Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Трилесы

Административно-территориальное деление

Трилесы (укр. Триліси) — село, центр сельского совета Фастовского района Киевской области. В ХІХ столетии село Васильковского уезда Киевской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

История городов и сел УССР 1971 год

Триліси — село, центр сільської Ради, розташоване на березі річки Кам’янки, правої притоки Росі, за 13 км від Фастова. Населення — 6300 чоловік.

Біля села досліджено кургани доби бронзи, часів Київської Русі та кочівників X—XIII ст. У селі збереглися залишки городища, на якому в 1865 році знайдено монетний скарб (голландські талери та дрібні срібні монети — польські, шведські, прусські).

Триліси (в писемних джерелах — Трилесы, Трилесся, Трылисы) — одне з найдавніших поселень Придніпров’я. Про походження назви села існує дві думки. Згідно з однією, колись у цій місцевості росли три дубові ліси. За іншою — воно було оточене трьома рядами дубового частоколу. Остання, очевидно, більш достовірна. Триліси вперше згадуються в XIV ст., коли київський князь Володимир Ольгердович грамотою, виданою в 1390 році, стверджував право володіння ними за князем Юрієм Половцем-Рожиновським зі Сквири. Син князя Володимира Ольгердовича—Володимир (Олелько) спеціальним привілеєм підтвердив право Михайла Юрійовича зі Сквири на володіння Трилісами. В 1593 році польський король Сигізмунд III передав містечко разом з навколишніми селами у володіння В. Черминському.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. татарські орди п’ять разів спустошували Триліси, а в 1600 році — повністю спалили. Проте невдовзі містечко почало відроджуватися. В 1616 році в Трилісах, які належали тоді до Білоцерківського староства, було 170 селянських господарств, що відбували «послушенство», і 30 козацьких. Феодальних повинностей вони не виконували, бо у зв’язку з татарськими набігами містечку були надані пільги на 20 років. Однак староста примушував жителів вносити чималі платежі на свою користь, влітку жати один день на тиждень, косити два дні на рік, взимку привозити до замку два вози дров. Під час воєнних дій чоловіки відбували військову службу, а в мирний час — польову сторожу на степових шляхах. Як видно з наведених даних, феодальна залежність селян у Трилісах була легшою, ніж у багатьох інших містечках, тим важчими були для них утиски, яких вони зазнавали від старости, підстарости, власників трьох млинів та двох крамниць, що самі визначали ціни на продукти, розмір мірчука тощо. Все це разом з постійною небезпекою нападів татарських орд призводило до того, що багато селян залишили містечко. За люстрацією 1622 року в ньому налічувалося всього 60 дворів.

Щоб захистити Триліси від нападів татар, їх обнесли земляним валом і дерев’яними стінами. На горбі біля річки Кам’янки знаходився замок. Його невеликий гарнізон мав на озброєнні три гармати, 19 гаківниць та іншу зброю. У 1626 році Сигізмунд III передав містечко у володіння ротмістрові польських військ А. Строчі за участь у придушенні селянсько-козацьких виступів проти шляхти в 1625 році.

Яскраву сторінку вписали жителі Триліс в історію визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. У серпні 1651 року, коли селянсько-козацькі війська на чолі з Богданом Хмельницьким після поразки під Берестечком відступили до Білої Церкви, польське військо зупинилося під Трилісами. Жовніри й шляхта нещадно пограбували населення навколишніх хуторів. Вони навантажили цілий обоз продуктами, а також різним майном. Але козацький гарнізон і жителі не впустили поляків у містечко. «Невгамовна чернь,— писав у листі до короля стольник А. Мясковський,— бачачи військо досить велике, жодної душі не вислала просити про помилування, а посилала нам тисячу всяких лайливих слів і радила не мучити коней, щоб було на чому тікати в Краків». Коронний гетьман Потоцький дав наказ силою оволодіти містечком. На світанку 23 серпня 1651 року загін у складі 600 піхотинців і 400 драгунів з чотирма гарматами розпочав штурм Триліс. Бій був нерівний, але жителі захищалися мужньо. Навіть жінки брали участь у відсічі ворогу. Одна з них билася в гущі ворогів і відрубала косою голову польському капітану. Втративши 80 солдат і двох офіцерів, шляхта захопила Триліси і вщент зруйнувала їх. З небаченою люттю вона винищувала людей без різниці статі і віку. Очевидець записав: «Трупів скрізь повно: в будинках, погребах, коморах, біля містечка і на полях, повно скрізь чоловіків і жінок з дітьми. Очевидно, не менше 2 тис. чоловік». Козацького сотника Б. Олександренка взяли в полон і після нелюдських катувань посадили на кіл. Тих, хто намагався пробратись у Фастів човнами, шляхтичі перехоплювали і тут же вбивали. За переказами, кров три дні не висихала.

