Студеники (Жовтневое)

Административно-территориальное деление

Студеники (укр. Студеники), до 2016 г. Жовтневое (укр. Жовтневе) — село, центр сельского совета Переяслав-Хмельницкого района Киевской области.

История городов и сел УССР 1971 год

Жовтневе (до 1959 року Студеники) — село, центр сільської Ради. Розташоване на автомагістралі Київ—Харків, за 20 км на північний схід від районного центру та за 7 км від найближчої залізничної станції Переяславська. Населення — 2149 чоловік. Сільраді підпорядковане село Козлів.

Дата заснування Студеників невідома, але можна з певністю сказати, що село існує понад 300 років, бо воно ще зазначено на карті французького інженера Боплана, складеній у другій чверті XVII ст. Першими жителями тут були, очевидно, переяславські козаки. Студеники знаходилися на південному сході від річки Недри, вдалині від торговельних шляхів, у лісовій гущавині, де жителі могли рятуватися від татарських нападів.

Історія виникнення й дальшого розвитку села невіддільна від боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування. В 1638 році населення Студеників брало участь у повстанні нереєстрових козаків на чолі з Я. Острянином і К. Скиданом. Після поразки повстання частина жителів переселилася в межі Російської держави. Але ті, що залишилися, не склали зброю і в 1648 році знову піднялися проти польських панів.

За адміністративно-територіальним поділом, введеному на Україні з 1649 року, Студеники належали до другої сотні Переяславського полку. В складі цього полку студениківські козаки були присутні 8 січня 1654 року на Переяславській раді, яка прийняла історичний акт про возз’єднання України з Росією.

1649 року переяславський полковник Л. Полуботок віддав Студеники сотникові С. Кульженку, в 1715 році гетьман Скоропадський спеціальним універсалом передав його у володіння полковому писареві П. Черняховському. Пізніше, заданими Румянцевського опису (1765—1769рр.), Студеники увійшли до третьої сотні Переяславського полку. В 1782 році, після ліквідації полкового устрою, село увійшло до складу Київського намісництва; з 1796 року — до Малоросійської губернії, а з 1802 року включено до Переяславського повіту Полтавської губернії. У 1859 році в селі налічувалося 266 дворів і 1587 жителів, в основному козаків.

Після реформи 1861 року в селі відбувався глибокий процес диференціації селянства. За даними 1887 року, з 343 господарств козацьких було 277, селянських (селян власників, державних селян) — 60, міщанських та інших — 6. З усієї кількості 2140 десятин орної землі козацькі господарства мали 1952 десятини, але розподілялися вони дуже нерівномірно. Так, 51 двір мав від кількох сажнів до 3 десятин, а тим часом 69 господарств володіли від 9 до 50 десятинами землі. Становище більшості козацьких родин погіршувалося через відсутність робочої худоби. 51 господарство не мало ніякої худоби, 113 — обробляли землю супрягою, 27 — вдавалися до найму робочої худоби. Лише 70 заможних родин обробляли землю власним тяглом. Ще гіршим було становище 60 селянських родин, які володіли всього 167 десятинами орної землі. Вони, як і значна кількість козаків, перебували в кабалі заможної козацької верхівки. Найбільш поширеною формою експлуатації у Студениках була здача землі в обробіток з половини. Таких господарств, що орендували землю, було 43: з них 21 — безземельне, 20 — мали землі менше 3 десятин. Деякі селяни в пошуках кращої долі переселялися в інші губернії.

У наступні роки обезземелення основної маси селянства набрало ще більших розмірів. У 1910 році кількість бідняцьких господарств, які мали менше 3 десятин орної землі, зросла майже у 2,5 рази. Значна частина їхньої землі перейшла в руки куркулів. 34 куркульські господарства мали від 15 до 50 десятин, а 2 — понад 50 десятин. На поміщицькі і куркульські господарства припадало близько 60 проц. усієї землі. Тільки поміщиця Кочубей мала в Студениках 1515 десятин.

