Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Ставы

Административно-территориальное деление

Ставы (укр. Стави) — село, центр сельского совета Кагарлыкского района Киевской области. В ХІХ столетии село Киевского уезда Киевской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История

По преданию, первые жители в этой местности поселились в середине XVII в. в пойме слияния рек Гороховатки и Безымянной, которые впадали в реку Рось. Поселение возникло на берегу реки Безымянная, в урочище Большой Угол. Вокруг поселения было много прудов, возможно, отсюда и происходит название села — Ставы.

В 1790 г. в селах Ставы и Бендюговка было 84 двора, где проживали 1088 человек.

В 1840 г. на территории села был открыт спиртовой (винокуренный) завод, где работало около 35-ти рабочих.

С 1866 г. Ставы — центр Ставивской волости Киевского уезда.

В начале ХХ в. в Ставах насчитывалось 355 дворов и 2125 жителей. Кроме спиртового завода, в селе функционировал кирпичный завод, где работали 23 человека.

Во время Революции 1905 г. жители села принимали участие в забастовке, которой руководил П. П. Кучеренко.

В начале 1918 г. в Ставах создан ревком, который возглавил крестьянин А. А. Личаченко.

В феврале 1919 г. здесь установлена советская власть Волостной и сельский ревкомы возглавили Д. Т. Друзенко и М. Ф. Бурдик. В конце 1920 г. был создан комнезам (председатель — С. М. Шкляр). В 1923 г. первым председателем сельского совета работал Иван Максимович Рященко.

В ноябре 1929 г. более 400 крестьянских хозяйств объединились в сельскохозяйственную артель «Красный Октябрь». Первым председателем правления артели был избран крестьянин Николай Прокопович Вишневецкий.

В начале 1931 г. образовались еще два колхоза «Завещание Ильича» (председатель — Я. П. Личаченко) и им. Ворошилова (председатель — С. М. Шкляр). В эти годы колхоз «Красный Октябрь» был передовым в районе.

В 1931-1934 гг. в Ставах работал рабочий факультет Киевского фармацевтического института. В 1937 г. состоялся первый выпуск средней школы.

В первые годы Великой Отечественной войны более 600 жителей села вступили в ряды Красной армии. Половина из них не вернулась с войны. Во время оккупации 224 жителя отправлено на работу в Германию.

20 сентября 1942 г. в Ставах создан подпольный обком партии, который возглавил И. В. Сергиенко. Активную помощь оказывали местные жители П. Т. Рыбак, Н. П. Галич, подпольщики М. А. Майоренко и П. К. Сироткин.

В начале января 1942 г. гестапо арестовало и замучило большинство членов обкома и подпольщиков. И. В. Сергиенку посмертно присвоено звание Героя Советского Союза.

За героизм, проявленный в боях, 123 односельчан награждены орденами и медалями Советского Союза: из них орденом Ленина — полковника Д. М. Лесного, орденом Боевого Красного знамени — майора И. П. Волынца, капитанов Н. Я. Друзенко и П. Д. Лычака. В память о погибших в селе также открыт обелиск Славы.

6 января 1944 воины 136-й стрелковой дивизии 27-й армии освободили село от врага.

За самоотверженный труд 164 колхозника награждены медалями «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.».

Летом 1950 г. ставовские колхозники объединились в одно коллективное хозяйство » Красный Октябрь».

Колхозное производство росло благодаря самоотверженному труду людей и организаторским способностям руководителей, которые возглавляли хозяйство в довоенные и послевоенные годы, Николая Прокоповича Вишневецкого, Василия Матвеевича Аксема, Никиты Юрьевича Зеленого, Сергея Дмитриевича Рыжих (он был бессменным руководителем с 1953 г. по 1978 г.).

В течение 1961-1970 гг. за председательство С. Д. Рыжих построено 8 животноводческих помещений на 800 голов, 4 птичника на 12 тыс. голов птицы, 5 крытых токов и складов, 4 мастерские, 2 дома механизаторов, контору колхоза и др.

По результатам хозяйствования колхоз «Красный Октябрь» был участником ВДНХ в Москве в 1954 г., 1956 г. и 1965 г..

Орденами и медалями СССР награждены 15 колхозников, среди которых орденом Ленина — свинарку Е. Л. Корицкую и комбайнера Я. В. Кучеренко.

Большое строительство объектов хозяйственного назначения и социально-культурной сферы проведено благодаря организаторским способностям председателей колхоза Ивана Саввича Чауса (1973 — 1976 гг.) и Валентина Ничипоровича Финаева (1986 — 1992 гг.).

