Масловка

Административно-территориальное деление

Масловка (укр. Маслівка) — село, центр сельского совета Мироновского района Киевской области. В ХІХ ст. Каневского уезда Киевской губернии.

История

Территория села была заселена еще во II в. до н. э., о чем свидетельствует исследование здесь сарматское захоронение; найдены римские серебряные монеты II в. н. е.. О периоде Киевской Руси напоминают остатки укрепленного городища, отдельного поселка и два кургана Х-ХІІІ в.. Среди археологических находок — посуда, кирпич, чугунный колокол.

Когда-то это место называли Масловым Бродом. По преданию, одни из первых поселенцев здесь был одинокий казак по прозвищу Масло. От Дикого поля, пересекая Р. Росаву, равниной к этим местам пролегала караванная дорога. Росаву переходили вброд, поэтому и называли это место Маслов Брод.

Впоследствии, вероятно уже потомки казака Масла, насыпали через реку плотину и сделали пруд. И, видимо, большой потому звался не ставок, а стал. Вокруг одинокой усадьбы селились еще люди. Так вырос Хутор с новым названием — Маслов Стал, который впоследствии разросся в село, что приобрело сокращенное название — Масловка.

Л. Похилевич писал (1864 г.): “… По преданию, Масловка называлась городом Лоевом, тянулась над рекой Росавою на пространстве 8-ми верст, от урочище Хмельник, до Козина, имела укрепления, 2 церкви и греческий монастырь в урочище Хмельнике, селитряный, пороховый и кирпичный заводы… Город Лоев, по сказанию старожилов, сожжен татарами…”.

Первое письменное упоминание о Маслах Стал датировано 1607 г.. А по казацкому реестру, составленному в 1640 г. генеральным писарем Богданового войска Иваном Выговским в Каневском полку, значится Масловская сотня. Сомнительно, чтобы за столь короткое время с одинокого хутора вырос городок. Поэтому есть мнение, что Масло дал не начало, а только название уже существующему селу, или поселился здесь на много раньше.

Кроме благоприятных природных условий, Маслов Стал имел выгодное расположение: недалеко Белая Церковь и Богуслав — места постоев польских войск, с другой стороны — древний казацкий полковой город Канев и столица реестровых казаков Трахтемиров. Кроме того, неподалеку проходят давние, еще княжеской эпохи, пути… Пожалуй, именно за это казаки выбрали Маслов Стал местом своих сборов.

У Маслового Стала в 1625 г. собирались казаки, готовясь к битве с польско-шляхетскими войсками коронного гетмана С. Конецпольского. Здесь состоялись казацкие советы 23 августа 1630 г. и 8 августа 1632 г., предшествовавшие походам против турок и татар. В 1635 г. на казацком совете в Маслов Стал восставшие казаки сбросили гетмана реестровцев Василия Томиленко и наставили Савву Кононовича уничтожить польский залог в росавском замке. В конце 1638 г. в Масловом Стале казаки принимают положение о реестровом казачестве. Здесь принимает свое понижение с генерального писаря реестровцев до сотника Чигиринского полка — Богдан Хмельницкий.

В период народно-освободительной войны 1648-1654 гг. в Масловом Стале собирались перед боевыми походами крестьянско-казацкие войска. В июле 1648 г. здесь стоял главный лагерь крестьянско-казацкого войска, возглавляемого Богданом Хмельницким, а также размещалась ставка гетмана с походной канцелярией.

Позже село становится центром Масловской казацкой сотни Каневского полка.

Маслов Стал известен также как место проведения так называемого «черного совета», на котором Хмельницкого обвинили в поражении казацких войск в 1651 г. под Берестечком.

В память о событиях тех времен место, где стоял главный лагерь народного-освободительного войска Богдана Хмельницкого, а, по древнему преданию, и место разрушенного монастыря, и поныне называют Хмельником.

Как укрепленный пункт с. Маслов Стал отмечено на карте Г. Л. де Боплана, составленный в 1650 г.. С 60-х годов XVII в. село известно под названием Масловка.

С 1719 г. Масловка — личная собственность казацких старшин Лизогубов, с 1738 г. она принадлежала к владениям магнатов Потоцких и входила в состав Каневского староства. Позже село было объектом купли-продажи польских магнатов.

В 1790 г. в Масловке было 110 дворов, 901 житель. В начале 1860-х годов — 1400 жителей.

В конце XIX в., с развитием капитализма усиливалось классовое расслоение крестьян Масловки. Разоряясь, сельская беднота пополняла ряды рабочего класса. Только за 1897-1900 гг. население Масловки уменьшилось на 300 человек и в 1900 г. составляло 1959 жителей.
В 1854 г. имение было продано Мечиславу Прозору-Речицкому. В селе построили поташной завод, производили селитру. В помещичьем хозяйстве разводили тонкорунных овец для рыночного сбуду. Впоследствии село стало собственностью помещика Генриха фон Тритшеля, немца по национальности, а накануне революции в имении появились новые хозяева — Терещенко.

В 1860 г. в селе открыта первая церковно приходская школа. В ней училось только 50 учеников — преимущественно дети богачей. Преподавание и чтение литературы на украинском языке строго запрещалось. В 1904 г. открылась двухклассная министерская школа.
В годы революции 1905-1907 гг. в Масловке продолжались крестьянские беспорядки.

К тому времени в Масловке действовала православная деревянная церковь во имя Святого Николая, построенная в 1746 г. на месте предыдущей (1741 г.), 10 ветряков, 9 кузниц.

После Октябрьской революции в Масловке избрана комиссия для распределения помещичьей земли и инвентаря, который был завершен к весне 1918 г..

В годы гражданской войны Масловка была оккупирована и немецкими войсками, и войсками Директории. С августа по декабрь 1919 г. в селе хозяйничали деникинцы, в течение мая-июня 1920 г. — белополяки.

После освобождения села от оккупантов в июле 1920 г. в селе был создан ревком, а впоследствии избранная сельская рада. В августе основан комнезам во главе с коммунистом П. Ю. Макаренко, организована сельская кооперация.

