Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Переяслав-Хмельницкий

Административно-территориальное деление

Переяслав-Хмельницкий (укр. Переяслав-Хмельницький) — город областного подчинения Киевской области. В ХІХ столетии уездный город Переяслав Переяславского уезда Полтавской губернии.

Город относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

Памятники градостроительства и архитектуры УССР 1983 г.

Борисоглебская церковь, 1839 г. Расположена в предместье Переяслав-Хмельницкого. Церковь построена в формах классицизма, кирпичная оштукатуренная крестовая сводчатая трехнефная с прямоугольными в плане паста-фориями. Увенчана полусферическим куполом на высоком цилиндрическом барабане. С запада над притвором построена высокая двухъярусная колокольня, верхний ярус которой — четырехколонные тосканского ордера портики, открытые на четыре стороны. Колокольня завершена шпилем. С 1977 г. ведутся реставрационные работы. Формы сооружения строги и лаконичны, здание представляет интерес как образец позднего классицизма с чертами провинциальной архитектуры.

Вознесенский монастырь, XVII—XVIII вв. (пл. Воссоединения). Ансамбль Вознесенского монастыря расположен в центре города. Архитектурный облик монастыря начал формироваться с момента строительства Вознесенского собора (1695—1700 гг.). В 1738 г. на территории монастыря был открыт коллегиум — высшая школа, разместившийся в деревянном здании. Пожар 1748 г. уничтожил в монастыре все деревянные постройки. Новое кирпичное здание коллегиума построено в 1753—1757 гг. Ансамбль окончательно оформился после строительства колокольни в 1770— 1776 гг. В 1782 г. к восточной части колокольни пристраивают Варваринскую церковь (разрушена в 1941 — 1945 гг.). В конце XVIII — начале XIX вв. с восточной стороны монастырской территории был построен двухэтажный корпус. В его нижнем этаже располагались торговые ряды с подвалами-кладами, в верхнем вначале — общежитие АЛЯ бурсаков, а в конце XIX в.—монастырская школа. С юга, запада и севера монастырь был обнесен высокой кирпичной стеной. В 1916 г. торговые ряды со школой сгорели и остатки их были разобраны. Теперь ансамбль монастыря состоит из Вознесенского собора, колокольни и коллегиума. В зданиях монастыря разместился филиал Переяслав-Хмельницкого государственного исторического музея. Ансамбль Вознесенского монастыря является одним из лучших в истории украинской архитектуры и каждое его здание представляет большую историческую и художественную ценность. Вместе с другими памятниками Переяслава-Хмельницкого ансамбль играет большую роль в силуэте города. Здания ансамбля пострадали в годы Великой Отечественной войны. Восстановлены в 1954— 1964 гг.

Вознесенский собор, 1695—1700 гг. (ул. Сковороды, 54). Собор кирпичный оштукатуренный девятикамерный. Венчает здание купол на очень высоком граненом барабане. Ветви креста завершены высокими волнистой формы фронтонами. Стены расчленены плоскими раскрепованными пилястрами. Порталы и лепные обрамления окон и граней барабана купола были выполнены в первой трети XVIII в. во время очередного ремонта. В объёмно-пространственной композиции и декоре собора ярко выражены черты архитектуры барокко.

Колокольня, 1770—1776 гг. Построена к юго-западу от собора. Кирпичная оштукатуренная, представляющая в плане квадрат с вогнутыми сторонами, трехъярусная, завершенная куполом. Первый ярус с арочным проемом, рустован. Ярусы венчают раскрепованные карнизы. Здание украшают колонны и пилястры (во втором ярусе ионические, в третьем — коринфские). Архитектурные формы колокольни характерны для стиля барокко. Колокольня стала основной вертикальной доминантой, замыкающей перспективу ряда улиц.

Коллегиум, 1753—1757 гг. Здание кирпичное оштукатуренное вытянутое в плане с тремя отдельными входами, обрамленными порталами (средний, самый простой, у входа в младшие классы, боковые, более пышные, украшены лепкой с растительным орнаментом и символами наук). Четыре большие аудитории перекрыты полуциркульными сводами с распалубками над большими окнами. В 1753 г. здесь преподавал известный украинский поэт и философ Г. С. Сковорода. На территории монастыря ему поставлен памятник (скульптор И. П. Кавалвридзе).

Земляные укрепления детинца и города XI—XII вв. Детинец расположен у впадения р. Альты в р. Трубеж. Часть его укреплений сохранилась (исследована Б. А. Рыбаковым и П. А. Раппопортом). Его территорию окружали высокие валы, а с равнинной стороны — рвы. С севера на юг валы протянулись более чем на 400 м. Основу вала составляли дубовые срубы-городни, заполнявшиеся землей. Снаружи их обкладывали кирпичом-сырцом и одерновывали, что увеличивало крутизну вала и укрепляло его. Высота вала достигала 17—18 м. ширина — 18 м. На гребне вала стояли деревянные стены. Окольный город расположен севернее детинца. Около 3 км его валов (сохранилось около 1500 м) протянулись от современной ул. Яровой вдоль ул. Горького до усадьбы Дома инвалидов, вдоль ул. Большой Подвальной до р. Альты и над берегом — до валов детинца. Их конструкция аналогична конструкции валов детинца. В северо-западной части валов обнаружена сырцовая кладка, в других местах в толще валов прослеживаются остатки деревянных конструкций. Перед северным валом окольного города находился глубокий ров (ширина 10—12, глубина 7—8 м), заполняемый водой из р. Трубежа, стекающей по этому рву в р. Альту. В валах Переяслава было трое ворот: Княжеские (в районе современной пл. Воссоединения), Епископские (возле Михайловской церкви над р. Трубежом), Кузнецкие (недалеко от р. Трубежа. напротив луга). Остатки Епископских ворот были обнаружены в 1955 г. и исследованы в 1960 г. (Ю. С. Асеев, М. И. Сикорский, Р. Д. Юра). Они представляли собой пересекающие вал две параллельные массивные стены, сложенные из камня и кирпича, с четырехметровым проездом, мощеным отесанным с лицевой стороны камнем. Стены сохранились на высоту до 2 м. На них опирались арки, перекрывающие проезд. Над проездом стояла небольшая надвратная церковь, видимо, бесстолпный храм, украшенный фресками и мозаикой. В комплекс ворот входила прямоугольная в плане башня (6,2—4,4 м) с двухмаршевой лестницей, ведущей к церкви. К башне под тупым углом подходила каменная стена толщиной 12 м, расчлененная выступами лопаток.

Михайловская церковь, 1646 — 1666 гг., и колокольня, 1745 г.  (ул. Московская, 34). XI в. в северной части детинца города существовал пятинефный Михайловский собор, неоднократно упоминаемый в летописях и разрушенный в 1239 г. при нашествии хана Батыя. Михайловская церковь построена на месте старой (фундаменты древнего собора с остатками стен раскопаны в 1949—1953 гг. М. К. Каргером и в 1967 г. М. И. Сикорским и В. А. Харламовым). В 1734 г. церковь горела, но видимо, повреждения были незначительны и вскоре она восстановлена. В 1823 г. первоначальный каменный купол заменен деревянным. Его можно увидеть на рисунке, выполненном Т. Г. Шевченко в 1845 г.

Церковь каменная оштукатуренная в плане близка к трехмастному типу. Вытянутое прямоугольное основное пространство перекрыто полуциркульным сводом с распалубками, к нему примыкают граненые апсида и притвор, перекрытые сомкнутыми сводами. Все здание накрыто двускатной крышей. Стены расчленены пилястрами, прорезаны окнами, которые увенчаны фронтончиками с орнаментальной и сюжетной лепкой. По периметру церковь опоясана фризом, украшенным поливными керамическими розетками. В интерьере сохранились росписи XVIII — XIX вв., принадлежащие художникам киевской школы живописи. К востоку от церкви расположены колокольня и келий с трапезной, соединенные в одно здание. Здание кирпичное оштукатуренное вытянутое прямоугольное в плане с полукруглой проездной аркой и квадратным ярусом колокольни над ней, завершенным шатровым куполом, увенчанным главкой. Накрыто двускатной, крышей, помещения перекрыты цилиндрическим сводом с распалубками над окнами: Стены расчленены пилястрами, опоясаны лепным орнаментальным фризом. Здание значительно пострадало в годы Великой Отечественной войны. Реставрировано в 1951 — 1953 гг. При реставрации использован рисунок Т. Г. Шевченко. В церкви и колокольне размещается экспозиция отдела этнографии Переяслав-Хмельницкого государственного исторического музея. Здание является редким примером украинской архитектуры первой половины XVIII в.

История городов и сел УССР 1971 год

Переяслав-Хмельницький (до 1943 року — Переяслав) — місто районного підпорядкування, розташоване в східній частині Київської області, на берегах річок Трубежа й Альти. Через м>істо проходить автомагістраль Київ— Черкаси. Відстань до обласного центру — 118 км, до залізничної станції Переяславська — 28 км, до пристані Переяслав на Дніпрі — 9 км. Населення — 20 тис. чоловік. Міськраді підпорядковано населені пункти Андруші та Трубайлівку.

Переяслав-Хмельницький — центр однойменного району, площа якого — 1157 кв. км, населення — 74,4 тис. чоловік, з них у сільській місцевості проживає 73,1 проц. На території району знаходиться 1 міська та 21 сільська Ради депутатів трудящих, яким підпорядковано 63 населені пункти. В економіці провідне місце належить сільському господарству. Тут — 14 колгоспів, 8 радгоспів, 14 промислових підприємств. Населення обслуговують 7 лікарень та 55 фельдшерсько-акушерських пунктів і амбулаторій. У системі народної освіти 49 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 18 — середніх і 26 — восьмирічних. Культурно-освітню роботу проводять 18 будинків культури, 26 клубів, 49 бібліотек, 47 стаціонарних кіноустановок, історико-етнографічний та історичний музеї.

Про заселення території сучасного міста в стародавні часи розповідають численні й різноманітні археологічні пам’ятки. Поблизу нього, на березі Дніпра, виявлено залишки поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (V— III ст. до н. е.), в різних місцях знайдено 12 срібних римських монет (II ст. н. е.). В межах міста на землях радгоспу «Переяславський» у 1952 і 1954 роках досліджено могильник ранньослов’янської черняхівської культури (III — IV ст. н. е.), в якому розкопано 40 поховань. В одному з них виявлено скляні шашки. В районі злиття Альти та Трубежа збереглося городище X—XIII ст.— залишки літописного міста Переяславля-Руського.

Переяслав був одним з найвизначніших міст Київської Русі, фортецею на її південних кордонах.

Він відіграв значну роль у тогочасному економічному, соціально-політичному та культурному житті.

Вперше місто згадується в договорі Русі з Візантією 907 року як одне з трьох найбільших міст Київської держави.

Давній Переяслав складався з двох частин: дитинця — центральної укріпленої частини міста, в якій жила феодальна верхівка, а також розміщувалися князівський і єпіскопський двори, та посаду (окольного граду), заселеного в основному ремісниками й дрібними торговцями.

