Дашев

Административно-территориальное деление

Дашев (укр. Дашів) — поселок городского типа, центр поселкового совета Ильинецкого района Винницкой области. В ХІХ столетии местечко Липовецкого  уезда Киевской губернии.

Поселок относится к историко-этнографическому региону Подолье.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Дашев, местечко при реке Соби, в 40-ка верстах ниже города Литовца — центр значительнейшего в Липовецком уезде частного имения, принадлежащего ныне графу Владимиру Владимировичу Потоцкому. К имению этому, имеющему 20670 десятин превосходной земли причислены, кроме Дашева, следующие села: Кальник, Кантелина, Хреновка, Жаданы, Ясгрубинцы, Пархомовка, Кошланы, Купчинцы, Болобановка.

Дашев уступает древностью Кальнику и другим окрестным местечкам и селам и обязан нынешним своим значением своему выгодному местоположению, изобилующему водою, плодородными полями с востока и обширными лесами с запада, а также тому, что здесь утвердилась резиденция владельца значительного имения. К концу прошлого века Дашев принадлежал екс-писарю литовскому Плятеру, построившему великолепный дворец, в котором в 1787 году он принимал короля, возвращавшегося из Канева. В последние годы столетия Дашев с округом перешел к графу Владимиру Потоцкому и супруге его Фекле. Владимир Потоцкий десятый из одиннадцати сынов Станислава Щенсного Потоцкого (умер 1805) и Юзефы-Амелии Мнишеховны (умерла 1798) родился в Тульчине в 1789. По учреждении княжества Варшавского, он на собственный счет учредил отряд конной артиллерии, которым и предводительствовал в войну 1809 года. Позже, в чине полковника артиллерии, он отличился в войнах польских. Женат с Теклею Сангушковною и оставил двух сынов Станислава и Владимира. Умер в Кракове в начале 1812 года, и погребен в кафедральном Краковском соборе. Оставшееся по нем имение разделено на три ключа: Дашевский, Подвисочанский и Голованевский. Дашевский предоставлен меньшему сыну Владимиру. В настоящее время жителей обоего пола в м Дашеве с предместьем Полевым: православных 2417, римских католиков 152, евреев 2200. Местечко разделяется на старый и новый Дашев; старый по правую, а новый по левую сторону реки Соби, текущей между довольно высокими, по местам каменными горами. Новый Дашев заселен только в начале прошлого века. В местечке приметны остатки древних укреплений. Земляной вал, начавшись в Дашеве, тянется до деревни Шабельной, где по видимому в древности был замок или крепость и где валы и рвы еще и ныне очень большие. Под Дашевом в 1831 году потерпели поражение наши доморощенные революционеры — эти неблагодарные исчадия России, желавшие заплатить злом, за благодеяния, им оказанные*.

Церкви две деревянные: на старом Дашеве Михайловская, а в новом Онуфриевская. Последняя построена 1757 года, состоит в 6-м классе; земли имеет с хутором 83 десятины. Михайловская построенная 1767 года и причислена к 4-му классу; земли имеет 63 десятины. К ней причислена деревня того же владения Шабельна, в 7-ми верстах отстоящая, в коей жителей обоего пола 365. Здесь есть приписная деревянная церковь во имя Покрова Пресвятой Богородицы, построенная еще в прошлом веке, но неизвестно в каком именно году с школою при ней. Колокольня построена в 1860 году; земли имеет 33 десятины. В прошлом веке в Шабельной был особый самостоятельный приход. В деревни давнее укрепление, состоящее из круглого вала, именуется Монастырком, по словам жителей оного, что в этом окруженном лесами месте некогда находился монастырь. Отчего и ныне некоторые жители носят фамилию Монастырских. В прошлом веке Шабельна именовалась Константиновкой, под каким именем значится и в церковных актах. Прежде в Дашеве была и третья церковь во имя Успения, близ Михайловской церкви; но в 1801 году она сгорела, и не была затем восстановляема. За то построен латинский костел, прежде в Дашеве не существовавший.

