Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Матюши

Административно-территориальное деление

Матюши (укр. Матюші) — село, центр сельского совета Белоцерковского района Киевской области. В ХІХ столетии село Васильковского уезда Киевской губернии.

История городов и сел УССР 1971 год

Матюші — село, центр сільської Ради. Розташовані на берегах річки Роставиці, що впадає в Рось, за 18 км від районного центру та залізничної станції Біла Церква і за 26 км від автомагістралі Київ—Одеса. Населення — 1840 чоловік.

Про заселення в глибоку давнину території сучасного села свідчать 8 стародавніх курганів на матюшівських полях. Тут знайдено скарб римських монет (II ст. н. ери).

Село засноване на початку XVIII ст. В джерелах зустрічаються різні його назви — Матюше, Матюша. 1740 року в селі налічувалось 20 хат і 200 жителів.

Надзвичайно тяжке становище матюшівських селян у значній мірі зумовлювалося їх цілковитою безправністю. За люстрацією старости Київського воєводства 1765 року, з 82 селянських дворів брали чиншу 682 злотих 12 грошей, подорожного — 80 злотих, поколісного — 40 злотих, ставкового — 50 злотих (за 10 злотих у середині XVIII ст. можна було купити пару волів). Від повинностей звільнялися лише війт, осавул, десятник і побережник.

Польські магнати з метою посилення визиску селян намагалися покатоличити їх через уніатську церкву. В 1775 році, через рік після того як Матюші стали власністю графа К. Браницького, в них утвердилася унія. Прибравши до своїх рук село, Браницькі ще більше посилили кріпосний гніт.

Після другого поділу Польщі Матюші були визволені від польсько-шляхетського панування.

За інвентарною реформою 1847—1848 рр. у користуванні матюшівських селян було 1447 десятин 907 сажнів землі, за яку вони щорічно мали відробляти 25 010 днів панщини (205 дворів по 122 дні) або сплачувати 4012 крб. 50 коп. оброку.

Від зорі й до зорі відробляли селяни панщину, та не по три «узаконених» дні, а здебільшого —цілий тиждень. Зате Браницькі будували розкішні палаци, розважалися на лазуровому березі Середземного моря Франції, в Єгипті, приїжджаючи час від часу до села за грошима і щоб проконтролювати своїх управителів. А їхні прислужники дедалі більше посилювали гноблення селян. Матюшівські кріпаки

2 квітня 1855 року написали київському губернаторові скаргу на місцевого поміщика. Проте скарга так і залишилася без відповіді.

Зневірившись у можливості шляхом скарг поліпшити своє становище, матюшівці повставали на боротьбу проти феодально-кріпосницького гніту за свої права та волю. В 1855 році, в часи Київської козаччини, вони підтримали антикріпосницький рух повсталих селян Березної Сквирського повіту. Проти повстанців, у лавах яких налічувалося майже 3 тис. озброєних дрюками та косами селян, київський губернатор кинув дві роти запасного саперного батальйону. Всіляко допомагали катам кріпосники в рясах — духовенство, яке намагалося хрестом і молитвами відвернути повстанців від боротьби. Але, як доповідав київському митрополиту білоцерківський благочинний, «умовляннями заворушення не припинялось». В нерівному бою повстанці втратили 38 вбитих і понад 100 поранених.

Реформа 1861 року викликала обурення селян. Повний наділ у Матюшах становив 7 десятин 1638 сажнів на господарство. За користування землею з кожної десятини треба було платити 2 крб. 70 коп. сріблом або відробляти 16 чоловічих днів панщини (123 дні на повний наділ). Коли 11 серпня 1862 року уповноважений графа Браницького та мировий посередник зачитали на сільському сході складену ними уставну грамоту, селяни відмовилися її підписати. В жовтні 1865 року приїхали інші представники влади умовляти селян. І на цей раз матюшівці, а також шамраївські селяни — І. А. Денисенко і Я. М. Ярошенко та X. А. Гирявець і П. Л. Кузіомка

3 с. Пищиків знову відмовилися підписати викупного акта, вважаючи його несправедливим. Тоді панські ставленики самі підписали документ, у якому вказувалося, що уставна грамота й подвірний опис визнаються і приймаються. 20 січня 1867 року Київське губернське в селянських справах присутствіє визначило остаточну суму викупних платежів за землю: 39 272 крб. і 33 коп. Селяни не мали змоги викупити наділи. Про тяжке становище жителів села свідчать статистичні дані. З 205 матюшівських господарств тільки 21 мало тягло, а в решти не було ні коня, ні вола (119 піших і 65 городників).

