Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Гранов

Административно-территориальное деление

Гранов (укр. Гранів) — село, центр сельского совета Гайсинского района Винницкой области. В ХІХ ст. местечко Гайсинского уезда Подольской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Гранов — м. Гайсинского у. Подольской губ., при р. Вербиче и Бурлак. Ж. 5415 ч., 2 црк., костел, евр. молитв. д., школа, аптека. Базары через неделю, 3 водяных млнц.

Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.

Гранов (Granow) — в эпоху польского владычества местечко Брацлавск. воеводства. Первые сведения о евреях относятся к 1738 г., когда гайдамаки разграбили местечко и перебили многих евреев. Вторично они пострадали от гайдамаков в 1768 г., чем, по всей вероятности, объясняется уменьшение евр. населения с 662 (1.024 в кагальном округе) в 1765 г. до 146 (271) в 1776 г. Лишь постепенно число это опять поднялось, и в 1790 г., к концу Речи Посполитой, насчитывалось 396 евреев. — Ср.: Peгесты, II; Αрх. Юго-Зап. России, ч. V, 1—2.

История городов и сел УССР 1972 год

Гранів — село, центр сільської Ради. Лежить по обидва береги річки Вербича, за 16 км від районного центру і залізничної станції Гайсин. Населення — 4393 чоловіка. Сільській Раді підпорядковане селище Голубів.

Село згадується в історичній літературі початку XV ст. під назвою Вербич. У першій чверті XV ст. поселення стало власністю польського магната Грановського, який і перейменував його на Гранів. 1605 року село захопив магнат Синявський. На той час у Гранові налічувалося 140 будинків, проживало 807 чоловік. Змінювалися власники Гранова, але становище селян-кріпаків не поліпшувалося. Вони, напівголодні, від зорі до зорі працювали на панських ланах. Незважаючи на жорстоку експлуатацію, селянської праці не вистачало, аби обробляти всі землі феодала. Щоб переманути до Гранова нові робочі руки, власники села пообіцяли переселенцям пільги на 30 років. Потім переселенців чекала така ж гірка доля, як і місцевих кріпаків.

У XVII ст. населення Гранова не раз зазнавало грабіжницьких наскоків кримських татар.

З 1646 року Гранів орендував польський феодал Б. Важинський, який посилив експлуатацію селян, бо його фільварок був тісно зв’язаний з ринком. Він вів жваву торгівлю з Данцігом. У поміщицьких клунях стояло багато кованих т. зв. коломийських возів. Двічі на рік ними возили до Балтійського узбережжя подільський мед, віск і вовну, сало і шкіру. В обмін привозили прянощі, вина, цукор, столовий посуд, тканини, металеві вироби, а також землеробське знаряддя. Все це з великою вигодою він продавав сусіднім панам.

Звістка про блискучі перемоги селянсько-козацького війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, в травні 1648 року долетіла до Гранова. Наляканий Важинський втік до Львова, наказавши стражникам і писареві оберігати його майно. Всі коштовності вони склали в діжки і кинули у ставок. Мешканці Гранова повстали. Вони вбили панських стражників і писаря, випустили з ставка воду, щоб витягнути затоплені діжки, і все добро поділили між собою.

Протягом XVIII ст. Гранів кілька разів переходив від одного поміщика до іншого. Прибутки з економії постійно зростали. Відповідно посилювався й визиск кріпаків — панщина становила 5 днів на тиждень, а в гарячу пору — 6 днів. Панські гайдуки не допускали найменшого непослуху селян, а за непокору садовили їх на палі. Під час селянсько-гайдамацького повстання 1750 року селяни Гранова також повстали. Вони спалили економію. Перелякана шляхта повідомляла урядовців, що «повстанці про остаточне знищення наше думають, так що не тільки в будинках наших небезпечно знаходитись, але навіть державну службу виконувати неможливо, не кажучи вже про безперервну загрозу нашому здоров’ю».

