Гайсин
Административно-территориальное деление
Гайсин (укр. Гайсин) — город, районный центр, железнодорожная станция, центр городского совета, Гайсинского района, Винницкой области. В ХІХ ст. уездный город Гайсинского уезда Подольской губернии.
Гайсинскому городскому совету подчинен поселок Млынки.
Город относится к историко-этнографическому региону Подолье.
Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона 1890 — 1907 гг.
Гайсин— уездный город Подольской губернии, при реке Соби, притоке Буга; станция Юго-Зап. жел. дор. Основан около 1600 г. В 1659 году король Ян-Казимир пожаловал Гайcин запорожскому старшине Максиму Булыге. Жителей 9367, в том числе православных 41,0%, евреев 55,5%. Одна церковь, одна синагога, 5 еврейских молитвенных домов, 1 раскольничья часовня. Жилых домов 1042. Заводов и фабрично-промышленных заведений — 9, между прочим, 1 винокуренный завод, 1 свечно-сальный, 1 табачная фабрика, 1 медно-чугунолитейный завод. Общая сумма их производства в 1887 году — 117695 руб. Городу принадлежит 1849 дес. земли, которая приносит дохода ежегодно более 6 тыс. р. Доходы города с 1840 по 1889 г. увеличились с 2640 руб. до 13954, а расход в 1887 г. достиг 11475 р. В 1888 г. израсходовано на городское самоуправление 4241 р., на народное образование — 280 р., на благотворительность — 360 р. У города капиталов — 3409 р.; 1 двухклассное мужское училище и 1 женское училище, с приготовительными при них классами и рукодельным классом при женском училище. Больница одна. В городе считается до 200 раскольников-поповцев.
Гайсинский уезд граничит с Липовецким и Уманским уездами Киевской губернии, Балтским, Брацлавским и Ольгопольским уездами Подольской губернии. Поверхность уезда представляет плоскую возвышенность, но встречаются и небольшие возвышенности в виде холмов. Одна ветвь озер входит в уезд из Киевской губ. и абсолютная ее высота у. с. Мелешки — 783 ф. Значительная равнина находится в северной части уезда. Она начинается от слияния р. Сороки с р. Собью и имеет длины до 20 верст, а ширины от 3 до 6 1/2 в.; она плодородна и густо населена. Река Буг только местами прикасается к уезду по западной его границе. Остальные реки притоки Буга многочисленны, но невелики; более других значительны р. Собь и притоки ее: Белка, Кунка, Сорока и Киблич. Озер вовсе нет, а болот мало. Почва уезда по преимуществу черноземная только местами глинистая. Уезд носит степной характер и страдает недостатком воды и частыми засухами. Пространство уезда 2972 кв. версты, или 309666 десятин. Под лесом 36408 десятин. В северной части преобладает граб, а в южной — дуб. Пахотной земли — 204081, лугов, выгонов и остальной удобной — 47367, неудобной — 13271 дес. У крестьян пахотной земли — 119140, у владельцев — 83279. Под огородами у крестьян — 12,9%, а под лесами 0,4%. Система хозяйства трехпольная, только в некоторых помещичьих имениях многопольная. Средний урожай за 5 лет: картофеля — 4,1, овса — 8,6, кукурузы — 6,6, пшеницы озимой — 5,9, яровой — 6,7. В 1887 г. считалось лошадей — 30619, рогатого скота — 47454, овец — 76579, свиней — 39237, коз — 1742. Под садами в у. 3383 д., под огородами — 10516 д., под конопляниками — 467 д. Всех табачных плантаций 47, на 23 д.; собрано 871 пуд табака. Общее число жителей 202327; православных 88,4%, евреев 10,1, сельских сословий 80,5, городских 12, дворян 0,8%. Ремесленников — 6843. Кустарные промыслы не развиты. Фабрик и заводов 222, общая сумма их производства — 2466840 р. Сахарных заводов 3; они переработали 592 тыс. берковцев, на 1533 т. руб.; винокуренных заводов 9; они выкурили 1077544 градусов спирта; кожевенных заводов 5, суконных фабрик 9, табачная фабрика 1, пивоваренных заводов 3; мельниц 193; 1 питейное заведение приходится на 857 чел. Более значительные ярмарки бывают в м. Тернове. Всех поселений в уезде 572, в том числе 1 город и 11 местечек (8 владельческих и 3 казенных). Наиболее населенные местечки — Ладыжин (6300 ж.), Гранов и Темлик (5 т. ж.), Терновка и Соболевка (более 4 т. ж.). В медицинском отношении уезд разделяется на 2 участка; 2 больницы и 4 приемных покоя. В 1890 г. 11 одноклассных сельских училищ, с 2 классами для взрослых. Стоимость натуральных повинностей, лежащих на населении, а именно подводной, дорожной и этапной, в 1886 г. определялась в 25679 р. При помощи крестьянского банка за 5 лет (1883—88 г.) крестьяне приобрели 1851 десят. земли за 234260 р., получив в ссуду 196200 руб. У обществ есть продовольственные капиталы, всего на сумму более 63 т. р. (1888). В местечках проживало на чиншевом праве 3894 муж. и 3831 жен., по контрактам и другим условиям — 63 муж. и 57 жен. У них было дворов 1341, земли под усадьбами — 114 д., лавок 148. Литерат. см. Подольская губ.
Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона 1906—1913 гг.
Гайсин (Haysyn, Heysyn) — в эпоху польского владычества город Брацлавского воеводства. По переписи 1765 г. евреев числилось всего 62 (150 вместе с евр. населением окрестных местностей); число это еще более понизилось, по-видимому в связи с преследованиями гайдамаков; в 1784 г. насчитывалось, однако, 175 чел. (324 во всем кагале). Перепись 1790 г. отметила опять значительное понижение. — Ср. «Арх. Юго-Зап. России», ч. V, т. II (1—2).