* Чтобы дать понятие о связи Дашевского столкновения с общим ходом польской компании, считаем уместным изложить подробнее об этом Мятежный Дверницкий, в конце марта месяца 1831 года вторгнулся в границы Волынской губернии с 10,000 корпусом со стороны Замостья, в надежде распространить мятеж и приобресть сообщников в польских помещиках губерний Всльшской, Подольской и Киевской, ксендзах и шляхте, содержащей латинское исповедание. Еще наперед тайно были разосланы воззвания и по ним составились партии бунтовщиков. Но как бунту нисколько не сочувствовало православное духовенство и вся масса народа, хотя подчиненного крепостному праву и безусловно покорного, но несмотря на то еще доступного убеждениям православного духовенства: то партии эти были малочисленны. В Подольской губернии мятежнические партии собирал Вацлав Ржевусский, Изидор и Александр Сабанские, Сабатин и другие. К ним присоединились некоторые помещики и шляхта из Киевской губернии, опасавшиеся на месте обнаружить свои намерения, чтобы не подвергнуться преследованию и мщению народному. Фельдмаршал граф Сакен, находившийся тогда в Киеве, всенародно объявлял, чтобы тех, которые будут уговаривать и принуждать, на основании помещичьей своей власти, жителей к бунту, захватывать и представлять к начальству. Причем фельдмаршал обещал крестьянам во имя человеколюбия, что они никогда не будут принадлежать тем помещикам, которые восстают противу законной власти. В Волынской губернии мятежническими партиями управлял Нарцис Олизар, Ворцель, Тышкевич и другие. Они собирались близ местечка Рафаловки в Ковельском уезде. Корпус Дверницкого 6-го и 7-го апреля разбит генералом Ридигером при местечке Боремле и остатки его искали спасения в Галиции. Мятежники близ Рафаловки настигнуты и рассеяны в том же апреле месяце. Осталась партия мятежников Каменец-Подольских и Киевских до 5000, собравшихся в Ольгопольском уезде и потом перешедшая в Гайсинский. Она поступила под начальство польского генерала Колыско. Узнав о поражении Дверницкого, Колыско предполагал собранных им мятежников, находившихся среди враждебного им населения, препроводить в Царство Польское для усиления тамошнего восстания. Но во время движения своего к северу гастигнут был 2-го мая генералом Рогом при местечке Дашеве и здесь совершенно разбит. Бывшие у мятежников 6 пушек взяты прежде, нежели успели сделать по два выстрела. Более 1000 человек убито, ранено и взято в плен. Остальные разбежались по окрестным лесам Колыско старался собрать разбежавшиеся толпы и направить их чрез Липовец и Подольскую губернию к Австрийской границе. Но 11-го мая настигнут вторично при селении Майдане близ Литина и вновь потерпел жестокое поражение от вооружившихся земледельческими орудиями крестьян. Самого Колыску крестьяне схватили и замучили до смерти. По другим известиям он бежал. Этим кончилось смешное покушение Поляков вооружить древние русские области: Киевскую, Волынскую и Подольскую против отечественной своей власти. Это был первый случай, что в крае, искони русском, Поляки, основываясь на крепостном праве, покусились возбудить движение в пользу своей национальности в том самом народе, который не переставал с оружием в руках отстаивать, в течении нескольких столетий, свою веру и свою национальность. Считаем необходимым, по любви к истине, присоюкупить, что фельдмаршал Русский не сдержал своего обещания, потому что многие из крестьян, отличавшиеся усердием к правительству, после дарованной амнистии, предоставлены были владельцам, участвовавшим в бунте и понесли жестокие истязания.

Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.

Дашев (Daszow) — в эпоху польского владычества местечко Брацлавского воеводства. В 1765 г. — 406 евреев в местечке, 703 в кагальном округе. В 1776 г. — до 273; позже несколько больше. — Ср. «Арх. Ю.-З. Poс.», V, 2, 1—2.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Дашев — м. Киевской губ. Липовецкого у. Жителей 5527. 2 правосл. церкви, римско-католическая каплица, синагога и 2 евр. молитвенных школы. Торговый пункт и несколько промышленных заведений, больница, аптека, базары через 2 недели, ярмарка. Д. памятно по упорному делу, происходившему около него 2 мая 1831 г. между отрядом ген. Рота и польскими повстанцами под предводительством отставного генерала Колышко. Поляки были наголову разбиты, потеряли всю свою артиллерию, и этим решительным ударом сразу было подавлено восстание в юго-зап. губерниях.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Дашев, посёлок городского типа в Ильинецком районе Винницкой обл. УССР, на р. Соб (бассейн Южного Буга), в 14 км от ж.-д. станции Фронтовка (на линии Христиновка — Казатин). Ремонтно-механический, маслодельный заводы. Рыбоводство. Вблизи Д. — добыча гранита и других стройматериалов.

История городов и сел УССР 1972 год

Дашів — селище міського типу (з 1959 року), центр селищної Ради. Розташований на мальовничих берегах річки Собі — лівої притоки Південного Бугу, за 14 км від залізничної станції Фронтівка, за 22 км від райцентру. Дашів перетинає автодорога Липовець—Умань. Населення — 5680 чоловік.