В пореформене сорокаріччя розвиток капіталізму на селі призводив, з одного боку, до зменшення середнього і дрібного землеволодіння, а з другого — до зростання куркульських господарств. У 1900 році з 3078 десятин землі, що номінально вважалася власністю села, 1145 належало графині Браницькій. Крім того, поміщиця мала 900 десятин лісу, який межував з селом. А на 2765 селян припадало лише 1739 десятин землі, тобто по 0,6 десятини на душу.

Революційні події 1905 року захопили і Матюші. Тут навесні спалахнув страйк сільськогосподарських робітників. Вони категорично відмовилися працювати на полях панської економії, вимагаючи встановленої ними заробітної плати. Наймитів, підкуплених панським управителем, не допускали до роботи і проганяли силою. Як доповідав київський губернатор київському, подільському й волинському генерал-губернатору 24 травня 1905 року, селяни діяли організовано, призвідців і підбурювачів ховали, не допускали до арешту.

В роки столипінської реформи посилився глибокий процес класової диференціації населення: швидко розорювалося бідніше селянство і збагачувалося куркульство. В 1907 році кількість землі на душу населення знизилася до 0,5 десятини, в середньому по 3,1 десятини на двір. Тим часом сім’я дворянина Матусевича мала понад 100 десятин землі; у кожному з п’яти куркульських господарств її було від 11 до 15 десятин. До того ж, куркулі за безцінь брали в оренду землю бідних селян, які не мали тягла для її обробітку.

В 1912 році з 598 господарств 205 були бідняцькими: 108 — зовсім не мали землі, 97 — мали менш ніж по десятині. їм належало разом лише 27 коней, 78 корів, 18 свиней. 15 куркульських господарств були власниками 204 десятин землі.

Селяни обробляли свої наділи примітивними знаряддями, ніякі агротехнічні заходи не запроваджувались. Малоземельні змушені були задовольнятися на своїх клаптях трипіллям, тоді як на великих ланах поміщиці господарювали десятипільною системою.

Населення було, по суті, позбавлене медичної допомоги. На 9 тис. жителів Трушківської волості, до якої входили Матюші, був лише один фельдшер.

В 1861 році відкрили церковнопарафіяльну школу на 15 учнів. Заняття проводилося в напіврозваленій селянській хаті, де піп навчав учнів «закону божому», а грамоти — відставний фельдфебель, який примушував дітей цілими годинами стояти «во фронт». В 1885 році на кошти громади (350 крб.) селяни побудували приміщення школи. Проте більшість дітей не могла вчитися. В 1893/94 навчальному році з 424 хлопчиків та дівчаток шкільного віку ходили до школи всього 65. Підручників і посібників не вистачало. Жодної книги на кошти церкви не придбали, хоча школа була церковнопарафіяльною. Лише в 1891 році на ремонт Київська єпархіальна училищна рада виділила 100 крб., з яких використали тільки З крб. 60 копійок.

Перша імперіалістична війна заподіяла багато лиха матюшівцям, призвела до занепаду бідняцьких і середняцьких господарств. З 1914 по 1917 рік розорилося близько 30 середняків. Через скрутне матеріальне становище солдатки і вдови змушені були за безцінь продавати землю куркулям, а самі йшли у найми.

Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі довідалися від солдатів-більшовиків. У січні 1918 року в Матюшах встановили Радянську владу. Було створено ревком на чолі з Ю. М. Солопенком. Ревком вигнав з села панського управителя і приступив до розподілу поміщицької землі.

Коли в березні 1918 року німецькі війська окупували Матюші, ревком пішов у підпілля. Керуючи боротьбою селян проти інтервентів та їх націоналістичних прислужників, він організував саботаж вивозу хліба й худоби до Німеччини, протидіяв іншим заходам загарбників. За завданням Білоцерківського більшовицького комітету Ю. М. Солопенко провів на Шамраївському цукрозаводі, куди окупанти звозили з Матюшів хліб, мітинг робітників. «Жодного фунта хліба, жодного фунта цукру не дати ворогові!» — таке рішення прийняли трудящі. Місцевий запроданець привів на завод німецьких карателів. Вони схопили Ю. М. Солопенка й забили його на смерть.

