Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Соболевка

Административно-территориальное деление

Соболевка (укр. Соболівка) — село, центр сельского совета Тепликского района Винницкой области.

Соболевскому сельскому совету подчинены село Антоновка и поселок Дукля.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Соболівка — село, центр сільської Ради. Розташована на берегах річок Деркачки і Погрібної, за 22 км від районного центру, за 0,5 км від залізничної станції Дукля. Через село пролягає автодорога. Населення — 5779 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Антонівка та Дукля.

Про виникнення Соболівки можна судити лише на підставі історичних джерел, що стосуються заселення всієї Брацлавщини. Писемні згадки про заснування хутора Антонівки в середині XVII ст. і віднесення його до Соболівки певною мірою свідчать, що тоді вона вже була великим селом.

Напади турків і татар мали тяжкі наслідки для українського населення. Уряд Польщі не здатний був захистити Правобережжя від турецько-татарської агресії. В 1672 році Соболівку пограбували і зруйнували татари, частина її жителів потрапила в неволю. Лише на початку XVIII ст. Соболівка знову відродилася. Основну частину її населення становили селяни. Мешкали в Соболівці також ремісники та дрібні торговці. До 1810 року в Соболівці діяв селітровий завод. Село було приватновласницьким, з 70-х років XVIII ст. ним володіли графи Потоцькі. Важко жилося соболівським селянам, що гнули спину на панщині, платили поміщикові натуральний оброк та відбували різні повинності.

З матеріалів інвентаризації маєтку О. Потоцької, проведеної 1850 року, постає сумна картина землекористування в Соболівці. Поміщиця мала 6282 десятини землі, а всі кріпаки її користувалися 547 десятинами. Всього було 1503 кріпаки та 1460 кріпачок. З 317 кріпацьких господарств тільки 261 господарство мало по одному коню. Лише 23 двори мали плуги. В селі налічувалося 42 двори городників та 4 — бобилів, які також відробляли панщину.

Невдоволення селян кріпосництвом іноді проявлялося у відкритих виступах. Улітку 1848 року соболівські селяни відмовилися виконувати т. зв. «безкінні» дні. Зачинщиків цього бунту справник наказав відшмагати різками, а місцевий піп почав залякувати селян карою божою за непокору, за що одержав від поміщиці нагороду.

З часом Соболівка розрослася. 1859 року її віднесено до категорії містечок.

За реформою 1861 року селяни мали викупити у графині 356 десятин присадибної та 3396 десятин 650 кв. сажнів польової землі. Десятина присадибної землі оцінювалася в 66 крб., а польової — 44 крб. Пересічно на один двір (а їх на час реформи було 440) припадало 8 десятин 500 кв. сажнів землі.

Після остаточного затвердження уставної грамоти була визначена сума щорічних викупних платежів — 8461 крб. 68 коп. Поміщиця накинула селянам ще 277 десятин непридатної землі. Частину своєї землі графиня здавала в оренду сусідові, з яким селяни сперечалися за межу. Всього соболівці повинні були внести за землю 99 966 крб. 83 копійки.

Через деякий час поміщиця звернулася до генерал-губернатора з клопотанням про одержання не тільки процентів, а й усього викупного капіталу, який їй потрібен «для покращання місцевих економічних умов і життя робітничого класу». Річ у тім, що, прагнучи пристосуватися до нових економічних умов, поміщиця вирішила побудувати в Соболівці цукроварню, залучивши для цього компаньйонів. В травні 1868 року затверджено статут «Товариства Соболівського цукрового заводу». Графиня Потоцька виділила 400 десятин під бурякові плантації. Але, коли розподіляли акції, забрала їх четверту частину. В 1870 році завод почав перший виробничий сезон, який дав графині Потоцькій і К° 45 тис. крб., а через 10 років прибуток становив 1655 тис. карбованців.

Становище працюючих на Соболівському цукровому заводі було важким. За 12 годин виснажливої праці кваліфікований робітник одержував всього 15—20 крб. на місяць.

