Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Тернопільська область

Райони області

Бережанський
Борщівський
Бучацький
Гусятинський
Заліщицький
Збаразький
Зборівський
Козівський
Кременецький
Лановецький
Монастириський
Підволочиський
Підгаєцький
Теребовлянський
Тернопільський
Чортківський
Шумський

Міста обласного значення

Бережани
Кременець
Тернопіль
Чортків

Історія області

У IX столітті східнослов’янські землі об’єдналися в єдину державу Русь. Про інтенсивність заселення в цей час території області свідчать понад 300 давньоруських городищ та селищ, понад 100 некрополів X—XIII століть. 988 року Володимир Святославич запровадив у Русі державну релігію — християнство, тоді ж до Київської Русі увійшли землі білих хорватів — територія сучасної Галичини та Прикарпаття, в тому числі нинішня Тернопільщина. Територія сучасної області розподілялася між адміністративними одиницями — Галицької, Волинської та Київської землями, посадниками в яких були сини великого князя київського.

Наприкінці XI століття на території сучасної Тернопільщини виникли удільні князівства Теребовлянське та Шумське. Згодом територія краю увійшла в Галицько-Волинське князівство. Міста Теребовля і Шумськ перетворилися на значні політичні, економічні та культурні центри.

Під час монгольської навали більшість міст краю зазнали спустошення, вистояли лише два міста в усій Русі — Крем’янець і Данилів.

Після припининня існування Галицько-Волинського князівства у 1349 році, почалася боротьба між Великим князівством Литовським, Польським королівством та Угорським королівством за землі князівства. Протягом двох століть територія Тернопільщини почергово перебувала у складі ворожуючих країн. Після Люблінської унії 1569 року вся територія Тернопільщини опинилася під владою Речі Посполитої.

На кінець XV століття почалися турецькі напади на Поділля, водночас почастішали набіги татар Кримського ханства. Татарські орди спустошували край, спалювали села, людей захоплювали в ясир і продавали на невільничих ринках Криму. Ще важчим становище місцевого населення стало у XVII столітті, коли Польща, що занепадала, вже не могла стримувати руйнівні напади татар. Загалом за XV—XVII століття Тернопільщина зазнала понад 200 значних нашесть. Для порятунку від спустошливих набігів та для ведення наступальних військових дій проти татарських і турецьких нападників, на південно-західному Поділлі та південній Волині розгортається будівництво мережі оборонних замків і фортець, серед яких до нашого часу збереглися фортеці або руїни оборонних споруд у Бережанах, Буданові, Бучачі, Висічці, Залізцях, Збаражі, Золотому Потоці, Кривчу, Кудринцях, Микулинцях, Окопах, Підзамочку, Скалі-Подільській, Скалаті, Теребовлі, Токах, Чорткові, Язлівці та інші.

З 1772 року більша частина території області була приєднана до Габсбурзької монархії як частина Королівства Галичини та Володимирії. 1793 року північні райони Тернопільщини, які після розподілу 1772 року залишилися у складі Речі Посполитої, були передані Російській імперії.

Під час Наполеонівських війн за Шенбруннським договором від 14 жовтня 1809 року Російській імперії було передано територію Галичини на схід від лінії смт Залізці — місто Зборів і річка Стрипа. Указом російського імператора олександра I 15 червня 1810 року тут створено адміністративно-територіальну одиницю — «Тернопільський край» із центром у місті Тернополі, який отримав статус окружного міста. Після Віденського конгресу влітку 1815 року Тернопільський край повернено Австрійській імперії.

1 листопада 1781 року Йосифом II звільнено селян Галичини від кріпацтва, а панщина обмежена трьома днями на тиждень. 1848 року усім селянам Галичини надано землю і звільнено від відпрацювання панщини. На честь цієї події у багатьох селах краю були встановлені пам’ятні хрести, деякі з них збереглися донині.

Після Листопадового чину 1918 року на галицькій території Тернопільщини утворено Тернопільську область ЗУНР. Після поразки українських сил у Львові, столицю нової держави перенесли до Тернополя, а після польської окупації Тернополя — до Станіслава, той що Івано-Франківськ.

Під час польсько-російської війни від 1 серпня до 21 вересня 1920 на захопленій Червоною армією території Галичини існувало маріонеткове державне утворення — Галицька Соціалістична Радянська Республіка зі столицею у місті Тернополі.

21 вересня об’єднана польсько-українська армія відсунула на схід останні на Тернопільщині більшовицькі війська з містечка Гусятина. Підсумком війни став Ризький мир 1921 року, згідно з яким Тернопільщина залишалася у складі Другої Речі Посполитої. 3 грудня 1920 року було створено Тернопільське воєводство, до складу якого ввійшли 17 повітів Східної Галичини.

За пактом Молотова — Ріббентропа 1939 року Східна Галичина і Південна Волинь опинялися у складі СРСР. Протягом 17—19 вересня в ході польсько-радянських бойових дій уся Тернопільщина захоплена Радянським Союзом. 27 листопада 1939 року утворено Тернопільську область з 12 повітів (Бережанський, Борщівський, Бучацький, Заліщицький, Збаразький, Зборівський, Копичинецький, Підгаєцький, Скалатський, Теребовлянський, Тернопільський і Чортківський) Тернопільського воєводства й одного (Кременецький) — Волинського.

У часи німецької окупації галицьку частину Тернопільщини було адміністративно підпорядковано дистрикту Галичина, волинська — ввійшла до складу райхскомісаріату Україна з центром у Рівному. Таким чином, на території сучасної Тернопільської області існували чотири нацистські адміністративно-територіальні утворення: крайсгауптманшафт Тернопіль, крайсгауптманшафт Чортків, крайсгауптманшафт Бережани і Кременецький ґебіт.

Після закінчення Другої світової війни на Західній Україні тривала підпільна партизанська війна українського національно-визвольного руху проти радянської влади. З кінця 1940-х років відбувається поступовий перехід від збройної боротьби до мирних форм опору. Останній бій УПА відбувся у Підгаєцькому районі 14 квітня 1960 року — в лісі біля хутора Лози, розташованого між селами Шумлянами та Божиковим.