Бродецкое

Административно-территориальное деление

Бродецкое (укр. Бродецьке) — поселок городского типа, центр поселкового совета Казатинского района Винницкой области. В ХІХ ст. село Бердичевского уезда Киевской губернии.

Бродецкому поселковому совету подчинен поселок Дубина.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Бродецьке — село, центр сільської Ради. Розташоване по обидва береги річки Гнилоп’яті та її притоки Бродянки, за 22 км від районного центру і залізничної станції Козятин, на автошляху Київ—Вінниця. Населення — 2659 чоловік. Сільраді підпорядковані селище Бродецьке та село Дубина.

Місцевість, де розташоване село, освоювалася вже в далекі часи, про що свідчать залишки поселень трипільської та черняхівської культур, що знаходяться поблизу Бродецького.

Перша письмова згадка про село належить до 1712 року — при переліку населених пунктів, що виникли на давніх попелищах навколо Махнівки, трапляються назви «Бродек, Бродек Малий, Ясенівка». Нині це окремі частини села. За переказами, назву село дістало завдяки численним бродам на Гнилоп’яті та її притоці.

Бродецьке в період феодалізму було поміщицьким володінням. До 1793 року воно входило до складу Польщі. Після возз’єднання Правобережної України з Росією Бродецьке спочатку ввійшло до Брацлавського намісництва (Махнівський округ), а з 1797 року — до Київської губернії (Махнівський повіт, з 1846 року—Бердичівський).

В 1794 році у Бродецькому проживало 665 чоловік, а в 1845 році в ньому нараховувалося 113 господарств і 758 кріпаків. За інвентарним описом цього року, бродецький кріпак відробляв на користь пана 156 днів на рік. Крім того, кожна сім’я здавала на поміщицький двір по 2—4 мітки пряжі, а ткачі — по 1 штуці полотна. Існували й інші повинності, виконання яких навіть не входило в рахунок панщини (ремонт греблі, містків, сторожування на панському подвір’ї тощо). До роботи в поміщицькому господарстві залучались діти від 12 років. «Якщо працівник занедужає,— зазначалося в інвентарі,— то повинен замінити себе іншими членами сім’ї або відробити пізніше». За кожний непослух панській волі, навіть за підозру в будь-якій провині кріпак зазнавав жорстоких катувань. У 1848 році за наказом орендаря було забито різками до смерті селянина Григорія Сліпуна. Приводом послужила лише підозра в крадіжці, яка потім і не підтвердилася.

Тяжкий гніт і панська сваволя були причиною невдоволення селян. В матеріалах Бердичівського повітового суду за 1848 рік є справа на Діонісія Менчиця — племінника місцевого священика. Його звинувачували в тому, що він допоміг селянам з Бродецького і Брицького написати скаргу на ім’я генерал-губернатора, в якій йшлося про збільшення панщини поміщиком і насильне примушування їх поліцейським справником виконувати її. В ході розслідування цієї справи бердичівський справник визнав, що факти непослуху селян і застосування поліцейських заходів до них дійсно мали місце. В листопаді того ж року було спалено панську клуню, де зберігалося 120 кіп пшениці, 141 корець жита, ячменю, вівса тощо. В підпалі звинувачувався молодий селянин А. Г. Любарець, якого згодом заарештували і судили.

Виснажлива праця, постійні злидні, відсутність медичного обслуговування викликали серед селян масові захворювання туберкульозом, холерою, кором, віспою, призводячи до високої смертності, особливо серед дітей. Матеріали місцевої церкви свідчать, що в 40—50-х роках XIX ст. смертність серед селян становила 6—9 проц. від кількості населення. Постійним супутником закріпачених селян була також масова неписьменність. Тільки в 50-х роках XIX ст. у Бродецькому відкрито парафіяльну школу.

З утворенням в 1861 році волостей Бродецьке підпорядковувалося Махнівській волості Бердичівського повіту.

Реформа 1861 року не принесла мешканцям Бродецького бажаного поліпшення становища, хоч селяни дістали ряд юридичних свобод, вони обплутувалися новими формами експлуатації. Згідно з уставною грамотою 1863 року, для 363 ревізьких душ Бродецького відводилося всього 767 десятин землі із 2787, що належали маєтку. Обурені селяни вимагали перегляду уставної грамоти і дозволу на викуп 1207 десятин, тобто тієї землі, якою вони користувалися на підставі інвентаря 1847 року. Хоч бердичівський мировий з’їзд захищав інтереси поміщика, однак змушений був збільшити розмір землі, що підлягала викупу, до 919 десятин. Поміщик протягом багатьох років під різними приводами ухилявся від проведення землеустрою. Тільки в 1879 році було остаточно встановлено межі панських і селянських земель. Вартість викупної землі становила 29 306 крб. Фактично ж хлібороби Бродецького мали заплатити за неї майже втроє більше — 86 162 карбованці.