Після визволення села від кайзерівського окупаційного режиму, його на деякий час захопили війська петлюрівської Директорії. Але незабаром Радянська влада була відновлена. Коли влітку 1919 року над Матюшами знову нависла небезпека — з півдня почали наступати білогвардійські полчища Денікіна,— жителі села підтримали заклик ЦК РКП(б) і В. І. Леніна щодо запису добровольців на боротьбу проти денікінців. На зборах селян, що відбулися 25 червня, ухвалили резолюцію: «Цілком і повністю підтримувати Радянську владу, яка стоїть за інтереси трудового народу і бажає дати йому щастя, волю і свободу».

В грудні 1919 року частини Червоної Армії вигнали денікінців з Матюшів. Вийшов з підпілля ревком. Він проводив мобілізацію до армії, постачав червоноармійцям хліб і фураж, організовував боротьбу з бандитами.

У травні 1920 року в Матюші вдерлися польські інтервенти, але вже на початку червня загін Окремої кавалерійської бригади під командуванням Г. І. Котовського очистив село від загарбників. Котовці допомогли біднякам у перерозподілі землі, захопленої куркулями під час білопольської окупації, взяли участь у створенні комнезаму. На першому його засіданні був присутній один з найближчих помічників Г. І. Котовського — М. М. Криворучко. В комнезамі активно працювали П. П. Грушецький, Р. Г. Романенко, ї. П. Ямкова, Д. П. Верещака, С. К. Хмара.

В тяжких умовах післявоєнної розрухи велику допомогу селянам у будівництві, придбанні сільськогосподарського реманенту надавала сільська Рада. Разом з комнезамом вона зміцнювала в селі Радянську владу.

Мирному будівництву заважали недобитки різних банд — Гончара, Зеленого, Махна. І знову на допомогу матюшівцям прийшли котовці: 16 січня 1921 року 3-я бригада 17-ї кавалерійської дивізії вибила з села махновців.

Активним провідником політики Комуністичної партії в селі стала створена в 1923 році комсомольська ініціативна група. До невеликого, але енергійного колективу комсомольців входили Г. М. Ткаченко, Р. П. Аджамко. Очолив групу І. 3. Павлов: Комсомольці разом з комнезамом проводили значну роботу по ліквідації неписьменності, згуртовували бідняцько-середняцьку молодь на боротьбу з класовими ворогами, за подолання господарських труднощів, за створення селянських кооперативів.

В 1925 році 35 незаможників об’єднались у товариство спільного обробітку землі. Головою обрали активного комнезамівця Р. Г. Романенка.

Того ж року було засновано чотири сільські товариства: споживче, яке відкрило 2 крамниці, молочарське з молокопереробним пунктом, кінне і селянське товариство взаємодопомоги, що сприяло зміцненню спілки незаможників із середняками, кооперуванню бідняків, забезпечувало їх насінням, влаштовувало громадські прокатні та зерноочисні пункти, подавало селянам допомогу в разі стихійного лиха. Провідну роль у цій справі відігравав комнезам.

Створення і діяльність кооперативних об’єднань проходили в гострій класовій боротьбі. Куркулі всіляко намагалися перешкодити соціалістичним перетворенням на селі. На певний час їм вдалося захопити навіть керівництво деякими товариствами. Вони шахраювали, не допускали перевиборів, звітів, ревізій, саботували хлібозаготівлі, приховували хліб, спекулювали ним, залякували тих, хто вступав до кооперативу. Сільські комсомольці при підтримці окружної партійної організації викрили й знешкодили куркулів та їх прихвоснів.

Рух за перехід до колективних форм господарювання рік у рік посилювався. Уже в лютому 1929 року на загальних зборах селян було прийняте рішення про створення колгоспу ім. К. Є. Ворошилова. Правління очолив П. І. Солопенко. В числі фундаторів артілі були Р. Г. Романенко, В. Т. Альоха, П. П. Грушецький і Г. М. Литвин.

Активну участь у проведенні колективізації, як і в усіх господарсько-політичних кампаніях, брала комсомольська організація, яка в 1930 році налічувала 20 чоловік. Осередок оголосив себе ударною бригадою у здійсненні суцільної колективізації й ліквідації куркульства як класу. Значною подією в житті Матюшів було створення 12 березня 1931 року партійної організації, яку очолив П. І. Ковтуненко.

