Ялтушков

Административно-территориальное деление

Ялтушков (укр. Ялтушків) — село, центр сельского совета Барского района Винницкой области. В ХІХ- нач. ХХ ст. село Могилевского уезда Подольской губернии.

Ялтушковскому сельскому совету подчинены села Беличин и Слобода-Ялтушковская.

Село относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Ялтушків — село (до 1938 року — містечко), центр сільської Ради, залізнична станція. Розташований на річці Лядові — притоці Дністра, за 16 км від районного центру, за 23 км від станції Бар. Населення — 3500 чоловік. Сільській Раді підпорядковані села Біличин, Мигалівці, Слобода-Ялтушківська, Черешневе, селища Лугове, Слобода.

Перша згадка про Ялтушків належить до 30-х років XV ст. Серед загарбаних шляхетською Польщею населених пунктів Західного Поділля в 1434 році згадується і Ялтушків (Єлтушків). 1537 року його купила польська королева Бона Сфорца. Тоді ж Ялтушкову надано права містечка. Ялтушків лежав на т. зв. Кучманському шляху і понад сто років був важливим оборонним пунктом. У 1542 роді Бона Сфорца частину його жителів переселила в Бар.

З початку XVI ст. Ялтушків фігурує не лише як оборонний пункт, а й як один з місцевих центрів ремесла й торгівлі. 1556 року йому було надано магдебурзьке право, яке, однак, не звільняло населення від феодальних повинностей. Міщани зобов’язані були вирушати з барським старостою у військові походи, платити податки по 15 грошів з диму, давати 2 третини вівса, бджільну десятину, один день орати панське поле. Найтяжчою повинністю для населення було утримувати польський гарнізон, що розташувався у Барі. Необмежені права старост, їх сваволя викликали невдоволення місцевих жителів. Населення Ялтушкова в 1556 і 1562 pp. скаржилося польському королеві на барського старосту Б. Претвича, який накладав на них додаткові податки, запроваджував різні повинності.
Крім феодального й національного гніту, населення терпіло також від частих набігів татар і турків. Тричі — в 1549, 1568 і 1569 pp.- турецько-татарські завойовники нападали на Ялтушків, знищували або забирали в полон населення. В 1570 році в Ялтушкові залишилося всього 20 господарств міщан (в 1565 році ще було 48).

У другій половині XVII ст. посилився наступ феодалів на селян і міщан. Влада старости лишалася необмеженою. Частина жителів рятувалася втечею на Брацлавщину й Київщину. Блискучі перемоги повстанського війська під проводом Богдана Xмельницького під Жовтими Водами і Корсунем, взяття Кривоносом Барського замку викликала заворушення серед населення Ялтушкова. Багато його мешканців пішли в загони Кривоноса, Нечая, Богуна. Але на підставі Зборівського договору Ялтушків та інші міста й села Поділля залишилися під владою Польщі. Це було підтверджено й Андрусівським перемир’ям між Росією і Польщею. В 1672 році за Бучацьким договором Ялтушків у складі Поділля потрапив під владу Туреччини. Турецьке поневолення, яке тривало 27 років, знову змінилося польсько-шляхетським.

Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Ялтушків за новим адміністративним поділом увійшов до Могилівського повіту Подільської губернії. За півстоліття з часу возз’єднання в містечку сталися значні зміни. Появилися деякі підприємства. 1844 року тут уже були винокурний, пивоварний і цегельний заводи, які належали поміщикові. Але становище населення залишалося дуже важким.

Запровадження урочної системи для селян призвело до того, що в період збирання врожаю вся сім’я від неділі до неділі гнула спини на пана, не маючи змоги зібрати врожай із свого клаптика землі. Частина селян-кріпаків працювала на цукровому, пивоварному й цегельному заводах. У квітні 1826 року до Ялтушкова дійшла чутка про появу сина Івана Гонти, який закликає до другої Коліївщини. Сотні селян Ялтушкова, Слободи-Ялтушківської, Шершнів та інших сіл поповнили загони У. Кармалюка, Й. Серветника та І. Малярчука, які діяли в районі Ялтушкова-Бара-Ушиці. Повстанці громили поміщицькі маєтки, чинили розправу над ненависними панами.

Маніфест про скасування панщини обнародували в Ялтушкові в березні 1861 року. Вже на початку квітня цього року селянки Ялтушкова припинили роботи в економії поміщика, стали вимагати скасування жіночих панщинних днів.

