Дьяковцы

Административно-территориальное деление

Дьяковцы (укр. Дяківці) — село, центр сельского совета Литинского района Винницкой области. В ХІХ – нач. ХХ ст. село Литинского уезда Киевской губернии.

Дьяковецкому сельскому совету подчинено село Гавришовка.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Дяківці — село, центр сільської Ради. Одне з найбільших сіл району, розташоване по обох берегах річки Безим’янки — лівої притоки Згару (басейну Південного Бугу), за 18 км на захід від районного центру Літина. Через село проходить автотраса Вінниця—Львів. Населення — 2,7 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядкований населений пункт Гавришівка.

Перші згадки про Дяківці належать до XIII ст. Це старовинне поселення, що входило до складу Болоховської землі. 1442 року польський король Владислав III на ленних умовах віддав Дяківці, невеличке поселення з 20 дворів, якомусь С. Кослевському. Дяківці часто переходили від одного пана до другого.

Закріпачені селяни зазнавали дедалі жорстокішої експлуатації польських панів. Безправне соціальне становище та знущання панів змушували багатьох кріпаків залишати своє рідне село, тікати в інші місця.

У XVII ст. боротьба селян проти поміщиків набрала більш гострих форм. У 30—40-х роках XVIII ст. вони неодноразово піднімались на збройну боротьбу, підтримували й брали безпосередню участь у діях гайдамацьких загонів.

Умови життя селян ставали все більш важкими. Працюючи на поміщика, вони змушені були також за мізерну плату найматися до хазяїв фільварків. На важких польових роботах, наприклад, за повний трудовий день їм платили всього по 12—15 грошів.

Напередодні скасування кріпацтва у Дяківцях так розподілялася земля: майже все село (включаючи присілок Нетребівку) з населенням 1078 чоловік належало земельному магнату Г. Ярошинському, який мав у власному господарстві 2005 десятин землі. З усієї землі, 1125,4 десятини було в користуванні 144 селянських господарств. Однак і ця земля ділилася між ними нерівномірно. На кожний тягловий двір, із загальної кількості 42, припадало орної землі по 5 з лишком десятин, на один піший і напівтягловий двір, яких нараховувалось 102,— трохи більше чотирьох. Решта селянської землі, тобто половина, була непридатною для обробітку. У поміщика Дяковського, що володів 54 десятинами землі, селяни зовсім не мали земельних наділів. Селянські господарства були малопродуктивними.

Мало в чому змінилось соціально-економічне становище трудящих села і після скасування кріпацтва. Більшість із них були безземельними й малоземельними. Селяни викупили у поміщиків 1120 десятин землі, більше половини якої складали піски та яри. Відчутним тягарем на плечі селян лягали також різні податки. В цей час лише піврічна сума податків по Дяківцях становила понад 900 крб. Коштів для викупу землі не було, й це змушувало селян на кабальних умовах браги позику у банку. Так, у січні 1864 року 10 дяківчан взяли грошову допомогу в Селянському поземельному банку на суму 126 крб. і зобов’язалися виплачувати її протягом 49 років по 7 крб. 56 коп. щорічно. Отже, сума виплати за 49 років втричі перевищувала суму позики. Тепер селяни гнули спину ще й на капіталістичний банк. Малоземельні селяни змушені були залишати Дяківці й шукати заробітків у Херсонській, Бессарабській та інших губерніях і на цукроварнях Поділля. Хто залишався в селі, мусив працювати не лише на поміщицьких полях, а й на церковних (церква мала понад 50 десятин землі), на землях куркулів, що прибрали до своїх рук по 30 і більше десятин.

Експлуатація й постійні матеріальні нестатки доводили бідняцьке населення Дяківців до відчаю, змушували його підніматись на боротьбу проти гнобителів. 1883 року в Дяківцях відбулися селянські заворушення, які супроводжувались масовими порубками лісу спадкоємців князя Кочубея. Організатором виступу був місцевий селянин відставний унтер офіцер Клинечук, якого місцеві власті в порядку, покарання вигнали з села.

