Самбор

Административно-территориальное деление

Самбор (укр. Самбір) — город областного подчинения Львовской области.

Город относится к историко-этнографическому региону Галиция (Галичина).

Історія міста Самбір

Перша письмова згадка про Самбір відноситься до 1241 року, коли війська Батия вдруге напали на давньоруські землі. Укріплене городище Самбора було повністю зруйноване, проте згодом поселення було відновлене. На сьогодні це -Старий Самбір. На північний схід від нього у 1241 році стояв укріплений замок — Погонич. Це було давньоруське поселення, яке після утворення Перемишльського князівства увійшло до його складу, а у 1349 році – до Галицько-Волинського. За польського короля Ягайла і його дружини Ядвіги у лютому 1387 року все Галицьке князівство було захоплене польською владою, яка й назвала край «Червоною Руссю». За допомогу у цій справі король Владислав Ягайло восени 1390 року подарував усі доходи від Самбірщини та усі землі разом із Самбором, за винятком замку своєму приятелеві, краківському старості Спиткові з Мельштина. Після видання фундаційної грамоти від 13 грудня 1390 року Спитко з Мельштина, вже як самбірський староста за Магдебурзьким правом, яке він надав місту, і за згодою короля приступив до будови Ринку у давньому Погоничі, який і став Новим Самбором, тобто сучасним Самбором. Після загибелі Спитка у битві з татарами над Ворсклою 12 вересня 1399 року Самбірщиною володіла вдова Спиткова — Ельжбета. Проте вде у 1415 році Самбірщину було повернуто у володіння польських королів, які часто віддавали місто й околиці в заставу різним магнатам за позички грошей. Найдовше з них цією територією володів рід Одровонжів – аж до 1545 р., коли королева Бона викупила у Станіслава Одровонжа всі маєтки. Однак саме староста Кшиштоф Одровонж-Шидловський найбільше укріпив місто.

У той час він був важливим поселенням, оскільки крізь нього проходили важливі торговельні шляхи із сходу на захід, із Львова, Дрогобича, Перемишля, в Угорщину і Польщу, що значною мірою зумовило розвиток місцевої економіки та зростання матеріального добробуту міста в епоху середньовіччя. Тому місто було укріплене і було фактично замком-фортецею. У 1568 році в Самборі налічувалось 127 будинків. Вершиною економічного та культурного розвитку Самбора був період ХVI – першої половини XVII століть, коли він активно розбудовувася.

Важливим адміністративним центром міста був княжий замок (тепер Замкова площа). Дерев’яний замок згорів під час нападу татар у 1498 році і вже не відбудовувався. В середині XVI століття було споруджено новий мурований т. зв. королівський замок «на Бліху» (тепер там міська лікарня). Від цього часу зберігся т. зв. «мисливський будинок», в якому тепер обладнано лікарняну церкву св. Пантелеймона. 1498 році згоріли дерев’яна ратуша та всі навколишні будинки. На початку XVI століття збудували нову одноповерхову ратушу з невисокою вежею і годинником. Ця ратуша теж згоріла, а на її місці у другій половині XVII століття звели муровану з 40-метровою 8-гранною вежею і ліхтарем.

Протягом 1772–1918 років Самбір перебував під владою Габсбурґів. У 1773 році було утворено Самбірський округ — адміністративну одиницю Королівства Галичини та Володимирії. 26 липня 1778 (або 1788) року декретом цісаря Йосифа II Самбoру надано титул «Вільного королівського міста», що дозволяв мати кращі в порівнянні з муніципальними містами умови для подальшого розвитку. У місті розміщувався Окружний суд і «дирекція виділу регуляції гірських потоків Галичини». У 1784 році навколо міста було розібрано оборонні мури.
За період австрійського панування Самбір прикрасився новими будівлями. У 1888 р. місто складалося з 4 посад: Міської, Львівської, Перемишльської та Бліх. Посада Міська — 3042 мешканці, 135 будинків. Посада Львівська — 1986 мешканців, 217 будинків. Посада Перемишльська — 1729 мешканців, 162 будинки. «Бліх» зі селом «Новий Світ» становили єврейське містечко (штетл), там мешкали 2020 осіб і було 148 будинків. Однак життя в цьому місті не було простим. Воно постійно страждало від різних епідемій. Так, у 1705 році близько 2/3 жителів померли від холери. Вижило тоді лише 1300 місцевих жителів. У 1771 році епідемія забрала 400 жителів єврейського кварталу Бліх, звідки вона поширилась на місто і забрала ще близького 3000 життів. Складними були й 1846 — 1847 роки, коли місцеві жителі зазнали голоду і були змушені харчуватись травою та листям.

