Ямполь

Административно-территориальное деление

Ямполь (укр. Ямпіль) — город, районный центр, центр городского совета, Ямпольского района, Винницкой области. В ХІХ — нач. ХХ ст. уездный город Ямпольского уезда Подольской губернии.

Город относится к историко-этнографическому региону Подолье.

История городов и сел УССР 1972 год

Ямпіль — селище міського типу (з 1924 року). Лежить на лівому березі Дністра, при впадінні у нього річки Русави, в долині, захищеній з північного і східного боків відрогами Волино-Подільської височини, за 165 км від обласного центру, за 49 км від залізничної станції Могилів-Подільський. Населення — 7975 чоловік.

Ямпіль — центр району, площа якого — 788 кв. км, населення — 61,5 тис. чоловік. Густота населення — 76,9 чоловіка на кв. км. У районі 39 населених пунктів, підпорядкованих одній селищній і 17 сільським Радам. Надра багаті на поклади вапняків та фосфоритів. Це економічно міцний і розвинутий сільськогосподарський район. Земельна площа його — 78,8 тис. га, в т. ч. орної землі — 51,2 тис. га. Колгоспів — 19, радгосп — 1. У господарствах є 600 тракторів, 336 комбайнів, 300 вантажних автомашин. Промисловість тут представлена 14 підприємствами, торгівля — 170 магазинами та 50 підприємствами громадського харчування. У районі — 34 школи, 7 будинків культури, 32 клуби, 41 кіноустановка, 40 бібліотек; 9 лікарень, 40 медичних пунктів, 15 профілакторіїв, санепідстанція, 10 аптек.

Історичні джерела свідчать, що в XVI ст. містечко Ямпіль вважалося одним із значних торговельних центрів України. Ямпіль був єдиним на Поділлі осередком розвитку каменетесального промислу. Вироби місцевих ремісників: жорна, точила, кам’яні кільця для криниць повсюди користувалися великим попитом і вивозилися навіть у Новгородську губернію. Розвинутим був і деревообробний промисел.

Після Люблінської унії Ямпіль входив до Брацлавського воєводства. Містечко було власністю магнатів Замойських. Близько 1600 року коронний канцлер Я. Замойський побудував тут замок. Населення в основному було українським, лише незначну частину становили поляки і литовці. Однак наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. помічається приплив польських шляхтичів. їх приваблювала можливість розбагатіти, поживитися коло магнатів, у маєтках яких вони влаштовувалися управителями, комісарами, писарями або ставали посесорами. Місцеве ж населення головним чином займалося хліборобством, почасти — торгівлею. Селяни платили поміщикові грошову ренту, а також натуральну — з худоби, бджіл, садів та виноградників. Польські поміщики збільшували виробництво хліба, який вигідно збували на європейському ринку. Тому весь час збільшували панщину. Хліб, вирощений у Ямпільському та сусідніх повітах, вантажили на галери на Ямпільській пристані, звідси Дністром везли його до Чорного моря.

Важке економічне становище, національно-релігійний гніт викликали постійний протест народу проти іноземних поневолювачів. Виступ 1591 року запорізьких козаків, очолюваних К. Косинським, став сигналом до великого селянсько-козацького повстання проти польської та української шляхти. Хвиля цього повстання захопила й Ямпіль. У 1593 році відважний козацький полковник Іван Лобода обложив Ямпільський замок Замойських, але взяти його не вдалося.

Подільські міста й села одні з перших відгукнулися на заклик Богдана Хмельницького і примкнули до народного повстання. Багато ямпільців влилося до козацького війська. У перші роки визвольної війни 1648—1654 рр. Ямпіль став одним з центрів, куди сходилися всі бажаючі взяти участь у боротьбі з поневолювачами. Кожен міг вільно записуватись до реєстру козацького війська. Після поділу України на полки Ямпіль увійшов до складу Могилівського, а потім Брацлавського полку як сотенне містечко.

На початку 1651 року шляхетське військо рушило на Ямпіль. Саме в цей час у містечку був ярмарок, на який з’їхалось багато народу. В ніч на 6 березня брацлавський воєвода С. Лянцкоронський з двома полками увірвався до Ямполя. Шляхетське військо пограбувало міщан, зруйнувало будинки, винищило близько 10 тис. чоловік. «Ямпіль, котрий надіявся на багаточисельність і силу своїх бунтарів,… сильно поплатився за свій опір» — сповіщалося з цього приводу до Варшави. Внаслідок цих спустошень Ямпіль довго залишався запустілим і відродився вже як незначне село. За даними 1775 року, в Ямполі налічувалося всього 113 хат.

Після возз’єднання Правобережжя з Росією Ямпіль в 1795 році став повітовим містечком Брацлавського намісництва (а згодом — Подільської губернії) і одержав власний герб. Але він залишився приватновласницьким володінням і переходив з рук у руки. Були спроби деяких власників на початку XVIII ст. (Потоцькі), а потім на початку XIX ст. (Добжанський) побудувати в Ямполі дрібні заводи, відновити його давнє торговельне значення. 1817 року діяло кілька невеликих мануфактур: суконна, панчішна, екіпажна. На суконній, наприклад, працювало 48 кріпаків, тут виробляли 2690 аршинів сукна на рік. Основним заняттям місцевого населення лишалося хліборобство. В Ямполі було розвинуто виноградарство, а також дрібні промисли. Частина міщан обслуговувала пристань на Дністрі.

Важким тягарем лежала на селянських плечах кріпаччина. Минали роки, росли нові покоління, а доля кріпака лишалася незмінною. Пристосовуючись до умов ринку, пани намагалися одержати з свого маєтку більше хліба на продаж. Для кріпака — це збільшення днів тяжкої, виснажливої праці на панщині. Хоч не завжди доходило до виступів селян, глуха, вперта боротьба їх проти панської сваволі ніколи не вгасала. Про це, зокрема, свідчать матеріали архіву Ямпільського повітового суду, що рясніють такими назвами: «Справа про насильницький примус селян відробляти додаткову панщину», «Справа про жорстоке поводження поміщиків», «по обвинуваченню селян у підбурюванні односельців до подання скарг на поміщиків і церковників», «по обвинуваченню селян у непідкоренні поміщикові та властям», «по обвинуваченню селян в агітації проти сплати оброку, проти поміщика, проти царського уряду». З 1834 до 1861 року суд розглянув також близько 40 справ про втечу селян-кріпаків від поміщиків та про підпали поміщицьких садиб.

Коли ж кріпосники змушені були провести реформу 1861 року, вони пограбували селян. Якщо до цього наділи на одну ревізьку душу складали від 5,5 до 6,6 десятини угідь, то після реформи вони були значно меншими. На час реформи ямпільськими селянами володіли п’ять поміщиків. Згідно з уставною грамотою, складеною поміщиком М. Беляєвим, пішим дворам було наділено по 4,9 десятини. За 513 десятин його колишні кріпаки мали вносити щорічно по 609 крб. викупних платежів. Аналогічними були умови «визволення» кріпаків інших поміщиків. До того ж, селян позбавили таких необхідних угідь, як ліс, водопій, луки. Тому широкою хвилею прокотилися селянські виступи, учасники яких відмовлялися приймати уставні грамоти. «У Ямпільському повіті… селяни рішуче відмовилися працювати більше двох днів тяглих або одного пішого на тиждень, перестали відбувати жіночу панщину і нічний караул. Усі переконування місцевих поліцейських чиновників не вплинули…»,— доносив київський генерал-губернатор міністрові внутрішніх справ.

