Наприкінці 1905 — на початку 1906 року в Ківшуватій відбувалися сходи селян. Організатором їх був учитель з Черкаського повіту П. М. Григоренко. Він роз’яснював справжню суть маніфесту 17 жовтня, закликав селян не сплачувати податків, не підкорятися царським властям, забрати землю у поміщиків силою. Наприкінці 1906 року П. М. Григоренка разом з багатьма селянами арештували. У Ківшувату було введено військовий загін. Проте незадоволення серед селян тривало, про що у квітні 1913 року таращанський повітовий справник повідомляв київського губернатора.

Напередодні першої світової війни із промислових підприємств у селі діяли паровий млин і пивоварний завод. Власті мало дбали про охорону здоров’я населення. З медичних закладів у Ківшуватій були аптека і земська лікарня, де працювали лікар, 3 фельдшери та акушерка. Лікарня обслуговувала 11 сіл. Тимчасом пан Млодецький мав домашнього лікаря. На низькому рівні була й народна освіта. Однокласна і двокласна церковнопарафіяльні школи не могли охопити всіх дітей шкільного віку. В однокласній школі навчання тривало три роки і після екзаменів лише хлопчики могли вступити до двокласної школи, бо дівчаток не приймали.

Страшним тягарем на плечі трудящих Ківшуватої лягла імперіалістична війна. Не вистачало тягла і робочої сили, скоротилися посіви. Селяни розорялись і дедалі більше попадали в куркульську кабалу. Тому Лютневу буржуазно-демократичну революцію зустріли з надією, що закінчиться війна і вони одержать землю. Біднота відмовлялась обробляти поміщицькі землі, а влітку самовільно скосила і забрала хліб з панських ланів.

Боротьбу за встановлення Радянської влади у Ківшуватій після перемоги Жовтневої революції очолили прибулі сюди матроси Балтійського і Чорноморського флотів комуніст П. G. Григоренко, К. Донченко і А. Ю. Федченко. Організований ними в листопаді 1917 року селянський комітет взяв під контроль Ківшуватський маєток і приступив до управління ним. Але наприкінці 1917 року куркулі підступно з-за рогу вбили К. Донченка. В січні 1918 року, коли влада в Таращанському повіті перейшла до рук ревкому, селяни Ківшуватої вигнали економа, землю поміщика почали ділити між безземельними і малоземельними. До складу комісії по розподілу панської землі та майна ввійшли А. Ю. Федченко, М. Маковецький, П. Н. Федченко, Г. Д. Яковина, а також П. G. Григоренко, який пізніше очолив повітову земельну комісію.

У березні 1918 року в Ківшувату вступили кайзерівські війська. Слідом за ними в село повернувся панський економ, який вчинив екзекуцію над селянами за конфісковані землю і майно. Один з куркулів водив німців і гайдамаків по хатах, вказував, хто брав участь у розподілі панського майна. «Винуватців» садовили в діжку, набиту цвяхами, били нагайками, палили їхні хати. Окупанти грабували господарства селян, награбоване вивозили з села. П. С. Григоренка арештували і кинули до таращанської тюрми. У квітні партизанський загін визволив його разом з іншими в’язнями.

Жителі Ківшуватої брали активну участь у боротьбі проти німецьких загарбників та гетьманців. 12 червня 1918 року вони вигнали з села окупантів та гетьманську варту і влилися в повстанські загони, які повели наступ на Таращу. Через Ківшувату на початку серпня учасники Таращанського повстання виходили з німецького оточення. Наприкінці листопада 1918 року в селі було відновлено Радянську владу, але вже в грудні його захопили війська Директорії. У березні 1919 року червоні частини визволили село. Знову почали діяти місцеві органи Радянської влади. До серпня в усіх селах волості створено комбіди. Дальше розгортання радянського будівництва перервав наступ денікінців, які наприкінці серпня зайняли Ківшувату. Визволила її на початку січня 1920 року 2-а Таращанська бригада. В Ківшуватій був організований волревком, який повів рішучу боротьбу з бандами і націоналістичними елементами, що активізувалися.