Прибутки акціонерного товариства зростали, а тим часом містечко лишалося брудним, невпорядкованим, розкиданим на семи горбах. Вулиці восени та навесні потопали в непролазній грязюці. Після віднесення до категорії містечок Соболівка стала центром волості. Тут містилися 9-а урядницька дільниця, перебували міський староста, мировий посередник. На 5979 жителів містечка відкрили лише дві церковнопарафіяльні школи і однокласне училище. Дітей навчали закона божого, письма, знайомили з діями арифметики, втлумачували догми катехізису, вчили церковного співу. Зате тут були православна церква та два єврейські молитовні будинки. З 1884 року в Соболівці діяв завод землеробського знаряддя, що належав сербському капіталістові, було чотири заїжджі двори.

Соболівці зазнавали постійних утисків і знущань поліції та місцевих властей. Про це красномовно свідчить скарга селянина П. Заворотного на сільського стражника, подана 1896 року до подільського губернатора.

В народі назрівав протест проти експлуататорів. 14 грудня 1905 року соболівські робітники застрайкували. Вони висунули вимоги про підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня до 8 годин. На придушення цього виступу прибула рота солдатів з Гайсина, яка перебувала в Соболівці й у перші місяці 1906 року. Селяни також виступали проти поміщиків, відмовлялися працювати на їх ланах за низьку плату. Заворушення селян тривали й після революції 1905—1907 рр., зокрема в період нового революційного піднесення. Мешканці Соболівки, Антонівки й Брідка, що сезонно працювали на цукровому заводі, в 1911 році поставили перед адміністрацією вимоги підвищити заробітну плату і поліпшити умови праці. Єдність дій і наполегливість страйкуючих примусили адміністрацію задовольнити їхні вимоги.

В листопаді 1917 року до Соболівки дійшла звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Скоро сюди повернувся робітник з Петрограда соболівець А. Я. Чуба. Він привіз революційну літературу. Тоді ж прибув і другий земляк матрос Чорноморського флоту К. Н. Майко. Вдвох вони розпочали в містечку агітацію за Радянську владу, очолили місцевих активістів, колишніх фронтовиків, організували збройний загін для боротьби з контрреволюційними елементами. Згодом створили ревком (голова — К. Н. Майко). Активістам вдалося захопити зброю, заготовлену адміністрацією цукрового заводу.

Жителі Соболівки саботували всі заходи німецьких окупантів, що вступили сюди навесні 1918 року за згодою з Центральною радою. Поміщицьке майно і землю не повернули. Всіляко перешкоджали вивезенню до Німеччини хліба, худоби, майна.

Хоч австро-німецька окупація зазнала краху, в селі встановилася влада Директорії. Петлюрівці в кінці травня 1919 року навіть оголосили мобілізацію. Населення саботувало наказ буржуазних націоналістів. Тоді вони насильно схопили 80 молодих соболівців, однак ті незабаром втекли додому і переховувалися до приходу 18 червня 1919 року Червоної Армії. Становище в Соболівці ще тривалий час лишалося напруженим. На село налітали буржуазно-націоналістичні банди, тероризуючи населення. Розгорнути радянське будівництво в той час у Соболівці не було можливості. В кінці серпня 1919 року до неї вдерлися денікінці. Вони вчинили розправу над радянськими активістами. Схопили і після катування повісили одного з борців за новий лад К. Нестерука. На допомогу односельцям з Тульчина прийшов загін, очолюваний членом Соболівського ревкому Д. Я. Бабуром, і денікінці змушені були тікати. Однак загонові Бабура довелося вести запеклу боротьбу з бандою Волинця. Намагаючись вибити сміливців із станції Дукля, бандити направили туди бронепоїзд. Проте соболівці розібрали колію, і він зійшов з рейок. Не допоміг бандитам і бронепоїзд, висланий з Гайсина. Йому перетнула шлях озброєна група, якою командував І. Корнійчук. Однак бандитам вдалося заманити в пастку обох командирів і по-звірячому знищити їх. Загін продовжував діяти до приходу частин Червоної Армії в кінці січня 1920 року.

На початку лютого 1920 року в Соболівці вдруге створено ревком, який став здійснювати декрети Радянської влади. Та польська інтервенція, яка розпочалась у квітні 1920 року, на деякий час перервала радянське будівництво. Після вигнання інтервентів 19 червня 1920 року відновлено владу ревкому, розпочато створення міліції та організовано боротьбу з бандитизмом. Перші кроки Радянської влади, спрямовані на відбудову господарства, були надзвичайно важкими. Не вистачало найнеобхіднішого — палива, гасу, сірників, одягу, господарство було занедбаним, цукровий завод — зруйнованим. До того ж, у навколишніх лісах бродили зграї бандитів. Восени 1920 року поблизу Соболівки вони по-звірячому вбили командира 14-ї окремої роти зв’язку штабу 14-ї армії І. І. Куренкова та ще трьох командирів.