Довгий час Триліси не заселялись. У XVIII ст. вони згадуються в документах як невелике село Білоцерківського староства. В 1765 році в ньому налічувалося 138 халуп. Тут містилися прикордонні митні склади. З 1775 року поселення належало польському магнатові К. Браницькому. Після возз’єднання Правобережної України з Росією Триліси увійшли до Васильківського повіту Київської губернії.

Однією з найважливіших подій у житті Триліс XIX ст. було повстання Чернігівського полку. П. І. Пестель 13 грудня 1825 року за доносом був заарештований, тому повстання очолив підполковник G. І. Муравйов-Апостол. Про повстання 14 грудня в Петербурзі він дізнався 25 грудня від сенатського кур’єра в Житомирі, куди прибув для зустрічі з членами таємного товариства, що служили в інших військових частинах. 28 грудня С. І. Муравйов-Апостол приїхав у Триліси, де була розквартирована 5-та мушкетерська рота, і послав солдата з запискою про початок дій до члена товариства командира роти А. Д. Кузьміна, який разом з поручиками М. О. Щепиллом, В. М. Соловйовим та І. І. Сухиновим перебував в той час у Василькові у зв’язку з прийняттям присяги Миколі І. Одержавши звістку, офіцери виїхали до Триліс. Але раніше туди прибули полковник Гебель і жандармський поручик Ланг, які шукали С. І. Муравйова-Апостола та М. П. Бестужева-Рюміна. Випадково зайшовши на квартиру до А. Д. Кузьміна, вони побачили там одягнутого С. І. Муравйова-Апостола, а в сусідній кімнаті на ліжку — його брата. Гебель зачитав наказ про арешт, поставив варту. В цей час приїхали з Василькова А. Д. Кузьмін, М. О. Щепилло, В. М. Соловйов та І. І.Сухинов. За допомогою зброї вони звільнили С. І. Муравйова-Апостола з-під арешту. Того ж дня А. Д. Кузьмін на чолі 5-ї мушкетерської роти пішов у Ковалівку, М. О. Щепилло та В. М. Соловйов поїхали піднімати свої роти. 30 грудня 5-та і 2-га роти направилися до Василькова. Це стало початком повстання. Чернігівський полк на чолі з С. І. Муравйовим-Апостолом 31 січня вирушив з Василькова на Білу Церкву, щоб залучити 17-й єгерський полк. Повсталі роти зупинилися в Пологах і провели тут з 2 на 3 січня тривожну ніч. У Пологах С. І. Муравйов-Апостол довідався, що 17-й єгерський полк з Білої Церкви вийшов у напрямі Сквири, а замість нього введений вірний цареві 18-й єгерський полк з артилерією. Тому було вирішено йти через Ковалівку і Триліси на Паволоч. З січня 1826 року Чернігівський полк між селами Ковалівкою і Устимівкою зустріли урядові війська під командуванням генерал-майора Гейсмара. Після кількох артилерійських залпів повсталі роти атакувала кавалерія і розгромила їх. Загинули поручик М. О. Щепилло, прапорщик Іпполіт Муравйов-Апостол (молодший брат С. І. Муравйова-Апостола) та 6 солдат. Близько 20 чоловік було поранено, 895 — взято в полон.

Царський уряд нещадно розправився з декабристами. С. 1. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін разом з П. І. Пестелем, К. Ф. Рилєєвим і П. Г. Каховським були повішені, В. М. Соловйов, І. І. Сухинов, О. Мозалевський і А. А. Бистрицький — засуджені до довічної каторги. Солдатів — учасників руху за вироком військового суду били шпіцрутенами, а потім відправили на заслання та в полки, розквартировані на окраїнах Росії.

Офіцери Чернігівського полку М. О. Щепилло, Іпполіт Муравйов-Апостол, А. Д. Кузьмін, який застрелився, солдати І. Акусов, М. Юрій, Ю. Юрій, С. Іванов, І. Єпіфанов, Є. Михайлов поховані в Трилісах у братській могилі. В 1965 році на відзнаку 140-річчя повстання Чернігівського полку в селі споруджено пам’ятник.

У другій половині XIX ст. економічне життя Триліс дещо пожвавилось. У 1856 році В. Браницький збудував тут гуральню, на якій працювали кріпаки. Крім гуральні, в селі були панська економія, водяний млин і 3 кузні.

