Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Джурин

Административно-территориальное деление

Джурин (укр. Джурин) — село, центр сельского совета Шаргородского района Винницкой области. В ХІХ- нач. ХХ ст. село Ямпольского уезда Подольской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Джурин — село, центр сільської Ради, розташоване по обидва береги річок Вовчої і Джурки, за 20 км від районного центру і за 20 км на південний захід від залізничної станції Рахни. Населення — 5575 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Сапіжанка.

Через село з півночі на південь проходить вузькоколійна залізниця, з північного сходу на південний захід — автошлях.

Навколо Джурина розкинулися невеликі гороутворення з вапняків, черепашника й гранітів. На сході й південному сході — великі масиви лісу.

За переказами, там, де тепер розкинулася західна околиця Джурина, в глибоку давнину містилося село Чурилове. Згодом це поселення дістало назву Джурин.

В історичній літературі Джурин вперше згадується в 1547 році, коли він входив до Литовського князівства. Після Люблінської унії ним володіли польські пани.

З 1672 по 1699 рік Джурин перебував під владою Туреччини. Про це свідчать залишки фортеці з підземними входами й виходами в центрі села, побудованої турками в другій половині XVII ст. 3 1699 року Джурин знову потрапив під владу Польщі. Поступово в селі розвивалися ремесла й торгівля. 1767 року Джурин став містечком; йому було надано право влаштовувати 12 ярмарків на рік. Феодальний, національний і релігійний гніт завжди викликали протест трудящих, які не раз бралися до зброї. 1773 року вони разом з козаками розгромили панський маєток, розібрали його майно.

В кінці XVIII ст. панщина зростає, вона доходить до 5—6 днів на тиждень.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Джурин увійшов до Подільської губернії.

Містечко росло. В середині XIX ст. в ньому налічувалося 387 дворів і проживало 2667 чоловік. На той час містечко входило до Ямпільського повіту. Через Джурин проходив поштовий тракт з Могилева до Брацлава. Тут містилася поштова станція. На той час Джурин мав дуже контрастний вигляд. Поміщик П. Сабанський, визискуючи кріпаків, збудував у мальовничому місці Джурина, біля ставу, розкішний палац, обсаджений фруктовими та декоративними деревами, а поблизу — винокурний завод. Поряд з панськими хоромами особливо жалюгідно виглядали халупи сільської бідноти.

У містечку не було жодної школи, медичного закладу, зате діяли дві церкви. Тяжка панщина й безправ’я завжди викликали у селян протест.

Джурин славився талановитими народними митцями. Вони виготовляли та художньо оформляли посуд, майстрували глиняні іграшки. Джуринські митці відомі своїми виробами з лози, красивими кошиками, які користувалися великим попитом серед населення.

Реформа 1861 року мало що змінила економічне становище селян Джурина. їх позбавили лісу, водопоїв, пасовиськ. 724 чоловіка кріпаків (245 дворів) мали викупити в поміщиці 1754 десятини землі. Протягом 49 років щорічно вони мусили виплачувати по 2914 крб. Це втроє перевищувало тодішні ринкові ціни на землю. До того ж, селянам відводилися гірші землі, значно віддалені від села.

Скасування кріпацтва сприяло розвиткові капіталістичних форм господарювання. Удосконалювалось виробництво цукру на поміщицькій цукроварні, яка незабаром стала чималим на той час заводом, оснащеним новою технікою. За рахунок селянських земель розширювалась посівна площа цукрових буряків.

У кінці XIX ст. в Джурині швидко розвивалося ремесло. Кількість ремісників зросла в п’ять разів. Частина населення займалась візництвом та дрібного торгівлею.

З розширенням посівних площ цукрових буряків скорочувались посіви зернових, що ставило селян у повну залежність від поміщика. Бідняки за безцінь продавали свої наділи землі. Тривав процес розшарування. Селяни, що розорялися, йшли у найми до куркуля, поміщика, на завод, до орендаря й зазнавали жорстокої експлуатації.

Крім викупних платежів, жителі містечка сплачували й численні податки державі. У 1878 році жителі Джурина виплатили таких податків 6559 карбованців.

За переписом 1897 року, в Джурині кількість населення зросла до 4617 чоловік, дворів стало 5289. Більшість населення займалася сільським господарством.

