Александровка

Административно-территориальное деление

Александровка (укр. Олександрівка) — поселок городского типа, районный центр, Александровского района Кировоградской области. В ХІХ столетии местечко Чигиринского уезда Киевской губернии.

Александровскому поселковому совету подчинены села Китайгород и Севериновка.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Среднее Поднепровье (Надднепрянщина).

Статистическое описание местечка Александровки 1814 г. (Помещика Бржозовского)

В местечке Александровке число дворов 145, крестьян помещичьих 420 душ. Полжение имеет с левой стороны нвд рекою Тясмином при копаных колодезях. В оном церковь во имя деревянная во имя Успения Богородицы так же господский со службами дом и гостинный дом на верху с жилыми покоями, а в низу лавки, оба каменные. Прочие же строения при господском доме деревянное мазоночное регулярно выстроенное. Свойство земли под оным и на пахатных полях серое, поверхностьюея частию низменная, а частию возвышенно ровная. Жители упражняются в одном хлебопашестве. Окружность оного степная, через каждые две недели в оном бывают по четвергам торги, на которые приезжают промышленники с разным мелким красным товаром, коим и живущие в сем местечке евреи ведут маловажный торг, а из окружных селений крестьяне привозят разные сьестные припасы и домашние изделия. И имеется одна на реке и две ветрянные мельницы и из последних одна машинная.

 

Сведения о количестве населения в м. Александровка за 1844 год

Православные христиане
Сколько душ мужского пола: 320
Сколько душ женского пола: 335

Иноверческие Христиане
Сколько душ мужского пола: 12
Сколько душ женского пола: 14

Евреи
Сколько душ мужского пола: 300
Сколько душ женского пола: 350

Экономическое описание местечка Александровки 1859 г.

Название дач по порядку именного реестра дачам состоящих в Чигиринском уезде: местечка Александровка общего владения помещиков Михаила Грабовского, подполковника Максимилиана Красносельского с прочими.

Примечание в экономическом отношении: При реке Тясмине. Мельниц ветряных семь и четыре действующих силою животных, каждая по одному поставу. Деревянная церковь во имя Успения Пресвятой Богородицы. Господских деревянных дома три. Фруктовый сад. Табачная фабрика. Заводы: сахарный, винокуренный, пивоваренный и кирпичный. Почва земли черноземно-песочная. Лес черный дровяной и кустарный. Сенокосы луговые. Урожаи хлеба умеренные. Крестьяне занимаются хлебопашеством.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Александровка, местечко на левой стороне р.Тясмина, на безлесной и песковатой равнине, в 5-ти верстах ниже села Бирок. От города Чигирина в 35-ти верстах к западу. Жителей обоего пола: православных 1060, раскольников, живущих при мельницах и по торговым делам 11, римских католиков, живущих при владельческих управлениях 36, евреев 706; в 1808 году считалось жителей православных 1339 при 159 дворах. Александрова князем Потемкиным подарена подполковнику Фаддею Бржозовскому, который распродал местечко в разные руки и при том лицам, зашедшим в Чигиринщитгу с разных дальних сторон. Ныне следующие здесь владельцы:

а) Михаил Грабовский (см. доп.) (лат. исп.) земли дес.1280; р.д.м.п. 280.
б) Максимилиан Красносельский (лат. исп.) земли дес. 268; р.д.м.п. 56.
в) Григорий Черешневский (лат. исп.) земли дес. 54; р.д.м.п. 16.
г) Ефросиния Беляева (прав, исп.) земли дес. 40 ; р.д.м.п. 40.

Церковь во имя Успения Пресвятой Богородицы, деревянная, 5-го класса; земли имеет указную пропорцию; построена в 1850 году на место прежней, существовавшей более ста лет.
К приходу Александровскому причислена деревня Несватков, в 6-ти верстах к западу лежащая под лесом. Землю имеет лучшую нежели Алексавдровка. Количество ее простирается до 859 десятин. Жителей обоего пола 442. Деревня принадлежит Якову Наумову и Евфросинии Беляевой.

Дополнение: Бывший заседатель Чигиринского уездного суда (лат. исп., имеет 2 сына: Антон и Михаил), а с 1862 года директор училищ в польских губерниях. Очень уважаемый польский литератор, известен как автор нескольких повестей и романов, основанных на народных преданиях, а гораздо более как критик Сочинения его рассеяны в периодических изданиях под буквами М. Gr., а частью изданы особо под заглавием: Соггеspondencia Litегаска. В изданиях г. Фундуклея он принимал также живое участие. Но в исторических своих розысканиях последнего времени он усиливался доказывать, в духе своей партии, полонизм Малороссии, его приютившей и другие нелепые парадоксы. Умер в Варшаве, в ноябре месяце 1863 года.

Памятная книжка киевской епархии 1882 год

м. Александровка церковь Успенская построена 1851 г. помещиком М. Грабовским, дер. 1. Священник В.И. Волиновский
Благочинный округ 3
Класс прихода 5
Члены причта 1.п.
Прихожан мужского пола 968
Прихожан женского пола 1025
Католиков и Лютеран 21
Евреев 946
Церковной земли 38 д. 1104 с.
Помещения для причта цер.
Церковно-приходская школа:
-учащихся мужчин 18 (13 в Несваткове)
-учащихся женщин 4 (3 в Несваткове)
-пособие от общества 40 (30 в Несваткове)
Приписные церкви и часовни. Приселки: дер. Несваткова в 6 верстах.

Сведения о школах в м. Александровке за 1906-1907 г.

В двухклассной церковно-приходской школе в м. Александровка:
-число учащихся 64
-учитель Булава Филипп Иванович
-учитель Пляченко Павел Стефанович

В школе грамоты в м. Александровка:
-число учащихся 89

История городов и сел УССР 1972 год

Олександрівка — селище міського типу, центр району, розташоване у верхів’ї річки Тясьмину (притоки Дніпра), за 81 км від Кіровограда та за 1 км від залізничної станції Фундукліївка. Повз селище проходить автошлях Київ— Донецьк. Населення — 12 100 чоловік. Селищній Раді підпорядковане також село Несваткове.

Про давнє заселення цієї території свідчать виявлені на околицях Олександрівки передскіфські (XI—X ст. до н. е.) та скіфські (VI—IV ст. до н.е.) поселення, а також ранньослов’янські поселення і могильник черняхівської культури.