Вважаючи себе вільними, жінки заявили управляючому, що не будуть виконувати панщини. Але цей виступ придушили. Реформа здійснювалась так, що кінець кінцем селяни були приречені на злидні й розорення. Відпускаючи на волю, селян примушували купувати свою ж споконвічну землю в поміщика. 1870 року в Ялтушкові налічувалося 190 селянських дворів, з них 73 — на чиншовому праві і 117 власницьких. Найбіднішою частиною були чиншовики. На кожен їх двір припадало по 2 десятини землі. Майже ЗО років між селянами й поміщиками точилася тяжба за землю, за розмежування, і лише 1894 року, коли сюди прибуло

2 роти солдатів, які заарештували 8 селян, розмежування провели. Наступного року власник цукрового заводу (збудований 1871 року), посилаючись на своє давнє право на землю і заборгованість селян, став відбирати у них землю. В містечку розпочалося заворушення. Викликаний сюди каральний загін вчинив жорстоку розправу над селянами. їхнього ватажка В. Луканішина прилюдно покарали 50 ударами й засудили до тюремного ув’язнення. З дозволу губернатора загін 7 днів залишався на повному утриманні ялтушківських селян. Це був, за їх висловом, «тиждень екзекуції».
1863 року в містечку відкрили парафіяльну школу. Пізніше при цукровому заводі почала працювати заводська лікарня, а в самому Ялтушковіпоштове відділення. Діяв також селекційний пункт.

Події першої російської революції 1905-1907 pp. не обминули і Ялтушкова. Серед робітників цукрового заводу розповсюджувалися листівки з закликом до страйку. 1 травня 1905 року робітники, оголосивши страйк, вимагали від адміністрації квартирних грошей для тих, хто не має житла, підвищити зарплату, відкрити школи, поліпшити медичну допомогу тощо. Дирекція підприємства змушена була піти на деякі поступки. Під впливом виступів робітників сталися заворушення селян Слободи-Ялтушківської та інших сусідніх сіл. До Великої Жовтневої соціалістичної революції майже 80 проц. ялтушківських селян були малоземельними або зовсім не мали землі. В середньому на кожне господарство припадало 1,8 десятини землі. Частина селян працювала сезонними робітниками на цукровому заводі. Перед першою світовою війною на цукровому заводі вже налічувалося до тисячі робітників. Становище заводських робітників було дуже важким. Робочий день тривав 12 годин і більше, сезонники одержували по 15-20 коп., а підлітки — вдвічі менше. Робітники жили у вогких, темних і брудних бараках. Ялтушків залишався невеликим містечком, у якому було 20 дрібних крамниць, заїжджий дім, 48 ремісників — кравців, шевців, булочників. На Ялтушківський базар з’їжджалися жителі навколишніх сіл не лише продавати свої продукти, а й купувати вироби ремісників Бара, Мурованих Курилівців та інших поселень.

Імперіалістична війна загострила класові суперечності. Про революційні події у Петрограді, повалення царя стало відомо в Ялтушкові на початку березня 1917 року. Сюди прибули мешканці сіл Слободи-Ялтушківської, Ходаків, Мигалівців і разом з робітниками взяли участь у мітингу й демонстрації. Але й після Лютневої революції Ялтушківський завод залишався в руках власника. Селянам обіцяли землю, але не давали. Незадоволення Тимчасовим урядом наростало з кожним днем. У Ялтушкові був створений ревком, який очолив робітник заводу більшовик Г. Є. Назаренко.
Радісно зустріли робітники й селяни Ялтушкова перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте наявність військ, що підтримували Тимчасовий
уряд, перешкодила ревкому взяти владу до своїх рук. У листопаді в Ялтушкові почала хазяйнувати буржуазно-націоналістична Центральна рада.

В січні 1918 року в містечку було проголошено Радянську владу. У відповідності з ленінським декретом селяни отримали землю, на цукровому заводі запровадили робітничий контроль. Перші кроки Радянської влади перервала навала австро-німець- ких окупантів. Робітники цукрового заводу, селяни Ялтушкова та навколишніх сіл чинили мужній опір загарбникам. Чимало патріотів поповнили загони червоногвардійців. Влітку 1918 року в Ялтушкові був створений підпільний ревком, до якого увійшли робітники Г. Є. Назаренко, В. М. Пирч та інші.

Всю свою діяльність ревком спрямував на підготовку до збройного повстання. Він потурбувався про озброєння робітників, створив бойові групи, виробив план повстання, послав у сусідні села агітаторів, щоб залучити до виступу селян. Активну участь у підготовці повстання взяли робітники М. Ю. Магдієв, брати С. Г. і Т. Г. Боднар та ін. 9 серпня 1918 року місцеві окупаційні власті заарештували активних агітаторів, робітників Н. Лисовика,