На початку 1931 року артіль об’єднувала 435 господарств, а на кінець року колективізацію в селі було завершено. В 1932 році колгосп розділився на три: ім. К. Є. Ворошилова, ім. М. В. Фрунзе та ім. G. М. Будьонного. У жовтні 1935 року відбулось урочисте вручення актів на вічне користування землею. За колгоспом ім. К. Є. Ворошилова було закріплено 1085, ім. G. М. Будьонного — 1240, ім. М. В. Фрунзе — 429 гектарів.

На всю округу в 30-і роки славились матюшівські трудівники. У 1936 році серед них поширився рух п’ятисотенниць. Першою п’ятисотенницею в селі стала ланкова Ф. О. Студзинська. Вона закликала молодь до творчої праці на вільній колгоспній землі. «Колись тут працювали ми на панських ланах, обідрані, голодні, гнули спину від зорі до зорі, щоб створити проклятим панам сите життя. А за це платили нам по 15 копійок на день»,— розповідала колишня наймичка своїм молодшим товаришам. Ф. О. Студзинська брала активну участь і в громадсько-політичному житті — з її ініціативи було створено дитячі ясла, осередок Червоного Хреста; її обирали делегатом III обласного з’їзду Рад. Почин першої п’ятисотенниці підхопили ланкові Ф. Т. Литвин, Т. C. Глеваська та інші.

В передвоєнні роки колгоспники добились значних успіхів. У 1938 році артілі зібрали по 19 цнт озимої та по 16 цнт ярої пшениці, 201 цнт цукрових буряків з га. На трудодень видали по 3 кг хліба. За досягнення в галузі рільництва й тваринництва колгоспи були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Навесні 1941 року колгоспи розпочали будівництво добротних господарських і громадських приміщень. Втілювалися в життя плани створення великого механізованого господарства. В артілях було 6 молотарок, 22 жниварки, 5 двигунів, 2 автомашини. Колгоспи обслуговували 2 тракторні бригади Білоцерківської МТС, що мали 15 тракторів і 5 комбайнів.

В селі працювали 3 клуби, бібліотека, 2 хати-читальні, неповна середня школа, радіовузол. Ще в 1936 році було повністю ліквідовано неписьменність.

Жителі Матюшів завжди гаряче відгукувалися на всі події в країні та за її межами, були вірні ідеям інтернаціоналізму та пролетарської солідарності. Виступаючи за підтримку іспанського народу в його боротьбі проти фашизму, колгоспники на загальних зборах вирішили виділити у фонд допомоги трудящим Іспанії по 150 грамів хліба з кожного заробленого трудодня. 100 цнт хліба було відправлено героїчним бійцям республіканської Іспанії. Все це було результатом роботи партійної організації, яка виховувала трудящих в дусі інтернаціоналізму.

У перші ж дні Великої Вітчизняної війни понад 500 колгоспників влилися до лав Червоної Армії. Коли фронт наблизився до села, комуністи організували вивезення в глибокий тил країни матеріальних цінностей.

15 липня 1941 року гітлерівці захопили село. Настали жахливі дні окупації, сповнені тяжких поневірянь і страждань. Колгоспне майно було пограбовано, почався терор. 53 чоловіка фашисти відправили на каторжні роботи до Німеччини.

Керовані підпільним райкомом партії, що перебував у с. Трушках, жителі села вели боротьбу проти фашистів. 23 березня 1943 року патріоти вбили двох місцевих фашистських прислужників, які особливо жорстоко знущалися з населення. Кілька разів патріоти знищували молочний пункт. Під час жнив підпільники проводили на полях бесіди, вселяючи віру в близьку перемогу над ворогом. Гітлерівці розстріляли велику групу жителів, які подавали активну допомогу підпільникам, у т. ч. В. Т. Альоху, І. П. Копиленка, С. О. Розпутного, Г. Г. Розпутну, І. С. Хіврича, В. С. Яременка.

30 грудня 1943 року Матюші були визволені частинами 74-ї Київської стрілецької дивізії та 1-ї Чехословацької бригади. Опір гітлерівців у районі Матюшів був впертим. Тут фашисти втратили понад 350 солдатів і офіцерів та 6 танків.