Під час першої російської революції трудящі Джурина активно включилися у революційну боротьбу. 30 вересня 1905 року робітники цукрового заводу припинили роботу, вимагаючи підвищити заробітну плату. Але переговори між представниками страйкарів та адміністрацією закінчилися безрезультатно. Щоб забезпечити роботу підприємства в нічну зміну, дирекція намагалася спокусити дрібними подачками групу робітників. Але страйкарі не допустили штрейкбрехерів. Лише 3 жовтня, коли дирекція заводу задовольнила вимоги робітників, вони повернулися до праці.

Разом з робітниками піднялися на боротьбу й селяни. Під впливом агітації робітника місцевого цукрового заводу Стародуба в листопаді 1905 року відбувся страйк сільськогосподарських робітників, які вимагали підвищення платні. Для придушення виступу власті вислали каральний загін. Близько 40 найактивніших організаторів страйку заарештували й ув’язнили. Через місяць селяни Джурина та навколишніх сіл самочинно почали рубати поміщицький ліс, а на початку 1906 року розібрали поміщицьку солому. Власті заарештували організаторів цього виступу і кинули до в’язниці.

Напередодні першої світової війни у Джурині, крім цукрового заводу, працювали ще цегельний завод, кілька водяних млинів, 26 кустарних гончарних і кушнірних промислів та 8 взуттєвих майстерень. Кустарі залежали від поміщиків і куркулів, які володіли покладами глини та іншою сировиною, за що ремісникам доводилося платити великі гроші.

Наявність цукрового й цегельного заводів, а також дальший розвиток ремесла дещо впливали на культуру й побут жителів містечка. Ще у 1881 році відкрилося сільське однокласне училище. На його утримання держава щорічно відпускала 226, а община — 420 крб. Однак у 1909 році всього навчалося 120 учнів з 620 дітей шкільного віку.

На дуже низькому рівні було медичне обслуговування населення Джурина. При цукровому заводі діяв медичний пункт, де працювали один фельдшер та санітарка. Обслуговували вони лише робітників заводу. Решта жителів медичної допомоги не одержувала.

В роки першої світової війни погіршало і без того тяжке становище трудящих прифронтового містечка. Удвоє збільшились податки. Більшість кращої землі лишалася в руках поміщика. Граф Бнінський володів 2273 десятинами землі, а 759 селянських господарств мали 1500 десятин. Позбавлені робочих рук, коней, яких забирали для армії, селянські господарства занепадали.

Лютнева революція активізувала і трудящих Джурина. В липні 1917 року селяни вимагали від адміністрації цукрового заводу підвищення плати за обробіток бурякових плантацій. Коли їм у цьому відмовили, вони оточили будинок директора та управляючого заводу і зажадали негайно виконати пред’явлені вимоги.

Радянську владу в Джурині було встановлено в січні 1918 року. Утворено сільський ревком. Почалося будівництво нового життя. Проте в березні сюди вступили австро-німецькі війська. Настали роки боротьби трудящих проти інтервентів Та різних банд. У першій половині квітня жителі його захопили зброю на складі, що була тут, і частина їх приєдналася до партизанського загону Ф. Ю. Криворучка, який діяв на території Ямпільського повіту. В травні партизани за допомогою місцевого населення захопили в Джурині ще один склад зброї і закликали селян посилити боротьбу проти окупантів. Новий збройний виступ стався у серпні. Повстанці вбили гетьманського приказного і двох вартових. У Джуринському лісі стався бій між партизанами та австрійськими військами. Серед жителів Джурина проти окупантів у ті дні вели агітацію студенти-брати Никанор та Іван Кослуки.

Окупанти жорстоко розправлялися з повстанцями: розстрілювали людей, палили хати, накладали на всіх жителів контрибуцію. 22 серпня кати схопили одного з організаторів повстання місцевого селянина П. А. Токарчука й кинули до ямпільської в’язниці.