І за нових умов, які наступили після аграрної реформи, поміщик був у більш вигідному становищі, ніж селяни. В уставній грамоті вказувалося: «Всі доходні статті, а саме: корчмарська оренда, млин, рибна ловля, полювання, збирання всіх місцевих овочів і таке інше, що для користі маєтку може знадобитись і наперед відкритись, поміщик залишає за собою, не даючи в тім ніякого права на участь селянам». Водопої на річці Гнилоп’яті і ставках залишались у загальному (селянському і поміщицькому) користуванні, але догляд за греблями покладався на селян.

Кабальні умови панської «волі» й малоземелля вели до дальшого зубожіння основної маси селян, прискорювали процес їх класового розшарування. 1863 року в Бродецькому із 93 дворів 69 були безкінними. Селянські наділи систематично дробилися — з часів реформи громадська земельна площа залишалася незмінною.

Селяни дедалі більше включалися в товарно-грошові відносини. Заможніші, ті що мали тягло, почали вирощувати цукрові буряки. Вони засівали не лише свої наділи, а й орендовані в поміщиків і бідняків землі. В той же час бідняки змушені були найматися до них на роботу або йти на завод. У пошуках заробітку десятки бідняків покидали рідні оселі.

Бурхливий розвиток промислового капіталізму в Росії останньої чверті XIX ст. помітно позначився і на Бродецькому. Цьому значною мірою сприяло проведення неподалік села залізничних ліній Київ—Одеса, Козятин—Бердичів і Бердичів—Янів, а також зручне розташування села на берегах річки, наявність дешевих робочих рук. 1885 року поміщик збудував у Бродецькому великий вальцьовий млин, а у 1898 році заводчик Маташевський звів на східній околиці села цукровий завод. Добова переробка сировини на ньому за сезон 1900—1901 рр. становила 2656 десятипудових берковців. Одночасно з пуском підприємства відкрили лікарню на 4 ліжка, яку обслуговував один фельдшер, та аптеку. Навколо заводу почало виростати робітниче селище. Зростала й кількість робітників. Якщо 1899 року в Бродецькому на млині працювали 28 і на цукровому заводі 108 найманих робітників, то вже 1904 року їх стало 4385. Робочий день тривав 12 годин. За тяжку виснажливу працю робітники одержували низьку платню.

Нещадна експлуатація, політичне безправ’я спричинялися до активної класової боротьби. В ніч на 17 вересня 1903 року 87 робітників цукрового заводу (із 300 працюючих), на знак протесту проти неправильного розрахунку дирекції з робітником П. Близнюком і безпідставне покарання адміністрацією заводу чотирьох робітників, припинили роботу. Страйкарі відмовилися повернутися на підприємство, поки не приїде фабричний інспектор. Виступ робітників викликав переполох серед власників заводу і властей. Тільки другого дня, коли П. Близнюк одержав належні йому гроші, а цукрозаводчик запропонував мирову (до речі, на примирення згодився лише один робітник, інші троє відмовились миритися з своїми кривдниками і пішли з заводу), робітники приступили до праці.

Під впливом революційних подій, що охопили країну на початку 1905 року, в травні—червні відбувся ряд стихійних виступів селян, які працювали в заводських економіях, розташованих у Бродецькому і навколишніх селах. Страйкарі відмовлялись обробляти плантації цукрових буряків, вимагаючи підвищити оплату праці, і не допускали до роботи штрейкбрехерів. Щоб навести «порядок» і попередити нові виступи селян у село Жежелів (за 3 км від Бродецького) було введено роту солдатів.

Невдовзі після революції 1905—1907 рр. поряд з діючою церковнопарафіяльною школою у Бродецькому відкрито земську школу.

Нові злигодні принесла трудящим імперіалістична війна. З села було мобілізовано понад 300 працездатних чоловіків. Для потреб армії у селян реквізовували робочу худобу, фураж, вози, сани, що призвело до скорочення, посівних площ, занепаду багатьох селянських господарств.

Наростання революційного руху в Росії після 1910 року, і особливо під час імперіалістичної війни, знайшло відображення в настроях трудящих Бродецького. Як згадує робітник цукрового заводу старий комуніст В. А Сулимов, тоді на підприємстві заснували нелегальний гурток, в якому робітники знайомилися з працями Маркса, Леніна, іншою політичною літературою.