Повышалась культура жизни на селе. Весной 1920 г. открылась начальная школа для крестьянских детей. Начали функционировать Дом-читальня, кружки художественной самодеятельности. Большую работу с молодежью проводили секретарь комсомольской организации Л. Рыбченко и инициатор основания в селе пионерской организации комсомолец В. Косяк, который стал известным украинским писателем-драматургом, известный как А. Левада.

23 декабря 1920 г. в Масловке открылся агрономический техникум им. Тимирязева, разместившийся в прежнем владении барона Тритшеля. Все организационные вопросы взял на себя первый директор техникума В. И. Иванов — бывший комиссар отдела народного образования Каневского уезда. За несколько лет техникум уже имел 280 десятин земли, производственные и жилые помещения, опытно-показательное поле, ботанический рассадник. В лабораториях стояли дорогие немецкие микроскопы фирмы «Цейс». Факультет был один — селекции и семеноводства с двумя подразделами: сортоиспытания и контрольно-семенного дела.

Преподавателями институт были настоящие специалисты своего дела. Среди них Д. К. Ларионов, А. С. Молостов, Л. М. Делоне, О. Р. Ветцер, И. М. Еремеев. Коллектив института был проникнут идеями ученого-генетика М. И. Вавилова, мечта которого о создании подобного учебного заведения начала осуществляться уже в первые годы после открытия техникума.

В Масловке и окрестных селах Козин, Поток, Емчиха студенты развернули активную культурно-просветительную работу. Они выпускали стенную газету «Красный луч», организовали кружки: сельскохозяйственный, политпросвещения, художественной самодеятельности, ликбеза для крестьян.

В 1927 г. на территории техникума торжественно ввели в строй электростанцию. Масловка и несколько окрестных сел получили электроэнергию.

В 1928 г. Масловский техникум официально приобрел статус вуза, и тогда он стал первым в Советском Союзе сельскохозяйственным вузом. Семенное хозяйство института стало основой для постоянной производственной практики студентов. Учебная работа здесь тесно сочеталась с научно-исследовательской. Этому способствовала и близость Мироновской селекционной станции.

За годы существования Масловский институт подготовил девять выпусков студентов. Среди них пять академиков: П. Х. Гаркавый, В. М. Ремесло, Ф. Г Кириченко, М. А. Ольшанский, П. К. Шкварников. Высшее образование в этом институте получили 60 жителей села.

С сентября 1937 г. Институт селекции и семеноводства переведен в Одессу и Харьков, а на его базе создан сельскохозяйственный техникум. В 1940 г. в техникуме обучалось более 300 студентов.

В 1923 г. в Масловке основан Совхоз им. Т. Г. Шевченко. В 1924 г. 12 бедняцких семей объединились в ТСОЗ, а в 1926 г. был создан МТС.

Весной 1931 г. в селе полностью завершилась коллективизация сельского хозяйства. Было организовано 4 колхоза, осенью того же года они объединились в 2 артели, которые в 1933 г. слились в одну, которая специализировалась на производстве сортовых семян.

В те времена в сельском клубе регулярно проводились лекции, работали кружки художественной самодеятельности. Колхоз приобрел для клуба пианино, инструменты для духового и струнного оркестров. Был построен спортзал и стадион. В 1936 г. футбольная команда колхоза заняла II место на чемпионата УССР среди сельских команд.

Масловка была электрифицирована и радиофицированная. В селе действовали больницы, роддом, аптека, три библиотеки, работала золотошвейная артель. Не было ни одного колхозного двора, где бы не выписывали газеты и журналы.

В неполной средней школе Масловки в 1940 г. было 430 учеников, 17 учителей, большинство которых с высшим образованием.

В первые дни Великой Отечественной войны на фронт из Масловки ушли почти все мужчины. Тракторный парк, колхозный скот был эвакуирован за Днепр.

Село было оккупировано 5 августа 1941 г.. В первые же дни оккупации замучены сельские активисты И. Л. Рыбченко, Р. И. Красовского, П. Д. Мартиненка, Р. Мороза. В Германию было вывезено 228 юношей и девушек. Узниками концлагеря Бухенвальд стали масловчани Г. Д. Мартыненко и А. М. Красовська.

В селе была создана подпольная группа, которой руководили А. Ю. Хоменко та П. С. Марцинюк. Группа держала связь с партизанами, базировавшихся в Таганчанському лесу и вблизи Корсуня.

От гитлеровской оккупации 2 февраля 1944 г. Масловку освободила 206-я стрелковая дивизия под командованием полковника В. П. Колесникова. В бою за село полегло 50 советских воинов.

За мужество и отвагу 122 жителей Масловки удостоены орденов и медалей. Особо отличился уроженец Масловки — рядовой сапер Г. Н. Захарченко, который посмертно был удостоен высокого звания Героя Советского Союза. Его именем названа одна из улиц села, также установлен бюст, в г. Симферополь установлена мемориальная доска.

После освобождения в селе были возведены здания техникума, столовая и общежитие, начала действовать электростанция, радиоузел, создана пасека, заложены парники, приобретен нефтяной двигатель, крупорушка, открыта столярка и две кузницы, построен кирпичный завод.

В 1955 г. масловський колхоз им. Сталина вышел в число передовых артелей района, в 1958 г. колхоз демонстрировал свои трудовые достижения на Всесоюзной сельскохозяйственной выставке. С помощью сооруженной железобетонной плотины так называемый Масловский Брод превращен в широкое озеро, где стали разводить рыбу и водоплавающую птицу.

В 1963 г. полностью завершена электрификация всех колхозных зданий. В 1969 г. в селе действуют магазины, столовая, медицинская амбулатория, аптека, детсад и ясли, Дом культуры, библиотека.

В 1972 г. Масловский колхоз им ХХІІ Партсъезда КПСС реорганизован в совхоз-техникум , а в 2000 г. — в государственный аграрный техникум им. П. Х. Гаркавого. Сейчас здесь работают более 50-ти высококвалифицированных преподавателей, которые готовят зоотехников, агрономов, специалистов по организации и ведению фермерского хозяйства, менеджеров, финансистов.

