Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Бар

Административно-территориальное деление

Бар (укр. Бар) — город, районный центр, железнодорожная станция, центр городского совета, Барского района, Винницкой области. В ХІХ столетии город Могилевского уезда Подольской губернии.

Город относится к историко-этнографическому региону Подолье.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Бар, заштатный город Могилевского уезда Подольской губернии, на реке Рове, притоке Буга, находится под 49°9′ с. ш. и 45°20′ в. д. Жителей 13761, из них евреев 51 %. Здесь был некогда г. Ров, разрушенный татарами. В начале XVI века, в царствование польского короля Сигизмунда I, город этот вместе с 5 местечками и 38 селами принадлежал к числу так называемых «столовых имений» (см. это сл.) королевы Боны, происходившей из дома Сфорца. В воспоминание о наследственном ее итальянском княжестве Бари город получил свое нынешнее название и был обращен в пограничную крепость. С тех пор он получил много привилегий и стал богатым торговым центром. Первым старостой Б. был Войцех Старжеховский, построивший по распоряжению королевы здешний замок, потом место это занимал гетман Станислав Жолкевский, основавший здесь в 1610—1614 гг. иезуитскую коллегию, перешедшую с 1781 года в руки базилианов; последним же старостой был Богуслав Радзивилл. В 1648 г. Б. был взят и разорен казаками под начальством Кривоноса, истребившего все население. С 1659 года Б. с принадлежащими ему земляками стал вотчиной Ивана Выговского, воеводы киевского, и мало-помалу оправился от постигших его бедствий. В 1663 г. Б. посетил король Иоанн-Казимир. После занятия Подолии турками Б. был отдан литовскому татарину бею Крычинскому. Хотя в 1674 году Иоанн Собесский и отобрал город, однако вскоре он снова был отнят и находился под турецким владычеством до 1699 года. 9 февраля 1768 г. здесь образовалась знаменитая «Барская конфедерация» (см. это сл.); 9 июня произошла битва конфедератов с русскими войсками под начальством ген. Кречетникова, а 30 июня город был взят приступом отрядом Апраксина. В 1793 г. он был присоединен к России и сделан уездным, а в 1796 г. заштатным. В городе в настоящее время 2 правосл. церкви, Свято-Покровский женский монастырь (в нем также 2 церкви), 1 костел, 1 старообрядческая часовня, несколько еврейских синагог и молитвенных домов и приходское училище. Жилых домов 1240 (в том числе 169 каменн.). Заводы: 1 винокуренный, 4 кожевенных и 4 кирпично-черепичных. Развалины замка и нескольких монастырей видны до сих пор. В Б. родился польский поэт Генрих Яблонский.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Бар, город, центр Барского района Винницкой области УССР, на р. Ров ( бассейн Юж. Буга), в 6 км от ж.-д. станции Бар. 14 тыс. жит. (1968). Машиностроительные, сахарные заводы; спирто-дрожжевой, консервный комбинаты; швейная и мебельная фабрики. Современное название Б. получил в 16 в.

История городов и сел УССР 1972 год

Бар — місто районного підпорядкування (з 1938 року), розташоване на річці Рові (басейн Південного Бугу), за 7 км від залізничної станції Бар, за 65 км від Вінниці, 3 обласним центром має шосейне сполучення. Населення — 13 519 чоловік.

Бар — центр району, площа якого становить 1100 кв. км, населення — 82,6 тис. чоловік. У районі 98 населених пунктів, у т. ч. одне місто, одне селище міського типу, 25 центрів сільських Рад. Територію району перетинають залізничні колії Київ-Львів та Київ-Івано-Франківськ. З корисних копалин залягають граніти, вапняки, гончарні глини. В районі налічується 18 підприємств, переважно харчової промисловості; 25 колгоспів, 4 радгоспи; 7 лікарень, районний тубдиспансер, дитячий тубсанаторій, санітарно-епідеміологічна станція, 42 фельдшерсько- акушерські пункти, 12 колгоспних пологових будинків, 9 аптек, 7 жіночих і дитячих консультацій, 12 профілакторіїв; 60 шкіл, 2 професійно-технічні училища, 2 технікуми, 12 будинків культури, 67 клубів, 2 широкоекранні кінотеатри, 65 стаціонарних кіноустановок, у т. ч. 17 широкоекранних, 63 бібліотеки. У селах району встановлено пам’ятники й обеліски полеглим у війні з німецько-фашистськими загарбниками.

Перша письмова згадка про Бар (під назвою Ров) датується 1425 роком. Лежав він на правому березі річки Рову, там, де тепер Барські Чемериси. На території міста розкопано курган доби бронзи, в урочищі Рові знайдено залишки давньоруського поселення X-XI століть.

В 30-х роках XV ст. Західне Поділля до річки Мурафи, у т. ч. Ров, загарбала шляхетська Польща. Місто увійшло до складу Подільського воєводства. Польські королі щедро роздавали українські землі шляхті й магнатам. У 1443 році Ров став власністю шляхтича Стогнєва Рея. Місто лежало на Кучманському шляху й багато років зазнавало спустошливих нападів турків і татар, які руйнували населені пункти, знищували та забирали в полон населення. 1452 року татари захопили Ров і зруйнували його. Частина населення втекла до Зінькова, на річці Ушиці, частину було знищено або забрано в рабство.