В период 1970-1990 гг. особыми трудовыми достижениями в колхозном производстве отличились Иван Степанович Лесной (награжден многими правительственными наградами), Яков Васильевич Кучеренко (кавалер трех орденов Ленина), Виктор Николаевич Наконечный (кавалер ордена Трудового Красного знамени), Екатерина Павловна Коваль — ланковая, Николай Корнеевич Семенищ — тракторист, Виктор Андреевич Варлам — бригадир тракторной бригады, Дмитрий Игнатьевич Кравченко — помощник бригадира тракторной бригады, Николай Иванович Бурдик — механизатор, Майоренко Василий Петрович и Николай Романович Мазепа — водители, Мотря Федоровна Наконечная, Клавдия Михайловна Назаренко, Любовь Никитична Косяченко, Людмила Валентиновна Думанская и Анна Ивановна Лесная — доярки, Николай Логвинович Сокол — фуражир.

В течение 1979-1989 гг. отбывали службу на территории Афганистана ставяне Анатолий Владимирович Зинченко, Николай Владимирович Зинченко, Виталий Васильевич Сокол, Николай Владимирович Майоренко, Вадим Адамович Борисенко, Владимир Александрович Литовченко, Валерий Борисович Ничипоренко, Виталий Иванович Лычак.

Село богато на выдающихся людей, среди которых член Национального союза писателей Украины Эдуард Литвин и заслуженный артист Украины Василий Бурдик.

Сейчас, благодаря добросовестному труду людей, в селе развита социально-культурная инфраструктура, а именно: ООШ І-ІІІ ступеней, где учатся 225 учеников, ДОУ, медицинская амбулатория, Дом культуры на 350 мест, психоневрологический интернат, где находятся на содержании 107 больных, пять заведений торговли.

Значительная часть улиц заасфальтирована или имеет твердое покрытие. Решается вопрос газификации села.

Сельским советом и общиной в ближайшее время планируется возобновить работу птицефабрики.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Ставы село в 6-ти верстах от с. Гороховатки, при соединении двух ручьев: Гороховатки и Миры, образующих обширные пруды; откуда и название села. Жителей обоего пола православных 991, евреев 27. В 1790 году считалось в с. Ставах и Бендюговки 84 халуп, а жителей обоего пола 1088. В прошлом веке Ставы причислялись к Кагарлыцкому староству; в начале текущего столетия составляли вотчинную собственность действительного статского советника Иосифа Моршковского, продавшего в 1803 году 29-го января Славянскую волость, к составу которой причислялись: Бендюговка, Мировка и Яновка с Фекловкой, за 140000 руб. ассигнациями, надворному советнику Ивану Федоровичу Бутовичу. В настоящее же время по родственным связям с последним село разделено на три части и принадлежит:

а) Екатерине и Варваре Подобедовым 860 дес. земли; 147 р.д.м.п.
б) Екатерине Четвериковой 855 дес. земли; 142 р.д.м.п.
в) Александре Четвериковой 800 дес. земли; 134 р.д.м.п.

