Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Тетиев

Административно-территориальное деление

Тетиев (укр. Тетіїв) — город, районный центр, центр городского совета, Тетиевского района, Киевской области. В ХІХ столетии местечко Таращанского уезда Киевской губернии.

Город относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

Памятники градостроительства и архитектуры УССР 1983 г.

Часовня, начало XIX в. Расположена в центре города. По внешнему облику напоминает античный храм простильного типа. Перед входом — четырехколонный ионический портик. Здание отличается высокой профессиональной техникой строительства и тонко прорисованными деталями.

История городов и сел УССР 1971 год

Тетіїв — місто районного підпорядкування, розташоване на річці Росці (притока Росі), за 148 км від Києва. Залізнична станція на лінії Козятин— Жашків. Населення — 10,4 тис. чоловік.

Тетіїв — центр однойменного району, площа якого 758 кв. км. На території його — 1 міська і 20 сільських Рад депутатів трудящих; їм підпорядковано 33 населені пункти. Населення — 48,1 тис. чоловік. 22 колгоспи і 3 радгоспи спеціалізуються на виробництві зерна, цукрових буряків, м’яса і молока. Розвинуті також ставкове рибництво і садівництво. Земельних угідь 75 756 га, в т. ч. орної землі — 52 198 га, лісів — 6300 га, пасовищ — 2827 га, сіножатей — 1455 га. Основна галузь промисловості — харчова. В районі — 12 підприємств. Діють 3 лікарні, 29 фельдшерсько-акушерських пунктів, 18 пологових будинків; 33 школи, в т. ч. 11 середніх, 15 восьмирічних, 5 початкових, 1 допоміжна школа-інтернат, заочна середня школа робітничої молоді; 21 будинок культури, 14 клубів, 38 бібліотек, народний історично-краєзнавчий музей, дитяча музична школа.

На території сучасного Тетієва знайдено кам’яні знаряддя праці та бронзовий кинджал доби бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), зброю сарматського часу (І—II ст. н. е.), а також римські монети (II ст. н. е.). Поблизу міста є 4 кургани. Два з них мають назви Красна могила та Зелена корчма. В місті збереглися залишки валу від стародавнього городища.

Тетіїв — місто з стародавньою історією. Воно ще в XII ст. не раз зазнавало нападів кочівників. Під час монголо-татарської навали Тетіїв було повністю зруйновано. Як свідчать документи, землями Тетієва в 1514 році володіли литовські вельможі Іван і Андрій Кошки.

Після Люблінської унії, коли українські землі підпали під владу шляхетської Польщі, Тетіїв входив до Брацлавського воєводства. У 1596 році ним володів один з найбільших українських магнатів К. В. Острозький. Відбудовуючи містечко, Острозькі перенесли його на правий берег Роськи — зручніше для оборони місце. На горбі, між гирлами Дубравки й Росішки, збудували замок. Зі сходу його захищали ліси, а з півдня, півночі й заходу — річка з притоками й непрохідними плавнями. Навколо замку селилися селяни і міщани, що тікали від гніту феодалів з Волині, північної Київщини, а також козаки. Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. біля містечка виникли села Слобода, Плоханівка, Снігурівка, що входять нині до Тетієва. Так він став центром значного староства і великого магнатського землеволодіння.

З 1606 року Тетієву надано самоврядування за магдебурзьким правом. Двічі на рік у ньому проводились ярмарки та щотижня — торги. У 1628 році тут нараховувалося 770 димів, діяв водяний млин. За користування землею селяни платили феодалу чинш від 10 до 14 крб. сріблом і залежно від наділу та наявності тягла відбували панщину до 3-х днів на тиждень. Значну частину населення становили міщани: дрібні торговці, ремісники, підмайстри, наймити, їх жорстоко експлуатувала заможна міська верхівка, примушуючи не тільки сплачувати податки на утримання війта, райців, а й виконувати ряд повинностей: ремонтувати шляхи, греблі, працювати на землях членів магістрату та феодала. Власник міста й староста забирали у ремісників частину їх продукції.

Соціальний гніт доповнювався національно-релігійним. Магнат Д. Заславський, який з 1620 року став власником містечка, примушував усіх православних ставати уніатами, а священиків — підкорятися уніатському митрополитові. Хто не виконував цього розпорядження, того жорстоко карали.

Феодально-кріпосницьке і національне гноблення викликало у місцевого населення ненависть до поневолювачів. Тетіївці брали активну участь у визвольній війні 1648—1654 рр. Вони сформували сотню козаків на чолі з Феськом Федченком і хорунжим Стасем. Сотня входила до Білоцерківського полку, що в 1648 році визволив Тетіїв. Тут під час походу на Волинь зупинявся Богдан Хмельницький. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Тетіїв залишився у складі Речі Посполитої. Рятуючись від панських утисків, його жителі тікали на Лівобережжя і Слобожанщину. Внаслідок цього містечко майже обезлюдніло. Тільки в 1711 році магнат Я. Сангушко, діставши Тетіїв у спадщину, почав його заселювати, обіцяв поселенцям усякі пільги. Однак уже в 40-х рр. XVIII ст. селяни потрапили у повну залежність від поміщика. Вони відробляли панщину до 3—4 днів на тиждень, крім того, виконували інші роботи: збирали в лісі ягоди, лагодили шляхи, мости, гатки. Ще більш посилився релігійний гніт у 80-х рр., коли містечко стало резиденцією уніатського деканату.

Тетіївці були активними учасниками гайдамацького руху. 19 липня 1768 року гайдамацький загін на чолі з козаком Серединенком оволодів містечком, розправився з шляхтою, а здобуте майно роздав бідним. До загону приєдналося багато місцевих жителів. Утворилося ще кілька повстанських підрозділів. Загін на чолі з тетіївським козаком Фургульцем зайняв П’ятигори, Кашперівку, Жашків і Житники, а загони Дзяченка і Пташника здобули Погребище і Борщагівку. Проте повстанці недовго утримували Тетіїв. Його знову захопила шляхта. Кілька разів гайдамаки виганяли гнобителів з Тетієва. І тільки війська, послані Катериною II, остаточно придушили повстання. Польська шляхта вчинила жорстоку розправу. За рішенням суду в Тетієві на шибеницях страчено близько тисячі жителів. Висока могила при виїзді до села Росішок ще й тепер нагадує сучасникам про героїчну боротьбу їхніх предків. З 1784 року Тетіїв був центром великого феодального господарства магната Лєдоховського. В ньому налічувалося 378 димів і 2799 чоловік.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією в 1793 році містечко входило до складу П’ятигірського повіту, а з 22 листопада 1800 року стало волосним центром Таращанського повіту Київської губернії. Власник Тетієва О. Даровський у 1834 році володів 3717 десятинами землі. Він побудував тут гуральню, яка в 1848 році виробляла продукції на 900 крб. Крім того, діяли броварня й цегельня. Велику роль відігравала торгівля. На недільні ярмарки у 1846 році привозилося товарів на 16 тис. крб., а продавалося — на 12 тис. крб. У 1853 році в Тетієві проживало 4488 чоловік, у т. ч. З тис. селян-кріпаків, близько 500 державних селян. Значну частину жителів становили міщани, багато яких займалося ремеслами.

