Липовец
Административно-территориальное деление
Липовец (укр. Липовець) — город, районный центр, железнодорожная станция, центр городского совета, Липовецкого района, Винницкой области. В XIX ст. уездный город Липовецкого уезда Киевской губернии.
Город относится к историко-этнографическому региону Подолье.
История городов и сел УССР 1972 год
Липовець — селище міського типу (з 1925 року), розташоване на берегах і річки Собі та її притоки Скакунки, за 56 км від Вінниці, за 13 км від залізничної станції Липовець. Селище перетинає автодорога. Населення — 5999 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Березівка, Кам’янка.
Липовець — центр району, територія якого становить 1,15 тис. кв. км, населення — 69 тис. чоловік, у т. ч. міського 12,5 тис. чоловік. Усієї землі — 115 тис. га, у т. ч. 86 тис. га орної, 1,5 тис. га садів, 3,8 тис. га лук і пасовищ, 5,8 тис. га лісів, 1,9 тис. га водоймищ. У районі 74 населені пункти, підпорядковані 2 селищним і 26 сільським Радам. Працюють 14 промислових підприємств, у т. ч. 1 цукровий завод: 32 колгоспи, 1 радгосп; 225 магазинів, 57 підприємств громадського харчування; 9 лікарень, 62 фельдшерсько-акушерські і медичні пункти, 12 пологових будинків, санітарно-епідеміологічна станція, 22 профілакторії, 63 школи, 26 будинків культури, 36 клубів, 42 кіноустановки, 56 бібліотек. Майже в усіх селах встановлено пам’ятники й обеліски полеглим у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками.
Існує кілька версій про походження назви Липовця. За однією з них, в давнину околиці його були покриті густими липовими гаями, де мешканці навколишніх поселень переховувались від набігів татар, споруджували з лип житла.
Про існування Липовця в XIV—XV ст. свідчить письмова згадка, що належить до 1545 року, про його північну околицю Айсин Верхній (нині Гайсин). В час грабіжницьких нападів турецько-татарських орд населення Липовця споруджувало оборонні вали та підземні ходи. Залишки їх були помітні ще в XIX ст. Протягом XVI ст. сюди тікали селяни з Подільського воєводства, Галичини, Волині, Київщини, рятуючись від феодального гніту. Втікачі осідали в Липовці і його околицях, засновували нові села, хутори. Після Люблінської унії 1569 року в Липовець ринула польська шляхта. Пани захоплювали селянські землі, закріпачували населення. Майже половина селянських господарств Липовця позбулася землі. Зазнавала переслідувань православна церква, запроваджувалися уніатство й католицизм. Посилення феодального й національного гніту викликало опір місцевих жителів, хвилю народних повстань.
Щоб захиститись від виступів місцевого населення, нападів татар і турків, польська шляхта будувала укріплення. На початку XVII ст. в Липовці, на стрімкому березі Собі, споруджено замок, оточений глибоким ровом. У цей час містечко значно зросло, в ньому налічувалося близько тисячі житлових будинків.
Населення Липовця взяло активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Селяни й міщани поповнювали загони Максима Кривоноса. У 50—60-х роках XVII ст. Липовець — сотенне містечко Кальницького (Вінницького) полку. В березні 1651 року поблизу нього були розгромлені передові полки польсько-шляхетського війська, очолюваного Калиновським. У ході боїв містечко неодноразово спустошували шляхетські війська. 1653 року війська гетьмана С. Чар-нецького під час нападу спалили багато будівель, чимало мешканців вирізали. Зруйнований і спалений Липовець згадується 1654 року в числі «спустошених містечок». Тривалий час він був невеликим поселенням. За Андрусівським перемир’ям містечко у складі Правобережної України знову й надовго потрапило під владу шляхетської Польщі. .
Боротьба за соціальне і національне визволення не вщухала. Населення Липовця брало участь у повстанні 1702—1704 рр., у гайдамацькому русі. В 1737 і 1748 рр. гайдамаки оволодівали містечком.
Містечко поступово зростало. 1775 року в ньому налічувалося 250 дворів.
З возз’єднанням Правобережної України з Росією Липовець став центром округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року — повітовим містом Київської губернії.
За даними 1846 року, всі поля, ліси і луки зосереджувалися в руках одного поміщика, йому належало 4810 десятин землі. Працюючи по чотири, шість, а то і всі сім днів тижня на пана, селяни не могли добре обробити свої наділи, тому й родила земля погано. Мало чим відрізнялися поміщицькі поля, які обробляли кріпаки. Середні врожаї в той час становили 20— пудів з десятини. Населення змушене було займатися ремісництвом. У 1845 році в місті налічувалося 77 ремісників чотирнадцяти професій, серед них 35 кравців. Багато міщан і селян чумакувало. В Липовці було 10 шинків і трактирів. Всі кошти міста витрачалися на утримання поліції, пожежної команди, тюрми і присутствених місць. Злиденне життя, безправність, свавілля панів і властей доводили людей до відчаю. Дехто кінчав життя самогубством. У 1845 році на кожну сотню померлих припадало 8 самогубств.
Напередодні реформи 1861 року липовецькими землями володіли дев’ять поміщиків. їм належало 3968 десятин землі і 769 кріпаків чоловічої статі. Селянський наділ на двір в середньому становив 6 десятин. За цю землю колишні кріпаки мали сплатити грошей втричі більше існуючих цін.
Обурені такою «волею», селяни відмовлялися оформляти уставну грамоту. З 1 вересня 1863 року запроваджувався обов’язковий викуп землі. Поміщики, як і раніше, проявляли сваволю, вдавалися до поліцейських розправ з непокірними. Навіть старост карали різками. 1864 року в липовецьку в’язницю пригнали 12 селян-втікачів, закутих по шість чоловік у кайдани. Через непосильні побори, безправність селяни кидали свої злиденні господарства і йшли на заробітки. 1885 року в кожній десятій сім’ї був хтось на заробітках. Найманою працею користувалися також куркулі. У 1897 році по 2—3 чоловіка наймало 58 господарств, по 5—6 господарств. Всього в цьому році по найму працювало 2615 бідняків Липовця, в т. ч. постійно — 587 чоловік. Водночас 128 чоловік жили з прибутків від капіталу і майна, 34 — від церковних доходів.
