Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Казатин

Административно-территориальное деление

Казатин (укр. Козятин) — город областного подчинения Винницкой области. В ХІХ столетии Бердичевского уезда Киевской губернии.

Казатинскому городскому совету подчинен поселок Железнодорожное.

Город относится к историко-этнографическому региону Подолье.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Казатин (Киевской губ.) — одна из больших станций Юго-Зап. дорог; отсюда одна из главных линий идет на Брест, другая — на Одессу, ветвь — на Умань. В 1890 г. отправлено товару 30375 тыс. пд., в том числе хлеба 15143 тыс. пд., соли 4142 тыс. пудов. Прибыло 4385 тыс. пуд.: каменного угля 1537 тыс. пд., дров 1606 тыс. пудов и др. Железнодорожное депо, мастерские. Жителей в местечке 436 чел., в поселке — 358 чел.

Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906 — 1913 гг.

Казатин — местечко Бердичевского уезда Киевской губ.; одна из больших станций юго-западных железных дорог. В 1897 г. жит. 8614, из коих 1731 евр. В 1910 г. — талмуд-тора, мужское и женское частные евр. училища.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Казатин, город (с 1938), центр Казатинского района Винницкой области УССР. Крупный узел ж.-д. линий на Киев, Жмеринку, Шепетовку, Умань. 27 тыс. жителей (1970). Предприятия по обслуживанию ж.-д. транспорта; птицекомбинат, маслодельный, хлебный, комбикормовый заводы, швейная фабрика.

История городов и сел УССР 1972 год

Козятин — місто районного підпорядкування (з 1938 року). Розташований у верхів’ї річки Гуйви (притока Тетерева), за 62 км від обласного центру. Вузол залізничних ліній. Населення — 26 654 чоловіка.

Козятин — центр району, площа якого— 1131 кв. км, населення— 102,2 тис. чоловік, густота — 85,2 чол. на 1 кв. км. У районі — 76 населених пунктів, підпорядкованих 1 міській та 34 сільським Радам.

Грунти в основному чорноземи (малогумусні, сірі), сірі та темно-сірі опідзолені. Земельний фонд становить 113,1 тис. га, в т. ч. орних земель— 82,2 тис. га, багаторічних насаджень— 1,5 тис. га, водоймищ— 2 тис. га. Є великі поклади каоліну та граніту. Основний напрям сільського господарства — рослинництво (зерно-бурякове), розвинуте м’ясо-молочне тваринництво. На ланах району працюють 753 трактори, 510 комбайнів, 480 автомашин. В районі 30 колгоспів і 4 радгоспи, 15 промислових підприємств, в т. ч. З цукрові заводи, вагонне і локомотивне депо; 400 торговельних підприємств. У районі 73 школи, 20 будинків культури, 41 клуб, 2 кінотеатри, 80 кіноустановок, 75 бібліотек; 9 лікарень, протитуберкульозний диспансер, дитячий тубсанаторій, 67 медичних пунктів, 25 профілакторіїв.

Виникнення Козятина пов’язане з будівництвом Києво-Балтської (Одеської) залізниці. В липні 1870 року закінчено прокладання вітки від станції Козятин до Бердичева. Назву станція дістала від сусіднього села Козятина (тепер с. Козятин Козятинського району). Одночасно будувалося робітниче селище Козятин, 7 липня 1874 року його віднесено до категорії містечок (Бердичівського повіту Київської губернії). 1878 року в містечку відкрили одно-класне народне училище, яке тільки наприкінці 90-х років перетворено на двокласне. На початку 80-х років XIX ст. в містечку було 76 дворів. Близькість залізниці, потреба в обслуговуванні залізничного вузла сприяла швидкому зростанню Козятина. З 1888 до 1890 року тривали роботи — розширювалася станція, споруджувався новий вокзал, проект якого склав архітектор В. І. Куликовський. Козятинський вокзал був одним з найкрасивіших на Південно-Західній залізниці. В 90-х роках XIX ст. Козятин став великою станцією. Звідси відправлялися поїзди на Брест, Одесу, Умань. Пересічно на рік з Козятина вивозилося 30 400 тис. пудів різних вантажів.

В порівнянні з теперішніми, поїзди були малопотужними. Поїзд складався щонайбільше з 30 двохосьових вагонів, його вага не перевищувала 480 тоне. Состав обслуговувало кілька кондукторів. За сигналом машиніста кондуктор крутив ручку гальма. Засобом зв’язку між машиністом і головним кондуктором була звичайна мотузка, за її допомогою з паровозної будки передавалися сигнали. «За одну поїздку так накрутишся, що ледве дійдеш додому,— згадує колишній головний кондуктор, пенсіонер О. М. Довгалюк,— нашому братові кондукторові доводилося перебувати в поїздці майже всі 24 години на добу. Після цього — лише тригодинний відпочинок на зворотному пункті».

Майстерні служби рухомого складу в 1906 році обслуговували 483 чоловіка. В них налічувалося 26 верстатів, один локомобіль. Простій паровозів на ремонті тривав від 360 до 450 днів.