У 20-х рр. XIX ст. при костьолі існували лікарня на 10 ліжок та польська школа, в якій навчалися переважно діти поміщицьких службовців. Українське населення залишалося неписьменним.

Селяни Тетієва у результаті реформи 1861 року були фактично пограбовані. Згідно з уставною грамотою на 1610 ревізьких душ поміщик виділив 4165 десятин землі, тобто по 2,5 десятини на душу. За цю землю вони мали сплачувати в казну щороку 4808 крб. 61 коп. Крім того, до переходу на викуп селяни залишалися тимчасовозобов’язаними і мусили, як раніше, працювати на пана літом 74 дні і зимою 484. Поміщик не повернув деяким селянам усієї землі, якою вони користувалися до реформи. Вони звернулися зі скаргою до судових інстанцій. Разбір справи тривав до 1884 року, але вимоги їх не задовольнили. Селяни виступали проти тимчасовозобов’язаних відносин з поміщиком, відмовлялися виконувати повинності в його господарстві. 26—27 березня 1862 року жінки не вийшли на роботу до фільварку. Щоб приборкати непокірних, прибув начальник таращанської поліції з ротою солдатів. Почалися арешти. Проте селяни заявили: «Чиновникам не віримо, а повіримо лише тоді, коли цар прийде». Незважаючи на погрози, тетіївці відмовилися підписувати уставну грамоту. Внаслідок цього вона була введена без їх згоди, а для гарантії «порядку» в містечку залишився на постій загін козаків.

У пореформену добу відбувається дальший економічний розвиток Тетієва. У 1867 році на гуральні Даровського працювало 9 робітників і виготовлялося продукції на 7 тис. крб., у 2-х цегельнях — 14 робітників і продукції — на 1340 крб. на рік. Заможний селянин Г. Поліщук організував виробництво черепиці, яку виготовляли 4 робітники. Свічковий завод П. Сухаря видавав продукції на 950 крб. Крім того, у містечку діяли 4 водяних і 5 вітряних млинів, 3 крупорушки, які за рік переробляли 2250 пудів зерна на борошно та 13 000 пудів — на крупу. У центрі містечка, де розміщувалися в основному підприємства, жило 1807 міщан, які займалися кравецьким, ткацьким, бондарним, столярним і гончарним промислами. Поширеним було вишивання рушників і плетіння кошиків. Торгівля мала переважно місцевий характер. У Тетієві налічувалося близько 90 бакалійних і галантерейних крамниць. На околицях містечка: в Слободі, Плоханівці і Снігурівці жили селяни. Тут розміщувалися 3 поміщицькі економії, в яких було 2060 десятин орної землі.

Внаслідок розвитку капіталізму поглиблювався процес класового розшарування селянства. Створювався резерв вільних робочих рук. Частина бідняків шукала собі заробітків на Херсонщині, Катеринославщині, в промислових містах. Наприклад, тільки протягом 1901 року з містечка пішло 319 чоловік. Під час революції 1905— 1907 рр. в економіях прокотилася хвиля страйків сільськогосподарських робітників, які вимагали підвищення заробітної плати, поліпшення умов життя. Заворушення були придушені козаками. 17 страйкарів кинули до в’язниці. Одним з організаторів виступів був сільський учитель із Слободи Г. І. Щиголь. У його хаті друкувалися прокламації і листівки. За революційну діяльність царський уряд заслав Г. І. Щиголя на каторгу.

Під час столипінської аграрної реформи частина селян-бідняків переселилася до Уссурійського краю і Оренбурзької губернії, але більшість з них повернулася зовсім розореною і зубожілою. 1914 року в Тетієві було 1677 дворів, де проживало 10 203 чоловіка. Селянам належало 4169 десятин землі, а поміщиці М. І. Морочинській і капіталістові Я. М. Бернеру — 4676 десятин.

Найбільшим промисловим підприємством Тетієва був ливарний завод Глишпора. Він виробляв 4 тис. пудів чавунного литва для потреб місцевих цукрових заводів та економій. У 1914 році тут працювало 18 робітників і 4 підлітки. За каторжну працю вони одержували близько 70 коп. на день. Діяло також 3 водяні млини, цегельня й свічкове підприємство.

Значного розвитку набула торгівля. У містечку налічувалося 54 крамниці, З магазини готового одягу, 3 — канцелярських приладь, 16 складів. Про великий обсяг торгівлі свідчить існування в Тетієві 3-х кредитних банківських установ.

Місцеві власті майже не турбувалися про благоустрій. Вулиці не були впорядковані. Коли наставав вечір, вони поринали в темряву.

Медичну допомогу населенню подавала земська лікарня на 25 ліжок, побудована у 1912 році. В ній працювали 1 лікар, 3 фельдшери і акушерка. Крім того, практикували 5 приватних лікарів, у т. ч. один зубний. Діяла земська аптека, 4 аптекарські крамниці.

Дуже мало уваги приділялося освіті. Перша однокласна парафіяльна школа в Слободі виникла на початку 60-х років XIX ст. У Тетієві працювали церковнопарафіяльна католицька школа. Тільки напередодні Лютневої революції земство заснувало двокласну школу, де викладання велося російською мовою. Переважна більшість населення залишалася неписьменною.

Після повалення царизму в квітні 1917 року відбулися селянські заворушення. Селяни громили економії, не давали заготовляти паливо для Кашперівського цукрового заводу. Тимчасовий уряд надіслав до містечка 50 кінних козаків, які жорстоко розправлялися з непокірними.

