Ободовка

Административно-территориальное деление

Ободовка (укр. Ободівка) — cело, центр сельского совета Тростянецкого района Винницкой области. В ХІХ столетии село Ольгопольского уезда Подольской губернии.

Ободовскому сельскому совету подчинено село Бережанка.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Ободівка — село, центр сільської Ради. Лежить на берегах річки Берладинки, за 12 км від районного центру і залізничної станції Тростянець-Подільський. Населення — 5008 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Бережанка.

Село існувало вже в XVI ст. під назвою Бадовка. В 1560 році власник його пан Ободівський змінив назву на Ободівку. З літературних джерел відомо, що вже в першій третині XVII ст. Ободівка була великим містечком і входила до Брацлавського воєводства. 1654 року в Ободівку приїздили представники російського уряду для приведення населення до присяги на вірність Російській державі.

Під час російсько-польської війни 1654—1667 рр. та після неї, особливо коли точилася боротьба за владу на Правобережжі між старшиною, на Ободівку багато разів нападали турки і татари.

Незважаючи на руйнування, заподіяні війнами, в другій половині XVII — на початку XVIII ст. Ободівка лишалася великим багатолюдним містечком. Основним заняттям населення було землеробство. Розвивалися й різні промисли — гончарство, чинбарство, кушнірство, ткацтво. Ободівські ткалі славилися своїми барвистими вовняними килимами.

Мешканці містечка були кріпаками панів Потоцьких. У Ободівці зберігся панський палац, збудований у 1763 році й реставрований 1840 року. В палаці були розкішні мармурові зали. Навіть підлогу в конюшні вистелили кахлями.

За реформою 1861 року, ободівські селяни до укладення викупної угоди повинні були сплачувати оброк або відробляти поміщикові. За польові землі й угіддя корінного наділу — 13 крб. 58 коп. на рік, або чоловіки з кожного двору мусили відробити панові 50 днів улітку та 32 дні зимою. За кожну десятину додаткового наділу встановлювалася платня — 3 крб. 20 коп., або 20 робочих днів, до того ж, 12 з них — влітку. Поміщикові належало виключне право користування лісом. Обурені грабіжницькою реформою, селяни відмовлялися виконувати повинності на користь поміщика. Заворушення селян жорстоко карались урядом. 27 травня 1861 року на екзекуцію в Ободівку прибули солдати.

За уставною грамотою, селяни Ободівки викупили в поміщика 2587 десятин землі, а раніше вони користувалися 3950 десятинами. Середній розмір наділу був мізерним, тому що всього налічувалося 1695 ревізьких душ. Внаслідок реформи 70 дворів городників лишилися безземельними, а 160 тяглових дворів одержали 658 десятин і 202 піші двори — 831 десятину землі корінного наділу. До того, піші й тяглі двори одержали ще 658 десятин додаткового наділу. Протягом 49 років громада повинна була вносити щорічно 7450 крб. 54 коп. сріблом.

Користуючись неписьменністю селян, поміщик брав з них більше, ніж належало за передану землю. У 1868 році виявилося, що пан одержав по викупних платежах 2946 крб. понад встановлену суму, але власті не стягли з поміщика цих грошей.

Після реформи 1861 року розвиток капіталізму відбувався прискореними темпами. В Ободівці працювали винокурний і цегельний заводи, 9 водяних млинів, паровий млин, 2 олійниці. Ці підприємства належали місцевому поміщикові. Він їх здавав у оренду. 1884 року споруджено цукровий завод, на ньому працювало 269 робітників. Ободівські селяни почали вирощувати цукрові буряки. Часто для цього орендували поміщицькі землі.

Хоч капіталізм розвивався швидко, культурний рівень Ободівки залишався низьким. Тільки 1877 року в селі відкрито однокласне народне училище, яке в 1902 році перетворено на двокласне. 1909 року в ньому навчалося 204 учні, та 16 учнів відвідувало церковнопарафіяльну школу. Всього ж в Ободівці того часу налічувалося понад 570 дітей шкільного віку.

