Ольгополь

Административно-территориальное деление

Ольгополь (укр. Ольгопіль) — село, центр сельского совета Чечельницкого района Винницкой области. В ХІХ- нач. ХХ ст. уездный город Ольгопольского уезда Подольской губернии.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Ольгопіль — село, центр Ольгопільської сільської Ради депутатів трудящих. Розташований вздовж обох берегів річки Савранки (притоки Південного Бугу), за 13 км від районного центру і залізничної станції Чечельник. Населення — 5,6 тис. чоловік.

Територія Ольгополя і його околиць заселялася людиною здавна. Про це свідчать виявлені поблизу села рештки поселення трипільської культури.

До кінця XVIII ст. село Ольгопіль мало іншу назву — Рогузка-Чечельницька. Його оточувала велика водойма з непрохідним болотом і густими заростями очерету, де ховалися селяни, рятуючись від частих грабіжницьких нападів татар.

Уперше в письмових документах Рогузка-Чечельницька згадується за 1780 рік як власність польського магната Любомирського. Жителі села виконували безліч повинностей і поборів. Наприклад, за гру на скрипці, сопілці або дудці платили 4 гроші, за новонароджену дитину — 200, від садових чи городніх плодів — 200, від хати — 5, подушного — 10, шлюбного — 6, від вулика — 2 гроші.

Необмежена експлуатація, грабіжницькі наскоки татар довгий час стримували розвиток села. З 1795 року Рогузка-Чечельницька входила до Вознесенського намісництва й належала казні. Відтоді з’являється сучасна назва села. За свідченням флігель-ад’ютанта Катерини II Вігеля, цариця, подорожуючи по Новоросійському краю, зупинилась у Рогузці-Чечельницькій. Місцевість їй сподобалась і на честь своєї онуки княжни Ольги вона назвала село Ольгополем (Ольчиним містом)3. Через три роки Ольгопіль стає містечком — повітовим центром Подільської губернії. У ньому проживало 2,5 тис. чоловік. Не вистачало приміщень, тому в Ольгополі осіла тільки частина повітових установ. Решту ж довелося тимчасово перевести до Чечельника. Повітові архіви залишалися в Ольгополі майже на «голому полі», від того повітовий центр на місцевому діалекті стали називати «Голопіль». Остаточне переміщення повітових установ до Ольгополя відбулось 1811 року. В цей час визначено герб Ольгопільського повіту, що зображав піски, серед яких протікає струмок.

Через містечко проходив поштовий тракт. Працювала поштова станція, діяло кілька крамничок. Щонеділі відбувалися базари влаштовувались ярмарки. Ольгопіль повільно зростав. У 1860 році тут нараховувалось 597 дерев’яних і 2 кам’яні будинки. Основним заняттям жителів було хліборобство й тваринництво. Але через брак своїх наділів вони господарювали на орендованій землі. Орендна плата дорівнювала 10—15 крб. сріблом за десятину. Часті неврожаї, висока орендна плата, різні побори, утиски лихварів розоряли ольгопільських селян і міщан. Багато з них, убожіючи, йшли у найми до місцевих багатіїв, дворян, чиновників. Число наймитів збільшувалось і за рахунок селян, що втікали від кріпаччини, сподіваючись знайти тут кращу долю. Їх ловили й після покарання відправляли у рекрути. Місцевих жителів, що надавали втікачам притулок, штрафували на 60—70 крб. сріблом.

У пореформений період посилюється диференціація населення Ольгополя. Селянські наділи скорочуються. Більшість селян мала землі менше однієї десятини, а третина їх лишалася безземельною. У багатьох не вистачало реманенту, тягла. Один робочий кінь припадав на два-три господарства. Щоб позбутися боргів, біднота спродувала свої мізерні наділи землі. Користуючись цим, торговці-перекупники, дворяни, куркулі й духовенство зосередили у своїх руках більше половини всієї землі. У 1865 році наймитували 540 ольгопільських селян, тобто більше половини тих, хто займався сільським господарством. Частина землеробів, розорившись, цілком відривалася від хліборобства і перетворювалася на сільських пролетарів. Щоб заробити грошей на утримання сім’ї, вони йшли працювати до панської економії, наймитували у куркулів, лихварів, орендарів, працювали на свічковому й миловарному заводах, олійниці, йшли до власників-ремісників тощо. Дрібним ремеслом займалися понад 150 чоловік.

Реформи 60-х років не забезпечили трудящим містечка і виборчого права. З 5424 жителів під час виборів до міської думи правом голосу користувалися лише ті, хто володів не менше як 15 десятинами землі, або мав нерухомого майна на суму понад 1500 крб., таких було 3—4 проц. від загальної кількості населення.

