Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Великополовецкое

Административно-территориальное деление

Великополовецкое (укр. Великополовецьке) — село, центр сельского совета Сквирского района Киевской области. В ХІХ столетии село Васильковского уезда Киевской губернии.

Великополовецкому сельскому совету подчинены села Андреевка и Малая Михайловка.

История городов и сел УССР 1971 год

Великополовецьке —село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Кам’янки, за 35 км від районного центру і за 22 км від найближчої залізничної станції Біла Церква. З містами Києвом, Білою Церквою і Сквирою сполучене шосейним шляхом. Населення —3043 чоловіка. Сільраді підпорядковано с. Андріївка.

Біля Великополовецького в урочищі Заріччі збереглися залишки поселень доби неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.), бронзи (II тисячоліття до н. е.) та Київської Русі (X—XIII ст.)1. Територія села входила, очевидно, до земель, якими володів половецький хан Тугортхан наприкінці XI ст. З цим пов’язана і назва населеного пункту.

У XIV ст. більшість українських земель підпала під владу Литви. У цей час, як видно з грамоти литовського князя Володимира Ольгердовича 1390 року, Велико-половецьке було власністю нащадків Тугортхана — князів Рожиновських. Після Люблінської унії 1569 року на Україну посунули польські магнати, які захоплювали великі земельні масиви. У 1591 році Великополовецьке було включено до Білоцерківського староства і за грамотою польського короля передано у володіння польському феодалові М. Ружинському.

Багато лиха зазнавали жителі Великополовецького від нападів кримських татар, які в 1591 роді вщент зруйнували його. Село тривалий час лишалося запустілим. У 1616 році в ньому налічувалося 15 дворів.

Місцеве населення брало участь у боротьбі проти польсько-шляхетського панування. Великополовецьке знаходилось у районі поширення селянсько-козацьких повстань під проводом К. Косинського 1591—1593 рр. та С. Наливайка 1594— 1596 рр. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. польську шляхту вигнали з села.

У 1667 році після Андрусівського перемир’я Великополовецьке перейшло під владу шляхетської Польщі. У 1740 році тут налічувалося 80 дворів, у 1765 році — 101 двір. Поміщик жорстоко експлуатував селян, які сплачували на його користь чинш у розмірі 1788 злотих та інші платежі. Наприкінці XVIII ст. село належало графу Браницькому.

Після возз’єднання Правобережної України з Росією (1793 рік) селяни Велико-половецького лишилися кріпаками Браницьких. У 1812 році в селі налічувалося 125 дворів і 1367 жителів. Під час Вітчизняної війни 1812 року патріотичне піднесення охопило і великополовчан. Вони надали 100 квартир для розташування 5-го піхотного полку Нижегородського ополчення, постачали продовольство для армії.

У першій половині XIX ст. дедалі зросла експлуатація селян і погіршилось їх соціально-економічне становище. За ревізією 1857 року, в користуванні селян Великополовецького було 2189 десятин землі. Переважну більшість їх становила біднота. Із загальної кількості 361 двору — 116 не мали польового наділу, 237 були безтягловими і тільки 8 мали тягло. В 1859 році у селі проживало 2454 чоловіка. Населення не одержувало ніякої медичної допомоги. Тут не було також школи.

В результаті реформи 1861 року селяни Великополовецького були пограбовані. На 1001 ревізьку душу виділили 2302 десятини орної землі, за яку жителі села мали сплатити велику суму — 67 553 крб. Отже, на ревізьку душу припадало 2,3 десятини землі. Зрозуміло, що з такого мізерного клаптика землі не могла прогодуватися сім’я селянина. Тим часом поміщицька економія мала близько 1500 десятин. Браницькі залишили за собою монопольне право на сіножаті, ловлю риби, полювання, користування лісом, річками, озерами. Вони побудували тут цегельню і 2 водяні млини.

1900 року у Великополовецькому проживало 4107 чоловік. Тут діяли цегельня і 6 млинів. Значна частина населення, яка терпіла від безземелля, змушена була йти на заробітки в Катеринославську і Херсонську губернії, у Київ та Одесу.

Трудове селянство Великополовецького не мирилося з своїм тяжким становищем і продовжувало боротьбу проти експлуататорів. Жителі села, які працювали за наймом у поміщика в с. Кривому, взяли участь у страйку сільськогосподарських робітників, що відбувся там восени 1903 року. Про цей виступ повідомляла газета «Искра».