Повалення самодержавства в лютому 1917 року вселило в робітників і селян Бродецького надії на зміни в їх становищі. Однак все залишалося по-старому. Терпець увірвався, і трудовий люд Бродецького та навколишніх сіл став відверто саботувати роботи в економіях, вимагаючи поділу поміщицьких земель та націоналізації заводу. «При обробітку буряків на багатьох плантаціях Бродецького заводу,— писав у травні до губернських властей заводчик Маташевський,— селяни працюють так, щоб примусити землевласників і заводчиків відмовитись від маєтків і заводів, про це вони, не соромлячись, голосно заявляють».

Завдяки весняним виступам селянам вдалося добитися з 23 травня запровадження на обробітку цукрових буряків восьмигодинного робочого дня і підвищення поденної оплати праці на сільськогосподарських роботах з 1 крб. 75 коп. до З крб. 50 коп. Однак очікуваної землі трудівники села не одержали від Тимчасового уряду.

Ось чому таким радісним для мешканців Бродецького було повідомлення про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Революційно настроєні робітники та селяни-бідняки зібралися на заводському майдані і з червоним прапором вирушили на мітинг до Махнівки. На мітингу було проголошено встановлення Радянської влади у волості. В Бродецькому в ці дні створено революційний комітет, який очолили бідняки П. Г. Могилевич і Ф. Я. Шостак. Ревком проводив конфіскацію поміщицької землі, зерна, худоби та розподіляв їх між біднотою. Землю одержали 207 безземельних сімей.

Важливою політичною подією на селі були збори 15 листопада, на яких робітники цукрового заводу висловилися за скликання з’їзду Рад України і утворення Радянського уряду. Резолюція зборів була надрукована 30 листопада 1917 року в київській газеті «Пролетарская мысль».

Однак соціальні перетворення, що розпочалися в Бродецькому після перемоги Великого Жовтня, перервано 1918 року вторгненням австро-німецьких окупантів. З їх приходом підняла голову місцева контрреволюція. Поміщики на чолі з заводчиком, блокуючись з гайдамаками, розпочали розправу над робітниками й селянами. Вони заарештували й жорстоко побили П. Могилевича і Ф. Шостака. Повертаючи поміщицькі землі та майно, нещадно грабували бідняків і середняків. Реквізиції, контрибуції тривали протягом усього періоду німецької окупації, гетьманщини та Директорії.

Частини Червоної Армії визволили Бродецьке в березні 1919 року. Одним з перших заходів відновлених повітових органів Радянської влади була націоналізація цукрового заводу і передача управління ним заводській колегії.

Улітку 1919 року, коли головні сили Червоної Армії були кинуті проти деніківської навали, Бродецьке знову опинилося під владою петлюрівців. Настали чорні дні терору й грабежів. Становище селян ускладнювалося тим, що село протягом значного часу перебувало в тилу петлюрівських, а потім і денікінських військ.

Жителі Бродецького чинили опір ворогам революції, саботували їхні розпорядження. Юнаки, що підлягали петлюрівській мобілізації восени 1919 року, не з’явилися до збірного пункту. В ніч на 2 жовтня до Бродецького прибув каральний загін, який за вказівкою старости ув’язнив «зачинщиків, котрі вели агітацію не з’являтися на мобілізацію».

В ході грудневого наступу Червоної Армії у напрямі Бердичів—Козятин Бродецьке знову було визволено, але процес дальшого відновлення радянських порядків був ще раз перерваний у квітні 1920 року інтервенцією буржуазно-поміщицької Польщі та поверненням петлюрівців. Остаточно Радянська влада на селі утвердилася в червні 1920 року.

Мешканці Бродецького з радістю вітали відновлення Радянської влади і активно взялися налагоджувати громадське, економічне та культурне життя. Після визволення розпочав роботу тимчасовий військово-революційний комітет. 20 липня було створено комітет незаможних селян, головою його став бідняк М. Ковальчук. Тривав розподіл між безземельними та малоземельними селянами поміщицьких і церковних угідь, який розпочали ще в жовтневі дні 1917 року. Батракам, що не мали власного житла, було передано поміщицькі будівлі.

Іноземна інтервенція та громадянська війна завдали великої шкоди промисловим підприємствам і сільському господарству Бродецького. Значна частина орної землі лишалася невикористаною. Через різке скорочення посівів цукрових буряків у 1920 році цукровий завод працював тільки 11 днів — потім його законсервовано. Брак зерна призвів до того, що на початку 1921 року потужний (7 тис. пудів на добу) пароводяний вальцьовий млин працював лише 64 години на місяць.