Дашів як населений пункт існує давно. Перша згадка про нього належить до початку XV ст. Тоді Дашів являв собою замок, оточений високим валом і повноводною річкою Собі.

До XVII ст. Дашів був одним поселенням. З розвитком містечка поступово утворилася нова частина його — Новий Дашів. Документи XIX ст. вказують на існування Нового й Старого Дашева.

За даними подимного перепису 1629 року, в Дашеві нараховувалося 3215 чоловік населення, переважно селян-кріпаків. Пани й орендарі жорстоко експлуатували селян. Панщину відробляли по 4—5 днів на тиждень. Крім оброку, 536 селянських господарств платили ще й т. зв. подимне.

Містечко Дашів у першій половині XVII ст. було одним з ремісничих центрів на Поділлі. В ньому проживало до 300 ткачів і шевців. Але й ця група населення зазнавала великого гніту від польсько-шляхетських поневолювачів та українських феодалів. Крім того, населення Дашева терпіло через часті татарсько-турецькі напади.

Не витримуючи феодального гніту, жителі Дашева вступали до загонів повстанців. У період народно-визвольної війни українського народу проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гноблення (1648—1654 рр.) в районі Дашева відбувалися бої українських селян та козацьких загонів Максима Кривоноса з польсько-шляхетськими військами. На околицях селища збереглися укріплення — німі свідки цих битв. У 1648 році селянсько-козацькі загони Максима Кривоноса визволили Дашів з-під гніту польської шляхти. Відтоді до 1712 року Дашів був сотенним містечком Кальницького (Вінницького) та Брацлавського полків. На чолі сотні тривалий час стояв Грицько Сурмач.

Населення Дашева брало участь також у народному повстанні 1702—1704 рр. Селяни прагнули назавжди позбутися гнобителів. «За Віслу треба прогнати польських панів, щоб більше тут і ноги не було»,— вимагали вони. В 30-х роках XVIII ст. прокотилася хвиля гайдамацького руху проти шляхетського панування. В районі Дашева діяв загін Верлана — одного з відомих ватажків селянсько-гайдамацького повстання 1734 року. У 1737 році під Дэшевом гайдамаки розгромили великий загін шляхти. Під час Коліївщини жителі Дашева і навколишніх сіл разом з гайдамацькими загонами громили шляхту, палили панські маєтки. Через містечко проходили загони Максима Залізняка. Селянські виступи проти гнобителів були жорстоко придушені польсько-шляхетськими і царськими військами.

Містечко Дашів у другій половині XVIII століття стало володінням графа Плятера, а в останні роки цього ж століття перейшло до польського магната В. Потоцького. Після возз’єднання Правобережної України з Росією містечко ввійшло до складу Подільської губернії.

Географічне розташування Дашева на кордоні Київської і Подільської губерній, на шляху з Литовця на Умань сприяло розвитку торгівлі, зростанню населення. Раз на два тижні в містечку відбувалися великі ярмарки. В 1859 році в ньому мешкало 4769 чоловік.

В першій половині XIX ст. пожвавлюється економічне життя містечка. В 1845 році тут були суконна й полотняна мануфактури, на яких працювало 70 вільнонайманих робітників, каретна фабрика, винокурний, лісопильний і черепичний заводи, водяний млин. Селяни панського маєтку, до якого, за даними інвентарної комісії 1851 року, належали Старий і Новий Дашів та ще 10 сіл, несли важкий тягар панщини, виконували багато різних повинностей. Власного хліба їм не вистачало і, щоб прохарчуватися, більшості з них доводилось щорічно ходити на заробітки. Про культуру й здоров’я трудящих ніхто не дбав. На містечко і кілька навколишніх сіл припадала лікарня з одним лікарем. Загальноосвітньої школи в Дашеві взагалі не було. Зате діяли дві православні церкви, синагога.