Після вигнання австро-німецьких загарбників у листопаді 1918 року владу на деякий час захопили українські буржуазні націоналісти. В кінці березня 1919 року частини Червоної Армії визволили Джурин від петлюрівців. Відновив діяльність ревком, запрацювали інші установи. Та мирна передишка була недовгою. Влітку вороги знову захопили його на кілька місяців. 20 лютого 1920 року бійці Червоної Армії вибили з Джурина петлюрівців. Нові страждання трудящим принесли польські окупанти, які захопили Джурин наприкінці квітня того ж року. На початку липня війська 14-ї армії назавжди визволили Джурин від інтервентів.

Одним з активних учасників громадянської війни був житель Джурина В. Ф. Погожа, командир артдивізіону 45-ї дивізії. За бої під Проскуровом у 1920 році він нагороджений орденом Червоного Прапора. Після війни Погожа працював головним агрономом цукрового заводу Джурина.

Жителі Джурина приступили до мирної праці. Новоутворений ревком очолив робітник цукрового заводу Т. І. Сайчук. Ревком піднімав трудящих на боротьбу проти куркульських банд, керував заготівлею продовольства та фуражу, здійснював мобілізацію до Червоної Армії, всю поміщицьку землю передав селянам, націоналізував цукровий завод.

Перед робітниками й селянами Джурина виступали Г. І. Котовський та Й. Е. Якір, закликаючи їх швидше відбудувати народне господарство.

Організатором трудящих у будівництві нового життя став комуністичний осередок, що виник на цукровому заводі у вересні 1920 року. До кінця року були створені комітет незаможних селян та комсомольський осередок.

17 січня 1921 року відбулися перші вибори до Джуринської сільської Ради. 50 депутатів Ради — обранці трудящих села — були робітниками, бідняками та середняками. Серед них було 4 комуністи. Головою сільради обрали робітника цукрового заводу Д. Н. Турчинського.

Почали створюватися й розвиватися різні форми сільськогосподарської кооперації. У 1921 році засновано кредитне сільськогосподарське товариство, перший ТСОЗ «Сельроб». Через два роки організували другий ТСОЗ — «Червоний лужок». Для залучення селян-одноосібників до соціалістичних форм господарювання багато робило споживче товариство.

1923 року утворено Джуринський район. Джурин віднесено до розряду сіл. На той час у ньому налічувалося 4945 чоловік населення. З 1116 дворів бідняцьких було 848.

Поступово відроджувалось господарство. Відновили роботу 3 промислові підприємства, 3 водяні млини, 4 олійниці та 2 крупорушки.

Утворення Джуринського району сприяло дальшому піднесенню господарства й культури села. Розпочалося навчання у 4 початкових школах, запрацювали сільський клуб, хата-читальня, 2 бібліотеки, амбулаторія.

Зміцнювались одноосібні селянські господарства, все більше бідняків ставало середняками. За допомогою кредитного товариства та прокатного пункту бідняцько-середняцькі господарства поліпшили обробіток землі, підвищили врожайність сільськогосподарських культур.

На досвіді перших ТСОЗів трудяще селянство Джурина все більше переконувалось у перевазі великого колективного господарства. 7 січня 1925 року виникає перша на селі сільськогосподарська артіль «Труд — надія», а через два місяці — ТСОЗ «Червоний орач». З жовтня 1926 року відновив роботу Джуринський цукровий завод. До початку масової колективізації у Джурині вже налічувалось шість ТСОЗів та одна сільськогосподарська артіль. Це ще були дрібні господарства, їм бракувало техніки, кадрів, досвіду.

Значну допомогу цим господарствам подавали комуністи й комсомольці цукрового заводу. За їх ініціативою робітники встановили шефство над ТСОЗами, виділили бригади для ремонту сільськогосподарських машин, на курсах при заводі готували для села слюсарів, ковалів, рахівників, обліковців, рільників.

Кооперування селян попередніх років підготувало умови для швидкого здійснення колективізації протягом першої п’ятирічки. У 1929 році було створено три артілі, а в 1930 їх стало вже шість. На кінець п’ятирічки 90 проц. селянських дворів об’єдналися в колгоспи. Всі ТСОЗи перейшли на статут артілі.

У здійсненні колективізації на селі головну роль відіграли комуністи сільського партійного осередку, що виник у 1927 році, та комсомольці. Організаторами перших колгоспів були В. К. Гаврилишин — секретар партійного осередку, А. К. Брояк — засновник, а потім голова передового колгоспу «Червоний орач», П. Ф. Гальчишин — робітник цукрового заводу. Багато зробив для організаційно-господарського зміцнення колгоспів Джурина двадцятип’ятитисячник Ф. Д. Кузьоний, який довгий час працював головою колгоспу «Труд — надія».