Протягом XVIII ст. село зростало. З метою покатоличення місцевого населення поміщик збудував костьол. 1775 року в селі налічувалося 180 будинків.

За участь у польському повстанні 1830 року маєток власника Гранова конфіскував царський уряд. Селяни сподівалися, що врешті позбудуться одвічного панського гніту. Але марними виявилися сподівання. В 1836—1837 рр. створено Києво-Подільський округ військових поселень, до якого віднесли й Гранів.

Військові поселення були найважчою формою державного кріпосництва. Для поселенців запроваджувався суворий режим, який до дрібниць регламентував усе їхнє життя. Поселенці зобов’язані були носити військову форму, два дні на тиждень займатися військовим навчанням. Вставати, йти в поле, обідати, лягати спати вони повинні були за військовими сигналами, під барабанний дріб. Усі господарки в один і той же час мали палити в печі, заборонялося вночі світити вогонь. Під командою капрала шеренгами ходили на роботи. Поселянам не дозволялося відлучатися з села; навіть одружуватися вони не мали права без дозволу начальства. Дітей поселян з 6-річного віку одягали у солдатську форму й муштрували.

За найменшу провину і дорослих, і дітей жорстоко карали шпіцрутенами.

Постійна муштра, прокладання шляхів, спорудження мостів, казарм позбавляли поселенців можливості займатися своїм господарством; вони з року в рік убожіли, розорялися. Торгівля сільськогосподарськими продуктами у військових поселеннях була заборонена.

Улітку 1837 року в Гранові вибухнуло повстання. Поселенці відмовилися від роботи, вбили своїх начальників. Та повстання придушили. 52 найбільш активних учасників його прогнали 12 разів крізь стрій з тисячі чоловік.

Хоч важким був економічний і національний гніт, жахливі життєві умови, та не вбили вони в народі вільнолюбного духу, талановитості, народної мудрості. В селі були чудові умільці, майстри-самоуки. 1840 року місцевий селянин Федір Іванов сконструював самохідну машину. Однак для завершення її бракувало коштів. Іванов звернувся по допомогу до подільського губернатора, зазначаючи в своєму «прошенії», що виготовляє власноруч самокатний візок, який легко управлятиметься на різних дорогах. Аби було відпущено кошти, він спорудив би за два місяці ще й паровий млин. Та ніякої підтримки селянин не знайшов.

В середині XIX ст. у Гранові існувала одна народна школа та невеличка лікарня, тим часом звели ще один костьол та церкву. У володінні церкви й двох костьолів було понад 300 десятин землі.

Військове поселення ліквідовано в 1856 році, а його мешканці стали державними селянами. Майже третина жителів села після скасування військових поселень не мала робочої худоби. Реформа 1861 року теж не принесла гранівцям справжнього визволення. Дорого коштувала селянам земля. 1873 року по закінченні земельного впорядкування села кожний двір одержав наділ по 2,04 десятини землі. Щороку громада вносила викупний платіж — 106 карбованців.

Економічне становище селян постійно гіршало. В рільництві використовувалися примітивні знаряддя праці. Врожаю з наділів не вистачало й до нового року. Селяни йшли на заробітки, ставали напівпролетарями, обезземелені ж — пролетаризувалися.

В другій половині XIX ст. у Гранові з’явилися невеликі підприємства, що переробляли сільськогосподарську продукцію,— паровий та кілька вітряних

млинів, олійня, винокурня. Найбільшим підприємством була суконна фабрика, що виробляла за рік 4500 аршинів сукна, на ній працювало 50 робітників.

Під час революції 1905—1907 рр. гранівські селяни піднялися на боротьбу. Вони травили поміщицькі посіви, захоплювали майно. На втихомирення їх були викликані війська.

Внаслідок здійснення столипінської реформи зріс прошарок куркульських господарств, які зосередили в своїх руках понад 1 тис. десятин землі, багато різних угідь, ставків, млинів та олійниць. В своїх господарствах куркулі застосовували кінні молотарки, соломорізки, двигуни та ін. Основна маса селянських господарств (2 тис.) мала лише по 1—2 десятини землі.