Розвиток промисловості, ремесел і торгівлі в другій половині XIX ст. сприяв зростанню містечка й кількості його жителів. Переселення людей посилилося. Шукаючи заробітку, сюди йшли переселенці. Вони заселяли околиці містечка — Мацківку, Піски, Гниле, Загору, Москалівну. На кінець XIX ст. кількість будинків та жителів у них зросла більш як у 1,5 раза. Населення розподілялось так: дворян було 134, духовенства — 21, купців — 216, міщан — 7268, селян — 723 та ін. Землі не вистачало. Лихварі-орендарі захопили навіть міський майдан і продавали його як вигін. Вони по-хижацькому використовували ліси й сади, прагнучи збагатіти, не витрачаючи при цьому великих сум. Кабальні умови оренди землі призводили до зростання недоїмок за трудящими Ольгополя. Недоїмки на початок XX ст. перевищували 1700 крб. Обезземелення селян було вигідним місцевій буржуазії: вона завжди мала дешеву робочу силу. В Ольгополі, наприклад, під час польових робіт платили: чоловікові 32 коп. на день, жінці — 25.

На кінець XIX ст. в Ольгополі працювали пивоварний, 2 цегельні заводи, гуральня, 3 олійниці, один водяний і 13 вітряних млинів, шевська майстерня, діяло 42 лавки та 7 постоялих дворів. Більшість робітників, зайнятих на підприємствах, становили селяни-бідняки Ольгополя й навколишніх сіл. Майже скрізь переважала ручна праця. Чорноробів наймали, вдаючись до послуг підрядчиків. За кожних двох найнятих працівників вони одержували прибутку від 6 до 12 крб. Середній місячний заробіток робітника не перевищував 7—9 крб. На підприємствах масово застосовувалась жіноча праця.

Тяжка праця на багатіїв, політичне безправ’я загострювали класові протиріччя. Найбільш яскраво виявилися вони у роки першої російської революції. 17 липня 1905 року в Ольгополі розпочали страйк робітники-челядники (шевці, кравці, бондарі), вимагаючи від хазяїв скорочення робочого дня й збільшення заробітної плати.

Виступи робітників підтримало трудове селянство. Ольгопільський справник доповідав подільському губернаторові, що серед місцевого населення спостерігається незадоволення, і просив розквартирувати там ескадрон для придушення заворушення.

Революція вплинула не тільки на робітників та селян. Застрайкували й рядові працівники державних установ. У листопаді 1905 року застрайкували поштово-телеграфні службовці. Як повідомляв начальник Ольгопільської поштової контори, «для телеграм південних і північних виходу немає».

Після поразки революції знову підвела голову реакція. Почалися розправи з революційно настроєною біднотою. Тільки 1911 року суди Ольгополя й повіту розглянули 3597 справ про виступи робітників і селян за свободу та землю.

Трудящі Ольгополя зазнавали не лише злиднів, а й терпіли від частих хвороб. У 1912 році до Ольгопільської лікарні було приписано 14 населених пунктів. 13 тис. жителів, у кращому разі, могли сподіватись на допомогу одного лікаря. Дільнична лікарня на 20 ліжок тулилася у двох тісних орендованих приміщеннях. Власті майже нічого не робили, щоб попередити інфекційні хвороби та лікувати хворих. 1913 року в містечку захворіло на тиф близько 3200 чоловік. На боротьбу з епідемією власті асигнували всього 300 крб., в той час як на будівництво нової церкви — 960 карбованців. Дуже важко було придбати ліки. Одна невеличка аптека обслуговувала 26,5 тис. жителів.

Не краще було в Ольгополі і з народною освітою. Тільки в 40-х роках XIX ст. тут заснували казенне училище. На початку XX ст. відкрили ще дві міністерські школи. В них навчалося всього 100—120 дітей. Більшість дітей залишалася поза школою. Понад 70 проц. жителів не знали грамоти.

Перша світова війна ще більше загострила класові суперечності, ускладнила і без того важке становище жителів селища. Ціни на продукти й товари зросли на 200 проц. і стали, за словами місцевих жителів, «недоступними для осіб, що живуть двадцятим числом», тобто днем заробітної плати. Дорожнеча, погіршення матеріального становища трудящих викликали нову хвилю протесту проти війни, проти самодержавного ладу. В цей час в Ольгополі масового характеру набули хвилювання запасних солдатів. Вони супроводжувалися сутичками з поліцією і військовими загонами. Подекуди ці виступи мали організований характер. Мобілізовані селяни не хотіли накладати головою за панську землю, говорили, що після повернення з війни вони будуть палити всіх поміщиків. 20 липня 1915 року в Ольгополі зібрались близько 50 тис. запасних. Щоб уникнути заворушення, місцеві власті вирішили швидко відправити «ратників» до місць формування маршових частин. Просуваючись до міста Гайсина та залізничної станції Попелюхи, мобілізовані разом з місцевими жителями громили крамниці, палили поміщицькі будинки і економії, забирали пшеницю, ячмінь, овес.

