Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Корделевка

Административно-территориальное деление

Корделевка (укр. Корделівка) — село, центр сельского совета Калиновского района Винницкой области. В ХІХ ст. село Бердичевского уезда Киевской губернии.

Корделевскому сельскому совету подчинено село Загребельня.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Корделівка — село, центр сільської Ради, розташоване в пологій долині невеликої річки Постолової, притоки Південного Бугу, за 7 км від районного центру, на автошляху Київ—Вінниця. До залізничної станції Гулівці — 4 км. Населення — 3190 чоловік. Сільській Раді підпорядковане село Загребельня.

З XVII ст. Корделівка відома в числі вотчинних володінь польського коронного гетьмана Калиновського. Для захисту від повсталих селян гетьман спорудив земляні укріплення, залишки яких збереглися до наших днів. Доля села і його жителів не різнилася від інших сіл. Пани часто перепродували його один одному, що призводило до посилення гніту, збільшення панщини і уповільнювало розвиток села. Для оплати оброку пану селяни здавали й продукти бджільництва, рибальства та інших промислів, які давали їм ліс і заплави річки Постолової. Навіть вірування селян було під контролем панів — у селі 1743 року побудували уніатську церкву.

Село розвивалося повільно. На кінець XVII ст. тут було 117 будинків і проживало 1055 чоловік. За даними ревізії панам належало 2669 десятин землі та 1055 кріпаків. Селяни ж користувалися лише 899 десятинами землі, з них орної 618 десятин. Земля серед селян розподілялась дуже нерівномірно, значна частина господарств була малоземельною. До того ж, багато селян не мали тягла, знарядь для обробітку землі. У 1850 році в селі нараховувалось 174 двори, з них лише 36 мали робочу худобу.

1840 року в селі з’являється один з перших на Поділлі цукровий завод, відкритий поміщиком. Це було невелике й малопродуктивне підприємство, на якому працювали селяни-кріпаки. Всі роботи виконувались вручну. З тих часів на заводі, як музейний експонат, збереглися чавунні плити, що служили пресами. На полях і на заводі після реформи 1861 року все в ширших масштабах застосовувалась праця найманих робітників, число яких більшало за рахунок жителів Корделівки та навколишніх сіл.

З скасуванням кріпацтва на кожного мешканця села припадало менше десятини землі. Збільшувалася кількість різних податків. У1892 році селяни сплатили 1199 крб. 13 коп. викупних платежів, а в наступному внесли податків і платежів на загальну суму 3423 крб. 69 коп. Селяни не тільки обробляли землю поміщиків, а й працювали на цукровому заводі, в економіях, займалися промислами, бджільництвом, торгівлею. Були і селяни-ткачі. Після скасування кріпацтва прискорився процес роздрібнення господарств і земельних наділів. Якщо до реформи в селі нараховувалось 174 господарства, то в 1883 році їх уже було близько 250. Звичайно, в сільській громаді верховодили багатії. Селян дуже розоряли різні виплати. За 1901 рік вони сплатили близько 4,5 крб. з десятини поземельних та інших виплат, а тим часом поміщик сплачував всього по 27 коп. поземельних.

Життя основної маси селян дедалі гіршало. Майже кожного року хлібороби просили відстрочити виплату позички. 20 вересня 1886 року сход слухав заяву багатьох односельчан, які через неврожай озимих і ярових хлібів виявилися неспроможними розрахуватися з недоїмками та боргами із запасного фонду. 17 грудня 1892 року громада, розглядаючи такі ж заяви, знову дійшла висновку, що селяни не в змозі повернути борг. Тому й цього разу громада вирішила просити власті відкласти повернення боргів до врожаю 1893 року.

У 90-х роках виникає на селі капіталістичне акціонерне товариство цукровиків «Корделівка». Товариство було в значній економічній залежності від іноземців. Майже третиною всіх паїв і такою ж кількістю голосів володів німецький підданий В. М. Рау.