Масловка гордится своими односельчанами, за самоотверженный труд 48 масловчан удостоены высоких государственных наград. Так, главный агроном П. В. Борисенко награжден орденом Октябрьской революции, 3-мя орденами Ленина, Золотой Звездой Героя Социалистического Труда; тракторист И. М. Гапанюк — 2-мя орденами Трудового Красного знамени, орденом «Знак почета»; доярка Е. С. Карасюк — орденом Ленина; киномеханик И. М. Красовский — орденом Ленина; бригадир тракторной бригады Ф. Х. Шадура-орденом Ленина. Председателя колхоза В. И. Батуру награждено двумя орденами Ленина, орденами Трудового Красного знамени, Октябрьской революции, присвоено звание Героя Социалистического Труда.

Не только в Украине, но и далеко за ее пределами известны работы резчика из деревьев П. А. Швидуна. За участие в выставках творческих работ он награжден дипломами, свидетельствами, грамотами.

Изготовлением картин из соломы и изделий из природных материалов занимается Н. В. Корх.

На сегодня при Доме культуры действует вокально-хореографический ансамбль «Радуга», танцевальный коллектив «Импульс», образцовый самодеятельный детский оркестр духовых инструментов, кружок художественных изделий.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Масловка, село на левой стороне реки Расавы в 2-х верстах ниже Козина. Во время казацких войн Масловка называлась Масловым Бродом и известна в истории тем, что здесь, после неудачного сражения под Берестечком, собиралась так называемая черная рада, обвинявшая Богдана Хмельницкого за то, что он покинул войско под Бересгечком; куда прибыл сам Богдан, воодушевил раду и народ, и собирал здесь новое ополчение. А еще прежде, по преданию, Масловка называлась городом Лоевом, тянулась над рекой Расавою на пространстве 8-ми верст, от урочища Хмельник, до Козина, имела укрепления, две церкви и греческий монастырь в урочище Хмельнике, селитреньгй, пороховой и кирпичный заводы, близ высокого кургана и ныне остающегося и в урочище Щербахе, где и теперь выорываются куски кирпича, железа и чугуна. Город Лоев, по сказанию старожилов, сожжен Татарами. В прошлом веке Масловка принадлежала к Каневскому сгароству потом графу Олизару; а ныне, с селом Емчихою и 6121 десятиной земли, составляет особое имение принадлежавшее трем братьям Александру, Карлу и Вячеславу Пржедзецким, которое они, в 1854 году, продали Мечиславу Владиславовичу Прозору, Речицкому уездному предводителю дворянства. Но по силе выкупного договора 1863 года, крестьяне села Масловой, при содействии правительства, приобрели в собственность 1252 десятины земли за 57317 рублей. А жители Емчихи 1059 десятин за 47705 р. В селе считается жителей обоего пола 1400; в 1741 году было только 20 дворов; в 1790-110 дворов, а жителей обоего пола 901.

Церковь Николаевская деревянная, 5-го класса; земли имеет 36 десятин, построена в 1746 году на место прежней, описанной в визите за 1741 год В помянутой визите между прочим значится, что при ней был священником Андрей Пильновский, посвященный 8-го сентября 1733 года в Киеве и еще в 1741 году не имевший утверждения (installfcyi) униатского митрополита. Почему визитаторы Козубский и Слодкевич обязали Каневского декана, как ближайшего местного начальника, выслать немедленно его, Пильновского, за «инсталляциею». Если же он ее не представит (то есть не отречется от православия): то лишивши его бороды и волос, отослать к светскому начальству? Так расггросграняема была уния! и это записано в актах униатских! Место другой церкви, существовавшей в Лоеве, жители указывают за рекой Расавой в урочище, называемом ныне Церковщиною, где ныне старое кладбище.

История городов и сел УССР 1971 год

Маслівка (давня назва — Маслів Став, Маслів Брід) — село, центр сільської Ради, розташоване понад річкою Росавою, за 16 км від Миронівки, на автостраді Київ—Канів. Населення — 2552 чоловіка.

Територія села була заселена ще в період Київської Русі, про що свідчать рештки городища та кургани X—XIII ст. За переказами, на місці села існувало стародавнє укріплене місто Лоєв, яке лежало вздовж Росави; його зруйнували татари.

Вперше село згадується в документальних джерелах за 1622 рік під назвою Маслів Став. Тут був млин на три камені, що належав Канівському староству. Як укріплений пункт, село зазначено на карті Боплана, складеній 1650 року.

Яскраві сторінки історії Маслівки пов’язані з визвольною боротьбою українського народу проти польсько-шляхетського панування. В Масловім Ставі та в навколишній місцевості постійно збиралися селяни-втікачі та запорізькі козаки. Природні умови, зосередження в цьому краї великої кількості козацтва сприяли тому, що він став традиційним місцем козацьких рад.

Біля Маслового Ставу збиралися козаки в 1625 році, готуючись до битви з польсько-шляхетськими військами коронного гетьмана С. Конєцпольського. Тут відбувалися козацькі ради 23 серпня 1630 року та 8 вересня 1632 року, що передували походам проти турків і татар. В Масловім Ставі у 1638 році відбулася козацька рада після поразки селянсько-козацького повстання під проводом Я. Острянина і Д. Гуні. Тут збиралися селянсько-козацькі війська перед бойовими походами, а також після розгрому польсько-шляхетських військ під Жовтими Водами і Корсунем та після вигнання шляхтичів з Лівобережної України і переможних походів у Молдавію.

Поблизу Маслового Ставу, з огляду на його вигідне стратегічне положення, в липні 1648 року містився головний табір селянсько-козацького війська, очолюваного Богданом Хмельницьким. Звідси він писав листа до путивльського воєводи Н. Плещеева, закликаючи його до спільної боротьби проти польської шляхти. Сюди ж у липні 1648 року прибули селянські загони Максима Кривоноса, які першими рушили проти військ Яреми Вишневецького. З Маслового Ставу на початку осені 1648 року вирушали на битву з польською шляхтою під Пилявцями селянсько-козацькі полки.

У квітні 1649 року перед новим походом проти польської шляхти знову головний збірний пункт українського війська було намічено в Масловому Ставі, пізніше тут зосереджувалися війська визвольної армії, щоб поповнити свої полки живою силою, провіантом, зброєю, кіньми тощо. Село стає центром Маслівської козацької сотні Канівського полку. Влітку 1651 року в районі Маслового Ставу зібралося 50-тисячне козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким, готуючись відбити новий польсько-шляхетський наступ.