Із ростом залізничного вузла збільшувалася кількість робітників. Становище їх було важким, а заробітна плата — низькою. Робочий день тривав 12—16 годин. За всяку провину з робітників стягували великі штрафи. Вже в 1871 році в Козятині відбувся перший страйк стрілочників. Вони вимагали поліпшення свого становища. У жовтні 1885 року знову застрайкували стрілочники, вимагаючи скорочення надмірно довгого робочого дня. В страйку брали участь майже всі стрілочники (47 із 52). Наказ адміністрації про звільнення з роботи не залякав страйкуючих, і, твердо стоячи на своєму, вони добилися певних поступок.

Інші категорії залізничників також включалися у боротьбу, створювали свої організації. 1903 року в Козятині вже існувала соціал-демократична група, що була зв’язана з «Искрою». Організатором її був інженер Д. Д. Тіц. До групи входили машиніст М. Л. Валдаєв, майстер дистанції колії М. І. Голембіовський, телеграфіст П. Вишинський, конторник В. В. Рабчинський, учителька В. Тіц. Козятинські соціал-демократи допомагали транспортувати «Искру» до Києва. В Козятині також розповсюджувалася ленінська газета. Коли вийшла праця В. І. Леніна «До сільської бідноти», група розповсюдила її в навколишніх селах.

Дізнавшись про революційні події 1905 року, першими в Козятині виступили з економічними вимогами найгірше забезпечені — вугільники та дровоклади. Вони вимагали скорочення робочого дня до 9 годин і підвищення денного заробітку до 70 копійок. У лютому 1905 року застрайкували телеграфісти, які добивалися поліпшення побутових умов, права на відпустку, оплати на час непрацездатності через хворобу тощо. Власті зрештою визнали, що заробітна плата більшості залізничних службовців тоді була недостатньою.

Весь робітничий колектив станції Козятин взяв участь у Всеросійському політичному страйку в жовтні 1905 року. А 20 листопада відбулися бурхливі збори протесту проти маніфесту 17 жовтня. Лунали лозунги: «Геть самодержавство!», «Хай живе демократична республіка!».

Масові збори робітників, скликані 27 листопада 1905 року, перетворилися на загальнополітичний мітинг. Промовці говорили про нестерпність поліцейських порядків, наполягали на проведенні страйку, щоб примусити владу поважати робітничі права. В ніч на 9 грудня 1905 року жандарми заарештували В. В. Рабчинського, П. Вишинського, М. І. Голембіовського, а згодом і Д. Д. Тіца, але зірвати страйк їм не вдалося. Робітники Козятинського вузла застрайкували, висунувши вимоги про встановлення 8-годин-ного робочого дня, збільшення заробітної плати тощо. Адміністрація не схотіла їх виконати, і робітники продовжували страйк. Рух поїздів через станцію Козятин припинився на напрямках.

У містечку пройшли мітинги, трудящі виступали на підтримку страйкуючих. Хоч адміністрація і жандарми прагнули будь-що зламати опір страйкарів, зробити це їм не вдалося. До робітників приєдналися телеграфісти, дрібні службовці. Страйк став загальним. Страйковий комітет, обраний залізничниками, очолили брати Валдаєви — член соціал-демократичної групи Михайло Леонтійович і помічник машиніста Василь Леонтійович. 12 грудня жандарми застосували зброю проти страйкуючих. Було вбито чотирьох робітників, чотирьох поранено. Загинули від куль брати Валдаєви. Розстріл страйкарів викликав нову хвилю гніву й обурення. Залізничний рух не відновлювався. Стан «посиленої охорони», оголошений 13 грудня 1905 року властями, скасували лише 18 січня 1906 року.

В роки реакції Козятинська соціал-демократична організація підтримувала зв’язки з київськими більшовиками-залізничниками. Кореспонденція з Козятина була опублікована в травні 1908 року газетою «Железнодорожный пролетарий» (орган вузлового бюро РСДРП Південно-Західної залізниці)5. Більшовики готували трудящих до нових революційних виступів.

В перше десятиліття XX ст. істотних зрушень в справі загальної освіти в Козятині не сталося. В містечку було лише одне двокласне народне училище, тільки дещо збільшився контингент його учнів. 1909 року поблизу Козятина відкрито агрошколу, перший випуск агрономів відбувся в 1912 році.

Під час першої світової війни Козятин як вузлова станція мав стратегічне значення для Південно-Західного фронту. Залізничники, обслуговуючи військові ешелони, особливо ті, що везли з фронту поранених, все більше переконувалися в необхідності покінчити з безглуздим кровопролиттям, а зброю спрямувати проти експлуататорів.

Після Лютневої революції в Козятині створено Раду громадських організацій, до якої увійшло 10 соціал-демократів (переважно меншовики). Під тиском мас Рада змушена була заарештувати поліцію і жандармерію. 11—12 березня 1917 року в Козятині відбулися багатолюдні мітинги, де обрали Раду робітничих депутатів.

