Ворушило

Происхождение фамилии

Фамилия Ворушило образовоана от аналогичного прозвище, которое берет свое начало от украинского слова «ворушити», т.е. торкаться, легко двигать, будить.

Упоминание фамилии в древних актах

Реестр всего войска Запорожского после Зборовского договора с королем Польским Яном Казимиром составленные 1649 года октября 16 дня

Брацлавский полк
Ворошиловский Карпъ (сотня Александровская)

Переяславский полк
Ворошило Иван (сотня Гоголевска)

Полтавский полк
Ворошило Михно (сотня Богацкая)

Чигиринский полк
Ворошыло Грицко (сотня Омельницкая)
[1].

Реестр Запорожского войска 1756 г.

Ведмедивськый курень
Федир Ворушило

Минськый курень
Остап Ворушило
[2].

В Архиве Юго-Западной России (сборники документов) упоминаются:

Ворошило Людвиг, подчаший Киевский; посол Киевского воеводства на сейм 1652 года; Архив, ч. ІІ, т. 1: 415, 465.

Ворошило Петр, ротмистр козацкий. Величко, т. ІІ: 185, 223.
[3].

Компут всего полку Полтавского товариства и посполитства конных и пеших также и воловою упряж меючих и был Божого року 1718 месяца иануария 8 дня

Городъ Царичанка:
Козаки тягліе: Іван Ворушиленко
Посполитіе люде тяглие: Степанъ Ворушиленко [4].

Среди казацкой старшины Гетьманщины известны следующие представители фамилии:

Ярмултовський-Ворошило Павло Петрович – сотник новобихівський (? – 1656 – ?). 1657 р. Б. Хмельницький надав любецькому шляхтичу Павлу Ярмултовському за «зичливости его в поданню намъ в фортелЂ Биховской», универсал, який пiдтверджував володiння «селом его власним» Вербичами, та «волок шест и млинокъ» у с. Горбово, «все тое в тракте Любецком в полку Черниговском лежачіе». У 1664 р. с. Постовбиця Роїської сотні, відібране у Павла Ярмултовського і його дружини Марини як у ребелітантів, король віддав жовніру Яну Ярмултовському. У 1667 р. Павло Ярмултовський отримав «випис» з Чернiгiвської «съезжей избы» вiд стольника Кирилла Хлопова, на володiння с. Вербичами. Полковник компанійський (? – 1669 – ?). С. Куликівка у Седнівській волості після Паців (Тризн) перейшло Ворошилі. З своєї юрисдикції Борковський наддав с. Велику Весь значному козаку Ворошилі. Сотник любецький (? – 1689 – ?), (1698), (1699), (1700). У 1705 р. Іван Мазепа підтвердив військовому товаришу Павлу Ворошилі с. Вербичі. Д.: (1664) Марина Василівна Дуніна-Борковська, донька генерального обозного. 1670 р. гетьман Д. Ігнатович надав Маринi Ярмолтовськiй унiверсал, який затверджував за нею право на володiння маєтностями. 1687 р. вона отримала унiверсал чернiгiвського полковника Якова Лiзогуба на володiння Вербичами.

Марія (Павлівна ?) Ворошило-Ярмолтовська – власниця с. Вербичів.
[5].

ИСТОЧНИКИ И ЛИТЕРАТУРА

1. Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королем Польским Яном Казимиром составленные 1649 года, октября 16 дня / Изданные по подлиннику О.М.Бодянским. [Чтения в Императорском Обществе Истории и Древсностей Российских при Московском Университете 1874 г. кн.2 и 3-я.] — Москва: Издание Императорскаго Общества Истории и Древностей Российских при Московском Университете, 1875.
2. Скальковский А.О. Iсторiя Нoвоi Сiчi. Днiпропетpoвськ. «Сiч». 1994.
3. Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе: 1859—1914.
4. Джерела з історіі Полтавського полку.(Середина XVII — XVIII ст.) Т.І:Компути та ревізіі’ Полтавського полку. Упоядкування та підготовка до друку В.О.Мокляка. Полтава,»АСМІ»,2007
5. Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К.: «Стилос», 2009. – 432 с.