На початку травня 1920 року село окупували білополяки. Але наприкінці травня радянські війська групи Й. Е. Якіра вигнали загарбників. Знову почали діяти органи Радянської влади. Вже на початку серпня у Ківшуватській волості було створено 14 сільських ревкомів і 13 комнезамів. Ківшуватський волревком очолив комуніст з 1917 року С. М. Винарський, уродженець с. Василихи. Ревкоми разом з комнезамами проводили у волості продрозверстку, перерозподіл землі, допомагали селянам налагоджувати господарство, забезпечували всеобуч.

Працювати доводилось у тяжких умовах. У другій половині 1920 року посилилися нальоти куркульсько-петлюрівських банд на Ківшувату. Вони вбивали і грабували селян, намагалися зірвати виконання продрозверстки. Так, наприкінці серпня бандити напали на село, вбили 6 і поранили 20 жителів. У грудні банди українських буржуазних націоналістів, що мали на озброєнні дві гармати, повели наступ на Ківшувату, де перебувала одна із груп особливого продполку. На допомогу ківшуватцям прийшли радянські війська 56-ї дивізії, які змусили бандитів відступити.

В організації трудящих Ківшуватської волості на боротьбу з бандитизмом велика заслуга належить партосередку, створеному в 1920 році. Очолював його К. В. Бондаренко, а з 1921 року — Басов (у 1923 році загинув від рук куркулів).

Комуністи разом з членами комнезаму створили загони самооборони, які допомагали ківшуватській міліції і частинам радянських військ громити банди куркулів, охороняти зсипні пункти, Лучанський цукровий завод.

Велику допомогу подавали населенню бійці кавалерійської бригади Г. І. Котовського, яка стояла тут у січні — квітні 1921 року.

Після переможного завершення громадянської війни, у першій половині 1921 року в Ківшуватій було обрано сільську Раду і волосний виконавчий комітет Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, головою якого став К. В. Бондаренко.

Розгорнув діяльність райком партії.

1924 року в селі виник комсомольський осередок. У 1925 році на першій районній комсомольській конференції був створений Ківшуватський райком комсомолу, секретарем обрали Ф. Д. Панасенка. До складу бюро входив О. С. Левада—нині відомий український письменник. У 1924 році виникла піонерська організація.

Уже в перші роки мирного будівництва в селі організувалися сільськогосподарські кооперативи: в 1922 році — «Хвиля» на чолі з І. А. Бучинським та «Комашня» на чолі з У. М. Івашиною. Того ж року виникли ще 3 кооперативи: «Рій», «Червоний хутір» і «Роща», а в 1926 році — лісомеліоративне і меліоративне товариства.

Значну увагу місцеві органи влади приділяли охороні здоров’я трудящих. У селі відбудували лікарню на 16 ліжок. Почала діяти аптека. Сталися зміни і в галузі освіти й культури. 1926 року в Ківшуватій працювали початкова й семирічна школи, сельбуд, бібліотека, народний театр, яким керував учитель, ветеран народної освіти А. І. Дідик. Для ліквідації неписьменності були створені спеціальні гуртки, де заняття проводили комсомольці та учні старших класів семирічної школи.

1929 рік був роком масової колективізації в селі. Тут організувалися колгоспи ім. Шевченка, ім. Петровського і ТСОЗ, а в лютому 1930 року колгоспи об’єдналися в один — ім. Леніна. Очолив його І. Л. Циганенко. Це було велике господарство, в якому на 1 травня 1930 року налічувалося 726 дворів і 2987 га землі, в т. ч. 2691 га орної. Колгосп мав тваринницькі ферми на 35 корів і 106 свиней, птахоферму, 8 інкубаторів, пасіку, 60 га ставків. Працювали 2 млини, олійниця, просорушка. В господарстві було 344 робочих коней і 2 трактори, перший з яких — «фордзон» подарували київські робітники-шефи ще кооперативу «Комашня». Другий трактор колгосп одержав у 1930 році із Ленінграда від шефів — моряків Балтійського флоту.