У пам’ять про події того часу галявина у Маслівському лісі, де містився головний табір народно-визвольної армії, понині називається Хмельником.

Починаючи з 60-х років XVII ст. село відоме під назвою Маслівки. Так, про Маслівку згадується, що в 1662 році поблизу неї деякий час стояла табором орда кримських татар, маючи намір переправитися на лівий берег Дніпра для наступу проти наказного гетьмана Лівобережної України Якима Сомка. З 1719 року Маслівка — особиста власність козацьких старшин Лизогубів, з 1738 року вона належала до володінь магнатів Потоцьких і входила до складу Канівського староства. Пізніше село не раз було об’єктом куплі-продажу польських магнатів.

Жорстокий соціальний і національний гніт трудящих Маслівки польсько-шляхетськими окупантами призводив до поступового обезлюднення села. На 1741 рік у Маслівці налічувалося лише 20 дворів. Трудящі не мирилися з тяжким становищем. Чимало їх влилося до гайдамацьких загонів Максима Залізняка й Семена Неживого, що проходили через село у травні 1768 року. У вересні 1769 року повстанці розгромили в Маслівці будинок посесора.

Після возз’єднання правобережних українських земель з Лівобережною Україною в складі Російської держави, Маслівка ввійшла до Канівського повіту Київської губернії. На той час вона була вже чималим селом, в якому налічувалося понад 110 дворів, 1078 жителів.

У 1845 році Маслівку купив поміщик Прозор. Тоді ж у селі побудували поташний завод, виробляли селітру. Розвиненою галуззю поміщицького господарства в Маслівці було також тонкорунне вівчарство, продукція якого призначалася для ринку.

Згідно з інвентарним переписом Маслівки від 1 березня 1848 року в селі налічувалося 45 тяглих господарств, 109 — напівтяглих, 29 — городників та 50 — «бобилів». За селянами було закріплено орної землі — 1827 моргів, сінокосів — 79 моргів. Селянським господарствам належало всього 98 робочих волів. Працездатне населення, що налічувало 305 чоловіків та 330 жінок, мало відробляти тяжку панщину: 135 тяглих, 190 напівтяглих та 136 жіночих днів. Крім того, селян змушували відробляти т. зв. згінні та будівельні дні, сторожувати поміщицьке добро тощо. Поміщик та його економи, як правило, завищували розмір панщини, доводячи її до семиденної; з найменшого приводу селян люто катували. Економ маслівського поміщика Старчевський, за визнанням навіть царських чиновників, «виявляв схильність до покарання селян, часто без розбору він сік їх ранком у недільні дні в години богослужіння в церкві». Після запровадження інвентарних правил, мордуючи селян, він примовляв: «ото тобі указ, ото тобі те, що в церкві читали, а я читаю на спині». Весною 1848 року за відмову відробляти понаднормову панщину він мало не до смерті побив маслівського селянина Петра Мартиненка, що викликало заворушення селян, Жандарми жорстоко побили 7 селян, а ініціатора виступу Юхима Мороза закували в кайдани і кинули до в’язниці. Нерідко селяни, доведені до відчаю жорстоким визиском та знущаннями, тікали з села. Лише протягом 1843—1848 рр. з Маслівки втекло 11 чоловік.

У квітні 1855 року, в період Київської козаччини, селяни Маслівки виступили проти панщини, вчинивши збройний опір каральному загонові, що був відряджений у село.

Реформа 1861 року майже не полегшила становища трудівників Маслівки. За грабіжницьким викупним договором 193 селянські двори, де налічувалося 644 ревізькі душі, одержали тільки 1252 десятини найгіршої землі і повинні були сплатити за неї 57 317 крб. Ця земля коштувала селянам щорічно 2999 крб. Селян позбавили права користуватися угіддями, ставом.

За найменший прояв невдоволення селян, як і раніше, жорстоко карали. У квітні 1861 року за наказом управителя маєтку було закатовано із застосуванням ножних колодок маслівського селянина Євмена Клименка, який висловив невдоволення підневільним становищем селянства. Тривале розслідування царськими чиновниками цього злочину закінчилося розпорядженням начальника повітової поліції знищити в селі Маслівці ножні колодки.

Невдоволені грабіжницькою царською реформою, селяни відмовлялися виконувати панщину, вимагали передачі їм у безплатне користування поміщицької землі, повного знищення залишків кріпацтва. В ніч з 14 на 15 серпня 1880 року селяни пустили маслівському поміщикові «червоного півня», внаслідок чого в економії «Луки» згоріло 6 стіжків пшениці, стіг ячменю, 32 сажні сіна, 220 сажнів соломи та хлів із сільськогосподарським реманентом. Збитки, завдані панові, обчислювалися 20 тис. крб. Крім майна поміщика, згоріли будинок та крамниця місцевого купця Дивинського.

З розвитком капіталізму посилювалося класове розшарування селян Маслівки. Розоряючись, сільська біднота віддавала землю куркулям за борги і все частіше йшла шукати засобів існування в містах, поповнюючи лави робітничого класу. Тільки протягом 1897—1900 рр. кількість жителів Маслівки зменшилася майже на 300 чоловік і становила в 1900 році 1959 чоловік. Панові належали економія «Костянтинівська», що займала 878 десятин землі, та економія «Луки» — 911 десятин. До них примикали розкішний ліс і родючі луки. А тим часом на 410 селянських дворів припадало лише 1559 десятин землі. Переважна більшість селян жила в нужді й злиднях, терпіла від малоземелля й безземелля. У Маслівці, як і в інших селах Канівського повіту, близько половини селянських господарств були позбавлені землеробських знарядь та робочої худоби.

Селянство не мирилося з своїм безправним становищем. Улітку 1902 року маслівці відмовилися працювати на панських економіях, рішуче вимагаючи підвищення оплати праці. Селянські виступи набули особливо гострого характеру в період першої російської революції. Цьому сприяла революційна пропаганда, розповсюдження в селі соціал-демократичних видань та прокламацій. Одним з активних розповсюджувачів революційної літератури був син наймита Яків Латута, виключений з гімназії з «вовчим квитком» і відданий під нагляд поліції за революційну діяльність. Селяни явочним порядком намагались ліквідувати несправедливість «великої реформи», прагнучи повернути те, що у них відібрали під час її здійснення.

