Ильинцы

Административно-территориальное деление

Ильинцы (укр. Іллінці) — город, районный центр, центр городского совета, Ильинецкого района, Винницкой области. В ХІХ столетии местечко Липовецкого уезда Киевской губернии.

Ильинецкому городскому совету подчинены села Борисовка и Неменка.

Город относится к историко-этнографическому региону Подолье.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Илинцы (Линцы) — местечко Киевской губернии, Липовецкого уезда, при реке Соби. Получило привилегии от польского короля Станислава-Августа в 1757 г. Жит. 5006, двор. 715, 3 прав. церкви, костел, 2 евр. молитв. дома, 3 школы, больница, богадельня и почтово-телеграфное отделение. Фабрики и зав.: 1 свеклосахарный, 1 паровая мукомольня и 2 кирпичных зав. Сумма их производства 820 тыс. руб. Два раза в неделю базары и 5 ярмарок.

Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.

Ильинцы или Линцы — местечко Липовецкого уезда Киевской губ. В 1847 г. «Линецкое еврейское общество» насчитывало 3407 душ; в 1897 г. жит. 10039, из коих 4993 евреев. В 1909 г. мужское еврейское училище.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Ильинцы, посёлок городского типа, центр Ильинецкого района Винницкой области УССР, на р. Соб (приток Южного Буга), в 16 км от ж.-д. станции Липовец (на линии Христиновка — Казатин). Сахарный, маслодельный заводы, мебельная фабрика. Совхоз-техникум.

История городов и сел УССР 1972 год

Іллінці — селище міського типу (з 1925 року), розташоване на річці Собі — притоці Піденного Бугу, за 72 км від Вінниці, за 16 км від станції Липовець. Автомобільними шляхами селище зв’язане з багатьма райцентрами області, а з Вінницею — ще й авіалінією. Населення — 3479 чоловік.

Іллінці — центр району, територія якого становить 1446 кв. км, населення — 87,5 тис. чоловік, у т. ч. міського — 9,2 тис. чоловік. У районі — 92 населені пункти, підпорядковані 2 селищним і 37 сільським Радам. Усієї землі — 144,6 тис. га, у т. ч. 91,7 тис. га орної, 2,8 тис. га садів, 8,6 тис. га лук і пасовищ, 19,6 тис. га лісів, 2,3 тис. га водоймищ. Працюють 15 промислових підприємств, у т. ч. З цукрові заводи; 38 колгоспів, 6 радгоспів, 279 магазинів і 88 підприємств громадського харчування; 9 лікарень, 66 фельдшерсько-акушерських пунктів; 5 оздоровчих пунктів на підприємствах, 7 пологових будинків, санітарно-епідеміологічна станція, 10 профілакторіїв; 68 шкіл, 1 технікум, 24 будинки культури, 47 клубів, 76 кіноустановок, 80 бібліотек. Майже в усіх селах встановлено пам’ятники й обеліски полеглим у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.

Територія нинішнього селища була заселена давно. На схід і південь від Іллінців є добре помітні скіфські кургани (IV—III ст. до н. е.). На місці селища в середині минулого століття знаходили залишки укріпленого замку, а також валу й рову. Замок стояв тут у XIV—XVII ст. В джерелах XVII—XVIII ст. селище частіше називається Лінцями, в кінці XIX ст. за ним остаточно закріпилася назва Іллінці. Як містечко Іллінці вперше згадуються в письмових джерелах середини XVII століття.

В роки визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення 1648—1654 рр. Іллінці входили до Кальницького полку, на чолі якого стояв сподвижник Б. Хмельницького І. Богун. Жителі містечка брали активну участь у боротьбі проти польських магнатів і шляхти. 1653 року озброєні іллінчани спільно з козаками розбили в бою під містечком великий польський загін. Наступного року військовий загін Чарнецького, який ішов каральним походом на Брацлавщину, спалив Іллінці разом з передмістями. Були зруйновані укріплення, загинула частина мешканців.

Шляхетська Польща не припиняла своєї агресії і після возз’єднання України з Росією. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Іллінці відійшли до Польщі. Жителям містечка ще довго довелося терпіти гніт польських поневолювачів, який посилювався частими нападами татарських орд. Іллінчани разом з мешканцями навколишніх сіл взяли участь у битві, яка відбулася у вересні 1671 року за 15 верст від містечка між запорізькими козаками на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком і 40-тисячним військом кримських татар. Було знищено 2 тис. татар. Ворог відступив. Коли у жовтні цього року на Іллінці й сусідні населені пункти напало чисельне польське військо, мешканці містечка перейшли в село Кальник і разом з кальничанами оборонялися від польської шляхти. У листопаді вони спільно з кальничанами й козацьким загоном примусили ворога відступити. Через два тижні під Іллінцями відбулася рада козацьких старшин і представників польського уряду. Під тиском національно-визвольного руху представники Польщі обіцяли від імені свого уряду не обмежувати привілеїв українських міст.

Польські феодали посилювали закріпачення селянства, насильно запроваджували католицьку віру, польську мову. Соціальний і національний гніт викликав опір населення, народні виступи. В 1702 році загін повстанців напав на маєток іллінецького поміщика. Польська шляхта жорстоко придушила цей виступ. Населення Іллінців стало на бік загону гайдамаків, коли вони у травні 1735 року вчинили напад на панський маєток.

Іллінці у XVIII ст. — невелике містечко, що переходило від одного магната до іншого. 1775 року в ньому налічувалося 309 дворів, мешкало 942 чоловіка. 1793 року Іллінці у складі Правобережної України відійшли до Росії. Містечко тоді належало графам Плятерам, маєток яких мав ще 7 сіл. 1844 року вони збудували в Іллінцях цегельний, черепичний, пивоварний і винокурний заводи. З розвитком промисловості зростала і торгівля. В середині і другій половині XIX ст. в містечку відбувалося 6 великих ярмарків на рік, а раз на два тижні — торги.

У 20-х роках XIX ст. в Іллінцях містилася штаб-квартира Вятського піхотного полку, яким командував один з видатних діячів декабристського руху П. І. Пестель. Він жив тут з невеликими перервами з 1823 до кінця 1825 року. Будинок, у якому мешкав П. І. Пестель, зруйнували фашисти у роки Великої Вітчизняної війни.