Радісною для колгоспників Ківшуватої була весна 1930 року. 24 березня в селі відбувся багатолюдний мітинг, присвячений початку весняної посівної кампанії, на який приїхали представники колгоспів не тільки навколишніх сіл, ай Уманського округу. Наступного дня всі колгоспники вийшли в поле. Дружно і організовано проходили польові роботи. І хоча куркулі Ківшуватої і сусідніх сіл намагалися зірвати сівбу, артіль ім. Леніна закінчила посівну кампанію першою в районі.

Велику роль в успішному проведенні колективізації в Ківшуватій і в економічному зміцненні артілі відіграла партійна організація села. Колгосп ім. Леніна став центром міжсільського колгоспного куща, який об’єднував у 1930 році сільськогосподарські артілі семи сіл із загальною площею землі 15 тис. га. Через міжколгоспний кущ парторганізація артілі ім. Леніна впливала на хід колективізації в інших селах, які не мали ще своїх партосередків. В артілі, як передовій у районі, була організована виставка для популяризації серед бідняцько-середняцьких мас економічних та культурних досягнень колгоспного будівництва.

Активну участь у громадському та виробничому житті села брав Ківшуватський осередок ЛКСМУ, який в 1927 році налічував 35 чоловік. Комсомольці створили на фермах і в бригадах ударні групи. Влітку 1930 року з ініціативи осередку розгорнулося соціалістичне змагання за кращий обробіток цукрових буряків, у яке включилися близько 300 дівчат.

Значну допомогу колгоспу подала організована 1932 року Ківшуватська МТС. В зону її обслуговування входили 25 колгоспів. Спочатку тут було лише 20 тракторів, у 1933 році — вже 52 трактори, 7 автомашин, 2 локомобілі, 7 снопов’язалок. У 1934 році одержано перший комбайн. А напередодні Великої Вітчизняної війни, в 1939—1940 рр., вона мала 15 комбайнів, 89 тракторів та іншу сільськогосподарську техніку. В МТС працювало 130 трактористів, 30 комбайнерів, 33 інші спеціалісти. Кращі з них — токар Є. Н. Ясеновий, механік М. І. Бурч, трактористи Н. Бондар та Я. М. Карпенко були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а стахановець, бригадир тракторної бригади В. С. Луценко нагороджений орденом «Знак Пошани».

Колгоспники працювали з великим ентузіазмом. На заклик І Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників розгорнулося соціалістичне змагання між бригадами і ланками. 320 колгоспників оголосили себе ударниками першої весни другої п’ятирічки. Високих виробничих показників добились у 1935 році бригади делегата II Всесоюзного з’їзду колгоспників-ударників П. П. Пильгуна та делегата з’їзду колгоспників Київщини Г. Ф. Яковини.

Гаряче підтримали дівчата-комсомолки Ківшуватої рух п’ятисотенниць. У 1936 році це високе звання виборювали 12 ланок. Найвищий у колгоспі врожай цукрових буряків — по 510 цнт з гектара одержала ланка А. Б. Рибалко. Комсомолки виступили застрільниками змагання доярок-тритисячниць. У 1937 році колгосп одержав у середньому по 2500 літрів молока на кожну фуражну корову, а доярки Д. Голобородько та С. Пильгун надоїли по 3000—3100 літрів.

Високі виробничі показники мали й рільничі бригади. Середня врожайність зернових у 1937 році становила: жита — 19,3 цнт, пшениці — 22,1 цнт з гектара. Грошові доходи колгоспу перевищили мільйон карбованців. Це був перший у районі колгосп-мільйонер. Навесні 1938 року на базі колгоспу ім. Леніна організували два колгоспи: ім. Леніна, земельні угіддя якого становили 2439,8 га та ім. Сталіна, що мав 2545,2 га землі. В 1939 році обидва колгоспи були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки і відзначені преміями.