19 червня 1921 року відбулися перші вибори до Бродецької сільської Ради. Однак діяльність першої сільради не була класово витриманою, хоч до неї і входила біднота, а очолював її комнезамівець. Сільська Рада, розв’язуючи такі гострі питання, як наділення землею, обкладання податками, потурала заможній частині селянства. Більшість безземельних одержала гірші землі і подалі від села; розмір податків для куркулів занижувався. Тому селяни вирішили провести нові вибори, які відбулися 9 листопада 1922 року. До складу сільської Ради обрали 28 чоловік: 14 членів КНС, 8 представників заводу, 1 червоноармійця, представників сільської інтелігенції. Очолив сільраду учасник революційних подій 1905—1907 рр. на Чернігівщині робітник Ю. О. Лінник. На цій посаді він працював до 1928 року.

Село входило до складу Махнівської волості. 1923 року його включили до Бердичівського району, а через два роки до Махнівського району Бердичівського округу.

Перший партійний осередок створено при заводі в квітні 1922 року. Він об’єднав чотирьох членів партії, що прибули сюди після демобілізації з Червоної Армії. Першим секретарем партосередку обрали столяра К. К. Міклоша. В січні 1923 року осередок налічував 6 членів і 3 кандидати в члени партії. Кількість комуністів зростала, і в листопаді 1925 року із числа селян, що перебували в заводській парт-організації, створено сільський кандидатський осередок КП(б)У. До нього ввійшли 11 чоловік. 1922 року засновано в селі комсомольський осередок, до якого входило 4 молоді комнезамівці, а в 1924 році в Бродецькому вже діяли заводська і сільська комсомольські організації.

Комнезам, сільрада, комуністи і комсомольці, згуртовуючи навколо себе найбільш свідомих робітників і селян, енергійно роз’яснювали трудящим політику вартії, мобілізовували їх на відбудову промислових підприємств, піднесення сільськогосподарського виробництва. В 1921 році на землях колишніх заводських і поміщицьких економій Бродецького і навколишніх сіл створено радгосп, який разом із заводом становив одну господарську одиницю — цукрокомбінат. Радгосп на 4077 гектарах вирощував цукрові буряки, зернові культури; розвивав тваринництво. Через кілька років господарство мало 2 трактори, 114 коней і 232 воли. Вже з початку існування радгоспу його діяльність свідчила про переваги соціалістичного господарювання. Якщо в перший рік урожай цукрових буряків тут складав 93 цнт з десятини, то в 1925 році — 212 цнт. А одноосібники збирали тоді лише по 112 цнт з десятини.

В результаті здійснення декрету про землю та землевпорядкування, проведеного у відбудовний період, заходів Радянської влади, спрямованих на всебічну підтримку бідняків, істотно змінилася соціальна структура селянства, яке стало переважно середняцьким. Якщо 1917 року в Бродецькому з 465 господарств 207 були безземельними, а 57 куркульськими, то в 1926 році із 513 господарств 427 були середняцькими і лише 86 бідняцькими. Чимало уваги приділялося підвищенню культури землеробства в одноосібних господарствах. За допомогою районних земельних органів у селі створили зразкове поле (7 десятин), поступово здійснювався перехід від трипільної до чотирипільної системи землеробства. В 1925 ропі її запровадили 106 господарств.

Проте вже перші кроки господарювання на власній землі показали біднякам і середнякам, що самотужки їм не вдасться досягнути заможності, тому ленінські ідеї колективного господарювання знайшли в Бродецькому гарячу підтримку. На початку 1921 року в селі організовується споживче кооперативне товариство «Незаможник», у березні 1923 року створено посівний фонд взаємодопомоги, а 1925 року — бурякове товариство. Наступного року виникло машинне товариство «Радянський хлібороб». Товариство спільного обробітку землі «Селянська дружба» організовано в 1927 році. Воно об’єднало 29 дворів, які мали 111 десятин орної землі. Держава неодноразово подавала ТСОЗу допомогу кредитами для закупки робочої худоби й реманенту, виділяла посівний матеріал, трактори. Незабаром виник ще один ТСОЗ. Всього ТСОЗи об’єднали понад 150 господарств — майже третину села.

Незважаючи на труднощі відбудовного періоду, велика увага приділялася питанням розвитку охорони здоров’я, народної освіти, культури. За рахунок державних коштів, з участю трудівників села проведено ремонт і розширено лікарню, в якій тепер працював стаціонар на 8 ліжок. Обслуговувало її 6 медичних працівників, з них 2 лікарі. В липні 1925 року за ініціативою жінделегаток відкрито дитячі ясла. У 1921 році в селі було 3 початкові школи. Згодом на базі двох з них створено трудову семирічну школу, в якій працювало 10 вчителів. Навчалося 318 дітей, або 65 проц. всіх дітей шкільного віку. Одночасно широко розгорнули роботу щодо ліквідації неписьменності серед дорослих, в ній активну участь брали учителі і комсомольці. За два роки курси лікнепу закінчив 121 чоловік.