В Ямпільському повіті десяту частину населення складали представники католицького віросповідання — поляки. Польське визвольне повстання 1863 року не могло не знайти відгуку серед населення повіту. Недалеко від Ямполя (в с. Томашполі) діяла таємна польська школа, створена таємним «Товариством навчальної допомоги польському народу». В лютому 1863 року подільського губернатора повідомили: «… всі поляки тутешнього краю очікують дозволу Варшавського центрального комітету — чи треба починати свої дії, схильні до повстання». Відразу було дано розпорядження про розташування в містах Могилеві і Ямполі частин Єлецького піхотного полку, а начальникам поліції наказано «посилити всюди… нагляд за поляками… звернути особливу увагу на переправи через Дністер…, про все підозріле — доповідати». У серпні того ж року в повіті було створено загін сільської озброєної варти, завдання якого, зокрема, полягало і «в пошуках і переслідуванні заколотників, там, де вони ще не встигли створити значних загонів або де вони, зазнавши поразки, розпорошилися і взагалі перешкоджати їм одержувати різні припаси, продовольство».

Після придушення повстання виступи селян, невдоволених реформою, тривали. Боячись розширення селянських заворушень і намагаючись використати селян у боротьбі з польським революційним рухом, уряд змушений був піти на деякі поступки. Було змінено умови уставних грамот: переведено на оброк селян, що відбували панщину, знижено викупні платежі.

У другій половині XIX ст. в Ямполі з’явилися дрібні підприємства (пивоварня, водяні млини, крупорушки, друкарня, різні майстерні), але питома вага їх була незначною.

З розвитком промисловості почали занепадати ремесло і промисли. Не стало попиту на ручні жорна. Різко знизилися ціни на кустарні вироби: за останнє десятиліття XIX ст. вони зменшилися в чотири рази. Ручна праця не могла конкурувати з машинним виробництвом. Зменшувалося й число славетних колись ямпільських бондарів, стельмахів, теслярів, майстрів виготовлення екіпажів. Тогочасні довідники характеризують ямпільські промисли як жалюгідні. Слабо розвивалася й торгівля.

На початку XX ст. заселена територія Ямполя становила 450 десятин. Тут було 27 незамощених вулиць і 5 майданів. Містечко освітлювалося лише 62 гасовими ліхтарями. Ямпіль вважався одним з найбідніших повітових міст Подільської губернії. Він був схожим на велике село з обшарпаними хатками і нескінченними плотами. Міську лікарню одного часу навіть хотіли закрити, оскільки бракувало коштів на її утримання. З 1869 року в Ямполі було міське двокласне училище, яке 1913 року перетворено у вище початкове чоловіче. Більшість дітей трудящих не мала можливості його відвідувати: плата за навчання складала на рік десять карбованців. Справу не набагато поліпшило й відкриття на початку XX ст. двох церковнопарафіяльних шкіл на 99 учнів. У всіх трьох навчальних закладах працювало тільки 9 учителів.

Тяжке економічне становище, духовний гніт змушували багатьох мешканців Ямполя покидати містечко і шукати заробітку у великих промислових центрах. Однак не тільки в такий пасивний спосіб висловлювали ямпільці свій протест проти гнобителів. 1902 року в повіті траплялися часті підпали поміщицьких господарських будівель, скирд сіна, соломи, складів хліба. 1905 рік почався в Ямпільському повіті тривожно, то в одному, то в іншому селі спалахували заворушення, відбувалися страйки. Найбільшого розмаху досяг селянський рух після звісток про грудневі події 1905 року у Москві. До 25 січня 1906 року в повіті стався 21 випадок розгрому маєтків і конфіскації поміщицького майна.

Не припинялися виступи трудящих під час столипінської реакції, особливо почастішали у роки кривавої імперіалістичної бойні. У квітні — жовтні 1917 року в повіті зареєстровано сто селянських революційних виступів.

22 травня 1917 року по-більшовицькому настроєний солдат Семен Вінницький закликав трудящих Ямполя, не чекаючи рішення Установчих зборів, захопити всі поміщицькі землі, а якщо поміщики чинитимуть опір — убивати їх.

В середині 1917 року за активною допомогою армійських більшовиків І. Волкова і П. Афанасьева в Ямполі створено організацію РСДРП(б). До неї ввійшли колишні члени підпільного гуртка — робітники В. Юсов, Л. Бичков, С. Такой, селя-нин-бідняк К. Чорноморець, технік-будівельник Ю. І. Лютий — усього 9 чол. Очолив організацію Є. Г. Наймушин. Більшовики вели політичну роботу серед населення Ямполя і навколишніх сіл, роз’яснювали трудящим, хто справжні друзі і хто вороги народу. В серпні вони влаштували масовий мітинг, а потім демонстрацію трудящих, у якій взяла участь велика кількість місцевого населення і всі робітники, що працювали на будівництві мосту через Дністер. Демонстранти виголошували заклики: «Геть владу буржуазії!», «Геть царських чиновників!». Особливо широкого розмаху набула боротьба ямпільців напередодні Жовтня. Селяни, виступаючи під проводом більшовиків, захоплювали і ділили поміщицькі землі та маєтки. Заступник губернського комісара телеграфував штабові 8-ї армії: «Ямпільський повіт охопила погромна хвиля… благаю наказати козачому полку Сороках вирушити Ямпіль допомогу повітовому комісару».

З великою радістю зустріли ямпільці звістку про перемогу Жовтневої революції. 15 грудня 1917 року відбувся багатолюдний мітинг, учасники його надіслали вітальну телеграму В. І. Леніну та Петроградській Раді. В містечку було розігнано повітову управу й арештовано її керівників.

Однак ямпільцям довелося виборювати владу Рад в особливо тяжких умовах: на Поділлі було зосереджено великі сили контрреволюції, вигнаної з центру, отаборилися тут і старий генералітет Південно-Західного фронту, і різноманітні націоналістичні, анархістські та інші ворожі елементи. В результаті виступів червоних загонів, створених ямпільськими більшовиками, 18 лютого 1918 року в містечку встановлено Радянську владу. Цього дня міська управа ще встигла повідомити губернське управління про те, що Ямпіль уже в руках більшовиків, і просила: «Дайте порятунок самі або просіть помочі чужої». Цю «поміч» їм дали австро-німецькі окупанти, що вступили до Ямполя в березні. Більшовицька організація перейшла в підпілля.