Певні зміни сталися і в галузі культури. Напередодні Великої Вітчизняної війни в Ківшуватій діяли середня і неповна середня школи, середня школа для дорослих, в яких налічувалося 900 учнів і 40 учителів, робітфак Київського ветеринарного інституту і педшкола; понад 80 юнаків і дівчат навчалися в інститутах і технікумах. У селі працювали 2 клуби, бібліотека, радіовузол.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, у Ківшуватій все було підпорядковано допомозі фронту і збереженню матеріальних цінностей. Худобу і частину сільськогосподарської техніки евакуювали, решту машин і механізмів розібрали і заховали. 23 липня 1941 року фашисти захопили село і почали встановлювати «новий порядок». Але радянські люди не схилилися перед ворогом. Секретар комсомольської організації Ківшуватої Т. Т. Глобенко, комсомолка О. А. Омельченко та інші вели підпільну роботу проти окупантів. Вони друкували і розповсюджували антифашистські листівки, переховували поранених радянських воїнів. У 1942 році вороги заарештували О. А. Омельченко та її товаришів і закатували, а Т. Т. Глобенка розстріляли в 1943 році. Від рук фашистів загинув і директор МТС Ф. Ф. Онопрієнко. Його схопили при спробі висадити в повітря автобазу. Та боротьба не припинялася. Жителі села підтримували зв’язок з партизанським загоном ім. Чапаева, що діяв на території Таращанського району.

На початку січня 1944 року частини Червоної Армії підійшли до Ківшуватої. Німецько-фашистські загарбники створили тут досить міцні укріплення, намагаючись будь-що затримати просування радянських військ. Після запеклого бою 7 січня воїни 167-ї стрілецької дивізії під командуванням генерал-лейтенанта С. Г. Трофимёнка визволили Ківшувату, але 14 січня гітлерівцям знову вдалося захопити її. Кілька днів точилися жорстокі бої. Тоді невеликий загін радянських солдатів на чолі з майором Лосевим у ніч з 22 на 23 січня пішов в обхід села. На світанку він уже штурмував Ківшувату з тилу — там, де ворог не чекав цього. Загін діяв чітко, впевнено, блискавично. 23 січня 1944 року о 5 годині ранку Ківшувата була остаточно визволена від німецько-фашистських загарбників. Ворог втратив до 300 солдат і офіцерів, багато бойової техніки. У братській могилі в центрі Ківшуватої поховано 94 радянських воїнів, які полягли смертю хоробрих у боях за село.

На фронтах війни мужньо билися з окупантами 640 ківшуватців, з них 291 загинув смертю хоробрих. За героїзм і відвагу, виявлені в боях з фашистськими загарбниками, 145 чоловік нагороджено орденами й медалями.

За період тимчасової окупації гітлерівці розстріляли, повісили або закатували 57 жителів села, 797 юнаків і дівчат вивезли до Німеччини. Відступаючи, фашисти зруйнували і спалили приміщення тваринницьких ферм, пограбували і частково зруйнували лікарню, школи та інші громадські будівлі.

Трудящі Ківшуватої всіляко допомагали фронту. Голова сільської Ради А. М. Винниченко вніс із своїх коштів на будівництво танкової колони «Таращанський колгоспник» 35 тис. крб., а Ф. С. Задорожний — 18 тис. крб. Колгоспники вносили у фонд оборони гроші, цінні речі, зерно тощо. Партійна організація і сільрада спрямували всі зусилля трудящих Ківшуватої на відбудову господарства. Важко було в перші роки. Не вистачало реманенту, техніки, тягла, будівельних матеріалів, робочих рук. Тваринницькі ферми і житлові приміщення довелося зводити глинобитні, вкриті соломою. Додаткові труднощі викликала посуха 1946 року.

Велике значення для піднесення господарства артілей мали рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Хлібороби Ківшуватої провели відповідну роботу,, щоб якнайповніше використати всі резерви для підвищення врожайності полів та продуктивності тваринництва. Вже в 1958 році вони виростили по 17,6 цнт зернових з гектара, в т. ч. 22,9 цнт озимої пшениці. Значно збільшилося виробництво молока і м’яса.