У липні 1930 року Джуринський район ліквідували. Село увійшло до складу Шаргородського району. Велику організаційно-господарську й технічну допомогу подавала колгоспам Джуринська МТС, заснована у 1932 році. Тоді ж виникають партійні осередки в колгоспах.

За роки довоєнних п’ятирічок зміцніли колгоспи, підвищилась урожайність сільськогосподарських культур. Включившись у соціалістичне змагання п’ятисотенниць, передові ланки колгоспу «Червоний орач» у 1936 році зібрали більш як по 500 цнт цукрових буряків з га. За високі врожаї у 1939 році колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. До війни в селі спорудили став, електростанцію, приміщення для ветлікарні. Виросли в селі передовики виробництва. Доярка артілі «Червоний орач» К. Л. Станіслав за високі надої молока першою в селі удостоєна ордена Леніна.

Джуринський цукровий завод перетворився на велике промислове підприємство. Виникло кілька нових підприємств. Відкрили кар’єр видобутку будівельних мате-ріалів-блоків з черепашника, почала давати продукцію багатофахова промислова артіль, що обслуговувала побутові потреби населення. Відкрито вузькоколійну залізницю, яка проходила через Джурин, побудовано залізничну станцію, два кооперативні магазини.

За роки Радянської влади у Джурині було досягнуто успіхів і в галузі народної освіти та розвитку культури. Ліквідовано тяжку спадщину минулого — неписьменність. На базі початкової школи відкрили семирічку, а в 1934 почала працювати середня школа. Виросла мережа культосвітніх закладів на селі. Діяло вже 5 бібліотек.

У клубах працювали гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми. Село було радіофіковане й електрифіковане.

Поліпшилось медичне обслуговування населення. Працювали лікарня, амбулаторія, аптека.

Та раптом грянула війна. Фашистська Німеччина напала на Країну Рад. Через місяць після цього гітлерівці захопили село. Почалися арешти. За час окупації фашисти ув’язнили понад 150 чоловік. З осені 1941 року в селі розгорнула діяльність підпільна організація. Очолював її колишній завідуючий військовим відділом райкому партії М. Т. Радецький, заступником був директор Джуринської МТС І. Д. Маливанчук. Активними учасниками підпілля стали жителі села М. С. Пахольчак, У. Н. Крикливий, А. М. Гончарук, Ю. М. Танський. Штаб підпільників містився в будинку У. Н. Крикливого. У Ю. М. Танського переховували радіоприймач. Джуринські підпільники випускали антифашистські листівки, розповсюджували серед населення зведення Радінформбюро. 5 лютого 1943 року за дорученням організації М. Т. Радецький, А. М. Гончарук, І. Д. Маливанчук, М. К. Скальський вивели з ладу телеграфну лінію, що зв’язувала Яришів і Джурин з Могилевом-Подільським і Рахнами. 12 грудня підпільники влаштували аварію на вузькоколійній залізниці, внаслідок чого було знищено вагони з цукром, який окупанти намагалися вивезти до Румунії. У кінці лютого 1944 року джуринська підпільна група влилась до Вінницького з’єднання, яким командував полковник Я. І. Мельник, і повела спільну боротьбу проти окупантів.

За 990 днів окупації Джурин зазнав великих збитків. Загинуло в боротьбі з ворогом понад 300 чоловік. Фашисти повністю зруйнували цукровий завод, МТС, лікарню, пограбували й розорили колгоспи села.

19 березня 1944 року частини 42-ї гвардійської дивізії 2-го Українського фронту визволили Джурин від фашистських загарбників.

798 джуринців героїчно билися на фронтах Вітчизняної війни. Серед них нині майор у відставці О. Т. Гончарук. Він брав участь у боях під Сталінградом, Курськом, форсував Дніпро. Пережив блокаду і обороняв Ленінград І. І. Гончарук, мстився окупантам у брянських лісах партизан М. Я. Марціянко. За мужність і відвагу в боротьбі проти німецьких загарбників 600 чоловік з села нагороджено орденами та медалями.