1537 року польська королева Бона Сфорца купила Ров у магнатів Одровонжів і перейменувала його на Бар (на честь італійського міста Барі, де народилася). Вона розпорядилася перенести місто на лівий берег річки Рову, в район, оточений з трьох боків водою. Щоб сприяти будівництву й заселенню Бара, король 1538 року надав його мешканцям привілеї на 16 років, а через два роки — магдебурзьке право. Тоді ж сюди було переселено частину жителів Зінькова, а в 1542 році — з Ялтушкова. 1540 року з дозволу короля в Барі поселилися перші кілька родин вірменських і єврейських купців. 1546 року Бар став центром староства, до якого входило ЗО сіл.

У 1558 році Бар знову захопили й спустошили татари. Але місто оживало. Руками поневоленого селянства зводилися стіни зруйнованого дерев’яного замку, будівлі. Праця тут була такою важкою, що багато селян втікало за межі староства.

Населення міста терпіло від «своїх» і «чужих» феодалів соціально-економічний і національно-релігійний гніт. Це яскраво проявилося і в заселенні Бара. Місто ділилося на три частини. У Польському Барі — центральній частині із замком — жила шляхта, торговці й ремісники польського походження, в Руському, що прилягав до замку,- переважно українські селяни. В Гірському, або Чемериському Барі, який знаходився на території колишнього міста Рову, жили татари. За сторожову службу їм платили понад 200 злотих на рік. За даними 1565 року, в усьому Барі налічувалося 322 будинки.

Незважаючи на існуючі пільги, староста міста обмежував права населення, головним чином Руського й Гірського районів Бара, більше того, примушував його платити за пільги. По закінченні пільгових років (1554 р.) населення було обкладено податками. Жителі Руського й Чемериського районів Бара платили податки по 15 грошей, вносили мостове, виконували військову службу, ремонтували греблю й міст. Натуральні податки сплачували медом, вівсом та різними продуктами. У Руському Барі платили також весільне й за розлучення. Жителі Гірського Бара сплачували поволовщину, виконували по 3 дні польових робіт у фільварку. В цілому населення цих двох частин міста багато чим наближалося до феодально-залежних селян. Привілеями користувалися лише жителі Польського Бара. В 1556 році їм дозволили займатися винокурінням, торгувати спиртними напоями, звільнили від мита й провіантського побору. Під тиском міщан у 1566 році це право було поширене на Руський, а через 10 років — і на Чемериський Бар. Староста і військовий гарнізон утримувалися за рахунок володінь, які належали до замку. В 1552 році замсш мав 7 фільварків, 14 ставків, 10 млинів, пасіку.

З розвитком ремесла й торгівлі в середині XVI ст. в Барі появляються цехи гончарів, шевців, інших ремісників. Ремесло й торгівля концентрувалися в польській частині міста. Займатися ними мали право поляки та іноземці, українці — лише після прийняття католицтва. Релігія була основним засобом духовного поневолення, покатоличення місцевого населення.

Трудящі не раз піднімалися на визвольну боротьбу проти соціального й національного гноблення. Населення Бара брало участь у повстанні 1594-1596 pp. В жовтні 1594 року у місто вступили запорізькі козаки. В середині листопада сюди прибув загін С. Наливайка. В Барі козацькі загони стояли до початку 1595 року. Звідси вони рушили на Волинь.

Польський уряд, придушивши селянсько-козацьке повстання, посилив наступ на трудящих. Бар було перетворено в головний укріплений пункт, де розмістився великий військовий гарнізон. У 30-х роках XVII ст. під керівництвом інженера Боплана збудували кам’яну фортецю (замість дерев’яної), а військовий гарнізон поповнили за рахунок найманців з Німеччини. В 1637 році Бар був резиденцією коронного гетьмана С. Конєцпольського.

На початку XVII ст. Бар став також оплотом католицизму на Поділлі. З допомогою магната Жолкевського 1616 року в Барі поселилися єзуїти. Польський король надав їм право одержувати десятину з Барського й Комаровецького маєтків, звільнив від податків. Єзуїти стали великими власниками. їм належали частина Бара, пивоварний, свічковий, цегельний заводи, став, будинок ратуші, заїжджий будинок і шинок. 1635 року в місті відкрито єзуїтський колегіум, 1662 року з’явилися й францісканці.

Наприкінці XVI і особливо на початку XVII ст. розширюються економічні й культурні зв’язки між Росією та Україною. Через Бар проходив торговий шлях на Кам’янець-Подільський, Молдавію. У 1638 році в місті зупинялися брянські торгові люди. Бар на той час був людним містом. У 1648 році тут налічувалося 5200 мешканців.

В часи визвольної війни українського народу 1648-1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького Бар був одним з важливіших об’єктів, за який точилися запеклі бої між польсько-шляхетськими й українськими військами. В липні

1648 року козацький загін Максима Кривоноса підійшов до Бара. Після кількаденної підготовки повстанці, застосовуючи гуляй-городи й димову завісу, почали штурм міста. На допомогу їм прийшло міське населення. Здобувши фортецю, загін захопив великі військові трофеї: гармати, порох, ядра тощо. Проте 18 березня

1649 року Бар знову опинився в руках польського загону. Прибуття козаків Кальницького полку змусило шляхту відступити. Однак відповідно до Зборівського договору Бар відійшов до Польщі. В лютому-березні 1651 року польські війська, які концентрувалися в районі Бара, підійшли до Вінниці. Але поблизу міста вони зазнали поразки. Переслідуючи ворога, уманський полковник Й. Глух взяв Бар. Незабаром польська шляхта знову захопила його. В 1652 році селянсько-козацьке військо після перемоги під Батогом зайняло Бар.