Удосконалювався процес виробництва, збільшувалися власні й орендовані плантації цукрових буряків, зростали й прибутки власників заводу. В 1909 році під цукровими буряками було зайнято понад 1700 десятин землі. Лише за один рік, з 1 березня 1904 до 1 березня 1905 року, підприємці одержали 199,7 тис. крб. прибутку, 60 тис. крб. яких дістались іноземцю Рау. Великі прибутки одержували підприємці шляхом жорстокої експлуатації робітників і селян на плантаціях, за рахунок зниження заробітної плати, високих штрафів та використання дешевої сировини. На заводі працювало понад 430 робітників. Робочий день дорівнював 12—16 годинам на добу, а за виснажливу працю їм сплачували 4—6 крб. на місяць. На заводі не дбали про організацію безпеки праці. Про це свідчать великі списки в книзі потерпілих внаслідок нещасних випадків. За 1904—1911 рр. на 14 аркушах цієї книги перелічено прізвища кількох сотень робітників, які стали жертвою капіталістичної експлуатації. Дружинам загиблих призначали лише разову допомогу в розмірі від 20 до 26 крб., зате великі суми щорічно відраховувалися на премії службовцям, майстрам. Тільки у 1898—1899 рр. в середньому на кожного представника адміністрації припало більш як по 220 карбованців.

Важкі умови праці й життя революціонізували робітників та селян Корделівки. Цьому сприяла також агітація, яку вели члени політичного гуртка, створеного на той час у Корделівці. Селяни Корделівки виступали разом з робітниками цукрового заводу. Такі спільні виступи сталися в 1905 і 1906 роках. 18 травня 1905 року правління цукрового заводу телеграмою повідомляло подільського губернатора, що селяни припинили роботу і погрожують економіям, які орендує товариство цукрового заводу «Корделівка». Губернатор просив у військових властей допомоги придушити виступи селян та страйк робітників.

Революційна боротьба жителів Корделівки не припинялася і в наступному році. В переліку сіл Подільської губернії, де з квітня по листопад 1906 року відбулися селянські заворушення, значиться й Корделівка.

В дореволюційні часи трудящі Корделівки не знали медичної допомоги. У селі не було лікарні.

Не краще було й з освітою. Вперше початкову парафіяльну школу відкрили у 1861 році. Друга школа почала працювати на заводі з 1892 року. Однак і напередодні війни 4/5 дітей шкільного віку лишалися поза школою. Тому й не дивно, що більшість населення Корделівки була неписьменною. Так, коли довелося підписати постанову сходу, з присутніх письменним виявився тільки один чоловік.

В роки першої світової війни боротьба трудящих тривала. 18 травня 1915 року застрайкували сезонні сільськогосподарські робітники. Вони вимагали підвищення заробітної плати, яка була надзвичайно низькою. У цьому страйку взяли участь кілька сот селян сіл Корделівки та Писарівки. їх виступ власті придушили, використавши загони поліції. Щоб забезпечити безперебійну роботу на заводі, запобігти страйкам, адміністрація замінювала селян військовополоненими. З літа 1916 року почали прибувати перші партії полонених. За липень — серпень їх надіслали понад 140 чоловік.

Великий Жовтень визволив трудівників з ярма експлуататорів. Але за утвердження влади Рад потрібно було ще боротися. Ще з середини жовтня 1917 року селяни за рішенням сходу почали ділити поміщицьку землю, розбирати майно з економії. Для підтримання «порядку» в селі власті Центральної ради терміново надіслали сюди сотню 40-го Донського козачого полку. Та невдовзі її відкликали до Вінниці для придушення збройного повстання робітників і солдатів, що почалося 28 жовтня 1917 року.

В цей час селяни разом з робітниками розібрали готову продукцію заводу, підготовлену для відправки Центральній раді. Місцеві органи Центральної ради в кінці листопада надіслали до Корделівки сотню солдатів для охорони панських економій та цукроварні. В селі запанував режим терору й насильства. Але робітники цукрового заводу разом з селянами вигнали солдатів із села і на початку січня 1918 року проголосили Радянську владу. Мирне життя тривало недовго. Незабаром до Корделівки вдерлися загони австро-німецьких окупантів, які відновили владу поміщиків і капіталістів.

Після вигнання інтервентів та розгрому петлюрівців у селі поновлено Радянську владу. Почалося будівництво нового життя. В квітні 1919 року пройшли вибори до сільської Ради робітничих і селянських депутатів. Було створено комбід, здійснювався перерозподіл землі. Селянські наділи збільшилися на 694 десятини. Та будівництву нового перешкоджали деякий час залишки контрреволюційних банд, що бешкетували в районі. Навесні 1919 року ворожі елементи, підтримані куркулями, вчинили антирадянський заколот, який скоро було ліквідовано.