У березні 1861 року селянам графського маєтку об’явили про скасування панщини. Дізнавшись про суть реформи, про мізерні наділи землі, за яку мали сплатити великий викуп, селяни Іллінців відмовились працювати на графа, вимагали розподілу усієї його землі. Переляканий граф звернувся до повітових властей по допомогу. Надісланий в містечко військовий батальйон придушив селянський виступ. Над частиною «порушників порядку» вчинили фізичну розправу, зокрема Г. Біличенка, І. Резника, К. Бойка покарали різками — двадцятьма ударами.

Одержані за реформою земельні наділи не забезпечували прожиткового мінімуму селян, і вони, продавши їх або віддавши за борги чи недоїмки, наймалися до куркулів, до підприємців свого містечка, працювали в інших містах Подільської губернії, у Києві, Одесі. 1866 року Іллінці стали волосним центром Липовецького повіту Київської губернії. 1875 року власниця маєтку Демидова побудувала в Іллінцях цукровий завод. На період цукроваріння сюди йшли на заробітки селяни передмість Іллінців та сусідніх сіл. Частина населення займалася торгівлею і ремеслом. В містечку жили ковалі, шевці, кравці, бондарі, гончарі та робітники невеликих промислових підприємств — двох млинів, цегельного та черепичного заводів. Містечко поступово зростало. Якщо в середині XIX ст. в Іллінцях разом з передмістями налічувалося 690 дворів, 6441 житель, то в 1900 році — 1185 дворів, 9400 жителів. З усієї землі 7979 десятин лише 2614 десятини належали селянам. Більшість селян зовсім не мала землі.

Царський уряд не дбав про трудящих, про охорону їх здоров’я, умови життя. Робочий день робітників не регламентувався, на Іллінецькому цукровому заводі він тривав 12 годин. Мешканці Іллінців жили переважно в мазанках, убогих будиночках. Протягом довгого часу лікарні не було. Лікар жив у поміщицькому маєтку. Лише 1904 року на цукровому заводі відкрили лікарню на 13 ліжок, де працювали лікар і фельдшер.

До 1881 року, коли в Іллінцях почала працювати двокласна школа, тут діяли дві двокласні парафіяльні школи, навчалося 200 учнів — дітей торговців, заможних селян. Дальший розвиток промисловості привів до збільшення навчальних закладів. 1909 року на базі церковних шкіл було відкрито початкове двокласне чоловіче училище. В 1913 році його перетворили у вище чотирикласне, яке відвідували 127 дітей. Проте через високу плату діти іллінецьких робітників і селян не могли навчатися в цих школах, залишалися неписьменними.

Трудящі Іллінців не мирилися з тяжким становищем. Селяни часто самовільно захоплювали поміщицькі землі, рубали ліс тощо. В 1897 році за порубку поміщицького лісу трьох іллінецьких селян посадили на 7 днів до в’язниці й оштрафували. В 1905 році під впливом революційних подій жителі Іллінців разом з селянами Джупинівки спалили скирти на поміщицькому полі і, вигнавши управителя, вимагали збільшення плати. Цим виступом керував М. М. Терешко, робітник цукрового заводу. Наступного року його судили й заслали до Сибіру.

Бурхливі події розгорнулися в Іллінцях після Лютневої буржуазно-демократичної революції. Робітники цукрового заводу 26 вересня 1917 року побили й прогнали геть директора, технічних працівників й самі стали управляти підприємством. Незважаючи на звернення адміністрації до властей, робітники відмовилися виконувати накази місцевих урядовців. Піднялося на революційну боротьбу й селянство. В іллінецьких маєтках поміщика Ярошинського люди збирали й ділили між собою врожай, вимагали розподілу поміщицької землі.

З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції у грудні 1917 року до містечка повернулися колишні матроси Чорноморського флоту Д. Д. Кобелєв, І. Цибульський, Г. Таран, з Сибіру — М. М. Терешко. Під їх керівництвом була встановлена Радянська влада в Іллінцях. У березні 1918 року містечко окупували війська кайзерівської Німеччини. З допомогою українських буржуазних націоналістів окупанти грабували населення, вивозили хліб та інші продовольчі товари, забрали обладнання телеграфу. Для боротьби з окупантами в Іллінцях був створений партизанський загін з 40 чоловік. Командував ним Д. Д. Кобелєв. Месники громили військові частини ворога, перешкоджали вивезенню продовольства в Німеччину, руйнували залізничну колію біля станції Липовець. Після визволення Іллінців від німецьких інтервентів, вигнання петлюрівців у березні 1919 року в містечку відновлюється Радянська влада. Новостворений ревком очолив Д. Д. Кобелєв. У квітні в Іллінцях почав працювати волосний комітет КП(б)У. З іллінецьких комуністів до нього увійшли М. К. Лебедев, Й. І. Ольшанецький та ін. На цукровому заводі заснували профспілку, яка об’єднала робітників і службовців містечка.

23 квітня 1919 року в Іллінцях відбувся волосний з’їзд робітничих, селянських та солдатських депутатів, на якому були також делегати від сільських комбідів, робітників Бабинського цукрового заводу, профспілки Іллінецького цукрового заводу, від вчителів. З’їзд обрав перший волвиконком на чолі з М. К. Лебедєвим. Виконком зосередив у своїх руках всю владу. Він займався розподілом поміщицької землі, боровся з спекуляцією, організував бойову дружину для ліквідації банд. До дружини вступали також селяни сусідніх сіл. У травні 1919 року, коли у зв’язку з наступом генерала Денікіна активізувалися петлюрівські недобитки, Іллінецький ревком звернувся до населення з відозвою. Тавруючи ганебні антинародні підступи Петлюри та різних банд, відозва закликала: «Всі, як один чоловік, на захист уряду робітництва та селянства. Хай живе Радянська влада!». На необхідність боротьби з Денікіним, вступу до Червоної Армії націлив волосний з’їзд комбідів, який відбувся в Іллінцях 26 червня 1919 року. З’їзд комбідів скерував незаможників на остаточне завершення розподілу поміщицьких земель, обробіток їх, на створення землеробських комун. Проте здійснення цих і багатьох інших заходів перервав напад військ Директорії. В жовтні петлюрівців витіснили денікінці. В грудні 1919 року частини Червоної Армії вигнали денікінців з містечка. Але на початку травня 1920 року Іллінці захопили білополяки. Та недовго хазяйнували тут інтервенти. В липні Червона Армія остаточно визволила містечко.