У вересні 1653 року шляхетська Польща почала стягувати великі сили в район Поділля, сподіваючись взяти реванш за поразку. В район Бара й Шаргорода прибули головні сили селянсько-козацького війська на чолі з Б. Хмельницьким. Резиденцією гетьмана був деякий час Бар. Тут гетьман одержав через свого посланця Л. Капусту грамоту царя, в якій зазначалося, що він «под крепкую руку принимает Украйну». Після возз’єднання України з Росією, польська шляхта не облишила своїх планів силою відновити своє панування на всій Україні. В листопаді-грудні 1654 року польське військо вдерлося на Брацлавщину і Поділля. В 1655 році російські й українські війська вирушили на Бар і Кам’янець-Подільський. На Поділлі спалахнуло народне повстання. Селянські загони допомогли взяти Бар та інші м ста, ліквідувати владу польської шляхти. Населення сподівалося на визволення з під; гніту Польщі. Проте за Андрусівським перемир’ям Бар залишився під владою Польщі. Магнати й шляхта відновили старі порядки. У Барі почав діяти польський магістрат. Повернулися єзуїти. З 1672 по 1699 рік місто перебувало під владою турецьких завойовників.

Населення Бара брало участь у народному повстанні під проводом С. Палія. 14 листопада 1702 року повстанці визволили місто від польсько-шляхетських військ. Але вже на початку 1703 року польські війська захопили Бар і вчинили жорстоку розправу над учасниками повстання.

Внаслідок багаторічних воєн місто обезлюдніло, господарство занепало. Лише в 30-х роках XVIII ст. почалося його піднесення. В 1737 році тут налічувалося 262 будинки, близько 1,5 тис. жителів. В 1774 році в Барі було вже 450 будинків, мешкало 2,5 тис. чоловік. З’явилися перші кам’яні будівлі, відновлювалися цехи, пожвавилася торгівля.

Протягом XVIII ст. Бар залишався опорним пунктом польсько-шляхетської реакції й католицизму. В лютому 1768 року в місті відбувся з’їзд реакційної польської шляхти, на якому була створена т. зв. Барська конфедерація — воєнно- політичне об’єднання шляхти та католицького духівництва. Конфедерати мали на меті зберегти необмежені права й привілеї шляхти, католицької церкви та протидіяти впливу Росії, під тиском якої в жовтні 1767 року Надзвичайний сейм прийняв закон про зрівняння в Польщі православних у правах з католиками. Конфедерати розпочали жорстоку розправу над православними. Зухвале насильство над поневоленим народом посилило гайдамацький рух, вершиною якого була Коліївщина. Царський уряд допоміг польським панам придушити повстання, одночасно розгромив конфедератів. ЗО липня 1768 року російські війська вступили в Бар. Барська конфедерація, підтримувана Туреччиною і Францією морально й матеріально, продовжувала боротьбу. 1771 року російські війська вдруге розгромили загони конфедератів і взяли Бар. У 1772 році Барська конфедерація розпалася.

З возз’єднанням Правобережної України з Росією Бар увійшов до складу Брацлавського намісництва, а з 1797 року-Могилівського повіту Подільської губернії.

Протягом першої половини XIX ст. місто помітно зросло. Якщо в 1846 році тут було 4709 жителів, то в 1861 році — 7965. Бар був значним торгово-ремісничим містом Поділля, мав 14 промислових підприємств, у т. ч. 4 шкіряні, 2 чавуноливарні, 8 черепичних заводів, 4 водяні млини, добре розвинений візничий промисел. В місті налічувалося 463 ремісники. Щороку тут відбувалося 22 ярмарки, на які з’їжджалися купці з Поділля, Волині та інших місць. У місті було 129 лавок, 22 заїжджі двори. Більшість населення жила коштом торгівлі, ремесла, поденної роботи або з найму і тільки частина міського населення (460 господарств) — переважно за рахунок хліборобства, орендуючи міські землі.

Розвиток промисловості й ремесла сприяв виникненню культурно-освітніх закладів. У місті було два училища — повітове, створене 1803 року на базі повітової школи уніатів-базиліан, і духовне, відкрите 1837 року. 1860 року в місті працювало 2 лікарні.

Соціальний і національний гніт трудящих у першій половині XIX ст. викликав хвилю народних повстань. Повстанські загони діяли і навколо Бара. В грудні 1829 року вони напали на економію сусіднього села Комарівців, звідки походив один із сподвижників Устима Кармалюка — Й. Серветник. Повстанці знаходили співчуття й підтримку серед міщан Бара. Відомо, що і сам Устим Кармалюк таємно бував тут і зупинявся в сестри Й. Серветника і її знайомих.

Після скасування кріпацтва царський уряд, задовольняючи інтереси буржуазії, здійснив 1870 року реформу міського самоврядування. Однак проведення буржуазної реформи затягувалося на догоду дворянству. В Барі міське положення запровадили тільки 1892 року. До обраних міської думи й управи ввійшли багатії міста.

Бар перетворювався в промислове місто. Проте цей процес відбувався дуже повільно. В 1865 році був збудований спиртовий завод. З 1880 року почав працювати пароводяний млин. Дальшому піднесенню економіки міста сприяло будівництво залізниці Жмеринка-Могилів. У 1900 році збудовано цукровий завод, який став найбільшим підприємством міста. З 658 робітників міста 400 працювали на цукровому заводі. Напередодні першої світової війни в місті діяли також 4 цегельні підприємства, які мали по кілька робітників. Одночасно місто зберігало ремісничий характер. У 129 ремісничих закладах працювало 440 кравців, шевців та ін. Товари народних майстрів у великій кількості продавалися на ярмарках. Щороку в місті відбувалося 26 ярмарків.