Великий київський князь Володимир Святославич, розширюючи й зміцнюючи свою державу, розумів значення Переяслава і, очевидно, після розгрому печенігів 993 року значно укріпив дитинець могутніми валами з міцними стінами та вежами над трьома проїзними воротами (Княжими, Єніскопськими, Кузнечними), створивши тут міцну фортецю.

Місто, прикрите з трьох боків водними рубежами, було справді неприступним для нападу кочівників.

На південь від Переяслава, в степу, був ще один ряд укріплень, т. зв. Змійові вали. З півночі й заходу до самого міста підходили дрімучі ліси.

Переяслав був також визначним ремісничо-торговим центром Середнього Придніпров’я. Це стверджують, зокрема, знайдені тут рештки склоробної майстерні та скарб високохудожніх золотих і срібних прикрас, виготовлених місцевими майстрами. Про визначну роль ремісничої частини міста свідчить і те, що одні з трьох проїзних воріт були названі Кузнечними, а також легенда про походження назви міста, в якій розповідається, що під час нападу печенігів у 993 році на річці Трубежі, біля Переяслава, один руський юнак, син ремісника-шкіряника, переміг у поєдинку найдужчого печенізького воїна і таким чином «перея славу» велетня-печеніга. В договорах з Візантією від 907 і 945 років згадуються переяславські купці, що їздили торгувати до Константинополя.

Поступово поряд з Київською складалися й інші землі. Серед них була Переяславська, яка в другій половині XI ст. виділилася в окреме князівство. З другої половини XII ст. Переяслав став центром удільного князівства, володіння якого охоплювали величезну територію між Дніпром, Окою і верхньою Волгою. Серед переяславських князів були такі відомі державні діячі Давньої Русі, як Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович та інші.

Після запровадження християнства на Русі Переяслав став центром переяславської єпархії. Тут почалося велике будівництво кам’яних споруд. З ініціативи місцевого епіскопа Єфрема збудували три церкви — Михайлівську соборну, Андріївську та Федорівську надбрамну. 1098 року Володимир Мономах на княжому дворі спорудив Успенську церкву. Археологічними розкопками встановлено розташування князівського та єпіскопського дворів, виявлено фундаменти семи церков, у т. ч. Успенської, рештки кам’яної стіни, яка оточувала єпіскопський двір, залишки єпіскопських воріт (за типом Київських золотих воріт), над якими стояла церква Федора.

Досліджено також залишки монументальної кам’яної споруди — єпіскопського палацу XI ст., прикрашеного мозаїчними композиціями й панелями з різнокольорових мармурових плит. Унікальною знахідкою є уламки керамічних труб водопроводу.

Грандіозною будівлею XI ст. був Михайлівський храм, який стояв на території єпіскопського двору. Його прикрашали фрески та мозаїка. Розмірами й багатством внутрішнього оздоблення Михайлівський собор мало чим поступався перед визначними храмами Києва й Чернігова. Серед інших храмів XI—XII ст. цікавою пам’яткою є невелика церква першої половини ХІ ст., яка знаходилася на території посаду. Її прикрашали фресковий розпис стін і різнокольорові полив’яні плитки підлоги. Храм освітлювали високохудожні велика бронзова хорос-люстра та свічник. У середині храму та біля нього знайдено кам’яні склепи, шиферні гробниці. Вважають, що він правив за усипальницю багатому феодальному родові.

Поряд з пишними кам’яними палацами та храмами в різних частинах Переяслава археологами досліджено напівземлянкові убогі житла рядових горожан та бідні курганні поховання на могильнику за містом, що свідчать про класову нерівність серед населення.

Протягом усієї історії Київської Русі Переяслав був щитом Києва на південному сході, завжди першим відбивав напади і витримував тягар боротьби з степовими кочівниками. З 1061 до 1201 року половці зробили на Київську Русь 46 нападів, у т. ч. 19 — на Переяславщину.

Багато зусиль в організації оборони від половецьких набігів доклав Володимир Мономах, що деякий час княжив у Переяславі (1094—1113). Велику мужність і витримку проявив він 1096 року під час нападу половецького хана Тугортхана. З половцями Володимир Мономах уклав 19 мирних договорів, вигідних для Русі.

1239 року велика татарська орда напала на Переяслав. Переяславці чинили відчайдушний опір, і все ж після численних штурмів татари оволоділи містом. Ворог не залишив живим жодного жителя, знищив ущент усі споруди.

Після монголо-татарської навали Переяславська земля разом з містом стала складовою частиною Київського удільного князівства. В 60-х роках XIV ст., після розгрому татарських орд військами литовського князя Ольгерда, Переяславщину разом з Переяславом загарбали литовські феодали. Переяславщина була поділена на повіти, а повіти — на волості. Вірогідно, що саме тоді створено й Переяславську волость з центром у Переяславі, про яку трапляються відомості в пізніших документах.

У 1441—1471 рр. Переяслав входив до складу відновленого Київського удільного князівства, потім — до Київського воєводства. 1482 року Переяслав, як і інші міста й села південно-східних українських земель, зазнав набігу татарських орд кримського хана Менглі-Гірея і нового спустошення.

З кінця XV ст. та протягом першої половини XVI ст. Переяслав разом з Каневом, Черкасами та островом Хортицею відіграв велику роль у формуванні українського козацтва. Тут зосереджувалися втікачі від феодально-кріпосницького та іноземного гніту, групувалися перші загони козацтва. В останні десятиріччя XVI ст. Переяслав був одним з головних центрів активної козацької колонізації спустошених земель.

За Люблінською унією 1569 року більшість українських земель, у т. ч. й Переяслав, . загарбала шляхетська Польща. Польський король С. Баторій грамотою від 6 березня 1585 року дозволив київському воєводі — князеві К. Острозькому — побудувати тут укріплений замок. Його спорудили в підвищеному районі міста — на території колишнього дитинця. Це місце назвали Верхнім містом, а рівнинну частину, де проживала основна маса населення — Нижнім містом. У замку розташувався гарнізон, що налічував 200 надвірних козаків. Крім того, тут зберігалася зброя, військові та господарські припаси. Замок мав захищати місто й прилеглу до нього територію від татар, бути опорною базою для польських магнатів і шляхти на Україні.

Щоб збільшити приплив населення до Переяслава, 1585 року йому було надано магдебурзьке право та ряд пільг. Зокрема, переяславські міщани разом з селянами прилеглих до міста сіл звільнялися на 30 років від усіх податків. В 1620—1633 рр. міщани вели постійну торгівлю селітрою, яка вироблялася на Переяславщині й вивозилася до Києва. З 1629 року переяславці платили подимний податок, загальна сума якого становила 600 злотих на рік.

На початку XVII ст. володарем Переяславського староства і міста став покатоличений український магнат Я. Острозький, а з 1620 року — волинський воєвода Я. Заславський. У 1635 році польський магнат — переяславський староста Л. Жолкевський перетворив місто в резиденцію єзуїтів, а через три роки заснував тут колегіум. Він відібрав у міщан і козаків Переяслава селітряні й поташні буди і віддав їх у володіння єзуїтам.

Панування шляхетської Польщі на Україні, посилення феодально-кріпосницького й національного гноблення, намагання окатоличити й ополячити український народ викликали опір народних мас. Шукаючи виходу з нестерпного становища, трудящі бралися за зброю. В героїчній боротьбі за волю Переяслав посідав одне з провідних місць. З ним пов’язані важливі битви козацтва проти ворогів українського народу. Населення міста активно виступало проти польсько-шляхетського гніту в кінці XVI — першій половині XVII ст. Уже в першому великому селянсько-козацькому повстанні на Україні 1591—1593 рр. під керівництвом К. Косинського, яке охопило Київщину, Поділля й Волинь, переяславці взяли найактивнішу участь. Вони розправилися з шляхтою й забрали в замку зброю, військові припаси, артилерію.

Важливу роль відіграв Переяслав і в селянсько-козацькому повстанні 1594— 1596 рр. під проводом G. Наливайка, зокрема, на передостанньому його етапі. Зважаючи на скрутне становище повсталих та концентрацію великих польсько-шляхетських військ на Правобережжі, G. Наливайко й М. Шаула вивозять свої сім’ї і майно до Переяслава, а згодом туди вирушило і все козацьке військо. Польний гетьман С. Жолкевський доповідав королеві, що тут зібралося десь близько 10—12 тис. чоловік, з яких більшість були поранені повстанці, старики, жінки й діти.

Становище козаків та їх сімей було важким. Відчувалася нестача продовольства, одягу. За час перебування в Переяславі козацького війська кілька разів збиралася рада, на якій обговорювалося питання про дальший розвиток повстання. Одна група козаків пропонувала залишитися в місті й «боротися до останку». Частина старшини висловлювалася за угоду з панами і запропонувала припинити боротьбу, «здатися до покори» командуванню польсько-шляхетського війська. Ця пропозиція була рішуче відкинута козацькою радою. Більшість учасників ради підтримала думку про переселення в межі Російської держави. Тому повстанці покинули Переяслав і рушили в напрямку до російських кордонів. До них приєдналася значна частина жителів міста.

Навесні 1630 року вибухнуло велике повстання під керівництвом гетьмана нереєстрових козаків Тараса Федоровича (Трясила). Після перемоги військ Трясила над польсько-шляхетським гарнізоном під Корсунем повстання поширилося на все Подніпров’я, а головні повстанські сили розташувалися табором під Переяславом, який згодом став центром повстання. Сюди прибували реєстрові й нереєстрові козаки, селяни. Проти козаків виступила велика польська армія на чолі з коронним гетьманом С. Конєцпольським і оточила Переяслав. Близько трьох тижнів тривали бої, під час яких повстанці виявили воєнну майстерність, безмежну мужність і хоробрість. Вирішальна переможна битва відбулася 15 травня. Т. Г. Шевченко у своїй поемі «Тарасова ніч» оспівує цю славну звитягу козаків над польською шляхтою.

8 червня 1630 року в Переяславі укладено угоду, за якою козацький реєстр збільшувався з 6 до 8 тис. чоловік. Близько 40 тис. нереєстрових козаків мали знову стати кріпаками. У решті питань угода залишала в силі т. зв. Куруковський договір від 1625 року. Тому боротьба не згасала і в наступні роки.

Для придушення повстанського руху польсько-шляхетський уряд збільшив військові сили на Подніпров’ї, розмістивши по містах Лівобережної України гарнізони; зокрема, до Переяслава були введені додаткові жовнірські загони.

Визвольне селянсько-козацьке повстання 1637 року, що почалося виступом нереєстрових козаків на Запоріжжі, очолюване гетьманом П. М. Павлюком (Бутом), охопило й Переяславщину. П. М. Павлюк відрядив сюди кілька тисяч козацького війська під командою полковників К. П. Скидана й С. Биховця. У своєму універсалі він закликав населення приєднатися до повсталих, знищувати не тільки шляхту, а й ту частину старшини, яка зраджувала інтереси народу. Ставленик польського уряду — гетьман реєстровців С. Кононович, який у той час знаходився в Переяславі, був заарештований повсталими козаками, звинувачений у зраді і страчений.