A. Векалюка, Т. Кристалюка та ін. Згідно з наказом ревкому виступ у Ялтушкові розпочався в ніч на 19 серпня. Повстанці заарештували волосне управління й захопили цукровий завод, роззброїли австрійську охорону. Ревком оголосив про мобілізацію чоловіків від 18 до 45 років. Повстанці в запеклому бою примусили відступити дві роти австрійців. Проти повсталих робітників та селян 20 серпня було направлено батальйон з артилерією. Окупанти жорстоко розправилися з робітниками й селянами. 50 повстанців, у т. ч. майже всіх членів ревкому, було страчено. Смертю героїв загинули B. Я. Котик, С. Полонський, члени ревкому Г. А. Богатир, Т. Й. Бабійчук, А. Назаренко, представник Могилівського революційного комітету Д. І. Шмуклерман. Гордій Богатир перед
стратою не став на коліна і, зірвавши пов’язку з очей, крикнув: «Хай живуть більшовики!». Т. М. Бабійчука і А. Назаренка окупанти вивезли на цвинтар, де вчинили допит. Т. М. Бабійчуку завдали 19 штикових ударів у груди, А. Назаренка повісили. Були розстріляні батьки й родичі багатьох учасників повстання. Окупанти знищили 200 хат у Ялтушкові і 180 хат у Слободі-Ялтушківській.

Незважаючи на жорстоку розправу, трудящі Ялтушкова не підкорилися. В листопаді знову спалахнуло повстання. 16 листопада 1918 року влада перейшла до рук ревкому, але в грудні Ялтушків захопили петлюрівці. Наприкінці березня 1919 року містечко визволив Богунський полк. 50 місцевих робітників і селян влилися до загонів 1-ї Української радянської дивізії, якою командував М. Щорс. Влітку цього року Ялтушків знову потрапив до рук петлюрівців, які були вигнані в січні 1920 року. Проте в квітні містечко окупували білополяки, а в жовтні Ялтушків знову опинився під владою петлюрівців.

У середині листопада 1920 року Ялтушків був остаточно визволений частинами кавалерійської бригади під командуванням Г. І. Котовського. З цього часу розпочалося мирне будівництво. Зразу ж були створені ревком (голова В. Я. Дубчак), комітет незаможних селян (голова А. Кретюк)4. Трудящі взялися до відбудови зруйнованих заводів. Уже в 1921 році в Ялтушкові став працювати шкіряний завод, відновила роботу селекційна станція.

В перші роки Радянської влади важливу роль у виробничому, громадському і культурно-освітньому житті в Ялтушкові відіграв цукровий завод. Йшла не лише відбудова його, а й формування нових виробничих відносин, соціалістичного ставлення до праці, до людини. Наприкінці 1920 року при заводі почала працювати професійно-технічна школа, де навчалося 60 чоловік. Профтехшкола мала два відділення — технічне й медичне. Весь курс навчання був розрахований на три роки. Викладали українську, російську і німецьку мови, фізику, хімію, історію, ботаніку; учні механічного відділення вивчали ще й технологію обробки дерева, механіку, креслення тощо. Практичні заняття проходили на заводі, в селекційній станції, майстернях, у лікарнях, аптеці. Підручниками й спеціальною літературою учнів забезпечувала заводська бібліотека, а також бібліотека селекційної станції. Заняття відбувалися в колишній робітничій казармі, яку відремонтували робітники цукрового заводу. У цьому ж приміщенні розмістили і заводськкй клуб. Відкриття його (7 листопада 1922 року) збіглося з річницею Великого Жовтня, пройшло святково й урочисто. При клубі почали працювати гуртки художньої самодіяльності — хоровий у складі 60 чоловік, драматичний — 15 чоловік, музична студія, яку відвідувало 13 дітей робітників. Самодіяльні робітничі митці виступали не лише на сцені заводського клубу, а й виїжджали в сусідні села. 10 проц. від зборів вони відраховували дитячим будинкам та у фонд голодуючим Поволжя. З 1923 року, після завершення будівництва заводської електростанції, в клубі почали демонструвати кінофільми. У вільний від роботи час робітники цукрового заводу впорядкували невеликий парк, де збудували літній кінотеатр, влаштовували атракціони, спортивні майданчики. 20 травня 1922 року трудящі Ялтушкова, зібравшись у парку на святкування ювілею Спілки цукровиків країни, надіслали вітальну телеграму на ім’я ЦК Комуністичної партії і В. І. Леніна, в якій повідомляли про зарахування великого вождя революції почесним цукроваром. Цього року завод дав країні перші пуди цукру, а через два роки добовий випуск продукції досяг майже довоєнного рівня. На землях, які належали заводу, створили бурякорадгосп. У 1923 році завод і радгосп увійшли до Ялтушківського цукрового комбінату.

1922 року в Ялтушкові виникла комсомольська організація. У жовтні наступного року при цукровому заводі організували партійний осередок з 14 членів і 8 кандидатів у члени партії, який очолила член партії з 1919 року М. П. Черкасова. Згодом її обрали головою Ялтушківського райвиконкому.