Після скасування кріпацтва почався швидкий розвиток капіталізму. В 1870— 1880 рр. у Липовці було 4 млини, тютюнова фабрика, винокурний, цегельний, пиво-медоварний заводи. Наприкінці століття діяли паровий млин, 11 кузень, 2 підприємства штучних мінеральних вод, ливарно-слюсарна майстерня, два цегельні заводи, було 120 лавок і ларків. Розвитку промисловості й торгівлі сприяло будівництво залізниці від Козятина на Христинівку, за 13 км від Липовця, розпочате 1890 року. Зростала кількість населення. Якщо у 1861 році в місті проживало 6290 чоловік, то у 1897 — 8658. За соціальним складом населення розподілялося так: селян — 3405 чоловік, міщан — 4789, дворян, духовенства, купців — 332 чоловіка.
Гніт поміщиків, куркулів і підприємців, сваволя царського самодержавства, яке позбавляло трудящих політичних і національних прав, робили життя населення нестерпним. Вони виступали проти поміщиків. 1892 року селяни Липовця випасли худобою десятки десятин панських посівів. 28 листопада 1905 року стався виступ селян. Прибувши з різних сіл, вони разом з жителями міста рушили вулицями. 150 чоловік, увійшовши в будинок, де засідав повітовий комітет, вимагали конфіскації поміщицьких і церковних земель, передачі їх селянам. Чулися вигуки: «Здійснити вимогу силою і негайно!». Поліція виявилася безпорадною, їй не зразу вдалося розігнати селян.
Після поразки революції 1905—1907 рр. промисловість перебувала в стані застою. З 1910 року настало деяке пожвавлення. Почало зростати населення. 1913 року в Липовці разом з околицями проживало 13 108 чоловік, у т. ч. селян — 5020, міщан — 5692, купців — 56, духовенства — 52, дворян — 509 чоловік. Побільшало робітників на підприємствах.
Розвиток капіталізму супроводжувався дальшим зубожінням основної маси селянства. У 1912 році з 334 селянських господарств 142 не мали худоби. Лише 127 господарств мали корів. 51 бідняцькому господарству належало 17 десятин землі. Таке ж становище спостерігалося і в передмістях Липовця. З 238 господарств у 101 не було худоби; робочі коні мали 18, а велику рогату худобу — 31 господарство.
З часу скасування кріпацтва майже не сталося змін у галузі народної освіти та охорони здоров’я. 1896 року в Липовці працювали однокласне училище, одна повітова лікарня з штатом 5 чоловік, які обслуговували також села. Видатки на охорону здоров’я становили 5,8 коп., на народну освіту — 13 коп. в рік на душу. Не дивно, що й смертність населення була дуже високою. 1913 року в Липовці і навколишніх селах від тифу, скарлатини, кору, коклюшу з кожної тисячі дітей вмирало 7229. Зате поміщики, підприємці, купці, місцеві власті, які оберігали їх інтереси, не шкодували коштів на церкви і тюрми. Якщо на всі навчальні заклади Липовця в 1913 році було витрачено 1024 крб. 24 коп., то на утримання лише міської поліції — 4704 крб. 91 копійку.
Зубожіння трудящих міста, обезземелення селянських господарств особливо посилилося в роки першої світової війни. Незадоволення населення існуючими по рядками, тяжким життям проявлялося у конфліктах з поміщиками. А коли в лютому 1917 року скинули царя, трудящі Липовця запровадили свій порядок у користуванні лісами, заборонили їх рубати, вивозити дерево. У серпні—жовтні селяни захопили поміщицький хліб і землю. Придушити виступи липовецьких селян доручили 49-му Донському полку. Проте революційно настроєні солдати відмовилися це зробити.
З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції, під впливом збройного виступу робітників і солдатів у Вінниці трудящі Липовця в грудні 1917 року піднялися на боротьбу проти буржуазної Центральної ради. У місті утворилася Рада робітничих і солдатських депутатів. Об’явивши себе революційною владою, Рада взяла до своїх рук охорону і контроль над органами місцевого самоврядування, вимагаючи від них повної підтримки в подоланні контрреволюції. Одночасно в Липовці утворився повітовий ревком.
Наприкінці лютого 1918 року Липовець окупували війська кайзерівської Німеччини. У місті та на його околицях було створено підпільну більшовицьку організацію. Підпільники встановили зв’язок з уманською друкарнею, звідки одержували політичну літературу. Листівки друкували і в Липовці — на гектографі. В місті розповсюджувалася також література, яка надходила з Києва,— газета «Киевский коммунист», листівки. Газети «Правда», «Беднота» привозили з Києва члени Липовецької профспілкової організації, створеної у цей період. До профспілки входили місцеві токарі, ковалі, машиністи.
В листопаді 1918 року Липовець був визволений від австро-німецьких окупантів. 8 березня 1919 року Червона Армія вигнала з містечка і петлюрівців. Новостворений ревком приступив до відновлення Радянської влади, організації профспілок, селянсько-бідняцьких об’єднань. Більшовики заснували комуністичний осередок. Для підтримання порядку і боротьби з бандитизмом було створено окремі загони. Члени ревкому, комуністи проводили велику організаційну і виховну роботу серед трудящих Липовця. Під час денікінської навали 1919 року вони першими пішли на фронт.
В липні 1919 року Липовець зазнав нападу петлюрівської банди Тютюнника. Наприкінці липня місто визволили частини Червоної Армії. Проте Липовець і його околиці ще певний час залишалися ареною боротьби з буржуазно-націоналістичними бандами. Велику роль у їх розгромі відіграли члени Липовецької комсомольської організації, до якої входило 40 чоловік. Всі, хто міг носити зброю, були мобілізовані на боротьбу з бандитами. На початку 1920 року органи Радянської влади Липовця, відібравши землю у поміщиків, церкви, розподілили її між селянами, насамперед між бідняками.
Дальші революційні перетворення перервав напад білополяків у квітні 1920 року. Новий окупаційний режим тривав недовго. Інтервентів вигнали з Липовця частини 1-ї Кінної армії 15 червня 1920 року. Через два дні запрацював ревком. У липні було створено Липовецький волосний ревком, до складу якого ввійшли Дубровський (голова), Кобелєв, Заїка.