Ныне — уездный город Подольской губ. (с 1796 г.). Ha пороге 19 в. соотношение между еврейским и прочими торгово-промышл. классами в Гайсинском уезде представлено, по окладным книгам, в следующих цифрах:
В 1799 г.:
Купцов христ.-
Купцов евр. —
Мещан христ.579
Мещан евр. 1267
В 1800 г.:
Купцов христ. —
Купцов евр. 10
Мещан христ. 582
Мещан евр. 1275
В 1805 г.:
Купцов христ. —
Купцов евр. 20
Мещан христ. 550
Мещан евр. 1167
По ревизии 1847 г. в уезде имелись следующие «еврейские общества»: Гайсинское — 2.018 душ, Купянское — 316, Райгородское — 725, Зятковецкое — 398, Киблинское — 290, Теплицкое — 1848, Терновское — 611, Хащеватское — 731, Ладыжинское — 942; всего 7879. По переписи 1897 г. в уезде жителей около 250 тысяч, из них евр. 25.759, в том числе в Г. — 9.374 и 4.321. Из поселений в уезде, в коих не менее 500 жит., евреи составляют наибольшее процентное соотношение: м. Гранов — жит. 6.850, из коих 753 евр.; м. Зятковцы — 2.820 и 348; м. Ивангород — 3.032 и 442; м. Киблин — 3.096 и 1.067; Куна — 1.764 и 206; м. Ладыжин — 6.589 и 3.212; м. Райгород — 2.240 и 995; м. Соболевка — 5.745 и 1.121; м. Теплик — 7.044 и 3.725; м. Терновка — 5.364 и 2.823. Наибольшее число евреев в уезде кормится от торговли, изготовления одежды и частной службы (поденщики), в городе — от первых двух родов деятельности. В Г. в 1909 г. — одно еврейское училище (Архивные матер.).
Сицинський Ю.И. Археологическая карта Подольськой губернии 1901 г.
Гайсинъ, г. при рч. Собе. Въ 1896 г. на поляхъ найдены обломки первобытныхъ дугообразныхъ фибулъ и римскія монеты Марка Аврелія и колоніальныя Гордіана III. Вообще находки здесь римскихъ монетъ часты.
Найдены возле речки на c.-з. отъ города кремневые отбивные скребки, глиняныя пряслицы, медныя, стеклянныя бусы. На ю.-в. отъ Гайсина большой курганъ, называемый Кладова могыла.
Большая Советская Энциклопедия 1969 — 1978 гг.
Гайсин, город, центр Гайсинского района Винницкой области УССР, на р. Соб (бассейн Южного Буга), в 94 км к Ю.-В. от Винницы. Ж.-д. станция. 23,7 тыс. жителей (1970). Развита пищевая промышленность (мясокомбинат, сахарный, плодоконсервный, маслосыродельный, спиртовой заводы). Швейная, мебельная фабрики. Медицинское училище. Возник в 1600, городом стал в 1795.
История городов и сел УССР 1972 год
Гайсин (давні назви—Гальшин, Айсин) — місто районного підпорядкування. Розташований на річці Собі, за 94 км від Вінниці. Залізнична станція. Населення — 23 725 чоловік. Міській Раді підпорядковано населений пункт Млинки.
Гайсин — центр району, площа якого — 1,1 тис. кв. км, населення — 87,5 тис. чоловік. Густота населення — 79,5 чоловіка на кв. км. В районі — 66 населених пунктів, підпорядкованих одній міській та 26 сільським Радам. Сільськогосподарських угідь — 72,6 тис. га, в т. ч. орних земель — 67,3 тис. га, садів — 1,2 тис. га. На ланах працюють 583 трактори, 433 комбайни, 387 вантажних автомашин, 70 автонавантажувачів, 1418 електродвигунів. В районі 26 колгоспів і 2 радгоспи. Розвинута переважно харчова промисловість, підприємств — 18, магазинів — 248, підприємств громадського харчування — 79. Працюють 56 шкіл, медичне училище, 18 будинків культури, 34 клуби, 59 бібліотек; 44 фельдшерсько-акушерські пункти, 4 профілакторії, 11 колгоспних пологових будинків.
У межах міста знайдено залишки двох поселень доби пізньої бронзи та ранньо-слов’янського поселення черняхівської культури.
Перші відомості про Гайсин належать до 1600 року, коли він входив до складу Брацлавського воєводства. 1629 року в Гайсині проживало 822 чоловіка.
В 40-х роках XVII ст. Гайсин був однією з фортець, що прикривали Брацлавщину від вторгнення ворогів. Укріплення складалося з земляного валу, дубового частоколу з двоповерховими воротами. Мешканці міста виконували панщину на користь замку, платили чинш, відбували толоки.
Жителі Гайсина не мирилися з утисками поневолювачів. Селяни та міщани брали активну участь у народно-визвольному русі проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту польської шляхти в 30—60-х роках XVIII ст. В Гайсинському повіті діяв селянський загін, який очолював Грива. Чимало місцевих жителів вступило до загонів Гонти і Залізняка.
Після возз’єднання Правобережжя з Росією Гайсин 1795 року став центром Гайсинського округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року — повітовим містом Подільської губернії.
Із 9206 чоловік, що проживали в Гайсині наприкінці 50-х років XIX ст., близько 7 тис. становили міщани, 150 — дворяни, 500 — купці, 421 — цехові ремісники. Основними заняттями жителів міста були землеробство, дрібне ремесло та торгівля. В Гайсині налічувалося 95 майстерень, переважно гончарських, шевських та лимарських, було багато шинків. Через кожні два тижні щочетверга відбувалися торги. Багато гайсинських міщан здобували собі на прожиття поденними заробітками на винокурних і цукрових заводах, у навколишніх поміщицьких маєтках або ж кожного літа вирушали на заробітки до Одеси та Бессарабії.
В 60-х роках у Гайсині працювали одна приватна лікарня на 10 ліжок; двокласне училище, пошта. Наприкінці 80-х років відкрито церковнопарафіяльну школу.