Складнощів принесло й ХХ століття. Протягом 17 вересня 1914 — 15 травня 1915 рр. місто перебувало під окупацією російських військ, які завдали йому великої шкоди. Після розвалу Австро-Угорської монархії, 1 листопада 1918 р. в Самборі встановили владу Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Державним повітовим комісаром ЗУНР на Самбірщину (Самбірський повіт ЗУНР) було призначено відомого письменника Андрія Чайковського. Увечері 16 травня 1919 року місто було захоплене дивізією польського війська під командуванням генерала Францішека Александровича. У 1939 місто було анексоване СРСР. Протягом 29 червня 1941 року — 7 серпня 1944 року Самбір був окупований німцями. 30 грудня 1962 року Самбір став містом обласного підпорядкування Львівської області.

Етнічний склад населення міста вперше почав розширюватись з моменту отримання ним магдебурзького права у 1390 році, коли поруч зі старим містом на низькому відкритому пагорбі почали будувати нове місто на західноєвропейський зразок. В цей час тут почали селитися німці та євреї, проте у 1542 році місто отримало привілей неприйняття євреїв, а в 1553 році королева Бона — заборонила їм торгувати на ринку. Однак ці утиски не спричинили масову втечу євреїв з міста і вже у 1732 році Август ІІ надав їм привілей ставити будинки на замковому ґрунті і відкривати в них крамниці. Отримавши легальний доступ до торгівлі єврейська громада міста зазнала свого розвитку. У 1893 році нею було побудовано єврейську початкову школу (житловий будинок вул. Колессів).

Релігійне життя міста теж було різноманітним. Перший монастир був заснований у 1406 році і належав ченцям домініканкам. Його спорудження розпочалося з костелу Св. Катерини. Фундатором будівництва була Єлизавета, вдова Спитка з Мельштина, яка виділила необхідні кошти і землю. Другий монастир – бернардинів – збудовано протягом 1471-1476 років. Обидва монастиря були мурованими. У 1553 році королева Бона надала дозвіл місцевим українцям збудувати в середмісті церкву. Внаслідок чого постала дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка діяла до будівництва на її місці мурованої церкви у 1738 році. Розвивалась й місцева громада католиків, яка у 1568 році на місці старого дерев’яного костелу, що діяв з 1370 року і був спалений татарами у 1498 році, відкрила нині діючий мурований костел Усічення Голови св. Івана Хрестителя. Однак у 1637 році він теж горів, але був відбудований. Після останньої пожежі костел відновлено у 1846 році, а в 1888 році — його прикрасили розписом та встановили нові вівтарі, органи й амвон. У 1898 році після закриття старого по вул. Дрогобицькій (тепер I. Франка) було відкрито новий цвинтар по вул. Бісківській. У 1908 році тут також було збудовано каплицю. На місці ж старого цвинтаря більшовики у 1940 році заклали парк культури і відпочинку.

У 2019 році тут постійно проживало 34 823 особи. Найпоширенішими прізвищами були: Кушнір, Волошин, Возняк, Петриняк, Чижович та інші.
На сьогодні в Самборі представлені насамперед спільноти римо-католиків, православних та протестантів. Діють храми, що належать Львівській римо-католицькій архідиєдезії, Дрогобицько-Самбірській єпархії УПЦ (МП) та Дрогобицько-Самбірській єпархії ПЦУ (колишньої Української автокефальної православної церкви та УПЦ КП).