Значний культурний осередок сформувався також навколо селекційної станції. При ній працювала бібліотека, червоний куток, випускались стінні газети, діяли військово-стрілецький, математично-географічний, природничий гуртки, відбувалися спортивні змагання. Медичні знання серед населення пропагували колективи аптеки, лікарні. Ялтушків завдяки активній діяльності робітничих колективів та сільської інтелігенції перетворювався в один з культурних центрів, який мав значний вплив на навколишні села щодо ліквідації неписьменності, підвищення культурно-освітнього рівня населення. За ініціативою комуністів робітники цукрового заводу взяли шефство над селами Підлісним Ялтушковом, Слободою-Ялтушківською і Біличиним. Вони допомагали в організації й роботі хат-читалень, лікнепів, проводили читки газет, виступали з доповідями і лекціями.

У березні 1923 року Ялтушків став райцентром Могилів-Подільського округу. За даними 1924 року, в Ялтушкові налічувалося 681 господарство, мешкало 3547 чоловік. В центрі розміщувалися всі районні організації. Діяли промислове й споживче товариства.

Радянська влада змінила становище селян. Вони не лише одержали землю, а й назавжди звільнилися від експлуатації поміщиків і куркулів. Для забезпечення селян сільськогосподарським реманентом наприкінці 1920 року створено прокатну станцію, в 1924 році — сільськогосподарське кредитне товариство і товариство бурякосіяння. Перший колгосп у Ялтушкові організувався восени 1928 року з 16 сімей, що жили в центрі містечка. Очолив його М. Т. Котик. Наступного року утворилася сільськогосподарська артіль на околиці. Незабаром вони об’єдналися в один колгосп — «Серп і молот». Головою його обрали двадцятип’яти- тисячника В. О. Ющенка — комуніста, робітника з Донбасу. Трудівники цукрового заводу й бурякорадгоспу подавали велику допомогу в організаційно- господарському зміцненні артілі, вони постійно ремонтували колгоспний реманент. 1932 року в колгосп прибула група демобілізованих червоноармійців, направлених райкомом партії. В організаційному й політичному зміцненні колгоспу велику роль відіграли Ялтушківська МТС і її політвідділ, створені в 1932-1933 pp. Радянський уряд високо оцінив самовіддану працю ялтушківських механізаторів. 1937 року МТС нагороджено орденом «Знак Пошани», в 1939 році вона взяла участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Застосування техніки, дотримання агротехніки в обробітку посівів стали основою вирощування високих врожаїв зернових і цукрових буряків. У 1937 році ланка Ф. М. Сесюк з колгоспу «Серп і молот» зібрала по 506 цнт цукрових буряків з гектара. Це була перша п’ятисотенниця в районі. Напередодні Великої Вітчизняної війни Ялтушківський колгосп об’єднував 660 селянських господарств. Артіль мала 4 тваринницькі ферми, птахоферму. Колгоспний цегельний завод забезпечував цеглою артільне будівництво.

Примножували трудову славу Ялтушкова робітники бурякорадгоспу — тваринники, рільники. У 1940 році доярки Г. Бадена і Л. Кулевич надоїли від кожної з 18 закріплених за ними корів по 4 тис. літрів молока.

В роки першої п’ятирічки було здійснено реконструкцію Ялтушківського цукрового заводу. Партійна організація заводу проводила велику політико-виховну роботу серед робітників, добилася закріплення постійних кадрів, створення умов для роботи раціоналізаторів, організації соціалістичного змагання. Вже в 1937 році 105 виробничників стали стахановцями. У травні 1941 року з 1133 робітників було 240 стахановців. За сезон 19381939 року» ялтушківські цукровики виробили 123 060 цнт цукру-піску і 216 435 цнт рафінаду. Це був рекордний довоєнний виробіток. За виробничі успіхи директора цукрового комбінату І. П. Жадана удостоєно ордена «Знак Пошани», обрано депутатом Верховної Ради УРСР. Ударно працювали в цей час залізничники під’їзної Ялтушківської заводської колії.

Роки довоєнних п’ятирічок залишили помітний слід у культурному житті Ялтушкова. В 1928 році тут розпочав роботу робітфак Київського інституту харчової промисловості, працювали 2 семирічні школи, одну з яких 1934 року перетворено на середню. Збудували кінотеатр на 350 місць, великий клуб на цукровому заводі. Одним з найголовніших звершень культурної революції була ліквідація неписьменності. Індивідуальні заняття з неписьменними проводили вчителі, робіт- факівці, а також учні-семикласники. Багато молоді після закінчення робітфаку і школи стало вливатися до заводських бригад, поповнюючи ряди робітників.