За розробленим більшовиками планом, на початку травня 1918 року трудящі Ямполя повстали проти кайзерівського режиму. 7 травня на допомогу їм вирушив революційний загін села Качківки, очолюваний Ф. Ю. Криворучком. У Ямполі загін захопив склад зброї. Більшовики-агітатори закликали селян чинити опір окупантам і гетьманцям, вступати до революційних загонів. Хоч окупація зазнала краху, в кінці 1918 року владу захопила петлюрівська Директорія. В листопаді 1918 року в Ямполі створено партизанський загін, очолюваний більшовиками. Партизани вели не тільки збройну боротьбу. Вони зривали виконання наказу Петлюри про мобілізацію населення до армії. В ніч на 15 лютого 1919 року ямпільський партизанський загін розгромив чисельні сили петлюрівців. До містечка прибув батальйон бессарабців під командуванням І. Леводянського. Мешканці Ямполя радо зустрічали революційні військові частини і допомагали їм знищувати петлюрівські банди у всьому повіті.

В день приходу частин Червоної Армії до Ямполя 9 квітня 1919 року скликано організаційні збори комуністів. На них було присутніх понад 60 чоловік. Збори обрали партійний комітет. А через три дні створено повітовий ревком. Почала виходити газета «Ямпольский коммунист» — орган повітового партійного комітету. Партійний та військово-революційний комітети провадили велику політичну і організаторську роботу. В села йшли агітатори. Вони роз’яснювали селянам чергові завдання Радянської влади, закликали зміцнювати військово-політичний союз селянства і робітничого класу. Нова навала петлюрівських банд на деякий час перешкодила зміцненню Радянської влади. Та в першій половині липня 1919 року Ямпіль був очищений від ворога. У його визволенні брала участь друга кавалерійська бригада під командуванням Г. І. Котовського, в лавах якої воювали й ямпільські більшовики Ю. І. Лютий, Й. М. Леві, К. Чорноморець, Є. Г. Наймушин, С. Такой та весь загін Ф. Ю. Криворучка.

Для Ямпільського повіту 1920 рік був особливо складним. Загони бандитів, контрреволюційні провокатори, шпигуни нишпорили по селах, відкрито влаштовували мітинги і збори, щоб підготувати грунт для підходу петлюрівців. Відчувалося наближення нового фронту (західну частину Поділля вже окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі). Однак і за цих умов місцеві органи влади брали на облік та під свою охорону вилучені в експлуататорів майно, хліб, сільськогосподарський реманент, розподіляли землі між селянами. Конференція волосних і сільських ревкомів, що відбулася на початку березня 1920 року, дала революційну клятву не шкодувати сил для закріплення Радянської влади, закликала трудящих найближчого часу закінчити поставки, передбачені продрозкладкою, щоб забезпечити Червону Армію продовольством. Після вигнання інтервентів у червні 1920 року ямпільці приступили до відбудови народного господарства. Чимало уваги приділялося активізації культурного і громадського життя містечка й повіту. В липні 1920 року в Ямполі створено санітарну комісію, яка проводила «тиждень чистоти і благоустрою». Комісія ревкому готувала школи до нового навчального року, відкрила в серпні вчительські курси. Почали діяти три школи, бібліотека, театр, робітничо-селянський будинок, створено три гуртки лікнепу. Стали до ладу пошта, телеграф. Обслуговували мешканців Ямполя державна лікарня, аптека.

Вже 1920 року діяло споживче товариство, а 1921 року в Ямполі виникла перша промислова артіль «Пролетар». В умовах розрухи треба було налагодити виробництво млинарських жорен, і цей промисел відновили. Виготовляли й кам’яні плити. Споруджувалася перша в Ямполі електростанція. В червні 1921 року профспілкова рада повіту направляла молодь вчитися до вузів. У 1922—1924 рр. у Ямполі працювала агрономічна школа, що готувала кадри для сіл повіту.

Хоч нелегко жилося в ті скрутні часи, ямпільці 1921 року організовували збір грошей і продуктів для голодуючих російських братів з Поволжя, надали притулок 200 дітям, що прибули з уражених голодом губерній.

Всі ці звершення відбувалися в умовах гострої класової боротьби. По селах повіту шастали петлюрівські банди, підтримувані румунськими та польськими правлячими колами. Вони мали на меті зруйнувати залізничну колію, щоб перешкодити транспортуванню хліба для голодуючих. Чекісти і партійний актив, спираючись на всебічну підтримку трудящих, в листопаді 1921 року розгромили куркульсько-націоналістичні банди.

За кілька років у Ямполі виникло 11 кооперативних об’єднань, переважно виноградарських. Будувалися й державні підприємства. 1926 року в селищі діяли три електростанції, масло- та плодоконсервний заводи, млинокомбінат, хлібоприймальний пункт, артіль побутового обслуговування. Коли почалася масова колективізація, хлібороби Ямполя утворили три колгоспи: ім. Леніна, ім. Дзержинського та ім. Ворошилова. Тоді ж створено промколгосп, який видобував камінь і пісок, випускав вироби місцевого промислу. Виняткове значення для соціалістичної перебудови сільського господарства району мало створення в Ямполі в 1930 році машинно-тракторної станції. Однак через перекручення, допущені в процесі колективізації, недостатню масово-політичну роботу, підступи ворожих елементів на початку 30-х років спостерігався в Ямполі і районі відхід деякої частини селян від колгоспів. Партійним організаціям довелося наполегливо працювати над виправленням становища, яке склалося в районі. Особлива увага приділялася поліпшенню керівництва внутрішнім життям артілей. А в травні 1931 року об’єднане засідання колегії Наркомзему та правління Колгоспцентру УРСР постановило занести на Червону дошку Ямпільський район: його трудівники виявили себе як непохитні борці за суцільну колективізацію, дали яскраві зразки більшовицької масово-політичної роботи і трудової дисципліни. 1935 року державними нагородами відзначено групу колгоспників Ямпільського району. Секретаря райкому КП(б)У С. Т. Горяного нагороджено орденом Леніна.

Все більших успіхів добивалися колгоспники Ямполя. 1937 року вони здобули першість у республіканському змаганні за гідну зустріч 20-ї річниці Великого Жовтня, зібравши пересічно по 19,8 цнт зернових з гектара. Ямпільці були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Список трудівників та господарств району, занесених до Почесної книги ВСГВ, завжди був найчисленнішим серед інших районів Вінницької області. Наприклад, 1939 року учасниками ВСГВ були: МТС, сортодослідницька дільниця, інкубаторно-птахівнича станція та всі колгоспи Ямпільського району. Перед Батьківщиною демонстрували свій досвід соціалістичного господарювання на оновленій землі тракторист МТС К. А. Желавський, що виробив 1938 року на тракторі У-2 630 га, ланковий колгоспу ім. Леніна П. С. Лівандовський, який одержав по 103,8 цнт винограду з гектара, завідуючий свинофермою цього ж колгоспу І. С. Нижник, бригадир Д. І. Оберняк та інші.

З року в рік все заможнішим ставало життя. Колгоспники Ямпільського району одержували на трудодень по 8—9 кг хліба. Багато робилося і для задоволення духовних запитів трудящих. У Ямполі були будинок культури, при якому створено кілька гуртків художньої самодіяльності, дві бібліотеки, кінотеатр. Всі діти шкільного віку навчалися в трьох загальноосвітніх школах.