У 1958 році обидва колгоспи Ківшуватої об’єдналися в один — ім. Леніна. Господарство очолив досвідчений організатор, комуніст С. І. Онопрієнко. В 1960 році до колгоспу ім. Леніна приєдналася невелика артіль с. Луки.

Колгосп ім. В. 1. Леніна — ініціатор змагання колгоспників і робітників радгоспів у роки семирічки за збільшення виробництва продукції тваринництва, за великий хліб. Натхнені рішеннями XXI з’їзду КПРС, врахувавши свої можливості, колгоспники вирішили виконати завдання семирічки за 5 років. Восени 1961 року вони звернулися до хліборобів республіки з закликом виконати семирічний план по валовому збору зерна в 1962 році. І це підвищене зобов’язання колгосп виконав. 1962 року він довів валовий збір зерна до 103,6 тис. цнт (завдання останнього року семирічки становило 73 тис. цнт) при середній врожайності зернових 31,3 цнт з гектара. Того ж року колгосп виконав і семирічний план виробництва м’яса. За досягнуті успіхи він був занесений на обласну Дошку пошани.

Обговоривши директиви XXIII з’їзду КПРС, трудівники артілі взяли зобов’язання завершити восьму п’ятирічку (1966—1970 рр.) за чотири роки. І свого слова вони з честю дотримали. Щорічно колгосп вирощує в середньому пшениці до 40 цнт з гектара, цукрових буряків — 400 цнт з гектара, виробляє в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь понад 170 цнт м’яса і до 600 цнт молока. Все це дало можливість виконати план продажу державі сільськогосподарської продукції за восьму п’ятирічку по зерну на 147 проц., цукрових буряках — 135 проц., молоку— 145 проц. і м’ясу — 220 процентів.

Колгосп ім. Леніна — господарство високої культури землеробства і тваринництва. Він має 6289,7 га землі, в т. ч. 5715,6 га орної. В 1970 році машинно-тракторний парк налічував 80 тракторів, 47 комбайнів різних типів, 61 автомашину та багато іншої сільськогосподарської техніки. В господарстві працювало 230 електромоторів. Вартість основних засобів виробництва досягла 4,8 млн. крб. На 1 січня 1971 року на фермах колгоспу було 3935 голів великої рогатої худоби, 4511 свиней, 1350 овець. Виробничий напрям господарства — вирощування зернових культур та цукрових буряків і відгодівля великої рогатої худоби. Крім основних галузей, тут добре розвинуті кролівництво, рибництво та бджільництво. За продуктивністю ставкового господарства колгосп є одним з кращих у республіці. Висока товарність сільськогосподарської продукції забезпечила колгоспу ім. Леніна, починаючи з 1965 року, грошові доходи понад 3 млн. крб. щорічно, а в 1970 році вони становили 4,4 млн. крб. Це дає можливість відраховувати в неподільний фонд 550—700 тис. крб., у фонд оплати праці колгоспників — до 2 млн. карбованців.

Починаючи з 1965 року колгосп — постійний учасник Виставки досягнень народного господарства СРСР та Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР. 100 ківшуватських хліборобів удостоєні золотих, срібних та бронзових медалей виставок. На честь 50-річчя Великого Жовтня колгосп нагороджений пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.

Боротьбою колгоспників за економічне зміцнення господарства керує партійна організація, яка в 1970 році налічувала 112 чоловік. Велику увагу вона приділяє, зокрема, розстановці і вихованню кадрів. Безпосередньо на виробництві працюють 75 проц. комуністів. Завдяки великій масово-політичній роботі партійної та комсомольської організацій підвищується ідейно-політичний рівень та ділова кваліфікація колгоспних кадрів, формується людина комуністичного майбутнього. В колгоспі 58 ударників і 3 бригади комуністичної праці. 29 чоловік за успіхи в сільськогосподарському виробництві нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, в т. ч. старший агроном І. А. Бугаєнко, доярки Г. А. Кривонос, 3. К. Недужа, свинарка Л. 3. Недужа — орденом Леніна, бригадир рільничої бригади А. О. Мусійчук, тракторист О. Ю. Тараненко, свинарка Н. А. Ясенова—орденом Жовтневої Революції; свинарка М. С. Красносільська і голова колгоспу С. І. Онопрієнко удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. С. І. Онопрієнко був делегатом ІІІ Всесоюзного з’їзду колгоспників і XXIV з’їзду КП України. За перевиконання восьмого п’ятирічного плану продажу державі продуктів тваринництва колгосп нагороджено орденом Леніна.