В селі були заводська лікарня та фельдшерський пункт, аптека; поштово-телеграфне відділення.

На початку XX ст. мешканці Ободівки взяли участь у масовому селянському русі. Заворушення сталося у травні 1905 року, а в червні відбувся страйк сільськогосподарських робітників. Заворушення тривали в Ободівці й протягом 1906 року. Селяни відмовлялися працювати за встановлену плату, вимагаючи істотного підвищення її. Часто взагалі вони не хотіли робити на поміщика навіть за будь-яку плату, й прийшлих робітників проганяли. У травні 1907 року в селі відбувся великий сільськогосподарський страйк. Страйкарі підпалили панське майно, погрожували адміністрації поміщика, дійшло до сутички з поліцією і військами.

Мешканці Ободівки радісно зустріли звістку про повалення царату. В березневі дні 1917 року солдат О. В. Горанський разом з братом В. В. Горанським організував в селі маніфестацію. З усіх адміністративних установ селяни повикидали царські портрети. Але Тимчасовий уряд і буржуазно-націоналістична Центральна рада не здійснили надій селян на одержання землі. Тому боротьба ободівців після революції посилюється. Вони рубали панський ліс, захоплювали реманент, тягло і землю. Для боротьби з селянськими виступами ольгопільський повітовий комісар 18 жовтня 1917 року викликав козаків.

Лише Велика Жовтнева соціалістична революція здійснила споконвічні мрії хліборобів. Тільки-но в Ободівці дізналися про перемогу революції, великий натовп селян попрямував до панського палацу, маючи на меті знищити його. Директор сільської школи К. М. Заболотний та свідомі селяни, колишній фронтовик І. В. Катренко і А. Ф. Заєць, переконали односельців не робити цього, а використати приміщення та панське майно для потреб народу.

В Ободівці в листопаді 1917 року створено ревком, який очолив робітник цукрового заводу С. А. Юков. Ревком розподілив між біднішими селянами понад 2 тис. га землі, панський реманент. Але в березні 1918 року Ободівку окупували австро-німецькі війська. Незабаром до села прибули представники окупаційної влади, які силою примусили селян повернути панське майно. Окупанти відновили старі порядки.

Під впливом більшовицької агітації серед австрійських солдатів почався розклад. Солдати 19-го австрійського полку в Ольгопільському повіті звільнили з тюрем заарештованих. Мешканці Ободівки разом з усім селянством повіту піднялися на визвольну боротьбу проти окупантів. В листопаді 1918 року в селі відновлено Радянську владу, та перепочинок був недовгий. Уже в кінці року село зайняв загін контрреволюційної Директорії.

Успішний наступ Червоної Армії, розклад петлюрівських частин та повстання робітників і селян Поділля привели в кінці березня — на початку квітня 1919 року до краху Директорії. Але в травні до Ободівки вдерлася банда Зеленого, яка вчинила погром. 18 травня 1919 року село визволила Червона Армія. Проте недовго тривав мирний перепочинок: навесні 1920 року село окупували білополяки, їх вигнала Червона Армія 1 червня. Відразу було створено Ольгопільський повітовий ревком, який створював у повіті органи Радянської влади.

В червні 1920 року, після визволення села, засновано комітет незаможних селян (КНС), до якого ввійшло 19 чоловік. Наприкінці року в Ободівці створено волвиконком Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

Органи Радянської влади спільно з КНС наділили безземельних і малоземельних селян землею. Розподіл вели за кількістю їдців. Завдяки цьому бідняки піднялися до рівня середняків. Щоб полегшити обробіток одержаної землі, селяни об’єдналися в ТСОЗ.

Місцеві органи влади велику увагу приділяли культурному розвитку села. Вже 1920 року в Ободівці відкрито клуб, де читалися лекції про соціалістичне будівництво, ставилися вистави, вчителі розгорнули роботу, щоб ліквідувати неписьменність.