Однак корделівські робітники й селяни, переборюючи труднощі, вважаючи себе справжніми господарями землі та цукрового заводу, взялися відроджувати зруйноване господарство. Відбудова заводу здійснювалася за активною участю селян. Майже кожна сім’я була так чи інакше зв’язана з підприємством. 15 квітня 1919 року відбулися загальні збори службовців і робітників, на яких обрали для управління заводом колегію з 4 спеціалістів та 2 робітників — П. С. Бойчука і В. М. Яремчука. Обрали і товариський суд у складі А. Серпа, С. С. Харламова та ін. Робітники й селяни вважали цукровий завод народною власністю, тому вони проявляли турботу про охорону його устаткування. Представники завкому й робітники дійшли згоди з головою та членами сількомбіду про участь селян в охороні підприємства. Для зміцнення зв’язку між робітниками і селянами й посилення впливу робітників до комбіду було обрано робітника Т. Ю. Бохонка.

Робота заводу в цей час гальмувалась ще й тому, що спеціалісти, представники колишньої адміністрації, повтікали. Багато шкоди своїми грабунками завдали заводу петлюрівці та білополяки. Знизилась врожайність цукрових буряків. Занепад виробництва та сировинної бази турбували робітників і селян. Загальні збори членів профспілки вибрали другу комісію для управління заводом. До її складу ввійшли службовець В. Бойновський, робітники Т. Ф. Демчук, П. Мосієнко, М. Нагорний. Це фактично й було тимчасове керівництво. Воно розгорнуло роботу, готуючи підприємство до нового сезону. Скоро завод запрацював на повну потужність. Очолював його тоді робітник О. І. Розуванов. Всього тут працювало 119 чоловік. За досягнуті успіхи і для обміну досвідом завод здобув право відрядити до Москви у 1923 році представника на сільськогосподарську виставку. Загальні збори рекомендували з цією метою активіста, кращого виробничника— ливарника Є. І. Харламова.

Провідну роль в організації відбудови й дальшого розвитку господарства відігравав партійний осередок цукрового заводу, що виник у лютому 1923 року. Його очолював тоді робітник Б. І. Андрушкевич. На початку 1924 року осередок нараховував 8 членів і 1 кандидата в члени партії.

Виробнича діяльність підприємства була в центрі уваги парторганізації. Комуністи звітувались про свою роботу перед всім робітничим колективом на загальних зборах. В обговоренні всіх питань брали участь поруч з комуністами і безпартійні. До лав партії вступали кращі виробничники.

Важливе значення для розвитку цукрового заводу мало зміцнення сировинної бази. За Корделівським заводом закріпили 5 великих масивів у селах Лемешівці, Нападівці, Глинську, Черепашинцях, Корделівці загальною площею понад 2500 десятин. На цих землях виник радгосп. Тут вирощували цукрові і маточні буряки, зернові культури, однолітні трави. Пізніше радгосп перетворився в багатогалузеве господарство.

За роки передвоєнних п’ятирічок радгосп став одним з передових в області. Урожайність з 1 га складала: насіння цукрових буряків — 18 цнт, маточних буряків — 253,3 цнт, цукрових буряків — 250,8 цнт, зернових — 18,3 цнт; надої на кожну фуражну корову перевищували 2400 кг молока. За високі показники та низьку собівартість продукції в 1939 році колектив радгоспу здобув право участі у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві. Дояр І. Г. Гопанюк від 13 закріплених корів одержав майже по 4900 кг молока. Це було найвище досягнення серед радгоспів Вінниччини. Під керівництвом партійної організації, яка об’єднувала 30 комуністів, за активною участю комсомольців (понад 80 членів) в радгоспі широкого розмаху набув стахановський рух. Трактористи, робітники ферм та полів виконували свої норми на 180, 200 й більше процентів. Одну з кращих робітниць радгоспу Г. П. Олексишину обрали депутатом Верховної Ради УРСР. Радгосп з перших кроків свого існування став добрим прикладом для корделівських селян.