В листопаді 1917 року в Тетіїв прийшла радісна звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Вона пробудила в трудящих потяг до активного політичного життя. В цей час з фронту, з Донбасу та інших місць повернулося багато людей, які пройшли велику революційну школу, вступили до лав більшовицької партії. З них і склалося ядро Тетіївської парторганізації, до якої входили Н. В. Казнадзей, М. Г. Бурмос, О. В. Панченко, Т. С. Митулинський, Й. П. Файголь, В. М. Лейдерман, А. О. Семенишин та ін. Велику допомогу у створенні більшовицької організації подали комуністи Білої Церкви, які відрядили в Тетіїв Ю. М. Шургальського. Прибувши до Тетієва, він розмножував на друкарській машинці і розповсюджував у містечку та по селах волості листівки з декретами про мир і землю.

У Плоханівці, Снігурівці біднота почала захоплювати поміщицькі землі. Виникли земельні комітети. їх очолили: в Плоханівці — В. В. Казнадзей, у Снігурівці — С. В. Усаневич, в Слободі — Г. І. Щиголь.

Втілюючи в життя постанови 1-го Всеукраїнського з’їзду Рад, більшовики Тетієва повели боротьбу за встановлення Радянської влади. На мітингах, зборах, під час бесід вони викривали зрадницьку антинародну політику Центральної ради.

У січні 1918 року відбулися вибори до волосної і містечкової Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. До Рад були обрані Н. В. Казнадзей, Ф. М. Загаєцький, Т. С. Митулинський, О. В. Панченко, Г. І. Щиголь та ін. Головою виконавчого комітету волосної Ради став Р. М. Гринчук, головою виконкому містечкової Ради — Й. П. Файголь. Органи влади Центральної ради припинили своє існування. Міліція, яка складалася з солдатів-фронтовиків і вже давно йшла за більшовиками, перейшла на бік Рад. Встановлення Радянської влади в Тетієві трудящі відзначили мітингом і демонстрацією.

Проте у березні Тетіїв був окупований німецькими військами. Вони почали жорстоко розправлятися з активістами. Карателі розстріляли колишнього голову земельної комісії Г. І. Щиголя, наклали контрибуцію на містечко, забрали хліб, худобу, селянське майно.

У відповідь на терор тетіївці під керівництвом більшовиків-підпільників піднялися на боротьбу проти окупантів і гетьманців. Чимало з них, зокрема Н. В. Казнадзей, К. П. Ратушний, М. Г. Бурмос, Т. Г. Дідух, О. В. Панченко, вступили до партизанських загонів, що виникли в Таращанському повіті. Один з них діяв у П’ятигорах і Черепині. На початку червня 1918 року він напав на німецький гарнізон у Тетієві і примусив його втекти до Білої Церкви.

Після розгрому військ петлюрівської Директорії у лютому 1919 року в Тетієві відновила діяльність Рада. Комуністи звернулися до населення з відозвою, в якій закликали трудящих містечка й волості швидше налагодити нормальну роботу підприємств, магазинів, державних і громадських установ, організовано провести розподіл поміщицьких і церковних земель та посівну кампанію. Проте відбудові господарства заважали часті напади куркульських банд. Тому питання боротьби з ними посідало чільне місце в діяльності Тетіївської парторганізації і радянських установ. Для захисту містечка й сіл волості був створений озброєний загін з 25 чоловік. Його очолив секретар партійної організації Н. В. Казнадзей. З 1 травня 1919 року всі комуністи відвідували військове навчання. Для зміцнення військових відділів Рад у селах волості парторганізація виділила комуністів М. Г. Бурмоса і Ю. М. Шургальського 2. В травні, червні та липні тетіївцям доводилося мобілізовувати свої сили і давати відсіч бандам Соколовського та інших отаманів.

21 липня 1919 року в Тетієві відбулися вибори комітетів бідноти, що стали справжньою опорою Радянської влади на селі. Проте мирне будівництво тривало недовго. У вересні війська Денікіна захопили містечко. Комуністи знову пішли в підпілля, а частина їх влилася до 45-ї радянської дивізії Й. Е. Якіра, яка у вересні 1919 року виходила з оточення, пробиваючись на з’єднання з 12-ю армією.

Після розгрому армій Денікіна в кінці грудня 1919 року в Тетієві створено волосний ревком на чолі з комуністом Ю. М. Шургальським. Земельним і продовольчим відділами керували Р. М. Гринчук та Т. С. Митулинський. З перших днів своєї діяльності волосний ревком взяв на облік усі запаси продовольчих товарів, палива, вів боротьбу з спекуляцією. Партійний осередок проводив політико-масову роботу. Було створено т. зв. «партійний клуб більшовиків». Тут відбувалися збори, бесіди, культмасові заходи.

14 лютого 1920 року в Тетієві стався бандитський заколот. Підпільна контрреволюційна організація, підтримана петлюрівськими недобитками, синками куркулів та буржуазії, захопила містечко. Кілька комуністів було вбито, голову волосного ревкому Ю. М. Шургальського — тяжко поранено. Діставши відсіч, бандити відступили, але 24 березня знову вдерлися до Тетієва, арештували військкома Кашперівської волості М. Г. Бурмоса і жорстоко розправилися з ним. Вчинивши погром, вони вбили й заживо спалили сотні людей.

Під час білопольської інтервенції в травні 1920 року окупанти, озброївши гвинтівками і артилерією бандитські загони Куравського, спрямували їх проти Червоної Армії.

2 червня 1920 року Тетіїв було визволено. Протягом кількох днів тут містився штаб Першої Кінної армії, відбувалися наради командирів з участю С. М. Бульонного, К. Є. Ворошилова, О. Я. Пархоменка.

Радянське будівництво розгорталося у складній обстановці. Більшість підприємств було зруйновано, крамниці пограбовано, лютувала епідемія тифу й холери. Кількість населення зменшилася до 5975 чоловік. Не вистачало кадрів радянських і партійних працівників. За цих умов розпочав свою діяльність волосний ревком під керівництвом комуніста П. Д. Дячука, який очолив також волосний комітет КП(б)У, що здійснював керівництво роботою комуністів і у Животівській та Кашперівській волостях. 9 липня відбулися збори жителів Тетієва. У своїй резолюції вони закликали все населення повіту підтримувати Радянську владу й подавати всіляку допомогу Червоній Армії. На початку серпня виникли волосний і сільські комітети незаможних селян. З їх допомогою Червоній Армії було надіслано близько 4 тис. пудів хліба. У колишньому маєтку поміщиці Морочинської створили племінне господарство (племгосп).

