Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Шамраевка

Административно-территориальное деление

Шамраевка (укр. Шамраївка) — село, центр сельского совета Сквирского района Киевской области. В ХІХ столетии село Васильковского уезда Киевской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

Памятники градостроительства и архитектуры УССР 1983 г.

Спиридоновская церковь, 1849 г. Расположена на пригорке в центре села. На этом месте в начале XVIII в. стояла деревянная церковь. Церковь кирпичная оштукатуренная одноглавая. В плане представляет собой равноконечный крест с небольшой пристройкой. Фасады здания скупо декорированы лепными тягами. Низкий широкий барабан завершен полукруглым куполом. Облик здания необычен суровой простотой. Памятник представляет интерес как пример провинциальной классицистической архитектуры.

История городов и сел УССР 1971 год

Шамраївка — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Роставиці, за 14 км від районного центру. Через село проходить асфальтове шосе Сквира — Біла Церква та вузькоколійка Шамраївка —Устимівка. Населення — 2671 чоловік. Сільраді підпорядковано с. Руда.

Біля Шамраївки виявлено кургани та залишки давньоруського городища XI—XIII століть.

Село виникло у 80-х роках XV ст. Його заснували вихідці з Волині, які залишили рідні місця під час нападу кримських татар у 1482 році. Населення займалося землеробством, рибальством, а також бортництвом і полюванням. У середині XVI ст. тут почали виробляти селітру.

Після Люблінської унії 1569 року Київщину захопили польські феодали. Землі Білоцерківського староства, куди входила і Шамраївка, потрапили під владу Януша Острозького. В селі були збудовані господарські приміщення та будинок управителя. Панщина зросла до 3—4 днів на тиждень. Посилився національний та релігійний гніт.

Шамраївці брали участь у селянсько-козацьких повстаннях на чолі з К. Косинським і С. Наливайком, які спалахнули на Правобережжі наприкінці XVI століття і були спрямовані проти польсько-шляхетського панування. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Київщина була визволена від польської шляхти. Шамраївка і Руда ввійшли до складу Білоцерківського полку. Шамраївські селяни і козаки виготовляли для українського війська селітру і поташ та доставляли їх у порохову майстерню в Корсунь.

Незважаючи на те, що після Андрусівського перемир’я 1667 року Правобережжя лишилося під владою Польщі, жителі Шамраївки тривалий час не пускали польської шляхти. У 1671 році до села підійшли 7 польських хоругв. Проте назустріч їм виступили 300 козаків, які відбили напад шляхтичів і гнали їх аж до Паволочі. В 1694 році в Шамраївці відбувся бій між паволоцькими козаками на чолі з сотником Наумом та 40 польськими жовнірами під командою ротмістра. Козаки розгромили польський загін, а ротмістра і 17 жовнірів взяли у полон.

Влада в Шамраївці продовжувала належати козацькій старшині. В селі постійно містився козацький гарнізон. Польський коронний гетьман Яблоновський 17 березня 1694 року в листі до фастівського полковника С. Палія скаржився, що козаки відібрали у нього ряд маєтків, у т. ч. і Шамраївку. Незабаром тут відновилася влада польських магнатів, які посилили соціальне і національне гноблення. На початку XVIII ст. село стало центром Шамраївського ключа, який належав графам Браницьким і складався з 6 сіл. У 1740 році в Шамраївці налічувалося 75 дворів і проживало 600 жителів. У 1795 році кількість дворів і чисельність населення збільшилися відповідно до 112 і 1164.