Відновивши Радянську владу, трудящі Іллінців приступили до дальшого втілення в життя накреслень революції. Ревком разом з комнезамами навколишніх сіл проводив перерозподіл землі на користь біднішого селянства за рахунок землі куркулів, допомагав демобілізованим червоноармійцям з влаштуванням на роботу, в придбанні сільськогосподарського реманенту, здійснював продрозкладку. Як і раніше, ревком очолював боротьбу з бандами, які продовжували нападати на Іллінці і сусідні села.

В містечку був створений спеціальний загін з бідноти. Остаточно з бандами покінчили червоноармійські загони 17-ї кавалерійської дивізії під командуванням Г. І. Котовського. У квітні 1921 року в Іллінцях розміщувався штаб дивізії.

Зразу ж після визволення трудящі Іллінців взялися відбудовувати цукровий завод. Значну частину панських володінь держава передала селекційній станції заводу, створеній 1920 року. Приватні кустарі й ремісники містечка об’єдналися в артілі — кравецьку, шевську, бондарну. В 1922 році організувалося сільськогосподарське кредитне товариство «Селянин», яке охоплювало 11 навколишніх сіл. У травні 1923 року в Іллінцях відбувся районний з’їзд комнезамів. Підсумувавши результата робота перших сільськогосподарських комун і артілей, з’їзд постановив проводити колективізацію селянських господарств.

Однією з важливих справ місцевих органів Радянської влади була турбота про охорону здоров’я трудящих. В 1919 році в Іллінцях відкрили аптеку, інфекційну лікарню, на базі якої через два роки створили дільничну (на 35 ліжок), де працювали лікар, два фельдшери, акушерка. Згодом відкрили пологове відділення, дитячу консультацію, збільшили штат лікарів.

Коли настав мирний час, робітники цукрового заводу своїми силами відбудували приміщення двох початкових шкіл, а згодом впорядкували й передали під школу будинок колишнього управителя заводу з великим садом. В 1920— 1921 рр. в Іллінцях відкрили 4 трудові початкові школи, дитячий садок, професійно-технічну школу, яка готувала механіків для цукрових заводів, агрономічну школу. Школи мали хорошу матеріальну базу, професійно-технічно-механічну, столярну, слюсарну майстерні, гуртожиток, бібліотеку; агрономічна школа — 150 десятин землі, необхідне знаряддя. У новоствореному клубі ім. Т. Г. Шевченка читали лекції, працювали драматичний гурток, заснований ще 1913 року самодіяльними артистами О. Саковським і О. Авдієнком, музична й хорова студії, група лікнепу, бібліотека. 1923 року в Іллінцях відкрили районний селянський будинок ім. В. П. Затонського.

В березні 1923 року на цукровому заводі створили окремий комуністичний осередок, який поповнився за рахунок виробничників, а в травні — першу в Іллінцях комсомольську організацію. Комуністи й комсомольці заводу вели виховну роботу не тільки серед робітників, а й серед селянства. Вони виступали з лекціями, шефствували над сусіднім селом Морозівкою, допомагали хліборобам придбати реманент.

Відповідно до нового адміністративного поділу в 1923 році Іллінці стають райцентром Бердичівського округу, 1925 — селищем міського типу, райцентром Вінницького округу, з 1932 року — райцентром Вінницької області. У 1930 році в селищі почала виходити районна газета «Життя колгоспника». 1932 року в Іллінцях

створено МТС, 1934 — маслозавод. Поступово нарощували виробничі потужності МТС і підприємства селища. Якщо на початку свого існування МТС мала лише три трактори, одну молотарку, 4 сівалки, то в 1940 році — 89 тракторів, 24 комбайни, багато інших машин. Найбільшим підприємством селища був цукровий завод. Ставши до ладу в 1925 році, він систематично збільшував випуск продукції, знижував її собівартість. В 1940 році потужність підприємства зросла проти 1913 року вдвічі.

В передвоєнні роки в селищі створено лісгосп, промкомбінат, збудовано електростанцію, яка забезпечила електроенергією все селище. Працювали водяний млин, крупорушка, діяли пошта, телеграф, радіовузол.

Водночас розвивалися освіта і культура. Напередодні війни в Іллінцях працювали середня, неповна середня і початкова школи, сільськогосподарський технікум, який виник на базі агрономічної школи. До 1940 року з Іллінців вийшло 840 агрономів-рільників. Широку культурно-масову роботу проводили районний будинок культури, клуб при цукровому заводі, кінотеатр, бібліотеки.

Напад німецько-фашистських загарбників перервав мирну працю трудящих селища. 23 липня 1941 року Іллінці окупували гітлерівські війська. Майже 3 роки тривали чорні дні рабства і неволі. Фашисти закатували й розстріляли 2489 жителів селища, 146 юнаків та дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Жорстоко знущались фашисти з єврейського населення. Час від часу вони проводили над ним т. зв. акції — вивозили людей в Іллінецькій ліс і там розстрілювали. Масові знищення були вчинені 5 листопада 1941 року, 24 квітня та 27 травня 1942 року. Під час останнього фашисти розстріляли 1500 чоловік. Німці створили в Іллінцях в двоповерховому будинку єврейське гетто. 15 грудня 1942 року карателі облили його бензином і підпалили. Живцем згоріло майже 300 чоловік, переважно жінки й діти. Всього за роки окупації фашисти знищили в селищі біля 5 тис. жителів Іллінців, навколишніх сіл та біженців. Тільки у двох братських могилах, що недалеко від Іллінців, лежить близько 4 тис. розстріляних».

Кривавий терор окупантів не зламав волі трудящих до боротьби. Іллінчани чинили опір загарбникам, переховували поранених, допомагали радянським бійцям, що потрапили в оточення. Наприкінці 1941 року в селищі та навколишніх селах зароджується підпілля. Його учасниками стають місцеві жителі та військовослужбовці, які з різних причин залишилися в Іллінцях. У січні 1942 року вони створили військову раду, до складу якої входили М. Ф. Євдокимов, І. Д. Гаврищук, М. В. Бистриченко, В. М. Камінський та ін. Рада фактично виконувала функції партійного комітету. Її вплив поширювався також на Липовецький район. Члени ради бували в селах, знайомилися з людьми, підбираючи і залучаючи їх до підпільної діяльності. В січні—березні 1942 року підпільні групи були створені в Голиках, Паріївці, Райках, Стрижакові, Володимирівці. Всього в районі тоді діяло 10 груп, які об’єднували понад 60 підпільників. Між групами підтримувався тісний зв’язок. В Іллінцях на квартирі підпільниці Л. Ф. Томашевської друкувалися листівки, які розповсюджувались у селах району. В квітні 1942 року в селищі на квартирі К. Ф. Кирилюка відбулися загальні збори представників підпільних груп району. Обговорювалось питання про розширення підпільної організації, про утворення партизанського загону та його озброєння.