На заходи Радянської влади щодо будівництва нового життя, особливо здійснення земельної і продовольчої політики, куркулі відповіли бандитськими діями. Диверсіями і терором вони намагалися залякати активістів. 1921 року бандити по-звірячому закатували представника волвиконкому Н. Д. Кульчицького. Голова КНС К. В. Сутика помер після жорстоких побоїв.

Заходи Радянської влади по боротьбі з контрреволюцією і розрухою розглядалися на конференції представників Ободівської волості в січні 1921 року, яка схвалила всі дії революційних органів. 1921 року в Ободівці створено волосні

й сільські посівні комітети, основним завданням їх було землевпорядкування. Вони слідкували за правильним розподілом землі, не допускали самовільного захоплення земель, допомагали сім’ям червоноармійців. На безпартійних селянських конференціях Ободівської волості організовано волкомнезам і волосну робітничо-селянську інспекцію. В тяжкий для Радянської країни 1921 рік мешканці Ободівки здали понад 2860 пудів хліба, 70 голів великої рогатої худоби та багато інших продуктів, взяли активну участь у проведенні «Тижня допомоги голодуючим Поволжя».

Ободівський цукровий завод, зруйнований під час війни, почав працювати в 1923 році.

Йому додатково виділили 2,5 тис. десятин землі. Робітничий колектив допомагав селянам відроджувати господарство, призвичаюватися до колективного життя.

Боротьбу ободівців за подолання післявоєнної розрухи й куркульського опору очолили комуністи. 1922 року в селі створено партійний осередок. А коли в 1923 році Ободівка стала районним центром, виникло 2 осередки — при райвиконкомі й на цукровому заводі. Вони вникали не тільки в питання землевпорядкування, організації продовольчої кампанії, кооперації, зміцнення радянського апарату, а й зосереджували увагу на залученні всіх селян до активного громадсько-політичного життя, пропаганді ідей колективного господарювання. Комуністи організовували відзначення революційних дат, мітинги з нагоди важливих політичних подій, зокрема, в травні 1923 року влаштували мітинг протесту проти вбивства відомого радянського дипломата В. В. Воровського. В день похорону В. І. Леніна в Ободівці відбулася траурна процесія, 6 селян цього ж дня подали заяви про вступ до партії.

Крім районного клубу, в Ободівці діяли ще два клуби, три бібліотеки. В селі була семирічна школа, а також школа лікнепу. В цей час створено Ободівський дитячий будинок, відкрито дитячі ясла.

Першим колективним господарством в Ободівці була Бессарабська комуна, створена 2 серпня 1924 року ініціативною групою демобілізованих червоноармійців, яку відрядив сюди Г. І. Котовський. В листі на ім’я ініціативної групи він висловив упевненість в тому, що ветерани громадянської війни стануть прикладом для селян і будуть провідниками всіх культурних починань робітничо-селянської влади. Агроном за освітою, Г. І. Котовський давав поради, як краще господарювати. Засновниками комуни були 29 чоловік. До 1930 року очолював комуну В. Ф. Левицький, поки його не перевели до Наркомзему України.

Новому господарству виділили понад 600 десятин землі та близько 10 великих житлових і господарських будівель, 70 коней та 30 волів. Комунари придбали динамомашину, і 7 листопада 1924 року в Ободівці засяяли лампочки Ілліча. Навесні 1925 року комуна одержала 3 трактори. Це була знаменна подія в житті Ободівки — машини зустрічали тисячі селян.

В березні 1925 року в комуні створено партосередок в складі 12 комуністів. Секретарем його став М. О. Гажалов. Тоді ж виник і комсомольський осередок, який очолив А. А. Татомир. Під його впливом сільська молодь створила й свій комсомольський осередок. Після трагічної загибелі Г. І. Котовського комуні надали його ім’я.

Комунари допомагали сусіднім селянам сортовим насінням, племінною худобою, реманентом, орали тракторами землі незаможників.