В другій половині XIX ст. в Гайсині почали споруджуватися промислові підприємства. 1870 року став до ладу цегельний завод, 1880 року — перша тютюнова фабрика, а в 1897 — друга. Ще через два роки на околиці міста виросли паровий млин та цукровий завод, до якого підвели вузькоколійну залізничну лінію. Хоча ці підприємства були малопотужними і з примітивною технікою, все ж вони давали мешканцям міста заробіток, сприяли притоку в Гайсин робочої сили і зростанню населення міста. За переписом 1897 року, в Гайсині проживало 700 робітників і 500 ремісників. Робітники працювали по 12—14 годин на добу за 50—60 копійок, а жінкам платили 35—40 копійок. Жили робітники в тісних бараках, де було брудно й холодно. Через антисанітарні умови поширювалися інфекційні хвороби.
Робітники тютюнової фабрики та пивоварного заводу 1904 року неодноразово виступали з вимогою скоротити робочий день, поліпшити умови праці та підвищити заробітну плату. З особливою силою розгорнулася революційна боротьба в 1905 році. Звістка про розстріл мирної демонстрації 9 січня в Петербурзі докотилася і до Гайсина. На цукровому заводі розповсюджувалися листівки із закликами до страйку, з гаслами: «Геть самодержавство!», «Геть царя!», «8-годинний робочий день для всіх робітників заводу!». В страйку цукровиків у грудні 1905 року взяли участь майже всі працівники підприємства. Включалися в боротьбу й робітники інших підприємств. Гайсинський повітовий справник повідомляв подільського губернатора про «небезпечний страйк» робітників цукрового, винокурного і пивоварного заводів наприкінці листопада — на початку грудня 1905 року. Приєднувалися до страйкового руху і сільськогосподарські робітники поміщицьких економій навколишніх сіл. Наляканий справник просив губернатора терміново «перевести ескадрон із Хащеватої у Гайсин, де настрій навколишніх селян і гайсинських міщан дуже збуджений».
Жандармам вдалося заарештувати організаторів виступів — членів соціал-демократичної групи, створеної в Гайсині 1905 року за допомогою Уманської соціал-демократичної організації — вчителів П. Крошку, Г. А. Ксендзюка та інших. Ті, хто залишився на волі, змушені були піти в глибоке підпілля.
На промислових підприємствах Гайсина в 1906—1907 рр. розповсюджувалися праці В. І. Леніна, більшовицька газета «Пролетарий». В березні 1906 року одне за одним летіли термінові донесення губернаторові про надзвичайно тривожний стан у Гайсині, про появу прокламацій із закликами до збройних виступів, про необхідність негайно подати військову допомогу. Не припинявся і страйковий рух. У липні 1906 року знову страйкували майже всі робітники гайсинських підприємств, а також ремісники — кравці, теслярі, столяри. Власники змушені були скоротити робочий день на 1 годину 15 хвилин та піти на інші поступки.
В період реакції, використавши приплив дешевої робочої сили, хазяї зменшили заробітну плату багатьом категоріям робітників, підвищили квартирну плату. Швидко зросли ціни на товари першої потреби.
На 13,2 тис. населення в місті 1911 року було лише дві лікарні на 46 ліжок. У 1913 році відкрили земську аптеку, яка тоді була єдиною на весь Південно-Західний край.
На початку XX ст. ніяких зрушень у справі освіти не відбулося — в Гайсині діяли тільки церковнопарафіяльна школа й міське двокласне училище. Письменність населення становила 25 процентів. У 1902 році в Гайсині відкрили бібліотеку ім. О. С. Пушкіна. Кожний читач, згідно із статутом цієї бібліотеки, сплачував З крб. річних членських внесків. Користуватися нею могли тільки заможні.
Нове піднесення революційного руху, що було викликано ленськими подіями, проявилося і в Гайсині. Великий страйк робітників Соболівського цукрового заводу відбувся в червні 1912 року на знак протесту проти звільнення з роботи тих, хто вів революційну агітацію. В ньому взяли участь 400 чоловік. На підтримку соболівців виступили робітники Гайсинського цукрового заводу та навколишніх сіл. Страйкарі трималися стійко, й адміністрація змушена була задовольнити їхні вимоги — поновити на роботі звільнених та підвищити оплату праці на бурякових плантаціях.
Перша світова війна значно погіршила становище селян і робітників. Більшість чоловіків мобілізували до армії. Близько 50 проц. коней і значну кількість худоби було реквізовано. Через нестачу сировини і робочих рук багато підприємств не працювало. Зокрема, було законсервовано Гайсинський винокурний завод. Імперіалістична війна принесла трудящим голод, безробіття, ще більш жорстоку експлуатацію.
Як тільки трудящі Гайсина дізналися про лютневі події 1917 року в Петрограді, відбулася демонстрація робітників та солдатів місцевого гарнізону. Були розгромлені поліцейське управління і в’язниця, звільнено понад 220 в’язнів і знищено слідчі документи. Вже в перші дні березня 1917 року в Гайсині виникла Рада робітничих і селянських депутатів. Місцева буржуазія, намагаючись утримати владу в своїх руках, утворила т. зв. раду громадських організацій. Але ця рада авторитету не мала, бо її діяльність зводилася до демагогічних обіцянок і підтримки буржуазного Тимчасового уряду. В квітні було створено профспілкову організацію. Спеціальна комісія, призначена нею, прийняла рішення запровадити 8-го динний робочий день.
Після липневих подій у Петрограді обстановка в країні стала напруженою. Для захисту завоювань революції гайсинські більшовики створили комітет. Щоб запобігти виступам корніловців, більшовики Гайсина 1 вересня 1917 року взяли під свій контроль пошту, телеграф.
З великою радістю дізналися трудящі Гайсина про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Відразу вони роззброїли загони, що підтримували Тимчасовий уряд. Було запроваджено робітничий контроль на цукровому заводі та інших підприємствах. Однак восени 1917 року владу захопила в свої руки буржуазно-націоналістична Центральна рада. Більшовики змушені були перейти тимчасово на нелегальне становище та готувати сили до повалення органів Центральної ради. Вони закликали трудящих не виконувати розпоряджень запроданців, не платити податків. Помічниками в пропаганді революційних ідей були солдати-більшовики, які прибули з центральних губерній Росії.