Розвиток промисловості вплинув на соціальний склад населення. Частина жителів лишала сільське господарство й переходила працювати ца заводи та фабрики. Однак ще багато міщан орендувало міські землі, і це було їх головним джерелом існування. Робітники працювали по 12-14 годин за мізерну заробітну плату. Особливо важко жилося сезонним робітникам. Селяни навколишніх сіл восени і взимку працювали й жили тут же, на заводі, у брудних і сирих бараках. Весною і влітку вони разом із своїми односельцями працювали за наймом на бурякових плантаціях, де заробітна плата в день становила 15-20 копійок.

Революційна боротьба пролетаріату промислових центрів Росії чим далі більше впливала на свідомість робітників Бара, переконувала їх у необхідності спільного виступу на захист своїх прав. У травні 1905 року трудівники цукрового заводу взяли участь у загальному страйку сільськогосподарських робітників. Страйкарі вимагали підвищити заробітну плату, не допускали до роботи найманих робітників з інших районів.

Обличчя міста почало помітно змінюватися тільки на початку XX ст. 1911 року в ньому було 124 кам’яні будинки, появилися тротуари, освітлення. Але в цілому Бар забудовувався безпланово, вздовж кривих і брудних вуличок стояли впритул низенькі будиночки, в яких поневірялася міська біднота. Каналізації не було, і місто душив сморід. На міський благоустрій виділялись незначні кошти. Населення обслуговували міська і заводська лікарні на 10 ліжок, 2 приватні лікарні, де працювали 3 лікарі, 3 фельдшери і 5 акушерок.

Інтереси зростаючого капіталізму вимагали дальшого розвитку народної освіти. 1911 року в місті відкрили гімназію, працювало училище. Вчилося в цих навчальних закладах 409 чоловік — вихідці з багатих сімей. Для дітей сільської бідноти і робітників існували (з 1874 р.) двокласне міське початкове народне училище агрошколі та інших підприємствах і установах.

1925 року відкрито ще дві школи, механічний технікум.

Промисловість міста продовжувала зростати в роки перших п’ятирічок. Відбулася реорганізація колишніх ремісничих майстерень і артілей, створено п’ять промислових артілей. На повну потужність працював цегельний завод. 1932 року він виробив 5,2 млн. штук цегли і 425 тис. штук черепиці. З’явилися нові підприємства- електростанція, хлібозавод, швейна фабрика, створена на базі артілі «Кооптекстиль».

Провідним підприємством міста став машинобудівний завод, споруджений на базі механічних майстерень. Він випускав складні агрегати й запасні частини для підприємств харчової промисловості, які раніше завозилися з-за кордону. 1934 року на підприємстві відкрито школи техмінімуму і майстрів соціалістичної праці. Після реконструкції значно зросла виробнича потужність цукрового і спиртового заводів. У 1939 році на підприємствах міста працювало понад 1200 робітників, у т. ч. на машинобудівному заводі — 340, цукровому — 282, спиртовому — 135. Розгортався стахановський рух. У січні 1941 року на машинобудівному заводі налічувалося 217 стахановців. Десятки робітників заводу стали раціоналізаторами. Від застосування їх пропозицій в 1939 році завод одержав 42,2 тис. крб. економії.

Значні зміни сталися і серед населення, зв’язаного із сільськогосподарською працею. В 1926 році частина міської бідноти, що займалася сільським господарством, об’єдналася в KHС. Цього ж року виникло кредитне товариство. В 1929 році утворилася сільськогосподарська артіль «Єврейський хлібороб», для якої виділили 200 га міської землі. Колгосп очолював двадцятип’ятитисячник — робітник Одеського порту Кушнір. У 1930 році були організовані товариство спільного обробітку землі «Змагання», сільськогосподарська артіль ім. Фрунзе, МТС. Напередодні Великої Вітчизняної війни МТС мала 160 тракторів, ЗО комбайнів, 29 двигунів, 62 молотарки та багато інших машин.

Самовіддано працювали на полях і фермах колгоспники. Однією з кращих ланок вирощування цукрових буряків у Барському колгоспі була ланка Ф. Меламуд. На початку 1939 року ланка звернулася з відозвою до всіх буряківників району розпочати соціалістичне змагання на честь XVIII з’їзду ВКП(б)6. Свої передз’їздівські зобов’язання ланка виконала з честю. За одержання 500-660 цнт цукрових буряків з гектара ланкову Ф. Меламуд нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. В 1939 і 1940 pp. вона була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.

Невпинно зростали матеріальний рівень і добробут трудящих. Міська рада систематично дбала про впорядкування будинків, де жили робітники, про замощування вулиць. Забудова міста здійснювалася планово. З завершенням спорудження електростанції 1936 року місто було електрифіковано. Наступного року до будинків центральних вулиць підведено водогін. Поліпшилося медичне обслуговування. В місті збудували районну лікарню, відкрили інфекційне відділення, пологовий будинок, дитячу консультацію, при кожному підприємстві працював медпункт.

Людно було в районній і заводській бібліотеках, трьох заводських клубах, кінотеатрі. На клубних сценах машинобудівного заводу та інших підприємств виступали учасники художньої самодіяльності, професіональні театри Вінниці, Одеси та інших міст. Значно пожвавилася спортивно-масова робота. Збудували міський стадіон, силами трудящих заклали парк.

Трудящі Бара, користуючись усіма благами, які дала Радянська влада, ніколи не забували про те, що в країнах капіталу мільйони робітників і селяни живуть в умовах поневірянь та злиднів. Вони вносили свої заощадження у фонд допомоги страйкуючим робітникам капіталістичних країн, борцям за свободу, ув’язненим, революціонерам. 1939 року робітники і службовці машинобудівного, цукрового заводів та інших підприємств міста зібрали значні кошти на допомогу дітям і жінкам Іспанії.