Олександрівка виникла в першій половині XVII ст. А 1785 року вона стала містечком. З возз’єднанням Правобережної України з Росією в 1793 році Олександрівка перейшла у власність князя Потьомкіна, який подарував її своєму родичу підполковнику Бжозовському, а той, в свою чергу, продав разом з кріпаками кільком поміщикам. 1795 року тут проживало 483 чоловіка. Населення займалося хліборобством.

На початку 50-х pp. XIX ст. в містечку вже було 275 дворів з 1504 жителями. Підпоручик Преснухін заснував тут цукроварню, на якій працювали кріпосні селяни. Підприємство, оснащене паровими машинами, виробляло 47,5 тис. пудів цукру на рік. Постійна потреба в сировині сприяла розвитку бурякосіяння в цьому районі. У гонитві за прибутками поміщики посилювали експлуатацію кріпаків, примушуючи їх відбувати панщину навіть у святкові дні.

За найменшу провину власники жорстоко карали кріпаків. В одному з тогочасних письмових джерел розповідається про місцевого селянина А.Романенка, забитого 1842 року за наказом поміщика Красносельського, бо «вовки з’їли лоша». А селянин В. Ткачук без будь-якої причини покараний 30 різками поручиком Троцкевичем, що володів частиною містечка.

У березні 1849 року через антисанітарні умови в Олексавдрівці спалахнула епідемія холери. Трупи бідняків лежали по кілька днів, бо місцевий піп не хотів ховати безплатно.

Неймовірний гніт і панське свавілля породжували протест проти кріпосницького ладу. 1855 року селяни Олександрівни, яка входила до складу Чигиринського повіту Київської губернії, взяли активну участь у Київській козаччині. Вони відмовлялися виконувати панщину, вимагали волі та розподілу поміщицької землі. Начальник чигиринської повітової поліції звернувся до київського військового губернатора з проханням прислати війська для наведення «порядку».

І після 1861 року найродючіші угіддя залишилися за поміщиками: у Грабов-ського — 1280 десятин, у Красносельського — 268. За уставними грамотами землею були наділені 538 ревізьких душ села. За мізерні ділянки селяни змушені були сплачувати великі викупні платежі. Так, кріпаки поміщиці Чернилевської, які одержали всього 30 десятин землі (в середньому по 2 десятини на ревізьку душу), протягом 49 років мали вносити 67 крб. 96 коп. викупних платежів щорічно.

У 1866 році Олександрівка стала волосним центром. З розвитком капіталізму зростав прошарок безземельного селянства. Розорені бідняки йшли на заробітки вТаврію, наймалися на цукроварню та дрібні підприємства, які виникли в містечку в пореформений період: пивоварний, цегельний заводи, 5 парових млинів тощо. Значно розширився цукровий завод. 1879 року тут вироблено продукції майже на 100 тис. крб. Основну масу робітників на ньому становили мешканці Олександрівки, а частина сезонників вербувалася в центральних областях Росії. Доводилося працювати в дві зміни, робочий день тривав 12 годин. Ось як описує фабричний інспектор Олександрівську цукроварню: «Завод брудний, тісний, скрізь сильні протяги… на фільтпресах вентиляція відсутня, спека і сморід, а зверху капає вода і грязюка». Заробітна плата була низькою: у чоловіків — 10—11 крб. на місяць, у жінок — 6 крб. Численні штрафи, відсутність охорони праці і оплати за дні хвороби утруднювали і без того злиденне їх життя.

В 20 числах листопада 1874 року на цукроварні відбувся виступ робітників, які зажадали від адміністрації підвищити заробітну плату. Після відмови підприємців задовольнити цю вимогу робітники припинили роботу. Із 167 робітників, зайнятих на заводі, страйкувала половина. Поліція заарештувала вожаків страйку Рожкова, Черепова та братів Павлових. Виступ було придушено.

В економічному розвитку Олександрівни велику роль відіграло відкриття в 1876 році залізничного руху на дільниці Фастів—Знам’янка через станцію Фундукліївка. У вересні 1894 року утворилося Товариство Олександрівсько-Катерининського бурякоцукрового заводу. Наприкінці XIX ст. на підприємстві пересічно працювало 360 робітників, а в сезон цукроваріння — 500. В містечку щотижня відбувалися ярмарки, на яких торгували в основному хлібом та ішими сільськогосподарськими продуктами. На початок 1900 року тут налічувалося 595 дворів, проживало 5337 чоловік. Основна маса населення займалася сільським господарством.

Розгортання робітничого руху в країні сприяло зростанню класової свідомості трудящих Олександрівки. Наприкінці грудня 1903 року на цукрозаводі відбувся страйк робітників, у якому взяло участь близько 500 чоловік. Однією з основних їх вимог було запровадження 8-годинного робочого дня. Поліція заарештувала 180 учасників страйку.

Щоб запобігти революційним виступам, у квітні 1905 року в містечко направлено карателів. Однак влітку відбулися заворушення серед робітників цукроварні, страйкували навіть прикажчики крамниць. Агітаційну роботу серед населення проводили члени революційного гуртка, який діяв у цей час в Олександрівці. Активними розповсюджувачами прокламацій і листівок Єлисаветградського комітету РСДРП були робітники цукрозаводу тесляр К.Є. Новгородцев, слюсар Б. П. Петрушанський. Під час поліцейського обшуку в Петрушанського знайдено тексти революційних пісень.

У серпні 1906 року в Олександрівці з’явилися прокламації Єлисаветградського комітету РСДРП: «До всіх громадян Єлисаветграда!» та «Товариші селяни!», які закликали селян виступати спільно з робітниками проти поміщиків і капіталістів. За поширення нелегальної літератури К.Є. Новгородцева, Б.П. Петрушанського, селянина М. Жайла і місцевого ремісника М.В. Полінського засуджено до різних строків ув’язнення. За доносом куркуля заарештовано також селянина Г.Р. Судака, який читав біднякам листівки. У селян О.І. Гнибіденка, Н.М. Найка, в лютому 1907 року виявлено вогнепальну зброю, а у Н.М. Найка — ще й прокламації Катеринославського комітету РСДРП «Страйкуйте 9 січня». Вони звинувачувалися і в підпалі поміщицької економії. В роковини «Кривавої неділі» спалено будинок залізничної станції Фундукліївка. У рапорті чигиринського повітового справника київському генерал-губернатору 1907 року повідомлялося: «Настрій селян по відношенню до духовенства і поміщиків, як і раніше, недовірливий і ворожий… незадоволення міського і містечкового Заселення високим оподаткуванням… продовжується». Після поразки революції жителі Олександрівки зазнали репресій. Були засуджені і вислані в Олонецьку губернію селяни Ф.Н. Ткаченко, М.Т. Мельник, робітники Г.Г. Кисличенко, В.В. Єлінецький, В.К. Дереча.

