Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Борислав

Административно-территориальное деление

Борислав (укр. Борислав) — город областного подчинения Львовской области.

Бориславскому городскому совету подчинен поселок городского типа Сходница.

Город относится к историко-этнографическому региону Галиция (Галичина).

Історія міста Борислав

Поселення із давнім та цікавим минулим – Борислав, на сьогодні є містом обласного підпорядкування Львівської області. Проте у минулому воно не було єдиним, а складалось із сіл Борислава, Бані Котівської, Губич, Мразниці, Тустанович. Перша згадка про його частину – село Тустанович датується 1340 роком, коли воно було захоплене військами польського короля Казимира і приєднане до Польщі. За іншою ж версією, перша згадка про це поселення з’явилась у грамоті королеви Ядвіги від 19 березня 1387 року, в якій воно дарувалось братам Юркові та Ананію Доброславичам. У 1395 році це було підтверджено у грамоті короля Ягайла. В той час це було провінційне містечко в якому видобували сіль та крізь яке проходили важливі торгівельні шляхи з України в Польщу, Угорщину та Чехію. Протягом XVI- XVII століть гніт магнатських кіл Польщі зростав. Це не оминуло місцевого населення, що взяло активну участь у боротьбі з поляками за часів Хмельниччини. Та попри зусилля воно зазнало поразки. Згодом поселення у складі Галичини внаслідок поділу Польщі 1772 року потрапило під владу Австрії, а з 1897 року Австро-Угорщини. Це мало негативні наслідки для місцевої економіки. Традиційні ринки збуту місцевої солі, а саме – Волинь, Правобережжя та ін., відтоді були відмежовані від місцевих підприємств новими кордонами, а встановлення державної монополії і подальше закриття місцевих солеварень – взагалі призвело до місцевої економічної кризи.

Проте розвідання та початок видобутку нових корисних копалин у середині ХІХ століття дав поштовх новому розвитку поселення. Протягом другої половини ХІХ століття тут головним чином видобували нафту, газ та озокерит. Перші місцеві копальні належали відомому галицькому промисловцю – Роберту Домсу. Розвиток промисловості активно вплинув на подальшу долю цього поселення. Воно швидкими темпами розбудовувалось та зростало в розмірах. Відкриття у 1872 році гілки місцевої залізниці Борислав – Дрогобич, дав додатковий поштовх розвитку місцевої економіки та зростанню поселення. Протягом другої половини ХІХ століття чисельність місцевого постійного населення зросла в 10 разів, а саме із трьох більше 3000 до більше ніж 30 000. До 1909 року обсяг видобутку місцевої нафти досяг свого піку і становив 5% тогочасного світового рівня. Внаслідок Першої світової війни та буремних Національно-визвольних змагань 1917-1921 років Борислав увійшов до складу новопосталої Другої Речі Посполитої. У 1930-х роках місцеві 5 сіл Борислав, Баня Котівська, Губич, Мразниці, Тустанович фактично об’єднались у єдине поселення і отримали статус міста. У 1939 році воно було захоплене німцями, проте згодом – передане радянській стороні. Під час та після Другої світової війни місто та навколишня територія були одним із осередків діяльності УПА. Протягом 1940-го та 1959-1962 років Борислав був районним центром Львівської області. У 1959 році він отримав статус міста обласного підпорядкування. За радянської доби тут активно розвивався місцевий нафтовий промисел, проте з набуттям Україною незалежності місцева економіка почала зазнавати складнощів.

Етнічний склад населення міста зазнав значних трансформацій. Поряд з українцями значну частку місцевого населення тривай проміжок часу складали євреї. Вони були переважно підсобними працівниками нафтових промислів. В кінці ХІХ століття їх частка у складі місцевого населення перевищила позначку у 50%, проте перебіг подій першої половини ХХ століття був для них надзвичайно трагічним. Внаслідок Другої світової війни переважна більшість місцевої єврейської громади була знищена. Станом на 2001 рік 91,8% місцевого населення становили українці, 5,7% — росіяни, 1,2% — поляки, проте частки євреїв тут зафіксовано не було. На сьогодні одними з найпоширеніших прізвищ тут є Кушнір, Волошин, Журавчик, Возняк, Вовк, Білик, Бабій, Баран, Савчин, Дмитришин, Мельничук, Кулик, Дубленич, Олійник, Швець, Ткач, Яців та інші.

Одним із наслідків такого історичного минулого цього міста є приналежність місцевого населення до кількох релігійних конфесій. В місті представлені насамперед спільноти греко-католиків, католиків, православних, протестантів та іудеїв. В місті діють храми, що належать Самбірсько-Дрогобицькій єпархії УГКЦ, Львівській римо-католицькій архідиєдезії, Дрогобицько-Самбірській єпархії ПЦУ (МП), Дрогобицько-Самбірській єпархії ПЦУ (колишнього КП) та різні протестантські церкви. Також діє громадська організація «Товариство відродження єврейської культури м. Борислава».