Саме існування комуни було прикладом для селянської маси. В 1926 році в Ободівці й Павлівці виникло два ТСОЗи. Переконували селян в перевагах колективного господарювання й районні сільськогосподарські виставки, які щорічно відбувалися в Ободівці. Найкращими експонатами цих виставок були продукти комуни. Мешканці Ободівки й навколишніх сіл охоче відвідували комуну, знайомились з її господарством. Лише за півтора року тут побувало близько тисячі екскурсантів. У травні 1927 року комуну ім. Г. І. Котовського відвідали К. Є. Ворошилов, Й. Е. Якір, С. М. Будьонний, пізніше — С. В. Косіор. Високо оцінюючи роботу комуни, К. Є. Ворошилов у книзі відгуків записав, що справу, розпочату комуною, слід продовжити і остаточно закріпити, вона буде жити й процвітати на підтвердження вірності великих ідей комунізму.

Місцеві селяни поповнювали лави комунарів. Невдовзі кількість членів комуни зросла до 640. Міцніла й матеріально-технічна база. Минуло понад п’ять років, як заснували комуну, а вона вже мала близько 20 тракторів, автомобіль та інші машини, повидловарочний і виноробний заводи. Сільськогосподарської продукції виробляли стільки, що на продаж вивозили вагонами: 1930 року вивезено 24 вагони зерна, 137 вагонів цукрових буряків тощо. Вартість валової продукції комуни обчислювалася півмільйоном карбованців. У 1928 році про комуну ім. Г. І. Котовського створено кінофільм. Президія Всесоюзної ради колгоспів визнала Бессарабську комуну ім. Г. І. Котовського дослідно-показовою. В 1929 році її удостоєно грамоти ЦБК СРСР.

В боротьбі за соціалістичну перебудову сільського господарства Ободівський райком КП(б)У спирався на партійні кадри комуни. Коли розгорнулася масова колективізація, комунари допомагали створити в районі 6 колгоспів. Багато котовців очолили колгоспи на Україні та в Молдавії. 1929 року в Ободівці організовано три колгоспи: «Нова громада», «Червона Армія» та ім. Г. І. Петровського. Пізніше, в 1934 році, були створені ще колгоспи: ім. М. І. Калініна, С. М. Кірова та С. В. Косіора. Матеріально-технічне забезпечення колгоспів району здійснювала Ободівська МТС, організована в 1932 році, вона мала 117 тракторів та 17 комбайнів.

Вінницький обком партії та облвиконком надіслали комунарам вітання з нагоди десятиліття комуни, в якому відзначили, що вона стала опорою колгоспного руху. В 1934 році Бессарабська комуна ім. Г. І. Котовського перейшла на Статут сільськогосподарської артілі.

Промисловість Ободівки також розвивалася успішно. 1926 року остаточно відбудовано цукровий завод. На ньому працювало понад 230 робітників. Підприємство виробляло близько 10 тис. тонн цукру-піску. При заводі був радгосп, що вирощував цукрові буряки, за ним закріплено 2790 га землі. 1931 року в Ободівці стала до ладу макаронна фабрика. В селі працювали хлібопекарня, електрифікований інкубатор. У цей час переустатковано млин, цегельню, механізовані майстерні. При комуні було створено вишивальну майстерню. Вироби ободівських умільців потрапляли й на міжнародні виставки, зокрема вишивка «Волошкова сукня» була відзначена на Паризькій виставці 1929/30 року.

Зростав і добробут трудівників села. Колгоспники одержували щороку на трудодень від 3 до 5 кг зерна і 3—4 карбованці.

З 1926 року в Ободівці функціонувала лікарня та жіноча і дитяча консультації. Побудова соціалізму докорінно змінила стан освіти народу, підвищила культурний рівень всіх трудящих. Восени 1927 року організовано 4-річну сільськогосподарську школу на 222 чоловіка. На початку 30-х років у Ободівці відкрили вечірній робітфак Кам’янець-Подільського інституту соціального виховання, 1934 року — середню школу, були ще дві семирічні й початкова школи. До 1937 року в селі остаточно ліквідовано неписьменність. В підготовці кадрів для району велику роль відігравав агроіндустріальний комбінат при комуні. Четверо комунарів було послано до сільськогосподарської академії ім. Тімірязєва, багатьох — на різні курси, а В. Ф. Левицького Всесоюзна Рада колгоспів відрядила вивчати велике фермерське господарство до США, в штат Айову. В 1934 році 14 комунарів були студентами вищих навчальних закладів.