Під час революції 1905—1907 рр. у Великополовецькому активізувались революційні виступи сільської бідноти. У травні 1905 року селяни перешкодили Браницькій провести розмежування земель. На місце подій прибули справник, мировий суддя та ескадрон драгунів. Розмежування здійснили під охороною війська, яке нагаями розігнало понад 400 селян. За цей виступ суд засудив 84 чоловіка до тюремного ув’язнення.

Столипінська реформа прискорила розорення більшості селянських господарств Великополовецького. В 1912 році з 734 дворів 39 були безземельними, а 383 — мали до 3 десятин землі. їм належало тільки 600 десятин, або чверть селянської землі. 152 селянські двори не мали худоби.

У земській лікарні, що обслуговувала волость, працювали лише лікар, 4 фельдшери та акушерка. Переважна більшість населення була неписьменною. У двокласній церковнопарафіяльній школі, відкритій тут у 60-х роках XIX ст., навчалися в основному діти заможних батьків.

Лютнева революція не принесла жителям Великополовецького ні миру, ні землі, ні хліба. Після перемоги Жовтневого збройного повстання у Петрограді в селі розгорнулася боротьба за встановлення Радянської влади. На початку 1918 року утворилася Рада селянських депутатів, першим головою якої став селянин-бідняк В. А. Реган. Вона приступила до конфіскації поміщицької землі та роздачі її селянам. Проте діяльність Ради перервав напад німецьких окупантів, які у березні 1918 року захопили село. Жителі Великополовецького стали на шлях рішучої боротьби проти загарбників. Чимало з них боролося в партизанських загонах, очолюваних О. Попелюхою і В. Махновим. З 26 серпня по 3 вересня 1918 року поблизу села партизани двічі вступали в бій з окупантами і державною вартою гетьмана Скоропадського.

Наприкінці 1918 року Великополовецьке захопили петлюрівці. В березні 1919 року Червона Армія вигнала їх із села. Тут було створено волосний ревком. Бідніше селянство організувало комбід на чолі з К. О. Чагарним.

Переважна більшість населення Великополовецького активно підтримувала Радянську владу та її заходи. Трудящі селяни брали участь у ліквідації куркульських банд, зокрема банди Батрака, розгромленої в квітні 1919 року. Чимало селян вступило до Київського комуністичного полку, створеного для боротьби проти бандитизму. Один із великополовчан — Д. Л. Декаленко в 1919 році брав участь у боях за визволення Києва від Денікіна. Трудящі із зброєю в руках захищали своє село від нападів куркульських банд. За спогадами В. П. Затонського, «Велика і Мала Половецькі волості Київської губернії в разі потреби виставляли цілі полки з кулеметами і навіть артилерією». Коли у вересні 1919 року Київщина опинилася під владою денікінців, у Великополовецькому не було їх гарнізону. Волосний ревком тут продовжував діяти. Головою його був Ф. Юревич.

Весною 1920 року Великополовецьке захопили білопольські інтервенти. Але у червні цього року кавалерійська бригада на чолі з Г. І. Котовським визволила його. Налагодженням мирного життя в селі керував волревком. Активно допомагали йому волосний партійний осередок і сільська комсомольська організація, що виникли влітку 1920 року. Молодь створила бойовий загін у складі 60 чоловік, який надіслали в розпорядження міліції до Білої Церкви, розпочала антирелігійну пропаганду, провела тиждень освіти.

Ревком розгорнув велику роботу щодо відбудови народного господарства, організував селянство на боротьбу з куркульським бандитизмом. Відділ соціального забезпечення ревкому взяв на облік сім’ї загиблих червоноармійців і виділив їм матеріальну допомогу.

Активно діяв сільський комнезам, створений у серпні 1920 року (голова А. Брідненко). За допомогою комнезамівців вже 15 грудня 1920 року було виконано продрозверстку. У квітні 1921 року при комнезамі утворився посівком, який проводив наділення землею безземельних і малоземельних селян, допомагав ремонтувати сільськогосподарські знаряддя. Було засновано показове господарство, для якого виділили 75 десятин землі.