Під час визвольної війни українського народу 1648— 1654 рр. значна частина переяславців пішла до війська Б. Хмельницького. Після Корсунської перемоги козаки й міщани в червні 1648 року вигнали з Переяслава шляхту і гарнізон, а замок та єзуїтський колегіум зруйнували. Повстанці, до складу яких входили міщани й козаки Переяславщини, не допустили Я. Вишневецького пробитися через Переяславщину на з’єднання з коронним військом гетьмана М. Потоцького.

Переяслав уже влітку 1648 року став центром адміністративно-територіальної, військової та судової одиниці визволеної Лівобережної України — Переяславського полку, який включав спочатку 6, а в 1649 році — 18 сотень. У Переяславі перебував міський отаман — представник козацької адміністрації.

В перші роки визвольної війни Переяслав був головним центром артилерії; після воєнних походів сюди відвозили гармати та «пороховий і олов’яний скарб». Тут працювали військові майстерні, де пушкарі й шабельники виготовляли і ремонтували зброю. Переяслав відігравав велику роль і в зміцненні економічних та політичних зв’язків України з Росією. Через нього проходив торговий шлях. Нерідко Б. Хмельницький приймав тут послів з Росії та інших країн.

Перебуваючи в Переяславі, Б. Хмельницький багато зробив для згуртування військових сил українського народу. Неодноразово місто ставало одним з головних пунктів зосередження козацьких військ. Тут Б. Хмельницький скликав і старшинські ради. Звідси він писав листи російським воєводам і цареві про бажання українського народу возз’єднатися з російським, просив подати воєнну допомогу в боротьбі проти польської шляхти.

Виконуючи волю народу, Б. Хмельницький 8 січня 1654 року скликав у Переяславі раду, яка урочисто проголосила возз’єднання України з братньою Росією. Місцем цього історичного акту гетьман визначив Переяслав тому, що це місто економічно, політично й географічно тісно було зв’язане з Російською державою, перебувало на великій відстані від районів воєнних дій і могло забезпечити потрібну спокійну обстановку.

Переяславській раді передував Земський собор, скликаний 1 жовтня 1653 року в Москві. Він схвалив рішення про возз’єднання України з Росією. Для завершення цього акту 9 жовтня з Москви на Україну виїхало велике посольство на чолі з боярином В. В. Бутурліним, яке 31 грудня прибуло до Переяслава. Населення влаштувало гостям урочисту зустріч. За містом посольство зустрічали переяславський полковник П. Тетеря із сотниками, отаманами й понад 600 козаків з корогвами, сурмами й литаврами, а також жителі та духовенство. Поблизу міських воріт вишикувалася почесна варта. На честь посланців братньої держави салютували з рушниць. 6 січня 1654 року надвечір до Переяслава прибув Б. Хмельницький. Наступного дня він відвідав В. В. Бутурліна і домовився про порядок проведення ради та про церемонію присяги. 8 січня після служби в Успенському соборі гетьман у супроводі козацької старшини разом з представниками російського народу вийшов на міську площу. Ставши на високий поміст під військовий прапор, він звернувся до народу з палкою промовою, в якій яскраво й переконливо обгрунтував історичну необхідність возз’єднання України з Росією. Великий історичний акт возз’єднання двох братніх народів був скріплений присягою. Цього дня на вірність Російській державі в Успенському соборі присягнули гетьман і козацька старшина, а 9 січня — населення Переяслава.

Переяславська рада була справді народною. В ній брали участь представники різних соціальних прошарків, жителі всіх українських земель, визволених від польсько-шляхетського ярма.

Так український народ через своїх представників на раді проголосив возз’єднання України з Росією. Рішення Переяславської ради стало виявом заповітних мрій широких верств українського населення.

Возз’єднання України з Росією стало поворотним етапом в історії українського народу. Воно мало величезне прогресивне значення для дальшого політичного, економічного й культурного розвитку українського і російського народів.

Визволення Лівобережної України від тяжкого польсько-шляхетського гніту сприяло розвитку й зростанню Переяслава. Місто стало одним з найбільших торговельно-економічних центрів Лівобережної України. Значно розширилися й зміцніли економічні та культурні зв’язки Переяслава з російськими містами. З другої половини XVII ст. тут розширюється і внутрішня торгівля. Два-три щорічні ярмарки й два щотижневі торги збирали в Переяславі багато українських, російських та іноземних купців. У місті налічувалося 84 двори «торгових людей» та колонія грецьких купців (9 дворів). Серед найбагатших купців того часу був козацький старшина Томара, який тільки в одній із своїх крамниць мав товарів на суму понад 4000 золотих карбованців.

Значне місце в економіці Переяслава, крім торгівлі, посідало ремесло. За переписом 1666 року в Переяславі ремісники й торгові люди становили 73 проц. населення. З 274 дворів 101 належав ремісникам 28 спеціальностей. Порівняно невелика частина жителів міста — 16 дворів (6 проц.) займалася сільським господарством.

Спеціальною царською грамотою від 4 квітня 1654 року за Переяславом зберігалося міське самоврядування та інші права й привілеї. Місцеві міщани підлягали магістрату, до складу якого входили війт, бургомістри, райці та лавники. Водночас місто залишалося центром Переяславського полку і трьох полкових сотень, які очолювалися полковою й сотенною старшиною. Отже, Переяслав, як і ряд інших міст Лівобережної України, мав «обапольний уряд», тобто полковий і магістратський.

З середини XVII ст. в Переяславі знаходився царський воєвода з гарнізоном військ — 2000 «ратних людей». Хоч під час його введення йшлося про те, щоб воєвода в права і вольності військові не втручався, однак ця умова не виконувалася. Свавілля царських воєвод, гніт козацької старшини та міської верхівки значно погіршували становище рядових козаків і міщан.

Трудове населення Переяслава чинило опір наступові феодалів. Місто і в другій половині XVII ст. було одним з центрів антифеодальних народних рухів, спрямованих проти гноблення з боку старшини й царизму, яке з кожним роком зростало. 18 липня 1666 року в Переяславському полку, що стояв у Богушковій Слобідці, спалахнуло повстання проти козацької старшини і царських воєвод. Його очолили сотник М. Хоменко, полковий обозний І. Пригара, козаки С. Білик, Я. Загарук, П. Захарященко, П. Косик, Г. Кульбачка, 3. Лободин, І. Моматів (Мамон), Б. Словик. Повстання охопило чимало містечок і сіл Переяславщини. Жителі міста разом з повстанцями штурмували Переяславську фортецю, але взяти її не змогли. В серпні повстання було придушене.

У складі російської армії переяславці вели активну боротьбу проти іноземних загарбників. Так, Переяславський полк разом з іншими українськими полками в грудні 1701 року брав участь у бою під Єрестфером і своїми доблесними діями сприяв першій великій перемозі російських військ над шведами в Північній війні 1700—1721 рр. Пізніше за наказом Петра І Переяславський полк був посланий на захист Полтави. За героїзм, виявлений козаками під час розгрому шведів, переяславці одержали особисту подяку Петра І.

Старшина шляхом насильства примушувала до «послушенства» (панщини) селян і козаків, прагнучи перетворити їх на кріпаків. Як свідчать матеріали Генерального слідства про маєтності Переяславського полку 1729—1731 рр., міщани й ремісники, які в другій половині XVII — на початку XVIII ст. підлягали ратуші і відбували тільки міські повинності, не могли скористатися наданими їм правами міського самоврядування, бо переяславські полковники І. Мирович і С. Тамара зобов’язували їх сплачувати на свою користь грошовий оброк (чинш).

1727 року переяславці знову повстали. Вони вигнали полковника В. Танського і на його місце обрали бориспільського сотника С. Афендика. Однак і цей виступ був придушений, а полковницький уряд повернутий В. Танському. Відбувався дальший процес закріпачення й зубожіння селян. Кількість незакріпачених у першій половині XVIII ст. становила лише 29 проц. селянського населення. На початку 40-х років XVIII ст. передмістя Переяслава — Подварки захопив полковник І. Сулима. Магістратові довелося 12 років відстоювати своє право на володіння Подварками. 1762 року це право було підтверджене гетьманським універсалом.

У першій половині XVIII ст. Переяслав став розвинутим ремісничим центром. Про це, зокрема, свідчать дані Генерального опису Лівобережної України 1765— 1769 рр. Так, з 85 козацьких дворів 32 займалися промислами і 49 — ремеслами; з 78 міщанських дворів 34 були зайняті промислами і 35 — ремеслами. Певне місце в заняттях міщан і козаків посідав чумацький промисел. Крім того, у Переяславі була 71 родина підсусідків, з яких 49 сімей займалося ремеслом, а решта жила із заробітків.

Наприкінці XVIII ст. переяславські магістратські (міські) селяни були передані в казенне відомство, тобто переведені до категорії державних селян. Поміщики й чиновники при цьому загарбали в них кращі землі. Тому останні змушені були орендувати землю в поміщиків на кабальних умовах або переселятися до Катеринославської губернії. На місцеву бідноту накладалося багато повинностей. Найтяжчою був податок на утримання царських військ, який платили від «диму» (кожної хати). Сума його становила третину річного заробітку наймита.

В зв’язку з ліквідацією царизмом автономії України поділ на полки в 1781 році був скасований. З того часу Переяслав — повітове місто новоутвореного Київського намісництва, з 1796-го — Малоросійської, а з 1802-го — Полтавської губерній. 1782 року тут налічувалося 4987 жителів. У наступні десятиліття кількість населення швидко зростала. 1835 року в місті проживало вже 8460 чоловік, а наприкінці 60-х років -т майже 10 тис. 1867 року серед жителів було 5187 міщан і 2230 селян. Багато з них займалися ремеслом. За 1806—1865 рр. кількість ремісників збільшилася з 268 до 1645. Самих тільки шевців і чинбарів у місті було 689 чоловік. Зросла й чисельність невеличких напівкустарних промислових підприємств. Якщо у 1806 році в Переяславі налічувалося 2 цегельні заводи, 8 водяних млинів і 30 вітряків, то в 1865 році тут уже працювало 4 салотопні і лойові заводи, завод виробництва воскових свічок, тютюнова фабрика, 5 цегельних заводів.

Ремісники й власники підприємств збували свою продукцію здебільшого на місцевих ярмарках. Сюди приїздили торговці з Києва, Чернігова, Ніжина, Золотоноші та інших міст. Торгували вони шерстяними й шовковими виробами, дерев’яним і скляним посудом, сіллю, рибою, хлібом, худобою тощо. У 1806 році на переяславські ярмарки привезено товарів на 70 тис. крб., а 1867-го — на 136 850 карбованців.