Церковь Покровская, с пределами во имя Арх. Михаила и великомученика Иоанна воина, каменная, 5-го класса, земли имеет указную пропорцию; построена в 1821 году покойным помещиком Иваном Федоровичем Бутовичем, предшествовавшая дубовая церковь во имя Архангела Рафаила была построена в 1755 году на новый фундамент. Об основании церкви и снабжении ее угодьями дан письменный документ Яном Тарновским в 1754 году в следующих словах: «Ян-Яцек Амор, грабя на Тарнове и Дзикове Тарновский, граф з Чобору влосци добр ключа Вассылиовскиего и инных пан дедичный, Кагорлыцкий et caet. Староста, Ясне Вельможнему Флоріанови Требницкіему, метрополите Кіовскіему и цалей Руси… sive ejus subalterno officio до віадомости подае иж я, мац добра мое дедичне, ключ Василиовский, в тымже ключу віесь, назвискием Жидовские Ставы, друга виесь Васылев, до тегож ключа належонца, и поциагац сіє з допильнего стараніа около розшереніа вынкшей хвалы Боскей…, умыслилем в добрах моих речоных, ве вси Жидовских Ставах и Васылиов названых, за стараніем и консенсем Я. В. пана, яко loci ordinarii, церкіевь де nova radice et fundamento выбудовать и ерыговатъ на honor свіентего Яна Хрестителя в Василиове, а св. Рафала Арханіола в Жидовских Ставах; до кторых то свиатниц Бозких, ериговать сіе марионцых Вв. XX Плебаны successive за презентами моими и інсталляциа В. ІІ legitime et canonice зоставать маіонци, абы congruam, так in alimentis, яко et indumentis honestam sustentationem миели, чиние фундуш, а найпруд поля ве три ренцы до ораніа способнего по дни 20… Denique места на пасеки, з которей жадней десятинц а ни очковего до двору моего давать неповинны бендо. Кторе грунта, поля сіаножати, огроды, резиденцій, стодолы, пасши in suis metis et granidebus выражоне, яко in dotem свиатницы Бозскіей на вечны часы записуе, так те immunitati ecelesiasticae subesse et eam gavdere хце и жадам. Тронков вшельких у себе триманія на их тылъко власна потребе и неиначей позвалям, абы до аренды и их повинности простему народови и поддоным моим звыклых, нигды и под яким колъвек претекстем уціеменжени небыли, дворови мему в Василиове и урендником забраням и заказуие. Подданым моим в Жидовских Ставах яко и в Василиове парохіаномь церкви одемніе фундованых, абы in vim Dedmae, правем Бозским и людским косціолови и его министром, катаном оддаваться повинней и звыклей, цорочніе по четверику збожа мяры Белоцеркіевскей
Вв. XX. плебаном и их сукцессором оддавали, постанавіам и приказуис. А же propter officium datum tenendum, Вв. плебаном, абы при страшней каждей офере Боззкией memento, так антецессоров моих яко и за мніе фундатора, тудеж сукцессоров моих, мевали и модлитвами свеми мне вспомогали облигованых мет хце et presentibus облигуіе. Datum в замку Василиовским die 12 augusti 1754 anno. Ян-Яцек Амор грабя Тарновский».

К Ставянскому приходу причислена деревня Бендюговка, при ручье Мире в 3-х верстах от Ставов. Жителей обоего пола 437; земли 1564 десятины. Деревня эта до 1857 года принадлежала Антону Войшицкому, а с этого года Октавию Баневскому.

Дополнение: Ставы. По смерти Ивана Федоровича Бутовича в 1822 году поступили к сыну его Николаю, который в 1838 году продал имение гг. Четвериковым.

История городов и сел УССР 1971 год

Стави — село, центр сільської Ради, розташоване біля злиття двох невеличких річок — Гороховатки й Безіменної, за 12 км від районного центру. Населення — 2294 чоловіка.

Село має давню історію. Перші жителі тут поселилися в середині XVII ст. на березі річки Безіменної, в урочищі Великому кутку. Навколо села було багато ставків. Звідси й походить його назва.

Спочатку Стави входили до складу Кагарлицького староства. У 1790 році в в Ставах і сусідньому селі Бендюгівці було 84 двори і 1088 чоловік населення. Після возз’єднання 1793 р. Правобережної України з Росією село було включено до Київського повіту Київської губернії.

В 30-х роках XIX ст. Стави стали власністю поміщика Четверикова, який тут 1840 року відкрив спиртовий завод. Після реформи 1861 року у поміщика залишилося 1700 десятин, а 160 селянських дворів одержали всього 962 десятини землі. За наділи селяни мусили сплатити поміщикові близько 39 тис. крб. Переконавшись, що реформа є страшним пограбуванням, жителі Ставів у січні 1864 року відмовилися вносити викупні платежі. Тоді пан, щоб утихомирити незадоволення бідноти, вирішив тимчасово збільшити наділи на 87 десятин.

У 1879 році на сільському сході поміщик оголосив, що потрібно провести нове розмежування земель, бо, мовляв, раніше були «допущені неточності». Селяни розгадали намір пана і вчинили йому опір. Згодом у Стави прибув особисто Київський губернатор з сотнею козаків. Він розпорядився заарештувати 26 найактивніших учасників заворушення і найперше — його керівників В. М. Наконечного, П. М. Наконечного, С. К. Литвина. Про розправу над селянами Ставів губернатор із задоволенням повідомив київського, подільського та волинського генерал-губернатора. Він писав, що козаки «швидко і зразково» виконали свої обов’язки, а їх сотник заслуговує не лише подяки, але й нагороди.

Царські кати понад три місяці мордували в тюрмі заарештованих селян. Згодом більша частина їх була засуджена до тюремного ув’язнення на різні строки або прилюдного покарання канчуками. Лише після цього в Ставах здійснили розмежування земель, як цього бажав поміщик.

Тяжким було становище й робітників. На місцевому спиртовому заводі існували нестерпні умови праці, тривалість робочого дня становила 14—16 годин. Користуючись тим, що в Ставах жило чимало сільської бідноти, готової працювати на будь-яких умовах, капіталіст встановив мізерну заробітну плату робітникам. Усе це приносило йому значні прибутки. В 80-х роках XIX ст. на місці старого заводу, який згорів, спорудили нове підприємство.