Більшовицька група створена в Козятині в квітні 1917 року. Представник її В. А. Катаказі виступав на окружній конференції РСДРП Південно-Західного . краю, що проходила 15—17 квітня в Києві. Більшовики вели підготовку до соціалістичної революції. У жовтні—листопаді 1917 року в Козятині діяла міцна організація РСДРП(б).

У середині липня 1917 року більшовицька організація ухвалила створити бойову робітничу дружину Червоної гвардії. До неї спочатку записалося 100 чоловік, а напередодні Жовтневого повстання в Петрограді вона налічувала вже 150 бійців. В січні 1918 року дружина Червоної гвардії, очолювана В. А. Катаказі, взяла під свій контроль усі важливі об’єкти в Козятині. Червоногвардійці налагодили зв’язок з революційним Кексгольмським полком. 24 січня 1918 року полк вступив до Козятина і допоміг робітникам встановити Радянську владу.

На початку березня 1918 року містечко окупували австро-німецькі війська. В середині липня цього року, щоб перешкодити вивезенню до Німеччини продовольства і затримати пересування ворожих військ, залізничники найважливіших залізничних вузлів України почали страйкувати. 17 липня до них приєдналися й робітники Козятинського вузла. На чолі їх стояв страйковий комітет, до складу якого входили О. С. Головін, Счастливий та інші, але 19 липня окупанти заарештували членів комітету. Однак скоро був створений новий комітет з 16 чоловік, яким керував Ф. Ф. Васьковський.

В умовах окупації, а згодом хазяйнування петлюрівської Директорії Козятинська більшовицька організація діяла підпільно. До більшовицького комітету входили Ф. Ф. Васьковський, Г. Слепцов, М. Г. Ластовняк та А. Крижанівський.

Буржуазно-націоналістична Директорія зосередила в Козятині в лютому 1919 року 12 тис. петлюрівців (у т. ч. дивізію галичан-січовиків). 21 лютого 1-а Українська Радянська дивізія розпочала наступ з Фастова на Козятин. Саме в цей час три ешелони галичан-січовиків, розташовані на станції Козятин, відмовилися виступати і зажадали від петлюрівського командування відправки їх до Галичини. 7 березня Таращанський полк під командуванням В. Н. Боженка оволодів містом і залізничним вузлом. У ворога було захоплено багато зброї, а також 40 паровозів, 1280 вагонів тощо. Наступного дня в Козятин прибув командир 1-ї Української радянської дивізії М. О. Щорс.

9 березня 1919 року створено Козятинський тимчасовий військово-революційний комітет. Головою ревкому став керівник партійної організації Ф. Ф. Васьковський. Козятинська парторганізація тоді налічувала понад 50 комуністів. Партійний комітет створив культурно-освітню комісію, яка посилала в навколишні села своїх агітаторів. Але обстановка в цей час була тривожною. В квітні посилився натиск петлюрівських військ і куркульських банд. За ініціативою комуністів робітники паровозного депо збудували бронепоїзд «3-й Інтернаціонал». Командиром його призначили комуніста С. В. Макаревича. Бронепоїзд виконував бойові завдання командування Червоної Армії і був грозою для ворогів. За дальше зміцнення Радянської влади боровся й інтернаціональний загін, створений у квітні—травні 1919 року. Саме тоді в Козятині виникла і перша комсомольська організація, що складалася з 15 членів КСРМУ.

На початку червня 1919 року війська Директорії, спираючись на допомогу іноземних імперіалістів, прорвали радянський фронт. З півдня в цей час наступали денікінські війська. В серпні вони досягли угоди, за якою кордон між військами Петлюри і Денікіна проходив по лінії Козятин—Фастів—Київ. Та не довго довелося їм тут панувати. Вже на початку січня 1920 року радянські війська визволили Козятин. 9 січня створено Козятинський волосний ревком. Але 27 квітня цього року польські інтервенти захопили Козятин. По-звірячому поводилися польські загарбники з військовополоненими. Групу червоноармійців, захоплених на станції Козятин, запрягли у візок і під крики та лайку жандармів примушували з ранку до вечора перевозити вантажі зі станції.

На початку червня 1920 року частини Червоної Армії перейшли в контрнаступ у районі Попільня — Козятин і 5 червня 1920 року визволили місто. Г. І. Котовський, призначений начальником гарнізону, вжив термінових заходів щодо відновлення телеграфного зв’язку.

16 червня відновилася робота революційного комітету. Активну діяльність розгорнула влітку 1920 року Козятинська організація ЛКСМУ. Вона звернулася з відозвою до молоді, закликаючи її поповнювати ряди борців за зміцнення Радянської влади.

Відстоявши Радянську владу, трудящі Козятина енергійно взялися за відбудову народного господарства. Робітники надурочно і безкоштовно ремонтували паровози. В серпні 1920 року 29 чоловік відремонтували паровоз «Щ» № 3006, на якому зробили напис: «Ми трудом свідомих майстрових-козятинців створили цей рухомий пам’ятник на честь червоних героїв, що полягли за визволення трудящих України і всього людства». До кінця року в депо було відремонтовано 165 паровозів. Залізничники виходили і на недільники заготівлі дров для залізничного транспорту.