Незабаром після закінчення громадянської війни в селі відкрито хату-читальню, клуб і бібліотеку на заводі, при них працювали науковий, політичний, драматичний, музичний, хоровий, агрономічний і спортивний гуртки, щомісяця випускалися стінна і «жива» газети.

1926 року почалася реконструкція цукрового заводу, яку завершили на початку 30-х років. На місці одноповерхового дерев’яного тісного виробничого приміщення виросла світла й простора цегляна будівля. Застарілу техніку змінили нові вітчизняні машини й механізми, що відповідали рівню передової техніки. Вже у сезон 1932— 1933 рр. середньодобова переробка цукрових буряків становила 8288 цнт, а в 1935— 1936 рр.— 9605 центнерів.

У 1935 році колектив заводу, вміло використовуючи обладнання, досяг кращих у країні показників у використанні палива (7,27 проц. стосовно до ваги переробленої сировини), добову норму переробки буряків перевершив на 14,8 проц. За підсумками всесоюзного змагання, він неодноразово виходив на перші місця по добовому випуску продукції, ощадному витрачанню палива, виконанню планів виробництва.

За вміле керівництво підприємством директора заводу комуніста А. М. Батамірова 1936 року було нагороджено орденом Леніна. На початку 1940 року його призначено заступником народного комісара земельних справ СРСР.

1937 року на базі вальцьового млина створено сойовий завод, де працювало 200 робітників.

Не менших успіхів добився у роки перших п’ятирічок і бурякорадгосп. За вирощування високих урожаїв насіння та коренів цукрових буряків і зернових культур у 1934 році радгосп нагороджено Почесною грамотою облвиконкому й занесено до Червоної книги передових господарств області. Колективу робітників було виплачено грошову премію. Уславилася своїми досягненнями ланка комсомолки Олександри Сокольвак, яка протягом кількох років вирощувала на гектарі по 350—400 цнт цукрових буряків. 1936 року ланкову О. А. Сокольвак було нагороджено орденом Леніна. В 1940 році її обрали членом Вінницького обкому ЛКСМУ.

1939 року, коли відкрилася Всесоюзна сільськогосподарська виставка, 16 кращих робітників радгоспу стали її учасниками й були занесені до Почесної книги виставки. А вже 1940 року весь колектив радгоспу взяв участь у ВСГВ. Цієї ж відзнаки удостоїлися окремо відділок «Дубина», його молочно-товарна ферма та жомовідгодівельний пункт при заводі.

На початку 1930 року на базі ТСОЗів Бродецького створено сільськогосподарську артіль «Перемога». Головою її обрали комуніста двадцятий’ятитисячника В. К. Брянського. Тоді ж організували промислову артіль ім. 3-го вирішального року п’ятирічки, яка видобувала граніт.

На грудень 1933 року в селі з 544 господарств 479 об’єдналися в колгоспі «Перемога» і 28 в артілі ім. 3-го вирішального року п’ятирічки. Вони обробляли 1086 га орної землі, мали 185 голів робочої худоби. За підсумками роботи у 1932—1933 рр. артіль «Перемога» вважалася кращою в районі.

Становлення у Бродецькому колективних форм господарювання відбувалося за активною допомогою цукрокомбінату, його партійної і профспілкової організацій. Починаючи з 1923 року, завод систематично надавав селянам, найперше біднякам, кредити на посів буряків, видавав свій інвентар, допомагав у ремонті селянського інвентаря, організовував заняття для вивчення передової агротехніки. Навесні 1929 року профспілкова організація заводу створила декілька робітничих бригад, які ремонтували в господарствах незаможників культиватори, плуги, борони та інше сільськогосподарське знаряддя, очистили заводськими машинами 3480 пудів зерна, відкрили 4 протруйні пункти. Такі ж бригади створювалися й під час жнив та хлібозаготівель. Громадські організації цукрокомбінату брали безпосередню участь в організації ТСОЗів і колгоспів, направляли в село свої кадри. В 1930 році, крім В. К. Брянського, на керівну роботу в колгоспи пішло ще 3 робітники.

Відчутну допомогу в організаційно-господарському зміцненні артілей села подала Махнівська (Комсомольська) МТС, створена в 1931 році на території Бродецького.