У 1860 році у Ставах при церкві відкрили школу грамоти, в якій навчалося 8 учнів. Через 25 років її перетворили в церковнопарафіяльну школу, а в 1907 році відкрили двокласне земське училище. Медичне обслуговування було незадовільним. На все село був лише один фельдшер.

З 1866 року Стави — центр Ставинської волості Київського повіту.

На початку XX ст. в Ставах нараховувалось 355 дворів й 2125 чоловік населення. Переважна більшість жителів займалася землеробством. В селі працювали спиртовий і цегельний заводи, на яких трудилося 23 робітники.

Жителі Ставів брали активну участь у першій російській революції. Вже навесні 1905 року відбувся страйк в економії, яким керував батрак П. П. Кучеренко. Організований виступ налякав не лише поміщицю, а й губернські власті. Київський губернатор 24 травня 1905 р. доповідав київському, подільському і волинському генерал-губернатору про те, що в ряді населених пунктів губернії, у т. ч. і в Ставах, селяни «зовсім відмовилися виконувати роботи на полях економій, вимагаючи встановленої ними самими платні; бажаючих працювати не допускають, а прибулих робітників проганяють силою». Побоюючись дальшого наростання революційного руху, поміщиця змушена була частково задовольнити вимоги страйкуючих.

В епоху імперіалізму життя трудящих селян ставало дедалі гіршим. У 1912 році з 389 селянських господарств безземельних було 11, до 1 десятини землі мали 75 господарств (33 десятини), до 2 десятин — 107 господарств (125 десятин), до 3 десятин — 86 господарств (181 десятина). Отже, більш ніж 2/3 господарств були безземельними й малоземельними.

Як і всім трудящим Росії, робітникам і селянам Ставів великого лиха завдала перша імперіалістична війна. Близько 400 чоловіків були призвані до армії, багато з них загинуло на фронті. Сім’ї фронтовиків дуже бідували. Не маючи засобів до існування, вони повністю або частково збували свої земельні наділи куркулям.

Після повалення самодержавства значно посилився революційний рух. В Ставах в результаті рішучих виступів селяни-бідняки добилися запровадження в економії 9-годинного робочого дня, збільшення оплати праці. Вони також настійливо вимагали конфіскації і розподілу поміщицької землі та майна. Щоб забезпечити охорону поміщицького маєтку та спиртового заводу, місцеві власті викликали в Стави загін козаків, який після цього перебував тут постійно.

Про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції жителі Ставів вперше довідалися від солдатів і моряків, що поверталися з фронту додому. На початку 1918 року в селі було створено революційний комітет, який очолив селянин-бідняк 0. О. Личаченко. Втілюючи в життя декрети Радянської влади, ревком конфіскував і розподілив між незаможними селянами поміщицьку землю, хліб, худобу, реманент.

У березні 1918 року до села вдерлися німецькі окупанти. Вони відновлювали старі порядки, жорстоко розправлялися з радянськими активістами, грабували у населення хліб, худобу та інше добро й вивозили його до Німеччини. За далеко неповними даними, лише навесні 1918 року окупанти вивезли 115 голів великої рогатої худоби, 600 пудів зерна тощо.

Місцеві робітники й селяни боролися проти окупантів та їх буржуазно-націоналістичних посібників. Коли влітку 1918 року загони таращанських повстанців проходили через Стави, до них приєдналося чимало місцевих селян, щоб разом вести збройну боротьбу проти ворога.

У лютому 1919 року в Ставах відновили Радянську владу. За участю політпрацівників частин Червоної Армії, що визволили село від петлюрівських військ, були створені волосний та сільський ревкоми, які очолили Д. Т. Друзенкой М. Ф. Бурдик. Згодом селяни обрали комітет бідноти (голова У. 3. Чорнобай). Все це мало велике значення для зміцнення Радянської влади у Ставах, згуртування навколо неї широких мас трудящих.

Ревкоми та комітет бідноти всіляко допомагали бідняцьким та середняцьким господарствам, організували серед населення збір продовольства для Червоної Армії. У колишньому поміщицькому палаці була відкрита початкова школа. Діти, які навчалися в ній, одержували безплатне харчування.

У серпні 1919 року Стави захопили війська Денікіна. Понад чотири місяці білогвардійці знущалися з населення, грабували його. Наприкінці грудня 1919 року воїни 2-ї бригади 44-ї стрілецької дивізії розгромили ворога. Над Ставами знову замайорів червоний прапор. Трудящі радісно вітали відновлення Радянської влади. Вони активно підтримували всі заходи, здійснювані сільським ревкомом та комітетом бідноти.