Одночасно з виникненням радгоспу в Корделівці з’являються і сільськогосподарські товариства, ТСОЗи. Сільськогосподарське кооперативне товариство «Селянин» вирощувало цукрові буряки для цукрового заводу. У 1926 році воно вже об’єднувало понад 190 членів.

Після перереєстрації наявних земельних площ, проведеної у 1926 році, в селі заснували новий ТСОЗ. Масовий перехід на колективний шлях господарювання починається з кінця 1929 року. Селянам Корделівки в цьому допомагали партійна організація і колектив робітників цукрового заводу, надсилаючи бригади агітаторів, ремонтників, ковалів. Колективізація проходила в напруженій боротьбі з рештками експлуататорських класів, які підбурювали селян проти колективізації. Під впливом куркульської агітації частина малосвідомих селян у березні 1930 року навіть вийшла з ТСОЗу, розібрала 150 коней, реманент, але через кілька днів почала повертатися назад. 8 квітня 1930 року ТСОЗ перейшов на Статут сільськогосподарської артілі, яка дістала назву «Перемога». Спочатку в ній об’єдналося 129 господарств. Колгоспники обрали головою артілі двадцятий’ятитисячника комуніста І. Ф. Хабая. Велику допомогу колгоспникам в обробці ланів подавала Кали-нівська МТС, створена в травні 1931 року. Колгосп «Перемога» (з 1934 року ім. С. М. Кірова) став зразком для некооперованих селян. До кінця цього ж року об’єдналося 50 проц. господарств. На кінець першої п’ятирічки до артілі вступили понад 76 проц. селянських господарств. На той час у їхньому користуванні було близько 70 проц. орної землі. З року в рік зростала врожайність колгоспних ланів, збільшувалися прибутки хліборобів.

Особлива увага зверталася на культурне будівництво, яке розгорнулося з перших років Радянської влади. Культкомісія сільради подбала про створення хати-читальні, яку відкрили в травні 1923 року. З цієї нагоди відбувся мітинг, селяни прослухали доповідь про міжнародне становище, на закінчення драматичний гурток показав уривки із спектаклів «Запорожець за Дунаєм» та «Назар Стодоля». Тут завжди можна було послухати лекції, подивитися виставу драматичного колективу району чи міста. Культкомісія цукрового заводу допомагала сільській хаті-читальні коштами, привозила газети, кінопересувку для демонстрування фільмів тощо. При хаті-читальні відкрилася бібліотека. Культкомісія сільської Ради стежила за поповненням її книжкового фонду.

Комсомольці й молодь села допомагали поширювати політичні знання, підвищувати культурно-освітній рівень селян, пояснювали необхідність кооперування та колективізації селянських господарств, брали участь у ліквідації неписьменності, були активними культармійцями.

В сільській школі у 1924 році 6 учителів навчали 215 дітей. Оволодівали грамотою й дорослі. Відвідували заняття 86 селян. У 1929 році в селі повністю ліквідували неписьменність.

Навчання дітей у трудовій школі було поєднане з працею в сільському господарстві — в колгоспі, радгоспі, на цукровому заводі. Частина випускників здобувала освіту у навчальних закладах району й міста. Вчитися направляли насамперед дітей червоноармійців, робітників, незаможних селян.

З ініціативи партійної організації цукрового заводу початкову школу села у 1927 році реорганізовано в семирічну. Сільська Рада разом з заводом виділили кошти, щоб добудувати нові приміщення для класів та кабінетів. Напередодні війни контингент учнів зріс до 700, школа перетворилась у середню.

Значно кращим стало медичне обслуговування населення. 1930 року на базі медичного пункту відкрили сільську амбулаторію, яка мала 6 ліжок.

Вирувало в селі громадське життя. Ще в жовтні 1924 року на загальних зборах громадян було затверджено організацію МОДРу. Першими її членами стали комуністи, весь склад сільради. На кінець року вона об’єднувала 130 сєлян та робітників. Члени МОДРу зібрали чималу суму коштів у фонд допомоги міжнародному пролетаріату. Доброю школою політичного виховання трудівників села були мітинги й збори. 22 січня 1925 року на мітингу, присвяченому пам’яті В. І. Леніна, селяни й робітники прийняли резолюцію, в якій підтвердили свою відданість Комуністичній партії, заповітам Ілліча. Сорок робітників і селян подали заяви до партійної організації з проханням прийняти до лав ленінської партії.