В роки столипінської реакції життя трудящих стало ще більш злиденним. 1912 року з 393 селянських господарств 177 не мали худоби.

Село з хатами під солом’яними стріхами, невпорядкованими вулицями мало убогий вигляд. Один з дописувачів газети «Голос юга» так змальовував Олександрівку кінця XIX ст.: «Олександрівці оживають при думці, що хоч коли-небудь у них будуть вулиці якими можна було б зручно ходити. А в чеканні цього ми з вікон ваших домівок тільки мовчки спостерігаємо безмежне море грязюки, в якому безпорадно борсаються піші і кінні». 15 липня 1894 року внаслідок пожежі за годину згоріло понад 200 житлових і багато різних господарських будівель. 1500 мешканців залишилися без притулку. Створений місцевою владою тимчасовий комітет допомоги погорільцям звернувся до генерал-губернатора графа Ігнатьєва за допомогою, але в ній олександрівцям було відмовлено.

Медичне обслуговування жителів Олександрівни і волості здійснювали 2 лікарі і фельдшер. 1860 року в селянській хаті відкрили парафіяльну школу, де навчалося всього 19 дітей, переважно із заможних родин. В кінці 90-х років її трохи розширили. Лише в 1912 році сільська сходка прийняла рішення про заснування в містечку 4-класного училища.

В Олександрівці у 1877 році в сім’ї службовця народився Л.М. Мацієвич, корабельний інженер, один з перших вітчизняних льотчиків. Він закінчив Київську гімназію, Харківський політехнічний інститут і Миколаївську морську академію. Працював у Петербурзі в Морському технічному комітеті. Л.М. Мацієвич розробив ряд проектів підводного човна, протимінних загороджень, займався питаннями теорії і практики авіації. В 1909 році створив проект гідролітака. Загинув у 1910 році під час польоту на всеросійському святі повітроплавання у Петербурзі.

Під час першої світової імперіалістичної війни сотні чоловіків були мобілізовані на фронт. Позбавлені годувальників селянські сім’ї дуже бідували. З населення безперервно здиралися всілякі побори та пожертвування на війну. В той же час зростали ціни на продукти. Так, у 1916 році вони збільшилися проти 1914 року на житнє борошно вдвічі, пшеничну крупу — втричі.

Олександрівці радо зустріли звістку про повалення царизму. На цукрозаводі утворилися професійна організація та фабзавком, які очолили боротьбу робітників за контроль над виробництвом. Селяни Олександрівської волості захоплювали поміщицьку землю, розподіляли помішицьке майно. Начальник чигиринської повітової міліції в донесенні 8 жовтня 1917 року писав: «Становище безнадійне, безвихідне, представники Тимчасового уряду змушені ретируватися, бо бачать перед собою тисячну юрбу, серед якої відпускні солдати». Власник маєтку Давидов 5 жовтня 1917 року телеграфував губернському комісару, що представники робітників усунули його від управління економією. Для придушення виступів уряд послав сюди 7-й Донський козачий полк.

Після перемоги Жовтневого збройного повстання у Петрограді невпинно зростав вплив більшовиків на селі. Чигиринський повітовий комісар у своєму донесенні з 17 по 23 грудня зазначав, що повітова Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів проводить більшовицьку програму, «…в повіті є більшовицький рух, який вноситься у село солдатами, що прибувають … з військових частив».

В січні 1918 року в Олександрівці встановлено Радянську владу. Створено ревком. Але в березні містечко захопили кайзерівці. Для боротьби з ними сформовано партизанський загін, одним з організаторів якого був уродженець Олександрівки І.К. Тихоненко. Восени цей загін біля станції Фундукліївка роззброїв кілька частин окупантів. Наприкінці року владу в Олександрівці захопили петлюрівці. 5 лютого 1919 року радянські війська при підтримці партизанського загону вигнали їх звідси.

А 12 лютого в Олександрівці обрано волвиконком. Він очолив роботу щодо здійснення революційних перетворень на селі. На початку 1919 року націоналізовано цукрозавод, пивоварний і лісотарний заводи, паровий млин, електростанцію. Для забезпечення цукрозаводу сировиною створено бурякорадгосп, якому передано колишні поміщицькі бурякові плантації. Волвиконком встаповив розміри оплати при копанні та вивезенні буряків на підприємство. Здійснювався також розподіл землі між малоземельними і безземельними селянами. Прокатні станції сільськогосподарських машин і реманенту надавали допомогу біднякам в обробітку землі. Вживалися заходи щодо поліпшення умов життя трудящих. При цукрозаводі відкрито лікарню. Для дітей-сиріт організовано притулок. В березні 1919 року почала працювати робітничо-селянська гімназія.

Наприкінці літа 1919 року Олександрівку захопили денікінці. Вони жорстоко розправлялися з активістами, відновлювали старі порядки. На початку січня
1920 року частини Червоної Армії визволили містечко від білогвардійців.
Одразу ж почав діяти ревком. 30 травня відбулася конференція безпартійних селян Чигиринського повіту, в роботі якої взяли участь 18 представників Олександрівки. У рішенні конференції записано: «Всіма засобами підтримувати Радянську владу і її керівника — Комуністичну партію. Вважати правильним встановлення братнього зв’язку між радянськими республіками Росією і Україною».

В 1920 році при цукрозаводі створено партійний осередок на чолі з П. Акішиним. З ініціативи комуністів виникли заводська профспілка і комсомольський осередок. Водночас оформилася комсомольська організація і в містечку. В кінці 1921 року обидва осередки об’єдналися. Комуністи і комсомольці піднімали трудящих на відбудову народного господарства, на боротьбу з бандитизмом, організовували охорону підприємств, брали активну участь у заготівлі хліба.

