Степан
Степан — (от греческого) венок; старое — Стефан; производные — Степанка, Степаня, Степаха, Степаша, Стёпа, Степуня, Степура, Степуха, Степуша, Стеша, Стеня, Стенюша.
Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власнi iмена людей. Словник-довiдник
СТЕПАН (СТЕФАН, СТЕЦЬКО) гр.; Stephanos — вінок. СТЕПАНКО, СТЕПАНОНЬКО, СТЕПАНОЧКО, СТЕПАСЕНЬКО, СТЕПАНЦЬО, СТЕПАНИК, СТЕПАНЧИК, СТЕФАНКО, СТЕФАНОНЬКО, СТЕФАНОЧКО, СТЕФАНЦЬО, СТЕФАНИК, СТЕФКО, СТЕФЦЬО, СТЕЦЬ, СТЬОПА.
Що понад річку з жердю ходиш?» (І. Франко);
У небо глянув дідуган,
Примруживши від сонця очі,
Та й посміхнувся: —Ач, гуркоче…
Чи то, бува, не мій Степан? (І. Муратов);
— Стефане, кого любиш? — Тата, — охоче відповідає Стефан (В. Большак);
Козаченько Стецько
Косить мою гречку (Народна пісня);
Він в приміщення глянув,
а там —
Задавав саме лиха Степанко
Під гармоньку своїм чобіткам (О. Підсуха);
Степаночку, голубчику!
Чого-то ти плачеш?
Усміхнися-бо до мене (Т. Шевченко);
Далеко чути, що Степасенько їде..
Під село в’їжджає — коником вигравав (Народна пісня);
Стефко довго придивлявся згори, чи не побачить хоч якого сліду (І. Франко);
Йди спочинь.
У хутірець Свати
Сю ніч, Стьопо, доведеться йти (О. Підсуха).