В селі все більше утверджувалися нові звичаї. Одним з найяскравіших стало свято Перше травня, під час якого відбувалися маніфестації, спортивні змагання та атракціони. Багато уваги приділялося антирелігійній роботі. Активно працював гурток «Безвірник». До кінця 1924 року в релігійній громаді села налічувалося лише 50 чоловік. І в цьому була певна закономірність. Соціалістичні перетворення в селі, радянська дійсність вибивали грунт з-під ніг церковників.

Велику роль у громадсько-політичному житті села відігравали жінки. Вони працювали в кооперативах, клубі, бібліотеці та сільській Раді.

Та скоро фашиста розв’язали розбійницьку війну проти Країни Рад. Для жителів Корделівки настали чорні дні окупації. Гніт і переслідування ще більше посилилися, коли поблизу Корделівки почали споруджувати стратегічні об’єкти — військовий аеродром, прокладати кабельну лінію телефонного зв’язку, будувати залізобетонні підземні укріплення. Тому в селі весь час перебували значні військові з’єднання ворога, що утруднювало створення підпілля. Проте в 1941 році на території села почала підпільну діяльність антифашистська організація, яка складалася з втікачів з концтаборів та корделівців. Вона діяла при цукровому заводі і поділялася на дві диверсійні групи. До її складу входили комуністи Ю. І. Боровський, А. Т. Євтухов, П. Максименко, Т. П. Новосельцев, комсомольці В. В. Васильєв, 6. В. Ляховецький, В. К. Тришин та ін. Очолював організацію підпільників В. А. Шиманський (П. П. Лещенко), який підписував документи кличкою «Старик». Організація мала постійні зв’язки через братів І. П. й В. П. Остапчуків з підпільним райкомом та партизанським з’єднанням ім. В. І. Леніна, куди підпільники переправили багато втікачів з концтаборів. Радитися підпільники часто збиралися в хаті колгоспниці Горпини Харчук. Командиром однієї бойової групи при відділку Корделівського радгоспу був О. С. Шихов, ветеринарний військовий лікар. Підпільники розповсюджували листівки, чинили диверсії на залізниці, цукровому заводі. їх активно підтримували місцеві селяни й робітники заводу. Патріоти ліквідували кількох зрадників та провокаторів, збирали цінні відомості про воєнні об’єкти — аеродром, підземні укріплення лінії зв’язку тощо. Окупанти посилили терор. В селі вони вбили 15 чоловік, вигнали до Німеччини на каторгу 185 чоловік.

Частини Червоної Армії визволили село 10 березня 1944 року. В боях за Корделівку полягли смертю героїв понад 150 бійців 74-го стрілецького полку 38-ї армії— славні сини багатонаціональної Вітчизни, яким мешканці спорудили обеліск на братській могилі, щоб зберегти у віках пам’ять про патріотів.

На фронтах Великої Вітчизняної війни захищали Батьківщину понад 400 жителів Корделівки, з них 115 загинули, визволяючи рідну землю, Польщу, Чехословаччину, Угорщину, Німеччину. Не повернулись з фашистської неволі 10 чоловік, загинуло в селі за допомогу підпільникам 24 чоловіка. За активну участь у боях проти німецько-фашистських загарбників Батьківщина відзначила орденами й медалями понад 200 жителів Корделівки. Серед них була й випускниця Корделівської школи К. П. Карпуніна (нині Казаніна). Вона закінчила льотне училище, перших бойових успіхів добилася, захищаючи Сталінград. Згодом майор Карпуніна стала комісаром жіночого авіаполку. Нині вона проживає в Москві і підтримує зв’язки зі своєю школою.

Розорене село, зруйновані радгосп, завод — ось що залишили після себе окупанти. У важких умовах довелося відроджувати колгоспне господарство. 1944 року тут налічувалося лише 479 працездатних та 139 підлітків. Зовсім не залишилося сільськогосподарських машин. Було обліковано всього 18 плугів, 1 січкарню та 20 виснажених коней.