За успіхи, досягнуті в 1938 році, група колгоспників і робітників МТС стали учасниками ВСГВ і занесені до Почесної книги виставки. Серед них тракторист В. Т. Харахондя та конюх колгоспу «Перемога» Я. Г. Неліпович.

Протягом перших п’ятирічок була значно розширена і переобладнана лікарня, відкрито пологовий будинок. Наприкінці 30-х років розпочато будівництво нового приміщення для середньої школи, яку створили на базі семирічки. 1941 року відбувся перший випуск десятикласників. Діяла також і початкова школа. Працювали сільський і заводський клуби, бібліотека.

За два десятиліття Радянської влади у Бродецькому сталися докорінні соціально-економічні й культурні перетворення. Забите і злиденне до революції село на початку 40-х років перетворилося на культурне і заможне.

Проте війна, нав’язана нашій країні німецько-фашистськими загарбниками, порушила течію мирного життя. Багато жителів села пішли на фронт. 16 липня 1941 року Бродецьке окупували гітлерівські війська. Настали тяжкі дні неволі. Хоч лютували жорстокий терор і сваволя, жителі Бродецького не схиляли голови перед ворогом. Вони перешкоджали відправці молоді в Німеччину, під час жнив хліб з полів ховали у відлюдних місцях, і окупантам лишалася незначна частина врожаю. Вже восени 1941 року в Бродецькому виникла підпільна антифашистська група, яку очолили комуністи С. С. Марчук, колишній штатний пропагандист Комсомольського РК КП(б)У, і Василь Кузьменко. До складу групи входило 14 жителів Бродецького і Комсомольського. Підпільникам вдалося дістати в конторі заводу 2 друкарські машинки, на яких у хаті комсомолки О. М. Ткачук друкували листівки, що закликали до боротьби з окупантами. Листівки розповсюджували в Бродецькому і в сусідніх селах. Підпільна група прагнула

розгорнути широкий патріотичний рух у районі. 23 листопада 1942 року С. С. Марчук, В. Кузьменко, О. М. Ткачук, О. Г. Погребняк, Ніна Прищепа та її чоловік Олександр Прищепа й Василь Козаков були виказані провокатором. Згодом їх перевезли до вінницької в’язниці, де розстріляли. Підпільники, що залишились, продовжували діяти аж до визволення села. 8 травня 1968 року С. С. Марчук посмертно нагороджений медаллю «За відвагу». Медалями «За бойові заслуги» відзначені й інші учасники підпілля.

8 січня 1944 року Бродецьке визволили частини Червоної Армії. Чорні сліди залишили по собі гітлерівці. Вони зруйнували господарські будівлі колгоспу і радгоспу, приміщення школи, пошкодили чимало обладнання на цукровому заводі.

Під керівництвом партійної та комсомольської організацій і сільської Ради провадилася значна робота щоб допомогти фронту, який протягом двох місяців проходив поблизу села. Жителі Бродецького рили окопи. Комсомольська організація шефствувала над госпіталем, який містився у приміщенні середньої школи. Жителі збирали кошти на танкову колону «Робітник машинно-тракторної станції».

Розгорнулася відбудова промислових підприємств, підготовка до весняної сівби. Незважаючи на нестачу будівельних матеріалів і обладнання, вже восени 1944 року почав працювати цукровий завод, який до кінця року виробив 62 682 пуди цукру, зекономивши при цьому значну кількість вугілля. Наркомат харчової промисловості СРСР визнав Бродецький завод за підсумками роботи за 1944 рік кращим. Налагоджували також роботу колективи МТС і сойового заводу.

За важких умов воєнного 1944 року, коли гостро бракувало робочих рук, машин, інвентаря, трудівники колгоспу «Перемога», до складу якого ввійшла і промартіль, та всіх відділків радгоспу добре впоралися з обробітком, сівбою і збиранням зернових та цукрових буряків перевиконали плани державних хлібопоставок.

Перемогою закінчилася народна війна проти фашизму. Повернулися додому й воїни-бродечани. На грудях 120 з них виблискували ордени й медалі. Близько 200 односельців загинули смертю хоробрих. На їх честь у травні 1970 року відкрито монумент вічної Слави.

До виконання завдань післявоєнної п’ятирічки працівники сільського господарства Бродецького приступали в складних умовах, викликаних фашистською окупацією, а також великою посухою.