Активну участь у зміцненні Радянської влади брали волосний і сільський КНС, створені влітку 1920 року. Першим головою сільського комнезаму незаможники обрали Д. Діхтяря, а волосного — М. Палія. КНС допомагали партійному осередку і ревкому у здійсненні земельного закону, вилучали лишки землі і зерна у куркулів і розподіляли їх між бідняками. В червні 1921 року виникло споживче товариство, яке займалося заготівлею та переробкою сільськогосподарської сировини, продавало промислові товари.
26 червня 1921 року проведено вибори сільської Ради (до 1921 року Олександрівка була містечком, з 1921 по 1957 рік — селом), до складу якої ввійшло 29 депутатів. Керуючись рішеннями X з’їзду РКП(б) про перехід до непу, Рада разом з КНС встановила для куркульських господарств продподаток — 3 пуди зерна 8 десятини, середняцьких — 30 фунтів, бідняцьких — 12 фунтів. Продподаток жирами брали з тих, що мали 10 і більше десятин землі. Вже в 1921 році в селі відновлено посівні площі. 2 жовтня Рада скликала загальні збори жителів Олександрівки, які прийняли постанову про охорону залізничної колії поблизу села, а також про створення загону для допомоги регулярним частинам Червоної Армії в боротьбі з залишками бандитизму. З ініціативи сільської Ради організовано протягом 3-х тижнів заготівлю дров на станції Фундукліївка, проведено збір грошей і хліба для голодуючих дітей Поволжя.

З 1923 року Олександрівка стала центром району, що входив до Черкаського округу. Партійні та радянські районні організації розгортали роботу щодо налагодження господарського життя. Того ж року цукрозавод дав більше чверті довоєнної продукції. У 1926 році перероблено 166 тис. цнт буряків і одержан о 24 тис. цнт цукру.

У 1926 році значно розширено дільничну лікарню. З 1921 року діяли семирічна та 2 початкові школи. 1926 року в них навчалося 477 учнів, працював 21 учитель. У 1929 році товариство «Геть неписьменність» усіх неписьменних прикріпило до тих, хто вмів читати й писати. При бурякорадгоспі діяло 3 групи ліквідації неписьменності. Самокурсами в 1923 році охоплено 68 активістів району. Різноманітними були форми партійного навчання: групові бесіди, заняття у гуртках. З 1926 року при цукрозаводі випускалася стіннівка «Шукай правду». Атеїстичну пропаганду серед населення проводили члени осередку «Войовничі безвірники», утвореного в 1925 році. 1929 року він об’єднував до тисячі чоловік.

Після XV з’їзду ВКП(б) партосередок, сільська Рада та комнезам спрямували свої зусилля на підготовку селянства до масової колективізації. Навесні 1929 року група селян-незаможників заснувала в Олександрівці машинно-тракторне товариство їм. Т. Г. Шевченка, що мало трактор, молотарку та ін. сільськогосподарський реманент. Восени на його базі створено сільськогосподарську артіль, яка об’єднувала 120 господарств і 630 га землі. Керував нею І.Р. Тищенко (у 1956 році артіль злилася з колгоспом ім. Крупської у с. Бірках). У березні 1920 року в Олександрівці організувався колгосп «Іскра», до якого вступило 264 господарства. На одержаний від держави кредит він придбав два трактори. 1930 року колгосп мав також дві молотарки, дві сівалки, 10 жаток, 26 коней. У 1929 році при цукрозаводі створено кіннопрокатну станцію для надання допомоги селянам.

Проведенню колективізації чинили опір куркулі: вони зривали хлібозаготівлі, вели антирадянську агітацію, а в січні 1929 року зробили спробу зірвати вибори до сільської Ради. Давши їм рішучу відсіч, трудящі обрали до Ради 11 чоловік, у т. ч. 6 незаможників, наймита та 4 середняки. Рішенням загальних зборів селян Олександрівки в березні 1930 року було ліквідовано 28 куркульських господарств, виселено з них за межі України 12 сімей. Їх майно передано колгоспам ім. Т. Г. Шевченка та «Іскра». Вже в березні артілі Олександрівки об’єднували 96 проц. селянських дворів. Наступного року в колгоспі «Іскра» налічувалося 331 господарство. Артіль обробляла 1035 га орної землі.

Важливу роль в організаційно-господарському зміцненні колгоспів відіграло створення 1930 року МТС ім. Петровського. В ній було 40 тракторів та інша сільськогосподарська техніка. 40 трактористів для МТС підготували курси, відкриті того ж року при цукрозаводі. Політвідділ, заснований при МТС у 1933 році, допомагав колгоспам і радгоспу у зміцненні трудової дисципліни, підготовці масових колгоспних кадрів.

У роки п’ятирічок серед трудівників Олександрівки широко розгорнувся ста-хановський рух. Наслідуючи приклад Ганни Кошової і Марії Демченко, В.С. Мірошник та К. Левченко виростили по 500 цнт цукрових буряків з га. Працівники полів забезпечили в радгоспі також добрий урожай зернових, дострокове виконання планів хлібозаготівель.

Зростання врожайності провідної технічної культури — цукрових буряків — сприяло збільшенню потужності цукрового заводу. На місці старого підприємства у 1936 році розгорнулося будівництво гіганта цукрової промисловості, якому присвоїли ім’я Г.І. Петровського. Вже в лютому наступного року на заводі перероблялося понад 12 тис. цнт буряків за добу.
За роки перших довоєнних п’ятирічок трудящі села домоглися значних трудових перемог. Якщо в 1931 році врожай цукрових буряків у колгоспі «Іскра» становив 115 цнт з гектара, а зернових — 16,1 цнт, то в 1940 році —відповідно 192 цнт і 21,1 цнт. Прибуток колгоспу за цей час досягнув 295 тис. крб. проти 119,5 тис. крб. Зміцнення економіки артілі сприяло підвищенню добробуту колгоспників. 1940 року хлібороби «Іскри» одержали на трудодень 1 крб. 53 коп. та 3,6 кг зерна.

