Меню Закрити меню Історико-генеалогічна
база даних України

Донецька область

Райони області

Міста обласного значення

Історія області

Починаючи з XVI століття, малозаселені землі сучасних Донецької, та Луганської областей стали заселяти поодинокі ватаги запорозьких та донських козаків. Також тут осідали селяни-кріпаки, що втекли, збіднілі чи декласовані шляхтичі з України. В зв’язку з тим, що ці землі були між Річчю Посполитою, Московською державою та Кримським ханством то тут не було ніяких постійних представників влади. Це були нічийні землі, справжнє дике поле.

Основною етнічною складовою були українці. Заселення цих земель відбувалося на тлі безперервних бойових дій на території Наддніпрянської та Західної України, з каральними експедиціями Речі Посполитої.

В історичних документах (кінець XVII — початок XVIII століття) жителів донецьких степів називали харцизи . Вірогідно були „ультралівим“ прошарком козацтва, що знаходилися в конфронтації не тільки з урядом Московії чи Речі Посполитої, але й гетьманським та слобідським козацтвом, та навіть з Запорізькою Січчю.

На початку XVIII ст. царський уряд став відбирати у донських козаків землі вздовж ріки Бахмутки і середньої течії Сіверського Дінця, оскільки тут було місце масового зосередження втікачів. У 1704 році Петро І передав значну частину цих земель Ізюмському полку, що викликало велике невдоволення донських козаків, які в жовтні 1705 року розорили соляні варниці поблизу Бахмута. Для розслідування справи сюди прибув дяк Горчаков, але його заарештував бахмутський отаман К. О. Булавін. 1707 року уряд остаточно передав землі Ізюмському слобідському полку. Весною й літом 1708 року в пониззі Дону вибухнуло повстання, очолюване бахмутським отаманом К. О. Булавіним. Безпосереднім приводом до нього була жорстока розправа, вчинена над населенням каральним загоном Ю. Долгорукого, якого Петро І послав на Дон, щоб розшукати й повернути поміщикам селян-утікачів. Уже в червні у районі Сіверського Дінця діяли загони під керівництвом Микити Голого, Сергія Безпалого і Семена Драного, до якого приєдналося близько1,5 тис. запорожців, що прибули на допомогу повсталим. Після розгрому повстання Петро І наказав спалити над Дінцем козацькі містечка, а разом з ними — слободи й хутори українських та російських поселенців, де проживали селяни-втікачі. Було спалено Бахмут і Тор, покарано смертю 7 тис. чоловік.

Після Лютневої революції в Донбасі активізувалася діяльність українських організацій „Просвіти“ і партій УСДРП, УПСР, УПСФ. Влітку в Бахмутському та Маріупольському повіті організуються загони Вільного козацтва також в цей час були створені Бахмутська повітова рада УНР, Маріупольська повітова рада УНР також в Маріуполі був створений міська рада УНР, Таганрозька окружна рада УНР.

У Бахмуті і ряді інших міст влада перейшла до коаліційних рад в які входили члени українських партій УПСР УПСФ і РСДРП і ПСР. Починаючи з літа в газеті «Южный край» почали друкуватися статті з українського питання. До кінця 1917 року, члени українських партій брали участь в роботі рад в Бахмуті, Юзівці, Єнакієве, Слов’янськ, Гришине, Костянтинівці, Дружківці, Волновасі, Ясинуватої, Авдіївці, в Маріупольському і Бахмутському повітах.

Донецька область була утворена 2 липня 1932 року, до її складу увійшли 12 міських рад та 23 райони. Після голодомору край значною мірою були заселені росіянами.

Територія області з жовтня 1941 року по вересень 1943 року була окупована німецько-нацистськими військами та їх союзниками. Тимчасово надано назву Юзовська область.

На всеукраїнському референдумі 1991 року 83,90% виборців підтримали Акт проголошення незалежності України.