Реформа 1861 року не поліпшила економічне становище селян. Вони сподівалися одержати без викупу землю, политу їх потом і кров’ю, та ці сподівання виявилися марними. Після проведення реформи селянські наділи становили в середньому по 2,5 десятини на ревізьку душу, що не забезпечувало навіть прожиткового мінімуму. За наділи селяни мали платити високі викупні платежі. Крім того, їхні господарства були обтяжені численними податками. Все це призводило до зубожіння

й обезземелення селян. Щоб якось прогодувати сім’ю, вони мусили йти на заробітки в поміщицьку економію або на відхожі промисли, іноді назавжди залишаючи рідні оселі. Обезземелення селян посилював безперервний процес дроблення селянських наділів у результаті виникнення нових сімей. Якщо напередодні реформи 1861 року в Трилісах налічувалося 360 дворів1, то в 1900 році — вже 430. У селі був млин, три кузні. Хоч з 1866 року Триліси стали волосним центром, але на економічному і культурному розвитку їх це не позначилось.

Навесні 1905 року хвиля селянських виступів, яка прокотилася по країні, захопила й Триліси. В травні 1905 року застрайкували робітники гуральні. Вони вимагали скорочення робочого дня з 12 до 10 годин, підвищення заробітної плати. Страйк підтримали робітники економії, які також висунули вимогу підвищити оплату праці. Браницькі звернулися до київського губернатора по допомогу. В Триліси прибув каральний загін. Тільки після арешту організаторів страйку та масових репресій виступ було придушено. Щоб попередити нові виступи селян, загін ще довгий час залишався в Трилісах.

Після проведення столипінської аграрної реформи процес класової диференціації в селі ще поглибився. У 1912 році в Трилісах 866 дворів володіли 2279 десятинами надільної землі, в т. ч. 280 дворів мали до 2 десятин, а 18 дворів — 10 і більше. Причому, 508 господарств, яким належало від однієї до трьох десятин, мали 247 коней і 62 голови волів та корів. Недостатня кількість робочої худоби, низький рівень агротехніки зумовлювали низькі врожаї.

Село лишалося відсталим і щодо освіти. Понад 80 проц. жителів не вміли навіть розписатися. Однокласна народна і церковнопарафіяльна школи, відкриті в 1863 році, не могли охопити всіх дітей. Навчалися переважно діти заможних сімей, а бідніші часто не відвідували школи, бо не мали в що одягнутися. Та й потрібно було допомагати батькам. Лікувалися селяни від усіляких хвороб «свяченою» водою або йшли до знахаря. Лише на початку XX ст. в Трилісах відкрили фельдшерський пункт і аптеку.

Нових страждань завдала трудящим перша світова імперіалістична війна. Багато сімей лишилося без годувальника, зросли податки й дорожнеча, що призводило до занепаду бідніших господарств. Після Лютневої революції у березні 1917 року селяни створили земельний комітет, який почав розподіл землі, хліба та майна з панської економії, але комісар Тимчасового уряду заборонив це. Селяни виконали наказ лише тоді, коли в село на виклик поміщиці прибули козаки. В другій половині січня 1918 року в Трилісах була встановлена Радянська влада. Ревком, який очолив бідняк А. Д. Вишнівський, приступив до розподілу поміщицької землі.

Здійсненню революційних перетворень перешкодили кайзерівські війська, що на початку березня 1918 року вступили в Триліси. Знову були відновлені старі, дореволюційні порядки. Ревком продовжував свою діяльність в умовах підпілля. Створена ним із жителів села Триліська рота брала участь у боротьбі з окупантами.

Наприкінці 1918 року, після краху німецької окупації на Україні, село захопили війська Директорії. У лютому 1919 року Червона Армія визволила Триліси. Але радянське будівництво було ще двічі перерване: денікінцями (вересень — грудень 1919 року) та білополяками (травень 1920 року). Остаточно Радянська влада в Трилісах була відновлена у червні 1920 року.

Соціалістичне будівництво в селі після закінчення громадянської війни проходило в складних і важких умовах. Навколо діяли рештки куркульсько-націоналістичних банд, чинили опір сільські куркулі. Велику роль в організації селян на боротьбу за зміцнення Радянської влади відіграли партійний осередок та комнезам, створені в 1920 році. Вони керували розподілом поміщицьких земель і майна, стежили за проведенням продрозверстки.