Трудящі Соболівки розуміли, що тільки напруженням усіх сил, самовідданою працею можна подолати розруху й перемогти класових ворогів. 11 вересня 1921 року організовано вийшли на недільник 446 чоловік. За 4 години роботи було навантажено 6 вагонів продовольства, зібраного населенням повіту для голодуючих Поволжя.

Після демобілізації в Соболівці залишилася на постійне проживання група бійців латиської дивізії. Вони допомагали сільському активу будувати нове життя. В 1922 році при цукровому заводі створено партійний осередок. Істотною опорою для нього були комсомольці, організація їх оформилася ще в жовтні 1920 року. Комсомольці облікували всіх батраків, слідкували за дотриманням куркулями трудового законодавства, допомагали вдовам та інвалідам громадянської війни обробляти землю, ремонтували їм житла, впорядковували Соболівку. Нині окрасою села є парк біля середньої школи, посаджений комсомольцями на початку 20-х років. В приміщенні колишнього волосного правління вони створили сельбуд, що став центром культурно-масової роботи. Успішно вели комсомольці політмасову роботу.

Поступово загоювалися рани, завдані господарству війною і розрухою, налагоджувалося нормальне життя. Жителі Соболівки на практиці пересвідчувалися в правильності нової економічної політики: кращим стало постачання, пожвавилася торгівля. Радісно було працювати і на відбудові, хоча труднощі ще давалися взнаки. В 1922 році почали давати продукцію цукровий завод, паровий та водяний млини, олійня.

7 березня 1923 року Соболівську волость реорганізовано в район. До 1924 року в Соболівці вже діяли чотири трудові школи (одна з них була семирічною), клуб, хата-читальня, самодіяльний театр при цукровому заводі.

Коли світ облетіла сумна звістка про смерть В. І. Леніна, робітники цукрового заводу вирішили організувати вивчення праць любимого вождя, щоб краще будувати соціалізм, план побудови якого накреслив великий учитель.

Цукровий завод набирав темпів роботи. У 1925 році він працював 105 днів і переробив 547,9 тис. цнт сировини, наблизившись до рівня виробничого сезону 1913 року. Налагоджувалися справи і в сільських трударів. Завдяки допомозі радянських органів та громадськості зміцнювалися бідняцькі й середняцькі господарства. Порівняно з дореволюційним часом на 19 проц. зросло поголів’я коней, на 17 — волів, на 26 — корів, вдвоє — свиней. Розширилися посівні площі.

У жовтні 1926 року відкрилася перша сільськогосподарська виставка. Серед її експонатів були виготовлені вручну дерев’яні плуги та молотарки. Соболівці також виставили кращих коней, корів, волів. Дехто з села не вірив, що експонати місцеві. За три дні виставку відвідало 3 тис. чоловік. Вона свідчила, що рани, завдані війною, були вже заліковані, селяни охоче застосовували досягнення агрономії. Виставка розповіла також про допомогу держави в розвитку господарства.

Мешканці Соболівки все більше пересвідчувалися в перевагах колективної праці. На 1928 рік у селі вже налічувалося вісім ТСОЗів, зокрема «Добробут», «Зоря», «Цвіт», «Радянський селянин». їм надано понад 2100 крб. державного кредиту. На ці гроші члени «Добробуту», «Зорі», наприклад, закупили сільськогосподарський реманент, інші — худобу, насіння, саджанці плодових дерев.

З початком масової колективізації в Соболівці організувалася комуна. До неї вступили 25 найбідніших сімей. Комуна містилася в будинку нинішньої середньої школи № 1. Однак найбільш повно відображала інтереси селянства і держави сільськогосподарська артіль. Комуна й ТСОЗи наприкінці 1929 року були перетворені на артілі. В Соболівці їх утворилося чотири: «Більшовик», «Червоний плугатар», «Золотий колос», «Червоний хлібороб» («Червоний плугатар» пізніше був перейменований на колгосп ім. Комінтерну, а «Золотий колос» — на ім. Другої п’ятирічки, ще пізніше — ім. Мічуріна).