Жителі села були активними учасниками гайдамацького руху, що поширився на Правобережній Україні у XVIII ст. Так, у 1744 році відбувся суд над 7 учасниками гайдамацького руху, серед яких були і жителі Шамраївки.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією селяни Шамраївки лишилися кріпаками графів Браницьких і зазнавали жорстокого феодального гніту. Значно зросла панщина. Крім того, магнати примушували селян виконувати на їх користь численні додаткові роботи. У 1833 році кілька шамраївських селян подали у суд скаргу на графа Браницького, вимагаючи звільнення від кріпосної залежності. Коли ж сенат відмовив селянам у цьому, вони самочинно перестали виконувати панщину в поміщицькій економії. Щоб повернути їх до покори, був викликаний пристав з солдатами. Справа тяглася до 1840 року і закінчилася покаранням селян. Вони так і лишилися кріпаками Браницьких.

Селяни Шамраївки прагнули визволитися від феодально-кріпосницького гніту. Вони взяли активну участь у Київській козаччині. З квітня 1855 року шамраївські селяни з жінками і дітьми вирушили до с. Трушків, де зібралося понад 1 тис. селян навколишніх сіл. Вони вимагали запису в козаки, заявляючи: «Всі тут поляжемо до єдиного, але служить ляхам більше не будемо і панщини не хочемо». У ході цього виступу шамраївці створили свій керівний орган — сільське самоврядування.

Для придушення заворушення власті кинули 3 роти солдатів. Найбільш активних селян було заарештовано, а решту розігнано.

Одержуючи величезні прибутки від експлуатації кріпаків, Браницькі дедалі багатіли. їх господарство інтенсивно розвивалося. У 1847 році в Шамраївській економії було побудовано цукроварню. На ній працювали близько 150 робітників, як кріпаків, так і вільнонайманих. Уже через два роки завод виробив цукру-піску на 42 тис. крб. Тут діяли також крупорушка і млин. У 1859 році в селі налічувалося 323 двори і 1988 жителів.

Під час реформи 1861 року Браницькі пограбували селян. Поміщики відібрали частину надільної землі, якою користувалися селяни після інвентарної реформи 1848 року. На 986 ревізьких душ Шамраївки було виділено для викупу 2643 десятини землі, за яку вони щорічно мали сплачувати 3281 крб. 25 коп. протягом 49 років. Браницькі захопили також леваду і ставок, якими споконвіку користувалися селяни. Останні подали скаргу в суд, але він, охороняючи інтереси поміщиків, відхилив її.

У післяреформену добу на Україні швидко розвивалося капіталістичне виробництво. Шамраївський цукровий завод був повністю перебудований. У 1866—1867 рр. він мав 8 парових гідравлічних пресів і 8 насосів та виробляв на рік 40 896 пудів цукру-піску на суму 134,8 тис. крб. Наприкінці XIX — на початку XX ст. завод став великим промисловим підприємством. Він мав 16 парових машин на 175 кінських сил, 112 дифузій і виробляв на рік близько 125 тис. пудів цукру-піску на суму 514 тис. крб. На заводі працювало 506 робітників. Напередодні Лютневої революції його виробництво зросло до 479 тис. пудів цукру-піску. Робочий день на підприємстві тривав 13—15 годин на добу. Заробітна плата була мізерною. Так, постійним робітникам, що працювали на перевезенні буряків, платили по 30—40 коп. на день, сезонним — по 20 коп. У селі продовжували також діяти 3 млини, крупорушка і 6 кузень.

З розвитком капіталізму поглиблювалася класова диференціація селянства. Одержавши мізерні наділи під час реформи, не маючи робочої худоби і сільськогосподарських знарядь, значна частина селян Шамраївки перетворилася на пролетарів. Шукаючи засобів до існування, вони наймалися на цукровий завод, а також йшли на заробітки в Херсонську, Катеринославську губернії та в Київ. У 1912 році з 878 селянських господарств 70 не мали орної землі, 477 (понад 50 проц.) — володіли ділянками до 3 десятин кожне. 237 селянських господарств зовсім не мали худоби. Внаслідок примітивного обробітку землі дуже низькою була врожайність.