У другій половині 1920 — на початку 1921 рр. нормальному життю трудящих заважали періодичні наскоки контрреволюційних банд. Через це не всі селяни змогли своєчасно зібрати врожай і посіяти озимину. Куркулі саботували розпорядження органів влади, розкрадали дефіцитні товари тощо.

12 січня 1921 року були переобрані волосний і сільські ревкоми, комітети незаможних селян, у результаті чого вони звільнилися від ворожих елементів. Тетіївський волосний ревком реорганізовано в районний. Новообрані органи влади ще з більшою енергією почали налагоджувати господарське життя. Під їх керівництвом для цукрових заводів повіту заготовлено 1560 тис. куб. м. дров, добудовано залізничну колію Козятин—Жашків, відремонтовано сільськогосподарський інвентар. У квітні в Тетієві зібрався волосний з’їзд ревкомів і комітетів незаможних селян. Він схвалив закон про продподаток і вільну торгівлю сільськогосподарськими продуктами. На з’їзді обрали посівком, що забезпечив успішне проведення весняної сівби. Значний вклад у цю справу внесли воїни 17-ї кавалерійської дивізії Г. І. Котовського, яка розміщувалася в Тетіївській волості. Вони своїми кіньми зорали бідняцькі ділянки, виділили частину зерна для посівів.

Визначною подією в житті Тетієва були вибори до Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, що відбулися у червні 1921 року. Першим головою виконкому волосної Ради був Т. С. Митулинський. Згодом його обрали головою Київської міськради. У червні того ж року тетіївська молодь на своїй конференції ухвалила створити комсомольську організацію. Її першим секретарем став П. Г. Щиголь, син розстріляного німецькими інтервентами комуніста. Серед перших комсомольців були В. В. Казнадзей, Ф. С. Саєвський, С. Г. Бурлаченко, С. С. Кругляк.

Вони з молодечим запалом брали участь у збиранні продподатку, вели роботу по ліквідації неписьменності, активно включилися в організацію допомоги голодуючим Поволжя. Комсомольці зібрали 800 пудів хліба, влаштували для приїжджих дітей-сиріт дитячий будинок.

Тетіїв у 1923 році став районним центром Білоцерківського округу. Життя висувало на порядок денний питання про кооперацію. Перевагу спільного обробітку землі селяни бачили на прикладі місцевого племгоспу. Починаючи з 1921 року, на його території щорічно влаштовувалися сільськогосподарські виставки передового досвіду. 13 незаможницьких господарств Тетієва весною 1923 року об’єднались у сільськогосподарську артіль «Червона хвиля». Першим головою її обрали бідняка П. Г. Ламбуцького. Артіль стала провідником нових форм господарювання на селі. Місцевий племгосп допоміг їй створити тваринницьку ферму. Редакція окружної газети «Плуг і молот», яка була почесним членом господарства, подарувала плуг-семерик. На зароблені трудодні члени кооперативу відкрили дитячий будинок для дітей-сиріт, батьки яких загинули в громадянську війну та в боротьбі з контрреволюційними бандами.

У Тетієві в 1924 році виникли також кооперативні сільськогосподарські товариства, які мали прокатний пункт реманенту, сіяли буряки для Кашперівської цукроварні, давали гроші в позику селянам. Трохи пізніше у селищі заснували меліоративне товариство, споживспілку.

У відбудовний період стали до ладу дрібні промислові підприємства: бондарні, кузні, слюсарні, водяні млини, кравецька і шевські майстерні та 12 кооперативних торговельних точок.

Налагоджувалась охорона здоров’я трудящих. Вже в 1920 році відкрили лікарню на 30 ліжок. У 1925 році в ній працювало 5 лікарів, 3 фельдшери. Діяли також аптека, дитячі ясла.

Значно підвищився культурний рівень трудящих. 1925 року в селищі працювали дві початкові й семирічна трудова школи, де 12 вчителів навчали 517 учнів. Успішно здійснювалася ліквідація неписьменності. У 3-х школах лікнепу і ліквідпунктах вчителі та культармійці навчали робітників і селян. Культосвітню роботу проводили хати-читальні, а також клуб, де діяла кіноустановка. При школах працювали бібліотеки.

З новим економічним укладом у життя людей поступово входив новий побут, звичаї та обряди. У святі врожаю, організованому місцевою комуністичною спілкою молоді, взяли участь майже всі жителі Тетієва. Без попів і кадил, урочисто, з червоними прапорами пройшли громадянські панахиди під час похорону активного учасника боротьби за Радянську владу Н. В. Казнадзея і комсомольця Л. О. Паламарчука.

У відбудові господарства, налагодженні культурного життя Тетієва зростала роль партійної організації. Збільшувалася кількість її членів. Якщо в квітні 1919 року в ній налічувалося 18 комуністів, то в 1925 —- близько 80.

Все активніше залучалися до громадського життя жінки. Добрими організаторами зарекомендували себе комуністи І. Грубріна, лікар К. М. Хлебникова, вчителька Г. Л. Троценко. Вони проводили бесіди серед населення, дбали про піднесення культурно-освітнього рівня своїх подруг. Ця робота дала прекрасні результатні Вже у 1925—1926 рр. 40 проц. жінок були активістками.

Скінчився відбудовний період. Трудящі на чолі з комуністами ще з більшою завзятістю перебудовували господарство на соціалістичний лад. Партійна організація, Ради і комітети незаможних селян докладали всіх зусиль, щоб поліпшити работу племгоспу, який мав 577 десятин землі і вирощував племінну худобу для всього округу. Йому виділили значну кількість реманенту: молотарки, жатки, плуги, сінокосарки, віялки та інші сільськогосподарські знаряддя. Подією для всього Тетієва було придбання племгоспом трактора «Фордзон». З ініціативи комуністів у 1926 році створено бурякове кооперативне об’єднання, а в Слободі організовано машинно-тракторне товариство, яке подавало селянам широку допомогу в обробітку землі.

Активну участь у кооперуванні сільського господарства брали комсомольці. З їх допомогою в 1929 році виникли три ТСОЗи, бригади ремонту сільськогосподарських знарядь тощо. Між товариствами спільного обробітку землі та артіллю «Червона хвиля» розгорнулося змагання за високу продуктивність праці. У кінці 1929 року з ТСОЗу та артілі «Червона хвиля» створено колгосп ім. Калініна. На початку 1930 року у Тетієві утворилося ще п’ять сільгоспартілей. За рішенням обкому КП(б)У в березні 1932 року для налагодження політмасової роботи до села виїхала бригада робітників київського заводу «Червоний двигун». Шефи допомагали також налагодити роботу створеної в 1931 році Тетіївської МТС, ремонтували машини, готували кадри трактористів. Поступово зростав машинний парк. Якщо восени 1932 року в МТС було 29 тракторів, то весною наступного року — 44 трактори, 19 букерів, 7 сінокосарок, 10 лобогрійок, 5 самоскидок та молотарка.