Щоб подолати контрреволюцію і виконати рішення Першого Всеукраїнського з’їзду Рад, трудящі Гайсина беруться до зброї. «Спасіння ніякого,— скаржився повітовий комісар,— сили немає. Поліція нічого не може зробити». В січні 1918 року за допомогою революційних військових частин, що прийшли з Вінниці, в Гайсині встановлено Радянську владу. Та вже на початку березня сюди вдерлися австро-німецькі загарбники.
У червні 1918 року в Гайсині прокотилася хвиля революційних заворушень. Саме в цей час оформилася Гайсинська підпільна більшовицька організація, в складі її було 18 членів партії і 20 співчуваючих. Перебуваючи в підпіллі, більшовики очолили боротьбу трудящих міста проти націоналістичної контрреволюції, що утвердилася після краху австро-німецької окупації. Вони агітували солдатів петлюрівських частин, розповсюджували газету «Киевский коммунист», більшовицькі листівки, у яких викривалося справжнє обличчя Директорії.
Трудящі Гайсина взяли участь у подільському повстанні проти петлюрівців, що почалося в ніч на 18 січня 1919 року. Хоч Директорії вдалося придушити це повстання, воно відіграло велику роль, бо розхитало тили петлюрівців, сприяло успішним діям Червоної Армії. 23 березня 1919 року 7-й Сумський радянський полк разом з партизанськими загонами визволив Гайсин. До скликання Ради робітничих та селянських депутатів владу здійснював Гайсинський повітовий військово-революційний комітет. Партійна організація і ревком спрямували всю увагу на нормалізацію життя міста, політичне виховання робітників, селян і червоно-армійців. Уже в кінці березня почала виходити більшовицька газета «Прапор комунізму». Незабаром відкрили червоноармійський клуб ім. Свердлова. Для трудящих читали лекції на теми: «Значення загальної письменності», «Що таке комуна» тощо. 10 травня 1919 року в Гайсині відновила діяльність Рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.
Але вороги Радянської влади ще не склали зброї. Куркульські банди тероризували населення, чинили диверсії на залізницях. Від рук бандитів загинули члени Гайсинського ревкому Вдовиченко, Гнилозуб, Богачук, Бабур та ін. Бандити по-звірячому вбили військового комісара Міхейкіна, уповноваженого ЦК КП(б) України.
На боротьбу з бандитами піднялось усе трудяще населення міста, сюди також було направлено 45-у стрілецьку дивізію Червоної Армії. Боротьба була кровопролитною. З початку травня до середини липня 1919 року Гайсин вісім раз потрапляв до рук петлюрівських бандитів. Лише 27 лютого 1920 року вся влада в Гайсині перейшла до ревкому.
В полум’ї громадянської війни росла й міцніла міська партійна організація. На початку квітня 1920 року в ній налічувалося 35 комуністів. Найголовнішим у той час для комуністів було зміцнення місцевих органів Радянської влади. 9 квітня в Гайсині створено відділення робітничо-селянської інспекції, яке стежило за виконанням декретів Радянської влади.
Та й цього разу перепочинок був дуже короткий —15 травня польські мілітаристи разом з петлюрівцями захопили місто. 14 червня частини Червоної Армії визволили Гайсин, і в місті остаточно встановилася Радянська влада. Було створено особливий відділ для боротьби з контрреволюцією. В червні націоналізовано тютюнову фабрику, друкарню, книжкові магазини та 82 житлові будинки. Щоб повніше забезпечувати трудящих Гайсина продовольчими товарами, ревком прийняв обов’язкову постанову про встановлення твердих цін на продукти харчування.
Значну допомогу в радянському будівництві Гайсинському повітовому військово-революційному комітету подав штаб 45-ї стрілецької дивізії. Командир дивізії Й. Е. Якір був тоді начальником гарнізону Гайсина. Восени 1920 року на суботниках трудящі разом з червоноармійцями заготовляли дрова для залізниці та для частин Червоної Армії.
Хоч закінчилася громадянська війна, в повіті ще діяли різні банди. На їх розгром були кинуті частини Червоної Армії, зокрема дивізія, очолювана героєм громадянської війни Г. І. Котовським. В умовах післявоєнної розрухи ревкоми та партійні організації особливу увагу звернули на відновлення та активізацію профспілкових і заводських комітетів, комсомольських організацій, яких 1921 року в повіті було 10, та створення комітетів незаможних селян. Трудящі з ентузіазмом відбудовували зруйноване господарство. У травні 1921 року розпочали роботу олійниця, тютюнова фабрика, пивоварний, миловарний, салотопний та шкіряний заводи, а також кілька промислових артілей, млин, обозна майстерня. В 1923 році відбудовано найбільше підприємство міста — Гайсинський цукровий завод.
Внаслідок засухи 1921 року голод охопив багато районів країни. Трудящі Гайсина подали допомогу робітникам пролетарських центрів Росії хлібом та іншими продуктами. Вони прийняли 180 дітей, евакуйованих з Поволжя.
Партійні та комсомольські органи виховували трудящих в дусі пролетарського інтернаціоналізму і дружби народів. Мешканці Гайсина уважно стежили за революційними боями німецького пролетаріату в 1923 році. На підприємствах, в установах, у кожному комсомольському осередку були створені кутки «Німеччина», які зібрали значні суми грошей і надіслали у фонд допомоги дітям німецьких робітників. 1925 року гайсинські комсомольці вирішили взяти шефство над Люблінською комсомольською організацією (Польща). Об’єднані збори партійних, комсомольських та профспілкових організацій в червні 1926 року висловили повну солідарність з трудящими Західної Європи і закликали всіх жителів міста підтримати матеріально й морально революціонерів, що поневіряються в тюрмах, та їх сім’ї.
Смерть В. І. Леніна була тяжкою втратою для радянських людей. У Гайсині і селах відбулися багатолюдні мітинги. Комуністи надіслали телеграму в ЦК РКП(б), в якій говорилося: «З великою скорботою ми слухали звістку про тяжку втрату, яка спіткала нашу партію, про смерть любимого вождя Ілліча, але, пам’ятаючи його заповіти, ми запевняємо, що якою б тяжкою не була втрата, смутку немає місця в наших рядах і кращою пам’яттю про Ілліча буде повне досягнення союзу робітників і селян. З подвоєною енергією будемо продовжувати розпочату справу».