На початку XX ст. в Гранові було вже дві школи — двокласна міністерська та церковнопарафіяльна, в них навчалося 100 дітей. Навчання було платним, а заробітки сільської бідноти — надто малими, їх ледь вистачало на злиденне прожиття, тому дітям бідняків була недоступною навіть початкова освіта. У земській лікарні, що тулилася в невеличкому приміщенні, працювало два фельдшери. Зате в селі налічувалося кілька молитовних будинків, а неподалік них містилося 12 корчем.

В період першої світової війни селяни все активніше виявляли невдоволення політикою царського уряду. В травні 1915 року в Гранові вибухнуло повстання, організаторами його були Парфентій Заєць і його брат Пилип. 31 травня обидва брати разом з В. А. Жуком напали на стражників і урядника. Це послужило сигналом для давно вже назрілого виступу селян проти ненависного ладу. В боротьбі з поліцією селяни використали вогнепальну зброю. Було вбито трьох стражників. Та скоро охоронці порядку дістали допомогу. Повстання придушили. Під час перестрілки загинув Пилип Заєць. Парфентія Зайця разом з активними учасниками повстання засудили до різних строків заслання. За неблагонадійними селянами було встановлено поліцейський нагляд.

Але боротьба проти гнобителів тривала. Влітку 1916 року 250 селян через нестерпні умови роботи і голодування відмовилися працювати на поміщицьких землях. Жандарми, що були викликані в село, жорстоко розправилися з страйкуючими.

З нагоди перемоги Лютневої революції у селі відбулася багатолюдна маніфестація, очолювана матросом-фронтовиком Л. Гнилозубом та учителем Г. Совенком. Люди вийшли на вулицю святково вдягнені, з червоними прапорами, співали революційних пісень. Тимчасовий уряд всіляко зволікав розв’язання земельного питання. Селяни не мирилися з цим, посилювали боротьбу проти поміщиків. Гранівці одностайно відмовилися сплачувати орендну плату. А коли чутка про Жовтневе збройне повстання в Петрограді долетіла до Гранова, селяни стали громити поміщицькі маєтки, відбирати хліб, худобу, реманент, різне майно. Дізнавшись про події в Гранові, 23 листопада 1917 року подільський губернський комісар вимагав від гайсинського повітового комісара «вжити заходів до революційно настроєних селян».

На початку 1918 року до села повернулося багато фронтовиків, які вели широку агітацію за Радянську владу, розповідали селянам про Другий Всеросійський з’їзд Рад, про перші декрети, підписані В. І. Леніним. У лютому в селі створено ревком, головою його став Леонтій Гнилозуб. 27 лютого 1918 року селяни Гранова під керівництвом ревкому розігнали волосну міліцію буржуазно-націоналістичної Центральної ради. Ревком приступив до розподілу поміщицьких земель. Але закінчити цю роботу та зберегти владу не вдалося: село окупували війська кайзерівської Німеччини. Куркулі і поміщики, підтримані окупантами, чинили розправу над біднотою.