Переважна більшість населення жила в злиднях. Чимало бідняків поповнювало ряди сільських і міських пролетарів. За 1861—1910 рр. з Студеників у місто переселилося 120 чоловік. Багато селян, щоб прожити, йшли на заробітки в степові місцевості, зокрема в Таврію. Гіркої долі зазнала сім’я К. П. Близнюка. Не маючи змоги прогодувати велику родину (семеро синів і дві дочки), батько змушений був наймитувати в сільських багатіїв, а дітей посилати в Таврію. Дочка його Олександра там і померла, не витримавши нелюдської праці.

Чимало селян жило повністю або частково з ремісництва. В селі було 12 теслярів, 8 кравців, 12 шевців, 3 столяри.

Гноблені й позбавлені будь-яких прав, трудящі селяни піднімалися на боротьбу проти самодержавно-поміщицького ладу. Хвиля революційного руху, що прокотилася по всій царській Росії у 1905—1907 рр., дісталася й Студеників. Навесні і влітку 1905 року тут проходили бурхливі селянські сходи. Організатором їх був колишній воронезький залізничник В. М. Білоусько, який закликав селян відібрати в поміщиці Кочубей землю, майно та худобу і розподілити їх між собою. В липні 1906 року знову відбулися селянські виступи. Кинувши роботу на полі, біднота Студеників пішла до управителя економії, вимагаючи збільшення плати й скорочення робочого дня. Козача сотня, викликана з Переяслава, по-звірячому розправилася з селянами. Незважаючи на жорстокі переслідування, боротьба студениківських бідняків за землю тривала.

В дореволюційні часи більшість населення Студеників була неписьменною. В 1887 році на 1710 жителів тільки 79 чоловік уміли читати й писати. Хоч у селі й діяло однокласне народне училище, відкрите 1872 року, проте вчилася у ньому незначна кількість дітей — 57 хлопчиків. В 1915/16 навчальному році в Студениках вже було двокласне змішане училище, в якому навчалося 204 дітей, з них 153 хлопчики й 51 дівчинка. В школі працювали 3 вчителі, з яких тільки один мав середню освіту.

Ще гірше було з медичним обслуговуванням. На всю Студениківську волость, до якої входило 6 сіл, був один фельдшер. Тому й не дивно, що в Студениках щороку від хвороб умирало 50—60 чоловік, переважно дітей. 1900 року в селі спалахнула епідемія холери, від якої загинуло близько 100 жителів.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції принесла селянам визволення від тяжкої поміщицької експлуатації і політичного безправ’я. Після встановлення Радянської влади селяни одержали землю за ленінським Декретом.

На початку 1918 року в Студениках відбулися вибори до Ради селянських депутатів. Тоді в селі налічувалося 2663 жителі (534 господарства). З них тільки бідняки й середняки мали право голосу. Трудове селянство обрало свій перший орган влади — Раду.

Здійснення перших заходів Радянської влади було перервано окупацією села австро-німецькими військами на початку березня 1918 року. Члени Ради селянських депутатів змушені були піти в підпілля. Українські буржуазні націоналісти жорстоко розправлялися з активістами села. Так, від рук бандитів загинув комуніст С. Щербак.

Після розгрому військ Директорії та визволення Києва Червоною Армією 5 лютого 1919 року Радянська влада була відновлена і в Студениках. У березні 1919 року в селі вже працювала Рада селянських депутатів, яка очолила боротьбу трудящих селян Студеників за будівництво нового життя.

Однак завершити революційні перетворення не вдалося. В серпні 1919 року село захопили денікінці. Понад три місяці безчинствували білогвардійці в Студениках.

Чимало селян, зокрема активісти села П. І. Герасько, К. К. Бондар, С. К. Близнюк, М. І. Лущенко та І. Г. Міщенко, пішли до партизанського загону М. І. Одинця, який діяв у Переяславському повіті.

В грудні 1919 року Червона Армія очистила від ворогів Переяславщину і в Студениках було відновлено Радянську владу, створено ревком. Керівну роль у житті відігравав партійний осередок, який був створений у кінці 1919 року на чолі з П. І. Гераськом. 1920 року в селі організовано комсомольський осередок.