Та настало лихоліття війни, нав’язаної СРСР кривавим фашизмом. Райком партії, райвиконком, господарські організації здійснили велику оперативну роботу, щоб евакуювати населення, техніку, запаси хліба, худобу в глибинний тил країни. А вже 17 липня 1941 року Ямпіль захопили фашистські війська. Окупанти почали встановлювати «нові» порядки, вдаючись до терору. 28 липня 1941 року після знущань було розстріляно 49 ямпільців. 2 серпня фашисти по-звірячому знищили ще одну групу радянських громадян. Але незважаючи на ці звірства, мешканці селища чинили окупантам всілякий опір. У грудні 1941 року в Ямполі створено підпільну організацію, яку з березня 1942 року очолив комуніст Ф. Г. Тонкопій. Він служив у Червоній Армії. Під час відступу наших військ був поранений і потрапив у полон. При нагоді втік до рідного Ямполя й продовжував боротьбу з ворогом. Лави народних месників зростали. З середини 1943 року підпілля очолив районний партійний комітет. Організація мала свої групи в багатьох селах району. Тісний зв’язок підпільники Ямполя підтримували з партизанською групою станції Вапнярка, з партизанським загоном ім. Сталіна та з Вінницьким підпільним обкомом партії. Активними бійцями Ямпільського підпілля були В. Ф. Лаврук, І. М. Уманець, І. А. Савицький, Ф. В. Бойко, Н. А. Гоцерідзе, П. Ф. Голуб, О. Г. Бугов,М. П. Литвак і багато ін. Підпільно-партизанська організація провела на окупованій території району велику політичну роботу, знищила багато ворожих солдатів, захопила склад зброї, роздала населенню понад 12 тонн хліба, призначеного для відправки до Німеччини. Партизани вивели із ладу 12 тракторів та чимало інших сільськогосподарських машин. Систематично порушували телефонно-телеграфний зв’язок. А коли до Ямполя підходили радянські війська, партизани не дали можливості ворогові вивезти 6500 коней, 2 тис. корів, відбили і передали частинам Червоної Армії близько 15 тис. тонн хліба.

17 березня 1944 року, переслідуючи відступаючого противника, радянські бійці увірвалися до Ямполя. Притиснуті до річки гітлерівці зазнали величезних втрат у живій силі, а також техніці (50 гармат, понад тисячу автомашин, склади).

Вже в березні відновилися всі три колгоспи — ім. 20-річчя Жовтня, ім. Ворошилова, ім. Дзержинського. У надто важких умовах колгоспники Ямполя готувалися до весняної сівби 1944 року. Фашисти цілком спустошили артільні господарства, пограбували і знищили МТС та підприємства, що переробляли сільськогосподарську продукцію. Нічим було обробляти землю: у колгоспах лишилося по одній парі коней. Однак поля засіяли. А на осінь колгоспи мали вже по 2—3 тваринницькі ферми. Під кінець року в Ямполі з руїн піднято 24 громадські будівлі, дві школи, поліклініку, лікарню, масло- та плодоконсервний заводи. Добре впоралася з виробничими завданнями і Ямпільська МТС.

Відчуваючи допомогу всієї країни, окрилені славними перемогами Червоної Армії, ямпільці виявляли високі почуття радянського патріотизму і громадської активності. Вони збирали кошти на будівництво танків «Патріот Ямпільщини». Ініціатором руху виступив голова Ямпільського колгоспу ім. Ворошилова С. Г. Жарський, котрий особисто вніс 2 тис. крб. За його ініціативою кожен колгосп району взяв зобов’язання збудувати на свої кошти один танк.

Комсомольці та молодь замінили в праці батьків та старших братів-фронтовиків. З грудня 1944 року при МТС діяли курси підготовки механізаторів. На весняній сівбі наступного року працювали 74 новопідготовлені механізатори. 1945 року комсомольсько-молодіжна бригада Ямпільської МТС, очолювана Л. Кушнірем, в 4,5 раза перевиконала план тракторних робіт, заощадивши понад тонну пального. Змагалися за високий урожай комсомольсько-молодіжні ланки, створені в колгоспах.

Ще йшла війна, а партійні і радянські органи турбувалися про те, щоб підняти з руїн будинок культури, кінотеатр, поповнити книжковий фонд районної бібліотеки. З вересня 1944 року відновлено випуск районної газети «Наддністрянський колективіст».

Переможно завершилася Велика Вітчизняна війна. З 1209 ямпільців, які перебували в діючій армії, 308 полягли на полях битв. До мирної праці повернувся 901 чоловік. їх груди прикрасили бойові ордени та медалі, а полковник І. О. Тон-копій був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Фронтовики стали гвардійцями праці. Демобілізовані танкісти сіли за керма тракторів і комбайнів, що почали надходити з різних міст країни до Ямпільської МТС. 1947 року МТС вже мала 39 тракторів. Цього року освоєно всю довоєнну посівну площу, вирощено непоганий урожай зернових і технічних культур.

Районний комітет партії, виконком районної Ради депутатів трудящих, спираючись на ініціативу і підтримку мас, спрямовували ямпільців на нові трудові звершення у період повоєнних п’ятирічок, вели боротьбу за підвищення врожайності всіх культур, зміцнення економіки колгоспів. 1955 року Ям-пільську МТС нагороджено дипломом 2-го ступеня ВСГВ. У колгоспах, обслуговуваних нею, одержали непогані, як на той час, врожаї — близько 23 цнт зернових та понад 320 цнт цукрових буряків з га. Налагоджувалися справи й у тваринництві: на 100 га угідь тоді виробляли по 53 цнт м’яса, 2650 кг молока надоювали в середньому на фуражну корову.

Достроково завершив виробничу програму 1950 року плодоконсервний завод, виконавши її на 160 процентів. З перевиконанням планів працював і райпромкомбінат.

1951 року артілі Ямполя об’єдналися в один колгосп (з 1957 р.— ім. Суворова). Його матеріально-технічна база невпинно зростала.

Колгосп почав одержувати великі прибутки. А на початку семирічки в господарстві відбулися істотні зміни — його перетворено на садово-виноградарський радгосп. Протягом 60-х років здійснювалася спеціалізація господарства.

Як і в довоєнні роки, сільські трударі Ямпільського району ведуть перед в області. Ще в 50-х роках усі колгоспи стали мільйонерами. 1965 року за вирощування високих урожаїв усіх культур і підвищення продуктивності тваринництва Ямпільський район нагороджено дипломом ВДНГ 1-го ступеня.

Високі темпи розвитку сільського господарства району викликали потребу створити в Ямполі підприємства переробки його продуктів. 1960 року став до ладу завод калібрування насіння кукурудзи потужністю 1500 тонн за сезон, а в наступному році — хлібозавод. Значно реконструйовано маслозавод, встановлено дві потужні лінії безперервного виробництва масла, споруджено новий маслоцех та біоміциновий цех. У різних місцях нашої країни користується попитом продукція Ямпільського консервного заводу — овочеві й м’ясні консерви, фруктові компоти тощо. Один лише маринадний цех заводу щорічно випускає 3 млн. умовних банок консервів.