Зміцнювалися органи Радянської влади, посилював свій ідейний вплив партосередок. У квітні 1921 року відбулися вибори до сільської Ради. З ініціативи комуністів А. М. Спруде та Г. М. Сніцера в селі 1925 року почали працювати дві школи партійної освіти. Завдяки цьому підвищився політичний і загальноосвітній рівень членів партії, активу, зросла кількість комуністів. У 1926 році в школах навчалося 15 членів партії, 21 комсомолець і 9 безпартійних.

Поступово розгорталася в селі і культурно-освітня робота. Вже восени 1920 року було відкрито початкову школу. Члени товариства «Геть неписьменність!» організували школи лікнепу, де навчалося грамоти доросле населення. Центром культурно-освітньої роботи став сельбуд. Тут працювала бібліотека, яка налічувала у 1927 році 3 тис. книжок. Ними користувалося 600 читачів.

Незважаючи на агітацію, яку вели куркулі, в 1928 році в Трилісах виникли три товариства спільного обробітку землі: «Червоний сівач», «Ударник», «Червоний клин», а в листопаді наступного року — перша сільськогосподарська артіль «Передовик». У створенні цих колективних господарств активну роль відіграв колишній наймит, учасник громадянської війни комуніст Г. М. Сніцер. Працюючи на спиртозаводі, Г. М. Сніцер очолював сільську парторганізацію, а в 1927 році був призначений директором заводу. Одночасно він керував підготовкою і проведенням колективізації в селі. 28 січня 1930 року під час зборів сільського активу постріл куркульського обріза обірвав життя комуніста. Жителі Триліс у 1967 році встановили пам’ятник Г. М. Сніцеру, назвали його ім’ям вулицю, піонерську дружину.

У відповідь на терористичні акти куркулів сільська біднота ще тісніше згуртувалася навколо партійного осередку. 30 січня 1930 року селяни заявили на зборах: «Глитаї думають спинити цим колективізацію. Біднота не злякається цих вчинків. Село Триліси буде колективізовано!». Наприкінці 1930 року в Трилісах було вже 5 колгоспів.

З 1934 року колгоспи називалися ім. 16-річчя РСЧА, ім. Політвідділу, ім. Сніцера, ім. Петровського та ім. МЮДу. Куркулі намагалися розкласти в колгоспах трудову дисципліну, займалися шкідництвом, підбурювали селян не виконувати хлібозаготівель. «Хто перший повезе хліб, того спалимо, а сім’ю виріжемо»,— погрожували вони. Але бідняцько-середняцька частина села, очолювана партійною організацією, зламала опір куркулів. Колгоспи впевнено йшли шляхом організаційного і господарського зміцнення, поступово підвищували врожайність зернових, збільшували грошові прибутки. У 1939 році ланки колгоспу ім. 16-річчя РСЧА, які очолювали М. Мельниченко, А. Іванченко, В. Димура та П. Дакало, зібрали по 320 цнт цукрових буряків з кожного гектара. Перед Великою Вітчизняною війною стопудові врожаї зернових вирощував колгосп ім. Петровського, головою якого був Г. В. Лень, нагороджений за бойові заслуги під час війни з білофінами орденом Червоного Прапора.

Триліські колгоспи значно збільшили поголів’я худоби. В 1940 ропі на фермах налічувалося 250 корів, телят та волів. За досягнуті успіхи в розвитку громадського господарства колгоспи ім. 16-річчя РСЧА та ім. Петровського у 1940 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а конюх з артілі ім. 16-річчя РСЧА С. С. Лень одержав Малу золоту медаль Головного виставочного комітету.

Велику організаційно-масову та політичну роботу щодо дальшого зміцнення колективних господарств провадила сільська партійна організація, яка налічувала 11 комуністів. Вони відповідали за найважливіші ділянки економічного та громадського життя села. Заможно й культурно стали жити колгоспники. Стахановець С. Пустовіт з артілі ім. 16-річчя РСЧА у 1940 році одержав понад 10 цнт пшениці. «Я ніколи не бачив у себе стільки хліба, як цього року», —казав він.

Значне місце в господарському житті Триліс посідав спиртозавод. У 1923 році закінчилася відбудова його, а через два роки він перевищив рівень виробництва 1913 року. Однак технологічні процеси залишалися застарілими, переважала ручна праця, не вистачало виробничих площ. У 1934 році підприємство реконструйовано. Тут встановили стрічкові транспортери, зерноочисні машини, механічну лопату та інше обладнання. Колектив заводу в 1939 році підвищив продуктивність праці на 35 проц. проти 1938 року, а в наступному, 1940 році виробив понад план 21 тис. декалітрів спирту.