Вигідне розташування Дяківців на торгових шляхах сприяло розвитку ремесел, торгівлі, виникненню підприємств. У кінці XIX ст. поміщик спорудив поблизу села великі майстерні виробництва ободів та клепок. Лихварі й торговці добилися від властей відкриття в Дяківцях постійного ярмарку. Розвиток товарно-грошових відносин та посилення експлуатації ставило бідноту в ще скрутніше становище.

Дуже повільно посувалася справа з освітою й медичним обслуговуванням жителів Дяківців. Перший навчальний заклад у селі відкрито 1839 року. Це було однокласне училище, де навчалося всього 6 хлопчиків — три з духовного середовища, один з дворян та два з селян. В кінці XIX ст. було відкрито церковнопарафіяльну та молитовну школи, а в 1902 році — міністерське однокласне училище. В існуючих училищах і школах напередодні першої світової війни навчалося всього 43 проц. від усієї кількості дітей.

Ще гірше становище було з медичним обслуговуванням. На 1911 рік Дяківці з населенням 2274 чоловіка були приписані до Кожухівського фельдшерського пункту Багринівської лікарняної дільниці, що знаходився на відстані 11 кілометрів. Трудове населення медичної допомоги практично не одержувало.

Від експлуатації й злиденного життя визволила селянство лише Велика Жовтнева соціалістична революція. Радянську владу в Дяківцях проголошено в січні 1918 року.

Буржуазно-куркульські елементи Дяківців чинили шалений опір народній владі. Вони навіть організували вбивство братів Семена та Єфрема Січкорізів, які на початку 1918 року вели активну агітацію серед односельчан проти місцевих багатіїв.

З кінця лютого 1918 року подільські села зазнавали грабіжницьких наскоків польських легіонерів, сформованих Пілсудським, які входили до складу австро-німецької окупаційної армії. 13 березня легіонери увірвались до села, пограбували його, забрали у селян продовольство, фураж, коней з підводами та ін. Залишаючи село, відкрили по ньому вогонь, на що дяківчани відповіли рушничними залпами.

Після вигнання в кінці 1918 року німецьких та австрійських окупантів, розгрому петлюрівців у Дяківцях було відновлено владу Рад.

23 лютого 1920 року в Літині відбувся повітовий селянський з’їзд, на який трудящі Дяківців делегували і своїх представників. У надісланій вітальній телеграмі В. І. Леніну, Всеукраїнському революційному комітету і Червоній Армії, делегати запевняли, що після повернення на місця вживуть усіх заходів до знищення бандитизму.

Під час боротьби Радянської республіки з польською інтервенцією територія Дяківців та навколишніх сіл стає ареною жорстоких боїв. У районі села діяли частини 45-ї стрілецької дивізії червоних військ та окрема кавалерійська бригада під командуванням Г. І. Котовського, штаб якої протягом кількох днів розміщувався в Дяківцях. З розгромом інтервентів у селі остаточно встановлюється Радянська влада.

З закінченням громадянської війни дяківчани приступили до відбудови зруйнованого війною господарства. Місцеві органи влади організували матеріальну допомогу вдовам, інвалідам та бідноті. На початку 1922 року утворюється сільськогосподарське товариство «Господар». Цього року в Дяківцях нараховувалось 727 дворів з населенням 2976 чоловік. Розгорнув роботу комітет взаємодопомоги, створений за ініціативою комнезаму (голова Ю. Іванцов). Комітет подавав грошову й продовольчу допомогу бідняцькому населенню та сім’ям червоноармійців.

Наступного року виникло ще одне сільськогосподарське товариство «Хлібороб». В березні 1924 року в Дяківцях створюється сільськогосподарське кредитове товариство «Зоря». На час заснування воно нараховувало 60 членів (з них 17 середняків і 43 бідняки). Сума власних та пайових коштів становила 446 крб. На кінець року товариство об’єднувало близько 400 жителів і мало в своєму розпорядженні 58 790 крб. кредитових коштів.

Комітет взаємодопомоги, товариства «Господар», «Хлібороб» та «Зоря» допомагали своїм членам — на той час ще не зміцнілим селянським господарствам — придбати сільськогосподарський реманент, тягло, посівні матеріали.