У 1939—1940 pp. учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки були механік цукрозаводу І.Я. Товстолит, голова колгоспу Д.Т. Москаленко, свинарка Г.П. Федоренко та інші. За високі виробничі показники нагороджені Виставкомом бригадири тракторних бригад: Л. Левенець — Великою срібною медаллю, І.І. Царюк — Малою срібною.

Невпинно поліпшувався добробут населення, підвищувався його культурний рівень. У 1936 році Олександрівну електрифіковано та радіофіковано. В селі діяли лікарня, пологовий будинок. В середній школі 16 вчителів навчали 260 дітей. Вчительку Л.П. Городиську 1939 року нагородили орденом «Знак Пошани». Працювали будинок культури, районна бібліотека, що обслуговувала понад тисячу читачів.

Населення Олександрівки виявляло інтернаціональну солідарність з трудящими інших країн. На мітингу 5 серпня 1936 року, гаряче вітаючи іспанський народ, що боровся проти фашизму, робітники цукрозаводу постановили відрахувати частину місячного заробітку до фонду республіканської Іспанії. Таке ж рішення прийняли працівники бурякорадгоспу.

В авангарді трудівників Олександрівни йшли комуністи. Первинні партійні організації діяли на цукрозаводі, в МТС, на залізничній станції, в лісгоспі та інших підприємствах. У їх складі 1937 року налічувалося близько 80 комуністів. Свідченням високої оцінки роботи партійних органів було обрання секретаря РК КП(б)У О.Ф. Ситника делегатом XVIII з’їзду ВКП(б). З 1939 року Олександрівський район (з 1932 року входив до складу Київської області) підпорядковано Кіровоградській області.

Та натхненну працю радянських людей перервав розбійницький напад фашистської Німеччини на нашу країну. Районна партійна організація в липні створила винищувальний батальйон для боротьби з ворожими парашутистами і диверсантами. Велася підготовка до партизанської боротьби на випадок окупації району. 5 серпня 1941 року гітлерівці захопили Олександрівну. Приміщення середньої школи вони перетворили на гестапівську катівню. Тут загинули десятки сільських активістів, серед них голова сільської Ради М.С. Кравченко, учитель Ю.А. Федоровський, редактор районної газети М.Т. Ожеред, працівник редакції М.М. Скляренко, працівник РК КП(б)У М.М. ПІамардін, які залишилися за рішенням районного комітету партії для підпільної боротьби. Але ворогам не вдалося залякати радянських людей.

В партизанські загони олександрівці йшли цілими родинами. Вони були розвідниками, зв’язковими, проводили агітаційво-масову роботу серед населення. Це Ф.С. Король, Г.О. Куценко, М.С. Годований, П.П. Куценко, 3. Тимко з двома синами та інші. Тривалий час у хаті колгоспника X.І. Кирпенка була партизанська явка. Звідси переправлялася в ліс аброя, медикаменти. Хоробро бився в фашистами колишній голова райради Тсоавіахіму М. Юрченко. В одному в боїв з карателями (їх було 50) він загинув.

9 січня 1944 року частини 5-ї гвардійської повітряно-десантної і 375-ї стрілецької дивізії 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, долаючи опір ворога, визволили Олександрівку від німецько-фашистських загарбників. В боях за Олександрівку загинули росіянин О.А. Бобильов, татарин X.Г. Муканов, башкир Ф.Н. Рахматулін. На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися з фашистами 956 жителів села. 951 з них відзначений бойовими нагородами. За героїзм і мужність, виявлені в боях під час форсування Дністра, I.X. Календюк удостоєний звання Героя Радянського Союзу. 170 жителів полягли в боях за Вітчизну.

Вже на другий день після визволення села почали працювати райком партії та районна і сільська Ради депутатів трудящих, а 20 січня — райком комсомолу. Великих руйнувань завдали окупанти селу. Були висаджені в повітря цукрозавод, залізнична станція, нафтобаза, зруйновані 3 школи, лікарня, аптека, багато житлових будинків, спалено маслозавод, млин. Активно взялися олександрівці за відбудову зруйнованого господарства. Через 10 днів після вигнання фашистських окупантів вбудували міст через Тясьмин, а у другій половині лютого дала перший струм електростанція. Відновили свою діяльність колгосп «Іскра» і радгосп.

Незважаючи на те, що землю доводилося обробляти коровами та вручну, в колгоспі вже в 1944 році зібрали по 140 цнт цукрових буряків з гектара. Тоді ж жителі Олександрівки сдали у фонд оборони 162 тис. цнт хліба, 2212 цнт м’яса, 20 тис. цнт молока, 400 тис. штук яєць. Лише колектив бурякорадгоспу та колгоспники артілі «Іскра» зібрали на будівництво танкової колони «Кіровоградський комсомолець» до 160 тис. крб., за що одержали подяку Державного Комітету Оборони. 1 березня розпочалися заняття в школах.
Відроджувати господарство допомагали держава, трудящі інших районів республіки і країни. Так, колектив шахти № 10 селища Нового Донбасу, де побувала делегація колгоспників району, відправив Олександрівцям вугілля, скло для ремонту лікарень і шкіл, а машинобудівники Уралу — трактори.

У 1946 році на місці зруйнованого цукрозаводу почалося будівництво нового, оснащеного устаткуванням з братньої Чехословаччини. Наступного року на базі радгоспу і цукрозаводу утворився 2-й ім. Петровського цукрокомбінат, який вже 1948 року переробляв 12 тис. цнт. буряків за добу. За досягнуті успіхи 10 робітників радгоспу нагороджено орденом Леніна, 12 — орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1949 році О.Ф. Задої присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

У вересні 1950 року до колгоспу «Іскра» приєдналася несватківська артіль ім. Будьонного. З 1960 року господарство почало спеціалізуватися на відгодівлі великої рогатої худоби. В боротьбі за дальше піднесення народного господарства в бригадах і ланках розгорнулося соціалістичне змагання. У 1965 році хлібороби дібрали по 30 цнт зернових з гектара, 353 цнт цукрових буряків. Грошові прибутки колгоспу становили 788 тис. проти 309 тис. крб. у 1959 році. Оплата праці колгоспників за цей час значно підвищилася.
За 1966—1970 pp. врожайність зернових у господарстві доведено до 38,6 цнт, цукрових буряків — до 361 цнт з гектара. Протягом цих років споруджено 4 відгодівельники на 660 голів, гаражі, майстерні, зерносховища тощо. Всі тваринницькі ферми механізовано. Господарство має 29 тракторів, 11 комбайнів, 28 вантажних автомашин, багато іншої техніки. Неподільний фонд колгоспу у 1970 році зріс до 1843 тис. крб., чистий прибуток — до 625 тис. крб. Оплата людино-дня становила 4 карбованця.