Партійна організація, сільська Рада, спираючись на широкий актив трудівників, докладали чимало зусиль, щоб у найкоротший строк відновити господарство. Налагоджувалась організація праці в рільничих бригадах, на фермах. Вжиті заходи сприяли тому, що трирічний план розвитку тваринництва колгосп виконав успішно: в господарстві відкрили ферми великої рогатої худоби, свиней, коней, овець.

За роки четвертої п’ятирічки парторганізація багато уваги приділяла відбудові та благоустрою села. Впорядковувалися вулиці, ремонтувалися будинки, шляхи. Під час суботників та недільників, які проводилися щорічно, було засаджено деревами й кущами вулиці та двори села, упорядковано могили радянських воїнів.

У селі відкрили пологовий будинок, а при цукровому заводі почав працювати фельдшерський здоровпункт. 1949 року при відбудованій лікарні відкрилася жіноча та дитяча консультації. З першого року після визволення села розгорнули роботу школи. Всі діти сіли за парти. За четверту п’ятирічку трудящі Корделівки поступово заліковували рани, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками, село відбудовувалося.

Нових успіхів досягли жителі Корделівки в господарському, культурному й громадському житті в наступні роки. Вже до 1953 року колгосп стан передовим у районі , з надоїв молока. Зростали його прибутки. 1953 року неподільні фонди збільшились у порівнянні з першим післявоєнним роком майже в 5 разів.

1955 року місцевий колгосп об’єднався з господарством села Комунарівки. Корделівський колгосп став комплексною бригадою артілі «Україна». Колгосп «Україна» широко розгорнув будівництво тваринницьких ферм, які були добре механізовані, всі господарські об’єкти електрифікували.

Організаційне зміцнення колгоспу, самовіддана праця хліборобів сприяли підвищенню врожайності колгоспних ланів, зростанню продуктивності тваринництва. За успіхи у відгодівлі й вирощуванні худоби 9 працівників відгодінельного пункту в 1956 році були нагороджені бронзовими медалями Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Працівника відгодівельного пункту Н, П. Лапковську відзначено вдруге Малою срібно ю медаллю ВСГВ у 1957 році. За добрі показники в роботі на колгоспних фермах було нагороджено медалями «Юний учасник ВСГВ» групу учнів школи.

Високих урожаїв добилися хлібороби за восьму п’ятирічку. Якщо врожай цукрових буряків у 1960 році становив 196,3 цнт з га, то за восьму п’ятирічку середньорічний урожай складав 250 цнт. Середньорічний збір зернових за це ж п’ятиріччя перевищив 21 цнт з га, тобто на 5—6 цнт з га було зібрано більше, ніж за попередні п’ять років. За досягнуті успіхи в колгоспному виробництві 3 колгоспники відзначені урядовими нагородами.

Господарські успіхи сприяли значному розширенню громадських фондів для задоволення культурно-побутових потреб колгоспників. До 50-річчя Радянської влади в селі почав працювати комбінат побутового обслуговування з відділеннями: пошиття одягу, перукарня, фотографія, хімчистка, ремонт взуття; відкрили нове ательє. Для дітей колгоспників побудували дитячі ясла. Значні суми з громадських фондів йдуть на виплату пенсій хліборобам.

Відроджувався й міцнів Корделівський елітно-насінний радгосп. Він мав завдання — вирощувати буряки для цукрового заводу і постачати колгоспам та радгоспам високосортне бурякове насіння. Колектив працівників (директор кавалер ордена Леніна Д. Г. Баршак) вже за четверту п’ятирічку не тільки відновив господарство, а й досяг перших успіхів. Вже у 1948 році урожай зернових подвоївся, а окремі ланки збирали до 33 цнт з га. Цукрових буряків зібрано майже 200 цнт, а маточних — понад 280 цнт з га. Протягом п’ятої п’ятирічки радгосп став мільйонером, а ще через три роки його доходи перевищили 3 млн. крб. Понад 60 робітників радгоспу, які досягли високих сталих врожаїв та надоїв молока — понад 3 тис. кг від однієї корови (Є. Є. Коляско, А. І. Чорна, С. С. Лелюк), були відзначені орденами й медалями Союзу РСР. Нині це один з передових радгоспів в області. У ювілейному 1967 році тут знято урожай зернових по 38,5 цнт з га, цукрових буряків — по 291 цнт, маточних буряків — по 358 цнт з га. Прибутки перевищили 360 тис. крб. Вже у перший рік восьмої п’ятирічки за високі виробничі показники колектив радгоспу удостоєний перехідного Червоного прапора ВЦРПС. Всі контрольні цифри заплановані на 1970 рік щодо здачі державі молока, цукрових буряків тощо було значно перевиконано.