Разом з тим розгорталася й культосвітня робота, до якої залучався широкий актив. Хата-читальня стала центром громадського й культурного життя. Трудівники села слухали тут лекції, дивилися виступи самодіяльних гуртків, читали газети, неписьменні навчалися грамоти. Активістам культосвітнього фронту Є. П. Гуменюку, М. Перепльотчику, П. Д. Стельмаху доводилося долати чимало труднощів — куркульську ворожу агітацію, обмеженість коштів тощо. Перші газети для хати-читальні було передплачено на добровільні внески активістів. Розгорталася робота серед жінок, які все більше залучалися до громадського життя. На жіночих зборах обговорювалися різні питання громадського й культурного життя, жінки обиралися до президії комнезаму, шкільної ради, до правління хати-читальні.

В червні 1923 року у Дяківцях створюється комсомольська організація. Першими комсомольцями села стали шість комнезамівців і один робітник, секретарем обрали М. П. Гуменюка. За ініціативою комсомольців, з участю вчителів у хаті-читальні були створені науково-політичний, сільськогосподарський, драматичний, хоровий та музичний гуртки. Почали випускати стінгазету. Вперше на селі проводилась робота щодо санітарної освіти.

В складних умовах класових протиріч відбувалося становлення господарського, громадського й культурного життя. Куркулі саботували заходи Радянської влади. У 1927 році вони двічі зірвали вибори до сільської Ради, намагаючись провести до Ради своїх ставлеників.

Новообрана сільська Рада за допомогою широкого активу виявляла й притягала до відповідальності куркулів, саботажників хлібозаготівлі, спекулянтів, самогонщиків, позбавляючи їх виборчих прав. У квітні 1929 року пленум сільради прийняв рішення — виявити всі незорані землі, які протягом кількох років не обсівалися. Якщо багатії, зазначалося в рішенні, недбайливо ставитимуться до обробітку землі, порушувати проти них справу перед судом і відбирати землю. До саботажників застосовувався громадський бойкот. Пленум ухвалив розгорнути соціалістичне змагання за вчасне виконання плану хлібозаготівель та сільськогосподарського податку.

На загальних зборах обговорювались і вирішувались такі питання, як розвиток кооперування на селі, політика індустріалізації. В серпні 1929 року загальні збори виборців вирішили передплатити достроково третю державну позику індустріалізації.

Ранньої весни 1930 року дяковецька біднота об’єдналася в колгосп. Його членами стали комнезамівці. Вони назвали свій колгосп ім. Ворошилова. Першим головою обрали Є. П. Гуменюка. На той час до артілі вступило 30 сімей, вона мала 50 гектарів землі, 45 коней та 36 корів. Перша колгоспна весна розпочалася дружно. Як тільки дяківчанин В. Поляруш проклав першу борозну, розоравши межі, за ним у поле вийшли всі члени артілі. У 1933 році колгосп вже об’єднував 257 дворів, мав 539 га орної землі та 113 коней. Частина дяковецьких земель передавалася радгоспу ім. Якіра. Однак частина селянських господарств на осінь 1933 року лишалася одноосібною.

Нелегким був перехід одноосібного селянства на шлях колективного господарювання. Слабка матеріально-технічна база колгоспу, відсутність досвіду колективного господарювання, недоліки в організації праці та інші хиби — все це гальмувало справу. Та поступово ці недоліки виправлялися. На поля прийшла нова техніка. На польових станах налагодили громадське харчування, відкрили дитячі ясла, зміцнювалася трудова дисципліна. З’явились перші ударники праці — М. П. Бевз, О. М. Романюк, Т. В. Січкоріз, які стали зразком для інших. У жовтні 1933 року загальні збори колгоспників артілі ім. Ворошилова прийняли лист-звернення до всіх колгоспників району — зустріти 16-у річницю Великого Жовтня високими показниками праці, ліквідувати знеосібку, поліпшити дисципліну. Це скоро дало позитивні наслідки. Того року на кожен трудодень колгоспники одержали по 6 кг хліба. Одноосібники охоче йшли до колгоспу. Напередодні Великої Вітчизняної війни всі хлібороби села стали колгоспниками. 1940 року в артілі ім. Ворошилова налічувалося 690 дворів з населенням 2515 чоловік. Колгосп мав 2211 га землі, тваринницькі ферми, птахоферму, пасіку.