Перших успіхів бродечани добилися в 1947 році. За високі врожаї зернових 17 трудівників радгоспу були відзначені урядовими нагородами. Бригадир Й. С. Рибак удостоєний ордена Леніна: його бригада виростила по 32 цнт пшениці на кожному з 19 га. Орден Трудового Червоного Прапора одержали бригадири А. Я. Климчук, П. К. Ліпський, ланкові П. А. Мартишок, Л. П. Орденат, А. І. Сослюк. Певні зрушення сталися і в колгоспі, який у 1950 році зібрав вже по 10,4 цнт зерна з гектара. Однак урожайність цукрових буряків на кінець п’ятирічки не перевищувала 152 цнт. Низькими були і надої молока.

Нарощував потужності цукровий завод. У цей час він виробляв 12,5 тис. тонн цукру-піску. Розростався сойовий завод, на ньому вже працювало 250 робітників.

Налагоджували роботу медичні й культосвітні заклади села. Добре працювала Бродецька семирічна школа (колишня середня), яка вважалась у районі однією з кращих.

Загоївши рани, завдані війною, трудівники Бродецького з новою енергією взялися за дальший розвиток економіки і культури села. З 1957 року розпочалася нова реконструкція заводу. Завершено повну його електрифікацію, механізовано розвантажувальні та навантажувальні роботи на кагатних полях, автоматизовано паросиловий цех, встановлено автоматичні центрифуги, головний розподільний щит тощо.

У 1962 році від станції Козятин прокладено широку залізничну колію, що усунуло проміжні перевантаження. За 1965—1970 рр. побудовано нову вапнякову піч, станцію очищення буряків, встановлено безперервний автоматичний дифузійний апарат, автоматизовано сушильно-пакувальне відділення, виконано інші роботи, які сприяють дальшому зростанню продуктивності праці і культури виробництва.

Нині Бродецький цукровий завод — одне з передових підприємств цукрової промисловості області.

В 1970 році він щодоби переробляв майже 17 тис. цнт цукрових буряків. Тут працюють близько 900 робітників.

В 1959 році автоколону, створену при заводі, виділено в окрему господарську одиницю. За короткий час поруч з заводом виросло велике автогосподарство, де працює понад 350 робітників. У його розпорядженні близько двохсот вантажних автомашин. У 1959—

1964 рр. колектив кілька разів був переможцем у соціалістичному змаганні автотранспортників Вінницької області.

Зростають й інші підприємства Бродецького. В 1957 році сойовий завод реорганізовано в базу переробки і збереження насіння цукрових буряків. В середині 60-х років на території бази розпочато будівництво заводу залізобетонних конструкцій Вінницького цукротресту.

Першу продукцію він видав у 1969 році.

За післявоєнні п’ятирічки на місці зруйнованого господарства артілі виросли типові приміщення молочної ферми, свиноферми з відгодівельним майданчиком, майстерні, зерносховища, стала до ладу електростанція. 1957 року на прохання колгоспників артіль «Перемога» реорганізована у відділок цукрокомбінату. Відділок «Бродецьке» став спеціалізованим господарством, де вирощують насіння цукрових буряків та відгодовують велику рогату худобу. Тут побудовано і реконструйовано 6 приміщень для худоби, відгодівельний майданчик, пункт штучного запліднення, кормоцех для механізованого приготування і роздачі кормів на 3 тис. голів, цех комбікормів.

Нових успіхів досяг бурякорадгосп, який включає відділки «Бродецьке», «Дубина», «Безіменна», «Пляхова», «Катеринівка», «Вовчинець», «Лемешівка», він розкинувся на 9649 гектарах. Господарство має понад 180 тракторів, 57 комбайнів, 74 автомобілі та інші машини й механізми. Радгосп вирощує зернові культури, насіння й корені цукрових буряків, розвиває інтенсивне молочно-м’ясне тваринництво. Включившись у змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, працівники радгоспу вже в 1969 році виконали восьмий п’ятирічний план продажу державі зерна і цукрових буряків.

Самовіддана праця рільників і тваринників високо оцінена Радянською державою. У 1952 році було нагороджено 15 кращих ланкових. У 1966 році орденом Леніна нагороджена завідуюча фермою ветеран радгоспу комуніст В. О. Плесна, орденом Трудового Червоного Прапора — доярка Л. І. Коновченко, керуючий відділком С. Д. Цимбарович.

142 трудівники Бродецького були нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».

Відчутно підвищилася оплата праці. Якщо в 1958 році середньорічна заробітна плата працівників цукрокомбінату становила 541 крб., то в 1969 році — 962 крб.