Труднощі траплялися на кожному кроці перших колгоспників. Землю обробляли кіньми і волами. Жодної сівалки в соболівських колгоспах не було — сіяли вручну. На сівбі знову відзначилися комсомольці. Вони скрізь встигали, самовіддано працювали, пильно охороняли колгоспне майно від зазіхань куркулів, допомагали комуністам. Всі соболівські господарства добилися непоганої врожайності пшениці та жита.

Соболівський район розформовано в 1930 році, а Соболівка увійшла до складу Теплицького району.

Значно поліпшилися справи в колгоспах після створення в 1932 році МТС. Вона мала близько 20 тракторів, кілька сівалок, плугів. А через два роки МТС була добре оснащена всіма видами машин. На механізаторів пішло вчитися багато мешканців Соболівки. Велику роботу у вихованні кадрів механізаторів проводив політвідділ МТС. Він видавав свою багатотиражну газету.

При цукровому заводі з 1933 року почала діяти фабрично-заводська школа. Відкрили й загальноосвітні семирічну і середню школи, для останньої в 1938 році побудовано двоповерхове приміщення з великими, світлими класами і кабінетами.

Долаючи труднощі, зростали соболівські артілі. 1933 року було викрито спроби куркулів проникнути до колгоспу, траплялися факти шкідництва. Партійна і комсомольська організації села встановили пости охорони колгоспного майна. їм допомагали піонери.

За роки перших п’ятирічок громадське господарство соболівських колгоспів докорінно перебудовано, оснащено сільськогосподарською технікою. Загальна посівна площа зернових культур на 1940 рік становила 3472 га, під садами і ягідниками було зайнято 25 га. Всі артілі мали добрі тваринницькі ферми. Цукровий завод за цей час перетворився на сучасне підприємство. На ньому працювало 267 робітників та інженерів.

Тільки-но пролунали перші вибухи бомб, скинутих на радянську землю фашистами, соболівці піднялися на захист Вітчизни. До Червоної Армії пішло понад 600 чоловік. Ті, що залишилися в селі, працювали на будівництві оборонних споруд, готувалися до евакуації. 5 липня 1941 року було вивезено половину тракторного парку МТС, частину колгоспного майна. 28 липня до Соболівки вдерлися німецькі загарбники. Настали чорні дні окупаційного режиму, сповнені жаху і звірств фашистських бандитів. 27 травня 1942 року гестапівці поблизу села в лісі Ближньому Довжку розстріляли 382 соболівці. В селі закрили школи, магазини, клуби, знищили бібліотеки. Вільних колгоспників кати намагалися перетворити на рабів, грабували майно колгоспів, полювали на молодь, насильно вивозили її на каторгу до Німеччини.

Але не стали соболівці на коліна. Вони створили підпільно-диверсійну групу з 22 чол. під керівництвом І. М. Бабура, яка тримала зв’язок з партизанами загону ім. Леніна, а пізніше з другою партизанською бригадою ім. Сталіна. Мешканці Соболівки всіляко допомагали підпільникам. Патріоти знищили старосту та поліцая, організували кілька диверсій на залізницях поблизу села. Разом з партизанами із загону ім. Леніна 27 лютого 1943 року підпільники звільнили близько 300 юнаків та дівчат, яких фашисти хотіли вивезти до Німеччини, вбивши при цьому начальника охорони і жандарма. За це гестапівці жорстоко помстилися над патріотами. Гітлерівські карателі розстріляли 17 активістів села, в т. ч. колишнього голову сільради Н. П. Кущика, голову колгоспу М. І. Майка, агронома П. Д. Скакодуба. Одначе ця жахлива розправа не залякала радянських людей. Вони посилили допомогу народним месникам, саботували заходи окупантів.

12 березня 1944 року жителі села радісно вітали своїх визволителів — воїнів з частин 27-ї армії. У боях за визволення села загинуло 20 солдатів і офіцерів, серед них, крім українців, були представники братніх російського і узбецького народів. За свободу і незалежність Батьківщини віддали життя 329 мешканців Соболівки.