Невпізнанно змінилось обличчя села. Напередодні війни тут працював сільмаг, 4 крамниці, де трудівники Триліс могли придбати необхідні товари. Діяли лікарня на 25 ліжок, медамбулаторія, дитячий садок спиртозаводу та 5 сезонних дитячих ясел у колгоспах. Особливо зросли освіта й культура. В 1940 році було остаточно ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. В середній та семирічній школах налічувалося 480 учнів, у 6 разів більше в порівнянні з 1913 роком. У заводському та сільському клубах працювали хорові, драматичні, танцювальні гуртки, влаштовувалися тематичні вечори, диспути, шахові турніри.

Тяжким випробуванням для трилісців була війна, нав’язана фашистською Німеччиною, і тимчасова окупація. 17 липня 1941 року гітлерівці вдерлися в Три-ліси. Вони арештували, ув’язнили і закатували 93 партійних, радянських і комсомольських активістів, 252 юнаків і дівчат відправили на каторгу до Німеччини, пограбували й спалили спиртозавод, колгоспи, школи, клуби, лікарню.

7 листопада 1943 року частини 3-ї танкової армії визволили Триліси, але ворог кинув у бій свіжу танкову дивізію та інші частини, і радянські війська 11 листопада мусили залишити село. Остаточно Триліси були визволені від окупантів 25 листопада 1943 року.

Жителі села одразу приступили до відбудови зруйнованого фашистами господарства. Протягом 1944—1950 рр. були відбудовані колгоспи. Держава допомогла відновити поголів’я худоби, спорудити тваринницькі приміщення, 4 млини, олійницю, ремонтні майстерні, виділила 9 двигунів та 4 автомашини. Робітники спиртозаводу допомогли механізувати трудомісткі процеси на фермах. 1944 року колгоспи вчасно закінчили весняну сівбу, а бригада № 3, яку очолював П. 3. Турчин, закінчила сівбу першою в районі. Високі врожаї цукрових буряків вирощувала комсомольсько-молодіжна ланка А. Опанасенко з колгоспу ім. 16-річчя РСЧА. Навіть у посушливому 1946 році вона зібрала по 225 цнт цукрових буряків і по 18 цнт проса з кожного гектара.

Внаслідок самовідданої праці робітників та інженерно-технічних працівників через кілька місяців після визволення села став до ладу спиртозавод. Колектив підприємства разом з колгоспниками відбудував залізничний міст через річку Кам’янку і залізничну колію, якою підвозилася сировина. 1949 року на заводі закінчили монтаж і ввели в дію напівбезперервну технологічну лінію розварювання крохмальної сировини. За систематичне перевиконання державних планів виробництва продукції та її високу якість у 1952 році заводу надано звання підприємства відмінної якості.

Влітку 1950 року всі п’ять колгоспів об’єдналися в один — ім. Сніцера. Завдяки підвищенню культури землеробства, правильній розстановці кадрів, масово-політичній роботі партійної організації, що налічувала 50 комуністів, колгосп ім. Сніцера протягом 50-х і особливо 60-х років виріс у велике багатогалузеве господарство. Артіль має 2203 га орної землі. Вирощують переважно зернові культури, врожайність яких у 1959—1969 рр. становила в середньому 18,6 цнт з гектара. Машинно-тракторний парк налічує 33 трактори, 23 комбайни різних типів, 22 автомашини. У господарстві працює 60 електромоторів.

Розвинуте в колгоспі молочно-м’ясне тваринництво. За останні роки тут споруджено 11 корівників, 8 свинарників, кормоцех. У 1969 році на 100 га угідь було вироблено 450 цнт молока і 67,8 цнт м’яса. Прибутки колгоспу зросли з 110,3 тис. крб. у 1959 році до 1444 тис. крб. у 1969 році.

Гордістю колгоспу є його люди. Так, краща свинарка Г. Г. Пустовіт у 1969 році від кожної з 20 свиноматок виростила 22 поросят. Доярка Г. А. Денисюк надоїла в середньому по 3176 кг молока від кожної закріпленої за нею корови. За високі показники в розвитку колгоспного виробництва багато трудівників відзначені урядовими нагородами, а ланкова О. Т. Музиченко нагороджена орденом Леніна. У 1970 році 68 чоловік удостоєні ювілейної медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Високих виробничих показників досягав рік у рік колектив спиртозаводу. У 1961 році на базі його створено спиртокомбінат. Тут освоєно виробництво сухих кормових дріжджів і вуглекислоти. Котельні установки переведені з твердого палива на природний газ, що дало економію 125 тис. крб. на рік. В результаті удосконалення окремих процесів продуктивність праці у 1969 році зросла у 2,5 раза порівняно з 1965 роком. На підприємстві запроваджено нову систему планування та економічного стимулювання.