Не менше уваги приділялося розвиткові освіти, охороні здоров’я. Нині в селищі розміщена районна лікарня. Багато в Ямполі шкіл: дві денні та вечірня середні, восьмирічна, школа-інтернат, музична та спортивна. Є кілька бібліотек. При радгоспі ім. Суворова на громадських засадах створено музей історії радгоспу. В Ямполі працює великий загін інтелігенції — вчителі, лікарі, інженери, спеціалісти сільського господарства. При редакції районної газети створено літературне об’єднання.

Одночасно змінювалося й саме селище. Його мешканці поставили перед собою завдання — перетворити Ямпіль на суцільний квітучий сад. Лише наприкінці 50-х років на вулицях селища висаджено десятки тисяч декоративних та фруктових дерев. Прокладено 10 км водогону, споруджено готель, багато нових магазинів, їдалень, кафе. Починаючи з 1958 року в нові комунальні квартири переселилося понад 200 сімей ямпільців. Красиве робітниче селище виникло на території Ямпільського радгоспу. Традиційним стало змагання за те, чия вулиця, чиє подвір’я краще, охайніше. Одних троянд у Ямполі тепер вирощують 400 сортів. А в парку над Дністром кожен житель селища посадив своє деревце.

На підприємствах райцентру, в Ямпільському радгоспі імені Суворова комуністи — авторитетні люди, вони завжди попереду. їх в Ямполі налічується 742 чоловіка. У селищних комсомольських організаціях 720 юнаків і дівчат.

За післявоєнні роки партійні і громадські організації Ямполя нагромадили чимало форм і методів масової роботи. Зокрема, дуже популярними є ленінські п’ятниці, що практикуються з 1946 року. Працівники райкому партії, активісти, члени товариства «Знання» вирушають у найвіддаленіші села, на польові стани, в бригади, дізнаються про потреби трудящих, їх запити, а наступної п’ятниці ведуть мову про те, що вже зроблено для розв’язання поставлених проблем.

Чимало зроблено громадськими організаціями Ямполя для зміцнення дружби і братерства з усіма радянськими народами. Тісні зв’язки налагодилися між трудівниками радгоспу ім. Суворова і колективом чотириорденоносного ленінградського Кіровського заводу, між ямпільськими каменярами та трудящими міста Смоленська, між виноградарями Ямполя і братньої Молдавії. Вони постійно обмінюються досвідом передовиків виробництва, допомагають один одному у здійсненні технічного прогресу. Ямпільські каменярі багато допомогли в післявоєнній відбудові зруйнованого фашистами Смоленська. Не послабли ці зв’язки й пізніше. 1967 року Ямпільський завод будматеріалів надіслав російським братам 1500 метрів бордюрного каменю для реконструкції площі ім. Карла Маркса в старовинному російському місті. Із заощаджених фондів ленінградці подарували радгоспові кілька верстатів, багато інструментів та запасних частин до тракторів. Ямпільці щороку організовують табори відпочинку для дітей ленінградських робітників, надсилають у Ленінград дари наддністрянських садів і виноградників. Традиційними стали щорічні поетичні свята українського і молдавського народів, що відбуваються на мальовничому березі Дністра, обміни делегаціями між ямпільськими селянами і робітниками Кіровського заводу. Це передове підприємство країни стало для мешканців Ямполя не просто шефом, а яскравим прикладом трудової звитяги. «Рівнятися на ленінградців!» — такий постійний девіз ямпільців.

Значними трудовими здобутками зустріли соту річницю з дня народження В. І. Леніна жителі Ямполя і всього району. 2816 хліборобів та виноградарів, робітників промислових підприємств нагороджено ювілейною медаллю. Це завдяки їх сумлінності успішно здійснені всі накреслення восьмої п’ятирічки. Стали до ладу нові підприємства: комбікормовий завод, дві ремонтно-будівельні дільниці, лісомеліоративна станція, відділення «Міжколгоспшляхбуду», пересувна механізована колона. З’явилися нові благоустроєні квартали по вулицях Комсомольській, Комінтерну, Котовського. На центральній вулиці виріс архітектурний комплекс,— будинок Рад, кінотеатр, торговий центр.

Чудові перспективи Ямполя і у дев’ятій п’ятирічці. Тут намічається спорудження кількох підприємств, а разом з ними і впорядкованих житлових масивів, палацу культури, ще одного кінотеатру.

Селище набирає все більш промислового характеру, не втрачає воно й вигляду саду. Вирує в ньому нове життя, величні перспективи дальшого розвитку якого відкрили історичні рішення XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України.

Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.

Ямполь — посёлок городского типа, центр Ямпольского района Винницкой области УССР, на левом берегу Днестра, при впадении р. Русава. Ж.-д. станция. Заводы: консервный, маслозавод, продовольственных товаров, комбикормовый.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.

Ямполь, уездный гор. Подольской губ., на лев. низменном бер. р. Днестра, при впадении в него рч. Русавы, в 1,5 вер. выше порогов на Днестре, в 41 в. от ст. Крыжополь Юго-Зап. жел.-дор. Время основания Я. неизвестно. Он существовал уже в XVI стол. и считался значительным торговым пунктом и цветущим городом. Удар его процветанию был нанесен в 1651 г. неожиданным нападением брацлавского воеводы Стан. Лянцкорунского, который разграбил и разрушил город и перебил до 1000 жит.; с тех пор Я. долго находился в полном запустении. В начале XVIII ст. новые владельцы города, Потоцкие, старались восстановить его и устроили в нем пристань и складочные места для товаров, доставляемых по Днестру с Черного моря. В 1795 г., с присоединением края к России, Я. назначен уездн. гор. В 1798 г. присутственные места были переведены в мст. Цекиновку, но в 1804 г. возвращены в Я. В настоящее время Я. — один из беднейших уездных городов Подольской губ., похожий на большую деревню, с немощеными улицами и обширными площадями, обставленными рядом жалких домиков и бесконечными заборами и плетнями; в городе нет ни одной гостиницы, ни одного ресторана. 910 усадьб, 6135 жит. (3078 мжч. и 3057 жнщ.); правосл. 4134, католиков 205, лютеран 1, евреев 1795;мещан 3878, крестьян 1737, отставных военных 237, дворян 168, купцов 35, иностранцев 26, почетных граждан 17, духовных 11, разночинцев 26. 2 правосл. церкви и 1 католическая; 4 синагоги (все эти здания каменные), 255 каменных и 962 деревянных дома, 70 каменн. и 365 дерев. нежилых построек, крытых по большей части деревом или соломой, редко черепицей. Торговля и промышленность незначительны; большая часть населения занимается земледелием, виноградарством, ремеслами, мелочной торговлей, судоходством, работами на пристани. Заводов и фабрик 9, с оборотом ок. 21 тыс. руб. 43 виноградника, с общей площадью в 11 дес. Больниц 2 на 22 кров., 4 врача и 1 аптека. Городское двухклассное училище. В 1902 г. городских доходов 6487 руб., запасного капитала 19949 руб.; городу принадлежит 1360 дес. земли (в том числе около 500 дес. пахотной). Пристань на Днестре устроена только для нагрузки и разгрузки дров; торговые обороты ее ничтожны.