Разом з успіхами у відбудові господарства зміцнювалася Радянська влада. У червні 1921 року відбулися вибори сільської і волосної Рад. Головою волосного виконкому став М. Омельченко. Волвиконком розгорнув активну діяльність щодо проведення в життя ленінського плану побудови соціалізму. У 1921 році розпочалося будівництво електростанції. Виникло товариство спільного обробітку землі, що у 1923 році об’єднувало 135 членів і мало 50 га землі. Воно створило овочевий розсадник, який в 1925 році за досягнуті успіхи був відзначений Раднаркомом УРСР другою премією. З 1923 по 1959 рік Великополовецьке було центром району. У 1925 році в селі проживало 4406 жителів.

Багато уваги приділялося питанням охорони здоров’я. Для боротьби з епідеміями створили спеціальні санітарні ради. У листопаді 1920 року в селі відкрили лікарню, при якій діяв пункт швидкої допомоги. Багато було зроблено для розвитку народної освіти. В селі працювала семирічна школа. В 1922 році організували школу ліквідації неписьменності серед дорослих, в якій навчалося 57 чоловік. Почав діяти селянський будинок. У 1924 році тут відкрили відділення товариства «Геть неписьменність!». Велику участь у масово-політичній роботі брала комсомольська організація. З її допомогою в колишньому маєтку Браницьких у 1927 році створили школу-інтернат, де навчалося 80 учнів.

Важливим завданням, яке постало перед трудящими Великополовецького, було проведення колективізації. Наприкінці 1928 року в селі було створено сільськогосподарську артіль «Плугатар». Головою її став комуніст М. П. Варченко. Першими вступили до колгоспу комуністи, які згуртували навколо себе сільську бідноту. У 1929 році в селі виникло ще 3 колгоспи: «Червоний гігант», ім. Будьонного і «Комунар». їх організаторами були комуністи М. К. Безуглий, І. Г. Лазаренко, двадцятип’ятитисячник, донецький шахтар К. Г. Ляднов, робітник з Орловської області Д. М. Овчинников та комсомолець Ю. М. Шевченко. Дальшій колективізації сприяло створення у 1932 році Великополовецької MTС, в якій у 1934 році налічувалося 50 тракторів.

Колективна праця стала справою честі, доблесті і геройства. Вона породила цілу плеяду передовиків сільського господарства. У 1935 році колгоспниця артілі «Червоний гігант» Г. Д. Кошова виступила одним із зачинателів руху п’ятисотенниць, який поширився в усьому Радянському Союзі. В цьому році ланка Г. Д. Кошової зібрала понад 600 цнт цукрових буряків з гектара. Партія і уряд високо оцінили працю української колгоспниці, нагородивши її орденом Леніна. Знатній трудівниці надіслав вітального листа голова Президії ВУЦВК Г. І. Петровський. Вона була делегатом Надзвичайного VIII Всесоюзного з’їзду Рад, який затвердив нову Конституцію Союзу РСР. Почин Г. Д. Кошової підхопили колгоспники І. Н. Павлик, Т. І. Шлапацька, К. Панченко та багато інших.

Рік у рік колгосп «Червоний гігант» економічно зміцнювався. У 1937 році за господарством було закріплено 2604 га землі. Воно мало молочну ферму, свиноферму, пасіку, млин, олійницю, сад. Валовий доход його становив 143 тис. карбованців.

Великих успіхів досягли трудящі Великополовецького у галузі охорони здоров’я, освіти і культури. В селі працювали лікарня, дитячий садок та ясла. У 1933 році тут відкрили середню школу,

в якій навчалося понад 500 учнів, тобто всі діти шкільного віку. У 1939 році кількість учнів зросла до 800. Діяв сільський клуб з кіноустановкою. При ньому працювали гуртки художньої самодіяльності, над якими шефствували артисти Київського державного російського драматичного театру УРСР ім. Лесі Українки. Шефи організували семінар для керівників художньої самодіяльності району.

Розквітала народна творчість, в якій відображались події недавнього героїчного минулого. Восени 1936 року у Великополовецькому була записана бойова комсомольська пісня років громадянської війни: «Гей нумо, хлопці, ми комсомольці», яка мала велике поширення. З 1935 року тут почала виходити газета «Вперед».

Після нападу фашистської Німеччини на СРСР чимало жителів Великополовецького пішло добровільно на фронт.

На мітингу, що відбувся тут 24 червня, трудящі продемонстрували свою готовність віддати всі сили для розгрому ворога. З наближенням фронту почалась евакуація колгоспного майна.