Скасування кріпацтва не принесло очікуваного полегшення. Поміщики відрізували собі кращі землі, які належали селянам, відводячи їм за викуп гірші, розташовані далеко від хат. Дашівські хлібороби мали заплатити за одну десятину землі 102 крб. викупу. Не погоджуючись з такою «волею», селяни відмовлялися працювати на панів, рубали ліс, нищили посіви, палили поміщицькі маєтки. За несплату боргів поміщики, лихварі відбирали у них землю. Обезземелені селяни змушені були йти на заробітки. Лише 1885 року по Дашівській волості було видано 140 паспортів на відхідництво. Селяни наймалися також до місцевих панів, орендарів, куркулів. Наявність великої кількості дешевих робочих рук сприяла розвитку промисловості, зростанню містечка. В 1886 році Дашів став центром волості. 1872 року на його околиці швейцарець Ф. Енні збудував цукроварню. В 1881 році там, де був старий дерев’яний млин, збудували кам’яний крупчатовальцьовий млин. Орендував його австрієць X. Лангер. У 1895—1897 рр. споруджено два невеликі чавуноливарні заводи, де виробляли букси до возів, кінні приводи до січкарень, пічне литво, чавунний посуд тощо. Було збудовано також винокурний завод та інші підприємства. Робітники працювали за важких умов. 1878 року внаслідок відсутності техніки безпеки на винокурному заводі стався вибух парового котла, який призвів до людських жертв.

Тяжке економічне становище і політичне безправ’я селян, робітників і ремісників породжувало невдоволення трудящих, посилювало революційні настрої. Революційна хвиля, що охопила всю Росію, мала певний відгук і в Дашеві. 1905 року найбільш свідомі робітники організували підпільний соціал-демократичний гурток. Члени його розповсюджували серед населення революційну літературу, вели політичну агітацію, вивісили на будинку бібліотеки червоний прапор з революційними гаслами. Листівки Уманської соціал-демократичної групи «Маніфест», «Чого хочуть люди, що ходять з червоним прапором», «Як відібрати землю у поміщиків» та ін., які з’явилися у Дашеві, закликали трудящих до революційних виступів, до повалення існуючого ладу. Не припинялася революційна пропаганда і після революції 1905—1907 років.

Після поразки революції життя трудящих погіршало. Щоправда, селянам надавалося право закріплювати землю в особисту власність, але, не маючи робочої худоби, біднота змушена була продавати землю куркулям. У 1912 році в Дашеві проживало 6 тис. чоловік. 183 селянські господарства мали по 4 десятини землі, 462 — від 2 до 4 десятин, близько 100 господарств були безземельними. За даними анкети обслідування маєтку Ф. Енні, проведеного в 1919 році, поміщику належало 950 десятин землі, селянським господарствам — лише 155 десятин. Мізерними були заробітки робітників і ремісників. Жили впроголодь, у тісних брудних бараках. Антисанітарні умови спричинялися до частих захворювань. Всю Дашівську волость обслуговувала одна лікарня, де працював лікар і два фальдшери. В містечку було дві церковнопарафіяльні школи. В 1913 році з кожних 100 дітей шкільного віку їх відвідувало лише 15 учнів.

Радісно зустріли трудящі Дашева звістку про повалення царя в лютому 1917 року. Палко вітали вони перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Наслідуючи приклад робітників революційного Петрограда, в січні 1918 року дашівці утворили Раду робітничих і селянських депутатів, яка зразу ж приступила до здійснення ленінських декретів — передачі землі селянам, націоналізації підприємств. Проте зміцненню Радянської влади в Дашеві перешкодила навала військ кайзерівської Німеччини. Містечко часто переходило з рук у руки. Його захоплювали і грабували війська гетьмана Скоропадського, петлюрівської Директорії, генерала Денікіна, панської Польщі, різні банди, підтримувані інтервентами і внутрішньою контрреволюцією. У районі Дашева відбувалися запеклі бої Червоної Армії, повстанських загонів з ворожими військами. Трудяще населення боролося з ворогами Радянської влади, всіляко допомагало частинам Червоної Армії. 22 березня 1919 року в Дашеві утворився волосний ревком, очолюваний колишнім, матросом, комуністом В. К. Морозом. Наприкінці 1920 року Дашів назавжди визволили від білополяків і петлюрівських банд частини 17-ї кавалерійської дивізії Г. І. Котовського. 18 квітня 1921 року тут розміщувались після розгрому банд 99-й кінний полк і штаб бригади котовців.

З відновленням Радянської влади трудящі Дашева взялися до здійснення соціалістичних перетворень, відбудови господарства. Вже у 1921 році стали до ладу чавуноливарний завод, електростанція, паровий і водяний млини, шкіряна майстерня та інші підприємства.

1922 року у Дашеві створили волосний партійний осередок на чолі з робітником більшовиком О. В. Погоржевським, а також комсомольську організацію.