На грунті малоземелля, поміщицької експлуатації і зубожіння невпинно зростав селянський рух. У 1876 році жителі Шамраївки виступили проти розмежування поміщицьких і селянських земель, з допомогою якого поміщиця Браницька хотіла захопити кращі землі селян, а їм відвести гірші. Селяни вдавалися і до таких форм боротьби, як порубка і підпали. У 1880 році вони порубали ліс графа Браницького, а у 1897 році підпалили кінний завод. Дедалі посилювався робітничий рух, що особливо виявилося під час революції 1905—1907 рр. У жовтні 1906 року на Шам-раївському цукровому заводі відбувся страйк 620 робітників. Вони припинили роботу і вимагали підвищення заробітної плати. Адміністрація викликала поліцію, яка розправилася з організаторами страйку М.П. Ткаченком, І. Ф. Щербенком та О. Ю. Качаненком. Незважаючи на це, власник змушений був піти на деякі поступки.

Населення Шамраївки не одержувало необхідної медичної допомоги. При цукровому заводі діяла невелика лікарня з одним лікарем. У селі панувала майже суцільна неписьменність. Тут була лише церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 40 учнів. У той же час у селян зростав потяг до знань. Свідченням цього є глибокий інтерес, який викликала пересувна виставка творів прогресивних художників, відкрита в селі у 1904 році. За три дні її відвідало 2797 жителів Шамраївки та навколишніх сіл Трушків, Руди, Матюшів та інших.

Після звістки про повалення самодержавства у Шамраївці посилились революційні настрої. Бідніші селяни вимагали поділу поміщицьких земель та роздачі коней з кінного заводу. Для охорони майна поміщиці Браницької адміністрація заводу змушена була звернутися за допомогою до Васильківського повітового комісара. В село прибули козаки.

У жовтні 1917 року пролетаріат взяв владу у свої руки. Серед революційних робітників і матросів, що штурмували Зимовий палац, був і житель Шамраївки Я. П. Лунченко, який брав участь у революційному русі з 1908 року.

Великий Жовтень докорінно змінив життя трудящих Шамраївки. У лютому 1918 року вони створили Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Земельна комісія приступила до запровадження в життя ленінського Декрету про землю. Цукровий завод перейшов у власність держави. Але наступ німецьких загарбників і військ Центральної ради не дав можливості завершити це. В березні 1918 року село захопили німецькі окупанти.

Трудящі Шамраївки піднялися на боротьбу проти ворога. У селі розгорнуло діяльність підпілля. Йшла підготовка до повстання, якою керував більшовицький комітет на чолі з колишнім шахтарем В. М. Ткаченком. До складу комітету входили А. Шлапацький, В. Грудзь, Т. Ю. Мариненко, І. Ярошенко, К. Козловський, Ф. Винниченко. Комітет організував повстанський загін, який очолив В. І. Маслов. Штаб загону розмістився в урочищі Пожарному. Підпільники доставили з Ходоркова в село транспорт із зброєю і патронами. У листопаді 1918 року повстанці почали бойові дії. Вони визволили Шамраївку і Сквиру. Проте у грудні село захопили петлюрівці.

Наприкінці лютого 1919 року Шамраївка була визволена. Відразу ж створили волосний ревком на чолі з О. Я. Матусевичем. У селі було відкрито лікарню і клуб. Важливу роль у налагодженні мирного життя відіграв партійний осередок, створений тут навесні 1919 року. Він складався з 10 комуністів.

У вересні 1919 року Шамраївку захопили денікінці. Більшовики знову перейшли в підпілля і повели за собою трудящих на боротьбу проти ворога. Для організації в цьому районі партизанського руху ЦК КП(б)У направив туди Я. Максименка. Він прибув у Шамраївку, яка стала центром формування партизанського загону. У грудні 1919 року денікінців було вигнано з села.