Партійна організація виховала чимало передовиків колгоспного виробництва. З 1946 року правління колгоспу незмінно очолює комуніст І.І. Трегуб. Батьківщина високо оцінила сумлінну працю ветерана, нагородивши його двома орденами Леніна й орденом Жовтневої Революції. Бригадир відгедівельвої бригади, делегат XXIV з’їзду КП України І.П. Коваль та секретар партійної організації О.С. Шкурат удостоєні ордена Трудового Червоного Прапора. Кращим тваринникам — П. Тищенко, Н. Микитчук, К. Поліщук, В. Найко, У. Олійник, які добилися у 1970 році по 1050—1100 грамів добового приросту живої ваги на голову худоби, присвоєно звання майстра першого розряду по відгодівлі. На честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна колгосп відзначений дипломом Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. 54 чоловіка нагороджено ювілейною медаллю. «За доблесну пращо. На відзнаку 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна».
Натхнені історичними рішеннями XXIV з’їзду КПРС, трудівники села в першому році дев’ятої п’ятирічки домоглися значних успіхів: зібрано зернових — 41,7 цнт з гектара, у т. ч. озимої пшениці — 50,1 цнт, кукурудзи — 44,2 цнт; цукрових буряків — 347,8 цнт; соняшнику — 23,8 цнт з гектара. Державі продано 20 180 цнт м’яса. Включившись у соціалістичне змагання за гідну зустріч 50-річчя утворення Союзу РСР, колгоспники швидко і без втрат зібрали по 32,9 цнт бобових з га. Перевиконують взяті на себе зобов’язання і тваринники.

Значно зміцніла економічна база промислових підприємств Олександрівки. Протягом 1950—1955 pp. реконструйовано цукрозавод. На громадських засадах тут створено бюро раціоналізаторів. У 1959—1967 pp. впроваджено 80 раціоналізаторських пропозицій. 1967 року завод перейшов на переробку цукрових буряків, зібраних працівниками колгоспів потоковим та потоково-перевалочним способом без ручної очистки та доочистки коренів. Це дало змогу на кінець 1970 року довести добову переробку цукрових буряків до 21 700 цнт і одержати економії на суму 1,6 млн. крб. Протягом восьмої п’ятирічки на підприємстві вироблено 321,9 тис. тонн цукру-піску і одержано 738 тис. крб. надпланових прибутків.

Колектив автотранспортного підприємства перевіз 2632 тис. 8 тонн вантажів, збільшивши вантажооборот проти попереднього п’ятиріччя в 1,5 раза. Шофер С.Ф. Шишка виконав п’ятирічне завдання на 180 проц., а шофери А.І. Кучеренко, Г.І. Паскаль, В.П. Онищенко — на 120 процентів.

За успіхи в соціалістичному змаганні на честь сторіччя з дня народження В.І. Леніна 273 цукровики нагороджені Ленінською ювілейною медаллю. Звання колективу комуністичної праці завоював електроцех цукрозаводу.
Промислові підприємства Олександрівки достроково завершили виконання завдань першого року дев’ятої п’ятирічки.

Зміцнюється економічне співробітництво олександрівців з колективами підприємств братвіх республік. Так, цукровий завод систематично одержує з РРФСР — верстати, труби, сушильні барабани, з Вірменії — компресори, з Естонії — папір, тару.

Цукрокомбінат підтримує дружні зв’язки та проводить обмін науково-технічною інформацією з цукротрестом Курської області РРФСР, Усть-Лабінським цукрозаводом Краснодарського краю, Ліепайським цукрозаводом Латвійської РСР. З 1957 року Олександрівка стала селищем міського типу. За 1960—1970 pp. гут виросли залізничний вокзал, автовокзал, приміщення районного відділення зв’язку, майстерні об’єднання «Сільгосптехніки», двоповерховий універмаг, багатоповерхові житлові будинки, розширено мережу підприємств громадського харчування. Зведено новий корпус лікарні на 120 місць. З’явилися нові культурно-освітні заклади: широкоекранний кінотеатр «Дружба», приміщення райбібліотеки, колгоспний будинок культури на 500 місць з кімнатами для гурткової роботи. На кошти колгоспу збудовано типове приміщення 8-річної школи та дитячих ясел. Споруджено стадіон, штучне водоймище.

В селищі працює районна лікарня на 300 ліжок, де хворим подають допомогу 35 лікарів, 105 працівників з середньою спеціальною освітою. При лікарні є поліклініка з терапевтичним, хірургічним, дитячим, інфекційним і акушерсько-гінекологічним відділеннями та рентгенівським, фізіотерапевтичним і електрокардюло-гічним кабінетами, аптека, лабораторії. Діє тубдиспансер на 75 ліжок.

У трьох середніх і двох 8-річних школах навчаються 2185 дітей. У спеціальній школі-інтернаті — 420 вихованців. Є заочна школа. Педагогічний колектив селища складається з 189 вчителів. Т.О. Піонтківська — заслужена вчителька школи Української РСР. У селищі народилися і вчилися доктор фізико-математичних наук А.М. Федорченко, поетеса Г.О. Демченко. Тривалий час в Олександрівці працює заслужений ветеринарний лікар Української РСР Г.С. Добровольська.

Любителі мистецтва охоче відвідують гуртки художньої самодіяльності при районному будинку культури. Хоровий колектив в 1951 році за участь в республіканському огляді нагороджений грамотою. При будинку культури є також танцювальний колектив «Тясьмин», естрадний оркестр, драматичний гурток. У селищі одночасно демонструються кінофільми на шести екранах. У музичній школі навчаються 240 дітей. До послуг читачів — чотири бібліотеки з книжковим фондом понад 31 тис. томів. 1963 року при районній газеті «Вперед» створена літературна студія, яка об’єднує 20 початківців. На 1972 рік олександрівці передплатили близько 20 тис. газет і журналів.
Свято шанують трудящі пам’ять борців за народне щастя. В 1961 та 1967 роках споруджено пам’ятники воїнам-визволителям селища й олександрівцям, що полягли в боях з фашистськими загарбниками. Відкрито пам’ятник В.І. Леніну.