На початку травня 1920 року Стави захопили війська білополяків. Разом з іноземними загарбниками поневолення селянам принесли й петлюрівці. Знову почалися масові розстріли, пограбування. Наприкінці травня — початку червня в районі Ставів точилися жорстокі бої між частинами Червоної Армії і військами білополяків. Перемогу здобули червоні полки.

Радянську владу в Ставах остаточно було встановлено у перших числах червня 1920 року, коли підрозділи 6-го полку 2-ї Московської бригади військ внутрішньої охорони визволили село від ворожих військ.

Але й після цього ще довгий час точилася збройна боротьба. Класовий ворог не хотів змиритися з перемогою Радянської влади. Петлюрівські банди нападали на село, по-звірячому розправлялися з радянським активом. Населенню Ставів особливо дошкуляла банда петлюрівського полковника Куща. Для боротьби з ворогом у селі організували з числа молоді збройний загін, яким командував селянин-бідняк У. К. Руденко. Він активно допомагав підрозділам Червоної Армії, міліції виловлювати і знищувати петлюрівські банди.

Наприкінці 1920 року було створено комітет незаможних селян (голова С. М. Шкляр). До комнезаму входили не лише бідняки, а й маломіцні середняки. Сільська Рада разом з комнезамом запроваджувала в життя закони Радянської влади, обмежувала куркульські господарства, наділяла землею безземельних і малоземельних селян.

Комуністична партія і Радянська держава постійно дбали про трудящих селян, про об’єднання їх у споживчі й виробничі товариства і розвиток колективних форм господарювання на селі. У Ставах спочатку це знайшло вияв у створенні в 1922 році бурякового товариства, яке згодом було реорганізовано в кредитне. Воно надавало селянам позику, постачало їх сільськогосподарським реманентом, будівельними матеріалами. У 1923 році організувалося споживче товариство «Інтеграл», яке об’єднувало понад 300 чоловік. Через кооперацію селяни збували на вигідних умовах сільськогосподарську продукцію й одержували промислові товари. 1924 року селяни заснували три товариства спільного обробітку землі, що знаменувало початок переходу до колективних форм господарювання. 1925 року в Ставах створено радгосп.

Багато зусиль докладали робітники, щоб відбудувати спиртовий завод. 1925 року він почав випускати продукцію.

Вже під час відбудовчого періоду великі зміни сталися у житті, побуті, освіті, культурі трудящих. 1921 року вперше в історії села відкрився медичний пункт, який обслуговував населення. З осені 1920 року працювала чотирирічна трудова школа. У наступні роки гуртки ліквідації неписьменності відвідувало майже все доросле населення. Одним з активних організаторів ліквідації неписьменності був учитель місцевої школи В. К. Личаченко. 1923 року у Ставах відкрилися клуб і бібліотека. Першим завідуючим сільським клубом на громадських засадах працював учитель Є. Ф. Гудзь, який також проявив себе активним культармійцем.

З 1923 року, за новим адміністративним поділом, село Стави увійшло до складу Кагарлицького району Київської губернії. У наступному році тут проживало понад 2,5 тис. чоловік населення.

Наприкінці січня 1924 року в Ставах засновано комсомольський осередок.

Важливою подією в політичному житті села було створення у 1926 році партійного осередку, який об’єднував комуністів, що працювали на заводі, у радгоспі, ТСОЗах, сільраді. Партійний осередок особливу увагу приділяв зміцненню й дальшому розвитку радгоспу і товариств спільного обробітку землі. Радгосп, першим директором якого був комуніст В. А. Абрамов, одержував високі врожаї хліба, картоплі. У порівнянні з індивідуальними селянськими господарствами значно кращі результати господарювання мали ТСОЗи. У 1926 році на полях радгоспу вже працював перший трактор, а в наступному — машини обробляли й поля ТСОЗів. Першими трактористами в Ставах були брати Г. М. і П. М. Швидкі, В. К. Журавльов, Г. М. Мазепа.

Успіхи господарювання в радгоспі і ТСОЗах наочно переконували селян у перевагах колективної праці. В листопаді 1929 року за ініціативою комуністів і комсомольців понад 400 селянських господарств об’єдналися у сільськогосподарську артіль «Червоний Жовтень». Першим головою правління артілі став селянин-бідняк — комуніст М. П. Вишневецький. На початку 1931 року в селі утворилися ще два колективні господарства: «Заповіт Ілліча» (голова правління Я. П. Личаченко) та ім. Ворошилова (голова правління С. М. Шкляр). Того ж року колгоспи села Ставів почала обслуговувати Кагарлицька МТС. У 1936 році землі й будівлі Ставинського радгоспу передали колгоспу «Червоний Жовтень». Це значно зміцнило господарство.