Увага радянських органів і громадських організацій була зосереджена не тільки на економіці. З квітня 1921 року волревком видав наказ про націоналізацію театрів «Експрес» та «Аудиторія». Відділ народної освіти організував українську та російську акторські трупи. Розгорталася робота й щодо створення гуртків художньої самодіяльності, зокрема синьоблузників. 150 комсомольців навчали грамоти неписьменних.

4 серпня 1921 року в Козятині створено комітет допомоги голодуючим Поволжя та півдня України. В Татарську АРСР від трудящих Козятина й волості відправлено 5 вагонів хліба та інших продуктів. Транспорт супроводжувала делегація робітників містечка.

За новим адміністративним поділом 1923 року, Козятин став районним центром. Тоді ж проведено й розширення меж містечка. 1925 року в ньому налічувалося 887 будинків, 11 193 мешканці.

Зростали ряди комуністів. У січні 1924 року Козятинська територіальна парторганізація складалася з 17, а партосередок залізничного вузла— з 46 комуністів. За час ленінського призову до територіальної організації вступило 10 чоловік, до вузлової — 48 робітників. Партійний осередок залізничного вузла здійснював шефство над 6 селами району. Комуністи щотижня виїздили в села, читали доповіді, допомагали налагодити культурно-освітню роботу, надсилали селянам книги і газети.

У роки відбудови народного господарства поліпшилося медичне обслуговування жителів Козятина. В місцевій лікарні було 20 ліжок, працювали 2 лікарі, 2 фельдшери та акушерка, почав діяти протитуберкульозний диспансер. При станції відкрито лікарню на 30 ліжок та поліклініку.

Волосна комісія реорганізації шкіл 1922 року відкрила в Козятині п’ять шкіл. Було також відкрито школу робітничої молоді, яку згодом реорганізували на школу ФЗН. Агрошколу перетворили на технологічний технікум. Він став справжньою кузнею спеціалістів сільського господарства та м’ясо-молочної промисловості.

З 1929 року стала видаватися районна газета «Колективна праця».

Ще в роки відбудови народного господарства почалося технічне переозброєння Козятинського залізничного вузла. Стрілочні переводи, що обслуговувалися вручну, заступила надійна механічна централізація стрілок, було створено станційне блокування, почали будувати напівавтоматичне блокування на перегонах. Розформування поїздів тепер тривало одну годину, а вагу їх доведено до 800 тонн. На початку 30-х років добовий вагонооборот по станції доведено до 2 тис. вагонів. Переломним у реконструкції вузла став 1936 рік. Вагонне господарство перевели на автоматичні гальма, одержали нові машини, а наступного року — потужні паровози, завдяки чому вагу поїздів довели до 2 тис. тонн. На залізничному вузлі створили нове підприємство — вагоноремонтний пункт.

У період перших п’ятирічок і реконструкції народного господарства в Козятині зросли й інші галузі промисловості, зокрема було побудовано птахокомбінат, 1933 року стала до ладу нова теплова електростанція. Через два роки пущено хлібозавод.

Трудовий ентузіазм робітників виявлявся в соціалістичному змаганні. Машиністи паровозів Наркевич і Сидорчук 1932 року домоглися першості у всесоюзному конкурсі локомотивних бригад. Робітники комплексної бригади станції Козятин, очолюваної Д. О. Терентьєвим, добилися значного скорочення робочого часу при виконанні операцій формування поїздів. Козятинські комсомольці виступили ініціаторами всесоюзного конкурсу комсомольських паровозів на честь XVII з’їзду ВКП(б)3. За ініціативою комсомольців було організовано комсомольсько-молодіжну зміну в складі 80 молодих фахівців.

За видатні виробничі звершення 1939 року орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено начальника Козятинського відділку руху П. С. Карповця та машиніста депо Г. П. Ліба.

З розвитком промисловості і транспорту зростало й саме місто. 1939 року населення його становило близько 20 тис. чоловік. В 1936 році відкрито середню медичну школу, через два роки — загальноосвітню середню школу, яка розмістилася в новозбудованому триповерховому будинку. Трохи пізніше відбулася реорганізація школи ФЗН у залізничне училище, яке готувало транспортників різних спеціальностей. Відкрито новий, добре обладнаний культмаг. Книжковий фонд Козятинської районної бібліотеки перевищував 15 тис. томів.

З розв’язанням імперіалістами другої світової війни посилилася загроза їх нападу й на Радянську країну. Тому в місті широко розгорнулася оборонно-спортивна робота. Кожний юнак прагнув стати ворошиловським стрільцем. На підприємствах та в установах організовувалися гуртки протиповітряної та протихімічної оборони. Масово-оборонна робота велася і серед жінок-домогосподарок. Під час санітарно-хімічних змагань восени 1938 року жіноча команда міста здобула першість серед команд Вінницької області. Ця команда стала учасницею республіканських санітарно-хімічних змагань.