За новим адміністративним поділом 1923 року Дашів поділився на села Новий Дашів, Старий Дашів і Польове. Новий Дашів став районним центром Гайсинського округу. Районна і сільські Ради, партійна і комсомольська організації здійснювали заходи, спрямовані на дальший розвиток промисловості і сільського господарства. У 1924 році в райцентрі, Старому Дашеві і Польовому налічувалося 8 тис. мешканців, 1617 господарств, в користуванні яких було 5426 десятин землі. Працювали робкооп, кредитне товариство «Хлібороб», кооперативне бурякове і виноградно-пасічне товариства, райспоживспілка. В 1925 році створено перше сільськогосподарське кооперативне об’єднання ім. В. І. Леніна.

З перших кроків своєї діяльності органи Радянської влади дбали про охорону здоров’я трудящих. В 1921 році було відкрито поліклініку, в 1923 — районну лікарню, аптеку, фельдшерсько-акушерські пункти.

Безперервно зростала кількість учнів у школах. Всі діти шкільного віку навчалися у двох загальноосвітніх школах, відкритих 1921 року, дорослі — в гуртках лікнепу. Працювали районний селянський будинок, 2 клуби, 3 хати-читальні, районна і сільські бібліотеки, пошта, телеграф. У серпні 1923 року Стародашівська сільська Рада обговорила питання про активізацію роботи секцій сільської Ради, які займалися освітою і культурою, дбали про ліквідацію неписьменності. Районний з’їзд комітетів незаможних селян, що відбувся у червні 1924 року, прийняв рішення про взяття незаможниками до своїх рук відповідальних ділянок на селі, про охоплення бідняків кооперацією. Наприкінці 1928 року до всіх видів сільськогосподарської і споживчої кооперації було залучено 80 проц. бідняцьких і середняцьких господарств. 1929 року в Старому Дашеві організувався ТСОЗ. Незабаром у межах Старого Дашева на базі ТСОЗу утворився колгосп «Боротьба». 1934 року він об’єднував 597 селянських господарств, 1457 га землі. Цього ж року колгосп поділився на дві артілі — ім. Кірова та ім. Чубаря (остання пізніше стала називатися ім. XIV з’їзду КП(б)У). В Новому Дашеві існував колгосп «До врожаю», в селі Польовому — «Перемога». 1932 року в Новому Дашеві утворено МТС.

Колективізація сільського господарства відкрила перед селянством шлях до нового, заможного життя. В колгоспах розгорнувся рух за високу продуктивність праці, з’явилися перші п’ятисотенниці — колгоспниці артілей ім. Чубаря та ім. Кірова А. М. Хворостян, В. К. Ротай, Т. К. Хорунжа, М. П. Пелих та інші.

Зросла й промисловість Дашева. На початку 30-х років зведено нові промислові підприємства — райпромкомбінат на 5 цехів, гудзикову фабрику. Збільшив виробничі потужності чавуноливарний завод. Найкраще працювала гудзикова фабрика. Значно перевиконавши виробничий план 1939 року, вона на заощаджені кошти розширила й збудувала нові цехи. В роки довоєнних п’ятирічок в усіх колгоспах було споруджено нові громадські будівлі, тваринницькі ферми, майстерні, склади, нові цехи на райпромкомбінаті, гудзиковій фабриці, механічному заводі, радіотрансляційний вузол, телефонну станцію, 100 житлових будинків. У райцентрі виросло ціле медичне містечко з лікарнею, поліклінікою, дитячою консультацією. Спорудили новий будинок середньої школи. Збільшення потужності електростанції дало змогу підвести електрику й радіо до хат і квартир мешканців. У районному клубі працювали співочий, драматичний, музичний гуртки, агіткультбригада, демонструвалися звукові кінофільми, при райсельбуді відкрилися курси підвищення кваліфікації голів колгоспів, бригадирів рільничих бригад, гуртки агрономічного навчання.

Дальшому розвитку Дашева перешкодив розбійницький напад фашистської Німеччини. 25 липня 1941 року сюди вдерлися гітлерівські війська. Лише незначній частині мешканців вдалося евакуюватися в глибокий тил країни. Ті, що залишилися, потрапили під страшний окупаційний режим. Центральну частину Старого Дашева, де проживало єврейське населення, фашисти зруйнували, розстріляли 882 чоловіка. Багато мешканців Дашева, переважно молоді, було вивезено до Німеччини.