Однак навесні 1920 року Шамраївку захопили білополяки, разом з якими прийшли петлюрівці. На початку червня Окрема кавалерійська бригада під командуванням Г. І. Котовського визволила село. Розгорнулося радянське будівництво, що проходило під керівництвом партійного осередку. Почали роботу волосний ревком на чолі з Р. Зіничем і сільський, який очолив Т. Ю. Мариненко.

У серпні 1920 року було створено комнезам, головою якого став С. Л. Тимченко. Наступного року він налічував уже 244 чоловіка. Комнезамівці були опорою Радянської влади. Вони організували сільськогосподарське кредитне товариство, забезпечили виконання продрозверстки. У жовтні 1920 року в Шамраївці провели волосний з’їзд комнезамів. Активну участь у радянському будівництві брала комсомольська організація, яка виникла тут у березні 1920 року.

У червні 1921 року відбулися вибори до волосної сільської Рад. Важливим завданням була відбудова цукрового заводу, зруйнованого в роки громадянської війни. Робітничий колектив підприємства, очолений комуністами, з ентузіазмом приступив до його відродження. Восени 1921 року завод уже дав 74,3 тис. пудів цукру. Щоб налагодити роботу підприємства, Київський губком партії у травні 1921 року направив на завод І. М. Качмарика, який раніше працював тут. У тяжких умовах розрухи підприємство було відбудовано в короткі строки. На ознаменування цієї події робітники і службовці надіслали В. І. Леніну вітального листа. У 1922 році на базі цукрового заводу і бурякорадгоспу, створеного у 1921 році, виник комбінат. У 1928 році бурякорадгосп реорганізували на племгосп великої рогатої худоби. Він входив до складу цукрового комбінату. У племгоспі працювало 860 робітників. Незабаром у селі стали до ладу млин, цегельний завод, електрична соломорізка, шкіряний завод, майстерня для ремонту сільськогосподарських знарядь. З 1923 по 1925 рік Шамраївка була центром району.

У відбудовний період чимало було зроблено в галузі охорони здоров’я, освіти, культури. В Шамраївці відкрили медпункт. У 1925 році тут працювали семирічна і початкова школи та лікнеп і фабрично-заводська школа при цукровому комбінаті. У 1922 році відкрився заводський клуб на 250 місць. При ньому були організовані гуртки: політосвіти, драматичний, музичний та ін. Почали працювати бібліотека й читальня при цукровому комбінаті, а також хата-читальня.

Відбудова народного господарства в Шамраївці проходила в умовах жорстокої класової боротьби. Трудящим села не раз доводилося давати збройну відсіч куркульсько-націоналістичним бандам, які діяли на Київщині. Від рук бандитів загинуло кілька активістів села, які самовіддано захищали Радянську владу. Серед них працівники земвідділу Яцун і Жолтов, секретар партійного осередку цукро-комбінату В. Вороній та голова сількомнезаму В. М. Хижняк. Незабаром ці банди було ліквідовано.

Шамраївці дедалі більше переконувалися у необхідності переходу на шлях колективного господарювання. Уже в 1921 році в селі був створений сільськогосподарський кооператив. Навесні 1924 року виникли ТСОЗ і споживче товариство, а в 1929 році було створено 2 колгоспи: «Незаможник» та ім. Ворошилова. У 1931 році з цукрокомбінату виділився як самостійне господарство радгосп. Наступного року в Шамраївці стала до ладу МТС, яка мала 19 тракторів.

Запровадження передової агротехніки й самовіддана праця трудівників сприяли зміцненню колгоспів і радгоспу. Рік у рік збільшувалися врожаї зернових культур у колгоспі «Незаможник». У 1940 році колгосп зібрав по 16,5 цнт зернових з гектара. В цьому році в господарстві надоїли від кожної фуражної корови по 2265 кг молока.