Під керівництвом комуністів, за активною участю комсомольців здійснювалися перші соціалістичні перетворення. Наприкінці 1919 року була обрана волосна Рада селянських депутатів. Волвиконком розподілив між безземельними й малоземельними селянами поміщицьку та частину куркульської землі. 700 селянських господарств Студениківської волості одержали 1500 десятин поміщицької та 200 десятин куркульської землі.

Відбудова села після закінчення громадянської війни розгорталася в умовах величезних труднощів. У бідноти не вистачало посівного матеріалу, тягла, реманенту. Зате в куркулів було все; вони всіляко перешкоджали землевпорядкуванню, чинили впертий опір заходам Радянської влади, тероризували населення, вбивали активістів. 1921 року куркульські бандити по-звірячому забили в Каратульському лісі ватажка сільських комуністів — секретаря партійної організації П. І. Гераська. Бандити завдали йому 36 ножових ран. П. І. Герасько похований у центрі села. Його ім’ям студениківці назвали одну з вулиць.

Проте ворогам Радянської влади не вдалося залякати трудящих, які підтримували політику ленінської партії. Наприкінці 1920 року за ініціативою комуністів був створений комітет незаможних селян, який очолив Я. І. Рідкоус. У лютому 1922 року КНС налічував 42 чоловіка. Член комнезаму Є. М. Батрак був делегатом II Всеукраїнського з’їзду комітетів незаможних селян.

Комнезам разом з партійною і комсомольською організаціями згуртував бідноту навколо Радянської влади, захищав їх економічні і політичні права. Коло діяльності КНС було досить широким: забезпечення селян землею, надання в оренду сільськогосподарських машин, робота комітету взаємодопомоги, заходи щодо ліквідації неписьменності серед дорослих. Велика увага приділялась і культурно-освітній роботі. КНС залучав селян до споживчої кооперації. Усі незаможники були її членами.

З часом все більше трудівників села усвідомлювали ленінське положення, що розпорошеним індивідуальним селянським господарствам із злиднів не вийти. Протягом 1924—1925 рр. створено два ТСОЗи — «Червоний шлях» і «Червона зірка», які об’єднували близько 300 господарств. Сільські комуністи подавали приклад у боротьбі з труднощами, а ТСОЗи з першого ж року довели перевагу колективної праці.

1929 року в селі вже існувало машинно-тракторне товариство, яке об’єднувало 310 членів і мало молотарку з двигуном. Одночасно в Студениках працювали сільськогосподарська кредитна кооперація, сільський комітет взаємодопомоги. Ці товариства відіграли важливу роль у вихованні серед селян почуття колективізму. Так, під час підготовки до весняної посівної кампанії 1929 року комуністи, комсомольці, активісти-незаможники організували допомогу біднішим родинам, створивши дві супряжні артілі бідняцьких господарств. У кожній з них було по 5 господарств і 12 га землі. Комітет взаємодопомоги організував збирання насіння для весняної сівби. На 23 березня 1929 року він зібрав 142 пуди вівса, 52 пуди жита, 31 пуд гречки, 5 пудів проса.

Перехід на шлях колективного господарювання відбувався в умовах гострої класової боротьби. Спекулюючи на окремих недоліках в організації колгоспів, куркулі проводили шалену антирадянську пропаганду, вдавалися до різних провокацій і жорстоких розправ над активістами села, насамперед комуністами. 11 січня 1929 року Переяславський райвиконком, розглядаючи питання про хід колективізації у районі, зокрема в Студениках, ухвалив виселити за межі України особливо ворожо настроєних куркулів.

Комуністи села, підтримані комсомольцями й активістами-незаможниками, провели велику роз’яснювально-агітаційну та організаторську роботу серед трудового селянства під час здійснення суцільної колективізації. На початку березня 1930 року на спільних зборах членів ТСОЗів «Червоний шлях» і «Червона зірка» ухвалили об’єднати їх в одну сільськогосподарську артіль «Новий побут», згодом ім. В. В. Куйбишева.