Трудову і громадсько-політичну діяльність робітників спиртокомбінату спрямовує партійна організація, яка налічує 67 комуністів. Партбюро вміло розставило партійні сили на виробництві. На найвідповідальніших ділянках створені партійні групи. Вони є в 4 виробничих бригадах, у вуглекислотному цеху, механічній майстерні, заводоуправлінні.

З 1949 до 1971 року комбінат очолював М. П. Тюзнєв, колишній шахтар, потім комсомольський вожак, секретар райкому комсомолу, секретар райкому партії в Омській та Київській областях. За організацію омських хліборобів на забезпечення фронту сільськогосподарськими продуктами 1942 року комуніст М. П. Тюзнєв нагороджений орденом Леніна. На комбінаті 80 проц. робітників та інженерно-технічних працівників мають вищу й середню освіту, яку майже всі здобули без відриву від виробництва. Слюсарем на заводі розпочав свій трудовий шлях у 1934 році М. М. Сліпич. У 1960 році він закінчив технікум харчової промисловості і працює начальником цеху. Л. Т. Вишнівська, яку парторганізація та дирекція направили вчитись у Львівський технікум харчової промисловості, а після його закінчення — до Київського інституту харчової промисловості, працює завідуючою лабораторією. Половина робітників — ветерани комбінату. Під керівництвом партійної організації колектив у 1962 році завоював звання підприємства комуністичної праці. Протягом 1950—1970 рр. він 43 рази виорював перше місце в соціалістичному змаганні і утримував перехідний Червоний прапор Ради міністрів СРСР та ВЦРПС. У квітні 1970 року на відзначення 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колективу комбінату вручено Ленінську ювілейну Почесну грамоту ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів Союзу РСР та ВЦРПС. 44 передовики нагороджені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна».

Успішно справився колектив спиртокомбінату з виробничим завданням восьмої п’ятирічки. План виробництва спирту виконано на 104,3 проц., дріжджів — на 125,5 проц., вуглекислоти — на 120 проц. Продуктивність праці за п’ятиріччя зросла в 2,5 раза. За високі показники в роботі 5 працівників комбінату нагороджені орденами й медалями, в т. ч. орденом Леніна Ф. Й. Кириленко, орденом Жовтневої Революції — Я. О. Мирончук.

Включившись у змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, колектив спиртокомбінату достроково виконав план першого кварталу 1971 року, підвищив продуктивність праці на 1,9 проц., заощадив 60 тонн умовного палива і 21 тис. квт. год. електроенергії.

Надійним помічником комуністів у виробничих справах, розв’язанні громадсько-політичних завдань, вихованні молоді в комуністичному дусі є комсомольські організації села — спиртокомбінату і колгоспу, які налічують 65 комсомольців. Багато вихованців комсомолу — серед передовиків виробництва. Так, комбайнер колгоспу ім. Сніцера В. І. Сліпич — переможець соціалістичного змагання серед молодих комбайнерів району в 1969 та 1970 роках, електрозварник спиртокомбінату В. Т. Чернишенко завжди виконує виробничі норми на 115—120 процентів.

Із зміцненням економіки колгоспу зростало й село. Лише протягом останніх років тут споруджено багато нових житлових будинків, приміщення 8-річної школи, сільської Ради, 3 магазини, побуткомбінат, клуб з широкоекранною установкою, завершується будівництво середньої школи. 800 будинків змінили солом’яну покрівлю на шифер, забруковано вулицю ім. Горького, посаджено парк.

Сільрада і правління колгоспу велику увагу приділяють охороні здоров’я населення. У Трилісах діє лікарня з пологовим відділенням, амбулаторія, медпункт, дитячий садок заводу і колгоспні дитячі ясла. У лікарні працює 2 лікарі, 9 спеціалістів з середньою медичною освітою.

Набагато зріс освітній і культурний рівень трудівників села. Середню й восьмирічну школи відвідують понад 900 дітей. їх навчають 60 учителів. При заводському клубі працюють хоровий, музичний, драматичний і танцювальний гуртки, в яких бере участь близько 150 чоловік. Щороку збагачуються новинками літератури заводська й сільська бібліотеки. В 1969 році вони мали 20 тис. книжок і обслуговували 1200 читачів.