Зростало й культурне життя села. У довоєнних Дяківцях працювало дві початкові й одна неповна середня школи, медичний пункт, відділення зв’язку, бібліотека, клуб. У приміщенні клубу пересувна кіноустановка почала щотижневе демонстрування кінофільмів. Часто відбувалися літературні вечори.

Напад фашистів на Радянський Союз порушив мирну працю трудящих. Захищати Батьківщину від фашистської навали пішло багато жителів села. 18 липня 1941 року до Дяківців вдерлися німецько-фашистські загарбники. За час окупації вони по-звірячому замучили й розстріляли в селі 500 радянських громадян. Чимало жителів села потрапило до фашистської неволі у табори, розміщені в самій Німеччині, у окупованій Франції та інших країнах.

Опинившись у Франції, дяківчани пліч-о-пліч з французькими патріотами боролися проти фашистської неволі, зустрічались там із своїм земляком-подолянином з Хмільницького району, героєм партизанського руху у Франції В. В. По-риком. В роки жорстокого терору не схиляли своєї голови перед ворогом і ті, хто залишився в своєму селі. В. І. Купрійчук та інші проводили підпільну роботу, допомагали партизанам добувати зброю, забезпечували їх продовольством, одягом, розповсюджували листівки. В 1943 році В. Купрійчук увійшов до партизанського загону ім. Щорса. 4—6 січня 1944 року поблизу Дяківців партизани цього загону знищили 6 німецьких грузовиків, захопивши у ворога зброю та продовольство.

Понад 600 дяківчан відважно билися на фронтах Великої Вітчизняної війни проти фашистських полчищ. 200 радянських патріотів полягли в боях. Смертю хоробрих загинув комсорг підрозділу командир танка Г. Бездітний, який у своєму останньому бою знищив два фашистські танки. З урядовими нагородами повернулись з фронту С. В. Кондратюк — учасник оборони фортеці-героя Бреста, Д. І. Ткачук, К. Г. Кондратюк, Є. П. Гуменюк, що громили фашистські полчища під Сталінградом, С. С. Іванцов, який у складі окремої артбригади пройшов бойовими шляхами від Північного Кавказу і Орловсько-Курської дуги до столиці Чехословаччини Праги та багато інших.

20 березня 1944 року Червона Армія визволила Дяківці від окупантів.

Руїни й попіл залишили після себе фашисти. Майже не стало сільськогосподарських машин, тягла. Значно скоротилося населення. На польових роботах доводилось використовувати корів колгоспників. На кінець 1944 року колгосп ім. Ворошилова вже мав 124 робочих коней, 13 волів, 72 телят, 10 голів свиней, 40 овець, з сільськогосподарської техніки — один двигун, 36 кінних плугів, 84 борони, одну молотарку, 3 віялки та один зерновий трієр.

У 1945 році в Дяківцях нараховувалося 718 колгоспних дворів з населенням 2050 чоловік, у т. ч. працездатних чоловіків від 16 до 60 років — 250, жінок від 16 до 55 років — 5115. Обмаль сільськогосподарської техніки й інші недоліки були причиною того, що весняна сівба 1945 року проводилась у важких умовах; вона завершилась невчасно і неякісно. Зі збиранням врожаю теж запізнилися; були втрати. Але з часом усі ці недоліки були усунуті. Вже у 1947 році Дяковецький колгосп входить до числа передових господарств Літинського району.

На кінець 1950 року врожайність основних зернових культур перевищувала довоєнний рівень. Колгосп подвоїв площу під цукрові буряки й зібрав урожай з усієї площі майже по 250 цнт, а ланка О. Т. Паламарчук — по 452 цнт з кожного гектара.