Восени 1942 року за рішенням Липовецького-Іллінецького міжрайонного підпільного комітету (військової ради) підпільні групи району створили партизанський загін, який очолив офіцер Червоної Армії М. Ф. Євдокимов. Загін базувався у 9-му кварталі Іллінецького лісництва. Підпільники, що залишились в Іллінцях та навколишніх селах, постачали партизанам зброю, боєприпаси, хліб, продукти харчування, підготовляли та направляли людей для вступу у загін, розповсюджували листівки6. Діяльність підпільників Іллінців, як і всього району, спрямовував міжрайонний підпільний партійний комітет, що перебував у сусідньому Дашевському районі. За рішенням комітету восени 1942 року був створений Іллінецький підпільний райком партії. Наступного 1943 року партизанський рух набрав широкого розмаху. Загін М. Ф. Євдокимова, який значно поповнився, злився з партизанським загоном ім. С. М. Кірова.

У боротьбі з німецькими фашистами загинули учасники підпільного та партизанського руху в Іллінцях Г. Д. Гаврищук, М. В. Бистриченко, В. М. Камінський, К. Ф. Кирилюк, М. К. Малеванчук, Р. Г. Бойко, І. А. Липко та ін. Та звірства карателів не залякали радянських патріотів. Підпільники продовжували свою діяльність аж до часу визволення району від гітлерівських загарбників. У жовтні 1943 року партизани здійснили збройний напад на іллінецьку жандармерію, визволили групу заарештованих перед цим патріотів, забрали зброю — 150 гвинтівок, близько 7000 патронів, 4 кулемети, гранати. В листопаді 1943 року партизани з групи М. А. Головка розгромили в селищі пошту, знищили обладнання, перервали зв’язок. У бою було вбито 12 фашистів, захоплено в полон 7 поліцаїв. Зрадники Батьківщини стали перед судом партизанів.

13 березня 1944 року Іллінці визволили частини 1-го Українського фронту. В боях за селище взяли участь воїни партизанської бригади, яка ще в січні з’єдналася з частинами Червоної Армії. На території селища і навколо нього ворог залишив 38 підбитих і спалених танків, 11 самохідних гармат.

Німецько-фашистські окупанти заподіяли Іллінцям великої шкоди. Було зруйновано і спалено переважну більшість житлових будинків, майже всі крамниці, приміщення райлікарні, поліклініки, дитячої консультації, аптеки, школи, бібліотеки, технікуму; знищено обладнання МТС, цукрового заводу.

Мешканці Іллінців дружно взялися за ліквідацію наслідків окупації. Розчищали вулиці, ремонтували приміщення. Через два тижні після визволення були відбудовані електростанція, радіовузол, кінотеатр, МТС. Почала виходити районна газета «Прапор перемоги». Створена для подання допомоги населенню постійно діюча комісія взяла на облік сім’ї військовослужбовців та інвалідів Великої Вітчизняної війни, виявила тих, хто гостро потребував матеріальної підтримки. Працівники Іллінецького цукрового заводу відрахували у фонд допомоги родинам фронтовиків та інвалідів Великої Вітчизняної війни свій одноденний заробіток, завезли їм дрова. Водночас мешканці міста збирали кошти у фонд Червоної Армії. У листопаді 1944 року за почином учнів Іллінецької середньої школи школярі району розпочали збір коштів на побудову танка ім. двічі Героя Радянського Союзу гвардії полковника І. Н. Бойка. Було зібрано і внесено 13 тис. крб. Робітники Іллінецького промкомбінату внесли 35 тис. карбованців.

У серпні—вересні 1944 року відновив роботу цукровий завод. Наступного року почали працювати лісгосп, маслозавод, промкомбінат, підприємства громадського харчування, комунального обслуговування трудящих. Відкрито їдальню, шевську, кравецьку та інші майстерні. Знову стали функціонувати лікарня, поліклініка, аптека.

У районному будинку культури виступали гуртки художньої самодіяльності, регулярно демонструвалися кінофільми. З книжок, зібраних серед населення, створили бібліотеку. Відкрилися двері дитячого садка, двох шкіл, сільськогосподарського технікуму.

50—60-і роки були для Іллінців періодом дальшого розвитку народного господарства. Найбільше підприємство — цукровий завод — здійснив за цей час повну технічну реконструкцію. Замість фільтпресів змонтовано дискові фільтри. Обладнано потокову лінію в цеху готової продукції, встановлено нові високопродуктивні центрифуги, безперервно діючу дифузію. По суті споруджено новий бурякопереробний цех. Якщо в 1965 році за добу переробляли в середньому 9790 цнт цукрових буряків, то в 1970 році — 12 300 цнт. Водночас росли й кадри. Комуніст Олексій Паламаренко, працюючи котельником, заочно закінчив технікум, став змінним інженером ТЕЦ, шофер Володимир Рекуненко, здобувши спеціальну освіту, нині працює начальником зміни. Робітники Л. П. Омелянчук та О. І. Болюх виросли до змінних технологів. За роки п’ятирічки значно поліпшилися побутові улюви робітників. За рахунок нових будов зріс житловий фонд, змонтовано централізоване опалення в робітничій їдальні і гуртожитку, в цехах заводу. Завершується теплофікація робітничого селища. Включившись у соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, Іллінецький цукровий завод у 1970 році здобув одне з перших місць в області. Колективу заводу вручено Ленінську ювілейну почесну грамоту ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС. Серед 76 нагороджених Ленінською ювілейною медаллю бригадир слюсарів цукрового заводу С. Г. Антонюк, коваль В. С. Мазур, начальник зміни П. П. Муштай.

Значним промисловим підприємством селища є маслозавод. У 1959 році для нього побудували типове приміщення, в 1963—1968 рр. встановили нове устаткування, потокову лінію. Завод з року в рік перевиконує виробничі плани, одержує значні прибутки за рахунок випуску високоякісної продукції. В 1969 році план реалізації продукції завод виконав на 113 процентів.