Лютневі події 1917 року в країні зробили великий вплив на суспільно-політичне життя невеликого повітового містечка. У квітні створюється Ольгопільський комітет РСДРП(б). Для посилення агітаційної роботи серед трудящих він звернувся до Московського обласного бюро ЦК РСДРП(б) з листом, в якому було сказано: «Зважаючи на те, що у нас відчувається велика потреба в літературі, звертаємось до вас з проханням: що б то не стало вислати нам таку у вигляді газет, відозв, брошур».

24 травня 1917 року відбулися збори робітників цукрового заводу та солдатів Ольгопільського гарнізону. Скоро було обрано виконком Ольгопільської Ради робітничих і солдатських депутатів у складі 12 осіб. Пізніше до нього ввійшли і представники від селян. Та керівництво в ньому захопили дрібнобуржуазні партії.

Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції дійшла до Ольгополя у листопаді. В містечку розгорнулася боротьба за встановлення влади Рад, яку було проголошено в січні 1918 року.

Але 18 березня 1918 року австро-німецькі війська захопили Ольгопіль. Почалися репресії. Окупанти «забирали все, що бачили». Проте революційний дух населення не тільки не згас, але розгорявся з новою силою. Місцеві жителі не лише чинили опір окупантам, а й вели агітацію серед солдатів окупаційних військ. Під впливом такої агітації 7 листопада 1918 року австрійські частини, які проходили з Балти через Ольгопіль, разом з революційними селянами розбили ольгопільську повітову тюрму, звільнили арештованих, роздали їм гвинтівки, спалили справи архіву.

Після вигнання австро-німецьких окупантів, а потім і петлюрівців у селі поновлено Радянську владу. 20 квітня 1919 року знов розгорнула діяльність більшовицька партійна організація, яка об’єднувала 20 членів та 22 співчуваючих. Більшовики видавали відозви, листівки, газету «Ольгопільський комуніст». Секретарем обрали колишнього члена Севастопольської організації РКП(б) П. С. Бевза. Настрій робітників і селян Ольгополя був революційний. Першотравнева святкова демонстрація пройшла з піднесенням і вилилась у маніфестацію підтримки Радянської влади. Зміцненню Радянської влади сприяло проведення в Ольгополі у червні 1919 року першого повітового з’їзду Рад, на якому були присутні понад 150 делегатів. У телеграмі Радянському уряду України повідомлялось: «Перший Ольгопільський повітовий з’їзд Рад України вітає у вашій особі Робітничо-Селянський Уряд України, висловлює свою впевненість у тому, що робітничо-селянська Україна, яку штурмують зовнішні і внутрішні вороги, переможе в цій важкій боротьбі і приведе трудящий народ разом з братніми народами інших радянських республік до світлого майбутнього».

Але будівництву нового життя перешкодили білогвардійці Денікіна. На початку вересня 1919 року вони захопили Ольгопіль і відновили старі порядки. Почалися репресії й переслідування сільських активістів. Денікінцям вдалося натрапити на слід підпільників. Скоро їх майже всіх було заарештовано. Тікаючи під ударами Червоної Армії, вороги намагалися підірвати тюрму, щоб поховати під її руїнами в’язнів. Проте намір їх не вдався. В ніч на 7 січня 1920 року кати вигнали ув’язнених на Стратіївську гору і 10 з них розстріляли. Решту арештованих врятував загін червоноармійців, що вчасно підійшов до місця страти.

З середини січня відновили діяльність органи Радянської влади. Мирному життю перешкодила інтервенція буржуазно-поміщицької Польщі. Захопивши 28 квітня Ольгопіль, вони по-звірячому розправлялись з радянськими активістами, чинили терор, грабували населення. В кінці травня частини Червоної Армії визволили Ольгопіль від ворогів остаточно. Першого червня утворився повітовий ревком, його очолив М. Є. Зеленський. Повітревком став ініціатором впровадження в життя нового соціалістичного ставлення до праці. Одними із заходів у цій справі були суботники. Перший суботник в Ольгополі проведено 26 червня 1920 року. Ревком організував роботу шкіл, відкрив притулки для сиріт.

10 жовтня 1920 року в Ольгополі створено міськревком, який очолив Г. Л. Кабак5. Активну участь у його роботі брали В. С. Козьмян, Й. І. Химич, І. М. Чорнокозенко, що разом з Г. Л. Кабаком працювали в підпіллі в Ольгопільському повіті за завданням голови ВУЦВК Г. І. Петровського6. Міськревком керував розподілом землі, організував трудящих на боротьбу з бандитизмом.

За зміцнення Радянської влади разом з комуністами боролися й комсомольці. 4 вересня відбулися комсомольські збори, тоді було обрано повітовий комітет КОМУ. Першим секретарем став П. Богулей.

Комсомольці відкривали клуби, читальні, проводили недільники зміцнення фронту тощо.

Будувати нове життя трудящим Ольгополя допомагали червоноармійці 12-ї стрілецької дивізії ім. Петроградської Ради, яка тут дислокувалася. Червоноармійці вели агітаційно-пропагандистську роботу, подавали технічну допомогу селянам, допомагали жителям у боротьбі з бандитизмом тощо.