Ямпольский уезд расположен в южн. части Подольской губ., на побережье р. Днестра. Наибольшее протяжение уезда с С на Ю (от верховьев рч. Кудашовки до с. Воронково) 100 вер., с З на В (от с. Пилипов до с. Ильяшевки) — 69 вер. На Ю Я. уезд р. Днестром отделяется от Сорокского у. Бессарабской губ. Площадь уезда 3179,1 кв. вер. или 331156 дес. По своему рельефу Я. у. принадлежит южно-русской возвышенности. Уезд расчленен многочисленными и глубокими долинами речек (лев. прит. Днестра), балками и оврагами. В уезде измерены высоты: станции Юго-Зап. жел. дор. Ярошенка — 152,8 саж.; Красновка — 151,4; Рахны — 150,6; Шпиково — 150,3; Юрковка — 147,5; Журавлевка — 146,0; Вапнярка — 146,2; Княжево — 142,4; Крыжополь — 136,2; в средней и южной частях уезда — у с. Боровки — 127,5 саж., у с. Петраневки — 130 саж., у с. Мироновки — 94,5 саж. Средний уклон поверхности с С на Ю составляет 0,0112. Соответственно направлению притоков Днестра, главные водоразделы в пределах уезда тянутся узкими полосами с С на Ю. Геологическое строение уезда несложно. Следов дислокации не найдено, все осадочные породы уезда лежат горизонтально. Древнейшую породу представляют красный гранит и роговообманковый гнейс, выступающие на р. Днестре в виде порогов ниже г. Ямполя; на неровной поверхности кристаллических пород лежат силурийские песчаники (жерновики) и кварциты, на них белый мел и третичные (неогеновые) известняки, покрывающие собой всю поверхность уезда; все эти породы обнажаются в обрывистых берегах Днестра и почти повсеместно прикрыты толщей лесса. Минеральные богатства уезда исчерпываются строительными камнями (гранит, кварцит, пильный камень — известняк), жерновиками, мелом и кирпичными суглинками. Почвы уезда относятся почти исключительно к типическому лессовому чернозему, лишь местами попадаются островки деградированного чернозема и лесостепные суглинки. Важнейшая река уезда Днестр протекает по южн. его границе на протяжении 100 вер. (от с. Садковцев до с. Люблина); из притоков его главнейшие: Мурафа с Мурашкой, Бушей и Лозовой, Русава (Россава) с Тростянцем и Дзыговкой, Марковка (Шумиловка) с Яланцем и Олышанкой; все эти речки не судоходны, на них много прудов и водяных мельниц (147). О климате, флоре и фауне — см. Подольская губ. — Население уезда (не считая г. Ямполя) к 1903 г. 265648 чел. (131704 мжч. и 133914 жнщ.); средняя плотность населения — 86,1 чел. на 1 кв. вер. (по плотности населения уезд занимает 8-е место в губернии, по пространству — 3-е место). Население состоит из малороссов, евреев, поляков и молдаван. Дворян 2082, духовенства 656, почетных граждан 832, купцов 159, мещан 29739, крестьян 214572, евреев-земледельцев — 1446, отставных военных с семьями — 15321, иностранцев — 841. Православных 212280, раскольников-поповцев — 2211, католиков — 25807, лютеран — 496, евреев — 24817, магометан 37. Кроме 100 вер. судоходного пути по Днестру в Я. уезде имеется 130 вер. ширококолейной жел. дор., 22 вер. узкоколейной, 32 вер. мощеных дорог и много хороших грунтовых; на 1 вер. дорог приходится 6,5 кв. вер. пространства. В уезде 142328 зданий, в том числе 6612 (или 4,6 %) каменных. Жилых строений 48442, нежилых 93706. Большая часть построек (96 %) крыты соломой. 11 больниц на 111 кроватей, 1 тюремная больница, несколько амбулаторных сельских лечебниц. Аптек 10. 1 сельское 2-классное училище, 1 жел.-дорожное училище при ст. Вапнярке. К 1 января 1903 г. числилось недоимок 94751 руб. Крестьянским обществам принадлежат 162469 дес. и сверх того в разверстанных и неразверстанных имениях крестьяне владеют 125377 дес.; помещикам и казне принадлежит 43310 дес. (13 % всей земли). Ненадельной земли у крестьян 6206 дес. Сельских банков 14. Крестьянских дворов 22774, в том числе тяглых 3829, пеших 12238; безземельных крестьян мужск. пола 2519. По угодьям крестьянская земля распределяется следующим образом: под усадьбами 12610 дес., выгонов и выпусков 3500, садов и левад 843, пахотной земли 111813, сенокосной 23598, лесов и кустарников 77, неудобной земли 10025 дес. Денежных продовольственных капиталов имелось на лицо к 1 янв. 1903 г. 206816 руб., в ссудах и недоимках — 3181 руб. Земледелие составляет главное занятие населения. Главнейшие культурные растения — пшеница, рожь, кукуруза, картофель, горох, свекловица. Посеяно в 1902 г.: озимой ржи 27252 четверти, озимой пшеницы 53401, яровой пшеницы 903, овса 37778, ячменя 20280, гречихи 2518, остальных яровых хлебов 15672, картофеля 78380; собрано в четвертях: озимой ржи 211028, озимой пшеницы 405025, яровой пшеницы 5917, овса 265873, ячменя 118981, гречихи 18119, остальных яровых хлебов 214101, картофеля 676214. Луговодство в уезде развито мало; площадь всех лугов составляет 3861 дес., в том числе заливных 1061 дес., незаливных 2800 дес.; кормовыми травами засеяно 2385 дес. Сена собрано в 1902 г. 529237 пд. Лесоводство не имеет важного значения. Всех лесных дач, подчиненных надзору лесоохранительного комитета, 320, общей площадью в 24318 дес., в том числе лесов казенного ведомства 3566 дес., лесов, принадлежащих монастырям, церквам, городам и другим учреждениям, 419 дес.; частным землевладельцам принадлежит 20333 дес., в том числе лесов, не признанных защитными, 15568 дес., а защитных, с утвержденными планами хозяйства, 617 дес. Огородничество и садоводство очень распространены и доставляют населению значительный доход. Крестьян-огородников числится 3391. Под садами (более крупных размеров) находится 2248 дес.; сверх того масса мелких садов. Скотоводство развито, но встречает затруднение в недостатке пастбищ и лугов. В 1902 г. в уезде числилось лошадей 45337, рог. скота 41449 гол., простых овец 68103, свиней 56509, коз 1231, тонкорунных овец 3789. Конских заводов 4. Виноградарство и виноделие развиты слабо; главные виноградники сосредоточены в долине р. Днестра; выделано в 1902 г. всего 2800 ведер вина. Табаководство значительно, но разводится табак преимущественно низших сортов (так назыв. бакун), ценою от 2 до 5 руб. за пуд. Пчеловодство распространено; в 1902 г. числилось 4800 пней (ульев), получено меда 965 пд. и воска 379 пд. Рыболовство (в Днестре) не играет большой роли; рыбоводство, шелководство и кустарные промыслы ничтожны. Ремесленников в уезде 4455. Небольшой заработок населению дают судоходство но Днестру и работы на пристани. Фабричная и заводская деятельность невелика; экономическое значение имеют только сахарные заводы. Всех фабрично-заводских заведений 230, с годовой производительностью в 4675926 руб. и 3086 рабочими, а именно: 6 сахарных заводов с производством на 4122273 руб. и 2450 раб., 161 водяная мельница (203605 р. и 347 раб.), 9 винокуренных зав. (163978 р. и 133 рабоч.); 8 паров. мельниц (79155 руб. и 41 рабоч.); 2 спиртоочистительных завода (42528 руб. при 4 рабоч.); 1 зав. масляных красок (26742 руб. при 32 рабоч.); 1 паров. лесопильня (22100 руб. при 21 рабоч.); 1 пивоваренный зав., 24 ветряных мельницы; 7 маслобоен; 3 мыловаренных зав.; 6 крупорушек; 1 суконная фабрика; 2 медоваренных завода; 1 кожевенный завод; 2 конных мельницы; 1 салотопенный зав.; 7 ломок строительного известняка (пильного камня); 5 ломок жернового песчаника, с годовым производством до 1000 штук жерновов, при 100 рабочих; копи каолина при с. Паланке. Торговля в Я. уезде по преимуществу носит мелочной характер и сосредоточена в местечках. В 1902 г. выбрано разных торговых свидетельств на сумму 30332 руб. Главные предметы торговли — хлеб, спирт, вино, сахар, табак, дрова, лесные материалы, рыба, соль, металлические изделия. Сбыт этих продуктов обеспечен железной дорогой и судоходством по Днестру. Размеры торговых оборотов в более крупных центрах: в Крыжополе — до 4 милл. пд. разного груза, на ст. Вапнярке — до 3 милл. пд., на ст. Рахны — до 2 милл. пд., на ст. Юрковке — до 800 тыс. пд.; на пристанях: в мст. Яруге до 95 тыс. пуд. (главным образом хлеб) и в г. Ямполе до 28 тыс. пд. (дрова).

Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.

Ямполь — уездный город Подольской губернии. По окладным книгам 1802 г. христ.-мещ. — 82, евр.-мещ. — 1850. По ревизии 1847 г., в уезде имелись следующие «еврейские общества»: Ямпольское — в составе 1105 душ; Горишковское — 124; Дзыговецкое — 1098; Краснянское — 1747; Комаргородское — 173; Княжетимановское — 118; Марковское — 330; Ново-Муравское — 619; Старо-Муравское — 849; Томашпольское — 1875: Цекиновское — 144; Черниовецкое — 1094; Яругское — 224; Боровецкое — 126; Бабчинецкое — 105; Котестыринское — 133; Велико-Косницкое — 124 и Джуринское — 972. По переписи 1897 г. жит. в уезде свыше 266 тыс., среди них 27789 евр.; в том числе в Я. жит. 6600, евр. — 2800. Из уездных поселений, в коих не менее 500 жит., евреи представлены в наибольшем % среди местного населения в следующих: Вапнярка — жит. 760, среди них 370 евр.; Горышковка — 2136 и 376; Джурин — 4656 и 1585; Дзыговка — 7194 и 2187; Княжетимановка — 1094 и 1040; Комаргород — 1909 и 481; Косница-Великая — 5861 и 781; Красное — 2844 и 2590; Марковка — 1610 и 257; Мурава-Старая — 1361 и 1350; Томашполь — 4972 и 4515; Цекиновка — 2477 и 275; Черневцы — 8994 и 2274; Яруга — 2506 и 1271. В Я. имеются (1908) одна синагога и три молельни; синагоге насчитывается около 100 лет, старой молельне (бет-гамедраш) 115 лет, a новой 75 л. Погребальное братство возникло по еврейскому летоисчислению в 5560 г. В синагоге имеется старая Тора, которой насчитывается более ста лет. В память погибших после Кишиневского погрома установлена молитва. Есть два кладбища: одно из них настолько старо, что нельзя определить время его возникновения, a 2-е, называемое новым, существует более 150 лет. Ежегодная сумма коробочного сбора около 2500 руб., из коих 1700 расходуется на еврейские нужды; прочее причисляется к «остаткам».

Перечень метрических книг по м. Ямполь хранящихся в ГАВиО

 

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Миколаївська церква м. Ямпіль Подільської губернії
4. м. Ямпіль, сс.Дзигів Брід, Русава, Добранка
5. Народження: 1865-1873: ф.904, оп.41, спр.13; 1888, 1896-1902: ф.904, оп.41, спр.55; 1903-1904, 1905, 1909, 1910: ф.904, оп.41, спр.87; 1906-1908: ф.904, оп.41, спр.88; 1911-1916: ф.904, оп.41, спр.103; 1917-1921: ф.904, оп.41, спр.115;
6. Шлюб: 1865-1873: ф.904, оп.41, спр.13; 1888, 1896-1902: ф.904, оп.41,спр.55; 1903-1904, 1908: ф.904, оп.41, спр.87; 1883, 1903-1904, 1905, 1906-1908: ф.904, оп.41, спр.88; 1911-1916: ф.904, оп.41, спр.103; 1917-1921: ф.904, орп.41, спр.115;
7. –
8. Смерть: 1865-1873: ф.904, оп.41, спр.13; 1888, 1896-1901: ф.904,оп.41, спр.55; 1903-1904, 1908: ф.904, оп.41, спр.87; 1883, 1905, 1906-1908: ф.904, оп.41, спр.88; 1911-1916: ф.904, оп.41, спр.103; 1917-1921: ф.904, оп.41, спр.115;
9. –
10. Сповідальні відомості: 1812: ф.800, оп.1, спр.16;

1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Різдво-Богородицька церква м. Ямпіль Подільської губернії
4. м. Ямпіль,с.Пироги
5. Народження: 1866-1874: ф.904, оп.41, спр.15; 1890-1894: ф.904,оп.41, спр.61; 1900-1905: ф.904, оп.41, спр.75;
6. Шлюб: 1866-1874: ф.904, оп.41, спр.15; 1890-1894: ф.904, оп.41,спр.61; 1899-1905: ф.904, оп.41, спр.75;
7. –
8. Смерть: 1866-1874: ф.904, оп.41, спр.15; 1890-1894: ф.904, оп.41,спр.61; 1899-1905: ф.904, оп.41, спр.75;
9. –
10. Сповідальні відомості: 1812: ф.800, оп.1, спр.16;