У червні 1941 року війська фашистської Німеччини віроломно напали на нашу країну. 15 липня гітлерівці окупували Ялтушків. Фашисти встановили режим кривавого терору. Вони розстріляли близько тисячі мирних радянських громадян, 120 чоловік сільської молоді вивезли на каторгу до Німеччини. Від рук окупантів загинула П. Я. Буга — передова ланкова, з 1934 року — член ВУЦВК.

Радянські люди не схилили голову перед ворогом. Першу підпільну групу в Ялтушкові організували восени 1941 року. Її очолювали інженер В. С. Банос, старший агроном М. Ченчик, бухгалтер сільського споживчого товариства Г. С. Кришталь. У квітні 1942 року створено ще одну підпільну групу під керівництвом директора школи І. М. Щербацького. До її складу увійшли комсомольці — робітник цукрового заводу Т. Г. Бондар, вчителька Н. Й. Мірчук та ін. Обидві групи підтримували зв’язок з Кам’янець-Подільським підпільним обкомом партії через підпільницю вчительку Г. С. Щербацьку. В лютому 1943 року групи встановили між собою зв’язок. Підпільники розповсюджували листівки, проводили агітаційну роботу, здійснили ряд диверсій. На цукровому заводі вони виводили з ладу агрегати, псували продукцію, вивішували на стінах листівки, які закликали робітників і селян не підкорятися ворогові. Одного з активних учасників підпілля її. М. Гапонова за антифашистську агітацію було розстріляно. В катівнях гестапо загинув В. С. Банос.

Жителі Ялтушкова мужньо билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. Близько 500 односельців віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини. Багато учасників війни уряд нагородив орденами і медалями. З орденами Слави трьох ступенів повернувся додому М. В. Савчук. Бойовий шлях він почав стрільцем-радистом авіаційного полку, захищав Ленінград, брав участь у розгромі німецьких військових кораблів у Балтійському морі, у визволенні Кенігсберга. У повітряних боях М. В. Савчук збив шість ворожих літаків. Закінчив війну лейтенантом. Зараз працює в Ленінградській області. В боротьбі проти німецько-фашистських окупантів прославився полковник Г. К. Остапишин. Він командував підрозділами, які громили гітлерівців під Сталінградом, на Курській дузі, а його батько К. В. Остапишин, учасник повстання проти німецьких окупантів у 1918 році, був членом підпільної групи М. Ченчика. Житель Слободи-Ялтушківської П. У. Багатир удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
25 березня 1944 року після запеклого бою Червона Армія визволила від окупантів Ялтушків. У боях за визволення села загинуло 360 радянських воїнів- представників різних національностей, серед них молодий російський письменник В. Кудрін. їх поховали у трьох братських могилах. Окупанти залишили по собі руїни й згарища. Вони зруйнували МТС, колгосп, селекційну станцію, культурно-освітні заклади, цукровий завод, устаткування якого вивезли.

Самовідданою працею радянські люди відроджували зруйноване господарство. Робітники, колгоспники та інтелігенція Ялтушкова збирали кошти на танкову колону, вносили продукти у фонд Червоної Армії, допомагали сім’ям фронтовиків й дітям-сиротам. У вересні 1945 року дав першу продукцію цукровий завод. Відбудова його здійснювалася на базі нової техніки, яку надсилали трудящі РРФСР За роки четвертої п’ятирічки завод перевершив довоєнний рівень виробництва цукру. Зразу ж після вигнання окупантів відновила свою роботу бондарна артіль лісопромспілки, на базі якої пізніше відкрили тарний цех Барського райпромкомбінату. Запрацювали відгодівельний пункт, лісництво, плодоовочевий перевалочний пункт, пункт «Заготзерно», насіннєва база, автоколона, дорожньо-експлуатаційна дільниця.

З перших днів визволення від німецько-фашистських окупантів з допомогою держави відроджувався колгосп «Серп і молот». В артілі залишилося лише 22 голови великої рогатої худоби, 70 коней, 22 плуги, 30 борін, 7 культиваторів, 6 сіялок, 2 жатки, одна молотарка. Цього було дуже мало для вчасного обробітку колгоспних ланів. Сільська Рада й правління колгоспу змушені були звернутись по допомогу до громадян Ялтушкова. Колгоспники виявили високу організованість і свідомість. Виводили на поле своїх корів, щоб вчасно виорати і засіяти артільні масиви, вивезти з плантацій цукрові буряки. Допомагали колгоспникам робітники заводу та їх сім’ї — ремонтували сільськогосподарські машини, працювали на будівельних роботах, разом з колгоспниками пололи й копали буряки. Велику роль у зміцненні артілі відіграла МТС, яку теж доводилося піднімати з руїн.