У довоєнні роки значних успіхів досягнуто в галузі народної освіти. Вже в 193031 навчальному році всі діти шкільного віку вчилися. 1937 року в місті працювали середня й дві неповні середні школи, середня школа для дорослих. За досягнення у справі навчання й виховання дітей вчителеві середньої школи Г. М. Ярошенку одному з перших на Вінниччині присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР. Його було удостоєно високої нагороди ордена Леніна. В 1941 році цього почесного звання, а також ордена Леніна було удостоєно П. А. Горбатого — українського радянського педагога, методиста в галузі математики.

Напад військ фашистської Німеччини тимчасово перервав дальший розвиток міста. 16 липня Бар окупували гітлерівці. Настали страшні дні кривавого режиму. Гітлерівці розстріляли в місті понад 6,5 тис. радянських громадян, 1200 вивезли на каторгу до Німеччини. Для боротьби з фашистськими загарбниками в лютому 1942 року в місті створено підпільну організацію, в червні — підпільно-патріотичний комітет — штаб підпільної групи, до якого ввійшли бухгалтер маслозаводу Л. Л. Гуменний, С. І. Козловський, К. Ф. Шкарлет, а також керівник Ялтушків- ської групи інженер В. С. Банос (Москвін). Було призначено явки — в квартирах К. Горбатого, Б. Заболотної, в селі Шершнях — у вчителя В. Я. Короля3, встановлено зв’язок з підпільниками сусідніх районів Кам’янець-Подільської області. На складі, де працював Я. Валентюк, знаходився радіоприймач штабу. Тут приймали зведення Радінформбюро, а потім на цьому матеріалі випускали листівки, розповсюджували їх серед населення. Патріоти Я. М. Богданов, А. І. Хамзін, Р. 3. Якупов спалили залізничний міст біля станції Бар, влаштовували аварії на цукровому заводі, виводили з ладу машини й деталі на спиртовому заводі. Підпільники збирали зброю, заготовляли продукти, медикаменти, а восени 1943 року багато барських патріотів влилося в партизанський загін М. Р. Соболева, який діяв у південних районах Кам’янець-Подільської області. Партизани громили поліцейські загони, німецькі обози, знищили фашистську варту на кінному заводі села Гуль, а коней роздали селянам.

Багато трудящих Бара билося на фронтах Великої Вітчизняної війни. За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі з фашистськими окупантами, близько тисячі воїнів- жителів Бара — нагороджені орденами й медалями, а колишньому робітнику Бар- ського цукрового заводу, старшині, парторгові артилерійської батареї М. В. Медведецькому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Двома орденами Слави і орденом Червоної Зірки нагороджено кулеметника Григорія Грабов’яка.

25 березня 1944 року бійці 203-го стрілецького полку 70-ї дивізії визволили Бар від німецьких загарбників. У боях за місто загинуло 453 воїни Червоної Армії, їх поховано в центрі міського парку в братській могилі. Окупанти завдали великих збитків народному господарству міста. Вони вивезли із спиртового та інших заводів цінне устаткування, пограбували всі культурно-освітні заклади. Під час відступу гітлерівці зруйнували машинобудівний завод, спалили районний клуб, сотні житлових будинків.

З переходом до мирного життя відновили свою діяльність органи Радянської влади — райвиконком, міська і сільська Ради, на підприємствах створювались партійні, профспілкові і комсомольські організації. Щоб допомогти діючим військам Червоної Армії швидше розбити ворога, робітники машинобудівного заводу ремонтували танки, автомашини. Трудящі міста збирали гроші на побудову танкової колони, будівництво ескадрильї «Прапор перемоги», подавали допомогу сім’ям фронтовиків. На спиртовому заводі в червні 1944 року робітники й службовці внесли триденний заробіток на користь родин фронтовиків, забезпечили їх на зйму паливом, допомогли хлібом. Цього року відновили виробничу діяльність цегельний завод, електростанція, промкомбінат з 11 цехами, артілі індивідуального шиття, окремі цехи машинобудівного заводу, цукровий і спиртовий заводи.

Включившись у соціалістичне змагання за дострокове виконання плану четвертої п’ятирічки, колектив машинобудівного заводу виконав п’ятирічку за 4 роки і 5 місяців, а 50 робітників підприємства — за 2 і 3 роки. В 1947 році 127 робітників заводу стали стахановцями, а 60 — ударниками праці.

Не легко доводилося відроджувати сільське господарство. Окупанти зруйнували будівлі колгоспів, вивезли трактори, забрали коней, корів та іншу худобу. На початку 1945 року колгоспи ім. Фрунзе та «Єврейський хлібороб», які об’єднували 104 господарства, мали лише 18 голів великої рогатої худоби, 52 коней, незначну кількість сільськогосподарського реманенту. Незважаючи на недостатню забезпеченість тяглом і знаряддям, колгоспи засіяли майже всі довоєнні площі. 1950 року обидва барські колгоспи об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль — ім. Фрунзе. Через кілька місяців колгосп ім. Фрунзе злився з артіллю ім. 13-річчя Жовтня села Хутора Комаровецького (нині село Гайове).

Було зроблено перші кроки щодо відбудови медичних і культосвітніх закладів. Вже в 1944 році відновила роботу поліклініка. Медичні заклади міста одержали сучасну апаратуру, яку надіслали трудящі Російської Федерації. Робітники цукрового і машинобудівного заводів відремонтували свої клуби. Запрацювали школи.