Відновлювали роботу масові організації робітників і селян. Перша конференція комнезамів, яка відбулася в серпні в Липовці, націлила незаможне селянство на здійснення мобілізації до лав Червоної Армії, на подання допомоги фронтовикам та їх сім’ям, налагодження роботи кооперативів, культосвітніх закладів. Під керівництвом ревкому створювалися і вели боротьбу з петлюрівськими бандами збройні загони, здійснювалися перерозподіл землі, податкова політика, втілювалася в життя національна політика тощо. 4 вересня в Липовці відбувся повітовий з’їзд комуністичних спілок молоді. На ньому обрали повітовий комітет КОМУ. З’їзд закінчився святом молоді.
Підтримуючи політику Комуністичної партії, трудящі Литовця з ентузіазмом допомагали молодій Радянській владі переборювати труднощі, постачали Червону Армію продовольством, фуражем, транспортом. В один з «тижнів допомоги фронту» вони зібрали 500 тис. крб. готівкою, 45 пудів продуктів, 70 овечих шкур, 25 кожухів, 18 башликів, 170 сорочок, 150 шапок.
Жителі міста разом з населенням навколишніх сіл виявляли велику турботу про голодуючих Поволжя. В серпні—вересні 1921 року для них було зібрано близько 11 млн. крб. грішми, біля тисячі пудів хліба. 38 дітей, які прибули з Поволжя, знайшли притулок у Липовці.
За новим адміністративним поділом Литовець у 1923 році став районним центром Бердичівського округу. В цей час у ньому мешкало 3590 чоловік. З 1925 року Литовець — селище міського типу Вінницького округу.
Зміни в житті людей, які відбулися в результаті перемоги Жовтневої революції, переконували трудящих у справедливості ленінської політики партії. Про згуртованість радянських людей у боротьбі за нове життя свідчила телеграма районного з’їзду комнезамів, направлена 29 квітня 1923 року Володимиру Іллічу Леніну. В ній трудящі бажали вождеві швидкого одужання. Велику скорботу викликала звістка про смерть В. І. Леніна. Трудівники Литовця поклялися йти ленінським шляхом.
В 20-х роках у Липовці працювали механічна майстерня з чавуноливарним цехом, пивоварний завод, який до націоналізації належав Жорницьким. У майстерні налічувалося 13 робітників, на пивоварному заводі — 19. Селище живила струмом електростанція, яка ще в червні 1921 року перейшла у відання комунвідділу. Проте її енергії вистачало лише на освітлення центральної вулиці, установ та незначної частини квартир.
Розгорнули свою діяльність профспілки. Були організовані клуб профспілок, пересувна бібліотека ім. Леніна, споруджувались і обладнувались спортивні майданчики. З переходом на мирну працю почалося кооперування селян. Спочатку було створено споживчі товариства, а потім — кооперації сільгоспкредиту і товариства спільного ведення господарства. 1921 року організувалася сільськогосподарська артіль «Прогрес» з 7 господарств, восени 1923 року — артіль «Праця і хліб» у складі 11 господарств. Члени цих об’єднань спільно обробляли землю, використовуючи наявне тягло, допомагали одні одним у збиранні врожаю та проведенні інших сільськогосподарських робіт. Земля, тягло та інвентар ще не усуспільнювалися.
28—29 серпня 1923 року в Липовці відбулася повітова виставка сільськогосподарського виробництва, в якій взяли участь селекційна станція (зараз відділення Іллінецького радгосптехнікуму), агрошкола села Зозова, кооперація, а також 56 селянських господарств. Щоб залучити селян до участі у виставці, були встановлені нагороди грішми, сільськогосподарськими машинами. На виставці селяни одержували консультації з питань землеустрою та колективізації, а бідняцькі господарства могли придбати машини в розстрочку. За два дні виставку відвідало 15 тис. чоловік. Наступного року в Литовці відкрили кредитне товариство «Користь». Воно закуповувало продукцію селянського виробництва, витісняючи приватних скупників. Товариство мало бідняцький фонд.
Органи Радянської влади дбали про охорону здоров’я трудящих. Насамперед відбудували і повністю переобладнали лікарню.
В ній відкрили відділення для лікування очних хвороб. Медична дільниця Литовця в 1923 році обслуговувала 22 населені пункти.
Згодом відкрили робітничо-селянську поліклініку. В лікарні й поліклініці працювало 20 чоловік, у т. ч. 4 лікарі.
Розгорталось шкільне й культурне будівництво. Ще 1921 року під школи передали конфісковані у багатих власників приміщення разом з меблями. 1925 року в двох початкових школах навчалося 166 учнів. У двох семирічних школах працювало 23 вчителі, вчилося 616 дітей. Діяли 3 бібліотеки, які мали до 1,5 тис. книг, будинок юнацтва ім. К. Лібкнехта. Тут читали лекції, проводили молодіжні диспути, працювали гуртки художньої самодіяльності. Профспілки підприємств і установ створювали різні гуртки — педагогічні, професійні.
В 1929—1930 рр. було створено 4 колгоспи. В розвитку сільського господарства важливе значення відіграла Липовецька МТС, створена 1930 року. В 1939 і 1940 рр. вона була занесена до Книги пошани Всесоюзної сільськогосподарської виставки і одержала диплом першого ступеня, грошову премію та легкову автомашину.
Продовжувала розвиватися й промисловість селища. В 1931 році на базі ливарної механічної майстерні створили міжрайонну майстерню капітального ремонту сільгоспмашин, де працювало понад 100 робітників. Вони ремонтували тракторні та комбайнові двигуни, виготовляли запасні частини до жниварок тощо. 1932 року в Литовці заснували промисловий, а через два роки — харчовий комбінати. Колишні ремісники об’єдналися в спеціалізовані кооперативні артілі. Реконструювали млин, який став давати близько 40 тонн борошна на добу; переобладнали комунальну електростанцію, хлібозавод. У селищі в цей час діяли промартілі ім. VIII з’їзду Рад та «Нове життя», а також хлібопекарня, харчокомбінат, швейна майстерня, кар’єр розробки граніту.
Зросла мережа медичних закладів. Було перебудовано лікарню, амбулаторію, відкрито водолікарню. Застосовуючи цілющі грязі, ванни, електролікування, тут допомагали людям позбутися таких хвороб, як ревматизм, радикуліт та інших.