17 вересня 1920 року повітовий центр з Ольгополя перенесено до Бершаді. В Ольгополі 16 листопада утворили районний партійний комітет.

На початку серпня 1921 року до Ольгополя приїздив В. П. Затонський. Вивчивши становище, він допоміг трудящим розв’язати ряд господарських і державних питань. Було вжито заходів, щоб у найкоротший строк повністю ліквідувати рештки банд, які заважали мирній праці і завдавали шкоди. У боротьбі з бандитами загинули перший голова Ольгопільського міськревкому Г. Л. Кабак та командир 12-ї стрілецької дивізії А. Г. Рева. Трудящі шанують пам’ять про загиблих. На могилі встановлено пам’ятник, біля якого влаштовують урочисті піонерські лінійки, прийом до піонерів і комсомолу.

Навесні 1923 року село Ольгопіль стає районним центром. Долаючи господарські труднощі, саботаж куркулів, його трудящі будували нове життя. Ще 24 січня 1922 року в Ольгополі організовано перше об’єднання селян — цукрово-бурякову спілку «Праця». Наступного року створено першу сільськогосподарську артіль «Початок». Організаторами її стали ольгопільські бідарі. До артілі вступив С. М. Крайнюк, демобілізований з лав Червоної Армії. Його й обрали головою артілі, та життя Крайнюка скоро обірвала бандитська куля. Господарство об’єднувало 25 га землі, мало 3 пари коней та пару волів. Незважаючи на великі труднощі, через рік кількість членів його подвоїлась. Такими були перші кроки переходу до колективного господарювання.

Місцеві куркулі вели шалену агітацію проти створення колективних господарств. Вони випускали провокаційні відозви, підкидали листівки-погрози активним членам кооперативу, псували артільний інвентар, калічили робочих коней, саботували хлібозаготівлі. Крім артілі, в Ольгополі на той час ще нараховувалось 1983 одноосібних господарства. їм не вистачало насіння, тяглової сили. В середньому на душу населення припадало 0,72 десятини землі, один плуг — на 10 і один культиватор — на 62 десятини; 43 проц. господарств були безінвентарними. Одноосібні господарства збирали невеликі врожаї.

Шлях до піднесення сільського господарства був лише один — колективізація. Наслідуючи приклад бідняцьких сімей, що спільно обробляли землю в артілі «Початок», переважна більшість селян-середняків Ольгополя за 1929—ЗО роки об’єдналася в сільськогосподарські артілі «Працівник», «Ленінський шлях», «Червона нива», «Червоний Жовтень» та «Нове життя». Ольгопіль став селом суцільної колективізації.

В організаційному й господарському зміцненні колгоспів значну роль відіграла Ольгопільська МТС. У березні 1934 року в ній нараховувалось 40 тракторів та багато іншої техніки, використання якої вимагало досвідчених кадрів механізаторів. Для підготовки їх в Ольгополі відкрили училище механізації сільського господарства. За 20 років (з 1934 року) ним було підготовлено 682 бригадири тракторних бригад, 2557 трактористів, 2189 комбайнерів, 1009 шоферів — всього 20 тис. механізаторів.

Колгоспи швидко міцніли. За другу п’ятирічку врожайність цукрових буряків подвоїлась. А ланка О. І. Швидкої з колгоспу «Червоний Жовтень» зібрала урожай утричі більший. За здану надпланову продукцію вона одержала понад 3 тис. крб. премії. За ударну працю та високі виробничі показники 18 колгоспників Ольгополя у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки, а 5 із них занесені до Книги пошани ВСГВ.

Чималих успіхів досягли трудящі Ольгополя за довоєнні роки в культурному й громадському житті. На кінець 1922 року в селі вже працювало 5 трудових і одна професійна школи. Розгорнули роботу 3 клуби, 2 хати-читальні, 2 бібліотеки. Вперше у повіті для дітей трудящих відкрили музичну школу та дитячий садок. Організували 2 школи для дорослих, 17 пунктів лікнепу. Тяжку спадщину минулого — неписьменність невдовзі ліквідували.

За рішенням культкомісії сільської Ради й активною участю комсомольців та вчителів було організовано товариство дослідників природи й охорони культурних цінностей краю.

З 1934 року почала працювати середня школа. Вона відкрилася у двоповерховому будинку, мала фізичний і хімічний кабінети, бібліотеку. Вчителі брали активну участь у громадсько-культурному житті села. Під їх керівництвом працювали хорові і драматичний гуртки, струнний оркестр та спортивні секції.

Старий повітовий Ольгопіль одержував до 1917 року 50 газет та 5—6 журналів, їх читали поміщики, урядовці та попи. У 1936 році трудящі Ольгополя передплачували близько тисячі примірників газет та майже 100 журналів. У п’ять разів зросли фонди бібліотеки.

Медичне обслуговування жителів здійснювала дільнична лікарня, акушерський пункт. Напередодні війни районний центр Ольгопіль став упорядкованим селом.