Значну роботу щодо пропаганди політико-економічних знань серед населення проводить місцеве відділення товариства «Знання», до якого входить 141 чоловік.

Провідну роль у виробничому і громадському житті Олександрівки відіграють комуністи, їх у селищі 938, об’єднаних у 37 первинних партійних організаціях. Надійними помічниками парторганізації виступають 20 комсомольських організацій, в яких 675 членів ВЛКСМ.

У складі селищної Ради — 120 депутатів, у т. ч. 55 комуністів, 19 комсомольців, 44 колгоспники, 26 робітників, 36 представників інтелігенції. Депутати селищної Ради активно працюють в постійних комісіях. Комісія соціалістичної законності разом з комуністами і комсомольцями створила штаб дружинників. Рада дбає про поліпшення умов праці трудящих, розвиток медичного обслуговування населення, підвищення культури торгівлі і благоустрою районного центру.

Життя трудящих сучасної Олександрівки — яскравий приклад тих величезних змін, які відбуваються в кожному куточку багатонаціональної радянської Батьківщини.

 

Наиболее распространенные фамилии лиц православного вероисповедания по местечку Александровка середины ХІХ ст.

А	Б	В
Атамасенко	Безкровненко Безкровный Безпечный Бойченко	Величко
К	Л	М
Карпенко Кисличенко Ковбасенко Козуляченко Костенко Костенченко Костенюченко Крамаренко	Лавриненко Левенченко Луценко	Макаренко Мельник Мельниченко Мирошниченко
О	П	Р
Олефиренко	Покришка	Радзишевский Руленко
С	Т	У
Судаченко	Тыщенко	Ульянченко
Х	Ц	Ч
Хливной	Цымбаленко	Черныш
Ш
Шелест Шкуратянко

Наиболее распространенные фамилии лиц иудейского вероисповедания по местечку Александровка середины ХІХ ст.

Б	В	Г
Бабинский Бердичевский Билиловский Билостоцкий Бляхир Бродинский Будник	Вербицкий Виницький Высуковский	Ганипольский Голдштейн Голер Горгель
Д	З	К
Добровенский Дулинский	Зарувинский Злочевский	Каган Каминский Капцанов Кофман Краснокутский
Л	М	Н
Либерман Либидинский Лисовецкий Лукацкий	Матов Медведовский Менис Мительман Музиковский	Неживенький
П	Р	С
Паволоцкий	Рабинович Резницкий Ричаник Розумовский Ростошевский Рувинский	Сердюковский Смилянский Стримовский Субутовский
Т	У	Ф
Таратута Тартаковский Топулянский	Уманський Урис	Фунштейн Фурман
Х	Ц	Ш
Хуторянський	Цейтель	Шкроб Шлихувецкий
Я
Яновский Яснороцкий

Список служащих Александровской смешанной гимназии 1918 г.

Викторов Алексей Евгеньевич – директор
Бельский Ф.А. – инспектор
Прокопович Л. – законоучитель
Иванов Г.А. – преподаватель математики
Смирнов Н.И. – преподаватель математики
Смирнова А.Н. – преподаватель природы и географии
Стройникова А.Ф. – преподаватель русского языка
Игнатьева И.В. – преподаватель истории
Недельский Г.П. – преподаватель физики
Орлов Г.А. – преподаватель русского языка
Грицык А.Е. – преподаватель рисования
Поль М.Ф. – преподаватель немецкого языка
Лагуш П.Ф. – преподаватель латинского языка
Павловская Н.И. – преподаватель русского языка
Быстров С.Н. – пом. классн. наст.
Герман Д.К. – преподаватель зак. Бож. иуд. вероисп.
Шнапер А. –  письмоводитель
Краснокутский А.А. – смотритель
Чемолосова О.С. – преподаватель фарнцузского языка
Панченко Б.А. – преподаватель истории
Ковда А.А. – преподаватель гимнастики
Топчевский К.А. – преподаватель французского языка
Эдигер – преподаватель немецкого языка
Гольберг – врач

Список служителей Александровской смешанной гимназии 1918 г.

Криворучко Евтихий – сторож
Згарский Тихон – розсыльный
Кравченко Анна – классная прислуга
Щербина Федосья – классная прислуга
Яровая Пелагея – классная прислуга
Долголева Варвара – классная прислуга

ГАЧО: Ф.548, оп.1, д.30

Список лиц по делам имевших место в мае и июне 1905 года крестьянских беспорядках в м. Александровка

Кирпенко Иван
Безпечный Игнатий
Безпечный Кирилл
Кучеренко Леонтий
Черногор Ефрем
Дробот Петр
Судак Павел

Список служащих военного Александровского лазарета № 1 по состоянию на май 1914 г.

Сокольский Н.Е. врач
Белоцерковский Г.Е. врач
Темченко С. фельдшер
Питенко Н. фельдшер
Резникова А. фельдшерица
Винкель сестра милосердия
Субботовская сестра милосердия
Яновская сиделка

Список служащих военного Александровского лазарета № 2 по состоянию на май 1914 г.

Сакова Р. фельдшерица
Погожева А. фельдшерица
Субботовская сиделка
Белоцерковский Г.Е. врач
Чепур А. фельдшер
Хомякова сестра милосердия
Томнаков фельдшер

Список владельцев мельниц, крупорушек и маслобоень в м. Александровка 1924 г.