Центром культурного й громадського життя Ободівки став клуб комуни, який з 1926 року мав свою кіноустановку. Успіхом користувалися духовий і струнний оркестри. В клубі виникла цікава форма масової роботи — вечори запитань і відповідей. Систематично тут ставилися вистави, організовувалися естрадні концерти, виступи синьоблузників. Комсомольці придбали планер і оволодівали льотним мистецтвом. Політвідділ 9-ї Кримської дивізії допоміг налагодити випуск багатотиражної газети «Бессарабська комуна», вона почала виходити з 1928 року.

Великі зміни відбулися й у зовнішньому вигляді села. Виросло червоноармійське селище з 80 будинків з широкими рівними вулицями. З’явилися колгоспні багатоповерхові будинки, а коли 1939 року стала до ладу сільська електростанція, Ободівку було повністю електрифіковано. 1932 року ободівці почули радіо.

Розвиток села був порушений нападом німецько-фашистських загарбників. Сотні мешканців Ободівки пішли на фронт. 28 липня 1941 року сюди вдерлися німецькі та румунські частини. Окупанти встановили режим терору. Гітлерівці знищили 108 мешканців районного центру і сусідніх сіл. На території Ободівського району вони розстріляли 25 тис. чоловік, вигнаних з Буковини1.

Але терор фашистів не залякав радянських людей. Вже на початку 1942 року виникли підпільні групи на цукровому заводі (керівник П. Ф. Проданчук) та в МТС (керівник П. Т. Олійник). Вони мали тісний зв’язок з підпільними групами сусідніх сіл та з підпіллям Чечельницького району. Особливо активізувалася діяльність патріотів в травні 1943 року, коли сюди прибув за дорученням ЦК КП(б) України А. В. Квашенко. Він об’єднав усі підпільні групи району в одну підпільну партійну організацію. В липні 1943 року підпільникам вдалося здобути в окупантів радіоприймач і перенести його в ліс. Відтоді вони регулярно приймали зведення Радінформбюро і розмножували їх у своїй невеликій друкарні. Через підпільні групи, що існували в селах, розповсюджували листівки, в яких закликали населення саботувати накази окупаційних властей, ставати на шлях збройної боротьби. Патріоти перешкоджали молотьбі хліба, зривали вивезення сільськогосподарських машин та продуктів до Німеччини і Румунії. Навесні 1943 року підпільники МТС затримали ремонт тракторів, не допустили відправки 22 тракторів до Румунії. Підпільна група цукрового заводу зірвала переробку цукрових буряків і разом з підпільниками радгоспу «Дубина» організувала роздачу населенню 36 тонн хліба та худоби.

Через недостатню конспірацію до підпільної організації проникли провокатори. В серпні 1943 року вони вбили А. В. Квашенка та його найближчого помічника Ф. М. Кондратьева. Однак підпілля продовжувало діяти. Зразу ж після загибелі А. В. Квашенка комуніст 3. Я. Гаврильченко скликав нараду представників усіх підпільних груп. Нарада обрала підпільний районний комітет у складі 3. Я. Гаврильченка, Г. 3. Уроди, А. Я. Кеквалідзе, Ф. Д. Козака.

В ніч на 7 листопада 1943 року в багатьох селах району були вивішені червоні прапори, розповсюджені листівки з викладом змісту доповіді, присвяченої 26-й річниці Великого Жовтня.

В листопаді 1943 року поблизу Цибулівського лісу висадилася десантна група під командою капітана Богданова. Підпільна група села Торканівки допомогла

Богданову зв’язатися з командиром парашутного десанту майором І. С. Артюховим, який діяв біля станції Кодима. Таким чином встановився зв’язок обох десантних груп з підпіллям Ободівського та Чечельницького районів.