Маслівський поміщик у травні 1905 року скаржився канівському справникові, що 100 селян самовільно скосили 40 десятин луків, завдавши йому збитків на 1200 крб. За участь у революційних виступах протягом 1906 року було заарештовано 20 селян Маслівки і навколишніх сіл. Та незважаючи на жорстокі репресії, селянські заворушення в Маслівці й сусідніх селах тривали з 1905 до 1907 року.

Після столипінської реформи розшарування селян Маслівки посилилося. На 1912 рік у селі було 339 селянських господарств (1299 десятин землі), з них 14 — безземельних, 175 — малоземельних (до 3 десятин). Один кінь припадав майже на 6 господарств, одна свиня — на 5 господарств і одна корова — на 2 господарства. А 21 заможне господарство мало 49 коней, 43 корови та 46 голів молодняка, 56 свиней. Вони багатіли за рахунок нещадного визиску бідноти, яка не могла вилізти з нужди й злиднів.

Самодержавство тримало трудящі маси в темряві й неуцтві. Селяни були позбавлені елементарного медичного обслуговування. В селі працювала тільки одна церковнопарафіяльна школа, відкрита в 1860 році, в ній навчалося лише 50 учнів, переважно дітей багатіїв. Школа не мала ні підручників, ні наочних приладь. Викладання й читання літератури українською мовою суворо заборонялося.

Лютнева революція 1917 року в Росії викликала широку хвилю революційних виступів селян. На початку березня трудящі Маслівки взяли участь у демонстрації, що схвалювала скинення царя. Активну участь у ній брали революційно настроєні фронтовики, що повернулися в село. Дедалі гострішою ставала боротьба за землю. Канівський повітовий комісар Тимчасового уряду 12 жовтня 1917 року доповідав начальству, що селяни Маслівки та навколишніх сіл «роздратовані довгим розв’язанням земельного питання» почали захоплювати і орати поміщицьку землю.

Тільки-но до села дійшла радісна звістка про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, на селянських зборах обрали комісію для розподілу поміщицької землі та інвентаря.

До весни 1918 року поділ землі та інвентаря завершили. Та незабаром у село вдерлися німецькі окупанти і їх спільники — українські буржуазні націоналісти. В Маслівку прибув загін гайдамаків, очолений колишнім канівським приставом. На сільській сходці він загрожував селянам розстрілом, якщо вони не повернуть поміщицькі землі та майно. На Маслівку було накладено 800 тис. крб. контрибуції. Гайдамаки вчинили масову екзекуцію селян. Однак більша частина селян не повернула поміщицького майна.

В листопаді 1918 року настав край пануванню німецьких загарбників, а в березні 1919 року частини Червоної Армії визволили село також від банд Директорії. Влада у Маслівці перейшла до рук ревкому, очолюваного бідняком Г. А. Бондарем. В Маслівці було обрано сільраду, яку очолив місцевий бідняк К. Н. Слива, а також делегатів на волосний і повітовий з’їзди Рад.

З серпня по грудень 1919 року в селі хазяйнували денікінці. Криваве панування білогвардійців спустошило Маслівку. Скоротилася посівна площа, не вистачало тягла, посівного матеріалу. Хліб заховали куркулі, саботуючи заходи Радянської влади, вони відмовлялися здавати зерно державі. Та незважаючи на труднощі, весняна сівба була проведена вчасно.

Протягом травня — червня 1920 року Маслівка пережила грабіжницьку біло-польську окупацію. На початку червня у районі Маслівка—Канів—Ржищів точилися запеклі бої з білопольськими окупантами. Коли Червона Армія визволила село від ворога, трудящі Маслівки організували допомогу фронту продуктами; до лав Червоної Армії вступило чимало добровольців.

У липні 1920 року в селі був створений сільревком, а згодом обрана сільська Рада. В серпні заснували комітет незаможних селян, головою якого обрали місцевого комуніста П. Ю. Макаренка. За ініціативою КНС було організовано сільську кооперацію. КНС допомагав продзагонам виконувати продрозкладку, боротися проти куркульства, у якого вилучили лишки землі, дбав про постачання Червоної Армії хлібом, продуктами, кіньми.

Незважаючи на неврожайний 1921 рік, жителі села успішно відновлювали зруйноване війною господарство. Всю орну землю засіяли; державний план продподатку повністю виконали. Сотні пудів хліба жителі Маслівки відправили голодуючим Поволжя.

В лютому 1922 року в селі створено комсомольську організацію, секретарем якої став І. Л. Рибченко. В листопаді 1923 року виникла піонерська організація; ініціатором її заснування був комсомолець О. Косяк (нині — письменник О. Левада).

У вересні 1924 року у Маслівці організовано партійну організацію. До неї входили переважно незаможники. Секретарем партосередку обрали О. Заблоцького.

В жовтні 1924 року 12 бідняцьких сімей Маслівки об’єдналися в ТСОЗ. Наступного року до ТСОЗу вступило ще 25 бідняцьких господарств. За рішенням загальних зборів села йому виділили 125 га родючої землі в одному масиві.

Важливою подією в житті трудящих Маслівки було створення в 1926 році машинно-тракторного товариства, яке виникло після реорганізації сільськогосподарського кредитного товариства, заснованого в 1922 році. Воно мало молотарку й трактор «Фордзон» і обслуговувало також селян, які не входили у товариство. В 1927 році для 130 селянських господарств було продано різного сільськогосподарського знаряддя та машин на 800 карбованців.

Маслівське сільське товариство взаємодопомоги заснували в 1921 році; його фонд складався з 10 проц. відрахувань від продподатку. Товариство подавало широку допомогу незаможному селянству посівним матеріалом. Споживче товариство у 1924 році об’єднувало 25, а в 1927 — вже 75 проц. сільських дворів. 1926 року воно придбало молотарку, двигун, просорушку та сівалку, а через рік уже мало інвентаря та майна на 4,5 тис. карбованців. Товариству діяльно допомагав сільський КНС, який налічував у 1927 році 75 членів.