Література:
1. Borysław // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 332.;
2. Іваницький Є. Історія Бориславського нафтопромислового району / Є. Іваницький, В. Михалевич — Дрогобич: Добре серце, 1994. — 128 с.;
3. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Львівська область / Ред. кол. тому: Маланчук В. Ю. (гол. редкол.), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип’якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відп. секр. редкол.), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. – 998 с.;
4. Низовий Д. Борислав – місто нафтовиків / Д. Низовий.- Л., 1961. – 104 с.;
5. Сухий О. М. Галичина: Між Сходом і Заходом / О. М. Сухий — К., 1999. – 226 с.;

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Борислав, город в Львовской области УССР, в предгорьях Карпат, в 108 км к Ю.-З. от Львова. Ж.-д. станция. Узел шоссейных дорог. 35,3 тыс. жителей (1967). Значительный промышленный центр. Нефтедобывающая, озокеритовая, газолиновая промышленность. Заводы: химический, фарфоровый, авторемонтный, ремонтно-механический, газоперерабатывающий; фабрики: швейная, обувная, нетканых материалов; предприятия деревообрабатывающей, лёгкой, пищевой промышленности. Медицинское училище. Первое упоминание о Б. в 1387. Городом стал в 1940.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Борислав — деревня в восточно-галицийском округе Дрогобыч, у северного подножия Карпат, в 45 км к Ю.В. от Самбора и 10 км к Ю. от Дрогобыча, соединенная особой ветвью железной дороги с Днестровской линией, имеет 9318 жит. (1880) и доставляет почти половину галицийской нефти и горного воска (озокерита). Горные породы, в которых встречаются эти минеральные вещества, принадлежат к более поздним третичным образованиям, тянущимся в сопровождении соленосных слоев по всему северному краю Карпатских гор. Выступающие здесь на земную поверхность песок и песчаник так пропитаны горным маслом, что образуют мягкую, вязкую массу. Этого рода образования встречаются еще близ Гросвардейна и Пекленицы, в Кроации. Нефтеносная площадь Борислава лежит у самого подножия Карпат, на несколько возвышенном месте, и покрыта тысячами шахт и колодцев, отстоящих друг от друга на расстояние 7—8 метр. и не глубже 36 метров. Некоторые из них доставляли первоначально до 24 гектолитров горного масла в день, большинство, однако, не более 1,5 гектол.; содержащие горный воск бедны обыкновенно нефтью, и наоборот. Здешняя нефть-сырец по качеству вполне схожа с канадской, в то время как западно-галицийская близка к пенсильванской. Перерабатывающих нефть заводов здесь около 10, рабочих — 10000 человек. В последнее время выделка керосина несколько уменьшилась, зато увеличилось добывание озокерита, особенно когда началось применение его в стеаринном (церезин) и свечном деле. Ср. «Olej skalny z Borysława и Galicyi» (1859).

Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.