За ленінським призовом у партію вступило 85 робітників міста, серед них 18 кращих виробничників цукрового заводу. 1925 року в місті налічувалося 590 комуністів, у т. ч. 378 робітників, 151 селянин. Протягом 1925—1928 рр. організовано партійні осередки трикотажної фабрики, млина, друкарні, винокурного заводу, артілі будівельників.
У 1925 році Гайсинський цукровий завод досяг довоєнного рівня виробництва. Одночасно з розширенням і реконструкцією старих підприємств споруджувалися нові: консервний завод, машиноремонтні майстерні, маслозавод, промкомбінат, хлібопекарня.
На основі нової економічної політики відроджувалося сільське господарство району (створеного в 1923 році). Серед селян розгорнувся кооперативний рух. Радянська влада подавала велику допомогу селянським кооперативним об’єднанням. У 1924 році організовано сільськогосподарське товариство «Плугатар», кредитно-кооперативне товариство «Працівник», наступного року — «Червоний господар». На початку 1928 року на базі цих кооперативів створено товариство спільного обробітку землі, а в 1930 році — сільськогосподарську артіль «III Інтернаціонал». Одночасно засновано машинно-тракторну станцію.
За час перших п’ятирічок зросла економіка Гайсина, поліпшився благоустрій, підвищився добробут трудящих. Значно розширилися консервний і цукровий заводи, державний млин № 17 та м’ясокомбінат, було створено інкубаторну станцію. На сторінках районної газети «За соціалістичне село» часто згадувались імена стахановців: Дем’яна Скрипки, тракториста Гайсинської МТС, апаратниці спиртового заводу ударниці М. А. Рокач, робітників цукрового заводу Ю. Коваля, П. П. Бондаря та В. Ф. Поляруша.
Гайсин значно виріс (тут мешкало 18,2 тис. чол.) і перетворився на один з економічних і культурних центрів Вінниччини. В місті було більше десяти промислових підприємств, які з року в рік нарощували свої виробничі потужності. Багато робилося щодо поліпшення благоустрою. На вулицях Леніна та Карла Маркса виросли нові багатоповерхові будинки. Лише в 1938 році на комунальні потреби міста витрачено понад 500 тис. крб. Невпинно зростав роздрібний товарооборот.
Чимало було зроблено і для розвитку охорони здоров’я населення. В місті працювали районна лікарня, пологовий будинок, 2 диспансери, жіноча та дитяча консультація. їх обслуговували 42 лікарі та 72 чоловіка середнього медичного персоналу. При районній лікарні обладнали електрокабінет, налагодили службу швидкої медичної допомоги. В Гайсині діяла і фельдшерсько-акушерська школа.
В період перших п’ятирічок розширено мережу шкіл. У Гайсині були 4 середні і одна неповна середня школи, в яких працювало понад 100 вчителів. В місті функціонували кінотеатр, вісім профспілкових клубів, дві бібліотеки (дитяча та для дорослих).
Продовжуючи традиції інтернаціональної дружби, мешканці Гайсина збирали кошти у фонд допомоги іспанським республіканцям. Так, учні і вчителі середньої школи № 1 зібрали близько тисячі карбованців. Працівники районної газети «За соціалістичне село» та друкарні віддали у цей фонд свій одноденний заробіток.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна проти німецьких фашистів, трудящі міста піднялися на захист своєї Батьківщини. Сотні мешканців Гайсина брали участь у будівництві оборонних споруд, які зводились вздовж Південного Бугу, допомагали збирати врожай, евакуювати підприємства на схід. Понад 1 тис. чоловік були в діючій армії.
В липні 1941 року розгорнулися запеклі бої за Гайсин. Прикриваючи відступ основних сил Червоної Армії, бійці 78-го полку 96-ї гірськострілецької дивізії вчинили стійкий опір німецько-фашистським військам у Тимарському лісі, неподалік станції Зятківці. Полк своїми діями значно затримав наступ ворога. Останніми захисниками Гайсина були 12 червоноармійців, що окопалися на території середньої школи № 1. Всі вони загинули смертю хоробрих у нерівному бою з гітлерівцями.
Окупанти вдерлися до Гайсина 25 липня 1941 року. Вони встановили в місті кривавий режим. Лише протягом вересня фашисти розстріляли 3 тис. радянських громадян. Особливо по-звірячому розправлялися з комуністами, комсомольцями. В неволю вивезли близько 2 тис. жителів міста. Окупанти створили в Гайсині пересильний табір для військовополонених. Тут людей піддавали тортурам. За час окупації населення міста зменшилося на 9458 чоловік. Фашисти зруйнували майже всі підприємства, 286 житлових будинків, пограбували колгосп «III Інтернаціонал».
Радянські патріоти вели активну боротьбу проти фашистських окупантів. Наприкінці 1941 року в Гайсині почала діяти підпільна організація на цукровому заводі, якою керував А. 3. Кропив’янський. В ній налічувалося понад 40 чоловік. Виникли підпільні групи на спиртовому і консервному заводах, на залізничній станції.
Підпільники встановили кілька радіоприймачів, випускали і розповсюджували листівки, допомагали партизанам зброєю, продовольством та медикаментами. До боротьби з лютим ворогом приєдналися й юні мешканці міста. Учні середньої школи № 4 Г. О. Громов, Ф. Ф. Кириченко, Є. В. Стрельбицький, П. М. Шнуренко, М. І. Щипов були добрими помічниками підпільників. Народні месники організовували диверсії, вели розвідку в тилу ворога, зривали виробництво цукру й спирту, перешкоджали відправці до Німеччини продовольства.