Газогенераторные мельницы: Белостоцкий Шлема Аврумов
Маслобойня паровая: Морголин Аврам и Мошко
Просорушка конно-приводная: Остробородый Волько Гершков, Осадчий Иван Ефимов, Белостоцкий Зусь Ицков, Зарувинский Шлема Гершков
Мельницы ветряные: Оношенко Карпо и Алефиренко, Судак Яков Карпович

Персональный состав Александровского районного комитета незаможных селян и его президиума 4 декабря 1926 года

Евтушенко Хведір 1901 р.н.
Немна Сарахвіян 1903
Здоровцов Олександр 1905
Поліщук Якилина 1882
Териский Влас 1905
Оношенко Павло 1898
Шевченко Андрій 1901

Метрические книги по местечку Александровка  находящиеся на хранении в ГАКО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Церква Успіння Пресвятої Богородиці, с. Олександрівка Чигиринського пов. Олександрівської вол.
4. Села: Бандурове (Бондурове, Бондарова), Івангород, Несваткове; Вищі Верещаки Триліської вол.; Полуднівка (волость невідома)
5. Народження: 1799–1831: ф. 579, оп. 1, спр. 1, 2, 3; 1832–1837: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4; 1838: ф. 579, оп. 1, спр. 5; 1839: ф. 579, оп. 1, спр. 6; 1840: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 7; 1841: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4; 1842: ф. 579. оп. 1, спр. 8, 9; 1843: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 10; 1844: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 11; 1845: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 15; 1846: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 16; 1847: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 17; 1848: ф. 579, оп. 1, спр. 18; 1849: ф. 579, оп. 1, спр. 19; 1850: ф. 579, оп. 1, спр. 20; 1851: ф. 579, оп. 1, спр. 12, 21; 1852: ф. 579, оп. 1, спр. 12, 22; 1853: ф. 579, оп. 1, спр. 12, 23; 1854: ф. 579, оп. 1, спр. 12, 24; 1855: ф. 579, оп. 1, спр. 12, 25; 1856: ф. 579, оп. 1, спр. 12, 26; 1857: ф. 579, оп. 1, спр. 27; 1858: ф. 579, оп. 1, спр. 12; 1859: ф. 579, оп. 1, спр. 28; 1860: ф. 579, оп. 1, спр. 12, 30; 1861: ф. 579, оп. 1, спр. 31, 32; 1863– 1873: ф. 579, оп. 1, спр. 32, 33; 1876–1895: ф. 579, оп. 1, спр. 34; 1896–1904: ф. 579, оп. 1, спр. 33; 1905–1911: ф. 579, оп. 1, спр. 35; 1912: ф. 579, о . 1, спр. 36; 1913–1914: ф. 579, оп. 1, спр. 37; 1915: ф. 579, оп. 1, спр. 38
6. Шлюб: 1799–1831: ф. 579, оп. 1, спр. 1, 2, 3; 1832–1835: ф. 597, оп. 1, спр. 3; 1836–1837: ф. 579, оп. 1, спр. 4; 1838: ф. 579, оп. 1, спр. 3. 4, 5; 1839: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4, 6; 1840: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4, 7; 1841: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4; 1842: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 8; 1843: ф. 579. оп. 1, спр. 3, 10; 1844: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 11; 1845: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 15; 1846: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 16; 1847: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 17; 1848: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 18; 1849: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 19; 1850: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 20; 1851: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 21; 1852: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 22; 1853: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 23; 1854: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 24; 1855: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 25; 1856: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 26; 1857: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 27; 1858: ф. 579, спр. 13; 1859: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 28; 1860: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 30; 1861: ф. 579, оп. 1, спр. 13, 31; 1862: ф. 579, оп. 1, спр. 13; 1863–1866: ф. 579, оп. 1, спр. 32, 33; 1875: ф. 579, оп. 1, спр. 34; 1905–1 11: ф. 579, оп. 1, спр. 35; 1912: ф. 579, оп. 1, спр. 36; 1913–1914: ф. 579, оп. 1, спр. 37; 1915: ф. 579, оп. 1, спр. 38
7. –
8. Смерть: 1799–1831: ф. 579, оп. 1, спр. 1, 2, 3; 1832–1837: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4; 1838: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4, 5; 1839: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4, 6; 1840–1841: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 4, 7; 1842: ф. 579, оп. 1, спр. 3, 8; 1843: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 10; 1844: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 11; 1845: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 15; 1846: ф. 579, оп. 1, спр. 9, 14, 16; 1847: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 17; 1848: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 18; 1849: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 19; 1850: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 20; 1851: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 21; 1852: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 22; 1853: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 23; 1854: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 24; 1855: ф. 579, оп. 1, спр. 14,2 5; 1856: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 26; 1857: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 27; 1858: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 28; 1859: ф. 579, оп. 1, спр. 14, 29; 1860: ф. 579, оп. 1, спр. 30; 1861: ф. 579, оп. 1, спр. 29, 31; 1863–1866: ф. 579, оп. 1, спр. 29, 32, 33; 1875: ф. 579, оп. 1, спр. 29, 34; 1876–1888: ф. 579, оп. 1, спр. 34; 1902–1912: ф. 579, оп. 1, спр. 35, 36; 913–1914: ф. 579, оп. 1, спр. 37; 1915: ф. 579, оп. 1, спр. 38

 

1. Київська губернія
2. –
3. Олександрівська єврейська община, с. Олександрівка Чигиринського пов. Олександрівської вол.
4. –
5. Народження: 1855, 1856: ф. 556, оп. 1, спр. 4
6. Шлюб: 1853: ф. 556, оп. 1, спр. 3
7. Розлучення: 1855: ф. 556, оп. 1, спр. 3, 5; 1856: ф. 556, оп. 1, спр. 2
8. Смерть: 1860: ф. 556, оп. 1, спр. 1

Метрические книги по местечку Александровка  находящиеся на хранении в ГАЧО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Успенська церква, м-ко Олександрівка Чигиринського повіту
4. с.Несваткова
5. Народження:  01.-02.1831: ф.660, оп.1, спр.324;  1858: ф.660, оп.1, спр.1047; 1862: ф.660, оп.1, спр.1047
6. Шлюб: 1858: ф.660, оп.1, спр.1047; 1862: ф.660, оп.1, спр.1047
8. Смерть: 1858: ф.660, оп.1, спр.1047; 1862: ф.660, оп.1, спр.1047

 

1. Київська губернія
2. Чигиринський повітовий рабинат
3. м-ко Олександрівка
5. Народження: 1859: ф.650, оп.1, спр.15;  1860: ф.650, оп.1, спр.7
6. Шлюб: 1860: ф.650, оп.1, спр.10
8. Смерть: 1857: ф.650, оп.1, спр.2;  01.-09.1858: ф.650, оп.1, спр.5;  1859: ф.650, оп.1, спр.3;  1861: ф.650, оп.1, спр.16;  02.-03.1862: ф.650, оп.1, спр.15

Карты