При Ялтушківській сільській Раді систематично працювали постійно діючі комісії — шляхового будівництва, благоустрою, охорони здоров’я. Сільвиковком регулярно розглядав питання про роботу шкіл і подавав їм потрібну допомогу. В 1948 році сільське споживче товариство, виконуючи рішення сільської Ради, забезпечило школярів підручниками, зошитами, олівцями, артіль ремонту взуття організувала його лагодження для учнів і вчителів безпосередньо в школі. Тоді ж розпочалося будівництво нової школи. На початку 1949 року сільвиконком звернувся із закликом до населення взяти участь у будівництві електростанції, радіовузла, лазні, двох криниць, водної станції, ремонті мостів. Заклик сільради знайшов відгук серед робітників, колгоспників, службовців. Було посаджено багато декоративних і фруктових дерев та кущів. Прикрашувалось село, виростали нові будови загального користування, зводились будинки колгоспників.
За післявоєнні роки трудівники сільськогосподарської артілі відродили своє господарство, спорудили нові приміщення для тваринницьких ферм, широко запроваджували механізацію. Встановили кормокухню, а на фермах — підвісну дорогу, автопоїлки. Колгосп збудував власний млин, електростанцію. В 1958 році після реорганізації МТС артіль закупила майже на півмільйона карбованців різної техніки. Проте невелика площа колгоспної землі (707 га) обмежувала ефективне використання цієї техніки. Тому колгосп села Ялтушкова об’єднався з артіллю села Мигалівців в одне господарство під назвою «Родина» з центром у Мигалівцях. Створене в селі Ялтушківське відділення «Сільгосптехніки» перетворилося в потужне підприємство. Тут запроваджено новітні методи ремонту техніки, зростає культурно-технічний рівень робітників.
Значних успіхів досяг бурякорадгосп Ялтушківського цукрового комбінату який постачає високоякісне насіння буряків колгоспам області. На його полях працюють 46 тракторів, 36 автомашин, ЗО комбайнів, 16 тракторних сівалок та багато іншої техніки. Особливо високих показників досягають робітники відділення бурякорадгоспу «Лугове». Вони збирають з гектара по 16-17 цнт першосортного насіння цукрових буряків, 35-36 цнт пшениці, понад 300 цнт маточних буряків. Хороших успіхів досягли тваринники. Телятницю 0. Закордонець із відділення «Слобода» за високі виробничі показники нагороджено орденом Леніна.

Далеко за межами нашої республіки відомі імена селекціонерів Ялтушківського селекційного пункту О. В. Попова, Г. С. Мокана. В 1955 році вони вивели новий сорт насіння цукрових буряків — Ялтушківський одноростковий 2. В 1960 році О. В. Попова і Г. С. Мокана удостоїли високого звання лауреатів Ленінської премії. Нині цей сорт буряків висівають на великих площах. З усіх площ бурякосіяння Радянського Союзу 40 проц. займають сорти цукрових буряків Ялтушківського селекційного пункту. На пункті виведено також інші сорти насіння цукрових буряків — Я-010, Я-026, Я-476, Я-116, Ялтушківсь- кий гібрид. Раціоналізатор М. Ф. Яковина за нові конструкції бурякосійних машин одержав авторські свідоцтва Комітету у справах винаходів та відкриттів при Раді Міністрів СРСР. Йому присвоєно почесне звання заслуженого раціоналізатора УРСР.

З року в рік наполегливо працював колектив цукрового комбінату, добиваючись нових виробничих перемог. Завдяки реконструкції, впровадженню у виробництво раціоналізаторських пропозицій потужність заводу в 1970 році становила 9922 цнт цукру на добу проти 7265 цнт у 1956 році. Це наслідок широкого розгортання соціалістичного змагання за комуністичну працю. В 1966 році 2 цехам — електричному й парокотельному — та 6 бригадам присвоєно звання комуністичних. Першими удостоєні звання ударника комуністичної праці комуністи-токарі М. Г. Бадіка, Ю. І. Шимко, М. О. Король, шофер П. П. Сторчак, електрозварювальний Г. Д. Ксенюк. Робітника заводу слюсаря В. М. Остапишина 1971 року вдруге обрали депутатом Вінницької обласної Ради депутатів трудящих. Наприкінці 1970 року став до ладу комбікормовий завод потужністю 300 тонн борошна на добу.

Завдяки напруженій праці депутатів сільської Ради та широкій участі в культурному будівництві всіх робітників, колгоспників, службовців змінилось обличчя Ялтушкова. Нині тут функціонує поліклініка, лікарня на 50 ліжок, де працюють 6 лікарів та 27 середніх медичних працівників. Є побутовий комбінат, фабрика господарських товарів, понад ЗО торговельних точок, 7 підприємств громадського харчуванняБагато сімей мають телевізори, газові плитки. Використання електроприладів, пральних машин, газових плиток стає масовим у робітничих і селянських родинах. В Ялтушкові працюють 2 клуби — заводський і сільський з стаціонарними кіноустановками, 8 бібліотек. Понад 300 жителів регулярно відвідують заняття 13 гуртків художньої самодіяльності.