Значних успіхів досяг радгосп. Він розводив племінну худобу найкращих порід. У 1935 році в радгоспі налічувалось 6 корів-рекордисток. Доярка П. О. Федоряка надоїла від кожної фуражної корови по 3019 кг молока. За високі надої молока доярки Л. Ф. Попченко, Т. С. Хаврук, П. О. Федоряка у 1936 році були нагороджені орденом «Знак Пошани», а в 1939 році П. О. Федоряка удостоєна високої нагороди — ордена Леніна. Передовики радгоспу в цьому році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. У 1939 році радгосп знову увійшов до складу цукрокомбінату. Його господарство було серед передових у тресті «Головцукор СРСР».

Самовіддано працював колектив цукрового заводу. В ході реконструкції підприємства, що розпочалася у 1928 році, було переобладнано цехи і запроваджено ряд технічних удосконалень, внаслідок чого зросла продуктивність праці. У 1935/36 виробничому сезоні завод дав країні 183 тис. цнт цукру. На підприємстві поширився стахановський рух, ініціатором якого виступив апаратник М. Андрієвський. Великого розвитку набув рух раціоналізаторів. Слюсар-точильник А. В. Коберник запропонував новий метод точіння ножів для різання цукрових буряків, який значно знижував собівартість продукції і збільшував продуктивність праці. Цей метод знайшов застосування на всіх цукрових заводах країни. А. В. Коберник був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Поліпшилося медичне обслуговування, зріс освітній і культурний рівень населення Шамраївки. В селі діяли медамбулаторія і медпункт. Навчанням були охоплені всі діти шкільного віку. Тут працювала середня школа, яку до 1941 року закінчило 250 учнів. При цукрокомбінаті діяла школа фабрично-заводського навчання. Своє дозвілля трудящі проводили у клубі, де працювали гуртки художньої самодіяльності. Село було радіофіковано. В ці роки у Шамраївці записали народну пісню про Харка, жаботинського сотника, керівника селянських виступів у 1764—1765 рр., підступно вбитого в селі 1766 року.

Звістка про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз викликала гнів і обурення жителів Шамраївки. У селі відбулися багатолюдні мітинги. Багато робітників, колгоспників і службовців добровільно вступили долав Червоної Армії. На фронт пішло близько 600 чоловік. З наближенням ворога почалася евакуація матеріальних цінностей. Було вивезено в Алтайський край племінне стадо, яке налічувало 700 голів.

15 липня 1941 року гітлерівці вдерлися в Шамраївку. Вони встановили жорстокий окупаційний режим. Почалися розстріли радянських людей. Фашистські кати по-звірячому вбили й замучили в гестапо 50 чоловік. Серед них — комуністів В. М. Пічкура, О. К. Кащенка, М. Козловського, А. К. Матусевича, І. П. Калениченка, П. І. Калениченка, Д. К. Примака, Ф. Я. Мізіна та багатьох інших. З Шамраївки і Руди гітлерівці відправили на каторгу до Німеччини 185 юнаків і дівчат.

Населення Шамраївки піднялося на боротьбу проти ненависного ворога. У селі почала діяти підпільна партійна група, секретарем якої був І. С. Гливаківський. Цією групою керував Великополовецький підпільний райком партії. В лісах навколо села у 1943 році діяв партизанський загін «Ураган», яким командував С. К. Беляков. Народні месники знищували поліцаїв, зокрема вони вбили начальника кущової поліції. У 1943 році за дорученням підпільного РК КП(б)У загін «Ураган» забезпечив збереження цукрокомбінату, млина та інших об’єктів від знищення їх фашистами під час відступу.

30 грудня 1943 року 78-й стрілецький полк 74-ї стрілецької дивізії та 1-а Окрема Чехословацька бригада вступили в Шамраївку. В боях за її визволення полягло 67 радянських воїнів. Шамраївці мужньо захищали свою Батьківщину на фронтах війни. 252 з них загинули смертю хоробрих. Нині в селі проживають 216 учасників Великої Вітчизняної війни, з яких 102 нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу. Уродженцем с. Руди є Герой Радянського Союзу М. П. Лопач.