Більше стало культосвітніх та навчальних закладів. Напередодні Великої Вітчизняної війни в селищі функціонували районний будинок культури, 5 клубів, кінотеатр, будинок учителя, будинок піонерів. Діти навчалися в трьох неповних середніх та одній середній школах, молодь — у вечірній середній школі. З лютого 1932 року в селищі почала виходити районна газета «Більшовицькими темпами».
Вторгнення військ фашистської Німеччини на територію нашої країни тимчасово перервало творчу працю трудящих Липовця. Всі військовозобов’язані пішли на фронт. 23 липня 1941 року селище окупували гітлерівські війська. 12 вересня після знущань і наруги фашисти вивезли за селище і розстріляли багато мирних жителів, зокрема активістів М. Сторожука, Т. Гончарука, А. Кукурузу, О. Мальованого та ін. Масові знищення мирних громадян Липовця проводилися в травні 1942 і восени 1943 року.
Мешканці Липовця боролися проти окупантів. Уже в серпні 1941 року комуністи селища, які залишилися для підпільної роботи в тилу ворога, встановили зв’язки з тими, хто вирвався з ворожого оточення. Було створено підпільну організацію. До неї увійшли Т. П. Кукуруза, Ф. М. Поліщук, М. П. Сплодитель та ін. На території Липовецького і суміжних районів діяв партизанський загін ім. Кірова, командиром якого був М. Ф. Євдокимов, комісаром — І. І. Мишов. Начальником особового відділу загону призначили І. Д. Гаврищука, колишнього працівника органів державної безпеки. Липовець став центром діяльності підпільного ядра. У жовтні 1942 року організували Липовецький-Іллінецький міжрайонний підпільний комітет (військову раду). При військовій раді існувала група зв’язкових: М. П. Олішкевич-Гончарук, А. М. Дацюк, М. Клименко. Липовець став також центром районної підпільної організації, створеної у вересні 1943 року. Підпільні групи взаємодіяли з партизанським загоном ім. Кірова. Народні месники неодноразово руйнували залізничну колію, обстрілювали військові ешелони гітлерівців, підривали водокачки. Вони знищили 18 сепараторів, 19 тракторів і молотарок, різних складів, захопили і відправили в партизанський загін 100 гвинтівок, понад 10 тис. патронів, 200 гранат, 5 кулеметів, 10 автомашин, близько 6 тонн пального. Підпільна група Липовця брала участь у складанні й розповсюдженні листівок.
Багато підпільників полягло в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. 31 березня 1943 року загинув О. Д. Кукуруза. Щоб попередити арешт учасників Липовецького підпілля, він вступив у поєдинок з 12 поліцаями. Смертельно поранивши начальника поліції, О. Д. Кукуруза загинув у нерівнім бою. Фашисти по-звірячому порубали тіло народного месника на дрібні куски і закопали в землю.
Близько 700 жителів Липовця билося на фронтах Вітчизняної війни. За бойові заслуги багатьох нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу, а капітан О. К. Козаченко за форсування Дніпра й утримання плацдарму на його правому березі удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно А. М. Зіндельсу, який в бою за місто Мелітополь підірвав себе разом з великою групою ворогів.
7 січня 1944 року у Липовець вступили частини Червоної Армії. Однак бої за селище ще тривали. Остаточно його визволили 13 березня 1944 року. Окупанти завдали великих втрат народному господарству селища. Відступаючи, вони зруйнували центральну частину Липовця — приміщення пошти, середньої школи, будинок піонерів, будинок учителя та інші будівлі.
По закінченні війни трудящі селища, приступаючи до відбудови економіки і культури, долали великі труднощі. Держава виділила кредит, насіннєву позику колгоспам у розмірі 176 цнт зернових. Велику братерську допомогу подали трудящі східних районів СРСР. Лише за кілька місяців від них надійшло для Липовецького району 473 голови рогатої худоби, 250 свиней, більше сотні овець і кіз.
Відновили роботу партійна і комсомольські організації Липовця, районна газета «Колгоспне село». Здійснюючи політику Комуністичної партії, пройняту турботами про трудящих, радянські і партійні органи організували всебічну допомогу сім’ям військовослужбовців та інвалідів Вітчизняної війни. Було виділено гроші й продукти для родин загиблих на фронті. За два роки в Липовці звели понад 60 нових будинків, відремонтували до 200 квартир, забезпечили паливом 80 сімей, видали допомоги понад тис. крб., трудовлаштували 80 інвалідів. Мешканці селища брали активну участь у зборі коштів для фронтовиків. У фонд Червоної Армії колгоспники району зібрали близько 2 тис. цнт хліба, 1500 цнт картоплі. Населення селища відраховувало з своєї зарплати гроші на танкову колону «Колгоспник Вінниччини», давало воїнам продукти, передплатило третю державну позику.
Невдовзі після визволення запрацювали поліклініка і лікарня на 200 ліжок. Липовецькі медики повернули здоров’я понад 300 тяжко пораненим бійцям.
У 1944—1945 рр. відновили свою діяльність дві семирічні та одна середня школи.
Поступово відбудували своє господарство колгоспи Липовця. Якщо на початку 1945 року в усіх колгоспах було лише 74 голови великої рогатої худоби і утримувалась вона переважно в пристосованих приміщеннях, то в 1950 році кожне господарство мало типові корівники на 450 голів, нові свинарники. У 1951 — 1954 рр. відбулося об’єднання колгоспів. З розташованих на території Липовецької селищної Ради артілей утворили один колгосп — ім. Ілліча. Його земельні фонди обчислювались у 5107 га. Колгосп мав три невеликі електростанції, енергія яких використовувалась головним чином для освітлення. В 1960 році артіль перейшла на грошову оплату праці. Господарство спеціалізується на відгодівлі свиней. У 1961 році тваринники відгодували і продали державі 8980 свиней, рільники виростили по 290 цнт цукрових буряків з гектара, по 21 цнт зернових, а спеціалізовані ланки — по 50 цнт кукурудзи з гектара.
Значно зросла матеріально-технічна база колгоспу в 60-х роках. В господарстві працює зараз 38 потужних тракторів, 27 комбайнів, 23 автомашини. Нову техніку обслуговує 150 механізаторів. Застосовується 62 електродвигуни.