Борислав — местечко Восточной Галиции в Дрогобычском уезде, «галицийская Калифорния» с богатыми копями нефти и горного воска (озокерита), единственный пункт горной промышленности в Галиции. — В 40-х годах 19 в. здесь была открыта горная смола. Борислав представлял тогда горную деревню, где евреи из Дрогобыча находили на глубине 5—6 метров смолу. Позже евреи стали копать «колодцы» в 30—40 метров глубины, без предохранительных мер, откуда добывали чистый воск и камни, так назыв. «łep», вследствие чего еврейских рабочих в Б. называли «łepaki», на жаргоне לעפאקים‎. Более состоятельные добывали воск, а «łep’ы» отбрасывали, более же бедные — снимали воск с этих камней; эта группа рабочих, среди них и женщины, называлась kuczynier’ами. Легкость заработка привлекла в Б. евреев из всей Галиции. Из близлежащих местностей (Болехова, Сколе и др.) они являлись сюда на всю неделю, а к субботе возвращались домой. Число рабочих и других лиц, занятых в новом производстве, быстро росло: в 1860 году в Б. было около 1000 жителей, а в 1890 г. одних евреев 9047. Рабочие разделились на 4 группы: 1) работающие на поверхности, 2) работающие в копях 3) Kuczynier’ы и 4) очищавшие воск, Wäscher. Между рабочим и предпринимателем находился посредник, т. наз. fłustak (פלוםטאק‎), без определенного занятия, и наконец, имелся еще надсмотрщик и кассир копи, который заведовал также наймом квартир для рабочих (особенно крестьян); заработная плата выдавалась предметами потребления (т. назыв. Truck-system). — В Б. господствовал крайний фанатизм; цадики из Галиции приезжали сюда и наживали богатства; «счастливую руку» имел сенявский раввин, указывавший, где следует производить раскопки. Узнав довольно поздно ο том, что здесь происходило, венское правительство велело закрыть копи, но дело продолжало развиваться по-прежнему, в виде кустарного промысла (Kleinbetrieb). Лишь в 1880 году было введено горное управление (Revieramt) и это изменило общий характер промышленности (в каждой копи должен был обязательно находится дипломированный штейгер, нееврей, из Бохнии). Еврейским мелким предпринимателям стало трудно работать разрозненно, и они стали соединяться в паевые товарищества. Вскоре возник специальный т. наз. Еврейский банк, но, не выдержав конкуренции с Länderbank’ом в Вене, галицийскими банками, американскими и английскими фирмами, должен был ликвидировать свои дела, а строгие постановления относительно способа производства вынудили небольшие фирмы прекратить существование (из нескольких сотен таких предприятий остались в 1899 г. два, а в 1900 — одно). Большие же фирмы не принимали еврейских рабочих, вследствие чего образовался кадр безработных, на бедствия которых обратили внимание еврейские организации. Теодор Герцль описал их нищету на втором Базельском конгрессе, Еврейск. колониз. общество и Hufsverein помогли деньгами. В общем было роздано около полумиллиона гульденов. 500 семейств были отправлены в Америку, но все же три тысячи рабочих остались в большой нужде. В 1900 г. насчитывалось 7086 евреев (всего жителей 11631), а в 1908 — 5950. — В 1891 г. венский Allianz открыл училище, которое содержалось на училищный фонд барона Гирша (в 1893 г.—353 ученика, в 1896 г. — 403, в 1901 — 554, в 1908 — 249). В конце 1908 г. училище было закрыто. Учителем еврейского языка был поэт и писатель Цви Гирш Теллер (см.) — Ср.: Saul Rafael Landau, Unter jüdischen Proletariern, 1898; Stanisław Szczepanowski, Nędza Galicyi w cyfrach, Львов, 1880; Alexander Barchasch, Ein Beitrag zur poalezionistischer Industrialisierungstheorie, в Jüdischer Arbeiter (жаргон.) Краков, 1907, IV год, № 5; idem, Von dem galizischen Kalifornien, ib., № 8 и 29; Bericht des Kuratoriums d. Baron-Hirsch-Stiftung in Galizien etc. (1907—08), 1909.

Выдающиеся уроженцы Борислава

Авраменко Володимир Григорович — український спортсмен (футбол), тренер, педагог;
Вовк Віра (справжнє ім’я — Віра Селянська) (*1926) — українська письменниця, літературознавець і перекладачка з Бразилії;
Глюз Віталій Петрович (*1988—†10.11.2015), військовослужбовець дивізіону реактивної артилерії 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади, загинув в зоні АТО;
Гричак Олег Станіславович — український футболіст;
Гулик Артур Ярославович (*1983—†2014) — військовослужбовець Національної гвардії України, загиблий під час штурму блокпосту під Слов’янськом;
Дашкевич Роман (*1892 — †1975) — український політичний і військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР, правник;
Драган Михайло Дмитрович (*1899) — †1952) — український мистецтвознавець;
Драган Роман Дмитрович (Ярослав Оріон) (*1907 — †1998) — український філософ, дослідник «Велесової книги»;
Корчак Андрій Богданович (*1964 — †2014) — загиблий учасник Євромайдану (Небесна сотня);
Ліпман Юзеф (*1931) — науковець, професор Вроцлавського технічного університету, пережив Голокост
Магур Юліан Миколайович — діяч ОУНз, зв’язковий УПА із закордонням, розкритий, навколо нього довго велася шпигунська гра
Максимчук Юліан Юрій — старшина УГА, видатний діяч українського філателістичного руху в діаспорі, автор відомих каталогів українських державних і недержавних марок, посадник міста Борислава.
Михалевич Володимир Йосипович — інженер-нафтовик, раціоналізатор, автор ряду наукових і публіцистичних статей, популяризатор історії нафто-газовидобутку м. Борислава
Ніклевич Степан Теодорович (*1912 —†1941) — організаційний референт Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ
Павляк Кость (*1964) — український поет, композитор і виконавець (бард), дипломант 1-го фестивалю «Червона Рута» (1989);
Титикайло Євген (*1937 — †2012) — український поет;
Харів Ганна Степанівна (* 1941) — українська поетеса, Заслужений журналіст України.
Шевчук Сергій Мирославович (*1982 — †2014) — військовослужбовець, командир парашутно-десантного взводу парашутно-десантної роти парашутно-десантного батальйону, старший лейтенант, загинув у бою під Макіївкою на Донеччині під час війни на сході України;
Сулима Андрій Богданович (*1996) — український поет, музикант;
Ястремська Ольга (Лепка, дівоче Іванчук, з с. Мразниці) (*1906) — концертова співачка мецо-сопрано.

Ваш комментарий