У Тетієві в 1933 році існувало шість колгоспів. Вони охоплювали 78,6 процента господарств. У 1932 році на базі племгоспу створено насінницький радгосп, якому виділено 1246 га землі. В господарстві працювало 64 робітники, було 3 трактори, 3 автомашини, 43 коней і волів, 59 голів великої рогатої худоби. Діяла своя ремонтна майстерня.

В середині 30-х років у країні ширився рух п’ятисотенниць. 12 вересня 1935 року в Тетієві відбувся зліт буряківниць, який прийняв рішення створити ланки високого врожаю цукрових буряків в усіх колгоспах і радгоспах району. На 1936 рік колективні господарства вже досить зміцніли. Так, у Плоханівському колгоспі ім. Сталіна було 1530 га орної землі, 98 коней, 227 голів великої рогатої худоби, 180 свиней, 141 вівця.

В результаті соціалістичної перебудови сільського господарства різко підвищилася врожайність провідних культур. Якщо в 1925 році з кожного гектара збирали пшениці по 11, а цукрових буряків по 90 цнт, то вже в 1938 році — відповідно по 18 і 175 цнт. Зразки високопродуктивної праці показували ланкові Ярова і М. Троценко, які в 1938 році одержали по 316—385 цнт буряків з гектара. Трактористи МТС 3. Добровольський, Я. Бакун, А. Синкевич та І. Ковальчук за хороші показники в роботі у 1939 році завоювали право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

Поряд із піднесенням сільськогосподарського виробництва зміцнювався і промисловий сектор. У 1932—1933 рр. побудовано електростанцію, відкрито майстерню для ремонту колгоспної техніки. У 1939 році почав діяти автопарк на 50 автомашин.

Підвищувався матеріальний рівень трудящих селища. В артілі ім. Калініна, наприклад, колгоспники одержували на трудодень по 2—3 кг зерна, овочі, гроші. Зводилися будинки, виріс новий житловий район ім. Дзержинського. Селищна Рада почала займатися питаннями електрифікації і радіофікації. Населення Тетієва у 1939 році становило 8022 чоловіка.

За роки побудови соціалізму великих успіхів було досягнуто на ниві культурного будівництва. 1933 року семирічна школа була реорганізована в середню, а дві початкові — в семирічні. Тільки на околиці селища, на масиві ім. Дзержинського, діяла початкова школа. На 1936 рік у селищі нараховувалося 1600 учнів. Водночас розширювалася мережа навчальних закладів для малописьменних дорослих. У 1930 році при семирічній школі почала працювати вечірня школа сільської молоді, яку через рік реорганізували в робітфак, а в 1936 році — у вечірню середню школу. Відкривалися один за одним спеціальні навчальні заклади. З 1930 по 1935 рр. у Тетієві працював робітфак Київського ветеринарного інституту. З 1932 по 1934 р.— вечірній педтехнікум, а в 1937 році — філіал Білоцерківської педагогічної школи.

Велику культурно-освітню роботу розгорнув будинок культури. Тут читалися лекції, демонструвалися кінофільми, працювали гуртки політичної освіти, художньої самодіяльності. У травні 1940 року успішно пройшов районний огляд самодіяльного мистецтва колгоспних клубів, а також олімпіада дитячої творчості. При районній бібліотеці було влаштовано виставку творів початкуючих літераторів і художників. Особливо пожвавилася діяльність спортивно-оборонних гуртків, у яких молодь складала норми на значки ППХО, ГПО, ГСО, брала участь у стрілецьких змаганнях, навчалася на курсах шоферів.

Усі ці відрадні перетворення в економіці, культурі, побуті, що відбувалися під керівництвом партійної організації, за найактивнішою участю її членів, систематично висвітлювалися в районній газеті «Ленінським шляхом» — органі Тетіївського РПК і РВК, яка почала виходити з 3 грудня 1931 року. У 1938 році її перейменували в «Ленінець», а в 1962 — в «Ленінські заповіти». З кожним роком збільшувалася кількість комуністів і комсомольців. Уже в 1937 році було 129 членів партії, а напередодні війни — 216. Районна організація ЛКСМУ об’єднувала в своїх лавах 1559 чоловік.

Мирну працю трудящих перервала навала німецько-фашистських орд. 17 липня 1941 року окупанти захопили Тетіїв. Почалася жорстока розправа над радянськими людьми. Проте фашисти не почували себе господарями. Як і всюди, де вони ступали, у них під ногами горіла земля. В Тетіївському районі було створено підпільний райком партії, який очолив секретар РК КП(б)У П. В. Цветков. Під його керівництвом діяло 5 підпільних організацій у складі 57 чоловік. Вони вели антифашистську агітацію, розповсюджували повідомлення Радінформбюро, листівки, організовували допомогу радянським воїнам, що вибиралися з оточення, направляли їх у партизанські загони. Гітлерівці довго не могли натрапити на слід підпільників. Весною 1942 року гестапівцям вдалося заарештувати членів підпільного райкому партії Л. В. Кагарлуцького і К. А. Сіміс. Ніякі знущання й тортури не змогли примусити комуністів виказати своїх товаришів. Фашисти замучили їх, як і ще 13 чоловік, зв’язаних з партійним підпіллям.

Незважаючи на терор, месники не давали спокою фашистам. У грудні 1942 року під керівництвом райкому було організовано партизанський загін, який перебазувався до лісу. Проте сам П. В. Цветков не встиг перейти до загону. Він і його бойовий товариш В. Н. Ножкін були оточені на конспіративній квартирі Д. С. Білозер у селі Голодьках і геройськи загинули в нерівному бою. Молодь Тетієва, вшановуючи пам’ять про хороброго підпільника, назвала його іменем свій клуб. Активну участь у роботі підпільного райкому брала вчителька М. Є. Борщова, яка була зв’язківцем райкому.