Міська Рада депутатів трудящих розробила ряд заходів для поліпшення благоустрою міста. До 1952 року було завершено реконструкцію стадіону, обладнано міський парк, закладено нові сквери, піднято з руїн десятки житлових будинків, міські школи, відкрито курси медсестер.

Швидко розвивалась промисловість міста. На місці старого зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками заводу було збудовано новий спиртовий завод, який видав першу продукцію 1950 року. За виробничі успіхи, досягнуті на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією, Міністерство харчової промисловості УРСР присвоїло спиртовому заводу звання підприємства відмінної якості. Машинобудівний завод став заводом союзного значення. Він випускає найскладніші машини й обладнання для підприємств харчової промисловості. Машини з маркою Барського машинобудівного заводу тепер можна зустріти на багатьох підприємствах харчової індустрії СРСР і соціалістичних країн — Болгарії, Чехословаччини, Монголії, його продукція надсилається в Індію, Судан та інші країни. На початку 1965 року на заводі працювало майже 1,5 тис. робітників. В результаті реконструкції цукрового заводу підприємство стало виробляти до 26 тис. тонн цукру на рік проти 20 тис. тонн у 1960 році і в два рази більше порівняно з 1940 роком. Великими підприємствами стали фабрики господарських і побутових товарів, швейна. В Барі створено рибгосп, пересувну механізовану будівельну колону, ведеться будівництво великого консервного комбінату. Масовим стало раціоналізаторство й винахідництво. Кращому раціоналізаторові, начальнику технічного відділу Барського машинобудівного заводу Г. Т. Сахарову присвоєно звання заслуженого раціоналізатора Української РСР. 36 внесених ним рацпропозицій і впроваджених у виробництво дали заводові 41 тис. крб. економії.

У 1963 році на спиртовому заводі було споруджено перший в Радянському Союзі цех сухих кормових дріжджів на відходах мелясної барди. Через два роки завод перетворили на спирто-дріжджовий комбінат, відкрили дослідну лабораторію вирощування хлорели — цінного джерела одержання харчових і технічних речовищ. У 1967 році комбінат випустив понад 2 млн. декалітрів спирту вищої очистки, 3,5 тис. тонн хлібопекарських дріжджів, 2,5 тис. тонн сухих кормових дріжджів. У квітні 1970 року колектив підприємства за високі показники в соціалістичному змаганні на честь 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна нагороджено Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Української Ради профспілок.
Ленінський ювілейний рік був періодом найвищого напруження трудящих у боротьбі за успішне виконання плану восьмої п’ятирічки, за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Трудящі Бара достроково виконали п’ятирічне завдання. Машинобудівники завершили п’ятирічний план напередодні Ленінського ювілею, освоїли серійний випуск 11 нових машин. За п’ятирічку обсяг валової продукції заводу зріс у 1,7 раза. Спирто-дріжджовий комбінат виконав п’ятирічне завдання за 4 роки і 10 місяців. Барські цукровики дали країні понад план близько 40 тис. цнт цукру. В 1970 році 1185 кращих робітників і службовців Бара відзначені медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».

Значно зросла торговельна мережа міста: збудовано великий раймаг, 6 нових продовольчих магазинів, магазин культтоварів тощо. В 1967 році в місті введено в дію комбінат побутового обслуговування. Все більше в побут населення входять газ, пральні машини, холодильники. Поліпшується медичне обслуговування трудящих. Нині в Барі функціонує лікарня на 200 ліжок, протитуберкульозний диспансер, 4 медпункти, дитяча консультація, санітарно-епідеміологічна станція, пологовий будинок, З аптеки. Для пропаганди медичних знань серед населення відкрито університет здоров’я. 13 медпрацівників нагороджені значками «Відмінник охорони здоров’я».

Бар з кожним роком кращає. За останні роки з’явилося багато 4-5-поверхових будинків, прокладено й заасфальтовано вулиці в центральній частині міста, побудовано 274 квартири та 186 власних будинків. Окрасою міста стали вулиці Леніна та Пролетарська. Вздовж вулиці Леніна розташовуються триповерховий палац Рад, де містяться міські та районні установи, будинок культури, кінотеатр, райунівермаг, будинок побуту. На площі ім. Жовтневої революції стоїть пам’ятник В. І. Леніну, біля підніжжя якого завжди живі квіти. Для кращого обслуговування пасажирів у 1971 році споруджено красиве приміщення нового автовокзалу. Автобусні лінії з’єднують місто з усіма райцентрами області, з Вінницею та іншими обласними центрами республіки. Визначні пам’ятки архітектури XVIII ст.- католицький собор і православна церква, а також залишки військової фортеці взято під охорону держави.

В місті багато зроблено для виховання підростаючого покоління в комуністичному дусі, для підготовки кваліфікованих кадрів народному господарству. Нині у Барі працює 4 загальноосвітні середні школи, заочна середня школа, школа- інтернат, музична школа, міське і сільське професійно-технічні училища, автошляховий технікум. У 1963 році при машинобудівному заводі відкрито вечірній технікум. У 1967 році 275 робітників заводу навчалося без відриву від виробництва у вузах, технікумах та загальноосвітніх школах. 14 вихованців шкіл Бара стали кандидатами наук.