Трудящі Триліс, розгорнувши соціалістичне змагання за дострокове виконання рішень XXIV з’їзду КПРС, разом з усім радянським народом примножують славу і міць своєї Батьківщини.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Трилесы, село в северо-западной части уезда, расположенное над рекой Камянкой, в прежнее время было местечком. Оно имело укрепленный замок, которого единственные остатки — валы существуют и ныне. Есть документальные следы, что Трилесы, или Трилесин, в конце XIV века уже существовали. Это мы видим из привиллегии Владимира Олыердовича, князя Киевского, подтверждающей пожалование предками его Трилес и других владений Юрию зе Сквира князю Половцу-Рожановскому. В 1593 году Жигмунт ІІІ жалует в пожизненное владение своему дворянину Валентию Черминскому Трилесы с селениями: Петухи или Пивни, Боче и Вольки. Через семь лет после 1600 года Трилесы совершенно опустошены татарами; однако в ревизии 1616 года об нем сделана такая заметка: «местечко сіе принадлежащее къ Белоцерковскому староству, заселено летъ 16 тому назадь (значит немедленно после татарского опустошения). Домовъ послушныхъ въ нем 170, казацких 30. Работ и повинностей не отправляють никакихъ по лъготе, которой еще не выседели. Къ тому же такь какъ местечко было 5 разъ совершенно опустошено татарскими набегами, дано ему льготы опять на 20 леть, ибо иначе нельзя было бы ихъ удержать. Но жители разбегались отъ взьманія старостшіских доходовъ такь что въ ревизію 1622 года, чрезъ 4 года после первой изь 170 домовъ осталось только 60. Въ последней ревизіи объяснено, что городь укрепленъ валом и частоколом, замокъ на речке Каменице, на холме, строеніе въ нем старое, деревяное; пушекъ медных две, железная 1, гаковицъ 19 и проч.» В 1626 году помянутые имения королем Жигмунгом пожалованы тоже на праве дожизненного владения Аннибалу Строчи*. В 1651 году; когда Хмельницкий, разбитый под Бересгечком, отступил к Белой Церкви польские войска остановились под Трилесами. Гарнизон казацкий здешниий и мещане, будучи осаждены поляками, не захотели впустить их в город. Но когда от коронного гетмана Потоцкого последовал приказ, употребить все средства и силы для овладения этим замком: то Приемский, предводительствовавший коронными войсками, решился на штурм. Граждане и казацкий гарнизон защищались отчаянно. Даже женщины наносили великий вред неприятелю. Одна из них отрубила косой голову капитану Страусу. Другой капитан и 80 воинов польских также лишились жизни в этом деле. Но Трилесы немедленно были взяты, сожжены до остатка; жители вырезаны, а сотник казацкий Богдан Александренко, взятый в плен, был посажен на кол. Чтобы судить, до какой степени разорение было доведено, привожу выписку из дневника войны с козаками (Ambrozy Grabowsky: starozytnosci historiczne polskie): «труповъ везде полно: по домах, погребахь, коморахъ, ото местечка и по поляхъ полно везде мущинъ и жецщинь сь детьми. По видимому не менее 2000 душъ; потому что все местечко равно как замок сь фольваркомъ до остатку сожжены в прахь. Церковь тоже сгорела. Даже дубы, которыми замок и местечко были ограждены, мало что тоньшіе отъ пивныхъ варецкихъ бочекь, и те сожжены. Таким образом вдругь все было истреблено огнем и мечем.» Долгое время потом Трилесы оставались дикой пустыней и хотя впоследствии опять населилось, но осталось селом, причисленным к Белоцерковщине Люстрация 1765 года выражает: «Весь, guondam Трилесы, имеет 138 халупь (хижин)». В последние годы республики польской здесь был пограничный таможенный склад. В настоящее время жителей обоего пола в Трилесах: православных 2466, римских католиков 84, евреев 108.

Приходская церковь деревянная Успенская построена на месте прежней церкви в 1746 году. Прежняя дубовая была построена, как значится в визите 1740 г. Белоцерковского деканата, в 1716 году. Приход ее в 1740 году составляли 100 хат в Трилесах, 20 в Пилиповке и 30 в Королевке. В 1704 году Трилесская церковь была еще православной, а в этом году посвящен к ней в Киеве во священника Иоанн Григорович. В 1737 году, по настоянию Белоцерковского старосты, грозившего удалением от прихода, он принял унию с латынами, в которой церковь оставалась до 1795 года. По штатам Трилесская церковь причислена к 4-му классу; земли имеет 46 десятин.