Водночас антифашистську діяльність на території Тетієва проводила й група Й. Л. Мукомела. Вона боролася проти гітлерівців, починаючи з жовтня 1941 року до останнього дня гітлерівської окупації. Група підтримувала зв’язок з підпільним райкомом партії, а також партизанським загоном Г. С. Кулагіна, якому передавала зброю. Взимку 1942 року вона знищила ворожий ешелон з автомашинами, що йшов на Східний фронт. Підпільники виготовляли довідки про захворювання. Пред’являючи їх, молодь звільнялася від німецької каторги.

З січня 1944 року воїни 155-ї стрілецької дивізії визволили Тетіїв від німецько-фашистських військ. За час окупації гітлерівці заподіяли Тетієву і всьому району величезних збитків. Було спалено понад 137 колгоспних приміщень. 1358 чоловік вивезено на каторгу до Німеччини, 238 — по-звірячому закатовано в гестапівських застінках, серед них сім’ї партизанів А. П. Марченка, Р. Д. Литвина, В. Н. Снігур-ця, К. А. Сіміс, Ф. О. Семенишина, І. Ф. Яковишина, С. С. Кругляка.

Відстоюючи незалежність і свободу своєї Батьківщини, тетіївці хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Багато з них нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу. Понад 400 чоловік загинуло в боях з ворогом.

Після визволення трудящі приступили до відбудови зруйнованого господарства, яка проходила в надзвичайно складних умовах. Не вистачало сільськогосподарського інвентаря, робочих рук, транспорту. Артіль ім. Калініна не мала жодної автомашини. Залишилося 6 парокінних возів, сани, 16 плугів, 30 борін, 6 культиваторів, сівалка, гребка та молотарка. На 3 січня 1944 року в цьому колгоспі було тільки 12 голів великої рогатої худоби, 11 свиней.

Переборюючи труднощі, партійна організація району зуміла мобілізувати населення на самовіддану працю. Колгоспи вчасно провели весняну сівбу, підготувалися до збирання врожаю, зібрали необхідний інвентар у колгоспників. Робітники Тетіївської МТС лагодили й складали з окремих частин сільськогосподарські машини. Вже в червні 1944 року вони відремонтували 4 молотарки, 5 комбайнів, 8 двигунів, 3 локомобілі.

Трудівники Тетієва подавали велику допомогу фронту, нічого не шкодували, щоб наблизити день перемоги. В селищі було зібрано 48 280 крб. на побудову танків «Тетіївський боєць всевобучу». Колгоспники здали у фонд оборони багато хліба, картоплі та овочів. Успішно пройшла передплата Другої Державної воєнної позики. Вчителі та учні надсилали подарунки бійцям Червоної Армії.

Закінчення Великої Вітчизняної війни створило сприятливі умови для прискореної відбудови господарства. 18 вересня 1947 року колгосп ім. Кірова рапортував Центральному Комітету ВКП(б) про виконання плану хлібозаготівель. На зерноприймальний пункт було здано 10 578 пудів зерна, в т. ч. 336 — понад плану. У 1949 році високих показників добився і колгосп ім. Калініна. Ланка О. П. Левченко виростила по 22 цнт пшениці з кожного гектара. Добре попрацювали механізатори Тетіївської МТС, які першими в республіці виконали річний план ремонту тракторів.

У 1951 році відбулося об’єднання артілей. Із шести колгоспів утворено три. Це дало можливість краще використовувати техніку і робочу силу, зробити господарства рентабельними. Слободська артіль ім. Калініна в 1956 році одержала прибутків більш як на 1,7 млн. крб. Середній надій молока на корову становив тут 3040 літрів. У 1959 році два колгоспи приєдналися до радгоспу «Тетіївський». Господарство мало 4227 га угідь і спеціалізувалося на виробництві м’яса і молока. Водночас тут засівалося 3817 га землі різними культурами. Розвивалося овочівництво і садівництво. У 1966—1968 рр. у радгоспі вироблено в середньому на 100 га землі по 112 цнт м’яса. Надій молока на корову становив 3101 кг. Доярки С. Н. Власюк, М. П. Ковінько досягли ще ліпших результатів — по 3600—3700 кг на корову. Свинарка М. Білокінь одержала від кожної свиноматки по 27 поросят.

У третьому кварталі 1970 року радгосп достроково завершив восьмий п’ятирічний план по виробництву молока і м’яса. На 10 жовтня п’ятирічне завдання було перевиконано по молоку на 111, по м’ясу — на 150 проц. Взявши зобов’язання в ленінському ювілейному році виробити на 100 га угідь по 900 цнт молока, або надоїти

від кожної корови по 3150 кг, тваринники вже у вересні сягнули тритисячного рубежа. Господарство велику увагу приділяє племінній справі. На фермі є 22 корови класу еліта, 421 — першого класу і 549 — другого класу. Високою стала врожайність основних культур. У 1965—1967 рр. в радгоспі зібрано по 26 цнт зернових і по 311 цнт цукрових буряків з га. 1970 року урожай цукрових буряків зріс до 424 центнерів. 1971 року за виробничі здобутки радгоспу у восьмій п’ятирічці шість його працівників нагороджено орденами і медалями, в т. ч. доярку С. Н. Власюк та директора С. Я. Марченка—орденом Жовтневої Революції, головного зоотехніка О. М. Яницьку — орденом Трудового Червоного Прапора.

У радгоспі налічується 56 тракторів, 9 зернових, 6 кукурудзозбиральних, 8 бурякозбиральних і 8 силосозбиральних комбайнів, 43 вантажні машини.

Зміцніла також економіка колгоспу ім. Калініна. Господарство має 2738 га землі, численний авто-тракторний парк. На тваринницьких фермах виробничі процеси електрифіковано. У ювілейний рік — 50-річчя Великого Жовтня — колгоспники зібрали по 35 цнт озимої пшениці та по 375 цнт буряків з гектара. У 1966— 1968 рр. на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено в середньому по 493,1 цнт молока та по 156 центнерів м’яса. За успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні ювілейного 1967 року, колгоспу вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів і ВЦРПС з видачею першої грошової премії. За досягнення в розвитку економіки і в культурному будівництві в квітні 1970 року колгоспу вручено Ленінську ювілейну Грамоту ЦК КПРС, Президії Верховної Ради GPGP, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.