Напад фашистської Німеччини на Країну Рад на деякий час затримав його дальше зростання. Трудящі Ольгополя стали зі зброєю в руках на захист Батьківщини. Першими добровольцями на фронт пішли О. Я. Довгопола, Г. І. Заміховський, Л. С. Косаренко, М. Д. Костюк, В. Я. Поліщук, Н. Я. Семененко. Близько 800 жителів села билися на фронтах Великої Вітчизняної війни.

26 липня 1941 року німецько-румунські фашисти захопили Ольгопіль. За 33 місяці окупації вони вбили і спалили живцем 95 чоловік мирного населення, а 41 чоловіка вивезли у рабство до Німеччини.

Радянські люди не мирилися з окупаційним режимом і піднімалися на збройну боротьбу проти ворога. В Ольгополі з лютого 1942 до 22 березня 1944 року діяла підпільна група, яку очолив комуніст Ю. М. Копач. Друга підпільна група комуніста О. Д. Матвійчука діяла з лютого 1942 по березень 1944 року. Підпільники розповсюдили понад 25 назв листівок. Вони закликали населення саботувати розпорядження окупаційних властей, чинити диверсійні акти. Підпільники спалили склад з хлібом, зруйнували залізничну колію між станціями Бершадь—Дохно, неодноразово виводили з ладу телефонно-телеграфну лінію.

7 січня 1944 року група ольгопільських підпільників, керована Ю. М. Копачем, була виказана зрадниками. В будинку лісника, члена підпільної організації А. П. Татарина, Ю. М. Копач та ще деякі підпільники полягли у нерівному бою з жандармами. Загинули й лісник А. П. Татарин та його дружина Г. А. Татарин. У жовтні 1943 року була створена Ольгопільська підпільно-партизанська група загону П. К. Байдана (Чорного), вона об’єднувала 33 чоловіка: 2 комуністів, 11 членів ВЛКСМ та 20 безпартійних.

Ольгопільці мужньо билися з ворогом і на фронтах Великої Вітчизняної війни. 490 воїнів нагороджені орденами й медалями Союзу РСР. Льотчик А. Г. Шевчук в одному з повітряних боїв повторив подвиг Миколи Гастелло — спрямував свій літак на колону німецько-фашистських військ. У боях за Радянську Батьківщину загинуло 220 жителів Ольгополя.

22 березня 1944 року частини Черкаської ордена Червоного, Прапора і ордена Богдана Хмельницького дивізії 2-го Українського Фронту визволили Ольгопіль. Його жителі одразу ж взялися до роботи, щоб якнайшвидше загоїти рани, заподіяні окупантами. Водночас розгорнувся патріотичний рух збору коштів на танкову колону «Колгоспник Вінниччини». Цей почин ольгопільців високо оцінив Верховний Головнокомандуючий у надісланій телеграмі.

Багато зробили трудящі села, відбудовуючи своє господарство. До кінця 1944 року в Ольгополі налічувалося 6 колгоспів, МТС.

Почали працювати районна лікарня, аптека, пошта. Перших слухачів прийняли школа механізації та загальноосвітні школи. Відремонтували житлові будинки. За успішне проведення весняної сівби 1944 року Ольгопільський район занесено на обласну Дошку пошани.

Завдала великої шкоди сільському господарству посуха 1946 року. Тоді було освоєно лише 85 проц. посівних площ. Долаючи труднощі, ольгопільці першу післявоєнну п’ятирічку завершили успішно. У 1950 році середня врожайність озимої пшениці по колгоспах становила 19, цукрових буряків—233,6 цнт з га. Того ж року відбулося укрупнення колгоспів. Колгоспи «Ленінський шлях», «Працівник» і «Червона нива» злилися в один під назвою «Ленінський шлях». Інші три утворили артіль «Червоний Жовтень». Артілі села набирали силу. У 1951 році колгосп «Червоний Жовтень» був учасником обласної сільськогосподарської виставки. За вирощування цукрових буряків по 254 цнт на площі 170 га його нагороджено дипломом 2-го ступеня. Такою ж нагородою відзначено доярку артілі «Ленінський шлях» Д. Є. Єгорову, яка надоїла по 2198 кг молока від кожної корови. Передовики села примножували трудову славу і в наступні роки. Однак в цілому тваринництво колгоспів села лишалося ще збитковим.

Щоб піднести рівень сільського господарства, колгоспники глибоко вивчали агротехніку, передовий досвід кращих господарств. Для цього спеціально організували трирічні агрозооветеринарні курси. 150 курсантам було присвоєно звання майстра сільськогосподарського виробництва. Це скоро позначилось на виробничих успіхах колгоспів. У 1957 році колгосп «Ленінський шлях» виростив по 228 цнт цукрових буряків, а «Червоний Жовтень»—по 291 цнт з га. Дальшому зміцненню сільського господарства сприяло об’єднання у 1959 році двох артілей «Ленінський шлях» і «Червоний Жовтень» в одну — «Україна».