Дуже важкою була перша весна після визволення села. Поля обробляли переважно жінки й підлітки, вручну та коровами. В колгоспі «Червоний хлібороб» залишилося 7 корів, 33 коней, 20 свиней. Реманент складався з 9 кінних плугів, 2 культиваторів, 7 возів і 9 саней. Відбудова МТС тільки починалася. Це згубно позначилося на обробітку землі та на врожайності.

Трактори, які залишилися в МТС, виявилися зіпсованими. Не було запасних частин, не вистачало й слюсарів. Під кінець 1944 року, використавши побиті й трофейні машини, відремонтували 44 трактори. Робітники цукрового заводу протягом 1944 року в надзвичайно важких умовах зуміли відремонтувати наявне обладнання і підготувати підприємство до виробничого сезону наступного року. Незважаючи на скрутне становище в розореному селі, його мешканці здавали хліб та інші продукти у фонд Червоної Армії, щоб допомогти наблизити перемогу над лютим фашизмом.

У наступні два роки всі чотири колгоспи залишалися ще економічно слабкими. Становище дуже ускладнила посуха 1946 року.

Нелегко було налагоджувати побут і культуру. Приміщення сільських клубів і шкіл були майже зруйновані або потребували ремонту. Збереглася лише третя частина парт. Однак у квітні почалося навчання. Дітям доводилося сидіти на лавках і принесених з дому стільцях.

Хоч довелося переборювати великі труднощі, соболівці п’ятирічку відбудови й розвитку народного господарства виконали. На 1950 рік цукровий завод досяг кращих показників довоєнного часу, видавши країні понад 106 тис. цнт цукру. Завдяки турботам держави краще пішли справи в усіх колгоспах. Через два роки тракторний парк МТС був значно більший довоєнного.

Протягом 1956—1958 рр. всі колгоспи села об’єдналися в одну артіль «Росія». До неї приєднався невеликий колгосп с. Антонівки. Після укрупнення земельні угіддя артілі «Росія» розкинулись на 5980 га. Згодом тут одержали в середньому по 17,5 цнт зернових та 250 цнт цукрових буряків з гектара, виробили по 46,3 цнт м’яса і 168 цнт молока на 100 га угідь. Після реорганізації МТС колгосп придбав 27 тракторів, 7 зернових комбайнів та 16 вантажних автомашин.

За семирічку економіка Соболівки значно зросла. В 1968 році було завершено реконструкцію парокотельного цеху цукрового заводу. Згодом цех переведено на рідке паливо, що значно поліпшило умови праці робітників, а також збільшило енергетичну потужність заводу. В 1966 році на підприємстві встановлено парову турбіну потужністю 1500 квт. Добова потужність переробки сировини під кінець семирічки досягла 7824 центнерів.

Значно поліпшились умови праці робітників заводу: всі процеси виробництва максимально механізовано. В більшості виробничих приміщень дерев’яна підлога замінена кахляними плитками, встановлено лампи денного світла, в цехах з’явилися квіти. Впорядковано й територію: прокладено алеї, розбито клумби. До заводу примикає чудовий парк — місце відпочинку трудящих. При заводі є свій театр, клуб і бібліотека, яка має понад 10 тис. книг.

Заводський колектив трудиться творчо, натхненно. Тільки за 1963 рік запроваджено у виробництво 70 раціоналізаторських пропозицій та винаходів. Тут широко розгорнулося змагання за комуністичну працю, в авангарді якого йшли комуністи. їх на заводі 70 чоловік, комсомольців — 36. Багато енергії для досягнення високих виробничих показників доклала колишній директор цукрокомбінату М. П. Черкасова. Її удостоєно звання Героя Соціалістичної- Праці.

Кінець семирічки колгосп «Росія» зустрів з непоганими показниками: середня врожайність зернових досягла 30 цнт з га, цукрових буряків — 355 цнт. М’яса йа 100 га угідь вироблено понад 41 цнт, молока — 226 цнт. Докорінно змінилась оплата праці колгоспників — завдяки госпрозрахунку заробітки збільшилися втроє.