Сільська Рада і громадськість села прийняли звернення до всіх колгоспників, робітників і службовців та молоді Літинського району подати матеріальну допомогу всім сім’ям радянських воїнів, що загинули в боротьбі проти фашизму, та інвалідам Великої Вітчизняної війни. Дітей-сиріт безкоштовно забезпечували одягом та взуттям, підручниками, зошитами, щодня всі діти одержували в школі гарячі сніданки. За почином мешканців села трудящі району зібрали в фонд допомоги учням-сиротам і дітям інвалідів війни 30 тис. крб. Дяковецька сільрада, партійна і комсомольська організації провели недільник ремонту школи, забезпечення її паливом.

Відновив роботу сільський клуб. Тут відбувалися бесіди, колективні читки газет, виступали гуртки художньої самодіяльності. Культбригади виступали перед колгоспниками на місцях польових робіт. Самодіяльність Дяковецького клубу була кращою на той час на районних оглядах.

З 1961 року колгоспу присвоєно ім’я полководця громадянської війни М. В. Фрунзе. За роки семирічки та восьмої п’ятирічки трудівники села досягли успіхів у тваринництві. Артіль мала добре упорядковане тваринницьке містечко з відгодівельними майданчиками та кормокухнею. Надої молока перевищували середньорайонні показники. У 1959 році доярка Ф. Л. Шимкова надоювала по 5180 кг, О. Н. Стельмах — по 4133 кг від кожної фуражної корови.

Нині колгосп ім. Фрунзе — багатогалузеве господарство. Він має 16 тракторів, 8 зернокомбайнів, 16 вантажних автомашин та багато іншої сучасної сільськогосподарської техніки. На колгоспних фермах утримується близько 800 голів великої рогатої худоби, понад 700 свиней, 275 овець. Птахоферма й пасіка дають теж чималий прибуток. Колгосп має у своєму розпорядженні 2000 га орної землі. Середній урожай цукрових буряків перевищує 250 цнт з гектара. Високі прибутки від усіх галузей господарства забезпечили перехід у 1969 році на гарантовану оплату праці.

Культурно, заможно живуть, сумлінно працюють дяківчани на вільній колгоспній землі. За свою працю на благо суспільства 5 чоловік нагороджені орденами, з них П. М. Климчук удостоєна найвищої нагороди— ордена Леніна, близько 70 — нагороджені медалями.

Широко ведеться в селі культурно-побутове, житлове й господарське будівництво. За восьму п’ятирічку у Дяківцях зведено чотири магазини, будинок побутового обслуговування, лазню, кафе «Подолянка».

У селі де-не-де можна побачити старий будинок. Хліборобські будівлі стали чепурними. Житлові приміщення зведені переважно з цегли та покриті шифером і бляхою. Там, де недавно зяяв пустир, виникла нова вулиця. Село потопає в зелені садів та декоративних дерев.

В новому просторому приміщенні розміщено дільничну лікарню, розраховану на 35 ліжок. Лікувальні кабінети обладнані сучасною апаратурою. Медичну допомогу жителям подають кваліфіковані лікарі й середній медперсонал. Працює в селі аптека.

Прикрашає центр села новий двоповерховий будинок. Це середня школа. В ній 30 світлих класних кімнат, навчальні кабінети, спортивний зал. Є тут і добре обладнаний гуртожиток. Більшість учителів — уродженці села й вихованці місцевої школи. У школі відкрили кімнату бойової слави. Стенди заповнені фотокартками, документами, листами, спогадами.

Привертають увагу стенди: «Вихованці школи — на варті миру», «Колишні допризовники —відмінники бойової і політичної підготовки», «Соціалістичні перетворення в Дяківцях».

Трудящі Дяківців великі цінителі книги. Вони активні читачі двох бібліотек.

В пошані у них й періодичні видання. Якщо до революції село одержувало всього три газети, то сьогодні на кожну тисячу чоловік населення припадає 1400 примірників періодичних видань. Газети й журнали читають у кожній сім’ї.

Клуб і два кіностаціонари — місце відпочинку мешканців села. Тут завжди людно. Численні самодіяльні гуртки, спортивні секції привертають увагу не лише молоді, чимало в них є й ветеранів, які беруть участь у роботі гуртків по 10— 15 років.