Комуністи працювали на всіх основних ділянках господарства. Парторганізація колгоспу на рік об’єднання налічувала 44 комуністи. Комсомольська організація мала на обліку 59 комсомольців.

З 1962 року колгосп «Україна» став спеціалізованим господарством відгодівлі свиней. Нині — це передове господарство області.

Відзначаючи 50-річчя Радянської влади, комуністи Ольгополя широко розгорнули соціалістичне змагання трудящих, що принесло нові успіхи. Колгоспники одержали зернових з га по 27,4 цнт, кукурудзи — по 43,6 цнт в зерні, цукрових буряків — по 313 цнт. На 100 га угідь виробили 402 цнт молока і 120,9 цнт м’яса.

Самовіддана праця, досконала техніка забезпечили успіх: трудівники прийшли до ювілейного 1970 року з новими досягненнями. Вони зібрали по 34,4 цнт зернових та по 370 цнт цукрових буряків з га. На 100 га угідь мали понад 154 цнт м’яса й 445 цнт молока. Виробництво тваринницької продукції у господарстві здійснювалося на промисловій основі. Кожен трудівник ферми став доглядати 200 свиней замість 60—80, як це було раніше. Це дало змогу скоротити витрати праці у 4 рази й одержати від цієї галузі господарства понад 200 тис. крб. чистого прибутку. Загальні доходи колгоспу перевищили 2 млн. карбованців.

Найкращі успіхи мала механізована ланка І. М. Щербатого. У 1969 році цей колектив виростив по 101,2 цнт зерна кукурудзи на 100-гектарній площі. На базі цієї ланки в колгоспі «Україна» створено школу передових методів праці, в якій навчаються передової технології вирощування кукурудзи ланкові й механізатори з колгоспів району та області. В 1971 році за успіхи у вирощуванні високих врожаїв кукурудзи І. М. Щербатому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

Партійна організація та правління колгоспу багато роблять для морального й матеріального стимулювання колгоспників. У 1967 році 45 колгоспників відпочивали в будинках відпочинку та санаторіях, 65 колгоспників, у т. ч. дві кращі ланки у повному складі, відпочивали на узбережжі Чорного моря та виїжджали за туристськими путівками до міст-героїв нашої країни. 365 колгоспників нагороджено за сумлінну працю цінними подарунками.

Колгосп «Україна» не єдине господарство села. В Ольгополі знаходяться філіал Чечельницького об’єднання «Сільгосптехніки», автоколона, міжколгоспна будівельна рада. Крім того, є в селі кооперативні підприємства, торговельні та громадського харчування. Працюють відділення зв’язку, ощадна каса тощо.

Разючі зміни сталися в Ольгополі. Село переживає свою молодість. Нові будови змінили його обличчя. В центрі зведено чудовий двоповерховий красень — палац культури, гастроном, їдальню. Навколо села розлились 12 ставків. Мешканці Ольгополя люблять своє село, беруть активну участь в його впорядкуванні, спорудили стадіон, посадили тисячі фруктових дерев, побудували дві водонапірні башти, проклали водопровід.

Розгортається будівництво нових об’єктів. Один з них ольгопільці вважають першорядним — це дитячий комбінат. Заплановано звести два 8-квартирні будинки для спеціалістів сільського господарства, профілакторії на фермах.

Поліпшується медичне обслуговування населення. Нині в селі працює лікарня на 200 ліжок. Вона має спеціалізовані кабінети, жіночу й дитячу консультації. Хворим подають допомогу понад 60 лікарів, фельдшерів та медичних сестер. Є в селі аптека. Піклуванням і увагою оточені маленькі жителі Ольгополя. Вони виховуються у двох дитячих садках та дитячих яслах.

Центром виховної та політико-масової роботи серед молоді і трудящих стала середня школа. Тут працюють 63 висококваліфіковані педагоги. За активну роботу на ниві народної освіти директор школи І. П. Байдюк нагороджений орденом «Знак Пошани». В Ольгополі є вечірня середня школа сільської молоді. В середній школі у свій час навчались І. І. Стратійчук — Герой Радянського Союзу, В. І. Пеллер — Герой Соціалістичної Праці, кавалер орденів Слави 3-х ступенів, М. Д. Поляничко — постійний представник УРСР в ООН, 2 доктори наук, 5 кандидатів наук, 63 інженери, 158 учителів, 115 медичних працівників, 68 агрономів, 12 зоотехніків, ЗО ветеринарних працівників, 20 офіцерів.