В другій половині XVII — XVIII ст. сталися зміни і в культурному житті Переяслава. 1738 року на території Вознесенського монастиря відкрито колегіум — шестирічний навчальний заклад, де навчання здійснювалося за зразком Київської академії: учні здобували богословську й загальну освіту. Вчилися тут переважно діти духовенства, а також козацької старшини й дуже мало — міщан і селян. Так, у 1739/40 навчальному році з 123 учнів 79 — походили з духовенства. Різного часу в колегіумі викладали відомі тодішні діячі освіти — Я. Мемлевич, І. Козлович, І. Леванда, А. Козачківський та інші. В 1753 році викладачем поетики був видатний український філософ і поет, просвітитель-демократ Г. С. Сковорода (1722—1794), який приїхав сюди на запрошення переяславського епіскопа. У 80-х роках XVIII ст. колегіум перетворено на духовну семінарію і 1862 року переведено до Полтави. 1766 року в Переяславі відкрили однокласну школу у фортеці при Замковій Успенській церкві, а другу — 1804 року при Покровській церкві.

XVII—XVIII ст. знаменні інтенсивною забудовою міста. Визначною пам’яткою архітектури кінця XVII ст. є Вознесенський собор, споруджений у 1695—1700 рр. Він входив до архітектурного ансамблю Вознесенського монастиря і мав спільні риси з дерев’яною народною архітектурою культових споруд. У 1770—1776 рр. поблизу Вознесенського собору звели триповерхову дзвіницю.

Переяслав своїми пам’ятками завжди привертав увагу письменників, істориків, етнографів, композиторів. У 30-х роках XIX ст. в Переяславі деякий час жив і працював великий російський письменник М. В. Гоголь. Тут він збирав матеріали для повісті «Вій». У червні 1838 року в місті перебував видатний композитор, основоположник російської національної класичної музики М. І. Глінка. У серпні, а потім з жовтня до грудня 1845 року в Переяславі перебував у свого друга — лікаря А. О. Козачківського — великий український поет-революціонер Т. Г. Шевченко. Він написав тут «Заповіт», поеми «Наймичка», «Кавказ», присвяту до поеми «Єретик», зробив цікаві зарисовки Вознесенського собору, Старокиївської вулиці, Покровської та Михайлівської церков, описав археологічні й історичні пам’ятки Переяслава. У червні 1859 року поет знову відвідав місто. Будинок А. О. Козачківського, де жив Т. Г. Шевченко, зберігся до наших днів. У ньому 1946 року відкрито історико-краєзнавчий музей. Тут є дві «Шевченкові кімнати», де зібрано матеріали й малюнки, пов’язані з перебуванням Кобзаря в Переяславі й повіті. Перед музеєм височить бронзовий бюст поета.

За реформою 1861 року 380 ревізьких душ міста Переяслава одержали земельні наділи, за які щороку (протягом 49 років) повинні були платити 2008 крб. викупних платежів. Крім того, з селян здирали великі податки. Так, у 1900 році їм довелося сплатити 114 крб. поземельного і 851 крб. земського податку.

У другій половині XIX ст. землеробство було головним заняттям основної маси населення Переяслава, зокрема селян і козаків.

З розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві посилювався процес класового розшарування селян. Про це свідчать дані перепису 1900 року. На 752 селянські господарства Переяслава, де налічувалося 3872 чоловіка, припадало лише 2285 десятин землі. Розподілялася вона дуже нерівномірно. 220 господарств були безземельними, 158 — мали менше трьох десятин, 321 — від 3 до 9, 39 — від 9 до 15, 14 — від 15 до 50 десятин. Отже, переважна більшість селянських родин відчувала гострий земельний голод.

Промисловість Переяслава розвивалася дуже повільно. На початку XX ст. (1904 року) тут діяло всього 4 невеликі фабрики й заводи та 18 ремісничих підприємств. Через те, що місто опинилося осторонь найважливіших торговельних шляхів, торгівля мала обмежений характер. На шести щорічних ярмарках, загальний оборот яких становив 28 тис. крб., здебільшого торгували хлібом і худобою.

Малоземелля й безземелля, поміщицька і куркульська кабала, тягар викупних платежів та інших поборів, а також політичне безправ’я спричинилися до загострення класових суперечностей, розгортання боротьби селян проти поміщиків і самодержавства. В роки революції 1905—1907 рр. у Переяславі й повіті під керівництвом соціал-демократів відбувалися масові збори й мітинги, на яких селяни вимагали розподілу поміщицьких земель. Так, 1 травня 1905 року революційно настроєні робітники й селяни міста брали участь у маївці в урочищі Германів ліс, що за 3 км від Переяслава. Під час мітингу сюди нагрянула поліція і розігнала його учасників. Ще один мітинг трудівників міста й жителів навколишніх сіл відбувся у жовтні. Тоді уперше в Переяславі було піднято червоний прапор. Після мітингу його учасники пройшли вулицями міста з революційними піснями. Занепокоєні цими виступами губернські власті відрядили сюди козаків, які вдалися до масових арештів. Але агітаційна робота серед населення продовжувалася. 6 липня 1906 року були розповсюджені листівки, в яких від імені РСДРП робітників і селян закликали готуватися до нових класових боїв. Боротьба тривала і в наступні місяці. Наприкінці вересня 1906 року в місті зібралося кілька сотень селян повіту, щоб звільнити в’язнів переяславської тюрми. Проти повсталих вислано солдатів і козаків.

Після поразки першої російської буржуазно-демократичної революції, у роки столипінської аграрної реформи, посилюється класове розшарування серед селян, зубожіння основної маси хліборобів. 1910 року з 4529 десятин орної землі 3791 була в руках поміщиків і куркулів, а тільки 738 десятин розподілялося між селянами й козаками; 760 господарств мали від кількох десятків кв. сажнів до 2 десятин. У 1580 господарств зовсім не було худоби. Біднота, не маючи робочої худоби, реманенту й коштів, за безцінь продавала свої наділи куркулям, шукала заробітків на стороні.

До 1917 року Переяслав перебував у стані економічного застою. Він залишався повітовим містом з ремісничим виробництвом, що обслуговувало місцевий ринок.

3 промислових підприємств тут діяли медоварний і пивоварний заводи, водяний, 4 парові і 3 вітряні млини, крупорушка, просорушка, два цегельні заводи, сукновальня, 19 кузень і слюсарних майстерень, два заводи мінеральних вод. Власники промислових і ремісничих підприємств нещадно експлуатували робітників і ремісників. Робочий день тривав 12—15 годин на добу, а заробітки в середньому становили 15—20 крб. на місяць. Міська біднота жила й працювала у жахливих умовах.

На початку XX ст. Переяслав хоч і був повітовим містом, проте більше скидався на село. 1904 року з 2257 будинків у місті було 72 кам’яних і 2185 дерев’яних; критих залізом — 894, соломою — 1363. Місто поділялося на три частини річками Трубежем і Альтою. Центральна частина його була найбільш занедбана, з вузькими кривими вуличками, заселеними біднотою й ремісниками. Найкращий район, т. зв. міський форштадт, знаходився безпосередньо за фортецею. Тут у центрі містився базарний майдан. Вулиці були прямі, здебільшого забруковані, але й вони майже не освітлювалися.

Вкрай незадовільним залишалося медичне обслуговування населення. І хоч міську лікарню в Переяславі відкрито ще наприкінці XVIII — початку XIX ст., кількість ліжок у ній за сторіччя майже не збільшилася. 1901 року їх було 18, а проживало в місті 16 257 чоловік. Заможні лікувалися в приватних лікарів. Біднота фактично залишалася без медичної допомоги.

Трудящі маси майже не мали доступу й до освіти. За переписом населення 1897 року 66,4 проц. жителів міста зовсім не знали грамоти, а серед селян неписьменних було ще більше — 80,3 проц. Навчальні заклади призначалися, головним чином, для привілейованих класів— дворянства, купецтва, духовенства. 1873 року заснували трикласну жіночу прогімназію, в якій 1896 року навчалося 97 дітей.

1898 року її перетворили на жіночу гімназію, де в 1902 році налічувалося 259 учнів, у т. ч. 67 дітей дворян, 9 — купців, 140 — міщан і лише 24 — заможних козаків та селян. У духовному училищі тоді було 193 учні, серед них дітей духовенства — 155, дворян — 11, заможних селян — 18, міщан — 6, інших громадян — 3. 1904 року в чотирикласному міському училищі, земській початковій народній школі та в двох однокласних училищах навчалося понад 600 чоловік, але й тут дітей селян і робітників було небагато. У 1910 році в Переяславі працювало 14 навчальних закладів, у т. ч. три середніх і 11 нижчих. 1915 року було 2 гімназії (жіноча й чоловіча) та З однокласні земські змішані училища. На початку 1917 року відкрито вищу початкову школу. Міська управа асигновувала на освіту мізерні кошти — близько 2,5 тис. крб. на рік, що становило 8 проц. міського бюджету. Налічувалося дві бібліотеки, відкриті в 1895 і 1897 роках.

Мандруючи по Росії, улітку 1891 року Переяслав відвідав 23-річний О. М. Горький.

Перша світова імперіалістична війна дуже позначилася на становищі трудящих мас. У Переяславі, як і по всій країні, значну частину чоловічого населення мобілізували до царської армії і відправили на фронт. Зросли, податки, різко скоротилися посівні площі, у селян забирали худобу, коней. Посилилися репресії. Серед населення зростало обурення антинародною політикою самодержавства, яке кинуло країну у вир кривавої війни.

Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію дійшла до міста в перших числах березня 1917 року. Того ж місяця поряд з місцевим органом буржуазного Тимчасового уряду трудящі міста створили Раду робітничих і солдатських депутатів. Серед 20 депутатів були й більшовики М. Безпечний, І. Крадожон, Л. Полоцький і О. Рубан, але переважали есери й меншовики. Через угодовську політику есеро-меншовицької більшості Ради владу в місті й повіті фактично зосередив у своїх руках комісар Тимчасового уряду. Спираючись на чорносотенні елементи, він заборонив збори, мітинги, розпустив демократичні організації, повів лінію на ліквідацію Ради. В такій обстановці на початку червня більшовики — члени Переяславської Ради — прийняли рішення тимчасово перейти в підпілля й готували сили для боротьби за передачу всієї влади народу. В липні 1917 року більшовики Переяслава брали участь у конференції більшовиків Південно-Західного краю, що відбулася в Києві.

Революціонізуючу роль у Переяславі відіграли 300 солдатів, які видужували після поранення й були відправлені сюди з фронту за відмову виконувати польові роботи. 11 вересня 1917 року начальник штабу Південно-Західного фронту телеграфував командуючому Київським військовим округом, що солдати перешкоджають збирати хліб для армії і тилу, погрожують розгромити повіт.

Палко вітали трудящі перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наприкінці листопада 1917 року в Переяславі створено більшовицьку групу в кількості 50 чоловік, якою керував Полтавський губернський комітет партії. У складній обстановці більшовики міста вели боротьбу за встановлення Радянської влади. їх опорою виступали робітники млинів і цегельного заводу. Делегатом І Всеукраїнського з’їзду Рад, що проголосив Україну республікою Рад, від Переяславського повіту був червоногвардієць, активний борець за Радянську владу G. М. Васько. Незабаром після І Всеукраїнського з’їзду Рад відбувся І з’їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів Переяславського повіту, який проголосив Радянську владу в місті й повіті. Повітовий ревком, створений після з’їзду, організував трудящих на боротьбу проти ворогів Радянської влади, налагодив постачання місту продовольства й палива, здійснював контроль над роботою підприємств.