Навесні 1931 року в селі створено ще 3 колгоспи: «Нове життя», «Перемога» та ім. Т. Г. Шевченка. Того ж року в Студениках було завершено суцільну колективізацію.

1932 року на колгоспних ланах появився перший трактор. Через 2 роки в селі організовано МТС.

Утворення великих колективних господарств дало можливість підвищити продуктивність праці, раціонально використати наявну техніку, застосувати передову агротехніку в землеробстві. Трударям Студеників велику допомогу в цьому надали шефи — працівники й студенти Київського технологічного інституту цукрової промисловості. Так, під час підготовки колгоспів до весняної сівби 1932 року до села прибула бригада з 11 чоловік, серед яких були 3 комуністи й 4 комсомольці.

1938 року колгоспи села, які мали 2452 га орної землі, перейшли на багатопільну сівозміну. Крім вирощування зерна в їх господарствах значне місце належало також тваринництву, городництву й садівництву. Кожний колгосп мав по 3—4 тваринницькі ферми.

Для підготовки спеціалістів-механізаторів при Студениківській МТС були організовані чотиримісячні курси трактористів, на яких у 1940 році навчалося 32 чоловіка. В колгоспі «Перемога» працював агрономічний гурток.

З кожним роком зростали й міцніли колективні господарства. В 1939 році середній урожай зернових становив 14,3 цнт з га, а наступного — 16 центнерів. Виконувався план розвитку тваринництва. Передова свинарка колгоспу ім. В. В. Куйбишева О. Г. Заноз була двічі учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Трудящі села виявили їй високе довір’я, обравши депутатом районної Ради.

В передвоєнні роки значно підвищився добробут селян. 1940 року видача зерна на кожний колгоспний двір у середньому становила 210 пудів.

За роки Радянської влади відбулися великі зміни в культурі села. Поліпшилося медичне обслуговування жителів. За царизму їх лікували баби-шептухи, знахарки та фельдшер. Після революції у Студениках відкрито амбулаторію, пологовий будинок, аптеку. В усіх колгоспах створили дитячі ясла й садки.

1934 року на базі семирічної школи в селі відкрито десятирічну. 1939 року в ній навчалося 580 дітей, працювало 22 вчителі. До 1941 року Студениківську середню школу закінчило 259 юнаків та дівчат. Багато з них продовжили навчання в вузах.

Село за довоєнні роки дало країні 36 вчителів, 18 агрономів, 11 лікарів, 5 інженерів і техніків. Близько ста чоловік здобули спеціальність механізатора сільського господарства. Понад 50 уродженців села стали офіцерами Червоної Армії. Вихованець школи І. Я. Кравченко (1905—1942) був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу за проявлену мужність і героїзм у війні з білофіннами.

Центром усіх культурно-масових заходів на селі став сільський клуб. При ньому діяла бібліотека.

В роки Великої Вітчизняної війни студениківці, як і всі радянські люди, стали на захист соціалістичної Батьківщини. Багато жителів села пішли до Червоної Армії.

17 вересня 1941 року німецько-фашистські варвари окупували село. З перших днів вони почали жорстоку розправу над жителями, насамперед — радянськими активістами. Гітлерівці задушили в газовій машині колишнього голову волосного виконкому комуніста Г. С. Діденка.

Населення піднімалося на боротьбу проти ненависного ворога, саботувало заходи окупантів. Колгоспниця артілі «Перемога» О. Н. Герасько, працівник міліції Я. М. Ясько, робітник Дарницького шовкового комбінату М. Л. Лущенко (уродженець села) були розстріляні за саботаж розпоряджень окупаційних властей. Але це не залякало інших патріотів. Колгоспниця Д. Н. Пацюк переховувала радянських громадян, яких переслідували фашисти.

21 вересня 1943 року частини 1-го Українського фронту, розвиваючи наступ на Київ, визволили Студеники від гітлерівців.

За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 165 жителів села нагороджені орденами й медалями.