Проте населення не корилося ворогові. На початку грудня 1941 року на зборах підпільників, що відбулися в Шабельнянському лісі, створено Дашівський підпільний райком партії, до складу якого увійшли Г. О. Рибаченко, П. Г. Майданюк, В. С. Кашкань. Центром партійного підпілля стало село Білки. На базі підпільних організацій і партизанських груп навесні 1942 року було сформовано Дашівський партизанський загін «За Батьківщину», яким командував Г. О. Рибаченко. Невеличкий загін згодом виріс у полк і ввійшов до складу 2-ї партизанської бригади. На околицях Дашева і в Дашівському районі діяв також партизанський загін ім. Чапаева, очолюваний І. І. Калашником. Комісаром загону був В. О. Зенкін — батальйонний комісар Червоної Армії. Партизани здійснювали напади на ворожі гарнізони, комунікації, склади, установи, а 16 листопада 1943 року на кілька годин оволоділи Дашевом, вивели з ладу пошту і телеграф, розгромили жандармерію. Дії партизанського загону ім. Чапаева були настільки відчутними й небезпечними для окупантів, що це привернуло увагу головного штабу німецько-фашистського командування.

З вересня 1941 по жовтень 1943 року в Дашеві діяла підпільна комсомольсько-молодіжна організація, до складу якої входило 12 чоловік. Керував нею П. В. Корноухов (нині доцент Київського політехнічного інституту). Найбільш активними членами організації були М. Г. Мороз, Я. Возовий, Р. 3. Денікаєв, Ю. Б. Вольський та ін. Підпільники мали свою друкарню, радіоприймач. Комсомольці випустили чимало багатотиражних листівок, які разом з інформацією, записаною із зведень Радянського інформбюро, розповсюджували серед населення. Листівка під назвою «Гітлер прорахувався», випущена організацією тиражем 500 примірників, розповсюджувалась у Дашівському, Іллінецькому, Оратівському районах, її передруковували в загоні «За Батьківщину», читали партизанам. Мужньо працювала в німецькому тилу, добуваючи цінні відомості, підпільниця О. Д. Гончар. Боротьба, яку вели підпільники й партизани в тилу ворога, не обійшлася без жертв. У лютому 1943 року від руки зрадника-поліцая загинув І. І Калашник, згодом полягли В. С. Кашкань та ще кілька народних месників.

13 березня 1944 року після жорстоких боїв з німецькими окупантами частини 240-ї та 4-ї стрілецьких дивізій визволили Дашів. У боях за село особливо відзначилися бійці 15-го піхотного полку, яким командував підполковник М. Г. Сидорок. У центрі Дашева височить братська могила, де поховані 13 офіцерів, зокрема майор П. М. Соков, гвардії капітан Герой Радянського Союзу О. Ф. Володін, капітани Д. Ф. Жувака, М. Г. Балан, лейтенанти І. Г. Бухаров, А. І. Гражданін, П. М. Сухотін, 142 сержанти й солдати, 5 партизанів (серед них І. І. Калашник), 17 невідомих воїнів. Могилу прикрашає монументальна постать солдата з автоматом в одній руці, букетом троянд — у другій. Щороку тут у День Перемоги відбуваються мітинги трудящих.

Визволене з фашистської неволі дашівське населення спрямувало свої зусилля на відбудову народного господарства, щоб своєю працею прискорити розгром гітлерівців. Найперше відремонтували державний млин, який через кілька днів після вступу радянських воїнів став переробляти зерно для потреб Червоної Армії і населення. Невдовзі запрацювали чавуноливарний завод, райпромкомбінат, гудзикова фабрика. З допомогою держави було відбудовано й споруджено десятки виробничих будівель, електростанцію, цегельний завод. Завирувало життя в колгоспах. У Старому Дашеві їх було два — ім. XIV з’їзду КП(б)У та ім. Кірова, у Новому Дашеві — два — «До врожаю» та ім. Пархоменка. 1944 року дашівські колгоспи успішно впоралися з усіма сільськогосподарськими роботами, перевиконали план здачі хліба державі, здали у фонд Червоної Армії 51 768 пудів хліба. Жителі Дашева зібрали й передали бійцям і пораненим червоноармійцям десятки тонн печеного хліба і борошна, десятки тисяч яєць, багато молока, цукру та інших продуктів.

Поступово відновлювали свою роботу районна лікарня, поліклініка; стали працювати фельдшерсько-акушерські пункти. Трудящі відбудували культурно-освітні заклади, школи, радіотрансляційний вузол, кінотеатр, телеграф. 15 квітня 1944 року вийшов перший номер районної газети «Трибуна праці».