Поліпшився матеріальний добробут працюючих, цілком забезпечена старість літніх колгоспників. Крім пенсії, колгосп безкоштовно дає їм електроенергію, оплачує рахунки за радіо, передплачує газети, допомагає в обробітку присадибних ділянок тощо. Колишній телятниці Я. Козак, колгоспницям А. Дубинець, М. Герасименко та іншим за рахунок артілі зведено нові добротні будинки. Багатьох колгоспників премійовано телевізорами, радіоприймачами, пральними машинами та іншими цінними речами. М. Р. Заєць за вирощування високих врожаїв цукрових буряків нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Урядових нагород удостоєно багатьох колгоспників. 75 членів артілі відзначено в 1970 році медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Цю нагороду одержав 421 мешканець Липовця.
В 50—60-х роках успішно розвивалася промисловість селища. Шеститонні гідравлічні гаражні домкрати, слюсарні верстати, столи для електрозварювальних робіт, трубо-прижими та інша продукція Липовецького ремонтного заводу, створеного в 1959—1960 рр. на базі колишньої міжрайонної майстерні капітального ремонту сільськогосподарських машин, відомі за межами області. На цьому підприємстві зараз трудиться понад 230 робітників. У «Циновці працюють харчовий та побутовий комбінати, районне об’єднання «Сільгосптехніки», автотранспортна контора, яка має 105 вантажних автомашин, міжколгоспні шляхова та будівельна організації. Місцеві поклади глини стали сировиною для 2 цегельних заводів загальною потужністю 12—13 млн. штук цегли на рік.
З року в рік поліпшується благоустрій селища, зростає торговельна мережа, добробут мешканців. На руїнах і пустирях, що залишилися після гітлерівської навали, працьовиті руки жителів селища звели сотні добротних будинків, висадили тисячі декоративних дерев і кущів. Центр селища прикрашають двоповерхові споруди районного будинку культури, бібліотеки, райкому партії та райкому комсомолу, продмагу і ресторану. В роки восьмої пятирічки споруджено новий універмаг, готель, приміщення почти і телеграфу, стадіон. В селищі працюють 4 чайні, їдальня, 22 магазини, комбінат побутових послуг та комунальних підприємств. На кілька кілометрів простяглась мережа водопроводу.
На околицях «Липовця виросло справжнє лікарняне містечко. Тут розташовані лікарня на 250 ліжок, пологовий будинок, поліклініка, водолікарня обласного значення на 100 ліжок. Новітнє медичне устаткування, висококваліфікований штат з 45 лікарів та 174 працівників середнього медперсоналу допомагають боротися з найважчими недугами й хворобами. Цілодобово працює служба швидкої медичної допомоги. Багатьох медичних працівників за самовіддану працю нагороджено орденами й медалями, шістьох — значками «Відмінник охорони здоров’я». В цьому славному колективі трудиться лікар Н. Ф. Присяжнюк, нагороджена орденом «Леніна, працював заслужений лікар УРСР В. «Л. Приступов, який за свою більш як п’ятдесятирічну діяльність зробив тисячі операцій.
Якщо перед війною середня школа працювала в кількох пристосованих приміщеннях, то зараз у двоповерховій типовій споруді, де вільно розмістилися всі класи, навчальні кабінети й спортивний зал. Навчання здійснюється тепер в одну зміну. У «Липовці є три восьмирічні школи, які також мають просторі, світлі приміщення, обладнані всім потрібним. У школах навчається нині понад 1500 учнів, тобто в в 10 разів більше, ніж у 1913 році, працює 120 вчителів. 1967 року відкрито музичну школу, де 7 кваліфікованих викладачів навчають музичного мистецтва 80 дітей робітників, колгоспників та службовців. У селищі працювала заслужена вчителька УРСР К. П, Жникрупа. Працюють три дитячі садки, троє колгоспних дитячих ясел з безкоштовним утриманням дітей, в яких виховується понад 400 малюків.
Багато нового й цікавого з’явилось у роботі культосвітніх закладів. Жителі «Липовця на сцені свого будинку культури дивляться вистави київських, ленінградських і московських артистів. Змістовними концертними програмами радують глядачів місцеві аматори сцени. Урочисто проходять відзначення шлюбів у кімнаті щастя, будинку культури, вшанування ветеранів праці, зустрічі з письменниками тощо. В шести бібліотеках селища проводяться читацькі конференції, усні літературні журнали, літературні вечори на різноманітні теми, в яких беруть участь сотні читачів. «Лише в дитячій бібліотеці налічується 1,5 тис. читачів, кожен з них прочитує за рік 25—30 книг. 2448 жителів «Липовця є читачами районної бібліотеки. Інформацію про внутрішнє життя країни та міжнародні події трудящі «Липовця одержують з періодичної преси, по радіо і телебаченню. «Лекційну роботу серед трудящих райцентру ведуть понад 150 кваліфікованих лекторів з вищою освітою, більшість яких комуністи і комсомольці. 530 комуністів об’єднані в 27 первинних парторганізаціях Липовця. 802 члени ВЛКСМ налічує комсомольська організація райцентру. 51 комуніста і 19 комсомольців трудящі обрали депутатами до Липовецької селищної Ради. Серед 101 депутата Ради — 43 нагороджені урядовими орденами і медалями.
Мешканці Липовця спорудили пам’ятники В. І. Леніну, воїнам Радянської Армії, які полягли в боях за визволення селища від німецько-фашистських загарбників, обеліск загиблим за Радянську владу.
Селище — батьківщина академіка АН УРСР геолога П. А. Тутковського (1858—1936), народного артиста УРСР П. Н. Столярського (1871-1944). педагога, професора-дефектологїі А. І. Володимирського (1875—1936).
Історія Липовця свідчить, що довгий час він був бідним і занедбаним поселенням. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції відкрила для його трудящих нову світлу долю.
Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.
Липовец, посёлок городского типа, центр Липовецкого района Винницкой области УССР. Расположен на р. Соб (левый приток Южного Буга), в 13 км от ж.-д. станции Липовец. (на линии Христиновка — Казатин). Ремонтный, кирпичные заводы, молокозавод, хлебозавод. Пищекомбинат. Инкубаторная станция.
Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.