Велику допомогу партійній організації у виховній роботі подає первинна організація товариства «Знання». Вона об’єднує понад 100 чоловік, має 6 секцій. У селі успішно працює народний університет культури з факультетами: здоров’я, культури, сільськогосподарських та педагогічних знань. З 1962 року видається колгоспна багатотиражна газета «Ленінський шлях». На початку 1963 року в Ольгополі організували на громадських засадах редколегію місцевого радіомовлення. Цікаво й змістовно можна відпочити у новому палаці культури, спорудженому на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Це цілий комбінат культури. В ньому є два зали для перегляду кінофільмів, лекційний і піонерський зали, кімната для занять самодіяльних акторів. На другому поверсі розміщені дві бібліотеки (дитяча і для дорослих) з читальними залами, кімната пенсіонерів тощо. Працюють 11 гуртків художньої самодіяльності, які об’єднують 290 учасників. Постійно діюча агіткультбригада палацу культури нараховує понад ЗО чоловік.

Корисну роботу проводять бібліотеки села. Тут відбуваються літературні диспути, вечори. В бібліотеках можна познайомитися з працями знатних земляків. У фондах бібліотек понад 25 тис. книг.

В обстановці великого патріотичного піднесення трудящі Ольгополя відзначили 100-річний ювілей з дня народження В. І. Леніна. Вони успішно справилися з виконанням виробничих планів. Близько 200 трудівникам села вручено ювілейні медалі «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Групі ветеранів колгоспного виробництва на загальних зборах артілі присвоєно звання почесного колгоспника. За успішне виконання виробничих завдань восьмої п’ятирічки багато жителів села нагороджено орденами і медалями Союзу РСР. Серед них ордена Леніна удостоєна ланкова Л. X. Войт, ордена Жовтневої Революції — головний зоотехнік М. К. Кирилишин.

Провідна роль у здійсненні господарських планів жителями Ольгополя, налагодженні громадського й культурного життя належить партійним організаціям і сільській Раді. В селі працює 188 комуністів. Депутатами сільської Ради обрано 76 кращих виробничників, серед яких 37 комуністів, 32 жінки. На виробництві комуністи, комсомольці та депутати є зразком у роботі. Натхнені рішеннями XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, вони очолили патріотичний рух трудівників села за дострокове виконання плану дев’ятої п’ятирічки.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 – 1907 гг.