За рішенням міжрайонного підпільного комітету, у вересні 1942 року створено Гайсинський підпільний партійний комітет у складі В. А. Федика (секретар), А. Г. Кондратюка, І. М. Мельника. Комітет спрямовував свої зусилля на створення нових підпільних організацій на території району і скеровував їх діяльність. Через І. Бутенка він налагодив зв’язок з Вінницьким партійним підпіллям. 19 травня 1943 року в Бубнівському лісі поблизу Гайсина виник партизанський загін ім. В. І. Леніна. Його бійцями стали переважно жителі Гайсина. Згодом на базі цього загону створено партизанський полк, який влився в партизанське з’єднання № 44.
Восени 1943 року гестапівцям вдалося натрапити на слід партійного підпілля. Вони заарештували і розстріляли В. А. Федика та інших членів комітету і підпільників. Після нечуваних катувань фашисти розстріляли керівника міської партійної організації Ф. Т. Щербу. Ф. Б. Скакодуб, на квартирі якої збиралися підпільники, фашисти повісили на центральній площі. Загинули й юні підпільники. До в’язниці було кинуто сотні патріотів. Комісія по розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року розкрила кілька могил у місті, в яких поховані жертви фашизму, серед них підпільники — фельдшер П.О. Розуменко, лікар А.О. Забіяка та інші.
Частини 232-ї стрілецької дивізії 2-го Українського фронту 14 березня 1944 року визволили Гайсин.
Свято шанують гайсинці пам’ять мужніх синів і дочок, які віддали своє життя за свободу і незалежність любимої Вітчизни. В міському парку ім. Богдана Хмельницького і на Белендійці, де в братських могилах поховано воїнів, партизанів і підпільників, стоять величні пам’ятники.
Більшість мешканців міста, що воювали на фронтах, нагороджені орденами й медалями за виявлену мужність і відвагу, а полковник С. Ю. Пономарчук удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Нагороджено також багатьох народних месників — партизанів і підпільників. Уродженець Гайсина О. С. Пироговський очолював підпільний Залізничний райком партії в Києві. Його розстріляли гітлерівці напередодні вступу Червоної Армії до міста. О. С. Пироговському посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Перед Гайсинським райкомом КП(б)У та районною Радою депутатів трудящих постали невідкладні завдання: мобілізувати всі сили на допомогу фронтові й підготуватися до весняної сівби, вжити заходів проти епідемічних хвороб, налагодити мирне життя. На початку квітня 1944 року розпочалося навчання в усіх чотирьох школах міста. Поступово відновили роботу промислові підприємства та торговельні організації. Місто піднімалося з руїн. 21 вересня 1944 року став до ладу Гайсинський цукровий завод. Відновився колгосп «III Інтернаціонал». Наприкінці 1944 року в артілі працювало 178 колгоспників. Господарство мало 99 голів худоби, 120 штук птиці. На початку наступного року відбудували маслозавод, державний млин, інкубаторну станцію, склади «Заготзерно», м’ясокомбінат, машинно-тракторну станцію. Становище утруднювалося через нестачу робочої сили, особливо бракувало кваліфікованих кадрів. Кожному доводилося працювати за двох. Але, незважаючи на це, робітники цукрового заводу, млина, маслозаводу, м’ясокомбінату набагато перевиконували свої виробничі завдання.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни відбудовні роботи прискорилися. Приділялася увага й благоустрою міста, поліпшенню його санітарного стану. Вже в 1946 році були досягнуті значні успіхи у відродженні промисловості і комунального господарства міста. Більшість підприємств до 30-х роковин Великого Жовтня завершили виконання виробничих планів другого року четвертої п’ятирічки.
Високими темпами розвивалася промисловість Гайсина і в наступні роки. Колективу м’ясокомбінату в 1953 році було вручено перехідний Червоний прапор Міністерства м’ясо-молочної промисловості СРСР та ВЦРПС. Спиртовий завод також вийшов переможцем у всесоюзному соціалістичному змаганні, був нагороджений грамотою Міністерства промисловості продовольчих товарів СРСР, ЦК профспілки та грошовою премією. Йому присвоєно звання підприємства високої продуктивності праці і відмінної якості продукції.
Наполегливо боролася за високі врожаї у колгоспах Гайсинська МТС, 15 тракторних бригад якої обслуговували 12 артілей району. МТС мала 26 гусеничних і 57 колісних тракторів, 30 комбайнів, 6 автомашин, свою електростанцію.
Розширилася й мережа шкіл, клубів, лікувальних установ. У ці роки відкрито вечірню та денну школи.
З особливим піднесенням жителі Гайсина відзначили 300-річчя возз’єднання України з Росією. З цієї нагоди виконком Гайсинської міської Ради депутатів трудящих прийняв рішення про перейменування вулиці Комунальної на Богдана Хмельницького, а Брацлавської — на Івана Богуна. В центрі міста відкрито новий парк культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького, в ньому встановлено погруддя гетьмана та діячів української і російської культури.
В 1959 році почато реконструкцію Гайсинського цукрового заводу. Тут встановлено дві турбіни потужністю в 3500 квт, споруджено ТЕЦ, запроваджено нові машини і механізми. Завод переведено на рідке паливо, більшість виробничих процесів механізовано й автоматизовано. Після реконструкції потужність заводу зросла майже вдвоє.
Консервний завод перетворився на одне з найбільших консервних підприємств області. В 1967 році тут введено в дію новий томатний цех, в якому обладнано автоматичну лінію. Це дало можливість збільшити випуск продукції майже втроє. Завод щорічно випускає 13 млн. умовних банок консервів, Істотні зміни відбулися на Гайсинській швейній фабриці, яка теж значно розширена. В приміщенні нового пошивного цеху встановлено швидкохідні універсальні машини, впроваджено комплексну механізацію трудомістких процесів.
В зв’язку з реорганізацією промислової кооперації колишня артіль, що випускала бочкотару і кошики, перетворена в державну меблеву фабрику. Невелика цегельня стала потужним заводом, що дає понад 3 млн. штук цегли на рік. Решта артілей влилася до пром- і харчокомбінату. На базі державного млина № 17 створено комбінат хлібопродуктів.