Напередодні війни у колгоспах було широко розгорнуто соціалістичне змагання. Багато землеробів, тваринників мали високі показники у праці. У 1940 році учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки стали тваринники колгоспів «Заповіт Ілліча», ім. Ворошилова та «Червоний Жовтень» П. М. Аксьом, Є. О. Бурдик, Г. М. Власенко та А. Ф. Майоренко.

В результаті соціалістичних перетворень, що відбулися в селі, достаток і культура прийшли в кожну сім’ю. Тепер у разі хвороби люди зверталися не до знахарів, а до лікарів. Напередодні війни всі жителі були письменними. У 1931—1934 рр. тут працював робітфак Київського фармацевтичного інституту. У 1937 році відбувся перший випуск середньої школи.

Значну культурно-освітню роботу серед населення провадив будинок культури. В його гуртках: агрономічному, хоровому, народних інструментів, драматичному, художньої вишивки, спортивному брали участь дорослі й молодь. Понад 600 читачів користувалися трьома бібліотеками.

В перші дні Великої Вітчизняної війни сотні жителів Ставів пішли до лав Червоної Армії. Коли фронт наблизився до села, колгоспники допомагали воїнам одного із підрозділів 6-го стрілецького корпусу 26-ї армії відбивати ворожу навалу.

29 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили Стави. Понад двадцять дев’ять місяців продовжувалася ворожа окупація. Фашисти грабували село, розстрілювали його жителів. У числі закатованих був і активний учасник боротьби за встановлення Радянської влади У. К. Руденко. 224 жителі відправлено до Німеччини на каторжні роботи.

Але ні тортури, ні звірства гітлерівців не скорили радянських людей. Вони саботували заходи фашистських властей, всіляко перешкоджали загарбникам вивозити народне добро до Німеччини. Першими в селі піднялися на активну боротьбу проти окупантів місцеві комуністи й комсомольці.

З весни 1942 року підпільну боротьбу в Ставах очолив І. В. Сергієнко, залишений ЦК КП(б)У в тилу ворога. Він прибув сюди з Розважівського району, де був вистежений фашистськими шпигунами. У Ставах Сергієнко влаштувався працювати на спиртовому заводі. Непомітний, спочатку простий різноробочий, а пізніше вагар, Сергієнко уважно придивлявся до людей. Незабаром він налагодив зв’язки з партійним підпіллям. Сергієнко познайомився з молодим робітником П. Т. Рибаком, а потім і його батьком — членом Кагарлицького підпільного райкому партії Т. П. Рибаком. Після цього він активно включився у роботу місцевого підпілля.

Влітку 1942 року Сергієнко, підібравши надійних товаришів, заснував ініціативну групу, яка 20 вересня 1942 року створила в Ставах підпільний обком партії. Найближчими помічниками І. В. Сергієнка, обраного першим секретарем обкому, були члени обкому І. А. Ковальчук, В. Г. Бердников, С. Л. Ковальський, В. С. Півторидядько, В. Л. Витищенко, Т. П. Рибак та інші.

Підпільний обком накреслив широку програму боротьби проти окупантів. 7 листопада 1942 року він затвердив план підготовки збройного повстання, приуроченого до моменту підходу наступаючих частин Червоної Армії. Обком розгорнув активну діяльність щодо здійснення наміченої програми. За його завданням у друкарні виготовляли документи, необхідні для конспірації, листівки та інші матеріали, у т. ч. накази Верховного Головнокомандуючого, зведення Радінформбюро, відозви до населення окупованих районів Київщини.

Обком організував і затвердив 20 підпільних райкомів партії, налагодив зв’язки з комуністами Києва і багатьох районів. Були надіслані також представники обкому до Дніпропетровської і Житомирської областей для організації там підпільних груп.

У своїй діяльності обком спирався на місцевих товаришів. Відважно й уміло виконував складні обов’язки радиста підпільного обкому робітник П. Т. Рибак. Хоробро діяла зв’язкова Н. П. Галич (Колісниченко). Підпільники М. А. Майоренко і П. К. Сироткін розповсюджували серед населення району зведення Радінформбюро, листівки обкому партії.

