Меню Закрыть меню Историко-генеалогическая
база данных Украины

Горохов

Административно-территориальное деление

Горохов (укр. Горохів) — город, районный центр, железнодорожная станция, центр городского совета Гороховского района Волынской области. В ХІХ – нач. ХХ ст. местечко Владимир-Волынского уезда Волынской губернии.

Історія міста Горохів

Вперше в поле зору літописців Горохів увійшов в середині ХІІІ століття. Перша згадка про нього з’явилась у 1240 році в Іпатіївському літописі, а у середині XV століття це поселення уже належало великому князю литовському Свидригайлу Ольгердовичу. У 1450 році разом з навколишніми селами було передане у власність шляхтичу Олізару Шиловичу. У 1487 році у цього поселення знову змінились власники, якими відтепер стали князі Сангушки. У 1600 році поселення отримало від його власника — Лева Олексійовича Сангушко-Коширського Магдебурське право. Період національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького був надзвичайно складним для місцевих жителів. Вони активно підтримували дії українських військ і активно боролись із поляками. Зазнавали утисків з їх боку місцеві євреї, які після поразки посльських військ тікали в найблищі укріплені міста, або ж у внутрішні регіони Польщі. Вони масово повернулись сюди лише після поразки національно-визвольної боротьби українського народу, коли польські можновладці заходились відновлювати попереденій стан справ та карати непокірних. Та попри це, з часом, ситуація нормалізувалась і у містечку активно відновлювалась ярмаркова торгівля. Сюди знову з’їжджались торгівці не лише з Волині, але й з інших сусідніх регіонів [1; 7, C.165].

Розвиток торгівлі приваблював у це поселення значні кола торгівців та ремісників. Серед них багато було і євреїв, що зявились тут вперше на початку XVІІ століття. До 1765 року їх чисельність в межах міста зросла до 752 осіб, та в межах кагального округу (разом із Гороховом) до 1023 осіб. До 1778 року ці показники зазнали зниження і становили 442 та 599 відповідно. До 1797 вони зросли і вже становили 597 та 965. Протягом наступного століття вони продовжували зростати [3].

Під впливом революційних подій у Франції в 1789 року місцеві жителі заходились готувати виступ проти польської влади, проте поляки зформували тут військовий загін і виступ втратив шанс на успішність. Кілька років по тому Польща зазнала поділу власними сусідами, в результаті чого у 1795 році Горохів увійшов до складу Російської імперії і став повітовим центром. Згодом власниками міста були: М. Велегорський, В. Стрийковський, Ф. Тарновський та ін. В 1808 році тут було споруджено костел та палац в стилі ампір. У 1870 році з наполягання власника Стройновського Горохів був позбавлений усіх переваг Магдебурського права. Через два роки він зазнав жахливої пожежі, внаслідок якої згоріло згоріло 226 будинків із 356. У зв’язку з цим Горохів втратив значення волосного центру. Деяке пожвавлення в розвитку місцевого ремесла і торгівлі відбувається наприкінці XVIII – на ХІХ століття, коли новий власник міста М. Вельгорський заснував тут шевський та кушнірський цехи, а на початку ХІХ століття тут відкрили сукноварню. На початку XX століття в Горохові було 47 крамниць і проводилося 3 — 5 одноденних ярмарків на рік. На час перепису 1897 року в містечку налічувалося 4699 жителів, у т. ч. 2571 єврей. Більшість населення займалось ремеслом і торгівлею. Торгували товарами, виготовленими на місці (одяг, взуття тощо), а також привезеними з інших місць [7, C.167-169].