Німецько-фашистські окупанти завдали господарству Шамраївки великих збитків. Вони пограбували цукровий комбінат, колгоспи, знищили багато будівель, вивезли близько 30 тис. цнт зерна, 956 голів великої рогатої худоби, 186 коней, 160 овець.

Трудівники села доклали всіх зусиль, щоб у найкоротші строки відбудувати зруйноване господарство. Поступово відроджувався радгосп, який вирощував племінну худобу.

Важкою для колгоспного господарства була перша весна після визволення. Незважаючи на труднощі, колгоспники успішно провели весняну посівну кампанію і зібрали непоганий врожай. Відновлювалося колгоспне стадо. Колгосп ім. Ворошилова продав державі 2367 цнт м’яса. Господарства змогли виділити кошти на ремонт будівель, придбання сільськогосподарських машин і продуктивної худоби, а також на культурні потреби. У 1944 році став до ладу цукровий завод. У 1946—1950 рр. добовий виробіток цукру становив 674 цнт. Почалася технічна реконструкція підприємства. Було відновлено заклади охорони здоров’я, освіти і культури.

Наступні роки стали періодом дальшого піднесення економіки села. У 1950 році обидва колгоспи об’єдналися в один. За колгоспом закріпили 3743 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2753,6 га орної землі. Наступного року на колгоспній фермі налічувалося 585 голів великої рогатої худоби, 635 свиней, 220 коней і 2 тис. штук птиці. Валовий доход колгоспу становив 1140 тис. крб. У 1957 році колгосп дістав назву ім. 40-річчя Жовтня. Його головою було обрано тридцятитисячника М. А. Рудя.

Рік у рік колгосп ім. 40-річчя Жовтня досягав нових успіхів. У 1958 році колгоспники зібрали по 19,9 цнт зернових з гектара. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 256 цнт молока і 60 цнт м’яса. Колгосп мав 654 голови великої рогатої худоби, 673 свині, 559 овець. Понад 90 проц. польових робіт було механізовано. Колгосп обслуговували 2 тракторні бригади з 12 трактористів. Валовий доход господарства зріс до 3, 7 млн. крб. Значно поліпшився добробут колгоспників, які побудували 50 нових житлових будинків. Колгосп спорудив приміщення клубу і бібліотеки.

У роки семирічки і восьмої п’ятирічки в колгоспі ім. 40-річчя Жовтня зросли технічна оснащеність і продуктивність праці. У 1965—1967 рр. в господарстві зібрали в середньому по 29,8 цнт зернових, у т. ч. 34,3 цнт озимої пшениці, та 267,6 цнт цукрових буряків з гектара. У колгоспі налічувалось 1015 голів великої рогатої худоби, 1262 свині, 500 овець і 7247 штук птиці. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено в середньому по 75,4 цнт м’яса і по 322 цнт молока. Високих показників добилися колгоспники у 1969 році. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 85,6 цнт м’яса і по 429 цнт молока. Колгоспний машинний парк у 1969 році складався з 21 трактора, 9 комбайнів, 15 тракторних плугів та 169 інших сільськогосподарських машин.

Внаслідок самовідданої праці трудівників колгосп виконав п’ятирічний план продажу державі молока на 193 проц., овочів — на 182, зерна — на 125 проц. За успішне виконання планів восьмої п’ятирічки 5 колгоспників нагороджено орденами і медалями, серед них доярку Г. П. Кревуш — орденом Леніна і тракториста А. Ф. Хмільова—орденом Трудового Червоного Прапора.

Чималих результатів досягли працівники радгоспу «Шамраївський». У 1953 році від кожної фуражної корови було надоєно по 4760 кг молока. За виробництвом молока радгосп у 50-х роках посідав друге місце в республіці. У 1958 році передові доярки радгоспу Н. Буценко та М. Яременко були нагороджені орденом Леніна, доярка Г. Бровченко удостоєна ордена Леніна удруге. За успішне виконання завдань виробництва тваринницької продукції радгоспу в 1965 році було вручено перехідний Червоний прапор Міністерства харчової промисловості СРСР і ЦК профспілки працівників харчової промисловості, а директора цукрового комбінату Я. Ю. Прядка нагороджено орденом «Знак Пошани».