Коли німецькі фашисти віроломно напали на нашу Вітчизну, мешканці Козятина виявили високу свідомість і організованість. Місто зазнавало безперервних нальотів ворожої авіації. Але залізничники швидко відновлювали зруйновані колії, успішно справлялися з пропуском військових ешелонів. На станції формувалися санітарні поїзди з пораненими воїнами. Машиністи 3. С. Барабаш, Г. С. Гуріна, І. В. Дудін, К. М. Співаченко, помічник машиніста М. О. Гнасько та багато інших працювали по 11—12 діб без зміни. В ті дні вони здійснили безприкладні подвиги. Працюючи недалеко від лінії фронту і під вогнем ворога, залізничники часто разом з бійцями брали участь у розвідках і бойових операціях. Одного разу на станції Фронтівка раптово з’явилися два фашистські танки і почали обстрілювати состави. Секретар партійної організації станції Козятин Ф. В. Стецюк і голова місцевкому депо А. Ф. Пікуратовський, які були там з ешелоном евакуйованих, негайно організували відсіч ворогові. В’язками гранат і пляшками з пальним підбили танки, групу фашистів взяли в полон.

Одночасно організовано здійснювалася евакуація робітників, залізничного училища і технічного устаткування підприємств. Хоч бої вже точилися на околиці міста, 12 липня 1941 року паровозне депо було повністю евакуйоване — не залишилося жодного паровоза, вагона; були вивезені навіть запаси рейок та шпал.

14 липня 1941 року гітлерівські війська вдерлися у Козятин. Фашисти закатували 98 чоловіків, 140 жінок і 147 дітей, вивезли на каторгу до Німеччини 107 чоловік.

Але радянські люди не скорилися ворогові, не втратили віри в перемогу. Підпільники, які працювали на залізниці, зривали перевезення вантажів, затримували в ремонті паровози. Особливо відзначився машиніст І. І. Сербін. Він здійснював диверсії в паровозному депо. Запідозривши Сербіна, гестапівці почали стежити за ним. Патріота заарештували саме тоді, коли він приймав по радіо передачу з Москви. Його піддали нечуваним катуванням і після знущань повісили. Перед стратою, свідком якої стало зігнане окупантами населення, І. І. Сербін вигукнув: «Смерть фашистам!». За активну участь у партизанському русі та в підпіллі 24 чоловіка нагороджені медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги». Козятинці гордяться своєю землячкою Г. Г. Висоцькою, яка в роки Великої Вітчизняної війни воювала в складі 46-го гвардійського жіночого Таманського авіаційного полку. За мужність і героїзм, виявлені при виконанні бойових завдань, її відзначено орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 2-го ступеня і кількома медалями. 1 серпня 1943 року в повітряному бою в районі Кубані мужня льотчиця загинула смертю хоробрих. Уродженець Козятина М. Ю. Шнейдерман за доблесть, виявлену на фронті, удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Наприкінці 1943 року ворог зосередив у Козятині великі військові сили. Тут же були і склади військового майна, зброї. Ворог міцно тримав у своїх руках усі підступи до Козятина. Та війська 1-го Українського фронту, розвиваючи наступ, наближалися до міста. 28 грудня 1943 року піхотні і танкові частини оволоділи залізничним вузлом і містом Козятином, розгромивши німецький гарнізон і частини, спеціально перекинуті на цю ділянку. В боях за визволення Козятина відзначилися підрозділи 67-го гвардійського танкового полку під командуванням гвардії підполковника І. Н. Бойка та рота лейтенанта Г. І. Бессарабова. Наступного дня в бою Г. І. Бессарабов загинув. Його поховано в центрі Козятина. Г. І. Бессарабова було посмертно нагороджено орденом Леніна. За безстрашність і героїзм, виявлені при визволенні Козятина, І. Н. Бойко, П. П. Грибальов, В. М. Підгорбунський та М. І. Бушилов удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Розгромлені тут гітлерівці не хотіли змиритися з втратою Козятина. Вони піддали місто шаленому дводенному бомбардуванню. Мешканці міста разом із зенітниками відстоювали склади пального та продовольства. А вже третього дня колони трофейних машин, навантажених цукром, борошном, крупою, маслом, були відправлені з Козятина як новорічний подарунок киянам. Проте систематичні артилерійські обстріли та бомбардування тривали до 15 березня 1944 року. За цих умов козятинці трималися мужньо. Залізничники забезпечували вчасне відправлення ешелонів, постійно відновлювали зруйновані ділянки залізничної колії.

Вже в січні 1944 року відновив роботу птахокомбінат. Через рік на комбінаті було пущено в дію меланжевий цех. Швидкими темпами відбудовувався Козятинський залізничний вузол — протягом 1945 року стало до ладу 38 об’єктів. У 1944 році створено нове підприємство— мостопоїзд № 1, який протягом кількох років відбудував на всьому Правобережжі 25 мостів і багато інших залізничних споруд.

Разом з відбудовою підприємств йшло і відродження міста. Протягом трьох років, що минули після визволення, було відремонтовано й зведено заново 114 житлових будинків, приміщення середньої школи та більшості районних і міських установ, відремонтовано тверде покриття вулиць, впорядковано міський парк ім. Пушкіна, посаджено багато дерев.