16 липня 1941 року Великополовецьке було захоплено гітлерівцями. Настали дні масового терору і знущань над мирним населенням. Гітлерівські кати розстріляли і закатували 100 радянських громадян, 447 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини.

Жителі Великополовецького розгорнули нещадну боротьбу проти окупантів. Наприкінці листопада 1942 року тут було створено партизанський штаб, до складу якого ввійшли С. В. Бєлих, Ю. О. Ковмір і П. К. Гудзь. У березні 1943 року в розпорядженні штабу знаходились 4 бойові групи чисельністю 46 чоловік. З бійців цих груп у червні було організовано Великополовецький партизанський загін ім. Пархоменка. Він базувався в урочищі Вороничах. Влітку 1943 року в районі було створено Великополовецький підпільний райком партії, який очолив робітник Київського заводу «Червоний екскаватор» Й. П. П’ясецький. Під керівництвом райкому діяло 5 підпільних організацій у складі 35 комуністів та 9 комсомольців. Серед них і Великополовецька підпільна організація, на чолі якої стояв І. П. Дудка.

Партизани і підпільники не давали спокою окупантам. Народні месники провели ряд сміливих операцій. У селах Малополовецькому, Малих Єрчиках і Чубинцях були ліквідовані поліцейські дільниці. Партизани захопили автомашину помічника Білоцерківської польової комендатури з цінними документами. В ніч на 28 серпня 1943 року вони знищили майже всі фашистські автомашини, що були в парку Великополовецької МТС, і захопили дві з них. Наступного дня в урочищі Найді 70 партизанів вступили у нерівний бій з фашистським каральним загоном чисельністю у 200 чоловік. Вони знищили близько 20 гітлерівців і поліцаїв. Незабаром загін ім. Пархоменка ввійшов до складу 5-го батальйону з’єднання партизанських загонів Київської області, який діяв у Сквирському, Великополовецькому і Білоцерківському районах.

31 грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту визволили Великополовецьке. 240 великополовчан боролося проти фашистських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них 225 нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. Вихідцю з села Г. Т. Скируті присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Він героїчно боровся за визволення Радянської України від ворога і разом з своїм полком одним із перших форсував Дніпро. На долю одного з жителів села, колишнього секретаря Великополовецького райкому партії, підполковника В. І. Шевченка випало щастя за дорученням штабу 2-го Білоруського фронту вручити уряду Української PСP ключ від столиці України — Києва, відбитий воїнами фронту у ворога.

Німецько-фашистські загарбники завдали величезної шкоди господарству. Загоюючи рани, трудівникам Великополовецького довелося долати численні труднощі. Але вони мобілізували всі сили, щоб у найкоротші строки відбудувати господарства рідних колгоспів. У 1944 році в колгоспі «Червоний гігант» було засіяно 907 га зерновими культурами і 60 га цукровими буряками, в колгоспі «Комунар» — 481 га зерновими і 40 га цукровими буряками, в колгоспі ім. Будьонного — 389 га зерновими.

Комуністи села звернулися до колгоспників із закликом відродити довоєнну славу своїх колгоспів. Цей рух очолила Г. Д. Кошова, якій на той час пішов уже восьмий десяток. Її ланка, що складалася з літніх жінок, у посушливому 1946 році зібрала по 526 цнт цукрових буряків з гектара. За високі врожаї цієї культури Г. Д. Кошовій в 1946 році присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Після смерті Г. Д. Кошової (1948 рік) знатній колгоспниці було встановлено пам’ятники на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві та в селі, а колгоспу «Червоний гігант» присвоєно її ім’я. Відомий український радянський поет А. Малишко написав поему, в якій прославив героїню ланів Г. Д. Кошову.

В 1949 році у Великополовецькому в основному було відбудовано всі виробничі приміщення колгоспів, відновлено довоєнну посівну площу. Налагодили роботу заклади охорони здоров’я, освіти і культури. У селі діяла лікарня. З 1944 року почала працювати середня школа, розгорнув культосвітню діяльність клуб.

Докорінні зміни в житті колгоспів сталися після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. За наступні п’ять років доходи колгоспів зросли майже втроє. У 1957 році в артілі ім. Г. Д. Кошової вони становили 3 млн. крб. У селі виросли кваліфіковані кадри працівників сільського господарства, які не раз виходили переможцями у соціалістичному змаганні. У 1957 році на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві за вирощення високих урожаїв пшениці була нагороджена і премійована група передовиків колгоспу ім. Г. Д. Кошової: голова колгоспу М. К. Волинець, агроном О. Р. Бондаренко, ланкова І. Г. Яременко, бригадир тракторної бригади Т. С. Шеремет та інші.