Керівництво, парторганізація і профспілка радгоспу приділяють увагу поліпшенню умов побуту робітників. Тільки за 1965 рік індивідуальним забудовникам було продано 250 куб. метрів лісоматеріалу, 22 тис. штук цегли, в необхідній кількості цементу, скла. В радгоспі широко розгорнуто будівництво виробничих, культурно-побутових та житлових приміщень. Зведено десятки типових будинків кожний на дві робітничі сім’ї, клуб, їдальню тощо.

З промислових підприємств у селі є найбільшим цукровий завод. На початку 1966 року Корделівку відвідала делегація з Польської Народної Республіки. Один з членів делегації працював у минулому на цьому підприємстві виконробом і захотів побачити його. Після відвідання заводу гість заявив, що за роки Радянської влади підприємство так змінилося, що його важко впізнати. І це відповідало дійсності. Післявоєнні роки стали в житті заводу періодом справжнього відродження на базі нової техніки. Реконструйовано головний корпус заводу, парокотельню. Ручну працю при завантаженні печей парових котлів та вивантаження шлаку замінили механізми. Автоматизовано регулювання всіх основних технологічних процесів. В освоєнні нової техніки відзначились активні раціоналізатори: Л. П. Семенчук — черговий електрик, В. Є. Мельник— інженер-електрик, Ю. В. Мазуркевич — бригадир. Тільки за 1964 рік на заводі впровадили у виробництво понад 80 пропозицій з економічним ефектом більш як на 80 тис. карбованців.

Реконструкція заводу, нова техніка, поширення раціоналізаторського руху, змагання за комуністичну працю — все це сприяло значному підвищенню якості й збільшенню продукції, частина якої йде на експорт. Виробництво цукру зростає щорічно. За восьму п’ятирічку його випуск зріс з 265 770 цнт у 1966 до 346 530 цнт у 1970 році. Неабияку роль відіграє в цій справі й високий загальноосвітній рівень робітників, службовців, постійне підвищення їх виробничої кваліфікації. На заводі працює 14 чоловік з вищою та 374 з середньою і неповною середньою освітою, у вузах і технікумах вчаться 15 робітників.

Широко розгорнуто на підприємстві соціалістичне змагання. На кінець 1970 року за звання бригад комуністичної праці змагалися 7 дільниць і 10 бригад — всього 331 чоловік. Удостоєно звання ударника комуністичної праці 103 чоловіка. За трудові досягнення нагороджено орденами й медалями 8 чоловік.

Завод відзначений пам’ятним Червоним прапором обкому Комуністичної партії України, облвиконкому та облпрофради.

У виробничих досягненнях цукрового заводу та колгоспних ланів певна заслуга і робітників Корделівської автобази, яка обслуговує підприємство транспортом. Автобаза створена в 1958 році. В селі працюють ще й автоколона та майстерні, обладнані токарними й свердлильними верстатами.

1963 року автобазу розширено. Нині це велике підприємство, яке має понад 200 автомашин та більш як два десятки тракторних лопат. Тут працюють 184 ударники комуністичної праці.

Серед робітників заводу, автобази, радгоспу та трудівників колгоспу багато випускників Корделівської середньої школи. Педагогічний колектив її складається з 34 кваліфікованих учителів, 5 з них удостоєні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Завдяки турботам сільської Ради та громадськості села за останні роки школу значно розширено, добудовано 12 класних кімнат, 2 навчальні кабінети, 2 виробничі майстерні. Фонд шкільної бібліотеки зріс до 6500 книжок. У середній школі навчалося в 1969/1970 навчальному році 656 учнів. В школі створено клуб юного глядача, ляльковий театр. їх учасники часто виступають перед глядачами інших сіл, шефствують над дитячим садком. В селі є ще середня школа й класи вечірньої школи. Кілька десятків робітників і колгоспників вчаться у вечірніх і заочних класах. Серед вихованців школи, які працюють у різних містах нашої країни, є доктор геологічних наук В. О. Горецький, доктор педагогічних наук І. О. Синиця, Герой Радянського Союзу В. М. Яремчук, письменники С. П. Колісник, Є. П. Гуцало.