За подвиги в боях з ворогами 183 матюшівців нагороджено орденами й медалями, а Д. І. Левицькому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Під час бою за с. Семенівку на Південному Бузі, відбиваючи контратаку фашистських танків, полягла майже вся гарматна обслуга, в складі якої був Д. І. Левицький. Його поранили. Гармата замовкла. Коли гітлерівські танкісти спрямували вогонь на інші об’єкти, Д. І. Левицький вдарив з гармати. Запалали танки. Та бойову позицію почала обходити група ворожих автоматників. Під зливою осколочних снарядів фашисти відступили. Коли підійшло підкріплення, на місці бою лежав непритомний, тяжкопоранений воїн, а поряд з ним — 15 трупів гітлерівських автоматників і 7 знищених танків.

У важких умовах довелося матюшівцям піднімати з руїн рідне село і відроджувати колгоспи. Великої шкоди зазнали й особисті господарства селян. Збитки, завдані німецько-фашистськими окупантами колгоспові ім. К. Є. Ворошилова, становили 15 140 тис. крб., колгоспові ім. С. М. Будьонного .— 5 464 тис. крб., а громадянам села — 957 тис. крб. Не вистачало робочої сили, реманенту, тягла. Чоловіки були на фронті, основний тягар усіх робіт ліг на плечі жінок і підлітків. Так, у колгоспі ім. М. В. Фрунзе в 1944 році на 338 чоловік було всього 178 працездатних, у т. ч. 46 чоловіків, 100 жінок, 32 підлітки.

В січні 1944 року відновили роботу сільська Рада та правління колгоспів; в лютому почалися заняття в семирічній школі, відкрилися двері клубу та бібліотеки.

Ліквідуючи руйнівні наслідки війни, селяни водночас робили все для остаточної перемоги над ворогом. Зразу ж після визволення вони почали виділяти хліб у фонд оборони. Школярі зібрали на танкову колону 2296 крб., відправили військовому госпіталю подарунки для поранених.

Тяжко було вирощувати перший післявоєнний урожай. Обробляли землю в основному вручну. Як тяглову силу використовували корів. І все ж у 1944 році селяни зібрали по 15 цнт озимої пшениці, 82 цнт цукрових буряків з га. В 1945 році справи значно поліпшились. Повернулись до села демобілізовані. На полях з’явилися трактори. З 1946 року розгорнула діяльність первинна партійна організація. Комуністи пішли працювати на найважливіші й найскладніші ділянки колгоспного виробництва.

В 1950 році матюшівські артілі об’єдналися в одне господарство — колгосп ім. К. Є. Ворошилова, який у 1957 році було перейменовано на «Радянська Україна». Перших відчутних успіхів колгосп досяг уже в 1952 році. Найбільш продуктивною галуззю господарства стало тваринництво. Якщо в 1950 році прибутки від нього становили 94,6 тис. крб., то через два роки — вже 600 тис. крб. (у тогочасному грошовому обчисленні). На кошти, виручені від продажу молока, колгосп придбав три вантажні автомашини, реманент та обладнання для механізації робіт на фермі. .1953 року артіль вийшла в число передових у районі.

В 1957 році від однієї фуражної корови було надоєно по 4091 кг молока. В розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь одержано 409 цнт молока, 73 цнт м’яса. Загальний доход колгоспу тоді перевищив 4 млн. крб. Дальшому піднесенню економіки сприяло розгортання руху за завоювання звання бригад комуністичної праці. Першою це почесне звання здобула в 1960 році тваринницька ферма.

З 1959 року колгосп перейшов на грошову оплату праці, запровадив господарський розрахунок. Це сприяло зміцненню його економіки. В 1964 році з кожного гектара колгосп одержав 402 крб. прибутку — найбільше серед господарств району. За п’ять років — з 1960 по 1965 — колгоспні грошові доходи зросли з 507 до 1016 тис. крб. Фонд заробітної плати колгоспників у 1964 році становив 483 тис. крб. Збільшення прибутків дало можливість широко розгорнути будівництво, придбати нову техніку.

Нові перспективи перед трудівниками сільського господарства села відкрили рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС та квітневого (1965 р.) Пленуму ЦК КП України.

Яскравим свідченням зміцнення економіки колгоспу є зростання неподільних фондів. У 1965 році вони становили 871 тис. крб., а в 1969 році — 1734 тис. крб., тобто майже подвоїлись.

У 1966 році на колгоспних ланах було вирощено високий урожай зернових культур — по 38,4 цнт з га на площі 929 га, в т. ч. озимої пшениці по 49 цнт на площі 472 га. Це був найвищий в області урожай найціннішої продовольчої культури на великому масиві. Державі продали понад план 530,3 тонни хліба. Артіль була визнана переможцем соціалістичного змагання і занесена на обласну Дошку пошани.