У 1949 році відновив роботу Козятинський технологічний технікум. Вже наступного року відбувся перший випуск спеціалістів.

Протягом 50-х років зростала промисловість Козятина — з’явилися цегельно-черепичний завод, промкомбінат, районний харчокомбінат. За час семирічки пущено в дію маслозавод.

До 1962 року завершено перший етап технічного переозброєння залізничного вузла — здійснено перехід на тепловозну тягу. Одночасно почалися роботи, пов’язані з електрифікацією Козятинського відділку, що є складовою частиною електрифікованої магістралі Донбас—Чоп.

Краще стали використовувати техніку, впроваджували передовий досвід. Творче ставлення до праці, глибока зацікавленість в успіхах підприємств виявилися в постійно зростаючій кількості раціоналізаторських пропозицій, внесених робітниками. Лише в депо 1956 року запроваджено 18 пропозицій, а за останні 10 років на Козятинському відділку залізниці впроваджено понад 10 тисяч раціоналізаторських пропозицій та удосконалень. За видатний вклад у технічний прогрес головному механіку локомотивного депо М. Ю. Сенику присвоєно почесне звання заслуженого раціоналізатора УРСР. Він удосконалив калориферну установку для сушіння тягових двигунів електровозів. За його участю модернізовано конструкцію кількох верстатів, підйомних кранів і механізмів. Усього на рахунку М. Ю. Сеника 180 раціоналізаторських пропозицій.

Колектив локомотивного депо неодноразово одержував перехідний Червоний прапор Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС3. Старшому машиністу паровозного депо Козятин-1 Д. П. Павленку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Залізничники та робітники інших козятинських підприємств включились у рух за комуністичну працю. Якщо в 1960 році лише одній із бригад Козятинського локомотивного депо було присвоєно звання бригади комуністичної праці, то вже 1963 року все депо стало підприємством комуністичної праці. В 1965 році Козятинський відділок залізниці завоював першість у всесоюзному соціалістичному змаганні залізничників. Йому присуджено перехідний Червоний прапор Міністерства шляхів СРСР і ЦК профспілки залізничників.

Восьма п’ятирічка — період бурхливого технічного прогресу. На Козятинському залізничному вузлі введення в експлуатацію електровозів дало змогу підвищити вагу поїздів на 1 тис. тонн. Запровадження потужнішої тяги викликало потребу в реконструкції верхньої будови колії — на залізобетонних шпалах прокладено рейки важкого типу.

Керування всіма стрілочними переводами здійснюється тепер з пункту чергового по станції за допомогою електричної централізації. За восьму п’ятирічку обсяг механізованого розвантажування та навантажування зріс до 65 проц. Комплексна механізація значно підвищила пропускну здатність вузла.

Великі зміни сталися і в майстернях вагонного депо — тут також запроваджено комплексну механізацію та автоматизацію. Відповідно змінилася й технологія ремонту вагонів.

Локомотивне депо ім. братів Валдаєвих має просторі світлі цехи, обладнані унікальним устаткуванням. Для оперативного керівництва технологічним процесом впроваджено сучасні засоби зв’язку між основними та допоміжними цехами— в диспетчерській обладнано пульт управління, світлове табло, промислову телевізійну установку, а в цехах за ходом робіт стежать телекамери.

Сіткове планування виробничого процесу впроваджено в локомотивному і вагонному депо, на енергодільниці та інших підприємствах вузла. Із запровадженням сіткового графіка значно прискорилися ремонтні роботи в усіх ланках залізничного господарства.

Завдяки науковій організації праці на вузлі успішно використовується електроннообчислювальна техніка в плануванні перевозок, комплексної механізації вантажних робіт, швидкісного будівництва колій. Колективами інженерно-технічних працівників станції та дистанції сигналізації і зв’язку створена нова система обробки документів на поїзди, що прибувають. В локомотивному депо працює рада з питань естетики. За її ініціативою в цехах створено найбільш сприятливі умови для праці: стіни пофарбовано в світлі кольори, прикрашено картинами, в усіх цехах багато квітів. Молодь, що тут працює, не може навіть уявити, що колись депо було скупченням кіптяви, пилу, бруду.

Нова техніка докорінно змінила і працю залізничників, зникло чимало старих спеціальностей: стрілочник, зчіплювач, кочегар, а з’явилися нові: сигналіст, телетайпіст, техконторник-накопичувач, електромеханік-контактник. На базі підприємств Козятинського залізничного вузла періодично працюють школи передового досвіду — всесоюзні та республіканські.

Добрих успіхів добився в роки восьмої п’ятирічки Козятинський птахокомбінат. 1966 року

він був представлений на Всесвітньому конгресі птахівництва в Києві. Його продукцію було удостоєно диплома 1-го ступеня і медалі. Не менш успішно працював колектив Козятинського маслозаводу, включившись у соціалістичне змагання на честь 100-річчя від дня народження В. І. Леніна завоював у першому кварталі 1968 року перше місце серед підприємств м’ясо-молочної промисловості республіки. Йому вручено перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради профспілок.