У центрі Джурина в 1955 році встановлено пам’ятник Герою Радянського Союзу майору Л. С. Смавзюку та 43 радянським воїнам, що загинули в боях за визволення села.

Одразу ж після визволення Джуринська сільська Рада депутатів трудящих затвердила план відбудови та дальшого розвитку господарства й культури села. Здійснювати його доводилось у дуже тяжких умовах воєнного часу. Не вистачало робочої сили, сільськогосподарських машин, насіння. Та переборюючи труднощі, колгоспники перший господарський рік завершили успішно: вся земельна площа була оброблена і засіяна.

Відроджуючи господарство, трудівники дбали й про те, щоб якнайшвидше здобути остаточну перемогу над фашистською Німеччиною. Вони внесли на побудову ескадрильї літаків «Прапор перемоги» грішми 27 700 крб. та цінностей на суму 73 180 крб., а з зібраного врожаю здали у фонд Червоної Армії понад 800 цнт зерна.

Піднімали трудящих на здійснення господарських і громадських справ комуністи первинної територіальної партійної організації села та колгоспу «Червоний орач».

Через десять днів після визволення села почалося навчання в школах. При клубі запрацювали гуртки художньої самодіяльності, демонструвалися кінофільми. Відновили роботу бібліотека, лікарня, аптека.

20 березня 1946 року було відновлено Джуринський район. З жовтня почала виходити районна газета «Колгоспне життя». На місці зруйнованого цукрового заводу стали будувати ремонтно-механічну майстерню. Для зміцнення дрібних малопродуктивних колгоспів, яких тоді нараховувалось шість, у 1950 році проведено перше укрупнення й утворено два великі господарства.

Керуючись рішеннями вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, колгоспники незабаром досягли успіхів. На кінець п’ятої п’ятирічки урожайність зернових, бобових і цукрових буряків збільшилася майже у два рази. Міцніло й тваринництво, зростала його продуктивність. За досягнуті високі надої молока краща доярка колгоспу М. І. Глуха стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Матеріально-технічна база колгоспу зросла ще більше після об’єднання в 1958 році двох колгоспів в один, названий «Україна».

У вересні 1959 року Джуринський район ліквідовано, і Джурин увійшов до Шаргородського району.

За роки семирічки й восьмої п’ятирічки в селі сталося чимало змін, трудящі добилися нових успіхів. Колгосп «Україна» перетворився на велике багатогалузеве господарство. На кінець семирічки хлібороби зібрали зернових і бобових культур по 24,6 цнт з га, а цукрових буряків — по 230 цнт. Чистий прибуток артілі перевищив 200 тис. крб. Окремі бригади працювали дуже успішно. Рільнича бригада № 2, очолювана І. С. Чорним, зібрала зерна по 25,2 цнт на кожному з 560 га. Тракторна бригада № 2 (бригадир С. Д. Наумчак) за рахунок зниження собівартості дала економії понад 3800 карбованців.

Високими показниками відзначився комсомольсько-молодіжний колектив молочнотоварної ферми № 1. За успіхи у передз’їздівському соціалістичному змаганні працівникам ферми присвоєно почесне звання колективу ім. XXIII з’їзду КПРС і нагороджено Почесною грамотою обкому комсомолу. Гідно відзначили колгоспники 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Прибутки колгоспу перевищили суму 325 тис. крб. За досягнуті успіхи в соціалістичному змаганні до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 97 кращих колгоспників нагороджені ювілейною медаллю.

У післявоєнні роки в Джурині значно зросла промисловість. Ремонтно-механічна майстерня, де ремонтують і виготовляють обладнання для цукрових заводів, поповнилася сучасним устаткуванням і стала тепер заводом. Тут склалася міцна партійна організація, комуністи ведуть перед у соціалістичному змаганні. Бригада котельників, яку очолює комуніст А. С. Конверський, щорічно перевиконує план. Кожен її робітник досконало володіє своєю справою, забезпечує високу продуктивність праці при відмінній якості продукції. На заводі організоване навчання всіх робітників з питань економіки, працює школа технічного прогресу. 100-річчя з дня народження В. І. Леніна колектив заводу відзначив достроковим виконанням плану. Понад план реалізовано продукції на суму 350 тис. карбованців.