Ольгополь — уездный город Подольской губернии, по обоим берегам речки Савранки. Прежде здесь было селение Розузкачечельницкое, преобразованное в город в 1812 г. К 1 января 1896 г. жителей 10322 (4948 мужчин и 6374 женщин): дворян 134, духовного звания 21, мещан 7268, купцов и почетных граждан 216, крестьян 723, евреев-земледельцев 120, военных сословий 1806, других 34. Православных 5477, евреев 3820, раскольников 222, протестантов 90, католиков 645 и других исповеданий 68. Церковь православная 1, синагога 1, еврейских молитвенных домов 2. 2-классное городское училище, с приготовительным классом и женским отделением. Больниц 2, на 37 кроватей. В 1895 г. городских доходов получено 25586 руб., израсходовано 25411 руб., в том числе на городское управление 6345 руб., учебные заведения 785 руб., благотворительные заведения 441 руб., врачебную часть 1180 руб. Фабрик и заводов 18, при 48 рабочих, с производством на 38670 руб.: винокуренный завод, 13 ветряных и водяная мельница, 1 пивоваренный завод, 2 кирпичных завода. Главный предмет торговли — хлеб. Жилых домов 1009; из них 4 каменных. Базары и торжки еженедельно. 2 сберегательные кассы, при казначействе и почтово-телеграфной конторе.Ольгопольский уезд. Площадь уезда прорезается довольно высоким водоразделом, отделяющим притоки Днестра на западе от притоков Буга на востоке. Водораздел этот входит из Ямпольского уезда при Княжполе, простирается в главном направлении от северо-северо-запада к юго-юго-востоку на Попелюхи, Гоноровку, Сербы, за которыми уходит в Балтский уезд, где при Кодыме абсолютная высота кряжа достигает 954 футов. Местность, лежащая на запад от водораздела, довольно возвышена и постепенно понижается к долине реки Днестра. По восточной стороне водораздела абсолютная высота достигает в самой северной части уезда при Кошаринцах (48°28′ северной широты и 47°3′ восточной долготы) 815 футов, ближе к Бугу при Поташне (48°17′ сев. шир. и 47°20′ вост. долг.) 744 фута. Почва уезда состоит преимущественно из чернозема, с примесью глины, или же она песчано-глинистая, как например местами по Днестру, Бугу, Дохне, обеим Савранкам. Минеральные богатства уезда ограничиваются мелкими ломками известняка на Днестре при устье речки Болгана близ местечка Каменки, идущего на известь и жернова. Вся площадь уезда орошается притоками реки Днестра и Буга. Река Днестр протекает по западной границе и отделяет собой О. уезд от Сорокского уезда Бессарабской губернии. Днестр судоходен на всем протяжении. Из притоков Днестра протекают по уезду Марковка (иначе Шумиловка), Кисерняк, Сутиска, Каменка, Подейма, Волядинка; все они незначительны. Река Буг течет по восточной границе уезда, отделяет его от Гайсинского уезда; он не судоходен. В Буг впадают Саврань, принимающая Савранку, Бершадка с Жабокричкой и Дохной, Кодыма, получающая здесь только свое начало, и другие. Озер в уезде нет; болотистые пространства встречаются только в восточной части, особенно в долине реки Буга и Саврани. Жителей к 1 января 1896 г. 255612 (127602 мужчины и 128010 женщин). Православных 210542, раскольников (поповцев) 1765, католиков 8140, протестантов 828, евреев 34265, прочих исповеданий 72. Дворян 1275, духовного звания 815, мещан 35286, почетных граждан и купцов 749, крестьян 202898, евреев-земледельцев 1982, отставных нижних чинов и их семейств 11845, иностранных подданных 523, других сословий 239. При селе Куриневке раскольничий монастырь, с женским скитом. Инородцев в уезде 24263: из них более 20 тысяч молдаван, затем идут мазуры и немцы. Ежегодно засевается: рожью 15150 десятин, пшеницей 52400, овсом 17600, ячменем 10930, полбой 60, гречихой 4400, просом 3100, кукурузой 24750, горохом 1000, картофелем 2800, льном 60, коноплей 620 десятин. Средний годовой сбор: ржи 590100 пудов, пшеницы 2481400, овса 637300, ячменя 356050, полбы 1050, гречихи 100000, проса 140120, кукурузы 1175100, гороха 40680, картофеля 690680, льняного семени 510 и волокна 600, конопляного семени 14950 и волокна 14230 пудов.Ремесленников около 7000. Кустарные промыслы — шитье сапог и тулупов, выделка овчин, деревянных изделий (бочек, кадок, ведер, чашек, телег, саней, колес и т. п.), шапок, картузов, сит, гончарное производство. Фабрик и заводов 651, с производством в 3149826 руб. 6 сахарных заводов перерабатывают около 822 тыс. берковцев свекловицы, на 2424532 руб. Винокуренных заводов 10 (на 391469 руб., пивоваренный 1, виноградных вин — 3 (на 14100 руб.). Большое развитие получило крупчато-мукомольное производство; мельниц было паровых 15, водяных 160, ветряных 329, конная 1; оборот их около 300000 руб. Крупорушек 10, лесопильный завод 1, мыловаренный 1, свечно-сальный 1, кожевенных 5, суконных 1, суконно-красильный 1, гончарных 85, кирпичных и черепичных 10, известковых 4, минеральных вод 3, медно-чугунолитейных и колокольных 3. Торговых документов в 1895 г. выдано 3091. Ярмарка одна, базары в 14 пунктах, базарных дней 650. Пристаней на реке Днестре 6. Главный предмет отправки — хлеб. По торговле хлебом выдаются местечко Бершадь и город Ольгополь. Школ министерства народного просвещения 24, церковно-приходских 84. Лютеранское училище в колонии Антоновке, частное еврейское в местечке Бершадь. Больниц 12, с 98 кроватями (из них 6 при сахарных заводах). Сельских врачей 2, уездный врач, вольнопрактикующих врачей 14. Аптек, не считая городской, 8. Девять местечек, 102 селения, не считая мелких. Православных приходов 106, церквей 114. 7 католических церквей, 3 каплицы. Мужской православный монастырь. Волостей 12, мировых судей 3, судебных следователей 4, мировых посредников 2, становых приставов 4; почтово-телеграфных учреждений 8. Литературу см. Подольская губерния. А. Ф. С.

Перечень метрических книг по с. Ольгополь хранящихся в ГАВиО

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Миколаївська церква м. Ольгопіль Подільської губернії
4. м.Ольгопіль,с.Слобідка-Ольгопільська
5. Народження: 1858: ф.606, оп.1, спр.110; 1876: ф.904, оп.37, спр.2; 1880: ф.904, оп.37, спр.7; 1892: ф.904, оп.37, спр.11;
6. Шлюб: 1858: ф.606, оп.1, спр.110; 1876: ф.904, оп.37, спр.2; 1880: ф.904, оп.37, спр.7; 1892: ф.904, оп.37, спр.11;
7. –
8. Смерть: 1858: ф.606, оп.1, спр.110; 1876: ф.904, оп.37, спр.2; 1880: ф.904, оп.37, спр.7; 1892: ф.904, оп.37, спр.11;
9. –
10. –

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Чудо-Михайлівський собор м. Ольгопіль Подільської губернії
4. м.Ольгопіль
5. Народження: 1858: ф.606, оп.1, спр.110;
6. Шлюб: 1858: ф.606, оп.1, спр.110;
7.-
8. Смерть: 1858: ф.606, оп.1, спр.110;
9. —
10.-

1. Подільська губернія
2. Ольгопільський рабинат
3. Синагога м. Ольгопіль Подільської губернії
4. –
5. Народження: 1844: ф.904, оп.31, спр.20;
6. Шлюб: 1844: ф.904, оп.31, спр.20;
7. Розлучення:
8. Смерть:
9. –
10. —