Початок нового століття приніс із собою нові складнощі. Під час Першої світової війни та боротьби із поляками та більшовиками поселення знову стало одим із місцевих центрів активних воєнних дій. Внаслідок чого його околиці зазнали значних руйнувань. Тут проходила лінія російсько-австрійського фронту. Населення міста і навколишніх сіл було змушене виїхати вглиб Росії, звідки частина повернулася після закінчення війни, а решта — лише напередодні Другої світової війни. Певний час тут розташовувався штаб Володимир-Волинської боєвої групи Армії УНР, однак українці зазнали поразки у боротьбі з поляками і Горохів, як центр однойменного повіту Волинського воєводства, увійшов до складу Другої Речі Посполитої. У міжвоєнний період тут діяли 2 млини, цегельний завод, олійниця і майстерня по ремонту віялок. 12 квітня 1934 року із території Горохова було вилучено землі сіл Підліски і Горохів Сільський та включені до сільської гміни Скобєлка. В цей час в Горохові нараховувалось 1070 житлових будинків. Основну частину його населення становили ремісники та їх сім’ї. Відповідно до матеріалів перепису 1938 року тут проживало 6900 осіб. Займалися ремеслом 1658 місцевих мешканця, з яких українцями були — 633, євреїми — 579, поляками — 391, німцями — 45, чехами — 7, росіянами – 3. У 1939 році місто було захоплене радянськими військами, які протягом двох наступних років проводили репресії та депортації місцевого населення. У 1940 році радянська влада надала йому статус райцентру Волинської області. Період Другої світової війни для місцевих жителів, як і для усіх мешканців України, був трагічним. 23-24 червня 1941 року горохівчани, що утримувались в Луцькій в’язниці, були розстріляні відступаючими загонами НКВС. 25 червня тут з’явились німецькі передові підрозділи і розпочалась нова окупація міста. Поряд з містом було створено концентраційний табір, куди було переселено усю місцеву єврейську громаду. Восени 1942 року вона була повністю знищена німцями. Місцеве населення намагалось протитіяти діям окупантів. Горохів знову став центром українського руху. Тут активно діяло підпілля УПА. Успішний наступ радянських військ у 1944 році знову поширив радянську владу на це місто. Наслідки війни були надзвичайно важкими. На момент приходу радянських військ тут збереглось лише 320 будинків та уціліло 1600 місцевих мешканців [3; 4; 5; 7, С. 166-174].

Динаміку зростання чисельності місцевого населення яскраво ілюструють матеріали переписів Другої Речі Посполитої та Радянського Союзу. Так, згідно перепису 1921 року в Горохові проживало 4421 осіб, з них євреями були 2368, українцями – 1473, поляками — 572, німцями — 5, представниками інших етносів – 3. Із цієї чисельності місцевих мешкаців юдеями були 2377, православними – 1651, римо-католиками — 386, євангелістами – 6 [2, С. 12]. У 1939 році тут уже проживало 6900 осіб, у 1959 році — 4419, у 1970 році – 6535, у 1979 році – 8258, у 1989 році – 9329, у 1992 році – 9600, у 1998 році – 10100, у 2001 році – 9015 [6].

Архівні документи свідчать, що починаючи принаймні з 1583 року в Горохові діяла православна церква. У 1814 році тут було побудовано Свято-Миколаївський храм, проте він був зруйнований. Вневдовзі після цого на його розвалинах розпочалося будівництво церкви Вознесіння Господнього, будівництво якої завершили у 1844 році. З нагоди відміни кріпосного права у Горохові було побудовано каплицю Вознесіння Господнього, проте радянська влада зруйнувала її [8]. На сьогодні в Горохові представлена насамперед православна та протестантська громади. Тут діють храми, що належать Волинській єпархії ПЦУ, Волинській єпархії УПЦ МП та протестантські церкви. Одними з найпоширеніших місцевих прізвих є: Мельник, Мельничук, Кравчук, Ковальчук, Шевчук, Ткачук, Поліщук, Савчук, Гаврилюк, Мартинюк, Романюк, Семенюк та інші.

Література:

1. Horochów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 132.;
2. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej : opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. T. 9, Województwo wołyńskie [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://polona.pl/item/skorowidz-miejscowosci-rzeczypospolitej-polskiej-opracowany-na-podstawie-wynikow,NjcwOTY2MDM/4/#item ;
3. Волинь // Электронная еврейская энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://eleven.co.il/diaspora/regions-and-countries/10961/;
4. Головко В. В. Горохів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 174. — 518 с.;
5. Горохов // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и о его культуре в прошлом и настоящем: в 16-ти т. Т.6.: Гадассий — Данте / Л. Каценельсон. – СПб: Тип. Акц. Общ. Брокгауз-Ефрон, 1906-1913 — С . 726;
6. Динаміка чисельності населення міст України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm;
7. Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. – 767 с.;
8. Парафія Вознесіння Господнього в Горохові [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/yeparkhiia/horokhiv-voznesinnia/;
9. Рідні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ridni.org/;

Большая Советская Энциклопедия 1969 – 1978 гг.

Горохов — город (с 1939), центр Гороховского района Волынской области УССР, в 9 км от железнодорожной станции Горохов (на линии Луцк — Львов). Литейно-механический завод. Производство стройматериалов. Пищекомбинат. Сельскохозяйственный техникум. Музей революционной, боевой и трудовой славы.

Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 – 1907 гг.

Горохов — м. Владимир-Волынского у. Волынской губ. Жит. 2879 ч.; правосл. црк., костел, 6 евр. молитв. домов, богадельня, школа, 47 лавок, пивоваренный и кирпичные зав.

Ваш комментарий