Але в березні 1918 року місто захопили німецько-австрійські окупанти та їх поплічники — українські буржуазні націоналісти, які відновили дореволюційні порядки. Проти них розгорілася боротьба, якою керувала підпільна партійна організація. У серпні 1918 року в с. Ташані організовано перший у повіті партизанський загін з 200 чоловік під керівництвом П. Куліша. Слідом за ним у районі Переяслава створено ще кілька партизанських загонів, очолюваних більшовиками О. Рубаном та В. І. Гайдамакою. На початку листопада командування партизанських загонів Переяслава, Пирятина й Золотоноші створює повстанський революційний комітет.

Після звільнення міста знову створюється ревком на чолі з В. І. Гайдамакою. До складу ревкому ввійшли М. Безпечний, Н. Бицюра, І. Крадожон, М. Лисенко, Ф. Самутін та інші.

У лютому 1919 року в Переяславі створено повітову більшовицьку організацію, до складу якої входило 10 чоловік. У квітні того ж року вона вже налічувала 45 членів і 65 співчуваючих. У лютому відбулося і перше засідання ініціативної групи для організації Переяславської повітової комуністичної спілки молоді. Була проведена значна партійно-політична й організаційна робота, щоб закріпити перші завоювання Радянської влади.

II повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Переяславщини в квітні 1919 року обрав виконавчий комітет, який під керівництвом комуністів облікував колишні поміщицькі та лишки куркульських земель і розподілив їх між безземельними й малоземельними селянами. Він організував допомогу бідноті реманентом і насінням, завдяки чому вже весною 1919 року всі посівні площі в повіті було оброблено й засіяно. У червні того ж року, під час «Тижня бідноти», трудящі зібрали 120 тис. крб. і подали допомогу 840 найбіднішим сім’ям міста.

22 червня 1919 року на надзвичайних зборах комуністів Переяслава і на II повітовому з’їзді Рад йшлося про організацію допомоги частинам Південного фронту продовольством, про поповнення їх лав для розгрому Денікіна. В ті дні робітники й селяни міста зібрали для потреб Червоної Армії 2 тис. пудів хліба, 10 тис. крб. і послали від себе на фронт роту червоноармійців, забезпечивши їх усім потрібним.

Повітова партійна організація мобілізувала на фронт 80 проц. комуністів, залишивши для роботи в місті й повіті 10 чоловік.

Зміцнення Радянської влади у Переяславі й повіті відбувалося в запеклій боротьбі з численними бандами. 15 липня 1919 року місто захопила банда Зеленого. Бандити вчинили дику розправу над комуністами, червоноармійцями, мирними жителями. Вони розстріляли секретаря Переяславської партійної організації Вартанова, посланця з Петрограда комуніста Іванова; червоноармійцям вирізували зірки на лобі, глумилися навіть над мертвими. Всього бандити вбили 76 чоловік. 19 липня 1919 року червоноармійський загін на чолі з Трифоновим розгромив бандитів.

Незабаром нависла нова небезпека: місту загрожували війська денікінців. У серпні 1919 року вони захопили Переяслав і відновили владу поміщиків та капіталістів. Лютував білогвардійський терор. Комуністи пішли в підпілля. За рішенням Полтавської губернської партійної організації для керівництва підпільною роботою в місті й повіті направлено 4-х комуністів. Підпільна партійна організація налагоджувала й зміцнювала зв’язки з трудящими масами. Під керівництвом комуністів у вересні—жовтні 1919 року в Пологи-Яненках створено невеликий партизанський загін, до якого ввійшли П. Мисюра, М.І. Одинець, О. Рубан, М. Руденко та інші. Другий загін організовано з робітників й селян на чолі з П. Кулішем. У районі Пологих-Вергунів відбулося об’єднання цих двох загонів в один, яким керувала трійка в складі М. І. Одинця, П. Куліша і С. Мичуди.

В листопаді 1919 року партизани кілька разів визволяли Переяслав, але залишали його під натиском переважаючих сил ворога. В одному з таких боїв смертю хоробрих загинув М. І. Одинець. Трудящі міста увічнили пам’ять про патріота, назвавши його ім’ям одну з міських вулиць, районний будинок культури та міський парк.

15 грудня 1919 року 2-а Таращанська бригада при підтримці партизанів визволила Переяслав. Того ж дня почав діяти створений ще 1 грудня повітовий революційний комітет. Його головою обрано комуніста В. І. Гайдамаку. У квітні 1920 року в місті відбувся повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Переяславщини. Він передав владу виконавчому комітету, який очолив комуніст І. С. Дудник.

Під час інтервенції буржуазно-поміщицької Польщі було проведено нову мобілізацію комуністів, комсомольців і безпартійних на Південно-Західний фронт. Створений переяславцями кінний загін увійшов до складу І Кінної армії. У 1920 році протягом «Тижня фронту» в Переяславі і в повіті трудящі зібрали у фонд Червоної Армії близько 130 тис. крб. і 300 пудів хліба.

У червні 1920 року до складу Переяславського парткому ввійшли Сергівський (голова), В. І. Гайдамака, Клименко, Козиренко, Кравченко. Тоді ж створено і комсомольську організацію. В липні 1920 року за рішенням парткому з комуністів і комсомольців створено загін частини особливого призначення для боротьби з контрреволюцією, який спочатку очолив В. І. Гайдамака, потім — П. К. Марчуков. Рішучу боротьбу проти куркульського бандитизму вели комітети незаможних селян, створені влітку 1920 року.

Після закінчення громадянської війни в Переяславі завершили аграрні перетворення. Малоземельним родинам було додатково наділено по 3/4 десятини на їдця. Всього селяни Переяславської волості одержали від Радянської влади 1594 десятини землі. Для подання допомоги бідняцьким господарствам у проведенні польових робіт 1921 року комуністи організували недільники.

Переяславці гаряче відгукнулися на заклик Комуністичної партії і Радянського уряду допомогти голодуючому населенню Поволжя та інших районів країни, що потерпіли від недороду. На липень 1921 року було зібрано 800 пудів хліба, 325 пудів картоплі, 22 пуди цукру, 18 млн. крб. Організовано харчування для 250 дітей, що прибули до міста.

1922 року в місті налічувалося 3 партійні осередки, які об’єднували 67 членів партії і 14 кандидатів. Надійними помічниками комуністів були комсомольська організація та волосний KHС. У лютому того ж року комнезам налічував 360 чоловік, у т. ч. 35 комуністів.

Дбаючи про якнайшвидшу відбудову бідняцьких і середняцьких господарств і поступовий перехід селян до виробничої кооперації, комуністи з допомогою Ради й КНС організували кооперативні товариства. Протягом 1920—1921 рр. створено сільськогосподарські й кредитні товариства, двоє товариств бджільництва, бурякову кооперацію. Через них селяни діставали допомогу в ремонті сільськогосподарських знарядь, грошові та насіннєві позички.

У серпні 1922 року в Переяславі створено дві сільськогосподарські артілі «Взаємодопомога» та ім. К. Маркса. Тоді ж на базі колишнього маєтку поміщиці Покотилової на площі 140 десятин створено радгосп.

Партійні й радянські органи велику увагу приділяли відбудові та розвитку промисловості. Було націоналізовано млин, друкарню, пивоварний завод. На кінець 1921 року в Переяславі вже працювало 4 парові млини, 42 кузні, 4 колісні майстерні, шкіряний завод, 6 олійниць. Стали до ладу два цегельні і миловарний заводи, відкрилося кілька виробничих промислових артілей. В кравецькій і шапкарській артілі «Об’єднана праця» працювало близько 350 чоловік, в артілі «Коопремонт» — 4007.

Чимало уваги приділялося благоустрою Переяслава, який у вересні 1921 року ввійшов до Київської губернії, а через 2 роки став районним центром. У той час було забруковано кілька вулиць, посаджено дерева, відремонтовано міст через річку Альту. В березні 1924 року почала діяти міська електростанція. Вулиці й площі з 1928 року стали освітлюватися електроліхтарями.

Значні зрушення сталися й на культурному фронті. 1924 року в місті працювали дві загальноосвітні школи для дітей. У 1927 році в початковій і семирічній школах навчалося 1125 учнів. Переяславський повітовий виконком приділяв багато уваги ліквідації неписьменності серед дорослих. Наприкінці 1923 року було засновано добровільне товариство «Геть неписьменність!», а вже наступного року в місті діяли 5 лікнепів і дві масові школи для дорослих. Щороку зростали асигнування на розвиток народної освіти в повіті. Якщо в 1925/26 навчальному році держава виділила 99 тис. крб., то в 1927/28-му — 152 тис. карбованців.

Розгорталася й культурно-освітня робота. 1920 року відкрито міську бібліотеку. В 1922—1923 рр. на базі колишнього народного будинку створено будинок культури. З 1925 року почала виходити газета «Змичка» — орган Переяславського РК КП(б)У та райвиконкому (нині — «Зоря комунізму»).

Після відбудови господарства в Переяславі швидкими темпами почали розвиватися промислові підприємства. В період індустріалізації більшість з них було реконструйовано. На місці пивоварного заводу збудовано завод по переробці м’яти. Значно розширено й механізовано маслозавод, цегельні підприємства та державні млини. В роки довоєнних п’ятирічок з’явилися нові промислово-кооперативні артілі «Більшовик», «Перемога», «Текстильхудожекспорт», «Індпошив», «Торфком» та інші. Артіль «Текстильхудожекспорт» у 1931 році об’єднувала 500 чоловік. В ній організовано ткацький, вишивальний і кравецький цехи. 1939 року артіль виробила продукції на 1 млн. 120 тис. крб. Роботи кращих майстрів художньої вишивки — стахановців Д. Лисенко, О. Скрипка експонувалися на Всесвітній виставці в Нью-Йорку.

На підприємствах міста розгортався рух за перевиконання виробничих планів.

У 1939 році на 125—150 проц. виконували денну норму стахановці взуттєвої промартілі ім. В. В. Куйбишева С. Г. Головко та П. А. Малишевська.

Розвиваючи місцеву промисловість, партійні й радянські організації одночасно проводили велику роботу щодо соціалістичної перебудови сільського господарства. В авангарді колгоспного руху йшли комуністи. Щоб здійснити рішення XV з’їзду ВКП(б) про всемірне розгортання масової колективізації сільського господарства, VI з’їзд Рад Переяславщини в березні 1929 року схвалив лінію партії щодо ліквідації куркульства як класу, яке чинило запеклий опір заходам Радянської влади. Станом на 20 червня 1930 року у Переяславському районі було колективізовано 3633 господарства, а на 1 серпня наступного року Переяславський район був повністю колективізований. Велику роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграли машинно-тракторні станції. Перша МТС у Переяславському районі створена 1931 року на базі організованої ще в 1928 році тракторної колони з семи тракторів, надісланих трудовому селянству робітниками Ленінграда.