Гранівці почали активну боротьбу проти ворога. Л. Гнилозуб став організатором партизанського руху в усій волості. Цей рух не припинявся й після краху німецької окупації. Героїчно боролися проти петлюрівців місцеві селяни М. Люлька, Є. Безкурський, А. Совенко та інші. 12 березня 1919 року група фронтовиків, очолювана М. Шевчуком та представником Гайсинського повітревкому Т. Вдовиченком, організувала мітинг, на якому створено волосний революційний комітет. До його складу ввійшло кілька мешканців Гранова. Головою його став С. М. Бобровський. Того ж дня волревком розігнав петлюрівську управу і призначив свою варту. Однак через тиждень петлюрівські банди, що знаходились у селі Тишківцях, захопили Гранів. Вони пограбували і підпалили село. Пожежа не вщухала більше трьох днів. У ніч на 19 березня петлюрівці закатували понад 40 жителів села. Тоді від побоїв загинули активні борці за Радянську владу Д. Совенко, Ф. Кривий, І. Гук та інші. 22 березня 1919 року гранівські селяни створили повстанський загін і під керівництвом волревкому підняли повстання. Та владу втримати не вдалося, сили були нерівними. Повстанці відступили, а потім влилися в 7-й Сумський радянський полк. Волревком пішов у підпілля. Зрадник видав петлюрівцям список волревкомівців. У липні 1919 року бандити захопили голову волревкому С. М. Бобровського. Кілька тижнів водили його по селах, а потім привели до Гранова, геть скривавленого, побитого нагаями. На центральний майдан зігнали все населення і тут прилюдно його повісили.

В січні 1920 року в село вступили радянські війська. Волревком відновив свою діяльність. У 1920 році в Гранові створено комітет незаможних селян. Його очолив А. Ратушняк. Бідняки дружно вступали до комнезаму. Незабаром він об’єднав понад 100 чоловік. Та радянському будівництву перешкодив напад військ буржуазно-поміщицької Польщі. У червні 1920 року окупантів вигнано, і радянські органи продовжували будувати нове життя. Комнезам насамперед відібрав лишки землі та реманент у нетрудових елементів. Понад 500 десятин землі наділено бідняцьким господарствам. Успішно впроваджувався в життя закон про наділення землею і реманентом безземельних і малоземельних селян, було встановлено суворий контроль за виконанням продрозкладки.

Петлюрівці разом з місцевими куркулями вчиняли терористичні акти. Від рук бандитів загинув секретар ревкому А. В. Ляховський, райпродкомісар А. Л. Моряк та активний продпрацівник Бахтерєв. Для боротьби з рештками петлюрівських банд у Гранівську волость 20 квітня 1921 року прибув 6-й полк Червонокозачого корпусу. На кінець року бандитське кубло у Гранові в основному розгромлено. 1922 року до села прибув загін чекістів, який повів рішучу боротьбу з куркульськими елементами. Поступово нормалізувалося життя. В 1923 році в Гранові налічувалося 2034 двори з 6779 жителями. Тоді в селі створено партійний осередок. Наприкінці 1923 року засновано й комсомольську організацію. Комуністи і комсомольці виступали пристрасними ініціаторами всіх заходів щодо будівництва нового життя. Мешканці села охоче обирали комсомольців до сільради, правлінь різних організацій і товариств. Пильно стежила молодь за збереженням громадського добра, загони «легкої кінноти» були грозою для несумлінних працівників.

Комуністи і комсомольці мобілізували селян на відбудову сільського господарства, проводили масову політико-виховну роботу, організовували кампанії допомоги червоноармійцям — Тиждень допомоги дітям полеглих червоноармійців, Тиждень допомоги пораненим тощо. Гранівці з ентузіазмом працювали на комуністичних суботниках. Після запровадження продподатку селяни розширили посівні площі. Крім своєї землі, вони спільними зусиллями зорали і засіяли 70 десятин громадського клину, а також ділянки для забезпечення сімей червоноармійців.

У період непу в Гранові розширилася торгівля, відкривалися нові крамниці. Проте пожвавлення було не тільки серед приватних власників. Саме в цей час широкі верстви селян залучалися до кооперації. Спочатку виникло споживче товариство, а 1924 року — бурякове, яке заохочувало селян розширювати посіви цукрових буряків, забезпечувало бідняків реманентом на час польових робіт. При товаристві було створено 32 тяглові гуртки. 1924 року в Гранові відкрито сільськогосподарське кредитне товариство. Цього ж року гранівці вперше відзначали свято врожаю.