Хлібороби Ківшуватої підтримують творчі зв’язки, обмінюються делегаціями з колгоспниками с. Молокового Ленінського району Московської області. Побували в Ківшуватій і делегації Краківського воєводства ПНР і НДР, які вивчали досвід ведення господарства, зокрема вирощування високих урожаїв цукрових буряків на основі комплексної механізації.

Визначною подією в житті трудящих Ківшуватої була проведена в листопаді 1969 року науково-теоретична конференція на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна на тему «Втілення в життя ленінського кооперативного плану», організована Київським обкомом КП України, Інститутом історії партії ЦК КП України і Таращанським райкомом КП України. В ній взяли участь 400 науковців, партійних працівників і колгоспників.

З розвитком економіки Ківшуватої змінювався і її зовнішній вигляд. За проектом Київського обласного інституту цивільного будівництва в центрі села споруджено триповерхову середню школу, добудовано головний корпус дільничної лікарні, приміщення сільради, контори колгоспу і радіовузла, будинок побутового обслуговування тощо. Зведено понад 500 нових цегляних будинків, критих залізом або черепицею. Село повністю електрифіковане і радіофіковане. Всюди височать телевізійні антени. Налагоджено регулярне автобусне сполучення з райцентром і Києвом.

До послуг ківшуватців — сільмаг, крамниці — книжкова, продуктова і господарських товарів, 2 їдальні, відділення зв’язку, ощадкаса.

Велику увагу сільська Рада і правління колгоспу приділяють охороні здоров’я трудящих. Дільнична лікарня налічує 50 ліжок. Діють медпункти, пологовий будинок, профілакторій, аптека. Систематично провадиться профілактична робота. Ті з колгоспників, які потребують курортно-санаторного лікування, забезпечуються безплатними путівками. Всі видатки на утримання дітей в дошкільних закладах взяв на себе колгосп.

Значного розвитку набула народна освіта. У селі 2 школи — середня і восьмирічна, де в 1969/70 навчальному році налічувалося 567 учнів і 52 вчителі. Працююча молодь навчається у вечірніх та заочних класах. Середня школа є опорною в області для вивчення передового досвіду. 10 кращих виробничників навчаються за рахунок колгоспу у вузах. Вищу освіту здобули 250 жителів села. 50 з них стали вчителями, 40 — інженерами, 35 — агрономами, 10 — лікарями. Частина з них працює в рідному селі.

Завжди людно в будинку культури. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності, регулярно демонструються кінофільми. В селі — дві бібліотеки, книжковий фонд яких становить 14 150 томів. Жителі передплачують 3350 примірників журналів і газет. Мають колгоспники і власну багатотиражну газету «Ленінець», яка висвітлює всі сторони життя села і колгоспу. Тричі на тиждень ведуться місцеві радіопередачі.

Багато уваги розвитку Ківшуватої приділяє сільська Рада, до якої обрано 45 депутатів, у т. ч. 18 комуністів. При сільраді працюють 5 постійних комісій, які розглядають питання виробничої діяльності колгоспу, дбають про благоустрій села, розвиток культури тощо. Зокрема, культосвітня комісія організовує догляд за дітьми у позашкільний час.

У Ківшуватій народилася М. Й. Машинцева — революціонерка-підпільниця, активна учасниця боротьби за встановлення Радянської влади на Таращанщині.