За успішне виконання соціалістичних зобов’язань, взятих на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, 29 робітників і службовців заводу нагороджено Ленінською ювілейною медаллю.

У Джурині та його околицях виявлено значні поклади будівельного каменю-черепашника. З маленьких, оснащених примітивною технікою, кар’єрів виросло за останні роки велике підприємство. У 1956 році в урочищі Лисої гори став до ладу новий завод стінових матеріалів. З приєднанням до нього у 1962 році кар’єру, де

добувається камінь-вапняк для цукрової промисловості, завод перетворився у комбінат стінових матеріалів — сучасне велике підприємство. Налагоджено професійну підготовку молодих робітників. Колективи комбінату, рем.-механічного заводу систематично ведуть шефську роботу в колгоспах навколишніх сіл, допомагають їм технікою,

кадрами тощо. Комбінат став одним з передових підприємств області. Його передові робітники примножують трудову славу колективу. Член КПРС комбайнер каменерізальної машини Г. П. Щербатюк за восьму п’ятирічку виробив продукції понад план на 6570 крб. Його раціоналізаторські пропозиції дають щороку економії на суму понад 750 крб. Він навчив 8 молодих робітників спеціальності машиніста каменерізального комбайна. За досягнуті виробничі успіхи й громадську роботу Г. П. Щербатюка нагороджено орденом Леніна. Зразково працює машиніст каменерізального комбайна комуніст Г. М. Хазбей. Його раціоналізаторські пропозиції у два рази збільшили строки роботи каменерізальної машини. За відмінну працю Г. М. Хазбей удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора. Колектив комбінату план 1970 року виконав достроково, дав надпланової продукції на 53 тис. крб. На ознаменування ленінського ювілею 58 робітників і службовців комбінату нагороджено ювілейною медаллю.

Докорінно змінився загальний вигляд Джурина. З’явились нові упорядковані вулиці, двоповерхові житлові будинки. За допомогою державних кредитів та на власні заощадження трудящі звели близько 400 котеджів. Прокладено нові шосейні дороги, вимощено тротуари. Селом щоденно курсують комфортабельні рейсові автобуси.

Для кращого задоволення запитів трудящих у селі працюють комбінат побутового обслуговування, хлібозавод, цехи безалкогольних напоїв і ковбасний, їдальня. Розширилась державна та кооперативна торгівля. До революції у Джурині було дві невеликі приватні крамнички, в яких основними товарами були гас, сіль, хомути, дьоготь та інколи ситець і хустки. Тепер тут — 24 торговельні точки, у т. ч. універмаг, культмаг, книжковий магазин. Жителі села можуть придбати телевізори, радіоприймачі, фотоапарати, велосипеди, мотоцикли, піаніно, пральні машини, добротні меблі, модний одяг, взуття, різноманітні тканини.

Поліпшилось і медичне обслуговування населення. В селі є лікарня на 75 ліжок, пологовий будинок, медпункти при комбінаті будівельних матеріалів та ремонтно-механічному заводі. В лікарні обладнано клінічну лабораторію, рентгенівський, фізіотерапевтичний і зуболікувальний кабінети та зубопротезну лабораторію.

В центрі Джурина привертає увагу дитячий будинок для малят. Тут панують затишок і тепло справді родинних почуттів. 120 маленьких громадян оточені материнським піклуванням лікарів та вихователів

Успіхів досягнуто і в справі народної освіти. У 1962 році завершено будівництво за типовим проектом двоповерхової середньої школи. Вона має добре обладнані слюсарну і столярну майстерні, фізичний, хімічний, біологічний та історичний кабінети, бібліотеку з книжковим фондом понад 5 тис. томів. У 1970/1971 навчальному році в середній та восьмирічній школах села навчалося 906 учнів, працювало 53 вчителі. При школі створено вечірні групи робітничої та колгоспної молоді.