За період тимчасової окупації фашисти завдали величезної шкоди селу. Загальні збитки, завдані фашистськими загарбниками Студеникам, становили майже 5 млн. крб. В усіх чотирьох артілях вони зруйнували приміщення тваринницьких ферм. Руйнувань зазнали майже всі громадські будівлі села. Школу було перетворено на стайню. Гітлерівці насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 218 чоловік.

Ще йшли бої поблизу села, а трудівники Студеників почали відбудовувати зруйноване війною громадське господарство. Бракувало техніки й тяглової сили, проте колгоспники в 1943 році засіяли 488 га житом і 372 га озимою пшеницею (орної землі в колгоспах було 5127 га). Весною 1944 року студениківці одержали від російських братів — колгоспників Ярославської області допомогу посівним насінням. На придбання худоби, реманенту й будівництво господарських приміщень та житла держава надала півмільйона крб. довгострокового кредиту.

Під керівництвом сільської партійної організації, яка налічувала 22 комуністи, трудівники всіх чотирьох колгоспів вже на другий рік після закінчення війни майже повністю освоїли довоєнну посівну площу. На полях почали працювати трактори. В 1950 році весняна й осіння оранка та сівба були механізовані вже на 97, а збирання технічних культур — на 80 проц. Широко стали запроваджувати механізацію в городництві та на тваринницьких фермах. Високими виробничими показниками відзначилися тракторні бригади 3. Голованя та В. Довгалюка.

У вересні 1950 року здійснено об’єднання господарств. Всі чотири артілі Студеників утворили один колгосп ім. А. О. Жданова. Це сприяло піднесенню виробництва й поліпшенню добробуту трудівників. Колгосп уже в 1950—1951 рр. спорудив 5 великих стаєнь, 3 корівники, 4 свинарники та 5 телятників, електростанцію.

Самовіддана праця колгоспників, удосконалення агротехніки забезпечили піднесення врожайності колгоспних ланів. Так протягом 1953—1958 рр. урожайність зернових зросла з 11,5 до 20,8 цнт, у т. ч. озимої пшениці — з 11,2 до 27,3 цнт. За цей же час у 2,5 рази збільшилися неподільні фонди артілі. На кінець 1959 року колгосп став мільйонером.

20 січня 1959 року на базі колгоспів трьох сіл — Студеників, Козлів і Переяславського — було створено велике колективне господарство «Жовтень».

Колгосп «Жовтень» — багатогалузеве господарство, яке об’єднує 1337 селянських дворів. Воно має 6903 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 5418 га орної землі, сіножатей 696 га, вигонів і пасовищ — 626 га. Провідними культурами є пшениця, кукурудза, цукровий буряк. Розвинуті овочівництво та садівництво. Поряд з рослинництвом у колгоспі розвивається також тваринництво. В 1969 році колгосп мав 2731 голову великої рогатої худоби, в т. ч. 1600 корів, свиней — 2112 голів, птиці — 3000 штук.

Господарство має потужну технічну базу. Автотракторний парк налічує 49 тракторів, 32 вантажних автомашини, 13 зернових і 15 спеціальних комбайнів та іншу сільськогосподарську техніку.

Великих успіхів господарство досягло у виробництві сільськогосподарської продукції. Колгосп кілька років був учасником Виставки передового досвіду в народному господарстві Української РСР. В 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня за високі показники у вирощуванні сільськогосподарських культур і виробництву продуктів тваринництва колгосп нагороджений пам’ятним прапором Переяслав-Хмельницького райкому КП України та виконкому районної Ради депутатів трудящих.

Включившись у соціалістичне змагання за гідну зустріч 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, сільські трудівники перевиконали план-замовлення продажу хліба, м’яса та молока державі. В 1969 році колгоспники виростили найвищий у районі врожай зернових культур — по 30,7 цнт з га, в т. ч. озимої пшениці — 33,3 цнт. Відчутних успіхів домоглися й тваринники. На кожну фуражну корову надоєно по 2757 кг молока, на 100 га сільгоспугідь вироблено по 67 цнт м’яса. За високі показники у виробництві сільськогосподарської продукції господарству «Жовтень» присвоєно звання «Колгосп високої культури землеробства».