Липовец — уездн. гор. Киевской губ. на р. Соби, на высоте 938 фт. Есть предположение, что тут был сборный пункт татарской орды, кочевавшей после нашествия Батыя и известной под именем татар-липанов. Сохранились на берегу р. Соби остатки замка, окруженного рвом. При Хмельницком Л. был сотенным местечком кальницкого полка. С 1795 г. уездн. гор. Жит. 8968 (4425 м. п. и 4543 ж. п.): православных 4203, раскольников 102, католиков 485, протестантов 28, евреев 4128, проч. исповеданий 22. Дворян 248, духовного сословия 26, почетных граждан и купцов 92, мещан 4996, крестьян 3075, отставных военных чинов с семействами 481, проч. сословий 50. Церквей православных 2, католический костел, синагога, 6 еврейских молитвенных школ. Городское 2-классн. мужское и женское училища с приготовительным и рукодельным классами. Городская больница, 5 врачей. В 1894 г. городских доходов получено 9892 руб., а израсходовано 9970 руб., в том числе на город. управление 2065 руб., на пожарную часть 2689 руб., на врачебную часть 690 руб., на народное образование 1185 руб. Фабрики и заводы: мукомольн. 2 (на 52000 руб.), винокур. 1 (на 175000 руб.), табачн. 2 (на 21000 руб.), кирпичн. 1 (на 2500 руб.). Ремесленников 412. Базары 3 раза в неделю. У города земли 1990 дес., из которых 1465 дес. пахотной и 35 дес. леса.
Липовецкий уезд занимает юго-зап. угол Киевской губ. и граничит с Подольской губ. Границы повсюду искусственные и очень неправильные. Пространство, по новейшим данным, 2540,6 кв. в. = 264646 дес. По устройству поверхности Л. уезд принадлежит к возвышенным частям Киевской губ. Находясь на восточной окраине западнорусской возвышенности, он имеет среднюю высоту между 80 и 100 саж. над уровнем моря. Наибольшие абсолютные высоты находятся на окраинах уезда, в соседстве с Бердичевским у. — на СЗ и с Уманским — на ЮВ, где находится водораздел между бассейнами Днепра и Буга; середина уезда менее высока. К наиболее возвышенным точкам относятся: Зозов 911 фт., Плисков 724 фт., в центральной части уезда: Монастырище 632 фт., Юстин-Град 602 фт., Дашев 528 фт., и др. Расчленение рельефа вообще незначительно, склоны возвышенных частей пологие, речные берега не крутые, овраги развиты только в западной части уезда, в бассейне р. Буга, и достигают небольших размеров. Главная река уезда, прорезывающая его с С на ЮВ — р. Собь (системы Буга) с притоками Будневкой, Поганкой, Нешевкой, Свинаркой, Скибиной и др.; на СВ протекают реки системы Буга — Горный Тикич (приток Гнилого Тикича) и системы Днепра — р. Роська (приток Роси). Все эти реки незначительны и несудоходны, местами запружены плотинами. Озер нет. Незначительные болота встречаются в долинах рек. Почвы уезда очень разнообразны, на СЗ чернозем, на З глинистые, на В — более песчаные. Геологическое строение Л. несложно. Повсюду здесь выступает гранит и другие кристаллические породы, на которых лежат верхнетретичные белые пески (яруса киевских белых песков), постепенно выклинивающиеся с В на З и прикрытые глинисто-песчаными послетретичными отложениями. Артезианских вод в пластовых породах нет; ключи очень обильны в гранитных скалах (в долинах рек). Разрабатывается гранит (в 8 пунктах) и горшечные глины. О климате, фауне и флоре — см. статью Киевская губ. Выселилось в 1892 г. в Томскую губ. 52 семьи, в 268 душ; в отхожих промыслах было 2994 чел. Усадебной земли 4705 дес., под садами 2601 дес., под огородами 7470, под пашнями 126055, под паром 60928, под заливными лугами 2314, под незаливными лугами 7997, под выгонами 2423, под строевым лесом 8257, под дровяным лесом 7827, под кустарниками 8560. Главные занятия жителей — земледелие, садоводство и пчеловодство. За десятилетие 1883-92 гг. средний посев всех зерновых хлебов составлял 954395 пд., средний сбор — 5505807 пд., средний остаток, за удовлетворением потребности на посев и продовольствие, — 1888934 пд. (на душу 9,2 пд.); средний сбор картофеля 502556 пд., средний остаток, за вычетом на посев, — 401949 пд. Средний ежегодный сбор ржи до 1359000 пд., пшеницы озимой и яровой до 1828000 пд., овса до 1172000 пд., ячменя до 369000 пд., гречихи до 222000 пд., проса до 407000 пд., кукурузы до 13000 пд., картофеля до 503000 пуд. В 1893 г. вывезено хлеба из Л. уезда 214800 чет. Сады и огороды распространены повсеместно. Пчеловодство также значительно развито (у зажиточных крестьян по 400-600 ульев). До проведения железной дороги большое значение для населения имел извозный промысел. Леса, составлявшие в 1864 г. 18% всей площади уезда, ныне сильно вырублены и составляют только 9,3% всей земли; леса все лиственные (главные породы дуб, липа и клен). В 1892 г. числилось лошадей 27585, рогатого скота 31497 гол., овец (простых) 60565, коз 755, свиней 28276. Добыча полезных ископаемых (гранита и глин) незначительна (до 350 куб. саж. в год) и производится кустарным способом.
Конских завод. 8. Кустарные промыслы в уезде мало развиты. Сахарных заводов 7, с оборотом 4108009 р.; при них есть больницы и школы. Винокуренных зав. 5, с произв. на 538000 руб., табачных 2 (на 7300 р.), кирпичных зав. 8 (на 28380 руб.), мукомол. 9 (на 395900 руб.). Мельниц ветряных 135, водяных 129, конных 4, крупорушек 42. Жит. 210946 (104870 мжч. и 106076 жнщ.): православных 167956, раскольников 211, католиков 5115, протестантов 110, евреев 37475, других исповеданий 73. Дворян 1248, духовн. сосл. 988, почетных граждан и купцов 581, мещан 38939, крестьян 161475, военных сосл. 7520, проч. сосл. 195. Естественная прибыль населения за 10 лет (1881-1890) — 30448 чел. Волостей 16, сельских обществ 172, населенных пунктов. 310, с 27562 дворами. Церквей православных 123, католич. 18, синагог 41. 2 стана, 2 участка судей. Школ мин. нар. пр. 1 двухл. и 9 однокл., церковноприходских школ 76, еврейских хедеров 25, Врачей 15, приемных покоев 4. Более 3 т. жит. в 5 местечках. Более значительные ярмарки в м. Дашеве и Илинцах. Близ реки Соби найдены старинные польские монеты. В с. Кальнике есть подземный ход. В с. Мервине сохранились развалины старинной крепости. Есть насыпные валы и курганы. Лит. см. Киевская губ.
Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.
Липовец — уездный город Киевской губ. В 1801 г. в Л. и его уезде были зарегистрированы: купцов — 3 христ.; мещан — 5 христ., 1082 евр. По ревизии 1847 г. в уезде имелось 14 «еврейских обществ» в составе 11761 души:
Липовецкое 1802 Монастырищенское 759
Зозовское 267 Терлицкое 145
Жорнищенское 887 Конельское 445
Линецкое 3507 Балабановское 103
Дашевское 1837 Лукашевское 506
Китайгородское 642 Плисковское 471
Цыбулевское 73 Оратовское 317
По переписи 1897 г. в уезде жит. более 211 тыс., из коих свыше 31 тыс. евреев; в том числе в Л. жит. 8658, евр. 4135. Из поселений в уезде, в которых не менее 500 жит., евреи представлены в более значительном проценте: Балабановка — жит. 3089, среди коих 493 евр.; Жорнище — 3518 и 1040; Зозов — 3732 и 414; Ильинцы — 10039 и 4993; Конела — 2053 и 744; Лукашевка — 4326 и 1724; Монастырище — 9404 и 2620; Оратов — 2439 и 529; Сарны (Охриново и Сарна) — 3220 и 1555; Терлица — 2304 и 1191; Цыбулев — 3827 и 463; Юстинград (Загайполь, Соколовка) — 3194 и 2521. — В 1910 г. в Л. — два частных евр. учил., из коих одно бесплатное. Коробочный сбор достиг в 1906 г. суммы в 4250 р.
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии 1864 г.
Липовец, уездный город лежит у границы своего уезда с уездами Бердичевским и Брацлавским, в 191 версте от Киева. Липовец по наружности своей похож на большое селение, разбросанное по обеим сторонам реки Соби на плоской, однообразной, но плодородной равнине. Город состоит из площади, обставленной ветхими домами и лавками евреев и четырех так называемых предместий, носящих особые названия: Гайсина, Замчиска, Березовки и Скакунки. Через город пролегает линия еще заметных остатков старинного окопа, который, как полагают, служил сборным местом татарской орды, кочевавшей в здешнем крае после нашествия Батыя и известной тогда под именем Татар-Липанов. Приметен и замок, касавшийся одной стороною Соби, а с другой обведенный глубоким рвом. По очищении края от Татар за окопом и около него стали селиться люди, возвращавшиеся из своих убежищ и составившие со временем значительное селение. При Хмельницком Липовец был сотенным местечком Кальницкого полка, а в 1653 году в числе других местечек истреблен Чарнецким. Еще пред тем Ланцкоронский в 1651 году, стараясь пресечь дорогу казакам, был разбит от них на Липовецких равнинах и принужден оставить в их власти весь обоз. Современник этого события Целарий пишет, что город, по латыни Lipovecia названный, укреплен двойными валами и рвами. За это-то поражение Чарнецкий в 1653 году предоставил Липовец на разграбление своему войску, (Балинский том 2, стран 1380), а вольная республика жителей обратила в крепостных. В первой половине прошлого века Липовец состоял в вотчинном владении князей Любомирских, от которых перешел к Полабинским и к графам Струтинским, Луке и сыну его Феликсу. В 1847 году куплен от Феликса помещиком Владиславом Киприановичем Здзеховским (латин испов., 3 сына: Фердинанд 1823, Цеслав 1831, Адам 1835. Ему также принадлежит м Прилуки и с. Черепашинцы (1000 рев. душ муж. пола) в Винницком уезде). Кроме главного владельца в Липовце есть еще несколько мелких помещиков, владеющих небольшими участками земли Вот список Липовецких помещиков, с показанием количества земель и ревизских душ за ниш числящихся:
а) Владислав Здзеховский 2810 дес. земли. 532 р.д.м.п.
б) Аким Матвеевич Олеховский, в предместье Гайсине 472 дес. земли. 123 р.д.м.п.
в) Наследники… Погоржельского 311 дес. земли. 59 р.д.м.п.
г) … Рутковский 137 дес. земли.
д) Николай и Екатерина Пршесгемские 65 дес. земли. 18 р.д.м.п.
е) Феликс Зматчинский 54 дес. земли. 13 р.д.м.п.
ж) Иван Жураковский 40 дес. земли. 12 р.д.м.п.
з) Степан Стопчанский и Иван Чернышевич 53 дес. земли. 7 р.д.м.п.
и) Елизавета Тевящева 26 дес. земли. 5 р.д.м.п.
і) Липовецкий собор 144 дес. земли.
к) Гайсинская церковь 56 дес. земли.
Липовец сделан уездным городом в 1797 году. Чиновники и городские обыватели живут в домах построенных на владельческих землях, за которые они вносят владельцам чинш. В настоящее время в городе считается жителей обоего пола: православных 2711, римских католиков 487, евреев 2457. По тарифу (инвентарю) 1775 года числилось в Литовце в этом голу 126 домов, да на предместьях 125. Герб Липовца изображает серебряного быка, на красном поле.
Соборная церковь во имя Воскресения Господня, каменная, с такою же колокольнею, построена в 1818 голу, тщанием купца Кондрата Таранова, на место прежней церкви деревянной. Причту соборному производится жалованье по штатам для уездных соборных церквей. На предместье Гайсине, на левой или восточной стороне Соби церковь деревянная, во имя Покрова Пресвятой Богородицы, построена 1855 года га место обветшавшей, давней. По штатам она причислена к 5-му классу. К Липовецким обеим церквам причислены следующие владельческие деревни, в окрестностях лежащие:
а) К соборной церкви:
Феликсовка, в 6-ти верстах от Липовца, при почтовой дороге, среди степи. Жителей обоего пола 455, земли 1277 десятин. Принадлежала управляющему Черепинским имением князя Сангушки, Адаму Осиповичу Гуляницкому; а ныне Фавстине Удерской.