Раціонально використовуючи земельні площі й техніку, радгосп «Переяславський» добився добрих показників у всіх галузях виробництва. В 1940 році ланка Галенка виростила по 27,6 цнт озимої пшениці з гектара на площі 47 га. Значних успіхів було досягнуто і в тваринництві. Надій молока на фуражну корову становив 2468 кг. За високі показники в роботі колектив ферми в 1939—1940 рр. був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Тоді ж учасницями виставки стали доярка О. А. Петренко, яка надоїла по 2479 кг молока від кожної фуражної корови, і свинарка О. Федорченко, що протягом трьох років одержувала по 22 поросят від свиноматки.

Зростали промисловість і сільське господарство, підвищувався матеріальний рівень життя трудящих, ставав іншим і Переяслав. 1939 року було складено генеральний план його реконструкції. За допомогою громадськості міська Рада добивалася втілення плану в життя. Замість низеньких саманних і дерев’яних будинків, укритих соломою, виростали нові двоповерхові кам’яні будівлі. Більш як у два рази порівняно з дореволюційним періодом зросла площа міської забудови. Частину вулиць було забруковано. Електрика широко ввійшла у побут жителів міста.

Для поліпшення медичного обслуговування трудящих міста побудовано й обладнано нові корпуси лікарні, відкрито поліклініку, 6 медпунктів, дитячі садки.

Великих успіхів було досягнуто і в галузі освіти та культури. 1940 року в Переяславі працювали 2 середні, семирічна й початкова школи. В 1932 році відкрито педагогічне училище, яке 1939 року випустило 95 молодих фахівців. При Переяслав-скій MTG готувала спеціалістів агрономічна школа. Діяли кінотеатр, будинок культури, палац піонерів, дві міські та 12 профспілкових бібліотек.

У перші ж дні Великої Вітчизняної війни Переяславська партійна організація виступила як організатор боротьби проти ворога. Майже половина складу районної партійної організації і 1350 комсомольців пішли на фронт. У липні 1941 року в місті створено народне ополчення і винищувальний батальйон, який наполовину складався з комуністів і комсомольців. Жителі брали участь у спорудженні оборонних укріплень на правому березі Дніпра, на підступах до Києва.

17 вересня 1941 року Переяслав окупували німецько-фашистські загарбники. Вони запровадили жорстокий режим грабежу й насильства. Але, незважаючи на терор, жителі міста розгорнули непримиренну боротьбу проти ненависного ворога, саботували розпорядження окупаційних властей, псували сільськогосподарські машини, ховали або знищували худобу, хліб. Комуніст О. Ф. Бабак, А. В. Коцюбинська, М. І. Кудря допомагали партизанам зброєю, одягом, продуктами харчування, Ф. П. Іваха — медикаментами. За зв’язок з партизанами в 1943 році були розстріляні робітники держмлина М. А. Артюх і М. М. Сердюк, колгоспники І. Крячок, Т. Крячок, комуніст П. Г. Мисюра, директор Переяславського педучилища В. Г. Удод.

В роки окупації підпільники разом з народними месниками партизанського з’єднання ім. В. І. Чапаева здійснили в Переяславі кілька бойових операцій. Так, партизани й підпільники вивели з ладу на 2,5 місяці міський млин, зберегли від вивезення гітлерівцями устаткування маслозаводу, 5 тис. тонн шкірсировини, 3 тис. кубометрів будівельного лісоматеріалу. Група партизанів у складі п’яти чоловік вночі з 6 на 7 вересня 1943 року підірвали залізничну колію поблизу станції Переяславська і пустила під укіс німецький ешелон. Комісія по розслідуванню злодіянь, вчинених німецькими загарбниками в Переяславі, встановила жахливі картини звірячої розправи над мирним беззахисним населенням. 20 вересня 1943 року фашистські окупанти зігнали на монастирський двір понад 300 жителів міста та навколишніх сіл і розстріляли їх. Ще один жахливий злочин учинили гітлерівці на міському кладовищі, де вони вбили понад 700 чоловік.

21 вересня 1943 року воїни 178-ї й 183-ї танкових бригад 10-го танкового корпусу 40-ї армії визволили Переяслав від німецько-фашистських загарбників. Того ж дня надвечір передові частини Червоної Армії вийшли до Дніпра поблизу Переяслава. В боях за визволення міста загинув син білоруського народу генерал-майор М. М. Івановський, який похований у братській могилі в центральному парку «Дружба народів». На могилі визволителів встановлено пам’ятник. За виявлені героїзм і мужність під час визволення міста і району 14 воїнам Червоної Армії присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За хоробрість і відвагу в боротьбі проти гітлерівців у роки Вітчизняної війни багато переяславців нагороджено орденами й медалями. Серед них полковника П. Ф. Сябрюка — орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня; підполковника Л. П. Сенченка — орденами Леніна, Червоного Прапора, Богдана Хмельницького 2-го ступеня, Червоної Зірки; підполковника М. А. Лов’ягіна — трьома орденами Червоного Прапора.

Після визволення Переяслава його жителі під керівництвом райкому КП(б)У та райвиконкому, що одразу відновили свою діяльність, взялися за відбудовні роботи.

Окупанти завдали місту великої шкоди. Вони зруйнували майже всі промислові підприємства, адміністративні й громадські будівлі, знищили районну бібліотеку.

Велику допомогу у відбудові промисловості й сільського господарства подали російські брати — трудівники Раменського району Московської області.

У жовтні 1943 року відновили роботу лісопильня, цегельний і шкіряний заводи, маслозавод, дві хлібопекарні; в січні 1944 року — артіль «Об’єднана праця», а в квітні — артіль «Інвалід-робітник».

12 жовтня 1943 року, враховуючи велике історичне значення Переяславської ради, яка навіки скріпила дружбу між українським і російським народами, а також зважаючи на великі заслуги Б. Хмельницького у возз’єднанні України з Росією, Указом Президії Верховної Ради СРСР місто Переяслав було перейменоване на Переяслав-Хмельницький.

Здійснювалася відбудова закладів охорони здоров’я, освіти, культури. В 1944 році почали працювати лікарня, дитсадок, дитбудинок, школи, педучилище, будинок культури.

Трудящі Переяслав-Хмельницького, прагнучи допомогти Червоній Армії в остаточному розгромі гітлерівських окупантів, працювали з величезним напруженням. За трудовий героїзм 626 жителів було нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Населення вносило у фонд оборони свої заощадження, передплачувало облігації воєнної позики, посилало фронтовикам теплі речі, взуття.

Після війни швидкими темпами почала розвиватися промисловість. 1946 року працювали промартілі ім. В. В. Куйбишева, ім. Б. Хмельницького, ім. М. І. Калініна. Наступного року вже діяли райпромкомбінат, райхарчокомбінат, 7 артілей промислової кооперації. Пізніше чотири з них об’єдналися в артіль «Переяславська рада». Після реконструкції в 50-х роках маслозавод було перетворено на сироварний завод. Став до ладу хлібозавод.

За семирічку реконструйовано старі й споруджено нові підприємства. 1961 року на базі артілі ім. Б. Хмельницького засновано фабрику художніх виробів, а промислову артіль «Переяславська рада» перетворено на побутовий комбінат. Реконструйовано фабрику переробки м’яти. 1959 року стали до ладу швейна фабрика, 1963-го — кукурудзокалібрувальний, а 1965-го — плодоконсервний заводи.

Найбільше і найпотужніше підприємство міста — швейна фабрика. Тут працює близько 3 тис. чоловік. У світлих і просторих цехах обладнано конвейєри. Переяславці шиють гарний жіночий, чоловічий і дитячий одяг. За роки семирічки виробництво продукції на швейній фабриці збільшилося на 644 проц. У 1965 році 1120 робітників цього підприємства змагалися за звання ударників комуністичної праці. Його удостоїлося 509 чоловік, у т. ч. такі майстри праці, як М. І. Грушецька, Д. Н. Дзюбенко та О. М. Стеблинська.

Далеко за межами країни славиться своєю продукцією фабрика художніх виробів ім. Б. Хмельницького, яка експортується в НДР, Францію, Канаду, Бельгію. На міжнародних виставках у Брюсселі й Марселі робітниці М. Микула, Г. Молчанова, К. Стріха, У. Стріха за високу художню майстерність були відзначені.

Плодоконсервний завод за обсягом виробництва посідає перше місце в області серед споріднених підприємств. В 1969 році тут вироблено 5 млн. умовних банок консервів 49 видів. Продукція заводу користується великим попитом не тільки в республіці, але й за кордоном. Сироварний завод 1969 року дав країні 10,2 тис. цнт вершкового масла, близько 4 тис. цнт жирного сиру, понад 45,9 тис. цнт молочної продукції.

Найстарішим підприємством міста є м’ятний завод, який виробляє ефірні масла для парфюмерної промисловості та медичних закладів. У роки восьмої п’ятирічки став до ладу асфальтовий завод.

Натхненною працею відзначили трудящі Переяслава 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В 1967 році вони виробили понад план продукції на 3,7 млн. крб. Переможцем у соціалістичному змаганні серед підприємств міста в 1970 році вийшов колектив швейної фабрики. 254 робітники, інженерно-технічні працівники й службовці фабрики нагороджені ювілейною медаллю на ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Серед них — 68 комуністів і 64 комсомольці. В трудових успіхах фабрики велика заслуга 185 комуністів і 1500 комсомольців, які ведуть значну виховну й організаторську роботу в колективі. Кожен другий молодий робітник фабрики навчається. Комсомольці й молодь вивчають передові методи праці, оволодівають суміжними професіями.

Радгосп «Переяславський» тепер — багатогалузеве господарство. У 1969 році середня врожайність зернових тут перевищила 27 цнт з га, у т. ч. пшениці — 29,3 цнт. Господарство має 2895 голів великої рогатої худоби, з них 1548 корів. Виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь у 1969 році досягло 517 центнерів.

«Болотну цілину» в заплаві річки Трубіж освоює Переяслав-Хмельницька луко-меліоративна станція. У місті є районне відділення «Сільгосптехніки» з добре устаткованими майстернями.

Трудівники Переяслава-Хмельницького, виконуючи накреслення XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, добиваються значних виробничих успіхів.

Відбудувалося й красивішим стало місто. У зв’язку з підготовкою до святкування 300-річчя возз’єднання України з Росією Рада Міністрів УРСР виділила 20 млн. крб. на реконструкцію Переяслав-Хмельницького. План перебудови був розроблений під керівництвом відомого українського радянського архітектора В. Г. Заболотного (1898—1962).

У травні 1954 року всі народи Радянського Союзу відзначили знаменну дату — 300-річчя возз’єднання України з Росією. На площі, де відбувалася історична Переяславська рада (нині площа Возз’єднання), встановлено обеліск з меморіальною дошкою. 8 жовтня 1961 року на площі Б. Хмельницького відкрито величний монумент па честь 300-річчя возз’єднання України з Росією.