Керувати з Ставів діяльністю обласного підпілля і партизанського руху ставало дедалі складніше. Тому на початку січня 1943 року обком вирішив перебазуватися ближче до Києва. Проте, 18 січня 1943 року гестапо заарештувало більшість членів обкому і підпільників, які їм допомагали. У катівнях, зазнавши нелюдських мук, загинули мужні радянські патріоти 1. В. Сергієнко, С. Л. Ковальський, В. С. Півторидядько, T. П. Рибак та інші. Фашистські карателі провели в Ставах і по всьому Кагарлицькому району масові арешти.

Батьківщина гідно вшанувала пам’ять синів і дочок, які в неймовірно складних умовах відважно боролися за честь, свободу й незалежність соціалістичної Вітчизни. Указом Президії Верховної Ради СРСР І. В. Сергієнку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Багатьох підпільників нагороджено орденами й медалями СРСР.

6 січня 1944 року воїни 136-ї стрілецької дивізії 27-ї армії визволили Стави від ворога. Перед очима радянських бійців вони постали в руїнах і згарищах. Гітлерівці спалили спиртовий завод, зруйнували адміністративні, культурно-побутові й господарські будівлі села та колгоспів, 215 хат селян.

Понад 600 жителів Ставів хоробро билися з ворогом у лавах Червоної Армії. Майже половина з них загинула на фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїзм, виявлений у боях, 123 односельчан нагороджено орденами й медалями Радянського Союзу, серед них орденом Леніна — полковника Д. М. Лісового, орденами Червоного Прапора — майора І. П. Волинця, капітанів М. Я. Друзенка і П, Д. Личака та інших. В пам’ять про тих, хто загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни, партизанських загонах і в підпіллі, у селі відкрито пам’ятник.

Після визволення Ставів трудящі під керівництвом партійної організації, долаючи численні труднощі, наполегливо працювали над відбудовою господарств. У дуже несприятливих умовах колгоспи провели весняну сівбу 1944 року. Через відсутність тракторів, тягла і сівалок колгоспники більшу частину землі скопали і засіяли вручну. Більшість зібраного улітку хліба та інших продуктів вони передали у фонд оборони країни. За самовіддану працю 164 колгоспники артілей «Заповіт Ілліча», ім. Ворошилова та «Червоний Жовтень» були нагороджені медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

У 1947 році колгоспи повністю відновили довоєнні площі посівів. Згодом відродилася і довоєнна слава майстрів високих врожаїв. Влітку 1950 року ставинські колгоспи об’єдналися в одне господарство — «Червоний Жовтень». За ним державою було закріплено 2,3 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2 тис. га орної землі. Тепер у різних галузях виробництва знаходять застосування 38 тракторів, 23 автомобілі, 21 комбайн та інші машини, 96 електромоторів. У 1961—1970 рр. споруджено 8 корівників на 800 голів, 4 пташники на 12 тис. курок-несучок, 5 критих токів і комор на 1400 тонн, 4 артезіанські колодязі й 3 водонапірні башти, гараж, дві майстерні, два будинки механізаторів, контору правління колгоспу тощо. Господарству велику допомогу подають шефи — колектив Міністерства енергетики та електрифікації УРСР.

Керуючись настановами Комуністичної партії, правління, партійна організація, усі колгоспники постійно приділяють велику увагу піднесенню культури землеробства й продуктивності тваринництва, запровадженню досягнень науки й передового досвіду, інтенсифікації усіх галузей виробництва. Це забезпечує високі й сталі врожаї, сприяє збільшенню випуску продукції тваринництва. Так, у 1956—1964 рр. було зібрано на круг з гектара по 20—28 цнт зернових і 240—310 цнт цукрових буряків, а в 1965—1969 рр.— по 30,8 цнт зернових і по 281 цнт цукрових буряків. У 1970 році врожай зернових в середньому на кожному гектарі становив 32 цнт, а цукрових буряків — 368 цнт. На кожні 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 101 цнт м’яса і по 4,5 тис. кг молока.

За результатами господарювання колгосп «Червоний Жовтень» був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР у 1954, 1956 і 1965 роках. Партія і уряд високо оцінили самовіддану працю передових людей. Орденами й медалями СРСР нагороджено 15 колгоспників, серед них орденом Леніна — свинарку Є. Л. Коряцьку, комбайнера Я. В. Кучеренка.

З 1966 року колгосп «Червоний Жовтень» перейшов на грошову оплату праці. 437 колгоспників похилого віку одержують від колгоспу пенсію. На 1 січня 1969 року неподільний фонд господарства складав 1,9 млн. крб., прибуток — близько 300 тис. карбованців.