Лукашева, при вершине ручья Скакунки, в 10-ти верстах на северо-запад от города. Жителей обоего пола 214; земли 480 десятин. Принадлежит Станиславу Желиховскому.
Хутор а Садовские, в 3-х верстах к северу от Липовца в степи. Жителей обоего пола 231, при 22 усадьбах; земли в них принадлежит: 493 десятины Викентию, а 355 Антону Садовским, получившим это имение в наследство от отца своего Петра. Хутора недавно названы владельцами Нарцизовкою.
Хутор Шиманский, граничит с Садовскими и заключает 284 десятины на коих живет 72 человека обоего пола. Принадлежит Генрихе Шиманской. Близ него еще сдельный хутор с 151 десятинами и с 60 душ. обоего пола населения, принадлежит 3-м братьям Мрочковским.
б) К Покровской церкви причислены деревни:
Славная, на левой стороне Соби, в 4-х верстах выше Липовца и в таком же расстоянии от м Зозова. Жителей обоего пола 491; земли 914 десятин. Принадлежит отставному штаб ротмистру Киприану Игнатьевичу Богдашевскому (лат. испов., живет в с.Василевке Винницкого уезда, которое ему и принадлежит).
Гонивка, (Иогановка или Анновка), при почтовой дороге в с. Очеретну, в 7-ми верстах от Липовца. Жителей обоего пола 245; земли 630 десятин, из коих 235 в пользовании крестьян, по силе уставной грамоты. Принадлежала недавно Евстафию Красицкому, потом Тышкевичу, а ныне отставному штаб-ротмистру Иосифу Марковичу Сарнецкому.
Ульяновка ,в З-х верстах к востоку от Липовца, при той же почтовой дороге. Жителей обоего пола 144, в 20-ти усадьбах; земли 252 десятины, из коих 107 в пользовании крестьян по силе уставной грамоты Принадлежит Иосифу Казимировичу Несоловскому.
Венцетовка, хутор близ Ульяновки. Принадлежит Викенгию Петровичу Садовскому и заключает земли 400 десятин, из коих 190 в пользовании крестьян, на основании уставной грамоты, с 241 душами обоего пола населения.
В Липовецком уезде нет селений, состоящих в ведении государственных имуществ или в другом каком-либо казенном ведомстве, исключая небольших частей в м Оратове и в селах:
Должке и Поповке. Больших владельческих имений только два: графов Плятера и Потоцкого (см Линцы и Дашев). Остальные селения принадлежат многим мелким помещикам. Поэтому мы будем описывать приходы, по географическому их положению.
Перечень метрических книг по м. Липовец хранящихся в ГАВиО
1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Соборно-Воскресенська церква м. Липовець Київської губернії
4. м. Липовець,сс.Вінцентівка, Лукашова, Струтинка, Феліксівка
5. Народження: 1880, 1882-1884: ф.904, оп.20, спр.9; 1885-1887, 1889-1890: ф.904, оп.20, спр.19; 1891-1894, 1896: ф.904, оп.20, спр.42; 1905-1908: ф.904, оп.20, спр.67; 1910-1913: ф.904, оп.20, спр.77; 1914-1917: ф.904, оп.20, спр.89; 1918-1920: ф.904, оп.20, спр.93; 1920-1922: ф.904,оп.20, спр.97;
6. Шлюб: 1880, 1882-1884: ф.904, оп.20, спр.9; 1885-1887, 1889-1890: ф.904, оп.20, спр.19; 1891-1894, 1896: ф.904, оп.20, спр.42; 1905-1908: ф.904, оп.20, спр.67; 1910-1913: ф.904, оп.20, спр.77; 1914-1917: ф.904,оп.20, спр.89; 1918-1922: ф.904, оп.20, спр.94; 1919-1922: ф.904, оп.20,спр.95; 1921-1923: ф.904, оп.20, спр.99;
7. Розлучення: 1920-1922: ф.904, оп.20, спр.99;
8. Смерть: 1880, 1882-1884: ф.904, оп.20, спр.9; 1885-1887, 1889-1890: ф.904, оп.20, спр.19; 1891-1894, 1896: ф.904, оп.20, спр.42; 1905-1908: ф.904, оп.20, спр.67; 1910-1913: ф.904, оп.20, спр.77; 1914-1917: ф.904,оп.20, спр.89; 1920-1922: ф.904, оп.20, спр.98
9. —
10. —
1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Свято-Покровська церква м. ЛиповецьКиївської губернії
4. м. Липовець (передмістя Гайсин)
170
5. Народження: 1902-1908: ф.904, оп.20, спр.60; 1910-1917: ф.904, оп.20.спр.85;
6. Шлюб: 1902-1908: ф.904, оп.20, спр.60; 1910-1917: ф.904, оп.20. спр.85;
7. –
8. Смерть: 1902-1908: ф.904, оп.20, спр.60; 1910-1917: ф.904, оп.20. спр.85
9. –
10.
1. Київська губернія
2. Липовецький деканат
3. Римсько-католицька церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії м. Липовець Липовецького повіту Київської губернії
4. м-ко Липовець, сс.Лукашівка, Люлинці, Нападівка, Скитка, Струтинка, Хороша та ін.
5. Народження: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1805-1832: ф.737, оп.1,спр.7; 1806-1832: ф.737, оп.1, спр.8; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1837: ф.737, оп.1, спр.49; 1838: ф.737,оп.1, спр.66; 1844: ф.737, оп.1, спр.128; 1846: ф.737, оп.1, спр.133;
6. Шлюб: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1806-1832: ф.737, оп.1, спр.8; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1836: ф.737, оп.1, спр.38; 1837: ф.737, оп.1, спр.54; 1838: ф.737, оп.1,спр.68; 1842: ф.737, оп.1, спр.111; 1844: ф.737, оп.1, спр.126;
7. –
8. Смерть: 1805-1806: ф.737, оп.1, спр.5; 1805-1834: ф.737, оп.1, спр.6; 1806-1832: ф.737, оп.1, спр.8; 1820-1821: ф.737, оп.1, спр.12; 1822-1823: ф.737, оп.1, спр.13; 1835: ф.737, оп.1, спр.33; 1837: ф.737, оп.1,спр.44; 1838: ф.737, оп.1, спр.61; 1844: ф.737, оп.1, спр.125;
9. –
10. –