Поблизу Іллінців — смуга лісів. 1960 року Іллінецький лісгосп перетворено в лісгоспзаг. Колектив працівників його заготовляє деревину, здійснює лісовіднов-лювання, проводить значну дослідну роботу. В розпорядженні лісгоспзагу 36 автомашин, 22 трактори, 8 пересувних електростанцій. Усі трудомісткі процеси механізовані. В господарстві працює майже 70 чоловік з вищою та спеціальною середньою освітою.

Іллінецьке відділення «Сільгосптехніки» обслуговує 14 колгоспів району, здійснює технічний нагляд за 230 тракторами, 77 зерновими комбайнами, іншою сільськогосподарською технікою колгоспів.

Значно поліпшився зв’язок. Телефонна мережа зросла до 700 номерів. 1970 року завершено будівництво нового будинку пошти, де розмістилася й АТС. Телефонізовано всі установи, підприємства і колгоспи району. Районний радіовузол нараховує близько 25 тис. точок.

Підвищується добробут, зростає купівельна спроможність населення. У селищі працює 13 магазинів, 7 підприємств громадського харчування. В 1969 році відкрито новий двоповерховий універмаг, комісійний магазин. За останній час щорічно в середньому продається понад 200 телевізорів, 200 радіоприймачів.

Помітних успіхів досягнуто в галузі медичного обслуговування. За післявоєнний період районна лікарня зросла до 250 ліжок. Тут працюють хірургічне, терапевтичне, дитяче, акушерсько-гінекологічне та інфекційне відділення. В 1968—1970 рр. збудовано ще один лікувальний корпус. При лікарні є поліклініка, дитяча консультація. Крім того, існує медичний пункт на цукровому заводі. Лікарню, 2 фельдшерсько-акушерські, 13 сільських аптечних пунктів постачає ліками районна аптека.

Великі зміни сталися в галузі народної освіти. В Іллінцях в середній школі навчається пересічно близько тисячі учнів. Працює 65 вчителів. В селищі є також заочна середня школа, де здобувають освіту коло 2 тис. виробничників.

У 1964 році Іллінецький сільськогосподарський технікум було перетворено у радгосп-технікум. Він має міцну виробничу базу: близько 4 тис. га землі, понад 2 тис. корів та свиней, понад 150 тракторів, комбайнів та автомобілів. Радгосптехнікум готує агрономів та зоотехніків. За післявоєнні роки в ньому підготовлено понад 2 тис. спеціалістів. Нині тут закінчується будівництво навчального корпусу та двох гуртожитків на 900 чоловік. У цьому корпусі розмістяться нові відділення, які готуватимуть ветеринарів та механізаторів для сільського господарства.

В селищі працюють дитячі ясла-сад, дитячий садок.

До послуг населення — районна бібліотека для дорослих, бібліотека для дітей і юнацтва, бібліотека при цукровому заводі. У районному будинку культури працюють народний театр, народний хор, 12 гуртків художньої самодіяльності, які охоплюють 260 учасників. Особливо великою любов’ю жителів користується народний театр. Йому вже сповнилося 59 років. В 1962 році цей колектив удостоєно звання народного самодіяльного театру. За участь у республіканському конкурсі народних театрів він нагороджений дипломом 3-го ступеня, а за постановку п’єси «Фата-Моргана» (за однойменною повістю М. Коцюбинського) відзначений срібного медаллю. Срібну медаль республіканського, бронзову — всесоюзного фестивалів самодіяльного мистецтва одержав тоді ж хор Іллінецького будинку культури. Йому присвоєно звання самодіяльного народного хору, а в 1971 році нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Створена з його учасників агіткультбригада протягом останніх п’яти років завойовує на обласних оглядах перше й друге місця, нагороджена грамотою ЦК ЛКСМУ. У будинку культури читають лекції і доповіді представники районної організації товариства «Знання», яке налічує у своєму складі 1057 чоловік, проводяться тематичні вечори, вечори запитань і відповідей на медичні та юридичні теми. Будинок культури організовує також урочисті проводи молоді в Радянську Армію, реєстрацію шлюбів, народжень.

Пристрасні краєзнавці району створили в селищі історико-краєзнавчий музей. Його відкрили на честь 50-річчя встановлення Радянської влади на Україні. Тут працює постійний лекторій історії та культури рідного краю. В 1971 році музею присвоєно звання народного.

За останні роки багато зроблено в галузі комунального будівництва і благоустрою селища. Споруджено лазню, готель, нову перукарню. Після війни в селищі було лише 4 криниці, а в 1969 році — 16 шахтних та 2 артезіанські колодязі, прокладено 6 км водопроводу. Газифіковано понад 600 квартир трудящих. Працює побутовий комбінат з великим ательє та різними майстернями. В 1967 році відкрито стадіон на 3 тис. місць. Там, де був пустир, закладено парк на 1,5 га.

У зеленому вбранні все селище. Багато дерев, квітів на території цукрового заводу, лікарні, школи, радгосп-технікуму. Заасфальтовані вулиці К. Маркса, В. І. Леніна, С. М. Кірова, площа біля музею. На залізобетонних стовпах — лампи денного освітлення.

Ще кращими стануть Іллінці в недалекому майбутньому. Нові кінотеатр, палац піонерів, триповерховий готель з рестораном, автовокзал, пральня, водонапірна башта, житлові будинки збудують трудящі селища в роки дев’ятої п’ятирічки.

Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.