Сумлінна праця хліборобів відзначена високими урядовими нагородами. За трудові успіхи, досягнуті у виробництві сільськогосподарської продукції, орденом Леніна нагороджено бригадира тракторної бригади М. Д. Лоя, орденом Трудового Червоного Прапора — секретаря парткому М. І. Козелецького, голову колгоспу В. А. Середу, бригадира М. М. Лоя, комбайнера О. І. Сергу.

Зростання продуктивності праці стало економічною основою неухильного підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. Колгоспникам забезпечена гарантійна щомісячна оплата праці, їм надаються оплачувані відпустки для відпочинку.

23 серпня 1959 року в урочистій обстановці з участю гостей із навколишніх районів та шефів — робітників Київського паровозоремонтного депо відбулася закладка нового соціалістичного селища Жовтневе.

За останній час тут споруджено 150 будинків, у т. ч. 20 двоповерхових. До площі, яка знаходиться в центрі села, сходяться прямі, широкі, заасфальтовані вулиці, обабіч яких рівними рядами зведені цегляні одно- й двоповерхові будинки з водопроводом, газом, електроосвітленням. Для вчителів школи й спеціалістів сільського господарства споруджено 2 двоповерхові будинки, кожний з них на 8 двокімнатних і трикімнатних квартир. У центрі села розташовані адміністративний будинок правління колгоспу, сільської Ради, поштового відділення, радіовузла, автоматичної телефонної станції. Поруч — готель, торговий центр з двома магазинами і їдальнею, школа, дитячий комбінат тощо.

Східну частину села прикрашає великий масив плодоносного колгоспного саду. З півдня до нього прилягає територія Студениківського спортивно-мисливського господарства.

На околицях села виросли господарські будівлі: нові корівники, свинарники, птахоферми, в яких усі трудомісткі процеси механізовані. Закінчено будівництво маслозаводу, водонапірної башти. Під час святкування 150-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка в центрі села на площі 4 га закладено парк культури й відпочинку. Запроектовано також будівництво стадіону та штучного ставка в урочищі Рокитному.

Населення обслуговує 9 магазинів, у т. ч. універсальний, господарчий і 2 продовольчих.

Багато зроблено і для охорони здоров’я трудящих. Тут є протитубдиспансер на 70 ліжок, амбулаторія, пологовий будинок і аптека, в яких працює 17 спеціалістів з вищою та середньою медичною освітою. Для малят відкрито дитячий комбінат.

За роки Радянської влади невпізнанно змінилося культурне обличчя села. В центрі нового села споруджено красиву двоповерхову загальноосвітню середню школу. В дореволюційні часи тільки один уродженець Студеників мав середню освіту і став учителем. А лише за післявоєнні роки 102 жителі села здобули вищу освіту.

У Жовтневому є 2 сільські та шкільна бібліотеки, книжковий фонд яких становить 26 380 примірників. Значну роль у культурному житті села відіграє будинок культури із залом для глядачів на 350 місць. При ньому працюють гуртки художньої самодіяльності: драматичний, хоровий, музичний, духовий оркестр.

В життя й побут трудівників села міцно ввійшли нові обряди. Для хліборобів Жовтневого стало традицією — в третю неділю серпня відзначати свято врожаю і день народження нового села.

У звершеннях, що відбуваються в селі, велика організуюча роль належить сільській Раді депутатів трудящих, у складі якої — 35 депутатів. При ній створено 6 постійно діючих комісій.

Під керівництвом партійної організації за Радянської влади досягнуто значних успіхів у громадському й культурному житті села. Партійну організацію, що об’єднує 104 комуністів, очолює невтомний трудівник колгоспного виробництва М. І. Козелецький. Активну участь у виробничому, громадсько-політичному житті беруть 126 членів комсомольської організації.

Невпізнанно змінилися колишні Студеники та життя їх трудівників. Історія села — яскравий прояв торжества справи Великого Жовтня.