З початку семирічки сотні робітників гайсинських підприємств включилися в патріотичний рух за комуністичну працю. 1960 року бригади Є. І. Кочетової та А. О. Кравцової із швейної фабрики і столярний цех меблевої фабрики на чолі з майстром М. Б. Стародубом перші в місті завоювали звання колективів комуністичної праці. Бригада швейниць, очолювана 6. І. Кочетовою, протягом тривалого часу систематично перевиконувала завдання. Є. І. Кочетова нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Ударниця комуністичної праці з швейної фабрики Л. П. Лінчевська була делегатом XXIII з’їзду КП України. Всі 17 промислових підприємств міста в 1965 році випустили продукції майже в два рази більше, ніж на початку семирічки.
У роки восьмої п’ятирічки на підприємствах Гайсина кипіла напружена праця. Величезним стимулом соціалістичного змагання було прагнення трудящих гідно відзначити 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. В місті з’явилися 151 бригада і 1198 ударників комуністичної праці.
На підприємствах розширювалися існуючі цехи, споруджувалися нові, запроваджувалася нова техніка. За цей період цукровий завод збільшив переробку сировини за добу на 10 тис. цнт, випуск валової продукції меблевої і швейної фабрик, заводу оцинкованого посуду зріс майже вдвоє. Комбінат хлібопродуктів 5 років підряд завойовував перехідний Червоний прапор Державного комітету хлібопродуктів при Раді Міністрів УРСР і республіканського комітету профспілки працівників сільського господарства і заготівель. 9 працівників цукрового заводу нагороджено значком «Відмінник соціалістичного змагання УРСР». 1298 працівників підприємств та установ Гайсина удостоєні ювілейних ленінських медалей. Серед них і кавалери ордена Леніна: слюсар цукрового заводу В.Ф. Поляруш, секретар парторганізації нафтобази А. К. Щербатюк, шофер автопідприємства І. У. Олійник та інші.
Всі гайсинські підприємства завершили виконання плану восьмої п’ятирічки до 7 листопада 1970 року. Обсяг їх валової продукції збільшився на 43 проценти. Знаменно, що основою цього зростання була більш висока продуктивність праці. Серед робітників дедалі ширився рух за оволодіння суміжними професіями. Значних успіхів у цій справі досягли ударники комуністичної праці. По кілька спеціальностей мають газозварник заводу О. С. Родіонов, слюсар «Сільгосптехніки» А. Н. Іванченко, шофер автобази І. А. Таганцев. їх удостоєно ордена Леніна. 76 передовиків виробництва, які відзначилися в це п’ятиріччя, нагороджено орденами й медалями.
В будь-якій справі на кожному підприємстві завжди відчувалась авангардна роль комуністів та комсомольців. Вони дбають і про комуністичну працю й про виховання трудящих в дусі радянського патріотизму й пролетарського інтернаціоналізму. Наприкінці 1962 року Гайсин відвідала делегація Келецького воєводства ПНР. В складі української молодіжної делегації в Польщі побувала група гайсинців. їздили до Чехословаччини робітники цукрового заводу та працівники шкіл. Гайсинські учні листуються з дітьми Чехословаччини, НДР, Угорщини.
Росте і впорядковується місто. У 60-х роках зведено будинок культури на 780 місць, школу-інтернат, широкоекранний кінотеатр, третю чергу водогону. На новому житловому масиві виросли багатоповерхові будинки. Стали до ладу нові об’єкти: аеровокзал, готель, ресторан, автобусна станція. Споруджено майстерні рай-об’єднання «Сільгосптехніки», будуються цегельний завод потужністю 28 млн. штук цегли на рік, нові цехи на консервному та спиртовому заводах і на м’ясокомбінаті. В ці ж роки трудящі звели 1755 індивідуальних будинків, виросли нові вулиці — Мічуріна, Тімірязєва, Коцюбинського, Лєрмонтова, Суворова, Нагорна, Польова та ін. Вулиці Леніна, Карла Маркса, Богдана Хмельницького значно розширено і заасфальтовано. Скрізь прокладено тротуари, встановлено світильники денного світла. Газифіковано понад 3 тис. квартир трудящих. У центрі міста, на площі Миру, височить пам’ятник В. І. Леніну. Сьогоднішній Гайсин — типове соціалістичне місто — зелене, чисте, з прямими вулицями, з кварталами новобудов. Тут є 63 спеціалізовані магазини, кілька десятків підприємств громадського харчування.
В Гайсині працюють центральна й дитяча лікарні на 350 ліжок, три диспансери, жіноча та дитяча консультація. В них трудяться 87 лікарів та 350 чол. середнього медперсоналу.
За 40 років існування Гайсинське медичне училище підготувало близько 7500 фельдшерів, медсестер і акушерів. Багато його випускників стало досвідченими лікарями, а Г. Л. Балабановський та М. П. Вургафт — докторами медичних наук. Понад 50 медичних працівників Гайсина удостоєно урядових нагород.
Нині в місті є чотири середні школи, школа-інтернат, восьмирічна та заочна загальноосвітні школи. Крім того, є музична школа та три автошколи. Серед працівників освіти — заслужені вчителі УРСР К. Л. Коваль, С. С. Небесний, В. К. Рудик, Ф. С. Чернілова, Є. І. Болтянська та Т. О. Галузинська. Всі школи міста устатковано необхідним приладдям, є в них різні навчальні кабінети. При школі-інтернаті створено музей В. І. Леніна, середній школі № 4 — музей бойової і трудової слави. Велику допомогу школам у справі виховання молодого покоління подає Гайсинський районний будинок піонерів, при ньому працюють 17 гуртків.
На громадських засадах діє кіностудія «Космос». Аматорська студія будинку піонерів створила фільм «Слідами героя» — про піонера-партизана з села Михайлівни Степана Чорнобая.
В Гайсині немало культурно-освітніх закладів — будинок культури, широкоформатний та літній кінотеатри, 8 профспілкових клубів, 2 районні та міська бібліотеки. На сцені Гайсинського будинку культури часто виступають артисти театрів Києва, Львова, Одеси, Кишинева, Вінниці та інших міст. При ньому створено народний драматичний театр, де зайнято майже 70 аматорів. У 1964 році цей колектив виступав у Києві з виставою «Украдене щастя» І. Франка. Він здобув друге місце на республіканському огляді-конкурсі і нагороджений дипломом 2-го ступеня. При будинку культури є народний університет.