Велику роль у піднесенні колгоспного виробництва відіграла Великополовецька MTС. У 1957 році в ній налічувалося 208 тракторів, 56 комбайнів і багато інших сільськогосподарських знарядь.

З метою дальшого організаційно-господарського зміцнення колгоспів у 1959 році три господарства села об’єдналися в одне. Колгоспники назвали його ім’ям своєї прославленої землячки Г. Д. Кошової. Колгосп ім. Г. Д. Кошової став одним з найбільших у Сквирському районі. За ним закріплено 4678,9 га землі. В господарстві високо розвинуто рільництво і тваринництво. Машинний парк колгоспу налічує 28 тракторів, 10 зернових комбайнів, 20 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. На фермах колгоспу — 2395 голів великої рогатої худоби. Тут є також допоміжні підприємства: млин, олійниця, деревообробна майстерня, майстерня для ремонту автомашин.

Трудівники сільського господарства добилися високих виробничих показників. У 1967 році вони виробили на 100 га сільськогосподарських угідь 513,4 цнт молока та 97,1 цнт м’яса. Урожай зернових у 1965—1968 рр. становив в середньому 25 цнт, а цукрових буряків — 293 цнт з гектара. Рік у рік зростає доход колгоспу. У 1967 році він досяг 1,5 млн. крб. 1969 рік приніс колгоспникам нові виробничі

досягнення в соціалістичному змаганні. Особливо відзначилися доярки Г. Л. Шот, Н. Пиндик, Ф. Котова, О. Бридня, які надоїли по 3400—3600 кг молока від кожної корови. Колгосп успішно завершив восьму п’ятирічку. План продажу державі м’яса господарство виконало на 175 проц., молока — на 168, овочів — на 160, цукрових буряків — на 129, зернових — на 109 проц. Партія і уряд високо оцінили працю колгоспників. 8 чоловік нагороджено орденами і медалями, серед них завідуючу фермою М. І. Квашу — орденом Жовтневої Революції і механізатора Ф. І. Риженка — орденом Трудового Червоного Прапора.

В післявоєнні роки у Великополовецькому виникли промислові підприємства. Це — відділення «Сільгосптехніки», що має автоколону з 32 автомашин. Тут працюють 265 робітників і 6 інженерів. У селі діє також оцтовий цех, підпорядкований Сквирському промкомбінату. 88 робітників цеху виробляють щороку 150 тис. декалітрів оцету і 58 тис. декалітрів безалкогольних напоїв.

Докорінно змінилося обличчя Великополовецького. Трудівники живуть у нових світлих будинках. У 1960—1970 рр. тут побудовано 350 будинків. Село електрифіковано і радіофіковано. Звичайним явищем є пральні машини, телевізори, велосипеди тощо. До послуг населення — побутова майстерня, їдальня та інші заклади. Внаслідок збільшення доходів колгоспників невпинно підвищується їх купівельна спроможність. Свідченням цього є постійне зростання товарообороту місцевої торговельної мережі, яка має 13 магазинів. У 1970 році він становив 2,25 млн. карбованців.

Добре налагоджено медичне обслуговування трудящих. У Великополовецькому є лікарня на 50 ліжок, дитяча консультація, пологове відділення. На варті охорони здоров’я стоять 4 лікарі і 39 чоловік середнього медперсоналу. Тут діють дитячий садок і ясла.

Значно зріс культурний рівень населення. У Великополовецькому є середня школа на 650 учнів і школа-інтернат на 160 учнів. У них працюють 38 учителів. Чимало випускників шкіл здобули вищу освіту, серед них 12 лікарів, 27 учителів, 15 інженерів, 80 спеціалістів сільського господарства. В селі живе і працює 60 фахівців.

Осередком культурного життя є будинок культури на 450 місць. Тут читаються лекції, проводяться бесіди і зустрічі з митцями, передовиками виробництва. В селі діє бібліотека, книжковий фонд якої становить 32,3 тис. примірників. Майже кожна сім’я передплачує газети і журнали. Сільське відділення товариства «Знання» налічує 45 чоловік.