Велика заслуга у цих здобутках колгоспної партійної організації, в якій налічується 30 комуністів. Усю свою діяльність вони спрямовують на розвиток колгоспного виробництва, очолюють найважливіші ділянки роботи. Двадцять років керує колгоспом комуніст Г. С. Голембовський, у 1971 році нагороджений орденом Леніна. Сумлінно працює комуністка зоотехнік Є. 3. Підопригора. За досягнення колгоспу у восьмій п’ятирічці її відзначено орденом «Знак Пошани». Заслуженою повагою користуються серед тетіївців ветеран праці С. К. Мотузюк, династія колгоспників Ратушних—Левченків. Одним із активних засновників колгоспу був Я. П. Ратушний. Його сестра О. П. Левченко 22 роки працювала ланковою на буряковій плантації і понад 13 років трудилася на свинофермі. У 1969 році вона одержала по 23 поросят від свиноматки. Син її —Д. А. Левченко — передовий тракторист. Таких сімей у колгоспі багато. За високі показники в роботі орденами й медалями Радянського Союзу нагороджено 25 колгоспників. Серед них Г. І. Бороднійчук — орденом Жовтневої Революції.

Великий крок уперед зробили й промислові підприємства Тетієва. У 1958 році на базі МТС почала діяти PTC, яку в 1961 році реорганізовано в об’єднання «Сільгосптехніки». В міжколгоспній будівельній організації, що виникла в грудні 1956 року, працює 500 робітників. Вона оснастилася потужною будівельною технікою: бульдозерами, автонавантажувачами, баштовими кранами тощо. Весь час зростає виробнича потужність цегельного заводу, заснованого 1958 року. Продуктивність його близько 8,8 млн. штук цегли на рік. Значно збільшився Тетіївський автопарк. Близько 100 автомашин щоденно перевозять сотні тонн народногосподарських вантажів. В 1970 році побудований і видав першу продукцію міжколгоспний комбікормовий завод. 1969 року почали працювати швейний та гончарний цехи промкомбінату. Широким попитом у трудящих користуються вироби тетіївських підприємств харчової промисловості, що стали до ладу у післявоєнні роки,— маслозаводу, харчокомбінату, — які переробляють сільськогосподарську продукцію колгоспів і радгоспів району, виробляють борошно, крупу, безалкогольні напої, цукерки. З 1960 року працює Тетіївська дільниця електромережі. У 1969 році вона виконала план реалізації електроенергії на 105 процентів, електрифікувала 160 будинків, провела 10 км нових ліній.

На промислових підприємствах виникли партійні організації, які налічують: у «Міжколгоспбуді» 36 комуністів, «Сільгосптехніці» — 33, автопарку — 34.

Високу оцінку своєї роботи дістала Тетіївська районна комсомольська організація. У 1967 році за успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Радянської влади їй було вручено пам’ятний Червоний прапор ЦК ЛКСМУ. У 1970 році в Тетієві працювало 24 первинні комсомольські організації, в яких перебувало 1034 комсомольці.

Від 18 березня 1968 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Тетіїв віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Багато зроблено для поліпшення благоустрою. У минулому розрізнені села Снігурівка, Плоханівка, Слобода нині злилися з Тетієвом в єдине місто з рівними асфальтованими вулицями, що обсаджені тополями. Понад 85 процентів будинків міста зведені після війни. У більшості з них є газ, парове опалення, централізоване водопостачання. Місто повністю електрифіковане й радіофіковане. В усіх напрямках курсують 34 автобуси.

Добре розвинута торговельна мережа: працюють універмаг, 6 продуктових, меблевий, господарський та культтоварний магазини, 20 ларків. У 1969 році на душу населення продано товарів на суму 358 крб. Щороку провадяться ярмарки.

Значна увага приділяється охороні здоров’я. Виросло лікувальне містечко. На його території розмістилися лікарня на 230 ліжок, протитуберкульозний диспансер. Світлі, просторі спеціалізовані корпуси терапевтичного, хірургічного відділень потопають у зелені. Населення обслуговує 39 лікарів та 122 середніх медичних працівників. 485 дітей трудящих виховуються у дитячих садках і яслах.

У місті створені всі умови для навчання і виховання підростаючого покоління. Діють 2 середні, 2 восьмирічні й одна школа робітничої молоді, в яких навчається 1917 учнів і працює 112 вчителів. Серед них заслужені вчителі УРСР Г. Д. Корнійчук та І. Ф. Сенько. 40 років віддав педагогічній справі Ф. О. Васильченко. Його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У Тетієві є також медичне училище, постійні торговельні курси, школа шоферів. Чимало вихованців шкіл стали гордістю міста. У місті закінчили середню школу № 1 український радянський поет І. Ф. Драч, письменник В. М. Жураківський. У Тетієві народилися і провели дитячі роки літературознавець, письменник В. Г. Кирилюк, заслужений художник РРФСР В. С. Рогаль, генерал-майор О. 3. Франчук.

Трудящих міста обслуговує 9 бібліотек з книжковим фондом близько 104 тис. томів. Тетіївці люблять свій будинок культури. З великим успіхом тут у 1967 — 1970 рр. пройшли концерти Київського ордена Леніна державного академічного театру опери та балету УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Київської державної філармонії, Державної заслуженої капели бандуристів УРСР, Черкаського державного народного хору та інших мистецьких колективів. Заслужену славу завоювали у тетіївців інструментальний ансамбль, духовий народний самодіяльний оркестр будинку культури, хор районної лікарні. У будинку культури влаштовуються виставки образотворчого та прикладного мистецтва. Так, у 1967 році свої полотна демонстрували тут 87 народних умільців району. Високу оцінку відвідувачів дістали малюнки з видами Тетієва самодіяльного художника М. Сабодаша. На багатьох підприємствах і в організаціях створені колективи художньої самодіяльності. Традиційними стали — свято пісні, яке щороку проводиться в другу неділю червня, свято першого снопа та інші.

У місті з 1964 року працює музична школа з відділеннями баяна, піаніно та народних інструментів. У ній навчається 120 учнів. Діє міська літературна студія «Роська». Багато її членів пишуть оповідання, вірші, пісні. Так, учитель М. І. Кравчук видав збірку новел «Криниця під вікном». В 1970 році його прийнято в члени Спілки письменників України.

Тетіївці проявляють великий інтерес до історії свого міста. Тут у 1965 році створено краєзнавчий музей, де зберігаються численні археологічні знахідки, документи й речі борців за Радянську владу, героїв громадянської і Вітчизняної воєн, які віддали своє життя за прекрасне сьогодення Тетієва. В 1970 році музею присвоєна звання народного. Його очолює на громадських началах вчителька-пенсіонерка А. X. Данилюк.