З історією Гайсина пов’язане життя фольклориста, вчителя Г. Т. Танцюри (1901—1962). Він у 1917 році почав збирати народні пісні, казки та прислів’я. З уст жительки с. Зятківців Я. М. Сивак записав понад тисячу пісень, близько 400 прислів’їв і приказок, 156 казок тощо. Високу оцінку його діяльності дав академік М. Т. Рильський. Він писав: «Безкорислива праця Г. Т. Танцюри — це справжній громадський подвиг, який заслуговує на високе визнання. Зібрані матеріали є без сумніву єдиним зразком в історії української та світової фольклористики». 1965 року опублікована книга Г. Т. Танцюри «Пісні Явдохи Зуїхи». Там, де жив дослідник народної творчості, встановлено меморіальну дошку, а в районному будинку культури в 1968 році відкрито музейну кімнату Г. Т. Танцюри.
Відповідальні завдання поставлено перед гайсинськими трудящими на 9-у п’ятирічку. Найперше будуть значно розширені виробничі площі більшості підприємств. Завдяки комплексній реконструкції цукрового заводу його потужність зросте до 35 тис. цнт переробки цукрових буряків на добу. Вдвоє збільшиться випуск продукції м’ясокомбінату. 1972 року завершиться спорудження цегельного заводу.
Відповідно до рішень XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України значні кошти асигнуються на задоволення соціально-культурних і побутових потреб трудящих. Бюджетом Гайсинської міської Ради на дев’яту п’ятирічку на ці заходи виділено 4 млн. 585 тис. карбованців.
За п’ятиріччя в місті зростуть новобудови — районна лікарня, середня школа, З дитячі садки, 3 магазини, будинок побуту, стадіон на 8 тис. місць, 10 багатоквартирних житлових будинків. Заплановано прокласти 3,2 км шляхів з твердим покриттям, 14,7 км тротуарів, на 20 проц. розширити міську автобусну мережу, впорядкувати набережну Собі та значно поглибити її русло, на 20 га закласти дендропарк.
Трудящі міста, натхнені ленінськими ідеями, з великою енергією і творчим піднесенням будують та прикрашають рідне місто, множать славу своєї Радянської Вітчизни.
Перечень метрических книг по г. Гайсин хранящихся в ГАВО
1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Миколаївська церква м. Гайсин Подільської губернії
4. м. Гайсин
5. Народження: 1892-1893: ф.904, оп.13, спр.77; 1894-1898: ф.904, оп.13, спр.87; 1899-1902: ф.904, оп.13, спр.112; 1903-1907: ф.904, оп.13, спр.138; 1908-1911: ф.904, оп.13, спр.163; 1912-1917: ф.904,оп.13, спр.182; 1918-1920: ф.904, оп.13, спр.210;
6. Шлюб: 1892-1893: ф.904, оп.13, спр.77; 1894-1898: ф.904, оп.13,спр.87; 1899-1902: ф.904, оп.13, спр.112; 1903-1907: ф.904, оп.13,спр.138; 1908-1911: ф.904, оп.13, спр.163; 1912-1917: ф.904, оп.13,спр.182; 1918-1920: ф.904, оп.13, спр.210;
7.
8. Смерть: 1892-1893: ф.904, оп.13, спр.77; 1894-1898: ф.904, оп.13,спр.87; 1899-1902: ф.904, оп.13, спр.112; 1903-1907: ф.904, оп.13,спр.138; 1908-1911: ф.904, оп.13, спр.163; 1912-1917: ф.904, оп.13,спр.182; 1918-1920: ф.904, оп.13, спр.210;
9.
10.
1. Подільська губернія
2. Подільська єпархія
3. Свято-Покровська церква м. Гайсин Подільської губернії
4. м. Гайсин
5. Народження: 1894-1895: ф.904, оп.13, спр.88; 1896-1899: ф.904,оп.13, спр.96; 1900-1905: ф.904, оп.13, спр.115; 1903-1907: ф.904,оп.13, спр.138; 1906-1909: ф.904, оп.13, спр.151; 1910-1918: ф.904,оп.13, спр.173;
6. Шлюб: 1894-1895: ф.904, оп.13, спр.88; 1896-1899: ф.904, оп.13,спр.96; 1900-1905: ф.904, оп.13, спр.115; 1903-1907: ф.904, оп.13,спр.138; 1906-1909: ф.904, оп.13, спр.151; 1910-1918: ф.904, оп.13,спр.173;
7.
8. Смерть: 1894-1895: ф.904, оп.13, спр.88; 1896-1899: ф.904, оп.13,спр.96; 1900-1905: ф.904, оп.13, спр.115; 1903-1907: ф.904, оп.13,спр.138; 1906-1909: ф.904, оп.13, спр.151; 1910-1917: ф.904, оп.13,спр.173;
9.
10.
Однодворці-переселенці з Київської до Подольської губернії Гайсинського повіту в 1869 році за відомістю для ріжних повітів, а саме Самгородецького, Юровецького, Станиловського, Коростишевського, Погорільського, Христинівського, Голяковського, Ольшанського, Косеновського, Новогребельського, Тальновського, Смілянського і Янишевського однодворчеських товариств: Андрушкевич Балка Богулєвський Виговський Вишомирський Галицький Голятовський Добржанський Добровольський Драгомирецький Дрогомирецький Зіньковський Зозульський Ільницький Кліщевський Ковальський Крижановський Крицький Ломачевський Ломачинський Лукашевський Мошинський Мушинський Осміловський Павустовський Паустовський Петровський Ровінський Рудковський Свірський Стральковський Тарнавський Терлецький Циханевич. Сімейства переїжджали до Гайсинського повіту: Окнина (21 родина), Могильне і Берестяги — по 9, Низший Ташлик (8), Тернівка (7), Червоное (Темне) — 6 сімейств, Росоховатка (4) і по дві родини до Висшого Ташлика, Коритньої і Великих Мочулок. [ДАКО_280-213-197]. unclelado@ukr.net