Перечень метрических книг по м. Гранов хранящихся в ГАВО

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Успенська церква м-ка Гранів Гайсинського повіту Подільської губернії
4. м-ко Гранів
5. Народження: 1876: ф.845, оп.1,спр.1; 1876-1880: ф.904, оп.13, спр.27;1881-1885: ф.904, оп.13, спр.39; 1886-1890: ф.904, оп.13, спр.53;1891-1894: ф.904, оп.13, спр.70; 1895-1897: ф.904, оп.13, спр.92;1898-1901: ф.904, оп.13, спр.108; 1902: ф.904, оп.13,спр123;
6. Шлюб: 1876: ф.845, оп.1,спр.1; 1876-1880: ф.904, оп.13, спр.27; 1881-1885: ф.904, оп.13, спр.39; 1886-1890: ф.904, оп.13, спр53; 1891-1894:ф.904, оп.13, спр.70; 1895-1897: ф.904, оп.13, спр.92; 1898-1901:ф.904, оп.13, спр.108; 1902: ф.904, оп.13,спр123;
7.
8. Смерть: 1876: ф.845, оп.1,спр.1; 1876-1880: ф.904, оп.13, спр.27;1881-1885: ф.904, оп.13, спр.39; 1886-1890: ф.904, оп.13, спр53; 1895-1897: ф.904, оп.13, спр.92; 1898-1901: ф.904, оп.13, спр.108; 1902:ф.904, оп.13, спр123;
9.
10.

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Миколаївська церква м-ка Гранів Гайсинського повіту Подільської губернії
4. м-ко Гранів, с. Адамівка
5. Народження: 1876: ф.845, оп.1, спр.1; 1881-1885: ф.904, оп.13,спр.40; 1886-1888: ф.904, оп.13, спр.54; 1889-1891: ф.904, оп.13,спр.62; 1892-1894: ф.904, оп.13, спр.78; 1895-1897: ф.904, оп.13,спр.93; 1898-1900: ф.904, оп.13, спр.109; 1901-1902: ф.904, оп.13,спр.117; 1903-1904: ф.904, оп.13, спр.128; 1905, 1908: ф.904, оп.13,спр.147; 1906-1907: ф.904, оп.13, спр.149; 1909-1911: ф.904, оп.13,спр.169; 1912-1913: ф.904, оп.13, спр.181; 1914-1915: ф.904, оп.13,спр.192; 1916-1917: ф.904, оп.13, спр.207;
6. Шлюб: 1876: ф.845, оп.1, спр.1; 1881-1885: ф.904, оп.13, спр.40; 1886-1888: ф.904, оп.13, спр.54; 1889-1891: ф.904, оп.13, спр.62; 1892-1894: ф.904, оп.13, спр.78; 1895-1897: ф.904, оп.13, спр.93; 1898-1900: ф.904, оп.13, спр.109; 1901-1902: ф.904, оп.13, спр.117; 1903-1904: ф.904, оп.13, спр.128; 1905, 1908: ф.904, оп.13, спр.147; 1906-1907: ф.904, оп.13, спр.149; 1909-1911: ф.904, оп.13, спр.169; 1912-1913: ф.904, оп.13, спр.181; 1914-1915: ф.904, оп.13, спр.192; 1916-1917: ф.904, оп.13, спр.207;
7.
8. Смерть: 1876: ф.845, оп.1, спр.1; 1881-1885: ф.904, оп.13, спр.40;1886-1888: ф.904, оп.13, спр.54; 1889-1891: ф.904, оп.13, спр.62;1892-1894: ф.904, оп.13, спр.78; 1895-1897: ф.904, оп.13, спр.93;1898-1900: ф.904, оп.13, спр.109; 1901-1902: ф.904, оп.13, спр.117; 1903-1904: ф.904, оп.13, спр.128;1905, 1908: ф.904, оп.13, спр.147; 1906-1907: ф.904, оп.13, спр.149; 1909-1911: ф.904, оп.13, спр.169; 1912-1913: ф.904, оп.13, спр.181; 1914-1915: ф.904, оп.13, спр.192; 1916-1917: ф.904, оп.13, спр.207;
9.
10.