За післявоєнний період близько 400 сімей, або половина жителів села, справили новосілля у власних будинках, зведених за допомогою держави. В 60-х роках збудовано також за рахунок державних коштів 4 житлові будинки для робітників комбінату. Невпізнанно змінився зовнішній вигляд Бродецького. В ході забудови заводське селище повністю злилося з селом. Понад півкілометровою дорогою, що йде від Бродецького до автомагістралі, виросли будинки. Завершено електрифікацію села. Одягли-ся в зелене вбрання території заводу, автогосподарства, школи. З 1966 року розпочалося брукування й асфальтування вулиць. Зведено адміністративні будинки радгоспу і сільської Ради. Діє водогін, яким користується 300 дворів. У селі працюють 11 продуктових і промтоварних магазинів, їдальня, пошта, телефон, швейна і взуттєва майстерні, перукарня, 3 лазні, готель. Сільська лікарня на 25 ліжок має клінічні і рентгеноскопічний кабінети, є аптека. Розпочато роботи по розширенню лікарні та дитячого комбінату.

Буяє й культурне життя Бродецького. Для учнів споруджено нове приміщення початкової школи, пізніше — типовий триповерховий корпус середньої школи. В 1964 році закінчено будівництво ще одного приміщення середньої школи. Якщо до революції переважна частина населення була неписьменною, а вищу і середню освіту мали лише службовці заводу та вчителі, то тепер в селі неписьменних немає. В установах і на підприємствах працюють 67 фахівців з вищою і 97 — з середньою спеціальною освітою. 38 службовців та робітників навчаються заочно у вузах і технікумах. За роки Радянської влади 180 вихідців з села стали вчителями, агрономами, інженерами, лікарями, офіцерами, вченими, серед них доктор історичних наук В. І. Юрчук.

Великий вклад у справу розвитку освіти внесла вчителька комуніст Н. К. Квашенко, яка присвятила Бродецькій школі 19 років життя. За самовіддану працю вона нагороджена орденом Леніна. Мешканці села тричі обирали її до обласної Ради депутатів трудящих.

У Бродецькому є 2 клуби і 2 червоні кутки, де систематично демонструються кінокартини, читаються лекції, виступають гуртки художньої самодіяльності, З бібліотеки з книжковим фондом близько 20 тис. томів. У 1970 році на ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна закінчено будівництво нового двоповерхового заводського будинку культури. Здійснено повну радіофікацію села. Понад 200 сімей користуються телевізорами, 500 — радіоприймачами. Робітники і службовці передплачують близько 3 тис. примірників газет та журналів. 1968 року вийшов перший номер багатотиражної газети Бродецького цукрокомбінату «Шляхом Леніна».

Застрільниками й організаторами всіх починань як в економіці, культурі, так і в благоустрої села виступають 3 парторганізації, що об’єднують у своїх лавах 206 комуністів.

Значний внесок у зміни, що відбулися в економіці, культурі і благоустрої Бродецького, зробила сільська Рада, яка систематично тримала під своїм контролем діяльність усіх установ і підприємств. За успіхи в культурно-побутовому будівництві і благоустрої Бродецька сільська Рада була нагороджена в 1986 році грамотою виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих.

Мешканці Бродецького пишаються своїм селом, тими великими змінами, які за Радянської влади сталися в економічному й культурному розвитку, в житті кожної сім’ї.

Перечень метрических книг по с. Бродецкое хранящихся в ГАВиО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Покровська церква с. Бродецьке Бердичівського повіту Київської губернії
4. с.Бродецьке
5. Народження: 1876: ф.904, оп.2, спр.382; 1878: ф.904, оп.27, спр.201; 1881-1885: ф.904, оп.2, спр.10; 1888, 1889: ф.904, оп.2, спр.11; 1890-1891, 1894-1896: ф.904, оп.2, спр.149; 1898-1903: ф.904, оп.2, спр.192; 1904, 1906: ф.904, оп.2, спр.215; 1907-1920: ф.904, оп.2, спр.252;
6. Шлюб: 1876: ф.904, оп.2, спр.382; 1878: ф.904, оп.27, спр.201; 1881-1885: ф.904, оп.2, спр.10; 1888, 1889: ф.904, оп.2, спр.11; 1890-1891, 1894-1896: ф.904, оп.2, спр.149; 1898-1903: ф.904, оп.2, спр.192; 1904, 1906: Ф.ф.904, оп.2, спр.215 ; 1907-1918: ф.904, оп.2, спр.252;
7.
8. Смерть: 1876: ф.904, оп.2, спр.382; 1878: ф.904, оп.27, спр.201; 1881-1885: ф.904, оп.2, спр.10; 1888, 1889: ф.904, оп.2, спр.11; 1890-1891, 1894-1896: ф.904, оп.2, спр.149; 1898-1903: ф.904, оп.2,спр.192; 1904, 1906: ф.904, оп.2, спр.215 ; 1907-1920: ф.904, оп.2,спр.252;
9.
10.