Камень-Каширский

Административно-территориальное деление

Камень-Каширский (укр. Камінь-Каширський) — город, районный центр, железнодорожная станция, центр городского совета, Камень-Каширского района, Волынской области.

Камень-Каширскому городскому совету подчинены села Алексеевка и Подцирье.

Історія міста Камінь-Каширський

Князь Роман Мстиславович у 1196 році для захисту від ворожих сусідніх племен північних кордонів власних володінь побудував фортецю, яка, за різними джерелами, носила назви: Кошер, Каширськ, Камень або ж Каменець. Згодом тут виникло укріплене городище. У 1228 році в ньому проживало 72 жителі. В 1241 його зруйновали монголами, проте згодом воно було відбудоване. В 1340 році це поселення захопило Велике князівство Литовське і воно стало володінням Любарта Гедиміновича. Практично відразу розпочалось відновлення фортеці, яке тривало до 1366 року. У 1370 році тут уже проживало 122 мешканці. На початку XV століття це поселення згадується уже як володіння литовських князів Сангушків-Каширських. У 1430 році це поселення отримало Магдебурзьке право, яке було підтверджене ще раз у 1600 році. В 1565 році після конфлікту з власниками цього поселення – Сангушками, Чарторийські напали на нього і зруйнували його, убивши при цьому багато місцевих мешканців. Врезультаті укладання Люблінської унії у 1569 році Камінь-Каширський і навколишні території були включені до складу Речі Посполитої. Надалі поселення поступово регресувало до статусу села. У 1570 році тут проживало 288 мешканців. Пожежі завдавали значних збитків місцевому населенню. Так, у 1607 році поселення практично повністю згоріло. Відновитись йому вдалось лише через 20 років. У 1628 році подільський та волинський воєвода Адам Сангушко-Каширський, що був останнім чоловіком у своєму роді, заснував тут домініканський монастир. Після його смерті і аж до кінця XVIII століття Камінь-Каширський перебував у власності роду Красіцьких, які відзначились непомірною експлуатацією місцевого населення. Пізніше поселення перейшло у власність до роду Ордів (Орда). Після ІІІ-го поділу Польщі Камінь-Каширський і прилеглі території увійшли до складу Росії. Він набув статусу центру волості. У 1832 році царська влада закрила домініканський монастир, зробивши кляшторний костел парафіяльним. Протягом 1830 — 1837 років споруду було перебудовано. У 1859 році тут проживало 470 осіб, з яких знали грамоту лише 17. В цей же час тут діяло 3 церкви та 1 костьол [5; 7; 4, С. 246-249].

Після Ризького мирного договору 1921 року Камінь-Каширський увійшов до складу Другої Речі Посполитої. У 1925 році тут діяло кілька промислових підприємств, залізнична станція, 2 млини, лісові, хлібопекарські та кустарні підприємства. 1 січня 1927 року сільська Камінь-Каширська гміна отримала бюджетний статус міської гміни. В 1939 році Волинь була включена до складу Радянської України. У 1940 році утворено Камінь-Каширський повіт, згодом район. Розпочала діяльність міська і районна Ради. З початку війни 1941 1945 років територія району була окупована нацистами та включена до складу Камінь-Каширської округи. В околиці міста діяло кілька партизанських загонів [7].
До війни значну частину місцевого населення становили євреї. Їм належала більшість місцевих крамниць, цехів, кредитних та інших товариств. Вони збудували тут кілька синагог, головною з яких була Бейт-мідраш. Тут також діяла школа Талмуд Тора. Німецькі війська зруйнували звичне життя місцевої єврейської громади. Вони спочатку їх перемістили в місцеве гетто, а в 1942 році – розтріляли [8; 2].

Попри труднощі після завершення війни розвиток міста продовжився. В 1945 році тут було створено педагогічне училище, у 1947 році — медичну школу, яку через рік було реорганізовано в медичне училище. У 1961 році став до ладу Камінь-Каширський лісозавод. Протягом 1970-1980-тих років розпочали роботу хлібозавод, консервний завод, деревообробний завод, комбікормовий завод та маслозавод [7; 4, С. 250].

Змінювалась чисельність й місцевого населення. Згідно перепису 1921 року в Камінь-Каширську проживало 1265 осіб, з яких євреями були 517, українцями – 425, поляками – 316, білорусами – 4, представниками інших етносів – 3. Із цієї чисельності юдеями були 617, православними — 457, римо-католиками — 188, християнами інших конфесій — 2, євангелістами – 1 [1, С. 19]. Повоєнні роки принесли із собою значне зростання. У 1959 році тут проживало 5 479 осіб, у 1970 році – 6071, у 1979 році – 7966, у 1989 році – 9839, у 1992 році –10600, у 1998 році – 11400, у 2001 році – 10818, у 2004 році – 11000 [7; 3].

На сьогодні в Камінь-Каширську представлена насамперед православна та протестантська громади. Тут діють храми, що належать Володимир — Волинській єпархії ПЦУ, Володимир — Волинській єпархії УПЦ МП та протестантські церкви. Найстарішими місцевими храмами є Свято-Іллінська церква та дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Перша з них була збудована у 1700-му році, а друга – у 1723. Одними з найпоширеніших місцевих прізвищ є: Ковальчук, Савчук, Гаврилюк, Дмитрук, Мартинюк, Романюк, Семенюк та інші [6; 3].

Література:

1. Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej : opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. T. 8, Województwo poleskie [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://polona.pl/item/skorowidz-miejscowosci-rzeczypospolitej-polskiej-opracowany-na-podstawie-wynikow,NjcwOTY2MDI/4/#info:notes;
2. Волинь // Электронная еврейская энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://eleven.co.il/diaspora/regions-and-countries/10961/;
3. Динаміка чисельності населення міст України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm;
4. Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. – 767 с.;
5. Котляр М.Ф. Каменець [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2007. — 528 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kamenec ;
6. Рідні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ridni.org/;
7. Рудий Г. Я. Камінь-Каширський // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 50.;
8. Шворак І. Міські історії Каменя–Каширського [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://volyntimes.com.ua/news/758 ;