Та вже наприкінці 1943 року гестапівці натрапили на слід десанту й ободівських підпільників. Почалися арешти, тому членам комітету довелося піти в глибоке підпілля. Багато хто з підпільників залишив село. В січні 1944 року вони влилися в загони Вінницького партизанського з’єднання.

Успішний наступ Червоної Армії запалював радянських людей на трудові подвиги. Вже восени 1943 року колгоспники почали збирати робочу худобу і, ризикуючи життям, вночі засівали поля. За короткий час в колгоспі ім. Г. І. Котовського було засіяно близько 100 га пшениці. А незабаром ободівці радісно вітали бійців 2-го Українського фронту, які 15 березня 1944 року визволили Ободівку.

Страшну картину залишили після себе окупанти — у колгоспах не було ні машин, ні худоби, ні насіння, виробничі приміщення лежали в руїнах, а ті, що вціліли, були занедбані, поля заросли бур’янами. В МТС залишилося тільки 24 трактори та 6 пошкоджених комбайнів, приміщення МТС були зруйновані.

У важких умовах трудівники села відновлювали зруйноване господарство. 1944 року всі п’ять колгоспів засіяли 3450 га землі. Довелося площу під посів орати коровами і навіть копати лопатами. Держава надала колгоспам Ободівки довгострокові позички, МТС одержала тоді 80 тракторів. У 1950 році відбулося укрупнення колгоспів. Тепер в Ободівці стало два колгоспи — ім. Г. І. Котовського та ім. О. В. Суворова. Перший мав у користуванні 3490 га, другий — 2790 га землі.

Цього ж року відбудовано цукровий завод. Одночасно йшла й реконструкція підприємства. Тут встановили дві парові турбіни потужністю 1100 квт, всі ручні роботи було механізовано.

Відновивши господарство, трудівники колгоспів ім. Г. І. Котовського та ім. О. В. Суворова мобілізували свої зусилля на боротьбу за дальший розвиток

соціалістичної економіки. Після укрупнення, що відбулося наприкінці 50-х років, колгосп ім. Г. І. Котовського має близько 4950 га землі (в т. ч. 3647 га орної), 1410 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 620 корів). За колгоспом ім. О. В. Суворова закріплено 4596 га землі (орної — 3437 га). Він має 1850 тис. голів великої рогатої худоби. Укрупнення артілей прискорило розвиток всіх галузей господарства. Було споруджено багато громадських приміщень — тваринницькі містечка, типові майстерні, автогаражі, зерносховища, будинки механізаторів і тваринників, комбінат побутового обслуговування, приміщення крамниць тощо. Коли колгоспи придбали техніку МТС, вони перетворилися у високомеханізовані господарства. В них створено 5 тракторних бригад, на озброєнні яких понад 60 тракторів, 50 комбайнів і 40 автомашин. Завдяки цьому господарства добилися підвищення врожайності зернових і технічних культур, більш високої продуктивності тваринництва.

За роки восьмої п’ятирічки в господарствах збудовано 10 корівників, 3 свинарники, літні

відгодівельні табори для худоби, чотири будинки механізаторів, комбінат побутового обслуговування, будинок торгівлі, 2 будинки культури, дитячий садок і ясла тощо.

У ювілейному 1967 році колгосп ім. Г. І. Котовського нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, а в 1969 році — пам’ятною медаллю «50 років Радянської влади на Україні».

Великі зміни відбулися в післявоєнні роки й на Ободівському цукровому заводі. У роки семирічки встановлено парову турбіну потужністю 1500 квт, для неї побудовано новий машинний зал, встановлені додатковий елеватор, новий котел першої сатурації, застосована автоматика; ТЕЦ заводу переведено на рідке паливо. Для вивантажування автомашин з цукровими буряками використовуються бурякоукладальні машини. Завдяки цьому виробнича потужність заводу зросла з 8500 цнт до 9200 цнт переробки цукрових буряків на добу. За час восьмої п’ятирічки підприємство значно розширено й удосконалено: збудовано ще один цех переробки буряків, два склади готової продукції, газову піч, артезіанську скважину тощо. Запровадження автоматичних центрифуг з програмним управлінням, автоматизація парокотельні, реконструкція випарної станції значно поліпшили умови праці робітників. Усе це забезпечило зростання середньодобової потужності заводу на 400 цнт переробки сировини.