До послуг трудящих міста багато культурно-освітніх закладів. Працюють будинок культури, широкоекранний кінотеатр, 4 профспілкові клуби, 2 районні, З профспілкові і 5 шкільних бібліотек з загальним фондом близько 100 тис. книжок. Є народний музей М. М. Коцюбинського, в раді якого активно працює заслужений майстер народної творчості УРСР В. С. Бичкова. В місті виходить районна газета «Червоний промінь». При будинку культури та клубі машинобудівного заводу відкрито університети культури. При всіх клубах працюють гуртки художньої самодіяльності — хорові, танцювальні, музичні тощо. Колектив будинку культури став лауреатом республіканського конкурсу. Міністерство культури УРСР присвоїло йому почесне звання народного самодіяльного ансамблю танцю. Пропаганду політичних і наукових знань проводять 300 членів товариства «Знання», діє районне відділення Товариства охорони пам’ятників історії та культури. Сотні ентузіастів фізкультури та спорту об’єднує товариство «Колос».

В життя громадян Бара міцно входять нові традиції, звичаї. Загальнонародними стали свята «Серпа і Молота», День тваринника. В ці дні представники усіх колгоспів приїздять до райцентру, де їх урочисто зустрічають робітники й службовці. На стадіоні відбуваються мітинги, виступи художньої самодіяльності, спортивні змагання. На заводах і фабриках вже стало традицією урочисто проводжати ветеранів праці на пенсію, посвячувати молодь у робітничий клас.

1144 комуністи нараховує у своєму складі Барська міська партійна організація, 1270 комсомольців об’єднує комсомольська організація райцентру.

Понад 300 громадян міста беруть активну участь у роботі депутатських комісій. Кращих людей міста обрано до вищих органів влади. Пресувальниця Барського машинобудівного заводу Н. С. Шуцька є депутатом Верховної Ради УРСР, робітниця Барського спирто-дріжджового комбінату О. І. Мізерна — депутат обласної Ради депутатів трудящих.
За роки Радянської влади Бар перетворився у квітуче промислове місто з великими перспективами дальшого розвитку.

Перечень метрических книг по г. Бар хранящихся в ГАВО

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Успенська церква м. Бар Могилівського повіту Подільської губернії
4. м. Бар
5. Народження: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а; 1917: ф.904, оп.12, спр.108; 1919-1922: ф.904, оп.12, спр.116;
6. Шлюб: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а; 1917: ф.904, оп.12, спр.108; 1919-1920: ф.904, оп.12, спр.116;
7.
8. Смерть: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а;1917: ф.904, оп.12, спр.108; 1919-1920: ф.904, оп.12, спр.116;
9. Дошлюбні опитування: 1912-1918: ф.904, оп.12, спр.108; 1919-1921: ф.904, оп.12, спр.116;
10.

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Троїцька церква м. Бар Могилівського повіту Подільської губернії
4. м. Бар
5. Народження (ВКМ): 1822-1830: кв.12182, Д-1487;
14
6. Шлюб (ВКМ): 1822-1830: кв.12182, Д-1487;
7.
8. Смерть (ВКМ): 1822-1830: кв.12182, Д-1487;
9.
10.

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Миколаївська церква м. Бар Могилівського повіту Подільської губернії
4. м.Бар
5. Народження: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а;
6. Шлюб: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а;
7.
8. Смерть: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а;
9.
10.

