Носач

Происхождение фамилии

Фамилия Носач образована от прозвища Носач, которое получил человек из за анатомических особенностей своего носа. Данная фамилия принадлежит к распространенному типу украинских фамилий, в состав которых входит древнее славянское слово «нос».

Известные однофамильцы

Носач, Виктор Иванович (1929 – 2011) – историк.
Носач, Илья Миронович (1875 – 1907) – урядник.
Носач, Тимофей Иванович (XVII в.) – генеральный обозный, прилуцкий и брацлавский полковник. Один из сподвижников Богдана Хмельницкого.

Упоминание фамилии в древних актах

Реестр всего войска Запорожского после Зборовского договора с королем Польским Яном Казимиром составленные 1649 года октября 16 дня

Белоцерковский полк
Носачъ Левъко (полковая)

Брацлавский полк
Носачъ Дума (Краснянская, Рогозное)

Прилуцкий полк
Носач Тимофей (Полковая)
[1].

Малоросийская перепись 1666 г.

Село Галенка. Того ж села мещане пашут на 2 волах. Во дворе: Ивашка Носач [2].

Компут всего полку Полтавского товариства и посполитства конных и пеших также и воловою упряж меючих и был Божого року 1718 месяца иануария 8 дня

Городъ Кишенка. Посполитіе люде пещіе: Іван Носачъ
[3].

Среди казацкой старшины Гетьманщины известны следующие представители фамилии:

Носач (Шкарлат, Шкурат) Тиміш Іванович (? – 1619 – 1671.09. – ?) – про шляхетське походження засвідчує його герб (1659) на розписці про отримання коштів у Варшаві для Війська Запорожського. Він син прилуцького сотника (за реєстром 1649 р. – Шкуратевича), а потім полковника Івана Шкурата (? – 1600 –1651), який загинув під Берестечком в 1651 році. Дотичним підтвердженням цього є наявнісь в сотні Івана Шкурата Тимошівого (тобто полковника Носача) зятя Остапа в 1664 р. розстріляного гетьманом Тетерею разом з І.Виговським. Притримуємся думки, що він – шляхтич, який знаходився у міщанському середовищі. Спочатку Тимофій Носач очолив Остерський полк в 1648 – 1649 рр. Змінив старого батька на полковництві прилуцькому після того як Остерський полк був влитий до Переяславського. У 1650 р. брав участь на чолі полку в молдавському поході. Генеральний обозний при Богдані Хмельницькому, Івані Виговському, Юрію Хмельницькому і Павлу Тетері. У 1652 р. купив у пана Яроша Черепинського в Корсунському полку хутір в с. Припоні за 300 золотих. З метою зміцнення керівництва прикордонного Брацлавського полку направлений Б. Хмельницьким полковником у Брацлав. Він зміг протягом 1652 – 1654 рр. зґрунтувати полк і висунути на керівні посади майбутніх визначних полководців Зеленського, Лисицю та інших. Керував полком у Жванецькій битві, у боях на Брацлавщині на весні 1654 р. Повернувся на посаду генерального обозного і брав участь в облозі Львова. Разом з Виговським очолював похід на Полтаву проти Пушкаря. Очолював оборону проти контратак пушкарівців. Був парламентарем, затриманим як закладником пушкарівцями. У 1659 р. очолював козацьку делегацію на сейм. Під час скинення з гетьманства Виговського перейшов на бік прибічників Юрася Хмельницького. Гетьман Тетеря призначав його наказним гетьманом. У 1665 р. захоплений в полон в Корсуні, був на московському засланні. Звільнений на прохання П.Дорошенка 22 вересня 1668 р. і повернувся на Україну. Значний військовий товариш (? – 1668 – ?). Дорошенко надав гетьманський універсал на його маєтності в Корсуні і поблизу міста. 19 вересня 1671 р. продав батьківський млин на р. Удаї прилуцькому полковнику Семену Третяку [4].

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА

1. Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королем Польским Яном Казимиром составленные 1649 года, октября 16 дня / Изданные по подлиннику О.М.Бодянским. [Чтения в Императорском Обществе Истории и Древсностей Российских при Московском Университете 1874 г. кн.2 и 3-я.] — Москва: Издание Императорскаго Общества Истории и Древностей Российских при Московском Университете, 1875.
2. Малоросийские переписные книги 1666 г. – К.: типография Корчак-Новицкого, 1900
3. Джерела з історіі Полтавського полку.(Середина XVII — XVIII ст.) Т.І:Компути та ревізіі’ Полтавського полку. Упоядкування та підготовка до друку В.О.Мокляка. Полтава,»АСМІ»,2007
4. Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К.: «Стилос», 2009. – 432 с.