Радгосп вийшов переможцем в області у змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня і був нагороджений дипломом 1-го ступеня ВДНГ СРСР. За високі надої молока і вирощення молодняка вручено золоті медалі доярці С. П. Погорілій і телятниці О. М. Гайдайчук.

Завдяки зусиллям працівників радгоспу в 1968 році на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 102,7 цнт м’яса, надоєно від кожної фуражної корови 4961 кг молока. Урожай зернових становив 28,5 цнт з гектара. У цьому році радгосп одержав перехідний Червоний прапор Ради Міністрів CPGP і ВЦРПС. За роки восьмої п’ятирічки валовий збір зерна збільшився на 7400 цнт і становив 24 402 цнт. Передова доярка С. П. Погоріла надоїла в середньому від однієї корови 5820 кг молока на рік, а в 1970 році — 6193 кілограми.

Невпинно зростало виробництво на цукровому заводі. Протягом 50-х років продовжувалось технічне переоснащення підприємства. Було реконструйовано випарну станцію, встановлено клапанну машину на 400 кінських сил, турбіну на 300 квт та повністю електрифіковано всі виробничі процеси. Внаслідок цього вже у 1955 році добова переробка сировини становила 10 тис. цнт, а в 1961 році — 13 тис. центнерів.

Висока механізація і автоматизація виробничих процесів зумовили безперебійний вихід готової продукції. У 1967 році підприємство добилося нових успіхів. Завод при нормі 13 200 цнт переробляв за добу 13 966 цнт сировини. У 1968 році тут став до ладу новий цех переробки цукрової сировини, поліпшився технологічний процес виробництва. У 1969 році було вироблено 290,6 тис. цнт цукру.

Рік у рік поліпшується благоустрій Шамраївки. Багато уваги цьому приділяє постійна комісія сільської Ради по благоустрою. Лише протягом 1960—1970 рр. тут побудовано 410 індивідуальних житлових будинків. Крім того, споруджено нове приміщення школи, будинок культури, 2 клуби. Село електрифіковано і радіофіковано. Багато зроблено для поліпшення побуту трудящих. Тут діє торговельний комплекс, в якому розмістилися продовольчий і промтоварний магазини. До послуг населення також сільмаг, магазин будівельних матеріалів, побутовий комбінат, відділення зв’язку. Товарооборот торговельної мережі села, яка складається з 12 магазинів, у 1969 році становив 1,7 млн. карбованців.

Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих. Про їх здоров’я піклується колектив сільської лікарні, що налічує 29 чоловік. Лікарня має 35 ліжок. Крім того, тут є медамбулаторія, дитяча консультація, рентгенологічний кабінет, аптека. У 2 дитячих яслах виховується 80 дітей.

У Шамраївці діють середня і восьмирічна школи, в яких навчається 900 дітей і працює 62 вчителі. Працююча молодь дістає освіту у заочній середній школі. Тут є також музична школа. За роки Радянської влади середню школу села закінчило понад 1 тис. юнаків і дівчат. Багато з них здобули вищу освіту і стали вченими, партійними і радянськими діячами, офіцерами Радянської Армії і Флоту. Серед них віце-адмірал Л. В. Мізін, кандидат технічних наук В. М. Синявський, кандидат історичних наук В. В. Тимченко та ін. Зріс прошарок сільської інтелігенції. Тут налічується понад 120 чоловік з вищою освітою, 150 — з незакінченою вищою і 125 — з спеціальною середньою освітою.