Із закінченням Великої Вітчизняної війни з великим трудовим піднесенням населення Дашева включилось у боротьбу за здійснення завдань четвертої п’ятирічки. Протягом 1944—1945 рр. на гудзиковій фабриці було встановлено 30 нових верстатів, у 1946—1947 рр.— ще 22. Чавуноливарний завод виробничий план 1947 року виконав за 10 місяців, дав продукції вдвічі більше, ніж у 1945 році.

Успішно працювали колективи промислових підприємств Дашева в роки п’ятої п’ятирічки і семирічки. Чавуноливарний завод з великим перевиконанням виробничого плану завершив 1952 рік. Бригаді слюсарів присвоїли звання колективу відмінної якості, а підприємству вручили перехідний Червоний прапор. У 1955 році чавуноливарний завод перетворено на ливарно-механічний.

З великим напруженням працювали трудівники колгоспів. 1950 року всі артілі Дашева освоїли довоєнні посівні площі. В цьому році стародашівські колгоспи об’єдналися в один — ім. Кірова. В 1954 році до нього було приєднано колгоспи Нового Дашева. 1966 року Дашівський район ліквідували. Новодашівська, Стародашівська і Полівська сільські Ради об’єднано в одну — Дашівську селищну Раду Іллінецького району. Відтоді існує один населений пункт Дашів, з єдиними вулицями, єдиними номерами будинків.

Колгосп ім. Кірова тепер велике спеціалізоване господарство відгодівлі великої рогатої худоби. Щорічно тут відгодовують близько 3 тис. голів. Водночас колгосп успішно займається рільництвом, вирощуючи високі врожаї зернових і технічних культур. У 1969 році одержано в середньому по 27,4 цнт озимих і по 30,5 цнт озимої пшениці з гектара. 347 цнт цукрових буряків на гектарі виростила ланка М. Турко. На колгоспних ланах працює потужна сучасна техніка — 13 комбайнів, 20 тракторів, 14 автомашин та багато інших сільськогосподарських машин і знарядь.

На східній околиці Дашева виросла нова центральна садиба колгоспу, в комплексі якої 20 капітальних будівель. Споруджено 2 телятники, тракторну ремонтну майстерню. З 1957 року в селищі видається багатотиражна газета «Ленінським шляхом» — орган правління і партійної організації колгоспу, яка нині налічує 32 комуністи. З кожним роком зростає оплата праці колгоспників. В 1959 році видали на трудодень по 88 коп., у 1967 — по 2,5 крб. В 1969 році середній заробіток колгоспника становив 80 крб. на місяць.

Значно зросла виробнича потужність промислових підприємств селища. На ливарно-механічному заводі, який 1967 року реорганізовано в ремонтно-механічний і підпорядковано Міністерству харчової промисловості УРСР, відкрито кілька нових цехів, впроваджено потокові лінії. Нині завод випускає насоси КВН-1 і вагонетки для будівельників, поворотні круги, бетономішалки, розчиномішалки, обладнання для харчової промисловості. В 1970 році на заводі працювало близько 300 робітників та інженерно-технічних працівників, у т. ч. 68 ударників комуністичної праці. Достроково завершив завод план восьмої п’ятирічки. Виробниче завдання ювілейного 1970 року по реалізації продукції виконано на 145 процентів.

Трудові успіхи колгоспників, працівників промислових підприємств відзначено високими нагородами. В 1970 році 213 чоловікам селища Дашева вручено медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».

Зріс добробут, поліпшилися побут, медичне обслуговування трудящих Дашева. Поряд з будівлями, які було споруджено за рахунок державних і колгоспних коштів, в селищі виросло 500 приватних будинків. У 1967—1969 рр. став до ладу комбінат побутового обслуговування, прокладено З км шосейної дороги. Працює хлібозавод, сувенірна фабрика, «Міжколгоспбуд», 17 магазинів і торговельних точок, споруджено двоповерховий будинок дитячого садка. 80 лікарів і середніх медичних працівників обслуговують населення в лікарні сучасного типу на 100 ліжок, пологовому будинку, селищній поліклініці та інших медичних закладах. В 1971-році, до XXIV з’їзду КПРС, споруджено двоповерховий будинок поліклініки.

У післявоєнний час дальшого розвитку в селищі набули освіта і культура. В Дашеві працюють середня, восьмирічна і початкова школи, школа-інтернат, яка міститься в колишньому будинку графа Потоцького, вечірня школа, бібліотека для дорослих, дитяча бібліотека, будинок піонерів. Поряд з середньою школою розташувався найкращий у районі дитячий садок. В усіх школах Дашева трудиться 135 учителів. Педагогові середньої школи Л. О. Шпиці присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР. Ряд учителів нагороджено значком «Відмінник народної освіти» та медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». 70 колишніх вихованців шкіл Дашева стали інженерами, 90 — лікарями, 140 — вчителями, 70 — офіцерами Радянської Армії. Колишні випускниці дашівських шкіл О. К. Ганаженко, Г. П. Павленко удостоєні високого звання Героїв Соціалістичної Праці.