В центрі міста виросли великі й красиві споруди — будинок Рад, готель, універмаг. На центральній вулиці зведено 10 двоповерхових будинків виробничого, культурного та побутового призначення.

Територія Переяслав-Хмельницького значно розширилася. В зону міста ввійшли колишні села Бабачиха та Підварки.

Тепер загальна площа Переяслав-Хмельницького становить понад 850 га. Основна його частина розташована на правому березі Трубежа і має чітке планування вулиць та кварталів. Вулиці й площі впорядковано, більшість їх заасфальтовано або забруковано; проведено великі роботи щодо озеленення. Реконструйовано автовокзальну площу. В центрі посаджено і впорядковано два сквери площею 3,7 гектара.

Ріку рік зростає житловий фонд. На 1 січня 1970 року він становив 3840 будинків. У центрі та на околицях міста виросли добротні багатоквартирні будівлі для трудівників швейної фабрики, відділення «Сільгосптехніки», цегельного заводу та інших підприємств і установ.

В місті працює 35 магазинів. Товарооборот торговельної сітки в 1969 році перевищив 5 млн. карбованців.

Піклування про здоров’я трудящих виявляється у розширенні мережі лікувальних закладів, забезпеченні їх кваліфікованими кадрами. В Переяслав-Хмельницькому налічується 113 медичних працівників з вищою освітою. Головним лікарем районної лікарні, що має тепер 250 ліжок, з 1944 року працює заслужений лікар УРСР П. Ф. Костюк. Крім лікарні, діють протитуберкульозний диспансер на 70 місць, амбулаторія, районна і стоматологічна поліклініки, дитяча консультація, санітарно-епідеміологічна станція. Для малят відкрито 9 садків і ясел. У місті споруджено стадіон, обладнано 5 спортивних майданчиків.

Багато уваги приділяється народній освіті. В місті є 10 загальноосвітніх шкіл, у т. ч. 6 — середніх (денних, вечірніх і заочних). Відкрито музичну школу. Працюють школи фабрично-заводського навчання, професійно-технічне училище механізації сільського господарства, філіал Київського технікуму легкої промисловості, педагогічне училище. У загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладах навчається близько 6000 учнів. Свої знання їм передають 307 педагогів. За кількістю учнів і жителів, що мають вищу й середню освіту, Переяслав-Хмельницький посідає третє місце в області після Києва й Білої Церкви. Багато вміння й сил віддали справі виховання молодого покоління заслужені вчителі школи УРСР В. М. Азаренко, М. Г. Захарченко та П. Р. Захарченко. Вони нагороджені орденом Леніна. Ордена Леніна удостоєний також учитель А. П. Козачківський.

Центром культурно-освітньої роботи є районний будинок культури. Велику популярність у жителів здобули самодіяльний театр, танцювальний колектив, вокальний та інструментальний ансамблі, гурток художнього слова й солістів-вокалістів, агіткультбригада. Аматорському театрові в 1959 році за досягнуті успіхи в розвитку самодіяльного мистецтва і за успішний виступ на огляді-конкурсі в Києві присвоєно звання народного. Його нагороджено також грамотою Міністерства культури УРСР. 1967 року театр брав участь у заключному фестивалі драматичних колективів республіки. До послуг населення — 2 міські клуби, широкоекранний кінотеатр.

У місті працюють дві районні, одна міська, дев’ять профспілкових бібліотек, книжковий фонд яких становить 112 тис. примірників.

З нагоди 300-річчя возз’єднання України з Росією Переяслав-Хмельницький державний історико-краєзнавчий музей було перетворено на історичний. Тут зберігаються матеріали археологічних розкопок, зброя, нумізматичні та етнографічні колекції, вироби художньої промисловості, твори живопису й скульптури, перший номер газети «Искра», архівні матеріали і фотодокументи, які розповідають про історію Переяславщини від найдавніших часів до наших днів. Серед унікальних експонатів є особисті речі Б. Хмельницького, предмети, пов’язані з життям Т. Г. Шевченка.

Гордістю переяславців є музей народної архітектури й побуту, заснований 1964 року силами громадськості міста та району. В експозиції музею є понад 59 будівель: хати, вітряки, церква тощо. Експонати представлені в єдиному комплексі селянського житла, розташованого на фоні характерного для цього краю природного ландшафту.

Широко входять у побут нові народні звичаї та обряди. В урочистій обстановці ветерани праці посвячують у трудову сім’ю молодих робітників. Святково провадиться реєстрація шлюбу, новонароджених, золоте й срібне весілля. Популярним серед трудящих стало Свято трудової слави, на якому вшановуються ветерани праці підприємств та установ. Кадрові умільці передають молоді естафету трудових подвигів. З 1966 року стало традицією відзначати свято «Тих днів не згасне слава», що сприяє вихованню молоді на бойових традиціях батьків.

У чудових перетвореннях, що відбуваються в місті, важлива роль належить міській Раді депутатів трудящих, у складі якої 64 депутати.

При ній створено 9 постійно діючих комісій. Особливо ініціативно працюють комісії благоустрою й комунального господарства, побутового обслуговування.

Значних успіхів у виробничому й культурному житті трудящі міста досягли під керівництвом 56 первинних партійних організацій, які 1970 року об’єднували 1124 комуністів. Активну участь у трудовому й громадсько-політичному житті беруть профспілкові організації та 60 первинних комсомольських організацій, що налічують 3826 членів ВЛКСМ.

З Переяславом пов’язані імена ряду відомих працівників науки, літератури й мистецтва. Тут народилися російський письменник М. М. Херасков (1733—1807), видатний український педагог, письменник і освітній діяч І. Ф. Тимківський (1772—1853), єврейський письменник Шолом-Алейхем (Ш. Н. Рабінович, 1859— 1916), заслужений діяч мистецтв РРФСР Я. Я. Калиниченко (1869—1938), український архітектор, реставратор й мистецтвознавець В. П. Пещанський (1873—1926), український радянський патологоанатом, академік АН УРСР з 1951 року, заслужений діяч науки УРСР з 1944 року О. І. Смирнова-Замкова (1880—1962).

В найближчі роки Переяслав-Хмельницький ще більше зросте і стане красивішим. Незабаром закінчиться спорудження нового житлового масиву. Після завершення будівництва Канівської ГЕС Дніпро наблизиться до міста і буде від нього на відстані 2,5—3 км. Тут намічено спорудити велику захисну дамбу й новий порт, а також прокласти залізницю.

Великий Жовтень оновив землю переяславську. Творче життя вирує в старовинному, але вічно молодому Переяслав-Хмельницькому.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Переяслав-Хмельницкий (до 1943 — Переяслав; переименован в честь Б. Хмельницкого), город, центр Переяслав-Хмельницкого района Киевской области УССР. Расположен на р. Трубеж (приток Днепра), в 28 км от ж.-д. станции Переяславская (на линии Киев — Полтава). 24,6 тыс. жителей (1974).

Под названием Переяслав-Русский впервые упоминается в договоре Руси с Византией 911. В 992 кн. Владимир Святославич построил здесь крепость. Являясь пограничным городом Киевского государства, играл большую роль в борьбе против половцев. Со 2-й половины 11 в. центр Переяславского княжества. В 1239 разрушен татаро-монголами. Со 2-й половины 16 в. район дислокации Переяславского полка. В 1648—54 один из центров национально-освободительной борьбы украинского народа под руководством Б. Хмельницкого; здесь состоялась Переяславская рада 1654. В 18—19 вв. крупный ремесленный и торговый центр. Советская власть установлена во 2-й половине декабря 1917. С марта 1918 захватывался австро-германскими войсками, отрядами Директории и деникинцами. 15 дек. 1919 освобожден Красной Армией. Во время Великой Отечественной войны 1941—45 был оккупирован (с 17 сентября 1941) немецко-фашистскими войсками; освобожден Советской Армией 22 сентября 1943.
Заводы: сыродельный, плодоконсервный, кирпичный, эфиромасличный совхоз-завод. Предприятия лёгкой (швейная, художественных изделий фабрики; филиал Киевского производственного обувного объединения) промышленности. Педагогическое училище.

Раскопками (с 1945) открыты остатки зданий 11—12 вв.: епископского дворца, храма Михаила (построен в 1089, разрушен в 1230 землетрясением) и небольших церквей, украшенных фресками и мозаиками, жилища (полуземлянки) с печами; исследован земляной вал (конец 10 в.) с сырцовой кладкой, окружавший детинец и окольный город (посад); найдены обломки глиняной посуды, различные предметы из камня, кости, бронзы (в том числе подсвечник и хорос — люстра), железа, фрагменты керамических труб водопровода и др. вещи 11—12 вв. и более позднего времени. В небольшой церкви-усыпальнице 1-й половины 11 в. обнаружены склепы и шиферные саркофаги.

Сохранились ансамбли монастырей — Михайловского (собор, 1646—66) и Вознесенского (собор — 1695—1700; коллегиум —18 в.). В 1950-е гг. реконструирован центр Переяслав-Хмельницкий-Х. (проект планировки — 1953—54, архитектор О. М. Грищенко, И. Л. Дабагян и др.), в 1974 утвержден генеральный план реконструкции и дальнейшего развития с определением границ историко-архитектурных заповедных зон (архитектор В. Г. Маевская, И. С. Синицкий и др.). Памятник в честь 300-летия воссоединения Украины с Россией (бронза, гранит, 1954, скульптор В. Переяслав-Хмельницкий Винайкин и др., архитектор В. Г. Гнездилов).

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Переяславль, уездный город Полтавской губернии при реках Альте и Трубеж; состоит из города собственно и трех предместий. Жителей в 1896 г. 15582 (7621 мужч. и 7961 женщ.): православных 7887, раскольников 34, католиков 110, протестантов 58, евреев 7392, прочих исповеданий 101. Дворян 218, духовного звания 115, почетных граждан и купцов 645, мещан 10678, военного сословия 1113, крестьян 2778, прочих сословий 35. Успенская церковь построена была в 1010 г., но несколько раз перестраивалась и в настоящем виде сохранилась с XVII в. 4-классная женская прогимназия, училища духовное, 2-классное городское и приходское. Библиотеки общественная (с 1873 г.) и частная, 2 книжные лавки, типография, фотография, больница, 2 аптеки. Городских доходов (1896 г.) 29130 руб., расходов 28970 руб., в том числе на общественное управление 5710 руб., на народное образование 2450 руб., на врачебную часть 766 руб. Городской общественный банк с основным капиталом в 22526 руб. Фабрик, заводов и ремесленных заведений 44, с производством на 124705 руб.: кузниц 17 — 6500 руб., мельницы паровая — 91250 руб., водяная — 1900 руб., топчаков 12 — 14800 руб., маслобоен 6 — 4200 руб., 1 пивоваренный завод — 2300 руб., 1 воскосвечной, 1 мыловаренный и 4 кирпичных завода. Торговля хлебом, отправляемым по Днепру от пристани у села Андрушей, в 7 верстах от города. Торговых документов выдано 1 гильдии 13, 2 гильдии 216, свидетельств на право торговли 113. Базары, 7 ярмарок. Общественное собрание (клуб), 2 нотариуса.