Линцы, местечко лежит на равнине при соединении речек Соба, Собка и Вязовицы, в 18-ти верстах ниже города Липовца. В древности окружено было валом и рвом, следы коих приметны и ныне. Ров мог быть наполняем водою. С восточной стороны местечка, есть несколько древних могил, из коих, во время казацких войн, выделяема была селитра. Местечко разделяется на три части, именуемые: Голиками, Варваровкою и Морозовкою и предместья: Олъшанка и Райки. Жителей обоего пола в местечке с предместьями: православных 3130, римских католиков 242, евреев 3570. В 1775 году было 202 дома в местечке и 107 на предместьях. Линцы во время казацких войн упоминаются под именем города. В 1653 году он был сожжен Чарнецким. При раздаче малороссийских городов польским правительством в частную собственность вельмож, Линцы с 17-ю селами достались Сангушкам. В 1787 году во время проезда короля Станислава Понятовского из Канева, Линцы принадлежали воеводе Волынскому князю Иерониму Сангушке*. От князей Сангушков Линцы перешли к графу Игнатию Антоновичу Плятеру, отставному капитану артиллерии бывших польских войск, умершему в 1854 году. По смерти его осталось 4 сына: Константин, Владимир, Виктор и….. Имение же состояло: а) в Линецкой волости 4000 рддш. б)в Ровенском уезде 5000, в) в Виленской и Ковенской губерниях 5000. Линецкая волость предоставлена старшему сыну Константину (латин. испов., род 1815 года, женат на Беатрисе де Монтережио, дочери придворного доктора Прусского короля). Следующие села причисляются к Линецкому имению, в коем вообще числится земли 16423 десятины: м. Линцы, с. Павловка, с. Улановка, с. Лысагора, с. Красненьке, с. Борысовка, с. Неминка, с. Тягун.

Приходских православных церквей три, все деревянные:

1) Во имя Воскресения Христова, в самом местечке о семи главах, с приделом во имя Преображения Господня, построена в 1801 году прихожанами, при помощи бывшего помещика Иеронима Сангушки. Существовавшая в Линцах, до построения нынешней, Воскресенская церковь находилась на месте занимаемом ныне помещичьим садом. Она была построена еще княгинею Варварою Сангушковою. Близ нее там, где ныне среди торговой площади лежит большой камень, находилась особая церковь во имя Преображения Господня, разобранная в конце прошлого века. По штатам Воскресенская церковь причислена к 5-му классу; земли имеет 52 десятины.

2) Троицкая, в части местечка называемой Морозовкой, построена 1766 года. Состоит в 6-м классе ; земли имеет 56 десятин.

3) Богородичная, на предместье Ольшанке, построена 1773 года. Состоит в 7-м классе; земли имеет 39 десятин. Латинский костел в Линцах каменный, великолепный, построенный на собственный счет князем Иеронимом Сашушкою 1785 года. Священник получает жалованья от казны 275 руб. и имеет земли до 100 моргов. Впрочем и до построения нынешнего каменного костела существовал в Линцах малый деревянный костел, построенный немедленно по утверждении польского владычества в крае.

*Первою женою он имел дочь генерала артиллерии Евстафия Потоцкого, умершую от родов; потом дочь канцлера литовского князя Сапеги, которая разведшись с ним, вышла за Северина Потоцкого; наконец вдову из дома Прушинских. Другая ее сестра была за Кордышем.

Перечень метрических книг по м. Ильинцы хранящихся в ГАВО

 

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Троїцька церква м-ка Іллінці Липовецького повіту Київської губернії.
4. м-ко Іллінці.
5. Народження: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25, спр.22; 1883: ф.904, оп.25, спр.24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25, спр.31; 1888: ф.904, оп.25, спр.34; 1889: ф.904, оп.25. спр.37; 1890: ф.904, оп.25, спр.39; 1891: ф.904, оп.25, спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25, спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898: ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904, оп.25. спр.57; 1900-1903: ф.904, оп.25, спр.67; 1904-1906: ф.904, оп.25, спр.91; 1907-1909: ф.904, оп.25, спр.94; 1910-1914: ф.904, оп.25, спр.102; 1915-1918, 1920, 1921: ф.904, оп.25. спр.122.
6. Шлюб: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25, спр.22; 1883: ф.904, оп.25, спр.24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25, спр.31; 1888: ф.904, оп.25. спр.34; 1889: ф.904, оп.25, спр.37; 1890: ф.904, оп.25. спр.39; 1891: ф.904, оп.25, спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25, спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898: ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904, оп.25. спр.57; 1905: ф.904, оп.25, спр.91; 1921: ф.904, оп.25, спр.122.
7.
8. Смерть: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25, спр.22; 1883: ф.904, оп.25, спр.24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25. спр.31; 1888: ф.904, оп.25. спр.34; 1889: ф.904, оп.25, спр.37; 1890: ф.904, оп.25, спр.39; 1891: ф.904, оп.25, спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25, спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898 ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904, оп.25, спр.57.
9.
10.

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Різдво-Богородицька церква м-ка Іллінці Липовецького повіту Київської губернії.
4. м-ко Іллінці.
5. Народження: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25, спр.22; 1883: ф.904, оп.25, спр.24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25, спр.31; 1888: ф.904, оп.25, спр.34; 1889: ф.904, оп.25, спр.37; 1890: ф.904, оп.25, спр.39; 1891: ф.904, оп.25, спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25. спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898: ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904, оп.25, спр.57; 1900-1903: ф.904, оп.25, спр.67; 1904-1906: ф.904, оп.25, спр.91; 1907-1909: ф.904, оп.25, спр.94; 1910-1914: ф.904, оп.25, спр.102; 1915-1919: ф.904, оп.25, спр.122; 1920-1921: ф.904, оп.25, спр.100;
6. Шлюб: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25, спр.22; 1883: ф.904, оп.25, спр24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25, спр.31; 1888: ф.904, оп.25, спр.34; 1889: ф.904, оп.25, спр.37; 1890: ф.904, оп.25, спр.39; 1891: ф.904, оп.25, спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25, спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898: ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904, оп.25. спр.57;1911: ф.904, оп.25, спр.102; 1919: ф.904, оп.25. спр.122.
7.
8. Смерть: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25, спр.22; 1883: ф.904, оп.25, спр.24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25, спр.31; 1888: ф.904, оп.25, спр.34; 1889: ф.904, оп.25, спр.37; 1890: ф.904, оп.25, спр.39; 1891: ф.904, оп.25, спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25, спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898: ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904,оп.25, спр.57.
9.
10.