Гарними економічними показниками зустріли трудящі Соболівки XXIV з’їзд КПРС та XXIV з’їзд КП України. Колгоспники за роки восьмої п’ятирічки виростили близько 30 тис. тонн зерна, 122 тис. тонн цукрових буряків. На наступне п’ятиріччя запланували довести врожаї зернових культур до 33 цнт з га, виробництво м’яса — до 300 цнт на 100 га угідь. З цією метою значно розширюються колгоспні ферми, споруджується промисловий комплекс по відгодівлі свиней. Цукровий зайод щодоби перероблятиме 17 тис. цнт цукрових буряків.

Дальшого розвитку набула культура. 50-річчя Великого Жовтня соболівці святкували в новому будинку культури, що його спорудив колгосп «Росія». Тут ‘проводять дозвілля старі й малі, бо працівники будинку культури старанно організовують його, прагнуть кожний захід провести найцікавіше. Завідуючому будинком культури І. В. Бондарчуку присвоєно звання заслуженого працівника культури Української РСР. Будинок культури став одним з кращих закладів і відзначений у всесоюзному змаганні клубів.

Драматичному колективу будинку культури присвоєно найменування самодіяльного народного театру. Правдиве слово партії несуть в маси 53 лектори товариства «Знання» — кращі представники інтелігенції села. З 1967 року відкрита перша в районі Соболівська музична школа. В селі є 8 бібліотек, 8 кіноустановок, радіовузол, стадіон. Виходять багатотиражна газета «Суворовець» та колгоспна радіогазета.

Соціалістичні перетворення, що сталися в Соболівці; досить переконливо висвітлені в численних експонатах відкритого напередодні 100-річчя з дня народження В. І. Леніна музею історії -села, дбайливо оформленого народним умільцем Е. А. Руппельтом.

З 1965 року в Соболівці є дві середні школи, де працюють 70 вчителів, навчається 935 учнів.

Соболівська лікарня має 75 ліжок. В ній трудяться 30 медичних працівників. Організовано в селі швидку медичну допомогу. Є рентгенівський кабінет, клінічна лабораторія, пологовий будинок, а також дитяча лікарня.

Величезні зміни в побут соболівців внесла електрифікація. Мешканці села у повсякденному вжитку мають холодильники, пральні машини та інші електро-побутові прилади. Про зміни традиційних звичаїв селян свідчать і спеціалізовані магазини — хлібний, молочний тощо. Всього в селі 15 магазинів. За післявоєнні роки в Соболівці виросло близько 1 тис. нових впорядкованих будинків.

Сільська дітвора виховується в дитячих яслах та дитячому садку цукрового комбінату.

В звитяжній праці зростали люди соціалістичної Соболівки.

Нині тут трудяться 37 спеціалістів сільського господарства, понад 30 інженерно-технічних працівників. Усі комплексні бригади очолюють спеціалісти. Серед колгоспників чимало орденоносців, зокрема, доярка М. А. Маринчак, свинарка М. П. Бабенко, рільник Є. Л. Грабчак. Депутатом Верховної Ради УРСР 7 і 8-го скликань була М. А. Маринчак, її ж обирали і на 3-й Всесоюзний з’їзд колгоспників. Делегатом XXII і XXIV з’їздів КПРС та XXIII з’їзду КП України була М. П. Бабенко. За багатолітній сумлінний труд вона удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці.

Членами партії нині є 92 колгоспники. Партком вникає у всі справи колгоспного життя, пильно стежить як за розвитком економіки, так і за зростанням кадрів. Великою пошаною і піклуванням оточені ветерани колгоспної праці. їх у Соболівці понад 900 чоловік, всі одержують пенсію.

Добре дбає про благоустрій Соболівки сільрада. Протягом останніх 10 років . впорядковано вулиці: вибруковано центр села, встановлено на вулицях лампи денного світла. На честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна жителі села відкрили пам’ятник Іллічу. Тепер село дедалі менше відрізняється від міста. Соціалістична Соболівка впевнено крокує до комунізму.

2 комментария

  1. Синицына анна:

    Здравствуйте! Пожалуйста помогите узнать о родственниках : прадедушка Цымбал Ефрем, прабабушка Кристина. Умерли примерно в 1916-17гг. У Кристины были сестры…Антонина.. можно что то узнать о родственниках?Ефрем работал на сахарном заводе… Вот все что я знаю.

  2. Александр:

    Добрый день!
    Помогите узнать про родственников. Жарницкие до войны проживали в этой деревне.

Ваш комментарий