История. Переяславль основан в 993 г. князем Владимиром и назван по победе Яна Усмовича над печенежским великаном: «понеже отрок русский перея славу от печенегов» («Полн. собр. лет.», II, 259). После смерти Ярослава I (1054) П. поступил в удел Всеволоду Ярославичу (см. Переяславское княжество). После разорения города и окрестностей в 1239 г. Батыем имя П. не упоминается до XVII в. В 1628 г. казаки малорусские и запорожские, избрав гетманом Тараса Трясилу, разбили в окрестностях Переяславля польское войско (см. Тарасова ночь). Затем Переяславль был центром восстания, вспыхнувшего под предводительством гетмана Остраницы. Во время Богдана Хмельницкого П. был полковым городом с 6000 дворов, и полк переяславский, состоявший из 18 сотен, был расположен по левой стороне Днепра и рекам Трубежу, Недре и Суле. В 1654 г. П. был в числе «уверительных» малороссийских городов, в которых были поставлены русские отряды. До 1764 г. П. оставался полковым городом. В 1708 г. П. приписан к Киевской губернии, в 1781 г. сделан уездным городом Киевского наместничества, в 1797 г. присоединен к вновь образованной Малороссийской губернии с назначением поветовым городом; в 1802 г. приписан к Полтавской губернии. От древних укреплений сохранились только небольшие остатки.

Переяславский уезд — в северо-западном углу Полтавской губернии; занимает около 374344 десятин. Поверхность уезда прорезается долинами следующих рек: на востоке параллельно Супою протекает с северо-запада на юго-запад через весь уезд река Трубеж, впадающая в Днепр; с севера в него впадает под острым углом почти на середине его течения небольшая речка Недра, с запада река Суличевка и Альта. Долины названных рек делят (с востока на запад) весь уезд на водораздельные пространства: водораздел Трубеж-Недра, Днепр-Супой, Трубеж-Недра, Альта-Трубеж-Суличевка; Трубеж-Суличевка и Альта-Трубеж-Днепр. Поверхность уезда довольно ровная. Самые высокие пункты: Пологи 72,30 саженей над уровнем моря, Цыбли 65,91, Выползка 69,27 и некот. др. Среди обширной низменной солонцовой долины Альты встречаются местами довольно значительной высоты пункты, так например Любарцы на высоте 63 саженей, Резов 61,63 саженей; эти пункты и служат местом поселений, так как вся окружающая местность весной затапливается водой. Реки, протекающие внутри уезда, мелководны; многие участки их в летнее время пересыхают, и на месте течения таких рек остаются только их долины, достигающие подчас значительного развития. Исключение представляет только Днепр, омывающий южные и западные границы уезда на протяжении 110 верст, и это единственная судоходная река в уезде. Река Трубеж протекает по уезду на 70 верст. В обыкновенное время (за исключением нижнего своего течения) река Трубеж теряется в непроходимых болотах, превращаясь в лабиринт узеньких протоков. Весной после таяния снегов, подпертый с юга водами Днепра, он в своей северной части превращает целый водораздел Трубеж-Суличевка в сплошное море. При слиянии реки Трубежа с Днепром во время весеннего половодья получается такой разлив воды, что некоторое время днепровские пароходы получают возможность доходить почти до самого Переяславля. В геологическом отношении уезд распадается на три главных области. Первая из них заключается в пределах плато и второй террасы водораздела Недра-Трубеж-Супой-Днепр, и она имеет следующие строения: чернозем, светло-желтый лёсс толщиной от 1 до 3 саженей, красновато-желтая или даже красно-бурая дилювиальная глина, желтый, крупнозернистый, порой тонкослоистый песок с прожилками, обогащенными окислами железа. Область вторая распространяется на остальную часть уезда, за исключением речных долин, и она состоит из чернозема и легкого серого суглинка, тонкосупесчаного лёсса и песков желто-крупнозернистых. Область третья распространена в речных долинах и особенно хорошо выражена в широкой пойме Днепра и Трубежа: это область дюнных песков, перемежающихся с болотами, речного аллювия, частью солонцов и проч. По военно-топографической съемке 1862 г. оказалось, что в уезде 1/5 часть — пески и болота. По исследованию профессора А. В. Гурова, их еще больше. Под лесами в 1885 г. было 65958 десятин. В настоящее время лесов еще меньше, так как их много вырубили. В Приднепровье растут главным образом дуб, береза, осина и ольха; прежде много было также и сосновых лесов, но их начали рубить раньше остальных. К 1 января 1896 г. 1568 частным землевладельцам принадлежало 113626 десятин. Менее 1 десятины имели 153 хозяина, от 1 до 50 — 1122, от 50 до 100 — 113, от 100 до 500 — 131, от 500 до 1000 — 28, более 1 тысячи десятин — 21 хозяин. 828 дворян владели 98812 десятинами, 309 лиц духовного сословия — 4012, 42 купца — 4315, 389 мещан — 1064 десятинами. Из 2306 имений заложено было к 1 января 1896 г. 245. Нераздельную собственность крестьянских обществ составляют выгоны и так называемые «общественные» земли. Первых было 4421 десятина, вторых 16019 десятин, всего 10,7% земли, принадлежащей сельским сословиям. У крестьян в 1887 г. было надельной земли 183583 десятины, в том числе пахотной 137705, под усадьбами, садами и огородами 16687, под лугами 15728, под выгонами и пастбищами 2754, под лесной площадью 10709 десятин. Купленной земли к 1892 г. было у крестьян 6208 десятин, арендуемой 19097 десятин. В 1896 г. у сельских обществ было посеяно ржи 51140 четвертей, овса 28210, гречихи 21450, ячменя 5875, проса 1990, пшеницы озимой 1950 и яровой 2800, гороха 760, картофеля 17250 четвертей. У частных владельцев и в др. хозяйствах ржи 18050 четвертей, овса 12300, гречихи 3500, ячменя 1815, проса 490, пшеницы озимой 2620 и яровой 1600, гороха 330, картофеля 2625 четвертей. Всего было засеяно хлебами 152372 десятин, льном засеяно 1670 десятин, другими масличными растениями 2700 десятин. Под табаком было 167 десятин. Табаководство развивается. Под лугами и сенокосами в уезде было в 1896 г. 19560 десятин, в том числе у частных владельцев 6602 дес. и у сельских обществ 12958 дес. В 164 хлебных магазинах было налицо 70244 четверти, в недоимках и в ссудах 2172 четверти. Продовольственного капитала к 1 января 1897 г. 96888 руб. Земство имеет склад земледельческих орудий и семян, делающий оборотов на 10 с лишком тыс. руб. Лошадей в уезде 26875, рогатого скота 50458, овец простых 142268, овец тонкорунных 12136, коз 868, свиней 68462 голов. Крупных конских заводов 8, с 12 производителями и 126 матками; мелких (у крестьян) до 120. Ферм 12, с 826 головами племенного скота. Крестьяне занимаются плетением корзин, кошиков и других изделий из лозы. Для улучшения этого промысла губернское земство устроило в селе Гусиницы корзиночную мастерскую. Другие кустарные промыслы — ткачество, обработка дерева, волокнистых вещей и шерсти, шитье одежды и обуви. Много крестьян уходят на заработки на заводы свеклосахарные и в разные экономии в Киевскую и Подольскую губернии. В 1895 г. выдано на отлучку из губернии 9015 паспортов мужчинам и 3493 женщинам. Фабрик и заводов 25, с производством на 751 тыс. руб. Первое место по оборотам занимает свеклосахарный завод с производством на 442 тыс. руб. и 304 рабочими. Два винокуренных завода выпустили 1211522 град. Казенный винный склад в Переяславле, казенных винных лавок 40. Пивоваренный завод приготовил в 1895—96 гг. 2447 ведер пива. 10 мукомолен с производством на 275 тыс. руб. Заводы кожевенный, мыловаренный, кирпичных 4, слесарных и токарных 2, для приготовления минеральных вод 2. Кузниц в уезде 144, маслобоен 320, водяных мельниц 31, топчаков 13. Купеческих свидетельств в 1895 г. выдано 46, свидетельств на мелочную и разносную торговлю 662. Всех лавок в уезде было в 1895 г. 320. Ярмарок 59; из них 31 продолжаются по 3 дня. Пристань на Днепре — Андруши, с которой в 1894 г. отправлено хлебных грузов 369 тыс. пудов, семени льняного 29 тыс. пудов, сахара и сахарного песка 14 тыс. пудов, лесных материалов 45 тыс. пудов. Прибыло хлеба 2 тыс. пудов, соли 20 тыс. пудов, дров 14 тыс.пудов, каменного угля 3 тыс. пудов, других товаров 7 тыс. пудов. Жителей в уезде в 1896г. (без города) 171365 (82492 мужч. и 88873 женщ.): православных 168282, католиков 233, протестантов 125, евреев 2588, прочих исповеданий 137. Дворян 2828, духовного звания 645, почетных граждан и купцов 381, мещан 3375, военного сословия 4898, крестьян 158993, прочих сословий 215. Плотность населения — 60 человек на 1 кв. версту. Всех населенных мест 394, дворовых мест 30732. 3 стана, 16 волостей, 5 участков земских начальников. 90 церквей. Одно почтовое отделение, два почтово-телеграфных. В 1888 г. всех начальных училищ в уезде было 34. 1 школа приходилась на 100 кв. верст и 5009 жителей. Детей школьного возраста было 17130 человек; 1 школа приходилась на 476 детей школьного возраста. Обучалось в 38 школах 3491 человек. По исследованию земства, в 1887 г. грамотные в уезде были всего в 4221 хозяйстве; значит, в 24624 хозяйствах не было ни одного грамотного. В 1895 г. в ведении министерства народного просвещения было 1 мин. 1-классное и 38 сельских училищ, с 4241 учениками (3727 мальчиков и 514 девочек). Окончило курс 335 человек. На школы израсходовано 19719 руб., в том числе земством 14573 руб., сельскими обществами 4687 руб. Всего на народное образование земством израсходовано в 1895 г. 19980 руб. Церковноприходских школ 24, школ грамоты 32, с 1511 учениками; окончило курс 46 человек. У земства 6 врачей, 6 больниц, 14 фельдшерских пунктов. Земский медицинский бюджет — 32496 руб., в том числе на городскую больницу 4176 руб. и сельские 2200 руб. На содержание управы в 1895 г. назначено было 8500 руб. В 1894 г. израсходовано уездным земством всего 125748 руб. Ср. «Сборник по статистике Полтавской губ. Т. 10. П. уезд»; «Материалы по оценке земель Полтавской губ. Естественноисторическая часть. Вып. XIII: Переяславский уезд». Остальная литература — см. Полтавская губерния.

Переяслав на карте Шуберта (вторая пол. ХІХ ст.)

Переяслав на карте Боплана 1648 год

Ваш комментарий