Колективи транспортних і промислових підприємств Козятина успішно справилися з виконанням завдань восьмої п’ятирічки і рапортували про дострокове завершення планів. За п’ятиріччя в місті споруджено 39 виробничих, побутових та культурно-освітніх об’єктів.

На ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна 2328 передовиків виробництва, працівників культури та освіти, ветеранів праці Козятина нагороджено медалями «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».

Все красивішим стає місто. Впорядковуються вулиці, озеленюються площі, сквери, присадибні ділянки. На околиці Козятина за післявоєнний час виросло нове селище залізничників ім. Ватутіна.

Індивідуальні забудовники спорудили тут 1150 будинків. Відзначаючи 50-річчя Радянської влади, залізничники заклали новий парк.

Мешканці міста шанують пам’ять героїв-патріотів, що полягли в борні з фашизмом. Тут встановлено пам’ятники відважним підпільникам та полеглим на фронтах. Іменами підпільників І. І. Сербіна, Г. М. Кондрацького і Героя Радянського Союзу В. М. Підгорбунського названо вулиці в Козятині.

Місто розширюється з кожним роком. За останнє десятиліття виросли нові вулиці: Московська, Київська, Харківська. Заселено понад 41 тис. кв. м житлової площі. За генеральним планом забудови міста на кінець дев’ятої п’ятирічки Козятин стане одним з найкрасивіших міст області. Планом передбачено будівництво 48 різних об’єктів, зокрема підприємств переробки сільськогосподарських продуктів, а також повну газифікацію міста.

В місті працюють два комбінати побутового обслуговування населення, 5 їдалень, ресторан, кафе, 40 промтоварних і продовольчих магазинів. Споруджено триповерхове приміщення центрального універмагу. З 1958 року в місті курсують автобуси.

У Козятині є 2 лікарні на 330 ліжок, районна поліклініка, протитуберкульозний диспансер на 50 ліжок. В них працюють 107 лікарів, 30 фельдшерів, 238 медсестер.

Щороку 500 козятинських залізничників з родинами відпочивають у своєму пансіонаті на березі Чорного моря, кожного вихідного дня гостинно відчиняються двері одноденного будинку відпочинку поблизу с. Медведівки. Для дітей транспортників у мальовничих місцевостях відкрито два піонерські табори.

У 1969/1970 навчальному році діяли 9 середніх і восьмирічних шкіл, в яких навчалося 5710 учнів. З 1957 року працює музична школа, є також профтехучилище. Вчителів у місті — 326. Близько 50 років трудилася на ниві народної освіти вчителька О. М. Бондарчук. їй присвоєно звання заслуженого вчителя Української РСР, нагороджено орденом Леніна. Виявляючи високе довір’я народній учительці, трудящі міста неодноразово обирали її депутатом Вінницької обласної Ради. Вона обиралася членом ЦК профспілки працівників початкової і середньої школи У РСР, брала участь у республіканській та всесоюзній конференціях прихильників миру.

Значна частина мешканців Козятина працює в різних громадських організаціях, лише групи сприяння народному контролю охоплюють 4 тис. чоловік. Партійних організацій в місті — 58, комуністів—2500.

На багатьох підприємствах створено комсомольсько-молодіжні колективи — добра школа трудового виховання молоді. Всього комсомольських організацій в місті 48, у них на обліку понад 2600 комсомольців.

Сотні мешканців міста полюбляють спорт, вони об’єднані в 32 фізкультурні колективи. Особливою популярністю користується народний університет фізкультури і спорту, який у 1965 році завоював перше місце в республіканському і друге — у всесоюзному конкурсі-огляді. В місті споруджено палац спорту, будується плавальний басейн.

Трудящі підвищують свої знання в народних університетах культури, здоров’я, технічного прогресу, економічних знань, в університеті для батьків. Справжніми вогнищами культури в місті є залізничний клуб ім. братів Валдаєвих та районний будинок культури. Тут працюють лекторії, музичні студії, гуртки художньої самодіяльності, демонструються кінофільми, виступають артисти театрів України. У місті є районна, міська та дитяча бібліотеки. Лише районна бібліотека має понад 50 тис. томів. Споруджено новий широкоекранний кінотеатр «Мир» на 600 місць. У будівництві його брала активну участь громадськість. З 1967 року при локомотивному депо діє музей революційної, бойової і трудової слави, експозиція якого відображає героїчну історію робітничого колективу. На мітинг з приводу відкриття музею прибули ветерани депо, комсомолець 20-х років контр-адмірал Л. Ф. Колишев, член КПРС з 1917 року М. І. Мельник та інші земляки. Понад 70 працівників транспорту нагороджено значком «Почесному залізничнику». Двадцять ветеранів праці — кавалери ордена Леніна. Урочисто відзначили залізничники в жовтні 1971 року сторіччя заснування локомотивного депо.