В 1923 році було засновано радгосп ім. Т. Г. Шевченка, площа угідь якого становила 458 га; незабаром він став школою боротьби за підвищення врожайності.

Великий Жовтень відкрив широку дорогу до культурного будівництва на селі. Ще тривала громадянська війна, а в селі весною 1920 року відкрилася початкова школа, її класи заповнили селянські діти. Почали функціонувати хата-читальня, гуртки художньої самодіяльності. 23 грудня 1920 року в Маслівці відкрилися двері агрономічного технікуму ім. Тімірязева.

В 10-ту річницю Жовтневої революції на території технікуму відбулося урочисте відкриття електростанції. Маслівка та кілька навколишніх сіл одержали електроенергію. За 1924—1927 рр. технікум випустив 102 агрономи. В здобутих досягненнях — велика заслуга партійного осередку технікуму, що налічував на 1927 рік 25 чоловік, та комсомольської організації, яка об’єднувала 60 студентів. Під керівництвом парторганізації студенти технікуму розгорнули в селі активну шефську роботу. Вони організували тут гуртки: сільськогосподарський, політосвіти, художньої самодіяльності. Виходила стінна газета «Червоний промінь», працював гурток лікнепу для сільськогосподарських робітників. На 1927 рік неписьменність серед дорослого населення ліквідували на 85 проц. Велику культосвітню роботу студенти вели і в навколишніх селах: Козині, Потоці, Ємчисі.

В обстановці великого політичного піднесення пройшли в 1929 році вибори депутатів до сільської Ради, в яких активну участь взяли широкі кола трудящих села. До сільської Ради були обрані найкращі трудівники, найдіяльніші жителі села, а почесним членом сільради — всеукраїнський староста Г. І. Петровський, про що його сповістили телеграмою. Вибори закінчилися урочистим співом «Інтернаціоналу» та «Заповіту» Т. Г. Шевченка.

Весною 1931 року повністю завершилася колективізація сільського господарства в селі. У Маслівці організували 4 колгоспи; восени того ж року вони об’єдналися у 2 артілі, які у 1933 році злилися в одну. За постановою Київського облвиконкому колгосп спеціалізувався на виробництві сортового насіння. В 1937 році сортовим насінням було засіяно 540 га ріллі. Того року колгоспам Київщини продали 784 цнт насіння жита «Таращанське». Завдяки впровадженню передової сільськогосподарської науки, широкому використанню нової техніки маслівці вирощували високі врожаї зернових культур та цукрових буряків. Так, у 1940 році врожай пшениці становив 20—25 цнт з га, цукрових буряків — 300 цнт. Колгосп мав 2900 га землі, 15 жниварок, 3 вантажні машини, 63 культиватори, 330 коней, 240 голів великої рогатої худоби, свиноферму на 207 голів. Миронівська MTG обслуговувала артіль 7 тракторами, 2 комбайнами, 2 буряконавантажувачами. Збирання врожаю було механізоване майже повністю: всі зернові культури збиралися комбайнами й жниварками на тракторній тязі. Колгоспники збудували чинбарню, приступили до побудови потужного парового млина, розширяли паливну базу за рахунок розробок торфу. За високі виробничі показники колгосп було висунуто кандидатом на Всесоюзну сільськогосподарську виставку 1941 року. Село вийшло на широкий шлях заможного життя. В 1937 році колгоспники одержали на трудодень по 6 кг хліба.

В 1928/29 навчальному році на базі технікуму в Маслівці створено перший у Радянському Союзі Інститут селекції і насінництва з факультетами селекції, зерноводства та насінництва. Насіннєве господарство інституту стало основою для постійної виробничої практики студентів. Навчальна робота тут тісно поєднувалася з науково-дослідницькою. Цьому сприяла і близькість Миронівської селекційної станції. Велику допомогу в підвищенні врожайності зернових і технічних культур колгоспові подавали викладачі інституту. Вони разом з студентами керували агронавчанням, проводили заняття з ланковими й бригадирами. Ця шефська робота мала важливе значення для поширення на селі агрономічних знань.

Вищу освіту у цьому інституті за період його існування здобули понад 60 жителів села. Чимало його вихованців стали відомими вченими. Ф. Г. Кириченко, М. О. Ольшанський, В. М. Ремесло нині — академіки ВАСГНІЛ; А. А. Краснюк, Ф. Я. Немлієнко, І. П. Коломієць, П. А. Лубенець, В. П. Цуп — доктори сільськогосподарських наук.

З вересня 1937 року Інститут селекції і насінництва переїхав до Одеси та Харкова, а на його базі створили сільськогосподарський технікум, який лише за два останні довоєнні роки випустив понад 100 агрономів середньої кваліфікації. На 1 січня 1940 року тут навчалося понад 300 студентів.

В неповній середній школі Маслівки в 1940 році було 430 учнів, колектив учителів налічував 17 чоловік, більшість з них мала вищу освіту.

Сільський клуб перетворився у вогнище соціалістичної культури. Тут систематично читалися доповіді й лекції, працювали різні гуртки художньої самодіяльності. Колгосп придбав для клубу піаніно, інструменти для духового та струнного оркестрів.

Добре дбали у Маслівці про спортивну роботу. Тут збудували спортивний зал та стадіон. Футбольна команда колгоспу в 1936 році посіла друге місце на чемпіонаті УРСР серед сільських команд5. Високі місця вона здобувала на чемпіонатах наступних довоєнних років.

За роки Радянської влади Маслівка була електрифікована й радіофікована. В селі діяли лікарня, аптека, пологовий будинок.

Потреби колгоспників у пошитті одягу задовольняла кравецька артіль. Не було жодного колгоспного двору, де б не передплачували газет і журналів. Колгоспники користувалися послугами 3-х бібліотек.

Напад гітлерівців на Радянську країну порушив мирне життя трудящих* В перші ж дні війни на фронт з Маслівки пішли майже всі чоловіки. З наближенням ворога тракторний парк, колгоспну худобу було евакуйовано за Дніпро.