Сучасні Стави — добре впорядкований населений пункт. За останні роки тут звели понад 300 нових житлових будинків. Село повністю електрифіковано й радіофіковано. В ньому є понад 200 телефонів. Майже в кожній хаті — газова плита, радіоприймач, телевізор. У селі 4 магазини, будинок побуту. Тут є медамбулаторія, пологовий будинок, аптека.

Сьогодні Стави — село суцільної письменності. У середніх денній та заочній і початковій школах навчається близько 500 учнів, працює 30 вчителів. У 1970 році 60 юнаків і дівчат навчалося заочно в технікумах і вузах Києва та інших міст.

У селі працює клуб, де регулярно влаштовуються лекції, концерти, вистави, кіносеанси, вечори відпочинку, виконуються нові народні обряди. Дві бібліотеки, фонди яких становлять понад 10 тисяч книг, обслуговують 1600 читачів.

Жителі Ставів пишаються своїми земляками. За роки Радянської влади понад 150 уродженців села стали вченими, інженерами, педагогами, лікарями, офіцерами.

Політичним вихователем і організатором трудящих мас у Ставах є партійна організація, яка об’єднує 43 комуністи. У трьох первинних організаціях ЛКСМУ на обліку 96 комсомольців. ЦК ЛКСМ України за успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя ВЛКСМ, нагородив комсомольську організацію колгоспу «Червоний Жовтень» Почесною грамотою.

Велику роботу в галузі господарського і культурного будівництва проводить сільська Рада. У своїй діяльності її виконком, постійно діючі комісії спираються на широкий актив з числа робітників, колгоспників та інтелігенції.

Заможно живуть, натхненно трудяться жителі Ставів. Глибоко усвідомлюючи свій патріотичний обов’язок перед Батьківщиною, вони розгорнули соціалістичне змагання за дострокове виконання завдань дев’ятої п’ятирічки.

Карты

5 комментариев

  1. Павел:

    Спасибо за большой материал по истории с. Ставы. Я давно интересуюсь его историей, так как собираю материал для исторического очерка по своему селу Почапинцы на Черкасщине. Помещицы Четвериковы и Подобедовы, хотя проживали в вашем селе, но были собственниками и нашего села. Случайно наткнулся на информацию о статье А. Косяченко «Історія с. Стави» в журнале «Історія в рідній школі», 2017, №11. Текст статьи не читал, но в сноске здесь увидел некоторые неточности. Имею много архивных материалов по этим господам. Мог бы поделиться с вами, кое-что уточнить, но мне нужен текст этой статьи. В сноске, например, упоминается Четвериков Филипп Прохорович, Почапинский сахарный завод. Так вот первый умер в 1819 г., а завод в Почапинцах построен в 1836 г., то есть Ф.П. не имеет никакого отношения к сахзаводу. Жидовские Ставы были проданы детям Четверикова Ф. П. в 1838 г. Он был действительным статским советником, вице-губернатором Киевской области. Похоронен в Почапинцах и т.д. Многое подскажу вам после прочтения её статьи. Пришлите, пожулуйста, эту статью.
    Вам надо переделывать статью о Ставах — отойти от коммунистической риторики, местами звучащей в изложенной истории села — так писали во времена Советского Союза. Извините, если что-то не так.
    С уважением, Ялынский Павел Иванович,
    тел. 0969505505

  2. Георгий Майоренко:

    Замечательные познавательные материалы! Мой род Майоренко по линии прадеда из Ставов, поэтому мне это все очень интересно. И прабабушка по фамилии Аксем тоже оттуда. Мои предки переехали из Ставов в Бабинцы в период гражданской и прадед Макар Федосеевич Майоренко стал в Бабинцах главой Сельсовета. Хотелось бы связаться с краеведами села, узнать больше подробностей по истории Ставов. Интересно, остались ли в селе люди с фамилией Майоренко и Аксем?

  3. Сергей:

    Нашел упоминание о родственниках один служил в афгане, другой награжден орденом за труд!!!!! Блин крутоооо!!!! Офигеть просто!!!!

    • Екатерина:

      Добрый день, Сергей!

      А какая фамилия у ваших родственников? Я своих тоже в этих списках нашла.

  4. Наталия:

    В старом альбоме нашлось фото 1944 года. На нем моя мама с подругой в Германии. Она там была на принудительных работах. С обратной стороны адрес подруги . Село Ставы, Киевская обл, Кагарлицкий район. Фамилия Друзенко. Мне интересно как сложилась жизнь маминой подруги. Они пробыли в Германии около трёх лет и вместе возвращались домой. Если кто нибудь откликнется, буду благодарна. Фото могу прислать.

Ваш комментарий