1. Подільська губернія
2. Гайсинсько-Брацлавський деканат
3. Римсько-католицька церква Преображення Господнього м-ка Гранів Гайсинського повіту Подільської губернії
4. м-ка Гранів, Зятківці, Кіблич, сс. Адамівка, Борсуки, Важна, Городок, Гунча, Зятківці, Івангород, Карабелівка, Карбівка, Коритня, Крансопілка, Кущинці, Леухи, Мелешків, Митків, Михайлівка, Мочулка-Велика, Нараївка, Рахни-Собові, Рахнівка, Розсохувата, Семирічки, Чечелівка та ін.
5. Народження: 1873: ф.904, оп.31, спр.1; 1876: ф.904, оп.31, спр.2; 1877: ф.904, оп.31, спр.3; 1878: ф.904, оп.31, спр.4; 1879: ф.904,оп.31, спр.5; 1880-1893: ф.904, оп.13, спр.36; 1880: ф.904, оп.5, спр.1; 1881: ф.904, оп.5, спр.2; 1882: ф.904, оп.5, спр.3; 1883: ф.904, оп.5,спр.4; 1884: ф.904, оп.5, спр.5; 1885: ф.904, оп.5, спр.6; 1886: ф.904,оп.5, спр.7; 1887: ф.904, оп.5, спр.8; 1888: ф.904, оп.5, спр.9; 1889: ф.904, оп.3, спр.1; 1890: ф.904, оп.3, спр.2; 1891: ф.904, оп.3, спр.3; 1892: ф.904, оп.3, спр.4; 1893: ф.904, оп.3, спр.5; 1894: ф.904, оп.3,спр.6; 1894-1905: ф.904, оп.13, спр.89; 1895: ф.904, оп.5, спр.10; 1897: ф.904, оп.5, спр.11; 1898: ф.904, оп.5, спр.12; 1899: ф.904, оп.5,спр.13; 1900: ф.904, оп.5, спр.14; 1901: ф.904, оп.5, спр.15; 1903: ф.904, оп.11, спр.6; 1904: ф.904, оп.11, спр.11; 1905: ф.904, оп.11,спр.15; 1906: ф.904, оп.11, спр.20; 1906-1917: ф.904, оп.13, спр.150; 1907: ф.904, оп.11, спр.25; 1908: ф.904, оп.11, спр.30; 1909: ф.904,оп.11, спр.35; 1910: ф.904, оп.11, спр.40; 1911: ф.904, оп.11, спр.45; 1912: ф.904, оп.11, спр.50; 1913: ф.904, оп.11, спр.54; 1914: ф.904,оп.11, спр.59; 1915: ф.904, оп.11, сп.64; 1916: ф.904, оп.11, спр.69;
6. Шлюб: 1873: ф.904, оп.31, спр.1; 1876: ф.904, оп.31, спр.2; 1877: ф.904, оп.31, спр.3; 1878: ф.904, оп.31, спр.4; 1879: ф.904, оп.31,спр.5; 1880-1893: ф.904, оп.13, спр.36; 1880: ф.904, оп.5, спр.1; 1881: ф.904, оп.5, спр.2; 1882: ф.904, оп.5, спр.3; 1883: ф.904, оп.5, спр.4; 1884: ф.904, оп.5, спр.5; 1885: ф.904, оп.5, спр.6; 1886: ф.904, оп.5,спр.7; 1887: ф.904, оп.5, спр.8; 1888: ф.904, оп.5, спр.9; 1889: ф.904,оп.3, спр.1; 1890: ф.904, оп.3, спр.2; 1891: ф.904, оп.3, спр.3; 1892: ф.904, оп.3, спр.4; 1893: ф.904, оп.3, спр.5; 1894: ф.904, оп.3, спр.6; 1894-1905: ф.904, оп.13, спр.89; 1895: ф.904, оп.5, спр.10; 1897: ф.904, оп.5, спр.11; 1898: ф.904, оп.5, спр.12; 1899: ф.904, оп.5,спр.13; 1900: ф.904, оп.5, спр.14; 1901: ф.904, оп.5, спр.15; 1903: ф.904, оп.11, спр.6; 1904: ф.904, оп.11, спр.11; 1905: ф.904, оп.11,спр.15; 1906: ф.904, оп.11, спр.20; 1906-1917: ф.904, оп.13, спр.150; 1907: ф.904, оп.11, спр.25; 1908: ф.904, оп.11, спр.30; 1909: ф.904,оп.11, спр.35; 1910: ф.904, оп.11, спр.40; 1911: ф.904, оп.11, спр.45; 1912: ф.904, оп.11, спр.50; 1913: ф.904, оп.11, спр.54; 1914: ф.904,оп.11, спр.59; 1915: ф.904, оп.11, сп.64; 1916: ф.904, оп.11, спр.69;
7. –
8. Смерть: 1873: ф.904, оп.31, спр.1; 1876: ф.904, оп.31, спр.2; 1877: ф.904, оп.31, спр.3; 1878: ф.904, оп.31, спр.4; 1879: ф.904, оп.31,спр.5; 1880-1893: ф.904, оп.13, спр.36; 1880: ф.904, оп.5, спр.1; 1881: ф.904, оп.5, спр.2; 1882: ф.904, оп.5, спр.3; 1883: ф.904, оп.5, спр.4; 1884: ф.904, оп.5, спр.5; 1885: ф.904, оп.5, спр.6; 1886: ф.904, оп.5,спр.7; 1887: ф.904, оп.5, спр.8; 1888: ф.904, оп.5, спр.9; 1889: ф.904,оп.3, спр.1; 1890: ф.904, оп.3, спр.2; 1891: ф.904, оп.3, спр.3; 1892: ф.904, оп.3, спр.4; 1893: ф.904, оп.3, спр.5; 1894: ф.904, оп.3, спр.6; 1894-1905: ф.904, оп.13, спр.89; 1895: ф.904, оп.5, спр.10; 1897: ф.904, оп.5, спр.11; 1898: ф.904, оп.5, спр.12; 1899: ф.904, оп.5,спр.13; 1900: ф.904, оп.5, спр.14; 1901: ф.904, оп.5, спр.15; 1903: ф.904, оп.11, спр.6; 1904: ф.904, оп.11, спр.11; 1905: ф.904, оп.11,спр.15; 1906: ф.904, оп.11, спр.20; 1906-1917: ф.904, оп.13, спр.150; 1907: ф.904, оп.11, спр.25; 1908: ф.904, оп.11, спр.30; 1909: ф.904,оп.11, спр.35; 1910: ф.904, оп.11, спр.40; 1911: ф.904, оп.11, спр.45; 1912: ф.904, оп.11, спр.50; 1913: ф.904, оп.11, спр.54; 1914: ф.904,оп.11, спр.59; 1915: ф.904, оп.11, сп.64; 1916: ф.904, оп.11, спр.69;
9. –
10. —

1. Подільська губернія
2. Гранівський рабинат
3. Синагога м-ка Гранів Гайсинського повіту Подільської губернії
4. –
5. Народження:1896, 1907-1914: ф.904, оп.13, спр.212;
6. Шлюб:
7. Розлучення:
8. Смерть:
9. –
10. —

1 комментарий

  1. Юлія:

    Цікава подача історії: «1922 року до села прибув загін чекістів, який повів рішучу боротьбу з куркульськими елементами. Поступово нормалізувалося життя…», виросла на розповідях прабабусі, яка була родом з Гранова. Так теж з куркулів, бо мали дві корови, нечувану розкіш :) Зрозуміло, що текст просто перекладених з радянських джерел, але вже не часи СССР, можна не писати такі, відверто перекривлені, речі..

Ваш комментарий