За високу майстерність у навчанні та вихованні школярів кращі вчителі Л. Я. Авербух, Г. Л. Барштейн, Н. Б. Блаватник, А. Ф. Павлюк, Д. М. Санчук, О. Г. Фурман нагороджені значками «Відмінник народної освіти УРСР». Чимало спеціалістів, які тут працюють, вчаться заочно в середніх спеціальних та вищих навчальних закладах. Уродженець Джурина І. С. Зеленюк (1909—1966) став науковцем. Він був кандидатом історичних наук, останні роки свого життя працював ректором Кам’янець-Подільського педінституту.

Набагато поліпшилися умови для культурного відпочинку трудящих. Працюють клуб, кінотеатр, червоні кутки. 22 грудня 1968 року відкрито новий будинок культури з концертним залом. При ньому — 15 гуртків художньої самодіяльності, в них — 270 учасників. Є тут ленінська кімната та кімната бойової і трудової слави. В центрі села, поряд з будинком культури, зведено приміщення для музичної школи.

Для трудящих відкриті три бібліотеки з книжковим фондом понад 30 тис. томів. У Джурині видається багатотиражна газета «Ленінський шлях» — орган партійної організації і правління колгоспу «Україна». Спортивна молодь. Джурина має добре обладнаний стадіон.

Провідну роль у здійсненні завдань розвитку економіки та культури села відіграють партійні організації колгоспу «Україна», ремонтно-механічного заводу, комбінату будівельних матеріалів, споживчої кооперації, школи, філії зв’язку та ощадної каси, лікарні, в яких на обліку понад 200 комуністів. Помічником комуністів є комсомол і профспілки. У 8 комсомольських організаціях об’єднано 365 комсомольців. Профспілки налічують близько 700 членів.

Постійну турботу про благоустрій села, дальший розвиток культурного й громадського життя виявляє Рада депутатів трудящих. Депутати сільської Ради — це кращі люди виробництва. Вони працюють у комісіях Ради й залучають сюди широкий актив громадськості, який налічує 75 чоловік.

Нова соціалістична дійсність породжує відмінні від минулих звичаї і обряди: комсомольські весілля, урочисті реєстрації шлюбу тощо. Урочисто відзначаються революційні свята. Стали традиційними проводи зими, зустрічі весни, день трудової слави, свято врожаю, проводи допризовників до Радянської Армії. Церемонія проводів до Радянської Армії відбувається в будинку культури. Майбутніх воїнів вітають представники районного військкомату, партійних та комсомольських організацій, сільської Ради депутатів трудящих, громадськості села. їм вручають подарунки. Комсомольські організації села листуються з воїнами Радянської Армії. В урочистій обстановці вручаються перші паспорти, трудові книжки, відзначаються ювілеї ветеранів праці, громадянської і Великої Вітчизняної воєн.

За перспективним планом у Джурині передбачається дальший розвиток та благоустрій села, поліпшення побутових і культурних умов життя. Намічено спорудити приміщення для бібліотеки, нові житлові двоповерхові будинки, розширити водопровід, закласти парк культури, реконструювати і впорядкувати стадіон. Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України трудівники села успішно виконали виробничі завдання першого року дев’ятої п’ятирічки, примножують трудову славу будівників комуністичного суспільства.

Перечень метрических книг по с. Джурин хранящихся в ГАВиО

 

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Покровська церква м-ка Джурин Ямпільського повіту Подільської губернії
4. м-ко Джурин
5. Народження: 1893-1903: ф.904, оп.26, спр.124; 1911-1914: ф.904,оп.26, спр.167;
6. Шлюб: 1893-1903: ф.904, оп.26, спр.124; 1911-1914: ф.904, оп.26,спр.167;
7. –
8. Смерть: 1893-1903: ф.904, оп.26,пр.124; 1911-1914: ф.904, оп.26,спр.167;
9. –
10. –

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Різдво-Богородицька церква м-ка Джурин Ямпільського повітуПодільської губернії
4. м-ка Джурин
5. Народження: 1893-1903: ф.904, оп.26, спр.124; 1896-1899: ф.904,оп.26, спр.167;
6. Шлюб: 1893-1903: ф.904, оп.26, спр.124; 1896-1899: ф.904, оп.26,спр.167;
7. –
8. Смерть: 1893-1903: ф.904, оп.26,пр.124; 1896-1898: ф.904,оп.26,спр.167;
9. –
10. Сповідальні відомості: 1812: ф.800, оп.1, спр.16;

Ваш комментарий