1. Подільська губернія
2. Могилівський деканат
3. Римсько-католицька церква Святого Миколая м. Бар Могилівського повіту Подільської губернії
4. м. Бар, м-ко Вовковинці, сс. Адамівка, Балки, Борщі, Буцні, Васютинці, Войнашівка, Гавришівка, Галузинці, Гармаки, Голубівка, Гришки, Іванівці, Киянівка, Комарівці (з хуторами), Комарівці, Кузьминці, Лука-Барська, Лядова, Мартинівка, Матвійківці, Митки, Окладне, Паліївка, Пляцина, Радівці, Регентівка, Сеферівка, Терешки, Чемериси-Барські, Шершні, Шпирки, Ястубинець та ін.
5. Народження: 1847: ф.737, оп.1, спр.139; 1875: ф.904, оп.31, спр.16; 1877: ф.904, оп.31, спр.17; 1878: ф.904, оп.31, спр.18; 1879: ф.904,оп.31, спр.19; 1880: ф.904, оп.8, спр.1; 1881: ф.904, оп.8; спр.2; 1882: ф.904, оп.8, спр.3; 1883: ф.904, оп.8, спр.4; 1884: ф.904, оп.8, спр5; 1884-1885, 1887-1888: ф.904, оп.12, спр.27; 1885: ф.904, оп.8, спр.6; 1886: ф.904, оп.8, спр.7; 1887: ф.904, оп.8; спр.8; 1889: ф.904, оп.8,спр.9; 1890: ф.904, оп.8, спр.10; 1890-1892, 1894-1895: ф.904, оп.12,спр.39; 1891: ф.904, оп.8, спр.11; 1892: ф.904, оп.8, спр.12; 1893: ф.904, оп.8, спр.13; 1894: ф.904, оп.8, спр.14; 1895: ф.904, оп.8,спр.15; 1896: ф.904, оп.8, спр.16; 1896-1898: ф.904, оп.12, спр.54; 1897: ф.904, оп.8, спр.17; 1898: ф.904, оп.8, спр.18; 1899: ф.904, оп.8,спр.19; 1900: ф.904, оп.8, спр.20; 1900, 1902-1903: ф.904, оп.12,спр.65; 1901: ф.904, оп.8, спр.21; 1902: ф.904, оп.11, спр.3; 1903: ф.904, оп.11, спр.8; 1904: ф.904, оп.11, спр.13; 1905: ф.904, оп.11,спр.17; 1906: ф.904, оп.11, спр.22; 1907: ф.904, оп.11, cпр.27; 1908: ф.904, оп.11, спр.32; 1908, 1912-1918: ф.904, оп.12, спр.88; 1909: ф.904, оп.11, спр.37; 1910: ф.904, оп.11, спр.42; 1911: ф.904, оп.11,спр.47; 1912: ф.904, оп.11, спр.52; 1913: ф.904, оп.11, спр.56; 1914: ф.904, оп.11, спр.61; 1915: ф.904, оп.11, спр.66; 1916: ф.904, оп.11,спр.71; 1917: ф.904, оп.11, спр.74;
6. Шлюб: 1847: ф.737, оп.1, спр.139; 1875: ф.904, оп.31, спр.16; 1877: ф.904, оп.31, спр.17; 1878: ф.904, оп.31, спр.18; 1879: ф.904, оп.31,спр.19; 1880: ф.904, оп.8, спр.1; 1881: ф.904, оп.8; спр.2; 1882: ф.904,оп.8, спр.3; 1883: ф.904, оп.8, спр.4; 1884: ф.904, оп.8, спр5; 1884-1885, 1887-1888: ф.904, оп.12, спр.27; 1885: ф.904, оп.8, спр.6; 1886: ф.904, оп.8, спр.7; 1887: ф.904, оп.8; спр.8; 1889: ф.904, оп.8, спр.9; 1890: ф.904, оп.8, спр.10; 1890-1892, 1894-1895: ф.904, оп.12, спр.39; 1891: ф.904, оп.8, спр.11; 1892: ф.904, оп.8, спр.12; 1893: ф.904, оп.8,спр.13; 1894: ф.904, оп.8, спр.14; 1895: ф.904, оп.8, спр.15; 1896: ф.904, оп.8, спр.16; 1896-1898: ф.904, оп.12, спр.54; 1897: ф.904, оп.8,спр.17; 1898: ф.904, оп.8, спр.18; 1899: ф.904, оп.8, спр.19; 1900: ф.904, оп.8, спр.20; 1900, 1902-1903: ф.904, оп.12, спр.65; 1901: ф.904, оп.8, спр.21; 1902: ф.904, оп.11, спр.3; 1903: ф.904, оп.11,спр.8; 1904: ф.904, оп.11, спр.13; 1905: ф.904, оп.11, спр.17; 1906: ф.904, оп.11, спр.22; 1907: ф.904, оп.11, спр.7; 1908: ф.904, оп.11,спр.32; 1908, 1912-1918: ф.904, оп.12, спр.88; 1909: ф.904, оп.11,спр.37; 1910: ф.904, оп.11, спр.42; 1911: ф.904, оп.11, спр.47; 1912: ф.904, оп.11, спр.52; 1913: ф.904, оп.11, спр.56; 1914: ф.904, оп.11,спр.61; 1915: ф.904, оп.11, спр.66; 1916: ф.904, оп.11, спр.71; 1917: ф.904, оп.11, спр.74;
7.
8. Смерть: 1847: ф.737, оп.1, спр.139; 1869: ф.737, оп.1, спр.142; 1875: ф.904, оп.31, спр.16; 1877: ф.904, оп.31, спр.17; 1878: ф.904, оп.31,спр.18; 1879: ф.904, оп.31, спр.19; 1880: ф.904, оп.8, спр.1; 1881: ф.904, оп.8; спр.2; 1882: ф.904, оп.8, спр.3; 1883: ф.904, оп.8, спр.4; 1884: ф.904, оп.8, спр5; 1884-1885, 1887-1888: ф.904, оп.12, спр.27; 1885: ф.904, оп.8, спр.6; 1886: ф.904, оп.8, спр.7; 1887: ф.904, оп.8;спр.8; 1889: ф.904, оп.8, спр.9; 1890: ф.904, оп.8, спр.10; 1890-1892, 1894-1895: ф.904, оп.12, спр.39; 1891: ф.904, оп.8, спр.11; 1892: ф.904, оп.8, спр.12; 1893: ф.904, оп.8, спр.13; 1894: ф.904, оп.8,спр.14; 1895: ф.904, оп.8, спр.15; 1896: ф.904, оп.8, спр.16; 1896-1898: ф.904, оп.12, спр.54; 1897: ф.904, оп.8, спр.17; 1898: ф.904,оп.8, спр.18; 1899: ф.904, оп.8, спр.19; 1900: ф.904, оп.8, спр.20; 1900, 1902-1903: ф.904, оп.12, спр.65; 1901: ф.904, оп.8, спр.21; 1902: ф.904, оп.11, спр.3; 1903: ф.904, оп.11, спр.8; 1904: ф.904, оп.11, спр.13; 1905: ф.904, оп.11, спр.17; 1906: ф.904, оп.11, спр.22; 1907: ф.904, оп.11, спр.27; 1908: ф.904, оп.11, спр.32; 1908, 1912-1918: ф.904, оп.12, спр.88; 1909: ф.904, оп.11, спр.37; 1910: ф.904, оп.11,спр.42; 1911: ф.904, оп.11, спр.47; 1912: ф.904, оп.11, спр.52; 1913: ф.904, оп.11, спр.56; 1914: ф.904, оп.11, спр.61; 1915: ф.904, оп.11,спр.66; 1916: ф.904, оп.11, спр.71; 1917: ф.904, оп.11, спр.74;
9. –
10. –

2 комментария

  1. владимир:

    как получить доступ к книгам регистрации рождения и смерти в римско-католической церкви Святого Миколая для поиска своих предков

  2. Вадим:

    Ищу родственников по дедовой линии. Родился в Винницкой области город Бар 1924+- января Еврей было много родственников дед поменял фамилию на Табак Пётр Григорьевич слышал про его сестру который он ездил в гости в Киев с моим отцом. Кто знает на эту тему ответьте пожалуйста

Ваш комментарий