Поліпшилося медичне обслуговування. Наприкінці 50-х років стаціонар Корделівського лікарського відділку був розрахований на 25 ліжок. За останні роки в лікарні відкрили 5 нових кабінетів, створили хірургічний блок. Тепер тут працюють стаціонар на 35 ліжок, лабораторія, аптека, дитяча консультація. З 1963 року в селі є молочна кухня. Обслуговують корделівців 4 досвідчені лікарі та 28 медпрацівників середньої кваліфікації, серед них великою повагою й авторитетом користується лікар Т. М. Кокарева. Учасник Великої Вітчизняної війни, вона понад 20 років працює в лікарні.

У вільний від роботи час трудівники Корделівки відвідують 4 бібліотеки, книжковий фонд яких перевищує 20 тис. примірників. У селі є 3 клуби: колгоспний, радгоспний, цукрового заводу та літня естрада. Тут виступають учасники художньої самодіяльності, артисти обласного театру, демонструються кінофільми. Перед трудящими часто виступають з лекціями та доповідями члени первинної організації товариства «Знання». Тільки 1969 року відбулося 180 лекцій на різні теми. У Корделівці відкрито новий сільський клуб. Про нове на заводі, у радгоспі, колгоспі корделівчан інформує сільський радіовузол. У 1970 році в селі налічувалось понад 300 телевізорів, 540 радіоприймачів. Кількість їх безперервно зростає.

Про поліпшення добробуту трудящих Корделівки свідчить їх зростаюча купівельна спроможність. У селі в особистому користуванні є 800 велосипедів, 490 швейних машин.

Мешканці Корделівки шанують друковане слово. У 1970 році на кожного жителя припадало по одному примірнику газет та журналів. Урочисто відзначили трудящі Корделівки ленінський ювілей. В клубах проходили вечори, на яких передовикам соціалістичного виробництва вручалися медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Ними відзначено 45 трудівників цукрокомбінату, 52 робітники й службовці радгоспу.

У травні 1968 року на центральній площі відбувся урочистий мітинг, де звучала українська, російська, білоруська, осетинська та інші мови. Це прибули з різних куточків Батьківщини сини, дочки й батьки на відкриття пам’ятника тим, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни, визволяючи село від фашистів. На гранітній плиті пам’ятника викарбувано 180 прізвищ жителів села та воїнів, що полягли в боротьбі проти фашистів. З промовами виступили учасник штурму Зимового палацу П. С. Кутовий, ветерани Великої Вітчизняної війни. Вони говорили про інтернаціональну дружбу, радянський патріотизм, виявлений під час захисту соціалістичної Батьківщини.

Корделівка з кожним роком красйвішає. В селі споруджено понад 300 нових будинків. Виникло селище Загребельне, в якому проживають робітники радгоспу. Вулиці прикрашають нові житлові й культурно-побутові приміщення. Стає більше зелені на подвір’ях, у скверах.

В дев’ятій п’ятирічці Корделівка перетвориться у селище міського типу.

Перечень метрических книг по с. Корделевка хранящихся в ГАВиО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Дмитріївська церква, с. Корделівка Бердичівського пов. Київської губ.
4. с. Корделівка
5. Народження:1900–1903: ф. 904, оп. 14, спр. 41; 1904–1907: ф. 904, оп. 14, спр. 44; 1908–1910: ф. 904, оп. 14, спр. 63
6. Шлюб: 1900–1901, 1903: ф. 904, оп. 14, спр. 41; 1904–1907: ф. 904, оп. 14, спр. 44
7. –
8. Смерть: 1900–1903: ф. 904, оп. 14, спр. 41; 1904–1907: ф. 904, оп. 14, спр. 44; 1908–1910: ф. 904, оп. 14, спр. 63
9. –
10. –

2 комментария

  1. Наталья:

    Добрый день !А как можно востановить свидетельство о рождении по метрическим книгам?Интересует от 1904 ?

  2. Виктор:

    Добрый день! Нет ли сведений о пожилом человеке по имени Франц, который жил здесь в 1960-е? Кто это был?

Ваш комментарий