5 серпня 1941 року в село увірвалися німецько-фашистські загарбники. Настали чорні дні фашистської неволі. Будинок школи окупанти перетворили на конюшню, більшість колгоспних приміщень були зруйновані, бібліотеки знищені. В перші ж дні гітлерівської окупації гестапівці закатували радянських активістів І. Л. Рибченка, Р. І. Красівського, а згодом розстріляли П. Д. Мартиненка, комсомольця Р. Мороза.

З села гітлерівці насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 228 юнаків та дівчат. В’язнями табору смерті у Бухенвальді були Г. Д. Мартиненко й А. М. Красівська.

Але трудящі Маслівки не скорилися окупантам. їх боротьбу проти фашистів очолила підпільна партійна організація, якою керували А. Ю. Хоменко та П. С. Марцинюк. Підпільники, тримаючи тісний зв’язок з партизанами, що базувалися у Таганчанському лісі й поблизу м. Корсуня, розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро, антифашистські листівки.

2 лютого 1944 року стало радісним днем визволення села від ненависних окупантів. 206-а стрілецька дивізія під командуванням полковника В. П. Колесникова, що входила до складу 27-ї Армії 1-го Українського фронту, форсувавши річку Росаву, визволила Маслівку. В бою за село полягло 50 радянських воїнів. Жителі свято шанують їх пам’ять. За мужність і відвагу, проявлені у боях проти фашизму на фронтах Великої Вітчизняної війни, високих урядових нагород удостоєно 122 жителі села. У боях проти фашизму особливо відзначився вихованець Маслівської школи — рядовий сапер Г. Н. Захарченко (1922—1944). У квітні 1944 року під час боїв за визволення Криму він потрапив у полон. Незважаючи на катування, Г. Н. Захарченко не виказав військової таємниці і загинув смертю героя. Посмертно він удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу; ім’ям патріота названо одну з вулиць села, біля школи встановлено бюст героя.

Тікаючи, гітлерівці пограбували село, висадили в повітря майже всі приміщення сільськогосподарського технікуму, в т. ч. головний навчальний корпус, зруйнували електростанцію, міст через річку Росаву, клуб, спалили багато будинків колгоспників.

Зразу ж після визволення маслівці почали піднімати з руїн колгоспне господарство, в якому з усієї техніки залишилося лише 68 кінних плугів, 52 борони, 10 сівалок та 7 жаток. Уціліло лише 60 голів великої рогатої худоби, 40 свиней та 14 овець.

Не вистачало техніки й робочих рук; у селі було лише 39 літніх чоловіків. Всі турботи про відбудову господарства лягли на плечі 378 жінок та 117 підлітків. У селі створили 7 рільничих та одну городню бригади.

Зусилля колгоспників у відбудові господарства села очолювала партійна організація, яка в 1944 році складалася з 6 членів КПРС та 2 кандидатів. Спираючись на широкий актив безпартійних, комуністи організували соціалістичне змагання за одержання високого врожаю — врожаю перемоги. На колгоспних ланах закипіла дружна творча праця. Всі роботи сільськогосподарського року здійснювалися під гаслом: «Все для фронту!». Землю більше обробляли вручну — лопатами. Всього було засіяно зерновими та бобовими культурами 1208 гектарів.

Незважаючи на нестачу техніки, робочих рук і тяглової сили, героїчними зусиллями колгоспників артіль своєчасно зібрала урожай і розрахувалася з державою, засипала насіннєві й страхові фонди. Колгоспники Маслівки у жовтні 1944 року додатково -здали у фонд Червоної Армії 1117 цнт хліба.

Сільрада й правління колгоспу проявляли піклування про сім’ї фронтовиків. Для них лише за перші 6 місяців після визволення було збудовано й відремонтовано 24 хати.

В 1945 році повернулись у село демобілізовані фронтовики, які енергійно включалися у відбудову рідного колгоспу. Весняну сівбу 1945 року маслівський колгосп закінчив першим у районі. Невпинно відроджувалося артільне господарство — виросли нові приміщення колгоспної стайні, птахоферми, було відбудовано олійницю, почав працювати водяний млин. У 1945 році в колгоспі створили ферму великої рогатої худоби, свиноферму, птахоферму, колгоспні стайні, де було 127 коней.

В селі почав працювати постійно діючий агрономічний семінар, де колгоспні ланкові й бригадири систематично підвищували рівень агротехнічних знань.

Під керівництвом партійної організації, за активною участю комсомольців та позаспілкової молоді поступово налагоджувалося культурно-освітнє життя села. Зразу ж після визволення села вчителі, учні та їх батьки самотужки відбудували зруйновану окупантами школу, технікум. Навчання тут розпочалося вже у кінці лютого 1944 року. Учнівська молодь активно допомагала в позаурочний час своїм батькам на колгоспних ланах. Лише в 1945 році учні виробили понад 3500 трудоднів.

Протягом 1944—1946 рр. звели приміщення сільськогосподарського технікуму, студентської їдальні та гуртожитку. На території технікуму почала діяти електростанція. В листопаді 1946 року технікум здійснив перший післявоєнний випуск, підготувавши 44 агрономи. Того ж року в селі обладнали радіовузол. Невдовзі відремонтували клуб, бібліотеку, стала діяти кіноустановка. При клубі розгорнули роботу гуртки художньої самодіяльності.

Значне пожвавлення в громадсько-політичне життя трудящих вніс агітколектив, основу якого становили комуністи та комсомольці. До роботи в ньому були залучені вчителі школи й викладачі технікуму. Агітатори проводили бесіди, читки газет у польових ланках та бригадах, випускали газети-полівки.

Завдяки невтомній праці трудящих села, очолених партійною організацією, яка на 1947 рік становила 17 чоловік, неухильно зміцнювалася техніко-економічна база артілі, невпинно підносився рівень колгоспного виробництва. На кінець 1948 року колгосп в основному досяг довоєнного рівня виробництва сільськогосподарської продукції.

Розвивалися допоміжні галузі господарства. У 1950 році в артілі було створено пасіку, закладено парники, на той час господарство мало нафтовий двигун, крупорушку, столярню, 2 кузні. Спорудили цегельний завод.