Література:
1. Sambor // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 227;
2. Данилюк Ю. З. Самбір // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 429;
3. Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Львівська область / Ред. кол. тому: Маланчук В. Ю. (гол. редкол.), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип’якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відп. секр. редкол.), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. – 998 с.;

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Самбор — город областного подчинения в Львовской области УССР. Расположен на р. Днестр. Узел железных (линии на Львов, Ужгород, Трускавец) и шоссейных дорог. 31,8 тыс. жителей (1975). Мебельный комбинат, заводы: сахарный, сыродельный, ремонтный, ремонтно-строительный и дорожных машин; филиал Львовского завода электроизмерительных приборов, завод радиодеталей; швейная фабрика. Предприятия по обслуживанию ж.-д. транспорта. Техникум механизации учёта, педагогическое, медицинское, культурно-просветительные училища. Основан в 13 в.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Самбор (Sambor) — гор. в австр. провинции Галиции, на левом берегу Днестра. 14324 жит., преимущественно поляков (евреев 4080); гимназия и учительская семинария; монастырь бернардинов. Пивоваренный завод, мельницы, производство растительного масла; значительная торговля льном, коноплей и скотом. Близ С. соляные и нефтяные источники.

Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906 — 1913 гг.

Самбор (Nowy Sambor) — окружный город в Галиции. В эпоху Речи Посполитой евреи долгое время не могли селиться в С. в силу запрещения, изданного в 1542 г. Сигизмундом Старым. Королева Бона также запретила евреям проживать в С. (1551), но они все-таки селились в предместье Блихе, откуда отправлялись в город на торги. В середине 17 в. отношения мещан к евреям особенно обострились; ссылаясь на новый декрет Яна-Казимира, они не впускали евреев в город и ходатайствовали ο полном их изгнании из Блиха. Кагал занял тогда 8000 зл. с тем, чтобы заручиться протекциями. Поручителем при займе явился пшемысльский кагал, прикагалком которого был С. Когда по истечении двух лет кагал С. оказался не в состоянии платить проценты, кредиторы обратились к пшемысльскому кагалу. На заседании коронного ваада в Ярославе (13 октября 1682 г.) состоялось соглашение, по которому пшемысльский кагал взял на себя весь долг, самборский же кагал обязался ежегодно вносить в его пользу 240 зл.: 120 наличными, a остальные 120 зл. должны взыскиваться пшемысльскими евреями с купцов, посещавших ярмарки в С. Взимание этого сбора в Самборе пшемысльским кагалом послужило, однако, поводом к длительному процессу. В начале 18 столетия улучшились условия жизни самборских евреев. В 1735 г. король Август II выдал им привилегию на жительство следующего содержания: «Король дарует им свободу торговли, подтверждает, что они с давних времен имеют свою синагогу и свое кладбище и принимает сие к сведению. Разрешает им устройство мясной лавки с тем, чтобы один резник продавал мясо. Подлежат же они замковой юрисдикции, так как проживают на территории замка». Привилегия эта была подтверждена Августом III в 1740 г. В 1763 г. было позволено «выстроить новую, более пригодную для богослужения синагогу». Вскоре была выстроена прекрасная синагога (см. иллюстрацию), существующая поныне Самборская община постоянно увеличивалась и в 1764 г. насчитывала 513 душ. В настоящее время евреи играют в С. большую роль, составляют большинство в городской думе. Бургомистром состоит еврей, д-р Штейерман. В С. имеется единственное в Галиции еврейское коммерческое училище, пользующееся правами правительственных учебных заведений. Кроме того, имеется больница, интернат для евреев-гимназистов (в местной гимназии в 1910 г. было 150 учащихся евреев) и др. учреждения. При общем населении в 17 тысяч С. насчитывал в 1900 г. 4900 евреев. Весь округ насчитывал 8052 еврея. — Ср.: M. Bersohn, Dyplomataryusz; Akta grodzkie przemyskie, т. 627 стр. 129—139; Архив Львовск. наместничества, фасцикул 11—1.