*Этот Аннибал Строчи или de Strozze был ротмистром польских войск. В 1625 году участвовал в экспедиции против Козаков под Крыловым у Медведовских лоз. Потом был посылаем поляками к козакам с предложением условий и объявлением воли королевской.

Описание малороссийских городов, местечек и сел Белоцерковского полка с переписью жителей, приведенных к присяге на верность царю Алексею Михайловичу 1654 г.

Город Трилесы, на реке на Каменке. Около посаду был стоячей острог, и тот острог и дворы жилецких людей многие выжжены, только одна башня проезжая. Наряду и зелья и свинцу нет. В городе ж соборная церковь пречистые Богородицы Успения.

Того ж города казаки: сотник Федор Бекеш. Хоружей Дмитрий Гиря. (Следуют имена). Всего трилеских казаков 79 человек.

Мещане: войта Костка Волынец. Буймистры: Демко Григорьев. Ондрюшка Красун. (Следуют имена). Всего мещан 60 человек.

Обоего трилеских казаков и мещан 139 чел.

8 комментариев

  1. Світлана Ліпницька:

    В історії Триліс згадується рід Ліпницьких…

  2. woldemar:

    в трилесах есть памятник георгию сницеру,а данных о нем нигде нет

  3. Сивоконь Любовь:

    Я, Сивоконь Любовь Артемовна, в девичестве Мирзоян, родилась в с.Трилессы в 1949г. Дед мой, ВАРАВА Константин, уроженец этого села и бабушка УСТИНЬЯ, фамилии не знаю, думаю что они одного года рождения -1907г. Мама-ВАРАВА Мария Константиновна. 1924 г. рождения. Хочу узнать родословную моих бабушки и дедушки. Помогите пл., с чего начать.

  4. Іван:

    067 89 09 309, по матері красун, варава мій родич

  5. http://www.surnameindex.info/news:

    http://www.surnameindex.info/info/kiev/vasilkov/trilesy/index.html

    Некоторые фамилии жителей с. Трилесы (1869):
    Бабенко
    Бажченко
    Базько
    Барановский
    Бенедысь
    Бештанько
    Бондаренко
    Варава
    Вдовик
    Вознесенский
    Гловацкий
    Головко
    Григораш
    Гурский
    Дакал, Дакало
    Дашкевич
    Демиденко
    Демура
    Демяненко
    Денисенко
    Дзуй
    Дзюбенко
    Добровольский
    Дробот
    Дубовик
    Дядюра
    Жук
    Забегайло
    Залевской
    Захарчук
    Захоженко
    Зеленский
    Зубарский
    Иванов
    Иванченко
    Ищенко
    Кирилко
    Кобылишный, Кобыличный
    Коломыец, Коломиец
    Колосный
    Кондратенко
    Короленко
    Кравченко
    Кравчина
    Красун
    Крикун
    Кузьбаба
    Кукал
    Кулаковский
    Куроченко
    Куценко
    Кучер, Кучеренко
    Левенец
    Левицкий
    Лень
    Лещинский
    Ливандовский
    Литвиненко, Летвиненко
    Лихогоденко
    Мазур
    Макаренко
    Максимченко
    Малюк
    Мартиненко
    Мельниченко, Мелниченко
    Нагинай
    Науменко
    Нестеренко
    Николаенко
    Ничик
    Новицкий
    Обремский
    Омельяненко
    Остапенко
    Павленко
    Палий
    Панов
    Папуша
    Петрушенко
    Пивовар
    Пилипенко, Пелипенко
    Подгурский
    Пономаренко
    Постовит
    Прокопенко
    Прохоров
    Проценко
    Рыбак
    Рыбальченко
    Савченко
    Савчук
    Сайко
    Сакс
    Самарский
    Семенко
    Семенюк
    Сидько
    Сизоненко
    Сикачина
    Скобель
    Слипич
    Слюсарь, Слюсаренко
    Смаглюк
    Соколов
    Соловей
    Соломяный
    Сороченко
    Стефанов
    Стороженко
    Строкач
    Стронский
    Терещенко
    Теслюк
    Тимошенко
    Тихоненко
    Турчин
    Удуд
    Федьченко
    Франтенко
    Халамендык
    Харченко
    Хоменко
    Цыбульский
    Чередниченко
    Чернишенко
    Щербак
    Щур
    Яковец
    Яресько
    Ярмульский

    surnameindex * gmail * com

  6. Віта:

    Моя родина Трилісська. Прізвище дівоче бабусі Вовженяк,а по чоловіку Менжик.

Ваш комментарий