Усім досягненням в галузі економіки, піднесенні матеріального добробуту, культурного рівня трудящі міста зобов’язані Радянській владі, рідній Комуністичній партії.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Тетиев, город (с 1968), центр Тетиевского района Киевской области УССР. Ж.-д. станция на линии Погребище — Жашков. 12,1 тыс. жителей (1975). Хлебозавод, комбикормовый, маслодельный, кирпичный заводы.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Тетиев — мст. Киевской губ., Таращанского у., в 30 в. от ст. Оратово Юго-Зап. жел. дор., при впадении рр. Дубровки и Россошки в р. Роську. Название местечка производят от имени половецкого хана Тетия, взятого русскими в плен в 1185 г. В древности здесь существовал значительный город, что доказывают валы, курганы, древние могилы и вещи, находимые в окрестностях. Сохранилась также часть вала от разрушенного городища. 2 больших кургана; в одном из них найдено много медных монет Алексея Михайловича. В окрестностях найдены каменные полированные топоры, бронзовый кинжал, железные копье и стрела и большая бронзовая монета Антонина Пия. В Т., вместе с его предместьями, 8687 жит., 2 правосл. церкви, католич. костел и каплица, синагога, больница, заводы винокуренный, пивоваренный и кирпичный; 3 водян. мельницы.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Тетиев, местечко лежит в западной оконечности уезда при речке Роське, в которую впадает в местечке два ручья из сел: Дубровки и Росошек текущие. Еще недавно окрестности местечка изобиловали лесами, ныне значительно истребленными; земли к местечку принадлежит 8593 десятины, а вблизи добывается белая глина, употребляемая для окраски хат. Жителей обоего пола: православных 3700, римских католиков 202, евреев 1525. Тетиев принадлежит к местечкам весьма давним. Название его мы производим от Тетия князя половецкого, упоминаемого в летописях под 1185 годом* . Однако у жителей сохранилось предание, что Тетиев в древности назывался Тимошнею, что в нем жиж греки, имевшие свою церковь недалеко от нынешней Николаевской, где ныне возвышается могила, именуемая Красной и где видны и теперь каменные плиты и кресты. Говорят, что этот давний город разрушен татарами, а церковные вещи зарыты близ того же места. И действительно близ указанной могилы, в 1830 году, вырыто было множество медных на подобие рыбьей чешуи денег и большое количество разного хлеба в зерне, испорченного временем. Что давний город существовал на левой стороне реки Роськи, а не на правой, как ныне, это видно по следам древнего вала, окружавшего местечко. Во многих местах он уже разбросан. Замечательна могила при въезде в м от села Росошек; на ней, по усмирении мятежа 1768 года, была построена польским правительством виселица, которой казнено до 1000 окрестных жителей, участвовавших в мятеже. Тетиев долгое время считался главным местом значительного сначала староства и потом владения, называвшегося Тетиевщиной. При разделе имений между польскими вельможами, Тетиевщина досталась князьям Сангушкам Янушу, а в половине прошлого века Констанции из дома Денгоф, по первому мужу Сангушковой, а по второму Рогалинской. Она имела в своей опеке родственницу, также из дома Денгоф, которую выдала замуж за Францишка Ледуховского воеводу Чернеховского и уступила ей все Тетиевское имение, с условием ежегодной уплаты ей до смерти 100000 злотых при 150 всего дохода, доставляемого имением. У воеводины Чернеховской гостил король Станислав Август, возвращаясь в 1787 году из Канева. 13-го мая он имел у нее обед и ночлег на 14-е число. После Ледуховских Тетиевом владели: графы Томаш и сын его Францишек Островские; потом Александр Машкевич и племянник его Карл Даровский. Из двух сынов Даровского, меньшему Александру Карловичу (латин испов., род 1814 года) предназначен Тегиев, тогда как старшему Адаму село Лобачев. Мать Екатерина имеет особое имение в Подольской губернии село Камянец. В прошлом веке Тетиев был резиденцией духовных деканов, коим подведомственны были окрестные церкви. Около 1740 года к деканату этому причислялось 56 церквей, из коих дальнейшие в Володарке, Соколовке, Сквире и Пятигорах.

В настоящее время в местечке две церкви Успенская на правой стороне реки Роськи, на базаре и Николаевская за рекой, на предместье, обе деревянные, первая 4-го, а вторая 5-го класса.
Успенская, построена как видно из визиты в 1748 году производившейся в 1730 году близ прежней старой; земли ей принадлежит 87 десятин. В ней замечателен древний иконостас с статуэтными изображениями святых.

Николаевская построена, как значится в той же визиге, из липовых кругляков, в 1733 году; но нынешняя несколько позже, именно 1749 года; земли имеет с хутором 73 десятины К ней причислялись жители села Бурковец до построения собственной церкви.

Латины имеют в Тетиеве свой костел приходской каменный, построенный в текущем столетии. При наружных дверях костела поставлена гранитная статуя чтимого римскими католиками святого Непомука.

*В числе 417 половецких князей, взятых в плен в 1185 году соединившимися Русскими князьями, один из них взятый с сыном назывался Тетий. См. Поли. Собр. Русск летописей том I, стран. 167.

Метрические книги по м. Тетиев в архивах

Перечень метрических книги хранящихся в ГАВиО (Винница)

1. Київська губернія
2. Таращанський деканат
3. Римсько-католицька церква Успіння Пресвятої Богородиці м-ка Тетіїв Таращанського повіту Київської губернії
4. м-ко Тетіїв, сс.Бугаївка, Бурківці, Голодьки, Дзвеняче, Дібрівка, Кашперівка, Клюки, Лобачів, Михайлівка, Росішки, Скибинця, Стадниця, Тетіїв, Черепин, Шуляки та ін.
5. Народження: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1,спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1833 ф.737, оп.1, спр.23; 1835: ф.737, оп.1, спр.27; 1837: ф.737, оп.1, спр.47; 1842: ф.737, оп.1,спр.104; 1846: ф.737, оп.1, спр.134;
6. Шлюб: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1833 ф.737, оп.1, спр.23; 1835: ф.737,оп.1, спр.27; 1840: ф.737, оп.1, спр.90; 1842: ф.737, оп.1, спр.107; 1846: ф.737, оп.1, спр.136;
7. –
8. Смерть: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1833 ф.737, оп.1, спр.23; 1837: ф.737,оп.1, спр.46; 1839: ф.737, оп.1, спр.78; 1842: ф.737, оп.1, спр.105; 1843: ф.737, оп.1, спр.119; 1847: ф.737, оп.1, спр.140;
9. –
10. —

Ваш комментарий