Радянська влада відкрила народним масам шлях до науки і культури. В Ялтушкові трудяться майже 200 спеціалістів народного господарства і культури з вищою та середньою освітою. За роки Радянської влади середню школу села закінчили понад 1600 чоловік, з них 850 здобули вищу освіту. 85 чоловік стали учителями, 68 — лікарями, 92 інженерами, 38 — агрономами, 88 — механізаторами, 42 — офіцерами Радянської Армії, 81 — працівниками партійних, радянських, господарських органів. Серед колишніх учнів Герой Радянського Союзу О. І. Якимчук, кандидати наук Т. П. Волкова, А. М. Котик, М. Я. Штейнман. В Ялтушківській середній школі працює 46 вчителів, які навчають понад 800 дітей. Педагогічний колектив протягом багатьох років очолює комуніст В. М. Лиськов,
Газ. «Комсомольское племя», 15 січня 1967 р. нагороджений орденом Леніна та медалями. Сім педагогів відзначені урядовими нагородами, у т. ч. медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». Вчителі організовують з учнями екскурсії до міст-героїв, по історичних місцях Поділля, виховують у дітей любов до рідної Батьківщини, В школі силами учнівського колективу створено ленінський зал, експонати якого розповідають про життя й діяльність В. І. Леніна. Біля підніжжя пам’ятника вождю, спорудженому методом народної будови після визволення села від фашистських окупантів, перші комсомольці села — учасники встановлення Радянської влади вручають комсомольські квитки учням старших класів, виступають перед піонерами.

Молоді Ялтушкова, яка виховується на бойових революційних і трудових традиціях, є з кого брати приклад. Нині в Ялтушкові налічується 224 комуністи і 216 комсомольців, які трудяться на вирішальних ділянках господарства і культури села. Ялтушківці пишаються своїми земляками — учасником збройного повстання в Петрограді боцманом крейсера «Аврора» Т. П. Стецюком, Героєм Соціалістичної Праці О. І. Лукіяновим, лауреатами Ленінської премії О. В. Поповим і Г. С. Моканом. В 1970 році 322 жителі Ялтушкова відзначено Ленінськими ювілейними медалями. Трудящі Ялтушкова творчою працею наближають ще краще майбутнє свого села.

Перечень метрических книг по с. Ялтушков хранящихся в ГАВиО

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Троїцька церква м-ка Ялтушків Могилівського повіту Подільської губернії
4. м-ко Ялтушків
5. Народження: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а;
6. Шлюб: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а;
7.
8. Смерть: 1835: ф.513, оп.1, спр.184а;
9.
10.