Самовідданою працею трудівники Маслівки вже у 1955 році вивели свій колгосп у число передових артілей району. Зростала матеріально-технічна база господарства. Збільшився машинний парк артілі, широко впроваджувалась механізація трудомістких процесів на тваринницьких фермах.

Зросла врожайність сільськогосподарських культур — на 1955 рік в середньому зібрали зернових по 29,3 цнт з га, цукрових буряків — по 240 центнерів.

Керівництво артілі наполегливо боролося за здійснення рішень Пленумів ЦК КПРС щодо розвитку тваринництва, поліпшення культури рільництва, піднесення матеріальної зацікавленості трудящих у результатах своєї праці. Широко розгорнулось будівництво. Вже на 1957 рік у колгоспі було 2 конюшні, 4 корівники, З телятники, 3 свинарники, 2 птахоферми, 4 зерносховища, овочесховище та критий тік. 1958 року колгосп демонстрував свої трудові досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

Неухильно підвищується врожайність основних сільськогосподарських культур. На 1969 рік колгосп зібрав по 30,4 цнт зернових культур, причому озима пшениця дала по 35 цнт з га, цукрових буряків — по 380 цнт. До 1530 голів зросло й поголів’я великої рогатої худоби. Того року колгосп виробив на 100 га сільськогосподарських угідь по 133 цнт м’яса і 687 цнт молока, тобто в 10 разів більше, ніж у 1954 році. Ще в 1963 році було повністю завершено електрифікацію всіх колгоспних приміщень. Зведено спеціальний механізований кормоцех для великої рогатої худоби. На 1970 рік артіль ім. XXII з’їзду КПРС мала 2324 га сільськогосподарських угідь, з них орної землі — 2093 га. У колгоспі працюють 51 трактор, 20 комбайнів, 24 вантажні автомашини, діє зрошувальна система.

З року в рік зростають прибутки колгоспу: на 1969 рік вони досягли 1,5 млн. крб. Кожного дня від реалізації всіх видів продукції до каси колгоспу-мільйонера надходить в середньому 4200 крб. Вагомою стала оплата колгоспного людино-дня; вона становить 4 крб. 36 копійок.

Та найбільше багатство Маслівки — це самі люди, чиїми руками кується трудова слава колгоспу, множаться його громадські здобутки. У селі щиро поважають і глибоко шанують трудові хліборобські династії Кашлюків, Дячуків, Гайворонських та багатьох інших.

Самовіддана праця жителів села принесла їм заслужену славу і визнання; 24 трудівники артілі удостоєні високих урядових нагород. Це, зокрема, головний агроном комуніст П. В. Борисенко, удостоєний ордена Леніна та ордена Жовтневої Революції. В 1970 році П. В. Борисенку присвоєно звання заслуженого агронома Української РСР. Двома орденами Трудового Червоного Прапора та орденом «Знак Пошани» нагороджено тракториста І. М. Гапанюка, бригаді якого присвоєно звання бригади високої культури землеробства. Орденом Леніна нагороджена доярка Є. С. Карасюк. За багаторічну самовіддану працю звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно голові колгоспу В. І. Батурі.

У великих звершеннях трудівників Маслівки яскраво проявилася наполеглива повсякденна організаторська й виховна робота партійної організації колгоспу, яка на 1970 рік об’єднувала 65 комуністів. Переважна більшість членів КПРС працює на відповідальних ділянках господарства, своїм особистим прикладом запалюючи трудящих села на нові трудові звершення.

Надійним помічником і резервом партійної організації зарекомендувала себе комсомольська організація, яка налічує тепер 50 юнаків і дівчат. Так, у 1958 році за почином комсомольців, підтриманих сільрадою, молодь, а за нею вчителі, учні й домогосподарки взялися впорядковувати село. Вздовж сільських вулиць було висаджено тисячі дерев, відремонтовано тротуари, клуб, бібліотеку, пологовий будинок, магазини тощо.

Чимало корисних справ щодо благоустрою села, а також для піднесення культурного рівня життя маслівців зробила сільська Рада. За її ініціативою спорудили залізобетонну греблю. Це допомогло перетворити так званий Маслівський брід, який кишів хмарами комарів, у широке озеро, де тепер розводять рибу й водоплавну птицю.

Гарною, чистою і впорядкованою стала Маслівка. Скрізь, куди не кинь оком, обабіч рівних, обсаджених деревами й кущами вулиць, стоять чепурні будинки. За роки Радянської влади село стало вдвоє більшим. Дідівські хати під солом’яними стріхами поступилися місцем новим просторим будівлям, критим шифером чи бляхою.. Лише протягом 1960—1970 рр.. із 637 будинків колгоспників 476 перебудовано або збудовано заново. У 1968 році в селі створено комунальне господарство, яке працює на госпрозрахунку. Тепер колгоспник гарантований: в разі потреби йому спорудять будинок чи відремонтують його. До послуг жителів села 5 магазинів, їдальня, майстерня побутового обслуговування. Тут діє медична амбулаторія, аптека, для наймолодших мешканців села відкрито дитячий садок та дитячі ясла.

Розширюються освітні заклади. У Маслівському сільськогосподарському технікумі навчається 1000 студентів: 540 стаціонарно і 460 — заочно. Заклад має своє навчально-виробниче господарство: 650 га землі, ферму великої рогатої худоби, овиноферму, машинний парк. Протягом післявоєнного періоду понад 200 маслівців закінчили технікум і тепер успішно трудяться в сільському господарстві. У восьмирічній школі Маслівки набуває знань понад 300 учнів, працює 14 педагогів.

Справжнім культурним центром села став будинок культури із залом для глядачів на 460 місць. Тут ведуть діяльну роботу різні гуртки художньої самодіяльності, бібліотека з книжковим фондом близько 8 тис. примірників. Багато колгоспників мають свої власні бібліотеки. Нема такого двору в селі, де б не передплачували періодичну пресу.

Повнокровним, радісним життям живуть трударі Маслівки. Самовідданою творчою працею на благо Вітчизни і натхненними піснями звеличують вони своє село. В одній із них співається:

Маслівко, Маслівко,
Рідная ластівко,
Піснею в серці цвітеш.
З працею вільною,
Радістю спільною
До комунізму ідеш…

Карты