З кожним роком Ківшувата все більше набирає вигляду нового, добре впорядкованого селища міського типу.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Кошевата — местечко. Основание этого местечка должно отнести по времени татарского владения, когда было в обыкновении давать татарские названия местностям (Слово кош — татарское, означает стан); но могила стоящая за местечком на поле, а также замковище относится еще более к отдаленной древности, потому что во времена нашествий татарских с могилы этой подавали жителям сигналы, в которую сторону спасаться. Между жителями также сохраняется предание, что местечко это основано козаками сечевыми, разбитыми в какой-то битве с польскими войсками, а потому скрывшимися в лесах, окружающих еще и ныне Кошевату. Недалеко, в 10-ти верстах, в воспоминание о запорожской сечи, часть из них основала на реке Роси Росевую сечь. В Кошеватой приметны валы, указывающие собою на место замка, который стоял с правой стороны речки Штаны, на самом значительном в этих местах возвышении. Замок был деревянный, окруженный двойным палисадом. В нем в конце 17 или в начале 18-го столетия был умерщвлен казаками прапрадед нынешнего владельца Иосифа Иосифовича Млодецкого. Вероятно тогда и самый замок был разрушен (Обоз, могил Фундуклея стран 55). Не долго козаки пользовались свободой запорожской. Польское правительство, по принятой в отношении к малороссиянам системе, вскоре после смерти знаменитого народного защитника Богдана, универсалом 1663 года, Кошевату с окрестностями подарило в ленную собственность Матфею Млодецкому. В универсале говорится, что до того времени Кошевата принадлежала к королевским имениям (доминам), коею владели польские вельможи: Стефан Млодецкии, Ян Островский и Грицько Чернышевич. После Матфея Млодецкого владели: в 1701 году Константин Млодецкий, в 1724 Антоний Млодецкий, подстолий Новогродскии, в 1738 Францишек Млодецкии, с 1774 по 1790 год Иосиф Млодецкии, подкоморий Владимирский, коего сын Иван Иосифович Млодецкий, бывший председателем Волынской уголовной палаты, умер в 1852 году. Он оставил два сына: Иосифа (лат. испов., род 1828 года) и Казимира (род 1836 года). По разделу Иосифу досталось Кошеватское имение и имения Волынской губернии (в Дубенском уезде местечко Варковичи с 13 селами и несколько сел в Луцком и Владимирском уездах), а Казимиру известный город Броды со многими селами в Галиции (две сестры их за графами Горайским и Политылло).

К имению Кошеватскому принадлежит 33147 десятин земли с превосходным дубовым лесом (5600 десятин), который, по силе привиллегии 1744 года, владелец ленного имения не должен истреблять, хотя пользоваться им на необходимые потребности имеет право. Ревизских душ приписано к имению 4267, кроме евреев, дворян, духовных и однодворцев, в следующих селах и деревнях:

Антоновке,Закутинцах,Сечи,Огавишовке,Кошеватой, Кошеватской Буде, Кисловке, Луке,Степке, Лукияновке, Березянке Великой, Крутых Горбах, Дубовке.

В самом местечке считается ныне жителей обоего пола: православных 2307, римских католиков 30, евреев 322. В 1790 году считалось 166 крестьянских дворов, а в них 1840 жителей обоего пола. Не смотря на то, что владелец живет большей частью в других своих имениях, весьма редко приезжая в Кошевату, в местечке находится обширный владельческий дворец Хозяйственные заведения весьма примечательны по богатству имения, по особому плодородию черноземной земли и по обширности и качеству здешних лесов. На одних Кошеватских полях собиралось в год в пользу владельца, барщиной ленных крестьян, до 10,000 коп пшеницы. В каменной огромной овчарне содержится несколько тысяч испанских овец.
Винокуренный и пивоваренный заводы и при них подвалы каменные — пропорциональны имению.

Римско-католический костел, не смотря на ничтожную цифру латынян в местечке, также весьма красивый каменный, построен в 1812 году дедом нынешнего владельца; жилища же при нем для латинского духовенства со службами также каменные, устроены отцом.