Ставши на трудову вахту на честь 50-річчя Радянської держави, колгоспники зібрали в 1967 році з кожного гектара по 39,2 цнт пшениці, по 340 цнт цукрових буряків, одержали в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь по 560 цнт молока і по 92 цнт м’яса; у півтора раза перевиконали план продажу державі хліба, молока, м’яса.

За досягнуті успіхи колгосп «Радянська Україна» нагородили пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. 24 жовтня 1967 року відбувся мітинг трудівників артілі.

«Пам’ятний прапор ми дбайливо збережемо для майбутніх поколінь, як ознаку трудової доблесті нинішнього покоління»,— заявив під оплески присутніх голова правління колгоспу К. Т. Чарник.

З великим піднесенням було прийнято вітального листа ЦК КПРС, Президії Верховної Ради, Раді Міністрів СРСР і ВЦРПС.

Ще в 1956 році стала до ладу колгоспна ГЕС на річці Роставиці потужністю 145 квт. Протягом кількох років ГЕС, на будівництво якої пішло 1244 тис. крб., окупила затрати. Завдяки введенню її в дію, посилився розвиток господарства, поліпшився побут матюшівців. У 1960 році село і колгосп підключили до державної електромережі.

Тепер колгосп «Радянська Україна» — високорозвинуте, багатогалузеве господарство. Його машинний парк збільшився до 55 тракторів, 18 комбайнів, 24 вантажних автомашин.

Великі заслуги в розвитку колгоспу голови К. Т. Чарника, який у 1955 році на заклик партії прийшов сюди на роботу. До цього він працював на Київській науково-дослідній станції тваринництва «Терезине», де за досягнуті успіхи був нагороджений орденом Леніна. За самовіддану працю на посту голови артілі його нагородили другим орденом Леніна. За значні досягнення колгоспу в розвитку тваринництва і заготівлі м’яса, молока та інших сільськогосподарських продуктів К. Т. Чарнику присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням третього ордена Леніна і Золотої медалі «Серп і Молот». Орденом «Леніна нагороджені також завідуючий фермою В. К. Тарасенко, доярки М. О. Яременко-Кобилинська та К. М. Бровченко. Двічі відзначено цією найвищою урядовою нагородою доярку Г. Ю. Самусенко.

Душею всіх починань і перетворень на селі є первинна партійна організація, в складі якої 48 комуністів. На найбільш відповідальних ділянках колгоспного виробництва — на тваринницьких фермах, у бригаді механізаторів, у рільничих бригадах, в автопарку — створені партійні групи. Надійним помічником комуністів є комсомольська організація. Вона об’єднує 62 чоловіка. За успіхи у вирощуванні високих урожаїв зернових культур секретаря комсомольської організації А. А. Бровченка в 1965 році нагороджено грамотою ЦК ВЛКСМ1. Він був делегатом XX з’їзду ЛКСМ України.

Важлива організуюча роль у багатогранному житті села належить сільській Раді, до складу якої входить 23 депутати. При виконкомі Ради працюють постійно діючі комісії — сільськогосподарська, фінансова, культурно-освітня й побутова.

Невпізнанним стало село за Радянської влади. Змінився його зовнішній вигляд. Протягом 1957—1969 рр. споруджено й перебудовано 450 житлових будинків колгоспників. Замість старих хат виросли світлі, просторі будівлі з цегли, вкриті бляхою та шифером. У багатьох будинках колгоспників — парове опалення, газові плити.

Одним з показників зростання добробуту матюшівців є значні заощадження, які вони зберігають в ощадкасі. На 675 дворів тут — 464 вкладники; загальна сума їхніх вкладів становила в 1969 році 293,5 тис. карбованців.

Неослабна увага приділяється охороні здоров’я трудящих. В селі є фельдшерсько-акушерський пункт і пологовий будинок. Добре піклуються тут про малят, які виховуються в дитячих яслах.

Помітно зросла культура села. Тут є восьмирічна школа, де 23 учителі навчає 259 дітей. У 1964 році колгосп побудував для неї нове двоповерхове приміщення. Поряд з школою споруджено будинок культури на 500 місць. У фондах сільської бібліотеки понад 9 тис. книг, її послугами користуються сотні читачів. Трудящі Матюшів передплачують 1260 примірників газет і журналів. Село радіофіковано, працює колгоспний радіовузол. Лекції для колгоспників читають шефи-науковці Білоцерківського сільськогосподарського інституту, вчені Києва, а також лектори місцевої групи товариства «Знання», у складі якої 21 чоловік — ударники комуністичної праці, вчителі, агрономи, зоотехніки, медичні працівники.