Уродженцями Козятина є поет В. К. Карпеко, доктор сільськогосподарських наук, професор Львівського сільськогосподарського інституту І. Д. Нечипорук. Починали свій трудовий шлях у Козятині професор Московського авіаційного інституту Г. Г. Гахун, член-кореспондент АН УРСР Б. М. Бабій, маршал артилерії Ю. П. Бажанов.

Одним життям з усім радянським народом живе і трудиться місто залізничників Козятин. У напруженому трудовому ритмі його відчувається биття могутнього пульсу нашої неосяжної країни, яка йде по шляху до комунізму.

Перечень метрических книг по г. Козятин хранящихся в ГАВиО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Вознесенська церква ст. Козятин Бердичівського повіту Київської губернії
4. ст.Козятин
5. Народження: 1834-1853: ф.904, оп.27, спр.39; 1895-1899: ф.904, оп.2,спр.183; 1900: ф.904, оп.2, спр.204; 1901-1904: ф.904, оп.2, спр.212; 1901, 1903, 1904, 1906: ф.904, оп.2, спр.392; 1904, 1906-1907: ф.904,оп.2, спр.220; 1907, 1909, 1911: ф.904, оп.2, спр.395; 1908: ф.904,оп.2, спр.263; 1909: ф.904, оп.2, спр.270; 1910: ф.904, оп.2, спр.282; 1911: ф.904, оп.2, спр.293; 1912: ф.904, оп.2, спр.302; 1912, 1914: ф.904, оп.2, спр.397; 1913, 1915: ф.904, оп.2, спр.311; 1914: ф.904,оп.2, спр.323; 1916: ф.904, оп.2, спр.337; 1916, 1918, 1919: ф.904,оп.2, спр.400; 1917: ф.904, оп.2, спр.346; 1918: ф.904, оп.2, спр.354; 1919: ф.904, оп.2, спр.363;
6. Шлюб: 1895-1899: ф.904, оп.2, сп.183; 1900: ф.904, оп.2, спр.204; 1901, 1903, 1904, 1906: ф.904, оп.2, спр.392; 1904, 1906-1907: ф.904,оп.2, спр.220; 1907, 1909, 1911: ф.904, оп.2, спр.395; 1908: ф.904,оп.2, спр.263; 1909: ф.904, оп.2, спр.270; 1910: ф.904, оп.2, спр.282; 1911: ф.904, оп.2, спр.293; 1912: ф.904, оп.2, спр.302; 1912, 1914: ф.904, оп.2, спр.397; 1913, 1915: ф.904, оп.2, спр.311; 1914: ф.904,оп.2, спр.323; 1916: ф.904, оп.2, спр.337; 1916, 1918, 1919: ф.904,оп.2, спр.400; 1917: ф.904, оп.2, спр.346; 1918: ф.904, оп.2, спр.354; 1919: ф.904, оп.2, спр.363;
7.
8. Смерть: 1849-1858: ф.904, оп.27, спр.40; 1895-1899: ф.904, оп.2,спр.183; 1900: ф.904, оп.2, спр.204; 1901, 1903, 1904, 1906: ф.904,оп.2, спр.392; 1904, 1906-1907: ф.904, оп.2, спр.220; 1907, 1909, 1911: ф.904, оп.2, спр.395; 1908: ф.904, оп.2, спр.263; 1909: ф.904, оп.2,спр.270; 1910: ф.90оп.2, спр.282; 1911: ф.904, оп.2, спр.293; 1912: ф.904, оп.2, спр.302; 1912, 1914: ф.904, оп.2, спр.397; 1913, 1915: ф.904, оп.2, спр.311; 1914: ф.904, оп.2, спр.323; 1916: ф.904, оп.2,спр.337; 1916, 1918, 1919: ф.904, оп.2, спр.400; 1917: ф.904, оп.2,спр.346; 1918: ф.904, оп.2, спр.354; 1919: ф.904, оп.2, спр.363;
9.
10.

6 комментариев

  1. Наталия:

    Как можно найти родственников по дедушкиной линии? Шалинский Феликс Францевич 1876 года рождения.Винницкая обл.Кузярский район,д.Постоха.Бабушка Шалинская Камелия Иосифовна 1885 г. рождения.В 1930 году были высланы в Сибирь.

  2. евгений:

    Добрый день! Мой дед — Цеменко Константин Григорьевич (род.в мае 1927г. в г.Казатин), был эвакуирован в первые дни войны и всю жизнь прожил в г.Челябинске. Существуют ли какие-нибудь записи в архивах , где можно было бы узнать имена его матери , отца ?

  3. Виктор:

    Здравствуйте!! подскажите,как можно найти моего прадеда,который жил в г.Казатин до военное время,по 1924 год,но год рождения к сожалению не известен,может есть книги переписи населения за этот период,может есть какие то общества поляков,у которых можно собрать информацию,или есть еще какие то местные архивы.Заранее Спасибо!!

  4. Виктор:

    Забыл вписать фамилии,
    Прушковский Андрей Юзефович
    Прушковская Ксения Яковлевна

    • Игорь:

      Свяжитесь по телефону: 0937005163 Прушковский Владимир Станиславович. Возможно, Ваш родственник.

Ваш комментарий