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Воскресенська церква м-ка Іллінці Липовецького повіту Київської губернії.
4. м-ко Іллінці.
5. Народження: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25, спр.23; 1883: ф.904, оп.25, спр.24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25, спр.31; 1888: ф.904, оп.25, спр.34; 1889: ф.904, оп.25, спр.37; 1890: ф.904, оп.25, спр.39; 1891: ф.904, оп.25, спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25, спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898: ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904, оп.25. спр.57; 1900-1903: ф.904, оп.25, спр.67; 1904-1906: ф.904, оп.25, спр.91; 1907-1909: ф.904, оп.25, спр.94; 1910-1914: ф.904, оп.25, спр.102; 1915-1918: ф.904, оп.25, спр.122.
6. Шлюб: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25, спр.23; 1883: ф.904, оп.25, спр.24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25, спр.31; 1888: ф.904, оп.25, спр.34; 1889: ф.904, оп.25, спр.37; 1890: ф.904, оп.25, спр.39; 1891: ф.904, оп.25, спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25. спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898: ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904, оп.25, спр.57.
7.
8. Смерть: 1880: ф.904, оп.25, спр.7; 1881: ф.904, оп.25, спр.18; 1882: ф.904, оп.25. спр.23; 1883: ф.904, оп.25, спр.24; 1884: ф.904, оп.25, спр.25; 1885: ф.904, оп.25, спр.26; 1887: ф.904, оп.25, спр.31; 1888: ф.904, оп.25, спр.34; 1889: ф.904, оп.25. спр.37; 1890: ф.904, оп.25, спр.39; 1891: ф.904, оп.25. спр.40; 1892: ф.904, оп.25, спр.43; 1893: ф.904, оп.25, спр.44; 1894: ф.904, оп.25, спр.47; 1895: ф.904, оп.25, спр.48; 1896: ф.904, оп.25, спр.50; 1897: ф.904, оп.25, спр.52; 1898: ф.904, оп.25, спр.53; 1899: ф.904, оп.25, спр.57.
9.
10.

1. Київська губернія
2. Липовецький деканат
3. Римсько-католицька церква Воздвиження Чесного Хреста м-ка Іллінці Липовецького повіту Київської губернії
4. м-ка Іллінці, Кальник, сс. Борисівка, Дашів, Кантелина, Лядська Слобідка, Медвідка, Нападівка, Неменка, Паріївка, Польове, Райки, Синарна, Скитка, Тягун, Уланівка, Хрінівка, Чагів, Шабельна, Яблуновиця та ін.
5. Народження: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1,спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1827-1835: ф.904, оп.28,спр.22; 1835-1844: ф.904, оп.28, спр.24; 1836: ф.737, оп.1, спр.39; 1837: ф.737, оп.1, спр.49; 1838: ф.737, оп.1, спр.66; 1844: ф.737, оп.1,спр.128; 1846: ф.737, оп.1, спр.133; 1847-1848: ф.904, оп.28, спр.27; 1849-1950: ф.904, оп.28, спр.28; 1851: ф.904, оп.28, спр.30; 1852: ф.904, оп.28, спр.31; 1853: ф.904, оп.28, спр.32; 1854: ф.904, оп.28,спр.33; 1855: ф.904, оп.28, спр.34; 1856: ф.904, оп.28, спр.35; 1857: ф.904, оп.28, спр.36; 1859: ф.904, оп.28, спр.37; 1860: ф.904, оп.28,спр.39; 1861: ф.904, оп.28, спр.40; 1862: ф.904, оп.28, спр.41; 1863: ф.904, оп.28, спр.42; 1864: ф.904, оп.28, спр.43; 1865: ф.904, оп.28,спр.44; 1866: ф.904, оп.28, спр.45; 1867: ф.904, оп.28, спр.46; 1868: ф.904, оп.28, спр.47; 1869: ф.904, оп.28, спр.48; 1870: ф.904, оп.28,спр.49; 1871: ф.904, оп.28, спр.50; 1872: ф.904, оп.28, спр.51; 1873: ф.904, оп.28, спр.52;
6. Шлюб: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1836: ф.737, оп.1, спр.38; 1837: ф.737,оп.1, спр.54; 1838: ф.737, оп.1, спр.68; 1842: ф.737, оп.1, спр.111; 1844: ф.737, оп.1, спр.126;1844-1848: ф.904, оп.28, спр.26; 1851: ф.904, оп.28, спр.30; 1852: ф.904, оп.28, спр.31; 1853: ф.904, оп.28,спр.32; 1854: ф.904, оп.28, спр.33; 1855: ф.904, оп.28, спр.34; 1856: ф.904, оп.28, спр.35; 1857: ф.904, оп.28, спр.36; 1859: ф.904, оп.28,спр.37; 1860: ф.904, оп.28, спр.39; 1861: ф.904, оп.28, спр.40; 1862: ф.904, оп.28, спр.41; 1863: ф.904, оп.28, спр.42; 1864: ф.904, оп.28,спр.43; 1865: ф.904, оп.28, спр.44; 1866: ф.904, оп.28, спр.45; 1867: ф.904, оп.28, спр.46; 1868: ф.904, оп.28, спр.47; 1869: ф.904, оп.28,спр.48; 1870: ф.904, оп.28, спр.49; 1871: ф.904, оп.28, спр.50; 1872: ф.904, оп.28, спр.51; 1873: ф.904, оп.28, спр.52;
7. –
8. Смерть: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1827-1835: ф.904, оп.28, спр.23; 1835: ф.737, оп.1, спр.33; 1837: ф.737, оп.1, спр.44; 1838: ф.737, оп.1,спр.61; 1843-1848: ф.904, оп.28, спр.25; 1844: ф.737, оп.1, спр.125; 1849-1850: ф.904, оп.28, спр.29; 1851: ф.904, оп.28, спр.30; 1852: ф.904, оп.28, спр.31; 1853: ф.904, оп.28, спр.32; 1854: ф.904, оп.28,спр.33; 1855: ф.904, оп.28, спр.34; 1856: ф.904, оп.28, спр.35; 1857: ф.904, оп.28, спр.36; 1859: ф.904, оп.28, спр.37; 1860: ф.904, оп.28,спр.39; 1861: ф.904, оп.28, спр.40; 1862: ф.904, оп.28, спр.41; 1863: ф.904, оп.28, спр.42; 1864: ф.904, оп.28, спр.43; 1865: ф.904, оп.28,спр.44; 1866: ф.904, оп.28, спр.45; 1867: ф.904, оп.28, спр.46; 1868: ф.904, оп.28, спр.47; 1869: ф.904, оп.28, спр.48; 1870: ф.904, оп.28,спр.49; 1871: ф.904, оп.28, спр.50; 1872: ф.904, оп.28, спр.51; 1873: ф.904, оп.28, спр.52;
9. –
10. –