Велику роботу проводять колгоспний будинок культури і заводський та сільський клуби. При них працюють гуртки художньої самодіяльності: вокальний, драматичний, танцювальний та ін. В приміщенні будинку культури демонструються фільми, читаються лекції, виступають приїжджі митці. У селі діє бібліотека, книжковий фонд якої становить понад 11 тис. примірників. Активно працює сільське відділення товариства «Знання». З 1954 року в селі виходить колгоспна багатотиражна газета «Колгоспне слово» і з 1957 року — багатотиражна газета «Голос * цукровика».

На нові трудові звершення трудящих Шамраївки спрямовує партійна організація, яка об’єднує 166 комуністів. В лавах комсомольської організації налічується 255 юнаків та дівчат.

За роки Радянської влади Шамраївка перетворилася на передове соціалістичне село. Своєю працею його трудівники наближають світле комуністичне майбутнє.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Шамраевка село и почтовая станция, на половине дороги между Белою Церковью и Сквирой, по обеим сторонам реки Раставицы. Жителей обоего пола православных 2345, римско католиков 101 и евреев 16. В 1740 году в Шамраевке считалось 75 дворов и до 600 обоего пола лиц. В селе есть древнее замковище; а недавно построен сахарный песочный завод.

В прежнее время приходская церковь была во имя Покрова Пресвятой Богородицы. В визитах 1740 и 1746 г. об ней упоминается, как давно существующей. Священником тогда при ней был Василий Сикачинский, посвященный в 1745 году от униата, по презенте князя Яблуновского. На место этой церкви, по обветшании ее, по воле покойной графини Браницкой, построена в 1849 году новая каменная церковь во имя святого Спиридона Тримофийского, в честь дня рождения Императора Александра I, 12 декабря 1777 года. Колокольня еще строится. По штатам эта церковь отнесена к 4-му классу; земли имеет 37 дес. К приходу причислена деревня Значки, называемая также Шамраевской Стадницей, она лежит при реке Сквирке, в 3-х верстах от Шамраевки. Жителей обоего пола 131.

5 комментариев

  1. Виктор:

    Деревня Значки-называемая также Шамраевской Стадницей- не могу найти кто был Управляющим конезаводом в 1880-90гг.Очень надо!

  2. http://www.surnameindex.info/news/:

    http://www.surnameindex.info/info/kiev/vasilkov/shamraevka/index.html

    Некоторые фамилии жителей с. Шамраевка (1848):

    Андрущенко
    Богатиренко, Богатыренко
    Бойко, Бойченко
    Ведмеденко
    Гитенко
    Демченко
    Зайченко
    Зубатенко
    Кабец
    Качаненко, Качиненко
    Ключенко
    Козлинский
    Конопляный
    Кохаль
    Кравченко
    Купченко
    Лавринюк
    Левицкий
    Литвин
    Луньченко
    Мазур, Мазуркевич
    Максимченко
    Мартиненко
    Миньковский
    Москаленко
    Немирович
    Новицкий
    Омельченко
    Орыщенко
    Остапенко
    Паранич
    Погулянко
    Родченко
    Северененко
    Сенявский
    Стеблюк
    Ступак
    Сухаренко
    Терновий, Терновый
    Тимченко
    Тыщенко
    Утюченко
    Федощенко
    Фиалка
    Фицюк
    Харченко
    Хижняк
    Шевченко
    Шираенко
    Шпиченко
    Яроменко
    Ярошенко
    Яцун

  3. алена:

    мой прадед Авраменко Арсений жил в Шамраевке, был как в то время называли куркуль, что известно о нем мне хотелось бы знать

  4. Людмила:

    Мои предки из Шамраевки: Прокопенко, Олексенко/Алексенко/Алексеенко

  5. олег викторович колосенко:

    моя мама девичья фамилия пичкур папа колосенко уроженцы села шамраевка сейчас мы проживаем на севере россии в республике коми сыктывкар есть еще земляки гиптенко считаем себя шамрунами

Ваш комментарий