При цукровому заводі є радгосп, за яким закріплено 4838 га землі. Це багатогалузеве, високо механізоване господарство, яке має близько 2 тис. голів великої рогатої худоби (в т. ч. понад 700 корів), понад 2 тис. свиней; 36 автомашин, 38 тракторів 11 зернових комбайнів та іншу техніку. В радгоспі постійно працюють 356 робітників та 23 інженерно-технічні працівники. Господарство постачає насіння цукрових буряків багатьом колгоспам району.

Робітники радгоспу восьмий п’ятирічний план виконали успішно — перш за все вони добилися значного збільшення врожайності зернових культур. Якщо 1965 року тут збирали по 26 цнт зерна з га, то на кінець п’ятирічки середня врожайність зернових становила 30,9 цнт з га. В радгоспі зведено за цей час два корівники, склад міндобрив, кормоцех, кілька комунальних об’єктів.

1956 року в Ободівці побудовано ткацьку фабрику. В 1964 році її переобладнано на швейну фабрику. Зараз на підприємстві працюють понад 500 робітників. Тут встановлено стрічкову машину для точного крою, дві електрозакрійні машини, конвейєри та інші механізми.

Є в Ободівці й інші підприємства —«Міжколгоспбуд», комбінат побутового обслуговування, пекарня, а також лісництво.

Самовіддана сумлінна праця ободівців високо оцінена Радянським урядом. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєний бригадир радгоспу І. Ф. Андрусь. У багатьох мешканців села сяють на грудях ордени. Електрозварювач цукрового заводу Л. С. Лобода, бригадир колгоспу ім. Г. І. Котовського П. С. Грабчак, голова колгоспу ім. О. В. Суворова А. К. Легун, робітниця Є. Д. Демуцька, вчителька О. С. Смульська та лікар Н. В. Короленко нагороджені орденом Леніна; завідуюча фермою Г. П. Родіонова та бригадир «Міжколгоспбуду» І. П. Ігнатов нагороджені орденом Жовтневої Революції, ланкова Є. С. Черниченко, доярки Д. С. Грабовик і Н. Н. Гонтарук, вчителі Є. І. Метелиця, Л. С. Прибутько та багато інших — орденом Трудового Червоного Прапора. Директорові школи-інтернату П. І. Васильєву присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури Української РСР.

Передові трудівники промисловості, сільського господарства і культури об’єднані в 11 партійних організаціях. Всього в Ободівці 345 комуністів, 36 з них обрані депутатами сільської Ради.

Широко розгорнуто в Ободівці житлове будівництво. Тільки за семирічку зведено 473 житлові будинки, 6 сучасних крамниць. Прикрашає село триповерховий навчальний корпус школи-інтернату. Встановлено нову автоматичну телефонну станцію на 100 номерів. Лінію водогону прокладено на території школи-інтернату, лікарні, середньої школи, на всіх тваринницьких фермах колгоспу ім. Г. І. Котовського тощо.

В селі розміщена районна лікарня на 150 ліжок, є поліклініка, неврологічне відділення на 30 ліжок. Тут працюють 18 лікарів та 77 чол. середнього медичного персоналу. Головний лікар В. І. Саміляк нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Діти трудящих Ободівки виховуються в 6 дошкільних закладах та в 6 школах. За успішну роботу по вихованню дітей і молоді на революційних, бойових і трудових традиціях радянського народу школа-інтернат нагороджена грамотою Радянського комітету ветеранів війни, а вчительська і учнівська комсомольські організації школи — Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ.