Важливу роль у багатогранному житті села відіграють депутати сільської Ради. Обранці народу — це трудівники полів: ланкові, механізатори, доярки; робітники підприємства, вчителі, працівники медичних установ, торгівлі й побутового обслуговування — всі, хто своєю сумлінною працею заслужив пошану та довір’я своїх односельчан. Жінки становлять 43 проц. всього складу депутатів.

У відповідності з постановою липневого (1970 року) Пленуму ЦК КПРС та рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України по дальшому розвитку сільського господарства в Дяковецькому колгоспі ім. Фрунзе розроблено заходи щодо найбільш ефективного економічного використання землі, повної механізації тваринницьких та птахоферм. Планом передбачено широке впровадження економічно вигідного для колгоспу хмільництва, насіннєвого травосіяння та садівництва. Вже у першому році дев’ятої п’ятирічки закладено 9 з передбачених 26 га хмільника. Наступного року 15 проц. (близько 300 га) всієї орної землі займуть посіви довголітніх трав на насіння. Дальшого розвитку набуде садівництво, під яке відведено 60 га; створена недавно садівнича бригада укомплектована кваліфікованими спеціалістами і відповідною технікою.

Партійна організація й правління колгоспу для успішного виконання господарських заходів особливу увагу звертають на підготовку і виховання висококваліфікованих спеціалістів сільського господарства. Нині в колгоспі налічується 154 фахівці різних виробничих профілів. Серед них особливо відзначаються багаторічною бездоганною працею доярка Г. Ф. Кондратюк, бригадир колгоспних будівельників С. Г. Ніколов один з перших у Літинському районі будівельник, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, І. І. Демков, бригадир тракторної бригади та ін. Чимало колгоспних спеціалістів підвищують свої знання та кваліфікацію, навчаючись у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах і на курсах. Частина з них здобуває середню освіту на заочному відділенні місцевої середньої школи.

У Дяківцях народився М. П. Стельмах, український радянський письменник, лауреат Ленінської та Державної премій, депутат Верховної Ради СРСР 6—8 скликань.

Трудівники Дяківців впевнено дивляться в своє майбутнє. Запорукою цієї впевненості є відданість справі комунізму, величну будову якого зводять також і працьовиті руки дяківчан.

Перечень метрических книг по с. Дяковцы хранящихся в ГАВиО

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Покровська церква, с. Дяківці Літинського пов. Подільської губ.
4. сс.Дяківці, Медведівка, Нетребівка
5. Народження: 1859–1872: ф. 904, оп. 16, спр. 6; 1873–1879: ф. 904, оп. 16, спр. 17; 1880–1891: ф. 904, оп. 16, спр. 25; 1892–1895: ф. 904, оп. 16, спр. 41; 1896–1897: ф. 904, оп. 16, спр. 47; 1898–1903: ф. 904, оп. 16, спр. 50; 1904–1907: ф. 904, оп. 16, спр. 55; 1908–1912: ф. 904, оп. 16, спр. 64; 1913–1920: ф. 904, оп. 16, спр. 65
6. Шлюб: 1859–1872: ф. 904, оп. 16, спр. 6; 1873–1879: ф. 904, оп. 16, спр. 17; 1880–1891: ф. 904, оп. 16, спр. 25; 1892–1895: ф. 904, оп. 16, спр. 41; 1896–1897: ф. 904, оп. 16, спр. 47; 1898–1903: ф. 904, оп. 16, спр. 50; 1904–1907: ф. 904, оп. 16, спр. 55; 1908–1912: ф. 904, оп. 16, спр. 64; 1913–1920: ф. 904, оп. 16, спр. 65
7. –
8. Смерть: 1859–1872: ф. 904, оп. 16, спр. 6; 1873–1879: ф. 904, оп. 16, спр. 17; 1880–1891: ф. 904, оп. 16, спр. 25; 1892–1895: ф. 904, оп. 16, спр. 41; 1896–1897: ф. 904, оп. 16, спр. 47; 1898–1903: ф. 904, оп. 16, спр. 50; 1904–1907: ф. 904, оп. 16, спр. 55; 1908–1912: ф. 904, оп. 16, спр. 64; 1913–1920: ф. 904, оп. 16, спр. 65
9. –
10. –