Є де відпочити трудящим селища у вільний від роботи час. В Дашеві працює будинок культури, клуби підприємств, де демонструються кінофільми, виступають на сценах з виставами й концертами учасники художньої самодіяльності. 2,5 тис. дашівців — постійні читачі бібліотек. Понад 200 сімей дивляться цікаві передачі на екранах власних телевізорів. Кожна сім’я передплачує газети і журнали. Для любителів спорту в Дашеві збудовано спортивне містечко з водною станцією, стадіон тощо.

В недалекому майбутньому Дашів стане ще кращим. Вже тепер вирівнюються й асфальтуються вулиці, прокладаються тротуари, закладаються нові сквери, сади. Трудівники селища кожного ранку поспішають до робочих місць, щоб своєю працею внести вклад у зміцнення економіки й обороноздатності рідної Вітчизни.

Перечень метрических книг по с. Новый Дашев хранящихся в ГАВО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Онуфріївська церква, м. Новий Дашів Липовецького пов. Київської губ.
4. м-ко Новий Дашів
5. Народження: 1876–1879: ф. 904, оп. 25, спр. 5; 1880–1884: ф. 904, оп. 25, спр. 8; 1885–1892: ф. 904, оп. 25, спр. 27; 1893–1899: ф. 904, оп. 25, спр. 45
6. Шлюб: 1876–1879: ф. 904, оп. 25, спр. 5; 1880–1884: ф. 904, оп. 25, спр. 8; 1885– 1892: ф. 904, оп. 25, спр. 27; 1893–1899: ф. 904, оп. 25, спр. 45
7. –
8. Смерть: 1876–1879; ф. 904, оп. 25, спр. 5; 1880–1883: ф. 904, оп. 25, спр. 8; 1885–1892: ф. 904, оп. 25, спр. 27; 1893–1899: ф. 904, оп. 25, спр. 45
9. –
10. –

Перечень метрических книг по с. Старый Дашев хранящихся в ГАВО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Михайлівська церква, с. Старий Дашів Липовецького пов. Київської губ.
4. Старий Дашів
5. Народження: 1876–1880: ф. 904, оп. 25, спр. 5; 1881–1884: ф. 904, оп. 25, спр. 8; 1885–1892: ф. 904, оп. 25, спр. 27; 1893–1895, 1897–1899: ф. 904, оп. 25, спр. 45
6. Шлюб: 1876–1880: ф. 904, оп. 25, спр. 5; 1881–1884: ф. 904, оп. 25, спр. 8; 1885– 1892: ф. 904, оп. 25, спр. 27; 1893–1895,1897–1899: ф. 904, оп. 25, спр. 45
7. –
8. Смерть: 1876–1880: ф. 904, оп. 25. спр. 5; 1881–1884: ф. 904, оп. 25, спр. 8; 1885–1892: ф. 904, оп. 25, спр. 27; 1893–1895,1897–1899: ф. 904, оп. 25. спр. 45
9. –
10 –

1. Київська губернія
2. Дашівський рабинат
3. Синагога м-ка Дашів Липовецького повіту Київської губернії
4. –
5. Народження: 1847: ф.904, оп.29, спр.89; 1848: ф.904, оп.29, спр.90: 1849: ф.904, оп.29, спр.91; 1855: ф.904, оп.29, спр.93; 1859: ф.904,оп.29, спр.95; 1860: ф.904, оп.29, спр.96; 1861: ф.904, оп.29, спр.98;
6. Шлюб: 1847: ф.904, оп.29, спр.89; 1848: ф.904, оп.29, спр.90: 1849: ф.904, оп.29, спр.91; 1856: ф.904, оп.29, спр.94;
7. Розлучення: 1847: ф.904, оп.29, спр.89; 1848: ф.904, оп.29, спр.90: 1849: ф.904, оп.29, спр.91;
8. Смерть: 1847: ф.904, оп.29, спр.89; 1848: ф.904, оп.29, спр.90: 1849: ф.904, оп.29, спр.91; 1855: ф.904, оп.29, спр.92; 1861: ф.904, оп.29,спр.97;
9.
10.