Велику політико-виховну роботу проводить партійна організація Великополовецького, яка об’єднує 153 комуністи. В лавах комсомольської організації налічується 196 юнаків і дівчат. Важливу роль відіграє сільська Рада. При ній працюють 5 постійно діючих комісій: фінансово-бюджетна, сільськогосподарська, культурно-освітня, благоустрою, соціалістичної законності і охорони порядку.

Виконуючи настанови Комуністичної партії і Радянського уряду, трудящі плідно працюють над розв’язанням завдань дальшого господарського і культурного будівництва.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Половецкая Великая и Малая, два села отстоящие одао от другого в 8 верстах, лежат на северо-западе от Белой Церкви на обширной плодородной и безлесной равнине, великая в 20, а малая в 28 верстах, при ручье Соботе, впадающем в Камянку тотчас за великой Половецкой. Жителей обоего пола в великой 2150 а в малой 2568. Название этого села напоминает известных в нашей древней истории Половцев. Половецкая страна простиралась, как можно заключить из сведения мест древних летописей, в коих говорится о Половцах, на юг от Киевской области по обоем сторонам Днепра. Русские князья иногда собирались против них в Переяславле и шли оттуда на юг к Дону, а иногда по сю сторону Днепра и гнали половцев через Рось за Буг. Таким образом весьма возможно, что основание селения принадлежит эпохе половецких нашествий. Из привиллегий Владимира Олгердовича и Александра Владимировича, князей Киевских, некоторые (Руликовский в опису Повіату Васильковскіего стр. 32 и 33.) заключают, что Тугорхан, князь половецкий, на дочери которого женился в 1094 году великий князь Киевский Святополк, владел Сквирой, Трилесами с окрестностью и другими местами (Грамоты князей Владимира Олгердовича и Александра Владимировича см на стр. 190.). А Малая Половецкая отстоит от Трилес только в 8-ми верстах. Потомки этого князя татарского или половецкого происхождения, называвшиеся князьями зе Сквира Половцы-Рожиновскими владели обширными имениями в нынешних уездах: Сквирском, Васильковском, Радомысльском, Киевском и за Днепром. В 1591 году Половецка уже принадлежала к Белоцерковскому староству и в этом году татарами истреблена совершенно. Люстрация 1616 года говорит: «Въ селениі этом поселившихся людей находится 15 номеровъ. Повинностей ни податковъ не отдаютъ никакихъ, по силе увольнения, которое им дано на известное число летъ». В 1740 году как в Великой, так и Малой Половецкой было уже по 80 господарей или домов.

В каждой Половецкой издавна находится по особой приходской церкви; в великой во имя Вознесения Господня, а малой Рождества Пресвятой Богогюдицы. Обе церкви описаны в визитах 1740 и 1746 года (Белоцерковского деканата); при чем объяснено, что обе деревянные, что к приходу малополовецкому были причислены деревни: Краснолесы с 20-ю, Яхны с 9-ю и Зубари с 10-ю хатами, и что в обеих церквах до 1737 года были православные священники. В Великой Половецкой ныне существует та самая церковь, которая существовала в 1740 году. В малой же, по совершенной ветхости, построена в 1844 году новая деревянная же церковь. По штатам обе причислены к 4-му классу; земли имеют по указной пропорции.
Дополнение: Половецкая Великая. По выкупи, догов. 1863г. общее, приобр. 2255 дес. за 91100 р.

1 комментарий

  1. http://www.surnameindex.info/news/:

    http://www.surnameindex.info/info/kiev/vasilkov/velikopolovetskoe/index.html

    Некоторые фамилии жителей с. Великополовецкое (1799):

    Безуглый
    Бойченко
    Бридня
    Бугаенко
    Варченко
    Витер
    Гайдай, Гайдаенко
    Ганжа
    Горовый
    Гризный
    Дзюба
    Довгаль, Довгаленко
    Заболотный
    Заец
    Зеленьский
    Кашко
    Коваль
    Коноваленко
    Кошовой
    Ктитор
    Кузиомка, Куземка
    Леверенко
    Литвин
    Лиховид
    Лозовый
    Мороз
    Недоступ
    Окрушко
    Олиник
    Очкал
    Пискун
    Полозький
    Потишенко
    Пустовит
    Сваченко
    Скирута
    Сухина
    Титаренко
    Шевченко
    Щербина
    Юрченко

Ваш комментарий