1. Подільська губернія
2. Могилівський деканат
3. Римсько-католицька церква м-ка Ялтушків Могилівського повіту Подільської губернії
4. м-ко Ялтушків, сс. Біличин, Козарівка, Мигалівці, Пилипи-Чемериські, Слобода-Ходацька, Феліціянівка, Ходаки, Ялтушків Підлісний та ін.
5. Народження: 1841: ф.737, оп.1, спр.95; 1847: ф.737, оп.1, спр.139; 1875: ф.904, оп.31, спр.16; 1877: ф.904, оп.31, спр.17; 1878: ф.904,оп.31, спр.18; 1879: ф.904, оп.31, спр.19; 1841: ф.737, оп.1, спр.95; 1880: ф.904, оп.8, спр.1; 1881: ф.904, оп.8; спр.2; 1882: ф.904, оп.8,спр.3; 1883: ф.904, оп.8, спр.4; 1884: ф.904, оп.8, спр5; 1885: ф.904,оп.8, спр.6; 1886: ф.904, оп.8, спр.7; 1887: ф.904, оп.8; спр.8; 1889: ф.904, оп.8, спр.9; 1890: ф.904, оп.8, спр.10; 1891: ф.904, оп.8, спр.11; 1892: ф.904, оп.8, спр.12; 1893: ф.904, оп.8, спр.13; 1894: ф.904, оп.8,спр.14; 1895: ф.904, оп.8, спр.15; 1896: ф.904, оп.8, спр.16; 1897: ф.904, оп.8, спр.17; 1898: ф.904, оп.8, спр.18; 1899: ф.904, оп.8,спр.19; 1900: ф.904, оп.8, спр.20; 1901: ф.904, оп.8, спр.21; 1902: ф.904, оп.11, спр.3; 1903: ф.904, оп.11, спр.8; 1904: ф.904, оп.11,спр.13; 1905: ф.904, оп.11, спр.17; 1906: ф.904, оп.11, спр.22; 1907: ф.904, оп.11, спр.27; 1908: ф.904, оп.11, спр.32; 1909: ф.904, оп.11,спр.37; 1910: ф.904, оп.11, спр.42; 1911: ф.904, оп.11, спр.47; 1912: ф.904, оп.11, спр.52; 1913; ф.904, оп.11, спр.56; 1914: ф.904, оп.11,спр.61; 1915: ф.904, оп.11, спр.66; 1916: ф.904, оп.11, спр.71; 1917: ф.904, оп.11, спр.74;
6. Шлюб: 1841: ф.737, оп.1, спр.95; 1847: ф.737, оп.1, спр.139; 1875: ф.904, оп.31, спр.16; 1877: ф.904, оп.31, спр.17; 1878: ф.904, оп.31,спр.18; 1879: ф.904, оп.31, спр.19; 1841: ф.737, оп.1, спр.95; 1880: ф.904, оп.8, спр.1; 1881: ф.904, оп.8; спр.2; 1882: ф.904, оп.8, спр.3; 1883: ф.904, оп.8, спр.4; 1884: ф.904, оп.8, спр5; 1885: ф.904, оп.8,спр.6; 1886: ф.904, оп.8, спр.7; 1887: ф.904, оп.8; спр.8; 1889: ф.904,оп.8, спр.9; 1890: ф.904, оп.8, спр.10; 1891: ф.904, оп.8, спр.11; 1892: ф.904, оп.8, спр.12; 1893: ф.904, оп.8, спр.13; 1894: ф.904, оп.8,спр.14; 1895: ф.904, оп.8, спр.15; 1896: ф.904, оп.8, спр.16; 1897: ф.904, оп.8, спр.17; 1898: ф.904, оп.8, спр.18; 1899: ф.904, оп.8,спр.19; 1900: ф.904, оп.8, спр.20; 1901: ф.904, оп.8, спр.21; 1902: ф.904, оп.11, спр.3; 1903: ф.904, оп.11, спр.8; 1904: ф.904, оп.11,спр.13; 1905: ф.904, оп.11, спр.17; 1906: ф.904, оп.11, спр.22; 1907: ф.904, оп.11, спр.27; 1908: ф.904, оп.11, спр.32; 1909: ф.904, оп.11,спр.37; 1910: ф.904, оп.11, спр.42; 1911: ф.904, оп.11, спр.47; 1912: ф.904, оп.11, спр.52; 1913; ф.904, оп.11, спр.56; 1914: ф.904, оп.11,спр.61; 1915: ф.904, оп.11, спр.66; 1916: ф.904, оп.11, спр.71; 1917: ф.904, оп.11, спр.74;
7. –
8. Смерть: 1841: ф.737, оп.1, спр.95; 1847: ф.737, оп.1, спр.139; 1851: ф.737, оп.1, спр.141; 1869: ф.737, оп.1, спр.142; 1875: ф.904, оп.31,спр.16; 1877: ф.904, оп.31, спр.17; 1878: ф.904, оп.31, спр.18; 1879: ф.904, оп.31, спр.19; 1841: ф.737, оп.1, спр.95; 1880: ф.904, оп.8,спр.1; 1881: ф.904, оп.8; спр.2; 1882: ф.904, оп.8, спр.3; 1883: ф.904,оп.8, спр.4; 1884: ф.904, оп.8, спр5; 1885: ф.904, оп.8, спр.6; 1886: ф.904, оп.8, спр.7; 1887: ф.904, оп.8; спр.8; 1889: ф.904, оп.8, спр.9; 1890: ф.904, оп.8, спр.10; 1891: ф.904, оп.8, спр.11; 1892: ф.904, оп.8,спр.12; 1893: ф.904, оп.8, спр.13; 1894: ф.904, оп.8, спр.14; 1895: ф.904, оп.8, спр.15; 1896: ф.904, оп.8, спр.16; 1897: ф.904, оп.8,спр.17; 1898: ф.904, оп.8, спр.18; 1899: ф.904, оп.8, спр.19; 1900: ф.904, оп.8, спр.20; 1901: ф.904, оп.8, спр.21; 1902: ф.904, оп.11,спр.3; 1903: ф.904, оп.11, спр.8; 1904: ф.904, оп.11, спр.13; 1905: ф.904, оп.11, спр.17; 1906: ф.904, оп.11, спр.22; 1907: ф.904, оп.11,спр.27; 1908: ф.904, оп.11, спр.32; 1909: ф.904, оп.11, спр.37; 1910: ф.904, оп.11, спр.42; 1911: ф.904, оп.11, спр.47; 1912: ф.904, оп.11,спр.52; 1913; ф.904, оп.11, спр.56; 1914: ф.904, оп.11, спр.61; 1915: ф.904, оп.11, спр.66; 1916: ф.904, оп.11, спр.71; 1917: ф.904, оп.11,спр.74;
9. –
10. –