1. Київська губернія
2. Іллінецький рабинат
3. Синагога м-ка Іллінці Липовецького повіту Київської губернії
4. –
5. Народження: 1844: ф.407, оп.1, спр.1; 1857: ф.407, оп.1, спр.2; 1856: ф.407, оп.1, спр.3; 1858: ф.407, оп.1, спр.4; 1859: ф.407, оп.1, спр.5; 1860: ф.407, оп.1, спр.6; 1861: ф.407, оп.1, спр.7; 1862: ф.407, оп.1,спр.8; 1863: ф.407, оп.1, спр.9; 1864: ф.407, оп.1, спр.10; 1865: ф.407,оп.1, спр.11; 1866: ф.407, оп.1, спр.12; 1867: ф.407, оп.1, спр.13; 1868: ф.407, оп.1, спр.14; 1869: ф.407, оп.1, спр.15; 1870: ф.407, оп.1,спр.16; 1871: ф.407, оп.1, спр.17; 1872: ф.407, оп.1, спр.18; 1873:
ф.407, оп.1, спр.19; 1843: ф.407, оп.1, спр.20; 1847: ф.407, оп.1,спр.21; 1847: ф.407, оп.1, спр.22; 1848: ф.407, оп.1, спр.23; 1848: ф.407, оп.1, спр.24; 1879: ф.407, оп.1, спр.51; 1880: ф.407, оп.1,спр.52; 1881: ф.407, оп.1, спр.53; 1882: ф.407, оп.1, спр.54;
6. Шлюб: 1843: ф.407, оп.1, спр.20; 1847: ф.407, оп.1, спр.21; 1847: ф.407, оп.1, спр.22; 1847: ф.407, оп.1, спр.23; 1848: ф.407, оп.1,спр.24; 1844: ф.407, оп.1,спр.25; 1845: ф.407, оп.1, спр.26; 1846: ф.407, оп.1, спр.27; 1857: ф.407, оп.1, спр.28; 1855: ф.407, оп.1,спр.29; 1856: ф.407, оп.1, спр.30; 1857: ф.407, оп.1, спр.31; 1858: ф.407, оп.1, спр.32; 1859: ф.407, оп.1, спр.33; 1860: ф.407, оп.1,спр.34; 1862: ф.407, оп.1, спр.35; 1863: ф.407, оп.1, спр.36; 1864:
ф.407, оп.1, спр.37; 1865: ф.407, оп.1, спр.38; 1866: ф.407, оп.1,спр.39; 1867: ф.407, оп.1, спр.40; 1868: ф.407, оп.1, спр.41; 1870: ф.407, оп.1, спр.42; 1871: ф.407, оп.1, спр.43; 1872: ф.407, оп.1,спр.44; 1873: ф.407, оп.1, спр.45; 1874: ф.407, оп.1, спр.46; 1875: ф.407, оп.1, спр.47; 1876: ф.407, оп.1, спр.48; 1877: ф.407, оп.1,спр.49; 1878: ф.407, оп.1, спр.50; 1879: ф.407, оп.1, спр.51; 1880: ф.407, оп.1, спр.52; 1881: ф.407, оп.1, спр.53; 1882: ф.407, оп.1,спр.54; 1861: ф.407, оп.1, спр.107;
7. Розлучення: 1843: ф.407, оп.1, спр.20; 1847: ф.407, оп.1, спр.21; 1848: ф.407, оп.1, спр.24; 1879: ф.407, оп.1, спр.51; 1880: ф.407, оп.1,спр.52; 1881: ф.407, оп.1, спр.53; 1882: ф.407, оп.1, спр.54; 1847: ф.407, оп.1, спр.55; 1854: ф.407, оп.1, спр.56; 1855: ф.407, оп.1,спр.57; 1857: ф.407, оп.1, спр.58; 1958: ф.407, оп.1, спр.59; 1859:
ф.407, оп.1, спр.60; 1860: ф.407, оп.1, спр.61; 1861: ф.407, оп.1,спр.62; 1862: ф.407, оп.1, спр.63; 1863: ф.407, оп.1, спр.64; 1864: ф.407, оп.1, спр.65; 1865: ф.407, оп.1, спр.66; 1866: ф.407,оп.1,спр.67; 1867: ф.407, оп.1, спр.68; 1868: ф.407, оп.1, спр.69; 1869: ф.407, оп.1, спр.70; 1870: ф.407, оп.1, спр.71; 1871: ф.407, оп.1,спр.72; 1872: ф.407, оп.1, спр.73; 1873: ф.407, оп.1, спр.74; 1874: ф.407, оп.1, спр.75; 1875: ф.407, оп.1, спр.76; 1876: ф.407, оп.1,спр.77; 1877: ф.407, оп.1, спр.78; 1878: ф.407, оп.1, спр.79; 1879: ф.407, оп.1, спр.80;
8. Смерть: 1843: ф.407, оп.1, спр.20; 1847: ф.407, оп.1, спр.21; 1847: ф.407, оп.1, спр.22; 1847: ф.407, оп.1, спр.23; 1848: ф.407, оп.1, спр.24; 1879: ф.407, оп.1, спр.51; 1880: ф.407, оп.1, спр.52; 1881: ф.407, оп.1,спр.53; 1882: ф.407, оп.1, спр.54; 1845: ф.407, оп.1, спр.81; 1846; ф.407, оп.1, спр.82; 1855: ф.407, оп.1, спр.83; 1857: ф.407, оп.1,спр.84; 1858: ф.407, оп.1, спр.85; 1859: ф.407, оп.1, спр.86; 1860: ф.407, оп.1, спр.87; 1861: ф.407, оп.1, спр.88; 1862: ф.407, оп.1,спр.89; 1863: ф.407, оп.1, спр.90; 1864: ф.407, оп.1, спр.91; 1865:
ф.407, оп.1, спр.92; 1866: ф.407, оп.1, спр.93; 1867: ф.407, оп.1,спр.94; 1868: ф.407, оп.1, спр.95; 1869: ф.407, оп.1, спр.96; 1870: ф.407, оп.1, спр.97; 1871: ф.407, оп.1, спр.98; 1872: ф.407, оп.1,спр.99; 1873: ф.407, оп.1, спр.100; 1874: ф.407, оп.1, спр.101; 1875: ф.407, оп.1, спр.102; 1876: ф.407, оп.1, спр.103; 1877: ф.407, оп.1,спр.104; 1878: ф.407, оп.1, спр.105; 1879: ф.407, оп.1, спр.106;
9. –
10. –