1. Подільська губернія
2. Ямпільський деканат
3. Римсько-католицька церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії м. Ямпіль Подільської губернії
4. м. Ямпіль, сс. Боронча, Вольфанівка, Гальжбіївка, Дзигів Брід, Добрянка, Дорошівка, Іванівка, Кісниця-Велика, Миронівка, Пороги, Суботівка, Франківка, Цекинівка, Юліянівка, Янкулів, Яруга, Слоб. Северинівка, Слоб. Франківка, Слоб. Юліянівка та ін.
5. Народження: 1845: ф.737, оп.1, спр.130; 1872: ф.712, оп.1, спр.1; 1874: ф.712, оп.1, спр.2; 1875: ф.712, оп.1, спр.3; 1876: ф.904, оп.10,спр.1; 1877: ф.904, оп.10, спр.2; 1878: ф.712, оп.1, спр.4; 1881: ф.904,оп.10, спр.3; 1882: ф.904, оп.10, спр.4; 1883: ф.904, оп.10, спр.5; 1884: ф.904, оп.10, спр.6; 1885: ф.904, оп.10, спр.7; 1886: ф.904, оп.10,спр.8; 1887: ф.904, оп.10, спр.9; 1888: ф.904, оп.10, спр.10; 1889: ф.904, оп.10, спр.11; 1891: ф.904, оп.10, спр.12; 1892: ф.904, оп.10,спр.13; 1893: ф.904, оп.10, спр.14; 1894: ф.904, оп.10, спр.15; 1895: ф.904, оп.10, спр.16; 1897: ф.904, оп.10, спр.17; 1898: ф.904, оп.10,спр.18; 1899: ф.904, оп.10, спр.19; 1900: ф.904, оп.10, спр.20; 1901: ф.904, оп.10, спр.21; 1902-1921: ф.904, оп.41, спр.83; 1902: ф.904,оп.11, спр.4; 1903: ф.904, оп.11, спр.9; 1905: ф.904, оп.11, спр.18; 1906: ф.904, оп.11, спр.23; 1907: ф.904, оп.11, спр.28; 1908: ф.904,оп.11, спр.33; 1909: ф.904, оп.11, спр.38; 1910: ф.904,оп.11, спр.43; 1911: ф.904, оп.11, спр.48; 1912: ф.904, оп.11, спр.53; 1913: ф.904,оп.11, спр.57; 1914: ф.904, оп.11, спр.62; 1915: ф.904, оп.11, спр.67; 1916: ф.904, оп.11, спр.72; 1917: ф.904, оп.11, спр.75;
6. Шлюб: 1845: ф.737, оп.1, спр.130; 1872: ф.712, оп.1, спр.1; 1874: ф.712, оп.1, спр.2; 1875: ф.712, оп.1, спр.3; 1876: ф.904, оп.10, спр.1; 1877: ф.904, оп.10, спр.2; 1878: ф.712, оп.1, спр.4; 1881: ф.904, оп.10,спр.3; 1882: ф.904, оп.10, спр.4; 1883: ф.904, оп.10, спр.5; 1884: ф.904, оп.10, спр.6; 1885: ф.904, оп.10, спр.7; 1886: ф.904, оп.10,спр.8; 1887: ф.904, оп.10, спр.9; 1888: ф.904, оп.10, спр.10; 1889: ф.904, оп.10, спр.11; 1891: ф.904, оп.10, спр.12; 1892: ф.904, оп.10,спр.13; 1893: ф.904, оп.10, спр.14; 1894: ф.904, оп.10, спр.15; 1895: ф.904, оп.10, спр.16; 1897: ф.904, оп.10, спр.17; 1898: ф.904, оп.10,спр.18; 1899: ф.904, оп.10, спр.19; 1900: ф.904, оп.10, спр.20; 1901: ф.904, оп.10, спр.21; 1902-1921: ф.904, оп.41, спр.83; 1902: ф.904,оп.11, спр.4; 1903: ф.904, оп.11, спр.9; 1905: ф.904, оп.11, спр.18; 1906: ф.904, оп.11, спр.23; 1907: ф.904, оп.11, спр.28; 1908: ф.904,оп.11, спр.33; 1909: ф.904, оп.11, спр.38; 1910: ф.904,оп.11, спр.43; 1911: ф.904, оп.11, спр.48; 1912: ф.904, оп.11, спр.53; 1913: ф.904,оп.11, спр.57; 1914: ф.904, оп.11, спр.62; 1915: ф.904, оп.11, спр.67; 1916: ф.904, оп.11, спр.72; 1917: ф.904, оп.11, спр.75;
7. –
8. Смерть: 1845: ф.737, оп.1, спр.130; 1872: ф.712, оп.1, спр.1; 1874: ф.712, оп.1, спр.2; 1875: ф.712, оп.1, спр.3; 1876: ф.904, оп.10, спр.1; 1877: ф.904, оп.10, спр.2; 1878: ф.712, оп.1, спр.4; 1881: ф.904, оп.10,спр.3; 1882: ф.904, оп.10, спр.4; 1883: ф.904, оп.10, спр.5; 1884: ф.904, оп.10, спр.6; 1885: ф.904, оп.10, спр.7; 1886: ф.904, оп.10,спр.8; 1887: ф.904, оп.10, спр.9; 1888: ф.904, оп.10, спр.10; 1889: ф.904, оп.10, спр.11; 1891: ф.904, оп.10, спр.12; 1892: ф.904, оп.10,спр.13; 1893: ф.904, оп.10, спр.14; 1894: ф.904, оп.10, спр.15; 1895: ф.904, оп.10, спр.16; 1897: ф.904, оп.10, спр.17; 1898: ф.904, оп.10,спр.18; 1899: ф.904, оп.10, спр.19; 1900: ф.904, оп.10, спр.20; 1901: ф.904, оп.10, спр.21; 1902-1921: ф.904, оп.41, спр.83; 1902: ф.904,оп.11, спр.4; 1903: ф.904, оп.11, спр.9; 1905: ф.904, оп.11, спр.18; 1906: ф.904, оп.11, спр.23; 1907: ф.904, оп.11, спр.28; 1908: ф.904,оп.11, спр.33; 1909: ф.904, оп.11, спр.38; 1910: ф.904,оп.11, спр.43; 1911: ф.904, оп.11, спр.48; 1912: ф.904, оп.11, спр.53; 1913: ф.904,оп.11, спр.57; 1914: ф.904, оп.11, спр.62; 1915: ф.904, оп.11, спр.67; 1916: ф.904, оп.11, спр.72; 1917: ф.904, оп.11, спр.75;
9. –
10. –

1. Подільська губернія
2. Ямпільський рабинат
3. Синагога м. Ямпіль Подільської губернії
4. –
5. Народження:1860-1866, 1868-1888: ф.904, оп.41, спр.9; 1889-1900: ф.904, оп.41, спр.57; 1902-1916: ф.904, оп.41, спр.82;
6. Шлюб: 1873-1896: ф.904, оп.41, спр.25;1899-1913: ф.904, оп.41,спр.77;
7. Розлучення: 1889-1893, 1896-1913, 1915-1918: ф.904, оп.41, спр.58;
8. Смерть: 1881-1894, 1896-1898: ф.904, оп.41, спр.42; 1899-1921: ф.904, оп.41, спр.76;
9. –
10. –