В местечке православных церквей с незапамятных времен две Преображенская и Богородичная. Обе деревянные, ветхие и клонятся к падению. Они близко одна от другой и строились в одно время. Постройка их шла очень медленно. Из визиты 1746 года Богуславского деканства видно, что обе они были заложены за несколько перед тем лет, первая 1729 года месским мельником, а другая в 1736 году тогдашним священником Вовкобруном и не могли быть окончены прежде 1750 года, хотя в то время без сомнения лесов было больше нежели ныне и народонаселение местечка было значительно. Причиной медленности тогдашнего построения обоих Кошеватских церквей указывает также визита 1746 года. Это наклонность тогдашних обоих Кошеватских священников Феодора Вовкобруна и Иоанна Федоровича к православию. Первый из них будучи посвящен в 1724 году Переяславским епископом, хотя для утверждения себя в должности приходского пречистенского священника, признал унию пред Афанасием Шепгицким, митрополитом унитским; но впоследствии совершал в церкви литургию и другие церковные обряды по православным, а не римским обычаям; второй хотя посвященный Иосифом Воловским, епископом унитским Луцким, сообразовался с желанием своих прихожан и примером старшего своего собрата и был медлен в исполнении новых установлений, унитским духовным начальством вводимых. Церкви были построены только по удалении из Кошеватой первого и по решительном принятии унии вторым. В визите за 1741 года Тегиевского деканата, в коем тогда состояли коптевские церкви, значится что к Богородичной церкви причислялись 50 дворов в Кошевате, 20 в Кисловке и 40 в Лукьяновке. К Преображенской: в Кошеватой 60, в Киривинцах (?) 16, в Березянке 40 и в Кошелях (?) 3.
По случаю ветхого состояния обеих православных Кошеватских церквей производится с 1850 года переписка духовного и светского начальств, имеющая целью убедить местную владельческую экономию приступить к приведению в устройство этих церквей по крайней мере такое, в каком находится здешний латинский костел. До сего времени убеждения еще не возымели ожидаемых последствий. По штатам сельских церквей, обе причислены к 5-му классу. Земли имеют по 36 десятин. По преданию в Кошеватой была и третья церковь в господском замке, домовая (каплица), в коей отправляли богослужение униаты и потом латины. На место ее построен костел.

К Богородичной Кошеватской церкви причислены две деревни — Кисловка и Буда-Кошеватска. Обе они почти вместе расположены при ручейке, текущем из Лукьяновки в Рось, в 3-х верстах от местечка. Жителей в первой 486, во второй 260. В 1790 году считалось: в Кисловке 24 двора, в Буде 39. В Буде находится возвышенный холм, на коем по преданию жителей находился некогда мужской базилянский монастырь, якобы состоявший под ведением Киево-Софийского монастыря или Киевского митрополита. На этом месте и ныне приметен большой заваленный погреб; в нем сокрыты по уверению жителей, монастырские сокровища. Есть также древний вал, оканчивающийся при селе Синице. Его насыпали, по преданию, татары, для защиты от запорожцев. Обоз, могил Фундуклея, стран 57.

Описание малороссийских городов, местечек и сел Белоцерковского полка с переписью жителей, приведенных к присяге на верность царю Алексею Михайловичу 1654 г.

Город Кофшеватая, на речке на Кофшеватовке. Около слобод поставлен стоячей острог, по острогу 2 ворота проезжие да калитка; да к острогу ж приделан другой город, а в нем проезжие ворота. А по острогу наряду: пищаль медная, ядром в 2 гривенки; 5 пищалей железных затинных, ядром в пол-гривенки; свинцу 10 пуд, зелья нет. В том же городе соборная церковь Преображение Господне.

Того ж города казаки: сотник Василей Сирченко. Атаман Ивашко Богданов. Хоружей Ондрюшка Мелентьев. Писарь Иван Игнатьев. Рядовые: (Следуют имена). Всего казаков 114 человек.

Того ж города мещане: войта Иван Култун. Буймистр Левка Щербатый. Буймистр Илюшка Кузбец. Рядовые: (Следуют имена). Всего мещан 369 человек.
Обоего кофшеватовских казаков и мещан приведено к вере 483 человека.

Ваш комментарий