В Ободівці є будинок культури, широкоекранний кінотеатр, клуб цукрового заводу та два колгоспні клуби, 6 бібліотек з книжковим фондом понад 50 тис. примірників. Жителі села одержують понад 12 тис. газет і журналів. Для відпочинку трудящих є парк-заповідник. На околиці Ободівки розташовані два обласні піонерські табори та будинок відпочинку для дорослих. В центрі села встановлено пам’ятники В. І. Леніну, Г. І. Котовському та воїнам, полеглим у роки Великої Вітчизняної війни.

З 1959 року діє колгоспний краєзнавчий музей ім. Г. 1. Котовського, якому присвоєно звання народного музею. Багаторічна сумлінна праця завідуючого музеєм В. X. Бабенка відзначена шістьма почесними грамотами і медаллю «50 років Радянської влади на Україні».

Ободівська молодь продовжує традиції комунарів, особливо щодо розвитку фізичної культури і спорту. За підсумками соціалістичного змагання на честь 100-ліття від дня народження В. І. Леніна первинна спортивна організація товариства «Колос» посіла перше місце в республіці.

Немало ободівців стало відомими діячами науки і культури. Це український художник О. X. Новаківський (1873—1936), поети К. Л. Лісовський та Д. С. Черевичний, заслужений артист УРСР соліст Київського оперного театру ім. Т. Г. Шевченка А. В. Іщенко.

Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, трудівники колгоспних ланів і промислових підприємств Ободівки успішно працюють над здійсненням Директив партії.

Первые упоминания с. Ободовка в исторических документах (Крикун М. Брацлавське воєводство у ХVІ-ХVІІІ ст.)

Бадівка (Badowka), м. — Под. р. 1629; вар. Obodowka, м. — Б. (укр. м.); Поділ м. кн. Я. Вишневецького 1651; Прис. сп. 1654; Под. р. 1664. Він. обл. У XVIII ст. м., згодом і нині с. Ободівка.

Сицинський Ю.И. Археологическая карта Подольськой губернии 1864 г.

Ободовка, м. при рч. Бережанке и Бернадынке. По дороге въ с. Жабокричку, близъ почтовой дороги, находится городище, называемое народомъ Семеныха. Оно подковообразное, въ длину имеетъ 37 саж., въ ширину 30, въ окружности 104 саж.: площадь занимаетъ до 200 кв. саженъ; окружено съ с.-в. и ю. валами. Поверхность площади ровная, поросшая дубовымъ лесомъ. Народъ говоритъ, что это укрепленіе устроилъ Семенъ Палій. По другому сказанію, его устроилъ разбойникъ Шпакъ, где жила его любовница Семеныха. Есть следы раскопокъ кладоискателей изъ крестьянъ.

Въ 1897 г. найденъ кладъ изъ 982 мелкихъ серебряныхъ монетъ польскихъ, русскихъ и шведскихъ XVIII ст.

Перечень метрических книг по м. Ободовка хранящихся в ГАВиО

1. Подільська губернія
2. Балтсько-Ольгопільський деканат
3. Римсько-католицька церква м-ка Ободівка Ольгопільського повіту Подільської губернії
4. м-ка Верхівка, Жабокрич, Ободівка, Тростянець, сс. Баланівка, Буди, Демківка, Капустяни, Китайгород, Крушинівка, Куниче, Левків, Летківка, Попелюхи, Савинці, Соколівка, Стратіївка-Велика, Стратіївка-Мала, Сумівка, Торканівка, Тростянчик, Цибулівка та ін.
5. Народження: 1839: ф.904, оп.28, спр.61;
6. Шлюб: 1839: ф.904, оп.28, спр.61;
7. –
8. Смерть: 1839: ф.904, оп.28, спр.61;
9. –
10. –

1. Подільська губернія
2. Ободівський рабинат
3. Синагога м-ка Ободівка Ольгопільського повіту Подільської губернії
4. –
5. Народження: 1844: ф.904, оп.31, спр.20;
6. Шлюб: 1844: ф.904, оп.31, спр.20;
539
7. Розлучення:
8. Смерть: 1844: ф.904, оп.31, спр.20;
9. –
10. —