Матюші — чепурне, зелене, добре впорядковане село. Ще в 1962 році матюшівці з ініціативи сільської Ради звернулися до всіх жителів Білоцерківщини із закликом прикрасити, впорядкувати свої села. «Перетворимо наші села, колгоспи і радгоспи в зразкові господарства в усіх відношеннях,— писали трудівники артілі «Радянська Україна».— Хай скрізь засяють чистота і краса». Протягом останніх трьох років за кошти колгоспу побудовано майже 15 км шосейної дороги, яка з’єднала Матюші з автомагістраллю. Налагоджено регулярне автобусне сполучення з райцентром. Вулиці села забруковані. Споруджено великий торгово-побутовий комплекс з побутовими майстернями, їдальнею, готелем; адміністративне приміщення — сільської Ради, правління колгоспу, філії зв’язку; розгалужену зрошувальну систему, яка дасть води більш ніж для 100 га садів і городів.

До Матюшів часто приїжджають численні трудівники сільського господарства багатьох областей нашої країни, щоб оглянути зразковий, передовий колгосп «Радянська Україна», запозичити багатий його досвід. Тут побували делегації з усіх країн соціалістичної співдружності, туристи із Франції, Фінляндії, Індії, Ірану, Японії, Канади, Аргентіни, Сірії, Судану, Малі.

Заможно й радісно живуть трудівники села, зайняті комуністичним будівництвом. Теперішні Матюші — яскраве свідчення торжества справи Великого Жовтня.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Матюши, село при реке Раставице, между Трушками и Шамраевкой, в 4-х от первого и в 5-ти верстах от последнего села. Жителей обоего пола: православных 1600, латинствующих 88 и евреев 13. В 1740 году, как видно из церковных актов, было не более 200 душ.

Церковь деревянная, Свято-Михайловская. В визитах 1740 и 1746 годов об ней говорится, как давно существующей. Тогдашний священник Григорий Шарай, посвящен был в 1729 году, а приход состоял из 20 хат в Матюшах и 20 в Руде. Церковь эта, несколько раз починяемая, существует и по настоящее время. По штатам состоит в 5-м классе, а земли имеет указную пропорцию.

Дополнение: Матюши. По выкупи догов. 1863 г. общее, приобр. 1356 дес. за 54500 р.

Карты

3 комментария

  1. Владимир карпенко:

    8 сентября1870 года в деревне Матюши родился мой прадед Карпенко Яким Иванович.имеется ли возможность установить в церковных архивах родословную прадеда . Если кто то сможет ответить, буду очень благодарен.

  2. http://www.surnameindex.info/news/:

    http://www.surnameindex.info/info/kiev/vasilkov/matyushi/index.html

    Некоторые фамилии жителей с. Матюши (1848):

    Аргатенко
    Артеменко
    Бабенко
    Барткович (дворянин)
    Бернацкий
    Бровченко
    Верещака
    Глеваский, Глеваський
    Гоенко
    Голубенко
    Дзюбенко
    Жайворон
    Зенник
    Ищенко
    Кавага
    Карпенко
    Клещенко
    Коваленко
    Кодацкий
    Копиленко
    Куценко
    Кучеренко
    Лиценко
    Луговенко
    Матюшевич, Матушевич (дворянин)
    Меденко
    Назаренко
    Павличенко
    Пержинский (дворянин)
    Пономаренко
    Порохня
    Проценко
    Розумец, Розуменко
    Романенко
    Роспутний, Роспутный
    Саенко
    Самусенко
    Севериненко, Сивориненко
    Симененко
    Софеенко
    Стеценко
    Студзиненко
    Ступак
    Титоренко
    Третяк, Третяченко
    Фалендич
    Федоренко
    Харленко
    Харченко
    Хеврич
    Хмаренко
    Ходоряка
    Шираевский (дворянин)
    Ямковый
    Яременко

  3. ольга лобанова:

    мой дедушка , кобылинский иван павлович, 1918г.р., уроженец матюши, хотелось бы узнать его родословную,спасибо.

Ваш комментарий